ФОРМАЛЬНО-СИНТАКСИЧНІ І СЕМАНТИКО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ПАРАМЕТРИ ДІЄПРИСЛІВНИКОВИХ ЗВОРОТІВ У СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені М.П. ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

КОМАРОВА Зоя Іванівна

УДК 81’367.5

ФОРМАЛЬНО-СИНТАКСИЧНІ І СЕМАНТИКО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ПАРАМЕТРИ ДІЄПРИСЛІВНИКОВИХ ЗВОРОТІВ У СТРУКТУРІ РЕЧЕННЯ

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник Плющ Марія Яківна, доктор філологічних наук, професор

Київ 2003

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ. 3
ВСТУП.. 4
РОЗДІЛ І. ГРАМАТИЧНИЙ СТАТУС ДІЄПРИСЛІВНИКА І ДІЄПРИСЛІВНИКОВОГО ЗВОРОТУ.. 11
1.1. Дієприслівник як морфологічна форма дієслова (вербόїд) 11
1.2. Дієприслівник як компонент синтаксичної структури речення. 18
РОЗДІЛ ІІ. ВАЛЕНТНІСНІ ОЗНАКИ ДІЄПРИСЛІВНИКІВ І ВНУТРІШНЯ ФОРМАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ СИНТАКСИЧНИХ ПОБУДОВ З НИМИ.. 39
2.1. Поняття валентності у мовознавстві 39
2.2. Моделі дієприслівникових словосполучень з об’єктним компонентом. 50
2.3. Моделі дієприслівникових словосполучень з адвербіальним компонентом 64
2.4. Моделі двокомпонентних словосполучень із предикатно-детермінуючим дієприслівником. 73
2.5. Моделі трикомпонентних дієприслівникових словосполучень. 74
2.6. Моделі чотирикомпонентних дієприслівникових словосполучень. 83
РОЗДІЛ ІІІ. СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА І ФОРМАЛЬНО-ГРАМАТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОСТОГО І СКЛАДНОГО РЕЧЕНЬ З ДІЄПРИСЛІВНИКОВИМ ЗВОРОТОМ.. 91
3.1. Реалізація семантико-синтаксичних відношень у структурі простого речення з дієприслівниками доконаного виду. 91
3.2. Реалізація семантико-синтаксичних відношень у структурі простого речення з дієприслівниками недоконаного виду. 113
3.3. Дієприслівник (дієприслівниковий зворот) у складнопідрядних реченнях нерозчленованої структури. 130
3.3.1. Дієприслівник як опорний компонент для підрядної частини у складнопідрядних з’ясувальних реченнях. 131
3.3.2. Дієприслівникова конструкція як опорний компонент для залежної частини у складнопідрядному реченні з присубстантивно-атрибутивними відношеннями. 138
3.3.3. Дієприслівникова конструкція у складнопідрядному реченні з підрядними займенниково-співвідносними. 146
3.4. Дієприслівник (дієприслівниковий зворот) у складнопідрядних реченнях розчленованої структури. 150
3.5. Дієприслівник у складносурядних, безсполучникових, багатокомпонентних складнопідрядних реченнях та конструкціях з різними видами і засобами зв’язку 160
ВИСНОВКИ.. 170
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЇХ УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ. 178
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 180

У сучасній лінгвістиці функціональний підхід у вивченні граматичних одиниць (як синтаксичних, так і морфологічних) є панівним. Теорія функціональної граматики будується на двох основних напрямках аналізу мовних засобів „від форми до функції” і „від функції до форми”, що зумовлено принципом асиметрії мовного знака, з яким пов’язана відсутність співвідношення між одиницями плану вираження і плану змісту. При побудові функціонального синтаксису як особливого типу граматичного опису переважає принцип „від форми до функції”, який передбачає дослідження особливостей функціонування синтаксичних одиниць у тісній взаємодії з їх формально-синтаксичною будовою. Функціональний синтаксис у двох своїх різновидах семантичному і формальному загалом орієнтований на вияв мовних ознак синтаксичних об’єктів, з’ясування їхньої ролі у процесі комунікації [73, 14]. Пошуки співвідношення внутрішніх властивостей із характером функціонування одиниці у мовленні дозволять глибше пізнати її сутність, виявити диференційні ознаки та потенційні можливості [44, 27].
Значний науковий інтерес із погляду функціонального синтаксису викликає просте речення, ускладнене другоряднопредикативними відношеннями через уведення у його структуру компонента, вираженого напівпредикативною дієприслівниковою конструкцією. Такі речення вважаються за формою простими, а за змістом семантично складними (неелементарними) [71, 7; 165, 8; 213, 123; 236, 323330].
Характерною ознакою речення, яка вирізняє його серед інших мовних одиниць, є предикативність віднесеність висловлюваного (змісту) до дійсності [67, 264]. Предикативність вважається ознакою всіх речень, зокрема і підрядних. З іншого боку, у мовознавстві давно помічена семантична і функціональна близькість підрядних речень і ряду інших мовних утворень інфінітивних, дієприкметникових, дієприслівникових зворотів, атрибутивних комплексів тощо, які називають трансформами, дериватами речення. Для пояснення їхньої функціональної подібності з реченням використовується поняття „другорядної предикативності”, в основі якої лежить „збереження дериватами предикатних слів властивості співвідноситися з певною типовою ситуацією і передбачати учасників цієї ситуації” [110, 61]. Отже, з погляду відображення структури ситуації речення і його трансформи повністю тотожні. Диференційною ознакою порівнюваних конструкцій є те, що деривати речення не можуть виступати як окреме самостійне речення-висловлення. Відображаючи зв’язок між семантичною складністю речення і його елементарною синтаксичною структурою, додаткова (або другорядна, супровідна) предикативність обов’язково передбачає основну предикативність, між якими встановлюються семантико-синтаксичні відношення, аналогічні тим, які спостерігаються між предикативними частинами складних речень.
Додаткова предикативність виявляється, коли безпосередньо в реченні наявний зв’язок між предметом і ознакою (предикатом). Приписування ознаки предмету висловлення шляхом поєднання компонентів речення, в яких цей акт реалізується, називають предикацією. Вона виступає предикативним центром речення, якщо в ній самостійно формально виражений модально-часовий план, у протилежному випадку предикація оформляється як додаткова, другорядна [170, 8].
Функція додаткової предикативності (предикації) лежить в основі визначення граматичного значення дієприслівника: „додаткова дія”, „додаткова характеристика суб’єкта, що вказує на процесуальну ознаку” [213, 2526]. Функціонально виступаючи у ролі супровідної „другорядної дії” і не маючи відмінюваних форм, дієприслівник тим самим обставинно характеризує дію дієслова-присудка.
Для розкриття синтаксичної сутності будь-якого елемента продуктивним є не тільки зіставлення певного синтаксичного явища з іншими явищами, а й визначення різноманітних зв’язків його з іншими елементами в синтаксичній структурі речення [198, 54]. Можливості синтаксичних зв’язків слова, що зумовлюються граматичним і семантичним чинниками, характеризують його як окрему мовну одиницю. Синтаксичні зв’язки і виділювані на їх основі компоненти становлять центр формально-синтаксичної організації речення (словосполучення), що співвідноситься з відповідним формальним зразком (моделлю, структурною схемою).
Специфічною властивістю дієприслівника як граматичної одиниці є його здатність вступати у зовнішній синтагматичний зв’язок зі словами, які виражають дію та її суб’єкт, і внутрішній синтагматичний зв’язок зі словами, що входять до складу дієприслівникової конструкції. У цьому плані важливим є з’ясування характеру входження дієприслівникової конструкції у структуру речення та природи її внутрішнього членування.
У мовознавстві питання синтаксису і морфологічного статусу дієприслівника неодноразово були предметом спеціальних досліджень (праці Н.Й. Бовтрук, Г.В. Валімової, Л.О. Дерібас-Тюкшиної, Л.М. Коць, О.М. Кузьмич, О.В. Кульбабської, Т.В. Ликової, Е.С. Сасинович). До проблем синтаксичного функціонування дієприслівника, що більш-менш висвітлювались у працях вітчизняних та зарубіжних мовознавців, слід зарахувати такі, як: зв’язок дієприслівника (дієприслівникового звороту) з різними типами головних присудків та різними типами речень; зв’язок дієприслівників (дієприслівникових зворотів) між собою та в їх відношенні до головних частин речення, засоби зв’язку; співвідношення між позицією і видом дієприслівника та позицією і граматичним часом чи способом дієслова-присудка; зв’язок із підметом речення; існування головного і другорядного підметів у складі дієприслівникового звороту; уживання дієприслівників чи дієприслівникових зворотів у їх зв’язку з підрядними реченнями, залежними від них тощо.
Однак, незважаючи на посилений інтерес мовознавців до особливостей функціонування дієприслівникового компонента у структурі речення (словосполучення), ще й досі існують розбіжності у трактуванні дієприслівника й утворюваного ним звороту. Отже, актуальність теми дисертаційної роботи вмотивована потребою комплексного аналізу дієприслівникових зворотів з погляду їхньої структури та діапазону функціонування, а також необхідністю виявлення функцій дієприслівника, який не має граматикалізованого синтаксичного значення, що дозволить глибше пізнати граматичну природу та потенційні можливості його семантики на синтаксичному рівні.
Об’єктом дослідження виступають функції дієприслівникових комплексів у структурі простого ускладненого речення та складного речення з залежним компонентом придієприслівникового зв’язку

Список литературы

У сучасній українській мові дієприслівник являє собою граматично відокремлену дієслівну форму з другоряднопредикативною синтаксичною функцією. Відокремлення реалізує дієслівні ознаки дієприслівників і характерні для них семантико-синтаксичні значення.
Речення, що містять дієприслівниковий зворот, з погляду їхньої формальної організації є простими, однак із семантичного погляду вони ускладнені компонентом із другоряднопредикативним значенням, тобто за семантико-синтаксичним принципом аналізу такі структури розглядаються як семантично неелементарні, складні.
Дієприслівник як морфологічна форма повнозначної частини мови наділений специфічними синтаксичними властивостями зовнішнього і внутрішнього синтагматичного зв’язку, які виявляються у закономірностях його сполучуваності з тими чи іншими компонентами в умовах конкретних мовленнєвих реалізацій. Для дієприслівника (вербоїда) характерне збереження усіх семантико-синтаксичних позицій правобічної валентності фінітного дієслова. Внутрішня валентність дієприслівника виявляє особливості внутрішньої формальної організації дієприслівникового звороту. Валентна активність дієприслівника мотивується ступенем його інформативності (автосемантичністю чи синсемантичністю), конкретними комунікативними завданнями та участю дієприслівникового компонента у внутрішньосинтаксичній організації речення.
Дієприслівникові словосполучення, яким властива значеннєва і структурна поліфункціональність, об’єднують у своєму складі усталені моделі валентності: P2+Obj; P2+Adv; P2+P.d; P2+Obj1+Obj2; P2+Obj+Adv; P2+Adv1+Adv2; P2+Obj1+Obj2+Adv; P2+Obj+Adv1+Adv2; P2+Obj1+Obj2+Obj3; P2+Adv1+Adv2+Adv3. Кожна модель має конкретні реалізації, за нею в мові закріпилося певне лексико-семантичне наповнення з боку детермінованого і детермінуючого членів, на основі яких встановлюються ті або інші семантико-синтаксичні відношення.
Дієприслівники у сучасній мові можуть уживатися як одновалентні чи як полівалентні лексичні одиниці. Серед словосполучень, організованих одновалентними дієприслівниками, найбільшою продуктивністю відзначаються ті, що спеціалізуються на реалізації об’єктних відношень. У моделі P2+Obj функцію об’єкта другорядної дії виконують іменники (займенники) у непрямих відмінках (знахідний, родовий, давальний, орудний без прийменників; прийменниково-відмінкові форми знахідного з прийменниками на, в (у), про, за, об; родового з прийменниками до, з, в(у), проти; орудного з прийменниками з (із), під, за; місцевого з прийменниками в (у), на, по) та інфінітив.
Семантичний діапазон однооб’єктних дієприслівників широкий. Найбільш активними у плані валентності постають дієслівні форми зі значенням конкретної фізичної дії, руху чи переміщення у просторі, мовлення і мислення, зорового і чуттєвого сприйняття, внутрішнього стану особи.
Утворювані дієприслівником звороти з обставинною детермінацією характеризуються локативним, темпоральним, медіативним і каузальним значеннями. Семантичне коло різних видів детермінації формується на базі дієприслівників зі значенням буття, місцерозташування, руху чи переміщення у просторі, спрямованості, тривалості, конкретної фізичної дії або стану.
Дієприслівникові словосполучення з локативним значенням репрезентовані різними структурами, у яких залежний компонент, що є назвою конкретних предметів або їх сукупності, параметричних характеристик предмета, виражається прийменниково-відмінковими словоформами родового з прийменниками в (у), до, з (із, зі, зо), з (із)-за, з-під, з (із)-поміж, поміж, серед, біля, коло, навколо, довкола, край, обіч; орудного з прийменниками між (поміж), під, над, перед, за або без них; місцевого з прийменниками в (у), на, по; знахідного з прийменниками в (у), повз, за, між (поміж). Обставинний компонент виражається також локативними прислівниками.
Дієприслівникові словосполучення з темпоральним значенням представлені структурами, морфологічними репрезентантами яких є темпоральні прислівники, іменники з часовою семантикою у формах знахідного з прийменниками з, на; родового з прийменниками після.
У дієприслівникових словосполученнях зі значенням способу дії обставинний компонент, який не зумовлений валентністю другорядного предиката, представлений якісно-означальними прислівниками, прислівниками способу дії, стійкими прислівниковими сполученнями; відмінковими і прийменниково-відмінковими словоформами іменників (орудного; знахідного з прийменниками в (у), через; місцевого з прийменником по), а також сполученням словоформ родового зі знахідним із прийменником з (із) в (у), або родового з родовим та прийменником від до.
Дієприслівникові словосполучення, компоненти яких пов’язані між собою каузальними відношеннями, представлені моделями двох типів: AdvPart + з (із, зі) + N2 або AdvPart + від (од) N2.
У словосполученнях, що реалізують значення „міри простору чи кількості”, залежний від дієприслівника компонент виражається здебільшого прислівниками міри і ступеня, рідше сполученням числівника та іменника зі значенням неозначеної кількості та іменника у родовому відмінку (із прийменниками на, до або без них).
Моделі словосполучень із предикатно-детермінуючим дієприслівником являють собою структури з залежними іменниками або прикметниками у формі орудного відмінка.
Серед полівалентних дієприслівників найбільшою частотністю вживання відзначаються двооб’єктні дієприслівники. Словосполучення з опорними двооб’єктними дієприслівниками представлені такими структурами: AdvPart+N4+N5, AdvPart+N4(2)+N3; AdvPart+N5/N4+за,на,в(у),об+N4; AdvPart+N4+в(у),від(од)N2; AdvPart+N4+на,поN6; AdvPart+N5+відN2.
У словосполученнях, організованих об’єктно-адвербіальним дієприслівником, реалізуються одночасно об’єктні та різні обставинні значення (місця, способу дії, рідше мети, часу, міри і ступеня). Модель валентності P2+Obj+Adv репрезентовано у таких синтаксичних структурах: AdvPart+N4(2)+в,наN6; AdvPart+N4+з,за,над,під,передN5; AdvPart+N4+в(у),на, під,заN4;AdvPart+(з,із)N5+з(із),з-під,до,по,попідN2; AdvPart+зN5+в(у),на,поN6; AdvPart+N5+в(у),на,між,під,крізьN4; AdvPart+N3+N5; AdvPart+N3+доN2; AdvPart+N3+в(у),на,підN4.
Конструкції з двома залежними від вторинного предиката компонентами представлені також моделями: P2+Obj1+Obj2/Adv, P2+Obj1+Adv/Obj2, у яких реалізація крайнього компонента залежить від семантики сполучуваних елементів. Морфологічними репрезентантами Obj1 виступають знахідний, родовий та орудний відмінки; Adv / Obj2 родовий відмінок з прийменниками з (із), до, попереду, позаду, перед, біля, мимо, між, з-за, а також місцевий відмінок із прийменниками в (у), на, по; Obj2/Adv знахідний відмінок із прийменником на, родовий з прийменниками від (од), для, до, на, з (із).
Словосполучення з двоадвербіальними дієприслівниками реалізують здебільшого локативно-медіативні, власне локативні, темпорально-локативні значення, рідше власне медіативні, темпорально-медіативні, каузально-локативні значення. Такі словосполучення являють собою синтаксичні структури з залежними від опорного слова двома прислівниками; прислівником та різними прийменниково-відмінковими словоформами іменника (знахідного з прийменниками в(у), на, під; місцевого з прийменниками в(у), на; родового з прийменниками (із)-поміж, з, з-за, до, серед); двома прийменниково-відмінковими словоформами.
У моделях словосполучень, у яких другорядний предикат відкриває три позиції (Obj1+Obj2+Adv), опорний компонент поєднується з двома (трьома) відмінковими (знахідний чи родовий, давальний, орудний) і прийменниково-відмінковими формами іменника чи займенника (знахідного з прийменниками в, за, на, під, про; родового з прийменниками в, до, від, для, з-під, замість, поперед; орудного з прийменниками з, за, над, перед; місцевого з прийменниками в(у), на, по) та прислівником. Найпоширенішими є структурні моделі: AdvPart+N4(2)+(над,перед)N5 /в,заN4 / від,попередN2 / в,наN6+Adverb; AdvPart+N5+поN6 /наN4+ Adverb; AdvPart+N4(2)+N3+в,на,підN4 /Adverb.
У моделі P2+Obj+Adv1+Adv2 функцію об’єкта виражають словоформи знахідного або родового відмінка, а також орудного з прийменниками з (із), за, перед; компоненти з адвербіальною семантикою репрезентовано поєднанням прийменниково-відмінкової форми іменника з прислівником або двох прийменниково-відмінкових словоформ знахідного відмінка з прийменниками в (у), на, під, через; родового з прийменниками з (із), до, від (од), для, посеред; орудного з прийменником з; місцевого з прийменниками в (у), на, по. Найпродуктивнішими є синтаксичні структури, побудовані за зразком: AdvPart+N4(2)+в(у)N6+Adverb; AdvPart+N4(2)+в(у),під,черезN4+Adverb; AdvPart+N3/N5+в(у),наN4+Adverb.
Маловживаними є чотирикомпонентні дієприслівникові словосполучення, які реалізують власне об’єктні або обставинні значення.
П’ятикомпонентні синтаксичні побудови із чотирма залежними від другорядного предиката компонентами представлені такими моделями: P2+Obj1+Obj2+Adv1+Adv2; P2+Adv1+Adv2+Adv3+P.d.; P2+Adv1+Adv2+Adv3+Adv4.
Моделей з п’ятьма і шістьма залежними елементами не зафіксовано.
Особливості внутрішньої формальної організації дієприслівникового звороту відображають також моделі: P2+S1 (S2), P2+S1 (S2)+Obj. Морфологічними репрезентантами суб’єктної синтаксеми, що є складовою частиною напівпредикативного звороту, виступають іменники або займенники (сам, увесь, кожний).
Специфіка дієприслівника як вторинної предикатної синтаксеми полягає у позначенні ним другорядної дії, яка супроводить основну дію, виражену дієсловом-присудком. В основі часового зв’язку між двома діями лежить не стільки видове значення дієприслівника, скільки семантика формальних центрів дієприслівникової і головної частин речення. Завдяки семантичному і частково позиційному чинникам передаються у реченні часові значення передування, наступності чи одночасності другорядної й основної дій.
Семантико-синтаксичні відношення дієприслівника і дієслова-присудка мають імпліцитний характер, їхньому виявленню сприяють різноманітні трансформації дієприслівникового звороту (заміни його відмінковою формою іменника, сполученням дієприкметника з іменником, особовим дієсловом або ж підрядним реченням). Речення, в яких допускається заміна дієприслівникової конструкції підрядним реченням з відповідними сполучниками, характеризуються семантичною поліструктурністю.
Логічні запитання, які ставляться від (до) дієприслівника, не розкривають обставини дії присудка, а додатково виявляють часову підпорядкованість, обставинний зв’язок (комплекс смислових зв’язків) між основною і другорядною діями. Більшість дієприслівників сучасної української мови характеризується багатозначністю, що пояснюється відсутністю експліцитно вираженого відношення дієприслівника до головного присудка. Між первинною і вторинною предикаціями простого неелементарного речення встановлюються відношення мотиваційної, атрибутивної предикації, супровідної та обставинної характеризації, а також відношення рівноправної та „фонової” предикації (у випадку, коли обставинний компонент виражений дієприслівниками недоконаного виду). Межі між різними типами відношень нечіткі, оскільки функціональне значення дієприслівників зумовлюється різними чинниками, найголовнішим з яких є семантика основного і другорядного предикатів.
Дієприслівник зберігає здатність дієслівного слова розширювати структурний мінімум організованої ним складної конструкції шляхом приєднання однієї чи кількох предикативних частин, унаслідок чого формуються складнопідрядні речення різних типів, а також складносурядні, безсполучникові, багатокомпонентні складнопідрядні речення та конструкції з різними видами і засобами зв’язку.
У складнопідрядних реченнях продуктивними виступають фразово об’єктні дієприслівники головні компоненти для структурно обов’язкової залежної частини з семантикою з’ясування. Функціональна своєрідність таких речень виявляється в тому, що підрядна предикативна частина, яка виступає у ролі прямих об’єктів другорядної дії, уточнює дієприслівникове опорне слово через з’ясування його обставинної характеристики.
Опорним словом для структурно обов’язкових підрядних частин з атрибутивною семантикою та підрядних займенниково-співвідносних виступають відповідно іменники та займенники, які входять до складу дієприслівникової конструкції як валентно зумовлені дієприслівником. Серед складнопідрядних речень із підрядними займенниково-співвідносними, які підпорядковуються дієприслівниковому звороту, продуктивними є речення з якісно-кількісним значенням, менш уживані речення з обставинно-просторовим та предметно-ототожненим значенням.
У складнопідрядних реченнях з обставинною семантикою загалом дієприслівникова конструкція виступає головним компонентом для підрядних речень мети, причини, рідше допусту і порівняння. Непродуктивними є синтаксичні структури, в яких залежні від дієприслівника підрядні частини виявляють семантику часу. Не функціонує дієприслівник у складнопідрядних реченнях із підрядними умови та наслідку. Залежні предикативні частини завжди постпозитивні, приєднуються до дієприслівникового звороту за допомогою семантичних сполучників, які реалізують закріплені за ними семантико-синтаксичні відношення.
Маловживаними є синтаксичні структури, в яких із семантикою дієприслівникового звороту співвідносяться предикативні частини, що приєднуються сурядним зв’язком, виражаючи значення зіставно-протиставних відношень, або безсполучниковим зв’язком, коли реалізуються відношення з’ясувально-об’єктні, пояснювальні, умовні, наслідкові, причинові, а також мети, способу дії, міри і ступеня. Виконуючи функцію слів автора, дієприслівник здатний організовувати конструкції з прямою мовою.
Приєднуючи дві (і більше) предикативні частини, дієприслівник (дієприслівниковий зворот), формує складні синтаксичні конструкції з послідовною підрядністю, з однорідною і неоднорідною супідрядністю, із сурядністю і підрядністю. Найбільшу продуктивність виявляють складнопідрядні багатокомпонентні речення з послідовною підрядністю.

Л ТА ЇХ УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

1. Виннич. Винниченко В. „Уміркований” та „щирий”: Повісті та оповідання. К.: Молодь, 1992. 416 с.
2. Гонч. Гончар О. Т. Твори: В 7 т. К.: Дніпро, 1987. Т. 1. С. 2649, 480544; Т. 3. С. 273556.
3. Гуц. Гуцало Є. П. Твори: В 5 т. Т. 1: Оповідання, новели. К.: Дніпро, 1996. 454 с.
4. Загр. Загребельний П. Твори: В 2 т. Т. 1: Розгін. К.: Дніпро, 1984. 548 с.
5. Ів. Іваненко О. Марія: Роман. К.: Дніпро, 1977. 578 с.
6. Кост. Костенко Л. В. Вибране. К.: Дніпро, 1989. 559 с.
7. Коцюб. Коцюбинський М. Хвала життю. К.: Дніпро, 1964. 279 с.
8. Лепк. Лепкий Б. Твори: В 2 т. Т. 1: Поетичні твори. Прозові твори. Мемуари. К.: Наук. думка. 845 с.
9. Л. Укр. Леся Українка. Зібрання творів: В 12 т. Т. 1: Поезії. К.: Наук. думка, 1975. 447 с.
10. Лук. Луків М. Ріка: Поезії. К.: Рад. письменник, 1973. 63 с.
11. Мушк. Мушкетик Ю. М. Позиція: Роман. К.: Дніпро, 1982. 325 с.
12. Олесь Олесь О. Твори: В 2 т. Т. 1: Поезії. К.: Дніпро, 1990. 959 с.
13. Павл. Павличко Д. В. Твори: В 3 т. Т. 2: Поезії. К.: Дніпро, 1989. 542 с.
14. Підм. Підмогильний В. Місто : Роман, оповідання. К.: Молодь, 1989. 448 с.
15. Тич. Тичина П. Г. Сонячні кларнети: Поезії. К.: Дніпро, 1990. 399 с.
16. Фр. Франко І. Зібрання творів: В 50 т. Т. 1: Поезія. К.: Наук. думка, 1976. 502 с.
17. Шевч. Шевченко Т. Кобзар. К.: Держ. вид-во худ. літер., 1961. 607 с.
18. Шев. Шевчук В. О. Долина джерел: Оповідання. К.: Рад. письменник, 1981. 240 с.
19. Шев. Шевчук В. О. Крик півня на світанку: Повісті. К.: Молодь, 1979. 240 с.

1. Абрамов Б. А. О понятии семантической избирательности слов // Инвариантные синтаксические значения и структура предложения. М.: Наука, 1969. С. 515.
2. Абрамов Б. А. Синтаксические потенции глаголов (в сопоставлении с другими частями речи) // Науч. докл. высш. шк. Филол. науки. 1966. № 3. С. 3444.
3. Адмони В. Г. Завершенность конструкции как явление синтаксической формы // Вопр. языкознания. 1958. № 1. С. 111116.
4. Адмони В. Г. Типология предложения // Исследования по общей теории грамматики. М.: Наука, 1968. С. 243255.
5. Акимова Г. Н. Новое в синтаксисе современного русского языка. М.: Высш. шк., 1990. 166 с.
6. Акимова Г. Н. Новые явления в синтаксическом строе современного русского языка: Учеб. пособие. Л.: Изд-во ЛГУ, 1982. 130 с.
7. Акимова Т. Г., Козинцева Н. А. К определению значения зависимого таксиса в русском языке (на материале конструкций с деепричастием) // Функциональные аспекты грамматики русского языка: Учен. зап. Тартуского гос. ун-та. 1985. Вып. 719. Тарту, 1985. С. 4461.
8. Алисова Т. Б. Опыт семантико-грамматической классификации простых предложений // Вопр. языкознания. 1970. № 2. С. 9198.
9. Алисова Т. Б. Очерки синтаксиса итальянского языка (Семантическая и грамматическая структура простого предложения). М.: Изд-во Моск. ун-та, 1971. 293 с.
10. Андерш Й. Ф. Проблеми синтаксичної семантики в сучасному зарубіжному мовознавстві // Мовознавство. 1983. № 1. С. 1118.
11. Апресян Т. А., Апресян Ю. Д. Об изучении смысловых связей слов // Иностр. яз. в шк. 1970. № 2. С. 3243.
12. Апресян Ю. Д. О силь