СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА І ФУНКЦІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРЕДИКАТІВ ПРОЦЕСУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Краткое описание

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

КУТНЯ ГАЛИНА ВАСИЛІВНА

УДК 811.161.1’37+2’367

СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА І ФУНКЦІОНАЛЬНА
ХАРАКТЕРИСТИКА ПРЕДИКАТІВ ПРОЦЕСУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук

Науковий керівник
Терлак ЗеновійМихайлович,
кандидат філологічних наук, доцент

Львів-2004

ЗМІСТ
ВСТУП.. ...4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АНАЛІЗУ ПРЕДИКАТІВ
1.1 . Принципи структурно-семантичної та функціональної характеристики предикатів. 9
1.2. Класифікаційні критерії предикатних знаків у мовознавчій літе­ратурі...14
1.3. Категорійна структура предикатів процесу на тлі інших предикатних значень29
1.3.1. Категорії аспектуально-темпорального комплексу.31
1.3.1.1. Динамічність”/ статичність”32
1.3.1.2. Часова локалізованість”/ нелокалізованість”.40
1.3.1.3. Семантичний аспект лексико-граматичної ознаки фазовості”46
1.3.1. Семантико-синтаксична категорія валентності..51
1.3.2. Активність”/ пасивність” суб’єкта...61
РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА І ФУНКЦІОНАЛЬНА ХАРАКТЕ­РИСТИКА ПРЕДИКАТІВ ПРОЦЕСУ
2.1. Парадигматичний аналіз предикатів процесу......75
2.1.1. Лексико-семантична структура предикатів..76
2.1.2. Лексико-граматична і словотвірна структура предикатів...92
2.2. Синтагматичний аналіз предикатів процесу (семантико-синтаксична парадигма) .106
2.2.1. Семантико-синтаксична парадигма з інваріантним вираженням суб’єкта .109
2.2.1.1. Одномісні структури....109
2.2.1.2. Двомісні структури..112
2.2.2. Обставинна детермінація семантико-синтаксичної парадигми предикатів .....124
2.2.3. Семантико-синтаксична парадигма предикатів з варіантними виявами суб’єкта...138
2.2.3.1. Речення із суб’єктом у формі родового відмінка..140
2.2.3.2. Речення із суб’єктом у формі давального відмінка..143
2.2.3.3. Речення із суб’єктом у формі орудного відмінка.146
2.2.3.4. Речення із суб’єктом у формі місцевого відмінка....150
2.2.3.5. Семантико-синтаксичні структури з імпліцитним суб’єктом.153
2.3. Аналіз окремих структурно-семантичних (поліпредикатних) модифікацій та їх співвідношення з формально-граматичними параметрами предикатів процесу.....159
ВИСНОВКИ.169
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.....175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ202
ДОДАТКИ203

ВСТУП

Актуальність теми. У сучасних граматичних дослідженнях одним із найвагоміших теоретичних принципів внутрішнього розмежування простого речення є виділення формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного та комуніка­тивного рівнів, оскільки орієнтація на них найповніше визначає категорійну структуру цієї синтаксичної одиниці. Центральні величини семантико-синтаксичної площини суб’єкт і предикат відрізняються від головних членів речення з формально-граматичного боку. Якщо підмет і присудок виділяють на основі синтаксичних зв’язків, то суб’єкт і предикат на основі семантико-синтаксичних відношень. Саме останні вказують на реальний зміст речення як одиниці, що позначає мовну ситуацію. Із семантико-синтаксичного погляду предикат центральна синтаксема, від валентності якої залежить кількісно-якісний склад речення. Тому його характеристика становить важливу ланку у вивченні синтаксичних явищ.
У лінгвістиці дослідження синтаксичної семантики виокремилось в окремий напрям, який оперує цілою системою понять, відображених у теоретичних працях і підручниках. Механізмам формування речень та особливостям їх вираження присвячені праці В.Адмоні, Т.Алісової, Н.Арват, Н.Арутюнової, Ф.Бацевича, В.Богданова, А.Бондарка, Г.Володіної, М.Всеволодової, В.Гака, Г.Золотової, С.Кацнельсона, М.Лещенка, Т.Ломтєва, О. Москальської, І.Сусова, Л.Теньєра, Ч.Філмора та інших. В українському мовознавстві ці проблеми порушують І.Вихованець, А.Загнітко, К.Городенська, В.Русанівський, Й.Андерш, Н.Іваницька, М.Плющ, Н.Гуйванюк, О.Безпояско, О.Бондар, Л.Руденко, М.Мірченко, В.Шинкарук, М.Скаб, В.Ожоган, Т.Масицька, О.Болюх. У центрі уваги лінгвістів перебувають семантико-синтаксичні структури (ССС), формальні засоби їх вираження та комунікативні чинники організації речення. Ці аспекти стосуються і дослідження предикатної системи. На сьогодні зроблено значні опрацювання у сфері функціонального синтаксису і граматичної семантики, однак розв’язано не всі проблеми.
Актуальним надалі є вивчення предикатів. Зокрема існує проблема класифікації цих одиниць та їхніх особливостей, незважаючи на те, що її порушують багато дослідників і вітчизняних (І.Вихованець, А.Загнітко, Й.Андерш, М.Мірченко, Т.Масицька, В.Тимкова, О.Леута, С.Межов, І.Арібжанова), і зарубіжних (З.Ведлер, У.Чейф, Дж.Лайонз, Фр. Данеш, С.Дік, В.Комрі, Г.Селіверстова, Л.Львов, Є.Падучева, Т.Кільдибекова, Л.Васильєв, Р.Гайсіна, Т.Булигіна, В.Дем’янков, А.Залізняк). Складність дослідження предиката зумовлена його рівневою організацією, адже значення цієї одиниці формується сукупністю ознак граматичних, лексичних, а також словотвірних. Тому її аналіз вимагає комплексного підходу з урахуванням ознак кожного мовного рівня.
На сьогодні в лінгвістиці виділено основні типи предикатних слів, але не створено єдиних критеріїв для їхньої характеристики. В українському мовознавстві встановлені предикати дії”, процесу”, стану” та якості” детально проаналізовано лише вибірково. Предикати процесу (ПП) схарактеризовано узагальнено лише як самостійний тип за певними ознаками та основними морфологічними засобами вираження (І.Вихованець, М.Вінтонів, М.Мірченко). Досі чітко не визначено диференційні ознаки цих предикатів, а також не проведено аналізу структур, у яких вони функціонують.
На сучасному етапі розвитку граматичної теорії потребують висвітлення такі питання: 1)місце ПП у предикатній типології; 2) їхні категорійні ознаки; 3)особливості ССС, які вони формують, та співвідношення останніх із формально-граматичними параметрами; 4)можливі модифікації предикатного значення. На важливість теми вказує і недостатньо обґрунтоване поняття процесу як предикатності.
Задекларовані питання свідчать, що характеристика ПП є необхідним кроком для категоризації семантико-синтаксичних значень і для вдосконалення предикатної типології в сучасній українській мові.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація відповідає науковій темі кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка Лексико-граматична структура української мови” (№0103U005955).
Мета і завдання дослідження. Об’єктом дослідження виступає семантико-синтаксична структура речення в сучасній українській мові; предметом дослідження предикати процесу в сучасній українській мові.
Мета роботи схарактеризувати ПП у структурно-семантичному і функціональному аспектах. Поставленій меті підпорядковано такі завдання:
- з’ясувати місце процесів” у предикатній класифікації;
- установити їхні диференційні (класифікаційні) ознаки на тлі інших предикатів;
- охарактеризувати лексико-семантичні групи (ЛСГ) дієслів у процесній функції;
- виявити проміжні (синкретичні) групи предикатних значень;
- розглянути лексико-граматичні особливості одиниць;
- проаналізувати семантико-синтаксичну парадигму предикатів у зв’язку з їхніми формально-граматичними параметрами;
- установити типові модифікації одиниць поліпредикативного характеру (детермінантні, фазові, транспозитивні переходи тощо).
Для поставленої мети використано такий спосіб семантичного опису предиката, як тлумачення: структуру предикатної одиниці розглянуто як набір певних семантичних компонентів. Основним методом аналізу ПП у роботі є опозитивний, який включає такі часткові прийоми експериментування:
1) метод спостереження над особливостями предикатів: а) їхньою структурою (в парадигматиці); б) функціонуванням (у синтагматиці);
2) метод порівняння використано для характеристики диференційних ознак предиката, а також вияву синкретичних предикатних значень;
3) дистрибутивний метод для встановлення сполучувального потенціалу одиниць;
4) прийом елімінування (опущення) для з’ясування міцності валентного зв’язку предиката із залежними синтаксемами;
5) трансформацію для аналізу ССС із варіантними виявами суб’єкта, а також для аналізу поліпредикативних структурно-семантичних модифікацій. Субституцію (заміну однієї структури іншою, синонімічною) як один із часткових прийомів трансформаційного методу використано для встановлення значення процесу в мовних одиницях.
Джерельною базою роботи є: 1) лексична база (близько2300 дієслів), створена шляхом ідентифікації з основним категорійним значенням предиката, із залученням словників [138, 246, 247]; 2) синтаксична база художні твори (ХІХ-ХХст.), із яких вибрано близько чотирьох тисяч речень із ПП.
Наукова новизна одержаних результатів. Уперше в мовознавстві комплексно охарактеризовано ПП в сучасній українській мові. Їхні особливості проаналізовано на різних мовних рівнях (із позицій парадигматики і синтагматики). Поглиблено критерії розмежування предикатних знаків: шляхом структурно-семантичного аналізу встановлено принципи типологічної характеристики цих одиниць. З урахуванням сигніфікативного та денотативного змісту одиниці (значення і функції) усунуто ряд двозначностей в оцінці предиката. Також у роботі встановлено місце процесів у системі деривації як лексичної, так і синтаксичної.
На основі теорії функціонально-семантичного поля (ФСП) виділено групи дієслів, що мають проміжні предикатні значення. Уточнено термінологію, що стосується предикатної системи.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Результати дисертації мають теоретичне значення для систематизації семантико-синтаксичних категорій сучасної української мови. Висновки дослідження можна застосувати у працях із функціонально-категорійної граматики, розробленої на основі системно-структурних принципів опису категорій мови, із залученням не лише граматичних категорій, що мають формальні засоби вираження, а й так званих прихованих”. Матеріали роботи можуть слугувати для створення словника, укладеного за тематичним принципом (наприклад, лексико-семантичних груп). Також дослідження можна впроваджувати в розробку спецкурсів із граматики та використовувати для аналізу членів речення.
Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження здобувач отримав особисто.
Апробація результатів дисертації. Основні результати роботи оприлюднено на таких наукових конференціях і семінарах: 1.Щорічна звітна конференція кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 2001, 2002, 2003). 2.Періодичний кафедральний науковий семінар (Львів, 2003, 2004). 3.Всеукраїнська наукова конференція Граматичні категорії української мови” (м. Вінниця, 2000). 4.Всеукраїнська наукова конференція Функціонально-категорійна граматика української мови” (м.Луцьк, 2002). 5.Всеукраїнська наукова конференція Актуальні проблеми категорійної граматики” (м.Переяслав-Хмельницький, 2002). 6.Міжнародна конференція Дослідження слов’янських мов і літератур у вищій школі: досягнення і перспективи” (м.Москва, Московський державний університет імені М.В.Ломоносова, 2003). 7.Наукова нарада з проблем розвитку слов’янознавства (м.Москва, Інститут слов’янознавства РАН, 2003). 8.Міжнародна наукова конференція Українська мова в часі і просторі” (м.Львів, 2004).

Результати дисертації опубліковані в семи статтях і у двох тезах.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Компонентний аналіз предиката засвідчує два основні типи сем часові та субстанційні. Особливості цих структурних компонентів визначальні для встановлення категорійних ознак предикатів. Останні виступають сигніфікативними поняттями, що реалізуються в денотативній сфері, тобто співвідносяться з конкретними ситуаціями. Отже, предикатні значення виступають абстрактними (ідеальними) властивостями, що набувають сенсу при певному лексичному наповненні та граматичному оформленні.
Семантико-синтаксична категорія процесу посідає важливе місце в системі предикатів. Її поняття ґрунтується на смисловому концептуальному компоненті загального тлумачення процесу. Установлено, що філософське визначення цього терміна як зміни явища чи перехід його в інше явище не суперечить лінгвістичному, адже ПП відтворює ситуації, пов’язані з кількісними та якісними змінами суб’єкта.
На основі аналізу предикатних ФСП виділено основні диференційні ознаки процесів. Шляхом порівняльного аналізу з’ясовано, що для них характерні такі особливості.
1. Динамічність. На відміну від предикатів дії, в аналізованих предикатах вона не залежить від волі суб’єкта, виступає його онтологічною властивістю і має мимовільний, неусвідомлений, часом стихійний характер. Предикати стану та якості, на противагу процесу, наділені ознакою статичності.
2. Часова локалізованість. Ознака часової пов’язаності як сигніфікативна властивість знаходить своє відображення у виділеній денотативній ознаці. Денотат ПП, як і дії, має чітку локалізацію, що в координатах часу зафіксовано як відрізок чи точку (залежно від видового значення дієслова-предиката). На відміну від процесу, стан, хоча й існує в часовій сфері, має іншу конфігурацію, позбавлену чітких часових орієнтирів; якість лише віртуально може співвідноситись із певним часовим планом.
3. Фазовість. Для ПП властивий фазовий характер існування, який передбачає становлення, розвиток і завершення предикатної ознаки. Фазовість виступає не лише морфологізованою ознакою дієслівних предикатів. Вона засвідчує корелятивні співвідношення між статичними і динамічними значеннями: стан↔ процес, якість↔ процес. На тлі ознаки фазовості набуває змісту компонент якісних і кількісних змін” основний показник аналізованих одиниць.
Окрім ознак аспектуально-темпорального комплексу, процеси вирізняються і субстанційними характеристиками.
4. Пасивність суб’єкта. Їх носій неактивний, позбавлений цілеспрямованості, але ця інертність” зумовлена природою процесу, розвиток чи занепад продиктовані його онтологічною сутністю. У процесній ситуації каузатор здебільшого відсутній. Його роль також можуть виконувати зовнішні чинники, представлені в реченні детермінантними компонентами. За цією ознакою ПП близькі до предикатів стану та якості.
Виділені ознаки в реченні можуть модифікуватися нейтралізуватись або підсилюватися залежно від перспективи висловлювання. У цьому разі процес набуває ознак інших предикатних значень. Предикат і характерні ознаки розглянуто як ФСП, що перебувають між собою у визначених зв’язках та відношеннях. Накладанням цих полів пояснено наявність синкретичних значень у предикатній сфері.
Проведений структурно-семантичний і функціональний аналіз одиниць у площині парадигматики і синтагматики дозволяє зробити такі судження.
1. Значення процесу засвідчене єдністю лексичних і граматичних чинників. Лексико-семантичні та лексико-граматичні ознаки предиката виступають його субкатегориза­ційними властивостями.
2. Сфери реалізації предиката, які визначено відповідно до лексичного наповнення суб’єктної позиції, є чисельно і функціонально нерівноважні; процесні дієслова можуть входити до декількох сфер залежно від реалізованого у мовленні лексико-семантичного варіанта. Наявність у ФСП процесу синкретичних одиниць, свідчить про те, що однозначно розподілити предикатну лексику за основними типами неможливо.
3. Дієслова-процеси є похідними в дериваційному плані. Вони, граматично оформлені певними афіксами, співвідносяться з окремими родами дії, найпоказовішим серед яких є інхоативний (характерний для безпрефіксної парадигми). Аналіз різних способів указує на те, що вони відіграють не останню роль у формуванні предикатного знака, оскільки корелюють із реалізацією його валентностей.
4. Вторинність процесних дієслів відображається на їхній валентній характеристиці. Важливим лексико-граматичним показником одиниць виступає ознака абсолютивності (автосемантичності). У сучасній українській мові процеси формують двокомпонентні структури. Вони реалізують лівобічну валентність, відкриваючи місце лише для однієї субстанційної синтаксеми суб’єкта. Отже, ці предикати позначені перевагою часових, а не субстанційних характеристик.
5. Одиниці, що формують розширені валентні рамки, відкриваючи позиції об’єкта і локатива, належать до периферії ФСП предиката. Це дієслова емоційно-психологічної сфери та дієслова з просторовою семантикою (відповідно до семантичних функцій субстанційних компонентів). Аналіз джерельного матеріалу вказує на те, що об’єктна та локативна позиції можуть бути і незаміщеними. Це підтверджує, що типовою величиною для ПП є одномісність. Затрачена правобічна позиція увиразнює процес, активізує його темпораль­но-аспектуальні властивості, підкреслює перевагу парадигматичних сем над синтагматичними у його структурі.
6. Основним (інваріантним) вираженням суб’єкта процесу виступає називний відмінок. Структури з такою морфологічною формою домінують у кількісному плані, що відповідає числу загальних предикатних реалізацій. На формальному рівні вони співвідносяться з двоскладними реченнями, а семантико-синтаксичні функції предиката і суб’єкта в них корелюють із функціями підмета і присудка.
7. Транспозиція суб’єкта у сферу непрямих відмінків, а також його імплікація, засвідчують суб’єктну варіантність. Сприяє функціонуванню варіантних структур семантична якість процесного суб’єкта пасивність, відсутність волевиявлень. Переміщення із площини називного у площину непрямих відмінків можна розцінювати як часткову формально-граматичну нейтралізацію суб’єктної функції. Транспозиційні переходи у сфері відмінкових форм інформують про зміну модальних відношень: більшість варіантних структур стилістично забарвлені, емоційно марковані, тому стосуються комунікативної настанови речення.
8. Структури, в яких суб’єктна функція корелює у формально-граматичній площині з функцією підмета, у плані смилової організації мають широку перспективу. У таких реченнях окремі групи предикатів можуть відкривати правобічні семантико-синтаксичні позиції (об’єкта і локатива). У них, на противагу структурам із варіантними виявами суб’єкта, нараховано і більшу кількість напівоблігаторних компонентів і детермінантних поширювачів.
9. ПП регламентуються у часі і просторі характерними обставинними детермінантами. Багато з таких поширювачів поєднують кілька обставинних значень, що зумовлено їхньою вторинністю. Окрім інформативної функції, вони модифікують семантичні параметри предиката посилюють або нейтралізують. Так, детермінанти із значенням міри і ступеня підкреслюють його аспектуально-темпоральні ознаки, компоненти з причиновою семантикою ознаку пасивності суб’єкта. На противагу їм, локативні компоненти дещо послаблюють динамічність предиката, а допустові та цільові активізують характер процесного суб’єкта.
10. Проблематичним є статус напівоблігаторних субстанційних компонентів, у яких на базі основних значень (суб’єктних, об’єктних чи локативних) розвиваються додаткові обставинні. Їх проміжний характер щодо зв’язку з предикатом підтверджує думку про те, що в семантико-синтаксичній сфері існує певна кількість синкретичних компонентів. Поєднання кількох значень в одному компоненті є свідченням динамічних явищ у сфері синтаксичних зв’язків і відношень.
11. Окрім детермінантних ускладнень, залучені для аналізу інші структурно-семантичні модифікації здебільшого стосуються транспозиційних переходів ПП. Лише при поліпредикативних модифікаціях, пов’язаних із дуплексивами, ці одиниці виступають предикатами першого рангу. Процеси можуть утрачати первинну позицію в реченні при таких умовах: модифікації фазовими словами; модифікації модальними словами; переміщенням у позицію обставинного компонента; переміщенням у позицію атрибутивного компонента; переміщенням у позицію субстанційного компонента. При цих транспозиціях виявлено такі формально-граматичні параметри предикатів:
1) при фазовій та модальній детермінації опорний компонент складеного дієслівного присудка;
2) в обставинній транспозиції обставина мети та способу дії;
3) в атрибутивній танспозиції означення і компонент складеного іменного присудка;
4) у субстанційній транспозиції підмета і додатка.
Виявлені параметри процесів у проекції на семантичний і формальний рівні указують на особливе місце цих одиниць у системі синтаксичних величин. Характеристика структур із ПП зауважує вагомість і мовленнєвих чинників у формуванні предикатної функції, а відтак засвідчує тринарний вимір синтаксичних категорій: семантико-граматичний, формально-граматичний і комунікативний.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абдуразаков М.А. Семантические типы субъектов. Ташкент: Изд-во«Фан», 1991. 103с.
2. Абрамов Б.А. О понятии семантической избирательности слов // Инвариантные синтаксические значения и структура предложения. М.: Наука, 1969. С. 5-15.
3. Авилова Н.С. Вид глагола и семантика глагольного слова. М.: Наука, 1976 328 с.
4. Адамец П. Образование предложений из пропозиций в современном русском языке. Praga: Univerzita Karlova, 1978. 160с.
5. Адмони В.Г. Грамматический строй как система построения и общая теория грамматики. Ленинград: Наука, 1988. 238с.
6. Акимова Т.Г. Семантические признаки в сфере качественной аспектуальности и функционирование видо-временных форм английского глагола // Теория грамматического значения и аспектологические исследования. Ленинград: Наука, 1984. С.71-90.
7. Алисова Т.Б. Очерки синтаксиса современного итальянского языка (Семантическая и грамматическая структура простого предложения). М.: Изд. Московского ун-та, 1971. 293 с.
8. Алисова Т.Б. Семантико-грамматическая классификация простых предложений // Вопросы языкознания. 1970. №2. С. 91-98.
9. Альошина І.Г. Структурно-семантична характеристика дієслів динамічної просторової локалізованості у французькій мові (у зіставленні з українською): Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.01 / Донецький держ. ун-т Донецьк, 2000. 20 с.
10. Амбарцумян Р.С. Логико-семантический и синтаксический аспект теории валентности: Автореф. дис канд. филолог. наук. М., 1977. 20 с.
11. Андерш Й.Ф. Валентно-інтенційна структура предиката і типологія простих речень у сучасних слов’янських мовах // Слов’янське мовознавство: Доповіді Х Міжнародного з’їзду славістів (Софія, 1988). К.: Наукова думка, 1988. С. 124-136.
12. Андерш Й.Ф. До питання про семантичну структуру речення (на матеріалі чеської та української мов // Мовознавство. 1984. №5. С.38-42.
13. Андерш Й.Ф. Модифікація двоскладних дієслівних структур у чеській мові (в зіставленні з українською) // Мовознавство. 1986. № 2. С. 31-41.
14. Андерш Й.Ф. Про співвідношення інтенційної і валентної структур дієслова (на матеріалі української мови) // Українське мовознавство. Вип.8. К., 1980. С. 62-65.
15. Андерш Й.Ф. Семантична структура безприйменникового давального відмінка в чеській і німецькій мовах. К.: Наукова думка, 1975. 134 с.
16. Андерш Й.Ф. Типологія простих дієслівних речень у чеській мові в зіставленні з українською. К.: Наукова думка, 1987. 190с.
17. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 367с.
18. Апресян Ю.Д. Синтаксическая обусловленность значений // Апресян Ю.Д. Избранные труды: В 2 т. М.: Школа «Языки русской культуры», 1995. Т.2: Интегральное описание языка и системная лексикография. С. 538-553.
19. Апресян Ю.Д. Экспериментальные исследования семантики русского глагола. М.: Наука, 1967. 251 с.
20. Арват Н.М. О семантике предложения // Филологические науки. 1979. №5. С.52-61.
21. Арват Н.М. Про компонетний аналіз семантичної структури простого речення // Мовознавство. 1976. № 4. С. 38-45.
22. Арват Н.М. Про лексичне наповнення структурних схем простого речення// Мовознавство. 1973. №4. С. 42-49.
23. Арват Н.М. Семантическая структура простого предложения в современном русском языке. К.: Вища школа, 1984. 159с.
24. Аринштейн В.М. Лексическая семантика глагола и способ представления ситуации («сцены») // Лексическая семантика и части речи. Ленинград: ЛГПИ, 1986. С. 15-23.
25. Арібжанова І.М. Семантико-синтаксична структура полівалентних дієслів-предикатів у сучасній українській мові: Дисканд. філол. наук: 10.02.01/ Київський ун-т імені Т.Шевченка. К.,1994. 188с.
26. Аристотель Глава 13// Аристотель Сочинения: В 4 томах. Т.1. М.: Мысль, 1976 С.164-165.
27. Арутюнова Н.Д. К проблеме функциональных типов лексического значения// Аспекты семантических исследований. М.: Наука, 1980. С.156-249.
28. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы М.: Наука, 1976. 383с.
29. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений (Оценка. Событие. Факт). М.: Наука, 1988. 338с.
30. Баган М.П. Семантико-синтаксичні параметри безособового вживання особових дієслів у сучасній українській мові: Автореф. дис...канд. філол. наук: 10.02.01/ НАНУ Ін-т мовознавства К., 2000. 18с.
31. Баландіна Н.Ф. Предикатно-аргументне представлення семантики речення // Мовознавство 1992. №2. С.60-65.
32. Балашова Л.И. Глаголы, означающие «переход из одного состояния в другое с нарастанием признака» (на материале глаголов со значением «изменения параметров»): Дисканд. филолог. наук: /10.01.01. Куйбышев, 1979. 191с.
33. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд. иностран. л-ры, 1955. 416 с.
34. Бацевич Ф.С. Функционально-ономасиологическое исследование глагольной лексики // Бацевич Ф. С., Космеда Т. А. Очерки по функциональной лексикологии. Львов: Світ, 1997. С. 6-208.
35. Бацевич Ф.С. Функціональна типологія прихованих семантичних категорій дієслівної дії // Мовознавство. 1990. №5. С.24-29.
36. Безпояско О.К. Граматична категорія відмінка // Безпояско О.К. Іменні граматичні категорії (Функціональний аналіз). К.: Наукова думка, 1991. С. 11-81.
37. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Дієслово.// Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія. К.: Либідь, 1993. С. 157-242.
38. Белошапкова Т.В. О соотношении способов глагольного действия с понятиями «модификации» и «мутации» // Семантика языковых единиц: Доклады пятой Международной конференции. Том 1. М.: Физкультура, образование и наука, 1996. С. 215-216.
39. Бельвег-Шрамм А., Шумахер Г. Словарь глагольных валентностей на семантической основе // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.14. М.: Прогресс, 1983. С. 201-226.
40. Бенвенист Э. Проблемы коммуникации // Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. С. 69-128.
41. Берков В.П. Семантика сравнения и типы ее выражения// Теория функциональной грамматики. Качественность. Количественность. С.-Петербург: Наука, 1996. С. 107-129.
42. Білоноженко В.М. Семантика постфіксальних дієслів з ознакою кольору // Мовознавство. 1980. №2. С. 81-86.
43. Богданов В.В. О перспективах изучения семантики предложения // Синтаксическая семантика и прагматика. Калинин: КГУ, 1982. С.22-38.
44. Богданов В.В. Роль предикатов и непредикатов в семантике предложения // Структурная и прикладная лингвистика. Ленинград: Изд. Ленинградского ун-та, 1983. Вып. 2. С. 3-10.
45. Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения Ленинград: Изд-во Ленинград. ун-та, 1977. 204с.
46. Богданова Л.И. Зависимость формы актантов от семантических свойств русских глаголов: Дис д-ра филол. наук: 10.01.01. М., 1999. 347с.
47. Богуславский И.М., Иомдин Я.Л. Семантика быстроты // Вопросы языкознания. 1999. №6. С. 13-30.
48. Болюх О.В. Семантико-синтаксична структура безособового речення: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.01 / АН України К., 1992. 16с.
49. Бондар О.І. Система і структура функціонально-семантичних полів темпоральності в сучасній українській літературній мові: Функціонально-ономасіологічний аспект: Автореф. дисд-ра філол. наук: 10.02.01 / НАН України, Інститут української мови. К., 1998. 33с.
50. Бондар О.І. Часова локалізованість і модальні ситуації в сучасній українській мові // Щорічні записки з українського мовознавства. Одеса: Одеський університет, Друкарський двір”, 1994. Вип.1. С.46-52.
51. Бондарко А.В. Аспектуальные ситуации и вопрос о «категориальных ситуациях» в грамматике // Вопросы русской аспектологии: Семантические аспекты в русском языке. Вып. 625. Тарту: Изд-во ТГУ, 1982. С. 3-20.
52. Бондарко А.В. Грамматическое значение и смысл. Ленинград: Наука, 1978. 175 с.
53. Бондарко А.В. Основы функциональной грамматики: Языковая интерпретация идеи времени. СПб: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 2001. 257 с.
54. Бондарко А.В. Понятийные категории и языковые функции в грамматике // Универсалии и типологические исследования. М.: Наука, 1977. С. 54-79.
55. Бондарко А.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. Ленинград: Наука, 1983. 208с.
56. Бондарко А.В. Семантика предельности // Вопросы языкознания. 1986. №1. С. 14-25.
57. Бондарко А.В. Теория значения в системе функциональной грамматики. М.: Школа Языки славянской культуры”, 2002. С 159-661.
58. Бондарко А.В. Теория морфологических категорий. Ленинград: Наука, 1976. 255 с.
59. Булыгина Т. В. Грамматические и семантические категории и их связи // Аспекты семантических исследований. М.: Наука, 1980. С. 320-355.
60. Булыгина Т.В. К построению типологии предикатов в русском языке // Семантические типы предикатов / отв. редактор О. Н. Селиверстова. М.: Наука, 1982. С. 7-85.
61. Булыгина Т.В. Классы предикатов и аспектуальная характеристика высказывания // Аспектуальные и темпоральные значения в славянских языках. М.: Наука, 1983. С.20-39.
62. Булыгина Т.В., Шмелев А.Д. Идентификация событий: онтология, аспектология, лексикография // Булыгина Т.В., Шмелев А.Д. Языковая концептуализация мира (на материале русской грамматики). М.: Школа «Языки русской культуры», 1997. С. 167-189.
63. Бурячок А.А. Принципи моделювання семантичних полів лексики // Мовознавство. 1985. № 4. С.48-53.
64. Васильев Л.М. Значение в его отношении к системе языка. Уфа: БГУ, 1985. 64с.
65. Васильев Л.М. О принципах описания предикатной лексики // Исследования по семантике (Семантические единицы и их парадигмы). Уфа: БГУ, 1992. С.16-22.
66. Васильев Л.М. Предикаты состояния в русском языке // Исследования по семантике (Семантика языка и речи). Уфа: БГУ, 1991. С. 32-49.
67. Васильев Л.М. Принципы семантической идентификации глагольной лексики // Семантические классы русских глаголов. Свердловск: Изд. Уральского ун-та, 1982. С. 11-14.
68. Васильев Л.М. Семантические классы глаголов чувства, мысли и речи // Очерки по семантике русского глагола. Уфа, 1971. С. 38-310.
69. Васильев Л.М. Современная лингвистическая семантика. М.: Высшая школа, 1990. 176с.
70. Вежбицкая А. Гл.І. Из книги Семантика: примитивы и универсалии» // Вежбицкая А.Семантические универсалии и описание языков. М.: Школа «Языки русской культуры», 1999. С. 3-88.
71. Веренк Ж. Диатеза и конструкции с глаголами на ся // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.ХV М.: Прогресс, 1985. С. 286-302.
72. Виноградов В.В. Глагол // Виноградов В.В. Русский язык. (Грамматическое учение о слове). М.: Высшая школа, 1986. С. 349-543.
73. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наукова думка, 1983. 220с.
74. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 368с.
75. Вихованець І.Р. Дві версії про місцевий відмінок // Мовознавство. 1994. №1. С.25-30.
76. Вихованець І. Р. Морфологічні категорії? Словотвірні? Чи граматичні міжрівневі? // Актуальні проблеми українського словотвору / За ред. В.Ґрещука. Івано-Франківськ: Плай”, 2002. С. 13-18.
77. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису. К.: Наукова думка, 1992. 222с.
78. Вихованець І.Р. Предикат // Українська мова. Енциклопедія. К.: Вид-во Українська енциклопедія” ім.М.П.Бажана, 2000. С.480-481.
79. Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. К.: Наукова думка, 1980. 286с.
80. Вихованець І.Р. Синтаксис знахідного відмінка в сучасній українській літературній мові. К.: Наукова думка, 1971. 120с.
81. Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. К.: Наукова думка, 1987. 232с.
82. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наукова думка, 1988. 256с.
83. Вінтонів М. Семантичні вияви предикатів процесу в сучасній українській мові // Наукові записки. Серія філологічна. Вінниця: Вид-во ВПУ. 2001. №3. С. 23-28.
84. Вінтонів М.О. Типологія форм присудка в сучасній українській мові: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.01 / Дніпропетровський держ. ун-т. Дніпропетровськ, 1997. 23с.
85. Вітгенштейн Л. Передмова // Вітгенштейн Л. Філософські дослідження. К.: Основи, 1995. С. 22-86.
86. Воейкова М.Д., Пупынин Ю.А. Предикативная качественность // Теория функциональной грамматики. Качественность. Количественность. СПб: Наука, 1996. С. 53-65.
87. Возний Т.М. Історія дієслівних утворень із суфіксом ну- в староукраїнській і українській мовах // Питання українського мовознавства. Кн.3. 1958. Львів: Вид-во ЛДУ. С. 142-163.
88. Возний Т.М. Словотвір дієслів в українській мові у порівнянні з російською та білоруською. Львів: Вища школа, 1981. 187 с.
89. Володина Г.И. Описание семантических классов предикатов в целях преподавания русского языка как неродного. М.: Изд. МГУ, 1989. 127с.
90. Вольф Е.М. Эмоциональные состояния и их представление в языке // Логический анализ языка: Проблемы интенсиональных и прагматических контекстов. М.: Наука, 1989. С. 55-75.
91. Врихт фон Г.Х. Время, изменение и противоречие // Врихт фон Г.Х. Логико-философские исследования. М.: Прогресс, 1986. С. 513-538.
92. Всеволодова М.В. Теория функционально-коммуникативного синтаксиса. Фрагмент прикладной (педагогической) модели языка. М.: Изд. МГУ, 2000. 502с.
93. Гайсина Р.М. Лексико-семантическое поле глагольного отношения в современном русском языке. Саратов: Изд. Саратовского ун-та, 1981. 196с.
94. Гайсина Р.М. К семантической типологии глаголов в русском языке // Семантические классы русских глаголов. Свердловск: Изд-во УрГу, 1982. С.15-21.
95. Гак В.Г. Высказывание и ситуация // Проблемы структурной лингвистики. М.: Наука, 1973. С. 349-372.
96. Гак В.Г. К проблемы семантической синтагматики // Проблемы структурной лингвистики. М.: Наука, 1972. С. 368-380.
97. Гак В.Г. Семантическая структура слова как компонент семантической структуры высказывания // Семантическая структура слова. М.: Наука, 1971. С. 78-96.
98. Гловинская М.Я. Семантические типы видовых противопоставлений русского глагола. М.: Наука, 1982. 155 с.
99.