ПРОБЛЕМИ ЛІНГВОУКРАЇНІСТИКИ В НАУКОВІЙ СПАДЩИНІ В. ЯГИЧА

Краткое описание

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені Володимира Гнатюка

На правах рукопису
УДК 811. 161. 2’ 42 = 163. 42

Маньковська
ТЕТЯНА ОЛЕКСАНДРІВНА

ПРОБЛЕМИ ЛІНГВОУКРАЇНІСТИКИ
в НАУКОВІЙ СПАДЩИНІ в. яГИЧА

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Гузар О. В.,
кандидат філологічних наук, доцент

Тернопіль 2004

ЗМІСТ
укр

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ...................................................................
ВСТУП­....................................................................................................................
Розділ 1. Ватрослав Ягич світоч слов’янської науки...............
1.1. Життя та діяльність В. Ягича.........................................................................
1.2. Головні напрями наукових досліджень В. Ягича­........................................
1.3. Доробок В. Ягича в оцінці його сучасників.................................................
РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В СТУДІЯХ ВАТРОСЛАВА ЯГИЧА...........................................
2.1. В. Ягич про статус та перспективи розвитку української мови.................
2.2. Історія української мови в дослідженнях В. Ягича.....................................
РОЗДІЛ 3. В. Ягич та українські мовознавці: РЕцензії, Листування...............................................................
3.1. Ватрослав Ягич про Олександра Потебню...................................................
3.2. Ватрослав Ягич і славістичні студії Івана Франка......................................
3.3. О. Огоновський, Т. Флоринський, С. Смаль-Стоцький в оцінці В. Ягича....
3.4. Участь українських мовознавців у підготовці Енциклопедії слов’янської філології”...................................................................................
3.5. Українські вчені, згадані в Історії слов’янської філології” В. Ягича.......
РОЗДІЛ 4. ЛІНГВОУКРАЇНІСТИЧНІ РОЗВІДКИ В АРХІВІ СЛОВ’ЯНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ” В. ЯГИЧА..................
4.1. Дослідження акцентологічних особливостей української мови................
4.2. Про деякі морфологічно-формотворчі явища в українській мові..............
4.3. Питання історичної граматики......................................................................
4.4. Фонологічно-граматичні дослідження діалектів Галичини та Угорської Русі
4.5. Про лексичні та етимологічні особливості західноукраїнських діалектів
ВИСНОВКИ...........................................................................................................
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..............................................................
ДОДАТКИ..............................................................................................................

ВСТУП

До сонму патріархів славістики”, таких як Й. Добровський, В. Копітар, П. Шафарик, Ф. Міклошич, безперечно, належить і В. Ягич один з найавторитетніших славістів останньої третини XIX початку XX ст., який не тільки усе життя самовіддано працював для розвою слов’янознавства як науки, але й вивів його завдяки редагованому ним часопису Архів слов’янської філології ” на європейський рівень.
Ягичів внесок у розвиток слов’янської науки важко переоцінити такою плідною була його науково-видавнича діяльність, такими важливими були його відкриття і теорії. Доробок В. Ягича майже сімсот праць, які, коли усі були б видані, склали б не менше ста томів (з-поміж його сучасників з ним може зрівнятися, за обсягом написаного, хіба що Іван Франко, великий шанувальник таланту видатного славіста, під курацією якого 1893 року захистив свою докторську дисертацію).
Беручись за вивчення лінгвоукраїністичного сегмента в науковій спадщині В. Ягича, ми насамперед спробували з’ясувати, чому вкрай зайнятий професор, який не жив в Україні і не володів українською*, завжди жваво цікавився українською мовою та дослідженнями українських мовознавців, зокрема О. Потебні, П. Житецького, К. Михальчука, О. Огоновського, І. Франка й багатьох інших, неодноразово виступаючи з ґрунтовними рецензіями на їхні праці; чому в своєму Архіві слов’янської філології” охоче публікував статті як досвідчених, так і молодих українських науковців-гуманітаріїв (О. Потебні, І. Франка, І. Верхратського, О. Колесси тощо), а з багатьма з них підтримував багаторічні дружні стосунки листовні й особисті.
Відповіді на ці численні чому” випливають, насамперед, із широкого розуміння Ягичем слов’янської філології як цілісного, неподільного комплексу знань про увесь слов’янський світ. Фонетика, граматика, діалектологія, історія слов’янських мов, література, фольклор, етнографія, археологія, історія, палеографія слов’ян це ще не повний перелік наукових зацікавлень Ягича. Україна для нього була невід’ємним і повноправним складником слов’янського світу, тому всі прояви її національно-культурного життя, і мова насамперед, постійно цікавили хорватського славіста.
Утім, побіжно оглядаючи його бібліографію, цього не скажеш: там немає жодного заголовку, який вказував би на малоруську”, чи південноруську”, мову як об’єкт вивчення (назви українська” В. Ягич не вживав, хіба що зрідка з уточненням так звана”). Власне, українську мову учений завжди розглядав або разом з російською (і білоруською), або в порівнянні з ними і причини тут зовсім не лінгвістичного характеру. Проте, наприклад, саме аргументи В. Ягича вважалися найпереконливішими в розвінчуванні відновленої О. Соболевським теорії М. Погодіна про неавтохтонність сучасних українців на території колишньої Київської держави. Лінгвістичні дослідження Ягича в галузі україніки здебільшого ж стосувалися її найдавнішого писемного періоду, а вже на висновках про давність української мови, з одного боку, та про її взаємозв’язок з іншими східнослов’янськими з другого, учений будував свої студії про стан та перспективи української мови та її взаємини з російською на межі XIX і XX століть.
Українська мова була однією з ланок у слов’янській етнокультурній цілісності, як її розумів Ватрослав Ягич. Він був славістом у найширшому розумінні цього слова і мріяв про культурне об’єднання слов’янства. Його конкретні кроки до втілення цієї мрії засновані й редаговані ним Архів слов’янської філології” та багатотомна Слов’янська енциклопедія”. Для українського мовознавства ці авторитетні всеслов’янські видання були, без перебільшення, настіж розчиненим вікном у Європу”, інша річ наскільки повно і якісно воно себе в ньому продемонструвало.
Безперечно, українська лінгвістична наука останньої третини XIX початку XX ст. переживала не кращі часи: поділ України між двома імперіями, драконівські” укази 1863 і 1876 років аж ніяк не сприяли національному науково-культурному та мовному розвиткові. І все-таки, всупереч усім труднощам, тогочасне українське мовознавство мало помітні успіхи й здобутки завдяки праці й таланту своїх основоположників О. Потебні, П. Житецького, К. Михальчука та О. Огоновського.
Не розчаровувало й молодше покоління: А. Кримський, Є. Тимченко, С. Смаль-Стоцький, І. Верхратський, В. Гнатюк, І. Франко, О. Колесса, К. Студинський, І. Зілинський, І. Панькевич і багато інших, саме їм, молодим, найбільше було потрібне мудре слово, підтримка і сприяння. Ніхто інший, як Ватрослав Ягич, професор славістики Віденського університету, став для багатьох українських філологів-початківців учителем, наставником, порадником. Багатьом він дав доступ до свого Архіву”, багатьом допоміг із стипендією та працевлаштуванням”, декотрим сприяв у кар’єрному зростанні, а всім, хто бажав з ним спілкуватися чи то в листах, чи то особисто, ніколи не відмовляв у цьому*. Цілком очевидно, що в названому контексті вплив Ягича на українське мовознавство настільки ж незаперечний, наскільки й малодосліджений.
Окремі питання, пов’язані з особистістю В. Ягича, його внеском в українське мовознавство і його взаєминами з українськими ученими, вже розглядалися вітчизняними мовознавцями. Так, сучасники Ватрослава Ягича: І. Зілинський, В. Дем’янчук, І. Свєнціцький, І. Велигорський, А. Степович та К. Студинський є авторами біографічних спогадів, у яких більшою чи меншою мірою торкалися й питань впливу В. Ягича на українське мовознавство. Роль В. Ягича як першого історика української філологічної науки уперше відзначив М. Возняк. Д. Дорошенко та В. Щурат були першими (і практично єдиними) критиками маловідомих Ягичевих статей про культурно-історичний розвиток українців та статус їхньої мови в Російській та Австро-Угорській імперіях.
Із сучасних авторів найактивнішим дослідником зв’язків В. Ягича з українськими ученими (насамперед через листування) є Й. Дзендзелівський. Це питання було предметом аналізу також у студіях В. Франчук, М. та Є. Гуців (особливу увагу вони приділяли аналізові взаємин В. Ягича та І. Франка). Окремо зазначимо, що єдина спроба комплексного опрацювання питання Ватрослав Ягич та українська мова” належить українському мовознавцеві з діаспори Йосипові Кравченюку, хоча вона має загальний, ознайомлювальний характер і не претендує на повноту й точність аргументації.
Науковий доробок В. Ягича цікавив і зарубіжних дослідників. Маємо на увазі праці О. Архангельського, Б. Ляпунова, М. Сперанського, В. Корабльова, С. Обнорського, С. Бернштейна, І. Арбузової; статті Ф. Пастрнека, М. Мурка, М. Якубця.
Актуальність нашої роботи зумовлена насамперед тим, що переклад українською лінгвоукраїністичних статей з німецькомовного Архіву слов’янської філології” В. Ягича дає нам низку нових мовознавчих фактів, які потрібно зафіксувати й проаналізувати. Також на часі оприлюднення маловідомих листів, документів та призабутих свідчень його сучасників, що дозволяє по-новому оцінити деякі події та явища в українському мовознавстві кінця XIX початку XX століть. На важливість роботи впливає й те, що цілісне, концептуальне дослідження лінгвоукраїністики в науковій спадщині В. Ягича відсутнє.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри рідної мови та методики її викладання Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Тематично дисертація пов’язана з науковим проектом Динаміка української народнорозмовної та літературної мови ХІ ХХ ст.” Інституту української мови Національної академії наук України.
Основними джерелами фактичного матеріалу стали німецькомовні статті та рецензії Архіву слов’янської філології”, праці Ватрослава Ягича, його листування.
Мета дисертаційного дослідження з’ясувати обсяг, зміст і характер лінгвоукраїністичних зацікавлень Ватрослава Ягича, визначивши їхній вплив на розвиток та становлення українського мовознавства кінця ХІХ початку ХХ ст.
Відповідно до поставленої мети в роботі передбачено розв’язати такі завдання:
1) висвітлити життєвий шлях та напрями наукової діяльності В. Ягича, що дасть змогу виявити ставлення хорватського ученого до України;
2) з’ясувати культурно-ідеологічні засади інтерпретації В. Ягичем проблем української мови;
3) дослідити, як оцінював В. Ягич на зламі XIX XX століть статус і перспективи розвитку української мови;
4) розглянути лінгвоукраїністичні дослідження В. Ягича та висвітлити їх зміст;
5) проаналізувати взаємини В. Ягича з українськими ученими-лінгвістами кінця XIX початку XX століття;
6) простежити, які галузі української мовознавчої науки та якою мірою репрезентовано в Архіві слов’янської філології”;
7) укласти додатки: Українські кореспонденти В. Ягича”, Українські адресати В. Ягича”, Бібліографічні покажчики”.
Об’єктом дослідження є славістичні та культурно-історичні студії В. Ягича, німецькомовні лінгвоукраїністичні статті й рецензії в Архіві слов’янської філології” В. Ягича, листування вченого з українськими та російськими науковцями, спогади його колег та учнів.
Предмет дослідження проблеми лінгвоукраїністики, зокрема історії української мови, її стану та статусу, в науковій спадщині Ватрослава Ягича.
Основні методи дослідження: описово-аналітичний, порівняльно-історичний, структурно-типологічний. У роботі застосовано також лінгво-географічний та статистичний методи.
Наукова новизна дисертації полягає у застосуванні комплексного підходу до дослідження лінгвоукраїністики в науковій спадщині В. Ягича. Вперше в Україні висвітлено й проаналізовано матеріал, який досі не був у науковому обігу (або використовувався лише частково): усі лінгвоукраїністичні статті в Архіві слов’янської філології”, а також деякі маловідомі архівні матеріали та неопубліковані листи. Здійснений нами переклад українською мовою статей і рецензій з Архіву слов’янської філології” та оприлюднення їх дасть змогу по-новому оцінити окремі факти історії українського мовознавства.
Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в поглибленому вивченні стану та статусу лінгвоукраїністики в оцінці В. Ягича в контексті розвитку та функціонування славістичних студій кінця ХІХ початку ХХ століть.
Практичне значення дослідження зумовлене тим, що його результати можна використовувати для створення нового академічного курсу історії української мови, у викладанні навчальних курсів з історії українського мовознавства, з історичної граматики та української діалектології. Переклад лінгвоукраїністичних статей, які були опубліковані близько ста років назад у німецькомовному Архіві слов’янської філології”, дасть змогу ознайомитися з ними усім, хто цікавиться відповідною проблематикою.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати роботи обговорено на:
наукових семінарах кафедри рідної мови та методики її викладання Тернопільського державного педагогічного університету імені В. Гнатюка (2000 2003 рр.);
наукових та науково-практичних конференціях Тернопільського дер-жавного педагогічного університету імені В. Гнатюка (2001 2002 рр.);
на Всеукраїнській науковій конференції Наукова спадщина професора А. А. Москаленка й сучасне українське мовознавство”, присвяченій 100-річчю світлої пам’яті А. А. Москаленка (Одеса, 2001 р.);
на Міжнародній науковій конференції Мова в слов’янському культур-ному просторі” (Умань, 2002 р.);
на VIII Міжнародній Кирило-Мефодіївській конференції (Одеса, 2003 р.);
на засіданні відділу історії та граматики української мови Інституту української мови НАН України (Київ, 2004 р.).
Публікації. Основні положення дисертації відображено в шести статтях та одних тезах, опублікованих у фахових журналах та збірниках наукових праць.
Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, що налічує 201 позицію, і трьох статистично-бібліографічних додатків. Загальний обсяг дисертації 232 сторінки, з них 203 сторінки основного тексту, 16 сторінок переліку використаних джерел та 13 сторінок додатків.

* 1914 року, надсилаючи свою статтю для 117-118 тому ЗНТШ, присвяченого І. Франкові, В. Ягич дописав: Посвящая эти строки многоуважаемому юбиляру, я жалею, что не могу поднести их на его родном языке; я прибег к ближайшему родственнику и собрату, невиноватому в печальной нетерпимости по отношению к младшему брату” [50, с. 60]

* Епістолярій XIX століття взагалі окрема тема для дослідження, адже він відігравав важливу комунікативну роль і значною мірою сприяв духовному зближенню багатьох діячів української культури, поширенню прогресивних ідей” [73, с. 4]. Епістолярій дає змогу детальніше з’ясувати погляди багатьох тогочасних учених-мовознавців на перспективи мовного розвитку в Україні та їхні підходи до вивчення різних лінгвістичних явищ та рівнів.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження лінгвоукраїнознавчих зацікавлень Ватрослава Ягича виявило, насамперед, що вони охоплюють три відносно самостійні напрями. Перший це власне лінгвоукраїністичні розвідки ученого, здебільшого, у його студіях з історичної граматики російської мови. Другий широкі та багатогранні зв’язки професора Ягича з українськими ученими-мовознавцями, на яких він мав, без сумніву, величезний вплив. Третій напрям численні статті лінгвоукраїністичного змісту українських і зарубіжних учених у часописі Архів слов’янської філології”, заснованому й упродовж 38 років редагованому Ягичем (1876 1914).
Хорватський учений Ватрослав Ягич усе своє свідоме життя самовіддано пропрацював на ниві слов’янської філології. Своїм талантом, ерудицією і науковим сподвижництвом він охопив увесь слов’янський світ, а Україна для нього була повноправною часткою цього світу. Усі події суспільно-політичного життя слов’янських народів він оцінював крізь призму панславізму, якщо розуміти під наведеним терміном прагнення до об’єднання усього слов’янства на ниві науки й культури.
Саме на таких підставах сформувалося і Ягичеве ставлення до українського народу: так, він має невід’ємне право розвивати свою національну мову, літературу, культуру, науку (Ягич завжди виступав проти практикованих у Росії утисків української мови). Але надання їй статусу офіційної мови на території України, на думку ученого, небажане, політичне відокремлення України від Росії взагалі недоцільне. Ці погляди чітко відбилися в численних кореспонденціях В. Ягича, а також, більшою чи меншою мірою, у двох статтях: Слов’янські наріччя” (Берлін, 1908) і так званому Меморандумі” (відповіді Ягича на запит австрійського уряду про доцільність запровадження назви український” замість рутенський”, Відень, 1915).
Схвалення Ягичем узалежненого (відносно російської) статусу української мови й прогнозовані ним для цієї останньої не надто втішні перспективи випливали саме з політично-ідеологічних переконань хорватського ученого. Проте його лінгвістичні студії, присвячені питанням історичної граматики російської та української мов, свідчать про інше. У відомих Чотирьох критико-палеографічних статтях” (1884) та Критичних замітках з російської мови” (1889) В. Ягич переконливо виступив проти відновленої О. Соболевським теорії М. Погодіна про великоруськість давніх полян, які, на думку цих учених, мігрували від татарської навали на північ, а київські землі після XIV ст. були заселені вихідцями з Галичини та Карпат.
На основі лінгвістичного аналізу давньоруських пам’яток галицько-волинської та київської груп XI XIII ст. хорватський професор довів, що представлені цими пам’ятками давні говори мали між собою набагато більше ознак схожості (які притаманні й сучасній українській мові), ніж київські з північноруськими (новгородськими), отже, стверджувати, що Київська Русь була державою великоруською, абсолютно безпідставно.
Дещо пізніше в Архіві слов’янської філології” (1898) учений опублікував власні розвідки про Деякі спірні питання” слов’янського мовознавства. Одне з цих спірних питань стосунки української та російської мов у історичному контексті. Автор рішуче стає на точку зору О. Потебні, що розмежування між цими двома наріччями відбулося ще в X ст., а не в XIII XV, як стверджував О. Соболевський та деякі інші російські учені. Утім, правобережні племена (сіверян у тому числі) Ягич відносить до північно-східної (великоруської) групи діалектів. Висновок автора такий: руські наріччя дуже поступово переходять одне в одне цілком відповідно до їх географічного розташування, а це означає, що міграційні процеси пізніших століть не вплинули суттєво на первісне групування давньоруських племен за їх діалектними особливостями.
Вагомий внесок зробив В. Ягич і в історію українського мовознавства. 15 невеликих за обсягом нарисів-характеристик життя та діяльності українських лінгвістів XIX століття, поданих віденським професором у його Історії слов’янської філології”, звичайно, не давали повного уявлення про розвиток української мовознавчої галузі вказаного періоду, та все ж були першою спробою такого дослідження як окремої філологічної дисципліни.
Лінгвоукраїністичні зацікавлення В. Ягича, хоч і не виявилися в окремих працях, загалом стосувалися трьох галузей: 1) історії розвитку української мови у зв’язку з історією України (дві розвідки та епістолярій); 2) історичної граматики української мови, пов’язаної з дослідженнями давньоруської писемності (три розвідки); 3) історії української мовознавчої науки (Історія слов’янської філології”).
Надзвичайно вагомою є діяльність В. Ягича як викладача, наставника, учителя молодої плеяди українських учених-філологів. Так, у слов’янському семінарі Віденського університету під керівництвом Ягича в різні роки славістику студіювали, за нашими підрахунками, 25 українських студентів (галичан і буковинців), у тому числі й такі відомі в першій половині XX ст. мово- та літературознавці, як І. Зілинський, І. Панькевич, І. Свєнціцький, К. Студинський, О. Колесса, К. Кисілевський, В. Щурат, І. Велигорський тощо. Багатьом із своїх студентів, а також окремим галицьким літераторам (О. Маковею, О. Кобилянській) він допоміг отримати стипендію, декотрим знайти роботу (І. Перфецькому, З. Кузелі). Про глибоку шанобу та любов до видатного славіста і великого учителя найпереконливіше свідчать численні листи його колишніх учнів.
З-поміж українських мовознавців другої половини XIX ст. В. Ягич найбільше цінував М. Максимовича, М. Костомарова, О. Потебню, М. Драгоманова, І. Франка, П. Житецького, К. Михальчука. Олександра Потебню Ягич уважав найглибокодумнішим, найоб’єктивнішим дослідником з-посеред усіх тогочасних російських славістів. Саме завдяки Ягичеві про харківського професора, який доти друкувався в провінційних виданнях, дізнався весь слов’янський науковий світ. За рекомендацією хорватського славіста 1875 року Потебню було обрано членом-кореспондентом Петербурзької АН, Ягич друкував його статті в Архіві слов’янської філології”. Саме Ягич першим звернув увагу на філософську спрямованість лінгвістичних досліджень Потебні.
По-особливому ставився В. Ягич і до Івана Франка (у 1892 1893 рр. слухача слов’янського семінару). Віденському професорові імпонували такі риси відомого галицького літератора, як талант, працьовитість, відданість науці. В Архіві слов’янської філології” Ягич опублікував п’ять палеославістичних розвідок Франка, мав твердий намір залучити його до участі в Енциклопедії слов’янської філології” (цьому завадила хвороба Франка). Хорватський славіст був для Франка незаперечним авторитетом у галузі досліджень давньослов’янських писемних пам’яток, учив його бути точним у аргументах і обережним у висновках.
Підготовка Енциклопедії слов’янської філології” сприяла налагодженню нових контактів Ягича з українськими мовознавцями. Лінгвістичний відділ цього першого наукового славістичного видання мав містити, згідно з планом Ягича, два україністичні розділи: огляд українських говорів та нарис історії української літературної мови.
До написання нарису з української діалектології В. Ягич залучав К. Михальчука (відмовився через недугу й обтяженість на службі), Є. Тимченка (відмовився через брак достовірного діалектного матеріалу), І. Зілинського (за сприяння Ягича 1911 р. здійснив діалектологічну експедицію, за її матеріалами написав замовлену статтю, проте вихід енциклопедії вже було припинено).
Нарис історії української літературної мови В. Ягич доручив П. Житецькому, якого високо цінував як одного з найкращих українських дослідників. Житецький погодився, однак через деякі об’єктивні чинники не зміг виконати обіцяне. Під його керівництвом частину цього дослідження (період до І. Котляревського) в 1908 році написав О. Богуміл. Статтю було надіслано Ягичеві, але подальша доля її не відома.
Спогади, листування та інші матеріали свідчать про непрості взаємини В. Ягича з О. Огоновським, Т. Флоринським, С. Смаль-Стоцьким. Так, наприклад, загалом позитивно оцінюючи філологічну діяльність Огоновського, Ягич не схвалював його прагнення цілком відмежувати українську мову й літературу від російської. Під час відомої суперечки Пипіна з Огоновським Ягич рішуче став на бік О. Пипіна, якого дуже любив і поважав. Відмовившись надрукувати в Архіві” відгук-заперечення Огоновського на чергову статтю Пипіна про провінційний характер української літератури, Ягич тим самим перервав усі контакти з львівським колегою.
Припинення багаторічних дружніх зв’язків В. Ягича та київського славіста Т. Флоринського було зумовлено радикально-шовіністичними поглядами останнього на український народ та його мову як діалект російської. Після 1907 року відгуки Ягича про Флоринського мають тільки різко негативний контекст.
Причиною погіршення стосунків В. Ягича із С. Смаль-Стоцьким, якому Ягич, фактично, допоміг здобути професорську посаду, стала правописна реформа 1893 року в Галичині та Буковині. Ягич відмовився підтримати Смаль-Стоцького у цій справі. Різкий лист-відповідь останнього до Ягича поклав край їхнім стосункам і спричинив взаємну неприязнь. Також не міг схвалити Ягич вельми тенденційну гіпотезу Смаль-Стоцького про більшу спорідненість української мови із сербською, ніж із російською.
Неприязне ставлення В. Ягича до названих учених було зумовлене, великою мірою, їхніми радикальними з точки зору ліберально-поміркованого Ягича національно-політичними уподобаннями. У їхніх студіях ці уподобання виявилися або в цілковитому запереченні української мови як самодостатнього складника слов’янської мовної сім’ї (Т. Флоринський), або в безпідставному, на думку Ягича, вивищенні її статусу і значення (О. Огоновський, С. Смаль-Стоцький) відносно великоруської.
Остання українська” сторінка в науково-видавничій спадщині В. Ягича статті лінгвоукраїністичної проблематики, що він їх редагував і публікував у своєму Архіві слов’янської філології”. За нашими підрахунками, загалом у 42-х томах щорічника було опубліковано близько 60 українознавчих статей і рецензій, з них половина присвячена власне мовознавчим питанням.
Цілком у контексті тогочасного бурхливого розвитку в Україні діалектологічних досліджень ця галузь була найповніше репрезентована і в Архіві”. Так, фонетико-граматичні особливості західноукраїнських діалектів тут обговорено в трьох статтях (І. Верхратського Про наріччя галицьких лемків” та Наріччя району Угерці, біля Ліско”, О. Броха До малоруської в Угорщині”) і трьох рецензіях (В. Ягича, В. Вондрака, А. Маргуліса); лексико-етимологічні у п’яти статтях (І. Верхратського Звідки походить назва «бойки»?”, С. Стоцького Внесок до народної етимології малоруської мови”, А. Бонкала під такою самою назвою, К. Ганкевича Внесок до народної етимології малоруської мови”, О. Калужняцького Літочислення і назви місяців у гуцулів”) та двох рецензіях (О. Брюкнера, Ф. Корша).
Досить виразно в славістичному часописі В. Ягича відбилися перші кроки становлення української акцентології (чотири статті: К. Ганкевича Внесок до вчення про малоруський акцент” та Про наголос дієслів в українській мові”, І. Верхратського Ще один внесок до наголосу в малоруській мові”, І. Гануша Про наголос іменників у малоруській мові”).
Інші галузі української лінгвістики в Архіві” представлені доволі спорадично: дві студії з історичної граматики (О. Колесса, Діалектологічні ознаки південноруської пам’ятки «Житіє св. Сави»”; О. Шахматов, Як у малоруській мові зникла палаталізація приголосних перед е та і”; частково рецензії В. Ягича, В. Облака, Г. Онишкевича), а також дві студії з граматики української літературної мови (С. Смаль-Стоцького Про дію аналогії у відмінах іменників у малоруській мові” та Actio intensiva в українській мові”; а також рецензії О. Брюкнера, К. Ганкевича, В. Облака). Досліджень із синтаксису, стилістики чи, скажімо, орфографії української мови в Архіві слов’янської філології” немає.
Аналіз трьох напрямів лінгвоукраїнознавчих зацікавлень В. Ягича переконливо доводить вагомий вплив видатного хорватського славіста на розвиток української мовознавчої науки останньої чверті XIX початку XX ст., що її він розглядав як вимірник культурного рівня й рушійну силу інтелектуального поступу народу, який цю науку створив.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антоновичъ В. Къ вопросу о галицко-русской литератур (По поводу статьи проф. Т. Д. Флоринского). Оттиск из журнала Киевская Старина”. К., 1900. 28 с.
2. Арбузова И. В. Ватрослав Ягич и русская славистическая наука (Из истории создания Энциклопедии славянской филологии”): Автореферат дисс. ... канд. филол. наук: 10.662. Ленинград, 1971. 19 с.
3. Арбузова И. В. Из первых лет научной деятельности В. Ягича (И.И.Срезневский и В.Ягич) // Ученые записки ЛГУ. Серия филологических наук. 1962. № 316. С. 173174.
4. Арбузова И. В. О первоначальном замысле Энциклопедии славянской филологии” // Славянская филология. Вып. 2. Л., 1972. С. 1520.
5. Арбузова И. В. В. Ягич в Одессе (В. Ягич и В. Григорович) // Славянская филология. Л., 1964. С. 5260.
6. Архангельский А. Сорокъ лет научной дятельности. Ученые труды акаде-мика И. В. Ягича // Журнал министерства народного просвещения. 1901. XII (декабрь). Ч. 333. С. 91105.
7. Бевзенко С. П. Історія українського мовознавства: Історія вивчення української мови. К.: Вища школа, 1991. 231 с.
8. Белодед И. Научное наследие П. И. Житецкого и современность // Вопросы языкознания. 1968. № 1. С. 111117.
9. Березин Ф. Ватрослав (Игнатий Викентьевич) Ягич. 18381923 // Русская речь. 1983. № 4. С. 5660.
10. Бернштейн С. Б. К истории языковедения в Одессе: Материалы для био-графии Ягича // Труды Одесского государственного университета. Филология. Одесcа, 1940. Т. 1. С. 4156.
11. Білодід І. К., Кудрицький Є. М. Граматика слов’янська” І. Ужевича. К.: Наукова думка, 1970. 114 с.
12. Бібліографічний словник. Професори Одеського (Новоросійського) універ-ситету. Одеса, 2000. Т. 4. С. 417420.
13. Блок Г. П., Лысенко Т. И. Неосуществленный словарный замысел В. Ягича // Вопросы языкознания. 1962. № 3. С. 119125.
14. Булахов В. Восточнославянские языковеды. Т. 1. Минск, 1976.
15. Велигорський І. Може не пізно... // Книжка. Вісник українського книжкового руху. Станиславів, 1923. Рік III. Ч. 610. С. 6566.
16. Велигорський І. Професор Ватрослав Яґіч (183819231953) // Збірник матеріалів 5 наук. конференції НТШ. Торонто, 1954. Ч. 1. С. 5466.
17. Веселовский А. Вступительная лекция проф. Ягича в Внскомъ университет, по славянской филологии. Письмо из Вны // Встник Европы. 1886. № 11. С. 412415.
18. Возняк М. Професор Ягич про українську фільологію // Неділя. Львів, 1912. Ч. 1. С. 7; Ч. 2. С. 57; Ч. 6. С. 56.
19. Возняк М. Студії над галицько-українськими граматиками XІX ст. // Записки НТШ. Львів, 1910. Т. 93. С. 9192.
20. Возняк М. Ягіч про спір Пипіна з Огоновським // Слово. 1939. Р. 2, кн. 4. С. 18.
21. Гнатюк В. Етнографічні матеріали з руських районів Північної Угорщини // Етнографічний збірник НТШ. Т. III. 236 с.; Т. IV. 254 с.
22. Гнатюк В. [Рец.:] Студії про словацько-малоруські мовні межі в східній Угорщині” О. Броха (Христианія, 1897) // Записки НТШ. Львів, 1899. Т. 28. С. 3843.
23. Гнатюк В. [Рец.:] Олаф Брох, Подальші студії // Записки НТШ. Львів, 1901. Т. 40. С. 2429.
24. Головацький Я. Розправа о южно-рускім язиці. Читано на общем засданію на з’їзді учених руських 23.X.1848 р. н. ч. у Львові. Львів: Галицько-руська матиця, 1848. 56 с.; а також: Записки НТШ. 1914. Т. 121. С. 142172.
25. Грушевський М. Дотеперішній розвій Наукового Товариства імени Шевчен-ка // Хроніка НТШ. 1900. Ч. 1. С. 319.
26. Грушевський М. [Рец.] A. Schachmatov. Wie im Kleinrussischen die Palatalisation der Consonanten vor e und i verloren ging (Archiv, XXV, 1903, c. 222239) // Записки НТШ. 1905. Т. 63. С. 3031.
27. Грушевський М. [Рец.:] Einige Streitfragen von V. Jagic // Записки НТШ. Львів, 1898. Т. 26. С. 56.
28. Гумецька Л. Іларіон Семенович Свєнціцький // Мовознавство. 1976. № 2. С. 7882.
29. Гуць М. Ватрослав Ягич та Іван Франко // Українська мова і література в школі. 1988. № 12. С. 6972.
30. Гуць М., Гуць Г. Світоч слов’янської науки // Народна творчість та етнографія. 1988. № 6. С. 3037.
31. Даниленко В. М., Добржанський О. В. Академік Ст. Смаль-Стоцький: Життя та діяльність. Київ, Чернівці, 1996. 232 с.
32. Дем’янчук В. Гнат (Ватрослав) Ягіч (1838 1823). Короткий нарис його життя й наукової діяльності // Записки історично-філологічного відділу УАН. Київ, 1923. Кн. 4. 22 с.
33. Дзендзелівський Й. До історії підготовки Малоруско-нїмецкого словаря” Є. Желехівського // Науковий збірник Музею української культури у Свиднику. Пряшів, 1977. Т. 8. С. 238247.
34. Дзендзелівський Й. Листи Михайла Грушевського до Ватрослава Ягича // Записки НТШ. Львів, 1992. Т. 224. С. 283288.
35. Дзендзелівський Й. Листи українських вчених до В. Ягича (А. Петрушевич, А. Кримський, Є. Тимченко, О. Маковей) // Зборник Матице српске за славистику. Нови Сад, 1991. Кн. 41. С. 165185.
36. Дзендзелівський Й. Листування К. П. Михальчука з В. Ягичем // Studia z filologii polskiеj i slowanskiеj. Warszawa, 1980. T. 19. S. 265277.
37. Дзендзелівський Й. Матеріали до історії української діалектології // Науковий збірник Музею української культури у Свиднику. Пряшів, 1985. Т. 12. С. 263301.
38. Дзендзелівський Й. Питання української теоретичної діалектології в листах К. Михальчука до О. Шахматова, П. Сімоні та В. Ягича // Проблеми сучасної ареалогії. К., 1994. С. 4857.
39. Дзендзелівський Й. О. Проблематика листів І. Я. Франка до В. Ягича // Іван Франко письменник, мислитель, борець за дружбу між народами. Тези доповідей обласної наук. конференції, присвяченої 130-річчю від дня народження Великого Каменяра. Івано-Франківськ, 1986. С. 107108.
40. Дзендзелівський Й. О. Проблематика листів О. О. Потебні до В. Ягича // Потебня исследователь славянских взаимосвязей. Тезисы научной конференции (октябрь 1991 г.). Харьков, 1991. С. 1113.
41. Документы к истории славяноведения в России (18501912) / Под ред. Б. Д. Грекова. М.-Л.: АН СССР, 1948. 408 с.
42. Дорошенко Д. Ватрослав Яґіч про українську мову і про назву українці” // Записки історично-філологічного відділу УАН. 1927. Кн. 10. С. 264280.
43. Драгоманов М. Помилка хорватського професора, не поправлена руським // Другъ. Письмо літературне. Львів. 1877. Ч. 34. С. 4950.
44. Енциклопедія українознавства: У 10-ти томах. Т. 9. Львів, 2000.
45. Єдлінська У. Я. Іван Артемович Панькевич // Українська мова і література в школі. 1957. № 6. С. 8082.
46. Жилко Ф. Костянтин Петрович Михальчук (До 40-річчя з дня смерті) // Українська мова і література в школі. 1954. № 2. С. 2633.
47. Житецкий П. Очеркъ звуковой истории малорусскаго нарчія. К., 1876. 376 с.
48. Жовтобрюх М. П. Г. Житецький (До 150-річчя з дня народження) // Українська мова і література в школі. 1986. № 12. С. 6064.
49. Жовтобрюх М. Наукова спадщина К. П. Михальчука // Мовознавство. 1980. № 6. С. 5663.
50. Зілинський І. Некролог. Ватрослав Ягич // Хроніка НТШ. Львів, 1922. Ч. 65-66. С. 5460.
51. Ільїнський Г. Олексій Іванович Соболевський, яко українознавець // Україна. 1930. Кн. 39. С. 105114.
52. Истрин В. Вступительное слово // Известия отделения русского языка и словесности РАН. 1924. Т. 28. С. 335338.
53. Карский Е. Заслуги И. В. Ягича в изучении старославянского и русского языков // Известия отделения русского языка и словесности РАН. 1924. Т. 28. С. 366374.
54. Карский Е. [Рец.:] Grammatik der Ruthenischen Sprache. Von Dr. Stefan Smal-Stockyj und Theodor Gartner (Wien, 1913) // Русский филологический встник. 1914. Т.71. С.635640.
55. Кисілевський К. Іван Панькевич (Серія «Українські вчені»). Вінніпег, 1958. 32 с.
56. Кисілевський К. Наукові праці Івана Франка // Записки НТШ. 1957. Т. 166 [Збірник філологічної секції на пошану сторіччя народин І. Франка]. С. 143164.
57. Кисілевський К. Українознавчі праці акад. Ст. Смаль-Стоцького // Записки НТШ. 1960. Т. 172. С. 33. С. 2872.
58. Копач І. [Рец.:] Zum kleinrussischen in Ungarn von Olaf Broch (Archiv für slavische Philologie, 19 Bd.) // Записки НТШ. 1898. Т. 26. С. 31.
59. Кораблёв В. Памяти академика И. В. Ягича // Труды Института славяноведения Академии Наук СССР. М., 1934. Т. 2. С. 311351.
60. Кораблёв В. Украинский вопрос в прошлом и русские академики // Вестник Академии Наук СССР. 1933. № 5. С. 1926.
61. Кореспонденція Я. Головацького в літах 185062 / Передмова К. Студинського. Львів: НТШ, 1905. 592 с.
62. Костомаров М. Задачи украинофильства // Встник Европы. 1882. Февраль. С. 886900.
63. Кравченюк О. До історії взаємин українських науковців з чужиною // Записки НТШ. 1987. Т. 205. С. 509537.
64. Кравченюк О. С. Смаль-Стоцький і Ватрослав Ягич // Записки НТШ. Львів, 1996. Т. 212. С. 317327.
65. Кравченюк О. Особисті зв’язки І. Франка з чужинцями // Записки НТШ. 1968. Т. 184. С. 89103.
66. Кримський А. Древне-киевский говор // Известия отдления русскаго языка и словесности. 1906. Т. 3. С. 365405.
67. Кримський А. Филология и Погодинская гипотеза // Твори в 5-ти томах. Т. 3: Мовознавство, фольклористика. К., 1973. С. 23117, 480497.
68. Критико-библиографические заметки: Zur Entstehungsgeschschte der kirchen-slavischen Sprache, von Vatroslav Jagić. Wien, 1900 // Русский филологический встник. 1901. Т. 46. С. 282293.
69. Лавров П. Кирилло-мефодиевские вопросы в трудах Ягича // Известия отделения русского языка и словесности РАН. 1924. Т. 28. С. 375393.
70. Лавровский П. О языке северорусских летописей. СПб., 1852. 160 с.
71. Лаптева О. А. Из истории языкознания. Письма В. Ягича к А. А. Потебне // Вопросы языкознания. 1960. № 2. С. 102110.
72. Лещенко П. Листи В. Ягича до М. Ф. Сумцова // Радянське літературознавство. 1958. № 4. С. 117119.
73. Листування українських славістів з Францем Міклошичем / Передмова І. Свєнціцького. К.: Наукова думка, 1993. С. 326.
74. Лысенко Т. И. Эпистолярное наследие академика И. В. Ягича в архивах СССР // Зарубежные славяне и русская культура. М., 1978. С. 200222.
75. Лямбек Э. [Рец.:] Einige Streitfragen von V. Jagic // Известия отдления русскаго языка и словесности. 1900. Т. 5. Кн. 4. С. 13971402.
76. Ляпунов Б. М. Краткий очеркъ ученой дятельности академика Игнатия Викентьевича Ягича. Одесса, 1901. 42 с.
77. Макарушка О. [Рец.:] Dr. A. Kolessa. Dialectologische Merkmale des südrussischen De