ПОЕТИЧНА СЕМАНТИКА КОНЦЕПТІВ “БІЛИЙ” – “ЧОРНИЙ” (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІРИКИ ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ XX СТОРІЧЧЯ)

Краткое описание

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

На правах рукопису

УДК 811.161.81'37:821.161.2 119”

Кузьміна Олена Борисівна

ПОЕТИЧНА СЕМАНТИКА КОНЦЕПТІВ
БІЛИЙ” ЧОРНИЙ”
(НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІРИКИ ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ XX СТОРІЧЧЯ)

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
кандидат філологічних наук,
доцент Савченко Л.Г.

Харків 2005

ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ
КОНЦЕПТУАЛЬНОГО АНАЛІЗУ ПОЕТИЧНОЇ МОВИ 11
1.1. Поетична мова як лінгвоестетичний феномен 11
1.2. Концептуальність мови і концепти у мові 17
1.2.1. Мовна картина світу як засіб концептуалізації дійсності 17
1.2.2. Поняття концепту в сучасному мовознавстві 23
1.2.3. Концепт і поетичний образ 33
1.3. Методика лінгвістичного аналізу концепту 37
1.4. Колір як психофізична та поетична субстанція 43
Висновки до розділу 50

РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПТ БІЛИЙ” У ПОЕТИЧНІЙ МОДЕЛІ СВІТУ ЛІРИКИ ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ XX СТОРІЧЧЯ 51
2.1. Культурно-історичне значення концепту білий”: генеза,
зміст, функції 51
2.2. Вербальні маніфестації концепту білий” у мові поезії
10-30 рр. XX сторіччя 58
2.2.1. Компоненти концепту з традиційною семантикою 58
2.2.2. Семантична динаміка концепту білий” у мові поезії
10-30 рр. XX сторіччя 74
2.3. Концепт білий” у синтагматичному аспекті 87
Висновки до розділу 92

РОЗДІЛ 3. КОНЦЕПТ ЧОРНИЙ” У ПОЕТИЧНІЙ МОДЕЛІ
СВІТУ ЛІРИКИ ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ XX СТОРІЧЧЯ 94
3.1. Концепт чорний” у контексті культури: витоки,
семантика, прагматика 94
3.2. Форми та способи словесного вираження концепту чорний”
у мові поезії 10-30 рр. XX сторіччя 102
3.2.1. Відображення концептуальної інформації чорного
культуремою ніч 104
3.2.2. Концепт чорний” як складова природної сфери 119
3.2.3. Концепт чорний” як складова ментальної сфери 129
3.2.4 Відображення наслідків науково-технічного прогресу
в концептуальній структурі чорного кольору 142
3.3. Синтагматика концепту чорний” у мові поезії
10-30 рр. XX сторіччя 145
Висновки до розділу 150

ВИСНОВКИ 152
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 161
СПИСОК ДЖЕРЕЛ 182
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ 184

ВСТУП

Українська поезія першої третини XX століття з її стилістичним розмаїттям, змінами традиційної поетики явище цікаве і самобутнє. Як слушно зауважує Л.Ставицька, еволюція української віршової мови у 10-30рр. відзначалась різкою зміною естетико-світоглядних домінант, співіснуванням літературних течій і напрямків, за кожним із яких стояла певна мовна естетична платформа” [216:8]. Стильова поліфонія тогочасного літературного процесу виявилася у пошуках нових форм художнього змісту модерністами та символістами, епатажному запереченні естетики слова футуристами, мовно-естетичному поетичному досвіді неокласиків і революційних романтиків.
Важливі події суспільно-політичного характеру, активні процеси розвитку художнього слова, що відбулися за цей порівняно невеликий час, зумовили жваву зацікавленість зазначеним періодом як літературознавців, так і мовознавців. Особливості літературного процесу першої третини XXстоліття, розвиток художніх течій і напрямків, прикметні риси індивідуальних стилів, динаміка поетичних мотивів і образів усі ці питання перебувають у полі зору сучасних літературознавців, із-поміж яких слід назвати М.Жулинського [95], Г.Клочека [112], Н.Костенко [125], М.Наєнка [165], М.Неврлого [167], Я.Поліщука [173].
Мовознавців цікавлять насамперед особливості художньої мови окремих представників літературного процесу 10-30рр. і поезії в цілому як органічної складової історії української літератури XXстоліття. Предметом пильної уваги вітчизняних мовознавців є широке коло питань, що стосуються різних аспектів означеної теми. Серед них видається важливим виділити такі: визначення загальних особливостей естетики поетичного слова [73; 101; 105; 136; 194; 216; 217]; дослідження специфіки використання традиційних засобів і прийомів та напрямків художньо-естетичного розвитку традиційної поетичної лексики [81; 90; 140; 184; 197; 216; 217]; вивчення процесів збагачення поетичного словника [106; 219; 220]; опис індивідуально-авторського начала в поетичній мові першої третини XXстоліття. [42; 64; 117; 218]; характеристика особливостей семантики поетичного слова як складника індивідуального стилю письменника [25; 86; 89; 102; 142].
Попри безумовну наукову новизну, евристичну значущість, вагомість висновків і спостережень вітчизняних дослідників, сьогодні цілісні уявлення про поетичну мову першої третини XXстоліття як лінгвоестетичний феномен поки що не вироблені. Цього важко було досягти у часи, коли проблематика мовознавчих досліджень формувалася під впливом більш або менш відчутним ідеологічної кон’юнктури, а творчий доробок багатьох поетів був штучно вилучений із літератури.
У лінгвістичних працях останніх десятиліть особливу увагу приділено створенню концепції співвідношення мови і мислення та способів відображення в мові знань про світ. На сприйняття світу людиною значною мірою впливає вибудований у свідомості концептуальний каркас, який вміщує як вербальні, так і невербальні моделі. Проціджуючись” крізь їх сітку, світ відповідним чином трансформується, інтерпретується, категоризується. Для лінгвіста особливий інтерес становлять вербалізовані компоненти цієї сітки, у вигляді яких культура як ідеальна сутність існує в мові, ключові терміни культури, культурні домінанти, мовні концепти. Концепти як основні одиниці поетичної моделі світу та принципи експлікації концептуального змісту сьогодні розглядаються і в контексті конкретного літературного напрямку (М.Кудряшова, О.Маленко, О.Цапок), і в ідіостилі окремих митців (І.Дишлюк, С.Лобода та ін.). Незважаючи на те, що результати цих досліджень є вагомим внеском у розвиток як практичних, так і теоретичних питань когнітивної лінгвістики та лінгвокультурології у їх проекції на лінгвостилістику, вони не вирішують усього кола поставлених питань, що зумовлює необхідність їх подальшого розгляду.
Наше дослідження стосується концептів білий” та чорний” і певноюмірою продовжує тенденцію розроблення означеної проблеми у світлі новітніх пошуків і напрямків українського мовознавства кінця XX початку XXІ століття. Безумовно, концепти білий” і чорний”, закріплені в українській народній культурі, функціонально значущі для християнськоїтрадиції, займають особливе місце і в тій концептуальній картині світу, яка вимальовується на фоні української поезії першої третиниXXстоліття, на що неодноразово вказували дослідники [89; 139; 142; 216; 217]. Уцьому зв'язку слід наголосити, що семантика білий” та чорний” як складників концептуальної картини світу зовсім не зводитьсядо їх колористичного начала: тут колір розглядається як своєріднакультурна домінанта, репрезентант не тільки значення як елемента лексико-семантичної системи мови, але й певної культурної парадигми з властивою для неї системою ціннісних орієнтирів, колом етичних та естетичних уявлень, своєрідною семантикою життя у різних його виявах і формах.
Актуальність лінгвістичного дослідження концептів білий”, чорний” у поезії 1910-1930 рр. визначається потребою комплексного вивчення мови української поезії як репрезентанта культурних, релігійних, етнічних знань про світ та способів реконструкції цих знань у світорозумінні поетів. Аналізовані концепти, будучи засобом пізнання і вербалізованого освоєння світу, яскраво демонструють характерні для відповідного етапу розвитку поетичної мови процеси, стилетворчі зрушення, відбивають специфіку реалізації колективної та індивідуальної свідомості в мові, способи передачі індивідуального світобачення й особливості реалізації смислу в художньо-естетичних формах.
Об'єктом дослідження є поетична мова представників літературного процесу першої третини XX століття. До аналізу залучено творчий доробок понад 20поетів, із-поміж яких слід виділити Б.-І.Антонича, В.Бобинського, М.Вороного, М.Драй-Хмару, Д.Загула, М.Зерова, М.Йогансена, Ю.Клена, Є.Маланюка, Т.Осьмачку, Є.Плужника, В.Поліщука, М.Рильського, Я.Савченка, М.Семенка, П.Тичину, М.Філянського, П.Филиповича, Г.Чупринку. Вибір емпіричного матеріалу зумовлений усвідомленням необхідності повного і цілісного відображення тогочасного літературного процесу в Україні та за її межами. Ці автори не лише репрезентують розвиток української поезії означеного періоду в усій різноманітності її стильових течій, художніх шкіл та літературних напрямків, а й є носіями різних культурних парадигм, синтез яких формує загальну поетичну модель світу.
Джерелом фактичного матеріалу є видання поетичних творів Б.-І.Антонича Поезії” (1989); В.Бобинського Гість із ночі” (1990); М.Вороного Поезії” (1990); М.Драй-Хмари Вибране” (1989); Д.Загула Поезії” (1990); М.Зерова Твори” (1990); М.Йогансена Поезії” (1989); Є.Маланюка Поезії” (1990); Т.Осьмачки Поезії” (1991); Є.Плужника Вибрані поезії” (1996), Запізнілий квітень” (1994); В.Поліщука Геніальні кристали” (1927), Зеніт людини” (1965), Книга повстань” (1922); М.Рильського Вірші та поеми” (1990); М. Семенка Європа і ми”(1930); П.Тичини Вітер з України” (1993); Д.Фальківського Поезії” (1989); М.Філянського Поезії” (1988); С.Черкасенка Поезії” (1990); В.Чумака Червоний заспів” (1991); Г.Чупринки Поезії” (1991); збірка творів української поезії першої половини XXсторіччя Атом серця” (1993) та хрестоматія української літератури та літературної критики XXстоліття Українське слово” (2003).
Предметом дисертаційного дослідження є концепти білий” і чорний” як складники українського поетичного дискурсу 10-30рр. XXстоліття.
Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Тема дисертаційної роботи відповідає науковій проблемі кафедри української мови Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна Аналіз системи функціонування рівнів української мови XVII XXI ст.” Тему затверджено вченою радою Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна 22грудня 2000р., протокол №44.
Мета роботи полягає у тому, щоб з'ясувати місце і роль концептів білий” та чорний” в українській поезії першої третини XXстоліття і схарактеризувати особливості їх мовного вираження, дослідити взаємодію традиційного й індивідуально-авторського начала у структурі концептів.
Мета передбачає вирішення таких завдань:
дослідити структуру концептів білий”, чорний” в українській поетичній мові першої третини XXсторіччя;
виявити і схарактеризувати семантику мовних одиниць як репрезентантів аналізованих концептів з урахуванням специфіки індивідуально-авторських стилів та змістової організації поетичних текстів;
визначити і проаналізувати зв'язок концептів білий” та чорний” із провідними для означеного періоду літератури мотивами та ідеями;
проаналізувати індивідуально-авторські форми вираження концептів у контексті синонімічних і опозиційних відношень;
дослідити особливості творення поетичних фразеологізмів із концептуальними домінантами білий та чорний.
Методологічною основою роботи є вироблені у вітчизняному та зарубіжному мовознавстві положення про концептуальну картину світу; поетичну мову як естетичний феномен, зумовлений особливостями художнього освоєння дійсності; взаємозв'язок та історичну точність констант української культури.
Методи дослідження. Для реалізації поставлених завдань у роботі застосовано різні методи дослідження. Основним із них є метод концептуального аналізу. Допоміжними стали методи компонентного, текстуального, семантичного, порівняльного, лінгвостилістичного та лінгвоестетичного аналізу.
Наукова новизна роботи полягає у подальшому розвиткові ідей теорії концептуального аналізу поетичного тексту, удосконаленні методики виділення концептів у поетичній моделі світу. Уперше у вітчизняному мовознавстві здійснено комплексний аналіз концептів білий” і чорний” у поетичній мові першої третини XXстоліття, уточнено і конкретизовано наукові уявлення про концепт як особливу форму пізнавальної діяльності людини, виявлено поетичну онтологію” аналізованих концептів, визначено специфіку їх мовного вираження і роль у змістовій організації поетичних текстів із урахуванням особливостей індивідуального стилю митця.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у виробленні засад теоретичного аналізу концептів білий” та чорний” як складових поетичної моделі світу першої третини XXсторіччя. У роботі також подано міркування автора щодо уточнення таких понять: мовна картина світу поетична модель світу концепт культурний концепт поетичний концепт, що сприяє подальшому розвитку ідей концептуального аналізу.
Практичне значення. Результати дослідження можуть бути використані у практиці вузівського викладання загальних і спеціальних курсів із мовознавства, мови художньої літератури, стилістики й лінгвокультурології, у спецсемінарах із поетики. Досліджені образні паралелі та способи їх утворення можуть знадобитися для більш детального опису поетичної мови аналізованого періоду. Фактичний матеріал дисертації може бути використаний для розробки словника культурних концептів української мови та поетичного словника XXстоліття.
Апробація роботи. Матеріали дисертації обговорювались на конференціях: XМіжнародній науковій конференції з актуальних проблем семантичних досліджень, присвяченій 190-річчю Харківського державного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (Харків, 2001); Всеукраїнських науково-теоретичних граматичних читаннях (Донецьк, 2002); ІVМіжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих учених Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (Харків, 2003); Міжнародній науковій конференції Традиції Харківської лінгвістичної школи у світлі актуальних проблем сучасної філології. До 200-річчя Харківського університету імені В.Н.Каразіна і філологічного факультету” (Харків, 2004); повністю дисертаційне дослідження обговорено на засіданні кафедри української мови Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна та кафедри гуманітарних дисциплін Харківського соціально-економічного інституту.
Публікації. Основні положення дисертації викладено у 5-ти статтях, надрукованих у провідних фахових виданнях України.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Ситемно-функціональний аналіз образного словника у його динаміці передбачає обов'язкове звернення до дослідження феномену МКС з урахуванням специфіки відбитого в ній внутрішнього світу її носіїв.
Зважаючи на цей факт, сучасна лінгвістична наука поруч із системно-центричним підходом до вивчення мови виробила антропологічний підхід, що зумовило актуалізацію на її ґрунті міждисциплінарного терміна концепт” та поставило в центрі лінгвістичних проблем проблему мовної особистості.
Проведене дослідження концептів білий” та чорний” у МКС на прикладі ПМС 10-30 рр. XX сторіччя дає можливість зробити ряд висновків, важливих для лінгвопоетики та лінгвокультурології.
Теоретичний підхід до концепту як основної одиниці МКС, що забезпечує однакову інтерпретацію носіями мови культурних категорій і засвідчує концептуальний характер мови, дозволяє сформувати низку його дефініцій.
У результаті аналізу були виділені основні ознаки концепту, що розкривають зміст терміна як центральної одиниці когнітивної лінгвістики та виявляють роль концепту в формуванні МКС поета.
Концепт є вербалізованим вираженням певного культурного досвіду, що враховує ментальні, психологічні, особистісні ресурси нашої свідомості, охоплює всі уявлення, поняття, значення, асоціації, переживання, які його супроводжують. Концепт характеризується високим ступенем абстрактності й пов'язаний із системою світобачення людини; як складова колективної та індивідуальної КС є головною ланкою в ментальному світі людини, що пов'язує її з культурним надбанням усього людства; включає в себе всю комунікативно значиму інформацію про об'єкт пізнання; належить до плану змісту мовної одиниці та співвідноситься з категоріями значення і смислу; має складну нашаровану” будову, різні прошарки якої по-різному реальні для людей даної культури; концепт є семантично відкритим, динамічним; здатним вступати в семантичні зв'язки з іншими концептами, що зумовлено його поліфункціональністю.
У поетичному тексті концепт, поєднуючи у собі об'єктивно-пізнавальне та суб'єктивно-творче начало, зазнає трансформації. Будучи результатом творчої уяви митця, його ціннісних світоглядних орієнтирів, він одночасно виступає і засобом реалізації культурної теми” у мові й концептуальній системі автора. Поетичний концепт є словесно-семантичним узагальненням образу чи групи образів у межах одного художнього твору чи всієї поетичної традиції, ланкою, що пов'язує духовні та матеріальні світи людини, як елемент ідіостилю поета орієнтований, з одного боку, на реальну дійсність, а з другого, на образну парадигму як узагальнену систему уявлень про світ.
Одне з провідних місць у концептосфері мовлення належить колірним лексемам. Колір у дисертації розглядається не як такий, а як особлива психофізична та поетична субстанція, своєрідна модель упорядкування світу, елемент концептуального каркасу.

Смислова система категорій білого утворює в поетичній мові 1910-1930рр. знакову автономну підсистему. Семантичне ядро концепту становлять образи, орієнтовані на світоглядні позиції звичайних носіїв мови, які відбивають уявлення поетів про колірне членування світу і репрезентовані такими колірними категоріями, як білий сніг, біла зима, білий сад, біла вишня, білі квіти, біла хата, біле тіло, біле волосся. Вони виражають, окрім колірного значення, ціннісні орієнтири української нації, виступають своєрідними константами в межах поетичної традиції, організуючим началом категорії кольору взагалі. Але оригінально реалізовані в поетичному тексті ці образи на основі асоціативних можливостей білого набувають нових форм та планів вираження, що засвідчує динаміку жанрово-стильового й індивідуально-авторськго мовлення досліджуваного періоду.
При творенні образів зазначеної тематичної групи типовими для аналізованої ПМ є такі образні паралелі: білий сніг біла стеля, білий килим, одяг чи тканина білого кольору, біле море, білий пух, білий метелик, біле листя, біле пір'я, білий саван, білий папірець; біла зима коханка, дівчина тощо.
Оригінальністю та незвичністю відзначається у мові поезії першої третини XXсторіччя образи білої хмари та хвилі. Їх семантичні реалізації виходять за межі традиційного позначення природного явища і варіюються у колірній функції від яскраво білого до чорного, в емотивній від позитивного до негативного. Розширення лексичної валентності концепту білий” у сполуках такого типу простежується у паралелях: хмари шапка білого гриба, біла тканина чи хустина, біла грива неба, білі птахи чи тварини (найчастіше отара овець); хвилі білий кокон, млинці, розпечені на сковородці, білі гуси тощо.
Образи білої хати, білої вишні, білого тіла виникають на ґрунті фольклорної традиції. У переважній більшості для їх створення поети використовують досвід попередників. Високою частотністю вживання у поезії аналізованого періоду відзначається образ білого квітучого саду, що у межах символістської та модерністської течії набуває нових семантичних інтерпретацій з актуалізацією оцінно-естетичних ознак (наприклад, білий сад кохання, творча лабораторія, білі квіти чисте кохання, неземні душі тощо).
Називаючи і характеризуючи явища реального світу, концепт білий” у ПМ 10-30рр. характеризується двоплановістю: з одного боку, він несе колірне забарвлення, з другого, здатний створювати ілюзію ірреально-надчуттєвої стихії, що є типовою рисою поетики представників окресленого періоду, зокрема модерністів. У таких випадках він наповнюється особливим сакральним звучанням і реалізується семами чистий”, сонячний”, світлий”, радісний”, родючий”, життєдайний”, святий”, безгрішний”, коханий”, щасливий”, неземний”, творчий”та ін.
Представники поезії першої третини XXсторіччя широко використовують закріплені законами мови за концептом білий” предметно-колірні лексеми молоко, крейда, сніг, іній, цвіт, борошно, мереживо, день, лілея, алюміній, титан, залізо, складові інших полів світлий, ясний, сивий, сизий, срібний, блідий, металевий, сірий. Так, асоціація білого кольору з сивиною конотує у складі аналізованого концепту семи старий”, рідний”, батьківський”, дорогий”, давній”, вічний”, досвідчений”, мудрий”, похмурий”, сумний”.
Естетичний потенціал концепту білий” охоплює і протилежну сферу негативного, представлену конотаціями білий холодний, біла смерть, білий жаль, біль, смуток, біла печаль та ін.
Дещо дисонансового звучання набуває образ білої ночі. З одного боку, концепт білий” у його складі як постійна ознака дня передбачає відношення протиставлення, з другого, позитивна семантика білої ночі як ночі кохання переносить нас із сфери часових відношень у сферу внутрішнього життя людини, наповнюючи його духовним смислом.
Особливу актуальність у ПМ першої третини XXсторіччя має традиційна для концепту білий” солярно-космогенна семантика: уособлюючи сонце й місяць, він стає і символом космосу взагалі.
Багатоаспектність та змістовність асоціативного поля концепту білий” спричиняє те, що він може реалізовувати і певний соціальний зміст. Так, у ПМС названого періоду білий колір набуває виразного соціального звучання і стає ознакою певних верств населення (пани) та політичних угруповань (царська армія).
Стійкі сполуки з домінантою білий, що функціонують у мові поезії цього періоду, зароджуються в лоні фольклорно-образної системи і відбивають загальнонародні естетичні категорії.
Отже, функціонування концепту білий” у межах ПМС 10-30рр. XXстоліття спирається на типові для української літературної традиції образні паралелі, які беруть витоки з архаїчних міфологічних уявлень. Але реконструйовані нами реалізації, що є, безперечно, породженням ПМ цього часу періоду, за рахунок індивідуально-авторських утворень розширюють асоціативне поле концепту та концептосферу нашої нації, засвідчують певну еволюцію у його складі.

Концепт чорний” у системі культурної та лінгвокультурної моделей світу належить до всеосяжних архетипних категорій, пов'язаних із різними вимірами буття людини. Його складові відрізняються найбільшою конкретикою та однозначною символікою. Основне їх джерело архаїчна міфопоетична свідомість, що в межах ПМС 10-30рр. XXстоліття чи ідіостилю окремо взятого поета виступає універсальним класифікатором дійсності та водночас обростає” новими значеннєвими тональностями.
Асоціативне поле концепту чорний” у ПМ значно ширше й багатоаспектніше, ніж загальноприйняті параметри кольору, закріплені за ним законами мови і представлені словниковими дефініціями.
Носії ПМС означуваного періоду традиційно пов'язують концепт із темними” сферами життя людини і природи, а тому його ядерно-периферійна структура вміщує небесні” (нічне небо, хмара), земні” (земля, могила), водні” (річка, море, джерело тощо), просторово-часові (ніч, вечір, степ, дорога) образи, колірні одиниці темний, тьмяний, смоляний, вороний, брудний, тьма, морок тощо.
Концепт чорний” в ідіостилях поетів 10-30рр. XXстоліття, природно характеризуючи певні фізичні явища, вказує і на зовнішні ознаки представників людського та тваринного світів (чорні брови, очі, волосся, чорношкірий, засмаглий; чорний птах), а також виражає ціннісної орієнтації людини в навколишньому світі.
Особливо актуальними у поетичному дискурсі стають, зважаючи на трагічні історичні події, що відбулися протягом 10-30рр. XXстоліття, образи чорного ворона та крука як вічних супутників біди та смерті. Цітипові для української поетичної традиції образи зазнають оновленнявнаслідок взаємодії загальнопоетичного та індивідуально-авторського (наприклад, червоний ворон у Я.Савченка, чорний птах телефонна трубка у Б.-І.Антонича, чорний ворон у значенні машини НКВС тощо).
Найбільш частотними у складі концепту є асоціації, що виникають навколо образів ночі, вечора, хмар, для створення яких типовими є прийоми антропоморфізму та паралелізму. Зокрема, чорна ніч становить у ПМС цього часу особливу просторово-часову категорію, інтерпретації якої як важливої складової специфічної мовно-поетичної картини світу виходять за усталені межі (наприклад, ніч чорний буйвол, чорний лев; черниця, чумаза, чорноброва жінка; чорна шахта, чорний прапор, червона й чорна біблія та ін.). Образ ночі, крім традиційних, набуває у ПМназваного періоду таких оцінних співзначень, що корелюють із глибинними етнопсихологічними ознаками, стають екзистенційними категоріями національної ментальності й реалізуються на різних рівнях поетичної свідомості філософському, психологічному, морально-етичному, соціальному.
Перехід символічного значення концепту чорний” із природної сфери в ментальну ілюструється, з одного боку, паралелями чорна ніч важке, безпросвітне життя, невизначеність, смерть, гріх, трагічна революційна дійсність, і з другого, кохання, сон, відпочинок, спокій; чорні хмари на небі негативні переживання, емоції. Звичайно, в образах такого типу актуальною залишається ядерна сема.
Асоціативна структура концепту чорний” містить низку компонентів оцінно-психологічного плану. Їх наявність зумовлена як існуючими серед носіїв мови уявленнями про типові носії чорного кольору, так і здатністю чорного викликати певні психофізичні асоціації, діяти на емоційну сферу людини. У зв'язку з цим чи не найуживанішим у складі концепту чорного кольору в межах ПМС 10-30рр. XXстоліття виявляється елемент зі значенням негативної емоційної оцінки.
Особливий вплив чорного на психіку людини взагалі робить його еквівалентом негативних емоцій, узагальненим символом смерті, болю, гніву, журби, страху, горя тощо (наприклад, образ чорної мети у Г.Чупринки, чорного сонця у М.Зерова, чорної весни у Б.-І.Антонича) Символічна емоційна лінія у складі концепту перетинається зі складовими смертний”, мертвий”, траурний”, злий”, лихий”, негідний”, ворожий”, жахливий”, трагічний”, нещасливий”, безрадісний”, важкий”, негативний”, диявольський”, гріховний”, небезпечний”, сумнівний”, повсякденний”, пророчий”, самотній”, сумний” тощо.
Традиція ототожнювати чорний зі стражданням, бідою на ґрунті художньої експресії може реалізовуватися у семантичній структурі концепту через семи величний”, піднесений”, урочистий”. Це пов'язано з уявленням того, що страждання звеличує людину.
Естетичною самозначущістю наповнений у ПМ означуваного періоду образ чорної землі. Земля споконвіку в Україні співвідноситься з життям, родючістю, святістю. Таке особливе ставлення до ґрунту спостерігається у багатьох землеробських культурах і реалізується в архетипі мати-земля, що конотує семи свій”, рідний”, батьківський”, відроджуючий”, ситий”. Однак існування парадигми земля-могила вносить у його інтерпретацію деякі корективи: земля сприймається не лише як така, що дає, але і забирає. Таким чином, сполука чорна земля репрезентує у складі концепту асоціативний ряд земля життя добробут з одного боку, а з другого, земля смерть вічність.
Технократичні тенденції розвитку суспільства на початку XXстоліття активізували у складі концепту чорний” семи брудний”, виробничий”, зробили його символом технічного прогресу та основою для створення лексичної мікросистеми назв нових технічних винаходів та процесів, що відбилося і в поетичному словнику представників цього періоду. Так, провідна для поетів-носіїв міської культури тема людина місто, характеризучись неоднозначністю та суперечливістю оцінок, наповнює чорний колір як її атрибут, з одного боку, особливою пафосною символікою, а з другого, диструктивний вплив міста на особистість спричиняє виникнення у концептуальному змісті чорного негативних конотацій руйнівний”, ворожий”, дисгармонійний”, смертельний”.
Синтагматичні та фразеологічні утворення з концептом чорний” будуються на його здатності передавати негативні емоції. У поетичному тексті він виступає базовим засобом виражання особливих світоглядних категорій і репрезентований поетичними інтерпретаціями загальноприйнятих фразеологізмів бити у дзвони, кидати тінь, чорна душа, серце болить, Летючий голландець тощо.
Отже, концепт чорний” в ПМ 10-30рр. XXсторіччя відзначається високою частотністю вживання представниками різних літературних течій та напрямків, що значною мірою зумовлено історичними змінами політичного, культурного, духовного характеру, які переживала українська громадськість у цей період. Важливі події, що відбулися за короткий проміжок часу в суспільно-політичному житті нації, викликали цілий шквал емоцій, песимістичних настроїв, що спричинило переважання чорних барв як вагомого стилістично-естетичного засобу відбиття реальності.
Таким чином, концепти білий” та чорний” завдяки своєму семантичному багатству, здатності акумулювати багатовіковий досвід людства, активності використання, психологічній, філософській, культурній, етичній та естетичній значущості посідають важливе місце у МКС та ПМС 10-30рр. XXстоліття. Специфіка їх концептуальної структури визначається у ПМ першої третини XX сторіччя здатністю білого та чорного одночасно функціонувати в кількох площинах: як психофізична зміна, що виникає у людини під впливом колірних хвиль, як асоціації, пов'язані з реальними предметними прототипами, та як символічна система цінностей і традицій, прийнятих в окремій культурі.
Простежені семантичні трансформації концептів білий”, чорний” у ПМС 1910-1930рр. із урахуванням приналежності носіїв поетичної мови до певної літературної течії чи напрямку відбивають, з одного боку, типові для досліджуваного періоду стильові пошуки і поетичні мотиви, а з другого, характеризують ідіостиль окремого письменника-представника цього періоду. Так, модифікації в концептуальному змісті білого найчастіше спостерігаються в ідіостилях символістів, зокрема модерністів, неокласиків та неоромантиків, оскільки в їх мовотворчості білий” займає домінуючі позиції. Аналіз текстових реалізацій концепту чорний” засвідчує переосмислення його традиційної символіки під впливом новітніх технократичних тенденцій, що особливо яскраво простежується в поетиці авангардистів і неореалістів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Авксентьєв Л. Фiлон М. Вербальні символи української мови: Спроба типологічного опису// А.А.Потебня исследователь славянских взаимосвязей: Тезисы всесоюзной научной конференции. Харьков: ХГУ, 1991. Ч. l. С.148-150.
2. Ананьев Б. Психология чувственного познания. М.: Изд-во Акад. пeд. наук РСФСР, 1960. 468с.
3. Апресян Ю. Избранные труды: В 2-х т. М., 1995.
4. Апресян Ю. Лексическая семантика: Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 367с.
5. Apгуткіна О. Концептуально-семантичний i функціональний аспекти мікросистеми "число": Автореф. дис... канд. фiлол. наук. Xapкiв, 2001. 18с.
6. Арiстотель. Поетика. К.: Мистецтво, 1967. 134 с.
7. Аристотель. Сочинения: В 4-х т. М.: Мысль, 1975. Т. 1. 550с.
8. Арнаудов М. Психология литературного творчества. М.: Прогресс, 1970. 654с.
9. Арутюнова Н. Понятие судьбы в контексте разных культур // Научный совет по истории мировой культуры. М.: Наука, 1994. І полугодие. 324с.
10. Арутюнова Н. Типы языковых значений: Оценка, событие, факт. М.: Наука, 1988. 338с.
11. Арутюнова Н. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1998. 895с.
12. Арутюнова Н. Языковая метафора (синтаксис и лексика)// Лингвистика и поэтика. М.:Наука, 1979. C.l47-174.
13. Аскольдов С. Концепт и слово// Русская словесность: Антология. М.: Academia, 1997. С.267-279.
14. Астафьева А. Проблемы концепта в современной лингвистике// Вісник Харківського університету. 2002. №572. Вип.36. С.6-10.
15. Афанасьев А. Древо жизни: Избранные статьи. М.: Современник, 1983. 464с.
16. Афанасьев А. Живая вода и вещее слово. М.: Сов. Россия, 1989. 508с.
17. Ахманова О. Очерки по общей русской лексикологии. М.: Учпедгиз, 1957. 295с.
18. Ахманова О. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энц., 1966. 608с.
19. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Изд-во иностр. лит., 1961. 394с.
20. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. 615с.
21. Барт Р. Основы семиологии// Структурализм: «за» и «против». М.: Гослитиздат, 1975. С.157-160.
22. Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: Сов. писатель, 1963. 363с.
23. Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 423с.
24. Белодед И. Символ контраста в поэтическом языке А. Ахматовой// Поэтика и стилистика русской литературы: Сб. ст. М.: Наука, 1971. С.269-279.
25. Білодід І. Поетична мова М.Рильського. К.: Наук. думка, 1965. 174с.
26. Белый А. Символизм как миропонимание. М.: Республика, 1994. 528с.
27. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447с.
28. Берест Т. Семантика художнього слова в поезії 80-90-хрр.. XXст.: Автореф. дис... канд. філолол. наук. Харків, 2000. 20 с.
29. Бидерман Г. Энциклопедия символов. М.: Республика, 1996. 334с.
30. Бичко А. Класична доба української філософії// Філософія. Курс лекцій. К.: Либідь, 1994. С.246-287.
31. Біблія. К.: Українське Біблійне Товариство, 2002. 1736с.
32. Більчук Н. Поняття Серце” у філософії Б.Паскаля// Збірник робіт 4Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих учених Людина, культура, техніка у новому тисячолітті”. Харків: Вид-во НАУ, 2003. С.92-93.
33. Богин Г. Типология понимания текста. Калинин, 1986. 86с.
34. Бондаренко А. А в серці, насподі, в осерді душі...” (поетизми душайсерце у мові В.Стуса)// Культура слова. 1995. Вип.48-49. С.84-92.
35. Борухов Б. Зеркальная метафора” в истории культуры// Логический анализ языка. Культурные концепты. М.: Наука, 1991. С.109-117.
36. Брутян Г. Языковая картина мира и ее роль в познании// Методологические проблемы анализа языка. Ереван: Изд-во Ереванского ун-та, 1976. С. 57-65.
37. Будагов Р. Художественное произведение и его язык// НДВШ: Филологические науки. 1985. №4. С.3-16.
38. Булаховський Л. Вибрані праці в п’яти томах. К.: Наукова думка. Т.1. С.324-462.
39. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. К.: Довіра, 1993. 336с.
40. Булыгина Т., IIIмелёв А. Концепт долга в поле долженствования// Логический анализ языка. Культурные концепты. М.: Наука, 1991. С.14-21.
41. Булыгина Т., Шмелёв А. Языковая концептуализация мира. М.: Языки русской литературы, 1997. 576с.
42. Варич Н. Структура метафори в поезії Б.-І. Антонича: Автореф. дис... канд. філол. наук. Харків, 1998. 17с.
43. Вежбицкая А. Культурно-обусловленные сценарии и их когнитивный статус// Языки и структура знания. М., 1990. С.63-86.
44. Вежбицкая А. Семантические универсалии и описание языков: Пер. сангл. М.: Языки русской культуры, 1999. 780с.
45. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание: Пер. с англ. М.: Русские словари, 1997. 416 с.
46. Величковский Б. Психология восприятия. М.: Изд-во Московского ун-тa, 1973. 246с.
47. Веселовский А. Историческая поэтика. Л.: Гослитиздат, 1940. С.125-200.
48. Виноградов В. К теории построения поэтического языка. Учение о системе речи литературных произведений// Поэтика. Сборник статей. Временник отдела словесных искусств. Л.: Асаdеmiа, 1927. Вып.3. С.5-24.
49. Виноградов В. О поэзии Анны Ахматовой// Поэтика русской литературы: Избр. труды. М.: Наука, 1976. С.369-465.
50. Виноградов В. Основные типы лексических значений. Лексикология и лексикография. М.: Наука, 1977. 312 с.
51. Виноградов В. О языке художественной литературы. М.: Высшая школа, 1998. 447с.
52. Виноградов В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 255с.
53. Винокур Г. Избранные работы по русскому языку. М.: Учпедгиз, 1959. 492с.
54. Войтович В. Українська міфологія. К.: Либідь, 2002. 664с.
55. Воркачов С. Методологические основания лингвокультурологии// Теоретическая и прикладная лингвистика. Межвузовский сборник научных трудов. Воронеж: Изд-во ВГТУ, 2002. Вып.3. С.79-95
56. Воркачов С., Кусов Г. Концепт «оскорбление» и его этимологическая память// Теоретическая и прикладная лингвистика. Межвузовский сборник научных трудов. Воронеж: Изд-во ВГТУ, 2000. Вып.2. С.90-102.
57. Воробьев Г. Психосемиотика цвета// Психосемиотика познавательной деятельности и общения. М., 1988. Вып.2 С.51-70.
58. Вригт Г. Х. Логико-философские исследования: Избранные труды: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1986. 594с.
59. Ганич Д., Олiйник I. Словник лiнгвiстичних термінів. К.: Вища школа, 1985. 360с.
60. Гальперин И. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 139с.
61. Гачев Г. Национальные образы мира. М.: Сов. писатель, 1988. 448с.
62. Гегель Г. Эстетика: В 4-х т. М.: Искусство, 1969.
63. Гете И. К учению о цвете// Избранные сочинения по естествознанию. М.: Из-во АН СССР, 1957.− С.261-358.
64. Голобородько К. Концепт землі як елемент художньо-просторової парадигми ОлександраОлеся// Лiнгвiстичнi дослідження: Зб. наук. праць. Харків: ОВС,2002. Вип.8. С.76-82.
65. Головачова А. К вопросу о прагматике загадки// Из работ московского семиотического круга. М., 1997. С.396-416.
66. Горский Д. Вопросы абстракции и образования понятий. М: Изд-во Акaд. наук СССР, 1961. 351с.
67. Горский Д. Краткий словарь по логике. М.: Просвещение, 1991. 207с.
68. Грейфе П. Символика цвета. http: // www. apress.ru/pages/greif/sim/0-rzdl/zvet.htm
69. Грибова Л. Прикметники-назви кольорів як засіб художнього зображення// Українська мова і література в школі. 1978. №10. С.42-51.
70. Григорук С. Психологический аспект исследования поэтической колористики// Вісник Харківського університету. 2000. №491. Вып.30 С.612-615.
71. Григорьев В. Поэтика слова. М.: Наука, 1979. 344с.
72. Григорьева А. Слово в поэзии Тютчева. М.: Наука, 1980. 248 с.
73. Грицютенко І. Естетична функція художнього слова в українській прозі 30-х 60-х років XІX ст. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1972. 180с.
74. Губарева Г. Семантика білого кольору в поетичній мові Л.Костенко//Вісник Харкі