УКРАЇНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СЛЕНГ (на матеріалі усного мовлення тернопільців)

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

МИКОЛЕНКО ТЕТЯНА МИХАЙЛІВНА

УДК 811.161.2´276

на правах рукопису

УКРАЇНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СЛЕНГ

(на матеріалі усного мовлення тернопільців)

10.02.01 українська мова

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук
СТАВИЦЬКА Л. О.

Київ 2006

ЗМІСТ
ВСТУП...........................................................................................................5-14

РОЗДІЛ І.
МІСЦЕ СЛЕНГОВИХ ФОРМ КОМУНІКАЦІЇ В МОВНОМУ
ПОБУТІ МІСТА............................................................................................15-42
1.1. Вивчення мови міста: історична динаміка та сучасний етап досліджень..........................................................................................................15-22
1.2. Соціальні діалекти національної мовит................................................22-40
1.3. Висновки до розділу І ............................................................................41-42

РОЗДІЛ ІІ.
ГРУПИ СЛЕНГ-ЛЕКСИКИ М. ТЕРНОПОЛЯ.....................................43-150
2.1. Лексико-семантична група як одиниця парадигматичного опису
сленгізмів .......................................................................................................43-45
2.1.1. Назви людини...................................................................................45-58
2.1.2. Назви частин людського тіла..........................................................58-60
2.1.3. Назви предметів та явищ.................................................................60-65
2.1.4. Назви дій...........................................................................................66-73
2.1.5. Назви оцінок ........................................73-80
2.2. Групи лексики на базі синонімії та антонімії.........................................80-100
2.3. Сленгова урбанонімія.............................................................................100-111
2.4. Джерела поповнення та механізм переходу жаргонних одиниць у сленг.................................................................................................................112-137
2.5. Способи творення сленгу міста.............................................................137-147
2.6. Висновки до розділу ІІ............................................................................147-150

РОЗДІЛ ІІІ.
СТАТЕВО ВІКОВІ ПАРАМЕТРИ СЛЕНГ-ЛЕКСИКИ...................151-171
3.1, Диференціація мовлення жителів міста на основі детермінантів
біосоціальної бази..........................................................................................151-155
3.2. Особливості використання сленгізмів гендерно-віковими групами............................................................................................................155-156
3.2.1. Особливості використання сленг-одиниць у чоловічому та
жіночому мовленні.................................................................................156-163
3.2.2. Вікові особливості вживання сленг-одиниць............................163-169
3.3. Висновки до розділу ІІІ..........................................................................169-171

ВИСНОВКИ..................................................................................................172-180

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ........................................181-206

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ХУДОЖНЬОЇ ЛУТЕРАТУРИ.................207

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ
ДЖЕРЕЛ........................................................................................................208-210

ДОДАТКИ......................................................................................................211-260
1. Анкети.........................................................................................................211-212
2. Словниковий аналіз одиниць ЛСГ...........................................................213-228
3. Словник тернопільського сленгу..............................................................229-260

ВСТУП
Аксіомним визнають факт зв’язку мовленнєвої ситуації з політичним та економічним життям суспільства. Перебудова економічної стратегії, заміна старих суспільних ідеалів, переорієнтація соціальних та культурних цінностей у кінці XX ст. спричинили суттєві зміни в комунікативних стратегіях сучасного українського етносоціуму, які привернули увагу й стали предметом вивчення лінгвістів, психологів, педагогів, соціологів та ін.
Демократизація суспільного життя передбачає альтернативу не тільки у сфері думок, поглядів, а й у царині мовного самовираження людини. Виразним проявом рефлексів суспільної перебудови початку 90-тих років на рівні мовного самовираження став ,,жаргонний вибух”, тобто перехід жаргонних елементів у комунікативний простір різносоціальних прошарків етносоціуму. Результати широкої інтеґрації жаргону в загальнонародну комунікацію спричинили жаргонізацію мовлення, зміну базового компонента розмовної стихії й позначилися в мовознавстві терміном ,,жаргонізована розмовна мова”.
Як бачимо, на поверхні мовленнєвих інновацій сьогодення проблема розширеного вживання жаргонного лексикону. Наукова увага до субстандартних мовних страт пов’язана із зміною парадигми сучасної лінгвістичної науки, еволюцією сучасного лінгвістичного знання „від лінгвістичної монархії до демократії, від мови витонченої словесності до повсякденного мовлення, від відшліфованих форм до мовленнєвої стихії до мови, зануреної в життя” [5, 86].
Жаргонологія порівняно нова галузь лінгвістики, зосереджена на вивченні жаргонних субкодів, що формуються в малих соціальних групах, згодом інтеґруються в ширші людські спільноти, в результаті чого стають органічними в системі кожної розвиненої національної мови. Об’єктом вивчення цієї науки є соціальні діалекти арго, жаргон, сленг.
Перехід жаргонних елементів у розмовне мовлення жителів міст модифікує й розширює структурні компоненти мовного побуту міста. Якщо для 70-80-тих років характерний поділ міської мови на літературну (кодифіковану літературну мову й розмовне літературне мовлення) та просторіччя (просторозмовну мову ПМ), то з 90-тих років увага дослідників зосереджується на жаргонному субстраті.
Динаміку розмовної мови міста, починаючи з початку 90-тих років ХХ ст., досліджують російські мовознавці Г. Боброва, Н. Імедадзе, В. Колесов, Г. Кривозубова, М. Одинцова, Б. Осипов, О. Позднякова, О. Сиротиніна, Б. Шарифуллін, А. Юнаковська [109; 126; 166; 185; 186; 244; 260], заслуговують на увагу наукові збірники (напр. ,,Живая речь уральского города” [83], ,,Русская разговорная речь как явление городской культуры” [179]. У російському мовознавстві, зокрема, у функціональній соціолінгвістиці, існує довготривала традиція (започаткована задовго до демократизації мови 90-х років ХХ ст.) вивчення соціально-лінгвального розшарування мовного побуту міста, міської розмовної мови, про що свідчить значна кількість статей, монографій, хрестоматій, словників [Див. бібліографію].
Cистематична методологія для дослідження соціальних діалектів міських варіантів мови й великомасштабні соціолінгвістичні огляди міських співтовариств були запропоновані американським ученим В. Лабовим і лягли в основу аналізу мови міст американськими лінгвістами. Системне вивчення урбаністичних форм комунікації активно проводиться польськими вченими [270; 277; 286].
Піонерні дослідження в галузі української жаргонології належать О. Горбачу. Учений не приділяв спеціальної уваги вивченню міського сленгу, проте в його фундаментальній праці „Арґо на України” представлені й семантично інтерпретовані молодіжні соціолекти 30-х років ХХ ст., які побутували в Харкові, Одесі, Полтаві, Чернігові, Донецьку, Львові, Тернополі, Дрогобичі, Ужгороді, Чернівцях [46, 28-42]. Побут одеських безпритульних і лексичний склад вуличного арго Одеси відтворені в оповіданні „Вуркагани” І. Микитенка, зразки жаргонізованої розмовної мови представлені в драмі Л. Первомайського ,,Ваграмова ніч”; ці твори теж стали об’єктом наукового розгляду вченого.
Теоретичні проблеми дослідження міського сленгу на українському мовному ґрунті вперше була порушена Ю. Шевельовим, який ще в 1986 році писав: „Міський сленґ, відмінний від російського , фактично не існує в сучасній українській мові. Сленґ здебільшого не включається до радянських словників, але для української мови доволі численні приклади можуть бути виявлені в деяких творах красного письменства.
Нема потреби говорити про те, що міський сленґ належить до найактивніших прошарків сучасних мов і має найвищі шанси вижити, якщо брати його en masse, а не говорити про окремі слова. ...брак цього шару в сучасній мові ставить під сумнів майбутнє цієї мови” [247, 275-276]. Атрибут ,,міський” у словосполуці міський сленг указує на те, що сленг є ознакою насамперед мовного побуту міста. Учений диференціює сленг і суржик, відзначаючи лінгвальну ущербність останнього як суміші „українського з російським при більш-менш довільному вживанні складників того чи іншого шару, де складники другої мови підносять експресію вислову... тоді, як міський сленґ націлений у майбуття мови, прогнози щодо суржика мали б бути протилежного характеру” [247, 276]. Учений звертає увагу на те, що в 20-роках ХХ ст. „брак українського міського сленґу інтеліґенція частково компенсувала тим, що вкраплювала в розмову російські слова й вирази, надаючи їм іронічного відтінку... Справжня причина, чому люди, що досконало опановували українську мову (як Хвильовий), свідомо вдавалися до іронічного вжвиння русизмів, потреба заповнити порожнечу на місці українського міського сленґу” [248, 382].
Проблема сленгу в урбаністичних формах комунікації порівняно недавно стала об’єктом наукових зацікавлень українських учених. Симптоматичним є той факт, що проблема дослідження міської мови виникла паралельно з ідеєю утвердження української мови як державної в Україні. Л.Новиченко був один з перших, хто після утвердження української державності, порушив цю проблему в статті ,,Мово, мово...”: ,,Ми звикли в нашій агітації за українську мову наголошувати на її поетичності, музичності, ,,калиновості” і ,,сопілковості”. Все це так, але ось питання чи достатньо цієї образно-емоційної ма­терії нашої мови для того, щоб вона ввійшла повноцінним гос­подарем в усі сфери життя...
А ще більш загальна проблема мова розмовна, українська ,,музика” сучасного міського просторіччя, сама здатність нашої мо­ви щедро продукувати сучасні урбаністичні говірки, різноманітні арґо, новонароджений фольклор. Хай не кривляться аматори ви­сокого стилю, якщо в широковідомих колись анекдотах ,,вір­менського радіо” приємно було відчувати аромат лукавої націо­наль­ної дотепності, то, може, і в нас колись стихійно виникне щось подібне до свого українського (не хахлацького) радіо? А поки що ,,вулиця корчиться без’язика”, їй нічим кричать і розбалакувать...” [156, 12].
Проблему сленгу, зокрема, в системі розмовної мови міста, порушують у працях Л. Кудрявцева, Л. Масенко, Л. Ставицька, Н. Шовгун та ін [120; 137; 138; 198; 204; 254]. Як справедливо зауважує Л. Масенко, сьогодні маємо розвинену літературну мову, здатну обслуговувати всі сфери суспільного життя, але „у великих міських центрах, включаючи столицю, відсутнє повноцінне побутування живих форм розмовного мовлення. ... [137, 25].
Проблема вивчення живих форм усного розмовного мовлення дотична до іншої не менш важливої проблеми комунікативної потужності української мови. Як справедливо відзначає Л. Масенко, „при неповноцінному функціонуванні українського слова в суспільному житті головною формою літературної мови стає писемна. Життя ж розмаїтих усних різновидів міського мовлення паралізується. Відтак українська мова застигає у фіксованій писемній формі, що блокує рух, розвиток мови. Не підтримана щоденною реалізацією в усному спілкуванні, мова дедалі більше ,,мумізується”, замикається сама в собі, втрачає здатність реагувати на живу реальність. Адже всі різновиди фамільярного усномовного спілкування, не закуті в застиглий писемно-нормативний канон, це своєрідні мовні лабораторії, в яких відбувається постійний рух, стихійний розвиток мови” [138, 96-97]. Зауважимо, що цей постійний рух і стихійний розвиток відбувається в окремих соціально різнотипних україномовних чи двомовних осередках, а відповідні розмовні інновації швидкозмінні, не зафіксовані словниками чи лінгвістичними працями, вони приречені на небуття: „У цих обставинах навіть дотепні українські сленґізми окремих україно­мов­них осередків стають набутком обмеженого числа осіб, і потім, як бульбашки, гинуть. Для його виникнення потрібна суцільна мовна українськість великого міста з безліччю професійно-соціальних підмов”, справедливо зазначає О.Тка­ченко [220, 261]. Учений наголошує на необхідності плекання повноцінного мовного побуту в українській столиці й перетворення Києва на осередок української мови: ,,...Треба, щоб у Києві українська мова стала модою, а вже ця столична мода, престижна, як усе столичне, почне нестримно поширюватись і в регіональних провінційних центрах” [221, 2]. Звичайно, питання мовної моди не обмежується жаргоновживанням, проте зважаючи на взаємозв’язок комунікативної потужності мови з уснорозмовними формами, які обов’язково включають жаргонні й сленгові мовні страти, вважаємо, що вивчення та лексикографічна інтерпретація цих страт сприятиме їх закріпленню в загальнонаціональному комунікативному просторі, який складається з сукупності регіональних (територіальних) комунікативних середовищ.
Слід зазначити, що вивчення столичного мовного побуту ще не стало предметом спеціального соціолінгвістичного дослідження. Цю проблему висвітлено в розділі монографії Л. Ставицької „Жарґонна лексика у системі урбаністичних форм комунікації” [198, 242263], лексикографічну інтерпретацію сленгового мовного побуту столиці віддзеркалено в розвідках С. Пиркало [ПСУМС] та Л. Ставицької [КСЖЛУМ, УЖ]. Проте мові обласних центрів України, зокрема її сленговій репрезентації, присвячено ряд праць. Так, на вивченні розмовного мовлення Одеси акцентує увагу Є. Степанов у монографії ,,Російське мовлення Одеси” [207], проблему функціонування молодіжного сленгу в мовленнєвій структурі м. Херсона висвітлено в статтях С. Мартос [135; 136], питанням мовної ситуації в Херсонському регіоні присвячено монографію В. Демченка [61]. Сленг м. Тернополя ще не був предметом спеціального соціолінгвістичного дослідження. Попри увагу до вивчення субстандарту та урбаністичних форм мовної комунікації, в сучасній лінгвістиці бракує чіткого термінологічного окреслення міського сленгу, визначення його місця серед інших соціальних діалектів національної мови. Усе зазначене вказує на актуальність обраної теми.
Результати дослідження дали можливість виявити гендерно-вікову специфіку вживання сленгу в межах окремого міста та особливості сленгу при взаємодії різних мов (українсько-російська та українсько-польська), акцентували увагу на джерельній базі й словотвірних особливостях сленгу українського міста.
Тема дисертаційної роботи ,,Український міський сленг (на матеріалі усного мовлення тернопільців)”.
Об’єктом дослідження є український сленг м. Тернополя.
Предметом дослідження є сленгізми, вживані в комунікативному просторі м. Тернополя.
Мета роботи полягає у функціонально-семантичному та соціолінгвальному аналізі сленгу як форми міської комунікації м. Тернополя кінця ХХ початку ХХІ ст.
Поставлена мета передбачала розв’язання таких завдань:
1) простежити історію вивчення розмовної мови міста;
2) визначити специфіку сленгу в структурі мови міста;
3) проаналізувати матеріал у парадигматичному аспекті:
- зібрати й репрезентувати лексико-семантичні групи сленгізмів жителів м. Тернополя;
- вивчити сленгову лексику з погляду синонімії та антонімії;
- дослідити основні джерела поповнення сленгу й механізм переходу одиниць у жаргонізовану розмовну мову;
- з’ясувати словотворчі засоби тернопільського міського сленгу;
4) провести диференціацію сленг-мовлення жителів міста на основі детермінантів біосоціальної бази статі та віку;
5) укласти словник сленгу жителів м. Тернополя.
Джерельною базою дослідження є картотека (понад 6000 одиниць) розмовного мовлення жителів м. Тернополя. Збирання проведено протягом 2001 2005 рр. у процесі побутового спілкування та методом анкетування різних соціальних груп жителів м. Тернополя віком від 9 до 70-ти років. Були проанкетовані учні 6 класів Тернопільської ЗОШ № 16 (30 осіб), учні 9 класів Тернопільської ЗОШ № 16 (30 осіб), студенти ІІІ курсів філологічного факультету ТНПУ імені Володимира Гнатюка (40 осіб), викладачі філологічного факультету ТНПУ імені Володимира Гнатюка віком від 26 до 60 років (20 осіб), вчителі Тернопільської ЗОШ № 16 віком від 26 до 60 років (25 осіб), працівники ринку віком від 25 до 60 років (25 осіб), працівники Тернопільського фарфорового заводу віком від 26 до 60 років (25 осіб), таксисти (25 осіб), працівники Тернопільоблліс віком від 26 до 60 років (25 осіб), двірники (25 осіб), працівники Облдержадміністрації віком від 26 до 60 років (25 осіб), пенсіонери віком від 60-ти років (25 осіб). Для виявлення особливостей тернопільського сленгу були проаналізовані лексикографічні праці ,,Большой словарь русского жаргона”, ,,Короткий словник жарґонної лексики” та ,,Український жарґон”. Одиниці, які не зафіксовані цими жаргонними словниками або такі, які містять семантичні зміни чи зміни у формі порівняно із зафіксованим у словниках словом, уведено в ,,Словник сленгу жителів м. Тернополя”.
Джерельною базою дослідження слугували також твори сучасних письменників Тернопільщини (Анатолія Дністрового, Олександра Вільчинського, Лесі Романчук), які містять аналізований сленговий вокабуляр.
Методологічною основою дисертації є атропоцентричний підхід до мови, твердження про взаємозв’язок змісту мовної номінації з прагматикою мовленнєвої діяльності особистості, а також теоретико-узагальнюючі й практичні положення праць російських (В. Бондалетова, М. Грачова, В. Єлістратова, А. Юнаковської та ін.) та українських (Й. Дзендзелівського, Л. Ставицької, Ю. Шевельова, Н. Шовгун та ін.) науковців про соціальні діалекти національної мови. Під час написання одного з розділів роботи нами використано методику сучасних лінгвогендерологічних досліджень (праці американських учених В. Аллмана, Д. Камерон, Дж. Коатс, Д. Спендера та ін.; праці українських учених М. Дмитриєвої, Н. Панасенко, Я. Пузиренко, Л. Ставицької та ін.).
Основні методи та прийоми роботи. При доборі матеріалу в громадських місцях використано методи безпосереднього й включеного спостереження. Описовий і порівняльний метод застосовано при групуванні й класифікації сленг-одиниць. Анкетування й опитування проведено для виявлення специфіки вживання сленг-лексики жителями міста, також послуговувалися кількісно-статистичним методом.
У роботі використано описовий, дефініційний, метод виявлення семантичних компонентів лексико-семантичної структури номінацій, елементи порівняльно-зіставного аналізу.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше проведено дослідження сленгового мовлення жителів окремого українського міста (на базі м. Тернополя), виявлено системні особливості сленгу, проведено диференціацію сленгового вокабуляру жителів міста на основі детермінантів біосоціальної бази та кількісно-статистичних параметрів.
Теоретичне значення дослідження полягає в лінгвістичному поглибленні соціолінгвістичної категорії сленгу та міського сленгу, у визначенні його місця в структурі розмовної мови міста. Результати дослідження дали можливість виявити специфіку й особливості формування сленгу на основі різнотипних мовних джерел, лінгвосоціопсихологічних аспектів мовної діяльності суб’єктів жаргонотворення за статево-віковими параметрами, доповнили теоретичну базу жаргонології і є актуальними при подальшому вивченні українського субстандартного вокабуляру.
Практичне значення роботи. Методика аналізу, запропонована в роботі, може бути корисною для вивчення урбаністичної комунікації, корпоративних жаргонів на матеріалі інших регіональних соціально-мовних спільнот. Положення дисертації знайдуть застосування в курсах і спецкурсах із соціолінгвістики, лексикології у вищих навчальних закладах. Зібраний і систематизований словник сленгу м. Тернополя прислужиться українській жаргонографії, а також може бути використаний для укладання словників української розмовної, просторічної (просторозмовної) лексики. Концептуальними настановами та матеріалами дослідження можна послуговуватися в навчально-виховній роботі з учнями, студентами з питань культури мови.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов’язана з темою ,,Актуальні питання лексикографії, граматики та словотвору української мови”, яку опрацьовує кафедра української мови Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.
Апробація дослідження. Дисертацію обговорено та схвалено на засіданні кафедри української мови Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, на засіданні відділу соціолінгвістики. Окремі положення й основні результати дослідження викладено на Всеукраїнській науковій конференції ,,Лексико-граматичні інновації в сучасних слов’янських мовах” (Дніпропетровськ, 2003), Десятій Всеукраїнській ономастичній конференції ,,Українська ономастика на порозі ІІІ тисячоліття: стан і перспективи розвитку” (Тернопіль, 2003), Всеукраїнській науково-практичній конференції ,,Теоретичні і практичні аспекти культури мови” (Тернопіль, 2004).
Публікації. З теми дисертації опубліковано 6 друкованих праць, серед них 4 статті є в наукових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура і зміст роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (286 позицій), списку використаних лексикографічних джерел (30 позицій), списку використаної художньої літератури (7 позицій) та 3 додатків (80 сторінок).
Обсяг дослідження становить 260 сторінки, з яких 180 сторінок основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ
І. Місто як соціально-мовний конгломерат є об’єктом лінгвістичного вивчення з початку 20-тих років минулого століття. Протягом 20 90-тих років були розроблені основні напрями досліджень мови міста соціологічний, регіональний, комунікативно-прагматичний та культурологічний. Історія вивчення мови міста охоплює чотири очновні етапи: 20-ті; 60-ті; 70-80-ті та з 90-х років ХХ ст. до наших днів. Останній етап характеризується системним підходом до вивчення мови міста, урахуванням соціально-мовної диференціації національної мови на жаргонній основі.
ІІ. Жаргонний субстрат як різновид соціальних діалектів відіграє важливу роль у формуванні сучасного розмовного мовлення й просторіччя (ПМ). Кримінальний жаргон, групові та професійні жаргони, сленг утворюють структуру соціальних діалектів національної мови.
Ми послуговуємося в роботі визначенням сленгу, як практично відкритої мовної підсистеми ненормативних, стилістично знижених лексико-фразеологічних одиниць, які виконують експресивну, оцінну та евфемістичну функції. Часто в науковій літературі ототожнюють поняття ,,сленг” та ,,жаргон”. Ми виокремили риси, спільні та відмінні для обох явищ. Риси спільні:
1) використання сленгу та жаргону на позначення нелітературного мовлення, не обмеженого літературними нормами;
2) перехід у сленг жаргонних лексем свідчить про наявність спільних одиниць в обох системах;
3) за допомогою сленгової та жаргонної лексики передається ставлення мовця до предмета чи до адресата, що вказує на їх емоційний-експресивний характер;
4) сленгові та жаргонні слова містять часто оцінну характеристику, отже, їм властива оцінна функція;
5) сленгізми та жаргонізми непрямо називають певний предмет чи явище, а, отже, виконують евфемістичну функцію.
Риси, відмінні для сленгу та жаргону:
1) cленг як соціально зумовлене мовне явище утворюється й функціонує на основі жаргонних одиниць декількох мовних груп чи угруповань, що вказує на його характеристику як загального й відкритого мовного явища;
2) cленгові одиниці є не настільки функціонально обмеженими порівняно з жаргонними, які побутують у межах певної групи.
Зазначимо, що поняття ,,жаргон” тотожне поняттю ,,сленг” за умови негерметичності певної соціальної спільноти, тобто йдеться про використання мовних форм поза межами окремої групи. ,,Жаргон” не тотожне поняттю ,,сленг”, якщо вказує на зумовлені історико-культурними причинами обмеженість групи його носіїв, а також на вузькість жаргонного лексико-семантичного поля.
При дослідженні розширеного вживання жаргонної лексики в мовному побуті міста, перед науковцями постала проблема розмежування сленгу та просторіччя (ПМ). У лінгвістиці існує підхід до визначення просторіччя (ПМ) не лише з позицій літературності, ступеня згрубілості чи зниженості, а просторіччя (ПМ) розуміють більш широко як сукупність загальних, ненормативних слів і висловів, якими користуються жителі якого-небудь міста. Беручи до уваги широку інтеґрацію жаргонної лексики в розмовно-побутове мовлення, що є основною з ознак сучасної мовної ситуації, пропонуємо використовувати термін ,,жаргонізована розмовна мова” з огляду на зміну основи просторічної лексики (з діалектизмів на жаргонізми) та зміни сфери використання розмовного мовлення. Одиниці просторічного лексикону (ПМ) можуть бути генетично пов’язані з жаргонізмом (бомж, жлоб) або становити окремішню сукупність стилістично знижених, пейоративних та ін. лексично-звукових форм, не зафіксованих СУМом (тріпатися); місце таких одиниць у майбутніх словниках української ненормативної лексики. Такі одиниці часто перебувають на межі між сленгом і просторіччям (ПМ), проте їхня соціальна маркованість, уживаність певними соціально-віковими групами, дає право розглядати їх у структурі сленгу.
ІІІ. Вивчення лексики на основі лексематичного підходу передбачає здатність до класифікаціїї її одиниць. У лінгвістиці існують різні критерії виокремлення лексичних об’єднань: перший на основі об’єднання слів у тематичну і лексико-семантичну групи (Ф. Філін, А. Юнаковская); другий за належністю одиниць до семантичного поля (Л. Васильєв, О. Гуц, Т. Степанова, І. Сусов, Н. Шуригіна). Нами в роботі застосовано класифікацію лексичних одиниць за першим підходом. Спільність одиниць тематичної групи визначено денотативним фактором.
У результаті проведеного дослідження виокремлено шість тематичних груп сленгу м. Тернополя: ,,Назви людини”, ,,Назви частин людського тіла”, ,,Назви предметів та явищ”, ,,Назви дій”, ,,Назви оцінок”.
Лексикон мови або певної мовної страти виявляє здатність до системної організації. На рівні сленгу такою системотворчою одиницею вважаємо ЛСГ будь-який семантичний клас слів, об’єднаних лексико-парадигматичною семою. У результаті проведенного дослідження та лексико-семантичного аналізу отриманого матеріалу було виділено 34 ЛСГ тернопільського міського сленгу:
1) назви людини:
а) за статтю (чоловічі назви; жіночі назви);
б) за візуальними ознаками (зріст; частини тіла; протиставлення худий / товстий; загальний фізичний розвиток; спосіб пересування; протиставлення гарна / негарна; асоціація із зовнішнім виглядом іншої людини);
в) за віком;
г) за родинними та дружніми стосунками;
ґ) за інтелектуальними здібностями;
д) за соціальними характеристиками;
е) за моральними якостями;
є) за професією чи родом занять;
ж) за місцем проживання, національною чи етнічною приналежністю;
з) за особливостями сексуальної орієнтації та сексуальної поведінки;
и) за іменем;
2) назви частин людського тіла;
3) назви предметів та явищ:
а) назви меблів, предметів інтер’єру тощо;
б) назви одиниць побутової техніки;
в) назви одягу, взуття, аксесуарів;
г) назви продуктів харчування;
ґ) назви алкогольних напоїв;
д) назви грошових одиниць;
е) назви навчальних дисциплін;
є) назви предметів і понять учнівського та студентського побуту;
ж) назви засобів пересування;
4) назви дій:
а) фізичні дії людини;
б) назви дій, пов’язані з фізіологічними функціями організму;
в) назви дій, пов’язаних з відпочинком;
г) назви дій на позначення інтелектуальних процесів;
ґ) назви дій на позначення емоційно-чуттєвих процесів;
д) назви дій на позначення особистісних контактів між людьми;
е) назви дій, зумовлені моральними якостями людини;
5) назви оцінок:
а) назви, що дають оцінку предметів та явищ;
б) назви, що дають оцінку ситуацій;
в) назви на позначення стану людини;
г) назви на позначення способу дії, міри, ступеня вияву ознаки;
ґ) емотиви;
Парадигматичні характеристики міського сленгу виявляються й у здатності його одиниць вступати в синонімічні та антонімічні відношення. Особливістю сленг-лексики є здатність формувати широкі синомічні ряди зі спільною денотативною семою. Кількісно найбільшими є синонімічні ряди слів зі значенням ,,актів мовлення” (60); ,,нерозумного чоловіка / хлопця” (55); ,,йти” (46); ,,нерозумної жінки / дівчини” (39), у кожному з яких налічується більше тридцяти одиниць. Далі за ступенем спадання кількісного наповнення ідуть синонімічні ряди на позначення ,,позитивної оцінки” (27); зневажл. ,,чоловіка / хлопця” (19); ,,байдужого ставлення” (18); ,,фраз-погроз” (17); ,,голови” (17); ,,чоловіка /хлопця, який не відповідає нормам суспільства” (17); ,,жінки / дівчини, яка не відповідає нормам суспільства” (17); ,,ВАЗ” (17); ,,негативної оцінки” (16); ,,чоловіка / хлопця” (15); ,,взуття” (15); „друга, товариша” (14); ,,повії” (13); ,,тікати” (13); ,,міліціонера” (12); „грошей” (12); ,,ударити” (12); ,,рота” (11); ,,того, хто викликає повагу” (11); ,,померти” (11); ,,відпочивати” (10); ,,сміятися” (10); ,,здивування, роздратування” (10); ,,ніг” (10); ,,бити” (10); ,,безвихідної ситуації” (10) та ін.
З точки зору розрізнення повних / неповних синонімів відзначаємо те, що більшість синонімічних рядів складають абсолютні синоніми, наприклад, ,,рот” їдак, жувальник, дзьоб, хавка, хавало, хлябало, хліборізка, дзвякало, мордобойка). При аналізі синонімів враховуємо, що в жрм для слова характерні не тільки денотативні, але й оцінно-характеристичні, конотативні семи, які нерідко формують найважливішу частину значення жаргонного слова. Так, незважаючи на спільну денотативну сему ,,назва чоловіка” і спільну конотативну сему ,,негативна оцінка” слова жмурік, дермантин, поц, чморик, мудак, муділа, піжон, чмир, лось, бик, козел, чмо відрізняються і семантичним профілем, і рівнем вияву негативно оцінної семи. У сленговій лексичній системі можна говорити про абсолютні синоніми, денотативні й конотативні.
На рівні антонімії відзначаємо денотативну (власне лексичну) й конотативну антонімію. Їх комбінація зумовлює виділення таких типів антонімічних протиставлень: 1) повну антонімію:мудрак-туман; 2) оцінну антонімію при предметній синонімії (прагматичні, або оцінні конверсиви:сонечко-шльондра); 3) контекстуальну конотативну антонімію при денотативній синонімії:вундік-заучка; 4) контекстуально визначену антонімію в словах із відсутньою предметною семою: йоли-пали (для позначення здивування й несподівано прикрого результату тощо).
Характерною особливістю сленг-одиниць учені визнають негативно-оцінне значення. Проте з часом сленгізм може втрачати негативну конотацію й функціонувати як безекспресивна номінація, що на перлокутивному рівні виявляється спокійним, неворожим сприйняттям лексеми адресатом (тьолка ,,дівчина”).
Нами визначено основні джерела, шляхи та способи творення тернопільського сленгу. У результаті проведеної роботи конкретизовано джерельну базу сленгізму той шар лексики, з якого одиниця розповсюджується й стає відомою різним віковими та соціальними прошарками жителям міста; представлено 11 джерел поповнення тернопільського міського сленгу й 31 модель з урахуванням їх першооснов. Також ми зафіксували лексеми подвійного походження, творення яких відбувається за допомогою двох джерел (літературна мова й російський жаргон: лобешня ,,голова” (літ. лоб + башня [БСРЖ, 55] 3) мол., голова) та ін.).
Перехід лексем із джерел до тернопільського сленгу може відбуватися без будь-яких семантичних і структурних змін або з такими змінами, що визначають чотири основні шляхи переходу одиниць у сленг: 1) без зміни значення й форми; 2) змінене значення, але незмінена форма; 3) незмінене значення, але змінена форма; 4) змінене значення й форма конкретної лексеми.
До першої групи відносимо слова, засвоєні тернопільським сленгом без змін. Цей процес, типовий при переході в ТС слів із загального сленгу (бакси ,,гроші”, буфера ,,груди” та ін.), підтверджує теорію відцентрового поширення сленг-лексики. Разом із тим наявність у ТС лексем, не зафіксованих із цим же значенням і такою ж структурою іншими словниками, свідчить про здатність окремих міст, навіть невеликих, творити мовні варіанти. Так, у мовленні тернопільців зафіксовані лексеми з жаргонів наркоманів (бульбулятка ,,пластикова пляшка для куріння наркотиків”); автомобілістів (бочка ,,Audi-80”, короста ,,Таврія”, мерседес обрізаний ,,автомобіль ,,Таврія”; бенза ,,бензин”); школярів і студентів (троянда ,,трійка”, писало ручка”); з інших мов (ісп., беджо ,,друг”; іт., грація ,,дякую”). Це, на нашу думку, свідчить не про односторонній, а двобічний процес формування загального сленгу: з центру до провінції (сильний вплив) і з провінції до центру (порівняно не сильний).
До другої групи відносяться слова, які при переході з джерела кардинально змінили значення, не порушивши форми лексеми. Таким шляхом мовні одиниці переходять до тернопільського сленгу практично з усіх джерел: із загального сленгу (вишивати жрм., прогулюватися, привертаючи до себе увагу ,,швидко їхати”); з кримінального жаргону (баш-на-баш крим., послуга за послугу ТС ,,один на один”); з української літературної мови (абрикос літ., жовтогарячий сочистий плід цього дерева з великою кісточкою, солодкий на смак ТС ,,хлопець при грошах”; жолудь літ., плід дуба ТС ,,міліціонер ДАІ, що працює в лісовій зоні”); з діалектної лексики (оцапіти лемк., здивуватися ТС ,,стати дурним”); з жаргонного субстрату, власне, із загального молодіжного жаргону (рахіт мол., негарний, нерозумний хлопець ТС ,,слабкий”); з інших мов (єлов англ., yellow жовтий ТС ,,в’єтнамець”; рос., пєтушок ТС ,,куряче стегно”); з мови реклами (баунті рекл., шоколад ,,баунті” райська насолода ТС ,,щось недобре, несмачне, негарне”); з імен та прізвищ людей, літературних та біблійних персонажів, героїв міфології, фільмів, мультфільмів, назви тварин (чапуліно від імені персонажа казки Д. Родарі ,,Пригоди Чіполліно”, який був цибулею й мав дуже велику голову ТС ,,голова”; шаріков від прізвища головного персонажу книги М. Булгакова ,,Собаче серце” собаки ТС ,,нерозумна людина”).
До третьої віднесені слова, які при семантичній сталості змінили форму. Джерелом лексем цієї групи тернопільського сленгу є: кримінальний жаргон (скоптитися крим., скопититися ТС ,,померти”); українська літературна мова (наркелла літ., наркоман ТС ,,наркоман”; просьнути літ., попросити ТС ,,попросити”); молодіжний жаргон (джинаріки мол., джини ТС ,,джинси”; фіранки мол., штори ТС ,,сонцезахисні окуляри”; валява мол., малява ТС ,,записка”); жаргон наркоманів (джумба, джумбас нарк., джамба ТС ,,гашиш”); запозичення з інших літературних мов (ліпси англ., lips ТС ,,губи”; башка рос., бабушка ТС ,,бабця”); діалектна лексика (файнецько діал., файно ТС ,,гарно, добре”); імена та прізвища людей, літературних та біблійних персонажів, героїв міфології, фільмів, мультфільмів, назви тварин (шкірка ТС ,,ім’я ,,Ірина”).
Четверту групу складають сленгізми, у яких змінилося й значення, і форма. Їх джерелом є: кримінальний жаргон (мазак крим., мазати бити ТС ,,голова”; додік крим., додик 1) малий хлопець; 3) мамин синок, якого зневажають злочинці ТС ,,нерозумна людина”); українська літературна мова (амора літ., аморальна людина ТС ,,повія”; качаловська літ., качалка ТС ,,нерозумна дівчина”); діалектна лексика (мантелепа поділ., мантилепа повільна, незграбна дівчина ТС ,,нерозумна дівчина”); молодіжний жаргон (батареї мол., батареї гарячі батьки вдома ТС ,,батьки”; радар мол., радари вуха ТС ,,людина з великими вухами”); запозичення з інших літературних мов (краса-а-віца рос., красавица красива дівчина ТС ,,некрасива дівчина”; дрінканутий, дрінкований, надрінкований англ., drink пити ТС ,,випивший”; єловий, йолка англ., yellow жовтий ТС ,,в’єтнамець”); імена та прізвища людей, літературних та біблійних персонажів, героїв міфології, фільмів, мультфільмів, назви тварин (гудіні за аналогією до італійських прізвищ ТС ,,людина, яка свариться, просить слізно тощо”).
Творення сленгізмів відбувається на основі одного способу (виокремлено 24 групи) найпоширенішим є семантичне переосмислення та метафоризація.
ІV. Дослідження тернопільського міського сленгу дало змогу висвітлити окремі питання гендерної диференціації жрм. Найчіткіше протиставлення чоловічих та жіночих актів мови проявляється на рівні лексики. У кожній тематичній групі сленг-лексики виділяється певна кількість слів, звичайно, зі складу загального сленгу, які використовують і жінки, і чоловіки. Однак, треба відзначити існування суто або переважно ,,чоловічих” тематичних груп (наприклад, на позначення автомобілів, бійки, жінки похилого віку та неприйнятної поведінки жінки). Розширення синонімічних рядів міського сленгу відбувається в основному в чоловічому мовленні. Загалом же чоловіче мовлення характеризується більшою кількістю сленг-одиниць і на рівні пасивного сприйняття, розуміння, і на рівні використання.
На граматичному зрізі чоловіче мовлення характеризується активним уживанням форм наказового способу дієслівних сленгових форм. Спонукання до дії в жінок пом’якшується заміною форм наказового способу умовним або відсутністю окличної інтонації при використанні наказового способу.
Дослідження сленгової лексики в гендерному аспекті у пропонованому дослідженні підтвердило тезу про творення жаргонно-сленгового вокабуляру ,,чоловічих” мовних спільнотах, що пов’язано також з більшою вираженістю корпоративно-групового начала в соціалізації різновівікових груп осіб чоловічої статі.
Щодо вікових розрізнень, то зазначимо, що сленг-одиниці виявлено в мовленні всіх представлених вікових групах, щоправда, у різному кількісному вимірі.
У процесі роботи виявлено спільні (лексичний склад 2/3 слів) і специфічні (використання проривного -ґ-; вживання діалектизмів як територіально зумовленого явища певного ареалу; використання незначної кількості полонізмів та росіянізмів) риси сленгу м. Тернополя при зіставленні його з матеріалами, зафіксованими в аналізованих українських та російських словниках.
Отже, результати дослідження ненормативних елементів відображають стан розвитку мови та форм її існування загалом і робить можливим вирішення окремих мовознавчих завдань (зміни значень; причини й закономірності мовних реномінацій; функціональне розшарування мови).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Альперович В. Д. Геронтология. Старость. Социокультурный портрет: Учеб. пособие. — М.: ПРИОР, 1998. — 270 с.
2. Андрухович Ю. Мала інтимна урбаністика // Критика. — 2000. — Ч. 12. — С. 911.
3. Апресян Ю. Д. К проблеме синонима // Вопросы языкознания. — 1957. — № 6. — С. 6774.
4. Апресян Ю. Д. Экспериментальное исследование семантики русского глагола. — М.: Наука, 1967. — 521 с.
5. Арутюнова Н. Д. Стиль Достоевского в рамке русской картины мира // Поэтика. Стилистика. Язык и культура: Сб. статтей (Памяти Т.Г. Винокур) /Отв. ред. Н.Н. Розанова. — М.: Наука, 1996. — С. 6091.
6. Арутюнова Н. Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. — М.: Наука, 1988. — 338 с.
7. Бакіна Т. С. Сучасний фольклор школярів (особливості творення і побутування): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.01.07 / Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 1997. — 24 с.
8. Бакуменко Л. До історії становлення і розвитку терміну „жаргон” // Сучасні проблеми мовознавства і літературознавства: Зб. наук. праць / Ред. М.І. Сюсько. — Ужгород: Вид-во Ужгородського держ. ун-ту, 2000. — Вип. 3. — С. 258263.
9. Бакуменко Л. Про традиції і розвиток жаргону в Україні // Рідний край. — 2002. — № 2 (7). — С. 4043.
10. Балабін В. В. Загальна характеристика, склад і функції сучасного українського військового сленгу // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць / Ред. О.І. Чередниченко / Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Факультет іноземної філології. — К.: Логос, 2001. — № 5. — С.1115.
11. Батюкова Н. В. О соотношении студенческого жаргона и городского просторечия // Живое слово в русской речи Прикамья: Межвузовский сб. науч. трудов / Редкол.: Ф.Л. Скитова (гл. ред.) и др. — Пермь: Изд-во Пермского госуд. ун-та, 1989. — С.8995
12. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручн. — К.: Академія, 2004. — 344 с.
13. Белей О. О. Сучасна українська ергонімія: Власні назви підприємств Закарпаття / Відп. ред. М.І. Сюсько. — Ужгород: Вид-во Ужгородського держ. ун-ту, 1999. — 111 с.
14. Беликов В. И., Крысин Л. П. Социолингвистика: Учеб. для вузов. — М.: Изд-во Росийского госуд. гуманитарного ун-та, 2001. — 439 с.
15. Береговская Э. М. Молодежный сленг: формирование и функционирование // Вопросы языкознания. — 1996. — № 3. — С. 3241.
16. Бережан С. Г. Семантическая эквивалентность лексических единиц. — Кишинев: Штиинца, 1973. — 372 с.
17. Березовенко А. Мовні зміни в незалежній Україні // Матеріали Третього міжнародного конґресу україністів (26-29 серпня). Мовознавство. — Харків, 1996. — С. 99103.
18. Бесага Р. В. Нестандартизовані елементи в українській літературній мові: Автореф. дис. канд. філол. наук.: 10:02:01 / Ужгородський держ. ун-т. — Ужгород. — 1997. — 23 с.
19. Бобахо В. А., Левикова С. И. Современные тенденции молодежной культуры: конфликт или преемственность поколений? // Общественные науки и современность. — 1996. — № 3. — С. 5660.
20. Богословский П. С. К вопросу о составе лексики современного школьного языка // Сибирская живая старина / Издание Восточно-Сибирского отдела Госуд. Русского Географического Общества. — Иркутск. — 1926. — Вып. 2. — С. 4449.
21. Бондалетов В. Д. Социальная лингвистика: Учеб. пособие для педагогических вузов. — М.: Просвещение, 1987. — 160 с.
22. Бондалетов В. Д. Типология и генезис русских арго: Учеб. пособие к спецкурсу. — Рязань: Изд-во Рязанского госуд. пед. ин-та, 1987. — 84 с.
23. Бондалетов В. Д. Условные языки русских ремесленников и торговцев // Условные языки как особый тип социальных диалектов: Учеб. пособие. — Рязань: Изд-во Рязанского госуд. пед. ин-та, 1974. — 1112 с.
24. Борисова Е. Г. О некоторых закономерностях современного молодежного жаргона // Русский язык в школе. — 1981. — № 3. — С. 8387.
25. Борисова Е. Г. О некоторых особенностях молодежного жаргона // Русский язык в школе. — 1987. — № 3. — С. 8691.
26. Борисова Е. Г. Современный молодежный жаргон // Русская речь. — 1980. — № 5. — С.5154.
27. Борисова-Лукашанец Е. Г. О лексике современного молодежного жаргона (англоязычные заимствования в студенческом сленге 60-70-х годов) // Литературная норма в лексике и фразеологии. Сб. статей / Отв. ред. Л.И. Скворцов, Б.С. Шварцкопф / АН СССР, Ин-т русского языка. — М.: Наука, 1983. — С. 104120.
28. Булаховський Л. А. Нариси з загального мовознавства. — К.: Радянська школа. — 1955. — 248 с.
29. Бурда Т. М. Мовна поведінка особистості в умовах українсько-російського білінгвізму (молодіжне середовище м. Києва): Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01/ НАН України, Ін-т української мови. — К., 2002. — 22 с.
30. Бурячок А. А. Назви спорідненості і свояцтва в українській мові. — К.: Вид-во АН УРСР, 1961. — 150 с.
31. Вакарюк Л., Панцьо С. Українська мова. Морфеміка і словотвір. — Тернопіль: Лілея, 1999. — 220 с.
32. Васильев Л. М. Современная лингвистическая семантика: Учеб. пособие для вузов. — М.: Высшая школа, 1990. — 175 с.
33. Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков: Грамматическая семантика. Ключевые концепты культур. Сценарии поведения: Пер. с англ. / Пер. А.Д. Шмелева; Под ред. Т.В. Булыгиной. — М.: Языки русской культуры, 1999. — 780 с.
34. Виноградов В. В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. — 3-е изд. — М.: Высшая школа, 1986. — 640 с.
35. Виноградов С. И. ,,Просторечие” как категория нормативной оценки лексики в ,,Толковом словаре русского литературного языка” Д.Н. Ушакова // Литературная норма и просторечие / Под. ред. Л.И. Скворцова. — М.: Наука, 1977. — С. 225252.
36. Вільчинська Т. П. Семантико-словотвірна характеристика оцінних назв осіб в українській мові: Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01. — Тернопіль, 1996. — 177 с.
37. Возрастное коммуникативное поведение. — Воронеж: Истоки, 2003. — 192 с.
38. Волкова Н. А. О специфике молодежного жаргона в условиях близкородственного взаимодействия // Матеріали Всесоюзної наук.-метод. конф. ,,Проблеми міжпредметних зв’язків в умовах білінгвізму” (1820 вересня). — Дрогобич, 1990. — С. 108109.
39. Волошин Ю. К. Общий американский сленг (Состав, деривация и функция. Лингвокультурологический аспект): Дис. ... д-ра филол. наук: 1