ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ: ЛІНГВІСТИЧНА ТА ТЕОРЕТИКО-ЕПІСТЕМОЛОГІЧНА АСПЕКТОЛОГІЯ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ШЕВЧЕНКО ЛАРИСА ІВАНІВНА

УДК 811.161.2:1

ІнтелектуалІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ літературної мови:
ЛІНГВІСТИЧНА ТА ТЕОРЕТИКО-ЕПІСТЕМОЛОГІЧНА АСПЕКТОЛОГІЯ

Спеціальності 10.02.01 українська мова
10.02.15 загальне мовознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант
ЄРМОЛЕНКО
Світлана Яківна,
доктор філологічних наук, професор

КИЇВ 2002

ЗМІСТ

КАТЕГОРІЇ, ТЕРМІНИ, ДЕФІНІЦІЇ, ПОНЯТІЙНИЙ АПАРАТ
ДОСЛІДЖЕННЯ .................5
ІНШОМОВНІ ТЕРМІНИ І ВИРАЗИ .........................................................17
ВСТУП ..........................19
Розділ 1. ЛІНГВІСТИКА І ТЕОРІЯ ІНТЕЛЕКТИКИ: ЕПІСТЕМОЛОГІЧНИЙ ДИСКУРС
1.1. Теоретичні проблеми сучасного мовознавства: пошук дослідницьких парадигм ....40
1.2. Еволюція категорій «інтелект» і «мовна свідмість» у класичній епістемології .....56
1.3. Понятійне поле «інтелектуалізм» і «мовна свідомість» в концепції Ф.Гегеля .65
1.4. Мова як рівень аналізу структури і функцій інтелекту в епістемології нового часу ........................................................................................................78
1.4.1. Філософський напрямок ........................................................................78
1.4.2. Психологічний напрямок .......................................................................87
1.5. Інтелектуальні виміри постмодерного аналізу мови ...............................110
1.5.1. Парадокси М.Фуко Ж.Дельоза і мовний інтелектуалізм ...................110
1.5.2. Несвідоме, структуроване як мова. Лінгвістичний контекст Ж.Лакана......120
Висновки ..................................................................................................136
Розділ 2. ПРОБЛЕМАТИКА ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЇ МОВИ В ЛІНГВІСТИЧНІЙ ТЕОРІЇ
2.1. Інтелектуалізм і концептуальність лінгвістичної теорії ......................143
2.1.1. Гіпотеза в сучасній лінгвістиці: інтелектуалізація літературної мови як дослідницька парадигма ................................................................................143
2.1.2. Моделювання категорії «інтелектуалізація мови» в сучасній теоретичній лінгвістиці ..............................................................................153
2.2. Диспозиція пізнавальне / ціннісне в лінгвістичній аспектології ............160
2.3. Функція як лінгвістична категорія: теоретичне моделювання, статус170
Висновки ...........................................................................................181
Розділ 3. МОВНА КАРТИНА СВІТУ В ЦИВІЛІЗАЦІЙНИХ ВИМІРАХ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ: ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЯ ЯК ЕВОЛЮЦІЯ СЛОВА
3.1. Інтелектуалізм об’єктного і чуттєвого. Ментальність як мовний код етносу ...186
3.2. Репрезентативність мовних форм ментальності в літературній мові: аспектність проблеми .................................................................................209
3.3. Динаміка мовної картини світу в історичному
і психологічному часі .....226
3.3.1. Категорії історичного і психологічного часу: лінгвістична
інтерпретація .......................................................................................................226
3.3.2. Семантика «універсалізмів» у розгортанні історичного і
психологічного часу ...................................................................................234
3.3.3. Вербалізація української ментальності в просторі часу і культури: символіка живого одухотвореного світу ..242
3.4.Фразеологія як знакова модель інтелектуального розвитку національної літературної мови ...................................................................................270
3.4.1. Символічність християнського конструювання світу в лінгвістичній рецепції: до питання про витоки української літературної фразеології................270
3.4.2. Еволюція літературної фразеології як інтелектуальна інтерпретація
буття .....279
3.5. Культурний патерн і вербальна рефлексія ............................287
3.5.1. Символіка саду в біблійному тексті ...............................................287
3.5.2. Сад в естетиці українського бароко: світ символічних універсумів Григорія Сковороди .......................................................................................300
3.5.3. Лінгвістична інтерпретація символіки Тараса Шевченка: сад .........317
Висновки ...........................................................................................327
Розділ 4. ДИНАМІКА РОЗВИТКУ СТИЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ: ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЯ ЯК ФУНКЦІЯ
4.1. Епістемологічна дискурсивність стилістики: логіка інтерпретативних методологій .....................................................................................................332
4.2. Мовні стилі як феномен національної культури: історико-стилістична проблематика ..............................................................................................343
4.2.1. Аспектологія становлення лінгвістичної думки в Україні: перша половина ХІХ ст. ............................................................................................343
4.2.2. Концептуальні питання функціонального розвитку української літературної мови в другій половині ХІХ ст. ..............................................352
4.2.3. Літературна мова як екзистенція: функціональні стилі в контексті наукової проблематики ХХ ст. ..............................................366
4.3. Дискусійні питання інтелектуального розвитку системи функціональних стилів української літературної мови: сучасний стан .....................................376
4.3.1. Актуальні проблеми структуризації функціональних стилів ..........376
4.3.2. Розвиток термінології в концептах теорії інтелектуальної еволюції мови ......386
4.3.3. Стилістична актуалізація мовних ресурсів: функціональні можливості словникового маргінесу .............................................................................396
4.4. Синонімія мовний ресурс і стилістична варіативність .....................402
4.5. Персоніфіковане слово. Інтелектуальні потенції ідіостилів ...........421
Висновки ...............................................................................................432
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ .........................................................................337

ЛІТЕРАТУРА ............................................................................................444

ВСТУП

Лінгвістика нового часу виявила значний інтерес до теорій коеволюції природи і культури [824], де визначальним складником аргументації є мова в її пізнавальних і цивілізаційних параметрах мова як мисленнєва форма, мова як інтелектуальна сутність, мова як функція і трансформація свідомості, мова як субстанція культури.
З середини ХХ ст. мовні проблеми і права включені до Декларації прав людини (ст. 2), і сьогодні питання окреслюється у двох різноспрямованих векторах: як інтелектуалізації (для літературних високорозвинених мов) і як виживання (для 50-90% з 6000 мов, що функціонують у світі). За даними ЮНЕСКО, половина людства користується вісьмома мовами, лише двадцять мов використовуються сотнями мільйонів людей і одночасно десять мов зникає щороку. Лінгвісти твердять, що мова не може вижити, коли нею розмовляють менш як 100000 людей, [72, 18-19] вона втрачає інтелектуальну пам’ять (понятійний і ментальний код етносу).
Проблема інтелекту нації, метафорично синонімізованого з «пружиною прогресу», є складним комплексом питань про безперервну еволюцію homo sapiens, форми свідомості та онтологічно задані параметри буттєвості, що формулюються в антропологічно зорієнтованих множинних теоріях пізнання. Інтелект постає як вища розумова здатність людини, вимір прогресу, феномен цивілізаційного руху.
Так лінгвістична проблематика перехрещується з еволюційними вимірами буття, зумовлюючи і формуючи аспектологію спеціального наукового знання, що характеризується в новітніх теоретичних дискурсах тенденціями до синтезу епістемологічних підходів.
Аспектологія сучасного теоретичного мовознавства визначена основними тенденціями, що зумовлюють внутрішньодисциплінарне розходження. З одного боку намагання абсолютизувати лінгвістичну предметність і спеціальні методи у мовознавчих студіях, з іншого прагнення синтезувати лінгвістичне знання з філософією, психологією, естетикою, історією, комплексом загальних епістемологічних проблем для аргументації інтелектуальних потенцій мови, теоретичних парадигм картини світу, проблем функціональної стилістики, мотивації мовного прогресу та ін.
Інтелектуалізація мови як концептуальна теорія зосереджує увагу на проблемі поєднання названих тенденцій, що спричинено як антропологічною зорієнтованістю теорії (з усім комплексом характеристик, критеріїв, ознак і ракурсів наукового аналізу), так і необхідністю залучення фактів спеціального наукового знання, що характеризує мову в аспекті системно-структурному (ієрархічна сукупність парадигм різного ступеня абстракції і критеріїв виділення).
Актуальність проблеми інтелектуалізації літературної мови визначена фундаментальним статусом аспектології дослідження, що в лінгвістичному дискурсі підходить до розуміння питань онтологічних вимірів мислення і мови, цивілізаційної еволюції мовних одиниць як форм динамічної свідомості, аналізу мовних ресурсів та їх потенцій у контексті соціокультурного прогресу етносу, функціональних можливостей мови в комунікативно стійких типах мовлення, тенденцій розвитку сучасної української літературної мови. Пріоритетність і актуальність дослідження розвитку інтелектуальних потенцій мови визначається сучасною епістемологією як головна проблема філософії мови, що акцентує увагу на «питанні про обсяг і межі лінгвістичної онтології» [459, 24]. Вихідними в такому аспекті є припущення: а) про первинну роль фактів мови як засобу концептуалізації світу в окресленні номенклатури, структури і способів зв’язку онтологічних об’єктів; б) про існування всередині мовної системи особливих сфер («підсистем», «підмов» чи «дискурсів» у розумінні Ю.С.Степанова) [623, ІІ; 568; 569], в термінах яких аналізуються конфігурації цих об’єктів, тобто особливих «мов об’єктів», що за їх допомогою в лінгвістиці описується і моделюється світ.
Лінгвофілософська, лінгвологістична і лінгвопсихологічна парадигми актуальної дослідницької проблематики інтелектуалізації мови можуть бути конкретизовані в сучасній аспектології як: 1) загальні принципи концептуалізації дійсності і питання онтології предметної реалізації природної мови; 2) поняття «світу» і «ситуації» у філософській, логічній та лінгвістичній проекції, мовні форми цих понять і їх евристичну цінність як наукової метамови; 3) особливості сприйняття і фактор знань, уявлень про дійсність у формуванні вислову (речення, тексту) і його зв’язку зі світом; 4) проблеми референції речення, його компонентів та похідних від нього одиниць і конструкцій; 5) проблеми інтенсивності вислову і питання тотожності [459, 24].
Таким чином, питання про обсяг і межі лінгвістичної онтології є фундаментальною проблемою сучасної лінгвістичної теорії, актуальним виміром її здатності до інтелектуального конструювання, інтелектуальної діяльності, в епістемології понятійно синонімізованої з пізнавальною діяльністю, що визначає актуальність поставленої проблеми.
Лінгвістична дискурсивність як метатеоретичне узагальнення мовної конкретики постає спеціальною галуззю науки, фундаментальні засади якої спираються на епістемологічні конструкти, принципи і моделі пізнання. З іншого боку, теорія мовознавства є фактологічно аргументованою парадигмою, регулятивом, який обов’язково присутній в антропологічно зорієнтованому знанні, покликання на який визначає векторність актуального пошуку в сучасній гуманітарній науці.
Категорія «мовної свідомості» центральна в класичній філософії постає у постмодерних концептуальних дискурсах інтелектуальним перифразом заглибленості в несвідоме, виявлене у мові, її значеннях і формах (Ж.Лакан, М.Фуко, Ж.Дельоз, М.Дерріда та ін.). Названа аспектологія визначає сучасну теоретичну пошуковість, формує множинність інтерпретативних методологій, пов’язаних у науці з перспективністю.
Актуальність проблеми зумовлена і продуктивними напрямками сучасної лінгвістики, що звернені до питань конструювання й аналізу мовної картини світу як гіпотетично модельованої суми знань і уявлень етносу про світ, його форми і об’єктну предметність. У такому аналізі мова є кодом, формою генетичної, спадкоємної традиції пізнання, саме мовні форми дозволяють реконструювати і системно представити витоки етносвідомості, її розвиток, здатність до трансформації. Про перспективність і актуальність такого пошукового дискурсу свідчать не лише лінгвістична традиція, що бере початок із класичних теорій В.фонГумбольдта, Г.Шпета та О.Потебні, а й численні роботи мовознавців останнього двадцятиліття (Ю.С.Степанов, В.Н.Топоров, Т.В.Тодорова, Б.А.Серебренніков, Н.Д.Арутюнова, Т.І.Панько, С.Я.Єрмоленко та ін.). Характерно, що у 1999-2000 рр. серед пріоритетних наукових тем і видавничих програм РАН визначено проекти «Мова і світ людини» (кер. Н.Д.Арутюнова), «Логічний аналіз мови. Образ людини в культурі і мові» (кер. І.Б.Лєвотіна), «Фразеологія в контексті культури» (кер. В.М.Телія) [214, 35] та ін., що ставлять у центр дослідницької проблематики «антропоцентричні» смислові характеристики мови та аналізують її місце серед найважливіших культурних складових нації та особистості.
Аналогічний напрям лінгвістичного спостереження як динамічну парадигму актуального наукового аналізу спостерігаємо в європейському мовознавстві: роботи А.Вежбицької, Е.Кассірера, А.Річардса, Х.Ортега-і-Гассета, Ф.Уілбрайта, М.Блека, Д.Девідсона, М.Бірдслі, Д.Бікертона, Е.МакКорма, Д.Лакоффа, М.Джонсона, П.Рікера, Т.Добжинської та ін. формують теоретичні критерії, принципи аналізу мовної картини світу, проектуючи лінгвістичний дискурс у теорію пізнання, еволюційні закономірності розвитку інтелектуальної діяльності етносу у вимірах мови.
Лінгвістична традиція аналізу мовної картини світу як інтелектуальної репрезентації пізнавальних процесів мислення пов’язана в Україні з іменем О.О.Потебні, який ґрунтовно представив теорію внутрішньої форми слова. Українські вчені Л.А.Булаховський, В.М.Русанівський, О.О.Тараненко, Ю.О.Карпенко, Т.Р.Кияк, С.Я.Єрмоленко, Л.А.Лисиченко, О.І.Чередниченко, Т.І.Панько, О.С.Снітко, В.С.Перебийніс, М.П.Кочерган, М.М.Плющ та ін. у різних дослідницьких контекстах розглядають проблему «внутрішньої форми слова» як підставову для моделювання закономірностей еволюції мови, її понятійної окресленості, іманентних для мови процесів розвитку фразеології, термінотворення, функціонально-стильової репрезентації та ін.
Мовна картина світу як теоретико-лінгвістична специфікація актуальної епістемологічної проблематики мотивує аналіз у визначеному дослідницькому дискурсі проблем інтерференції мов, взаємоперехрещень культурних ізоглос та їх впливу на становлення і розвиток національних літературних мов, формування універсальних символів цивілізації та їх особливих репрезентацій у національних літературних мовах. Акцентується увага на тексті Біблії у християнському світі, його значенні в розвитку мовних інтелектуальних потенцій, мовних формах символічного світобачення, а також ролі перекладів Біблії у становленні та динаміці літературних слов’янських мов як інтелектуальному універсумові, що єднає світ.
Питання корелятивної взаємозалежності мови і мислення, інтелектуальних маніфестацій мовних форм прямо пов’язані з функціональним аспектом лінгвістичної проблематики, актуальність і предметність якого особливо підкреслюються з 30-х рр. ХХ ст. Функціональна стратифікація стилів, проблема системної організації мовних одиниць у типологічно заданих текстах, функціонально-стильова норма, діагностуючі характеристики мовної системності та специфікації, співвідношення та зв’язок мови і мовлення проблеми сучасної лінгвістики, що динамічно розвивається та виявляє спектр новітніх лінгвотеоретичних підходів.
Функція постає як результат інтелектуальної діяльності, функція зумовлює значення слова (добір, конструювання, використання), типологізована функція дозволяє виявити категоріальні характеристики значення і саме маніфестоване значення є «справжньою ознакою сучасного лінгвістичного аналізу..., точніше, те, як інтерпретується категорія значення в конкретному дослідженні. Якщо вчений зовсім відмовляється від цієї центральної для лінгвістики категорії, то його робота не може бути сучасною» [102, 248-249].
У теоретичному контексті функціонального аналізу мови формулюються актуальні лінгвотеоретичні питання типології стилів, специфікації в них одиниць стильової систематики: термінів і наукової номенклатури для наукового стилю, художнього символу для художнього стилю та ін., що характеризують стильову норму, зумовлюють її варіативність, розвиток і вплив на мовний узус.
Актуальною з погляду інтелектуальної динаміки мови є і проблема ідіостилістичного розвитку. Поставлена як питання перспективності потенцій ідіостилів, вона дозволяє розглянути діалектичну взаємозалежність авторського стилю і літературної мови в аспекті двоєдиності особистого і загального, норми і варіативності, даності й верифікації. Інтерпретативний аналіз уможливлює дослідження в теоретичному дискурсі інтелектуалізації літературної мови феномену авторського письма Івана Котляревського і Тараса Шевченка як знакових явищ національно-культурної еволюції й одночасно початку динамічної трансформації мови, спричиненої її новим статусом.
Літературна мова субстанціональна форма загальнонародної разом із тим є дифузною щодо еволюційних процесів цивілізації людства, «відгалуженням» (Ю.С.Степанов) культурного дерева, цілісності світової культури і специфічності національних культурних кодів.
Інтелектуальні концепти закодовані в можливостях слова Кобзаря, що відображає діалектику об’єктного і чуттєвого, еволюцію символів традиційних (націомовна картина світу) і символів культури. Інтелектуалізація теоретично інтерпретується в такій диспозиції як культурно-національний універсум.
Ідіостилістичний пошук визначає інтенсивний розвиток мови, актуалізацію та функціональну варіативність її ресурсів. Художнє слово постає в теоретичному осмисленні сучасної лінгвістичної науки як даність і можливість динамічні вектори інтелектуалізації. Актуальна лінгвостилістична проблематика дозволяє сформулювати питання про даність, установку на ресурсний потенціал мови як інсталяцію, прагнення до ідентифікації художнього письма набутими, фіксованими мовною системою ресурсами.
Протилежною є тенденція до абсолютизації естетичного, що виявляє потенції слова як можливості, нової реальності, тобто формуються концепти індивідуальних маніфестацій мови актуальна проблематика аспектологічного аналізу інтелектуалізації, витоки якого спостерігаємо ще у Платона. Постмодерні епістемологічні теорії інтерпретують естетичну можливість (несвідоме), закодовану в мовних формах, як парадокс (М.Фуко, Ж.Дельоз), одночасно несвідоме в такій аспектології структурується у мові, виявляючи глибинні характеристики інтелекту, його залежність від мови (Ж.Лакан).
Таким чином, механізм взаємовідношень мови і світу, мовних одиниць й інстальованих ними реалій, функціональної сутності мови як буттєвості, маніфестації інтелектуальних характеристик пізнання, передусім концептуального осмислення теоретичного дискурсу проблеми інтелектуалізації в аспекті його історичного розвитку, різновекторного моделювання і перспективних множинних інтерпретативних методологій сучасності визначають перспективність такого напрямку дослідження.
Зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами: дисертація виконана в рамках державної теми, що розробляється мовними кафедрами Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка №01БФ044-01 Актуальні проблеми розвитку української філології”.
Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертаційної роботи концептуально визначити дискурс інтелектуалізації літературної мови як теоретико-епістемологічної проблеми, сформулювати лінгвістичні критерії інтелектуалізації, окреслити і структурувати принципи аналізу, що дозволяють створювати стійкі ефективні системи лінгвістичного пошуку як аргументацію адекватності теоретичних засад концепції сучасному рівню наукового знання. Мета дисертації передбачає створення спеціальної синтезованої методології векторного аналізу кореляції теорії з лінгвістичними даними в контексті цивілізаційних концептів, оскільки такий підхід є, на нашу думку, оптимальним для розуміння зв’язку інтелектуальної діяльності homo sapiens і функціональної природи мови.
Об’єктом дослідження є концептуально оформлений лінгвотеоретичний дискурс, в системі категорій якого інтерпретується інтелектуальна еволюція української літературної мови.
Предметом дослідження є інтелектуальні репрезентації літературної мови (слово, фразеологізм, символ, ідіостиль, функціональний стиль як знакові форми інтелектуального розвитку вербалізованої національної свідомості) та наукові парадигми, що представляють знання про еволюцію літературної мови.

Завдання дослідження:
− сформулювати концептуальні засади інтелектуалізації як лінгвотеоретичного дискурсу в епістемології;
− окреслити перспективні напрямки, методи вивчення мовної інтелектуалізації;
− аргументувати принципи лінгвістичної інтерпретації інтелектуального розвитку щодо адекватності їх сучасній теорії;
− з’ясувати теоретико-епістемологічний та лінгвістичний зміст категорій «пізнавальне» «ціннісне», «об’єктне чуттєве» як базових у дослідженні;
− схарактеризувати вектори аналізу інтелектуалізації щодо мови як відкритої системи, її рівнів та одиниць, функцій і фундаментальної диспозиції «мова» «мовлення»;
− довести системність інтелектуалізму в мові, що на рівні лінгвістичних абстракцій виявляється в інваріантах значень, функцій і відношень та має ознаки регулярності, еволюційної закономірності та відносної стабільності;
− з’ясувати природу, лінгвістичний зміст ментальності як складника інтелектуальних потенцій мови;
− обґрунтувати знаковість християнської моделі світу в лінгвальній рецепції, що визначила динаміку інтелектуалізації української літературної мови;
− схарактеризувати функціональні стилі як вимір розвитку української літературної мови;
− визначити місце ідіостилів у функціональному статусі літературної мови;
− розкрити інтелектуальний зміст еволюційної трансформації староукраїнської писемної традиції в літературну мову нового часу в контексті мовотворчості Григорія Сковороди, Івана Котляревського і Тараса Шевченка.
Концептуальна заданість дослідження передбачає категоріальну і змістову інтерпретацію лінгвотеоретичних понять, що сутнісно самі є концептами культури, отже, йдеться про операції з концептами, або про «дещо більш абстрактне, ніж самі концепти операції з концептами і «концепти концептів» «der Begriff des Begriffes» (Ю.С.Степанов).
Логіка аналізу теорій, гіпотез і фактології підпорядкована ідеї роботи з’ясуванню природи, еволюції та диференціальних характеристик інтелекту, категоріальному становленню й епістемологічному осмисленню його в проекції на мову інтелектуалізації літературної мови.
Важливими для названої проекції є не лише новітні концепції епістемологічного дискурсу, а й класичні, фундаментальні теорії пізнання, що детально розробляють та структурують категорії інтелекту, його складові, функції і мовну субстанцію. Традиційна лінгвістика найчастіше корелює саме з класичними підходами не лише методологічні параметри теорій, а й практичні методи дослідження. Одночасно, відповіді на актуальні питання лінгвістичної теорії можливі, на нашу думку, лише в часовому контексті цієї теорії. Що й визначає сформульований об’єкт аналізу, його проблематику. Мають рацію дослідники, які твердять: ... винахід нової логіки допоміг філософам уперше збагнути дослідження середньовічних логіків, так і нова філософія мови й розуму зробила Кантову аргументацію зрозумілою в той спосіб, в який її не могли збагнути ті люди, для яких Кант її створював насамперед”[532, 8-9].
У дисертації не ставиться завдання систематичного опису мовних одиниць, що репрезентують інтелектуальні характеристики, потенції мови важливим для представленого дискурсу є аргумент від теоретичної парадигми, який дозволяє фахівцеві зрозуміти сутність проблеми й принципу доведення. Відповідно, поза систематичним описом свідомо залишається докладний фактичний аналіз усіх рівнів мови в категоріях інтелектуалізму це завдання майбутнього і, думаємо, колективних зусиль. Аналіз мовних фактів та функцій підпорядковані ідеї роботи, яку можна узагальнено представити як перспективну модель або напрямок лінгвістичних досліджень.
Кожна зі сфер наукового знання формує відповідні до свого предмета методи і теорії, проте антропологічно зорієнтовані методи як співвіднесені із загальними проблемами homo sapiens передусім ненав’язливі і неспрямовані на викликання реакцій: завдання полягає у спостереженні і розумінні. Так окреслюється дослідницька парадигма, і вона прямо протистоїть виявленню істини шляхом експерименту, який, принаймні як це бачиться багатьом антропологам, ігнорує контекст і викликає реакції.
Мовознавці, які розробляють питання інтелектуальної динаміки мови (Ж.Піаже, Р.Якобсон, Ю.С.Степанов, В.А.Звегінцев, Дж.Лакофф, Е.Косеріу, А.Мартіне, О.С.Мельничук, В.М.Русанівський, В.Г.Скляренко, М.П.Кочерган, Т.І.Панько, М.А.Собуцький, С.Я.Єрмоленко, Д.І.Руденко та ін.) акцентують увагу на методологічних аспектах проблеми, яка з часом закономірно інтегрує цей напрям досліджень у базисну лінгвістичну теорію.
Питання полягає у виборі строгого застосування загальновизнаних методів мовознавства або ж в узгодженні апробованих лінгвістикою методів із концептами нового підходу. У нашому розумінні класичні методи опису, систематизації та порівняння мовних явищ мають стати складовою полікультурних порівнянь, системно-структурного опису мовних одиниць, їх функцій та теоретичних ідей в аспекті інтерпретації комплексного знання. Не лише лінгвістичний опис проблем інтелектуалізації мови, а й увесь комплекс питань розвитку і вдосконалення мови настільки базисно неоднозначний і суперечливий щодо теоретичного обґрунтування і лінгвістичної мотивації фактологією, що для аналізу інтелектуального у мові є недостатньою операціональна для лінгвістики методологічна база. «Саме мова як універсум, як всеобіймаюче середовище сприяє різноманітним кореляціям між сферою її пізнання та інонауковими галузями, мотивує різні допуски в їх дискредитації» [617, 9].
Аналогічну ситуацію методологічного характеру спостерігаємо і в інших пошукових галузях гуманітарного знання, що тяжіють до створення концептуальних теорій. Річард Шведер твердить, що « немає жодного теоретичного інтересу в тому, щоб все більше і більше в’язнути у трясовинні частковостей, які стримують розвиток центрального механізму переробки інформації про впливи зовнішнього середовища ви швидше за все захочете вийти за межі цих частковостей і досягнути уявних узагальнених форм і процесів, що приховані за видимими підтримуваними чи перешкоджаючими тими чи іншими обставинами дії» [847, 12]. Жодне збільшення методологічної складності, на думку вченого, не є продуктивним. Альтернатива не у створенні піддисципліни, а нової дисципліни, що дозволить окреслити змістові аспекти напрямку, який складається зі специфічної предметності і творить себе у відповідь на стимули.
Для мотивації проблеми інтелектуалізації мови особливо важливо, що предмет дослідження (мова, що функціонує) не може бути відокремлений від історично змінних і культурно інтенціональних світів, де мова відіграє домінантну роль. Таким чином, методологічні засади інтелектуалізації мови звернені до аналітичних напрямків науки. Звідси і послідовна синонімізація в епістемології категорій «інтелектуальна діяльність» та «пізнавальна діяльність».
Є.Г.Борінгові належить пріоритет уведення в науку поняття Zeitgeist, що співвідноситься з хронологічно віднесеними способами мислення і відчуттів або «духом часу», під якими автор «Історії експериментальної психології» має на увазі насамперед науковий, експериментальний дух.
Якщо конкретизувати Zeitgeist спостереженням над сучасними тенденціями розвитку науки, то можна побачити певну вичерпаність абсолютного розмежування галузевого знання на соціальне і гуманітарне, характерну для ХІХ ст., та, починаючи з 60-х років ХХ ст., методологічну і фактологічну зближеність мовознавства, проблем культури, історії, даних психології, медицини, антропології у формуванні цілісних уявлень про природу людської думки і дії. Оскільки мова в концептах різноспрямованих теорій відіграє роль детермінанта мислительної, перетворювальної діяльності, то і розглядається в сукупності з філогенезом і онтогенезом.
Ідеї запропонованої концепції узгоджуються з розвитком теорії сучасної лінгвістики, хоча мовознавство має давню, сформовану традицію, де процеси мовної динаміки, змін і функціонування жорстко співвіднесені з регулятивами певних (окремих) теоретичних парадигм і відповідними методиками емпіричного опису.
Методологія дослідження інтелектуалізації української літературної мови об’єднує лінгвістичну теорію з теоретичними моделями та даними антропологічно зорієнтованих дисциплін, об’єктами яких виступають мовні форми інтелектуальної діяльності. Концептуалізована метафора М.Коула методологія є «узгодженим набором лінз, крізь які розглядається світ» пер

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1.Теорія інтелектуалізації української літературної мови є перспективним напрямком сучасного лінгвотеоретичного знання, що спирається на синтез мовознавства й інших антропологічно зорієнтованих галузей науки. Концепція визначена як методологічна система принципів (зворотного зв’язку, відкритих визначень, додатковості та ін.), критеріїв (системності, логічності, парадигвального структурування, абстрагування, функціональної поліваріантності, історико-цивілізаційної закономірності та ін.), репрезентативних форм (розвиток значення слова, символу, фразеологізму, функціонального стилю та ідіостилю), характеристик і закономірностей вербальної реалізації еволюціонуючої свідомості (лінгвістична дистрибуція причиновості «факт vs подія» в семантичних категоріях «пізнавальне ціннісне», «об’єктне чуттєве» і т.ін.).
2.Теорія інтелектуалізації конкретизується у таких вимірах : а)інтелектуальна динаміка мовних форм (вербалізація динамічної мисленнєвої діяльності в історичному і психологічному часі); б)інтелектуальний розвиток наукового знання (еволюція теорії мовознавства). Лінгвістична системність і категоріальність концепції корелюється з принципами і методами теоретико-епістемологічного знання: історичного (Ф.Боас, А.Крьобер та ін.), етнопсихологічного (Л.Уайт, М.Самінс, Е.Сервіс, Дж.Стюард та ін.), інтерпретативного (М.Фуко, Ж.Дельоз, Ж.Лакан, Ж.Дерріда та ін.). Інтепретативні методології, звернені до функцій мови і виявлені в концептуальному аналізі категоріальних значень, що не мають жорсткої бінарної структури, аргументовані як найбільш продуктивні для сучасного мовознавства .
3.Теорія інтелектуалізації літературної мови в лінгвістичній аспектології актуалізує і синтезує традиційно представлені як опозиція логіко-теоретичні концепції та пояснення й інтерпретативні підходи, системно аргументовані в епістемології: «Об’єктивне знання» К.Поппера vs «Особистісне знання» М.Полані. Встановлено логіко-теоретичну кореляцію між найбільш перспективними в сучасній науці теоріями множинних відношень (аналіз типів культури Дж.Фейблмана, «наявне знання» М.Полані, аналіз «події традиції», «часової дистанції» між текстом і розумінням та ін. Г.-Ґ.Гадамера, інтерпретативних методологій несвідомого структурованого як мова Ж.Лакана, «мовних парадоксів» значення М.Фуко, Ж.Дельоза та ін.) і лінгвотеоретичним знанням в сучасному національному мовознавстві, що має характеристики стадіальності та віднесеності до сформованих дискурсів світової науки, зокрема, щодо «внутрішньої форми слова» О.О.Потебні (Л.А.Лисиченко, Ю.О.Карпенко, О.І.Чередниченко та ін.), теорії історичної еволюції мови (Л.А.Булаховський, В.Г.Скляренко, Г.П.Півторак та ін.), теорії значення (О.С.Мельничук, О.О.Тараненко та ін.), порівняльної та історичної типології мов (В.М.Русанівський, А.П.Непокупний, В.В.Німчук, Г.І.Халимоненко, М.А.Собуцький, К.І.Тищенко, С.В.Семчинський та ін.), системної та функціональної граматики (І.К.Кучеренко, І.Р.Вихованець, А.П.Грищенко, Л.О.Кадомцева, К.Г.Городенська, М.М.Пещак та ін.), стилістики (Д.Х.Баранник, В.С.Калашник, Л.І.Мацько, С.Я.Єрмоленко, Л.А.Лисиченко та ін.), які відбивають динамічний характер інтелектуального осягнення світу.
4.Розглянутий матеріал про кореляцію епістемологічних і лінгво-теоретичних підходів до інтелектуалізації дає змогу стверджувати, що поняття і категорії розсудку фіксуються в мові, і саме розсудок визначає формальну структуру мови. Спираючись на дослідницьку парадигму Ф.Гегеля, сформульовано лінгвістичний аргумент про залежність характеру граматичної будови мови від еволюції мислення. Інтерпретовано в проекції на мову парадокс Ф.Гегеля, за яким інтелектуальна еволюція це рух від абстрактно-формального (твердого - fest, фіксованого - fixirt, нерухомого - unbewegt, засохлого - trocken, холодного - kalt, мертвотного - todt, відірваного - getrennt, розірваного - zerrissen, відчуженого - geschieden, розваленого - zerlegt) до творчого, натхненного, діалектичного, синонімізованого з розумом й інтерпретативними можливостями мови. Логіко-теоретичне спостереження про вербалізований інтелект дозволяє твердити, що розсудок дає лише назву змісту, але сам зміст (і його мовна форма) іманентний предметові.
5.Сформульовано тезу про розум (рефлективний, рухливий, гнучкий), який є найвищим рівнем інтелекту, зосередженим на пізнанні загального, суті понять. Лише рефлективна, теоретична, по-філософськи мисляча свідомість відтворює логічний сенс понять і явищ, не виражених буквально, зовні, в апробованих, статичних схемах і моделях зв’язків та асоціативних узагальненнях. Мова як вербалізований корелятив розуму втілює здатність пізнавати новий інтелектуальний простір.
6.Теоретично обґрунтовано і системно диференційовано об’єктність дослідження інтелекту в епістемології та лінгвістиці: інтелект є корелятивом розумової діяльності, онтологічний статус і характер його відбито у типології мислення (абстрагування, логічної й асоціативної систематизації, конструювання аналогій, тотожностей, опозицій, ієрархічних послідовностей та ін.); інтелект є регулятивом ментальної свідомості; інтелект становить інтегральну цілісність розумових можливостей суб’єкта; інтелект сформульовано як вербальну репрезентацію мислення.
7.Концептуально сформульовано теоретичні засади і лінгвістичну перспективу множинних методів постмодерного аналізу інтелектуалізації літературної мови, аргументовано наукові метафори, що інтерпретують її як інтелектуальний парадокс (М.Фуко, Ж.Дельоз), як вербалізовані мовою структури несвідомого (Ж.Лакан), як граматикалізовані форми асоціативно-символічної свідомості (Ж.Дерріда), як архетипи колективного несвідомого, символізованого в мовних формах (К.Г.Юнг) та ін.
8.На підставі здійсненого дослідження поняттєвої та операціональної дефінітивності інтелекту в епістемології розроблено скорельовану систему категорій теоретичної лінгвістики: інтелектуальна свідомість (віднесеність до світоглядних концептів чи об’єктивного / ідеального у світосприйманні), інтелектуальні характеристики (віднесеність / невіднесеність до інтегральних особливостей інтелекту), інтелектуальний стиль (ідіостиль, орієнтований на об’єктивно новий, нестандартний мовно-естетичний пошук, відкритість інноваціям), інтелектуалізм (сукупність диференційних ознак, критеріїв і функцій інтелекту), інтелектуалізація (процесуальний розвиток інтелектуальних характеристик, функцій, критеріїв аналізу літературної мови, лінгвістичної теорії, культурного простору в історичному і психологічному часі).
9.Лінгвістичні критерії інтелектуалізму диференціюються в аспекті взаємозумовленості онтологічного статусу людини і вербалізованих форм мислення, що відбивають іманентні характеристики мови (парадигвальна систематизація та структурна ієрархічність мовних форм, рівнів, функцій, лінгвальна картина світу та ін.); в аспекті закономірності становлення і розвитку системно-структурної організації мови в історичному і психологічному часі; в аспекті ієрархії та взаємозв’язку поняттєво-логічних парадигм мовних одиниць та функціонально-стильових мовних парадигм.
10.Аргументовано, що мова як системно-структурна субстанція репрезентує у формах знаків і відношень диференційні ознаки інтелекту, мова як функція актуалізує іманентні характеристики комунікативності, мова як інтерпретація реалізує множинні дискурси пізнання.
11.У контексті інтелектуалізації літературної мови розроблено проблему евристичної цінності тексту, конкретного висловлювання відповідно до ідей про регулятивні принципи розуму (І.Кант), неокантіанської опозиції «пізнавальне ціннісне» (В.Віндельбанд, Г.Ріккерт): об’єктивно значущі цінності втілені в мові як формі культури. Розуміння ціннісної буттєвості світу розвинено в аналіз інтелектуалізації як персоніфікованої системи інтерпретацій вербалізованої свідомості, що корелюється з функціями мови, її текстовими маніфестаціями. Філософська опозиція «об’єктне чуттєве» (М.Мерло-Понті, Е.Гуссерль) конкретизована в лінгвістичному аналізі перспективи культурної динаміки національної мови, тобто «об’єктне чуттєве» грані цілісного світобачення, які визначають інтелектуальні потенції вербалізованої свідомості, системність і динаміку мовних одиниць.
12.Функціоналізм становить домінантну модель лінгвістичного аналізу, що визначає інтелектуалізацію мови, діалектичну опозицію «даного нового», формує критерії комунікативної ієрархії мовних одиниць у тексті (закономірного і спорадичного, центру і периферії, активу і пасиву). Статусна лінгвістична категорія функції є абстракцією, що реалізує мовні потенції в тексті та окреслюється в поняттєвих підходах: 1) онтологічної сутності мови, котра зумовлює роль (призначення) останньої в суспільстві; 2) корелятивної природи детермінованих відповідностей одиниць одного мовного рівня (парадигми, структури, сукупності) іншому. Науковий контекст інтелектуалізації літературної мови аргументовано реалізацією основних функцій (стилістична стратифікація мови в її функціональному розвитку; даність і можливість в аспекті потенцій мови та її маніфестацій) та похідних (актуалізація мовного маргінесу).
13.Лінгвістична сутність інтелектуалізації визначається в аспектологічному дискурсі: мова постає формалізованою матрицею, символічним записом характеру засвоєння людиною позамовної дійсності. Водночас мовні одиниці, форми є відбитком людського буття, виступають засобом мовної концептуалізації світу, формуючи мовну картину останнього. Мовні форми ментальності накладають відбиток на сприйняття реальності людиною сприйняття «крізь призму мови», що доводить залежність когнітивної семантики від ментального досвіду людини.
14.Теорія інтелектуалізації літературної мови в проекції на когнітивну проблематику становить дослідницький інваріант традиційного структуралізму та генеративізму: актуальні ідеї «культурного концепту» (Ю.С.Степанов), «прототипу» (А.Вежбицька), «прототипового об’єкта», «прототипової ситуації» (Г.І.Кустова) та ін. мають безумовну евристичну цінність і перспективу.
15.Націомовна картина світу розширює коло універсумів здатностей, віднесених до онтологічного статусу інтелектуальної діяльності та її мовних маніфестацій. Ментальні форми мови репрезентовані в культурній пам’яті еволюційно трансформованих символах, що «пам’ятають» чи «реконструюють» культурні концепти. Мовні форми ментального виявляють іманентні характеристики мислення у вербалізації свідомості від номінації до символу, від атомічно репрезентованої мовної картини світу до структурованих семантико-поняттєвих та інших парадигм.
16.В історії української літературної мови знаковою є вербалізована християнська модель світу, поняттєві, символічні та мовно-знакові форми якої зумовили тенденції формування староукраїнської літературної мови, визначили її інтелектуальні потенції. Системно репрезентовані в сучасній літературній мові, вони еволюціонують від текстових сполук різного ступеня абстракції до символічних, світоглядних формул свідомості, зокрема в культурних концептах біблійної фразеології.
17.Ознакою вияву інтелектуалізації літературної мови є динаміка розвитку її функціональних стилів, аналіз яких продуктивний в інтерпретативному дискурсі. Мовні стилі є феноменом національної культури, вищим еволюційним розвитком цивілізаційних вимірів нації діалектичним, закономірним, віднесеним у вербалізованих формах існування до культурного простору, історичного і психологічного часу. У період глобалізації, пріоритетного розвитку електронної комунікації, комунікативної дифузії жанрів і типів мовлення критерії інтелектуалізації літературної мови у функціональному аспекті формують актуальну лінгвістичну проблематику, оскільки є прогностичними для визначення еволюційних тенденцій мови.
18.Інтелектуальні потенції української літературної мови реалізуються в персоніфікованому слові, можливостях авторських текстових маніфестацій в ідіостилях. У концептах інтерпретативних методологій дискурс інтелектуалізації літературної мови об’єктивізує діалектику загального і особистого в диспозиції норми і варіанта, статичної сукупності і персоніфікованої «єдності», гіпотетичної можливості та законів її реалізації. Прогресивна динаміка української літературної мови нового часу корельована з цивілізаційними віхами розвитку старого, нового та новітнього періодів. Барокова ідіостилістика (Г.Сковорода) зосереджує семантичний та естетичний пошук навколо конструювання персоніфікованих інтерпретацій символічних сутностей, вербалізованого культурного коду, що його успадковує нова літературна мова. Зміна парадигм осягнення світу зумовлює еволюційні трансформації функціональних можливостей української мови: слово І.Котляревського визначило новий етап у розвитку літературної традиції, репрезентуючи в літературних формах живомовну стихію; інтелектуальні обрії Шевченкового слова в новій літературній мові є діалектичною єдністю авторської рефлексії та суспільних очікувань, що для культурного простору України зреалізовано як інтелектуальний імпульс до зміни функціонально-мовної парадигми розвитку.
19.Інтелектуальні тенденції мовно-художньої творчості нового часу як проблема інтенцій мови виражаються у векторах даності і можливості. Даність є узагальненою характеристикою художньо-естетичних настанов авторів на поетичну інсталяцію слова запис комунікативної реальності, сформованої та репрезентативно представленої мовою. Можливість постає як творча орієнтація на мовний пошук, мовне конструювання, на трансформацію як художньо-естетичний прийом. Можливість є найбільш продуктивним і перспективним напрямком розвитку мови, виявом її інтелектуалізації.
20.Інтерпретативний дискурс, сформований в епістемології ХХ ст., актуалізує лінгвістичний контекст сучасного наукового плюралізму та його множинні дослідницькі підходи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АверинцевС.С. Судьбы европейской культурной традиции в эпоху перехода от античности к средневековью // Из истории культуры средних веков и Возрождения. М.: Наука, 1976. С. 1764.
2. АверинцевС.С. Поэтика ранневизантийской литературы. М.: Наука, 1977. 320 с.
3. АверинцевС.С. Древнегреческая поэтика и мировая литература // Поэтика древнегреческой литературы. М.: Наука, 1981. С. 314.
4. АверинцевС.С. Риторика и истоки европейской литературной традиции. М.: Языки русской культуры, 1996. 446с.
5. АверинцевС.С. Словник проти «брехні в алфавітному порядку» // Софія. Словник. К.: Дух і Літера, 1999. 416с.
6. АверинцевС.С. Софія-Логос. Словник. К.: Дух і Літера, 1999. 464с.
7. АвроринВ.А. Проблемы изучения функциональной стороны языка. Л.: Наука, 1975. 276с.
8. АвтономоваН.С. Психоаналитическая концепция Жака Лакана // Вопросы философии. 1973. №11. С1725.
9. АжнюкБ.М. Мовна єдність нації: діаспора й Україна. К.: Рідна мова, 1999. 450с.
10. АзароваЛ.Е. Термин как объект исследования лингвистами // Вопросы филологии в школе и в вузе. Таганрог, 1999. Ч. 2. С. 35.
11. АкуленкоВ.В. Вопросы интернационализации словарного состава языка. Харьков: Харьковский гос. ун-т, 1972. 108с.
12. АлександроваО.В. Особенности современного состояния развития лингвистической терминологии // Материалы межвузов. науч.-методол. конференции «Актуальные проблемы современной лингвистики и лингводидактики» (10 11 февраля 1999 г.). М., 1999. С. 1619.
13. АлисоваТ.Б., РепинаТ.А., ТаривердиеваМ.А. Введение в романскую филологию. М.: Высшая школа, 1987. 343с.
14. АлпатовВ.М. Об антропоцентричном и системоцентричном подходах к языку // Вопросы языкознания. 1993. № 3. С. 1526.
15. АлпатовВ.М. Некоторые заметки по истории лингвистики // Типология и история языка: От описания к объяснению. К 60-летию А.Е.Кибрика. М.: Языки русской культуры, 1999. С.19-25.
16. АмелинГ.Г., ПильщиковИ.А. Мемиотика и русская культура // Московско-тартусская семиотическая школа. История, воспоминания, размышления. М.: Языки русской культуры, 1998. С.4553.
17. АмироваТ.А., ОльховиковБ.А., РожденственскийЮ.В. Очер­ки по теории лингвистики. М.: Наука, 1975. 559с.
18. АмироваТ.А. Функциональная взаимосвязь звукового и письменного языка. М.: Наука, 1985. 286с.
19. Аналитическая философия в ХХ в. // Вопросы философии. 1988. № 8. С. 4894.
20. АндреевН.Д. Хомский и хомкианство // Философские основы зарубежных направлений в языковедении. М.: Наука, 1977. С.257283.
21. АндруховичЮ. Богдан-ІгорАнтонич і літературно-естетичні концепції модернізму: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Прикарп. ун-т ім. В.Стефаника. Івано-Франківськ, 1996. 24с.
22. АндрушкоВ.А. Феноменология зрения и света в поэзии Данте // Дантовские чтения. 1987. М.: Наука, 1989. С. 91118.
23. АнохинП.К. Избранные труды: Философские аспекты теории функциональной системы. М.: Наука, 1987. 400с.
24. АнтиповГ.А. и др. Текст как явление культуры. Новосибирск: Наука. Сиб. отделение, 1989. 197с.
25. Античные философы / Сост., предисл. и общ. ред. А.А.Аветисьяна. К.: Изд-во Киев. ун-та, 1955. 314с.
26. Антология мировой философии: В 4 т. /АН СССР. Ин-т философии. М.: Мысль, 19691972. Т. 2., 1970.: Европейская философия от эпохи возрождения по эпоху просвещения. 776с.
27. АнтоничБогдан-Ігор. Пісня про незнищенність матерії. К.: Радянський письменник, 1967. 451с.
28. АпресянЮ.Д. Современные методы изучения значений и некоторые проблемы структурной лингвистики // Проблемы структурной лингвистики. М.: Наука, 1963. С. 102148.
29. АпресянЮ.Д. Лексическая семантика: синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 367с.
30. АпресянЮ.Д. Новый объяснительный словарь синонимов: концепция и типы информации // Новый объяснительный словарь синонимов русского языка. Проспект. М.: Русские словари, 1995. С. 7118.
31. Аристотель. Сочинения: В 4 т. М.: Мысль, 1975. Т. 2. 688с.; Т. 3. 613 с.; Т. 4. 830с.
32. АртемьеваЕ.Ю. Основы психологии субъективной семантики. М.: Наука; Смысл, 1999. 350с.
33. АрутюноваН.Д. О номинативном аспекте предложения // Вопросы языкознания. 1971. № 6. С. 6372.
34. АрутюноваН.Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. 283с.
35. АрутюноваН.Д. К проблеме функциональных типов лексического значения // Аспекты семантических исследований. М.: Наука, 1980. 356с.
36. АрутюноваН.Д. Лингвистические проблемы референции // Новое в зарубеж. лингвистике. 1982. Вып.13. С.5-40.
37. АрутюноваН.Д., ПадучеваЕ.В. Истоки, проблемы и категории прагматики // Новое в зарубежной лингвистике. 1985. Вып.16. С. 342.
38. АрутюноваН.Д. Аномалия и язык (К проблеме языковой «картины мира») // Вопросы языкознания. 1987. № 3. С. 320.
39. АрутюноваН.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 341с.
40. АрутюноваН.Д. Образ (опыт концептуального анализа) // Референция и проблемы текстообразования. М.: Наука, 1988. С.117129.
41. АрутюноваН.Д. Дискурс // Лингвистический энциклопедический словарь. М.: Сов. энциклопедия, 1990. С. 136137.
42. АрутюноваН.Д. Наивные размышления о наивной картине языка // Язык о языке. М.: Языки русской культуры, 2000. С. 719.
43. Аспекты семантических исследований / Отв. ред. Н.Д.Арутюнова, А.А.Уфимцева. М.: Наука, 1980. 356с.
44. АуэрбахЭ. Мимесис. Изображение действительности в западноевропейской литературе. М.: Прогресс, 1976. 556с.
45. АхмановаО.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энциклопедия, 1966. 607с.
46. АхмановаО.С., ГюббенетИ.В. «Вертикальный контекст» как филологическая проблема // Вопросы языкознания. 1977. №3. С. 4754.
47. БаллиШ. Французская стилистика. М.: Изд-во иностр. лит., 1961. 394с.
48. БаранникД.Х. Текст как высшая форма реализации коммуникативной функции речи и его основные единицы // Семантические и коммуникативные категории текста. Ереван: Изд-во Ерев. гос. ун-та, 1990. С. 1416.
49. БарановА.Н., ПаршинП.Б. Языковые механизмы вариативной интерпретации действительности как средство воздействия на сознание // Роль языка в средствах массовой коммуникации: Сб. научно-аналитич. обзоров. М.: ИНИОН, 1986. С. 100143.
50. БарановА.Н., Плунгян В.А., РахилинаЕ.В. Путеводитель по дискурсивным словам русского языка. М.: Поморский и партнеры, 1993. 207с.
51. БартР. Основы семиологии // Структурализм: «за» и «против». М.: Наука, 1975. С. 114163.
52. БартР. Лингвистика текста // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1978. С. 442449.
53. БартР. Нулевая степень письма II Семиотика. М.: Радуга, 1983. С. 306349.
54. БартР. Критика и истина // Зарубежная эстетика и теория литературы Х1ХХХ вв. Трактаты. Статьи. Эссе. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. С. 392422.
55. БартР. Избранные работы. Семиотика. Поэтика: Пер. с фр. М.: Прогресс, 1989. 603с.
56. БахтинМ.М. Литературно-критические статьи. М.: Художественная литература, 1986. 541с.
57. БахтинМ. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 445с.
58. БацевичФ.С. Функционально-ономасиологическое изучение лексики: теоретические и практические аспекты (на материале русского глагола). Львів: Львів. гос. ун-т, 1993. 170с.
59. БацевичФ.С., КосмедаТ.А. Очерки по функциональной лексикологии. Львов: Світ, 1997. 392с.
60. БелецкийА.А. Цивилизация и культура // Collegium. 1993. № 1. С. 58.
61. БелецкийА. Предрассудки вокруг языка и языков // Collegium. 1993. № 2. С. 2939.
62. БеллР.Т. Социолингвистика. Цели, методы и проблемы: Пер. с англ. М.: Междунарародные отношения, 1980. 318с.
63. БеловА.И. Цветовые этноэйдемы как объект этнопсихолингвистики // Этнопсихолингвистика. М.: Наука, 1988. С. 4958.
64. БелыйА. Магия слова // БелыйА. Символизм как миропонимание. М.: Республика, 1994. С. 131142.
65. БенвенистЭ. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447с.
66. БенчичЖ. Поэтическая функция языка и игра // Роман Якобсон: Тексты, документы, исследования. М.: Рос. гос. гум. ун-т, 1999. С. 626637.
67. БергерЛ.Г. Пространственный образ мира (парадигма познания) в структуре художественного стиля // Вопросы философии. 1994. № 4. С. 114128.
68. БерезинФ.М., ГоловинБ.Н. Общее языкознание. М.: Просвещение, 1979. 416с.
69. БересневС.Д. О взаимоотношении субъязыков и функциональных стилей // Филологические науки. 1981. № 5. С. 5359.
70. БерестневГ.И. Самосознание личности в аспекте языка // Вопросы языкознания. 2001. № 1. С. 6085.
71. Бессознательное. Природа. Функции. Методы исследования / Под общ. ред. А.С.Прангшвили, А.Е.Шерозия, Ф.В.Бассина. Тбилиси: Мецниераба, 1978. Т. 3. 796с.
72. Бжельжак-Бабік, Ранка. 6000 мов: спадщина в бойовій готовності // Кур'єр ЮНЕСКО. 2000. Черв.лип. С. 1819.
73. БибикС.П., ЄрмоленкоС.Я., ПустовітЛ.О. Словник епітетів української мови. К.: Довіра, 1998. 431С.
74. БибихинВ.В. К онтологическому статусу языкового значения // Традиция в истории культуры. М.: Наука, 1978. С. 231243.
75. Библейская энциклопедия. Труд и издание Архимандрита Никифора. М.: Центурион, АПС. 1990. 496с.
76. БирвишМ. Семантика // Новое в зарубежной лингвистике. 1984. Вып. 10. С. 177199.
77. БициллиП.М. Элементы средневековой культуры. СПб.: Мифрил, 1995. 244с.
78. БичакджянБ.Х. Эволюция языка: развитие в свете теории Дарвина // Вопросы языкознания. 1992. № 2. С. 123135.
79. Біблія, або книги Святого Письма Старого и Нового Заповіту. Із мови давньоєврейської й грецької на українську дослівно наново перекладена. TORONTO: The Canadian Bible Society, 1962. 1528с.
80. БлакарР. Язык как инструмент социальной власти // Язык и моделирование социального взаимодействия. М.: Прогресс, 1987. С. 88125.
81. БлиноваО.И. Термин и его мотивированность // Терминология и культура речи. М.: Наука, 1981. С. 2837.
82. БлиноваО.И. Явление мотивации слов. Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1984. 191с.
83. БлумфилдЛ. Ряд постулатов для науки о языке // ЗвегинцевВ.А. История языкознания XIXXX веков в очерках и извлечениях. М.: Просвещение, 1965. Ч. II. С. 200208.
84. БлэкМ. Лингвистическая относительность: Теоретические воззрения БенджаминаЛ.Уорфа // Новое в лингвистике. М.: Изд-во иностр. лит., 1960. Вып. 1. С. 199214.
85. БовсунівськаТ.В. Історія української естетики першої половини ХІХ століття. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2001. 344с.
86. БогинГ.И. Филологическая герменевтика как деятельность // Язык, культура и социум в гуманитарной парадигме. М.; Тверь, 1999. С. 6267.
87. БодуэндеКуртенэ И.А. Избранные труды по общему языкознанию