СЕРЕДНЬОНАДДНІПРЯНСЬКИЙ ДІАЛЕКТ. ФОНОЛОГІЯ І ФОНЕТИКА

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

На правах рукопису

МАРТИНОВА ГАННА ІВАНІВНА

УДК 811. 162. 2’ 282’ 34

СЕРЕДНЬОНАДДНІПРЯНСЬКИЙ ДІАЛЕКТ.
ФОНОЛОГІЯ І ФОНЕТИКА

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант доктор
філологічних наук, професор
ГРИЦЕНКО П.Ю.

Київ 2004

ЗМІСТ
ВСТУП ....6
РОЗДІЛ 1 ФОНЕТИЧНА І ФОНОЛОГІЧНА СИСТЕМИ СЕРЕД-­
НЬОНАДДНІПРЯНСЬКИХ ГОВІРОК...18
1.1. Засади вивчення фонологічної і фонетичної систем середньонаддні-­
прянських говірок..18
1.2. Вокалізм середньонаддніпрянських говірок28
1.2.1. Загальна характеристика наголосу28
1.2.2. Інвентар голосних фонем і їх групування у фонологічні опозиції 29
1.2.3. Опозиція фонем /е/ : /и/...34
1.2.3.1. Дистрибуція фонеми /и/...39
1.2.3.2. Дистрибуція фонеми /е/...45
1.2.4. Опозиція /і/ : /и/57
1.2.4.1 Дистрибуція фонеми /і/.....60
1.2.4.2. Дистрибуція фонеми /и/...69
1.2.5. Опозиція /і/ : /е/74
1.2.6. Опозиція /е/ : /а/...75
1.2.6.1. Позиції релевантності і втрати ДО середнє підняття”,передній
ряд” ......79
1.2.6.2. Дистрибуція фонеми /а/, позиції релевантності і втрати ДО низьке
підняття”, задній ряд”.....83
1.2.7. Опозиція фонем /о/ : /у/...88
1.2.7.1. Дистрибуція фонеми /у/, позиції релевантності і втрати ДО високе
підняття”.....92
1.2.7.2. Дистрибуція фонеми /о/, позиції релевантності і втрати ДО
середнє підняття”.93
1.2.8. Опозиція /о/ : /и/, /о/ : /і/....111
1.2.9. Опозиція /о/ : /а/ 112
1.2.9.1. Позиції релевантності та втрати ДО середнє підняття”112
1.2.9.2. Позиції релевантності та втрати ДО низьке підняття”.113
1.2.10. Дистрибутивні обмеження на функціонування голосних фонем в
анлауті.......114
1.2.11. Рефлекси праслов’янських голосних у середньонаддніпрянських
говірках 117
1.3. Консонантизм середньонаддніпрянських говірок.144
1.3.1. Загальна характеристика консонантизму ....144
1.3.2. Групування приголосних фонем у фонологічні опозиції .148
1.3.3. Опозиція глухість : дзвінкість .150
1.3.4. Опозиція твердість : м’якість...171
1.3.4.1. Опозиція твердість : м’якість передньоязикових /д/, /т/, /з/, /с/,
/л/, /н/...178
1.3.4.2. Опозиція твердість : м’якість піднебінних /ж/, /ш/, /ч/, /U/187
1.3.4.3. Опозиція твердість : м’якість /л/ : /л’/..209
1.3.4.4. Опозиція твердість : м’якість /р/ : /р’/..232
1.3.5. Опозиція дентальність : недентальність.244
1.3.6. Опозиція щілинність : зімкненість..246
1.3.7. Опозиція зімкнено-щілинність : зімкненість..248
1.3.8. Опозиція зімкнено-щілинність : щілинність...251
1.3.9. Опозиція дентальність : лабіальність..254
1.3.10. Опозиція назальність : неназальність254
1.3.11. Опозиція передньоязиковість : задньоязиковість258
1.3.12. Опозиція латеральність : вібрантність..260
1.3.13. Рефлекси праслов’янських приголосних..260
РОЗДІЛ 2 ЛІНГВОГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СЕРЕДНЬО-
НАДДНІПРЯНСЬКИХ ГОВІРОК...283
2.1. Середньонаддніпрянський діалект як об’єкт вивчення лінгвістичної
географії283
2.2. Ареали середньонаддніпрянського діалекту.284
2.2.1. Ареали середньонаддніпрянського діалекту за свідченнями лінгво-
географічних джерел.. 284
2.2.2. Проблема визначення меж середньонаддніпрянського діалекту.286
2.2.3. Специфічні риси середньонаддніпрянського діалекту 291
2.2.4. Ареали середньонаддніпрянського діалекту за матеріалами АУМ..293
2.3. Членування середньонаддніпрянського говору327
2.3.1. Центральна зона середньонаддніпрянських говірок..329
2.3.2. Північна зона середньонаддніпрянських говірок...341
2.3.3. Західна зона середньонаддніпрянських говірок.351
2.3.4. Східна зона середньонаддніпрянських говірок..361
2.3.5. Південна зона середньонаддніпрянських говірок..367

ВИСНОВКИ....384
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...392
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...394
ДОДАТКИ...432

ВСТУП

Актуальним напрямом сучасної лінгвістики є визначення й вивчення діалектних ареалів у континуумі мови, що можливе завдяки застосуванню картографування, яке забезпечує повноту й точність фіксації мовних фактів у просторі, високий рівень наочності відображення внутрішньої структури й зовнішніх меж говорів та груп говірок. Лінгвістичні карти й атласи подають інформацію про поширення окремих явищ і діалектів, сприяють систематизації значного за обсягом матеріалу, преставленню його як рядів зіставних явищ і вивченню їхнього функціонування в лінгвальному просторі. В сучасних діалектологічних студіях перевагу надано лінгвогеографічному аналізові окремих діалектних зон та поясненню мовних фактів, зафіксованих на лінгвістичних картах.
Середньонаддніпрянський діалект говір здавна викликав значний інтерес учених, що зумовлено насамперед його місцем і значенням в історії формування та становлення південно-східного наріччя й української літературної мови. Система цього говору включає найбільше істотних мовних рис, що виявляють своєрідність української мови й вирізняють її з-поміж інших слов’янських мов. Однак у дотеперішніх працях його структурні рівні досі не стали предметом системного вивчення, відсутні монографічні описи цього діалекту як цілісного об’єкта дослідження. Специфічні мовні явища середньонаддніпрянського діалекту не знайшли належного висвітлення в окремих працях та повного відображення в Атласі української мови (АУМ), оскільки він ще не був об’єктом докладного лінгвогеографічного аналізу, для здійснення якого необхідно зібрати інформацію за густішою, ніж в АУМ, мережею обстеження.
Характеристика всіх структурних рівнів середньонаддніпрянського говору залишається недостатньою, оскільки впродовж тривалого часу увага дослідників була зосереджена переважно на описі фонетичного й морфологічного складу окремих говірок чи їхніх груп, фіксації специфічно діалектних явищ. Запис звукової структури слова здійснювався без використання фіксуючих приладів, не було можливості перевірити об’єктивність його відтворення, а тому в оцінках багатьох реалізаторів фонем наявний елемент суб’єктивізму.
Перші відомості про середньонаддніпрянські говірки знаходимо в працях О.Ф. Шафонського [389] та К.П. Михальчука [250]. Згодом інші дослідники (А.Ю. Кримський, В.М. Ганцов) намагалися доповнити й уточнити подану в них інформацію щодо меж і структурних особливостей діалекту [199; 201; 75]. Упродовж ХХ століття здійснено описи фонетичної й морфологічної структури говірок окремих населених пунктів [25; 104; 31] та окремих діалектних зон Середньої Наддніпрянщини: Переяславщини [32], Полтавщини [39; 53; 47 50], правобережної Черкащини [251 255; 286 289; 218; 220 221]. У центрі уваги праць про звуковий і граматичний склад середньонаддніпрянських говірок, який подавали здебільшого з урахуванням історичної ретроспективи, був опис явищ у контексті протиставлення діалектне : літературно нормативне. При цьому зовсім відсутні дослідження структурних особливостей фонетики й морфології говірок правобережної частини південної Київщини.
За підстави виділення середньонаддніпрянського діалекту як окремої мовно-територіальної одиниці впродовж тривалого часу дослідники брали передовсім особливості фонетичного рівня, яким надавали найбільшої ареалогічної цінності, однак принципи аналізу діалектного матеріалу не передбачали повноти його опису. В останні десятиріччя змінилися підходи до ви­­вчення діалектної мови. Панівними стали системні описи говірок, у яких мовні явища розглядають у їхніх взаємозв’язках і безвідносно до літературної мови: дослідникові необхідно аналізувати всі елементи та явища мови через складну сітку їх взаємозв’язків і взаємовідношень, вивчати самі відношення, визначати місце і значення кожного елемента не тільки за його субстанціональними властивостями, але й за відношеннями до інших елементів і явищ” [136]. Цим зумовлена необхідність системного опису фонемного та звукового складу середньонаддніпрянських говірок, докладна характеристика їхньої парадигматики й синтагматики. Для повнішого висвітлення репертуару структурно релевантних рис фонологічної й фонетичної систем середньонаддніпрянського говору, залежності реалізації фонем від позиції в слові чи фразі важливо застосувати такі засади фонологічного аналізу, які передбачають встановлення інвентарю фонем, виявлення системних зв’язків усіх компонентів, визначення їхнього функціонального навантаження, дослідження умов позиційного варіювання фонеми, можливих обмежень її вияву, а також позицій нейтралізації фонемних протиставлень, їхніх причин та наслідків [232; 369; 292; 173; 136]. Такий підхід дозволяє повніше відобразити фонологічну й фонетичну системи середньонаддніпрянського говору, визначити їх структурну та функціональну специфічність. Важливою є ареалогічна проекція досліджуваних говірок, що дає змогу виявити типові варіативні ланки фонологічних структур.
Лінгвогеографічне опрацювання особливостей середньонаддніпрян-ського говору розпочалося в кінці 20-х років ХХ ст., коли П.О. Бузук опублікував три карти поширення морфологічних явищ у говірках Полтавщини [39]. Просторову характеристику структурних рис частини середньонаддніпрянського говору подано на картах фонетичних і морфологічних особливостей говірок правобережної Черкащини [124; 242; 218]. Окресленню лексичних ареалів Середньої й Нижньої Наддніпрянщини присвятив праці В.С.Ващенко, який скартографував назви реалій побуту, залучивши фактичний матеріал із 180 нас. пп. [51; 52], проте це переважно лівобережні говірки, а з правобережних середньонаддніпрянських взято лише 48 нас. пп. Ареалогічний аналіз лексики правобережної Черкащини в контексті уточнення подільсько-середньонаддніпрянського порубіжжя подали Г.І. Мартинова, Т.М. Тищенко, удокладнивши окреслення західної межі середньонаддніпрянського говору [235; 351].
Найширше діалектну систему середньонаддніпрянського говору репрезентовано в АУМ, І [АУМ, І]. За матеріалами, зібраними до цього атласу, а згодом і преставленими в ньому, дослідники намагалися визначити межі поширення та специфічні риси цього діалекту, подати його комплексну характеристику [112; 119; 124; 239; 241]. Однак в українській діалектології ще не було спроб синтетичного розгляду середньонаддніпрянського говору, докладного аналізу його ареалів за АУМ, інтерпретації зафіксованих мовних рис у загальноукраїнському контексті.
Лінгвогеографічна інформація про межі середньонаддніпрянського говору досі є неповною й потребує удокладнення. Так, за свідченнями АУМ, середньонаддніпрянський говір виокремлює умовна лінія: східніше Житомира Київ Прилуки Конотоп Охтирка Красноград Новомосковськ східніше Умані східніше Козятина [АУМ, 1: к. ІХ]. Однак за цим визначенням меж до його ареалу включено не лише ядро, а й периферійні перехідні говірки різного типу з наявністю середньонаддніпрянських елементів. Розширення зони функціонування середньонаддніпрянського говору зумовлене тим, що значна частина його структурних особливостей увійшли до складу укра­їнської літературної мови. Динаміку меж середньонаддніпрянського діалекту засвідчують лінгвістичні карти [див. 115; 14; 241]. Найбільш адекватно, на наш погляд, цей ареал окреслив Ф.Т. Жилко, що підтверджує думку істориків, згідно з якою під поняттям Середня Наддніпрянщина” розуміють територію, обмежену ізолінією: Переяслав-Хмельницький південніше Гребінки західніше Лубен, Глобиного, Світловодська південніше Новомиргорода західніше Звенигородки Богуслав Миронівка [396, 51, карта]. Напевне, середньонаддніпрянський діалект у минулому займав меншу територію, ніж та, на якій зараз фіксують риси цього мовно-територіального утворення, що є наслідком міграційних процесів та його впливу на суміжні говірки. З огляду на дискусійність визначення меж середньонаддніпрянського говору особливої актуальності набуває удокладнненя й доповнення наявної ареальної інформації свідченнями регіонального картографування. Це дозволить увиразнити ареал середньонаддніпрянського діалекту та визначити перехідні зони, що єднають його з іншими діалектами.
Дискусійним упродовж останніх ста років є визначення північної та західної меж середньонаддніпрянського діалекту. Північну межу середньонаддніпрянського говору через недостатність лінгвальних свідчень і складність процесів, що відбувалися у порубіжних говірках, визначали по-різному. При цьому смуга перехідних говірок з ознаками поліських і середньонаддніпрянського діалектів сягає від 120 кілометрів на Правобережжі до 340 кілометрів на Лівобережжі [75, карта; 119, 94 95; 276, 16; 247, 20; 248, 24]. В АУМ на зведених та аналітичних картах репрезентовано близько 140 розмежувальних ізоглос полісько-середньонаддніпрянського порубіжжя [АУМ, I, к. 1, 2, 5, 7, 8, 10, 12 16, 18 22, 28, 30, 31, 34 36. 39 41, 58 62, 64 68, 75, 79, 82, 84, 86, 87, 89, 93, 116, 121, 137 139, 146, 153, 154, 165, 166, 170, 172, 187, 188, 195, 220, 224 227, 228, 240, 241, 247, 252, 253. 266, 272. 284, 292, 295, 300, 302, 304, 305. 306, 320, 325, 327, 339, 341, 344, 351 362], які охоплюють широку смугу говірок. За спостереженнями дослідників, ця межа зазнає динаміки, що ускладнює чи й унеможливлює, на думку В.М. Ганцова, її окреслення [75, 24 25; 115, 156; 138, к. 2 11; 330, 14; 98; 247, 20]. Найвужче пасмо утворюють ізоглоси, що відображають фонетичні явища, тоді як морфологічні риси середньонаддніпрянського говору більше проникають у поліські діалекти, ніж навпаки.
На заході середньонаддніпрянський говір межує із подільським та волинським діалектами південно-західного наріччя. До проблеми цього порубіжжя звертались М.О. Максимович, І.М. Вагилевич, Я.Ф. Головацький, К.П. Михальчук, І.М. Зілинський, В.М. Ганцов та інші, оскільки це межа між двома наріччями української мови, яку необхідно вказувати при діалектному членуванні. Проте лише лінгвогеографічне вивчення мовних явищ відкрило перспективу щодо з’ясування меж між волинським і подільським та середньонаддніпрянським діалектами. В АУМ подано понад 40 розмежувальних рис цього порубіжжя. За результатами нашого дослідження його репрезентують ізоглоси ще 51 явища, які утворюють густе пасмо у басейні річок Гірського і Гнилого Тікичів. Майже повне накладання значної кількості ізоглос явищ різних за структурною і генетичною віднесеністю (понад 100) на короткому відрізку території дало підстави зробити висновок про те, що основна подільсько-середньонаддніпрянська межа проходить орієнтовно по річці Гнилий Тікич з незначними відхиленнями ізоглос на захід і на схід [235, 34 35], що підтверджують також результати картографування сільськогосподарської лексики говірок цього суміжжя [351].
Найменш дослідженими є східна і південна межі середньонаддніпрянського говору. Дослідники говірок Полтавщини вказували на неоднорідність, перехідний і мішаний характер говірок у різних районах цього регіону. Своєрідність рис полтавських говірок, які знаходяться східніше річки Псла, відзначали М.Г. Йогансен, Б.Д. Ткаченко [167, 19 55; 352, 123 131], підкресливши, що значна частина цих особливостей притаманна і говіркам південно-західного типу. Дослідник говірок Лубенщини і суміжних з нею південних районів Чернігівщини І.О. Варченко писав: Перехідними на середньонаддніпрянській діалектній основі є західнолубенські говірки, на чернігівській (східнополіській) основі говірки північної Пирятинщини, Бобровицького та інших південних і південно-східних районів Чернігівської області” [48, 240 241]. Він вважав, що лубенські говірки мають середньонаддніпрянську основу і хоч разом з центральними і східнополтавськими говірками належать до південно-східних українських діалектів, проте не становлять єдиного утворення. Саме лубенські говірки І.О. Варченко розглядав, як східну периферію середньонад­дніпрянського говору. Він помітив, що відбувається стирання північнодіалектних фонетичних особливостей і переміщення їхніх ізоглос у північному та північно-західному напрямках. Дослідник вважав, що вплив середньонаддніпрянського говору є давнішим і глибшим, про що свідчить немало середньонаддніпрянських діалектних рис, які послідовно виявляються в суміжних чернігівських говірках” [46, 51; 48, 240 242]. В.С. Ващенко вважав полтавські говірки окремим діалектним типом, поділивши їх на центральні, північні й західні та відзначивши діалектну строкатість кожної з груп. У центральних функціонує чимало рис південно-західного типу, а північні й західні говірки відрізняються від центральних наявністю рис східнополіського говору, до того ж у західних виявлено паралельне вживання форм, характерних для північних і центральних [53, 408 413]. Мішаний характер говірок північно-східної Полтавщини засвідчують карти АУМ, що репрезентують ареали смуги контактів північних (переважно східнополіського), південно-західних і південно-східних говорів [АУМ, 1: к. 367, 368, 369, 370, 371, 374, 380].
Південну межу середньонаддніпрянського діалекту вважали невиразною, оскільки тут він поступово переходить у степовий, і тому умовну лінію між говорами визначали по-різному [111, 166; 53, 407; 46, 50; 241, 116]. Узагальнивши досвід попередніх дослідників та скартографувавши лексичний матеріал, Т.В. Щербина визначила смугу говірок середньонаддніпрянсько-степового порубіжжя [395, 14 15].
Отже, демаркаційні лінії середньонаддніпрянського говору ще потребували уточнення й доповнення матеріалами регіонального картографування, що дозволило окреслити територію його функціонування, виявити визначальні риси центру та перехідні вібраційні зони, увиразнити саме поняття середньонаддніпрянський діалект”. Оскільки одним із завдань дисертації є встановлення місця досліджуваних говірок в українському діалектному континуумі, то в дисертації термін середньонаддніпрянський” використано як робочий, що відбиває їхню географічну локалізацію, а не лінгвістичну сутність. Лінгвогеографічна інтерпретація зібраного матеріалу дозволяє подати власне лінгвістичну кваліфікацію цього терміна.
Із уточненням та удокладненням інформації про сучасний стан середньонаддніпрянського діалекту тісно пов’язана проблема його походження. Це питання настільки дискусійне, що повинно стати об’єктом окремого ґрунтовного вивчення. Гіпотези щодо генезису середньонаддніпрянського діалекту, висунені в працях дослідників, починаючи від К.П. Михальчука [250, 469 483; 202, 229, 254 255; 75, 54, 56, 57 58; 271, 97 98; 124, 21; 122, 5 6; 385, 95; 238, 18 19; 244, 57 58; 241, 118; 97, 48; 65, 11; 66, 22; 150, 155 160; 303, 58 62, 86; 273, 38; 233, 239 247], є суперечлими, а тому спонукають до розробки спеціальної методики історико-діалектологічних досліджень, яка б забезпечила доказовість таких наукових побудов. Історія діалекту як цілості становить окрему складну проблему для дослідження, розв’язуючи яку, варто було б подавати свідчення про ареалогію та характер розвитку явищ, а потім синтезувати ці свідчення, залучаючи інформацію інших наук [див. 3, 27; 86; 87; 279; 382 384; 77 79]. Спроби вирішення проблеми генезису середньонаддніпрянського говору таким шляхом [234, 154 156; 236, 59 62] ускладнюють нерозробленість методологічної бази генетичних досліджень у діалектології, відсутність докладного аналізу пам’яток із Середньої Наддніпрянщини, високий ступінь умовності їхніх свідчень та суміжних з лінгвістикою галузей наук. Багато положень, що стосуються генезису середньонаддніпрянського діалекту, залишаються лише на рівні припущень, однак важливо не стільки змоделювати процес формування середньонаддніпрянської мовної та історико-культурної зони, скільки підкріпити таке моделювання аргументами. Відсутність сьогодні належних доказів для розв’язання питань генезису середньонаддніпрянського говору зобов’язує розглядати цю проблему як окремий об’єкт дослідження. Надійною базою для нього може стати системний синхронний опис окремих структурних рівнів цього діалекту в ареалогічній проекції. Зважаючи на це, у дисертації подано характеристику фонологічної та фонетичної систем середньонаддніпрянського говору з погляду синхронії, а елементи діахронії використано лише в зв’язку з праслов’янськими голосними і приголосними фонемами, з якими співвіднесено свідчення сучасних досліджуваних говірок.
Відсутність системного опису фонологічного і фонетичного рівнів середньонаддніпрянського говору, необхідність з’ясувати внутрішню диференціацію досліджуваного континууму визначають актуальність дисертації.
Зв’язок роботи з науковими планами і програмами. Дослідження пов’язане з науковою проблемою кафедри українського мовознавства Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького Розробка і систематизація лінгвогеографічних матеріалів різних мов. Сучасний стан і генезис середньонаддніпрянського діалекту” і темою відділу діалектології Інституту української мови НАН України Українська діалектна мова сьогодні: онтологічний і гносеологічний аспекти”.
Метою роботи є системний опис фонологічного і фонетичного рівнів середньонаддніпрянського говору, виявлення сукупності характерних для нього рис та їхніх ареалів, окреслення його зовнішніх меж і внутрішньої диференціації.
Завдання дослідження:
1) виявити склад фонем та їхніх реалізаторів у середньонаддніпрянських говірках;
2) дослідити парадигматику й синтагматику фонемного і звукового складу середньонаддніпрянських говірок;
3) виділити фонологічні опозиції та умови й закономірності їхньої реалізації, позиції релевантності й нейтралізації у середньонаддніпрянських говірках;
4) виявити рефлексацію праслов’янських голосних і приголосних звуків у середньонаддніпрянських говірках;
5) удокладнити ареалогічну характеристику середньонаддніпрянського діалекту, подану в АУМ: простежити зв’язки структурних рис говору з явищами інших діалектних систем, виявити міждіалектні паралелі, з’ясувати причини їхнього виникнення, функціональне навантаження й частоту фіксації, подати інтерпретацію зафіксованих ізоглос у загальноукраїнському ареальному контексті;
6) на підставі рекартографування наявних лінгвогеографічних матеріалів та регіонального картографування виявити ареал середньонадніпрянського діалекту та його внутрішнє членування;
7) визначити фонетичні й фонологічні риси, які характеризують середньонаддніпрянський діалект як систему.
Об’єктом дослідження є фонетична і фонологічна системи середньонаддніпрянського діалекту, одиницям яких упродовж тривалого часу надавали найбільшої ареалогічної цінності. Саме тому їх комплексне вивчення необхідне для з’ясування парадигматичної й синтагматичної специфіки говору.
Предметом дослідження стали звуковий і фонемний склад середньонаддніпрянських говірок, виявлені фонологічні опозиції вокалізму й консонантизму, їхня реалізація, позиції релевантності й нейтралізації.
Методи дослідження: описовий з елементами порівняльно-історичного та статистичного, лінгвогеографічний.
Джерельною базою дисертації є магнітофонні записи діалектного мовлення (понад 200 годин звучання) з 346 говірок Середньої Наддніпрянщини, відповіді на фонологічну і фонетичну частину питальника до Загальнослов’янського лінгвістичного атласу, матеріали АУМ та регіональних атласів, діалектні словники, збірники текстів. Матеріал для дослідження записано упродовж 1994 2002 років переважно від мовців найстаршого покоління носіїв традиційної системи говірки.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше здійснено системний опис фонологічного і фонетичного рівнів середньонаддніпрянського говору, виявлено функціональне навантаження фонем, скартографовано типові елементи середньонаддніпрянських говірок, що дозволило окреслити ареали окремих явищ і систему середньонаддніпрянського говору як цілості, виявити його ядро і периферію, встановлено внутрішнє членування континууму, доповнено і конкретизовано свідчення АУМ щодо меж цього структурно-територіального утворення.
Теоретичне значення роботи полягає в поглибленні прийомів дескриптивного опису діалектної фонології з використанням методики моделювання фонологічних систем говірок, встановленні закономірностей просторової варіативності мови та розширення способів її картографічного відтворення. Запропоновані принципи аналізу вокалізму й консонантизму є моделлю аналогічного опису говірок різних ареалів.
Практичне значення. Робота розширює емпіричну базу української діалектології, дає нову інформацію про фонологічну, фонетичну системи й ареальну структуру середньонаддніпрянського говору. Важливим з погляду дослідження системності мови та її просторової варіативності є удокладнення інформації про дистрибуцію фонем і реалізацію фонологічних опозицій у середньонаддніпрянських говірках; виділення середньонаддніпрянського говору за АУМ та інтерпретація його особливостей у загальноукраїнському контексті; окрес

Список литературы

ВИСНОВКИ

Синтез парадигматичного і синтагматичного аспектів дозволив дослідити фонологічну систему середньонаддніпрянського говору як цілісний об’єкт, в основі структурної організації якого фонемні опозиції, виділені за різними ДО. Аналіз реалізації опозитів у підсистемах вокалізму і консонантизму дав змогу удокладнити дистрибутивні характеристики фонем, уточнити їхній інвен­тар і репрезентацію у звуковій структурі слова. Компоненти фонологічного і фонетичного рівнів середньонаддніпрянських говірок перебувають у взаємозв’язках і взаємовідношеннях, що зумовлює системний характер говірки. Дескриптивний опис фонології і фонетики середньонаддніпрянського говору поєднано з лінгвогеографічним аналізом, що допомогло виявити типові елементи його центральної зони й риси, властиві периферійним групам говірок, функціональне навантаження фонем у кожній з них.
Фонологічній системі середньонаддніпрянського говору притаманний більш розвинений інвентар консонантизму порівняно з кількісно вужчим інвентарем вокалізму. Підсистема консонантизму має складнішу структурну організацію, однак вона більш стабільна, тоді як підсистему вокалізму характеризує значна звукова варіативність, зумовлена реалізацією /і/, /е/, /о/, /а/.
Реалізація фонем у підсистемі вокалізму залежить насамперед від наголошеності / ненаголошеності. За цією ознакою виділено 6 структур наголошеного і ненаголошеного вокалізму, в межах яких на репрезентацію фонем можуть впливати сусідство окремих груп голосних і приголосних, характер складу, місце в слові. Більшості середньонаддніпрянських говірок властивий шестифонемний наголошений вокалізм, який репрезентують надговіркові моделі двох типів (А, Б). У говірках зі структурною організацією голосних типу А (/і/, /и/, /е/, /у/, /о/, /а/) репрезентантами фонем здебільшого є їх основні вияви. В окремих говірках досліджуваного ареалу, здебільшого в його західній частині, зафіксовано реалізацію /е/ звуком [и], а /и/ звуком [е], що трапляється спорадично в ряді словоформ. Структурну організацію голосних типу Б (/і/, ‹іи›, ‹иі›, /и/, /е/, /у/, /о/, /а/) ускладнюють ахіфонеми ‹іи›, ‹иі›, які нейтралізують протиставлення /і/ : /и/ в північних середньонаддніпрянських говірках у кількох позиціях слова (ініціальній, зрідка в середині слова та в кінці) незалежно від наголошеності / ненаголошеності (див. к. 1).
У підсистемі ненаголошеного вокалізму виділено чотири типи структур (А, Б, В, Г), кожна з яких має певні особливості щодо функціонування в окремих групах досліджуваних говірок. Типовою для ненаголошеного вокалізму говірок центральної зони є п’ятиелементна структура /і/, /и/, /у/, /о/, /а/, ускладнена архіфонемами ‹еи›, ‹ие› (тип А), що зрідка нейтралізують опозицію фонем /и/ : /е/ за рахунок репрезентантів /е/ в сусідстві із сонорними. Здебільшого /е/ репрезентує [и], тобто відбувається втрата ДО середнє підняття” на користь ДО високе обнижене підняття” у середині слів після різних груп приголосних у перед- і післянаголошених складах. У говірках цього типу ДО середнє підняття” може зберігати свою релевантність у ненаголошеній позиції лише в кінці слова. У говірках західної, південної та східної зон зменшується функціональне навантаження /е/, оскільки у позиції перед складом з [і] чи в сусідстві з м’якими приголосними можлива її реалізація звуженими репрезентантами [і], зрідка [іи], [иі]. Структурну організацію голосних типу Б (/і/, /и/, ‹іи›, ‹иі›, ‹еи›, ‹ие›, /у/, /о/, /а/) ускладнюють ахіфонеми ‹іи›, ‹иі›, ‹еи›, ‹ие›, які відповідно нейтралізують протиставлення /і/ : /и/ (незалежно від наголошеності / ненаголошеності), /и/ : /е/ (в ненаголошеній позиції) в північних середньонаддніпрянських говірках. Структура ненаголошеного вокалізму типу В (/і/, /и/, /е/, /у/, /о/, /а/) властива окремим говіркам центральної, південної та східної зон, де в позиції перед складом з наголошеним [е] фонема /е/ зберігає свій основний вияв голосний [е] . У ряді говірок цього типу з’являються архіфонеми ‹еа›, ‹ае›, що нейтралізують опозицію /е/ : /а/. Структуру ненаголошеного вокалізму типу Г (/і/, /и/, /у/, /о/, /а/) ускладнюють архіфонеми ‹еи›, ‹ие›, ‹оу›, ‹уо›, які нейтралізують опозиції /и/ : /е/, /у/ : /о/. Вона характерна переважно для говірок західної зони, хоч зрідка трапляється в окремих південних і східних. Крім цього, у ряді говірок типу Г позиційний набір фонем і архіфонем розширюється, оскільки з’являються архіфонеми ‹аи›, ‹иа›, ‹ои›, ‹ио›, які зрідка нейтралізують протиставлення /а/ : /и/, /о/ : /и/. Випадки реалізації /о/ звуками [у], [уо], [оу] в центральних і північних середньонаддніпрянських говірках спорадичні й зумовлені сусідством губних і задньоязикових приголосних (див. к. 2).
Релевантними для встановлення інвентарю та функціонального навантаження приголосних фонем є особливості їх артикуляції локальний ряд, спосіб творення, участь голосу, твердість / м’якість та синтагматичні характеристики сполучуваність окремих одиниць з голосними та приголосними звуками після паузи, між голосними й паузою у словоформах і складах. Парадигматичний склад приголосних фонем та їх функціональне навантаження є різними для говірок центральної зони і периферійних ареалів. У більшості середньонаддніпрянських говірок центральної зони переважає 35-фонемна структура приголосних, для якої характерні м’які піднебінні фонеми /ж’/, /ш’/, /ч’/, передньоязикова /р’/, альвеолярна /л˙/; незначне функціональне навантаження мають фонеми /V/, /V’/, /U/, /U’/. Мінімально представлені фонеми /ґ/ та /ф/, що можливі лише спорадично в словах, запозичених з літературної мови, тому вважаємо їх лише потенційними для системи досліджуваних говірок. У північних середньонад­дніпрянських говірках склад приголосних фонем дещо змінюється. Здебільшого до нього входить 35 фонем, як і в говірках центральної зони, проте в позиції перед голосним [у] переважно в дієслівних закінченнях 1 ос. одн. теп. ч., рідше перед звуком [о] відбувається втрата фонеми /р’/. Для говірок західної зони досліджуваного ареалу характерна 31-фонемна структура консонантизму, оскільки в них відбувається втрата м’яких фонем /р’/, /ш’/, /ж’/, /ч’/, проте дещо зростає функціональне навантаження /V/, /V’/, /V/, мовці ширше використовують фонеми /ґ/ і /ф/, які навіть здатні субституювати фонему /г/ та звукосполуку [хв]. У цих говірках функціонує переважно фонема /л/, хоч в окремих із них у ряді позицій фіксуємо /л˙/, зменшується використання фонем /з/, /ж/, /д/, /б/, /г/ унаслідок повної чи часткової нейтралізації ДО дзвінкість” у різних позиціях. У консонантизмі говірок східної і південної зон, що сформувалися внаслідок взаємодії говірок різних діалектних систем, виявлено здебільшого 32 фонеми. Однак склад приголосних і їхнє функціональне навантаження у цих говірках може бути відмінним, оскільки в одних із них фіксуємо втрату м’яких /ж’/, /ш’/, /ч’/, спорадично /р’/, в інших твердої африкати /ч/, м’яких /ж’/, /ш’/, а в позиції кінця слова /р/.
Аналіз консонантизму середньонаддніпрянських говірок здійснено через систему опозицій, виділених на підставі різних ДО. Проаналізувавши їх реа­лізацію, позиції розрізнення й нейтралізації, а також враховуючи кількість корелятивних пар, що характеризують кожну опозицію, що є показником її сили, виявляємо специфіку консонантизму досліджуваних говірок. Її визначають особливості реалізації опозицій твердість : м’якість, глухість : дзвінкість, передньоязиковість : задньоязиковість, дентальність : недентальність. Характерно, що говіркам центральної зони й периферії досліджуваного ареалу властиві різні позиції розрізнення й нейтралізації названих опозицій, зумовлені як парадигматичними, так і синтагматичними особливостями досліджуваних говірок. Аналіз консонантизму середньонаддніпрянських говірок дозволив виділити його парадигматичний центр, який складають максимально протиставлені фонеми /д/ : /з/, /д’/ : /з’/, /т/ : /с/, /т’/ : /с’/ за кількома ДО глухість”, дзвінкість”, твердість”, м’якість”, щілинність”, зімкненість”, та потенційну систему фонем /ф/, /ґ/, /V/, /V’/, /U/, що мають слабку лексичну репрезентованість у досліджуваних говірках.
У роботі вперше докладно проаналізовано ареали середньонаддніпрянського говору за АУМ, здійснено інтерпретацію виділених особливостей у загальноукраїнському контексті. Це дозволило виокремити 92 ареали явищ різних структурних рівнів діалектної мови, що характеризують середньонаддніпрянський діалект. Серед них виділено риси, що властиві тільки системі цього говору (16), спільні для діалектів південно-східного наріччя (32), спільні із суміжними східно- і середньополіським говорами північного наріччя (20) та окремими вкрапленнями волинським і подільським південно-західного (12). Ряд цих особливостей найчіткіше функціонує у середньонаддніпрянських говірках, хоч їх
виявлено й у інших говорах української мови, часто поряд з відмінними варіантами. Середньонаддніпрянський ареал є прогресуючим, входження його структурних рис в системи інших діалектів спричинено тим, що значна їх частина є літературно нормативною й була об’єктом для наслідування. За матеріалами регіонального картографування вперше окреслено ареали характерних для середньонаддніпрянського діалекту явищ (реалізація /и/ звуком [и] незалежно від позиції, функціонування опозиції /л˙/ : /л’/, збереження опозиції глухість : дзвінкість). Крім цього, уточнено ареали ряду явищ, властивих досліджуваним говіркам згідно з АУМ (реалізація /е/ в ненаголошеній позиції перед складом з [і] чи в сусідстві з м’якими приголосними; реалізація /е/ перед складом з наголошеним /е/; реалізація /а/; функціонування опозиції /у/ : /о/; фонетична структура лексеми огірок: г’і|рок; реалізація опозиції твердість : м’якість піднебінних /ж/ : /ж’/, /ш/ : /ш’/, /ч/ : /ч’/, /U/ перед [а] (<*ę); функціонування сполуки [мй] (<*м’); протетичного [в] перед [у]: |вухо, вуз’|киǐ, вуж, |вулиц’а; протетичного [г] в лексемі го|р’іх тощо).
Картографування основних елементів фонетичної і фонологічної систем середньонаддніпрянського діалекту та рекартографування матеріалів АУМ на бланківках різного масштабу дозволило окреслити ареал цього говору. На півночі правобережні середньонаддніпрянські говірки відокремлюють ізоглоси, що проходять між Білою Церквою і Васильковом Київської обл., хоч окремі з них сягають у середньополіський діалект до р. Ірпінь і навіть до р. Тетерев. На Лівобережжі пасмо розширене, ізоглоси розходяться віялом, пролягаючи південніше й північніше Переяслава-Хмельницького та доходячи до р. Сейму й Десни. На заході ареал обмежують басейни річок Росі й Гнилого Тікича, на сході р. Сула, а на півдні ізоглоси ступінчасто опускаються південніше Росі до р. Тясмину.
На підставі лінгвогеографічного вивчення фонетичної й фонологічної систем середньонаддніпрянських говірок вперше встановлено їх внутрішнє членування. Аналіз меж поширення багатьох явищ, зіставлення ареалів, виділених за матеріалами картографування явищ фонетики й фонології, з одного боку, з ареалами, що постають за свідченнями інших рівнів діалектної мови та різних лінгвогеографічних джерел, з іншого, дозволяє зробити висновок, що головною тенденцією розвитку середньонаддніпрянських говірок є лінгвальна синтопія, яка детермінує можливість зближення й групування ізоглос. Для кількох мовних ландшафтів релевантними виявилися такі опозиції: центр периферія, північ південь, захід схід, що дало підстави виділити діалектні зони центральну, північну, південну, західну і східну, в межах яких функціонують окремі групи говірок.
Специфіку середньонаддніпрянського діалекту виявляють типові для його фонологічної й фонетичної систем явища, які функціонують в центральній частині досліджуваного ареалу: реалізація /а/ звуком [а] незалежно від позиції; реалізація /о/ голосним [о], зрідка в сусідстві з губними приголосними [оу], [уо], [у]; реалізація /и/ звуком [и] незалежно від позиції, зрідка [ие] в ненаголошеній позиції; реалізація /і/ звуком [і] незалежно від позиції; реалізація /е/ в ненаголошеній позиції в середині слова голосним [и], спорадично [еи], [ие], зрідка перед складом з наголошеним [е] [еа], [ае], [а]; відсутність протетичного [в] у північній частині центральної зони (|ухо, уз’|киǐ, уж, |улиц’а); відсутність протетичного [г] у лексемі о|р’іх у північній частині центральної зони; збереження опозиції /р/ : /р’/ у середині слова; парадигматичні структури піднебінних /ж/ : /ж’/, /ш/ : /ш’/, /ч/ : /ч’/, /U/; /ж/ : /ж’/, /ш/ : /ш’/, /ч’ (ч˙)/, /U/; /ж/ : /ж’/, /ш/ : /ш’/, /ч’ (ч˙)/, /U’ (U˙)/, опозиція /л˙/ : /л’/, лексикалізовані випадки нейтралізації протиставлення /т’/ : /к’/, чергування /д/ /ж/, /т/ /ч/, /с/ /ш/, /з/ /ж/ у дієслівних формах 1 ос. одн. теп. ч., випадки нейтралізації опозиції глухість : дзвінкість на межі проклітика й слова; сполука [мй] на місці *м’. Це зона з найменшим впливом інших діалектів української мови й найбільш виразно виявленими рисами, властивими саме цьому говору.
Територіальна опозиція північ південь постає на частині карт, що відображають переважно реалізацію фонологічних протиставлень вокалізму. Вони засвідчують збереження в північних досліджуваних говірках окремих елементів поліської діалектної системи. Однак сукупність тих ізоглос, що виявилися визначальними для виділення центральної й північної зон середньонаддніпрянських говірок, свідчить про виразну спільність фонологічної та фонетичної структури говірок центральної й північної зон досліджуваного континууму: 12 із 14 характерних особливостей середньонаддніпрянського діалекту мають у говірках обох зон однакову реалізацію, й лише вияви двох із них є відмінними в окремих позиціях (реалізація фонеми /і/, опозиція /р/ : /р’/ у середині слова). Це дає нам підстави кваліфікувати говірки північної зони як середньонаддніпрянські, а наявність у їх структурі окремих поліських елементів пояснюємо пізнішими міграційними рухами на цю територію. У південній зоні досліджуваного континууму виділяємо два типи говірок: мішані з перевагою середньонаддніпрянських рис, де елементи південно-західної й поліської діалектних систем є окремими вкрапленнями, й мішано-перехідні, в яких унаслідок активної міжговіркової взаємодії виробилися специфічні риси обох типів.
Релевантною стосовно центральних наддніпрянських говірок виявилась опозиція захід схід. Говірки західної зони досліджуваного континууму називаємо середньонаддніпрянськими лише умовно, оскільки в них взаємодіють особливості суміжних діалектів: з одного боку, середньонаддніпрянського південно-східного наріччя, а з іншого, волинського й подільського південно-західного. Основна волинсько-подільсько-середньонаддніпрянська діалектна межа орієнтовно проходить по лінії Біла Церква р. Гнилий Тікич з незначними відхиленнями частини ізоглос на захід і на схід західніше Шполи західніше Новомиргорода, Малої Виски. Говірки, що поширені західніше Білої Церкви Жашкова Умані, кваліфікуємо як східноволинські та східноподільські. Між названими ізолініями фіксуємо смугу перехідних говірок середньонаддніпрянсько-волинського і середньонаддніпрянсько-подільського типів.
Лінгвогеографічний аналіз говірок східної зони дає підстави вважати їх мішаними й тому не зараховувати до середньонаддніпрянських, оскільки вони становлять відмінну структурну одиницю, в якій, незважаючи на тривалий вплив середньонаддніпрянського говору, здебільшого регулярно виявляються явища, характерні для північних й, особливо, південно-західних діалектів. Про це свідчить характер і напрям ізоглос, наявність паралельних форм у межах однієї говірки.
Вивчення фонетичної та фонологічної систем середньонаддніпрянського говору як частини українського діалектного континууму переконливо продемонструвало парадигматичну й синтагматичну своєрідність його будови, системну зумовленість ареалогічної поведінки характерних для нього рис, що відобразилися в ареальному членуванні.

СКОРОЧЕННЯ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Архив Архив Юго-Западной России. Ч. 7. Т. 1. К., 1896.
АУМ, 1 Атлас української мови. В 3-х т. Т. 1. Полісся, Середня Наддніпрянщина і суміжні землі. К.: Наукова думка, 1984.
АУМ, 2 Атлас української мови. В 3-х т. Т. 2 Волинь, Наддністрянщина і суміжні землі. К.: Наукова думка, 1988.
АУМ, 3 Атлас української мови. В 3-х т. Т. 3. Слобожанщина, Донеччина, Нижня Наддніпрянщина, Причорномор’я і суміжні землі. К.: Наукова думка, 2001.
ВОЛА Вопросник Общеславянского лингвистического атласа. М.: Наука, 1965. 270 с.
Герман Герман К.Ф. Атлас українських говірок Північної Буковини: Фонетика, фонологія. Чернівці: Час, 1995. 410 с.
Говори Говори української мови: Збірник текстів. К.: Наукова думка, 1977. 590 с.
ГЧЗ Говірки Чорнобильської зони: Тексти / За ред. П.Ю. Гриценка. К.: Довіра, 1996. С. 16 19.
ЗЛА див. ОЛА
ІМСК Історія міст і сіл Української РСР. В 26-ти т. Київська обл. К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1971. 791с.
ІМСКр Історія міст і сіл Української РСР. В 26-ти т. Кіровоградська обл. К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1972. 816 с.
ІМСП Історія міст і сіл Української РСР. В 26-ти т. Полтавська обл. К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1967. 1028 с.
ІМСЧ Історія міст і сіл Української РСР. В 26-ти т. Черкаська обл. К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1972. 788с.
Історія Історія Української РСР: У 8 т. У 10 кн. К.: Наукова думка, 1979. Т._2. 617 с.
Курило Курило О. Матеріали з української діалектології та фольклористики. К.: Вид-во ВУАН, 1928. 137 с.
Літопис Літопис Самовидця // Спалах у темряві: середина XVII ст. / Упор. і авт. передм. О.І. Гуржій: Ред. кол. В.А. Смолій (голова) та інші. К.: Україна, 2001. С. 338 361.
Назарова Назарова Т.В. Лінгвістичний атлас Нижньої Прип’яті. К.: Наукова думка, 1985. 135 с.
ОЛА Общеславянский лингвистический атлас. Серия фонетическая. Вып.1 Рефлексы ě. Белград: САНУ. 1988. 160 с.
ОСУМ Орфоепічний словник української мови: В 2 т./ Уклад. М.М. Пещак, В.М. Русанівський, Н.М. Сологуб та ін. К.: Довіра. 2001. Т.1. 955 с.
Програма Програма для збирання матеріалів до Діалектологічного атласа української мови. 2-е вид. / Відп. ред. В.С. Ільїн. К.: Вид-во АН УРСР, 1949. 119 c.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Абаев В.И. О происхождении фонемы γ (h) в славянском // Проблемы индоевропейского языкознания. М.: Наука, 1964. С. 115 121.
2. Аванесов Р.И. К вопросу о фонеме // Известия АН СССР. ОЛЯ. Вып. 5. Т. 11. М., 1952. С. 463 468.
3. Аванесов Р.И. Лингвистическая география и история русского язика // Вопросы языкознания. 1952. №6. С. 25 47.
4. Аванесов Р.И. Вопросы фонетической системы русских говоров и литературного языка // Известия АН СССР. Вып. 3. Т. 6. М., 1947. С.211 229.
5. Аванесов Р.И. Кратчайшая звуковая единица в составе слова и морфемы // Вопросы грамматического строя. М.: Изд-во АН СССР, 1955. С.113 139.
6. Азарх Ю. О динамике лексических ареалов // Проблеми сучасної ареалогії / Відп. ред. П.Ю. Гриценко К.: Наукова думка, 1994. С. 216 224.
7. Азарх Ю.С. О кореляции согласных по твердости-мягкости в одном вологодском говоре // Исследования по русской диалектологии / Отв. ред. С.В.Бромлей. М.: Наука, 1973. С.87 99.
8. Акишина А.А. Русская фонетика. М.: Русский язык, 1990. С. 56 76.
9. Антонович В. Киев, его судьбы и значение с XIV по XVI вв. (1362 1596) // Киевская старина. Т. 1. К., 1882. С. 1 48.
10. Базелл Ч.Е. Лингвистическая типология // Принципы типологического анализа языков различного строя / Отв. ред. Б.А. Успенский М.: Наука, 1972. С. 15 30.
11. Бандрівський Д.Г. Фонетичні особливості бойківських говірок Борівського і Турківського районів Дрогобицької області // Дослідження і матеріали з української мови. Т. 1. К.: Вид-во АН УРСР, 1959. С. 10 23.
12. Баранович А.И. Население предстепной Украины в XVI в. // Исторические записки. Институт истории АН СССР. − М.: Изд-во АН СССР, 1950. − Т. 32. − С. 198 232.
13. Бевзенко С. П. Історична морфологія української мови (Нариси з словозміни і словотвору). Ужгород: Закарпатське обласне видавництво, 1960. 416 с.
14. Бевзенко С.П. Українська діалектологія. К.: Вища школа, 1980. 244 с.
15. Безпалько О.П., Бойчук М.К., Жовтобрюх М.А. та ін. Історична граматика української мови. К.: Радянська школа, 1962. 510 с.
16. Белая А.С. Акцентно-ритмическая структура слова в южно-западных говорах украинского языка / Экспериментальное-фонетическое исследование: Автореф. дис. д-ра филол. наук: 10.02.02 / Ужгородский государственный университет . Ужгород, 1986. 49 с.
17. Белая А.С. Корреляция звонкости / глухости в надсновских говорах на Черниговщине // Совещание по Общеславянскому лингвистическому атласу: Тезисы докладов (Ужгород, 25 28 сентября 1973 г.). М.: Наука, 1973. С. 23 25.
18. Белая А.С. Корреляция по твердости / мягкости в северноукраинских говорах надсновского ареала // Совещание по Общеславянскому лингвистическому атласу: Тезисы докладов (Черновцы, 24 30 июня 1971 г.). М.: Наука, 1971. С. 38 42.
19. Беcкровный А. К диалектологии слобожанських говоров // Язык и литература. Л., 1927. С. 132 133.
20. Бессараба И.В. Материалы для этнографии Херсонской губернии // Сборник отделения Русского языка и словесности Императорской академии наук. Т. ХСIV. № 4. Петроград, 1916. С. 3 50.
21. Бернштейн С.Б. Основные положения фонетики // Вопросы языкознания. 1962. №5. С. 62 80.
22. Бернштейн С.Б. Очерк сравнительной грамматики славянских языков. М.: Изд-во АН СССР, 1961. 350 с.
23. Бова (Ковальчук) Л. Говірки південної Житомирщини // Полтавсько-київський діалект основа української національної мови: Збірник статей. К.: Вид-во АН УРСР, 1954. С. 98 114.
24. Бова (Ковальчук) Л.А. Сравнительно-историческое исследование говоров Южной Житомирщины: Автореф. дис. канд. филол. наук / Киевский государственный университетт имени Т.Г. Шевченко. К., 1953. 23 с.
25. Богородицький В.А. Диалектологические заметки. III. Говор села Сушки Золо-тоношского уезда Полтавской губернии: Окремий відбиток. Казань, 1901. 9 с.
26. Богородицкий В.А. Общий курс русской грамматики. Казань, 1904. 211 с.
27. Болычева Е.М. Об отождествительной функции фонемы // Вестник Московского университета. Сер. 9. Филология. М., 1991. № 3. С. 45 52.
28. Бородина М. А. Понятие маргинального ареала в лингвистическом континууме // Ареальные исследования в языкознании и этнографии / Отв. ред. М.А. Бородина. Л.: Наука, 1977. С. 107 118.
29. Бородина М.А. Проблемы лингвистической географии. М.Л.: Наука, 1966. 219 с.