ЛЕКСИКА ІСТОРИЧНОЇ ПРОЗИ БОГДАНА ЛЕПКОГО В КОНТЕКСТІ ЗАГАЛЬНОЛІТЕРАТУРНОЇ ТА СТИЛІСТИЧНОЇ НОРМИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
Інститут української мови

На правах рукопису

БУРКІВСЬКА ЛІЛІЯ ЮЛІАНІВНА

УДК 811.161.2:82.1/7.08 Лепкий

ЛЕКСИКА ІСТОРИЧНОЇ ПРОЗИ БОГДАНА ЛЕПКОГО
В КОНТЕКСТІ ЗАГАЛЬНОЛІТЕРАТУРНОЇ
ТА СТИЛІСТИЧНОЇ НОРМИ

Спеціальність 10.02.01 українська мова
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Єрмоленко Світлана Яківна
доктор філологічних наук, професор

Київ 2003

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 4
ВСТУП 6
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ ДОСЛІДЖЕННЯ СЛОВНИКА
ІСТОРИЧНОЇ ПРОЗИ БОГДАНА ЛЕПКОГО 16
1.1. Жанр історичної прози в літературі Східної та Західної України 16
1.2. Історична проза Богдана Лепкого 18
1.3. Про мову історичного роману 24
1.4. Мовна ситуація в Україні кінця ХІХ початку ХХ століття 35
1.5. Індивідуальний стиль Богдана Лепкого 39
1.6. Поняття "загальнолітературна норма" та "стильова /
стилістична норма" 43
1.7. Варіантність, варіант і норма 48
РОЗДІЛ ІІ. СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
СТИЛІСТИЧНО МАРКОВАНОЇ ЛЕКСИКИ 56
2.1. Книжна лексика 56
2.1.1. Історизми та архаїзми 56
2.1.2. Старослов’янізми 87
2.2. Усно-розмовні джерела 94
2.2.1. Розмовні лексеми 96
2.2.2. Рідковживані лексеми 111
2.2.3. Діалектизми 121
2.3. Не кодифікована у сучасних словниках лексика 138
Висновки 161
РОЗДІЛ ІІІ. ПОЗАСЛОВНИКОВІ ЛЕКСИЧНІ ОДИНИЦІ 162
3.1. Типи фонетичних варіантів 162
3.1.1. Вокалізм 162
3.1.2. Консонантизм 168
3.2. Типи морфологічних варіантів 172
3.2.1. Форми граматичного роду 172
3.2.2. Відмінкові форми іменників 175
3.2.3. Варіантні форми інших частин мови 176
3.3. Типи словотвірних варіантів 180
3.3.1. Іменникові словотвірні варіанти 180
3.3.2. Прикметникові словотвірні варіанти 188
3.3.3. Дієслівні словотвірні варіанти 200
3.4. Комбіновані варіанти 207
Висновки 214
ВИСНОВКИ 217
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 223
Додаток А 248
Додаток Б 292

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ЕСУМ — Етимологічний словник української мови: У
7т. / АН УРСР. Ін-т. мовознавства ім.О.О.Потебні; Ред. кол.: О.О. Мельничук (гол. ред.), І.К. Білодід, В.Т. Коломієць, О.Б.Ткаченко. Т. 13. К.: Наук. думка, 19821989.

КСГГ — Гуцульські говірки. Короткий cловник /
Відп. ред. Я.Закревська. Львів, 1997. 232 с.

СБГ — Онишкевич М.Й. Словник бойківських
говірок / Редкол.: Г.М.Гнатюк, П.Ю.Гриценко, І.Г.Матвіяс (відп. ред.), М.М.Пещак, З.Т.Франко. К.: Наук. думка, 1984. Ч.1. 495 с.

СБГ — Онишкевич М.Й. Словник бойківських
говірок / Редкол.: Г.М.Гнатюк, П.Ю.Гриценко, І.Г.Матвіяс (відп. ред.), М.М.Пещак, З.Т.Франко. К.: Наук. думка, 1984. Ч.2. 515 с.

СГ — Словарь української мови / Упоряд. з дод.
влас. матеріалу Борис Грінченко. Т. 13. К.: Наук. думка, 19961997.

СГ — Словарь української мови / Зібр. ред. журн.
"Кіевская Старина": Упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко. Т. IV. К., 1909.

ССУМ — Словник синонімів української мови: Т.1-2. /
А.А.Бурячок, Г.М.Гнатюк, С.І.Головащук та ін. К.: Наук. думка, 19992000.

СУМ — Словник української мови / І.К.Білодід (гол.
ред.) та ін. Т.111. К.: Наук. думка, 19701980.

(М., ) — Лепкий Б. Мотря: Історична повість / Упоряд.
Р.Д.Горак. К.: Дніпро, 1992. 463 с.

(Не вб., ) — Лепкий Б. Не вбивай: Історична повість /
Упоряд. Р.Д.Горак. К.: Дніпро, 1992. 262 с.

(Б., ) — Лепкий Б. Батурин: Історична повість /
Упоряд. Р.Д.Горак. К.: Дніпро, 1992.
С. 263535.

(П., ) — Лепкий Б. Полтава: Історична повість /
Упоряд. Р.Д.Горак. К.: Дніпро, 1992. 486 с.

(З-під П., ) — Лепкий Б. З-під Полтави до Бендер:
Історична повість / Упоряд. та авт. післямов. Р.Д.Горак. К.: Дніпро, 1992. 266 с.

ВСТУП

До недавнього часу iм'я Богдана Сильвестровича Лепкого в Українi було майже чи зовсiм невiдомим, а його твори забороненi або ж надiйно захованi у спецiальних фондах наукових бiблiотек. "Молодшому ж поколiнню, яке довоєнних книжок в руках не тримало, прiзвище Лепкого видається пустим звуком. А над Днiпром то й найстарший читач такого автора не знає, бо ж галицька книжка потрапляла сюди як захалявна лiтература, щоб тут загубитися чи залягти у спецфондi, не доступному звичайному смертному. Так майже повнiстю випав з народної пам'яті плідний письменник i заслужений дiяч, якого у свiй час громадськість називала Нестором української літератури в Польщi...", зазначає М.К.Сивiцький [179,34].
Про Богдана Лепкого можна було згадувати в радянськiй лiтературi лише в негативному контекстi, "... навколо того непересiчно талановитого й багато плодовитого поета-письменника осiла мряка якоїсь загадкової мовчанки, якоїсь дивної тиші" [102,54]. Причин для цього було багато, але серед них насамперед та, що "Богдан Сильвестрович Лепкий (1872-1941) уособлює собою новий тип українця-патрiота, що сформувався у Галичинi на зламi столiть" [11,107], i "... пiсля смертi I. Франка став найпопулярнiшою постаттю на галицькому лiтературному ґрунті" [24,81]. Його творчiсть випромiнювала нацiональний дух i "... протягом десятилiть багато в чому визначала рiвень української лiтератури на захiдноукраїнських землях, поряд iз доробком Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, Михайла Яцкiва, Петра Карманського, Василя Пачовського, Осипа Турянського, Катрi Гриневичевої..." [83,33].
На думку М.К. Сивiцького, "Богдан Лепкий вийшов на українську ниву перелому столiть у важкий час, коли кожний патрiот бездержавного народу включався у процес вiдродження..." [179,4]. Пор.: "Богдан Лепкий це один iз найвизначнiших наших письменникiв, учених i громадських дiячiв першої половини 20-го столiття, це людина, яка усе своє життя вiддала беззастережнiй службi нашої нацiональної iдеї, яка тому має для неї безсмертнi заслуги, якi вже перейшли до нашої iсторiї i з її скрижалiв нiколи вимазанi не будуть" [125,43].
На все, що пов'язане з нацiональною iдеєю, з героїчною та трагiчною iсторiєю нашого народу, було накладено табу. Десятки й сотнi дiячiв культури, митцiв пiдданi забуттю, дискредитацiї зазнала і постать Богдана Лепкого, його iм'я "... чи не найстараннiше й найпослiдовнiше викорiнювали зi свiдомостi й пам'ятi українцiв..." [11,107]. Богдан Лепкий нiби вiдчував своє майбутнє забуття, коли писав у своїх вiршах:
Забудьте ви мене за злобою, сплетнею,
За хмарою лукавих, хитрих слiв.
Я певний: не один над книжкою моєю
Замислиться i задрижить душею,
Зриваючись до кращих, лiпших днiв [121,176].
Разом з воскреслою Україною стали вiдроджуватись забутi iмена людей, якi своє життя присвятили нацiональнiй ідеї. Відбувається поступове "повернення славних iмен у сучасну українську культуру, з якої вони були насильно вилученi ...", а це пов'язано "... з осмисленням їхньої творчостi в усiх аспектах iдей, якi вони сповiдували, художнiх напрямкiв, якi вони репрезентували, мови, якою вони здобувалися на самовираження себе i свого часу" [63,203]. Так "... грань за гранню вияскравлюється досi незнана постать Богдана Лепкого: він не лише вiд материнського духа i плотi Поет з великої лiтери; він прозаїк, майстер рiзних жанрiв; він документалiст епохи, публiцист i редактор; він вчений-дослiдник i видавець; він педагог-професор; він маляр i мистецтвознавець; він полiтик i суспiльно-громадський дiяч..." [99,67].
Б. Лепкий входив до угрупування галицьких модернiстiв "Молодої Музи", про яку Iван Франко писав: "На арену нашого лiтературного життя виступає громадка молодих людей, перейнятих спiльними поглядами, що зважилися без огляду на всякi постороннi обставини служити своїй ідеї, працювати для неї i притягати до себе iншi творчi духи, витворити нову лiтературну школу, що з часом може цiлiй нашiй лiтературi надати новий, досi в нiй небувалий напрям" [226,410]. Письменник перебував у дружнiх взаєминах з представниками польського модернiзму "Молодої Польщi" i водночас брав участь у таких виданнях, якi не подiляли поглядiв "молодомузiвцiв" (зокрема "Лiтературно-науковий вiсник").
В iсторiї української культури й нацiонально-громадського життя тривке мiсце забезпечили його iменi "небуденний письменницький талант, глибока ерудицiя, муравлина працьовитiсть, вийняткова культура, повага та серiознiсть...", писав Микола Голубець [45,8]. За висловом Миколи Климишина, "Богдан Лепкий належить до письменникiв багатих так кiлькiстю своїх творiв, як i рiзнороднiстю своїх лiтературних жанрiв" [102,1].
Друкуватися почав з 1895 р. Видав збiрки лiричних поезiй, сповнених тугою i смутком: "Стрiчки" (1901), "Листки падуть" (1902), "Осiнь" (1902), "На чужинi" (1904), "З глибин душi" (1905), "Над рiчкою" (1905), "Поезiє, розрадо одинока" (1908), "Для ідеї" (1911), "Тим, що полягли" (1916), "Доля" (1917), "Вибiр вiршiв" (1921), "Слота" (1926). У прозi вийшла цiла низка збiрок оповiдань переважно iз селянського життя у реалiстично-iмпресiонiстичнiй манерi: "З села" (1898), "З життя" (1899), "Щаслива година" (1901), "У глухiм кутi" (1903), "Нова збiрка" (1903), "В горах" (1904), "Кара" (1905), "По дорозi життя" (1905), "Кидаю слова" (1911), а також повiстей: "Пiд тихий вечiр" (1923), "Сотникiвна" (1927), "Зiрка" (1929), "Вадим" (1930), "Веселка над пустирем" (1929), "Крутiж" (1941), велика iсторична повiсть, об'єднана назвою "Мазепа", що складається з 5-и частин: "Мотря" (1926), "Не вбивай" (1926), "Батурин" (1927), "Полтава", ("Над Десною" i "Бої" (1928-1929)) та "Мазепа" (1955); книги спогадiв: "Казка мойого життя" ("Крегулець" (1936), "До Зарваниці" (1938), "Бережани" (1941)) і "Три портрети. Франко Стефаник Оркан" (1937).
Лепкий залишив значний доробок у ділянці літературознавства. Йому належить ряд критичних праць, мистецтвознавчих, історико-літературних досліджень, критичних статей, есе, спогадів, нарисів про І.Котляревського, Т.Шевченка, М.Шашкевича, М.Вовчка, П.Куліша, О.Стороженка, І.Франка, О.Кобилянську, В.Стефаника, М. Черемшину, О.Маковея, Ю.Федьковича, М.Старицького, Є.Плужника, М.Драй-Хмару, М.Рильського, М.Гоголя, А.Данте, О.Пушкіна, Ф.Достоєвського, композитора М.Лисенка, митрополита А.Шептицького, історика М.Грушевського.
Про Богдана Лепкого треба говорити як про "... перекладача творів польських, російських, німецьких, англійських і скандинавських...", "говорити як про видатного представника західноукраїнського письменства, чиї твори перекладалися на чужі мови польську, російську, німецьку, чеську, угорську, хорватську, португальську, а навіть староєврейську. І як про науковця дійсного члена наукового товариства імені Шевченка у Львові" [179,4].
Письменник також здійснив науково-текстологічну й редакційну підготовку до видання повного зібрання творів Т.Г. Шевченка (у 3-х і 5-ти т.) із власними студіями про його життя і творчість; Марка Вовчка у 3-х т. Б.Лепкий автор науково-популярної двотомної праці "Начерк історії української літератури" (1909, 1922) з широким оглядом літературного процесу в Україні до І. Котляревського включно; кількох антологій та пісенників; відомої на весь світ духовної пісні-реквієму українців "Видиш, брате мій, товаришу мій". Йому належить майстерна інтерпретація українською і польською мовами давньоруської поеми "Слово о полку Ігоревім", переклад оповідань М.Коцюбинського і поезії Т.Шевченка на польську мову.
Богдан Лепкий мав високий авторитет і загальне визнання не лише в середовищі української, але й польської інтелігенції. "Про повагу ж, якою цей українець користувався в польському середовищі, говорить факт, що президент Польщі іменував його сенатором парламенту останнього скликання 1938 року", відзначає М.К.Сивіцький [179,4]. Адже ніхто, крім Лепкого, стільки років і так плідно не працював на ниві популяризації української культури в Польщі та доклав стільки зусиль, уміння і таланту для формування українсько-польських культурних взаємин. "Тут до нього не дорівнявся ніхто з попередників, ані як досі з наступників" [179,4].
"Мабуть, не настав ще той час, коли можна докладно бодай простежити критичний дискурс з приводу різножанрової творчості Богдана Нестора Лепкого, бо зафіксовані у відомих бібліографіях відгуки про неї все ще не доступні в Україні, та й далеко не все занесено до них. Проте наявний уже в Україні матеріал виявляє значну амплітуду коливань оцінних суджень, смакових уподобань рецензентів, упорядників його творів, авторів навчальних посібників", пише Роман Гром'як у статті "Творчість Богдана Лепкого в літературній критиці: логіка рецепції" [53,5].
До першої світової війни з'явилося тільки чотири рецензії на його твори схвальні (А.Крушельницького, О.Луцького) та критичні (О.Грушевського, М.Євшана). Ще за життя Богдан Лепкий мав двох критиків, які були сучасниками письменника, знали його особисто, розуміли характер митця. Найперше це критик Василь Сімович, а потім Євген Пеленський. У 1922 році Василь Сімович під псевдонімом Василь Верниволя опублікував характеристику творчості письменника у передмові до двотомника вибраних творів Б. Лепкого під заголовком "Писання", виданих на 25-ліття літературного дебюту. В 1943 році У Кракові вийшов збірник статей під заголовком "Богдан Лепкий 1872-1941", в якому кілька авторів (Д.Горняткевич, Б.Дорошенко, П.Лисяк, М.Голубець) висвітлили художню, наукову і громадську діяльність Лепкого, а Євген Пеленський охарактеризував літературну творчість.
Iсторико-лiтературного спрямування є монографiчнi працi В.Лева i М.Сивiцького, проте в них не знайдемо художньо-естетичної оцiнки жанрової природи i стильової своєрiдностi творчостi письменника. М.Iльницький у передмовi до двотомника поезiї i прози Б.Лепкого розкрив значення творчого доробку митця для суспiльної свiдомостi взагалi i для української культури зокрема. Оскiльки в Українi на той час ще не були опублiкованi твори великої прози Б.Лепкого, то дослiдник обмежився їх загальною оцiнкою.
Прочитання творів, дослідження творчої спадщини Б.Лепкого в різних аспектах здійснювали Н.Білик-Лиса, Л.Голомб, Р.Гром’як, М.Жулинський, Г.Заболотна, М.Ільницький, В.Качкан, Р.Коритко, О.Мишанич, К.Немира, Є.Пеленський, В.Погребенник, Ф.Погребенник, В.Полєк, Я.Поліщук, В.Соболь, М.Ткачук, В.Тригуба, О.Федорук. Якщо літературознавчий підхід до творчості Б.Лепкого пов’язаний із вивченням життя і творчості (В.Лев, М.Сивіцький), виявленням національно-патріотичного і загальнолюдського в історичному романі "Мазепа" (В.Соколова), розглядом поетики історичної романістики (Б.Вальнюк) та малої прози (Н.Букалець), то мовностилістичний аналіз художніх творів Б.Лепкого в українському мовознавстві відсутній. Немає спеціального монографічного дослідження про мову і стиль Богдана Лепкого.
Потреба вивчення мовотворчості Б.Лепкого, що репрезентує українську історичну прозу 2030-х років ХХ ст., на якій виховувалося ціле покоління українців і яка засвідчила певний етап функціонування західноукраїнського варіанта національної літературної мови, зумовлює актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема пов’язана з вивченням стилістики художніх текстів, яке проводиться у відділі стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України. Тему дисертаційного дослідження затверджено на засіданні Вченої ради Інституту української мови НАН України (протокол № 6 від 22 червня 1999 року).
Метою дослідження є вивчення словника історичної прози Богдана Лепкого, його тематичної та функціонально-стильової різноманітності в контексті загальнолітературної та стилістичної норми. Письменник залучає до художньої оповіді про історичні події лексику різних часових зрізів літературної мови, звертаючись до історизмів, архаїзмів, старослов’янізмів, розмовної, рідковживаної, просторічної та діалектної лексики. Саме на цих стилістично маркованих лексичних засобах української літературної мови зосереджено увагу в дисертації.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
1. Охарактеризувати екстра- та інтралінгвальні чинники формування Б.Лепкого як мовної особистості.
2. Теоретично обґрунтувати явище варіантності стосовно позасловникових лексичних одиниць.
3. Здійснити структурно-семантичну характеристику стилістично маркованої лексики.
4. Описати тематичні групи книжної та усно-розмовної лексики.
5. Виокремити й описати не кодифіковану в сучасних словниках лексику.
6. Здійснити кількісний аналіз досліджуваного матеріалу.
7. Систематизувати зафіксовані в текстах фонетичні, морфологічні, словотвірні та комбіновані варіанти слів.
8. Виявити найпродуктивніші словотвірні засоби позасловникових лексичних одиниць.
9. Підготувати додатки до дисертації: А) Словопокажчик не зафіксованих у сучасних нормативних словниках лексичних одиниць; Б) Словопокажчик композитів.
Об’єктом дисертаційного дослідження є тексти історичних повістей Богдана Лепкого.
Предметом дослідження є стилістично маркована і не зафіксована сучасними нормативними словниками лексика з погляду функціонування тематичних груп і варіантних форм, стильового розшарування.
Матеріалом дослідження стала мова історичних повістей Богдана Лепкого: "Мотря", "Не вбивай", "Батурин", "Полтава", "З-під Полтави до Бендер". Джерельною базою дисертації є картотека (понад 6000 одиниць), укладена на основі текстів історичної прози Б.Лепкого, що вийшли у видавництві "Дніпро" (Київ, 1992) за упорядкуванням Р.Д.Горака. До аналізу залучено Малорусько-німецький словник Є.Желехівського і С.Недільського, Словник за ред. Б.Грінченка, Словник української мови в 11-ти томах, Етимологічний словник української мови у 7-х томах, Словник синонімів української мови у 2-х томах, Орфографічний словник (1994), Словник бойківських говірок (1984), короткий Словник гуцульських говірок (1997), матеріали до Словника лемківських говірок (дієслівна лексика) (1997).
Методи дослідження. У дисертаційному дослідженні використано метод лексикографічно-стилістичного опису лексики, лексико-семантичного та словотвірного аналізу, кількісного аналізу.
Наукова новизна. Вперше досліджено мову і стиль історичної прози Богдана Лепкого з погляду тематичного розгалуження лексики, співвідношення загальнолітературної та стилістичної лексичної норми, виявлено і систематизовано не зафіксовану сучасними нормативними словниками лексику, розглянуто явище варіантності на матеріалі некодифікованої лексики.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що на основі застосованих методів лексикографічно-стилістичного та лексико-семантичного аналізу виявлено значення і способи використання книжних (історизмів, архаїзмів, старослов’янізмів) та усно-розмовних виражальних засобів. Зроблено спробу теоретично обґрунтувати характерну ознаку індивідуально-авторської мовотворчості варіантність лексичних одиниць. Поглиблене вивчення ідіостилю письменника забезпечує достовірне висвітлення окремих сторінок історії української літературної мови кінця XIX початку ХХ століття.
Практичне значення. Результа

Список литературы

ВИСНОВКИ

Діяльність Богдана Лепкого протягом десятиліть творчо підтримувала і плідно розвивала художньо-мистецькі тенденції на західноукраїнських землях, доповнюючи набуток Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, Михайла Яцківа, Петра Карманського, Василя Пачовського та інших.
Якщо мова західноукраїнських письменників в особі Івана Франка, Осипа Маковея, Юрія Федьковича, Ольги Кобилянської, Василя Стефаника та інших більш-менш вивчена (зокрема про ступінь її студіювання свідчить наявність словників ідіолектів), то мовотворчість Богдана Лепкого, реалізована в текстах історичних повістей, тільки тепер стала об’єктом дослідження. Аналіз лексики історичних творів Б. Лепкого, що були помітним явищем у контексті літературного, мовного і суспільного життя початку ХХ століття, дає підстави для таких загальних висновків:
1. Богдан Лепкий писав свої твори у складних умовах відсутності усталених літературних норм та уніфікації української літературної мови. Його роль у розвитку літературної мови цілком залежала від загального рівня її тогочасних норм, їх усталеності, від суспільної ролі художньо-белетристичного стилю.
2. В тетралогії "Мазепа" Б. Лепкого проявилася індивідуальність мовного вжитку. При роздрібненості живої народної мови Галичини, значному впливові на західноукраїнські говори польської, німецької, румунської мов, неоднорідній основі літературної мови в Західній Україні Богдан Лепкий часто змушений був діяти навпомацки, значною мірою виступати новатором у мові.
3. Текст історичних творів репрезентує західноукраїнську літературну мову того часу. Ця мова, як відомо, по-перше, відбивала традиції старої української літературної мови, елементи якої сприймалися як "язичіє", по-друге, народних говорів, по-третє, іншомовних впливів.
4. Для історичної прози характерна взаємодія таких категорій, як "книжність" і "розмовність". Жанр історичної прози, індивідуальний стиль та мовне чуття письменника визначають міру співвідношення між ними.
Тетралогія "Мазепа" не сфотографована мовна дійсність, не ілюстрація мови доби, а передусім авторське світобачення історичних подій, утілене в особливому ідіолекті.
Специфіка жанру й тематика твору зумовили звернення Б. Лепкого до тієї частини книжної лексики, за допомогою якої йому вдалося відтворити часовий (історичний) колорит. Послуговуючись шаром застарілої лексики, зокрема історизмами, архаїзмами та старослов’янізмами, які вийшли з активного вжитку і перебувають на периферії сучасної літературної мови, письменник розкрив часову глибину художнього слова.
5. У досліджуваних історичних повістях чітко виокремлюються такі лексико-семантичні групи застарілої лексики: військова (батальна), адміністративна і суспільно-політична, побутова. Названі групи репрезентовані значною кількістю лексичних одиниць.
6. Слово в історичній прозі найчастіше пов’язане з конкретикою реалій. Якщо Б. Лепкий вводить у художній текст найменування військових звань, посад, зброї, предметів, знарядь для ведення війни; назви представників різних соціальних верств суспільства, урядових осіб, їх титулів і понять, пов’язаних з державним устроєм та управлінням, то за кожною з таких лексем стоїть конкретна реалія конкретного історичного часу.
7. В історичному творі найменування українського вбрання, по-перше, відтворює особливості зображення минулого, по-друге, виступає засобом соціальної характеристики. У відтворенні назв одягу виокремлюється характерна ознака ідіостилю Б. Лепкого тяжіння художньої оповіді до фактографізму.
8. Мова історичної прози засвідчує використання кодифікованих і некодифікованих розмовних лексичних засобів. Ступінь кодифікованості відбивають стилістичні позначки у сучасних загальномовних словниках.
9. Мовотворчість Богдана Лепкого цікавий феномен української літературної мови, насамперед, тому, що, увівши в українську літературу нові історичні теми, письменник синтезував книжні, архаїчні, староукраїнські, іншомовні та народнорозмовні елементи.
10. Відображення елементів рідної говірки у мовотворчості письменника за тодішніх умов розвитку літературної мови в Західній Україні та за відсутності виробленого літературного стандарту слід визнати природним і закономірним.
Діалектні елементи Б. Лепкий, очевидно, вводив з метою залучити їх до літературної мови, зробити її надбанням. Можливо, він сприймав їх як складову і невід’ємну частину тодішньої літературної мови, як її народну основу.
Потрапляючи у художній текст, власне діалектні за походженням слова певним чином адаптуються. Тому фіксування їх у писемній практиці Б. Лепкого це початковий етап їх "олітературювання".
11. Діалектизми, вжиті в історичній прозі, не є прямим копіюванням говірок, мовні партії персонажів не становлять якихось діалектологічних фіксацій. Вони виступають синтезом усіх говіркових особливостей. Територіальні говори у художньому тексті трансформуються в досконалий засіб естетичного вислову.
12. Незважаючи на велику кількість говіркових рис у мовотворчості Б.Лепкого, не можна стверджувати, що письменник писав діалектом. Діалектні елементи у нього утворюють сплав із тодішнім західноукраїнським варіантом літературної мови.
Західноукраїнський варіант літературної мови ґрунтувався на впливових наддністрянських говірках, які органічно поєднували в собі елементи гуцульських, буковинських, покутських, бойківських, карпатських говорів південно-західного наріччя. Наддністрянські говірки виявляли значний вплив на писемно-літературну практику Західної України в кінці XIX на початку ХХ століття. Завдяки діалектизмам мовну практику Б. Лепкого відносимо до західноукраїнського варіанта літературної мови.
Некоректно було б зараховувати усі відмінні від сучасної літературної мови елементи та засоби до західноукраїнського варіанта літературної мови як цілісної системи. Цей варіант не був такою системою, бо на ньому істотно позначалося походження носія літературної мови, час засвоєння іншомовних запозичень. У структурі західноукраїнського варіанта літературної мови простежуються різні джерела і компоненти різного часового виміру, використані в індивідуальній мовній практиці Б.Лепкого.
13. Аналіз лексичних джерел історичної прози Б. Лепкого поглиблює наші знання про синонімічні ресурси української мови і засвідчує, що письменник у своїй мовотворчості не тільки використовував діалектні назви, а й послуговувався рідковживаними лексичними джерелами для стилізації мови історичного роману, як мови певною мірою відмінної від мови соціально-побутової прози.
14. Ідіолект Б. Лепкого актуалізує лексику, яка була характерна для кінця XIX початку ХХ століття. Для письменника це була активна лексика, частина з якої зафіксована у Словнику Б. Грінченка. Вона демонструє зміну статусу слів наприкінці ХХ століття, оскільки частина вживаних Б. Лепким лексем залишилася поза межами лексико-семантичної системи літературної мови значно раніше, бо не потрапила до СУМу. Це 1) слова, які сприймаються сьогодні як росіянізми, оскільки мають українські відповідники: бодрий, дочер, жизнь, криша, кукла, минута, прежній, умний; 2) слова, які у процесі мовного поступу зазнали різних модифікацій: атаманів (сучасний відповідник отаманів), гварантує (гарантує), закаження (зараження), невтралітет (нейтралітет), хахлів (хохлів); 3) велика група церковнослов’янізмів: беззаконіє, братолюбіє, єдиномисліє, малосвятіє, многолітствіє, соблюдати, создати, сокрушити.
15. Ідіостиль Богдана Лепкого багатий на варіанти слів. Існування варіантів було неминучим, необхідним та обов’язковим явищем, оскільки із варіантності поступово народжувалася, витворювалася, формувалася й усталювалася літературна норма, літературний стандарт.
Спостереження над мовою тетралогії "Мазепа" показують, що варіанти, як правило, виникають на ґрунті фонетичних, морфологічних і словотвірних відхилень. Їм притаманні такі риси, які не були сприйняті в подальшому розвитку літературної мови як її норма, а здебільшого функціонували паралельно з основними загальновживаними формами.
Хитання у фонетичному, морфологічному оформленні лексем в історичній прозі свідчать про неунормованість тогочасної літературної мови, про варіантність у самій народній мові, говірках та усній народній творчості, про вибір можливостей у словотвірній будові мови.
Серед особливостей авторського слововживання вирізняємо форми, що виникли під впливом діалекту, стилізації давньої мови, адаптації запозичених слів через просторіччя.
16. Лексика історичної прози відтворює епоху письменника, його діалектну стихію, рівень розвитку української національної мови, дає багатий матеріал для порівнянь з фактами сучасного стану розвитку мови.
17. У мові історичних повістей Б. Лепкого відображені і "язичіє", і діалектизми з галицького Поділля місця народження письменника, і полонізми та росіянізми, й унормований тип літературної мови на народній основі. В цьому унормованому типі літературної мови галицькі діалектні елементи займають чільне місце.
Дослідження текстів Богдана Лепкого показує, що більшість з названих вище джерел не були стилістичним засобом, а, очевидно, етапом формування словника літературної мови.
18. Лексика Богдана Лепкого в сучасній лексико-семантичній системі української мови охоплює такі три зони: 1) загальновживана нормативна лексика (ядро), 2) стилістично маркована лексика (периферія), 3) некодифіковані слова, що на сучасному етапі розвитку літературної мови перебувають поза межами її системи.
Богдан Лепкий своєю мовотворчістю помітно збагатив українську літературну мову в її західному варіанті, хоча не все з мовної практики письменника у процесі подальшого розвитку мови закріпилося, стало її нормою. Проте деякі діалектні елементи органічно влилися в літературну мову, збагатили її лексичними і граматичними відтінками.
19. Мовотворчість Богдана Лепкого це свого роду лабораторія, в якій слова випробовувалися на тривалість життя у загальновживаній літературній мові, а також відбувалася естетизація їх у художньому стилі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Арсенич П. Шляхами Богдана Лепкого по Прикарпаттю (до 125-річчя від дня народження українського письменника). Івано-Франківськ: Нова Зоря, 1997. 63 с.
2. Балахонова Л.И. К вопросу о статусе просторечной и диалектной лексики // Вопросы языкознания. 1982. №3. С. 104110.
3. Бевзенко С.П. Історія українського мовознавства: Історія вивчення української мови. К.: Вища школа, 1991. 232 с.
4. Бевзенко С.П. Українська діалектологія: Навчальний посібник. К.: Вища школа, 1980. 246 с.
5. Бесага Р.В. Нестандартизовані елементи в українській літературній мові: Дис канд. філол. наук. Ужгород, 1996. 241с.
6. Бибик С.П. Естетичні модифікації народнорозмовності в ідіостилі Григора Тютюнника: Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.02 К., 1994. 25 с.
7. Бибик С. Роль народнорозмовної мови в процесі кодифікації загальнонаціональної мови (історико-мовний аспект) // Етнос. Культура. Нація: Збірник наукових праць за матеріалами Другої міжнародної науково-практичної конференції 2728 жовтня 2000 р. Випуск 2. Дрогобич, 2000. С. 213217.
8. Бикова Г.П. Індивідуальний стиль Володимира Самійленка (мовний аспект): Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.01 К., 1998. 15 с.
9. Бикова Г.П. Індивідуальний стиль Володимира Самійленка (мовний аспект): Дис канд. філол. наук: 10.02.01 К., 1998. 183 с.
10. Бичко З., Чорненький Я. Діалектна лексика в поезії Богдана Лепкого // Творчість Богдана Лепкого в контексті європейської культури ХХ століття: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 125-річчю від дня народження письменника / За ред. проф. М.П. Ткачука. Тернопіль: ТДПУ, 1998. С. 277279.
11. Білик-Лиса Н. Богдан Лепкий: штрихи до політичного портрета // Високе небо Богдана Лепкого. Спроба антології у публіцистиці, поезії, пісні. Бережани Тернопіль: Джура, 2001. С. 107110.
12. Білодід І.К. Вибрані праці: В 3 т. / Редкол.: В.М. Русанівський (голова) та ін. К.: Наук. думка, 1986. Т.2. С. 8365.
13. Білодід І.К. Мова і стиль роману "Вершники" Ю. Яновського // Вибрані праці: В 3 т. / Редкол.: В.М. Русанівський (голова) та ін. К.: Наук. думка, 1986. Т.3. С. 110115.
14. Білодід І.К. Питання розвитку мови української радянської художньої прози (переважно післявоєнного періоду 19451950рр.). К.: Вид-во АН УРСР, 1955. 328 с.
15. Білодід І.К. Т.Г. Шевченко в історії української літературної мови // Вибрані праці: В 3 т. / Редкол.: В.М. Русанівський (голова) та ін. К.: Наук. думка, 1986. Т.2. С. 129213.
16. Білодід І.К. Українська літературна мова в післявоєнний період // Курс історії української літературної мови. К.: Вид-во АН УРСР, 1961. Т. ІІ (радянський період). С. 261315.
17. Богдан Лепкий 18721941: Збірник у пошану пам’яті поета / За ред. Є.Ю.Пеленського. Краків Львів: Українське видавництво, 1943. 86 с.
18. Босаківська Н.Л. Словотвірні варіанти назв осіб за родом діяльності або за фахом // Культура слова. Вип. 18. К., 1980. С. 2125.
19. Бродська Р.В. Становлення публіцистичного стилю української мови на Буковині в кінці ХІХ на початку ХХ століття: Дис канд. філол. наук: 10.02.01 Чернівці, 2001. 193 с.
20. Буда В.А. Лінгвостилістика сучасного історичного роману про добу козацтва (6090 рр. ХХ ст.). К.: Рідна мова, 1998. 164 с.
21. Буда В. Військова лексика як художня деталь в історичних повістях Б. Лепкого "Не вбивай" і "Батурин" // Творчість Богдана Лепкого в контексті європейської культури ХХ століття: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 125-річчю від дня народження письменника / За ред. проф. М.П. Ткачука. Тернопіль: ТДПУ, 1998. С. 245250.
22. Букалець Н.В. Поетика малої прози Богдана Лепкого: Автореф. дисканд. філол. наук: 10.01.06 К., 1999. 16 с.
23. Булаховський Л.А. Літературна мова в Західній Україні // Вибрані праці: В 5 т. / Редкол.: І.К. Білодід (голова) та ін. К.: Наук. думка, 1977. Т.ІІ. С. 3335.
24. Бучко Д. З епістолярної спадщини Богдана Лепкого // Творчість Богдана Лепкого в контексті європейської культури ХХ століття: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 125-річчю від дня народження письменника / За ред. проф. М.П. Ткачука. Тернопіль: ТДПУ, 1998. С. 8183.
25. Вальнюк Б. Лірик перемагає епіка або спроба композиційного аналізу тетралогії Б. Лепкого "Мазепа" // Перевал. 1998. №1. С. 152157.
26. Вальнюк Б.І. Поетика історичної романістики Богдана Лепкого: Автореф. дисканд. філол. наук: 10.01.01 / Прикарпатський університет ім. В. Стефаника. Івано-Франківськ, 1998. 18 с.
27. Ващенко В.С. Паралельно-варіантні утворення діалектного походження як засіб збагачення української літературної мови // Питання взаємодії української літературної мови і територіальних діалектів: Тези доповідей Одеського державного університету. К., 1972. С. 1214.
28. Ващенко В.С. Українська лексикологія. Дніпропетровськ: ДДУ, 1979. С. 3125.
29. Веселитский В.В. Норма и вариант // Русский язык в школе. 1967. №5. С. 3035.
30. Взаємодія усних і писемних стилів мови / М.А.Жовтобрюх, Г.М.Колесник, К.В.Ленець та ін. / Відп. ред. М.М.Пилинський. К.: Наук. думка, 1982. 180 с.
31. Високе небо Богдана Лепкого. Спроба антології у публіцистиці, поезії, пісні. Бережани Тернопіль: Джура, 2001. 203 с.
32. Виноградов В.В. О языке художественной литературы. М.: Худ. лит., 1959. 653 с.
33. Виноградов В.В. О языке художественной прозы. М.: Наука, 1980. 359 с.
34. Виноградов В.В. Проблемы русской стилистики. М.: Высш. школа, 1981. 320 с.
35. Винокур Г.О. О языке исторического романа // О языке художественной литературы. М.: Высш. школа, 1991. С. 407430.
36. Винокур Г.О. О языке художественной литературы. М.: Высш. школа, 1991. 488 с.
37. Винокур Т.Г. Закономерности стилистического использования языковых единиц. М: Наука, 1980. 237 с.
38. Войтів Г.В. Назви одягу в пам’ятках української мови XIV XVIIIст.: Дис канд. філол. наук. Львів, 1995. 209 с.
39. Волченко І.М. Архаїзми та історизми у складі фразеологічних одиниць сучасної німецької мови: Автореф. дис канд. філол. наук. К., 1995. 18 с.
40. Гайдученко Г.М. Семантико-стилістична характеристика хронологічно маркованої лексики (на матеріалі української історичної прози другої половини ХХ століття): Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.01 / Нац. педаг. ун-т ім. М.П.Драгоманова. К., 1999. 19 с.
41. Глуховцева К., Пашкіна О. Особливості рідної говірки Б.Лепкого в спогадах "Казка мойого життя" // Творчість Богдана Лепкого в контексті європейської культури ХХ століття: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 125-річчю від дня народження письменника / За ред. проф. М.П.Ткачука. Тернопіль: ТДПУ, 1998. С. 279283.
42. Головащук С.І. Позасловникова лексика у творах Олеся Гончара // Мовознавство. 1998. №6. С. 3240.
43. Головина Э.Д. К типологии языковой вариантности // Вопросы языкознания. 1983. №2. С. 5863.
44. Голоюх Л.В. Порівняння як структурно-стилістичний компонент художнього тексту (на матеріалі сучасної української історичної прози): Автореф. дис канд. філол. наук: 10.02.01 К., 1996. 20с.
45. Голубець М. Життєвий шлях Б.Лепкого // Богдан Лепкий 18721941: Збірник у пошану пам’яті поета / За ред. Є.Ю.Пеленського. Краків Львів: Українське видавництво, 1943. С. 812.
46. Горбачевич К.С. Вариантность слова и языковая норма. Л.: Наука, 1978. С. 3238.
47. Горбачевич К.С. Вариантность слова как лексико-грамматический феномен // Вопросы языкознания. 1975. №1. С. 5564.
48. Горобець В. Назви тканин та одягу в українських джерелах (за матеріалами XVIII ст.) // Народна творчість та етнографія. 1972. №4. С. 5359.
49. Гриценко П.Ю. Ареальне варіювання лексики. К.: Наук. думка, 1990. 268 с.
50. Гриценко П.Ю. Діалектизм // Українська мова. Енциклопедія / Редкол.: В.М.Русанівський, О.О.Тараненко (співголови), М.П.Зяблюк та ін. К.: Українська енциклопедія, 2000. С. 135136.
51. Гриценко П.Ю. Моделювання системи діалектної лексики. К.: Наук. думка, 1984. 227 с.
52. Грищенко А.П. Прикметник в українській мові. К.: Наук. думка, 1978. 207 с.
53. Гром’як Р. Творчість Богдана Лепкого в літературній критиці: логіка рецепції // Творчість Богдана Лепкого в контексті європейської культури ХХ століття: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 125-річчю від дня народження письменника / За ред. проф. М.П.Ткачука. Тернопіль: ТДПУ, 1998. С. 510.
54. Гуцульські говірки. Короткий словник / Відп. ред. Я. Закревська. Львів, 1997. 232 с.
55. Дарчук Н.П. Деякі риси статистичної структури тексту художньої прози // Структурні рівні мови та їх дослідження. К.: Наук. думка, 1972. С. 113118.
56. Демський М.Т. Желехівський // Українська мова. Енциклопедія / Редкол.: В.М.Русанівський, О.О.Тараненко (співголови), М.П.Зяблюк та ін. К.: Українська енциклопедія, 2000. С. 168169.
57. Донец Л.С. Особенности языка произведений исторического жанра (на материале произведений С.Скляренко, П.Загребельного, И.Кочерги. С использованием романов Ю.Смолича, А.Югова, В.Яна): Автореф. дис канд. филол. наук. К., 1979. 22 с.
58. Дятчук В.В., Пустовіт Л.О. Семантична структура і функціонування лексики української літературної мови. К.: Наук. думка, 1983. 156с.
59. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні; Ред. кол.: О.С.Мельничук (гол. ред.), І.К.Білодід, В.Т.Коломієць, О.Б.Ткаченко. Т.13. К.: Наук. думка, 19821989.
60. Етнос. Культура. Нація: Збірник наукових праць за матеріалами Другої міжнародної науково-практичної конференції 2728 жовтня 2000 р. Випуск 2. Дрогобич, 2000. 312 с.
61. Єрмоленко С. Динаміка літературних норм // Najnowsze dzieje języków słowiańskich. Українська мова / Red. nauk. S. Jermolenko. Opole: Uniwersytet Opolski. Instytut Filologii Polskiej, 1999. S.221227.
62. Єрмоленко С. Літературна норма в часовому і просторовому вимірі // Культура слова. Вип. 5758. К., 2001. С. 39.
63. Єрмоленко С. Нариси з української словесності: (стилістика та культура мови). К.: Довіра, 1999. 431 с.
64. Єрмоленко С. Українська мова кінця ХХ ст.: парадокси оцінок // Етнос. Культура. Нація: Збірник наукових праць за матеріалами Другої міжнародної науково-практичної конференції 2728 жовтня 2000 р. Випуск 2. Дрогобич, 2000. С. 229236.
65. Єрмоленко С.Я. Аспекти дослідження літературної мови // Мова і культура нації: Тези доповідей регіональної науково-практичної конференції. Львів, 1990. С. 45.
66. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я.Єрмоленко. К.: Либідь, 2001. 224 с.
67. Єрмоленко С.Я. Книжна лексика // Українська мова. Енциклопедія / Редкол.: В.М.Русанівський, О.О.Тараненко (співголови), М.П.Зяблюк та ін. К.: Українська енциклопедія, 2000. С. 238.
68. Єрмоленко С.Я. Норма мовна // Українська мова. Енциклопедія / Редкол.: В.М.Русанівський, О.О.Тараненко (співголови), М.П.Зяблюк та ін. К.: Українська енциклопедія, 2000. С. 387.
69. Єрмоленко С.Я. Про вживання понять "стильовий" і "стилістичний" // Теоретичні проблеми лінгвістичної стилістики / Редкол.: Г.П.Їжакевич (відп. ред.) та ін. К.: Наук. думка, 1972. С. 123135.
70. Єрмоленко С.Я. Розмовна лексика // Українська мова. Енциклопедія / Редкол.: В.М.Русанівський, О.О.Тараненко (співголови), М.П.Зяблюк та ін. К.: Українська енциклопедія, 2000. С. 521522.
71. Єрмоленко С.Я. Сучасна літературна мова і діалекти // Рідне слово. Вип. 6. К.: Наук. думка, 1972. С. 618.
72. Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. К.: Наук. думка, 1987. 245 с.
73. Єфремов С. Історія українського письменства. К.: Femina, 1995. 686с.
74. Ефимов А.И. О языке художественных произведений. М.: Учпедгиз, 1954. 228 с.
75. Ефимов А.И. Об изучении языка художественных произведений. Минск, 1953. 190 с.
76. Ефимов А.И. Стилистика художественной речи. М.: Издво Моск. ун-та, 1957. 448 с.
77. Ефимов А.И. Стилистика художественной речи. М., 1961. 519с.
78. Жанри і стилі в історії української літературної мови / В.В.Німчук, В.М.Русанівський, І.П.Чепіга та ін../ Відп. ред. С.Я.Єрмоленко. К.: Наук. думка, 1989 288 с.
79. Жовтобрюх М.А. Проблеми взаємодії української літературної мови і територіальних діалектів // Мовознавство. 1973. №1. С. 315.
80. Жовтобрюх М.А. Про наш правопис // Український правопис: так і ні: Обговорення нової редакції "Українського правопису" / Ред. упоряд. О.О.Тараненко. К.: УНВЦ "Рідна мова": Довіра, 1997. С. 8699.
81. Жовтобрюх М.А. Про один теоретичний аспект культури української мови // Мовознавство. 1967. №3. С. 5564.
82. Зеленько А.С. Про деякі функції діалектизмів у мові художньої літератури // Культура слова. Вип. 22. К., 1982. С. 3941.
83. Історія української літератури ХХ століття. У 2 кн. Кн. 1: 19101930-ті роки: Навч. посібник / За ред. В.Г.Дончика. К.: Либідь, 1993. 784 с.
84. Історія української мови. Лексика і фразеологія. / Відп. ред. В.М.Русанівський. К., 1983. 743 с.
85. Історія української мови. Морфологія / Відп. ред. В.В.Німчук. К.: Наук. думка, 1978. 539 с.
86. Історія української мови. Фонетика / Відп. ред. В.В.Німчук. К.: Наук. думка, 1979. 367 с.
87. Ицкович В.А. Норма и её кодификация // Актуальные проблемы культуры речи. М., 1970. С. 939.
88. Ицкович В.А. Языковая норма и проблемы кодификации современного русского языка: Автореф. дис д-ра филол. наук. М., 1981. 44с.
89. Ицкович В.А. Языковая норма. М.: Просвещение, 1968. 94 с.
90. Їжакевич Г.П. Взаємодія стилістики мови і стилістики мовлення // Теоретичні проблеми лінгвістичної стилістики / Редкол.: Г.П.Їжакевич (відп. ред.) та ін. К.: Наук. думка, 1972. С. 3347.
91. Їжакевич Г.П. Особливості мови і стилю історичних творів // Курс історії української літературної мови. Т. ІІ (радянський період). К.: Вид-во АН УРСР, 1961. С. 136141.
92. Каминін І.М. Структурно-семантичне освоєння запозичених слів у сучасній українській літературній мові (на матеріалі побутової лексики): Автореф. дис канд. філол. наук. Харків, 1994. 16 с.
93. Караванський С. Мовна лябораторія Франка // Секрети української мови: Науково-популярна розвідка з додатком словничків репресованої та занедбаної української лексики. К.: УКСП "Кобза", 1994. С. 118121.
94. Караванський С. Секрети української мови: Науково-популярна розвідка з додатком словничків репресованої та занедбаної української лексики. К.: УКСП "Кобза", 1994. 152с.
95. Караванський С. Словник української мови Бориса Грінченка // Секрети української мови: Науково-популярна розвідка з додатком словничків репресованої та занедбаної української лексики. К.: УКСП "Кобза", 1994. С. 116118.
96.