СИНТАКСИЧНІ КАТЕГОРІЇ РЕЧЕННЯ

Краткое описание

ВолИнський державний унІверситет іме­ні лесІ украЇ­нки

На пра­вах ру­ко­пи­су

Мірченко Микола Васильович

Синтаксичні категорії речення

Спеціальність 10.02.01 — українська мова

дисертацІЯ
на здобут­тя наукового ступе­ня
доктора філологі­чних на­ук

Науковий консультант:
Вихованець Іван Романович,
член-кореспондент НАН України,
доктор філологіч­них наук, професор

Луцьк — 2002

Зміст
ПерелІк умовних скороЧень...................................................................................... 5
Вступ.............................................................................................................................................. 7
Розділ 1. Речення як багатоаспектна синтаксична одиниця..... 16
1.1. Речення у системі синтаксичних одиниць........................................ 16
1.2. Формально-синтаксична організація речення.................................. 33
1.3. Семантико-синтаксична структура речення..................................... 39
1.4. Комунікативний аспект речення: речення — висловлення............. 48
1.5.Парадигма речення............................................................................... 59
1.6.Висновки до першого розділу.............................................................. 73
Розділ2. Категорійна структура речення...................................................... 75
2.1. Проблеми класифікації граматичних категорій................................ 75
2.2.Система і структура синтаксичних категорій................................... 86
2.3.Грамемна структура синтаксичних категорій.................................. 91
2.4.Взаємодія синтаксичних, морфологічних та словотвірних категорій у структурі речення................................. 93
2.5.Висновки до другого розділу............................................................. 101
Розділ 3. Семантико-синтаксичні категорії речення....................... 103
3.1.Вступні зауваги. Дефініція семантико-синтаксичної категорії... 103
3.2.Категорія семантико-синтаксичної валентності........................... 104
3.3.Категорія семантико-синтаксичної елементарності /неелементарності речення................................... 113
3.4.Предикатність як семантико-синтаксична надкатегорія елементарного простого речення................................................................................ 123
3.4.1.Підкатегорія предиката дії...................................................... 129
3.4.2.Підкатегорія предиката процесу............................................. 133
3.4.3.Підкатегорія предиката стану................................................ 135
3.4.4.Підкатегорія предиката якості............................................... 138
3.4.5.Підкатегорія предиката кількості.......................................... 143
3.4.6.Підкатегорія локативного предиката..................................... 144
3.5.Предикатність як семантико-синтаксична надкатегорія складного і неелементарного простого речення............................ 149
3.5.1.Підкатегорія темпоральності................................................. 150
3.5.2.Підкатегорія зумовленості....................................................... 155
3.5.2.1.Категорія причини...................................................... 155
3.5.2.2.Категорія мети........................................................... 158
3.5.2.3.Категорія допустовості............................................. 160
3.5.2.4.Категорія відповідності /невідповідності................ 162
3.5.3.Підкатегорія порівняння........................................................... 163
3.5.4.Підкатегорія атрибутивності................................................. 165
3.5.5.Підкатегорія зіставності /протиставності.......................... 167
3.5.6.Підкатегорія розділовості........................................................ 168
3.6.Субстанціальність як семантико-синтаксична надкатегорія елементарного простого речення................................................................................ 170
3.6.1.Підкатегорія суб’єктності....................................................... 171
3.6.2.Підкатегорія об’єктності........................................................ 179
3.6.3.Підкатегорія адресатності...................................................... 182
3.6.4.Підкатегорія інструментальності........................................... 185
3.6.5. Підкатегорія локативності...................................................... 189
3.7.Субстанціальність як ускладнена семантико-синтаксична надкатегорія неелементарного простого речення................................................. 196
3.7.1.Підкатегорія звертання............................................................ 198
3.7.2.Підкатегорія дуплексива........................................................... 202
3.7.3.Підкатегорія інструментального суб’єкта............................. 205
3.7.4.Підкатегорія предикатної субстанціальності........................ 207
3.8.Висновки до третього розділу............................................................ 210
Розділ 4. Формально-синтаксичні категорії речення...................... 213
4.1. Вступні зауваги. Дефініція формально-синтаксичної категорії.. 213
4.2.Категорія формально-синтаксичної предикативності................... 215
4.3.Категорія підрядності......................................................................... 221
4.4.Категорія сурядності.......................................................................... 238
4.5.Категорія недиференційованого синтаксичного зв’язку.............. 252
4.6.Категорія подвійного синтаксичного зв’язку................................ 255
4.7. Категорія присудка............................................................................. 256
4.8.Категорія підмета................................................................................ 264
4.9. Категорія головного члена односкладного простого речення.... 273
4.10.Категорія другорядного члена елементарного простого речення 288
4.11.Категорія другорядного члена неелементарного простого речення................................................. 297
4.12.Категорія формально-синтаксичного дуплексива....................... 314
4.13.Висновки до четвертого розділу...................................................... 315
Розділ 5. Комунікативно орієнтовані категорії речення.............. 317
5.1.Вступні зауваги. Дефініція комунікативної категорії................... 317
5.2.Предикативність як комунікативна надкатегорія.......................... 319
5.2.1.Підкатегорія часу...................................................................... 320
5.2.2.Підкатегорія модальності........................................................ 330
5.2.3.Підкатегорія особи................................................................... 340
5.3. Надкатегорія настанови.................................................................... 351
5.3.1.Підкатегорія розповідності...................................................... 353
5.3.2.Підкатегорія питальності....................................................... 356
5.3.3.Підкатегорія спонукальності................................................... 359
5.3.4.Підкатегорія бажальності....................................................... 361
5.3.5.Підкатегорія ірреальної умови................................................. 362
5.4.Категорія актуального членування речення........

Список литературы

Висновки
1.У синтаксичному структуруванні мови головна роль належить реченню як основній синтаксичній одиниці з притаманною їй формально-синтаксичною, семантико-синтаксичною і комунікативною організацією. Речення є тією синтаксичною одиницею-конструкцією, в межах якої розгортається функціонування всіх підпорядкованих їй синтаксичних одиниць (мінімальної синтаксичної одиниці як формально-синтаксичного члена речення і семантико-синтаксичного компонента-синтаксеми, словосполучення, синтагми), всіх синтаксичних прийомів і переважно більшість семантико-синтаксичних відношень. Вона являє собою визначальну одиницю-конструкцію, на ґрунті якої формуються інші мовленнєві синтаксичні утворення — надреченнєві єдності і вищі від надреченнєвих єдностей мовленнєві величини. На реченнях-висловленнях відображаються комунікативні й когнітивні аспекти тексту, і спочатку саме в них (реченнях) відбувається вдосконалення та шліфування елементів мовної системи. Формально-синтаксична, семантико-синтаксична і комунікативна структура речення ґрунтуються на відповідних різновидах синтаксичних категорій. Тому студії з проблем категорійної структури речення та його взаємодії з категоріями інших рівнів мовної системи стосуються фундаментальних проблем граматики, частково розв’язаних і більшою мірою тих, що потребують свого розв’язання.
Дисертація являє собою дослідження в галузі теоретичного синтаксису, побудована на матеріалі комунікативних граматичних категорій української мови — синтаксичних категорій речення. Мета дослідження полягала в теоретичному обґрунтуванні складу синтаксичних категорій речення, їхнього статусу і функцій на тлі синтаксичної системи і структури сучасної української мови. Синтаксичні категорії речення є одними з найважливіших категорій, які відображають специфіку зв’язку мови й мислення і типологічні риси мови. Необхідним передусім є функціональне розмежування різновидів синтаксичних категорій, що не набули й дотепер задовільної кваліфікації у граматичній науці і розглядані частіше у функціонально не розчленованому угрупованні. З цієї причини в нашій праці синтаксичні категорії досліджено з різних боків — семантико-синтак­сич­но­го, формально-синтаксичного і комунікативного, кожний з яких актуальний для адекватного з’ясування багатьох питань синтаксичної теорії.
Дослідження вирізняється насамперед тим, що воно побудоване на засадах категорійної граматики, яка спрямована на всебічне вивчення трьох типів граматичних категорій — синтаксичних, морфологічних і словотвірних, що структурують центральну ланку мови і спрямовують функціонування мовних одиниць для потреб спілкування і формування думки. У праці висвітлено з функціонально-категорійних позицій дискусійні питання синтаксису: статус різновидів синтаксичних категорій, їхній склад та ієрархію; категорійну структуру речення і його парадигму; співвідношення семантико-синтаксичної, формально-синтак­сич­ної і комунікативної структур речення; речення і текст тощо.
2.Речення розглянуто як комплексну єдність, що виявляє семантичні, формальні й комунікативні ознаки. Ці ознаки найчіткіше реалізовані синтаксичними категоріями речення в їхній взаємодії і взаємозумовленості. Речення — основна синтаксична одиниця-конструкція, предикативна синтаксична одиниця, яка функціонує як мовний знак ситуації чи взаємопов’язаних ситуацій, вказує на відношення до дійсності, ґрунтується на формально-синтаксичних, семантико-синтаксичних і комунікативних категоріях і виступає відносно завершеною одиницею спілкування й вираження думки. У конкретних умовах мовлення реалізація мовної моделі речення пов’язана з найрізноманітнішими видозмінами, перетвореннями, зокрема редукцією, зміною порядку слів, поширенням елементами-модифікаторами, що створює загалом проміжні ланки між мовленнєвими й мовними конструкціями.
Речення має семантико-синтаксичну, формально-синтаксичну й комунікативну структури, кожній із яких притаманні категорійні величини, що взаємодіють у міжрівневій зоні. Семантико-синтаксична структура речення виокремлюється в надкатегоріях предикатності (ознаковості) і субстанціальності (предметності) та їхніх підкатегоріях і грамемах; формально-синтаксична структура речення — у категоріях формально-синтаксичної предикативності, підрядності, сурядності, підмета, присудка, другорядного члена речення прислівного чи детермінантного виду та ін.; комунікативна структура речення — в комунікативній надкатегорії предикативності з її підкатегоріями часу, модальності й особи і надкатегорії настанови з підкатегоріями розповідності, питальності, спонукальності, бажальності й ірреальної умови, а також у категорії актуального членування речення із грамемами теми (топіка) і реми (коментаря).
Семантико-синтаксична структура речення має різну природу у простому і складному реченнях. Проте елементарне з семантичного боку речення вказує на одну ситуацію, і його семантико-синтаксична структура формована одним предикатом і зумовленими семантико-синтаксичною валентністю останнього власне-іменниковими синтаксемами, що окреслюють відповідні функції істот або неістот. На противагу простим елементарним реченням семантико-синтаксична структура складного речення звичайно передає відношення між двома або більше взаємопов’язаними ситуаціями. У простому елементарному реченні характер ситуації відбивають субстанціальні (пов’язані зі значенням предметності суб’єктні, об’єктні, адресатні, інструментальні й локативні) семантико-синтак­сич­ні відношення, а у складному реченні — відношення між позначуваними ситуаціями, семантико-синтаксичні відношення між предикативними частинами (вихідними простими реченням). У простих неелементарних (ускладнених) реченнях, які в дериваційному плані похідні від складного речення й тому вказують не на одну, а відповідно на дві і більше ситуацій, спостерігаємо тотожні зі складним реченням семантико-синтаксичні відношення (часові, причинові, допустові та ін.). З семантико-синтаксичними відношеннями в реченні тісно пов’язані семантико-синтаксичні надкатегорії субстанціальності і предикатності з їхніми підкатегоріями (суб’єктності, об’єктності, адресатності, темпоральності, зумовленості, порівняння, атрибутивності і под.).
Граматичні форми речення, охоплювані відповідною синтаксичною категорією, сукупно утворюють парадигму, тобто один парадигматичний ряд. Кількість парадигматичних рядів речення відповідає кількості притаманних йому синтаксичних категорій. Парадигми стосуються різних аспектів речення — формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного і комунікативного, а отже, корелюють із формально-синтаксичними, семантико-синтаксичними і комунікативними реченнєвими категоріями.
3.Серцевину мовної системи і структури становлять мовні одиниці і категорії. Один із найважливіших типів мовних категорій утворюють граматичні категорії, які структуровані трьома різновидами — синтаксичним, морфологічним і словотвірним. Найбільшою мірою вивчено морфологічні категорії, найменшою — синтаксичні. Вирізнення і класифікація граматичних категорій становить найголовнішу проблему граматичної теорії. Граматична категорія — це сукупність різнотипних граматичних (морфологічних, синтаксичних, словотвірних) одиниць, яка охоплює загальним граматичним змістом підпорядковані їй і взаємопротиставлені синтаксичні, морфологічні і словотвірні категорії. Синтаксична ж категорія являє собою сукупність синтаксичних одиниць (мінімальних синтаксичних одиниць, словосполучень, власне речень, речень-висловлень, надреченнєвих єдностей тощо), що загальним синтаксичним змістом поширюється на синтаксичні категорії різних синтаксичних одиниць і членується на семантико-синтаксичні, формально-синтаксичні і комунікативні категорії з їхнім завершальним членуванням на грамеми (складники відповідних синтаксичних категорій).
Синтаксичні категорії речення відбивають семантико-синтаксичну, формально-синтаксичну й комунікативну організацію речення і поділяються відповідно на категорії семантико-синтаксичні, формально-синтаксичні й комунікативні. У граматичній системі мови виявляємо вищий ієрархічний рівень синтаксичних категорій речення порівняно з морфологічними і словотвірними категоріями. На цьому вищому ієрархічному рівні спостерігаємо і внутрішню ієрархію синтаксичних категорій, через що доцільно вирізнювати надкатегорії і підкатегорії. Перші становлять визначальні категорійні величини, до яких входять підкатегорії. Розподіл надкатегорій і підкатегорій передбачає обов’язкове входження підкатегорії у структуру надкатегорії. Саме в цьому міжкатегорійному просторі окреслено внутрішню структуру синтаксичних категорій, їхню взаємодію у міжкатегорійній площині речення.
Важливим у дослідженні синтаксичних категорій речення є розмежування їхньої системи і структури. Система і структура синтаксичних категорій речення — два аспекти об’єктивного наявного взаємовідношення між реченнями, яке являє собою організовану сукупність різновидів його синтаксичних категорій, і категоріями як складниками речення. Під системою розуміємо сукупність взаємопов’язаних, взаємозумовлених синтаксичних категорій, що утворюють складнішу єдність — категорійну організацію речення, розглядану з боку її складників (синтаксичних категорій), а під структурою — склад і внутрішню категорійну організацію речення, розглядану з боку її цінності.
У структурі речення синтаксичні категорії виступають не ізольованими граматичними величинами, а перебувають у взаємодії з морфологічними і словотвірними категоріями, яка має різні вияви. На особливу увагу заслуговує взаємодія синтаксичних і морфологічних категорій, оскільки морфологія є техні­кою” для синтаксису, створюючи для останнього опорні пункти граматичного оформлення синтаксичних одиниць і їхніх синтаксичних зв’язків та семантико-синтаксичних відношень, а отже, і синтаксичних категорій. Найбільшою мірою взаємодіють синтаксичні категорії речення з морфологічними дієслівними категоріями часу, способу (модальності), особи та ін., які перетворюються в реченні на співвідносні синтаксичні категорії. Взаємодія синтаксичних і морфологічних категорій може набувати й іншого характеру. Наприклад, з морфологічного погляду не членовані іменникові грамеми називного, родового, знахідного та інших відмінків у реченні синтаксично розщеплюються”, набуваючи (кожна з морфологічних відмінкових грамем) низки семантико-синтаксичних, формально-синтаксичних і комунікативних функцій, тобто трансформуються з грамемної морфологічної площини у різновиди синтаксичних категорій речення. В реченні активно взаємодіють також синтаксичні і словотвірні категорії. Багато словотвірних категорій сформовано у відповідних семантико-синтаксичних позиціях речення, зокрема іменникові словотвірні категорії суб’єктності, інструментальності, локативності і под.
4.Семантико-синтаксична категорія речення — це різновид синтаксичної категорії, який відображає позамовну дійсність, поширюється своїм загальним семантико-синтаксичним змістом на сукупність речень як основних синтаксичних одиниць і утворює дві семантико-синтаксичні надкатегорії — предикатність (ознаковість) і субстанціальність (предметність) з їхнім подальшим членуванням на семантико-синтаксичні підкатегорії, категорії та грамеми.
У дослідженні обґрунтоване вузьке розуміння валентності як семантико-синтаксичної категорії, що виявляється в реченнєвій властивості предикатного слова своєю семантикою зумовлювати певну кількість субстанціальних (зі значенням предметності) синтаксем і формувати семантико-синтаксичну структуру простого елементарного речення. Категорія семантико-синтаксичної валентності охоплює вісім грамем: грамему нульвалентності (нейтралізованої одновалентності), грамему одновалентності, грамему двовалентності, грамему тривалентності, грамему чотиривалентності, грамему п’ятивалентності, грамему шестивалентності і грамему семивалентності, основною з яких виступає грамема двовалентності, що зумовлює семантичні позиції суб’єкта й об’єкта. Грамеми категорії семантико-синтаксичної валентності розрізняються своїми кількісними і якісними характеристиками.
Категорія семантико-синтаксичної елементарності /неелементарності речення вказує на мінімальні й ускладнені семантичні вияви простого і складного речення. Вона складається з чотирьох грамем: грамеми елементарності простого речення, грамема неелементарності простого речення, грамеми елементарності складного речення і грамеми неелементарності складного речення. Грамема семантико-синтаксичної елементарності простого речення позначає одну ситуацію і формована одним предикатом і зумовленими його семантико-синтаксич­ною валентністю іменниковими синтаксемами зі значенням реальної предметності. Грамема семантико-синтаксичної неелементарності простого речення перебуває між грамемою семантико-синтаксичної елементарності простого речення і грамемами складного речення і звичайно виявляється в семантико-синтак­сич­ній похідності від складного речення, виражаючи додаткові порівняно з семантично елементарним простим реченням значення атрибутивності, часу, причини, мети, допустовості тощо. У структурі простого семантично неелементарного речення можна вирізнити основне (немодифіковане) семантично елементарне просте речення і вторинну синтаксему (вторинні синтаксеми), витворену (витворені) з вихідного елементарного простого речення (іихідних елементарних простих речень). Грамема семантико-синтаксичної елементарності складного речення вказує на дві передавані двома вихідними елементарними простими реченнями ситуації та одне семантико-синтаксичне відношення між предикативними частинами складного речення. Грамема семантико-синтаксичної неелементарності складного речення позначає три або більше передавані трьома і більше вихідними семантично елементарними простими реченнями ситуації і два і більше семантико-синтаксичні відношення між предикативними частинами складного речення.
Семантико-синтаксичні категорії становлять надто складну сукупність із їхніми ієрархічними відношеннями і градаційним членуванням на менші категорійні величини. Вони виявляють різноманітну спеціалізацію в семантично елементарному простому реченні, з одного боку, і складному та дериваційно пов’яз­аному з ним семантично неелементарному простому реченні — з другого. У структурі реченнєвих семантико-синтаксичних категорій потрібно розрізняти за градаційними ознаками низку категорійних одиниць. До них належать: 1)над­­категорія, членована на підкатегорії, які у свою чергу складаються з категорій або грамем; 2)підкатегорія, підпорядкована надкатегорії; 3)категорія, безпосередньо підпорядкована підкатегорії або репрезентована в самодостатньому окремішньому вияві (в останньому випадку без підпорядкування підкатегорії); 4)грамема як мінімальна далі не членована категорійна одиниця, що безпосередньо підпорядковується категорії або підкатегорії.
Вершинними семантико-синтаксичними категорійними величинами, які струк­турують речення, виступають надкатегорія предикатності (ознаковості) і надкатегорія субстанціальності (предметності). Кожна з цих надкатегорій утворює два внутрішні угрупування: предикатність як семантико-синтаксичну надкатегорію елементарного простого речення і предикатність як семантико-синтаксичну надкатегорію складного та неелементарного простого речень; субстанціальність як семантико-синтаксичну надкатегорію елементарного простого речення і субстанціальність як ускладнену семантико-синтаксичну надкатегорію неелементарного простого речення. В семантично елементарному простому реченні функціонують такі підкатегорії, підпорядковані надкатегорії предикатності: підкатегорія предиката дії, підкатегорія предиката процесу, підкатегорія предиката стану, підкатегорія предиката якості, підкатегорія предиката кількості, підкатегорія локативного предиката, основною з яких є підкатегорія предиката дії. У складному реченні і похідному від нього неелементарному простому реченні предикатність як семантико-синтаксична надкатегорія виявляється в підкатегоріях темпоральності, зумовленості, порівняння, атрибутивності, зіставності / протиставності, розділовості тощо. Надкатегорія субстанціальності в семантично елементарному простому реченні реалізується в підкатегоріях суб’єкт­ності, об’єктності, адресатнотсі, інструментальності і локативності, а надкатегорія субстанціальності в семантично неелементарному простому реченні — в підкатегоріях звертання, дуплексива, інструментального суб’єкта і предикатної субстанціальності. До надкатегорій предикатності і субстанціальності прилягають категорії семантико-синтаксичної валентності і семантико-синтаксичної елементарності /неелементарності. Семантико-синтаксичним категоріям речення притаманне ієрархічно-функціональ­не структурування. Зокрема, підкатегорія суб’єктності в зовнішньому стосунку до інших субстанціальних підкатегорій є центральною, а категорія суб’єкта дії всередині підкатегорії суб’єктності, тобто за внутрішніми суб’єктними характеристиками, формує її (підкатегорії суб’єктності) ядро.
5.Формально-синтаксичні категорії являють собою різновид синтаксичних реченнєвих категорій, який відбиває формально-синтаксичну організацію речення і вказує на типи синтаксичного зв’язку між підпорядкованими реченню синтаксичними одиницями та виділювані на ґрунті синтаксичних зв’язків компоненти речення. До цих категорій належать такі категорії: категорія формально-синтаксичної предикативності, категорія підрядності, категорія сурядності, категорія недиференційованого синтаксичного зв’язку, категорія подвійного синтаксичного зв’язку, категорія присудка, категорія підмета, категорія головного члена односкладного простого речення, категорія другорядного члена елементарного простого речення, категорія другорядного члена неелементарного простого речення і категорія формально-синтаксичного дуплексива. Формально-синтаксичні категорії речення структурують дві сукупності: 1)категорії, що стосуються типів синтаксичних зв’язків і 2)категорії, які характеризують виділювані на ґрунті синтаксичних зв’язків компоненти речення. Ці сукупності категорій взаємпопов’язані і спрямовані у внутрішню сферу мови.
Формально-синтаксичним категоріям речення притаманна виразно структурована граматична ранговість. Визначальною формально-синтаксичною категорією для простого речення виступає категорія формально-синтаксичної предикативності, а для складного речення — категорія підрядності і категорія сурядності. Напівпериферію простого речення формує категорія підрядності, а периферію — категорія сурядності, яка ґрунтується на сурядному зв’язкові між предикативними частинами складносурядного речення і трансформована з нього (складнопідрядного речення) до простого речення. Таку ж ранговість засвідчує і грамемна структура категорій. Зокрема, грамема власне координації у простому реченні функціонує як центральна грамема категорії формально-синтаксичної предикативності, грамема прислівної валентної підрядності — як центральна грамема категорії підрядності. Характер синтаксичних зв’язків залежить від такої синтаксичної ознаки простого і складного речень, як їхня елементарність і неелементарність. Наявність спільних формально-синтаксичних характеристик складного і простого неелементарного речень стосовно типів синтаксичних зв’яз­ків зумовлена дериваційними стосунками цих одиниць, які засвідчують їхню вихідність (складне речення) і похідність (просте неелементарне речення). На категоріях формально-синтаксичної предикативності і підрядності ґрунтуються категорії головних і другорядних членів простого речення. Категорія формально-синтаксичної предикативності структурує два головних члени двоскладного простого речення — підмет і присудок, які являють собою формально-синтаксичні категорії компонентного характеру. Категорію другорядних членів речення диференціюють валентність предикатного слова і грамемна своєрідність категорії підрядності.
6.Комунікативно орієнтовані категорії речення — різновид синтаксичних реченнєвих категорій, який спрямований у сферу мовлення, відбиває комунікативну структуру речень-висловлень, указує на актуалізований з позиції мовця стосунок їхнього (речень-висловлень) змісту до дійсності, мету комунікативного акту та способи змістового членування, яких зазнають речення-висловлення у процесі їхнього формування. Ці категорії перетворюють формально-синтаксич­ну і семантико-синтаксичну структури речення як мовні феномени на одиницю мовлення — речення-висловлення. Вирізнено три сукупності комунікативних категорій речення: 1)предикативність як комунікативну надкатегорію з підпорядкованими їй підкатегоріями часу, модальності й особи; 2)комунікативну надкатегорію настанови з її підкатегоріями розповідності, питальності, спонукальності, бажальності й ірреальної умови; 3)категорію актуального членування з її грамемами теми й реми. Структуру надкатегорії предикативності й настанови завершують мінімальні категорійні величини — грамеми: підкатегорія часу складається з грамем теперішнього, минулого й майбутнього часу; підкатегорія модальності — з грамем реальності, потенційності й ірреальності; підкатегорія особи — з грамем мовця, адресата мовлення й не-учасника комунікації; підкатегорія розповідності — з грамем реальної розповідності і потенційної розповідності; підкатегорія питальності — з грамем загальної питальності і часткової питальності; підкатегорія спонукальності — з грамем категоричної спонукальності і бажальної спонукальності; підкатегорія бажальності — з грамем внутрішньої бажальності і зовнішньої бажальності; підкатегорія ірреальної умови — з грамем означеної ірреальної умови і неозначеної ірреальної умови. Крім ознаки спрямованості у сферу мовлення, комунікативно орієнтовввані категорії речення окреслюють також ступінь їхньої мовленнєвої спеціалізації. Категорія актуального членування речення вирізняється з-поміж інших категорійних комунікативних величин найбільшим ступенем закріпленості у сфері мовлення. У роботі акцентовано на функціональній близькості надкатегорії настанови й категорійних виявів модальності, які формують численні перехідні комунікативні явища.
7.Опрацьовані в дисертаційному дослідженні засади аналізу трьох типів реченнєвих синтаксичних категорій, визначення їхнього статусу, функціонального діапазону, рангового структурування і ступенів внутрішньої диференціації категорійних величин слугують і слугуватимуть поглибленому вивченню всієї сукупності граматичних категорій (синтаксичних, морфологічних, словотвірних) і можуть застосовуватися при опрацюванні багатьох проблем функціональної і категорійної граматик української і типологічно подібних до неї мов. З позиції функціоналізму і категорійного підходу висвітлено членування синтаксичних категорійних явищ на надкатегорії, підкатегорії, підпорядковані й непідпорядковані стосовно надкатегорій і підкатегорій категорії, грамеми і вирізнено семантико-синтаксичний, формально-синтаксичний і комунікативний аспекти речення. Надзвичайно цінним є застосування методики наскрізного й послідовного дефініційного аналізу, за якого кожній з вирізнених семантико-синтаксич­них, формально-синтаксичних і комунікативних категорій і грамем дано визначення з вказівкою на сукупність диференційних ознак і внутрішніх та зовнішніх рангових співвідношень з іншими категорійними величинами.
Запропонований теоретичний підхід до аналізу синтаксичних категорій використовують у дослідженнях із функціонального синтаксису і функціональної морфології української мови. Матеріали й теоретичні узагальнення дослідження можна застосувати в узагальнюваних працях із категорійної граматики, а також для написання вузівських підручників і посібників нового покоління з граматики сучасної української літературної мови та для укладання граматичних словників, у практиці викладання української мови у вузах та школах.

Список літератури
1. АбрамовБ.А. О понятии семантической избирательности слов //Инвари­ант­ные синтаксические значения и структура предложения. — М.: Наука, 1969. — С.5-15.
2. АдамецП. Порядок слов в современном русском языке. — Praha, 1966. — 96с.
3. АдамецП. К вопросу о модификациях (модальных трансформациях) со значением необходимости и возможности //česko­slo­venská rusistika. - 1968. - ХХШ. - N2. - С.88-97.
4. АдамецП., ГрабеВ. Трансформация, синтагматическая парадигматика и члены предложения //Slavia. - 1968. - Seš 2. - С.185-192.
5. Адмони В.Г. Введение в синтаксис современного немец­кого языка. — М., 1955. — 391 с.
6. Адмони В.Г. Основы теории грамматики. — М.-Л.: Наука, 1964. — 105с.
7. Адмони В.Г. О синтаксической семантике как семантике синтаксических структур //Изв. АН СССР. СЛЯ. — 1979. — Т.38. — №1. — С.24-35.
8. Адмони В.Г. Структура грамматического значения и его статус в системе языка //Структура предложения и словосочетания в индоевропейских языках. — Л.: Наука, 1979. — С.6-36.
9. АлисоваТ.В. Семантико-коммуникативный субстрат безличных предложений //Инвариантные синтаксические значения и струк­тура предложения. — М.: Наука, 1969. — С.27-36.
10. АлисоваТ.Б. Дополнительные отношения модуса и диктума //Вопр. языкознания. — 1971. — №1. — С.54-64.
11. АндершЙ.Ф. Типологія простих дієслівних речень у чеській мові в зіставленні з українською. — К.: Наук. думка, 1987. — 191с.
12. АпресянЮ.Д. К построению языка для описания синтаксических свойств слова //Проблемы структурной лингвистики 1972. — М.: Наука, 1973. — С.279-348.
13. АпресянЮ.Д. Лексическая семантика. — М.: Наука, 1974. — 368с.
14. Арват Н.Н. Семантическая структура простого предложения в современном русском языке. — К.: Высш. школа, 1984. — 157с.
15. Аристотель. Об истолковании: Категории //Соч.: В 4-хт. — М., 1978. — Т.2. — С.91-602.
16. АрутюноваН.Д. О значимых единицах языка //Ис­сле­дования по общей теории грамматики. — М.: Наука, 1968. — С.58-116.
17. АрутюноваН.Д. О номинативном аспекте предложения //Вопр. языкознания. — 1971. — №6. — С.117-124.
18. АрутюноваН.Д. О номинативной и коммуникатив­ной моделях предложения //Изв. АН СССР. СЛЯ. — 1972. — Т.31. — №1. — С.41-49.
19. АрутюноваН.Д. Предложение и его смысл: Логико-семантические проблемы. — М.: Наука, 1976. — 383с.
20. АрутюноваН.Д. Семантическая структура и функ­ции субъекта //Изв. АН СССР СЛЯ. — 1979. — Т.38. — №4. — С.323-334.
21. АрутюноваН.Д. Сокровенная связка //Изв. АН СССР. СЛЯ. — 1980. — Т.39. — №4. — С.347-358.
22. АрутюноваН.Д. Фактор адресата //Изв. АН СССР. СЛЯ. — 1981. — Т.40. — №4. — С.356-367.
23. БабайцеваВ.В. Односоставные предложения в современном русском языке. — М.: Просвещение, 1968. — 160с.
24. БабайцеваВ.В. Семантика простого предложения //Предложение как многоаспектная единица. Русский язык: Межвузовский сборник научных трудов. — М.: Изд-во МГПИ им.В.И.Ленина, 1983. — С.7-24.
25. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. — М.: Изд-во иностр. лит., 1955. — 416с.
26. БаранникД.Х. Два рівні граматичної структури речення //Мовознавство. — 1993. — №6. — С.13-19.
27. БархударовЛ.С. Структура простого предложения современного английского языка. — М.: Высш. школа, 1966. — 200с.
28. БархударовЛ.С. Проблема предложения в трактовке различных грамматических направлений //Вопр. языкознания. — 1976. — №3. — С.89-101.
29. БезпояскоО.К., ГороденськаК.Г., РусанівськийВ.М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. — К.: Либідь, 1993. — 336с.
30. БенвенистЭ. Уровни лингвистического анализа //Новое в лингвистике. — Вып.V. — М.: Наука, 1965. — С.434-449.
31. БенвенистЭ. Общая лингвистика. — М.: Прогресс, 1974. — 447с.
32. БергельсонМ.Б., КибрикА.Е. Прагматический принцип приоритета” и его отражение в грамматике языка //Изв. АН СССР. СЛЯ. — 1981. — Т.40. — № 4. — С.343-355.
33. БерезинФ.М., ГоловинБ.Н. Общее языкознание: Учебное пособие. — М.: Просвещение, 1979. — 416с.
34. БертагаевТ.А. О сегментации или о членении предложения //Члены предложения в языках различных типов. — Л.: Наука, 1972. — С.90-91.
35. БогдановВ.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. — Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1977. — 204с.
36. БогдановВ.В. Деятельностный аспект сематники //Праг­матика и семантика синтаксических единиц: Сб. научн. трудов. — Калинин: Изд-во Калинин. гос. ун-та, 1984. — С.12-23.
37. БогдановВ.В. Семантика текста и контекст //Но­ми­на­ция и контекст: Сб. научн. трудов. — Кемерово, 1985. — С.3-8.
38. БогородицкийВ.А. Общий курс русской грамматики. — 5-е изд. — М.-Л.: Соцэкгиз, 1935. — 353с.
39. Богу­слав­скийА.К. К вопросу о семантической сто­ро­не глагольных видов //Z polskich studiów sławistycznych. - Ser.4. Języ­ko­znaw­st­wo. - Warszawa, 1972. - S.231-237.
40. БогуславскийИ.М. О понятии сферы действия предикатных слов //Изв. АН СССР. СЛЯ. — 1980. — Т.39. — №4. — С.359-368.
41. Бодуэн де КуртенэИ.А. Лингвистические заметки и афоризмы //Журнал министерства народного просвещения. — Ч.CCCXXXXVII. — 1903. — Май. — С.1-5.
42. Бодуэн де КуртенэИ.А. Избранные труды по общему языкознанию: В2т. — М.: Изд-во АН СССР, 1963. — Т.1. — 384с.; — Т.2. — 392с.
43. БондарО.І. Морфологічні засоби вираження таксису в українській мові //Мовознавство. — 1991. — №6. — С.51-55.
44. БондаркоА.В. К проблематике функционально-се­ман­тических категорий (глагольный вид и аспектуальность в русском языке) //Вопр. языкознания. — 1967. — №2. — С.18-31.
45. БондаркоА.В. Теория морфологических категорий. — Л.: Наука, 1976. — 255с.