Семантико-синтаксична організація речень з дієслівними предикатами мовлення

Краткое описание

Національний педагогічний університет
імені М.П. Драгоманова

На правах рукопису

Ніколаєва Наталія Геннадіївна

УДК 811.161.2’367.332+811.161.2’372

Семантико-синтаксична організація речень
з дієслівними предикатами мовлення

10.02.01. українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Леута Олександр Іванович
кандидат філологічних наук, доцент

Київ 2003

Зміст

Вступ -----------------------------------------------------------------------------

3-20

Розділ I. Дієслівні предикати мовлення як центральні компоненти семантично елементарного речення ---------------------------------------

21-109

1.1. Мовлення як семантичний тип предикатів та принципи виділення його з-поміж дієслівних значень --------------------------------

21-41

1.2. Лексико-семантична група предикатів мовлення у складі дієслівної лексики сучасної української мови ---------------------------------

42-60

1.3. Валентнісні характеристики предикатів мовлення ------------

61-80

1.4. Інтенційні характеристики предикатів мовлення --------------

81-107

Висновки до розділу ------------------------------------------------------------

108-109

Розділ II. Структурно-семантичні типи речень з дієслівними предикатами мовлення -----------------------------------------------------------

110-194

2.1. Мінімальні структурні типи речень з дієслівними предикатами мовлення -----------------------------------------------------------------

110-115

2.2. Морфолого-синтаксична реалізація і варіанти мінімальних структурних типів речення --------------------------------------------------

116-188

Структура S Vf Praeddic -------------------------------------------------------------------------------

117-121

Структура S Vf Praeddic Obj -------------------------------------------

121-143

Структура S Vf Praeddic Adv ------------------------------------------

143-155

Структура S Vf Praeddic Obj1 Obj2 -----------------------------------------------------

156-183

Структура S Vf Praeddic Obj1 Obj2 Obj3 ---------------------------------------

184-188

2.3. Співвідношення семантичної і формально-граматичної структур речення --------------------------------------------------------------

189-192

Висновки до розділу ------------------------------------------------------------

193-194

Висновки ------------------------------------------------------------------------

195-198

Бібліографія ---------------------------------------------------------------------

199-221

Список використаних текстових джерел ---------------------------------

222-224

Список умовних скорочень --------------------------------------------------

225

Додатки --------------------------------------------------------------------------

226-233

В с т у п

Речення як предикативна одиниця є складною структурою у ієрархічній системі мовних одиниць. Сама природа цієї лінгвістичної реалії привела багатьох дослідників до виокремлення різних відносно самостійних її сторін, а, отже, зумовила виникнення різноманітних напрямків у її вивченні. Так, з другої половини ХХст. у лінгвістичній науці розпочалася активна семантизація синтаксису, пов’язана з переорієнтацією лінгвістичних досліджень за концептом "від значення до форми". Посилений інтерес до смислової сфери мови визначається, насамперед, прагненням поглибити уявлення про закономірності її організації, специфічні властивості, що дають їй можливість бути знаряддям пізнання і комунікації. Семантичний підхід до визначення синтаксичних одиниць має безперечні переваги перед однобічним формально-граматичним підходом до вивчення синтаксису: "Він досить виразно показує, що основною сферою синтаксичних одиниць є сфера значення, що заради висловлення думки приводиться в дію весь складний механізм мови" (І.Вихованець, К.Городенська, В.Русанівський, 1983,3).
Спосіб організації семантики і процес її втілення у формально-граматичній структурі найпоказовіше виявляється в основній синтаксичній одиниці реченні. Визнання за реченням багатоплановості дозволило вивчати його у різних аспектах: структурному, семантичному, комунікативному, номінативному, соціолінгвістичному, емоційному, стилістичному, функціональному тощо (Й.Андерш, 1987,3).
Варто також зазначити, що пильна увага до проблем семантики у деяких дослідженнях відсуває на другий план формально-граматичний аспект вивчення й опису синтаксичної системи. У зв’язку з цим виникають труднощі, зумовлені тим, що речення має декілька рівнів, досліджуючи ж окремі його сторони не можна дати вичерпних відповідей на актуальні питання синтаксису. Усі численні спроби системного опису синтаксичної системи на суто формальній основі були зумовлені тим, що ігнорувалось його семантичне наповнення. Г.Колшанський відзначає: "Виключення семантики з основної одиниці мови речення є помилкою, про що свідчать усі невдалі спроби побудови правил формальної граматики" (Г.Колшанський, 1976,9). Спроби виключно семантичного опису призведуть до такого ж результату, бо відрив семантики від структурного її вираження означає не що інше, як відрив змісту від форми, порушуючи тим самим твердження про єдність форми і змісту. Отже, "найпоказовішим у синтаксисі речення варто визнати тривимірний підхід, який полягає у виділенні формально-синтаксичної, семантико-синтаксичної і власне-комунікативної структур речення". (І.Вихованець, 1993, 49).
У зв’язку з інтенсивним розвитком синтаксичної семантики, пов’язаної з вивченням об’єктивно-смислового змісту речення, сформувалося поняття семантичної структури речення. Однак чіткого розуміння цього поняття досі немає, що пояснюється, зокрема, складною природою самого змісту речення, у якому можна виділити три рівні його представлення: денотативний, логіко-семантичний і мовно-семантичний (Й.Андерш, 1987,8). При денотативному підході вивчення семантики проводиться з орієнтацією на структуру відображеної у реченні реальної ситуації (реальні предмети і відношення між ними) (В.Гак, Г.Сильницький); логіко-семантичний рівень пов’язаний з поняттями і відношеннями між логічними структурами (Н.Арутюнова, Ю.Степанов, І.Сусов), а мовно-семантичний з семантико-синтаксичними структурами (лексичними компонентами і відношеннями між ними) (Н.Арват, Г.Золотова, О.Москальська, Н.Шведова). Кожному з названих підходів притаманні свої способи аналізу мовного вираження окремих категорій: типи ситуацій і учасники ситуацій, типи судження і компоненти судження, мовні семантичні категорії (суб’єкт, об’єкт тощо) (Н.Арват,1984,5).
З семантичного погляду просте елементарне речення позначає одну ситуацію, одну подію. Структура ситуації включає матеріальні предмети та найрізноманітніші відношення між ними, а також їх ознаки та стан. Співвідношення цих компонентів і становить структуру змісту речення, бо "відображувана у реченні позамовна ситуація складає його денотативний зміст" (А.Мурзін, 1976,8). Відмінності у кількості і якості, а також характері співвідношень між ними визначає специфіку моделювання ситуацій у процесі усвідомлення її та перетворення у реальну синтаксичну структуру. Така ситуація, яка має своє матеріальне втілення у синтаксичній структурі і розглядається поза її формальною організованістю та лексичним наповненням, отримала назву "пропозиції" (Н.Арутюнова,1976, 21-38).
У межах семантико-синтаксичного рівня визначається семантична структура речення у тісному зв’язку з його формально-синтаксичною організацією, оскільки значеннєвий план завжди втілюється у відповідну формальну організацію. У науковій літературі відношення між компонентами речення розглядаються по-різному, залежно від того, реаліями якої структури вони вважаються (поверхневої, глибинної тощо). Відповідно і різні терміни використовуються для позначення цих відношень: синтаксичні (Т.Ломтєв, 1972; І.Мещанінов, 1978; Н.Іваницька, 1986 та ін.), смислові (семантичні) (О.Шахматов, 1952), семантико-синтаксичні (І.Вихованець, 1992).
У дисертаційному дослідженні уживається термін "семантико-синтаксичні відношення", оскільки він відбиває рівневу організацію речення, будучи реалією семантико-синтаксичної структури і поєднуючи лексико-семантичні та формально-граматичні аспекти лінгвістичного поняття "відношення". Семантико-синтаксичні відношення можна кваліфікувати як лексико-граматичну категорію, що являє собою сукупність лексико-семантичних особливостей поєднуваних компонентів і їх синтаксичних значень, які знаходять своє вираження через відповідні формально-граматичні засоби і способи, властиві конкретній мові.
Семантико-синтаксична структура речення, базуючись на семантико-синтаксичних відношеннях і виділених на їх основі компонентах, виступає проміжною ланкою, що поєднує глибинну і поверхневу структури. У семантико-синтаксичному ярусі більшою мірою, ніж у власне-семантичному, враховується співвідношення змісту і форми компонентів речення. Власне кажучи, тут відбувається перший ступінь пристосування змісту до формально-граматичної структури речення. Поєднуючи зміст з формальними особливостями закріплених за певною семантико-синтаксичною функцією компонентів, семантико-синтаксичний ярус являє собою семантичні варіації власне-семантичного ярусу, що ґрунтується на формально-граматичному, який є формою реалізації першого (І.Вихованець, К.Городенська, В.Русанівський, 1983, 127).
До опису семантико-синтаксичної структури речення входить встановлення специфіки його компонентів, а також характеру семантико-синтаксичних відношень між ними. Вивчення семантико-синтаксичних відношень дає багатий матеріал для вияву семантичних характеристик структурних компонентів речення (враховуючи відношення предметів, явищ, ознак, властивостей тощо) звичайно на базі відповідного синтаксичного зв’язку.
Відкриття системних зв’язків у фонетиці дозволило припустити, що інші рівні мови також мають системну організацію, і таким чином сформувалось уявлення про мову як про систему систем. Посилений інтерес у галузі семантичного синтаксису викликають ідеї типології речень та їх структурних компонентів. В україністиці такі ідеї знайшли свою реалізацію у працях Й.Андерша, І.Вихованця, К.Городенської, А.Грищенка, В.Гумовської, Н.Іваницької, О.Ле-ути, Т.Масицької, М.Плющ, В.Русанівського та ін. Проте, як зазначає Л. Кадомцева, "...не викликає заперечень твердження багатьох дослідників про те, що система традиційно описуваних синтаксичних одиниць, явищ і категорій, для яких установлено певну сітку взаємовідношень і кореляцій, вимагає уточнень і доповнень" (Л.Кадомцева, 1985,3). Так, до цього часу залишаються відкритими такі питання, як: проблема структурної схеми, обсяг моделі речення, характер компонентів моделі, рівні та аспекти семантико-синтаксичного моделювання речення.
У багатьох лінгвістичних дослідженнях, присвячених дієслову та дієслівним реченням, визнається органічний зв’язок дієслівної семантики із семантичними моделями речень (Т.Ломтєв,1968; 1972; Т.Алісова, 1970; В.Юрченко,1972; Н.Шведова, 1973; Н.Арутюнова, 1976; Н.Арват, 1979; 1984; Г.Золотова, 1982; Н.Іваницька, 1986; Й.Андерш, 1987; І.Вихованець,1993; Т.Масицька, 1998 та ін.). "Установлення семантичної формули дієслівного значення, зауважує Н.Шведова, виявляється необхідною передумовою для класифікації дієслівних речень за ознакою їх семантичної структури" (Н.Шведова, 1983,312). Дійсно, лексична семантика дієслова є найбільш функціональною та максимально пристосованою до ролі предиката. Ще В.Гумбольдт писав, що"всі інші слова схожі на мертвий матеріал, який чекає свого сполучення, і лише дієслово становить поєднувальну ланку, що містить у собі життя і поширює його" (В.Гумбольдт, 1984, 199).Отже, від лексичної семантики дієслова, його поєднувальних властивостей залежить не тільки структурна організація речення і його компонентів, але і їх семантичні характеристики.
Актуальність дослідження визначається насамперед потребою наукового осмислення принципів організації речень із дієслівними предикатами мовлення. Необхідність такого вивчення зумовлена тим, що породжувальна, або реченнєвотвірна, здатність предикатів цього семантичного типу досі не була об’єктом спеціального дослідження в українському мовознавстві. Отже, актуальність дослідження полягає в необхідності детального аналізу структури простого речення з дієслівним предикатом мовлення як одиниці з багатоярусною організацією. До аналізу залучено три яруси: власне-семантичний, семантико-синтаксичний та формально-граматичний. Базовим є власне-семантичний ярус, бо з нього починається формування семантичної структури речення. Семантико-синтаксичний виявляє закономірності трансформації логічної структури у семантичному плані та використання можливостей української мови у реалізації семантичних функцій. Водночас його компоненти спрямовані у формально-граматичний ярус речення, у якому вони співвідносяться з відповідними формально-синтаксичними функціями членів речення.
Дослідження семантико-синтаксичних функцій предикатів мовлення заслуговує на увагу з теоретичного і практичного погляду. Воно передбачає з’ясування глибинної суті відповідних одиниць як взаємопов’язаних у процесі мовленнєвої комунікації. Замість статичного, занадто узагальненого й ізольованого тлумачення лінгвістичної природи і функціонального навантаження синтаксичних конструкцій на перший план виступають динамічні процеси, визначальні для реалізації синтаксичної системи в мовленні. Вивчення мови як системи неможливе без реалізації двопланового принципу її аналізу "від форми до семантики" і "від семантики до форми". Необхідність адекватного вивчення семантичної і синтаксичної структур підкреслюється багатьма мовознавцями (В.Адмоні, Н.Арват, Н.Арутюнова, І.Вихованець, Г.Золотова, Н.Іваницька, Н.Шведова та ін.), бо семантика мови це той аспект, який ґрунтується як на формальних відношеннях між мовними одиницями, так і на мисленнєвому відображенні різних типів відношень у позамовній дійсності.
Основу дисертаційного дослідження становить розуміння мови як системи синтагматичних і парадигматичних відношень. Конкретний вияв цих відношень зумовлюється властивостями мовних одиниць, парадигматичні й синтагматичні ознаки яких взаємопов’язані. Наявність у слові тих чи інших синтагматичних і парадигматичних ознак дозволяє виділити у його семантичній структурі мінімальні компоненти (семи), завдяки яким воно набуває відповідних поєднувальних особливостей і можливість брати участь у формуванні синтаксичних конструкцій.
Аналіз структур із дієслівними предикатами мовлення показує, як здійснюється перехід від змалювання окремої ситуації до змалювання ситуацій у їх зв’язках і відношеннях, від окремої конструкції до речення-висловлення.
Структурно-семантичний опис речень із дієсловами-предикатами ЛСГ мовлення має безпосередній зв’язок з такими важливими питаннями синтаксичної теорії, як співвідношення семантичної і формальної структури речення, з’ясування загальної типології простого речення і виділення тих часткових (конкретних) структур, на варіюванні яких і ґрунтується узагальнене розуміння його структурних схем (моделей).
Системний опис предикатів мовлення дозволить повніше збагнути структуру мови і мовлення в цілому, встановити механізми функціонування та взаємодії різних мовних рівнів з властивими їм лінгвальними одиницями.
Зв’язок дисертаційної роботи з науковою темою кафедри. Тема дисертації тісно пов’язана з темою кафедри української мови Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова "Лінгводидактичний опис функціонування української мови", яка передбачає діахронне й синхронне вивчення граматичної будови української мови, зокрема, опис морфологічної будови та семантико-синтаксичної організації речень сучасної української літературної мови.
Мета роботи. На ґрунті сучасних здобутків науки про мову, пов’язаних з вивченням речення як багатоаспектного явища не тільки формально-граматичного, а й семантико-граматичного і комунікативного, виділити й описати специфіку типів структурної та семантичної організації речень з дієслівними предикатами, що характеризуються загальним значенням мовленнєвої діяльності у сучасній українській літературній мові.
Для реалізації поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:
1) з’ясувати концептуальний апарат різних течій семантико-синтак-сичного аналізу, визначити ступінь ефективності застосування різних варіантів семантико-синтаксичного аналізу до речень з дієсловами лексико-семантичної групи ( далі ЛСГ) мовлення;
2) з’ясувати семантичну природу предикатів мовлення, окреслити межі їх класифікаційної рамки;
3) виділити ЛСГ мовлення у складі дієслівної лексики сучасної української літературної мови, здійснити класифікацію дієслівних предикатів із значенням мовленнєвої діяльності, враховуючи їх семантико-синтаксичні диференційні ознаки і функціональні особливості як предикатів у семантичній структурі простого речення;
4) визначити валентнісні та інтенційні характеристики предикатів мовлення, розмежувати на їх основі лінгвістичну природу обов’язковості (облігаторності)/факультативності компонентів у структурі аналізованих речень;
5) обґрунтувати розуміння мінімальної структурної схеми речення;
6) виявити типи реалізації структурних схем речень з даними предикатами, встановити варіанти структурно-морфологічного їх втілення;
7) описати основні типові значення досліджуваних схем, а також різні форми їх реалізації;
8) обґрунтувати співвідношення семантичної і формально-граматичної структури речення, встановити чинники, які впливають на асиметрію синтаксичної та семантичної структур речення.
Об’єктом дослідження є семантико-синтаксична структура простих речень з дієслівними предикатами мовлення у сучасній українській літературній мові. Речення розуміється як граматично оформлена за законами конкретної мови цілісна одиниця мовлення, що є головним засобом оформлення, вираження і повідомлення думки; воно має граматичне значення предикативності та виражає це значення у системі своїх граматичних форм (Русская грамматика, 1980, Т.ІІ, 87). Елементарне просте речення "це ізольована, "самодостатня" одиниця, яка складається з мінімальної кількості конститутивних елементів. Елементарні у семантичному плані прості речення формує один предикат і зумовлені його семантико-синтаксичною валентністю непредикатні (субстанціальні) члени речення. Елементарним конструкціям притаманне типове значення (функція), яке може зазнавати численних модифікацій у мовленнєвих актах" (І.Вихованець, 1993,48). Для характеристики семантичного аспекту синтаксичних конструкцій використовується термін "пропозиція", яким позначається "мисленнєвий зміст речення" (С.Кацнельсон, 1972,141).
Методологічною основою дисертації є положення про єдність форми і змісту мовних одиниць і про їх співвідношення в межах цієї єдності. Відповідно до цього положення граматична оформленість і семантика речення розглядаються як два взаємопов’язані моменти однієї сутності. У роботі зроблена спроба синхронного опису ділянки синтаксичної системи, обмеженої рамками предикатів однієї ЛСГ.
Мета, завдання і методологічні засади дослідження зумовили методи й методику роботи. У дисертації використовуються описовий метод, на основі якого узагальнюються спостереження над зібраним фактичним матеріалом (опис внутрішньої диференціації предикатів мовлення та виявлення різновиду їх семантики), і метод компонентного аналізу (виділення ЛСГ предикатів, визначення валентнісних та інтенційних характеристик). Оскільки парадигматичні і синтагматичні зв’язки слів є мовним засобом виявлення компонентного складу лексичного значення, то вони зумовлюють методику лінгвістичного аналізу компонентного складу значення. Такими методами є метод опозиції, який ґрунтується на парадигматичному зіставленні слів, та метод контекстологічного аналізу, в основі якого лежить вивчення синтагматичних зв’язків слів. Як додаткові прийоми у дослідженні використовуються дистрибутивний метод, який дозволяє визначити загальні й часткові можливості предикатів відповідних ЛСГ, а також трансформаційна обробка матеріалу. Крім того, у дослідженні застосовується метод моделювання.
Наукова новизна зумовлюється тим, що вперше на матеріалі української мови здійснюється комплексний аналіз речень з дієсловами-предикатами ЛСГ мовлення за структурно-семантичними показниками, зроблено спробу виявлення чинників, які впливають на симетрію/асиметрію синтаксичної та семантичної структур речення, визначено структурні властивості предикатів з загальним значенням мовлення. Також новою у дисертації є спроба класифікації дієслівних предикатів на логіко-семантичному рівні, виділено базові мінімальні схеми речень; здійснено класифікацію основних типових значень дієслівних речень із предикатами мовлення.
Теоретичне значення дослідження визначається його актуальністю та новизною. Воно полягає у комплексному описі структурно-семантичних типів речень із дієсловами-предикатами ЛСГ мовлення, у створенні їх структурно-семантичної типології, що дозволяє використовувати результати дослідження при вивченні структурно-семантичної організації речень з предикатами іншої семантики, а також суттєво доповнює теорію української лінгвістики новими інтерпретаціями функціонально важливого мовного матеріалу, поглиблює синтаксичну теорію в царині семантичних варіювань дієслівних предикатів у мовленнєвій діяльності. Дослідження такого плану має значення для вирішення таких кардинальних проблем синтаксису, як кваліфікація структури речення, відображення у семантичній структурі речення комунікативних умов її функціонування, визначення закономірностей лексичного наповнення семантичних складників, виявлення співвідношення між семантичною і синтаксичною структурами речення. Визначення валентнісних та інтенційних характеристик предикатів, опис їх сполучуваності на синтаксичному рівні, який здійснюється на аналізі конкретних синтаксичних структур, сприяє виявленню правил сполучуваності лексико-граматичних одиниць в українській мові.
Практична цінність дослідження полягає у тому, що одержані результати можуть бути використані у вузівській та шкільній практиці викладання курсу української мови, у проведенні спецкурсів і спецсемінарів, у розробці питань культури мовлення. Дисертаційне дослідження може бути корисним при створенні навчальних і методичних посібників для студентів філологічних факультетів та вчителів української мови, а також у практиці укладання тлумачних словників та словників сполучуваності.
Теоретичні передумови дослідження. Кожне речення як комунікативна одиниця репрезентує ту або іншу інформацію. Разом із тим, воно входить до системи моделей речення, відповідно як слова об’єднуються у тематичні класи, лексико-семантичні групи або лексико-граматичні розряди. Увагу дослідників привертає той факт, що "синтаксичні одиниці ми творимо у численних актах мовлення, не помічаючи того, що ці одиниці "продукуємо" за певним зразком. Отже, за конкретними реченнями бачимо абстрактну значеннєву схему, формулу, яка є одиницею мови й реалізується в широкому лексичному наповненні конкретних речень" (І.Вихованець, 1993, 47).Отже, під моделлю речення розуміється узагальнена схема, яка дозволяє представити усе те багатоманіття конкретних речень мови у вигляді синтаксичних структур. Досліджуючи цю проблему, Т.Ломтєв зазначав, що" позиційна модель речення є готова єдність, вона відтворюється у мовленні, а не витворюється, тому речення є одиницею мови, а не мовлення. Той, хто знає слова, їх форми і морфеми, той ще не знає мови. Одиницями мови виступають не лише слова, їх форми, морфеми, а й позиційні моделі речення. Речення тому й виступає одиницею мови, що воно становить готову позиційну модель, позиційну структуру" (Т.Ломтєв, 1976, 190).
У сучасному мовознавстві проблемі опису моделей речення приділяється значна увага (Г.Золотова, 1967; 1973; 1982; Н.Шведова, 1969; 1973; Н.Арутю-нова, 1972; О.Москальська, 1974; С.Кокоріна, 1975; В.Бєлошапкова, 1978; 1979; Т.Ломтєв, 1979; В.Юрченко, 1979; І.Вихованець, К.Городенська, А.Грищенко, 1982 тощо), але єдиного погляду на сутність даного лінгвістичного явища ще немає. Свідченням цього може служити хоча б той факт, що, крім поняття "модель речення" (Г.Золотова), використовуються терміни "структурна схема речення" (Н.Шведова), "структура речення" (Т.Ломтєв), "мінімальна структурна схема", "поширена структурна схема" (В.Бєлошапкова), "семантична структура речення" (В.Гак, І.Вихованець, К.Городенська, В.Русанівський), "валентно-інтенційна модель речення" (Й.Андерш). Різниця полягає не лише у термінологічній розбіжності, а й в урахуванні таких важливих для речення характеристик, як його формально-граматична організація, інформативна достатність/недостат-ність, конструктивність/неконструктивність компонентів, конструктивний склад. Але майже усі дослідники визнають той факт, що "структурна схема це абстрактний зразок, що належить мовній системі і призначений для того, щоб, будучи наповненим конкретним лексичним матеріалом, функціонувати як мінімальна самостійна одиниця повідомлення" (Н.Шведова, 1969, 67-68).
На сучасному етапі лінгвістичних досліджень існує два розуміння моделі (структури, схеми, формули) речення, за якими поняття мінімуму компонентів орієнтоване або на формальну організацію речення як предикативної одиниці, або на формальну і семантичну структуру речення, тобто сукупну реченнєву достатність. Деякі дослідники сходяться на тому, що основу будь-якого речення формують головні члени (підмет і присудок у двоскладному реченні, головний член односкладних речень) предикативний мінімум. Під ним розуміється своєрідний "синтаксичний зв’язок, який має свою формальну організацію і своє мовне значення, за яким може бути побудоване окреме поширене (елементарне) речення" (Русская грамматика,1980, Т.2, 84). Таке розуміння мінімуму речення ґрунтується на ученні про головні члени речення. Отже, необхідною і достатньою умовою для конструювання речень є наявність граматичного мінімуму. Така інтерпретація поширюється на конструкції типу "Стара крикнула, кинулась до його й заголосила (Н.-Лев.)"; "Уночі блимала свіча, десь гомоніли пасажири, потяг похитувався, але я не могла заснути (Хвил.)"; "Мати ахнула (Хвил.)"; "Тоді знов хазяйка товклася цілісіньку ніч, боялась, стогнала,

Список литературы

Висновки
Основний підсумок дисертаційного дослідження полягає у виявленні і описі структурних схем і типових значень речень з дієслівними предикатами мовлення у сучасній українській літературній мові, що не дістали на сьогодні ґрунтовного висвітлення у лінгвістичній літературі. Проведене дослідження дозволило зробити такі загальні теоретичні і практичні висновки:
1. Семантична структура речення має дві сфери виявлення: загальномовну (або власне-семантичну) і конкретномовну (семантико-синтаксичну). Семантико-синтаксичний рівень представляє семантичну структуру речення в тісному зв’язку з його формально-синтаксичною організацією і, базуючись на семантико-синтаксичних відношеннях та виділюваних на їх основі компонентах, виступає проміжною ланкою, що з’єднує глибинну і поверхневу структури.
2.Семантико-синтаксичні відношення, будучи реалією семантико-синтак-сичної структури, поєднують лексико-семантичні та формально-граматичні аспекти лінгвістичного поняття "відношення". Їх можна кваліфікувати як лексико-граматичну категорію, що являє собою сукупність лексико-семантичних особливостей поєднуваних компонентів і їх синтаксичних значень, які знаходять своє вираження через відповідні формально-граматичні засоби і способи, властиві конкретній мові.
3. Члени речення це складові частини синтаксичних схем. На конструктивне членування речень і на виділення його членів нашаровується комунікативний аспект, тобто важливість відповідного члена у комунікативному відношенні, виділення його з-поміж інших членів, його актуалізація у реченні. Обсяг поняття "член речення" дає змогу синтезувати всі аспекти: логіко-синтаксичний, структурно-синтаксичний і комунікативно-синтаксичний.
Змістом члена речення є синтаксичне значення , яке називається синтаксичною функцією. Практичне визначення членів речення ґрунтується на основі комплексу семантичних і формальних ознак з урахуванням комунікативного призначення речення та окремих його частин.
4. Семантична категорія мовлення знаходить своє вираження у системі дієслівних значень. Дана категорія має ряд класифікаційних ознак, що дозволяють з достатньою точністю відмежувати її від інших категорій. Науково обґрунтоване виділення мовлення у системі значень дієслівних предикатів базується на логіко-семантичній основі. Разом з тим, класифікація дієслівних значень має свої особливості у тому, що повинна враховувати також синтагматичні і парадигматичні зв’язки дієслів. Осмислення наявності/відсутності визначальних сем обов’язково повинно підкріплюватися перевіркою сполучувальних властивостей дієслова.
5. Основним показником належності дієслова до лексико-семантичної групи мовлення є наявність у його значенні базової архісеми "усно висловлювати думки, почуття". Разом з тим, розмаїтість дієслівних значень у межах уже виділеної ЛСГ зумовлює необхідність зведення їх до детальніших смислових підгруп. Ця операція здійснюється на другому етапі ідентифікації дієслівних значень із застосуванням сем вищих рівнів ототожнення, таких, як "адресованість неадресованість мовлення", взаємність невзаємність мовленнєвої дії", наявність позитивної негативної оцінки адресата". Відношення між смисловими підгрупами являють собою ієрархічно організовану систему, що формує усю ЛСГ мовлення.
6. Формування структурних типів речень з дієслівними предикатами мовлення зумовлюється такими факторами:
а) валентнісними особливостями предикатів;
б) несубстанціальними характеристиками предикатів;
в) типом варіантної актуалізованості валентності предиката (для предикатів, що мають варіантну реалізацію валентності).
Валентнісні особливості предикатів, що полягають у спроможності програмування кількості і якості конституентів речення, є основою формування мінімального структурного типу речення.
Несубстанціальні характеристики виступають релевантними при заповненні структури речення визначеннями, які можуть бути як суттєвими для реалізації семантики предиката, так і несуттєвими, тобто є одиницями вільного входження.
Валентнісна реалізація певної частини предикатів у реальному синтаксичному оточенні може мати два варіанти. Вирішенням цієї проблеми є створення класифікації, яка передбачає групи дієслів з варіативною валентністю: одновалентні, одно-двовалентні, двовалентні, дво-тривалентні, тривалентні. Тип варіативної реалізації валентності визначає кількість складових речення. Так, актуалізація одновалентна/двовалентна у межах групи одно-двовалентних предикатів зумовлює опозицію структур S Vf Praeddic / S Vf Praeddic Obj , а двовалентна/тривалентна реалізація у межах групи дво-тривалентних предикатів S Vf Praeddic Obj / S Vf Praeddic Obj1 Obj2 .
7. Типове значення семантики речення формується в залежності від семантичного різновиду предиката і варіанта його валентнісної реалізації у синтаксичній структурі. Разом з тим, речення з предикатами, що належать до однієї семантичної підгрупи, можуть мати різне типове значення як наслідок різної валентнісної реалізації.
8. Різноманітна морфолого-синтаксична реалізація структурних схем зумовлюється можливістю різного відмінкового вираження компонентів. Виділені при цьому структурні моделі можуть мати від 2 до 14 типів смислових різновидів , що зумовлюються семантикою предиката, типом його валентнісної реалізації, лексичними особливостями складників.

9. Об’єм синтаксичної і семантичної структур простого речення може збігатися або не збігатися. Явище асиметрії у синтаксичних конструкціях спостерігається при змістовій трансформації пропозиції, що міститься у згортанні її і функціонуванні у реченні як обставини чи означення або при наявності детермінантів.

Список використаних текстових джерел

1. Бажан М.П. Твори: у 4-х т.-Т.3.- К.: Дніпро, 1985.-455с.
2. Братунь Р.А. Двобій: Вірші, поеми, публіцистика.- К.: Дніпро, 1985.-187с.
3. Васильченко С.В. Твори .- К.: Наук. думка, 1988.-600с.
4. Вишня О. Твори. - К.: Наук. думка, 1984.-558с.
5. Вільде І. Твори: у 5-ти т.- Т.5.- К.: Дніпро, 1968.-591с.
6. Волошин І.І. Місячне срібло: Повісті, оповідання.- К.: Молодь, 1961.-364с.
7. Воронько П.М. Драгі другарі.- К.: Молодь, 1959.-164с.
8. Галан Я.О. Твори.- К.: Наук. думка, 1983.-592с.
9. Головко А.В. Твори: у 5-ти т.-Т.1.-К.: Дніпро, 1976.-320; Т.2.-К.: Дніпро, 1976.-439с.
10. Гончар О.Т. Таврія: Роман.- К.: Радян. письм., 1952.-448с.
11. Гончар О.Т. Бригантина: Повість.- К.: Радян. письм., 1973.-296с.
12. Гончар О.Т. Твори: у 2-х т.-Т.1.- К.: Наук. думка, 1993.- 630с.; Т.2.- К.: Наук. думка, 1993.-747с.
13. Гордієнко К.О. Твори: у 2-х т.- Т.1.- К.: Дніпро, 1979.-639с.
14. Гуцало Є.П. Передчуття радості: Дівчата на виданні.- К.: Дніпро, 1971.-205с.
15. Гуцало Є.П. Позичений чоловік: Приватне життя феномена.- К.: Радян. письм., 1982.-710с.
16. Дімаров А.А. Його сім’я.- К.: Радян. письм., 1956.-289с.
17. Дімаров А.А. І будуть люди.- К.: Радян. письм., 1964.-313с.
18. Дмитренко Л.Д. Твори: у 4-х т.- Т.4.- К.: Дніпро, 1982.-702с.
19. Довженко О.П. Твори: у 5-ти т.- Т.2.- К.: Дніпро, 1984.-503с.; Т.4.- К.: Дніпро, 1984.-351с.; Т.5.- К.: Дніпро, 1985.-359с.
20. Донченко О.В. Твори: у 6-ти т.- Т.5.- К.: Молодь, 1957.-576с.
21. Донченко О.В. Школа над морем.- К.: Веселка, 1987.-231с.
22. Досвітній О. Вибрані твори.- К.: Держлітвидав, 1959.-438с.
23. Забашта Л. Скрипка Страдіваріуса.- К.: Молодь, 1964.-153с.
24. Загребельний П.А. Левине серце.- К.: Радян. письм., 1978.-327с.
25. Загребельний П.А. Тисячолітній Миколай.- К.: Довіра, 1994.-636с.
26. Зарудний М.Я. Твори: у 4-х т.- Т.1.- К.: Дніпро, 1981.-399с.
27. Збанацький Ю. Малиновий дзвін.- К.: Молодь, 1958.-405с.
28. Іваненко О.Д. Марія.- К.: Дніпро, 1986.-643с.
29. Ільченко О.Є. Петербурзька осінь.- К.: Дніпро, 1975.-518с.
30. Костенко Л. Неповторність.- К.: Молодь, 1980.- 221с.
31. Костенко Л. Вибране.- К.: Дніпро, 1989.-559с.
32. Коцюбинський М.М. Вибрані твори: у 2-х т.- Т.2.- К.: Держлітвидав, 1950.-483с.
33. Коцюбинський М.М. Твори: у 2-х т.- Т.1.- К.: Наук. думка, 1988.-584с.; Т.2.- К.: Наук. думка, 1988.-496с.
34. Кропивницький М.Л. Твори.- К.: Наук. думка, 1990.-608с.
35. Куліш П.О. Твори: у 2-х т.- Т.1.- К.: Наук. думка, 1994.-752с.
36. Ле І.Л. Твори: у 7-ми т.- Т.7.- К.: Дніпро, 1984.-760с.
37. Маланюк Є.Ф. Невичерпальність.- К.: Веселка, 2001.-318с.
38. Малишко А.С. Твори: у 10-ти т.- Т.2.- К.: Дніпро, 1973.-374с.
39. Мирний П. Твори: у 2-х т.- Т.1.- К.: Наук. думка, 1989.-752с.; Т.2.- К.: Наук. думка, 1989.-640с.
40. Міщенко Д.О. Честь роду. Друге заміжжя: Дилогія.- К.: Дніпро, 1986.-430с.
41. Міщенко Д.О. Вибрані твори: у 2-х т.- Т.1.- К .: Дніпро, 1991.-443с.; Т.2.- К.: Дніпро, 1991.-797с.
42. Муратов І.Л. Твори: у 4-х т.- Т.4.- К.: Дніпро, 1983.-510с.
43. Нечуй-Левицький І.С. Твори: у 2-х т.- Т.1.- К.: Наук. думка, 1985.-640с.; Т.2.- К.: Наук. думка, 1986.-640с.
44. Олійник Б.І. Міра.- К.: Радян. письм., 1984.-81с.
45. Олійник М.Я. Вибрані твори: у 2-х т.- Т.1.- К.: Дніпро, 1983.-446с.
46. Павличко Д.В. Правда кличе.- К.: Веселка, 1995.-318с.
47. Панч П.Й. Твори.- К.: Наук. думка, 1985.-576с.
48. Підмогильний В.П. Місто.- К.: Веселка, 1993.-351с.
49. Рудь М.Д. Вибрані твори: у 2-х т.- Т.1.- К.: Дніпро, 1982.-533с.
50. Самійленко В. Твори.- К.: Дніпро, 1989.-686с.
51. Сизоненко О.О. Вибрані твори: у 2-х т.- Т.2.- К.: Дніпро, 1983.-479с.
52. Сингаївський М. Поезії.- К.: Молодь, 1966.- 187с.
53. Скляренко С.Д. Володимир.- К.: Дніпро, 1985.-678с.
54. Смолич Ю.К. Твори: у 8-ми т.- Т.4.- К.: Дніпро, 1984.-869с.
55. Собко В.М. Нагольний кряж.- К.: Дніпро, 1975.-215с.
56. Стельмах М.П. Твори: у 7-ми т.- Т.1.- К.: Дніпро, 1982.-656с.; Т.2.- К.: Дніпро, 1982.-592с.
57. Стефаник В.С. Катруся: Вибрані твори.- К.: Веселка, 1981.-335с.
58. Тулуб З. Людолови.- Т.1.- Сімферополь, 1973.-501с.
59. Тютюнник Г.М. Вир.- К.: Дніпро, 1964.-544с.
60. Українка Леся Твори: у 2-х т.- Т.1.- К.: Наук. думка, 1986.-608с.
61. Українське слово: Хрестоматія укр.літ. та літ-ної критики ХХ ст.: у 4-х т.- Т.1.- К.: Рось, 1994.-704с.; Т.2.-К.: Рось, 1994.-720с.; Т.3.- К.: Рось, 1994.-688с.
62. Франко І.Я. Твори: у 3-х т.- Т.1.- К.: Наук. думка, 1991.-672с.
63. Хвильовий М. Твори: у 2-х т.- Т.1.- К.: Дніпро, 1990.-650с.; Т.2.- К.: Дніпро, 1990.-925с.
64. Цюпа І.А. Назустріч долі.- К.: Держлітвидав, 1958.-456с.
65. Черемшина М. Карби: Вибрані твори.- К.: Веселка, 1981.-335с.
66. Черемшина М. Твори.- К.: Наук. думка, 1987.-448с.
67. Швець В. Твори: у 2-х т.- Т.1.- К.: Дніпро, 1978.-271с.
68. Шиян А.І. Гроза. Мар’яна: Оповідання.- К.: Держлітвидав, 1956.-756с.
69. Яновський Ю.І. Твори: у 5-ти т.- Т.3.-К.: Дніпро, 1983.-582с.
Перелік скорочень прізвищ письменників,
з творів яких подано ілюстративний матеріал

1. Вас. Васильченко С.В.
2. Гонч. Гончар О.Т.
3. Дім. Дімаров А.А.
4. Донч. Донченко О.В.
5. Др.-Хмара Драй-Хмара М.
6. Зар. Зарудний М.Я.
7. Збан. Збанацький Ю.
8. Коцюб. Коцюбинський М.М.
9. Кроп. Кропивницький М.Л.
10. Мирн. Мирний Панас
11. Міщ. Міщенко Д.О.
12. Н.-Лев. Нечуй-Левицький І.С.
13. Підмог. Підмогильний В.П.
14. Тич. Тичина П.Г.
15. Укр.Л. Леся Українка
16. Фр. Франко І.Я.
17. Хвил. Хвильовий М.
18. Черемш. Черемшина М.
19. Янов. Яновський Ю.І.