СЕМАНТИКО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ПРИРОДА ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ У ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ ЗАКАРПАТОУКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ (40-90 рр. ХХ ст.)

Краткое описание

Ужгородський національний університет

На правах рукопису

ПАПІШ Віталія Андріївна

УДК 811.161.2’373.7

СЕМАНТИКО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ПРИРОДА ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ У ХУДОЖНІЙ ПРОЗІ ЗАКАРПАТОУКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ
(40-90 рр. ХХ ст.)

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник кандидат філологічних наук, доцент
Розумик Тамара Матвіївна

Ужгород 2003

ЗМІСТ

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ...............................................................3
ВСТУП.........................................................................................7
Розділ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ

1.1. Загальні проблеми фразеології на сучасному етапі..................18
1.2. Фразеологізми у спектрі лінгвоаналізу художнього тексту.....27
1.3. Стилістична значущість фразеологізмів.....................................36

Розділ ІІ. УЗУАЛЬНІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ В ХУДОЖНІХ ТВОРАХ ЗАКАРПАТОУКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ...........................................................................................43
2.1. Фразеологізми зі структурою словосполучення.......................43
2.1.1. Вербальні фразеологізми.........................................................43
2.1.2. Адвербіальні фразеологізми....................................................68
2.1.3. Субстантивні фразеологізми....................................................75
2.1.4.Ад’єктивні фразеологізми.........................................................77
2.2. Фразеологізми зі структурою речення.......................................79
2.2.1. Фразеологізми зі структурою двоскладного речення...........80
2.2.2. Фразеологізми зі структурою односкладного речення........83
2.2.3. Інтер’єктивні стійкі фрази........................................................84

Розділ ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ЗМІСТУ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ ТА АВТОРСЬКІ ІННОВАЦІЇ...............................................................................88

3.1. Оказіонально трансформовані фразеологізми.........................88
3.2. Градація.....................................................................................114
3.3. Варіанти традиційних фразеологізмів....................................120
3.4. Діалектні особливості у межах ФО....................................124
Розділ ІV.ФРАЗЕОЛОГІЗМИ ХУДОЖНІХ ТЕКСТІВ, НЕ ЗАФІКСОВАНІ ФРАЗЕОЛОГІЧНИМ СЛОВНИКОМ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ................129
ВИСНОВКИ.............................................................................168
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ...................185

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
І.

ЕУМ Українська мова. Енциклопедія. К.: Вид-во "Українська енцик- лопедія" ім. М.П.Бажана, 2000.
ЕСУМ Етимологічний словник української мови. К.: Наукова дум- ка,1982, 1985, 1989. Т.І-ІІІ.
Лавер ­ Лавер В.И. Фраземика украинских диалектов карпатского регио-
на: Дисс. ... докт. филол. наук. Київ, 1992. 340 с.; Атлас фразе­­ мики украинских диалектов карпатского региона (на правах ру кописи). Приложение к диссертации. Ужгород, ч.І-ІІ, 1991, карт 261.
Л.С. Літературознавчий словник-довідник. К.: Видавничий центр «Ака­­демія», 1997.
Словарь Словарь української мови / Упор. Б.Грінченко : У 4 т. К., 1907 1909.
СУІ Словник українських ідіом / уклав Удовиченко Г.М К. Радянський
письменник, 1968.
СУЛМС Сучасна українська літературна мова: Стилістика / За заг. ред. акад. І.К.Білодіда. К.: Наукова думка, 1973. 588 с.
СУМ Словник української мови: В 11т. К.: Наукова думка, 1970- 1980.
У Удовиченко Г.М. Фразеологічний словник української мови : В 2-ох т. К.: Вища школа, 1984.
УРФС Олійник І.С., Сидоренко М.М. Українсько-російський і росій- сько-український фразеологічний словник. 2-е вид. К.: Рад. шко-
ла, 1978. 446 с.
Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: В 4-ох т. М., 1964- 1973.
ФСРЯ Фразеологический словарь русского языка/ Под. ред.А.И. Молот кова. М.: Сов. энциклоп., 1967.
ФСУМ Фразеологічний словник: У 2 кн. К.: Наукова думка, 1993.
ІІ.
Маркуш -1 Маркуш О. Гомін Тиси. Оповідання // Маркуш О.Гомін Тиси.
Оповідання. Повісті. К: Дніпро, 1991. - С.18-215.
Маркуш -2 Маркуш О.Юлина. Повість // Там же. с.216-262.
Маркуш-3 Маркуш О. Мрійники. Повість // Там же. С.263-414.
Мейгеш-1 Мейгеш Ю.Стихія. К.: Радянський письменник, 1985. 319 с.
Мейгеш -2 Мейгеш Ю. Така любов // Вибрані твори. К.: Дніпро, 1985. С.15-233.
Мейгеш-3 Мейгеш Ю. Життя хвилини, роки...// Вибрані твори. К.:
Дніпро, 1985. С.233-352.
Мейгеш-4 Мейгеш Ю. Сьогодні і завжди // Вибрані твори. - К.: Дніп- ро, 1985. С.352-452.
Потушняк-1 Потушняк Ф.Оповідання, новели, поезії в прозі // Потуш- няк Ф. Повінь. Оповідання, новели, поезії в прозі, роман. Ужго- род: Карпати, 1985 С.17-176.
Потушняк-2 - Потушняк Ф. Повінь. Роман // Там же. С.177-571.
Станинець Станинець Ю. Юра Чорний. Повість. Унгвар: Видання
подкарпатського о-ва наук, 1943. 168 с.
Томчаній-1 Томчаній М. Брати // Томчаній М. Жменяки. Ужгород: Ка р­пати, 1982. С.537-712.
Томчаній-2 Томчаній М. Жменяки // Томчаній М. Жменяки . Ужгород:
Карпати, 1982. С.25-317.
Томчаній-3 Томчаній М. Тихе містечко // Томчаній М. Жменяки. Ужго
род: Карпати, 1982. С.317-357.
Чендей- І Чендей І. Вибрані твори: У 2 т. К.: Дніпро, 1982. Т.1
623 с.
Чендей - ІІ Чендей І. Вибрані твори: У 2 т. К.: Дніпро, 1982. Т.2. 166 с.
Чендей-1 Чендей І. Вітер з полонин. Оповідання // Чендей І. Вітер з по- лонин. К.: Державне вид-во художньої літератури, 1958. 95 с.
Чендей-2 Провесна. Повість // Чендей І. Вітер з полонин. К.: Держав- не видавництво художньої літератури, 1958. С.54-117.
Чендей-3 Чендей І. Ватри не згасають. Ужгород, Закарпатське обласне вид-во, 1960.-143 с.
Чендей-4 Птахи полишають гнізда. К.: Рад. письм., 1965. 260 с.
Чендей-5 Чендей І. Терен цвіте. К.: Дніпро, 1967. 464 с.
Чендей-6 Чендей І. Зелена Верховина. Оповідання К.: Дніпро, 1975. 439 с.
Чендей-7 Чендей І. Теплий дощ. К.: Рад. письм., 1979. 348 с.
Чендей-8 Чендей І. Іванові журавлі. Повість // Чендей І. Теплий дощ.
К.: Рад. письм., 1979. С.193 347.
Чендей-9 Чендей І.Чорна сальва. Повість // Чендей І. Теплий дощ. К.:
Рад. письм., 1979. С. 3 157.
Чендей-10 Чендей І. Казка білого інею. Ужгород: Карпати, 1979. С.7-145.
Чендей-11 Чендей І. Кринична вода. Повість // Чендей І. Кринична во- да. Ужгород: Карпати, 1980. С.5-109.
Чендей-12 Чендей І. Комаха в бурштині. // Чендей І. Вибрані твори: У 2т. К.: Дніпро, 1982. Т. 1. С. 216-267.
Чендей-13 Чендей І. Криниця діда Василя. Повість // Чендей І. Вибрані твори: У 2 т. К.: Дніпро, 1982. Т. 1. С. 178-216.
Чендей-14 Чендей І. Луна блакитного овиду. Повість // Чендей І. Вибра- ні твори: У 2 т. К.: Дніпро, 1982. Т. 2. С. 169 263.
Чендей-15 Чендей І. Вікна у світ. К. : Дніпро, 1987. 493 с.
Чендей-16 Чендей І. Калина під снігом. К.: Рад. письм., 1988. 399 с.
Чендей-17 Житіє Антона Кукурічки. Повість // Чендей І. Калина під снігом. К.: Рад. письм., 1988. С. 57-204.
Чендей-18 Чендей І. Іван. Повість // Чендей І. Калина під снігом. К.: Рад. письм., 1988. С. 6 57.
Чендей-19 Калина під снігом // Чендей І. Калина під снігом. К.: Рад. письм., 1988. С. 314 352.
Чендей-20 Скрип колиски. К.: Дніпро, 1989. 432 с.

ВСТУП

Вивчення фразеологічної системи української мови через призму художніх творів дозволяє з’ясувати активні процеси у фразеології і динаміку форм усталених висловів у різних функціональних умовах, простежити стилістичний потенціал оказіональних трансформацій фразеологічних одиниць (далі ФО). Підкреслюючи необхідність аналізу значень мовних одиниць у тісному зв’язку з функціонуванням їх у мові, О.О.Потебня зазначав: За звичаєм ми розглядаємо слово в такому вигляді, як воно дається в словниках. Це все одно, якби ми розглядали рослину, якою вона є в гербарії, тобто не так, як вона насправді живе, а як штучно приготовлена з метою пізнання” [173, 3-4]. Тож зрозуміло, що дослідження текстів художнього мовлення надає можливості для спостережень функціонально-семантичної суті ФО.
Фразеологія художніх творів уже була об’єктом наукового зацікавлення багатьох українських лінгвістів, зокрема Л.Г.Авксентьєва, М.А.Алексеєнка, М.Ф.Алефіренка, Б.І.Боднар, С.С.Дідик, М.М.Богдана, С.А.Ган­жі, І.С.Гнатюк, М.П.Коломійця, А.П.Супрун, В.Д.Ужченка, Л.Ф.Щер­­бачук, Ю.І.Кохана та ін. Вони приділили увагу дослідженню фразеологічного багатства художніх творів класиків української літератури, зокрема Т.Шевченка, М.Коцюбинського, М.Стельмаха, М.Рильського, О.Гончара, П.Загребельного та ін. Розвиток фразеологічної науки потребує розширення об’єктів дослідження, зокрема фразео­логічного фонду, почерпнутого з художніх творів регіональних авторів, які є не лише зодчими літературної мови у своєму краї, але й водночас носіями живого говіркового мовлення. Їхні твори актуалізують словникові скарби української традиційної фразеології та служать засобом фіксації багатьох мовних явищ, поширених лише на певній території.
Закарпаття унікальний етнокультурний регіон, своєрідність якого зумовлена в першу чергу історичними передумовами. Формування лінгвістичного узусу на на цій території відбувалося у складних умовах. Упродовж багатьох віків Закарпаття було відірване від споконвічних українських земель, перебуваючи у складі Угорщини (з кінця Х ст.) Ав­стро-Угор­щини (1867-1918), Чехословаччини (1919-1938), гортистської Угорщини (1939-1944). Українська мова на території Срібної Землі завжди перебувала в тісному контакті з угорською, словацькою, румун­ською, чеською. За літературну мову в ХІХ ст. і майже до 40-их років ХХ ст. на Закарпатті правило так зване язичіє”, тобто строката мішанина, штучний витвір, що взагалі суперечило духові живої мови, почасти російська літературна мова, а також живорозмовне руське” мовлення” [204, 2003, 32]. „Чистою літературною мовою не видавалося майже нічого, літературною російською дуже мало... Практично все друковане мало в собі елементи місцевих говірок” [243,166]. Лінгво-етнічні кон­такти та соціально-політичні умови, тривала орієнтація на мову старо­українського зразка, відсутність єдиного правопису, стабільного під­ручника, велика діалектна розмаїтість були серйозними перешкодами до створення єдиних літературних норм. Після возз’єднання з Україною (1945 р.) зникли перешкоди для розвитку української літературної мови. Це був час відродження, оновлення, великого злету культурного життя пригнобленої раніше частини українського етносу. Після вікового застою зросла національна свідомість закарпатців, які починають усвідомлювати себе українцями.
Закарпаття здавна привертає увагу багатьох дослідників. Зокрема, ґрунтовно вивчені закарпатські говори, що представлено в багатьох працях науковців (С.П.Бевзенка, І.І.Панькевича, М.А.Грицака, К.Й.Гала­са, В.І.Добоша, Й.O.Дзендзелівського, П.М.Лизанця, В.В.Німчука, Т.М.Ро­­­­­зу­мик, І.В.Сабадоша, М.І.Сюська, П.П.Чучки та ін.). Приділена також увага фразеологічній системі закарпатських говорів у працях С.П.Бевзенка, Й.О.Дзендзелівського та у докторській дисертації В.І.Ла­вера. На цьому фоні суттєвою прогалиною залишається вивчення фразео­логічного багатства у творах закарпатоукраїнських письменників, серед яких є талановиті майстри слова, відомі не тільки в Україні, але й поза її ме­жами, такі як: В.Гренджа-Донський, О.Маркуш, Ю.Станинець, М.Том­­­­чаній, Ф.Потуш­няк, І.Чендей, Ю.Мейгеш та ін. Вони створили ви­сокі зразки словесно-художнього мистецтва, які за своїми естетичними вартостями посідають гідне і рівноправне місце в загальноукраїнському контексті. Показово, що у сучасні загальноукраїнські словники, зокрема Словник української мови в 11 томах (1970-1980) і Фразеологічний словник української мови (1993), введені також ілюстрації з творів закарпатських митців.
Об’єктом художнього осмислення життя названі автори обирають в ос­нов­ному Закарпаття. Мовний світ персонажів їх творів представлений ХІХ століттям і закінчується сучасністю. В епічному розлогому руслі художньої прози вмістилися різні часи, широкий історичний простір, безліч конкретних доль, з яких складається буття усього верховинського люду. О.Маркуш, І.Станинець, М.Томчаній, Ф.Потушняк, І.Чендей, Ю.Мейгеш належать до когорти людей, активна творчість яких припадає на 40-90 рр. ХХ століття. Ці письменники найповніше віддзеркалюють епо­ху, в якій їм довелося жити і працювати. Кожен з них пройшов непростий життєвий шлях, повний злетів і важких випробувань.
Маркуш Олександр Іванович (1891-1971) прозаїк, фольклорист, перекладач, педагог. Родом із м.Хуста. Середню освіту здобув в угорських школах, а вищу освіту в Мараморош-Сігеті (тепер Румунія). Автор 23 підручників та посібників для шкіл, у тому числі підручника укра­­їнської мови для угорських шкіл Руська бесіда”(1932); укладач укра­їнсько-угорського термінологічного словника (1923). У 1939, під час окупації Закарпаття гортистською Угорщиною, був арештований як неблагодійний. Прозові твори друкувалися в журналах Наш рідний край” (1923); Пчілка” (1926), Зоря” (1941); альманахах Трембіта” (1926), Радянське Закарпаття” (1947), Карпати” (1959); На Верховині” (1984).
Окремими виданнями вийшли такі збірки, як Виміряли землю” (1925), Іри­­­ну засватали” (1941), Юлина” (1942), Коровку гнали” (1943), Марамороські оповідання” (1956), Мрійники” (1961), Лист матері” (1963), Світанок Тисі усміхнувся”(1966), Гомін Тиси” (1991). О.Мар­куш був нагороджений медалями За трудову відзнаку”, За доблесну працю”. Його твори перевидавалися в Ужгороді, Києві, виходили у перекладі російською, білоруською, молдавською, литовською, угорською, чеською, словацькою, болгарською мовами.
Станинець Юрій Іванович (1906-1994) яскравий представник закарпатської духовної еліти. Народився 5 вересня 1906 року в Ниж­ньому Шарді (тепер Іршавський район). Навчався у сільській народній шко­лі, угорській горожанці в Севлюші, в руській” Берегівській гімназії. Навчання у Берегівській гімназії (1926) допомогло йому усвідомити себе сином великого українського народу, незважаючи на те, що у той час офіційною владою закарпатцям було заборонено називати себе укра­їнцями. Друкувався у жураналах Наш рідний край” (1925-1927), Наша зем­ля” (1928) (редагував В.ҐренджаДонський), в Альманасі під­кар­патських українських письменників” (1936), Антології української нове­ли” (1938, Рим). Твори Ю.Станинця вийшли окремими книгами Подарунок” (1942) та Юра Чорний” (1943). У 1939 р. брав активну участь у створенні Карпатської України як депутат Сойму. У творчому ста­новленні митця, напевно, зіграло роль і те, що одним із учителів у Берегівській гімназії був молодомузівець Василь Пачовський. Після возз’єднання ім’я Ю.Станинця було вилучено з літературного процесу через те, що він був священиком. Із тавром буржуазного”, анти­народ­ного” він був замовчуваний до 1990 року, коли була опублікована повість „Юра Чорний”. Стилістичний почерк письменника відтворює, з одного боку, оригінальний мовний орнамент закарпатців, а з другого дає уявлення про особливості т.з.”язичія” яким послуговувалися на Закарпатті до 1945 року (зі збереженням ы, ѣ,ъ). Як і В.Ґренджа-Донський, Ю.Стани­нець пише народнорозмовною мовою зі збереженням фоне­тичних діалектних рис. Тому для ілюстрацій ми використали перше видання повісті (1942), а не перевидання (1991), яке містить редакторські правки і написане сучасним правописом. Повість Юра Чорний” у 1942 році, коли на Закарпатті точилися політичні дебати про національну ідентичність закарпатців і, відповідно, про їх мову, а навчання у школах в основному велося угорською, була явищем помітним і новоестетичним.
Потушняк Федір Михайлович (1910-1960) народився в с.Осій Іршавського району в сім’ї селянина-бідняка. Закінчив Берегівську гім­назію, філософський факультет Карлового університету в Празі, де вивчав латинську, французьку, німецьку, угорську, румунську та слов’янські мо­ви. Вчителював у закарпатських селах, згодом працював в Уж­горо­д­ському державному університеті на посаді доцента кафедри загаль­ної історії. Наукові зацікавлення стосувалися археології, етнографії, істо­рії, літературознавства, художнього перекладу з англійської, італійської, польської, угорської, німецької, французької. Початок літературної діяльності припадає на другу половину 20-их років ХХ століття. Перші його вірші друкувалися в журналах „Пчілка”, „Наш рідний край”, „Підкарпатська Русь”, „Говерла”. Визнання письменникові принесли про­зові твори, що ввійшли до книжок „Земля” (1938), „Оповідання” (1942), „В долині синьої ріки” (1957), роман „Повінь” (1959).
Томчаній Михайло Іванович (1914-1975) увійшов у велику літе­ратуру трилогією Жменяки” (романи Жменяки”, Тихе містечко”, Брати”), а також збірками Закарпатські оповідання” (1953), Оповідання” (1955), Двоє щасливих” (1958), Готель Солома” (1960), На кордоні” (1962),Скрипка його молодість” (1968).
Народився 16 липня 1914 р. у хліборобській родині с. Горяни по­бли­зу Ужгорода. Закінчив Ужгородську горожанську школу, Мукачівську торговельну академію. Був призваний у чехословацьку армію, пізніше працював в Угорщині поштовим службовцем. Після возз’єднання Закарпаття з Україною (1945р.) повертається на Батьківщину, працює співробітником обласної газети. Пише твори для дітей та дорослих, займається художнім перекладом, зокрема з чеської та угорської мов. Творчість М.Томчанія високо оцінена в Історії української літератури у 8 томах” (К.: Наукова думка, 1971), в літературознавчих статтях .
Чендей Іван Михайлович народився 1922 р. в с.Дубовому Тя­чівського району Закарпатської області. Освіту здобував у школі, гімназії, на філологічному факультеті УжДУ, на вищих літературних курсах при Лі­­тературному інституті у Москві. Був відповідальним секре­тарем За­карпатської спілки письменників України, десять років працював у ре­дак­ції місцевої газети Закарпатська правда”. Лауреат літературних премій іме­ні А.Головка, В.Винниченка і Державної премії імені Тараса Шев­ченка; видав 24 книги, Найбільш відомі твори Калина під снігом” (1988), Теплий дощ” (1979), Ватри не згасають” (1960), Зелена Верхо­вина” (1975), Терен цвіте” (1967), Казка білого інею” (1979), Скрип ко­ли­ски” (1989). Його вибрані твори у 2 томах вийшли друком у 1982 р. По­вість Іван” (1968) за своєю проблематикою співзвучна з романом Собор” О.Гончара, за неї І.Чендея виключають з партії, вилучають з бібліотек його твори, забороняють друкуватися. Протягом дев’яти років творче забуття.
Творчість митця високо оцінена у восьмитомній Історії української літератури” (К., 1968), в Історії української літератури ХХ сторіччя”(К., 1998), у розвідках М.Жулинського, Г.Сивоконя, І.Дзюби, Г.Шевченка, ба­гатьох статтях літературознавців.
Мейгеш Юрій Васильович (1925-1999). Поєднував письменницьку практи­ку з педагогічною діяльністю. Лауреат премії ім. А.Головка. Народив­ся 1925 року в с.Великому Раківці Іршавського району на Закарпатті. Навчався у Білківській горожанській школі, Ужгородській учи­тельській семінарії, Ужгородському педучилищі, історичному факультеті Ужгородського державного університету. Учителював у школах с.Зняцева, м.Мукачева та Мукачівському педучилищі. Наго­роджений значком Відмінник народної освіти Української УРСР”. Упродовж 1970-1983 рр. очолював Закарпатську організацію Спілки письменників України. Заслужений пра­цівник культури України. Автор повістей Новий день” (1953), Неспокійні серця” (1956), Сьогодні і завжди” (1969), Життя, хвилини, роки...” (1976), романів Верховинці” (1961), Ка­­мін­ний ідол” (1966), Така любов” (1978), Стихія” (1985),Гол­гофа” (1990), Фінал драми” (1992). Твори Ю.Мейгеша друку­валися також у колективних збірках Лицем до сонця” (1960), Герої серед нас” (1976), Сонячною дорогою” (1978)[1].
Мова творів закарпатоукраїнських прозаїків уже була предметом уваги вчених (М.І.Сюсько, П.М Лизанець, М.А.Грицак, В.І.Статєєва, Ю.В.Юсип, А.Ю.Альбрехт та ін.), однак такі розвідки стосувалися в основному лексики, тим часом як аналіз лінгвостилістичних особливостей фразеологічного фонду комплексно не проводився. Саме це й обумовило вибір теми дисертації, яка у сфері аналізу і вивчення фразеологічної потужності художньої прози закарпатоукраїнських митців є по суті першою спробою.
Цінність художньої прози закарпатоукраїнських письменників вимірюється не тільки багатством фраземника, але й естетичним ефектом втілення ідеї, повноцінним функціонуванням таких мовних одиниць, як фразеологізми.
АКТУАЛЬНІСТЬ дослідження зумовлена увагою до проблем наукового вивчення функціонування фразеологізмів і фразеовживань у спектрі не тільки структури, семантики, але й лінгвостилістики тексту, а до того ж і відсутністю ґрунтовних досліджень, присвячених вивченню художньої мови закар­пато­ук­раїн­ських прозаїків, талановитих митців, які своєю мовною практикою утвер­джу­­вали в Закарпатті українську літературну мову.
ЗВ’ЯЗОК РОБОТИ З НАУКОВИМИ ПРОГРАМАМИ, ПЛАНАМИ, ТЕМАМИ. Тема, мета і завдання дисертації тісно пов’язані з комплек­сною темою кафедри української мови Ужгородського національного університету Історія української літературної мови та мовознавства на Закарпатті в загальноукраїнському контексті.
Мета дослідження полягає у здійсненні комплексного аналізу фразеологічного багатства в художніх творах закарпатоукраїнських прозаїків 40-90 рр. ХХ ст., вивченні на цій основі текстотвірних можливостей і дослідженні механізму функціонування фразеологічних одиниць у системі внутрішньотекстових зв’язків.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких основних ЗАВДАНЬ:
1. Дати лінгвістичну характеристику художнього тексту як основного середовища формування імпліцитних властивостей і стилістичних потужностей фразеологізмів з урахуванням досягнень сучасного мовознавства в галузі фразеології і лінгвостилістики.
2. Дослідити механізм функціонування узуальних та ока­зіональних фразеологізмів у конкретних текстових умовах під кутом зору їх художньо-виражальних функцій і текстового значення з позицій комплексного аналізу художнього тексту.
3. Зробити аналіз фразеологічного матеріалу, вияв­леного у художніх текстах закарпатоукраїнських прозаїків, в плані семантики.
4. Здійснити структурний аналіз фразеологізмів.
5. Подати характеристику фразеовживань у плані частотності.
6. Представити авторські інновації у сфері фраземіки.
7. Виявити у художній прозі закарпатоукраїнських прозаїків фразеологізми та фразеологізовані словосполуки, не зафіксовані Фразеологічним словником української мови (К.,1993).
ОБ’ЄКТОМ дослідження є фразеологічна система української мови, а ПРЕДМЕТОМ узуальні, оказіональні фразеологізми, що функціонують у художніх творах у їх зіставленні з фразеологізмами у відомих лексикографічних джерелах.
ДЖЕРЕЛЬНОЮ БАЗОЮ дослідження є фразеологічні одиниці, відібрані методом суцільного обстеження текстів художніх творів шести закарпатоукраїнських письменників: О.Маркуша, І.Ста­­­нин­ця, М.Том­чанія, Ф.Потушняка, Ю.Мейгеша, І.Чендея. Картотека фактичного матеріалу складає 1662 ФО.
МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ. Дослідження фразеологічного реєстру, виявленого в художніх творах письменників одного ареалу, передбачає необхідність аналізу і встановлення домінуючих спільних та інди­відуальних ознак у фразеовживанні. Це обумовило використання опи­сового та кон­тексту­ального методів як варіаційних. Крім того, для з’ясу­вання суті численних стилістичних ефектів узуальних, оказіональних фра­зем та потенційних фразеосполук використовуються як допоміжні кон­тексто­логічний, дистрибутивний, компонентний, статистичний аналіз, метод фразеологічної ідентифікації та фразеологічної аплікації.
НАУКОВА НОВИЗНА полягає у тому, що в роботі вперше досліджено фразеологічний фонд на базі текстів художньої прози закарпатоукраїнських митців, установлено співвідношення узуального й оказіонального у практиці їх авторського мовлення. Уведено в обіг оригінальний некодифікований фразео

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації дається теоретичне обґрунтування важливості ви­­вче­ння фразеологізмів на матеріалі художніх текстів, які є художньо естетичною системою, одним із надійних засобів фіксації мовних явищ.
Художні текстові масиви стають важливими чинниками реалізації традиційної семантики узуальних фразеологізмів, актуалізації появи но­вих сем, конотацій і смислів.
Фразеологічний матеріал, що знайшов відображення у творах закар­патоукраїнських письменників, синтезує багатство, різномаїття, експресив­ність, передає національний колорит української мови, є невід’ємною частиною художнього осмислення дійсності, органічно вплітаючись у канву творів, розкриваючи діалектику душі персонажів та оповідачів, пожвавлюючи мовлення дійових осіб, пробуджуючи відповідні емоції в адресатів, підсилюючи художність викладу, забезпечуючи лаконізм і чіткість висловлюваної думки.
Аналіз функціонування фразем у художніх творах письменників одного ареалу дозволяє зробити широкі узагальнення стосовно того, чим ця система збігається, а в чому відрізняється від загальних норм узусу.
У межах досліджуваного фразеологічного матеріалу виділяємо узуальні, оказіональні та некодифіковані ФО.
Серед уживаних авторами узуальних фразеологізмів (див.таб­лицю1) численнішою виявилася група фразем, співвідносних зі словосполученням, у складі якої виділяємо лексико-граматичні розряди: вербальні, ад’єктивні, субстантивні, адвербіальні, інтер’єктивні.

Найпродуктивнішим способом фразеологічних трансформацій (таблиця 2) у досліджуваних художніх масивах є розширення усталеної структури ФО через уведення до його складу додаткових компонентів, зазвичай прикметників або іменників, які служать образними конкретизаторами і вносять у фразеологічну семантику додаткову інформацію, оцінну та емотивнооцінну модальність, що, у свою чергу, формують конотативне значення махнути обома руками [на щось], проводжати теплим поглядом, проводжати співчутливим поглядом, допитливі очі вп’ялися, кинути вередливий погляд, кинути теплий погляд, показувати білі зуби показувати гарні зуби, показувати [вишкіряти] прокурені зуби [у значенні „сміятися”], мати гострого зуба „гніватися”, сунути свого дурного носа, най їм буде легка верховинська земля, здохлий пес не так глибоко закопаний пор.: ось де собака заритий, як реп’ях до вовняного петека (пор.: як реп’ях), серце крається на шматки (пор.: крається серце), пустити у життя корінь (пор.: пустити корінь), стати на зовсім близьку, товариську ногу (пор.: стати на близьку ногу), роги чортові обламав (пор.: обламати роги „перемогти, приборкати), ламати свою дурну голову (пор.: ламати голову), стріляти страшними очима (пор.: очима стріляти), вийти на гладку дорогу (пор.: вийти на дорогу „визначити своє місце в житті”).
Засвідчено випадки вживання традиційних ФО в авторській інтерпретації (загальновідомий фразеологізм супроводжується авторським оказіональним коментарем експресивного характеру): чувся не на сьомому небі, а вознісся над світом (пор.: на сьомому небі); високо літав, а низько сів (пор.: високо літати).
Продуктивними є також лексичні видозміни ФО: розмінюватися на дріб’язку (пор.: розмінюватися на дрібниці), знайти управу (пор.: знайти суд), хапати на гачок (пор: ловити на гачок ), прийти до тямки (пор.: прийти до пам’яті), добра душа (пор.: щира душа), іскра свята (пор.: іскра Божа); закидати сіті (пор.: закидати вудку), свіжий карбованець (пор.: свіжа копійка), обличчям пішли мурашки (пор.: мурашки пішли спиною), з матері-праматері (пор.: з діда-прадіда ), як бик перед муром (пор.: як теля на нові ворота), витягнути ратички, витягнути копита (пор.: витягнути ноги), ока не зажмурити (пор: не змикати очей ), підкладати голову під обух (пор.: підставляти голову під обух нара­жатися на небезпеку без потреби в чомусь”), затуляти очі (пор: закривати очі), присохло, як на псові (пор.: присохне як на собаці), налити олії на вогонь (пор.: піддавати жару у вогонь); голий як палиця (пор.: голий як бубон), дикі, мов звірі (про угорців-гортистів) (пор.: мов собака), тримати чорта за пазухою (пор.: тримати камінь за пазухою), як пішому сідло (пор.: як корові сідло), ходульна істина (пор.: прописна істина); навести на дорогу (пор.: навести на розум ), спадати на розум (пор.: спадати на думку), злість кипить (пор.: душа кипить), впасти в халепу (пор.: вскочити в халепу), втиснути в кут (пор.: загнати в кут), пороху у порохівницях вистачить (пор.: є ще порох у порохівницях); час біжить (пор.: час не жде); як циганський міх (пор.: як ковальський міх); як ягнятко боже (пор.: теля боже), перевести в іншу колію (пор.: переводити на інший лад змінювати характер розмови”); увійти в самого себе (пор.: виходити з себе).
Оригінальним способом трансформації ФО є так зване контекстне „обігрування” традиційних ФО, що ілюструють реалізацію та „гру” як прямого, так і переносного значення Ти уцінений товар продав з таким порушенням, за яке здирають сім шкур. — Зідри одну!” (пор.: здирати сім шкур нещадно бити когось”); Значить, не кажи нікому, хай усе залишиться так, як є, думав Василь над порадою старшого брата. Сховай обличчя під маску, щоб нікому не видно. Чи, може, під маскою і справді спокійніше? О, що я подумав спокійніше, бо не видно....Застеріг: нікому не кажи, не знімай з обличчя маску, вона зовсім пристойна, навіть солідна та й зроблена так майстерно, що ніхто й не здогадається (пор.: носити маску приховувати свої справжні наміри, свою справжню сутність, свідомо виступати в певній ролі”) ; Ні, я сиджу з тобою, тобі приємно? Я на сьомому небі, хоч і не знаю чи є він” (пор: на сьомому небі дуже задоволений, радісний, безмежно щасливий”; О боже, яке щастя бути сліпим, до знемоги сліпим, до памороки, до одуріння. Васильку, я зовсім очманіла, загубила голову, ти можеш повірити, що я зовсім без голови (пор: загубити думку, мову, слово втратити на якийсь час здатність логічно мислити, розмовляти”); Чого стоїш, як свічка? Світиш мені? Мені світить, еге! ... — Ні, вуйку, не свічу, а дивлюся й думаю... (пор.: як свічка, з словами рівний, стрункий дуже”);... на дорогу вибігли два вовки....,. по хребту чую, як мурашки лізуть та лізуть одна поперед одної; Мурашки пішли вгору по спині, тіло облилося потом; ”Еге ж!” затривожився він, і наче ціла армія мурашок пробігла по його спині (пор.: мурашки лізуть по спині);скоріше рак свисне, аніж я почеплю А.С.Макаренка” на правий бік грудей (пор.: як рак свисне невідомо скільки, невідомо коли); Якщо дурні баби затягнуть попа у баламуту, може прийти мороз і на мене (пор.: прийде на пса мороз); „Старий став для них як неживий, як витесана з дерева фігура” (пор.: як неживий переляканий”) .
Інтенсифікувати емоційне тло, розширити експресивні можливості ФО-синонімів допомагає створення у художній тканині градації, що представлена градуальною синонімією і градуальним комплексом. Градуальною синонімією охоплюються узуальні або оказіональні ФО: синоніми від діда-прадіда, матері-праматері (пор.: з діда-прадіда + матері-праматері оказіональний ФО); [потрібне] як п’яте колесо до воза або приший кобилі хвіст (пор.: п’яте колесо до воза + приший кобилі хвіст), напився до нетямки, до чортиків (пор.: до нестями + до чортиків); думаєте брати за карк, тиснути в кут (пор.: брати за карк + тиснути в кут). Градуальний комплекс представлений різнорідними ФО, які у конкретному контексті служать елементом характеристики однієї ситуації Потемніло в очах. Віднявся язик. Подубіли мої ноги; „Антихриста тобі материного! Бодай тебе ясні громи з неба скарали, бодай сирої землі ти наївся!” проклинав Василь газду; „бодай твою матір, бодай твого неня земля з гробу викинула, бодай твої ребра пси облизували, бодай твої руки з землі стирчали!” озвіріло кляв Василь..; Бодай ним погана сила вулиці підмітала, бодай робив сам під собою! ;”А най його цілує франца та короста! А най його цілують кольки і болячки, най ним тішиться нечиста сила!” кляв Василь Порадюк. Найчастіше послуговується градацією І.Чендей, рідше М.Томчаній, О.Маркуш, Ю.Мейгеш.
У фразеологічній системі досліджуваних літературних творів представлені численні випадки варіантів традиційних ФО. Основною умовою варіантів є семантичний фон рідного слова, на базі якого вони створені і у системі якого функціонують. Стилістична роль фразеологічних варіантів визначається бажанням авторів урізноманітнити художню мову, відсвіжити давно стерті метафоричні образи. Варіанти представлені такими групами: а) ф о н е т и ч н і в а р і а н т и : не дай біг (пор.: не дай Бог); най чорт бере (пор.: хай чорт бере); біг з вами (пор.: Бог з вами); най бог простить (пор.: хай Бог простить); б) м о р ф о л о г і ч н і в а р і а н т и : в’їстися до печінок (пор.: в’їстися в печінки); сидіти із складеними руками (пор.: сидіти склавши руки), сном не бере (пор.: сон не бере); як чорт від ладану (пор.: як чорт ладану); під сімома печатями (пор.: за сімома печатками); за чим бог прислав (пор.: з чим Бог прислав); одного слова не пускати на вітер (пор.: випускати слова на вітер); слова на вітер не пускати (пор.: випускати слова на вітер); і на розум не спадати (пор.: спадати на розум); через п’яте-десяте (пор.: п’яте через десяте); обмити руки (пор.: умити руки); кинути гачок (пор.: закинути гачок), ні слухом, ні духом (пор.: ні слуху, ні духу); ногам давати до знання (пор.: дати ногам знати); взяти на посміх (пор.: взяти на сміх); бути в тяжі (пор.: ходити тяжкою); в) л е к с и к о г р а м а т и ч н і в а р і а н т и: ані ламаного грошика (пор.: ламаної копійки); ані на ламану копійку (пор.: за ламаний гріш); г) з м і н е н и й п о р я д о к к о м п о н е н т і в ф р а з е о л о г і з м і в: : крик останньої моди (пор.: останній крик моди); сама як не своя (пор.: як сам не свій); ґ) л е к с и ч н і в а р і а н т и т р а д и ц і й н и х ф р а з е о л о г і з м і в: ні за яку ціну (пор.: за всяку ціну); холодною кригою від голови до ніг обдало (пор.: холод пробрав від голови до ніг); вчинити дурня [з когось] (пор.: робити с себе дурня); затиснути в сліпий кут (пор.: завести в тісний кут); легкий на язиці (пор.: легкий на спомин); як теля перед новими воротами (із словом стояти) (пор.: як теля на нові ворота із словом дивитися), десятим потом обливатися, сімома потами обливатися, сімдесят сьомим потом обмитися (пор.: сьомим потом обливатися дуже важко працювати”); д) з м і н и в с и н т а к с и ч н о м у о ф о р м л е н н і: Юрово народження якось не вдалося Зъ першого появлення на свђт Божий