ІНТЕРФЕРЕНТНІ ЯВИЩА В УКРАЇНСЬКОМУ МОВЛЕННІ СТУДЕНТІВ ПІВНІЧНОЇ ДОНЕЧЧИНИ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СЛОВ’ЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ЗУБАРЄВ ОЛЕКСАНДР ВІКТОРОВИЧ

УДК 811.161.2.-057.87(477.6)

ІНТЕРФЕРЕНТНІ ЯВИЩА
В УКРАЇНСЬКОМУ МОВЛЕННІ СТУДЕНТІВ
ПІВНІЧНОЇ ДОНЕЧЧИНИ

10.02.01 - українська мова

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Л.Т.Масенко

Слов’янськ - 2006

ЗМІСТ

ВСТУП....4-15
РОЗДІЛ 1 СОЦІОЛІНГВІСТИЧНІ ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ЯВИЩА ІНТЕРФЕРЕНЦІЇ В УМОВАХ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКОГО БІЛІНГВІЗМУ...16-77
1.1. Лінгвістичний аспект двомовності...........16
1.1.1. Українські мовознавці про українсько-російську двомовність.16
1.1.2. Теоретичні засади тлумачення явища білінгвізму.........28
1.1.3. Типологічна класифікація двомовності...............................38
1.2. Мовна інтерференція як наслідок мовних контактів.............................48
1.2.1. Висвітлення інтерференції як мовнокультурного явища в працях вітчизняних лінгвістів..........................................48
1.2.2. Поняття «інтерференція» у психолінгвістичному аспекті.............60
1.2.3.Класифікація типів мовних інтерференцій.......................63
Висновки до розділу 1......75
РОЗДІЛ 2 ТИПОЛОГІЯ ІНТЕРФЕРЕНТНИХ ПОМИЛОК У МОВЛЕННІ СТУДЕНТІВ ПІВНІЧНОЇ ДОНЕЧЧИНИ (ЛЕКСИКО-ФРАЗЕОЛОГІЧНИЙ РІВЕНЬ)........78-146
2.1. Лінгводидактичний аспект вивчення помилок...78
2.1.1. Сутність поняття «помилка» в лінгводидактиці...........................78
2.1.2. Загальні психолінгвістичні чинники появи інтерферентних помилок у мовленні білінгвів......................83
2.2. Вияви інтерференції на рівні лексичної семантики..............................89
2.2.1. Класифікація типів лексичної інтерференції............................89
2.2.2. Інтерфереми і росіянізми як наслідок міжмовних контактів на лексичному рівні.......................................................................................93
2.2.3. Лексичні інтерфереми як вияв прямих запозичень.....101
2.2.4. Явище словотвірної інтерференції........................................122
2.2.5. Калькування сталих словосполук.................................................126
2.2.6. Семантична інтерференція....129
2.2.7. Фразеологічні кальки як вияв інтерферентних помилок у мовленні...................................................................................................136
Висновки до розділу 2.145
РОЗДІЛ 3 Експериментальне дослідження інтерферентних явищ в українському мовленні студентів ВНЗ Північної Донеччини................................................................................................147-181
3.1. Дослідження мовлення студентів методом соціолінгвістичного анкетування...147
3.2. Інтерферентні явища в побутовій лексиці......................................155
3.3. Явища лексичної інтерференції в міжмовній омонімії.........................................................................................................163
3.4. Явища лексичної інтерференції в міжмовній паронімії........................................................................................................166
3.5. Явища лексичної інтерференції у фразеології...................................169
3.6. Причини вживання кальок у мовленні білінгвів...............................170
3.7. Психологічні чинники явищ лексичної інтерференції у мовленні молоді............................................................................................................173
Висновки до розділу 3.180
ВИСНОВКИ.........................................................................................................182
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.....................................................187
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ СЛОВНИКІВ....................................................213
ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ.216
ДОДАТКИ............................................................................................................217

ВСТУП

Спрямованість сучасної системи освіти на розвиток і самореалізацію кожної особистості як громадянина України, на формування покоління, здатного навчатися і самовдосконалюватися впродовж усього життя, потребує розв’язання багатьох завдань у галузі мовної освіти.
Успішна участь особистості в суспільних процесах, задоволення власних практичних потреб кожного насамперед залежить від здатності до ефективної комунікації. Через пізнання, спілкування людина так чи інакше впливає на дійсність, змінює її, реалізує свої творчі можливості в усіх сферах життя. Практична спрямованість у навчанні української мови у школах та вищих навчальних закладах тісно пов’язана з комунікативним аспектом. Мовлення кожної людини є одним із найважливіших показників її загальної культури, загальної грамотності в широкому значенні слова. Воно є також явищем соціальним, тобто нерозривно пов’язаним із процесами, що відбуваються в країні та суспільстві.
Загальновідомо, що будь-яка мова світу, окрім так званих «мертвих мов», є системою динамічною, якій властивий певний поступ у розвитку, зумовлений багатьма чинниками. Не є виключенням й українська мова, яка лише упродовж ХХ століття реформувалася та нормувалася декілька разів. Віддаючи належне інтралінгвальним процесам, зазначимо, що доленосними для нашої мови стали процеси екстралінвальні, тобто ті суспільно-політичні події, внаслідок яких українська мова, яка є мовою титульної нації нашої держави, має змагатися за право існування на інформаційно-культурному просторі з російською. У пострадянській незалежній Україні рудиментом старої ідеології, спрямованої на винищення національних мов республік СРСР та русифікацію етносів, залишилася українсько-російська двомовність, яка набула масового характеру в південних та східних регіонах.
Оскільки мовно-культурний фактор є вирішальним у становленні держави, розвиток нової національної ідеології передбачає насамперед мовну консолідацію суспільства. Але будь-які реформи, спрямовані на вирішення практичних завдань розширення соціального підґрунтя української мови та повернення їй функціональної повноти, не будуть успішними без ґрунтовного теоретичного й практичного дослідження явища двомовності або білінгвізму.
Як відомо, національна політика колишнього СРСР була спрямована на створення „нової історичної спільності”, представник якої мав забути не лише історію свого народу, а й саму приналежність до нього, і насамперед головне підтвердження цієї належності мову своєї нації. Попри гучні декларації про вільний розвиток національних культур народів СРСР і їхній „невиданий розквіт”, радянська мовна політика була спрямована не тільки на обмеження сфер використання української мови, а й на руйнацію її основ лексичних, фразеологічних, граматичних. Сумно відома резолюція НКО УРСР 1933 р., яку за своїм антиукраїнським характером можна порівняти хіба що з Валуєвським циркуляром, потягнула за собою тривале русифікаторське реформування всіх рівнів української літературної мови, метою якого було зведення її до стану говірки російської мови, що свого часу відвертіше проголошувала імперська адміністрація царської Росії. Цей процес не припинявся упродовж усього періоду існування СРСР. Частково режимові вдалося досягнути своєї мети. Юрій Шевельов, досліджуючи радянську мовну політику, що проводилася в УРСР у 70-х роках, зазначав, що ознаками, які позбавляли українську літературну мову самостійності та самобутності, були „широка відкритість для російських вкраплень і структур; накинення російської шкали соціальних вартостей у мові; закритість до позик поза тими, що йдуть з або через російську мову; недорозвиненість технічної й наукової термінології; відсутність міського сленгу; явище суржика й суржикізації” [300, с.246-247]. Отже, радянська національна й мовна політика спричинила перебування української мови у проміжному просторі між станом мови і станом говірки, наслідки якого даються взнаки й сьогодні.
Найбільших успіхів ця політика досягла у Східній Україні, зокрема в Донбасі. Саме тут, як ніде в Україні, українська мова була штучно вилучена майже з усіх галузей суспільного життя і залишалася донедавна лише в підручниках, кількох періодичних виданнях та в мовленні мешканців сільської місцевості. Таке становище можна пояснити кількома чинниками. По-перше, це історичні умови розвитку Східної України, яка зазнавала нищівного для української культури впливу „старшого брата” безперервно з 1654 року, що й дало підставу деяким псевдовченим радянської доби популяризувати міф про „віковічне тяжіння” цього регіону до Росії. Такий шкідливий для соборності України міф посіяв у підсвідомість багатьох етнічних українців-„східняків” думку про певне відчуження їх від своїх західних співвітчизників. По-друге, Донбас вирізняється етнічною неоднорідністю населення, що є наслідком різноманітних міграційних процесів від часів індустріалізації 30-х років минулого століття до міграцій, викликаних розпадом СРСР.
У Донбасі ширше, ніж деінде в Україні, для спілкування використовують дві мови українську (мову корінного населення) і російську. Природно, більшість українців паралельно з рідною розуміє або вільно володіє російською мовою. Останній перепис населення, проведений у 2001 році, засвідчив 78-відсоткове володіння мешканцями регіону державною мовою (нині декларованою українською). Ці носії охоплюють 90% сільського населення та 72% міського. Російською мовою вільно володіють 77% громадян, що свідчить про формальну рівнофункціональність місцевого білінгвізму. Але це стосується лише його українсько-російського різновиду, бо тільки 1,5% росіян визнають українську мову рідною або першою функціонально, а частотність щодо української як другої є дещо умовною, що пов’язана з історично сформованими особливостями менталітету росіян [376].
За своїм характером мовна ситуація в Північній Донеччині є неоднозначною, що зумовлено не так національним складом населення (українці становлять 56,9%, росіяни 37%, інші національності 6,1% [375]), хоча й це, безперечно, треба враховувати, як грубим втручанням тоталітарної системи впродовж десятиліть у складні мовні процеси, які об’єктивно відбивалися на вживанні й вивченні рідної (української) мови, нарешті, тими позитивними зрушеннями, що відбуваються у зв’язку з демократизацією суспільства.
Ці та інші чинники стали причиною того, що українська мова як засіб побутового спілкування поступилася російській. Розмовна українська мова зазнала такого сильного впливу російської, що подекуди перетворилася на суміш, дуже далеку від літературних норм обох мов, так званий „суржик”. Елементи „суржику” заповнюють активний словник молоді, завдаючи великої шкоди формуванню поняття літературної норми та вихованню мовленнєвої культури. Але в умовах білінгвізму в усному й писемному мовленні молоді крім наявних існують також латентні інверсії. Взаємовплив двох мов української та російської спричинив таке явище у мовленнєвій практиці носіїв української мови, як інтерференція.
На жаль, ця проблема ще належно не висвітлена в науковій літературі. Йдеться не про окремі факти впливу однієї мови на іншу, а про систематичне порушення орфоепічних норм української мови під впливом російської. Насправді часто доводиться спостерігати явища, у певних сферах навіть типові, які збіднюють комунікативні можливості мови, і тому повинні звернути на себе увагу науковців. Дослідження українського літературного та нелітературного мовлення є важливим завданням. Увагу лінгвістів повинна привернути проблема функціонування українського літературного мовлення у неоднорідному мовному оточенні. Важливою є проблема функціонування українського літературного мовлення в двомовних регіонах, яким є Донеччина. Тому проблематичність питання полягає в тому, що особливо в російськомовному регіоні необхідно вивчати стан українського мовлення, його лексико-граматичні, фонетичні, стилістичні та інші особливості, визначати мовленнєві огріхи та способи їх подолання, щоб якнайшвидше можна було б підняти рівень українського мовлення на Донеччині до літературної норми.
Одним із стратегічних завдань, визначених Національною доктриною розвитку освіти України у XXI столітті, є створення умов для формування мовленнєвої культури молодого покоління [204, с.5]. Тому серед пріоритетних проблем сучасного мовознавства вагоме місце посідає питання подальшого розвитку і функціонування української мови як мови побутового спілкування в традиційно білінгвальних ареалах. Особливої значущості набуває проблема розвитку мовленнєвої культури молоді в період навчання у вищих закладах освіти зрусифікованих регіонів, до яких історично належить північ Донбасу.
В умовах орієнтації вищої освіти на посилення зв'язку змісту навчання з обраною професією особливого значення для формування мовної й мовленнєвої культури студентів набуває вдосконалення змісту вищої освіти, спрямованого на забезпечення всебічної мовленнєвої компетенції особистості, що виявляється в нормативності та правильності мовлення.
Показниками правильного мовлення є значний обсяг активного словника, різноманітність лексико-граматичних форм і конструкцій, точність, лаконічність, чистота, багатство, комунікативна доцільність тощо. Одним з основних виявів порушення нормативності мовлення є наявність інтерферентних помилок, породжених білінгвальною ситуацією в Україні. Українська і російська мови, що перебувають у безпосередньому контактуванні, подібні за своїм лексичним складом і граматичною будовою. Така структурна схожість створює сприятливі умови для відхилень від норми не лише другої (російської), але й здебільшого першої (української) мови білінгва. Причини інтерферентних помилок дослідники вбачають у несформованості навичок нормативного мовлення рідною мовою, негативному впливі мовленнєвого середовища, відсутності чи недостатній сформованості навичок самоконтролю.
Теоретичні аспекти інтерферентних явищ в умовах білінгвізму в різні періоди вивчало багато вчених, зокрема, їхні психологічні та лінгвістичні чинники з’ясовано у працях У.Вайнрайха [56; 57], Є.Верещагіна [61; 62], Ю.Жлуктенка [111; 112; 113; 114], В.Розенцвейга [238; 239; 240], А.Супруна [272], Л.Щерби [303; 304]. Проблемі подолання явищ інтерференції в російському мовленні, спричинених впливами рідного мовлення білінгвів, присвячені дисертаційні дослідження Н.Борисенко [43], Л.Войцещук [73], Ю.Гулій [82], Б.Маруневич [179]. Незважаючи на велику кількість праць, що стосуються різних аспектів культури мови і мовлення, вивчення інтерферентних явищ в усному і писемному мовленні мешканців білінгвальних регіонів ще не завершене.
На сьогодні проблема українсько-російської двомовності, зокрема мовної поведінки особистості в умовах білінгвізму, є недостатньо розробленою, оскільки на етапі радянської соціолінгвістики наукові дослідження мали більш ідеологічний, аніж науковий характер, бо вони відображали мовну політику СРСР. Проте у працях визначних мовознавців радянського періоду, присвячених розв’язанню проблеми білінгвізму, є немало цінних ідей і теоретичних узагальнень. Зокрема, праці Є.Верещагіна [61; 62], Ю.Жлуктенка [111; 112; 113; 114], С.Семчинського [249; 250; 251; 252], Л.Щерби [303; 304] сприяли цілісному осмисленню цієї проблеми, з’ясуванню основних аспектів її вивчення (лінгвістичного, психологічного, соціолінгвістичного, психолінгвістичного).
Деякі студії радянської доби стосувалися аналізу мовних ситуацій в зарубіжних країнах. Такі розвідки проводили Л.Нікольський [206], О.Швейцер [299], Т.Крючкова та Б.Нарумов [159].
Осмисленню проблеми співіснування двох мов в одному суспільстві та виникнення у процесі комунікації інтерферентних явищ у мовленні білінгвів сприяли також наукові праці видатного лінгвіста О.Потебні [226; 227; 228; 229].
Вагомий внесок у розроблення білінгвології зробили зарубіжні дослідники Н.Дарсі [313], У.Вайнрайх [56; 57; 330], А.Дібольд [314], У.Ламберт [165], Н.Сігуан [258], Р.Тітоне [328], Ч.Фергюсон [316], Дж. Фішман [317]. Їхні праці стосувалися поняттєвого апарату двомовності, теорії диглосії, впливу білінгвізму на інтелектуальний розвиток особистості, мовної поведінки білінгвів.
В останні роки з’явилося декілька наукових розвідок, присвячених вивченню різних аспектів двомовності. Для випрацьовування теоретичних і прикладних засад українсько-російської двомовності, функціонування української мови у ХХ столітті важливе значення мали дослідження О.Ткаченка [277], Ю.Шевельова [300], Н.Шумарової [184; 302]. Особливої уваги заслуговують ґрунтовні теоретичні розвідки відомих сучасних соціолінгвістів Л. Масенко [180; 181; 182; 183; 184; 280], В. Демченка [87; 88; 89], О. Сербенської [254; 255].
Окремі аспекти явища білінгвізму досліджували В. Брицин [47], В.Коваль [143], М.Пилинський [218; 219; 220], Я.Радевич-Винницький [58; 127; 236], Г.Яворська [307].
Глибшому розумінню психологічних засад мовної поведінки, мотивів вибору мови, їх змісту і структури сприяли дослідження психологів Л.Виготського [75; 76], Т.Дрідзе [98], Є.Ільїна [125], І.Кона [149], О.Леонтьєва [166; 167; 168; 169], О.Лурія [175].
В останні роки з’явилося декілька наукових розвідок, присвячених вивченню мовної поведінки молоді в умовах двомовності. Заслуговують уваги дисертаційні дослідження О.Шинкаренко [301], Т.Бурди [54], Т.Окуневич [209]. Згадані науковці розглядали особливості мовлення молоді Кіровоградщини (О.Шинкаренко) та Київщини (Т.Бурда), або ж методичні аспекти подолання негативних явищ двомовності (Т.Окуневич). Однак на сьогодні відсутні спеціальні наукові дослідження, присвячені вивченню мовної поведінки молоді в умовах масового українсько-російського білінгвізму на Сході України, зокрема на Донеччині, сфер функціонування обох мов у молодіжному середовищі донецького регіону, виявленню та аналізу основних соціальних чинників, що впливають на формування мовної поведінки молоді, мотивів поведінки та оцінних настанов цієї групи мовців.
Недостатньо вивчене явище інтерференції з погляду його впливу на формування як культури мовлення, так і стереотипів усного й писемного мовлення. У сучасному мовознавстві практично відсутні наукові розвідки, у яких би чітко були з’ясовані особливості взаємовпливу двох мов, що згубно впливають на мовленнєву культуру білінгвів. Зокрема, не знайшла належного наукового висвітлення в українському мовознавстві система так званих кліше, кальок, дзеркальних перекладів, синтаксичних інверсій, не типових для української мови. Поза увагою науковців залишилася також типологія інтерферентних явищ в українському мовленні студентів, які перебувають у білінгвальному мовному середовищі. Потреби у дослідженні мовної особистості, яка, перебуваючи в російськомовному оточенні, намагається досконало оволодіти нормами української літературної мови, уміннями й навичками цільно й комунікативно виправдано користуватися всіма мовними засобами під час спілкування, необхідність наукових і методичних розробок щодо вивчення інтерферентних впливів другої (російської) мови, що збереглися у мовленні студентів після вивчення ними шкільного та під час опанування вишівського курсу української мови, зумовили вибір теми дисертаційного дослідження "Інтерферентні явища в українському мовленні студентів Північної Донеччини".
Актуальність дослідження зумовлена відсутністю спеціальних вузькоспрямованих розвідок явищ інтерференції в мовленні студентів півночі Донецької області, потребою вивчити стан функціонування української та російської мов у ситуації білінгвізму, констатації негативних латентних наслідків двомовності і тих змін, що сталися в ціннісних орієнтаціях носіїв цих мов в умовах національно-мовного відродження репрезентованого регіону.
У зв'язку з цим визріла необхідність у комплексному дослідженні проблеми інтерференції у функціональному аспекті, тобто як процесу, що пов'язаний з мовною свідомістю білінгва, його психологічними й мисленнєвими особливостями, мотиваційною настановою спілкування. Актуальним є також вивчення інтерференції з погляду її лінгвістичного результату, у зв'язку з чим постало завдання нагромадження реального банку інтерференційних елементів на різних мовних рівнях залежно від соціальних чинників мов-контактерів у конкретних місцевих умовах. Проте традиційний шлях вивчення цього явища від інтерферентних помилок до вияву їхніх причин сьогодні вже вичерпав свої можливості, тому проста констатація мовленнєвих помилок не дає змоги встановити повний перелік структурних розбіжностей, що є основним джерелом інтерференції в зіставлюваних мовах. Перспективнішим видається інший шлях: від структурних особливостей мов-контактерів до виявів інтерференції, від часткових випадків до систематизації фактів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах наукової теми кафедри української мови та літератури Слов’янського державного педагогічного університету „Актуальні проблеми сучасної української філології та їх реалізація на заняттях з мови та літератури”.
Мета дослідження: узагальнити та систематизувати типові явища інтерферентного характеру, виявлені в мовленні студентів ВНЗ Північної Донеччини. Ця мета зумовила необхідність розв'язати низку завдань, серед яких основними є такі:
- визначення самого поняття інтерференції в потенційному і реальному (функціональному) аспектах, її природи, чинників вияву в близькоспоріднених мовах;
- нагромадження (в перспективному плані) реального банку інтерференційних елементів в українському мовленні молоді Північної Донеччини;
- вивчення закономірностей лексичної інтерференції в конкретному регіоні залежно від соціальних, вікових та психологічних характеристик білінгвів;
- класифікація інтерферентних явищ за спільними ознаками та виведення типології інтерферем;
- аналіз виявів інтерференції у зв'язку із зміною ситуації спілкування та комунікативної мети.
Основна мета і завдання роботи зумовили використання таких методів дослідження:
теоретичні — вивчення й аналіз лінгвістичної, психолінгвістичної, соціологічної літератури; встановлення рівнів сформованості культури мовлення студентів регіону, зіставлення та узагальнення одержаних даних, що дозволило систематизувати теоретичний матеріал з досліджуваної проблеми; у процесі лексичного аналізу співвідносних слів близькоспоріднених мов використані описовий і зіставний методи;
емпіричні - цілеспрямоване педагогічне та соціолінгвістичне спостереження над мовленням студентів у процесі аудиторної та позааудиторної роботи; аналіз письмових робіт з метою виявлення мовленнєвого досвіду студентів та ступеня інтерферентного впливу другої (російської) мови; вивчення й узагальнення досвіду роботи, даних соціолінгвістичного дослідження забезпечило практичне вивчення стану проблеми;
статистичні методи - збирання фактичного матеріалу проводилося за допомогою методу соціолінгвістичного дослідження з частковим використанням методів інтерв'ювання, включеного (коли дослідник є учасником комунікативного акту) і невключеного (коли дослідник не бере участі в акті спілкування) спостереження та аналізу мовленнєвих явищ.
Матеріалом дослідження послужили лексеми та фразеологічні одиниці, виявлені у процесі наукового спостереження за усним і писемним українським мовленням студентської молоді Північної Донеччини.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше зроблено спробу цілісного аналізу форм вияву лексичної інтерференції в українському мовленні студентської молоді Північної Донеччини, установлено соціальні та психологічні чинники, що зумовлюють інтерференційний процес у цьому регіоні.
Об'єктом дослідження є лексика українського мовлення молоді студентського віку в умовах білінгвізму.
Предмет дослідження: явища лексичної інтерференції в українському мовленні молоді та їхні соціально-психологічні причини.
Методологічною основою дослідження є праці з лінгвістики, психолінгвістики та лінгводидактики в галузі культури мови; положення про взаємозв'язок мови, мовлення, мислення і свідомості, пріоритетну роль теорії мовленнєвої діяльності в інтелектуальному та духовному розвитку особистості; законодавчі акти й новітні концепції з проблем мовної освіти в Україні.
Дослідження проводилося упродовж трьох років у Слов’янському державному педагогічному університеті, охоплювало понад 800 студентів ІV курсів денної форми навчання філологічного, технологічного, психологічного, економічного факультетів, а також факультету підготовки вчителів початкових класів під час проведення практичних занять з курсів „Сучасна українська літературна мова”, „Практикум українського мовлення”, „Вступ до мовознавства”, „Ділова українська мова”, „Стилістика УМ” та ін. Респонденти були представниками понад 30 міст, селищ та сіл Північної Донеччини, а також усіх можливих соціальних верств.
Теоретичне значення роботи визначається тим, що в ній уперше в українському мовознавстві висвітлено сучасний стан українського мовлення студетів Північної Донеччини, проведено дослідження проблем функціонуваня української мови в білінгвальному молодіжному середовищі регіону.
Практичне значення. Дослідження в цілому й окремі його фрагменти використовуємо у викладанні курсів „Українська мова в контексті сучасності”, „Основи наукових досліджень”, „Вступ до мовознавства” та апробуємо у написанні дипломних та кваліфікаційних робіт на філологічному факультеті СДПУ.
Апробація роботи. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлені в доповідях та повідомленнях на міжнародній науково-практичній конференції „Гуманізація навчально-виховного процесу у вищій школі” (Слов’янськ, вересень 1999 р.), 1-й загальноуніверситетській конференції молодих вчених (СДПУ, березень 2004 р.), 3-й загальноуніверситетській конференції молодих вчених (СДПУ, березень 2006 р.) та міжнародній науковій конференції до 75-річчя д.ф.н., проф. С.В.Семчинського (Київ, КНУ ім. Т.Г.Шевченка, травень 2006 р.).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури, а також додатків. Перший розділ „Соціолінгвістичні причини явищ інтерференції в умовах українсько-російського білінгвізму” присвячений теоретичним засадам вивчення лексичної інтерференції в умовах двомовності (білінгвізму) та психологічним і соціальним чинникам виникнення явищ лексичної інтерференції в українському мовленні молоді Північної Донеччини. У другому розділі „Типологія інтерферентних помилок у мовленні студентів Північної Донеччини (лексико-фразеологічний рівень) ” виявлено, проаналізовано та систематизовано явища лексичної інтерференції у білінгвів. Третій розділ „Експериментальне дослідження інтерферентних явищ в українському мовленні студентів ВНЗ Північної Донеччини ” присвячений аналізові як рівня знань побутової лексики, фразеологізмів, так і можливості розрізнення синонімів, паронімів та омонімів, а також дослідженню різних аспектів мовної поведінки студентів. У висновках роботи узагальнено результати соціопсихолінгвістичного дослідження, проведеного у 20012005рр. серед студентів регіону, у процесі якого стало можливим систематизувати основні інтерферентні помилки та виявити закономірності їхнього виникнення. У списку використаних джерел зазначено 377 позицій. Повний обсяг роботи 216 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Проведене дослідження виявило, що усне і писемне мовлення студентів Північної Донеччини характеризується наявністю досить великої кількості інтерферентних помилок на лексикосемантичному рівні. Теоретичні і практичні розвідки дозволили зробити висновок про те, що основою розвитку мовленнєвих умінь є відповідний рівень сформованості психологічних механізмів мовленнєвої культури молоді.
2. Результати аналізу психологічних, лінгвістичних і методичних джерел переконують, що формування мовлення студентів, ураховуючи мовне середовище, тісно пов’язане з розвитком мовної особистості, яка характеризується свідомим ставленням до мови, розвиненим мовленням, і мисленням, пам’яттю, естетичним сприйняттям мовлення; роботу над формуванням мовленнєвих умінь і навичок необхідно розглядати в усіх видах мовленнєвої діяльності (слухання, говоріння, читання, письмо), для успішного здійснення якої необхідно володіти спеціальними вміннями, що пов’язані із здатністю будувати висловлювання українською мовою, уникаючи помилок інтерферентного характеру.
3. З’ясування лінгвістичних труднощів сприймання і відтворення висловлювань з дотриманням норм літературної мови пов’язане, насамперед, із соціальними умовами, в яких знаходяться студенти досліджуваного регіону (українсько-російське мовне середовище).
4. Складність типологіії інтерферентних помилок у мовленні молоді полягає у виділенні психолого-соціологічних та лінгвістичних аспектів двомовності, а також розгляду інтерференції як наслідку взаємодії двох мов на рівні живого мовлення. Дослідження довело, що одним із важливих чинників виникнення інтерференційних помилок є побутове оточення та вікові особливості сприймання і розвитку мовлення людини.
5. У роботі обґрунтовано актуальність та доцільність всебічного вивчення питань, пов’язаних з проблемою інтерферентних помилок в мовленні молоді Північної Донеччини за умов україно-російського білінгвізму. Білінгвізм на побутовому рівні має наслідком культурну та мовну асиміляцію, нівелювання національної свідомості та формування космополітичного покоління. Тому в період розбудови нового українського суспільства, становлення національної ідеології проблеми функціонування української мови у двомовному регіоні, її популяризація та підвищення престижу, зовнішні чинники формування мовної поведінки білінгвів потребують належної уваги з боку соціолінгвістів.
6. З лінгвістичного погляду проблема двомовності полягає в тому, щоб описати ті декілька мовних систем, які контактують між собою; виявити ті відмінності між цими системами, які ускладнюють одночасне володіння ними, і передбачають таким чином найбільш вірогідні прояви інтерференції, яка виникає внаслідок контакту мов, і, нарешті, вказати в поведінці двомовних осіб ті відхилення від норми в кожній з мов, які пов’язані з їх двомовністю.
7. Дослідження показало, що, виникаючи в усному мовленні, явища інтерференції через брак мовної компетентності нерідко проникають у мовлення студентів під час виконання завдань, де передбачається використання не лише розмовного, але й офіційно-ділового, публіцистичного та наукового стилів. Інтерферентні явища не входять у систему української літературної мови, а залишаються позасистемним елементом, що засмічує літературне мовлення.
8. Теоретичний аналіз наявних витлумачень поняття двомовності або білінгвізму а також його класифікацій довів необхідність ширшого його визначення. Основними компонентами білінгвізму виявлено ступінь володіння двома мовами-контактерами, мовлення як практична реалізація знань двох мов, чинники, що впливають на вибір мови спілкування. Виділено критерії і типи білінгвізму, на які необхідно зважати у процесі соціолінгвістичного вивчення усного та писемного мовлення студентської молоді.
9. У ході дослідження виділені класи інтерферентних помилок на лексичному рівні усного та писемного мовлення студентів регіону, ступінь їх впливу на мовну поведінку білінгвів. Найбільший вплив на українське мовлення молоді мають комунікативна сфера, соціальна ситуація, тема спілкування, соціальні настанови та стереотипи, престиж мов, ступінь володіння мовами та тип білінгвізму, а також мовленнєве самоусвідомлення мовця.
10. З’ясовано особливості білінгвізму як соціального явища, залежність його від екстралінгвальних чинників, державної політики та ідеології. Обґрунтовано, що двомовність пов’язана, як правило, не лише із засвоєнням іншої мовної системи, а й із залученням до іншої культури. Аналіз психолінгвістичних аспектів двомовності дав змогу з урахуванням типів двомовності, мотивацій засвоєння другої мови виділити чотири критерії класифікації двомовності: за числом дій, які виконуються на основі мовленнєвого вміння; за співвіднесенням двох мовленнєвих механізмів між собою; за способом зв’язку мовлення з мисленням; за кількісними показниками. З’ясовано, що при масовому білінгвізмі наслідком акультурації є асиміляція та денаціоналізація.
11. Широке проникнення до української мови російськомовних інтерференційних запозичень зумовлене як інтра- так і екстралінгвальними чинниками. Основним екстралінгвальним чинником вважаємо непропорційну мовну політику в СРСР, скеровану на пріоритетне функціонування російської мови за рахунок обмеження сфери вживання української. До головних інтралінгвальних чинників можна віднести зовнішню подібність значної частини лексичного складу російської та української мови, а також типологічну спорідненість мов, що мотивують прояви інтерференції на лексичному і граматичному рівнях.
12. На підставі аналізу активної мовної поведінки молоді зроблено висновок, що у більшості випадків у мовленні спостерігається лексична інтерференція. Встановлено також, що для жодної групи респондентів не характерне повне витіснення тієї чи іншої мови з якоїсь сфери функціонування, що свідчить про частковий диглосний білінгвізм.
13. Наукове дослідження вказало на необхідність диференційного підходу до аналізу лінгвоодиниць, що з’являються у лексико-семантичній системі мови внаслідок мовних контактів. У роботі дефінітивно означено поняття власне запозичення” та русизм” як позитивні факти мовної системи та інтерферема”, калька”, росіянізм”, як такі, що нівелюють національно-мовну своєрідність і є лексичними анормативами.
14. Дослідження мовлення студентів Північної Донеччини показало, що найбільш активного російськомовного впливу зазнала лексична система української мови. Більшість росіянізмів лексеми, що є в основному повнозначними частинами мови (іменники, прикметники, дієслова та дієприкметники, прислівники). Семантика лексичних інтерферем досить широка: абстрактні та конкретні назви, зокрема професійні; назви людей за характерними ознаками (соціальним станом, професією, місцем проживання, характерними рисами тощо); назви предметів, речовин та природних явищ; наукові терміни; власні назви; територіальні назви тощо.
15. Найбільш поширеним мовним феноменом досліджуваного періоду стало ненормативне калькування. Основними структурно-семантичними групами російськомовних інтерферем-кальок є кальки-словосполучення, словотворчі, семантичні та фразеологічні кальки. Необмежене ненормативне калькування російських слів, словосполучень та фразеологічних зворотів призводило до масового проникнення не властивих українській мові елементів, до небажаних змін в системі керування сучасної української літературної мови, спричиняло семантичні видозміни української лексики.
16. Інтерференційного російськомовного впливу найчастіше зазнають такі граматичні категорії української мови: відмінок та рід іменників, окремі відмінкові форми прикметників, займенників та числівників, якісні прикметники при творенні ступенів порівняння, форми наказового способу дієслів, перехідність та неперехідність дієслів, активні дієприкметники на -уч-(-юч-), -ач-(-яч-).
17. Для запобігання інтерференційним явищам на лексичному рівні варто звертати увагу студентів на стилістичні особливості вживання слів, на відмінності лексичної сполучуваності у споріднених мовах, уникати калькування слів, словосполучень та фразеологізмів, а також брати до уваги диференційні ознаки обох споріднених мов, зокрема ті, що проявляються при словотворенні та словозміні, особливості вживання пасивних конструкцій, сполучників та сполучних слів.
18. Проведене дослідження дозволяє підсумувати, що наукове осмислення феномена інтерференції потребує інтеграції здобутків різних галузей наукового знання. Зважаючи на це, у дисертаційній роботі окреслено основні аспекти явища інтерференції як перспективної ділянки мовознавства. Передусім це об’єднання лінгвістичних досліджень із дослідженнями двомовності та інтерференції в суміжних науках історії мови, лінгводидактиці, соціології, психології, культурології. По-друге, критичний перегляд традиційного трактування двомовності як лише соціального явища, нешкідливого для систем обох мов-контактерів й утвердження погляду на інтерферему як анорматив, що виникає в результаті масового білінгвізму і є також наслідком неправильних мисленнєвих операцій. По-третє, типологія інтерферем, тобто встановлення класифікаційних ознак різних груп негативного мовного матеріалу. І насамкінець виявлення соціальних чинників вибору мови спілкування для більшості мовців і для кожного зокрема.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абдигалиев С.А. Интерференция на уровне лексического сочетания // Языковые контакты и интерференция. Алма-Ата, 1985.
2. Аврорин В.А. Двуязычие и школа // Проблемы двуязычия и многоязычия / Отв. ред. П.А.Азимов, Ю.Д.Дешериев, Ф.П.Филин. М.: Наука, 1972. С. 49 - 62.
3. Аврорин В.А. Проблемы изучения функциональной стороны языка: К вопросу о предмете социолингвистики. Л.: Наука, 1970. С. 204 205.
4. Агеев В.С. Межгрупповое взаимодействие: социально- психологические проблемы. М.: Изд-во МГУ, 1990. 240 с.
5. Акуленко В.В. Головні історичні джерела лексичних інтернаціоналізмів в українській мові // О.О.Потебня і деякі питання сучасної славістики. Харків: Вид-во ХДУ, 1962. С. 128-144.
6. Алексеев П.М. Квантативные аспекты речевой деятельности // Язык, норма и статистика / Ред. кол. Р.Г.Пиотровский, Л.К. Граудина, В.А. Ицкович. М.: Наука, 1977. С. 43 58.
7. Алексюк А.М. Методи навчання у вищій школі // Педагогіка вищої школи. Курс лекцій: Модульне навчання. К.: 1993. С. 156 165.
8. Алефіренко М.Ф., Безкішкіна М.Т. Порівняльна граматика української і російської мов. К.: Вища школа, 1988. 181 с.
9. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания // Избранные психологические труды: В 2-х т. М : Педагогика, 1980. Т. 2. 315 с.
10. Андреева Г.М. Социальная психология. М.: Аспект Пресс, 1999. 376с.
11. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити / За заг. ред. О.Сербенської: Посібник. Львів: Світ, 1994. 152 с.
12. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. К.: Либідь, 1991. 254 с.
13. Асмолов А.Г. Психология личности: Принципы общепсихол. анализа. М.: Изд-во МГУ, 1990. 357 с.
14. Ахундзянов Э.М. Двуязычие и лексико-семантическая интерференция.- Казань: Изд-во КГУ, 1978. 186 с.
15. Ахундзянов Э.М. О разграничении интерференции и трансференции в условиях языковых контактов // Вопросы языкознания. 1978. №5. С. 72-81.
16. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. Львів: Світ, 1994. с. 231.
17. Бадер В.І. Класифікація помилок у молодших школярів // Рідна школа. 1999. №9. С. 52-55.
18. Бадер В.І. Роль внутрішніх механізмів мовлення у формуванні загально-мовленнєвої культури молодших школярів // Педагогіка. Психологія. 1997. №4. С. 48-56.
19. Балиашвили Т. Порождение речевого высказывания и проблема интерференции // Aspekt [Helsinki], 1978. - №1 (18). С. 25 38.
20. Балиашвили Т.С. Интерференция как проблема двуязычия. Тбилиси: Изд-во ТГУ, 1988. 213 с.
21. Баранник Д.Х. Українська мова на межі тисячоліть // Мовознавство 2001. Ч.3. С. 43-47.
22. Баранникова А.М. Сущность интерференции и специфика ее проявления // В кн.: Проблемы двуязычия и многоязычия. М.: Наука, 1972. С.88 98.
23. Белл Р.Т. Социолингвистика: цели, методы и проблемы: Пер. с англ. М.: Междунар.отношения, 1980. 318 с.
24. Белодед И.К. Взаимодействие русского и украинского языков в процессе общения // Русский язык как средство межнационального общения. К.: Наукова думка, 1973. С. 43 45.
25. Беляев Б. Н. Очерки по психологии обучения иностранным языкам: Пособие для преподавателей и студентов. 2-е изд. пер. и доп. . М.: Просвещение, 1965. 227 с.
26. Белянин В.П. Введение в психолингвистику. Изд. 2-е, испр. и доп. М.: ЧеРо, 2001. 128 с.
27. Бертагаев Т.А. Билингвизм и его разновидности в системе употребления // Проблемы двуязычия и многоязычия / Отв. ред. П.А.Азимов, Ю.Д.Дешериев, Ф.П.Филин. М.: Наука, 1972. С. 82 - 88.
28. Білецький А.О. Про мову і мовознавство. К.: Артек, 1997. 222 с.
29. Білодід І.К. Вибрані праці в трьох томах. Т.І. К.: Наукова думка, 1986. 446 с.
30. Білодід І.К. Виховання культури усного побутового мовлення // Вопросы фонетики и обучения произношению. М.: Изд-во МГУ, 1975. С.5-30.
31. Білодід І.К. Контакти української мови з іншими слов’янськими мовами і уніфікація її усної літературної форми. К.: Наукова думка, 1968. 35 с.
32. Білоусенко П.І. Учіться висловлюватися. К. Рад школа, 1990. 126 с.
33. Біляєв О.М. Білінгвізм і питання інтерференції в мовленні учнів // Українська мова і література в школі. 1984. №1. С.41 49.
34. Біляєв О.М. Культура мовлення вчителя-словесника // Дивослово. 1995. - №1. С. 37 44.
35. Біляєв О.М. Лінгвістичний аналіз мовлення вчителя // Українська мова і література в школі. 1999. - №1. С. 39 41.
36. Біляєв О.М., Вашуленко М.С., Плахотник В.М. Концепція мовної освіти в Україні // Рідна школа. 1994. № 9. С. 71 77.
37. Біляєв О.М., Мельничайко В.Я., Пентилюк М.І., Передрій Г.Р., Рожило Л.П. Методика вивчення української мови. К.: Рад. школа, 1987. 245 с.
38. Біляєв О.М., Скуратівський Л.В., Симоненкова Л.М., Шелехова Г.Т. Коцепція навчання державної мови в школах України // Дивослово. 1996. - №1. С. 16 21.
39. Бодуен де Куртене. Избранные труды по общему языкознанию. М.: Наука, 1963. 206 с.
40. Бодуэн де Куртенэ И.А. О смешанном характере всех язы­ков // Избранные труды по общему языкознанию: в 2-х т. М.: Изд-во АН СССР, 1963. Т.1. С. 262-272.
41. Бондалетов В.Д. Социальная лингвистика. М.:Просвещение, 1987. 159 с.
42. Борисенко Н.А. «Підводні рифи» в мовленні // Культура слова. 1991. - №41. С. 80 83.
43. Борисенко Н.А. Лексико-семантическая интерференция в русской речи на Украине: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.02 / НИИ языковедения им. А.А.Потебни АН УССР. К., 1990. 15 с.
44. Боярова Л. Мовна норма і термінологія // Мовознавство: Тези та повідомлення ІІІ Міжнародного конгресу україністів. Х.: Око, 1996. С. 247-250.
45. Брайт У. Введение: параметры социолингвистики // Новое в лингвистике. Социолингвистика. М.: Прогресс, 1975, вып.7. С.34-41.
46. Брицин М.Я., Жовтобрюх М.А. Порівняльна граматика української і російської мов. К.: Вища школа, 1987. 263 с.
47. Брицин В.М., Дідківська Л.П. Проблеми зіставного дослідження російської та української мов в аспекті мовної культури // Мовознавство. 1985. №5. С.3-10.
48. Булаховский Л.А. Питання походження української мови. К.: Вид-во АН УРСР, 1956. 220 с.
49. Булаховський Л.А. Вибрані праці в п’яти томах. Т.І.: Загальне мовознавство. К.: Наукова думка, 1975. 496 с.
50. Булаховський Л.А. З історичних коментаріїв до української літературної мови // Мовознавство. 1952. Т.Х. С.87-97.
51. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. К.: Радянська школа, 1959. 307 с.
52. Булаховський Л.А. Походження та розвиток мови. Науково-популярний нарис. Б.м.в.: Червоний шлях, 1952. 99 с.
53. Бурда Т. М. Мотивація мовної поведінки білінгвів // Урок української . № 9 10. 1999. С. 6 11.
54. Бурда Т.М. Мовна поведінка особистості в умовах українсько-російського білінгвізму (молодіжне середовище м.Києва): Дис. канд. філол. наук. К., 2001. 191 с.
55. Бурденюк Г.М., Григоревский В.М. Языковая интерференция и методы её выявления. Кишенев: Штиинца, 1978. 127 с.
56. Вайнрайх У. Одноязычие и многоязычие // Новое в лингвистике. М.: Прогресс, 1977, вып.6. С.25-60.
57. Вайнрайх У. Языковые контакты: состояние и проблемы исследования: Пер. с англ. К.: Вища школа, 1979. 260 с.
58. Василишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. Дрогобич: Віродження, 1994. 224 с.
59. Вашуленко М.С. Перспективність і наступність у навчанні української мови в початковій і середній школі // УМЛШ. 1991. №8. С.15 20.
60. Ващенко В.С. Про особливості міжслов’янського білінгвізму // Тези доповідей VI української славістичної конференції. Чернівці, 1964. С. 46-50.
61. Верещагин Е.М. Психолингвистическая проблематика теории языковых контактов // Вопросы языкознания. 1967. №6. С.122-133.
62. Верещагин Е.М. Психологическая и методическая характерис­тика двуязычия (билингвизма). М.: Изд-во МГУ, 1969. 160 с.
63. Винник В.О., Горобець В.Й., Карпова В.Л. Історія української мови: Лексика і фразеологія. К.: Наукова думка, 1983. 742 с.
64. Винницький В.М. Культура мовлення: Шляхи формування // Культура мови і культура в мові. Зб. наукових праць К.: НМК ВО, 1991. С. 63 68.
65. Виноградов В.В. Об основных типах фразеологических единиц в русском языке // Избр. труды: Лексикология и лексикография. М.: Наука, 1977. С. 140-161.
66. Винокур Т.Г. Говорящий и слушающий: варианты речевого поведения. М.: Наука, 1993. 172 с.
67. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наукова думка, 1988. 255 с.
68. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. К.: Радянська школа, 1982. 208 с.
69. Власенко В., Богдан М. Мовна культура мовлення майбутнього вчителя // Становлення особистості майбутнього вчителя. Житомир, 1994. С. 38-52.
70. Власенко В.В. Структурно-семантическая характеристика лексических калек в современном украинском языке: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.15.- К., 1990.- 18 с.
71. Влияние социальных факторов на функционирование и развитие языка / Под ред. Ю.Д.Дешериева. М.: Наука, 1988. 198 с.
72. Внукова Н.Н., Леонтьева В.Н. Реальное двуязычие в украинском вузе // Социологические исследования. 1991. №6. С. 92-96.
73. Войцещук Л.А. Учет взаимной интерференции и использование транспозиции при усвоении орфоэпических норм русского языка студентами педвузов: Автореф. дисканд. пед. наук. Одесса, 1993. 24 с.
74. Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов // За ред. О.С.Мельничука. К.: Наукова думка, 1966. 595 с.
75. Выготский Л.С. К вопросу о многоязычии в детском возрасте // Л.С.Выготский. Собр.соч. Т.3. М.: Педагогика, 1983. С. 329 - 337.
76. Выготский Л.С. Мышление и речь: Избранные психологические исследования. М.: Лабиринт, 1999. 351 с.
77. Ґіденс Ентоні. Соціолінгвістика. К., 1999. 667 с.
78. Гнатенко П.И., Павленко В.Н. Этнические установки и этнические стереотипы. Днепропетровск: ДГУ, 1995. 200 с.
79. Головановская М.К. Лингвистические значимые компоненты ситуации общения. М.: Изд-во МГУ, 1990. 20 с.
80. Городаненко В.Г. Языковая ситуация в Украине // Социология. 1996. - №9. С. 107-113.
81. Грабовська І. Проблема засад дослідження українського менталітету та національного характеру // Сучасність. 1998. №5. С.58-70.
82. Гулий Ю.І. Індивідуально- сихологічні особливості білінгва в ситуації російсько-української двомовності: Дис канд. психолог. наук.1998.230 с.
83. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. М.: Знание. 1984. 70 с.
84. Гумбольт В. Язык и философия культуры. М.: Прогресс, 1985. 480 с.
85. Даурова Л.Х. Двуязычие, его виды и этапы развития // Уч. зап. Моск. гос. пед. ин-та им.В.И.Ленина. 1984. №240. С.3-25.
86. де Соссюр Ф. Курс загальної лінгвістики. К.: Основи, 1998. 324 с.
87. Демченко В. Мовне середовище. Екстралінгвістичний нарис про Південь України: Монографія. Херсон: АЙЛАНТ, 2001. 210 с.
88. Демченко В.М. Органічна та неорганічна українська мова: Монографія. Херсон: Олді-плюс, 2003. 188 с.
89. Демченко В.М., Голобородько Я.Ю. Нариси з історії дослідження білінгвізму в Україні: Навчальний посібник. Ч.І. Херсон, 1997. 32 с.
90. Державна національна програма Освіта” (Україна ХХІ ст.). К.: Райдуга, 1994. 62 с.
91. Державність української мови. Мовний досвід світу: Матеріали Міжнародної конференції. Київ, 2000. 444 с.
92. Дешериев Ю.Д. Социальная лингвистика. К основам общей теории. М.: Наука, 1977. 382 с.
93. Дешериев Ю.Д. Теоретические аспекты изучения социальной обусловленности языка // Влияние социальных факторов на функционирование и развитие языка. М.: Наука. 1988. С. 9-16.
94. Дешериев Ю.Д., Протченко И.Ф. Основные аспекты исследо­вания двуязычия и многоязычия // Проблемы двуязычия и многоязычия. М., 1972.
95. Дзюба І. Інтернаціоналізм чи русифікація. НАУКМА, 2005. 262 с.
96.&nb