ТИПОЛОГІЯ ДИСКУРСИВНИХ ОДИНИЦЬ В УКРАЇНСЬКОМУ ЕПІСТОЛЯРНОМУ МОВЛЕННІ

Краткое описание

Бердянський державний педагогічний університет

На правах рукопису

Павлик Неля Віленівна
УДК 811.161.2

ТИПОЛОГІЯ ДИСКУРСИВНИХ ОДИНИЦЬ В УКРАЇНСЬКОМУ ЕПІСТОЛЯРНОМУ МОВЛЕННІ

10.02.01 УКРАЇНСЬКА МОВА

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Денисова Світлана Павлівна,
доктор філологічних наук, професор

Бердянськ 2005

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ....4
ВСТУП..5
РОЗДІЛ 1. ВИЗНАЧЕННЯ ДИСКУРСУ В СУЧАСНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ
1.1. Дискурс як соціолінгвістична категорія...10
1.2. Екстралінгвальні та лінгвальні параметри дискурсу..21
1.2.1. Комунікативно-прагматична характеристика дискурсу..22
1.2.2. Функціонально-стильова характеристика дискурсу27
Висновки до Розділу 1...30
РОЗДІЛ 2. ЕПІСТОЛЯРІЙ У ВІДНОШЕННІ ДО ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СТИЛІВ
2.1. Проблема визначення статусу епістолярного мовлення в лінгвістиці..33
2.2. Специфіка епістолярного жанру як міжстильового явища39
Висновки до Розділу 2...47
РОЗДІЛ 3. ЖАНРОЛОГІЯ ЕПІСТОЛЯРНИХ ТЕКСТІВ..49
3.1. Приватний побутовий лист....52
3.2. Публіцистичний лист.....68
3.3. Діловий лист82
3.4. Науковий лист.....96
3.5. Художній лист...112
Висновки до Розділу 3.....123
РОЗДІЛ 4. ТИПИ ДИСКУРСИВНИХ ОДИНИЦЬ ЕПІСТОЛЯРІЮ..131
4.1. Загальнотекстові дискурсивні одиниці
4.1.1. Директивні вислови.......132
4.1.2. Авторизовані наративні моделі....136
4.1.3. Засоби вираження емоційного стану...142
4.1.4. Питальні та окличні речення в ролі дискурсивних одиниць148
4.1.5. Маркери соціального статусу.......153 4.2. Специфічні дискурсивні одиниці епістолярію
4.2.1. Засоби ініціалізації....158
4.2.2. Засоби завершення епістолярного тексту...161
4.2.3. Стандартизовані формули звертання, привітання..165
4.2.4. Стандартизовані формули побажання, поздоровлення, віншування,
вибачення, вдячності, запрошення....169
Висновки до Розділу 4....173
ВИСНОВКИ.....180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....197
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ...216

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку мовознавства для розділів лінгвістики, які вивчають мовні знаки більші, ніж речення, спостерігається необхідність вирішити проблему розмежування двох дисциплін лінгвістики тексту (І.Р.Гальперін, Л.М.Лосєва, Ю.М.Лотман, Т.М.Ніколаєва, Л.І.Мацько, А.К.Мойсієнко, А.В.Корольова, О.О.Селіванова та ін.) й аналізу дискурсу (Т. ван Дейк, І.Беллерт, Цв.Тодоров, В.З.Дем’янков, Н.Д.Арутюнова, М.Ф.Алефіренко, Т.В.Радзієвська, В.Д.Шинкарук, К.С.Серажим, Ф.С.Бацевич та ін.). У зв’язку з цим питання визначення об’єктів лінгвістики тексту та дискурсу набуває особливої актуальності. Воно вимагає не тільки термінологічного впорядкування, а й наповнення конкретним науковим змістом як тих характеристик, що структурують текст, так і використовуваних в аналізі дискурсу (М.О.Кронгауз).
Розробці порушених проблем сприятиме встановлення типології дискурсивних одиниць одного з різновидів писемних текстів епістолярію. Розв’язання цього конкретного завдання в аспекті аналізу дискурсу дає можливість додатково з’ясувати взаємозв’язок семантичної та структурної організації тексту з його стильовою маркованістю, а також зі ступенем функціональної якості мовлення на рівні тексту, завдяки чому будь-яка мовна одиниця набуває комунікативно-прагматичного потенціалу і стає дискурсивною одиницею. У цьому полягає актуальність дисертаційної роботи. До того ж малодослідженим залишається питання впливу комунікативного фактора на ефективний відбір мовних засобів для досягнення комунікативної мети при побудові дискурсу, у тому числі епістолярного.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації узгоджена з планами науково-дослідної роботи кафедри загального мовознавства і слов’янської філології Бердянського державного педагогічного університету й затверджена вченою радою ВНЗ (протокол № 8 від 16 березня 1999 р.), а також фаховою координаційною радою Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України (протокол № 3 засідання бюро Наукової ради Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” від 22 червня 2000 р).
Мета дисертації виявити типи дискурсивних одиниць в епістолярних текстах у комунікативно-прагматичному та функціонально-стильовому планах.
Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:
1) уточнення поняття дискурсивної одиниці в аспекті аналізу дискурсу;
2) встановлення жанрології епістолярних текстів;
3) з’ясування статусу епістолярного мовлення в системі функціональних стилів;
4) здійснення комунікативно-прагматичної та функціонально-стильової характеристики дискурсивних одиниць українського листування;
5) визначення специфічних та загальнотекстових дискурсивних одиниць епістолярію як писемної форми мовлення.
Отже, саме типологія одиниць епістолярного дискурсу є об’єктом дослідження наукової роботи. Ми намагалися простежити функціонування дискурсивних одиниць зі структурної, семантичної і прагматичної позицій, а також їх спроможність здійснювати комунікацію у специфічному соціальному та предметному контексті.
Предметом дослідження є дискурсивні одиниці українського листування.
Методи дослідження. Комплексний аналіз типів епістолярних дискурсивних одиниць провадиться за допомогою лінгвістичного опису мовних фактів, дискурсивного аналізу, методу структурно-семантичного аналізу.
Матеріал дослідження становить 170 епістол, котрі належать дописувачам до україномовних засобів масової інформації [газети Україна молода” (1999, 2000, 2004 рр.), Порадниця” (1999, 2004 рр.), Сільські вісті” (1995, 1999 рр.), Літературна Україна” (1999 р.), Запорізька правда” (1999 р.)] та часопису Слово і час” (1991, 1993 р.р.), а також українським письменникам і громадським діячам XIXXX ст., у листах яких відтворено дух епохи, суспільні проблеми, інформаційний та емоційний аспекти, факти біографії, творчу індивідуальність (Б.Антоненко-Давидович, І.Багряний, В.Винниченко, Остап Вишня, Олесь Гончар, П.Грабовський, Є.Гребінка, Б.Грінченко, Дніпрова Чайка, М.Івченко, А.Казка, О.Кандиба, М.Костомаров, М.Коцюбинський, Л.Кравчук, Я.Кухаренко, І.Липа, Р.Ліфшиць, Л.Мосендз, І.Огієнко, О.Олесь, М.Павлик, Б.Рильський, М.Рильський, В.Самійленко, А.Свидницький, А.Свідзинський, І.Сенченко, В.Стус, А.Тесленко, Григір Тютюнник, Леся Українка, М.Хвильовий, Т.Шевченко). Вибір матеріалу мотивується ще й тим, що більшість листів названих авторів донедавна не були відомі широкому загалу й знаходяться в науковому обігу нетривалий час.
Наукова новизна роботи полягає у виборі об’єкта дослідження, оскільки вперше: здійснено типологію загальнотекстових та специфічних дискурсивних одиниць українського епістолярію як писемної форми мовлення; проаналізовано в комунікативно-прагматичному та функціонально-стильовому планах засоби створення епістолярного тексту; з’ясовано статус епістолярію в системі функціональних стилів; уточнено термін дискурсивна одиниця” в аспекті аналізу дискурсу. Усе зазначене є особистим внеском дисертантки у розробку порушених проблем.
На захист виносяться такі основні положення:
1. У дисертаційній роботі під дискурсивною одиницею розуміється будь-яка мовна/текстова одиниця, що набуває комунікативно-прагматичного значення у соціально параметризованій ситуації спілкування.
2. Жанрологія епістолярію представлена приватними побутовими, публіцистичними, діловими, науковими та художніми листами.
3. Комунікативно-прагматичний аспект українського листування характеризується такими категоріями, як інтенціональність, інформативність, директивність, соціальна маркованість, формальний чи неформальний рівень спілкування тощо.
4. Функціонально-стильова структура епістолярію базується на сукупності мовних засобів, серед яких найуживанішими є лексичні одиниці, форма наказового способу дієслова, дейктичні знаки, звертання, вставні та вставлені й відокремлені конструкції, однорідні члени речення тощо.
5. Маючи широкі прагматичні можливості й відображаючи найрізноманітніші ситуації міжособистісного спілкування, епістолярний жанр репрезентований відповідними типами дискурсивних одиниць: а) загальнотекстові дискурсивні одиниці:
директивні вислови;
авторизовані наративні моделі;
засоби вираження емоційного стану;
питальні та окличні речення в ролі дискурсивних одиниць;
маркери соціального статусу;
б) специфічні дискурсивні одиниці:
засоби ініціалізації;
засоби завершення епістолярного тексту;
стандартизовані формули звертання, привітання;
стандартизовані формули побажання, поздоровлення, віншування, вибачення, вдячності, запрошення.
Теоретичне значення дослідження полягає у вирішенні таких важливих лінгвістичних проблем, як визначення дискурсу та його одиниць, а також того дискурсивного механізму, за допомогою якого мовні одиниці набувають комунікативно-прагматичного потенціалу згідно із соціальною, ідеологічною тощо спрямованістю при функціонуванні у соціально значущому оточенні.
Практичне значення. Результати роботи можуть бути застосовані у практиці викладання синтаксису сучасної української мови, стилістики української мови, лінгвістичного аналізу художнього тексту, а також при розробці й читанні спецкурсів, вивченні епістолярної спадщини українських письменників у вищих навчальних закладах.
Апробація роботи. Основні положення й результати дисертації обговорювалися на науково-методичних семінарах і засіданнях кафедр загального мовознавства і слов’янської філології та української мови Бердянського державного педагогічного університету/інституту (1999 2005); на міжнародній науковій конференції з функціональної лінгвістики Мова. Культура. Суспільство ІІ” (Ялта, 2000); міжнародних науково-практичних конференціях Дискурс у комунікаційних системах” (Київ, 2004 2005); міжвузівських науково-практичних конференціях Мови й культура народів Приазов’я” (Бердянськ, 1998 2001); всеукраїнській студентській науковій конференції з філології VIVAT ACADEMIA” (Львів, 2001); всеукраїнській конференції Актуальні проблеми слов’янської філології” (Бердянськ, 2001). З теми дисертаційного дослідження опубліковано 6 статей, з яких 3 у фахових виданнях, та 1 тези доповіді.
Структура роботи визначається сформульованими вище метою та завданнями дослідження. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (234 позиції) та списку джерел ілюстративного матеріалу. Загальний обсяг роботи 229 сторінок, текстова частина викладена на 196 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Узагальнивши думки вчених щодо тлумачення терміна дискурс”, ми дійшли висновку, що дискурс це прагматично спрямоване складне комунікативне ціле, яке виступає у вигляді зв’язного тексту (іноді з факультативними паралінгвістичними елементами) і містить соціальний контекст, тобто дає уявлення про учасників комунікації.
Дискурсивна одиниця визначається нами як будь-яка мовна/текстова одиниця, що набуває комунікативно-прагматичного значення в соціально параметризованій ситуації спілкування.
На нашу думку, епістолярне мовлення належить до міжстильових жанрів і характеризується змішуванням стилістично розрізнених елементів, вибудуваних за певними структурно-композиційними моделями. Оскільки мовленнєвий жанр явище передусім структурно-композиційне, то і листування вирізняється набором специфічних мовних та мовленнєвих засобів, у тому числі стандартизованих формул, у яких відбився, з одного боку, процес формування і розвитку усного мовлення, з іншого, таких писемних стилів, як публіцистичний та офіційно-діловий, частково науковий і художній.
Специфіка епістолярного жанру полягає в тому, що основними факторами, які мають особливе значення при організації епістолярних текстів, є структурний, комунікативний та змістово-тематичний.
У структурному плані листи виступають як цільнооформлені, орієнтовані на конкретного адресата одиниці зі специфічними стандартизованими частинами початку й кінця. Засоби вираження звертань і закінчення листів надзвичайно різноманітні, індивідуалізовані, багаті приказками, здрібніло-пестливими елементами, словами з оцінним значенням. Розповідь ведеться від першої особи, а сам текст насичений видо-часовими формами дієслів та імперативами, повідомлюваними моделями, прямо питальними реченнями, що потребують конкретної відповіді, а також окличними конструкціями, позначеними виразним емоційно-експресивним забарвленням. Часто в листах застосовуються неповні речення, еліпсиси, що допомагає експлікувати натяки на відомі обом учасникам факти, події, ситуації.
Як комунікативне явище епістолярне мовлення передбачає обмін певною інформацією, яка зумовлюється передусім особистими стосунками її учасників, а також соціальними умовами, що її супроводжують. При доборі мовних засобів автор листа враховує їх відповідність конкретній комунікативній ситуації. Серед чинників, які визначають комунікативну структуру епістоли, найважливішими є:
а) сфера і тональність комунікації: офіційна неофіційна (поважна, дружня, фамільярна, невимушена, інтимна);
б) соціальна характеристика: вік, стать, ступінь спорідненості між мовцями, соціальна дистанція;
в) ставлення учасників листування до спілкування: готовність/неготовність; зацікавленість/незацікавленість; впевненість/невпевненість; оцінка змісту висловлення;
г) комунікативна мета спілкування;
ґ) ситуація мовлення;
д) мовний досвід адресанта.
До того ж комуніканти позбавлені безпосереднього взаємного зорового й слухового контактів, не мають можливості спостерігати за реакцією на отримане повідомлення. На оформлення епістол впливає також часова та просторова відстань, вони не доповнюються паралінгвістичними елементами. Листування відзначається меншою спонтанністю, ніж усне мовлення, воно є більш відредагованим, підготовленим, особливо це стосується письменницького епістолярію. Крім цього, листи адресовані невеликій кількості реципієнтів, а особисте листування взагалі не розраховане для опублікування.

Найпоширенішими комунікативно-прагматичними чинниками, що спонукають до епістолярної комунікації, є такі: а) намагання автора довести до адресата повідомлення, прохання, питання тощо; б) прагнення дописувача до розуміння реципієнтом його комунікативного наміру, активізація уваги на певному моменті; в) бажання заповнити брак інформації; г) вимога автора від адресата відповідних дій або ж ним прийняття рішень ; ґ) намагання адресанта розв’язати проблемну ситуацію; д) спроба підтримати спілкування, дружні стосунки або просто полегшити розлуку за допомогою листування.
Попередні умови епістолярної комунікації визначаються за такими параметрами: а) соціальна характеристика автора та адресата; б) сфера спілкування офіційна, напівофіційна, приватна; в) письмова форма; г) спілкування на відстані.
Листування реалізується через мовленнєві акти, зокрема повідомлення, пояснення, питання, відповідь, пропозицію, прохання, оцінку, ствердження, конкретизацію, узагальнення, нагадування, акцентування, прогнозування.
Безпосередньо до тексту дисертації увійшло 170 епістол, які методом суцільної вибірки вилучено із 1000 епістолярних текстів письменників, учених, громадських діячів, дописувачів до україномовних ЗМІ.
За соціально-професійною приналежністю ми виділяємо: 1) письменницький епістолярій (118 листів), 2) листи дописувачів до засобів масової інформації (52 листи).
Жанрологія українського епістолярію представлена наступними жанротипами приватний побутовий лист (51), публіцистичний лист (44), діловий лист (43), науковий лист (17), художній лист (15).
1. Приватний побутовий лист визначається нами як зв’язне комунікативне утворення, що виражає міжособистісну комунікацію двох партнерів і характеризується тематичною багатоплановістю, наявністю описово-інформуючого висловлення, регулярністю та стабільністю спілкування.
Побутовому епістолярію властивий нейтральний, дружній та фамільярний тон. Це листування завжди спрямоване на підтримку і збереження постійного контакту, проте довготривалі стосунки можливі лише за умови взаємного обміну інформацією. Приватні побутові листи відзначаються різноманітністю тематики й містять не лише констатацію фактів чи розповідь про події, а й виявлення власних почуттів, коментарі, думки, ставлення до повідомлюваного. Саме ступінь знайомства між комунікативними особистостями впливає на зміст та тональність спілкування. Комунікативні умови, що супроводжують написання побутового листа, базуються на сукупності таких компонентів, як психологічний стан та настрій дописувача, враження від отриманого листа, обставини, в яких пишеться відповідь тощо.
Функціонально-стильова характеристика приватних листів свідчить, що типовим комунікативно-прагматичним засобом для них виступає ретроспективність, яка покладена в основу описово-інформуючого висловлення і виражається за допомогою емоційно насичених синтаксичних одиниць, дієслівних форм минулого оповідального часу, вставлених конструкцій тощо. Кількісне використання простих і складних речень майже однакове. Це пояснюється тим, що тематика побутового листа дуже широка й різнопланова. Серед простих речень переважають односкладні, які вирізняються високою акцентною та значеннєвою концентрацією, викликаною скороченням довжини конструкції і впливом розмовного мовлення. Для приватного листування притаманне нанизування однорідних членів речення, які сприяють створенню емоційної, почуттєвої домінанти, драматичної напруженості тексту. Крім цього, вживаються речення, ускладнені вставними і вставленими сполуками, відокремленими й уточнюючими одиницями, що відображають позицію автора щодо предмета, об’єкта, адресата, ситуації спілкування. У приватних листах задіюються модальні конструкції, що найчастіше функціонують у реченні як вставні елементи і виражають впевненість/невпевненість; бажаність; вірогідність/невірогідність; можливість/неможливість; необхідність; власний погляд мовця, ставлення до сказаного та оцінку.
Серед морфологічних засобів особливе значення належить дієсловам. У листах вони передусім служать засобом впливу на реципієнта, тобто змушують його вдаватися до адекватних дій, задовольняти прохання, бажання тощо. Для вираження емоційного й оцінного значення в епістолах уживаються емоційно-експресивні, емоційно-підсилювальні та модальні частки, емоційні вигуки, прислівники (якісно-означальні й міри та ступеня). Типовим для побутового епістолярію є поєднання форми 2-ої особи особових та присвійних займенників з різними дієсловами говоріння і писання, що надає текстам ознак діалогічності та створює присутність образу адресата.
Лексичний рівень побутового епістолярію реалізується різноманітними тематичними групами, а саме: лексикою на позначення понять спорідненості та свояцтва, повсякденних стосунків між людьми; словами, що описують фізичний і психічний стан людини; конструкціями на позначення процесу листування; суспільно-політичною, літературознавчою лексикою (це зумовлене тим, що більшість аналізованих текстів належать письменникам і громадським діячам, які брали активну участь у суспільному житті країни); термінологічною лексикою, зокрема лінгвістичною, медичною, фінансовою.
2. Публіцистичний лист. Сформувавшись на базі ділового й приватного листування, публіцистичний епістолярій має на меті залучення широкого кола громадян до проблем суспільного, соціального, громадського характеру, спонукає їх до дії, викликає адекватну реакцію на інформацію, переконує в правоті певних поглядів тощо. Тому публіцистичний лист розуміється нами як один із жанрів засобів масової інформації, оформлений за законами епістолярного мовлення і покликаний завдяки активному впливу на читача розв’язувати актуальні проблеми суспільно-політичного життя. Його специфіка полягає в тому, що він не є листом у прямому розумінні цього слова, оскільки у такій ситуації учасники комунікативного акту, як правило, пов’язані лише умовними адресатними зв’язками.
Структура епістол цього жанротипу поєднує нейтральні й емоційно-експресивні засоби впливу на реципієнта. Синтаксис публіцистичного листа передбачає використання складних (переважно складнопідрядних) речень, ускладнених відокремленими членами, що надають викладу логіко-предметного характеру. Серед засобів емоційного впливу нами виділено найбільш уживані: окличні речення, спонукальні конструкції, вставні і вставлені словосполуки, однорідні члени, повтори. Типовим структурним елементом є імперативні форми, яким притаманне надзвичайне смислове та ідейне функціональне призначення.
Морфологічна система публіцистичних листів репрезентована іменниками в складі сегментних моделей, що надають мові виразності, полегшують сприймання листа реципієнтом; дієприслівниками, одиничними чи в складі зворотів, які створюють книжний/офіційний тон; особовими займенниками у формулах особистого звертання до адресата; прикметниками, викладеними у вигляді нанизування означень, що дозволяє всебічно охарактеризувати предмет мовлення.
Залежно від тематичної палітри та комунікативної настанови в публіцистичному листуванні використовуються різнопланові групи лексичної системи, а саме: а) слова і словосполучення, що позначають суспільно-політичні процеси, терміни та стійкі словосполуки зі сфери культури, мистецтва тощо; б) нові іншомовні суспільно-політичні лексеми; в) лексика з оцінним значенням; г) росіянізми, просторіччя, жаргонізми, залучені з певною комунікативно-прагматичною метою.
3. Діловий лист це зв’язне комунікативне утворення, головним компонентом якого є перформативне висловлення або їх група, що виконує прагматично-інформативну функцію. Композиційна структура ділового епістолярію традиційна і відповідає вимогам оформлення листів.
У процесі аналізу комунікативно-прагматичного аспекту ділового листування необхідно звернути увагу на такі його особливості: 1) основною частиною ділового листа є перформативне висловлення, яке містить певну прагматичну настанову (прохання, наказ, пропозицію, запрошення, відмову тощо); 2) жорстка детермінованість поведінки комунікантів, що пояснюється ранговим дистантним характером стосунків; 3) тон спілкування офіційний, напівофіційний, який сприяє серйозності загального фону спілкування; 4) супутня інформація (пояснення причин, що викликали необхідність комунікації, опис справ, додаткові відомості про себе) мають допоміжне значення; 5) комунікативний партнер у цьому типі спілкування розглядається як виконавець певної прагматичної дії.
Специфіка ділового епістолярію, його композиційні та стильові особливості зумовили широке використання функціонально-стильових засобів синтаксичного, морфологічного та лексичного рівнів. Діловий лист характеризується різноманітністю синтаксичних конструкцій. Зокрема, у ньому представлені вставлені сполуки й відокремлені члени, в яких міститься додаткове повідомлення, роз’яснення, коментар, що уточнює чи конкретизує зміст послання. Логічна впорядкованість тексту забезпечується структурою речень. Перевага надається складнопідрядним, що відтворюють усю складність людського мислення або ситуацію спілкування. Серед простих речень найчастіше застосовуються прості односкладні конструкції, які охоплюють супутню щодо перформатива додаткову інформацію.
Перформативне висловлення, що становить основну частину будь-якого ділового листа, обумовлює вживання спонукальних речень. Найпоширенішими є структури, в яких викладені прохання, вимога, заборона, наказ, дозвіл.
Добір морфологічних засобів у діловому епістолярії підпорядкований меті та умовам аналізованого типу комунікації. По-перше, варто відзначити використання імперативів, які є волевиявленнями автора і виконують закличну функцію, тобто спонукають адресата до дії. По-друге, діловий стиль листування потребує вживання дієслівних форм на -но, -то та актуалізації категорії особи, зокрема офіційно-шанобливої форми особових займенників, що репрезентують офіційність/неофіційність у стосунках між комунікантами, та відсутність вигуків і модальних часток.
Діловий епістолярій засвідчив наявність у текстах різних предметно-тематичних груп лексики, а саме: а) слів на позначення понять із суспільно-політичної, юридичної сфер діяльності людини, питань літератури й культури; б) лексики, яка відображає внутрішній фізичний і психічний стан особи; в) предметно-понятійної групи слів, що називає поняття і процеси листування; г) лексики на позначення назв спорідненості та свояцтва. Практично не зафіксовані у ділових листах лексеми, які характеризують явища природи та рослинного і тваринного світу, сферу повсякденних стосунків між людьми.
Діловий різновид епістолярного жанру відзначається певною стандартизацією мовних засобів, що мають специфічне стильове забарвлення. Крім цього, майже в кожному листі задіяні формули мовного етикету, типові для епістолярного спілкування в цілому.
4. Науковий лист. Під науковим листом у дослідженні розуміється епістолярний текст, основну частину якого становлять наукові міркування і який здійснює комунікативну функцію між високоосвіченими представниками певного соціального прошарку.
Науковий епістолярій за жанрово-стилістичними властивостями, змістом та мовним наповненням частково наближається до наукового стилю, проте має специфічні ознаки у способі організації та в особливостях епістолярної структури. Формою викладу в наукових листах є міркування, логічне висловлення думки і смисловий зв’язок між окремими реченнями. Цьому типу викладу відповідає вживання складнопідрядних та складносурядних синтаксичних одиниць із причиново-наслідковими, допустовими, умовними, означальними та ін. відношеннями. Крім цього, наукове листування вирізняється широким залученням відокремлених конструкцій, вставлених сполук, уточнень, що призводить до збільшення обсягу речень. Ставлення автора до повідомлюваного традиційно виражається за допомогою вставних елементів, серед яких особливе місце посідають слова, що вказують на зв’язок думок, послідовність викладу, способи оформлення та характер висловленого.
Кількість питальних речень обмежена, і використовуються вони при постановці проблемних питань з метою активізації уваги уявного співрозмовника. У науковому епістолярії практично відсутні односкладні речення, оскільки вони, як правило, не застосовуються для передачі глибини наукового мислення, аргументації думок.
Морфологічна структура наукових листів характеризується вживанням таких мовних засобів: 1) абстрактних та віддієслівних іменників; 2) шанобливої форми 2-ої особи множини особових та вказівних займенників; 3) дієслів, ужитих у теперішньому часі, що означають узагальнено-констатуючу, постійну дію; 4) дієслів минулого часу в наукових текстах, що стосуються подій минулого; 5) складених підрядних та градаційних сполучників. У наукових листах рідко зустрічаються директивні конструкції, основним компонентом яких є дієслова наказового способу.
Аналіз лексичного складу наукового листування засвідчив використання відповідної лексики, загальнонаукової та спеціальної термінології, що виконує свою пряму функцію, тобто забезпечує точність у передачі певних наукових реалій. Тип наукового епістолярію передбачає широке залучення лексики на позначення суспільних відносин, загальновідомих понять зі сфери культури та мистецтва; слів з абстрактним значенням для називання процесів, властивостей, дій, ознак, рідше почуттів та психологічного стану. Практично відсутні лексеми зі сфери повсякденних стосунків, явищ природи. Лише в деяких текстах наявна лексика на позначення людей за їх родинними зв’язками, що пояснюється безпосередньо змістовим і тематичним наповненням листів. Досить високою частотністю вживання виділяються іншомовні слова, які означають політичні, соціальні поняття, терміни. Науковий епістолярій практично виключив з ужитку розмовно-побутову, просторічну, діалектну та емоційно-експресивну лексику.
5. Художній лист визначається нами як комунікативна одиниця, що стоїть на межі приватного побутового листа та художнього витвору і виконує не лише комунікативну функцію й служить засобом передачі інформації, а є проявом естетичного смаку та творчої індивідуальності автора.
Прагматичний компонент художнього епістолярію є наслідком суб’єктивної реакції мовця на зовнішній світ і виражається в оцінці інформації, поясненні, спонуканні до дії тощо. Саме емоційність, неусвідомленість поведінки, миттєві настрої та творча манера автора стають вирішальними чинниками у створенні художнього листа і відрізняють його від звичайної констатації фактів.
Соціальний елемент комунікативно-прагматичного аспекту художніх листів виявляє себе при характеристиці соціального статусу учасників комунікації, в умовах спілкування та комунікативному завданні. Серед мовних засобів, що відображають прагматичну ситуацію, найбільш уживаними є перформативні формули, дієслівні способи, конструкції з модальним значенням. У змістово-тематичному плані переважають описи власного душевного стану та почуттів. Своєрідною особливістю у прагматичній організації художніх листів є використання поезій.
Аналізований тип епістолярних текстів, наближаючись до художнього стилю, залучає широку систему засобів художнього вираження на всіх мовних рівнях. У листах чітко простежується тенденція до співіснування книжних і розмовних елементів у межах одного тексту. Так, для передачі прагматичних настанов здебільшого використовуються прості речення, а при викладенні думок, почуттів, вражень, у розповідях про якісь події чи про себе переважають складні синтаксичні конструкції з сурядним та підрядним зв’язками. Для художніх епістол типовим є вживання риторичних питальних та окличних речень, стилістична функція яких полягає у відтворенні загальної тональності повідомлення. Крім цього, книжного відтінку художнім листам надає широке залучення синтаксичних одиниць з однорідними членами, повторами різних видів (повний лексичний повтор, підсилювальний повтор, анафора й полісиндетон).
На морфологічному рівні особливе функціональне навантаження припадає на займенники, зокрема присвійні та особові, які зумовлюють інтимно-ліричне забарвлення викладу. До того ж динамічності у відображенні почуттів додає нагромадження дієслів, або ампліфікація, а для створення емоційно-експресивного ефекту чи вираження оцінки служать якісні прикметники. Морфологічна система художнього епістолярію характеризується також широким використанням прислівників, зокрема обставинних, предикативних та модальних.
Основу лексичної системи художніх листів становлять стилістично нейтральні літературно-нормативні слова у поєднанні з емоційно-експресивними лексемами. Для створення ж іронічного чи гумористичного ефектів уживаються просторіччя, росіянізми, зрідка лайливі конструкції.
Таким чином, аналіз ділового, публіцистичного, приватного побутового, художнього та наукового листування дав можливість виділити дев’ять типів дискурсивних одиниць, які є складовими епістолярних текстів. За функціональними і структурними особливостями вони розмежовуються на загальнотекстові (директивні конструкції, наративні моделі, питальні та окличні речення, засоби вираження емоційного стану та маркери соціального статусу) та специфічні (засоби ініціалізації та завершення епістолярного тексту, стандартизовані формули звертання, привітання, а також усталені форми побажання, віншування, поздоровлення, вибачення, вдячності, запрошення) дискурсивні одиниці.
1 тип директивні вислови. Директивний характер листів полягає у спонуканні до певної дії, поведінки і реалізується конструкціями з дієсловами наказового способу. Імперативне значення дієслова проявляється у двох планах модальному (містить волевиявлення автора) та змістовому (вказує на конкретну дію). В епістолярних текстах різних типів нами визначено такі функції директивних висловів, що репрезентують волевиявлення адресантів: прохання, порада, дозвіл, заклик, застереження, побажання, бажання, наказ, команда. Супутніми засобами вираження експресивності, які надають директивним висловленням більш стриманого, послабленого характеру, виступають дієслова недоконаного виду, звертання, вставні слова, формули мовного етикету.
2 тип авторизовані наративні моделі. Повідомлювані формули, або наративи, розглядаються нами як розповідь про деяку послідовність подій, що відбуваються. Подія ж розуміється як зміна вихідної ситуації зовнішньої чи внутрішньої, або ментальної. Повноцінну подійність наративного тексту зумовлюють фактичність, тобто реальність описаних подій, та їх результативність. Крім цього, наративність базується на таких критеріях, як релевантність (значимість) події, непередбачуваність, консекутивність (вплив на суб’єкта), невідворотність, неповторюваність.
Наративні конструкції містять повідомлення у вигляді сюжетної розповіді про особисте життя чи професійну діяльність дописувача, цікаві випадки з життя спільних знайомих або з власного; наративи виступають традиційними формами самовираження, що пояснюється прагненням автора довести до адресата інформацію про себе. Ще одним видом наративних конструкцій є історії про нещасні випадки чи якісь незвичайні, іноді курйозні події, повідомлення про погоду. Типовим для епістолярних наративів є відображення авторського, а значить, суб’єктивного погляду на ситуацію. За обсягом наративні моделі у структурі листів різних типів нерівнозначні. Найбільші повідомлення характерні для епістол приватного побутового типу, адже описово-інформуюча розповідь складає їх основу, включення ж наративів в окремі тексти ділових листів є специфічною рисою відповідного типу листування, що вирізняє його серед інших видів ділового спілкування.
На мовному рівні наративність виражається за допомогою таких засобів: 1) лексичних одиниць різних тематичних груп (назви спорідненості й родинних зв’язків; назви різних органів тіла; назви рослин і тварин; назви природних явищ; назви предметів і процесів їжі та питва; назви процесів праці; назви почуттів людини, її психічного й фізичного стану); 2) просторіч; 3) фразеологізмів; 4) однорідних членів речення тощо.
3 тип засоби вираження емоційного стану. Засобом вираження емоційного стану епістолярних комунікантів є експресиви, або емоційно забарвлена лексика, за допомогою якої описуються почуття, а також передаються емоційні відтінки в оцінці явищ, подій, людей тощо. Ці лексеми поділяються на дві групи: слова, що містять позитивну емотивну оцінку, і слова, у яких виявляється негативна емотивна оцінка. Крім цього, у приватному побутовому листуванні окрему групу формує розмовно-просторічна лексика, яка використовується для створення фамільярно-розмовного або просторічно-лайливого тону спілкування чи змалювання негативно-соціальних рис осіб та суспільних явищ.
Нерідко як стилістично маркована лексична одиниця уживаються росіянізми, що виконують такі функції: відтворюють російський мовний колорит, служать засобом передачі певної якісної характеристики або мовної індивідуалізації суб’єкта тощо.
Вагоме місце у листах належить фразеологізмам, цитатам і крилатим словам (особливо вони притаманні приватним побутовим, художнім та публіцистичним епістолам). Ці елементи мовної експресії надають текстам образності, полемічної сили та гостроти, спричинюють гумористичний чи іронічно-сатиричний ефект.
Емоційність в епістолярних текстах виражається також за допомогою словотворчих афіксів. У проаналізованих листах значення пестливості, здрібнілості, згрубілості забезпечується використанням суфіксів -ечк-, -очк-, -ик-, -к-, -езн-, -их-, -ух- тощо.
4 тип питальні та окличні речення в ролі дискурсивних одиниць. У структурі різних типів епістолярної комунікації особливий акцент припадає на питальні речення, що виконують функцію одного із засобів отримання необхідної інформації. Граматично вони оформлюються питальними частками чи, хіба, невже, питальними займенниками або прислівниками чий, що, як, куди, чому, які стоять на початку речення. Предикативний член, як правило, реалізується формою дійсного способу дієслова, рідше умовним способом, аналітичною формою наказового способу, інфінітивом. Питальним реченням властива контактоутворююча роль, що сприяє продовженню комунікації, стимулює лист-відповідь. Прямі питальні одиниці вважаються основним засобом вираження запитання, не містять будь-якого підтексту чи факультативних елементів. Оцінні питальні конструкції в епістолярних текстах поділяться на дві семантичні групи: з позитивною (вживаються досить рідко) та з негативною оцінками. Крім прямих питальних речень, котрі вимагають конкретних відповідей, зустрічаються риторичні питальні форми, позначені своєрідним змістом, метою та емоційно-експресивним забарвленням.
Типовою особливістю побутового та художнього листування є застосування емоційно-оцінних та окличних речень, здатних безпосередньо впливати на процес сприймання і розуміння тексту інформаційним партнером, викликати емоційний ефект. Це, у свою чергу, виражається у якісній характеристиці емоцій позитивна/негативна, добре/погано та їх модальних різновидах: радість, задоволення, вдячність, шана, горе, гнів, осуд, обурення, висміювання, відчай, зневажливе ставлення тощо.
У структурі емоційно-оцінних та окличних речень використовуються такі мовні засоби: експресиви, фразеологізми, повтори, емоційно-експресивні, експресивно-підсилювальні частки, вигуки тощо. Для посилення емоційного ефекту змісту листів авторами задіюються і графічні засоби, зокрема розділові знаки: знак оклику, три крапки, знак питання зі знаком оклику, кілька окличних знаків.
5 тип маркери соціального статусу. Факторами, що визначають структуру епістолярних текстів, є соціальне становище учасників комунікації, соціокультурологічні норми поведінки, ступінь знайомства та рівень формальності умов спілкування, місце і час мовленнєвого процесу. Кожен тип тексту має специфічний набір мовних засобів і форм, що передає причиново-наслідкову залежність між комунікативною ситуацією та безпосередньо мовленнєвим актом, породженим цією ситуацією.
Поширеним засобом визначення соціального статусу комунікантів в епістолярному мовленні є займенники, за допомогою яких відображається службова їєрархія, ступінь знайомства, характер стосунків, тобто формальний чи неформальний рівень комунікації. Так, для вираження офіційного тону, який переважає в ділових, наукових, частково у публіцистичних листах, використовуються офіційно-шанобливі форми 2-ої особи множини особових займенників (Ви та його відмінкові форми обов’язково з великої букви), присвійний займенник Ваш; показниками неформального рівня комунікації виступають особові займенники 1-ої і 2-ої особи однини та множини (я, ми, ти, ви та їх відмінкові форми), а також присвійні займенники (мій, твій, наш, ваш). У художніх листах на присвійні та особові займенники припадає особливе функціональне навантаження, оскільки вони служать засобами інтимізації, характерної для родинно-побутового або товариського листування. Ефект невимушеного спілкування між соціально спорідненими людьми спричинюють також просторіччя.
Маркерами соціального статусу виступають також професіоналізми та суспільно-політична лексика, за допомогою яких пізнається сфера діяльності комунікантів або їх соціальне становище у певний період спілкування.
6 тип засоби ініціалізації. Ініціалізація, тобто змістовий початок епістоли, це перше речення основного тексту, яке знаходиться у стилістично сильній позиції і виконує функцію організуючого елемента для всього листа. Змістове наповнення ініціальних форм включає в себе інформацію про те, що стало приводом, причиною спілкування, або відображає ідейне спрямування епістол (особливо цей засіб поширений у публіцистичному листуванні). До ініціальних належать також структури, у яких висловлено домагання прихильності адресата. Ці конструкції викладені такими мовними одиницями, як займенники, емоційно-оцінна лексика, фразеологізми, традиційні формули мовного етикету тощо.
Своєрідним засобом ініціалізації в художніх та публіцистичних епістолярних текстах виступають епіграфи, які увиразнюють замисел, дають оцінку повідомлюваному, створюють певний настрій.
7 тип засоби завершення епістолярного тексту. Типовими засобами завершення листів є прощальні формули. Це, як правило, традиційні одиниці українського мовного етикету, до складу яких входять вислови прихильності, подяки, побажання, вітання. Їх семантичне наповнення залежить насамперед від характеру взаємин між автором та адресатом, різновиду епістолярного тексту. Серед засобів завершення епістол виокремлюються також конструкції, що містять прохання або вимогу щодо продовження листування, зрідка зустрічаються фрази, які попереджають про закінчення епістоли. Водночас ці структури є також контактоутворюючими й широко використовуються в листах усіх типів, крім публіцистичних.
Досліджений текстовий матеріал засвідчив, що на мовному рівні формули прощання реалізуються дієсловами дійсного й наказового способів, прислівниками, емоційно забарвленою лексикою, власними назвами. Прощальні вислови ділових та публіцистичних листів відповідають специфіці цієї епістолярної комунікації й характеризуються деякими особливостями у кінцівці листа, а саме: подають повну вказівку прізвища, імені, по батькові, назву посади, наукового звання, іноді зворотну адресу.
До засобів завершення листів належать також дописи, що в деяких текстах мають специфічне позначення P.S. Цей факультативний структурний елемент епістоли зазвичай є невеликим за обсягом і включає додаткову інформацію, забуте повідомлення, прохання, пораду, запитання тощо.
8 тип стандартизовані формули звертання, привітання. Cтандартизовані формули звертання, привітання це дискурсивні одиниці, які у листі мають чітко окреслену сталу позицію над текстом, графічно позначаються абзацним відступом і виражаються іменником у кличному або називному відмінку та прикметником, що містить ознаки поваги, пошани тощо, й виконують апелятивну, фатичну та експресивну функції. Іноді звертання поширюються присвійним займенником мій (моя, мої).
Засоби оформлення стандартизованих формул звертань зумовлюються комунікативною специфікою епістол. Так, привітання у побутових листах залежно від міжособистісних стосунків характеризуються дружнім, фамільярним чи шанобливим тоном, іноді зустрічаються експресивні звертання, побудовані у вигляді художніх образних висловлень, насичених народнопоетичними епітетами. До того ж особливістю побутових епістол є фіксація прізвиськ. Стандартизовані формули звертань і привітань у публіцистичних листах складаються з типових елементів початку епістолярного тексту, хоча адресат тут сприймається узагальнено. Іноді жанрова специфіка цього типу листування передбачає відсутність такої структурної одиниці, як звертання. В ділових листах у ролі звертань виступають традиційні офі