ВІДІМЕННИЙ СУФІКСАЛЬНИЙ СЛОВОТВІР ДІЄСЛІВ У СТАРОУКРАЇНСЬКІЙ МОВІ XIV – XVIII СТ.

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

На правах рукопису

ШТАНДЕНКО УЛЯНА МИХАЙЛІВНА

УДК 811. 161. 2’367. 625

ВІДІМЕННИЙ СУФІКСАЛЬНИЙ СЛОВОТВІР ДІЄСЛІВ
У СТАРОУКРАЇНСЬКІЙ МОВІ XIV XVIII СТ.

Спеціальність 10. 02. 01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Василь Васильович Німчук
доктор філологічних наук,
член-кор. НАН України, професор

КИЇВ 2003

ЗМІСТ

Перелік умовних позначень 3
Вступ 4
Розділ 1. Особливості організації словотвірних відношень і шляхи
їхнього дослідження 12
Розділ 2. Дієслова з суфіксом -и- 24
2.1. Відсубстантивні дієслова 28
2.2. Відад’єктивні дієслова 63
2.3. Відпрономінальні та віднумеральні дієслова 80
Розділ 3. Дієслова з суфіксом -а- (-#-) 82
3.1. Відсубстантивні дієслова 84
3.2. Відад’єктивні дієслова 102
3.3. Віднумеральні та відпрономінальні дієслова 110
3.4. Відзвуконаслідувальні дієслова з суфіксом -а- (-ка-/-ча-, -ота-) 112
Розділ 4. Дієслова з суфіксом -ова- (> -ува-/-юва-, -ева-/-єва-) 120
4.1. Відсубстантивні дієслова 124
4.2. Відад’єктивні дієслова 147
Розділ 5. Дієслова з суфіксом -ствова- (> -ствува-) 151
5.1. Відсубстантивні дієслова 154
5.2. Відад’єктивні дієслова 162
5.3. Віднумеральні дієслова 164
Розділ 6. Дієслова з суфіксом -h- (> -і-) 167
6.1. Відсубстантивні дієслова 169
6.2. Відад’єктивні дієслова 175
Висновки 184
Список використаної літератури 193
Умовні скорочення назв джерел 208
Словопокажчик 219

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
біл. білоруське
болг. болгарське
гот. готське
гр. грецьке
див. дивіться
діал. діалектне
док. доконаного виду
дрос. давньоросійське
дукр. давньоукраїнське
зап. запозичене
заст. застаріле
індє. індоєвропейське
іт. італійське
лат. латинське
м. македонське
мн. множина
напр. наприклад
недок. недоконаного виду
нім. німецьке
перен. переносне

перех. перехідне
пол. польське
пор. порівняйте
прсл. праслов’янське
рідковж. рідковживане
рос. російське
слц. словацьке
срлат. середньолатинське
стп. старопольське
стсл. старослов’янське
стукр. староукраїнське
серб. сербське
тюрк. тюркське
уг. угорське
укр. українське
фр. французьке
церк. церковне
цсл. церковнослов’янське
чес. чеське

ВСТУП

Загальновизнано, що словотвір є основним засобом поповнення словникового складу мови новими лексичними одиницями. Українські дієслова творилися й продовжують творитися на основі вже наявних у мові ресурсів, що виявляється насамперед у залученні різних лексико-семантичних класів слів до актів творення нових дієслівних дериватів. Міжкатегорійний словотвірний акт, у якому вихідною одиницею виступає іменна частина мови, а похідною дієслово, є унікальним мовним явищем, оскільки для нього характерна кардинальна семантична трансформація: значення субстантивності трансформується у значення процесуальності. Таке перетворення породжує складні й розгалужені за типами мотиваційні стосунки, що відображують все розмаїття взаємозв’язків між предметом (ознакою) і дією. Особливий інтерес становить також природа та поведінка важливого учасника й рушія зазначеного процесу словотворчого форманта.
Великого пожвавлення набули дослідження з українського словотвору після лінгвістичної дискусії 1950 р., коли почали з’являтися як окремі розвідки, так і спеціальні монографії. У цей час вагомим внеском у розвиток дериватології стали академічний Курс сучасної української літературної мови” за редакцією Л.А.Булаховського (К., 1951), у якому опубліковано порівняно великий огляд українського словотвору, а також монографічні праці зі словотвору окремих частин мови, зокрема В.С. Ільїна Префікси в сучасній українській мові” (К., 1953), І.І. Ковалика Про деякі питання слов’янського словотвору” (К., 1958), С.П.Бевзенка З історичних коментарів до українського словотвору. Прислівник” (Ужгород, 1959), Л.А. Юрчук Питання суфіксального словотвору дієслів у сучасній українській мові” (К., 1959), Л.О. Родніної Суфіксальний словотвір іменників” (К., 1979) та ін.
Теоретичним питанням українського словотвору присвячено праці І.Р.Вихованця, В.В. Ґрещука, Н.Ф. Клименко, І.І. Ковалика та інших вітчизняних лінгвістів. У монографії Морфеміка української мови” О.К. Безпояско та К.Г.Городенської (К., 1987) уперше словотвірні афікси української мови згруповано на спільній семантичній основі у функціонально-семантичні поля. У праці В.О. Горпинича Українська словотвірна дериватологія” (Дніпропетровськ, 1998) по-новому витлумачено кілька засадничих понять словотвору, зокрема такі, як словотвірна похідність, твірна основа, словотворчий формант і спосіб словотворення. Є.А. Карпіловська, використавши нову ідеологію моделювання мови та найповніший генеральний реєстр слів, у праці Суфіксальна підсистема сучасної української літературної мови: будова та реалізація” (К., 1999) створила оригінальний комплексний опис мови, запропонувала модель функціональної суфіксальної граматики, що графічно репрезентує суфіксальну підсистему (також і дієслівну) в статиці й динаміці. Новим етапом у розвитку сучасної української дериватології є категорійний підхід до аналізу похідних одиниць, теоретичні засади якого викладено в працях І.Р. Вихованця та К.Г. Городенської.
Серед російських мовознавців найбільший унесок у розвиток дериватології зробили Н.С.Авілова, В.В. Виноградов, О.А. Земська, В.Н. Немченко, В.А.Ніконов та ін. Спеціальний комплекс досліджень зі словотвору здійснено у широко відомих монографіях В.В. Лопатіна Русская словообразовательная морфемика” (М., 1977), І.С. Улуханова Словообразовательная семантика в русском языке” (М., 1977), О.С. Кубрякової Типы языковых значений. Семантика производного слова” (М., 1981) тощо.
Словотвір дієслів не один раз ставав предметом досліджень в українському мовознавстві: зазнали опрацювання майже всі структурно-семантичні групи суфіксальних дієслів сучасної української літературної мови (праці К.Г.Городенської, І.І. Ковалика, В.М. Русанівського, Л.А. Юрчук).
Варто сказати також про дослідження діалектного словотворення, хоча таких праць порівняно небагато. Серед них роботи О.Т. Захарків-Гавришко, Г.П.Їжакевич, А.М. Мукан, І.Д. Пагірі, З.С. Сікорської та ін. На окрему увагу заслуговує монографія Я.В. Закревської Нариси діалектного словотвору в ареальному аспекті” (К., 1976), у якій описано суфіксальне словотворення деяких лексико-семантичних груп; дослідження В.В. Німчука про словотвір іменних частин мови у середньозакарпатських (південнокарпатських) говірках (К., 1962), а також ряд статей про словотвір прислівників, числівників, сполучників, дієслів, дієприкметників та дієприслівників у закарпатських верхньонадборжавських говірках; робота К.М. Лук’янюка про суфіксальне словотворення у буковинських говірках (Чернівці, 1966).
Українські лінгвісти приділяли увагу питанням словотвотворення різних частин мови не лише в синхронному, а й у діахронному плані. Проте історія словотвору, незважаючи на її актуальність, досі залишається недостатньо вивченою. На відміну від сучасного, історичний словотвір репрезентовано порівняно невеликою кількістю робіт. Вивченню історії словотвору окремих частин мови присвячено ряд як загальних досліджень, так і окремих розвідок з історії словотворчих формантів. Загальний огляд історії суфіксального словотвору іменників здійснено у працях П.І. Білоусенка, А.В.Майбороди, В.В.Німчука, С.П. Самійленка, В.П. Токаря; словотвору прикметників присвячено праці Л.М.Береговенко, А.П. Грищенка, Л.Д. Коцюби, І.І. Кунця; історичні коментарі до словотвору числівників подано у дослідженнях Г.П.Арполенко, Л.Л. Гумецької, М.П. Івченка, М.Т. Чемерисова; про історію словотвору займенників писали С.П. Бевзенко, С.П. Самійленко; історію суфіксального словотвору дієслів української мови вивчали С.П.Бевзенко, Л.А.Бісовецька, Т.М.Возний, В.М. Русанівський; формування словотвору прислівників прослідкували С.П. Бевзенко, Л.Л. Гумецька, В.В. Німчук, С.П.Самійленко; про історію часток опублікувала ряд статей К.С.Симонова.
Нагромадження значної кількості нових фактичних даних з історії українського словотворення дало змогу створити загальні огляди історичного словотвору української мови, які, щоправда, хибують ще на фрагментарність та неповноту викладу. До таких праць належать колективна Історична граматика української мови” (К., 1957) (хоча дієслівний словотвір у цій праці зовсім не висвітлено), монографія С.П. Бевзенка Історична морфологія української мови. Нариси зі словозміни і словотвору” (Ужгород, 1960), у якій про словотвір кожної частини мови подано окремі нариси.
Питання історичного словотвору, в тому числі й дієслівного, частково висвітлено в дослідженнях С.П. Самійленка Нариси з історичної морфології української мови” (К., 1964); у монографічній роботі Л.Л. Гумецької Нарис словотворчої системи української актової мови XIV XV ст.” (К., 1958), у якій дослідниця, враховуючи залежність словотвірних категорій від лексико-граматичних класів слів, розглядає словотвірну систему української мови XIV XV ст. за частинами мови, подаючи при цьому поряд із висновками коротку оцінку щодо перспективи дальшого розвитку мови; у праці В.М. Русанівського Структура українського дієслова” (К., 1971), у якій автор на фактичному матеріалі історії морфологічної і семантичної структури українського дієслова подав спробу пояснення окремих типових рис розгортання мовної структури шляхом зіставлення різних синхронних зрізів.
Актуальність теми дослідження. Дериваційна система українського дієслова ще не була всебічно досліджена в плані діахронії. Суфіксальний словотвір дієслів описаний недостатньо, здебільшого принагідно, у контексті розв’язання інших мовознавчих проблем. Словотвірні дослідження здійснювано, як правило, на обмеженій джерельній базі. Тому особливої актуальності набули питання творення дієслів на різних етапах розвитку мови, зокрема в якому напрямі та яким чином відбувався розвиток дієслівної системи, які закономірності цього процесу тощо.
Одним із найважливіших елементів дієслівної системи є підсистема відіменних суфіксальних утворень, історія формування й розвитку якої вимагає ґрунтовного та всебічного розгляду. Оскільки перехід іменної частини мови до категорії дієслова є потужним способом дієслівного словотворення, то таке дослідження дасть змогу зробити висновки щодо тенденцій розвитку всієї дієслівної системи української мови.
Відіменні дієслова, що засвідчені в пам’ятках староукраїнської мови XIV XVIII ст., є цінним історичним матеріалом для дослідження. Цей період в історії української мови вибрано не випадково. Він важливий насамперед тим, що є добою найбільш інтенсивного розвитку староукраїнської мови, функціонально-стильової розбудови її писемно-літературної форми.
Мета роботи полягає в тому, щоб на основі свідчень староукраїнських пам’яток XIV XVIII ст.* дослідити дериваційні процеси у підсистемі відіменних суфіксальних дієслів.
Для досягнення мети потрібно розв’язати такі завдання:
1) дослідити історію становлення словотвірних засобів відіменного дієслівного словотвору у плані вираження та в плані змісту, враховуючи як період, що передував досліджуваному, так і подальші етапи розвитку мови;
2) виявити семантичні та формальні властивості одиниць відіменного суфіксального словотвору дієслів староукраїнської мови XIV XVIII ст.: мотиватора, мотиванта та словотворчого форманта;
3) визначити мотиваційну базу відіменних суфіксальних дієслівних утворень староукраїнської мови XIV XVIII ст., при цьому уточнити принципи визначення похідності (напряму мотивації) компонентів пари іменна частина мови дієслово”;
4) установити найтиповіші словотвірні типи відіменної суфіксальної дієслівної системи XIV XVIII ст. шляхом її класифікації за формальними (словотворчий формант, частиномовна належність мотивуючого слова) та семантичним показниками;
5) простежити подальшу долю досліджуваної староукраїнської відіменної дієслівної лексики, залучивши відповідні мовні факти з сучасної української мови, в тому числі з діалектного мовлення, та порівняти з аналогічними утвореннями інших східнослов’янських мов.
Джерельною базою дисертації є пам’ятки староукраїнської мови XIV XVIII ст., як рукописні, так і друковані, що охоплюють широкий стильовий та жанровий діапазон: грамоти, літописи, листування, господарські та лікарські порадники, юридичні та ділові тексти, граматики, словники, полемічна, богослужбова й гомілетична література, авторські та фольклорні твори тексти, що охоплюють сфери суспільно-політичного, релігійного, соціально-економічного життя народу, правових відносин, державного управління, суду, ділових та особистих стосунків, перекладні пам’ятки тощо. Як довідковий матеріал використано історичні, тлумачні, етимологічні, діалектні, інверсійні словники.
Матеріалом для роботи стали дібрані із зазначених пам’яток відіменні суфіксальні дієслівні утворення*. Зібраний матеріал склав картотеку близько 9 000 лексичних одиниць.
Організація нашого дослідження (його поділ на розділи, підрозділи, глави) значною мірою відображає класифікацію досліджуваного матеріалу, найзагальнішими критеріями якої стали: 1) словотворчий формант учасник словотвірного акту; 2) частиномовна належність мотивуючого слова. Причому послідовність розгляду кожного дієслівного суфікса зумовлена ступенем його продуктивності в староукраїнській мові.
Об’єктом дослідження стала дієслівна система староукраїнської мови XIV XVIII ст., зокрема підсистема утворень, похідних від іменних частин мови. До аналізу залучено відсубстантивні, відад’єктивні, відпрономінативні та віднумеральні деривати.
Предметом дослідження є суфіксальний словотвір дієслів, зафіксованих у староукраїнських пам’ятках XIV XVIII ст. Виявлені дієслова у досліджуваний період творилися від іменних частин мови за допомогою суфіксів -и-, -а- (-#-), -ова- (-ува-/-юва-, -ева-/-єва-), -ствова- (-ствува-) та -h-.
Методи дослідження. У дослідженні як основний використано описовий метод, причому вихідною одиницею опису вибрано словотвірний тип (сукупність його конкретних реалізацій у словотвірних значеннях), що зумовлює й вибір саме класифікаційного підходу до описуваного мовного матеріалу як базового прийому дослідження. У роботі застосовано також порівняльно-історичний метод. Для встановлення словотвірної похідності та аналізу мотиваційних відношень як допоміжні використано методи етимологічного й компонентного аналізу окремих одиниць.
У роботі застосовано традиційні методи дослідження сучасного українського словотвору. Однак вивчення історичної деривації все ж обмежує можливості застосованих методів, вимагає від дослідника особливої обережності у формулюванні висновків та узагальнень і часто об’єктивно дає змогу визнавати їх лише гіпотетичними. Це обмеження зумовлене насамперед неповнотою, подекуди випадковістю, зафіксованого в джерелах матеріалу, а також неможливістю і водночас небезпекою застосування так званого власного мовного чуття при аналізі мотиваційних стосунків між учасниками дериваційного акту.
Зазначимо також, що порівняння дієслівної системи періоду XIV XVIII ст. із попереднім її станом (періоду XI XIII ст.) обмежуємо лише констатацією актуальності (чи неактуальності) для цього часового проміжку певних словотвірних зв’язків (формально-семантичних відношень), опираючись на висновки дослідження Відіменний суфіксальний словотвір дієслів у мові писемних пам’яток Київської Русі XI XIII ст.” Л.А. Бісовецької.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є першим цілісним і системним дослідженням відіменного суфіксального словотвору дієслів на широкому матеріалі староукраїнських пам’яток XIV XVIII ст. У роботі вперше сформульовано основні словотвірні критерії поділу відіменних дериватів на типи та підтипи; на конкретних фактах простежено закономірності творення дієслівних одиниць; виділено продуктивні та непродуктивні словотворчі суфікси досліджуваного періоду, враховуючи їхню продуктивність у наступні періоди функціонування мови; виявлено загальні закономірності розвитку словотвірної системи староукраїнського дієслова; виконано порівняльний аналіз, залучивши матеріал попередніх періодів розвитку мови і матеріал сучасної української літературної мови, споріднених мов та діалектні матеріали української мови.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що вироблені в дисертації принципи словотвірного аналізу відіменних дієслів, утворених за допомогою відповідних суфіксальних формантів, можуть бути застосовані при опрацюванні ряду питань з історичної граматики української мови. Результати дослідження дають додаткові відомості про формування не тільки староукраїнського дієслова, а й всієї дієслівної системи української мови.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації можна використовувати при створенні синтетичних праць з історії української деривації; при розв’язанні проблем із дієслівного словотвору на різних етапах його розвитку; при укладанні підручників з історії української мови; при укладанні етимологічних та історичних словників української мови; у читанні курсів та спецкурсів з історичної граматики та словотвору, а також при створенні академічного курсу з історії української деривації.
Апробація результатів дисертації. Роботу апробовано на засіданнях відділу історії та граматики української мови Інституту української мови НАН України, на Раді молодих учених при Інституті української мови НАНУ, а також на конференціях Ономастика і апелятиви” (Дніпропетровськ, 2001 р.), Українська термінологія і сучасність” (Київ, 2001 р.), Актуальні проблеми українського словотвору” (Івано-Франківськ, 2002 р.).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлено у 6 публікаціях.
Обсяг і структура роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, шести розділів, висновків, списку умовних скорочень назв джерел, списку використаної літератури та словопокажчика.

* Період для дослідження (XIV XVIII ст.) обраний на основі традиційної для українського історичного мовознавства періодизації розвитку української літературної мови.

* Згідно з традицією у роботі дієслова подаємо в формі інфінітива. Ілюстративний матеріал розташовано в хронологічній послідовності зі збереженням орфографії джерела.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Система дієслівного словотвору староукраїнської мови XIV XVIII ст. є органічним продовженням давньоукраїнської, а через неї праслов’янської системи насамперед через спадковість словотворчих засобів для творення нових дериватів. Відіменний суфіксальний словотвір досліджуваного періоду можна вважати перехідною стадією від словотвору давньоукраїнської мови XI XIII ст. до словотвору сучасної української літературної мови. Для нього було характерним співіснування давніх та нових дериватів, більшість із яких властиві й сучасній українській мові.
Староукраїнська дієслівна система успадкувала з праслов’янської доби всі чинні типи відіменного суфіксального словотвору, однак у ній залежно від семантики іменних частин, відбувся перерозподіл словотвірних типів і формантів за ступенем їхньої продуктивності.
Матеріали пам’яток XIV XVIII ст. дозволяють констатувати, що суфіксація відігравала значну роль у процесі поповнення староукраїнської мови новими дієслівними лексемами. Бурхливі словотвірні процеси, в тому числі й дієслівні, дослідники пояснюють насамперед історичними умовами суспільно-виробничого, політичного і культурного життя українського народу в досліджуваний період, коли поява нових реалій, явищ та понять у цих сферах спричинювала активні номінативні процеси.
Відіменні дієслова у староукраїнський період творилися приєднанням до відповідних основ дієслівних суфіксів -и-, -а- (-#-), -ова- (-ува-/-юва-, -ева-/ -єва-), -ствова- (-ствува-), -h-. Дієслівні суфікси в досліджуваний період ще не мали чітко вираженого семантичного навантаження, а тому надавали іменній основі лише загального значення дії, процесуальності, напр.: вина вин-и-ти, жура жур-и-ти, поуто пуот-а-ти, бhлый бhл-h-ти, печаль печал-ова-ти та ін.
Із погляду словотворення відіменні дієслова характеризувала стійка структурно-семантична єдність, адже кожен похідний дериват мав формальні ознаки похідності. Об’єднання мотивуючої іменної основи і дієслівного суфікса в одне ціле створювало нову семантичну єдність виникало відіменне дієслово, значення якого визначала семантика іменної основи та значення дієслівного суфікса. Тісний внутрішній зв’язок між мотивуючою і похідною основами полягав у тому, що семантика іменних основ виступала фундаментом для формування лексичного навантаження похідних відіменних дієслів.
У староукраїнській мові XIV XVIII ст. доволі поширеним було явище, коли деякі з дієслівних суфіксів (-и-, -а- (-#-), -ова- (-ува-/-юва-, -ева-/-єва-), -ствова- (-ствува-), -h-) приєднувалися одночасно до тієї ж самої іменної основи, унаслідок чого виникали дублетні форми (встыдити встыдати, дарити дарувати дарьствувати, голодати голодовати, мудрити мудрьствовать, отвечать ответьствовать, служити слуговати тощо). Виникнення дублетних дієслівних форм у мові XIV XVIII ст. пояснюють передусім стильово-стилістичною здиференційованістю мови, особливо вираженою в цей період. Наявність того чи іншого суфікса часто можна пояснити також структурно-фонетичними особливостями іменної основи й стилістичними умовами виникнення слова.
Занепад деяких значень формантів, стирання їхньої виразності, стало другою причиною виникнення синонімічних суфіксів, широко засвідчених у мові староукраїнських пам’яток XIV XVIII ст.: лhнитися лhнhти, вhрити вhровати, блазнити блазновати, вhстити вhстовати, ґвалити ґвалтовати, силити насиловати насильствовати тощо. Однак, незважаючи на подібність смислового значення, синонімічні суфікси в українській мові XIV XVIII ст., як правило, не були взаємозамінні: у сполученні з одними основами вони зберігали своє реальне значення, у сполученні з іншими виступали як нейтральні структурні форманти.
На словотворення відіменних дієслів мали певний вплив фонетичні зміни, що відбувалися в іменній основі, наприклад, чергування приголосних, наголос. У процесі утворення дієслів в іменних основах, що закінчувалися на задньоязикові приголосні, відбувалися альтернаційні процеси: ворохъ ворошити, волога воложhти, ветхий ветшати, знакъ значити, плугъ плужити, сухий сушити, тонкий тончити та ін.
Аналіз творення відіменних дієслівних одиниць за допомогою суфіксів -и-, -а- (-#-), -ова- (-ува-/-юва-, -ева-/-єва-), -ствова- (-ствува-), -h-, які були основними словотворчими формантами відіменних дієслів у староукраїнській мові XIV XVIII ст., дає змогу зробити певні узагальнення про тенденції розвитку дієслівної системи досліджуваного періоду, про кількісні та якісні зміни в ній тощо.
З метою виявлення ознак семантичної організації староукраїнської дієслівної системи, визначення якісного складу та продуктивності різних словотвірних типів окремо було розглянуто відсубстантивні, відад’єктивні, віднумеральні та відпрономінальні деривати.
1. Найчисленнішими у досліджуваний період були відіменні деривати з суфіксом -и-. Виявлені у пам’ятках відіменникові дієслова дії на основі семантичних значень формували три підтипи: 1) дієслова дії з акцентуванням її об’єкта (гнhтъ гнhтити, гнhздо гнhздити, дождь дождити, морозъ морозити, пакость пакостити, хиба хибити), 2) дієслова дії з акцентуванням її результату (верхъ вершити, вредъ вредити, ґвалтъ ґвалтити, cвобода свободити, язва язвити) та 3) дієслова дії з акцентуванням її знаряддя й засобу (соль солити, звонъ звонити, смола смолити, сурма сурмити).
Відсубстантивні похідні з семою перебування у стані дають змогу виділити два підтипи дієслів, утворених від основ іменників з а) конкретним та б)абстрактним значенням. Десубстантиви з суфіксом -и-, що утворені від конкретних іменників назв істот, вказують на заняття, перебування в певних зв’язках особи, названої твірною основою мотивуючого іменника (другъ дружити, гетьманъ гетьманити, слуга служити). У другому випадку десубстантиви вказують на перебування у стані, названому основою абстрактного мотивуючого іменника, і виражають поняття, пов’язані з внутрішніми якостями людини, її фізіологічним та психічним станом (блудъ блудити, грhхъ грhшити, жура журити, чоудо чоудитис#).
У староукраїнській мові XIV XVIII ст. відсубстантивне дієслівне словотворення за допомогою суфікса -и- було одним із основних способів поповнення дієслівної лексики; його характеризувало стійкість моделей та широкий спектр семантичних відтінків новоутворень. Деривати на -и(ти) у досліджуваний період у семантичному відношенні були значно багатші, ніж у сучасній українській мові. Дієслівний суфікс -и- у мові XIV XVIII ст. виявляв найбільшу багатозначність, тому часто вступав у співвідношення з іншими формантами, напр.: бhдити бhдовати, винити виновати (виноватити), в#зити в#зати, ворожити вороговати, гнhвити гнhвати, грhшити грhховати, дивити дивовати, жалити жалhти, законити законствовати, печалити печаловати, свободити свобождати та ін. Незважаючи на те, що деякі з розглянутих дериватів у сучасній українській мові відійшли до архаїчного складу лексики, функціонують у діалектах або витіснені синонімічними утвореннями (напр.: бhдити, винити, грhховати, законствовати тощо), сучасна українська літературна мова зберегла більшість виявлених у пам’ятках XIV XVIII ст. відсубстантивних дериватів.
Дієслів, утворених від прикметникових основ за допомогою цього форманта, в писемних пам’ятках досліджуваного періоду виявлено значно менше, ніж відсубстантивних похідних. Виявлені у староукраїнській мові деад’єктиви формували два підтипи утворень: 1) дієслова, що вказують на дію, характерну для того, хто має ознаку, названу мотиватором (бридкий бридити, гордый гордити, мудрый мудрити, твердый твердити, щедрый щедрити), 2) дієслова зі словотвірним значенням наділяти ознакою” (густый густити, гострый гострити, тhсный тhснити, горший горшити, богатый богатити, давный давнити). Більшість дериватів цього словотвірного типу збереглися в сучасних східнослов’янських мовах і стали взірцем для творення нових деад’єктивів.
Незначну кількість становили відпрономінальні та віднумеральні утворення з суфіксом -и-: свои своити присвоювати”, два двоити двоїти” тощо.
2. У староукраїнський період XIV XVIII ст. деривати з суфіксом -а- (-#-) творилися від іменникових, прикметникових, числівникових та займенникових основ. Переважна більшість відсубстантивних дієслів із цим суфіксом у староукраїнській мові це лексеми слов’янського походження; у більшості з них семантичний зв’язок з мотивуючими основами послаблений. Виявлені деномінативи дії утворювали кілька структурно-семантичних підтипів: 1) дієслова дії з акцентуванням знаряддя (вhнокъ вhнчати, печать печатати, путо путати, стрhла стрhл#ти), 2) деривати зі значенням робити, спричиняти, викликати чи проявляти те, на що вказує передсуфіксальна частина дієслова” (вон# вон#ти, грижа журба, турбота” грижати піклуватися; журитися”, слыхъ слыхати), 3) дієслова зі значенням бути кимсь, ставати кимсь, перебувати у певних стосунках із кимсь” (братъ братати, сватъ сватати), 4) дієслова зі значенням споживати їжу в різний час доби” (снhдь їжа” снhдати їсти”, wбhдъ wбhдати). Відсубстантивні дієслова стану вказують на 1) морально-психічний стан (бои бояти, стыдъ стыдатися, страда страждати), 2) процес говоріння чи думання (глаголъ глаголати, дума думати).
Виявлені у староукраїнських пам’ятках відсубстантивні деривати з суфіксом -а- (-#-) найчастіше вступали у корелятивні відношення з утвореннями на -и(ти): глаголати глаголити, роубати роубити, мhняти мhнити, ручатися ручитися. У деяких дериватів суфікс -а- розвинувся з давнього -h-, напр.: блищати < *бльск-h-ти, верещати < *вереск-h-ти (чергування /ск/ > /шч/); кричати < *крик-h-ти. Слід також відзначити, що в досліджуваних текстах не виявлено дієслів з суфіксом -а-, що утворені від імен на -ьникъ, типу повозьничати. Більшість дериватів розглянутого підтипу залишилися в мовній системі, однак у сучасній українській літературній мові цей тип не став продуктивним.
Характерною особливістю деад’єктивів досліджуваного періоду є те, що серед них, окрім дієслів, утворених від позитивів: ветхий ветшати, дорогий дорожати, ровный ровняти, великий величати, дикий дичати, виявлено також відкомпаративні утворення: вышший вышшати, лhпший лhпшати, менший меншати. Відприкметникові утворення з суфіксом -а- (-#-) у староукраїнській мові XIV XVIII ст. кількісно поступалися перед відсубстантивними, однак у сучасній українській мові вони значно переважають над відіменниковими через велику кількість інхоативів, утворених від основ вищого ступеня порівняння прикметників.
Серед відчислівникових та відзайменникових дериватів виявлено два префіксально-суфіксальні утворення: вторый повторати, собh пособляти, здебільшого такі дієслова були непродуктивним словотвірним типом.
У обстежених пам’ятках окрему групу дієслів із суфіксами -а-, (-ка-/-ча-, -ота-) формували відзвуконаслідувальні деривати, напр.: бечати, белкотати, бр#зчати, гойкати, квичати, кудкудакати, тупати тощо. Такі утворення були властиві для живої розмовної мови, тому в досліджених текстах вони траплялися рідко.
3. У староукраїнській мові XIV XVIII ст. дієслова з формантом -ова- (-ува-/ -юва-, -ева-/-єва-) становили значно меншу кількість лексем, ніж у сучасній українській мові. Серед відсубстантивних дериватів у пам’ятках досліджуваного періоду з зазначеним суфіксом виявлено дієслова, що вказували на 1) об’єкт дії (бесhда бесhдовати, вина виновати звинувачувати”, сила силовати, харчъ харчовати), 2) результат дії (бой боювати, варта вартувати, обhтъ обhтовати обіцяти”, память памятовати, совhтъ совhтовати) та 3) знаряддя або засіб, за допомогою яких виконується дія (бичъ бичувати, вhно вhновати, корона короновати, смалець смальцьовати). Серед відсубстантивних дієслів стану виявлено 1) утворення, що вказують на рід діяльності осіб або їхній стан у суспільстві (апостолъ апостоловати, атаманъ атаманувати, врачъ врачевати, гетьманъ гетьмановати), 2) деривати, що виражають психічний або фізичний стан людини (вражда враждовати, горе горєвати, чоудо чоудоватис#) та 3) деривати з часовим значенням (лhто лhтовати, день дновати, ночь ночовати).
У досліджуваний період функціонували синонімічні похідні з суфіксами -ова- та -и-, -а-, -ствова-: гетьмановати гетьманити, дивовати дивити, камєновати каменити, наслhдовати наслhдствовати, обhцовати обhц#ти та ін. Проте у сучасній українській мові суфікс -ува- потіснив ідентичні за семантичною функцією словотворчі форманти. Дієслова з зазначеним формантом активно побутують у сучасній українській та білоруській мовах, значно менше їх у російській мові.
Менш поширеним був суфікс -ова- (-ува-) серед відприкметникових дієслів. У період XIV XVIII ст. із цим формантом виявлено незначну кількість деад’єктивів, що мають значення перебування у стані: гордый гордовати, нhмый нhмувати, хорый хоровати, веселый веселовати. У сучасній українській мові цей тип утворень непродуктивний, більшість із розглянутих дієслів залишилися в складі діалектної лексики або були витіснені синонімічними дублетами, напр.: веселувати веселити, хорувати хворіти, слhпувати бути сліпим.
4. На окрему увагу заслуговують відсубстантивні деривати з формантом -ствува- (< -ьствова-), оскільки вони можуть мотивуватися як конкретними, так і абстрактними іменниками на -ство. Виявлені деномінативи з погляду семантики формували два структурно-семантичні підтипи: 1) дієслова, утворені від іменників зі значенням діючої особи (вдова вдовство вдовствувати, властитель властительство властительствувати, другъ дружество дружествувати, пастыръ пастырство пастрырствувати) та 2) дієслова з семою перебування у стані, характер яких визначається основою співвідновного іменника (беспуть безпутство безпутствувати, дитина дитинство дитинствувати, господа господство господствовати, младенець младенчество младенчествувати). Кількість відад’єктивних дериватів у пам’ятках XIV XVIII ст. невелика: великий величьство величествувати, истиный истинство истинствовати, мудрый мудрство мудрствовати. Звичайно вони вказували на дію чи стан за ознакою, названою твірною основою.
Більшість дериватів із формантом -ствова- (-ствува-) в досліджуваних текстах утворювали синонімічні пари дієслів із суфіксами -и-, -а-, -ова- (-ува-): лhтствувати лhтувати, мудрити мудрствувати, памятати памятствовати та ін. Такі словотвірні пари у досліджуваний період функціонували як взаємозамінні, проте поступово ці суфікси витіснили формант -ствува- (< -ьствова-) на периферію. Зазначимо, що в пам’ятках XI XIII ст. серед дієслів цього типу виявлено значно більше лексем: лукавьствовати, праздьньствовати, художьствовати тощо.
У досліджуваний період за допомогою форманта -ствува- (< -ьствова-) творилися також віднумеральні дієслова: десять содесятствовати, вторый вторствовати, які були книжними і не збереглися у сучасній українській літературній мові.
У сучасній українській мові деривати з формантом -ствува- непоширені, адже розвиток української літературної мови спирався в основному на традиції живого мовлення з послабленим церковнослов’янським впливом, натомість у сучасній російській літературній мові відповідний суфікс є досить активним.
5. Виявлені в досліджуваних пам’ятках відіменні дієслова з суфіксом -h- репрезентують дієслова стану. Відсубстантивні утворення з цим формантом нечисленні й формували тільки сему набуття стану (деякі з них можна розглядати як взаємномотивовані): воля волhти, гомонъ гомонhти, свербъ свербhти, порохня порохнhти, сатана сатанhти, соромъ соромhти. Деякі з деномінативів цього типу, що побутували в текстах XIV XVIII ст., у сучасних східнослов’янських мовах стали архаїзмами.
Відад’єктивні деривати з суфіксом -h- значно перевищували відсубстантивні за кількістю. Здебільшого вони творилися від якісних прикметників і мали значення становлення (набуття) чи/і виявлення ознаки, на яку вказувала мотивуюча основа. Розширений набір значень дав змогу виділити кілька підтипів утворень: 1) дієслова зі значенням становлення ознаки, що сприймається органами відчуття (голубый голубhти, сивый сивhти, грубый грубhти, мокрый мокрhти, квасный кваснhти), 2) дієслова зі значенням зміни в матеріальному стані (голый голhти, богатый богатhти), 3) дієслова, що означають становлення (набуття) чи/і виявлення різних змін, пов’язаних з фізичним станом (ветхий ветшhти, слабый слабhти, слhпый слhпhти) та 4) дієслова, що вказують на зміни, пов’язані з внутрішнім станом людини (гордый гордhти, сверhпый сверhпhти, лhнивый лhнивhти). Словотвірний тип відад’єктивних дериватів з суфіксом -h- (> -і-) / -е- (-э-) однаково продуктивний як в українській, так і в російській та білоруській мовах.
Дослідження відіменного суфіксального словотвору дієслів у староукраїнській мові XIV XVIII ст. із діахронічного погляду засвідчує, що зміни в цій ділянці стосувалися передусім продуктивності різних словотворчих суфіксів, змін у наборі семантичних функцій та розширення дериваційної бази словотворення.
У словотвірній системі староукраїнської мови XIV XVIII ст. уже повністю сформувалися суфіксальні типи відіменних дієслів, які збереглися в сучасній українській літературній мові, щоправда, в подальшому розвитку мови найменших змін зазнала семантика дієслівних формантів, однак змінилися склад та продуктивність окремих із них: деякі з поширених у досліджуваний період суфіксів (-и-, -а-, -ствува-) сьогодні стали менш активними, натомість нагромадилися нові дієслівні словотворчі елементи (-нича-, -ича-, -ізува-, -ірува-, -іфікува-) тощо.
Спостереження над відіменним суфіксальним словотвором дієслів у староукраїнській мові XIV XVIII ст. дають підстави стверджувати, що розглянуті деривати, утворені від іменних частин мови за допомогою суфіксів -и-, -а- (-#-), -ова- (-ува-/-юва-, -ева-/-єва-), -ствова- (-ствува-), -h-, виявивши широкий структурно-семантичний спектр, активно функціонували у досліджуваний період і, незважаючи на певні зміни, органічно перейшли у наступні етапи розвитку мови, а отже, відіграли важливу роль у становленні дієслівної системи сучасної української літературної мови.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авилова Н.С. Вопросы глагольного суффиксального словообразования в современном русском литературном языке. Глаголы с суффиксами -ова-: Автореф. дис. канд. филол. наук. М.: АН СССР. Ин-т языкознания, 1953. 14с.
2. Авилова Н.С. К вопросу о суффиксальном словообразовании русского глагола в XVIII в. // Материалы и исследования по истории русского литературного языка. М. Л.: АН СССР, 1951. С. 253 284.
3. Авилова Н.С. Развитие отыменного глагольного словообразования // Очерки по исторической грамматике русского литературного языка XIX в. Глагол, наречие, предлоги, союзы. М.: Наука, 1964. С. 104 185.
4. Бабенко Н.Г. Глаголы с соотносительными суффиксами инфинитивной основы -и-, -а- в русской письменности XV первой половины XVI века.: Автореф. канд. филол. наук. Л.: Ленингр. гос. ун-т, 1981. 14с.
5. Бакина М.А. Имена прилагательные как производящие основы современного словообразования // Развитие словообразования современного русского языка. М.: Наука, 1966. С. 55 73.
6. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностр. лит., 1955. 416с.
7. Бахтурина Р.М. Значение и образование отыменных глаголов с суффиксом -и(ть) // Развитие словообразования современного русского языка. М.: Наука, 1966. С. 74 112.
8. Бевзенко С.П. З історії словотвору дієслів української мови // Наукові записки Ужгород. ун-ту, 1958. С. 3 20.
9. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови. Ужгород: Закарпат. обл. вид-во, 1960. 415с.
10. Бевзенко С.П. Українська діалектологія. К.: Вища шк., 1980. 247с.
11. Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. К.: Наук. думка, 1987. 210с.
12. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. К.: Либідь, 1993. 334с.
13. Білоусенко П.І. Історія суфіксальної системи українського іменника (назви осіб чоловічого роду). К.: КДПІ, 1993. 214с.
14. Бірыла А.Я. З гісторыі суфіксальнага ўтварэння дзеясловаў ад імён у беларускай мове // Даследаванні па беларускай і рускай мовах. Мінск: Навука і тэхніка, 1958. С. 263 280.
15. Бісовецька Л.А. Відіменний суфіксальний словотвір дієслів у мові писемних пам’яток Київської Русі XI XIII ст.: Автореф. дис. канд. філол. наук. К.: НАН України. Ін-т мовознавства ім. О.Потебні, 1999. 18с.
16. Бісовецька Л.А. Відрикметникові дієслова з суфіксом h- у давньоруській мові // Мовознавство. 1993. №4. С. 29 35.
17. Блумфильд Л. Язык. М.: Прогресс, 1968. 607с.
18. Бодуэн де Куртене И.А. Избранные труды по общему языкознанию: В 2 т. М.: Изд-во АН СССР, 1963. Т. 1. 384с.
19. Брицин М.Я., Жовтобрюх М.А., Майборода А.В. Порівняльна граматика української і російської мов. К.: Вища шк., 1978. 270с.
20. Булаховский Л.А. Деэтимологизация в русском языке // Тр. Ин-та русского языка АН СССР. М.: Изд-во АН СССР, 1949. С. 181 219.
21. Булаховський Л.А. Вибрані твори: В 5 т. К.: Наук. думка, 1977. Т. 2: Українська мова. 631с.
22. Булыка А.М., Жураўскі А.І., Кримко І.І. Гісторычная марфалогія беларускай мовы. Мінськ: Навука і техніка, 1979. 328с.
23. Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. М.: Учпедгиз, 1959. 632с.
24. Вайан А. Руководство по старославянскому языку / Пер. с франц. В.В.Бородич. М.: Изд-во иностр. лит., 1952. 446с.
25. Варбот Ж.Ж Древнерусское именное словообразование. М.: Наука, 1963. 229с.
26. Варбот Ж.Ж. Праславянская морфонология, словообразование и этимология. М.: Наука, 1984. 255с.
27. Василевский Н.С. Отыменное глагольное словообразование в белорусском литературном языке: Автореф. дис. докт. филол. наук. Минск: АН БССР. Ин-т языкознания, 1986. 36.
28. Верхратський І. Про говір галицьких лемків. Львів, 1902. 489с.
29. Виноградов В.В. Избранные труды. История русского литературного языка. М.: Наука, 1978. 320с.
30. Виноградов В.В. Русский язык. М.; Л.: Учпедгиз, 1947. 784с.
31. Винокур Г.О. Заметки по русскому словообразованию // Винокур Г.О. Избранные труды по русскому языку. М.: Учпедгиз, 1959. С. 419 442.
32. Вихованець І.Р. Різновиди транспозиції // Актуальні проблеми граматики: Зб. наук. праць. Кіровоград: Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. В.Винниченка, 1997. С. 57 60.
33. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 255с.
34. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. К.: Рад. шк., 1982. 209с.
35. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наук. думка, 1983. 218с.
36. Возний Т.М. Відіменні дієслівні утворення на -а(ти) у давньоруській і українській мовах // Питання українського мовознавства, 1962. Кн. 5. С. 35 46.
37. Возний Т.М. Вопросы глагольного словообразования в украинском языке (история развития глаголов с суффиксами -ува-, -ну-): Автореф. дис. канд. филол. наук. Львов: Львов. гос. ун-т, 1956. 14с.
38. Возний Т.М. Семантичний взаємозв’язок між твірними іменниками і похідними дієсловами на -и(ти) // Мовознавство. 1977. № 3. С. 29 34.
39. Возний Т.М. Семантичні зв’язки між твірними іменниками і вигуковими основами та похідними дієсловами на -а(ти), -ка(ти) у східнослов’янських мовах // Словотвірна семантика східнослов’янських мов. К.: Наук. думка, 1983. С. 74 86.
40. Возний Т.М. Словотвір дієслів в українській мові у порівнянні з російською та білоруською. Львів: Вища шк., Вид-во при ЛДУ, 1981. 187с.
41.&