СЕМАНТИКО-ГРАМАТИЧНЕ ТА СЛОВОТВІРНЕ ОСВОЄННЯ НЕВІДМІНЮВАНИХ ІМЕН

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

На правах рукопису

ФУРСА ВАЛЕНТИНА МИКОЛАЇВНА

УДК 811.161.2: [81’36:81’373.611]

СЕМАНТИКО-ГРАМАТИЧНЕ ТА СЛОВОТВІРНЕ ОСВОЄННЯ НЕВІДМІНЮВАНИХ ІМЕН

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник доктор філологічних
наук, професор
Городенська Катерина Григорівна

Київ 2004

ЗМІСТ

ВCТУП....................................................................................................5
РОЗДІЛ I. ТЕМАТИЧНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ НЕВІДМІНЮВАНИХ ІМЕН ТА АДАПТАЦІЯ ЇХ ДО ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ.......................................................................................15
1.1. Лексичні інновації в системі невідмінюваних імен.............................16
1.2.Тематичні групи невідмінюваних іменників.........................................21
1.3.Динамічні процеси в семантичній структурі невідмінюваних іменників.................................................................................................................28
1.3.1. Спрощення семантичної структури невідмінюваних іменників.................................................................................................................32
1.3.2. Розширення семантичної структури раніше запозичених невідмінюваних іменників....................................................................................36
1.3.2.1.Детермінологізація невідмінюваних іменників..............................43
1.4.Лексико-семантичні відношення невідмінюваних імен......................49
1.4.1.Омонімія................................................................................................49
1.4.2.Синонімія...............................................................................................57
Висновки до розділу.....................................................................................64
РОЗДІЛ II. ГРАМАТИЧНІ ПАРАМЕТРИ НЕВІДМІНЮВАНИХ ІМЕН
2.1. Проблема невідмінюваності іншомовних імен....................................68
2.2. Основні тенденції у диференціації роду невідмінюваних іменників.................................................................................................................71
2.3. Синтаксичне вираження числових значень невідмінюваних субстантивів............................................................................................................83
2.4. Особливості реалізації відмінкових значень невідмінюваними іменниками..............................................................................................................89
2.5. Типи нульових парадигм невідмінюваних іменників..........................98
2.6. Проблема виокремлення невідмінюваних прикметників..................104
Висновки до розділу...................................................................................109
РОЗДІЛ III. СЛОВОТВІРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ НЕВІДМІНЮВАНИХ ІМЕН.....................................................................................................................112
3.1. Особливості використання невідмінюваних імен у ролі твірних основ......................................................................................................................112
3.2. Особливості входження невідмінюваних імен до словотвірної системи української мови....................................................................................116
3.3. Невідмінювані іменники як словотвірна база для cуфіксальних одиниць..................................................................................................................123
3.4. Невідмінювані іменники з подільними, але непохідними основами................................................................................................................127
3.5. Невідмінювані іменники як компоненти складних слів....................129
3.6. Особливості словотвірних гнізд з невідмінюваним іменем у ролі їхнього вершинного слова...................................................................................135
Висновки до розділу.....................................................................................150
ВИСНОВКИ........................................................................................153
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ................................158
ДОДАТОК А........................................................................................177
ДОДАТОК Б........................................................................................223

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ВІЕТ Велика ілюстрована енциклопедія тварин. К.: Махаон-Україна”, 2002. 239с.
ВТССУМ Великий тлумачний словник сучасної української мови/ Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ Перун”, 2001.
ЛСВ лексико-семантичний варіант
ЛСГ лексико-семантична група.
СУМ Словник української мови: В 11-ти томах. К.: Наук. думка, 1970-1980.
ТГЛ тематична група лексики.
Ч. р. чоловічий рід.
Ж. р. жіночий рід.
С. р. середній рід.

ВСТУП

Морфологічна система сучасної української мови постійно збагачується новими одиницями іншомовного походження, які вступають у лексико-семантичні, словотвірні та граматичні зв’язки з питомими словами чи формами, унаслідок чого з’являються нові тенденції у їхній взаємодії та подальшому спільному функціонуванні. До таких одиниць належать, зокрема, невідмінювані імена, потенціал яких в останнє десятиліття значно поповнився і розширився за рахунок нових запозичень із різних галузей знань та абревіатур.
У сучасній науковій літературі відомі різні думки щодо найменування цієї групи слів, проте найуживанішими є терміни незмінювані” і невідмінювані”. Так, у Словнику лінгвістичних термінів” Д.І.Ганича, І.С.Олійника (1985, с. 149), енциклопедії Українська мова” (2000, с. 374) зазначено, що традиційно до незмінюваних слів належать невідмінювані іменники й прикметники, які виражають усі граматичні значення, що й інші повнозначні слова, проте тільки за допомогою синтаксичних зв’язків з іншими словами. Деякі лінгвісти підкреслюють тільки відносну невідмінюваність цього класу слів, іменуючи їх так званими невідмінюваними іменниками [33, с. 110]. Інші погоджуються з терміном невідмінювані іменники” тільки тому, що досі не запропоновано вдалішого терміна для матеріальної невираженості формальної незмінюваності цих слів” [65, с. 177]. Його використовуємо і ми у своєму дисертаційному дослідженні, бо термін незмінювані” має ширше значення і омонімічний до незмінюваних слів прислівників, прийменників, сполучників, часток, вигуків.
Невідмінювані іменники лінгвісти розглядали по-різному. Так, у російській граматиці після тривалого невизнання невідмінюваних іменників компонентом мовної системи їх описували разом із незмінюваними словами та формами інших частин мови, а з середини 60-х років ХХ ст. тут переважає суперечливий погляд на ці слова і їх відносять до особливої нульової” відміни з нульовими” [157, с. 506] та субституйованими [134, с. 149-154] афіксами. У сучасній україністиці цю думку обстоює І.Р.Вихованець, зазначаючи, що морфологічно невідмінювані іменники розподіляються на сім відмінкових омонімічних форм з нульовою флексією. Через те в морфологічній структурі сучасної української літературної мови доцільно виділити відміну з нульовою флексією нульову відміну” [32, с. 75]. Отже, невідмінюваними іменами звичайно називають слова з сукупністю омонімічних словоформ, які мають нульові флексії і утворюють так званий нульовий тип відмінювання.
Відомо, що невідмінюваність в українській мові виникла як ознака неповного граматичного засвоєння запозичених іменників, їх непідпорядкованості системі синтетичної субстантивної словозміни” [58, с. 131]. Згодом, коли в українській мові почали утворюватися власні похідні іменники, що не набували або втрачали відмінювання, невідмінюваність почали розглядати як граматичну норму, а не як відхилення від неї, зумовлене іншомовною природою слів [117, с. 36-37].
Основною причиною невідмінюваності іменників, як запозичених, так і споконвічних, на думку О.А.Дубової, є неможливість ідентифікації певних словоформ за наявними в мові формомоделями називного відмінка (або певні труднощі, що виявляються при цьому)” [58, с. 132]. Вона конкретизувала основні вияви цієї причини, зокрема:
1. Кінцевий приголосний не ототожнюється з флексією називного однини згідно з родовою належністю іменника. Таке ототожнення унеможливлюється у випадках: а) кінцевих -у/-ю, -і в іменниках будь-якого роду: леді, ноу-хау, проспериті, сафарі, таксі, шоу, зебу, марабу, табу, сапажу, тату, попурі, регбі, рефері, зомбі, лобі; б) кінцевого -а іменників чол. і с. роду: амплуа, бра, боа, бакара, альпака, па; в) кінцевого -о іменників чол. і жін. роду: імпресаріо, кабальєро, гідальго, сироко, фламінго, есперанто ; г) кінцевого -є/-е іменників чол. і жін. роду: аташе, протеже, кутюр’є, цеце, шансоньє, конферансьє, кюре, чичероне, шимпанзе.
2. Морфонологічні характеристики кінця основи слова нетотожні морфонологічним характеристикам кінця основи у формомоделях даного роду. Саме це спричиняє невідмінюваність іменників жіночого або середнього роду з кінцевим твердим приголосним: міс, мадам, місіс, Галина Ляшук, Оксана Варчук.
3. Дериваційно зумовлений кінцевий афікс флексійного походження не ототожнюється з флексіями називного відмінка: завкафедри, завбібліотеки, завклубу.
4. Ідентифікацію структури слова зі структурою формомоделі називного відмінка унеможливлюють обмеження, що накладаються на потенціальне ускладнення морфемної структури слова [ 58, с. 132-133].
Невідмінювані імена сучасної української мови були безпосередньо або принагідно об’єктом теоретичних і прикладних досліджень [32; 65; 11]. Багато праць присвячено аналізові граматичних властивостей таких слів. У них обґрунтовано теоретичні проблеми функціонування невідмінюваних іменників та прикметників у граматичній системі української мови, визначено їхній статус у загальній системі морфологічної відмінюваності, граматичні категорії та специфіку вираження граматичних значень.
У монографії А.П.Загнітка Теоретична граматика української мови: Морфологія” [65] встановлено особливості граматичних категорій невідмінюваних іменників та основні тенденції їхньої родової диференціації.
Один із розділів монографії Іменні граматичні категорії” [11] О.К.Безпояско присвячено проблемі перерозподілу граматичних функцій незмінюваних слів, де вказано на те, що незмінювані іменники відзначаються високим ступенем диференціації лексичних значень, що зумовлює динаміку ... розбіжностей у функціонуванні цього граматичного класу” [11, с. 123].
Наявні дисертаційні дослідження засвідчують також зацікавлення граматичною природою невідмінюваних імен. Так, А.О.Колесников у своїй дисертаційній праці Синтагматична парадигматика категорії числа морфологічно недостатніх іменників” [96] прийшов до висновку, що формальну недостатність невідмінюваних іменників стосовно категорії числа компенсує синтагматична парадигматика.
Питання походження, специфіки і напрямків еволюційних процесів цих одиниць у російській та українській мовах досліджено в кандидатській дисертації К.В.Дегтярьової Незмінювані прості субстантиви і ад’єктиви російської мови у зіставленні з українською” [55].
У дисертаційній роботі Л.П.Кислюк Словотвірний потенціал запозичень у сучасній українській літературній мові (на матеріалі англійських та німецьких запозичень)” [83] заторкнуто лише проблему словотвірного освоєння в українській мові невідмінюваних іменників англійського та німецького походження в контексті всіх запозичень із цих мов. Так само принагідно проаналізовано деякі словотвірні аспекти входження до словотвірної системи української мови невідмінюваних та інших іменників, запозичених із французької мови, в кандидатській роботі Л.В.Чурсіної Словотвірна валентність основ французького походження в сучасній українській мові” [191].
Проте виконані наукові дослідження не дають повного і цілісного уявлення про лексико-семантичне, словотвірне та граматичне освоєння в сучасній українській мові невідмінюваних імен, запозичених з різних мов світу.
Підклас невідмінюваних імен сьогодні охоплює найрізноманітніші угруповання слів, кількісний і якісний склад яких неоднозначно кваліфікують в українській лінгвістиці [1, с. 11-14; 14, с. 89; 32, с. 75; 65, с. 177-178; 176, с. 324; 177, с. 123; 186, с. 162-163]. Найцікавішими з наукового погляду є невідмінювані імена іншомовного походження, процес запозичення яких досить активізувався в останні десятиріччя.
Одним з актуальних питань у вивченні невідмінюваних імен іншомовного походження, як і всіх запозичень, є з’ясування напрямків їхніх змін під впливом мови-реципієнта, їхнього пристосування до системи цієї мови.
Вважають, що для входження запозиченого слова до системи мови-реципієнта потрібні такі умови:
1) передавання його за допомогою фонетичних і графічних засобів мови-реципієнта;
2) фонетичне освоєння іншомовного слова;
3) граматичне освоєння запозичення;
4) виявлення словотвірної активності іншомовних елементів;
5) семантичне освоєння запозичень: встановлення значення, диференціація значень і їхніх відтінків між наявними в мові словами і новим іншомовним словом;
6) регулярне використання в мові [105, с. 35].
Закономірно, що лінгвісти виділяють кілька етапів у процесі освоєння запозичених одиниць. Так, А.Іваницька умовно поділяє цей процес на три етапи : а) використання (цитування) іншомовного слова, проникнення його до лексичного складу мови-реципієнта. Для цього етапу характерні транслітерація написання, тобто письмовий шлях запозичення, нестійкість, варіантність вимови й написання запозиченого слова, які свідчать про його фонетичне освоєння та схильність до прийняття тенденцій орфографії й орфоепії мови-реципієнта; б) сприйняття входження іншомовного слова разом з питомими словами до тих самих лексико-семантичних груп; запозичене слово використовується значно частіше, хоч і сприймається як чужорідне; в) інтеграція запозичена одиниця так асимільована граматично, що вже не сприймається як чужорідна і повністю підпорядковується законам мови-реципієнта [73, с. 6]. Показником високого рівня освоєння іншомовних слів і невідмінюваних імен зокрема системою мови є участь їх у словотвірних процесах, тобто утворення дериватів і словотвірних гнізд за законами мови-реципієнта.
Адаптація слова до іншої мовної системи процес поступовий і здебільшого довготривалий. Досить часто іншомовні слова так і залишаються не освоєними до кінця: вони не входять до відмінкової парадигми, не мають ніяких похідних, але це залежить від активності їхнього вживання в мові-реципієнті. Фактор комунікативної актуальності лексичної одиниці, її активного використання може бути сильнішим від фактора граматичного неосвоєння такої лексеми. Деякі невідмінювані іншомовні імена, потрапляючи до активного вжитку, переборюють свою граматичну ущербність” і утворюють похідні. Іноді широка вживаність у мові-реципієнті невідмінюваних іменників сприяє тому, що вони перетворюються на змінні. Так, англіцизм попс спочатку мав статус невідмінюваного прикметника (музика в стилі попс), дуже швидко перейшов до відмінюваних іменників, одержавши флексію -а. Це свідчить про те, що функціональний фактор є сильнішим за структурний фактор.
Значно більше праць присвячено проблемі адаптації іншомовних одиниць до нової мовної системи. Серед них дослідження П.Єфремова Освоєння запозичених слів російською мовою” [60], І.В.Муромцева Особливості освоєння лексики іншомовного походження в сучасній українській мові” [132], І.М.Каминіна Структурно-семантичне освоєння запозичених слів у сучасній українській літературній мові (на матеріалі побутової лексики)” [74], Н.О.Попової Запозичення з англійської мови в лексико-семантичну систему української мови кінця ХХ та початку ХХI ст” [152] та ін. Така увага до процесів освоєння запозичених одиниць не випадкова.
У сучасному мовознавстві розрізняють зовнішні (екстралінгвальні) та внутрішні (інтралінгвальні) причини появи запозичень [133, с. 59]. До зовнішніх причин належать контакти між народами, зумовлені близькістю географічного розташування, потребами спільного розв’язання деяких політичних, економічних питань, науковим та культурним обміном. Суто лінгвальними причинами запозичень, на думку Ю.Сорокіна, є: 1) потреба в поповненні, а то й створенні якоїсь нової лексико-семантичної групи, недостатньо представленої або відсутньої на певному етапі розвитку мови тієї, що запозичує; 2) потреба в семантичному обмеженні питомого слова, усуненні його багатозначності; 3) вищий ступінь термінологічної визначеності запозичуваного слова, який склався в мові-джерелі, порівняно з наявним у мові-рецепторі [169, с. 134].
Процеси лексико-семантичного, граматичного та словотвірного освоєння невідмінюваних імен іншомовного походження на сучасному етапі функціонування української мови набули особливої актуальності, що зумовлено активним використанням їх у різних сферах суспільного, виробничого та культурного життя, потребою унормування, встановлення словотвірних можливостей та граматичних ознак цих одиниць, виявлення нових тенденцій у їхньому вживанні. Пропоноване дослідження є спробою комплексного аналізу невідмінюваних імен сучасної української мови, встановлення нових особливостей їх освоєння та використання.
Мета дисертаційної роботи проаналізувати освоєння невідмінюваних імен на трьох основних рівнях сучасної української літературної мови: лексичному, граматичному та словотвірному, виявити зміни в процесах адаптації цих одиниць до системи мови-реципієнта, та чинники, що їх зумовлюють.
Для досягнення цієї мети розв’язано такі завдання:
1) визначено лексичні інновації в системі невідмінюваних іменників;
2) виокремлено тематичні групи невідмінюваних іменників;
3) простежено динамічні процеси в семантичній структурі невідмінюваних іменників та прикметників, зокрема розширення семантичної структури вже освоєних невідмінюваних слів та детермінологізацію значень деяких одиниць;
4) виявлено основні тенденції в диференціації роду невідмінюваних іменників;
5) встановлено типи нульової парадигми невідмінюваних іменників;
6) обґрунтовано критерії виділення невідмінюваних прикметників;
7) проаналізовано словотвірні можливості невідмінюваних імен у творенні суфіксальних та складних одиниць;
8) визначено особливості словотвірних гнізд з невідмінюваним іменем у ролі їхнього вершинного слова.
Об’єктом дослідження є невідмінювані іменники та прикметники іншомовного походження в сучасній українській літературній мові. До аналізу не залучалися питомі українські невідмінювані іменники, оскільки закономірності їх функціонування не потребують коментарів.
Предметом дослідження слугували семантичні та граматичні зміни, яких зазнали невідмінювані імена іншомовного походження в українській літературній мові, а також виявлення словотвірного потенціалу цих імен.
Матеріалом для дослідження обрано: а) невідмінювані іменники та прикметники, зафіксовані в цілій низці лексикографічних праць, зокрема в Словнику української мови” в 11-ти томах (1970-1980), Великому тлумачному словнику сучасної української мови” (2001), Великому зведеному орфографічному словнику сучасної української лексики” (2003), Толковом словаре русского языка конца ХХ века: языковые изменения” /под ред. Г.Н.Скляревской/ (1998), Словнику іншомовних слів” /за ред. О.С.Мельничука/ (1974), Толковом словаре иноязычных слов” /под ред. Л.П.Крысина/ (2000), Українсько-французькому словнику” /за ред. О.О.Андрієвської/ (1963); б) невідмінювані імена, вжиті в текстах науково-популярних видань, у мові українських засобів масової інформації різної орієнтації (Україна молода”, ПіК”, Вечірній Київ”, Голос України”, Урядовий кур’єр”, Науковий світ”, Журналіст України”, Культура і життя” та ін.), адже всі інноваційні процеси найповніше виявляються в мові періодичних видань, телебачення та радіо. Якщо наприкінці XIX початку ХХ ст. складні еволюційні процеси, пов’язані з життям національної мови, відбувалися в художній літературі, то сьогодні одним з найважливіших центрів активного життя літературної мови стає, безперечно, сфера мас-медіа [160, с. 135]. Потрапляючи в мову засобів масової інформації, нові одиниці проходять апробацію, своєрідне стажування” на доцільність уживання, на відповідність нормам літературної мови на шляхах подальшої кодифікації [171, с. 8].
Методи дослідження. Із спеціальних лінгвістичних методів у роботі використано описовий метод, який дав змогу не лише проаналізувати фактичний матеріал, але й теоретично узагальнити його, і частково метод компонентного аналізу мовних явищ.
Наукова новизна виконаного дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому вперше комплексно проаналізовано невідмінювані імена, зафіксовані в найновіших лексикографічних та періодичних виданнях, визначено їхнє місце у системі іменника української мови, схарактеризовано основні процеси освоєння запозичених невідмінюваних іменників та прикметників, виявлено нові тенденції їхнього функціонування, вказано на особливості адаптації цих чужомовних одиниць до нової граматичної системи та поповнення за рахунок них лексико-семантичного й словотвірного потенціалу сучасної української літературної мови.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що вона подає нові відомості про адаптацію запозичень до лексико-семантичної та граматичної системи української літературної мови, що сприяє поглибленню теорії запозичень та номінації.
Спостереження за граматичним освоєнням нових іншомовних невідмінюваних одиниць дали змогу виявити специфіку в їхній родовій диференціації та у формуванні нульової словозмінної парадигматики, засвідчили розширення меж граматичної омонімії.
Уперше встановлено словотвірний потенціал усього корпусу запозичених невідмінюваних імен, особливості їхньої морфотактики та морфонології.
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що його матеріали можуть бути використані для написання теоретичних курсів та читання лекцій з лексикології, граматики і словотвору української мови. Результами дослідження скористаються укладачі нормативних словників та автори довідкових видань.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах планових тем відділу історії та граматики української мови Інституту української мови НАН України Граматика української літературної мови” та Граматичні словники української мови”.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації та результати дослідження повідомлено на Всеукраїнській науковій конференції Українська термінологія і сучасність” (Київ, 2003) і на засіданнях відділу граматики та історії української мови Інституту української мови НАН України.
Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, який нараховує 231 позицію, додатків, у яких подано 199 словотвірних гнізд і 13 кореневих та коренево-словотвірних, вершинами яких виступають невідмінювані імена. Повний обсяг роботи 224 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Освоєння в сучасній українській мові невідмінюваних імен, запозичених з інших мов світу, це довготривалий процес входження їх або їхніх структурних елементів до системи мови-реципієнта. Ці одиниці потрапляють спочатку до периферії словникового складу, звідки, зазнавши певних трансформацій, входять до загального словникового фонду.
Для сучасних слов’янських мов, зокрема й для української, характерне стрімке збільшення кількості невідмінюваних імен, зростання темпів засвоєння їх мовою-реципієнтом, що зумовлено активною дією екстра- та інтралінгвальних чинників.
Фонетичне і графічне засвоєння невідмінюваних імен, набуття ними системи граматичних категорій іменників та регулярне вживання їх в українській мові усе це показники їхньої повної адаптації до неї.
Освоєння невідмінюваних імен іншомовного походження відбувається на всіх структурних рівнях сучасної української мови, причому лексико-семантичний і словотвірний становлять вищі ступені еволюційного процесу асиміляції цих лексем. На кожному структурному рівні мови адаптація невідмінюваних імен має свої характерні особливості і тенденції. Пристосовуючись до граматичної, фонетичної, словотвірної систем української мови, вони підпорядковуються переважно більшості норм цих систем, оскільки не можуть дуже похитнути чи зруйнувати стійкість її рівнів. На лексико-семантичному рівні відбуваються зміни іншого характеру, адже запозичені невідмінювані іменники та прикметники, адаптуючись до української лексико-семантичної системи, зазнають впливу цієї системи, але й сама лексико-семантична система української мови дещо видозмінюється під впливом цих запозичених лексем, стимулюючи розвиток нових власних засобів номінації, зумовлюючи семантичні або стилістичні зміни в словах, які давно вживаються в мові, а також спричиняє зміщення й перегрупування в синонімічних рядах.
Останні десятиріччя характеризуються появою великої кількості невідмінюваних імен. Це переважно терміни різних галузей знань, що мають корпоративний характер. Найвідкритішими для проникнення запозичених невідмінюваних імен є суспільно-політична, наукова, соціально-побутова групи лексики.
Лексико-семантична система української мови регулює входження іншомовних невідмінюваних імен, визначає їхній зміст та закріплює тільки ті значення цих імен, які пов’язані з новими й важливими для народу й певного періоду поняттями.
У процесі пристосування таких невідмінюваних імен до лексико-семантичної системи української мови відбуваються зміни в їхній семантичній структурі, суть яких полягає у втраті деяких компонентів базової семантичної структури або звуженні семантичного обсягу запозичень. Причиною цього є те, що іншомовне слово на позначення чужих” реалій мова-реципієнт запозичує лише для називання однієї конкретної реалії, з одним значенням. Згодом деякі з цих лексем розширюють свої семантичні межі, набувають нових значень унаслідок метафоричних та метонімічних перенесень, оскільки їм, як і всім питомим лексичним одиницям, властива тенденція до розширення й поглиблення семантичної структури, що зумовлено принципом мовної економії.
Для засвоєння невідмінюваних імен системою української мови важливим є не повне уподібнення, а їхня семантична еволюція на новому мовному ґрунті, адже лексико-семантична система мови-реципієнта стимулює подальший розвиток слова або його зникнення з лексичного фонду.
Однією з характерних ознак освоєності невідмінюваних імен є розширення їхньої семантичної структури, тобто розвиток у них похідних значень, пов’язаних не з системою мови-джерела, а з системою української мови.
Активне поповнення словникового складу сучасної української мови за рахунок запозичених невідмінюваних імен спричинює помітне розширення наявних та утворення нових синонімічних рядів. Наявність у мові абсолютних синонімів вимагає диференціації семантично рівнозначних лексем, що виявляється в розширенні сфери вживання одних із них, та в зниженні частоти використання інших. Невідмінювані імена-синоніми часто містять додатковий семантичний компонент порівняно з уже наявними словами, що пов’язано із співвідносними функціями запозичених одиниць: уточненням, експресією.
Невідмінювані імена виявляють свої характерні особливості адаптації до морфологічної системи сучасної української літературної мови. Термін невідмінювані іменники” є умовним, бо він позначає одиниці, яким властива тільки формальна незмінність. Вони мають омонімічні грамеми в усіх можливих формах і типові морфологічні категорії.
Характерною особливістю невідмінюваних субстантивів є неповне підпорядкування законам відмінювання іменникових лексем, що зумовлено морфонологічними та нормативними факторами, мовною традицією формальної адаптації іншомовних слів та тенденцією до збереження первинного фонематичного оформлення слова.
На сучасному етапі в українському розмовному мовленні спостерігаємо тенденцію до набуття деякими невідмінюваними іменниками, переважно з кінцевим -о, перед яким є приголосний, ознак відмінюваних слів.
Граматичні значення невідмінюваних іменників реалізуються синтагматично за допомогою різноманітних засобів: флексій атрибутивних компонентів, що виражені прикметниками, займенниками, дієприкметниками; флексій дієслівних предикативів, які з невідмінюваними іменниками формою взаємозалежної координації; іноді тільки семантично.
Диференціація невідмінюваних іменників за родами в українській мові опосередкована їхньою семантикою та належністю до лексико-граматичного розряду істота або неістота. Граматичне значення роду невідмінюваних субстантивів назв істот формується на основі денотативних ознак і зумовлене їхньою позамовною співвіднесеністю.
Родове значення невідмінюваних іменників назв неістот з’являється не відразу. На початковому етапі освоєння відчутний вплив має їхня родова належність у мові-джерелі. Потім відбувається перерозподіл базового роду відповідно до законів мови-реципієнта. В українській мові більшість невідмінюваних субстантивів назв неістот належать до середнього роду. Проте останнім часом сформувалися нові тенденції та закони родової диференціації цих одиниць, особливо неологізмів: граматичний рід невідмінюваних іменників визначає граматичний рід того загального відмінюваного іменника, який становить щодо невідмінюваного родове поняття. Це зумовлено активним входженням нового слова до лексико-семантичної системи мови, уподібненням до певних граматичних категорій.
Іменники невідмінюваного зразка морфологічно належать до відміни з нульовою флексією, у якій на основі класифікаційної категорії роду та семантичних і формальних ознак виокремлено чотири повні та чотири неповні парадигми.
Словотвірна активність запозичених невідмінюваних лексем, їхня здатність бути твірною основою для похідних слів, поєднання з афіксами мови-реципієнта один із показників укорінення таких запозичень в українській мові. Деякі з невідмінюваних імен виступають твірною базою уже в період їх пристосування до нової морфологічної та лексичної системи.
Значна кількість невідмінюваних імен в українській мові має нульовий словотвірний потенціал. Це зумовлено відносно недавнім запозиченням деяких із них, відсутністю соціального замовлення на те чи те похідне слово; належністю до термінологічної лексики, архаїчністю чи екзотичністю іншомовних імен. На словотвірний потенціал невідмінюваних іменників та прикметників впливає ступінь вживання їх у мові.
Від невідмінюваних імен сформовано 199 словотвірних гнізд, які мають свою специфіку порівняно із словотвірними гніздами, мотивованими питомими українськими словами. У них небагато демінутивів, немає аугментативів, іменників збірності та одиничності, мало дієслів і прислівників. Типовими засобами творення найменувань виконавців дії є запозичені суфікси -іст/-ист та -ер і зовсім не використовується суфікс -ач.
Обмежені словотвірні можливості невідмінюваних імен спричинені належністю їх до терміносистем, що характеризуються вузькостилістичним функціонуванням, належністю до якоїсь лексико-тематичної групи тощо. Певну роль відіграють морфонологічні явища, пов’язані з обмеженням поєднувальних можливостей суфіксів у творенні похідних від невідмінюваних імен, зумовлені намаганням уникнути небажаних мовних явищ, незвичного звукового оформлення слів.
Отже, невідмінювані імена, входячи до української літературної мови, долають складний і тривалий шлях адаптації до її лексико-семантичної, граматичної та словотвірної систем.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авдєєва С.Л. Нульова парадигма в сучасній українській літературній мові // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Донецьк: ДонНУ, 2003. Вип. 11. Част. 1. С. 11-20.
2. Ажнюк Б.М. Іншомовні слова в орфографічній практиці української діаспори// Український правопис: так і ні. Обговорення нової редакції Українського правопису”. К.: УНВЦ Рідна мова”: Довіра, 1997. С. 47-67.
3. Азарова Л.Є. Структурна та фонетична побудова складних одиниць у концепції золотої” пропорції. Вінниця, 2001. 284с.
4. Алтицева Л.Ю. Функціонально-семантичні параметри іменників з неповною числовою парадигмою: Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.01/ Національний ун-т ім. М.П.Драгоманова. К., 2003. 20с.
5. Аристова В.М. Английские слова в русском языке. Калининград: Калининградский государственный университет, 1985. 64с.
6. Аристова В.М. Англо-русские языковые контакты (Англизмы в русском языке). Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1978. 150с.
7. Арутюнова Н.Д. Очерки по словообразованию в современном испанском языке. М. : Изд-во АН СССР, 1961. 150с.
8. Арутюнян В.Н. Неизменяемые прилагательные в русском языке (на материале заимствованных слов): Автореф. дис. ...канд. филол. наук: 10.02.01/ Азербайджанский пед. ин-т рус. языка и л-ры им. М.Ф.Ахундова. Баку, 1983. 21с.
9. Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии. М.: Учпедгиз, 1957. 295с.
10. Баранник Д.Х. Функціональний статус словотворення в структурній системі мови // Актуальні проблеми українського словотвору: Матеріали III-іх наукових читань, присвячених пам’яті професора Івана Ковалика. Івано-Франківськ: Плай, 1995. С.9-10.
11. Безпояско О.К. Іменні граматичні категорії. К.: Наук. думка, 1991. 171с.
12.Безпояско Е.К. Развитие словообразовательной структуры современного украинского языка в связи с интернационализацией его лексического состава: Автореф. дис. ...канд. филол. наук: 10.02.02 / Институт языковедения им. А.А.Потебни. К., 1980. 24с.
13. Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. К.: Наук. думка, 1987. 210с.
14. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови: Морфологія. К.: Либідь, 1993. 335с.
15. Беляева Т.М. Словообразовательная валентность глагольных основ в английском языке. М., 1979. 360с.
16. Березенко В.В. Відадвербіальне словотворче гніздо: структура, семантика, потенціал: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.02/ Запорізький держ. ун-т. Запоріжжя, 1996. 26с.
17. Блумфилд Л. Язык. Перевод с английского Е.С.Кубряковой и В.П.Мурат. М.: Прогресс, 1968. 607с.
18. Богдан М.М. Структурні особливості іменників з іншомовними лексико-морфемами” в сучасній українській мові // Міжвузівська наукова конференція з питань східнослов’янського іменного словотвору /Запоріжжя, 24-26 вересня 1974р. /: Тези доповідей та повідомлень. К., 1974. С. 60 61.
19. Бородина М.А., Гак В.Г. К типологии и методике историко-семантических исследований. Л. : Наука, 1979. 232с.
20. Брусенская Л.А. Грамматическая природа неизменяемых имен иноязычного происхождения и принципы их лексикографического описания: Автореф. дис. ...канд. филол. наук. Ростов-на-Дону, 1982. 23с.
21. Булаховський Л.А. Вибрані праці: У 5-ти т. К.: Наук. думка, 1975. Т. 1. 495с.
22. Булаховский Л.А. Введение в языкознание. М.: Учпедгиз, 1953. Ч.2. 175с.
23. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. К.: Рад. школа, 1955. 248с.
24. Булаховський Л.А. Українська мова// Вибрані праці: У 5-ти томах. К.: Наук. думка, 1978. Т. 3. С. 320-329, 330-342.
25. Василевич Г.Я. Словотвірне гніздо кореня дум- у сучасній українській літературній мові // Питання словотвору. К.: Вища школа, 1979. С. 96 101.
26. Ващенко В.С. Стилістичні явища в українській мові. Харків: ХДУ, 1958.
27. Вихованець І.Р. Категорія відмінка в проекції на семантико-синтаксичну структуру речення// Українське мовознавство. 1987. №14. С. 61-67.
28. Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. К.: Наук. думка, 1980. 286с.
29. Вихованець І.Р. Семантико-синтаксична класифікація відмінків української мови// Мовознавство. 1988. №2. С. 44-51.
30. Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. К.: Наук. думка, 1987. 231с.
31. Вихованець І.Р. Українська відмінкова система у функціонально-категорійному вимірі (спроба перекласифікації відмінків) // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). Кіровоград: РВЦ КДПУ ім.В.Винниченка, 2001. Вип.31. С.13-16.
32. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 256с.
33. Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія української мови. К.: Унів. вид-во «Пульсари», 2004. 400с.
34. Віняр Г.М. Словотворчі тенденції в сучасній українській мові (на матеріалі усного й писемного мовлення 80-х 90-х років ХХст.): Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.02 / Дніпропетровський держ. університет.- Дніпропетровськ, 1992. 16с.
35. Виноградов В.В. Об омонимии и смежных явлениях // Вопросы языкознания. 1960. №5. С 3-17.
36. Виноградов В.В. Русский язык (Грамматическое учение о слове). М.: Высш. школа, 1986. 640с.
37. Виноградов В.В. Основные типы лексических значений слова// Вопросы языкознания. 1953. №5. С. 3-29.
38. Винокур Г.О. Заметки по русскому словообразованию//Винокур Г.О. Избранные работы по русскому языку. М.: Учпедгиз, 1959. С. 419-443.
39. Галкина-Федорук Е.М. К вопросу об омонимии в русском языке// Русский язык в школе. 1954. №3. С. 14-19.
40. Гинзбург Е.Л. Типология в словообразовательных гнездах // Актуальные проблемы русского словообразования. Ташкент, 1982. С. 435 440.
41. Голанова Е.И. Как возникают названия. М.: Просвещение, 1989. 142с.
42. Голанова Е.И. Об одном типе препозитивных единиц в современном русском языке // Развитие современного русского языка. 1972. М.: Наука, 1975. С. 160 174.
43. Городенська К.Г. Структура складних іменників у контексті семантичного синтаксису // Мовознавство. 1998. - №3. С. 27 34.
44. Городенська К.Г., Кравченко М.В. Словотвірна структура слова. К.: Наук. думка, 1981. 198с.
45. Городенська К.Г. Префікси і префіксоїди в українській мові // Мовознавство. 1986. - №1. С. 36 41.
46. Горпинич В.О. Сучасна українська літературна мова. К.: Вища школа, 1999. 207с.
47. Горпинич В.О. Назви жителів в українській мові // Питання словотвору, слововживання та унормування. К.: Вища школа, 1979. 158с.
48. Горпинич В.О. Будова слова і словотвір. К.: Рад. школа, 1977. 119с.
49. Горпинич В.О. Українська словотвірна дериватологія. Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетровськ. ун - ту, 1998. 189с.
50. Грещук В.В. Український відприкметниковий словотвір. Івано-Франківськ: Плай, 1995. 208с.
51. Грещук В.В. Дериваційний потенціал прикметників на позначення кольору в сучасній українській мові // Мовознавство. 1986. - №2. С. 23 30.
52. Гриценко П.Ю. Моделювання системи діалектної лексики. К.: Наук. думка, 1984. 226с.
53. Гриценко С.П. Лексичний вплив як чинник динаміки структури мови-реципієнта (на матеріалі латинських запозичень українських пам’яток ХVI XVII ст.): Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.15/ Київський ун-т ім.Тараса Шевченка. К., 1999. 20с.
54. Даниленко В.П. Актуальные направления лингвистического исследования русской терминологии// Современные проблемы русской терминологии. М.: Наука, 1986. С. 5-23.
55. Дегтярьова К.В. Незмінювані прості субстантиви і ад’єктиви російської мови у зіставленні з українською: Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.01/ Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні. К., 1996. 21с.
56. Демська О.М. Лексична та лексико-граматична омонімія сучасної української мови: Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.02/ Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні. К., 1996. 22с.
57. Демьянов В.Г. Фонетико-морфологическая адаптация иноязычной лексики в русском языке ХVII века. М.: Наука, 1990. 159с.
58. Дубова О.А. Типологічна еволюція морфологічних систем української і російської мов. К.: Видавничий центр КНЛУ, 2002. 302с.
59. Евгеньева А.П. Введение// Словарь синонимов русского языка. Л.: Наука, 1970. Т.1. С. 5-19.
60. Ефремов П.П. Освоение заимствованных слов русским языком// Учен. зап. Казахск. ун-та. Алма-Ата: Изд-во АН Казахской ССР, 1957. Т ХХУ. С.78-92.
61. Жлуктенко Ю.А. Лингвистические аспекты двуязычия. К.: Вища школа, 1974. 176с.
62. Жлуктенко Ю.О. Мовні контакти. К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1966. 135с.
63. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. К.: Рад. школа, 1965. Ч.1. 423с.
64. Загнітко А.П. Диференціація невідмінюваних іменників за родами в українській мові //Українське мовознавство. 1985. Вип. 13. С. 89-94.
65. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови. Морфологія. Донецьк: ДонДУ, 1996. 435с.
66. Загнитко А.А. Соотношение формально-грамматического и семантического содержания в категории рода имен существительных (на материале украинского языка): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.02/ Институт языкознания им. А.А.Потебни. К., 1987. 18с.
67. Звягинцев В.А. Замечание о лексической синонимии// Вопросы теории и истории языка. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1963. С. 127-142.
68. Земская Е.А. Интерфиксация в современном русском языке// Развитие грамматики и лексики современного русского языка. М.: Наука, 1964. С.36-62.
69. Земская Е.А. Понятие производности, оформленности и членимости основ// Развитие словообразования современного русского языка. М.: Наука, 1966. С. 3-12.
70. Земская Е.А. К проблеме множественности морфонологических интерпретаций (спорные случаи членимости производных слов в современном русском языке)// Развитие современного русского языка. Словообразование. Членимость слова. 1972. М.: Наука, 1975. С. 69-80.
71. Земская Е.А. Словообразование // Современный русский язык.- М.: Высшая школа, 1981. 196с.
72. Земская Е.А. О парадигматических отношениях в словообразовании // Русский язык: Вопросы его истории и современного состояния. Виноградовские чтения. М., 1978. С. 63 - 77.
73. Иваницкая А.А. Заимствование иноязычной лексики и её освоение. К.: Вища школа, 1980. 159с.
74. Каминін І.М. Структурно-семантичне освоєння запозичених слів у сучасній українській літературній мові (на матеріалі побутової лексики): Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.02/ Харківський пед. ун-т ім. Г.Сковороди. Х., 1994. 16с.
75. Канделаки Т.Л. О некоторых суффиксальных моделях технических терминов// Филологические науки. 1962. №1.
76. Караулов Ю.Н. Общая и русская идеография. М.: Наука, 1976. 355с.
77. Карпенко Ю.О. Про основні тенденції розвитку сучасної російської мови // Мовознавство. 1988. №2. С. 15-23.
78. Карпіловська Є.А. Суфіксальна підсистема сучасної української літературної мови: будова та реалізація. К., 1999. 295с.
79. Карпіловська Є.А. Кореневий гніздовий словник модель сучасного українського лексикону// Карпіловська Є.А. Кореневий гніздовий словник української мови. К.: Вид-во Українська енциклопедія” імені М.П.Бажана, 2002. С. 3-11.
80. Карпова В.Л. Термін і художнє слово. К.: Наук. думка, 1967. 129с.
81. Каховская Л.Ф. Аббревиация как способ словообразования: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.19/ Минский гос. ун-т. Минск, 1980. 24с.
82. Кислюк Л.П. Особливості засвоєння іншомовної лексики словотвірною підсистемою сучасної української мови // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. К.: Прайм-М, 2002. Книга 1. №6 С. 182 186.
83. Кислюк Л.П. Словотвірний потенціал запозичень у сучасній українській мові (на матеріалі англійських та німецьких запозичень): Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.15/ Інститут української мови НАН України. К., 2000. 16с.
84. Клименко Н.Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові. К.: Наук. думка, 1984. 251с.
85. Клименко Н.Ф. Система афіксального словотворення сучасної української мови. К.: Наук. думка, 1973. 185с.
86. Клименко Н.Ф. Словообразовательные гнезда слов как объект типологического изучения // Актуальные проблемы русского словообразования: Материалы УI республиканской научно-практической конференции. Самарканд, 1991. Ч.I I. C. 81 83.
87. Клименко Н.Ф. Аглютинативність в українському словотворенні // Українське мовознавство. К.: Либідь, 1990. Вип. 17. С. 96 104.
88. Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А. Словотвірна морфеміка сучасної української літературної мови. К., 1998. 161с.
89. Клименко Н.Ф., Пещак М.М., Савченко І.Ф. Формалізовані основи семантичної класифікації лексики. К.: Наук. думка, 1982. 250с.
90. Клименко Н.Ф., Скибицька Н.В. Словотвірні можливості англіцизмів у сучасній українській мові // Структура та семантика мовних одиниць у функціональному аспекті. Чернівці, 1996. С. 72 79.
91. Клименко Н.Ф. Розмежування лексичних омонімів за допомогою словотворчих засобів// Питання структурної лексикології. К.: Наук. думка, 1970. С.120-127.
92. Климовицкий Я.А. Термин и обусловленность определений понятия в системе// Проблематика определений терминов в словарях разных типов. Л.: Наука, 1976. С. 107-114.
93. Ковалик І.І. Вчення про словотвір. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1961. 83с.
94. Ковалів Пантелеймон, Український правопис. 2-е вид. Нью-Йорк, 1977. 96с.
95. Коваль А.П. Синоніміка в термінології// Дослідження з лексикології та лексикографії. К.: Наук. думка, 1985. С.158-163.
96. Колесников А.О. Синтагматична парадигматика категорії числа морфологічно недостатніх іменників: Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.01/ Одеський націон. ун-т ім. І.І.Мечникова. Одеса, 2000. 18с.
97. Колесников А.А. Аналитизм в грамматической системе современного русского языка. Измаил, 1992. 128с.
98. Комарова К.О. Про характер запозичення полісемантичного слова// Мовознавство. 1974. №4. С. 28-31.
99. Коць Т.А. Функціональний аспект лексичної норми в засобах масової інформації: Автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.01/ Інститут української мови НАН України. К., 1997. 16с.
100. Кочерган М.П. Слово і контекст (Лексична сполучуваність і значення слова). Львів: Вища школа, 1980. 171с.
101. Кочерган М.П. Лексическая сочетаемость омонимов и лингвистический статус омонимии// Филологические науки. 1981. №5. С. 44-55.
102. Кравченко М.В. До питання про явище усічення в українському словотворенні (в дериватах іншомовного походження) // Українське мовознавство. К.: Вища школа, 1988. Вип. 15. С. 33 40.
103. Критенко А.П. Грецькі елементи в українській мові// Мовознавство. 1973. №2. С. 28-35.
104. Критенко А.П. Тематичні групи слів і омонімія// Слов’янське мовознавство. К., 1962. Вип. 4. С. 198-211.
105. Крысин Л.П. Иноязычные слова в современном русском языке.- М.: Наука, 1968. 206с.
106. Кубрякова Е.С. Семантика производного слова// Аспекты семантических исследований. М.: Наука, 1980. С. 81-156.
107. Кубрякова Е.С. Теория номинации и словообразование // Языковая номинация: Виды наименований. М.: Наука, 1977. Гл. IY. 252с.
108. Курилович Е. Очерки по лингвистике. М.: Изд-во иностр. л-ры, 1962. 456с.
109. Курс сучасної української літературної мови / За ред. Л.А.Булаховського. К.: Рад. школа, 1951. Т.1. 518с.
110. Кутина Л.Л. Термин в филологических словарях// Проблематика определени терминов в словарях разных типов. Л.: Наука, 1976. С. 19-30.
111. Куценко В. Проблема класифікації іменникових юкстапозитів (на матеріалі української преси)// Мовознавчі дослідження: Зб. наук. праць. Донецьк: ДонДУ, 2000. С. 82-88.
112. Куштенко Л.Ю. Семантичне співвідношення лексичних відповідників в англійській та українській мовах// Мовознавство. 1974. №1. С. 72-76.
113. Лазебник Ю.С., Ярмак В.И. Поэзия ХХ века: слово, текст, мир. К.: Наук. думка, 1992. 143с.
114. Лейчик В.М. Об одном малоизученном способе словообразования («Телескопные слова» современного французского языка)// НДВШ. ФН. 1996. №3. С. 14-21.
115. Лейчик В.М. О некоторых современных способах словообразования // Особенности словообразования в терминосистемах и литературной норме. Владивосток: ДВНЦ АН СССР, 1983. С. 3 15.
116. Лисиченко Л.А. Лексикологія сучасної української мови. Семантична структура слова. Х.: Вища школа, 1977. 114с.
117. Лопатин В.В. Словоизменительные типы и их лексическое наполнение ( продуктивность в морфологии) // Слово и грамматические законы языка: Имя. М.: Наука, 1989. С. 3-58.
118. Лопатин В.В. Русская словообразовательная морфемика. М.: Наука, 1977. 315с.
119. Малаховский Л.В. Теория лексической и грамматической омонимии. Ленинград: Наука, 1990. 239с.
120. Манучарян Р.С. Словообразовательные значения и формы в русском и армянском языках. Ереван, 1981. С. 216 232.
121. Мартинек В.Ю. Изменения характера предметно-понятийного соотношения англицизмов в процессе их освоения русским языком// Вопросы теории романо-германских языков. Днепропетровск, 1973. Вып. IV. С. 6-7.
122. Матвіяс І.Г. Іменник в українській мові. К.: Рад. школа, 1974. 184с.
123. Медведєва О. Граматична адаптація термінів іншомовного походження в українській термінології // Актуальні проблеми граматики: Зб. наук. праць. Кіровоград: КДНУ, 1997. Вип. 2. С.67-72.
124. Мельников Е.И. Неизменяемые прилагательные в русском языке// Slavia. 1954/ Ses. 4/ С. 562-567.
125. Мещанинов И.И. Члены предложения и части речи. Л.: Наука, 1978. 387с.
126. Милославский И.Г. Вопросы словообразовательного синтеза. М.: Изд-во Москов. ун-та, 1980. 296с.
127. Молотков А.И. Есть ли в русском языке категория неизменяемых прилагательных? // Вопросы языкознания. М., 1960. №6. С.68-73.
128. Морозова Т.С. Структура словообразовательных парадигм и ступенчатый характер русского словообразования // Проблемы структурной лингвистики 1978. М., 1981. С. 162 174.
129. Морфологічна будова сучасної української мови. К.: Наук. думка, 1975. 208с.
130. Мукан Г.М. Багатозначність і омонімія// Українська мова і література в школі. 1970. №8. С. 30-36.
131. Муравицька М.П. Психолінгвістичний аналіз лексичної омонімії// Мовознавство. 1975. №3. С. 59-67.
132. Муромцев І.В. Особливості освоєння лексики іншомовного походження в сучасній українській мові (морфонолого-дериваційний аспект) // Вестник Харьков. ун-та. Х., 1986. - №284. С. 72 77.
133. Муромцева О.Г. Розвиток лексики української літературної мови в другій половині Х1Х на початку ХХ ст. Х.: Вища школа, 1985. 152с.
134. Мучник И.П. Неизменяемые существительные, их место в системе склонения и тенденции развития в современном русском литературном языке// Развитие грамматики и лексики современного русского языка. М.: Наука, 1964. С. 148-180.
135. Непийвода Н.Ф. Про поняття детермінологізація”// Мовознавство. 1983. - №5. С. 64-67.
136. Німчук В.В. Проблеми українського правопису в ХХст.// Український правопис (проєкт найновішої редакції). К.: Наук. думка, 1999. С. 242-333.
137. Никитина Ф.А. Влияние аналогии на словообразование. К.: Изд-во Киев. ун-та, 1973. 197с.
138. Новиков Л.А. Семантика русского языка. М.: Высш. школа, 1982. 272с.
139. Обухова И.Н. Функционирование и словообразовательная активность англицизмов в современном русском языке: Автореф. дис. ...канд. филол. наук: 10.02.01; 10.02.04/ Днепропетровский гос. ун-т. Днепропетровск, 1991. 20с.
140. Общее языкознание. Внутренняя структура языка. М.: Наука, 1972. 565с.
141. Огиенко И.И. Иноземные элементы в русском языке. К., 1915. 198с.
142. Озерова Н.Г. Лексическая и грамматическая семантика существительного. К.: Наук. думка, 1990. 192с.
143. Осипенко З.М. Про сучасні тенденції розвитку лексики// Мовознавство. 1981. №4. С. 33-37.
144. Палевская М.Ф. Синонимы в русском языке. М.: Просвещение, 1964. 128с.
145. Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство. Львів: Світ, 1994. 216с.
146. Пауль Г. Принципы истории языка. М.: Изд-во иностр. л-ры, 1960. 500с.
147. Пігур М. Дериваційна семантика у словотвірних гніздах з вершинами білий, чорний, сірий // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені В.Гнатюка. Серія 8: Мовознавство. 1998. - №1. С. 127 129.
148. Плющ М.Я. Відмінок у семантико-синтаксичній с