КОНФЕСІЙНА ЛЕКСИКА У ТВОРЧОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ПОЕТІВ 60 – 80-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ (СЕМАНТИКО-СТИЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТ)

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІМ.П.ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису
Браїлко Юлія Іванівна
УДК 81’373.237:821(477)”19”

КОНФЕСІЙНА ЛЕКСИКА У ТВОРЧОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ПОЕТІВ
6080-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ (СЕМАНТИКО-СТИЛІСТИЧНИЙ АСПЕКТ)

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Мацько Любов Іванівна,
доктор філологічних наук, професор,
академік АПНУкраїни

Київ 2005

ЗМІСТ

Зміст..........................................................................................................................2
Перелік умовних позначень....................................................................................4
Вступ.........................................................................................................................5
Розділ 1
Семантико-стилістичні особливості конфесійних онімів..................................16
1.1. Конфесійна лексика як об’єкт лінгвостилістичних досліджень.................16
1.2. Проблеми виокремлення ономастичної конфесійної лексики....................28
1.3. Специфіка семантики конфесійного ономастикону.....................................36
1.4. Класифікація конфесійних власних назв.......................................................44
1.5. Семантико-стилістичні модифікації конфесійних пропріальних лексем у творчості українських поетів 6080-х років ХХ століття..................................47
Висновки до розділу 1...........................................................................................119
Розділ 2
Стилістика авторських онімних утворень від конфесійних лексем.................123
2.1. Конфесійні лексичні одиниці у складі заголовків поетичних
текстів..............................................................................................................123
2.1.1. Особливості заголовків поетичних творів.........................................123
2.1.2. Заголовки конфесійні лексеми.........................................................127
2.1.3. Конфесійні стилістеми у дволексемних заголовках.........................138
2.1.4. Конфесійно марковані експресеми в багатолексемних
бібліонімах............................................................................................143
2.2. Стилістичний потенціал оказіонімів, утворених від конфесійних
лексем......................................................................................................................145
Висновки до розділу 2............................................................................................150
Розділ 3
Поетична реалізація стилістем, похідних від конфесійних онімів....................153
3.1. Конфесійні відонімні стилістеми...................................................................153
3.1.1. Відміфонімна лексика........................................................................153
3.1.2. Відреалонімна лексика.....................................................................165
3.1.3. Відагіонімна лексика........................................................................169
3.2. Індивідуально-авторські новації...................................................................170
Висновки до розділу 3...........................................................................................176
Висновки.................................................................................................................179
Список використаних джерел...............................................................................186
Список використаної літератури..........................................................................190
Додаток А................................................................................................................219
Додаток Б.................................................................................................................238
Додаток В.................................................................................................................241

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВТССУМ Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. Київ; Ірпінь: ВТФ Перун”, 2001. 1440с.;
ВН власні назви;
КЛ конфесійна лексика;
СУМ Словник української мови: В 11т. К.: Наукова думка, 1970-1980;
УМ Українська мова. Енциклопедія / Редкол. РусанівськийВ.М., ТараненкоО.О. та ін. К.: Українська енциклопедія, 2000. 752с.;
ФСУМ Фразеологічний словник української мови: У 2т. / Уклад.: В.М.Білоноженко та ін. К.: Наук. думка, 1993.

ВСТУП

Інтенсивна увага сучасної української лінгвостилістики привернута до проблем лексико-семантичної структури мови художньої літератури й, зокрема, мови поезії. Таке спрямування мають дисертаційні праці Л.О.Пустовіт [236], Л.О.Ставицької [265], Т.М.Берест [10], А.І.Бондаренко [30], Л.К.Гливінської [53], Т.Ю.Ковалевської [114], О.О.Маленко [151], І.Г.Олійник [194], О.В.П’ятецької [237], О.М.Рудь [244], О.В.Степанюк [268], Г.М.Сюти [274], О.М.Черевченка [292], І.В.Шапошникової [297] й ін. Але оскільки в художньому стилі одному з найпоказовіших носіїв мовно-естетичних знаків національної культури знаходять вияв різнорівневі елементи всіх функціональних різновидів літературної мови, особливо важливим для стилістики художнього мовлення як окремої галузі сучасної лінгвостилістичної науки стає дослідження його стильових контактів, впливу різних функціональних стилів на формування поетичної образності. Вбираючи в себе компоненти усіх інших функціональних стилів, художній стиль трансформує, переосмислює їх: він не обмежений у використанні мовних одиниць, які належать до різних часових зрізів, до соціальних та територіальних видозмін національної мови” [79, с.301-302].
Найпродуктивніше подібні міжстильові зв’язки відбуваються на лексичному рівні. До недавнього часу українське мовознавство цікавили переважно питання семантико-стилістичної поведінки наукової термінології в поетичному контексті (дослідження В.Л.Карпової [108], В.І.Ярмак [306], [136, с.6-68], Л.О.Пустовіт [236, с.131-153]) та впливу на художнє мовлення лексики публіцистичного стилю (колективна монографія М.М.Пилинського, Н.Я.Дзюбишиної-Мельник, К.В.Ленець та ін. [44]). Проблема ж зв’язків конфесійного й художнього різновидів української літературної мови довго залишалася поза увагою дослідників. І це при тому, що тисячолітня історія Церкви і релігійної культури в Україні відбилася помітними ознаками на культурі українського народу, в тому числі й передусім на загальноукраїнській мові та художній літературі” [139, с.153].
Тісний зв’язок художнього стилю й зокрема його поетичного підстилю з конфесійним різновидом мови виявляється насамперед в існуванні такого поняття, як сакральність художньої літератури, вихід її у релігійну сферу. Конфесійний стиль збагачує українську поезію й на жанровому (вірші-молитви, акафісти, псалми та ін.), і на тематичному рівні (поезії на біблійні чи просто релігійні, релігійно-філософські теми тощо). Завершується таке збагачення фонетичним рівнем, а особливо продуктивно цей вплив виявляється в царині лексики.
Прогалини в лінгвістичних дослідженнях конфесійного стилю пов’язані з причинами як зовнішнього, так і внутрішнього порядку. По-перше, розвиток вітчизняних мовознавчих досліджень у цьому напрямку гальмувався войовничою атеїстичною ідеологією, панівною в тоталітарному суспільстві, коли релігія розцінювалася лише як ненауковий і деструктивний елемент надбудови...” [24, с.60]. Утручання потужних екстралінгвальних чинників призвело до відповідної трансформації мовознавчого підходу, унаслідок чого лексика конфесійного стилю з 50-х років ХХстоліття була класифікована переважно як архаїчна, а автори соціолого-лінгвістичного дослідження, яке проводилось на матеріалі російської мови, констатували навіть остаточну секуляризацію” більшої частини подібних номенів [246, с.71]. Це, а також зумисне або ненавмисне викривлення значеннєвої специфіки окремих релігійних лексем у лексикографічних працях, відсутність багатьох з них у тлумачних та інших словниках значно звужувало знання про лексичну систему української мови взагалі.
По-друге, із 40-х років конфесійний стиль у материковій українській мові перестав розвиватись, що теж зумовило згасання інтересу до вивчення його стилетворчих засобів, а тим більше до їхнього проникнення в інші функціональні різновиди. Отже, його традиційна роль у літературній мові роль потужного джерела поповнення виражальними засобами інших стилів...” [70, с.20] довго залишалася поза проблемами української лінгвістики.
Окремо виділяємо мовознавчі праці вченої з діаспори І.Ґерус-Тарнавецької [64], вітчизняних науковців В.Маремпольського [153-154], А.Деркач [66], В.Карпової [107], К.Шульжука [301], Б.Кобилянського [113] та ін., котрі певним чином висвітлювали питання функціонування в поетичних контекстах окремих лексичних засобів конфесійного стилю. Проте загальна проблематика міжстильових лексичних контактів художнього і конфесійного різновидів мови розглядалася поверхово, оскільки не була основним предметом дослідження в цих роботах, які до того ж у більшості своїй тяжіли до ідеологічної хибності.
У період демократизації українського суспільства, пов’язаний передусім зі здобуттям нашою державою незалежності, відновився й активно розвивається у літературній мові конфесійний стиль. І лінгвістична наука почала заповнювати широкі прогалини, що існували в дослідженні багатьох питань, пов’язаних із цим функціональним різновидом. Увагу дослідників привернула й проблема його лексичних зв’язків з мовою поезії. Функціонуванню конфесійно маркованих лексем у народній поезії і творчості українських поетів присвячені розвідки О.Бірюкової [25], А.Бондаренко, Ю.Бондаренко [31], Л.Бондаренко [32], К.Гриньків [58], І.Дубровської [74], Н.Журавльової [84], Н.Каторж [110], М.Лесева [139], Н.Піддубної [217], М.В.Скаб та М.С.Скаба [259] й ін. Семантико-стилістичні особливості окремих зразків конфесійних експресем поряд з іншими групами лексичних одиниць, що функціонують в українських поетичних текстах різних авторів, аналізуються в дисертаційних дослідженнях Л.Пустовіт [236], Т.Берест [10], М.Мельник [162], Л.Петрової [209], Л.Селіверстової [250], О.Черевченка [292], статті Л.Полюги [224].
Однак до сьогодні не схарактеризована лінгвістична природа КЛ, залишаються невстановленими її компонентний склад, спільні ознаки конфесійних одиниць, досі ґрунтовно не описані семантико-стилістичні особливості їх реалізації в поетичному контексті. Останнє видається особливо важливим з огляду на концептуальне положення О.О.Потебні та його продовження в теорії М.М.Пилинського, котрий говорить про те, що мову всіх інших функціональних стилів не можна вивчати ізольовано, у відриві від художнього стилю ще й тому, що сам художній стиль забезпечує їх загальну рівновагу” в нормативному відношенні, визначає середні межі вагань” між мовним стандартом і поетичними прагненнями творчих індивідуальностей, допустимі для певної літературної мови в цілому” [216, с.47].
Тож дослідження семантико-стилістичних особливостей конфесійно маркованої лексики в поетичній мові дозволить не тільки глибше осягнути лінгвістичну специфіку художнього стилю, але й допоможе заповнити значні прогалини, пов’язані ще з одним, нещодавно забутим українською стилістикою функціональним різновидом.
Лінгвістичного аналізу вимагає також спадщина українських репресованих поетів 6080-х років минулого століття, що була об’єктивно поцінована в Україні тільки в останнє десятиріччя ХХст., яке ...ввійде в історію української літературної мови й тим, що повернуло в національну мову мовотворчість репресованих, заборонених, емігрованих і забутих письменників, політиків, вчених, діячів культури і релігії...” [160, с.16].
Окремі аспекти художнього мовлення В.Стуса, М.Руденка, І.Гнатюка, І.Калинця, І.Світличного були предметами дисертаційних лінгвістичних досліджень Л.О.Пустовіт [236], А.І.Бондаренко [30], Т.В.Желтоногової [82], І.І.Коломієць [121], Л.В.Олефіренко [193], О.В.П’ятецької [237], О.М.Рудь [244], І.В.Шапошникової [297], тоді як мовотворчість інших поетів-дисидентів узагалі не розглядалася в лінгвістиці.
Лірика цих письменників представників різних літературних течій є винятковим проявом високої духовності й консолідації особистих інтересів з національними. На цьому тлі особливо важливе місце посідає релігійність, що є одним з головних важелів у практично-духовному процесі освоєння світу... і як тип духовності, і як важливий чинник адекватного світосприйняття людини” [38, с.24]. На лексичному рівні творів репресованих поетів вона знаходить свій вияв у активному вживанні конфесійних стилістем, тож поетичне мовлення вказаних авторів дає широкі можливості для вивчення семантико-стилістичних інтерпретацій конфесійних лексем у художньому стилі.
У поліфункціональній за семантикою й лексико-граматичними ознаками системі КЛ в окрему групу виділяються власні назви, які, на думку деяких дослідників, мають необмежені семантичні можливості [162, с.172] і значний виражальний потенціал. Окрім того, оніми, за спостереженнями М.Р.Мельник, є і завжди були істотним, функціонально значущим складником поетичних творів” [161, с.1]. Усе це зумовило зосередження дисертаційного дослідження передусім на цій групі КЛ, а також авторських онімних утвореннях від конфесійних лексем і мотивованих конфесійними ВН узуальних та оказіональних лексемах, які особливо активно використовуються в художньому мовленні українських репресованих поетів 6080-х років ХХстоліття.
Галузь українського мовознавства, що вивчає функціонування пропріальних одиниць у художніх текстах, почала свій інтенсивний розвиток лише в кінці 80-х років ХХстоліття. До того часу існували лише окремі лінгвістичні розвідки, що, як правило, лише принагідно торкалися проблем поетичної (або літературної) ономастики [144, c.3] і полягали передусім у спостереженні над антропонімами й топонімами в художньому мовленні. Подібний напрям у російському мовознавстві був представлений більш фундаментальними працями, проте вони теж зосереджувалися на вивченні мовленнєвої специфіки ВН осіб і географічних об’єктів [100], [150], [166], [230] та ін.
Але ще в 1966році І.Ґерус-Тарнавецька у праці Назовництво в поетичному творі”, характеризуючи масштабність літературного назовництва, під яким розуміла поетичну ономастику, поділяла його на такі групи: 1) історичне назовництво; 2) топо- і географія і її назовництво; 3) біблійні назви; 4) міфологічні назви; 5) назви, адаптовані авторами для поодиноких персонажів (зокрема побутові); 6) інші назви (криптоніми, ономастичні субститути, факультативні назви)” [64, с.13]. Власне, ця робота стала першим ґрунтовним дослідженням великого тематичного діапазону ВН (антропонімів, топонімів, геортонімів, теонімів, міфоперсонімів тощо), проведеним на матеріалі української поезії.
В останні роки ономастичний простір художніх творів почав вивчатися більш комплексно, предметом аналізу науковців, які працюють у напрямку ономапоетики, стали пропріальні одиниці більшості (а то й усіх) розрядів, що функціонують у досліджуваних ними текстах. Різноаспектно такі проблеми вирішували на матеріалі російської поезії О.І.Фонякова [285], В.М.Калінкін [99], [101], С.А.Нагачевська [176], І.П.Зайцева [90], української прози О.Ф.Немировська [183], Г.П.Лукаш [149] тощо. Подібний підхід до розуміння поетичної ономастики відбився й у роботах Л.О.Пустовіт [236], М.Р.Мельник [162], [106], Л.І.Селіверстової [249-250], Ю.О.Карпенка [104], [106] та ін., присвячених вивченню стилістичних і семантичних особливостей ономастичних лексем у мові української поезії.
Концентрація предмета дослідження навколо поняття оніма, яке розуміється широко, сприяє глибшому з’ясуванню не тільки зв’язків між художнім і конфесійним стилями, впливу лексичних засобів останнього на формування поетичної образності на текстовому рівні, але й докладному визначенню мовних і мовленнєвих семантико-стилістичних властивостей конфесійних ВН, представлених різноманітними тематичними розрядами, і похідних від них, їхніх оказіонально-словотвірних можливостей, оскільки до цього системний лінгвоаналіз подібних лексичних одиниць не проводився.
Отже, актуальність дисертаційного дослідження й вибір його теми зумовлюються такими чинниками:
стійким інтересом сучасного мовознавства до проблем художнього стилю і, зокрема, його зв’язків з іншими різновидами літературної мови;
формуванням соціального запиту на різноаспектне вивчення особливостей КЛ та конфесійного стилю взагалі;
відсутністю монографічних досліджень, присвячених системі КЛ й зокрема конфесійно маркованим лексичним одиницям як засобу збагачення виражальними засобами поетичного мовлення;
потребою вивчення художнього мовлення українських репресованих поетів 6080-х років ХХ століття, у творчості яких духовність і релігійність мають великий вияв;
недостатньою розробкою в лінгвістичній ономастиці й поетичній зокрема тих проблем, що стосуються конфесійно маркованих ВН однієї з важливих груп загальномовної онімії;
необхідністю здійснення системного лексикографічного опису лексем, пов’язаних з релігією.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційної роботи, яка передбачає вивчення лексичного впливу конфесійного стилю на художній, безпосередньо пов’язаний із загальною проблематикою комплексних теоретичних і теоретико-практичних досліджень кафедри стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова Проблеми формування і розвитку функціональних стилів сучасної української мови, підстилів і жанрів, текстології і текстотворення, мовних жанрів, тропіки і риторики, культури української мови”.
Мета роботи полягає в з’ясуванні семантико-стилістичних особливостей КЛ в українській поезії 6080-х років ХХстоліття і передбачає виконання таких завдань:
визначити лінгвістичну природу конфесійних лексем і принципи їх виділення в окремий розряд;
з’ясувати інвентар онімних конфесійних стилістем;
проаналізувати семантичну структуру конфесійних ВН;
систематизувати і класифікувати конфесійні оніми за тематичним принципом;
описати з лінгвостилістичним і семантичним коментарем конфесійні оніми кожного розряду та відонімні одиниці, дослідивши їхні значеннєві трансформації й розкривши художньо-образне вживання у мовотворчості українських репресованих поетів 6080-х років ХХстоліття;
дослідити семантико-стилістичні модифікації КЛ як потужного засобу створення особливих різновидів ВН заголовків та оказіонімів;
простежити зміни в конотативній сфері конфесійних онімних і відонімних одиниць, що реалізуються в поетичному мовленні;
схарактеризувати деривативні можливості конфесійних лексем як одного із джерел індивідуально-авторського словотвору;
укласти словники онімних і відонімних конфесійних лексем та похідних від конфесійних стилістем онімних і відонімних оказіоналізмів, а також словник заголовків, у творенні яких використано конфесійно марковані лексичні одиниці;
довести, що навіть за умови припинення розвитку в материковій мові протягом 4080-х років ХХстоліття конфесійний стиль української літературної мови залишився потужним джерелом поповнення виражальними засобами художнього мовлення.
Об’єкт дослідження мова поезії репресованих українських митців 6080-х років ХХстоліття.
Предметом дослідження є КЛ онімного й відонімного складу, а також мотивовані конфесійними лексемами онімні й відонімні індивідуально-авторські новації, уживані в українській поезії 6080-х років ХХ століття. Усього до аналізу залучено 380лексем (понад 3000вживань).
Матеріалом для дослідження обрано тексти творів репресованих українських поетів періоду 6080-х років ХХ століття: М.Адаменка, В.Борового, І.Гнатюка, В.Голобородька, М.Горбаля, М.Данька, І.Калинця, Ір.Калинець, З.Красівського, Я.Лесева, Т.Мельничука, М.Осадчого, М.Пилипчука, В.Рафальського, О.Різниченка, М.Руденка, М.Cамійленка, С.Сапеляка, І.Світличного, В.Сіренка, І.Сокульського, В.Стуса.
Мета, завдання і матеріал дослідження зумовили його методику. У дисертаційній роботі використовуються описовий метод, методики семантико-стилістичного й контекстного аналізу із застосуванням прийомів компонентного, дистрибутивного і статистичного аналізу.
Методологічною основою дослідження стали загальні філософські положення про мову як вид і результат суспільно усвідомленої діяльності, про взаємодію в ній об’єктивного й суб’єктивного, матеріального й ідеального, концепція О.О.Потебні про поезію як особливу форму осмислення дійсності.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві визначається загальна специфіка КЛ, робиться системне дослідження взаємодії конфесійного й художнього стилів на лексичному рівні. При цьому за його матеріал обрано творчість тих українських поетів, які були штучно вилучені з літературного процесу в умовах тоталітарного суспільства, а, відповідно, їх мовотворчість майже не розглядалася у вітчизняній лінгвістиці. Знаходить подальший розвиток виявлення впливу конфесійно маркованої лексики на формування образного коду поетичної мови, її здатності до відображення українських ментальних уявлень. У межах дослідження конфесійних ВН накреслюється також новий науковий підхід до визначення інвентарю загальномовної ономастики та з’ясування теоретичних питань, пов’язаних із семантикою пропріальних одиниць узагалі й конфесійних зокрема.
Теоретичне значення роботи полягає в подальшій розробці лінгвістичних проблем, що стосуються конфесійного і художнього різновидів сучасної української літературної мови, загальномовної і літературної ономастики. Дослідження пропонує визначення КЛ, систематизує наукові знання про неї, визначає її склад і специфіку, на прикладі ономастичних і відономастичних конфесійних одиниць, авторських онімних і відонімних утворень від конфесійних експресем характеризує роль і місце конфесійного стилю в поповненні виражальними засобами поетичної мови, відображаючи сучасні наукові погляди на семантико-стилістичні особливості лексичних одиниць у поетичному тексті.
Результати дослідження можуть використовуватись передусім у функціональній стилістиці при визначенні особливостей конфесійного стилю, при вирішенні теоретичних проблем стилістики поетичного мовлення й стилістики тексту, у семасіології при з’ясуванні значеннєвої структури ВН, в ономастиці при встановленні семантичної сутності пропріальних одиниць, здійсненні їх класифікації, аналізі способів їхньої актуалізації в поетичному контексті.
Практична цінність дослідження у можливості використання його результатів при викладанні лексикології, стилістики сучасної української мови, лінгвістичного аналізу художнього тексту; спецкурсів і спецсемінарів, присвячених питанням вивчення особливостей конфесійного стилю, семантики поетичного слова, художньої ономастики, поетичних ідіолектів репресованих письменників 6080-х років ХХстоліття; при створенні підручників і навчальних посібників з вищевказаних курсів; у лексикографії, зокрема при укладанні тлумачних словників української мови, у тому числі й релігійної тематики, словника мови української поезії ХХстоліття, словника символів тощо.
Теоретичні положення і практичні рекомендації з проблеми дослідження впроваджено у навчальний процес Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені М.В.Остроградського (довідка №137 від 21.02.2005року), Київського славістичного університету (довідка №33/2 від 21.02.2005року), Херсонського державного університету (довідка №03-11/183 від 25.02.2005року).
Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження були виголошені на Міжнародній науково-практичній конференції Іван Котляревський і світова культура” (Полтава, 1998рік), Всеукраїнській науково-практичній конференції з нагоди 150-річчя від дня народження Панаса Мирного (Полтава, 1999рік), науковій конференції Християнство й українська мова” (Київ, 2000рік), Міжнародній науково-практичній конференції Вивчення мови на комунікативній основі” (Полтава, 2000рік), VІВсеукраїнській науково-практичній конференції Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: проблеми та перспективи” (Київ, 2004рік), звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. У повному обсязі дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова та кафедри філологічних дисциплін Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка.

Публікації. Проблематика дисертації знайшла відображення у 9публікаціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1.Дослідження лексичного впливу конфесійного стилю на художній, проведене на матеріалі української поезії 6080-х років ХХстоліття, зокрема творчості репресованих письменників, довело, що, навіть будучи приреченим на повний занепад тривалою державною політикою руйнування української церкви, він продовжував виконувати надзвичайно важливу роль поповнення виражальними засобами інших різновидів української літературної мови. Активне використання лексичних засобів конфесійного стилю в поезії засвідчує продуктивність таких міжстильових зв’язків.
КЛ є окремим розрядом лексичних одиниць, яким властиве спільне стильове значення, що, нашаровуючись на предметно-понятійний зміст, виступає компонентом загальної семантики та вказує на усталене вживання лексеми в конфесійному різновиді сучасної української літературної мови. Ця складна система функціонально маркованих лексичних засобів, позначених неоднаковим ступенем вияву релігійної семантики й експресії, тісно взаємодіє з іншими, тематично суміжними терміносистемами чи лексичними групами (богословською, християнсько-богословською, церковно-обрядовою, літургійною термінологією; релігійною, сакральною, церковною, християнською, біблійною лексикою тощо), перебираючи на себе інтегруючу функцію. Система КЛ характеризується строкатим складом, оскільки їй властива семантична і лексико-граматична поліфункціональність.
2. У межах системи КЛ виділяється велика група ономалексем, що, окрім віднесеності до одного функціонально-стильового поля, мають ще й таку спільну ознаку, як одиничність позначуваних об’єктів. Семантика конфесійних ВН виявляє, що онімам властивий безпосередній зв’язок з поняттям, а іноді їхній сигніфікат може навіть домінувати над денотативним компонентом значення. Загалом конфесійні пропріальні одиниці мають неоднорідну семантичну будову, де знаходять різний вияв повноцінні елементи денотації та сигніфікації. Конотативна специфіка таких онімів, що, як правило, несуть у собі багату культурну інформацію, зумовлюється дією інтра- й особливо екстралінгвальних факторів. Їхні додаткові співзначення мають вихід на національно-мовний і міжмовний рівень, окрім того конфесійно марковані ВН часто набувають ознак символів загальнолюдського та загальнонаціонального плану.
Подібні стилістеми є номінаціями об’єктів реального та ірреального простору, і відповідно до цього їхня класифікація в межах загальномовного ономастикону відображає опозицію реальне гіпотетичне”. Конфесійні ВН диференціюються на два широко розгалужені за тематичним принципом типи: реалоніми та міфоніми. Третій тип, представлений дихотомічним розрядом агіонімів, є проміжним, оскільки об’єднує в собі номени з реальною та ірреальною референтною належністю, до того ж чітке її розмежування часто ускладнюється екстралінгвальними чинниками.
3.Художня інтерпретація конфесійних пропріальних лексем стає яскравим підтвердженням висновків учених-лінгвістів про надзвичайно важливе місце онімів у поетичному мовленні, їх більш великий порівняно з іншими засобами лексичної номінації стилістичний і семантичний потенціал, який дає можливість входити до системи ключових слів тексту.
Конфесійні ВН стають одним з найпотужніших засобів художньої експресії, утілення мистецької концепції відображення дійсності й узагалі необхідним конструктивним елементом поетичної текстової тканини. Ці їхні властивості зумовлюються ємністю і специфікою плану змісту. Проте в художньому мовленні кожен з розрядів таких функціонально маркованих лексем виявляє свої закономірності використання, тож реалізація їхніх стилістико-виражальних можливостей зумовлюється передусім тематикою, а також культурним ореолом імені й у цілому його конотативними характеристиками. Саме тому, очевидно, міфонімні конфесійні одиниці вирішують більше художніх завдань порівняно з реалонімними. Уживання більшості реалонімів у поетичному мовленні не виходить, як правило, за межі традиційного і стосується змалювання навколишнього світу, створення ефекту достовірності, точності, реальності зображуваного. Так, конфесійні антропоніми, геортоніми, бібліоніми у мовотворчості українських репресованих поетів 6080-х років минулого століття використовуються передусім з виразною стилістично-інформативною метою, але можуть служити й для характеристики інших об’єктів, хронологізації дії (геортоніми) тощо.
Проте більшість функцій конфесійно маркованих топонімів найрозгалуженішого реалонімного розряду в системі КЛ у поетичній мові не є традиційними. Від простої локалізації дії до складних символічних образів так можна окреслити художню інтерпретацію цих стилістем. За окремими винятками, вони несуть у собі великий обсяг енциклопедичних знань, багатий культурний фон, мають розвинуті емоційно-оцінні конотації, загальнонаціональну (зрідка) чи загальнолюдську символіку, причому декодування їхньої семантики в поетичному тексті не потребує від читача вузькоспеціальних знань, адже референти цих імен є широко відомими.
Особливо велике експресивне навантаження виявляють у поетичному контексті топоніми-біблеїзми, головне призначення яких полягає в передачі морально-етичних понять за допомогою символічних значень загальнолюдського характеру. Останні часто зазнають подальших модифікацій, реалізуючись у напрямку від абстрактного до конкретного або, навпаки, ще більше узагальнюючи зміст. З-поміж інших конфесійних топонімів найбільшою експресією в художньому мовленні вирізняється еклезіонім Софія, символіка якого має глибоке національно-культурне, у тому числі літературне коріння.
4.Агіонімні одиниці в художньому тексті, незважаючи на об’єктивну кореляцію в цьому розряді ознак реальне/гіпотетичне, демонструють насамперед свою ірреальну належність. Витоками цього є, вочевидь, національно-культурні фонові знання, що стоять за такими стилістемами. Міфологічний ореол подібних імен, який міцно корениться в суспільній свідомості українців, стає також основою для їх тропеїчного освоєння.
5.Найголовнішими поетичними завданнями міфонімних конфесійних лексем, на відміну від реалонімів, є різнобічні характеристики внутрішнього світу ліричного героя, відображення його світорозуміння. Насамперед це стосується найбільшого в системі конфесійної міфонімії розряду теонімів, оскільки позначені такими одиницями об’єкти ірреального ономастичного простору є ціннісно вагомими для авторів.
Конфесійні теоніми, які є носіями цілого комплексу філософських та релігійних переконань, емоційних відчуттів, естетичних прагнень тощо, мають до того ж найбільшу з-поміж усієї конфесійної ономастичної лексики частотність уживання в поетичному мовленні 6080-х років. Їхня реалізація в художніх контекстах характеризується різноплановою актуалізацією ядерних і периферійних, традиційних і нетрадиційних сем при збереженні, в основному, піднесено-урочистого забарвлення. Найважливішою функцією таких одиниць стає функція адресата звертання, яка виявляє значний емоційний потенціал теонімних лексем та є ознакою ідіостилів багатьох українських поетів досліджуваного періоду.
Стилістика міфоперсонімів і міфоантропонімів у поетичному мовленні спирається передусім на осмислення їхнього традиційного культурного фону, зокрема біблійного, чітко виражених емоційно-оцінних конотацій, які часто виходять на перший план. Та особливу цінність для поетичних контекстів являють усталені символічні значення подібних ВН. Міфохрононіми, міфотопоніми й міфохрематоніми, за якими теж постають багаті культурні асоціації й генетичний зв’язок з біблійними текстами, є специфічними засобами опису різноманітних абстрактних і конкретних об’єктів. Їхні значення зазнають різних змістових прирощень та інших змін, причому трансформуються переважно ті семи, що визначають належність власної назви до певного розряду (топонімні, хрононімні тощо).
6.Винятковою стилістичною вагою вирізняються специфічні ВН заголовки та оказіоніми, для продукування яких у поезії 6080-х років інтенсивно застосовуються конфесійно марковані лексичні одиниці. Уживаючись як художній заголовок або його частина, вони набувають ознак гіперсемантичності, стають смисловим центром твору/групи творів, оскільки будь-який поетичний бібліонім є семантичною, стилістичною, образною домінантою всіх художніх засобів тексту (чи кількох текстів у випадку, якщо він є назвою циклу чи книги). При цьому конфесійні оніми зазнають своєрідного переходу в інший розряд, а інші конфесійні стилістеми як апелятивні іменники, так і прикметникові, дієслівні лексеми набувають ознак ВН, тобто онімізуються.
Серед усіх похідних від конфесійних лексем бібліонімів найпоширенішими в поетичній мові 6080-х років ХХстоліття є однослівні заголовки. Конфесійні експресеми в такому випадку характеризуються більшою самостійністю і мають кращі можливості для реалізації свого семантико-стилістичного потенціалу. Найпродуктивніше подібні бібліоніми утворюються від слів молитва, Голгофа, дзвін, церква, Різдво, різдвяний, унаслідок чого виникають омонімічні назви поетичних творів, які свідчать про відповідне ідейно-тематичне спрямування поезії репресованих митців. У дво- чи багатолексемних заголовках конфесійні одиниці характеризуються більшою конкретикою та можуть бути позбавлені основного смислового навантаження й виконувати другорядну роль.
У складі поетичних заголовків конфесійні стилістеми в більшості випадків не зазнають змістових зсувів, актуалізуючись у традиційних прямих і переносних (метафоричних та символічних) значеннях. Проте такі бібліонімні одиниці, передусім однокомпонентні, програмуються письменниками і на переосмислення в процесі сприйняття твору/групи творів. При цьому найвищим ступенем образності характеризуються, як правило, назви великих поетичних утворень поем, циклів, збірок віршів.
7.Значний вплив на художній контекст мають і похідні від конфесійних лексем оказіоніми. Головним способом їхнього творення є онімізація, унаслідок чого зберігаються, але по-новому реалізуються семантичні й стилістичні ознаки мотивуючого слова в напрямку підвищення емоційності та загалом експресивності. Такі неолексеми характеризуються надзвичайною енергетичною інформативністю і включаються в систему ключових образів тексту. Інші шляхи продукування оказіональних онімів від конфесійних лексем (звукові зміни, традиційна й оригінальна деривація) є менш актуальними, хоча подібні індивідуально-авторські ВН є необхідними для реалізації різних художніх завдань.
8.Активним складником українського поетичного словника 6080-х років ХХстоліття є також відонімні конфесійні лексеми. Вони походять від представників майже всіх розрядів конфесійно маркованих онімів і засвідчують великий експресивний потенціал, хоча й дещо менший, ніж у мотивуючих слів, з якими мають незаперечний зв’язок. Він актуалізується в контексті не лише ядерними семами твірних онімів, але й їхньою культурно-енциклопедичною інформацією, емоційно-оцінними співзначеннями. Останні виявляються для художнього мовлення одними з найвагоміших: потрапляючи в нове семантичне поле, конфесійні відонімні деривати лише зрідка змінюють свої аксіологічні конотації у зворотному напрямку.
Тож поетичні функції таких лексем часто подібні до функцій твірних онімів. Але оскільки похідні від ВН конфесійні стилістеми виражені, як правило, лексико-граматичним розрядом прикметника, то вони в більшості своїй передають смисловий акцент іншому компоненту синтагми й не отримують у художньому тексті статусу ключових слів.
Найпродуктивнішою твірною лексемою для подібних конфесійних експресем стає іменник Бог. Загалом мотивовані ним, а також іншими теонімами слова мають найбільшу частотність уживань у поезії порівняно з іншими відонімними узуальними одиницями, що разом з активним використанням ВН християнських верховних сутностей засвідчує виняткове значення християнської світобудови в системі ціннісних координат як самих поетів-дисидентів, так і всього українського народу. У межах утворених від пропріальних одиниць конфесійних лексем виділяються також відміфотопонімні стилістеми райський та пекельний, якими теж активно послуговуються письменники з різними художніми настановами.
9.Творча інтерпретація КЛ не обмежується лише семантико-стилістичними модифікаціями. Яскравою ілюстрацією впливу конфесійного стилю на художній є переосмислення поетами конфесійно маркованих ВН у напрямку авторської словотвірної перебудови. Виникнення похідних від конфесійних онімів оказіоналізмів зумовлюється низкою екстралінгвальних та лінгвальних факторів, а їхнім найпершим функціональним обов’язком стає увиразнення поетичного мовлення. І найкращу здатність до цього мають лексичні новотвори, мотивуючими словами яких виступають теонім Бог і міфотопонім рай, оскільки саме таких індивідуально-авторських неологізмів у поезії 6080-х років засвідчено найбільше.
У семантичній структурі утворених від конфесійних онімів (або за аналогією до них) оказіональних лексем обов’язково представлені релігійні семи, хоча й у різній кількості. Ці індивідуально-авторські новації, подібно до конфесійно маркованих ВН, можуть мати реальну чи ірреальну денотативно-сигніфікативну належність. І ступінь їхньої експресивності мотивується не стільки характером порушення словотвірних норм, скільки характером семантичних трансформацій, а також контекстуальним оточенням.
Підсумовуючи сказане, можна констатувати: активне функціонування КЛ, зокрема тієї, що концентрується навколо поняття оніма, у мові української поезії 6080-х років ХХстоліття є відбитком посиленого інтересу поетів-дисидентів до духовних надбань християнства. У більшості своїй ці стилістеми виступають ключовими словами поетичних текстів, стаючи засобом сакралізації, надаючи їм піднесеності, урочистості чи, рідше, створюючи ефект іронії або комізму. Найпоказовішими з погляду семантико-стилістичних інтерпретацій конфесійних лексем є твори Василя Стуса, Ігоря Калинця, Миколи Руденка, Івана Гнатюка, хоча вони й різняться засобами введення таких експресем до контексту. Безперечним є те, що конфесійно марковані лексеми це важливий елемент художньої мови, у якій широко використовується їхній великий стилістичний потенціал з метою реалізації різнопланових мистецьких завдань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адаменко М.П. Повінь: Поезії. К.: Рад. письменник, 1985. 79с.
2. Адаменко М.П. Цвіт на морозі: Поезії. К.: Рад. письменник, 1990. 142с.
3. Боровий В.І. Багряне серце землі: Поезії. Х.: Прапор, 1971. 78с.
4. Боровий В.І. Жито життя: Поезії. К.: Рад. письменник, 1967. 55с.
5. Боровий В.І. Зелений парус літа: Поезії. Х.: Прапор, 1968. 68 с.
6. Боровий В.І. Полинова снага: Лірика. К.: Укр. письменник, 1994. 189с.
7. Гнатюк І.Ф. Барельєфи пам’яті: Поезії. Львів: Каменяр, 1977. 126 с.
8. Гнатюк І. Вибрані вірші та поеми. Львів: Червона Калина, 1995. 671с.
9. Гнатюк І.Ф. Дім і час: Поезії. К.: Дніпро, 1989. 206с.
10. Гнатюк І.Ф. Дорога: Вибране. К.: Дніпро, 1979. 175с.
11. Гнатюк І.Ф. Жага: Поезії. К.: Рад. письменник, 1970. 111с.
12. Гнатюк І.Ф. Життя: Поезії. Львів: Каменяр, 1972. 39 с.
13. Гнатюк І.Ф. Калина: Поезії. К.: Молодь, 1966. 109с.
14. Гнатюк І.Ф. Нове літочислення: Вірші та поеми. К.: Рад. письменник, 1990. 119с.
15. Гнатюк І.Ф. Осіння блискавка: Поезії. Львів: Каменяр, 1986. 103с.
16. Гнатюк І.Ф. Повнява: Поезії. К.: Рад. письменник, 1968. 95с.
17. Гнатюк І.Ф. Турбота: Поезія. К.: Рад. письменник, 1983. 111с.
18. Гнатюк І.Ф. Чорнозем: Лірика і поеми. Львів: Каменяр, 1981. 110с.
19. Голобородько В.І. Зелен день: Поезії. К.: Рад. письменник, 1988. 176 с.
20. Голобородько В.І. Ікар на метеликових крилах: Вірші. К.: Молодь, 1990. 160с.
21. Горбаль М.А. Деталі піщаного годинника: Вірші. К.: Укр. письменник, 1992. 111с.
22. Данько М.М. Зоряне вікно: Поезії. К.: Молодь, 1965. 62с.
23. Данько М.М. Й сонця прихилив би!..: Поезії. К.: Рад. письменник, 1991. 204с.
24. Данько М.М. Червоне соло: Поезії. Х.: Прапор, 1967. 92с.
25. Калинець І. Вогонь Купала: Поезії. Париж та ін.: Смолоскип, 1975. 47с.
26. Калинець І. Поезії з України: Друга збірка поезій. Лондон: Література і мистецтво, 1970. 126с.
27. Калинець І.М. Слово Триваюче: Поезії. Х.: Фоліо, 1997. 542с.
28. Калинець Ір. Шлюб із полином: Поезії. Львів: Місіонер, 1995. 168с.
29. Красівський З. Невольницькі плачі. Брюссель: Література і мистецтво, 1984. 144с.
30. Лесів Я. У небі пісня обірвалася: Поезія. Львів: Каменяр, 1992. 96с.
31. Мельничук Т. Із-за ґрат: Поезії. БалтиморТоронто: Смолоскип, 1982. 83с.
32. Мельничук Т.Ю. Князь роси: Вірші. К.: Молодь, 1990. 152с.
33. Мельничук Т.Ю. Несімо любов планеті: Поезії. Ужгород: Карпати, 1967. 41с.
34. Осадчий М. Ирій: Поезії. Львів: Меморіал, 1993. 181с.
35. Осадчий М. Quos ego. Балтимор: Сучасність, 1979. 170с.
36. Осадчий М. Скитський олтар: Поезії. Торонто: Слово, 1990. 167 с.
37. Пилипчук М.М. Крутою дорогою: Поезії. К.: Рад письменник, 1991. 126с.
38. Рафальський В. Слухай, моя Україно!..: Поезії. Дрогобич: Відродження, 1994. 224с.
39. Різниченко О.О. Озон: Поезії. Одеса: Маяк, 1990. 85с.
40. Різниченко О.О. Терновий вогонь: Поезії. К.: Укр. письменник, 1993. 135 с.
41. Руденко М.Д. Всесвіт у тобі: Поезії. К.: Рад. письменник, 1968. 223с.
42. Руденко М.Д. Заграва над серцем. К.: Укр. письменник, 1999. 155с.
43. Руденко М.Д. Лірика. К.: Вид-во ім.О.Теліги, 1997. 144с.
44. Руденко М.Д. Оновлення: Лірика. К.: Рад. письменник, 1971. 126с.
45. Руденко М.Д. Поезії. К.: Дніпро, 1991. 412с.
46. Руденко М. Прозріння. Торонто, 1978. 366с.
47. Руденко М.Д. Сто світил: Вірші та поеми. К.: Дніпро, 1970. 478с.
48. Руденко М.Д. Хрест: Поема. К.: Смолоскип, 1996. 59с.
49. Руденко М. Я вільний. БалтиморТоронто: Смолоскип, 1977. 24с.
50. Самійленко М.О. Із вирію: Поезії. К.: Молодь, 1989. 79с.
51. Самійленко М.О. пошерхом крила”: Поезії. К.: Укр. письменник, 1993. 197с.
52. Самійленко М.О. Світ однина: Поезії. К.: Рад. письменник, 1990. 115с.
53. Самійленко М.О. Сподівання: Поезії. К.: Рад. письменник, 1971. 87с.
54. Самійленко М.О. Хотілось вижити: Поезії. К.: Дніпро, 1993. 205с.
55. Самійленко М.О. Яса: Поезії. К.: Укр. письменник, 1995. 344с.
56. Сапеляк С. З гіркотою в камені: Поезії. Балтимор: Сучасність, 1989. 158с.
57. Сапеляк С.Є. Тривалий рваний зойк: Поезії. К.: Рад. письменник, 1991. 190с.
58. Світличний І.О. У мене тільки слово. Х.: Фоліо, 1994. 431с.
59. Сіренко В.І. Батькове поле: Поезії. Дніпропетровськ: Промінь, 1981. 63с.
60. Сіренко В.І. Голгофа: Вірші, балади, поеми. Дніпропетровськ: Пороги, 1992. 67с.
61. Сіренко В.І. Корінь мого роду: Поезії. К.: Рад. письменник, 1990. 190с.
62. Сіренко В.І. Навпростець по землі: Вірші, поеми. Дніпропетровськ: Дніпро, 1994. 60с.
63. Сокульський І.Г. Означення волі: Вибрані поезії. Дніпропетровськ: Січ, 1997. 351с.
64. Стус В. Твори: У 4т. 6кн. Львів: Просвіта, 1994. Т.1. Кн.1: Зимові дерева; Веселий цвинтар; Круговерть. 432с.
65. Стус В. Твори: У 4т. 6кн. Львів: Просвіта, 1994. Т.1. Кн.2: Поетичні твори, що не ввійшли до збірок 1958-1971. 302с.
66. Стус В. Твори: У 4т. 6кн. Львів: Просвіта, 1995. Т.2: Час творчості // Dichtenszeіt. 429с.
67. Стус В. Твори: У 4т. 6кн. Львів: Просвіта, 1999. Т.3. Кн.1: Палімпсести. 487с.
68. Стус В. Твори: У 4т. 6кн. Львів: Просвіта, 1999. Т.3. Кн.2: Палімпсести. 496с.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алефіренко М.Ф. Теоретичні питання фразеології: Монографія. Х: Вища школа, 1987. 135с.
2. Антонів О. Особливості субстантивантів у системі богословської лексики // Християнство й українська мова: Матеріали наукової конференції (Київ, 56жовтня 2000р.). Львів: Вид-во Львівської Богословської Академії, 2000. С.111-117.
3. Арнольд И.В. Значение сильной позиции для интерпретации художественного текста // Иностранный язык в школе. 1978. №4. С.23-31.
4. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов.энциклопедия, 1969. 607с.
5. Бабич Н. Проблеми терміновживання і термінотворення в сучасному богословському стилі // Сучасна українська богословська термінологія: від історичних традицій до нових концепцій: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції (Львів, 1315травня 1998р.). Львів, 1998. С.161-165.
6. Бабич Н. Сила Божа” в народній фразеології // Культура слова. К., 1996. Вип.48-49. С.129-135.
7. Бакастова Т.В. Семантизация имени собственного в целом художественном тексте (на материале английского языка): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04 / ОГУ им.Мечникова. Одесса, 1987. 16с.
8. Бацевич Ф.С., Космеда Т.А. Очерки по функциональной лексикологии: Монография. Львов, 1997. 391с.
9. Белецкий А.А. Лексикология и теория языкознания (Ономастика): Монография. К., 1972. 209с.
10. Берест Т.М. Семантика художнього слова в поезії 8090-х років ХХстоліття (На матеріалі творів молодих українських авторів): Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01. Харків, 1999. 199с.
11. Бернацкая А.А. Приемы прагматизации заглавия // Логико-семантические и прагматические проблемы текста. Красноярск, 1990. С.38-47.
12. Берневега С.И., Юркина О.В. Библеизмы на страницах современных журналов // Переходные явления в области лексики и фразеологии русского и других славянских языков. Великий Новгород, 2001. С.34-36.
13. Бетехтина Е.Н. Фразеологические единицы с антропонимическим компонентом библейского происхождения в русском и английском языках // Библия и возрождение духовной культуры русского и других славянских народов. СПб: Петрополис, 1995. С.20-32.
14. Бетко І.П. Біблійні сюжети і мотиви в українській поезії кін. ХІХ поч.ХХстоліття: Дис. ... канд. філол. наук: 10.01.02. К., 1992. 211с.
15. Беценко Т.П. Структура і поетичні функції атрибутивних словосполучень у поезіях шістдесятників: Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01. Х., 1999. 171с.
16. Бєліцька Є.М. Конотонімізація онімів як лексико-семантичний процес: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.15 / Горлівськ. держ. пед. ін-т іноз. мов ім.Н.К.Крупської. Горлівка, 2000. 23с.
17. Бєліцька Є.М. Конотонімізація онімів як лексико-семантичний процес: Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.15. Горлівка, 2000. 185с.
18. Библейская энциклопедия. Репринтное издание. Ленинград, 1990. 902с.
19. Бібла С. Види та джерела варіативності в системі української церковної термінології // Сучасна українська богословська термінологія: від історичних традицій до нових концепцій: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції (Львів, 1315травня 1998р.). Львів, 1998. С.258-263.
20. Бібла С.В. Динаміка розвитку української церковної термінології // Філологічні студії. Луцьк, 1996. Вип.1. С.71-75.
21. Бібла С. Лексико-семантичні парадигми в системі української церковної термінології (синонімія) // Східнослов’янські мови в їх історичному розвитку. Запоріжжя: Вид-во ЗДУ, 1996. Ч.1. С.173-176.
22. Бібла С.В. Склад, джерела і шляхи формування української церковної термінології (назви церковних чинів та посад): Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01 /НАНУкраїни. Ін-т української мови. К., 1997. 20с.
23. Бібла С.В. Склад, джерела і шляхи формування української церковної термінології (назви церковних чинів та посад): Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01. К., 1997. 215с.
24. Біленко Т. Феномен слова в християнському культі України. Дрогобич, 1993. 95с.
25. Бірюкова О. Сакральні образи у поезії авторів Нью-Йоркської групи // Культура слова. К., 2003. Вип.62. С.22-25.
26. Бойко Л.Б. Особенности функционирования заглавий в текстах с различными коммуникативными заданиями: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.04 / Одесск. гос. ун-т. О., 1989. 14 с.
27. Болотов В.И. Актуализация имен собственных личных в речи (на материале английского языка) // Уч. зап. Моск. гос. пед. ин-та иностр. языков им. М.Тореза. М., 1970. Т.54. С.174-194.
28. Болотов В.И. Значение слова, термина и энциклопедическое значение имени собственного // Вопросы разработки научно-технической терминологии. Рига: Зинатне, 1973. С.103-114.
29. Болотов В.И. Назывная сила имени и классификация существительных в языке и речи // Восточнославянская ономастика: Материалы и исследования. М., 1979. С.47-58.
30. Бондаренко А.І. Поетична мова В.Стуса (експресеми емотивного змісту): Дис. канд. філол. наук: 10.02.01. К., 1996. 211с.
31. Бондаренко А., Бондаренко Ю. А в серці, насподі, в осерді душі...” (Поетизми душа і серце у віршових творах В.Стуса) // Культура слова. К., 1996. Вип.48-49. С.82-90.
32. Бондаренко Л. Релігійно-християнська лексика і фразеологія в