Літературно-художній антропонімікон П.Куліша: склад, джерела, функції

Краткое описание

УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

Климчук Оксана Володимирівна

УДК 811.161.2’323.2

Літературно-художній антропонімікон П.Куліша: склад, джерела, функції

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник: доктор філологічних наук,
професор Белей Л.О.

Ужгород 2003

ЗМІСТ
Список скорочень використаних джерел....................................................4
Вступ.....................................................................................................................11
Розділ І. Сутність літературно-художньої антропонімії П.Куліша
1.1. Кількісна характеристика Кулішевої літературно-художньої антропонімії..........................................................................................................19
1.2. Літературно-художній антропонімія П.Куліша з погляду мовного походження.................................................................................................27
1.3. Джерельна база літературно-художнього антропонімікону П.Куліша...............................................................................................................33
1.4. Мовні ресурси ЛХА П.Куліша.......................................................50
1.5.Структура літературно-художніх антропонімів П.Ку­ліша...............................................................................................................56
1.6. До питання про періодизацію літературно-художніх антропонімів П.Куліша.....................................................................................................60
Розділ ІІ. Функціонально-стилістичні особливості вживання ЛХА П.Куліша.
2.1. Номінативні ЛХА у творах П.Куліша..........................................70
2.2. Соціально значущі ЛХА у творах П.Куліша...............................73
2.3. Національно /регіонально значущі ЛХА П.Куліша...................85
2.4. Інформаційно-оцінні ЛХА П.Куліша.........................................101
2.5. Експресивно-оцінні ЛХА П.Куліша...........................................118
2.6. Хронологічно значущі ЛХА у творах П.Куліша......................125
2.6.1. Історико-політичні хронологічно значущі
ЛХА П.Куліша............................................................................................127
2.6.2. Історико-культурологічні хронологічно значущі
ЛХА П.Куліша..................................................................................................150
2.6.3. Гіпотетичні хронологічно значущі ЛХА П.Куліша..............160
2.7. Поліфункціональні ЛХА П.Куліша........................................................164
Висновки.............................................................................................................177
Література ..........................................................................................................185
Індекс ЛХА П.Куліша......................................................................................207

ВСТУП

Актуальність теми. Власна назва у художньому тексті не просто номінативна одиниця, а своєрідний ключ до кращого, об’єктивнішого розуміння як окремого художнього образу, так і художнього твору в цілому. Онім у художньому творі це мовний знак, що здатний поєднувати в собі і відображати різні площини реальної та ірреальної дійсності (просторову, часову, суспільну, психологічну та ін.). Ономастичний простір художнього твору може характеризувати не лише зображуваних персонажів, а й світогляд самого письменника: „Ономатворчість як прикмета ідіостилю визначається ступенем навантаження номінаційного поля в художньому тексті і стає найважливішою ознакою авторського письма” [133,18].
Перші наукові дослідження ономастикону української художньої літератури припадають на 60-ті рр. XX ст. На той час проблема ролі і значення власних назв у художніх текстах порушувалася у працях таких визначних ономастів: Ю.О. Карпенка [61;62], І.Сухомлина [182;183;181], В.Чабаненка [197], П.Чучки [202;203]. У 60-ті роки за межами УРСР була також опублікована монографія І.Генус-Тарновецької [30], в якій дослідниця подає характеристику стилістичних функцій онімів у художніх творах Т.Г.Шевченка.
У сучасній українській ономастиці існує вже чимало праць, присвячених питанням термінології літературно-художньої ономастики, проблемі класифікації літературно-художніх онімів, лінгвальним та екстралінгвальним факторам впливу на процеси творення та функціонування онімів у художньому тексті. Це дослідження Ю.О.Карпенка [63; 64; 65; 66; 67; 68; 69], М.В.Карпенко [55; 56; 57; 58], О.Ю.Карпенко [60], Т.В.Немировської [134], О.Ф.Немировської [133], Т.І.Крупеньової [79], М.Р.Мельник [115], Н.В.Сапригіної [161; 162], Л.Т.Масенко [111; 112] та ін.
Особливе місце в сучасній українській літературно-художній антропоніміці посідають монографічні дослідження Л.О.Белея „Нова українська літературно-художня антропонімія: проблеми теорії та історії” [10], „Функціонально-стилістичні можливості української літературно-художньої антропонімії XIX-XX ст..” [8]. Ці праці відзначаються комплексним підходом до вивчення специфіки літературно-художньої антропонімії і базуються на антропонімійному матеріалі української літератури ХІХ-ХХ ст., складовою частиною якої є і літературно-художня спадщина П.Куліша.
Вагомим є внесок відомого донецького ономаста В.Калінкіна у розробку низки теоретичних проблем літературно-художньої антропоніміки, який предсталено автором у монографії Поэтика имени” та докторській дисертації Теоретичні основи поетичної ономастики” [53; 54].
За останні десятиліття у галузі літературно-художньої ономастики було досягнуто значних успіхів і зарубіжними вченими. На особливу увагу заслуговують праці з російської літературної ономастики М.С.Альтмана [1], В.Д.Бондалетова [15], М.В.Гор­баневського [31; 32], І.Б.Зайцевої [44; 45], Є.Б.Магазаника [107; 108; 109], В.Н.Михайлова [116; 117; 118; 119; 120], В.А.Никонова [135; 136; 137; 138], Г.А.Силаєвої [163], А.В.Суперанської [180; 181], О.І.Фонякової [192; 193] та ін. Важливе теоретичне значення, в тому числі і для дослідження літературно-художнього антропонімікону П.Куліша, мають дослідження відомих зарубіжних ономастів К.Гутшмідта [213; 214], М.Кнаппової [215; 216; 217], М.Майтана [218; 219; 220].
При вивченні літературно-художнього антропонімікону П.Ку­ліша, крім ономастичних праць, важливе значення мають і літературно-критичні та біографічні дослідження життя і творчості письменника. Це студії М.Грушевського [37], М.Зерова [48], С.Єфремова [42], В.Петрова [147], В.Щурата [208;209]. О.Дорошкевич [41]. Сучасна оцінка творчої та культурологічної діяльності П.Куліша міститься у працях Є.Нахліка [122-132], О.Вертія [19; 20; 21], М.Кононенка [77], І.Продана [157], С.Болтівця [14], О.Федорука [190; 191], І.Бетко [11], П.Степанишин [178], В.Івашків [51], В.Шубравського [207], С.Пінчука [150], І.Девдюк [38], О.Шокало [206], Т.Дзюби [40], В.Шевчука [205], В.Панченка [145;146], С.Захаркіна [46], Л.Мацько [113], А.Войтюк [26] та ін.
Зважаючи на інтердисциплінарний характер літературно-художньої антропоніміки, чимало цікавої інформації містять відомі філологічні дослідження М.М.Бахтіна „Вопросы литературы и эстетики” [2], „Эстетика словесного творчества” [3], О.О.Потебні „Эстетика и поэтика” [156], О.Ф.Лосева „Философия имени” [102], „Проблема символа и реалистическое искусство” [103], „Знак. Символ. Миф” [101] тощо.
Хоча „протягом останніх десятиліть літературно-художня антропоніміка зуміла заявити про себе як окрема галузь ономастичних студій, однак доробок українських дослідників у царині літературно-художньої антропоніміки незіставний з якісним та кількісним розмаїттям об‘єкта дослідження” [10, 3]. До таких прогалин, очевидно, є усі підстави зарахувати й недослідженість літературно-художнього антропонімікону П.Куліша. Нечисленні праці з цієї теми ґрунтуються в основному на окремих творах письменника. Так, аналіз антропонімікону „Чорної ради” в статті Н.Ю.Стопченка „Антропоніми у романі П.Куліша „Чорна рада” [179] має узагальнено-оглядовий та статистичний характер. У монографії Л.О.Белея „Нова літературно-художня антропонімія: проблеми теорії та історії” [10, 84-90] літературно-художній антропонімікон П.Куліша розглядається як один із важливих етапів еволюції нової української літературно-художньої антропонімії. Т.Должикова у дисертаційному дослідженні „Мовна особистість Пантелеймона Куліша” обмежилася лише констатацією факту, що вагомим мовностилістичним засобом характеристики персонажів у творчості П.Куліша виступають літературно-художні антропоніми, створені за зразком фольклорних та народнорозмовних іменувань" [41, 12]. Однак поза увагою вчених-ономастів залишився антропонімікон поетичних та драматичних творів письменника, частина яких уперше опублікована зовсім недавно, у 1998р., а значна частина й досі, на жаль, не перевидана („Україна”, „Грицько Сковорода”, „Уляна-ключниця”, „Брати” та ін.).
П.Куліш увійшов в історію української літератури як автор першого історичного роману, цілої низки оповідань, поетичних та драматичних творів, перекладів і переспівів. Жанрова і тематична різноманітність літературно-художніх текстів П.Куліша служить запорукою багатства та стильової багатофункціональності ЛХА, які вживаються у його текстах.
З огляду на сказане, актуальність нашої дисертаційної роботи визначається потребою всебічного і ґрунтовного вивчення літературно-художньої антропонімії П.Куліша як важливої ланки у розвитку нової української літературно-художньої антропонімії XIXст.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження „Літературно-художній антропонімікон П.Куліша: склад, джерела, функції” пов‘язана з плановою проблематикою кафедри української мови УжНУ.
Об’єктом дослідження стали оригінальні опубліковані літературно-художні тексти П.Куліша.
Предмет дисертації літературно-художні антропоніми П.Куліша. Дослідження виконано на базі картотеки, що нараховує приблизно 7,5 тис. фіксацій ЛХА в оригінальних творах П.Куліша. При укладанні картотеки ми вдавалися до суцільного розписування текстів, що дозволило нам виявити усі структурні типи ЛХА П.Куліша, їх кількісні характеристики та стилістичні функції.
Мета дисертації комплексний аналіз літературно-художніх антропонімів П.Куліша.
Реалізація поставленої мети передбачає розв‘язання таких завдань:
1) зібрати та систематизувати літературно-художні антропоніми П.Куліша;
2) з’ясувати склад літературно-художньої антропонімії П.Куліша;
3) окреслити джерельну базу літературно-художньої антропонімії П.Куліша;
4) встановити ресурси літературно-художньої антропонімії П.Куліша;
5) охарактеризувати структуру ЛХА П.Куліша;
6) проаналізувати стилістичні функції ЛХА П.Куліша та провести їх функціонально-стилістичну класифікацію;
7) виявити специфіку ідіостилю П.Куліша у сфері літературно-художньої антропонімії.
Джерельною базою дисертації слугували 153 завершеній опубліковані літературно-оригінальні тексти П.Куліша. До джерельної бази дослідження залучено також ряд незавершених творів письменника („Грицько Сковорода”, „Хміль Хмельницький”, „Нагай”, „Уляна-ключниця”).
Методика дослідження. Основним методом дослідження є описовий, бо тільки шляхом цілісного опису літературно-художнього антропонімікону П.Куліша можна виявити структурні особливості ЛХА письменника, створити адекватне уявлення про їх стилістичні функції. Визначення стилістичних типів ЛХА здійснюється за допомогою методики контекстуального аналізу. При визначенні складу літературно-художньої антропонімії П.Куліша застосовуються кількісні прийоми математичного методу. Оскільки літературно-художню антропонімію П.Куліша не можна розглядати ізольовано від решти онімійної лексики, а також поза конкретними культурно-історичними умовами, в яких вона творилася, то це зобов‘язувало нас вдаватися до прийомів культурно-історичної інтерпретації.
Наукова новизна. В українському мовознавстві запропонована робота є першою спробою комплексного монографічного дослідження літературно-художньої антропонімії П.Куліша. У роботі визначено джерельну базу, ресурси та стилістичні функції ЛХА П.Куліша. При аналізі літературно-художніх текстів П.Куліша вперше окреслено роль письменника у творенні нової літературно-художньої антропонімії, а також з‘ясовано, що ономатворчість виступає релевантною ознакою ідіостилю письменника.
Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що отримані результати дослідження розширюють і поглиблюють знання про місце та роль літературно-художньої антропонімії П.Куліша в історії нової української літературно-художньої антропонімії, що сприятиме уточненню концепції історії української літературної мови. В цілому проведене дослідження допоможе більш повно охарактеризувати структуру українського антропонімійного простору в художніх творах та системні зв’язки між окремими його рівнями.
Практичне значення дисертації визначається тим, що її матеріали можуть бути використані при підготовці та читанні курсів історії української літературної мови, стилістики, спецкурсів, а також у лексикографічній практиці та написанні посібників з лінгвостилістики.
Апробація роботи. Основні положення дисертації оприлюднено на IX Всеукраїнській ономастичній конференції „Ретроспекції і перспективи української ономастики” (Кіровоград, 2001), на Всеукраїнській науковій конференції „Історія і сучасні проблеми функціональних стилів української літературної мови” (Чернівці,2001), на звітній науковій конференції професорсько-викладацького складу УжНУ (2002р.), а також на засіданні кафедри української мови УжНУ (2003р.).
Публікації. Основні положення і результати дослідження представлено у чотирьох фахових виданнях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку літератури, який налічує 219 позицій, а також індексу ЛХА П.Куліша. Повний обсяг дисертації 223 сторінки, без списку літератури, джерел та індексу 184 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ
На підставі проведеного нами дослідження ми прийшли до таких висновків:
1. У творчому арсеналі П.Куліша літературно-художні антропоніми важливий мовний засіб з широкими виражальними можливостями. Нами зафіксовано більше 1500 ЛХА, які мають близько 7,5 тис. антроповжитків у 80% оригінальних літературних текстах П.Куліша. Тільки близько 20% літературних текстів П.Куліша ЛХА не містять. Випадки літературної анонімності характерні, як правило, для невеликих за обсягом ліричних поезій.
Ономастикон багатьох літературних текстів П.Куліша, окрім власних назв персонажів, складають й численні реальні антропоніми, які не називають персонажів літературних текстів письменника, а лише принагідно згадуються в тексті, наприклад, вживаються у складі фразем чи складених найменувань на зразок Танталові муки, скринька Пандори, Сізіфова робота, Самсонова, Геркулесова снага, Зевесова стріла, Мінервина птиця, лоно Авраама тощо. Найбільше реальних антропонімів П.Куліш вживає у драмах „Цар Наливай” (85 антропонімів), „Байда” (48 антропонімів), „Петро Сагайдачний” та поемі ”Куліш у пеклі” (45 антропонімів).
Оскільки літературно-художній антропонімікон П.Куліша віддзеркалює еволюцію національної свідомості письменника, його візію української історії та погляди на місце української культури в колі інших європейських культур, то частота вживання багатьох ЛХА часто зумовлюється місцем та роллю персонажа-денотата в історії України. Найуживанішими власними назвами персонажів П.Куліша є ЛХА Боян, Богдан Хмельницький, Тарас (Шевченко), які є знаковими як для політичної історії України, так і для української духовної культури. Їх автор вживає в різних 10-12 текстах.
2. Проведені спостереження дали змогу встановити певну залежність кількісного складу ЛХА від теми, змісту та жанру твору, в якому вони вживаються. На кількість ЛХА у літературних текстах П.Куліша найсуттєвіше впливають авторський задум, тема та зміст твору. Так, невелика за обсягом поезія (2 сторінки) „Титани” містить 11 ЛХА, що переважає за кількістю ЛХА великі епічні полотна - „Байда ...” та „Уляна-ключниця”, в яких вживаються по 9 ЛХА. Жанр літературного тексту на кількісний склад ЛХА впливає лише опосередковано: різні за жанром літературні тексти містять приблизно однакову кількість ЛХА: прозові 25%, драматичні 24,4%, поеми 34% та поезії 16,6%.
3. Структура Кулішевих ЛХА відзначається різноманітністю і відображає характерні особливості художнього стилю епохи Романтизму, представником якої є П.Куліш. У літературних текстах письменника представлено як однокомпонентні ЛХА, так і ЛХА, утворені за двокомпонентними та полікомпонентними антропонімійними моделями. Серед однокомпонентних та двокомпонентних ЛХА домінують прізвища видатних історичних осіб та культурних діячів, а також імена та прізвиська головних героїв невеликих оповідань й епізодичних персонажів великих прозових творів: Гомер, Шекспір, Дант, Мазепа, Орися, Оленка, Вакула, Мамай, Колій, Палій, Туриха, Ковбаниха та Прохор Осавуленко, Маруся Ковбанівна, Леся Череванівна, Божий Чоловік тощо. Сумарно однокомпонентні та двокомпонентні ЛХА складають 80% (приблизно по 40% кожен з структурних типів ЛХА) від загальної кількості власних назв персонажів у творах П.Куліша. Використання одно- та двокомпонентних ЛХА у текстах П.Куліша диктується виключно ідентифікаційною доцільністю. Полікомпонентні ЛХА становлять порівняно невелику групу 20% від загальної кількості ЛХА. Їх своєрідність полягає у тому, що письменник використовує полікомпонентні ЛХА для номінації персонажів, що потребують точнішої ідентифікації або для називання персонажів-росіян, найменування яких передбачають, крім імені та прізвищевої назви, ще ім’я по батькові: Радько Гузир на прізвисько Турецький Святий, Хома Пиндюр на прізвисько Плахта, Северин Наливайко Тверезяка, Хлопотова Софія Карлівна, Селезньов Василь Павлович, Померанцев Матвій Микитович та ін.
4. Глибоке знання П.Кулішем особливостей української антропонімії історичної та сучасної автору народнорозмовної підтверджується кількісним та структурним багатством народнорозмовних та фольклорних з походження ЛХА П.Куліша. П.Куліш має неабиякі заслуги і в пропаганді колоритних народнорозмовних іменних варіантів на зразок Леся, Орися, Катря, Маруся, які могли виноситися автором і в назви творів. Однак функціонування літературно-художньої антропонімії П.Куліша врегульовується не лише живомовним узусом. П.Куліш суттєво розширив мовні обрії нової української літературно-художньої антропонімії, збагативши її численними ЛХА, утвореними на базі чужомовних антропонімів. П.Куліш має значні заслуги і в адаптації чужомовних з походження ЛХА до фономорфемної структури української мови.
Літературно-художній антропонімікон П.Куліша містить запозичення з таких чужомовних антропонімійних систем:
а) германських та романських мов доби Середньовіччя та Відродження (Дон-Жуан, Альфонс, Лір, Лойола, Кромвель, Дант, Шекспір та ін.);
б) грецької та латинської мов античної доби (Зевс, Харон, Аполлон, Овідій, Вергілій, Гомер та ін.);
в) польської мови (Антось, Криштоф Косінський, Миколай Потоцький, Венжик та ін.);
г) російської мови (Хлопотова, Померанцев, Селезньов, Аннушка, Філька та ін.);
г) староєврейської мови (Лейба, Хаїм, Аврум, Сруль та ін.);
д) арабської мови (Ахмет, Хасекі-Хуррем, Магомет та ін.).
5. За джерельною основою ЛХА П.Куліша можна поділити на три групи. Первинні ЛХА це авторські неологізми П.Куліша на зразок Дід, Баба, Женщина, Знана, Туркеня, Ляхівка, Правда, Кривда, Премудрість, Мати тощо. В літературно-художньому антропоніміконі П.Куліша первинні ЛХА становлять 14,4%. Загальна кількість секундарних ЛХА П.Куліша, утворених на базі реального (українського або чужомовного) антропонімікону, складає 63%. Прикметно, що близько 70% секундарних ЛХА П.Куліша це найменування реальних історичних осіб (Дмитро Вишневецький, Северин Наливайко, Лобода, Жовковський, Шевченко, Шекспір, Гомер та багато ін.).
Терціальні ЛХА це власні назви персонажів П.Куліша, запозичені письменником з раніших фольклорних та літературних текстів з певним онімним значенням. Напр.: Маруся Богуславка, Фесько Ганджа Андибер, Морозенко, Марія Магдалина, Катря тощо. У літературно-художньому антропоніміконі П.Куліша терціальні ЛХА становлять 22,6% відсотків.
6. Літературно-художня антропонімія П.Куліша поліфункціональна, стилістично здиференційована онімійна система, яка забезпечує дуже широкі можливості для характеристики персонажів-денотатів за хронологічною, національною, соціальною ознаками, а також дозволяє передавати ставлення до найменованого героя. Узгоджуючи власні назви з образами персонажів-денотатів, П.Куліш надавав важливого значення пошуку мовностилістичних засобів характеристичної оцінки. Реалістичність та функціонально-стилістична доцільність ось два головні чинники, що врегульовують вживання стилістично значущих ЛХА П.Куліша.
7. Експонентами стилістичної значущості ЛХА П.Куліша виступають: словотворчі засоби (50%), лексичні засоби (39%), синтаксичні засоби (8%). Вкрай рідко виразниками стилістичної значущості ЛХА П.Куліша є фонетичні засоби (2%) та морфологічні засоби (1%).
8. За нашими підрахунками, мотиваційними ознаками для ЛХА П.Куліша послужили:
1) відповідність ЛХА історичній добі, в якій живе найменований персонаж (для 35,3% ЛХА). Напр.: Констянтин-Василь Острозький, Дмитро Байда Вишневецький, Яків Сомко, Васюта Ніженський, Іван Брюховецький, Цар Наливай, Котляр, Гулак та ін.);
2) соціальне походження персонажа, в т.ч. і його об’єктно-вікові характеристики (для 19,7% ЛХА). Напр.: Іван Мартинович Брюховецький, преосвященний Методій, Череванівна, Лободівна, Ковбанівна, Череваниха, Туриха, Шраменко, Осауленко та ін.;
3) особливості зовнішності чи характеру персонажа-денотата (для 13 % ЛХА). Напр.: Пугач, Сурмач, Шрам, Кукса, Чортовус, Колій, Палій, Бурлій, Мовчальник тощо;
4) національне або етнічне походження літературного героя (для 9 % ЛХА). Напр.: Орися, Леся, Петро, Чорногор, Криштоф, Селезньов, Хлопотова, Померанцев, Хадиза, Шмуль, Іцько, Хаїм тощо. Пор.ще: „Хто був раз Золотаревським, Золотаренком знов не буде”; „Хто був Чапля, або Проскура, або Лопата, то вже стали Чаплинський, Проскуринський, Лопатинський”;
5) суб’єктивне ставлення до найменованого персонажа (для 7% ЛХА). Напр.: Оленка, Мелася, Настуся, Петрусь, Ігнатко, Ірод, Іуда та ін.
Приблизно 15% ЛХА П.Куліша тлумачаться двома-трьома мотиваційними ознаками. У двоознакових ЛХА П.Куліша найчастотнішими є такі комбінації: національне походження та хронологічна ознака (5,3%), хронологічна ознака та соціальне походження (4,6), національне та соціальне походження (3,1%). Близько 2% ЛХА було штучно утворено П.Кулішем для двоякої” національної ідентифікації персонажів-чужинців, як правило, історичних осіб. Пор.: Багрянородний, Багрянородненко, Кутузенко, донна Хозиха, Тарквіній Гордий, Нестор Цареградський тощо.
9. З-поміж різних типів стилістично значущих ЛХА в літературно-художньому антропоніміконі П.Куліша особливе місце посідають хронологічно значущі ЛХА, адже їм відводиться роль одного з основних мовних засобів у створенні авторської візії історії українського народу, яка була реалізована П.Кулішем і в літературних текстах. Особливий статус хронологічно значущих ЛХА засвідчує їх кількість: більше третини ЛХА П.Куліша хронологічно значущі оніми. П.Куліш на прикладі власного літературно-художнього антропонімікону переконливо довів, що історично правдива репрезентація в літературному тексті певного історичного періоду забезпечується майстерним використанням хронологічно значущих ЛХА.
10. Наше дослідження показало, що еволюція естетичних, політичних та ідеологічних поглядів П.Куліша позначалася на кількісному та якісному складі літературно-художньої антропонімії його літературних текстів. Це дає нам підстави запропонувати таку періодизацію літературно-художньої антропонімії П.Куліша: перший період (1840-55рр.) період антропонімійного натуралізму; другий період (1855-кін.60рр.) період створення поліфункціональних ЛХА, активне використання знакових для українців імен видатних діячів української історії; третій період (1870-90рр.) період активного розширення мовного ареалу літературно-художньої антропонімії П.Куліша завдяки чужомовним запозиченням, а також появи символічних ЛХА.
11. В історію нової української літературно-художньої антропонімії П.Куліш увійшов як автор низки новаторських прийомів використання ЛХА, а саме: використання протонімів з панхронічною стилістичною значущістю, творення ЛХА-символів тощо, які активно використовували його наступники І.Франко, Леся Українка, І.Нечуй-Левицький, Панас Мирний, М.Зеров, М.Рильський та ін. Активні експерименти (не завжди вдалі) П.Куліша з передачею чужомовних з походження ЛХА також сприяли кристалізації норм передачі чужомовних онімів засобами української мови.

ЛІТЕРАТУРА
1. Альтман М.С. Достоевский по вехам имён. Саратов, 1975. 280 с.
2. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. М.: 1975. 502 с.
3. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: 1979. 423 с.
4. Бевзенко С.П. Українська діалектологія. К.: Вища школа, 1980. 269 с.
5. Бевзенко С.П. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови. К.: Вища школа, 1991.
230 с.
6. Белей Л.О. Характеристичний потенціал словотворчих ресурсів української літературно-художньої антропонімії / Методичні читання „Словотвірна та семантична структура української лексики”, присвячені пам’яті засновника дериватологічної школи в Україні проф. Івана Ковалика. Тези допов. Львів, 1991. С. 25-26.
7. Белей Л.О. Ім‘я дитини в українській родині. Словник довідник. Ужгород, 1993. 117 с.
8. Белей Л.О. Функціонально-стилістичні можливості української літературно-художньої антропонімії XIXст. Ужгород, 1995. 119 с.
9. Белей Л.О. Про періодизацію української літературно-художньої антропонімії кінця XVIII-XX ст. //VII Всеукраїнська ономастична конференція (1-3 жовтня 1997р.). Питання сучасної ономастики (статті та тези за матеріалами конференції). Дніпропетровськ, 1997. С. 17-18.
10. Белей Л.О. Нова українська літературно-художня антропонімія: проблеми теорії та історії. Ужгород, 2002. 175 с.
11. Бетко І. Філософська поезія П.Куліша //Філософська і соціологічна думка. 1994. №11-12. С. 110-120.
12. Білодід І.К. Т.Г.Шевченко в історії української літературної мови. К.: Наукова думка, 1964. 134 с.
13. Боєва Е.В. Антропонімія повістей М.В Гоголя / Автореф. дис. канд. філол. наук. Одеса, 1993. 16 с.
14. Болтівець С. Психологічні особливості вивчення поезії П.Куліша //Дивослово. 1995. № 4. С. 44-46.
15. Бондалетов В.Д. Русская ономастика. М.: 1983. 224 с.
16. Бушуй Т.А. Обыгривание имени собственного в художественном тексте (на материале русских переводов украинской прозы) // Літературна ономастика української та російської мов: взаємодія, взаємозв’язки. Збірник наукових праць. К.: НМК ВО, 1992. С. 145-151.
17. Василевская Л.И. Метонимия в собственных именах // Проблемы структурной лингвистики 1982. М.: 1984. С. 110-120.
18. Ващенко В.С. Мова Тараса Шевченка. Харків, 1963. 251с.
19. Вертій О. Народна поетична творчість і національно-культурне відродження України //Народна творчість та етнографія. 1994.- №4. С.47-57.
20. Вертій О. Народні джерела концепції національного характеру в творчости П.Куліша //Дивослово. 1995. - № 2. С. 42-47.
21. Вертій О. Пантелеймон Куліш і народна творчість. Тернопіль, 1998. 120с.
22. Веселовский С.Б. Ономастикон: Древнерусские имена, прозвища и фамилии. М.: 1974. 382 с.
23. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: 1963. 225 с.
24. Виноградов В.В. О теории художественной речи. М.: 1971. 240 с.
25. Вовчук Н.І., Самборська І.М. Групи оказіональних власних імен в художніх творах (на матеріалі російської поезії 60-80рр. XXст.) //VII Всеукраїнська ономастична конференція (1-3 жовтня 1997р.). Питання сучасної ономастики (статті та тези за матеріалами конференції) Дніпропетровськ, 1997. С. 32.
26. Войтюк А. Символ віри П.Куліша //Віче. 1997. № 3. C. 120-128.
27. Волкова Л.П. Антропонимия комедий Н.В. Гоголя //Тези допов. XXI Наукової сесії: Секція філол.. наук. Чернівці, 1965. С. 184-187.
28. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: 1981. 139 с.
29. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища школа, 1985. 360 с.
30. Генус-Тарновецька І. Назовництво в поетичному творі. Мюнхен 1966 Вінніпег 148 с.
31. Горбаневский М.В. В мире имён и названий. М.: 1987. 206с.

32. Горбаневский М.В. Ономастика в художественной литературе. М.: 1988. 87 с.
33. Грабовський А. Мир нехай навчається добру ... (Роман П.Куліша „Чорна рада” та історична белетристика В.Скотта в шкільному курсі) //Українська література в загальноосвітній школі. 2000. №1. С. 26.
34. Григорьев В.П. Ономастика Велемира Хлебникова (индивидуальная поэтическая норма) //Ономастика и норма. М.: Наука, 1976. С. 181-200.
35. Григорьев В.П. Поэтика слова. М.: 1979. 343 с.
36. Грицютенко І.Є. Мова і стиль художніх творів Панаса Мирного. К.: Рад. шк., 1959. 156 с.
37. Грушевський М. Біля джерел національно-культурного відродження України //Народна творчість та етнографія. 1991. №4. С. 8-28.
38. Девдюк І. „Хочеться співати ще по-італійськи, по-грецьки, латиною...” (Пантелеймон Куліш поліглот і перекладач) // Дивослово. 1997. №11. С. 11-14.
39. Демчук М.О. Слов’янські автохтонні особові назви у побуті українців XIV-XVIII ст. К.: Наукова думка, 1988. 17с.
40. Дзюба Т. Хутірська концепція П.Куліша //Слово і час. 1998. № 4-5. С. 43-46.
41. Должикова Т.І. Мовна особистість Пантелеймона Куліша/Автореф.дис.канд.філол.наук.-К., 2003.- 21 с.
42. Єфремов С. Фольклорно-етнографічні збірник П.Куліша „Записки про Південну Русь” в оцінці Т.Шевченка //Народна творчість та етнографія. 1991. №4. С. 3-7.
43. Жулинський М. У праці каторжній, в трагічній самоті //Куліш П.Твори в двох томах. Т.1. К.:1989. С. 3-12.
44. Зайцева И.Б. Английская стилистическая ономастика: Текст лекций. Одеса, 1973. 86 с.
45. Зайцева И.Б. Актуализация культурного ореола мифологических собственных имён в русской поезии начала XX века //Язык и культура. IV Международная конференция. Материалы (Часть ІІІ). К.: 1996. С. 188-190.
46. Захаркін С. П.Куліш. Матеріали і дослідження //Слово і час. 2001. № 5. С. 86-88.
47. Звегинцев В.А. О цельнооформленности единиц текста // Мысли о лингвистике. М.: 1996. С. 279-292.
48. Зеров М. Про П.Куліша //М.Зеров. Українське письменство ХІХ ст. К.: 1990. Т.2: Історико-літературні та літературознавчі праці. С.185-212.
49. Зинин С.И., Степанова А.Г. Имена персонажей в художественной литературе и фольклоре (260 назв.) // Антропонимика. М.: 1970. С. 330-355.
50. Зубов М.І. Ім’я персонажа як елемент мовленнєво-образної структури художнього твору //Літературна ономастика української та російської мов: взаємодія, взаємозв’язки. Збірник наукових праць. К.: НМК ВО, 1992. С. 4-14.
51. Івашків В.М. Українські народні пісні в записах П.Куліша: (На матеріалі фондів Інституту ім. М.Т.Рильського УРСР) // Народна творчість та етнографія . 1989. № 5. С. 64-68.

52. Історія русів. К.: Рад. Письменник, 1991. 360 с.
53. Калінкін В.М. Теоретичні основи поетичної ономастики: Автореф. дис. д-ра філол.наук.- К., 2000.- 35 с.
54. Калинкин В.М. Поэтика онима. Донецк, 1999.-409с.
55. Карпенко М.В. Особенности словообразования литературних антропонимов // Тези доповідей XXI Наукової сесії: секція філол. наук. Чернівці, 1965. С. 209-211.
56. Карпенко М.В. Русская антропонимика. Конспект лекций спецкурса. Одесса, 1970. 42 с.
57. Карпенко М.В. Состав антропонимического словаря писателя // Питання сучасної ономастики. К.: Наукова думка, 1976. № 3. С. 62-64.
58. Карпенко М.В. Ономастика в художественной литературе // Ономастика: проблемы и методы (Материалы к XIII Международному ономастическому конгресу): Сборник обзоров (144назв.). М.: 1978. 148 с.
59. Карпенко О.П. До етимології прізвища Ганжа // VII Всеукраїнська ономастична конференція (1-3 жовтня 1997р.). Питання сучасної ономастики (статті та тези за матеріалами конференції). Дніпропетровськ, 1997. С. 79-80.
60. Карпенко О.Ю. Про літературну ономастику та її функціональне навантаження //Записки з ономастики. Випуск 4. Одеса, 2000. С. 68-74.
61. Карпенко Ю.О. Функції топонімічних назв у творах О.Ю.Кобилянської. До питання про топонімічну стилістику // Творчість Ольги Кобилянської. Чернівці, 1963. С.59-60.
62. Карпенко Ю.О. Топоніміка художнього тексту (на матеріалі повісті О.Ю.Кобилянської „В неділю рано зілля копала...”) // Тези допов. XX наукової сесії ЧДУ: Секція філол.наук. Чернівці, 1964. С.73-77.
63. Карпенко Ю.О. Пушкинский ономастикон „Повестей Белкина” //Русское языкознание. 1981. Вып.2. С. 76-89.
64. Карпенко Ю.О. Специфика ономастики //Русская ономастика. Сборник научных трудов. Одесса, 1984. С. 3-16.
65. Карпенко Ю.О. Специфика имени собственного в художественной литературе //Onomastica. Т. XXXI. 1986. С. 5-22.
66. Карпенко Ю.О. Про назви творів Ліни Костенко //Культура слова. 1991. Вип.41. С. 13-22.
67. Карпенко Ю.О. Власні назви в художній літературі //Наукові записки. Випуск 37. Кіровоград, 2001. С. 170-172.
68. Карпенко Ю.О. Про антропонімію роману „Берестечко” Ліни Костенко //Записки з ономастики. Одеса, 2001. Вип.. 5. С.62-67.
69. Карпенко Ю.О. Антична міфологія як поетична зброя // Записки з ономастики. Випуск 6. Одеса, 2002. С. 93-107.
70. Керста Р.Й. Українська антропонімія XVI ст. Чоловічі іменування. К.: Наукова думка, 1984. 151с.
71. Кирдан Б.П. Антропонимы в украинских народных думах // Антопонимика. Москва, 1970. С. 322-328.
72. Климчук О.В. Історичні джерела літературно-художнього антропонімікону П.Куліша //Наукові записки. Серія: філологічні науки. Кіровоград, 2001. Вип.. 37. С. 172-174.
73. Климчук О.В. Про соціальне в літературно-художній антропонімії П.Куліша //Науковий вісник Чернівецького університету: Слов’янська філологія. Чернівці, 2001. Вип.. 119. С. 204-207.
74. Климчук О.В. Порівняльний аналіз антропоніміконів П.Куліша та Т.Шевченка //Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Ужгород, 2002. Вип.. 6. С. 105-109.
75. Ковалик І.І. Про назви людей в українських прозових творах Г.Ф. Квітки-Основ’яненка //Збірник тез допов. і повід. респ. наук. конф., присвяченої 200-річчю з дня народження класика укр. літ. Г.Ф. Квітки-Основ’яненка. Харків, 1976. С. 99-101.
76. Колесник Н.С. Антропонімія в українських народних піснях // Шоста республіканська ономастична конференція. Ч. І. Одеса, 1990. С. 122-124.
77. Кононенко М. Безмежність і обмеженість хутірської філософії П.Куліша //Рідна школа. 1999. № 9. С.12-13.
78. Крип’якевич І.П. Історія України. Львів, 1990. 519 с.
79. Крупеньова Т.І. Ономастика драматичних творів Лесі Українки. Автореф. канд. дис. Одеса, 2001. 20с.
80. Кузнєцова О. Потенційні можливості поетонімів в орудному порівняння //Наукові записки. Випуск 37. Кіровоград, 2001. С.184-186.
81. Куліш П. Передмова до поеми „Україна” // П.Куліш. Твори в шести томах. Т.І. Львів, 1809 1910. С. 5-7.
82. Куліш П. Примітки // П.Куліш. Твори в двох томах. Т.2. К.: 1989. С.564.
83. Куліш П. Записки о Южной Русі: У 2-ох т. К.:1994.
84. Куліш П. Дописки до поеми „Куліш у пеклі” // П.Куліш. Твори в двох томах. Т.2. К.: 1998. С. 643-689.
85. Куліш П. Жизнь Куліша // П.Куліш. Твори в двох томах. Т.1. К.: 1998. С. 234-266.
86. Куліш П. Примітки // П.Куліш. Твори в двох томах. Т.2. К.: 1998. С. 629.
87. Купина Н.А. Смысл художественного текста и аспекты лингвосмыслового анализа. Красноярск, 1983. 160 с.
88. Курілов О.О. Особливості функцій власних назв-символів у поетичних текстах // VII Всеукраїнська ономастична конференція (1-3 жовтня 1997р.). Питання сучасної ономастики (статті та тези за матеріалами конференції). Дніпропетровськ, 1997. С. 110.
89. Кухаренко В.А. Интерпретация текста. М.: 1988. 148 с.
90. Ларин Б.А. Эстетика слова и язык писателя.
Л.: 1974. 285 с.
91. Латинско-русский словарь (40 тыс. слов). М.: 1949. 648 с.

92. Леп’явко С. Северин Наливайко //Історія України. 2000. № 22. С. 9-11.
93. Лисюк Л.П. Стилістичні функції антропонімів у драматичних творах Лесі Українки //Організація тексту: Граматика і стилістика. К.: Наукова думка, 1979. С. 95-101.
94. Литвинов В. Латинсько-український словник (10 тис.слів). К.: 1998. 709 с.
95. Лингвистический энциклопедический словарь /Гл. ред. В.Н.Ярцева/. М.: 1990. 685 с.
96. Лінчицька Ю. Використання біблійних онімів у порівняльних конструкціях (на матеріалі сучасної української поезії) // Наукові записки. Випуск 37. Кіровоград, 2001. С. 190-192.
97. Літературознавчий словник-довідник. К.:1997. 750 с.
98. Літопис Самовидця. [Історіографічна пам’ятка другої половини XVII ст.] / Видання підготував канд. філол.. наук Я.І.Дзира. К.: Наукова думка, 1971. 207с.
99. Лихачёв Д.С. Поэтика древнерусской литературы. Л.: 1967. 372 с.
100. Лобода В.В. Шевчук С.В. Онимы в драматургическом пространстве А.Чехова и И.Карпе