Структурно-функціональні параметри вертикального контексту художнього твору

Краткое описание

ВОЛИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ЛЕСІ УКРАЇНКИ

На правах рукопису

Васейко Юлія Святославівна
УДК 811.161.2’42

Структурно-функціональні параметри
вертикального контексту художнього твору

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Мірченко Микола Васильович,
доктор філологічних наук, професор

Луцьк 2004

ЗМІСТ
ВСТУП.................................................................................................................................4

РОЗДІЛ 1
ІНТЕР- ТА ЕКСТРАТЕКСТОВА ПРИРОДА ВЕРТИКАЛЬНОГО КОНТЕКСТУ
1.1. Вертикальний контекст у системі текстових категорій.........................................10
1.2.Культурологічний аспект вертикального контексту: українські та загальнокультурні детермінанти......................................................................................24
1.3. Вертикальний контекст і українська фонова інформація.....................................41

РОЗДІЛ 2
ЗАСОБИ ТВОРЕННЯ ВЕРТИКАЛЬНОГО КОНТЕКСТУ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ
2.1. Українська національно-маркована лексика як засіб формування народознавчого компонента вертикальногоконтексту
2.1.1.Семантичне поле реалій у структурі вертикального контексту..........................50
2.1.2. Ономастичний сегмент вертикального контексту................................................82
2.2. Алюзивні засоби творення вертикального контексту.............................................90

РОЗДІЛ 3
ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ВЕРТИКАЛЬНОГО КОНТЕКСТУ У ХУДОЖНЬОМУ ТВОРІ
3.1. Кодова система вертикального контексту.............................................................123
3.2. Рівні прочитання художнього твору.......................................................................131
3.3.Експліцитна репрезентація вертикального контексту на змістово-фактуальному рівні...................................................................................................................................134
3.4. Вертикальний контекст і змістово-підтекстовий рівень ......................................137
3.5.Вплив вертикального контексту на формування змістово-концептуального рівня..................................................................................................................................1423.6.Взаємозв’язок вертикального контексту й індивідуально-авторської мовної картини світу....................................................................................................................148
ВИСНОВКИ.....................................................................................................................153
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.................................................................161
СЛОВНИКИ І ДОВІДКОВІ ВИДАННЯ.......................................................................176
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ............................................................................178
ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ..........................................................179

ВСТУП

Одним із актуальних завдань лінгвістики тексту є вивчення категорійного апарату художнього твору. Особливе значення має дослідження таких його аспектів: зв’язності, пресупозиції, лінійності, глибинного змісту і т. ін. Названі категорії дозволяють сприйняти твір як складну систему, що реалізує свій смисловий потенціал на різних інформаційних рівнях. Ієрархічна структура зумовлює необхідність розгляду особливостей змістової організації тексту не лише у лінійних /горизонтальних/ зв’язках, а й у вертикальних, які пронизують усі яруси твору, сприяють цілісній перцепції мікротекстів.
Інформаційне наповнення художнього твору має свою специфіку порівняно з текстамиіншихфункціональнихстилів,щозумовленоособливістювідображен-нянавколишньогосвіту.Письменник відтворює дійсність через конкретно-чуттєві образи, подає суб’єктивно-авторську модель реальності. Крім семантичної інформації, у художньому творі активно функціонують естетична й емоційна. Для адекватного сприйняття усіх видів інформації читачеві необхідно виявити та витлумачити імпліцитні компоненти змістової структури тексту. Потужним джерелом вербально не виражених відомостей є елементи вертикального контексту.
Вертикальний контекст семантико-функціональна категорія художнього твору, що акумулює у своїй структурі екстратекстову інформацію культурологічну (національно-марковану (українську) та загальнокультурну (співвідносну зі світовою культурою)), якій притаманний імпліцитний спосіб вираження змісту. Ця категорія, реалізуючись у творі, є важливим сектором внутрішньотекстової організації, оскільки за мінімальної експліцитної репрезентації на денотативному рівні генерує значний обсяг інформації, що впливає на розвиток сюжетних ліній горизонтальної площини, проте може бути факультативним елементом у змістовій структурі художнього твору.
Засобами творення вертикального контексту українських художніх творів є національно-марковані лексеми (реалії) та алюзивні номінації і цитати. Реалії насичують художній твір інформацією про вітчизняну матеріальну, духовну культуру, формуючи народознавчий сегмент вертикального контексту, найчастіше реалізують функцію створення національного колориту. Активну участь в організації названого сегмента можуть брати й алюзивні знаки, джерельна база яких не обмежена українською культурою. Відомості про змістове наповнення тієї чи тієї алюзії можна почерпнути з міфології, Біблії, світової літератури і т. ін. Алюзивні номінації та цитати генерують інформацію, котра становить автономний сектор у змістовій структурі художнього твору, проте більшою чи меншою мірою впливає на формування глобального змісту тексту. Досить часто фіксуються випадки, коли алюзивні знаки стають концептами твору, акумулюють його основну ідею.
Реалії та алюзії як елементи вертикального контексту можуть залишатися поза увагою читача у зв’язку з відсутністю необхідного обсягу фонових знань, що зумовлює трансформацію процесу перцепції матеріалу фактуального, підтекстового, концептуального рівнів прочитання тексту. Реципієнт не отримує усієї інформації, яку мав на меті передати письменник. Тому адекватне освоєння вертикальної площини є важливою умовою повноцінного сприйняття змісту художнього твору.
Проблема вертикального контексту нова у вітчизняній лінгвістиці тексту. Якщо фонова інформація, національно-маркована лексика були об’єктом окремих мовознавчих досліджень, то їхнього цілісного аналізу як детермінант і засобів творення вертикальної площини художнього твору в українській лінгвістиці немає.У російському мовознавстві вертикальний контекст активно вивчають ще з другої половини минулого століття. Класикою стали праці О.Ахманової та І.Гюббенет. Учені розглядають екстратекстову природу названої категорії, аналізують особливості співвідношення фонової інформації і вертикального контексту, виділяють компоненти імпліцитного змісту тексту. Основою для інтерпретації культурологічного наповнення вертикального контексту є мовознавчі роботи Є.Верещагіна і В.Костомарова. Теорію імплікації й декодування прихованого змісту розробила І.Арнольд. Вивченню категорійного апарату тексту присвячені дослідження І.Гальперіна, Т.Матвєєвої, З.Тураєвої та ін. Значення контексту для реалізації семантичного потенціалу тексту ґрунтовно проаналізував Г.Колшанський. Особливості функціонування алюзивних номінації і цитат описані у працях О.Давидової, Л.Дядечко, Л.Машкової та ін.
В українському мовознавстві питаннями лінгвістики тексту займаються А.Загнітко, А.Мамалига, А.Мойсієнко, Л.Пац, Т.Радзієвська, В.Різун, М.Феллер та інші науковці. Мовно-культурні контакти на різних рівнях вивчають Д.Баранник, Н.Данилюк, В.Жайворонок, С.Єрмоленко, В.Кононенко,Н.Мотрич, Н.Сологуб таін.Національно‑маркованалексикасталаоб’єктомдослідженьуроботахФ.Ба-цевича,А.Волошиної,Р.Зорівчак, Р.Пітковської, І.Шапошнікової. Алюзивні одиниці розглядають переважно вітчизняні літературознавці (В.Зубович, М.Ігнатенко та інші).
Актуальність теми. Ґрунтовне, всебічне вивчення категорій художнього тексту в сучасній українській лінгвістиці дедалі виразніше висувається до ряду найактуальніших мовознавчих проблем. Хоча питання функціонування імпліцитних компонентів у змістовій структурі тексту не нове, воно і сьогодні не отримало остаточного розв’язання. Дослідження вербально не вираженої інформації, яка доповнює основні предметно-логічні ланцюги номінативного рівня конотативними відомостями, є важливим для розвитку теорії глибинного змісту художнього твору. З цього погляду конкретний науковий інтерес становить вертикальна площина, котра досі належить до недостатньо вивчених явищ у структурі тексту. Культурологічний сегмент змісту літературного твору, появу якого генерують компоненти вертикального контексту, потребує комплексного лінгвістичного аналізу, що й зумовило вибір теми дисертаційної роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Пропонована дисертація є одним із напрямків опрацювання тем „Народознавча лексика”, „Граматичні одиниці та категорії української мови” кафедрою української мови й кафедрою історії та культури української мови Волинського державного університету імені Лесі Українки.
Мета дисертаційного дослідження полягає в комплексному вивченні вертикального контексту художнього твору, теоретичному обґрунтуванні його структурної, семантичної організації, функціонального навантаження. Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:
1) вирізнити з-поміж текстових категорій категорію вертикального контексту, схарактеризувати її внутрішню будову, особливості вираження змістового потенціалу;
2) визначити детермінанти семантичного наповнення вертикального контексту, проаналізувати зв’язок вертикальної площини з вітчизняною та світовою культурою;
3) дослідити співвідношення української фонової інформації і вертикального контексту художнього твору;
4) схарактеризувати засоби творення вертикального контексту (національно-маркована лексика, алюзивні номінації та цитати), визначити особливості їхньої структурної організації, описати семантичні групи, вивчити функції, які вони реалізують у тому чи тому літературному творі;
5) виявити особливості кодової системи вертикального контексту, сформулювати умови адекватної перцепції змісту категорії;
6) описати процес взаємодії вертикального контексту з фактуальним, підтекстовим, концептуальним рівнями прочитання художнього тексту й індивідуально-авторською мовною картиною світу.
Об’єктом дослідження є категорія вертикального контексту художнього твору. Предметом вивчення її структурно-функціональні параметри, культурно-історичні детермінанти (українські і загальнокультурні), змістове наповнення, способи репрезентації матеріалу вертикального контексту.
Методи дослідження. Специфіка досліджуваного об’єкта та мета дисертації зумовили використання таких лінгвістичних методів і методик: структурно-типологічного (вивчення структури вертикального контексту, особливостей внутрішньої організації основних компонентів категорії), описового (аналіз семантичного наповнення вертикальної площини), функціонального (дослідження функцій вертикального контексту в інтертекстовій площині), порівняльного (зіставлення вертикальних контекстів окремих творів, порівняння особливостей організації вертикальної площини тим чи тим письменником), контекстуального аналізу (вивчення взаємодії елементів вертикального і горизонтального контекстів).
Джерела фактичного матеріалу. Дослідження побудовано на фактичному матеріалі, дібраному з художніх творів українських письменників ХІХ ХХ століть (опрацьовано 12 500 конструкцій, у яких функціонують експліцитні компоненти вертикального контексту). Такі широкі хронологічні рамки дозволяють показати найпродуктивніші групи вертикальних знаків, визначити домінантні (активні) засоби творення вертикального контексту, простежити еволюцію цієї категорії в українських художніх текстах. Проаналізовано вертикальний контекст окремих творів класиків вітчизняної літератури Т.Шевченка, П.Куліша, Панаса Мирного, І.Франка, Лесі Українки, В. Підмогильного, П. Загребельного, Л. Костенко та ін.
Наукова новизна дослідження. Категорія вертикального контексту художнього твору дотепер не була предметом спеціального дослідження в українській мовознавчій науці. Пропонована праця становить першу спробу системного аналізу історико-культурологічного матеріалу, який функціонує поза основними смисловими ланцюгами. Наукова новизна роботи полягає у вирізненні джерел творення вертикального контексту в українській літературі, вивченні екстратекстової природи цієї категорії художнього тексту, з’ясуванні впливу інформації, яку генерує вертикальна площина, на формування глибинного змісту твору, детальному розгляді національно-маркованих лексем (реалій) та алюзивних одиниць як компонентів імпліцитного сектору семантичної структури тексту, аналізі продуктивних засобів формування вертикального контексту.
Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що розроблені принципи декодування змісту вертикальної площини, визначення її статусу в системі інтертекстових зв’язків, окреслення функціонального призначення вертикального контексту слугуватимуть поглибленому вивченню особливостей внутрішньої організації художнього твору, імпліцитного компонента у змістовій структурі тексту, можуть знайти застосування при опрацюванні ряду питань лінгвістики тексту.
Практичне значення дослідження визначається тим, що матеріал роботи можна використати при читанні курсу „Лінгвістичний аналіз художнього тексту”, спецкурсів, спецсемінарів, факультативних занять із лінгвістики тексту зі студентами філологічних факультетів, учнями старших класів. Фактичним матеріалом можна послуговуватися для укладання словників мови того чи того письменника.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати роботи було викладено в доповідях на підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу та студентів Волинського державного університету імені Лесі Українки (Луцьк, квітень, 19982002 роки); Всеукраїнській науковій конференції „Функціональна граматика української мови” (Луцьк, 2324 травня 2000 року); Міжнародній науково-практичній конференції викладачів і студентів „Українська мова на межі тисячоліть: взаємодія літературної мови з соціальними та територіальними діалектами” (Луцьк, 2531 травня 2000 року); Міжнародній конференції „Українсько-польські літературні взаємини” (Луцьк, 2526 травня 2001 року); Всеукраїнській науковій конференції „Граматичні одиниці та категорії української мови” (Луцьк, 2426 травня 2002 року); Міжнародній науковій конференції „Окраїнні говірки української мови” (Світязь, 2430 червня 2002 року). Дисертацію обговорено на засіданні кафедри української мови Волинського державного університету імені Лесі Українки.
Публікації. З досліджуваної проблеми опубліковано 5 статей у фахових виданнях.
Структура дисертації. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, списку використаної літератури, що нараховує 215 найменувань, списку довідкової літератури, списку джерел фактичного матеріалу. Обсяг дисертації 160 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Художній текст з огляду на специфіку відтворення екстратекстового матеріалу має багаторівневу структуру, ускладнену за рахунок численних предметно-логічних, емоційно-асоціативних ланцюгів. Семантичне поле твору характеризує особливий категорійний апарат, функціональне призначення якого полягає у забезпеченні цілісності тексту. Оскільки літературний твір складається з окремих мікротекстів, то важливими для реалізації його глобального змісту є такі постійні детермінанти формальної і смислової структури тексту: когезія, когерентність, проспекція, ретроспекція, концепт, континуум та ін. Вони забезпечують функціонування художнього твору як цілісного утворення, що складається з денотативного, підтекстового, концептуального інформаційних рівнів, між котрими існують зв’язки, генеровані внутрішньо- та зовнішньотекстовою реальністю.
Категорією, яка розширює межі семантичного поля твору за рахунок екстратекстової інформації, є вертикальний контекст. На відміну від горизонтальної площини, котра формує поверхневий рівень сприйняття текстового матеріалу, вертикальна бере участь у творенні глибинних ярусів, що зумовлено структурно-семантичними особливостями цієї категорії. Не всі компоненти вертикальної площини мають однакове функціональне навантаження. Окремі є базовими, формують основні номінативні та конотативні інформаційні ланцюги згаданого контексту, займають центральне місце у структурі тематичного поля. Інші є факультативними елементами, вони лише увиразнюють, додають певних емоційних відтінків фактуальному матеріалу, створюють периферійні ділянки у семантичній організації тексту. Тому виділяємо опозицію центральні/периферійні компоненти вертикального контексту або основні/факультативні.
Вертикальний контекст має ускладнену внутрішню організацію, у якій фіксуємо експліцитний та імпліцитний елементи. Перший функціонує на денотативному рівні, є знаком наявності прихованого змісту, становить антецедент. Названий компонент вертикального контексту репрезентують номінації і цитати, тому вербальне вираження є незначним. Імпліцитний елемент акумулює детальну інформацію про експліцитний знак, він є ядром семантики категорії, консеквентом. Цим і пояснюємо специфіку вираження смислового потенціалу вертикального контексту, зміст якого читач сприймає за умови виділення у фактуальному матеріалі експліцитного компонента та декодування інформації, котра закладена в імпліцитному. Аналіз власне текстової інформації не дасть необхідного результату. Реципієнтові необхідно скористатися екстратекстовими джерелами, передусім культурологічними, оскільки детермінантою семантичного наповнення вертикального контексту є культура.
Вертикальний контекст художнього твору це семантико-функціональна категорія, смислова організація якої побудована на основі інформації екстралінгвального плану, а саме матеріалу про український і світовий історичний та культурний процеси. Вертикальна площина акумулює у своїй семантичній структурі відомості про матеріальну й духовну культуру народу, насичує зміст художнього твору елементами елітарної, побутової, традиційно-професійної культур.
Українські письменники досить часто будують вертикальний контекст за допомогою елементів елітарної культури, в імпліцитній формі подають інформацію про літературу, мистецтво, науку, вводять матеріал прецедентних текстів. Такий вид вертикальної площини фіксуємо у творах Лесі Українки, В. Підмогильного, Л. Костенко та ін.
Особливого національного колориту додають основним предметно-логічним змістовим ланцюгам елементи побутової культури українців. Вертикальний контекст, що базується на вітчизняних народознавчих реаліях, є традиційним для літератури ХІХ ст. Детермінованість українським лінгвокраїнознавчим матеріалом характеризує вертикальну площину творів І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, А. Свидницького, П.Куліша та ін.
Зважаючи на те, що культура країни є визначником змістового наповнення вертикального контексту, можна говорити про національну маркованість названої категорії, у структурі якої виділяємо народознавчий сегмент, побудований за допомогою українських реалій. Проте, оскільки культура система, відкрита для взаємовпливів і контактів, очевидним є факт існування у вертикальній площині компонентів, співвідносних з культурним простором інших етнічних спільнот. Найчастіше в українській художній літературі фіксуємо елементи культур сусідніх держав Польщі, Росії (жовніри, коронний гетьман, креси, Претвіч, Шопен, Ягайло; Катерина, маніловщина, Пушкін, Чайковський), що об’єктивно зумовлено міжнаціональними контактами на різних рівнях: політичному, економічному, культурному.
Потужним інформаційним джерелом є так звана „світова культура”. Відомості про елементи культури, котрі вплинули на еволюцію не тільки українського народу, а й людства загалом, активні компоненти тезауруса реципієнтів. Звісно, вони можуть бути представлені у більшому чи меншому обсязі, проте такі знання не є факультативними, адже впливають на формування естетичного смаку у сприймача, сприяють його інтелектуальному розвитку. Отже, у структурі вертикального контексту на семіотичному рівні виділяємо опозицію інтер- та екстракультурних компонентів згаданої площини тексту. Першу групу становлять реалії української матеріальної чи духовної культури; другу елементи культурного процесу інших етносів, ширше світової культури.
Зв’язок вертикального контексту з культурою зумовлює особливе функціональне навантаження цієї категорії у структурі художнього твору. Завдання, які виконують реалії, алюзивні номінації та цитати, мають виразне культурологічне забарвлення. Типові для цієї змістової площини функції: пізнавальна або акумулятивна, креативна, інтерпретаційна, експресивна, імпресивна, емоційна реалізуються на матеріалі про історико-культурні особливості розвитку українського народу. Така інформація впливає на внутрішньотекстову реальність, а також на особу реципієнта, стає джерелом нових знань, актуалізує попередньо засвоєні, викликає певні емоції, почуття.
Вертикальний контекст виконує названі функції у повному обсязі за умови, що читач володіє необхідними вітчизняними фоновими відомостями, які становлять соціально-культурний фон сприйняття, є спільними знаннями адресанта й адресата. Письменник будує вертикальну площину художнього твору на основі фонової інформації, котра є активним компонентом його тезауруса. Він розраховує, що читач володіє відомостями про реалії побуту, політичного, економічного життя країни, знає специфіку менталітету народу, сприймає національні символи. Як і категорія фонової інформації, вертикальний контекст реагує на зміни, що відбуваються в процесі розвитку української спільноти, є у певному розумінні індикатором актуальності тієї чи тієї реалії. Не всі фонові елементи беруть участь у формуванні вертикальної площини. Автори будують останню на основі фактів, явищ, які мали непересічне значення, відіграли особливу роль в житті нації.
Засобами творення вертикального контексту художнього твору виступають національно-марковані лексеми (реалії) та алюзивні номінації і цитати. Ці одиниці експліцитно представлені на денотативному рівні, проте тлумачення їхнього змісту відсутнє. Автор не подає детальної інформації, бо розраховує, що читач нею володіє.
Українські реалії формують ділянки вертикального контексту, котрі характеризує народознавче забарвлення. У структурі національно-маркованої лексики, крім власне лінгвальної, є виразна культурологічна семантика, завдяки якій ця група слів стає джерелом предметного-логічної інформації про особливості української матеріальної та духовної культури і конотативно-асоціативної, що будується на традиційних уявленнях, порівняннях, асоціаціях. Вертикальна площина враховує обидва види інформації. Якщо перша доповнює матеріал фактуального рівня, то друга формує імпліцитний зміст твору, бере активну участь у створенні підтексту.
Класифікація українських реалій є досить об’ємною. Вона охоплює номени зі сфери політичного (Гетьманщина, тризуб, Центральна рада), економічного (магістрацькі ґрунти, поденне, розверстка), релігійного (Києво-Печерська лавра, Петро Могила, Перун), культурно-мистецького життя („Кобзар”, Т. Шевченко), реалії природи країни (мальва, рута-м’ята, чорнобиль), топонімічні назви і етноніми (Дніпро, гуцули, Поділля, поліщуки, Україна). Не всі компоненти національної мовної картини світу мають однакову значимість. Вирізняємо ключові реалії, детермінанти української історії, народної ментальності (бандура, Берестечко, Б. Хмельницький, Ярослав Мудрий, калина, Київська Русь, кобза, козак та ін.). Автори, увівши у вертикальний контекст такі одиниці, надають окремим сегментам горизонтальної площини символічного звучання, створюють відповідний емоційний фон сприйняття.
Важливим сектором вертикального контексту є ономастичний простір твору, котрий твориться власними назвами, що мають виразну національну маркованість (Десна, І.Франко, Київ, Леся Українка). Такі реалії-оніми реалізують у художньому тексті важливі функції, основними з яких є ідентифікаційна і темпорально-локативна. Антропоніми, топоніми та інші власні назви репрезентують певні етимологічні, естетичні, соціологічні, культурологічні коментарі, що важливі для різнобічного висвітлення проблеми, про котру йдеться у тексті.
Реалії компонент вертикального контексту, імпліцитний зміст якого досить легко розкодовується реципієнтом. Пояснюємо це тим, що семантичне поле цих одиниць побудоване на інформації, котра співвідносна з вітчизняною історією, культурою. Більшість відомостей хрестоматійні. Такі фонові знання є активними у тезаурусі читача, оскільки до них він звертається у різних життєвих ситуаціях.
Сектор вертикального контексту, який твориться за допомогою алюзивних номінації чи цитат, важчий для сприйняття, акумулює інформацію, співвідносну також з іншими культурологічними системами, найчастіше світовою класикою. Для тлумачення алюзій необхідними є спеціальні знання.
Алюзивні номінації та цитати беруть активну участь у формуванні соціально-історичного і філологічного вертикального контексту, дозволяють подати більш повний опис того чи того факту, явища, об’єкта через співвіднесення із загальновідомими біблійними, міфологічними, історичними, мистецькими реаліями. За рахунок інформації, котру акумулює знак, до якого відсилає читача автор художнього твору, відбувається розширення історико-культурного контексту, процес прирощування змісту екстратекстової площини до інтертекстової.
Детермінованість алюзії поза- та внутрішньотекстовою реальністю зумовлює специфіку її структурно-семантичної організації. У складі алюзії виділяємо два компоненти. Перший акумулює інформацію прототексту (оригіналу). Це первинне значення алюзивного знака, воно формує його глибинний рівень. Другий компонент побудований на основі фактуального матеріалу, асоціацій тексту, у якому функціонує алюзія. Синтезована семантика двох компонентів утворює семантичне поле алюзивної номінації чи цитати.
Функціональне навантаження алюзії залежить від позиції в структурі художнього твору. Особливе значення мають номінації і цитати, розміщені на початку твору заголовок, епіграф, перша строфа („Біль єдиної зброї” Л. Костенко, „Жест Нерона” Д. Павличко, „Іродова морока” П. Куліш, „Міста, де минали дні” Є. Маланюк). Вони запрограмовані на стимуляцію певної реакції у читача, активізацію його тезауруса, викликають появу відповідних емоцій, почуттів та думок, які розвиваються, уточнюються на основі матеріалу горизонтального контексту. Найчастіше такі алюзії несуть концептуальне навантаження, акумулюють інформацію, що є ядром глобального змісту твору. Алюзії у кінцевій позиції характеризує високий рівень залежності від фактуального матеріалу. Тому поверхневий компонент структури досить легко декодувати, оскільки читач попередньо підготовлений предметно-логічними інформаційними ланцюгами денотативного рівня. Такі алюзії можуть формувати як центральні, так і периферійні сегменти вертикального контексту, бути основними чи спорадичними компонентами структури твору.
Факультативною є роль алюзій у медіальній позиції, типовій для прозових творів. Номінації чи цитати, розміщені у середині твору, розширюють семантичне поле окремого сегмента горизонтального контексту, їхнє функціональне навантаження реалізується локально, в межах конкретного епізоду.
Незважаючи на високий рівень компресії тих відомостей, які акумулюють алюзії, вони є важливими асоціативними, емоційними, експресивними компонентами змістової структури усього художнього твору, що більшою чи меншою мірою можуть впливати навіть на особливості розвитку сюжетно-композиційних ліній. Тому введення алюзивних номінацій чи цитат, створення у такий спосіб тематичного поля вертикального контексту призводить до відповідних трансформацій семантики тексту на усіх рівнях прочитання літературного твору, починаючи від увиразнення темпорального простору фактуального рівня і закінчуючи збагаченням підтекстового та символізацією концептуального.
Крім цього, через алюзію встановлюється діалог між текстом1 (протекстом) і текстом2 (художнім твором), тобто відбувається процес взаємодії елементів культури минулого та сучасного, що у свою чергу надає літературному твору поліфонічного звучання, розширює його хронотоп, створює можливість різнопланової інтерпретації.
Інформацію про певні реалії, алюзивні номінації чи цитати реципієнт може сприйняти по-різному: повністю декодує імпліцитний сектор, частково розкриє його значення, семантика елемента залишиться зашифрованою, оскільки читач не розуміє зміст вертикального знака. Успіх в інтерпретації вертикального контексту залежить від рівня відомості інформації про той чи той його компонент. Окремі елементи історико-культурного процесу є загальновідомими. Знання про них представлені у тезаурусі пересічного читача, такого, який має середній рівень інтелектуального розвитку. Ця інформація є доступною, її легко можна знайти у додаткових джерелах. Проте інколи автори вдаються до використання компонентів вертикального контексту, які є вузькоспеціалізованими, мали спорадичний характер функціонування. Здебільшого їх характеризує низький рівень декодування. Тому вирізняємо протиставлення розкодований/нерозкодований елемент вертикального контексту, що базується на опозиції доступності/недоступності інформації про окремий компонент вертикальної площини.
Щоб зміст реалій та алюзій був інтерпретований, реципієнтові необхідно скористатися кодовою системою автора, яка побудована на основі відомостей, отриманих у результаті індивідуального і колективного практичного досвіду, детермінована екстралінгвальними чинниками. Якщо адресант і адресат володіють приблизно однаковим обсягом знань, тобто перебувають у відносній рівності щодо оперування інформацією з галузі історії та культури, то процес сприйняття вертикальної площини не викликатиме труднощів, читач розкриє імпліцитний зміст реалій, алюзивних номінації і цитат.
Перцепція вертикальної площини дуже важлива для реалізації змістового потенціалу усіх рівнів прочитання художнього твору, адже названа категорія взаємозв’язана з фактуальним, підтекстовим та концептуальним матеріалом.
На денотативному рівні експліцитно представлені одиниці вертикального контексту. Їх імпліцитний компонент розширює фактуальну інформацію, додає певні темпоральні, локативі, соціальні характеристики, які переважно формують периферійні ділянки семантичного поля. Проте найповніше використовується прихований зміст реалій та алюзій саме за створення підтекстового й концептуального рівнів. Вертикальний контекст не лише генерує появу конотативних інформаційних ланцюгів, а й бере активну участь у формуванні концептів, які становлять глобальний зміст художнього твору.
Отже, вертикальний контекст категорія тексту, котра організує семантичний простір твору, підвищує його інформативність за рахунок введення екстратекстових відомостей, що взаємодіючи з інтертекстовими, розширюють змістове наповнення тексту, сприяє його цілісності, є засобом зв’язку між усіма рівнями прочитання художнього твору.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абишева С. Д. Реминисценция как вид „чужого слова” в поэзии Д. Самойловой // Проблемы стиховедения и поэтики. Алма-Ата, 1990. С. 39 50.
2. Абрамова Е.Ю. Аллюзия в лирике: функциональный аспект (на материале поэтических произведений И. А. Бродского, А. С. Кушнера, А. А. Тарковского): Автореф. дис. канд. филол. наук. Симферополь, 1994. 15 с.
3. Андреева Е.С. Диалектика текста. Опыт логико-лингвистического синтеза. М.: Эдиториал УРСС, 2001. 96 с.
4. Анисимова Е.А. Иерархия наименований лица на различных уровнях смысла художественного текста // Styl a tekst. Opole, 1996. S. 149 157.
5. Аристотель. Поэтика. Риторика. Санкт-Петербург: Азбука, 2000. 346 с.
6. Арнольд И.В. Значение сильной позиции для интерпретации художественного текста // Иностранные языки в школе. 1978. № 4. С. 23 31.
7. Арнольд И.В. Импликация как прием построения текста и предмет филологического изучения // Вопросы языкознания. 1982. № 4. С. 83 90.
8. Арнольд И. В. Стилистика декодирования. Л.: ЛГПИ, 1974. 156 с.
9. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений (оценка, событие, факт). М.: Наука, 1988. 338 с.
10. Арутюнова Н. Д. Фактор адресата // Изв. АН СССР. 1987. Т. 40, № 4. С. 356 367.
11. Ахманова О.С., Беленькая В.П. Микротопонимика как особый аспект типологии наименований // Вестник Московского университета. 1966. № 3. С. 84 88.
12. Ахманова О. С., Гюббенет И. В. „Вертикальный контекст” как филологическая проблема // Вопросы языкознания. 1977. № 3. С. 47 54.
13. Бабенко Л. Г. Лингвистический анализ художественного текста. Екатеринбург: Изд-во Уральского ун-та, 2000. 534 с.
14. Баранник Д. Х. Аспекти зіставного дослідження мовної семантики // Проблеми зіставної семантики: Матеріали респ. наук. конф. К. Черкаси, 1992. С. 3 4.
15. Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Художественная литература, 1975. 502 с.
16. Бахтин М.М. Проблемы текста в лингвистике, филологии и других гуманитарных науках // Эстетика словесного творчества. М., 1979. С. 281 307.
17. Бацевич Ф. С., Пітковська Р. А. Когнітивний аспект зіставного аналізу мовного образу реалій (на матеріалі англійської та української мов) // Іноземна філологія. 1996. Вип. 109. С. 74 80.
18. Безкровна І.О. Комунікативна структура поетичного тексту (семантичний і прагматичний аспекти): Автореф. дис. канд. філол. наук. К, 1999. 20 с.
19. Белая Е.В. Лингвистическая организация текста прозаических миниатюр А. С. Пушкина: Автореф. дис. ...канд. филол. наук. М., 1986. 22 с.
20. Берков В. Словарь и культура народа // Мастерство перевода. М., 1974. Сб. 10. С. 402 420.
21. Бистрота О.Л. Формотворчі функції домінантних образів (на матеріалі української і російської прози): Автореф. дис. ...канд. філол. наук. К., 2001. 18 с.
22. Болотнова Н.С. Филологический анализ текста. Томск: Изд-во Томского гос. пед. ун-та, 2001. 129 с.
23. Бондалетов В. Д. Русская ономастика. М.: Просвещение, 1983. 223 с.
24. Борботько В.Г. Внутренняя организация текста в плане восприятия // Смысловое восприятие речевого сообщения. М., 1975. С. 78 87.
25. Брагина А.А. Лексика языка и культура страны: изучение лексики в лингвострановедческом аспекте. М.: Рус. яз., 1986. 152 с.
26. Бразговская Е. Ю. Текст в пространстве культуры. Пермь: Пермский гос. пед. ин-т, 2001. 114 с.
27. Бугров В.А. Мова та символ в контексті проблеми розуміння: Автореф. дис. ...канд. філос. наук. К., 1996. 17 с.
28. Вайсбурд М. Л. Реалии как элемент страноведения // Русский язык за рубежом. 1972. № 3. С. 98 100.
29. Васейко Ю.С. Засоби вираження змістово-концептуальної інформації у тексті // Філологічні студії. Луцьк, 2000. №1. С. 31 36.
30. Васейко Ю.С. Сприйняття та розуміння змісту художнього твору // Філологічні студії. Луцьк, 2001. № 3. С. 45 51.
31. Васейко Ю.С. Структурно-семантична організація вертикального контексту// Проблеми славістики. Луцьк, 2003. № 4. С. 23 28.
32. Васильев С. Синтез смысла при создании и понимании текста. К.: Наук. думка, 1988. 239 с.
33. Верещагин Е. М. К психолингвистической теории слова: Тексты лекций. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1979. 71 с.
34. Верещагин Е. М., Костомаров В. Г. К вопросу о лингвострановедческом аспекте прочтения произведений русской и советской классической литературы // Лингвострановедение и текст. М.: Рус. яз., 1987. С. 5 29.
35. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Лингвистическая проблематика страноведения в преподавании русского языка иностранцам. М.: Изд. Моск. ун-та, 1971. 84 с.
36. Верещагин Е. М., Костомаров В. Г. Лингвострановедческая теория слова. М.: Рус. яз., 1980. 320 с.
37. Верещагин Е. М., Костомаров В. Г. Язык и культура: Лингвострановедение в преподавании русского языка как иностранного: Учебное пособие для студентов филологических специальностей и преподавателей русского языка и литературы иностранцам. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1973. 223 с.
38. Виноградов В. В. О языке художественной литературы. М.: Гослитиздат, 1959. 657 с.
39. Виноградов В. В. Проблемы русской стилистики. М.: Высш. школа, 1974. 170 с.
40. Виноградов В. В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 368 с.
41. Виноградов В. С. Лексические вопросы перевода художественной прозы. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1978. 174 с.
42. Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе. Реалии // Мастерство перевода. М., 1970. С. 432 456.
43. Волошина А. В. Безеквівалентна лексика та національно-мовна картина світу // Проблеми зіставної семантики: Доповіді та повідомлення Міжн. наук. конфер. К., 1997. С. 115 116.
44. Воронина Т.Е., Гаврюшенко В. Г. Лингвистический анализ текста. Днепропетровск, 1979. 107 с.
45. Воронцова Е. П. Лексико-семантические средства отражения картины мира (исследование пространственно-временных отношений) // Контекстная семантика. М., 1985. С. 16 37.
46. Воскресенская Л. Б. Лингвострановедческая паспортизация лексики. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1985. 120 с.
47. Гальперин И. Р. Грамматические категории текста // Серия литература и язык. 1977. Том 36, № 6. С. 522 530.
48. Гальперин И. Р. Информативность единиц языка. М.: Высш. школа, 1974. 170 с.
49. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 139 с.
50. Гдовска Б. Лексика страноведческих реалий в художественном тексте: Автореф. дис. канд. филол. наук. К., 1993. 19 с.
51. Говердовский В. Н. Коннотемная структура слова. Х.: Вища школа, 1989. 94 с.
52. Гогуадзе Л. М. Уровни прочтения текста // Категории текста. М., 1981. С. 70 89.
53. Гюббенет И. В. К проблеме понимания художественного текста. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. 110 с.
54. Гюббенет И.В., Машкова Л.А. Аллюзивное значение и особенности его реализации в русском, английском, французском языках // Болгарская русистика. 1989. № 2. С. 53 61.
55. Гюббенет И.В. Основы филологической интерпретации литературно-художественного текста. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1991. 206 с.
56. Давыдова О. А. Коммуникативный аспект использования литературной аллюзии // Московский институт иностранных языков имени М. Тореза: Сб. науч. трудов. М., 1986. Вып. 272. С. 141 150.
57. Данилюк Н. О. Культурологічна лексика української мови // Дивослово. 1999. № 8. С. 12 13.
58. Данилюк Н.О. Лексика з національно-культурним змістом у сучасній українській мові // Науковий вісник ВДУ: Філологічні науки. 2001. № 9. С. 14 18.
59. Данилюк Н. О. Національно-мовна картина світу в українській народній пісні // Доповіді та повідомлення третього Міжнародного конгресу україністів. Харків: Основа, 1996. С. 219 224.
60. Дмитриева Т.А. Текст как системно-структурное образование. К.: Изд-во Киевского университета, 1981. 21 с.
61. Домашнев А.И., Шишкина И.П., Гончарова Е.А. Интерпретация художественного текста. М.: Просвещение, 1989. 208 с.
62. Дридзе Т. М. Язык и социальная психология. М.: Наука, 1980. 224 с.
63. Дядечко Л.П. Лингвистическая характеристика цитат-реминисценций в современном русском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. К., 1989. 16 с.
64. Евсеев А. А. Основы теории аллюзии (на материале русского языка): Автореф. дис. ...канд. филол. наук. М., 1990. 15 с.
65. Еремина Л. И. Слово и контекст // Стилистика художественной литературы. М.: Наука, 1982. С. 45 76.
66. Ермолаева Б.А. Глубинная структура текста как фактор целеполагания // Проблемы связности и цельности текста. М., 1982. С. 37 59.
67. Єрмоленко С.Я. Мовно-естетичні знаки національної культури // Нариси з української словесності. К.: Довіра, 1999. С. 358 368.
68. Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). К.: Довіра, 1999. 431 с.
69. Єрмоленко С.Я. Національна свідомість і виховання української мовної особистості // Доповіді та повідомлення третього Міжнародного конгресу україністів. Харків: Основа, 1996. С. 224 229.
70. Жайворонок В. В. Слово в етнологічному контексті // Мовознавство. 1996. № 1. С. 7 14.
71. Журавлева Л. С., Зиновьева М. Д. Значение страноведческой подготовленности учащихся для рецепции художественных произведений // Лингвострановедение и текст. М., 1987. С. 40 54.
72. Загнітко А.П. Актуальні проблеми текстової лінгвістики: закономірності внутрішньотекстової організації // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Донецьк: ДонДУ, 1999. Вип. 5. С. 94 111.
73. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. Донецьк: ДонНУ, 2001. 662 с.
74. Залевская А. А. Текст и его понимание. Тверь, 2001. 178 с.
75. Зарубина Н. Д. Сверхфразовое ед