ЕПІТЕТИКА УКРАЇНСЬКИХ ВЕСІЛЬНО-ОБРЯДОВИХ ПІСЕНЬ (СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ І ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТИ

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені В.Н.КАРАЗІНА

На правах рукопису

СЛЮСАРЕВА ОЛЕСЯ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК: 811.161.1+398.8

ЕПІТЕТИКА УКРАЇНСЬКИХ ВЕСІЛЬНО-ОБРЯДОВИХ ПІСЕНЬ
(СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ І ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТИ)

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
ФІЛОН МИКОЛА ІВАНОВИЧ,
кандидат філологічних наук, доцент

Харків 2006

ЗМІСТ
ВСТУП............................................................................................................. 4
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕПІТЕТИКИ ВЕСІЛЬНО-ОБРЯДОВОЇ ПОЕЗІЇ......................................... 10
1.1. Пісня як вербальний компонент весільного обряду....................... 12
1.2. Міфо-ритуальні витоки українського весільного обряду.............. 18
1.3. Концептуалізовані сфери українського весілля.............................. 24
1.4. Епітет як зображально-виражальний засіб народної поезії.......... 32
1.5. Методика й напрямки аналізу епітетики весільно-обрядової поезії....................................................... 41
Висновки.................................................................................................. 43
РОЗДІЛ II. ЕПІТЕТНІ ПАРАДИГМИ УКРАЇНСЬКОЇ ВЕСІЛЬНО-ОБРЯДОВОЇ ПОЕЗІЇ..................................... 45
2.I. Фольклорні означення учасників весільного обряду..................... 46
2.2. Народнопоетичні означення атрибутів весілля.............................. 66
2.3. Означення часових понять і просторових реалій в українській весільній пісні................................................................... 79
Висновки.................................................................................................. 96
РОЗДІЛ ІІІ. ЕПІТЕТ У СИСТЕМІ ХУДОЖНІХ ЗАСОБІВ УКРАЇНСЬКИХ ВЕСІЛЬНИХ ПІСЕНЬ.................................................... 100
3.1. Символіка епітетів як засіб творення контрасту........................... 101
3.2. Епітети у структурі народнопісенного паралелізму.................... 118
3.3. Епітет як стрижневий елемент весільно-обрядової поезії............ 128
3.3.1. Епітет як формотвірний чинник мотивів українських весільних пісень................................................................ 128
3.3.2. Ключові епітети як засіб творення фольклорного світу весільно-обрядової поезії...... 134
3.3.2.1. Ключові епітети зелений і молодий.......................................... 134
3.3.2.2. Ключові епітети білий і ясний.................................................. 138
3.3.2.3. Ключовий епітет золотий........................................................ 143
Висновки................................................................................................ 148
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ............................................................................ 151
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ............................................. 157
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ЇХ НАЗВ УПОСИЛАННЯХ 177
ДОДАТОК. Покажчик аналізованих епітетів (запарадигмами)...180

ВСТУП
Весілля належить до тих явищ культури різних народів, які протягом тривалого часу привертають увагу дослідників. З розширенням наукового уявлення про традиційні форми створення й організації сім’ї як соціального інституту науковий інтерес до весільного обряду помітно зростає. Цей обряд увимірі всього життя людини належить до перехідних ритуалів, а водночас віншому, вужчому соціально-життєвому вимірі він постає як власне ініціальний, що з усією очевидністю й різноманітністю своїх вербальних іневербальних форм демонструє магічну семантику начала.
Найдавніші ритуали та обряди, зокрема сімейні, в очах слов’янських народів були необхідні для людського благополуччя, оскільки стимулювали розвиток роду, забезпечували силою магічного впливу його добробут, через щонавіть багатовікові старання християнських діячів не могли повністю знищити ні цих обрядів, ні пов’язаних із ними вербальних утворів народної термінології, формул віншування, пісенних текстів.
Важливо наголосити, що вивчення обрядового фольклору ґрунтується назасадах історизму, на врахуванні наявності в народнопоетичних текстах міфологічних елементів. Увага до історичних коренів весільного обряду звичайно передбачає виявлення його міфологічного підґрунтя. Стародавні міфи слов’ян, що знайшли відбиття в усній народній творчості, у тому числі українській, мали язичницьку основу, людина в них була невіддільна відприроди. Сприйняття світу як живої істоти зумовило одухотворення природи, уособлення предметів і явищ, перенесення на природні об’єкти властивостей людини. У міфологічній свідомості не розділяються сутність іявище, річ і слово, ім’я й те, що ним номінують. Усе це знаходить своє характерне вираження в різних елементах весільного обряду.
На сьогодні є значна кількість наукових праць, присвячених різноаспектному аналізові весілля. Дослідники (як вітчизняні, так ізарубіжні) з’ясовують питання генези весільного обряду, його міфологічних витоків: О.Потебня [171], М.Нікольський [150], М.Сумцов [203], В.Топоров [214] таін.; висвітлюють місце та функції весілля в системі обрядів переходу: Арнольд ван Геннеп [49], М.Маєрчик [131], М.Толстой [212] та ін.; характеризують динаміку весільного обряду: М.Сумцов [201], Н.Лисюк [124], З.Марчук [136] та ін.; визначають символіку шлюбного ритуалу: Н.Велецька [34], Л.Виноградова [40], Хв.Вовк [42], М.Зорін [93] та ін.; здійснюють опис іподають комплексу етнографічну характеристику весілля: В.Борисенко [25], Г.Калиновський [100], Й.Лозинський [126], В.Скуратівський [190] та ін. Відповідні дослідження мають культурологічний характер і містить важливий іцінний матеріал для науковців, які вивчають обрядовий фольклор, у тому числі для мовознавців.
Особливе місце в парадигмі наукових студій з означеної теми належить численним працям, зокрема й дисертаційним, у яких досліджується вербальний компонент весільного обряду. У полі зору дослідників перебуває весільно-обрядова термінологія: Н.Грозовська [57], В.Дроботенко [73], О.Поріцька [166], В.Шевченко [240] та ін. Та найбільшою мірою увагу вчених привертає весільна пісня як один із потужних і своєрідних шарів народної поезії. Активно досліджуються науковцями, зокрема українськими та російськими, мотиви весільно-обрядової поезії, її символіка: М.Грушевський [58], А.Гура [60], Ю.Круглов [112], С.Неклюдов [149], Г.Сухобрус [205], М.Шубравська [243], Х.Ящуржинський [248] та ін.; вивчаються також художні засоби весільних пісень як елементи народної лірики в цілому: О.Дей [67], С.Єрмоленко [83], В.Єрьоміна [80], С.Лазутін [116], М.Кравцов [111], В.Пропп [178], А.Хроленко [236] та ін. Здобутки філології щодо пізнання феномена весільної поезії зумовлюють напрямки йхарактер подальшого студіювання цього важливого складника словесної народної культури.
Звернення до вивчення українських весільних пісень як явища мистецтва слова має безперечну наукову цінність, оскільки вони наочно демонструють, зодного боку, глибину й тяглість культурної традиції, а з другого, - багатство ісвоєрідність поетичної уяви народу, його великі творчі можливості. Зважаючи на органічну єдність слова і міфу, про що йшлося вище, мова обрядової пісні нерідко включає елементи, що передають найдавніші вірування наших предків, і несе в собі міфологічні образи. Водночас будь-яка традиція, у тому числі міфологічна, з часом трансформується, набуває чимало нашарувань, щойставить перед дослідником завдання пошуку об’єктивних критеріїв оцінки пісенно-обрядового матеріалу в його зв’язку з міфологічним етапом народної творчості.
Загальні й часткові питання, що стосуються всебічного пізнання української весільної пісенності, не можна вирішити без належної уваги доепітета якодного з головних складників художньо-смислової організації вербальних текстів обряду українського весілля. На теоретичну значущість категорії ознаки в символічній мові культури та необхідність кваліфікованого аналізу означального простору культури, у тому числі фольклору якїїрізновиду, вказує, зокрема, С.Толстая [211]. Слід сказати, щонароднопісенні художні означення неодноразово ставали об’єктом дослідження на матеріалі слов’янського фольклору. Можна назвати в цьому зв’язку насамперед праці О.Потебні [167], О.Веселовського [36], М.Сумцова [203], С.Єрмоленко [83], В.Єрьоміної [80], М.Кравцова [110], М.Плісецького [162], О.Тищенко [208]. Використана в дисертації література здосліджуваної теми дає підстави твердити про відсутність в україністиці монографічної праці на основі структурно-семантичного та стилістично-функціонального аналізу епітетів, уживаних у текстах українських весільних пісень, що їх ми правомірно зараховуємо до неоціненних скарбів національної культури.
У цьому зв’язку слід відзначити, що дослідження мовних явищ, здійснені з більшою чи меншою увагою до відбиття у них категорій культури, створює необхідні передумови для розгляду епітета не лише як художньо-зображального або виражального засобу в системі поетики, але й як способу концептуалізації фольклорної (міфологічної у своїх основах) картини світу. Очевидно, що при реалізації такого підходу епітетна парадигма української весільної поезії постане й як явище суто фольклорної традиції з властивими длянеї закономірностями відбору й оцінювання означуваних реалій, і як явище, зумовлене загальними світоглядними та соціально-психологічними, утому числі й ритуальними, особливостями сприйняття та осмислення світу людиною.
Урахування означених вище чинників є надзвичайно актуальним длямаксимально повного виявлення в епітетах весільних пісень прихованих „смислів” культури, співвідносних із прагматикою весільної обрядовості. Частково це вже зроблено вітчизняними дослідниками народної творчості (див.,зокрема, праці О.Потебні, М.Сумцова, М.Грушевського, С.Єрмоленко, на які посилалися у вступі попереду), але багато чого в цьому питанні залишається все ще не з’ясованим. Так само потребує подальшого розгляду і діалектика символізації епітета, семантичною основою якого можуть бути як реальні, так і уявні ознакові характеристики реалії як складника весільно-обрядової предметної та словесної семіосфери.
Актуальність дисертаційної роботи визначається її спрямованістю навиявлення й пізнання закономірностей парадигматичних відношень тафункціональних особливостей весільно-обрядових означувань як одного зосновних мотивотвірних засобів українських весільних пісень. Крім того, дослідження весільно-обрядової епітетики передбачає формування цілісного уявлення про означальний простір українського весілля в його проекції назагальну фольклорну картину світу, що є також актуальним завданням сучасного українського мовознавства.
Тема дисертації пов’язана з планом наукових досліджень кафедри української мови Харківського національного університету іменіВ.Н.Каразіна й відповідає проблемі „Аналіз системи функціонування рівнів української мови в ХVІІ-ХХІ ст.”, яка розробляється вченими кафедри.
Мета роботи - вивчити семантичні та функціональні властивості епітета як чинника конструювання художнього простору української весільної поезії вїї міфо-ритуальній значущості.
Для досягнення цієї мети необхідно розв’язати такі завдання:
1) виявити й схарактеризувати зв’язок епітетики весільної пісні зконцептуальними сферами українського весілля;
2) описати основні парадигми епітетних словосполук за семантикою означуваних реалій;
3) визначити своєрідність епітетної символіки української весільно-обрядової поезії;
4) розглянути епітет у структурі народнопісенного паралелізму як одного з визначальних стилістичних засобів аналізованих текстів;
5) дослідити конструктивну функцію стрижневих епітетів українських весільних пісень.
Об’єктом дослідження є мова пісень української весільної обрядовості.
Предмет дослідження - художнє означення характерних складників семіосфери українського весілля в її текстовому вербальному вияві. До аналізу залучено близько 5тисяч епітетних слововживань.
Джерельну базу дисертації становлять репрезентабельні зібрання текстів української весільно-обрядової поезії, етнографічні збірники, тематичні енциклопедії, словники (усього 16позицій).
Методологічною основою дисертаційної роботи є вчення про мову яккультурний феномен, про відбиття в народній культурі світоглядних особливостей етносу та специфіки образного сприйняття ним дійсності, положення про спадкоємність традицій як чинник духовного життя народу.
Зміст і характер поставлених у дисертації завдань передбачають застосування таких основних методів наукового дослідження: філологічного таінтуїтивно-психологічного (за Л.Булаховським), структурно-семантичного (із залученням власне лінгвістичного та екстралінгвістичного аналізу обрядовості), описового, зіставного.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше увітчизняному мовознавстві здійснено комплексний аналіз епітетики українських весільних пісень. У роботі визначено специфіку відбиття концептуальних ідей українського весілля в парадигмах народнопісенних епітетів, розкрито поліфункціональність фольклорних означень зурахуванням їх міфологічних витоків та історичних трансформацій.
Наше дослідження має теоретичне значення, оскільки доповнює йрозвиває важливі ідеї сучасної лінгвопоетики щодо природи міфологічних тафольклорних текстів, місця й ролі вербального компонента у весільному обряді, особливостей формування та організації означального простору українських весільних пісень.
Результати дисертаційної роботи можуть бути використані в наукових дисциплінах і курсах лінгвокультурології, фольклористики, лексикології тастилістики української мови, у спецкурсах зі стилістики художньої мови тапоетики українського фольклору, а також у лексикографічній практиці - приукладанні словників різного типу, зокрема тлумачних, лінгвоенциклопедичних, символів, епітетів. Цим визначається практичне значення дисертації.
Основні положення й висновки дисертації апробовано на міжнародних наукових конференціях „Традиції Харківської філологічної школи. До 100-річчя від дня народження М.Ф.Наконечного” (Харків, 2000), „Дискурс якоб’єкт філологічної інтерпретації” (Харків, 2001), всеукраїнській науковій конференції „Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ, 2001). Дисертаційну роботу обговорено і схвалено на засіданні кафедри української мови Харківського національного університету іменіВ.Н.Каразіна.
Результати дослідження відбито у 6статтях, опублікованих у фахових виданнях України - університетських наукових вісниках і збірниках наукових праць, що затверджені ВАКУкраїни.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
У традиційній народній культурі України чільне місце посідає весільно-обрядова поезія, що є своєрідним літописом звичаїв нашого народу, його моральних орієнтирів та естетичних ідеалів і зримо відбиває тяглість культурно-історичної традиції з властивими їй художніми константами-образами, мотивами, ідеями. До основних вербальних компонентів народного обряду створення нової сім’ї належать весільні пісні. Серед мовних засобів поетики відповідних народнопісенних текстів особливу роль відіграють епітети, сукупність яких становить творчий набуток народної словесності і є важливим чинником формування означального простору весільної поезії зокрема і вітчизняної культури вцілому.
Семантичний та стилістичний аспекти дослідження епітетики весільно-обрядової поезії ґрунтуються на розумінні тісного зв’язку фольклору з міфом іврахуванні міфо-ритуальних витоків самого обряду весілля. Для українського фольклору, у тому числі весільних пісень, характерна головним чином мовностилістична традиція міфології. Цим і зумовлене наше намагання виявити в аналізованих епітетних словосполуках глибинний смисл, пов’язаний іздавніми, міфологічними уявленнями.
Українське весілля і його вербальний компонент мають свою специфіку, щовідбиває умови життя, побуту, психологію нашого етносу, його світоглядні орієнтири та моральні цінності. Звідси випливає важливість інеобхідність етнолінгвістичного аспекту вивчення семантики та функціонування художніх означень, уживаних у весільно-обрядовій поезії. Різноаспектний розгляд народнопісенної епітетики вважаємо не тільки доцільним, а й ефективним щодо всебічного висвітлення й глибокого пізнання семантичних і стилістичних особливостей досліджуваного мовотворчого матеріалу.
Епітетна парадигма весільної поезії виявляє функціональну значущість іприкметні риси своєї організації як складник тих змістових компонентів семантичного простору обряду, які можна назвати концептуальними і які навербальному рівні репрезентовані номінаціями учасників весілля, його атрибутів, обрядодій та ін. При цьому специфіка епітетних словосполук уїхній конкретній обрядово-текстовій реалізації зумовлюється не тільки загальними властивостями фольклоризмів, а й смисловими потенціями весілля, його магічною сутністю, що спричиняє виникнення багатошаровості смислів відповідних образів.
Назви обов’язкових весільних атрибутів (вінок, гільце, коровай, рушник, віно тощо) та їх означення в обрядовій поезії виконують роль концептів, які символічно представляють сферу весілля. Символічні значення епітетних структур у весільних піснях знаходяться в парадигматичних відношеннях іспіввідносяться з мовною картиною національної культури. Удосліджуваному матеріалі парадигми простежуються як за означуваними, так і за означеннями. Щодо епітетів весільно-обрядової поезії, то слід відзначити притаманну великій їх частині поліфункціональність і наявне варіювання окремих із них.
Аналіз народнопісенних епітетів за об’єктами означування (учасники весілля, атрибути весільного обряду, часові поняття і просторові реалії) засвідчує не тільки своєрідність означень у межах певних семантичних груп, але й перетин їхньої семантики, асоціативні зв’язки між належними до різних груп епітетами. У всіх ідеографічних групах мікрообразів весільно-обрядової поезії, розглянутих у дисертації, вживаються зображально-оцінні епітети красний і золотий; широко використовуються в характеристиках різних сторін обрядового дійства, його учасників, святкової обстановки, часу іпростору, умежах яких відбувається весілля, художні означення молодий, білий, зелений (з притаманною їм символічністю, що йде ще від міфу). Водночас дійові особи весільного обряду, атрибути родинного свята й часові та просторові межі весілля мають свої особливості щодо їх означування.
Епітетика на позначення учасників весілля включає переважно позитивні їххарактеристики як за віком, так і за зовнішністю та внутрішніми якостями. Одружувані, організатори й гості великого сімейного свята означаються здебільшого епітетом молодий (уживається також у демінутивній формі йналежить до найчастіше вживаних у весільних піснях), їхня зовнішність івнутрішній їх світ містять звичайно високі якісні оцінки - гарний, красний, прехороший і т. ін. Епітетні словосполучення цієї групи нерідко зіставляються за антонімічними означеннями рідний - чужий, ласкавий - лихий, веселий-смутний, багатий - убогий, що відбиває драматичний характер обряду одруження, поєднання в ньому веселого, радісного зсумним, утратним. Досить різноманітні епітети, що означають різних весільних чинів таорганізаторів обряду, поєднують позитивну їх оцінку (на зразок князі золотії, красні соболі) з підкреслено зниженою (губатий, зубатий, шолудивий тощо). Однак пейоративні епітети в текстах весільних пісень є ситуативними елементами ігрових сцен і не становлять окремих парадигм. З учасників весілля найбільшу кількість художніх означень мають молоді, особливо молода; відповідні епітети мають звичайно конотацію позитивної оцінки.
В означуванні атрибутів весілля в обрядовій поезії базовими є епітети зколірною семантикою білий і зелений, зображально-оцінні епітети красний ізолотий, а також характеристично-оцінний епітет ясний. Символіка цих традиційних народнопісенних означень має міфологічні корені: епітет зелений (також барвінковий, рутяний і т. ін.) символізує передусім торжество життя, епітет білий з найдавніших часів є символом дівочої цноти та чистоти подружніх взаємин, а художні означення красний і ясний традиційно сприймаються як символи краси та світлих сподівань на щасливу долю нової сім’ї. Особливо широкою парадигмою означуваних характеризується епітет золотий, що символічно позначає багатство й добробут, яких щедро бажали навесіллі молодому подружжю.
Часові поняття у весільних піснях подаються насамперед зіставленням означень молодий - старий з актуалізацією минучості, швидкоплинності пори молодості. Так само контрастною є характеристика дівич-вечора та днів весілля: славний вечір, дивний вечір - сумний вечір; славний день - невеселий день, - що відбиває суперечливість почуттів молодої та її родини, зміну радісного настрою сумним. Оригінальними є епітети на позначення днів весільного тижня за етапами обряду: неділя - розмай-коса, понеділок - загуби-краса, середа - розпий-бочка; до них прилягають і дієслівні означення: неділенька - звінчаймося, понеділок - завиймося і т. ін. Особливою поетичністю виділяються дієслівно-іменникові утворення розмай-коса тазагуби-краса, що стали образними знаками змін у житті дівчини у зв’язку ззаміжжям. Окремі епітетні сполуки (вічнеє покривайло, довгий вік, добрая годинонька) актуалізують протяжність у часі різних передбачень та весільних побажань молодим.
Зображенню (відповідно й означуванню) простору - і земного, інебесного- у весільно-обрядовій поезії приділяється дуже багато уваги. Вепітетиці численних об’єктів флори широко представлені колірні символи: білий, зелений, жовтий, синій, червоний, чорний, - з-поміж яких найбільшою частотністю відзначається епітет зелений як загальний символ життєдайних сил, як це має місце і в означуванні атрибутів весілля. Паралельно функціонують тут підкреслено оцінні означення з позитивною конотацією: запашний, пахучий, шовковий. Щодо означування фаунонімів, то наш аналіз показує вживання традиційних народнопоетичних епітетів вороний, сивий, ясний тощо здоповненням прямого значення переносним, символізованим (ознаки вірності, мудрості, близькості, дружелюбства). Серед епітетів власне просторових мікрообразів переважають наділені позитивною оцінністю: веселий, великий, чесний, золотий, щасливий (про хату, двір, дорогу до молодої і т. ін.); активно вживаним є також означення новий як характеристика змін у житті одружуваних, приходу молодої в іншу сім’ю. Здавніми уявленнями про небесні шлюби пов’язане використання постійних епітетів високий, синій, ясний напозначення космічного простору.
На основі аналізу текстів українських весільних пісень нами виявлено парадигми вживаних у них епітетів, що мають найбільшу кількість означуваних. Близько 50 означуваних охоплює епітет білий, понад 40 молодий і золотий, близько 30 зелений, близько 20 красний, червоний і ясний, понад 10 гарний, хороший, чорнобровий. Серед парадигм означуваних ізнайбільш розлогим означуванням виділяється найменування молодої (нареченої) з синонімічними дівчина, дівка, а також із різними власними назвами-іменами. Слід зважати на те, що означувані й епітети при них досить часто використовуються в демінутивній формі.
Дослідження епітетів як засобу поетики українських весільних пісень показує особливу роль художніх означень у символізації зображуваного тастворенні картин контрасту, у формуванні стилістичної фігури паралелізму йвираженні основних обрядових мотивів.
Символічна означеність більшості народнопісенних епітетів зумовлює активне їх використовування для контрастного зображення учасників весілля, відтворення обстановки сімейного свята, змалювання картин природи. Поряд ізтрадиційним протиставленням символічних значень кольорів (білий - чорний, зелений - жовтий, червоний) контрастно зіставляються й символізуються ознаки дійових осіб обряду за віком (молодий - старий), зовнішністю тавнутрішніми якостями (красивий - поганий, добрий - лихий), родинною належністю (рідний - чужий). Завдяки символіці контрасту у весільно-обрядовій поезії актуалізуються такі ознаки, як молодість, краса, чистота, життєлюбність, родина, добро. В аналізованому матеріалі мають місце оригінальні контекстуальні антоніми (розмай-коса - загуби-краса), щовиділяються серед фольклорних означальних символів своєю експресивно-емоційною наповненістю.
Художній смисл означування обрядового дійства й весільної атрибутики значною мірою формують і відповідно виявляють фігури паралелізму, надзвичайно часто використовувані в народній поезії. Зіставлення молодих таінших учасників весілля зі світилами і світом природи в поєднанні зсимволізованими означеннями зберігають на глибинному рівні давні міфологічні уявлення (зорі яснесенькі - сестри ріднесенькі, гай зелененький - рід веселенький, червоная калина - вірненькая дружина). Досить помітними серед аналізованих фігур паралелізму є зіставлення епітетних структур зозначеннями золотий та ясний у їхньому складі.
Епітетам належить роль важливих мотивотвірних чинників, основні мотиви весільно-обрядової поезії ґрунтуються головно на художніх означеннях. Мотив любові та добрих сподівань означується епітетами золотий, новий, ясний, асупровідний мотив розлуки - епітетами чужий, смутний, невеселий. Традиційна символіка колірних означень червоний ічорний лежить в основі формування еротичних мотивів весільних пісень. Побажання молодим означаються епітетами багатий, кучерявий, щасливий, що поєднують прямі значення зконотацією позитивної оцінки, як і багато інших мотивотвірних означень.
В епітетиці українських весільно-обрядових пісень є стрижневі, найчастіше вживані та функціонально найбільш навантажені. До ключових (стрижневих) відносимо епітети: зелений, молодий, білий, золотий, ясний, - які є важливими формантами творення своєрідного фольклорного світу. Співвідносні значенням епітети молодий (стосовно людини) і зелений (як ознака природи) символізують життєдайне начало, а так само співвідносні за колірними ознаками білий і ясний є традиційними символами чистоти, цнотливості, естетичного відчуття краси. Ідею цінності (вінчання, кохання, родини) виражає художнє означення золотий- одне з найуживаніших увесільних піснях. Означувані ключовими епітетами реалії тісно пов’язані зобрядом весілля, а словосполуки з ними єнароднопісенними образами-символами, що відповідають традиціям фольклорної поетики, демонструють її своєрідність і становлять безсумнівне естетичне надбання народної словесності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Агапкина Т.А., Виноградова Л.Н. Благопожелания: ритуал итекст// Славянские древности: этнолингвистический словарь: В 5 т. / Под ред. Н.И.Толстого. Т.1. М.: Международные отношения, 1995. С.188191.
2. Ажнюк Б.М. Мовні явища як етнокультурна цілісність // О.О.Потебня і проблеми сучасної філології. К.: Наук. думка, 1992. С.2643.
3. Акимова Т.М. О поэтической природе народной мифической песни. Саратов, 1966. 169с.
4. Актуальні проблеми української літератури і фольклору: Наук. зб. Вип. 5 / Редкол.: С.В.Мишанич (відп. ред.) та ін. Донецьк: Кассіопея, 2000. 180с.
5. Алиева А.И., Астафьева А.А., Гацак В.М. и др. Опыт системно-аналитического исследования исторической поэтики народных песен // Фольклор. Поэтическая система. М.: Наука, 1977. С.42105.
6. Алпатов В.М. Об антропоцентрическом и системоцентрическом подходах кязыку // Вопросы языкознания. 1993. № 3. С.1527.
7. Аникин В.П. Календарная и свадебная поэзия: Учебн. пос. М.: Изд-во МГУ, 1970. 122с.
8. Антропоцентричний підхід у дослідженні мови // Матеріали міжнар. Карських читань. Ніжин, Гродно, 1998. 252с.
9. Артюх Л.Ф. Народне харчування українців та росіян північно-східних районів України. К.: Наук. думка, 1982. 112с.
10. Артюх Л. Українська кухня // Українська минувшина: ілюстрований етнографічний довідник. 2-е вид. К.: Либідь, 1997. С.79108 (Обрядова їжа).
11. Архаический ритуал в фольклорных и раннелитературных памятниках. М.: Наука, 1988. 329с.
12. Астафьева Л.А. Символическая обрядность как средство психологического изображения (в песнях и частушках) // Русский фольклор. Т. XIV. Л.: Наука, 1974. С.2743.
13. Бадейкова В.Є. Лексика весільної обрядовості у говірках Миколаївщини // Українська філологія: школи, постаті, проблеми. Ч. 2. Львів: Світ, 1999.
14. Байбурин А.К. Ритуал в традиционной культуре: структурно-семантический анализ восточнославянских обрядов. СПб: Наука, 1993. 240с.
15. Байбурин А.К. Семиотические аспекты функционирования вещей// Этнографическое изучение знаковых средств культуры. Л.: Наука, 1989. С.6388.
16. Баландин А.И. Мифологическая теория и проблемы поэтики // Проблемы фольклора. М.: Наука, 1975. С.125131.
17. Балушок В.Г. Обряди ініціації українців та давніх слов’ян. Львів; Нью-Йорк, 1998. 141с.
18. Бігусяк М.В. Лексика традиційних сімейних обрядів угуцульському говорі: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Івано-Франківськ, 1997. 18с.
19. Білоусенко В. Із спостережень за творенням евфемізмів удемонологічних найменуваннях // Східнослов’янські мови в їх історичному розвитку: Збірник наук. праць, присвячених пам’яті проф.Самійленка: У 2-х ч. Ч. 2. Запоріжжя: ЗДУ, 1996. С.1719.
20. Бобкова В.С. Календарна обрядова поезія // Українська поетична творчість: У2-х т. К.: Наук. думка, 1958. Т. 1. С.236276.
21. Богатырев П.Г. Магические действия, обряды и верования Закарпатья // БогатыревП.Г. Вопросы теории народного искусства. М.: Искусство, 1971. С.167296.
22. Бодянский О. О народной поэзии славянских племен. М.: Тип. Н.Степанова, 1837. 150с.
23. Бойківщина: історико-етнографічне дослідження. К.: Наук. думка, 1983. 304с.
24. Борис С.В. Білоруські весільні пісні у порівнянні зукраїнськими// Народна творчість та етнографія. 1982. № 6. С.5055.
25. Борисенко В.К. Весільні звичаї та обряди на Україні. К.: Наук. думка, 1988. 189с.
26. Боровский Я.Е. Мифологический мир древних киевлян. К.: Наук. думка, 1982. 104с.
27. Брудный А.А. Значение слова и психология противопоставлений// Семантическая структура слова. М.: Наука, 1971. С.121125.
28. Булаховський Л.А. Виникнення і розвиток літературних мов // БулаховськийЛ.А. Вибрані праці: У 5 т. Т. 1. К.: Наук. думка, 1975. С.321470.
29. Булашов Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Космогонічні українські народні погляди та вірування. К.: Довіра, 1993. 414с.
30. Буслаев Ф.И. Исторические очерки русской народной словесности и искусства. СПб.: Тип. Обществ. польза”, 1861. 643с.
31. Ващенко В.С. Мова Тараса Шевченка. Харків: Вид-во ХДУ, 1963. 252с.
32. Ващенко Г. Традиційний український ідеал людини в контексті народної поезії та літератури // Народна творчість та етнографія. 1995. №3. С.6379.
33. Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков. М.: Наука, 1999. 776с.
34. Велецкая Н.Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. М.: Наука, 1978. 239с.
35. Вербальна магія українців. Наукові та навчально-методичні матеріали докурсів: фольклор, етнографія, звичаєве право, література, мовознавство, філософія, філософська антропологія. К.: Держ. ун-т ім.Т.Шевченка, 1998. Вип. 1. 98с.
36. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. М.: Высш. шк., 1989. 406с.
37. Веселовский А.Н. Миф и символ // Русский фольклор. Вопросы теории фольклора. Л.: Наука, 1979. Т. 19. С.186199.
38. Вид-Гром О.П. Традиційна символіка весільного фольклору західного Полісся: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Львів, 2002. 18с.
39. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 256с.
40. Виноградова Л.Н. Народная демонология и мифо-ритуальная традиция славян. М.: Индрик, 2000. 431с.
41. Винокур Т.В. Закономерности стилистического использования языковых единиц. Л.: Наука, 1980. 238с.
42. Вовк Хв. Шлюбний ритуал та обряди на Україні // ВовкХв. Студії з української етнографії та антропології. К., 1995. С.219323.
43. Войтович В. Українська міфологія. К.: Либідь, 2002. 664с.
44. Воробьев Г.Г. Психосемиотика цвета // Психосемиотика познавательной деятельности и общения. М., 1988. Вып. 2. С.5170.
45. Воропай О. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис. К.: Оберіг, 1993. 590с.
46. Гаврилюк Е.Є. Рослинна символіка в контексті української календарної обрядовості: проблеми семантико-функціонального аспекту: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1999. 17с.
47. Гацак В.М. Наследие А.А.Потебни и вопросы историко-поэтического изучения фольклора // Фольклор. Проблемы историзма. М.: Наука, 1988. С.819.
48. Гей Н.К. Искусство слова. М.: Наука, 1967. 362с.
49. Геннеп А., ван. Обручение и свадьба // ГеннепА., ван. Систематическое изучение обрядов. М.: Издат. фирма Восточная литература” РАН, 1999. С.108133.
50. Голан А. Миф и символ. М.: Русслит, 1994. 375с.
51. Горбунов А.П. О сущности экспрессии и формах ее реализации // Вопросы стилистики. М.: Изд-во МГУ, 1966. С.224234.
52. Гримич М. Звичаї обміну в українській шлюбній обрядовості // Етнічна історія народів Європи: Збірник наук. праць. Випуск 17. К.: УНІСЕРВ, 2004. С.511.
53. Грицай М.С., Бойко В.Г., Дунаєвська Л.Ф. Українська народнопоетична творчість. К.: Вища шк., 1983. 405с.
54. Грищенко А.П. Прикметник в українській мові. К.: Наук. думка, 1978. 208c.
55. Григорьев В.П. Поэтика слова. М.: Наука, 1979. 344с.
56. Гринченко Б.Д. Этнографические материалы, собранные вЧерниговской и соседней с ней губерниях. Чернигов: Тип. Губ. земства, 1899. Т.3. Песни. ХХІІ, 765с.
57. Грозовська Н.А. Термінологія весільного обряду Середньонаддніпрянського регіону (Київська, Полтавська, Черкаська області): Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Запоріжжя, 1998. 17с.
58. Грушевський М. Мотиви обрядової поезії // ГрушевськийМ. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. Т. 1. К.: Либідь, 1993. С.227318.
59. Губарева Г. Семантика білого кольору в поетичній мові Ліни Костенко // Вісник Харківського університету. № 419. Сер. Філологія. Харків, 2000. С.620623.
60. Гура А.В. К семантической реконструкции славянской свадьбы: основные мотивы // Славянское языкознание. XIII Международный съезд славистов. Любляна, 2003. М.: Индрик, 2003. С.107118.
61. Гура А.В. Поэтическая терминология свадебного обряда // Фольклор и этнография. Обряды и обрядовый фольклор. Л.: Наука, 1974. С.171180.
62. Гура А. Символика животных в славянской народной традиции. М.: Индрик, 1977. 912с.
63. Гусев В.Е. Проблемы фольклора и истории эстетики. М.Л.: Изд-во АН СССР, 1963. 205с.
64. Гуцульщина: історико-етнографічне дослідження. К.: Наук. думка, 1987. 471с.
65. Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. Луцьк: Вежа, 1997. 296с.
66. Давлетов К.С. Фольклор как вид искусства. М.: Наука, 1966. 365с.
67. Дей О.І. Поетика української народної пісні. К.: Наук. думка, 1978. 252с.
68. Демиденко Е.Л. Значение и функции общефольклорного образа камня // Русский фольклор. Л., 1987. Т. 24. С.8497.
69. Демченко І. Українське весілля. Одеса: Фесенко, 1905. 124с.
70. Дима Г.М. Народнопоетична символіка та її використання утворчості письменників // Укр. мова та літ. в шк. 1973. № 5. С.2029.
71. Дідківська Л.П., Родніна Л.О. Словотвір синонімів. Стилістика. К.: Наук. думка, 1982. 172с.
72. Драгоманов М. Розвідки про українську народну словесність іписьменство // Збірник філолог. секції Наук. т-ва ім.Шевченка. Львів. Т.1, 1899. 260с.; Т. 2, 1900. 238с.; Т. 3, 1900. 362с.; Т. 4, 1907. 399с.
73. Дроботенко В.Ю. Лексика сімейних обрядів у говірках Донеччини: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Донецьк, 2001. 23с. (зтаблицями).
74. Дятчук В.В., Пустовіт Л.О. Структура і функціонування лексики української літературної мови. К.: Наук. думка, 1983.
75. Дяченко Л.М. Фольклорна символіка як засіб відображення національного світобачення // Мовознавство. 1997. № 23. С.6771.
76. Этнография восточных славян. Очерки традиционной культуры. М.: Наука, 1987. 558с.
77. Евгеньева А.П. Очерки по языку устной поэзии в записях XVIIXXвв. М.Л.: Изд-во АН СССР, 1963. 348с.
78. Євсєєв Ф.Т. Світоглядні основи архаїчної культури: теоретичний аспект. Ніжин, 2000.
79. Елизаренкова Т.Я., Сыркин А.Я. К анализу индийского свадебного гимна // Труды по знаковым системам. Вып. 2. Тарту, 1965. С.203211.
80. Еремина В.И. Поэтический строй русской народной лирики. Л.: Наука, 1978. 184с.
81. Еремина В.И. Ритуал и фольклор. Л.: Наука, 1991. 206с.
82. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності. Стилістика та культура мови. К.: Довіра, 1999. 431с.
83. Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. К.: Наук. думка, 1987. 248с.
84. Єрмоленко С.Я. Про земне і небесне в народному календарі // Укр. мова та літ. в шк. 1993. № 11. С.5156.
85. Єрмоленко С.Я., Харитонова Т.А., Ткаченко О.Б. та ін. Мова вкультурі народу (план-конспект) // Мовознавство. 1998. № 45. С.318.
86. Жайворонок В.В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти досліджень // Мовознавство. 2001. № 5. С.4863.
87. Журавлев А.Ф. Из русской обрядовой лексики: Живой огонь” // Общеславянский лингвистический атлас: Материалы исследования, 1976. М.: Наука, 1976. С.204228.
88. Задорожнюк Н.І. Семантика символічно-образної системи болгарської обрядової поезії: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 1994. 18с.
89. Зарубин Л.А. Сходные изображения солнца и зорь у индоарийцев и славян // Советское славяноведение. М.: Наука, 1971. № 6. С.7077.
90. Зеленин Д.К. Восточнославянская этнография / Пер. с нем. М.: Наука, 1991. 507с.
91. Зеленин Д.К. Избранные статьи по духовной культуре. 19011913. М.: Индрик, 1994. 397с.
92. Зеленин Д.К. Тотемы-деревья в сказаниях и обрядах европейских народов. М.Л.: Изд-во АН СССР, 1937. 80с.
93. Зорин В.Н. Русский свадебный ритуал. М.: Наука, 2004. 248с.
94. Зырянов И.В. Заговор и свадебная поэзия // Фольклор илитература Урала. Пермь, 1975. Вып. 2. С.4981.
95. Иванов В.В., Топоров В.Н. Исследования в области славянских древностей. Лексические и фразеологические вопросы реконструкции текстов. М.: Наука, 1974. 342с.
96. Иванов В.В. и др. Еще раз о традиционной поэтической символике// Русск. яз. в школе. 1978. № 3. С.6375.
97. Иванов В.В. и др. Краткий словарь традиционных символов русской поэзии // Русск. яз. в школе. 1977. № 4. С.7385.
98. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: іст.-реліг. моногр. К.: Обереги, 1991. 424с.
99. Кагаров Е.Г. Состав и происхождение свадебной обрядности // Сб. МАЭ. 1929. Т. 8. С.152195.
100. Калиновский Г. Описание свадебных украинских простонародных обрядов в Малой России и в Слободской Украинской губернии. Х.: Тип. губ. правления, 1889. 10с.