ІННОВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В ЛЕКСИЦІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ (90-і роки ХХ ст.)

Краткое описание

львівський національний університет
імені ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

Мазурик Данута Володимирівна

УДК 811.161.226’373’06 199”

Інноваційні процеси в лексиці
сучасної української літературної мови (90-і роки ХХ ст.)

10.02.01 українська мова

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Терлак Зеновій Михайлович,
кандидат філологічних наук,
доцент

ЛЬВІВ 2002

ЗМІСТ

Вступ..........................................................................................................

РОЗДІЛ 1
ЛЕКСИЧНІ ІННОВАЦІЇ ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ
РОЗВИТКУ МОВИ......................................................................................
1.1. З історії фіксування й вивчення
нових слів в українській мові.....................................................................
1.2. Категорія нового в лексико-семантичній системі мови...................

РОЗДІЛ 2
Неологізми-новотвори в сучасній
українській літературній мові...................................................
2.1. Тематичні групи новотворів................................................................
2.1.1. Тематична група Політика”............................................................
2.1.2. Тематична група Економіка”..........................................................
2.1.3. Тематична група Право”.................................................................
2.1.4. Тематична група Наука і техніка”.................................................
2.1.5. Тематична група Культура і мистецтво”.......................................
2.1.6. Тематична група Спорт”.................................................................
2.2. Способи творення нових слів у сучасній українській літературній мові................................................................................................................
2.2.1. Суфіксальний словотвір....................................................................
2.2.1.1. Суфіксальний словотвір іменників...............................................
2.2.1.2. Суфіксальний словотвір прикметників........................................
2.2.1.3. Суфіксальний словотвір дієслів....................................................
2.2.2. Префіксальний словотвір..................................................................
2.2.2.1. Префіксальний словотвір іменників.............................................
2.2.2.2. Префіксальний словотвір прикметників......................................
2.2.2.3. Префіксальний словотвір дієслів..................................................
2.2.3. Префіксально-суфіксальний словотвір...........................................
2.2.4. Новотвори, утворені способом складання......................................

РОЗДІЛ 3
СЕМАНТИЧНІ НЕОЛОГІЗМИ..................................................................

РОЗДІЛ 4
неологізми-входження...................................................................
4.1. Внутрішні входження...........................................................................
4.2. Зовнішні входження (етранжизми).....................................................
4.3. Проблема оцінювання нових слів із погляду норми.........................

ВИСНОВКИ..................................................................................................

ПЕРЕЛІК використаних джерел....................................................

Список використаної літератури.............................................

ДОДАТОК А
ІНДЕКС ПРОАНАЛІЗОВАНИХ СЛІВ......................................................

перелік умовних Скорочень

АУС-74
АУС-96
Веч.Київ
ВЗ
Вітч.
ГУ
ЗВУ
ЛіЛ
ЛУ
МГ
П-П
СіЧ
СК
СІС-85
СІС-2000
СУМ
ССМІС
ТБ
УіС
УК
Укр.театр
УРСС
УШ
ФС

Англо-український словник... К., 1974 [193]*
Англо-український словник... К., 1996 [194]
Вечірній Київ (газета)
Високий замок (газета)
Вітчизна (журнал)
Голос України (газета)
За вільну Україну (газета)
Львів і львів’яни (газета)
Літературна Україна (газета)
Молода Галичина (газета)
Пост-Поступ (газета)
Слово і час (журнал)
Слобідський край (газета)
Словник іншомовних слів... К., 1985 [230]
Словник іншомовних слів... К., 2000 [231]
Словник української мови: В 11 т. [234]
Сучасний словник-мінімум іншомовних слів [237]
Телебачення України
Україна і світ (газета)
Урядовий кур’єр (газета)
Український театр (журнал)
Українсько-російський словотворчий словник [225]
Український шлях (газета)
Фінансовий словник... [204]

ВСТУП

Tempora mutantur говорили стародавні філософи, констатуючи мінливість усього сущого. Постійні зміни в природі та суспільстві накладають відбиток і на саму людину, i на її мову. Мова ніколи не зупиняється у своєму розвитку, який є об’активним та незмінним і взаємозумовлюється поступальним рухом людського суспільства взагалі й кожної особистості зокрема. Проблеми лінгвального освоєння дійсності (як гносеологічний фактор), законо­мірне прагнення до поглиблення інформативності та місткості висловлюваного (як фактор інтелектуалізації мовлення), зближення культурологічних сфер народів світу (як історичний фактор) спричиняють постійні зміни в українській мові.
Актуальність теми дослідження. Інноваційні процеси в українській лексиці неодноразово були об’єктом аналізу в межах окремих часових зрізів. Так, у циклі статей, що виходили у Вістях АH УРСР за 1939 рік під загальною назвою "Словесні новини", І.Г.Співак розглядав шляхи і засоби збагачення лексики української мови першої половини ХХст. Зміни в словни­ковому складі української мови за період другої світової війни вивчав І.Й.Тараненко [154-157].
Питання нового в мові української газети висвітлював у багатьох статтях І.Ю.Шашкін [176-179] (у 1965 році свої спостереження над новою лексикою він виклав у монографії [180]). Процес неологізації лексики української мови в 50-70-х роках ХХ століття аналізували Моска­ленкоА.А. [98], Присяж­нюкВ.З. [126], Фещенко М.М. [170], Тере­щенкоО.С. [160] та інші. Попри вимушену заідеологізованість висновків у працях цих мовознавців подано багатий і цікавий фактичний матеріал, який дає змогу уявити характер функціонування української мови в радянський період.
Лексичні зміни в українській мові початку ХХ століття відображено в монографії Муромцевої О.Г. Розвиток лексики української літера­турної мови в другій половині ХІХ на початку ХХст.” [101].
Окремим аспектам інноваційного процесу в лексиці української мови 90-х років ХХ ст. присвячено дисертаційні дослідження В.В.Герман Індивідуально-авторські неологізми (оказіоналізми) в сучасній поезії (60-90рр.)” [33] та І.А.Самойлової Процеси семантичної деривації в лексиці СУЛМ (на матеріалі неологізмів 70-90-х рр.)” [139].
Найвиразніше відображає динаміку мови її лексичний склад, на розвиток якого сильно впливає позамовна дійсність. Будь-які нові поняття, що стають набутком колективного мовного мислення нової епохи, потребують номінації; поява нових продуктів людської діяльності приводить до виникнення нових назв, формування нових галузей науки стимулює творення нових термінів i т.д.
Особливо активно проходив інноваційний процес у ХХ ст., коли посилився вплив на мовну систему з боку зовнішніх чинників: продуктивних сил, що розвиваються у планетарному масштабі; науки й техніки, які щораз глибше проникають у повсякденне буття людини; процесу удосконалення форм суспільного життя; сформованого глобального інформаційного простору; доступних засобів масової комунікації.
І все ж неологізація мови зумовлюється передусім внутрішніми тенденціями мови, система якої несе в собі потенційні можливості до розбудови. Цьому сприяють такі внутрішньомовні фактори, як тенденція до економії мовних засобів, їх уніфікації, прагнення до системності на всіх мовних рівнях, дія закономірностей формальної або семантичної аналогії, тяжіння до розрізнення номінацій з різною внутрішньою формою, а також завдання експресивно-емоційної стилістичної виразності. Ці чинники визначають характер словотвiрного потенцiалу нових слів, системнi взаємозв’язки всерединi рiзних тематичних груп слiв, переносне вживання слова зi стилiстичною метою.
Поповнення лексики вiдбувається постiйно i є одним iз виявiв життя мови. Ця дiяльнiсть (свiдома й несвiдома) мовцiв триває з поколiння в поколiння.
Синхронний вплив зовнішніх та внутрішніх причин зумовив упродовж ХХ ст. бурхливий інноваційних процес у планетарному масштабі і появу нової галузі лексикології неології. У багатьох країнах світу (Великобританія, Росія, США, Франція, Японія), починаючи з 50-х років ХХ століття, сформувалися центри неології, які займаються питаннями культури мови, стандар­тизації, організовують інформаційно-довідкову службу, уклада­ють словники [211 218; 228; 247; 248-254].
Здатність мови збагачувати свій словниковий склад свідчить про її динамічний характер. Найрегулярніше лексичні інновації виявляються у науковій літературі й у пресі. Кількість новотворів, які фіксують у друкованих та електронних засобах масової інформації, зростає щороку. Постійне оновлення лексичної системи української мови відбувається:
1) за допомогою морфологічних, морфолого-синтаксичних, лексико-синтаксичних способів творення слів (виникають нові слова);
2) внаслідок внутрішньої семантичної розбудови слова на базі метафори та інших переносів найменувань (виникають нові значення);
3) шляхом позичання нових слів з інших мов (споріднених і неспоріднених);
4) шляхом повернення до активного вжитку слів, що донедавна входили в пасивний пласт лексики.
Дослідження процесу неологізації в мові завжди передбачає його фахову нормативну оцінку. Hа сучасному етапі розвитку української мови, коли її лексична система поповнюється іншомовними словами, назріла гостра потреба докладно проаналізувати джерела, шляхи й способи проникнення таких запозичень, а також з’ясувати їх доцільність і перспективність функціонування у мові. Адже надмірне захоплення запозиченою лексикою призводить до засмічення мови, до нівеляції її питомих національних рис.
Збирання й лексикографічне опрацювання нових слiв, значень слiв i висловiв є важливим з боку суспiльно-iсторичного, культурно-пiзнавального та лiнгвiстичного. Аналiз складу, структури, функцiй новотворiв чи нововходжень сприяє вирiшенню багатьох часткових питань лексикологiї, граматики, стилiстики. Для лiнгвiстiв новацiї в лексицi є матерiалом для вивчення шляхiв розвитку мови, її взаємозв’язкiв iз суспiльством. Аналіз цих процесiв допоміг би вiдповiсти на запитання, коли, як i чому народжуються чи входять в лiтературну мову новi слова, якi з них приживаються в мовi, а якi так i залишаються маловживаними чи вжитими один раз, випадково. Для пересiчного члена мовного колективу необхiднiсть фiксацiї нових слiв зумовлена потребою зорiєнтуватися в потоцi нового, щоб вiльно спiлкуватися й отримувати iнформацiю.
Мета дисертаційної роботи проаналізувати склад і характер лексичних інновацій в українській мові за 90-і роки ХХ ст.
Мета передбачає розв’язання таких завдань:
виявити на матеріалі української періодики 1991-2001 рр. склад нових слів і реєстр нових значень, що увійшли в українську мову;
визначити екстралінгвальні чинники, що зумовлюють процес неологізації сучасної української лексики;
проаналізувати використання власного словотворчого потен­ціалу української мови для задоволення потреб номінації нового;
дослідити шляхи входження нових запозичень, способи їх уживлення в лексичну систему української мови та простежити ті зміни, які відбуваються внаслідок цього в системно-структурних відношеннях між словами;
з’ясувати функціонування т. зв. відносних неологізмів, тобто актуалізо­ваних слів, які перебували донедавна на периферії лексичної системи української мови;
дати нормативну оцінку нового в лексиці, узагальнивши лексикографічний досвід українських та зарубіжних мовознавців щодо критеріїв доцільності / недоцільності використання запозичених слів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках наукової теми кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка Лексична і граматична система української мови”.
Об’єктом аналізу в дисертації є динаміка змін у лексичній системі сучасної української літературної мови, які відбулися під впливом внутрішньомовних та позамовних чинників упродовж останнього десятиліття ХХ ст.
Предметом дослідження стали нові слова (утворені на базі української мови та запозичені з інших мов), а також нові значення слів, що усталилися в українській літературній мові кінця ХХ початку ХХІст.
Методи дослідження. При дослідженні інноваційних процесів у лексичній системі української мови використано описово-аналітичний метод з елементами статистичного й порівняльного аналізу.
Джерельною базою роботи є картотека, укладена за матеріалами україномовної періодики 90-х років ХХ ст., що виходила в Україні та за її межами; картотека нової української мови Інституту української мови (м.Київ); новітні перекладні, орфографічні, термінні словники з різних галузей науки й техніки. Добір матеріалу в основному здійснено із газет Літературна Україна” (1990-1999 рр.), Голос України” (1993-1999 рр.), Вечірній Київ” (укр., 1993-1995 рр.), Експрес” (1991-2000 рр.), Тиждень” (1996-1998 рр.), Молода Галичина” (1994-1997 рр.), Відомості Верховної Ради України (1993-1999 рр.), День” (1997-1999 рр.), Діло” (1993-1999 рр.), Поступ” (1996-2000 рр.). Періодичні видання 1993, 1996 та 1999 рр. було досліджено суцільно. За інші роки вибірково (за 3-4 місяці упродовж року, як правило, осінні, коли активізується політична та економічна діяльність у державі). Частково використано матеріали газет Урядовий кур’єр” (Київ), Пост-Поступ”, Ратуша” (Львів), Слобідський край” (Харків), Флот України” (Севастополь), Свобода”, Америка” (укр., США), а також журналів Березіль” (Харків), Галицькі контракти” (Львів), Україна і культура” (Київ), Сучасність” (Київ Нью-Йорк), Вітчизна” (Київ).
Наукова новизна результатів дослідження. У дисертації на новому лексичному матеріалі показано основні тенденції в оновленні словникового скла­ду сучасної української літературної мови; проаналізовано найпродук­тивніші способи творення нових слів на базі питомих та іншомовних коренів та закономірності словотвірної адаптації нових запозичень; визначено семантичну базу формування нових значень відомих слів; узагальнено критерії оцінки нових слів української мови з погляду літературної норми та сформульовано поради щодо їх уживання.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що їх можна використати у процесі викладання курсу лексикології сучасної української літературної мови та спецкурсів, у проведенні спецсемінарів; для укладання словників неологізмів, іншомовних слів чи як доповнення до тлумачного словника української мови.
Особистий внесок здобувача. Автор зібрав та проаналізував нову лексику української мови кінця ХХст., простежив динаміку лексичної системи сучасної української літературної мови, виявив продуктивні словотвірні моделі творення неологізмів.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка. Окремі положення дисертації апробовано на таких конференціях, наукових засіданнях і семінарах:
1. Щорічна звітна конференція кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 1997р., 1998 р., 1999 р., 2000 р.).
2. Періодичний кафедральний науковий семінар (Львів, 1998 р., 1999 р.).
3. Засідання мовознавчої сесії НТШ (Львів, 1998 р., 2000 р.).
4. Наукова конференція, присвячена пам’яті професора Теодозія Возного (Львів, 1994).
5. Наукові читання Актуальні питання україн­ського мовознавства”, присвячені 90-річчю від дня народження про­фесора Івана Ковалика (Львів, 1997 р.).
6.Міжнародна наукова конференція до 150-річчя заснування кафедри української словесності у Львівському універ­ситеті Українська філологія: школи, постаті, проблеми” (Львів, 1998 р.).
7.Всеукраїнська конференція Українська мова: з минулого в майбутнє”, присвячена 200-річчю виходу в світ Енеїди” І.Котляревського (Київ, 1998р.).
8.Міжнародна наукова конференція Проблеми утвердження і функціонування державної мови в Україні” (Київ, 1996 р.).
9. Всеукраїнська наукова конференція Актуальні проблеми українського словотвору”, присвячена 95-річчю доктора філологічних наук професора Івана Ковалика (Івано-Франківськ, 2002 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження відображено в сімох статтях. За матеріалами роботи видано словник-довідник Нове в українській лексиці” (Львів: Світ, 2002 130 с.)

* У квадратних дужках порядковий номер видання у Списку використаної літератури.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Зміни в лексичному складі української мови об’єктивні й неперервні. Вони полягають у виникненні нових слів, формуванні нових значень, засвоєнні нових запозичень, постійному рухові слів між різними групами активної та пасивної лексики, а також у термінізації та детермінізації слів.
Одним із актуальних завдань мовознавців є реєстрування нових слів, оцінювання їхнього статусу (належність до сфери мови чи мовлення) і внесення їх у загальномовні чи спеціальні словники. Регулярне фіксування нових слів і значень, що з’являються в мовленні, дозволить лінгвістам об’єктивно оцінити стан функціонування української мови за конкретний часовий проміжок, вчасно реагувати на ті явища, що можуть негативно позначитися на її лексико-семантичній структурі.
Виявом інноваційних процесів у лексиці сучасної української літературної мови є поява власне неологізмів та оказіоналізмів, які не є тотожними поняттями. Аналіз вітчизняних та зарубіжних досліджень з неології та сучасного фактичного матеріалу дав змогу сформулювати узагальнене розширене тлумачення терміна неологізм. Неологізм це слово, значення слова чи сполучення слів, які сформувалися в мові певного історичного періоду для позначення нової об’єктивної реалії, відповідають усім нормам сучасної літературної мови і можуть увійти до її активного лексикону. Власне неологізми належать до сфери мови і знаходять своє відображення в лінгвістичних словниках. Поняття неологізму є історично змінним, і нове слово може поступово втрачати цей статус у процесі функціонального закріплення в лексико-семантичній системі мови. Ознаками, що засвідчують процес інтенсивного входження нового слова в лексичну систему мови, є: його висока частотність уживання; використання в текстах різних жанрів і різної стильової приналежності; словотвірна активність, здатність виступати мотиваційною базою для творення похідних слів; закріплення за ним нових значень і переносних вживань; здатність вступати в синтагматичні зв’язки з іншими словами.
На відміну від власне неологізмів, оказіоналізми це утворення разового характеру, що реалізують емоційно-експресивну функцію нового слова, є одиничними та контекстуально зумовленими, мають індивідуальний, частковий характер і функціонують лише в мовленні. Оказіоналізми є результатом свідомого акту творення нового слова не для номінації нової реалії, а для увиразнення, уточнення вже відомого; вони виконують важливі художньо-зображальні функції, дають емоційно-експресивну назву поняттю, яке вже має словесне позначення в мові. Оказіональне слово це егослово, це вміння автора реалізувати словотворчі можливості мови, закладені в її системі. Оказіоналізми завжди позначені печаттю авторства”, і, залишаючись індивідуальними новотворами, вони, як правило, не входять до загальномовного словника, однак завжди ілюструватимуть лексичний і словотворчий потенціал української мови.
Таке розуміння понять неологізм” й оказіоналізм” було визначальним при формуванні картотеки власне неологізмів за матеріалами української періодики 90-х років ХХ ст., яка налічує близько 2,5 тисяч одиниць. Це дало можливість визначити першочергові екстралінгвальні фактори, які впливають у сучасній українській мові на оновлення лексики, виділити тематичні групи й проаналізувати способи творення нових слів та шляхи словотвірної адаптації найновіших запозичень.
Групу власне неологізмів становлять: неологізми-новотвори та неологізми-входження. Неологізми-новотвори виникають шляхом деривації морфологічної чи семантичної. Неологізми-входження є або наслідком міграційних процесів, що відбуваються всередині лексичної системи від периферії до її центру, або результатом запозичень з інших мов.
Протягом останнього десятиліття ХХ ст. процес неологізації в українській мові набув інтенсивного характеру, що зумовлено як внутрішньомовними, так і передусім екстралінгвальними чинниками, а саме: змінами в політичному устрої Української держави (здобуття незалежності) й економічних умовах життя людини (перехід до ринкової економіки); розвитком науки і техніки; динамікою культурних потреб особистості; підвищенням рівня освіти; розширенням геополітичного впливу окремих націй і держав; процесом загальнопланетарної (зокрема європейської) інтеграції; уніфікацією інформаційного простору тощо. Основним каталізатором до посиленого процесу неологізації в українській мові 90-их років ХХ ст. стало те, що вона набула статусу державної в незалежній Україні. Це привело до могутнього сплеску новотворів, до реабілітації” заборонених слів, до розширення семантичної і тематичної палітри українського слова, до збільшення запозичень у мові.
Найбільші тематичні групи нової лексики складають:
слова на позначення процесів становлення і утвердження Української державності (тематичні групи Політика”, Право”). У неологізмах тематичної групи Політика” чітко виокремлюються дві підгрупи, які відображають суспільний статус України до і після прийняття Декларації про незалежність від 24 серпня 1991 року. Перша підгрупа це лексика, яка означає реалії радянського періоду в історії України і сформувалася на основі переосмислення політики та ідеології комунізму. Друга слова, що виникли внаслідок зміни політичних умов життя і означають нові реалії періоду розбудови незалежної держави. Нові для мовців слова і значення, що утворили тематичну групу Право” це переважно запозичення, актуалізувалися в мові під впливом позамовних факторів. Більшість із таких слів функціонували й раніше, але як екзотизми. Реалії, які вони називають, уважалися не притаманними радянській дійсності. Одночасно із формуванням в Україні відкритого правового суспільства, із зняттям політичних цензурних обмежень такі слова ввійшли в лексичну систему української мови вже як відомі” назви нових понять, що зумовило їх вихід за межі периферійної лексики.
слова, що відображають економічні перетворення в суспільстві (тематична група Економіка”). Характерною особливістю цієї тематичної групи є значна частка вузькоспеціальних економічних термінів, які розширили межі використання до загальновживаних, ставши джерелом словотворення. Терміни покинули вузькофахову сферу функціонування і, увійшовши до активного словникового фонду неспеціалістів, спричинили в загальновживаній лексиці кількісні та якісні зміни. У сучасній українській мові триває процес часткової детермінізації, коли спеціальні найменування функціонують у мовленні неспеціалістів у прямому, але дещо звуженому (спрощеному) значенні, втрачаючи на рівні загальновживаної лексики деякі семи, бо у повсякденному вжитку реалізуються ті значення, які називають актуальні в даний часовий проміжок реалії (конверсія, конвертація тощо).
слова, що відбивають нові досягнення науки й техніки (тема­тична група Наука і техніка”). Кількість наукових термінів, зафіксованих у неспеціальних виданнях, свідчить про швидкий процес інтелектуалізації загальновживаної лексики (значні конотативні нашарування у значенні) та зростання освітнього рівня членів суспільства (часто спеціальні найменування зі сфери науки й техніки подають у неспеціальній літературі без додатково роз’яснення, що свідчить про їх зрозумілість для нефахівців).
слова, які називають нові реалії зі сфер культури чи спорту (тематичні групи Культура і мистецтво”, Спорт”). Серед нових слів цих тематичних груп найбільша частка запозичень. Сюди увійшли насамперед слова на означення нових напрямів у масовій молодіжній культурі (рок, поп, реп, драйв і т.д.); назви нових понять зі сфери кіно й телебачення (відео, кліп, серіал, рімейк, трилер, телеміст тощо), найменування нових видів спорту (армрестлінг, бодібилдінг, пейнтбол, віндсерфінг, кікбоксинг, шейпінг, фристайл та ін.), а також назви різноманітних засобів та пристроїв (компакт-диск, *альбом, стереозображення, відеоплеєр тощо).
Найбільш продуктивним засобом збагачення словникового складу мови є словотвір на основі власної та запозиченої лексики. Аналіз способів створення лексичних неологізмів та формування нових значень показав, що словотвір української мови 90-років ХХ ст. відображає не лише потреби в найменуванні нових реалій життя, а й тенденцію до усунення наслідків волюнтаристської політики в мовному будівництві минулих десятиліть, необхідність освоєння багато­численних запозичень, а також створення власне українських відповід­ників до них. Для української мови 90-х років ХХ ст. характерним є використання власного словотворчого потенціалу, який виступає визначальним чинником у збереженні самобутності мови.
Лексичний склад української мови найбільш регулярно поповнюється словами, утвореними за допомогою морфологічного способу словотворення, що становить 81% від усього проаналізованого матеріалу. Найбільша кількість неологізмів утворена суфіксальним способом (56 %). При творенні іменників значну активність проявляють суфікси ість, -ств-, -ізм, -ацій-, -нн-, -енн-, -ник, -ець.
Виявляється тенденція щодо утворення іменників на позначення опредмеченої дії за відсутності в мовній практиці відповідного дієслова. Щоб уникнути двоїстості в трактуванні словотвірних пар такого типу, розрізняємо семантичну й хронологічну (часову) мотивацію. Унаслідок первинного функціонування віддієслівного іменника виводимо відповідне дієслово саме від нього, бо в такому випадку до уваги береться насамперед хронологічний чинник: те слово, яке швидше увійшло в мову, мотивує те, яке стало вживатися пізніше. Але загальне типове відношення, за якого дієслово мотивує іменник на позначення опредмеченої дії не порушується, бо в таких іменниках все одно наявне значення процесуальності, пред­ставлене дієслівними суфіксами у складі дериватора (-уван´н´-, -ацій-). Із втратою хронологічної маркованості (коли і дієслово, й іменник на позначення опредмеченої дії функціонуватимуть одночасно) традиційна словотвірна мотивація віддієслівного іменника не викликатиме сумнівів.
Неможливість окреслити однозначно напрям мотивації при словотвірному аналізі дієслів з іншомовними коренями, що співвідносні з назвами осіб за родом діяльності (типу спонсор « спонсорувати), дає право говорити про паралельне запозичання і дієслова, й іменника. Такі нові запозичення доцільно вважати непохідними в сучасній українській мові, хоча й з безперечним виділенням відповідних суфіксів при їхньому морфемному аналізі (за аналогією до раніших запозичень: дикт-ор, дикт-ува-ти): скан-ува-ти, скан-ер; продюс-ува-ти, продюс-ер тощо.
Спостерігається тенденція використовувати в новостворених словах власне українські словотворчі компоненти замість іншомовних.
Нові прикметники творяться за допомогою суфіксів н- (-ичн-/-ічн-, -альн-, -ивн-), -ов-, -ев-, -ськ-. Для творення нових дієслів найчастіше використовується суфікс ува-.
Частка нових слів, утворених префіксальним способом, складає 16%, причому тут переважають іменники, утворені за допо­могою іншомовних префіксів анти-, де-, гіпер-, супер- та українських над-, не-, перед-. При творенні нових прикметників використовуються переважно іншомовні префікси анти-, де-, екс-, квазі-, пост-, супер-, зрідка українські не-, під-. Серед неологізмів-дієслів мало слів, що є наслідком безпосередньо префіксального творення. Однак помітно зросла кількість новотворів, у яких префікси за-, з- реалізують свою здатність вказувати на початок або кінець дії (т. зв. часове значення): задекларувати, задемонструвати, запрезентувати, здеформувати, зреформувати і т. ін. Префікси за-, з- у таких новотворах виступають одночасно семантичним й граматичним дериватором, бо від двовидових дієслів утворюють слова, що диференціюють доконане й недоконане видове значення.
Серед нових слів, утворених способом складання (20%), найбільше іменників, менше прикметників. При творенні таких лексем помітною є активізація іншомовних компонентів. Поряд із усталеними авіа-, арт-, гео-, біо-, енерго-, кіно-, макро-, міні-, парто-, психо-, теле-, термо-, транс-, -крат, -кратія, -фобія до реєстру словотворчих засобів увійшли і нові іншомовні компоненти: веб-, відео-, еко-, євро-, нарко-, -шоу, -мен тощо. Власне українські основи: багато-, взаємо-, державо-, україно- беруть участь у творенні нових композитів рідше. При творенні нових прикметників процес основоскладання, як правило, супроводжується суфіксацією.
Частина нових слів (здебільшого прикметники) утворена префіксально-суфік­сальним способом (8%) за посередництвом дериваторів анти--н-, ов-, івськ-; без--н-; між-...-н-, -івськ-; перед--н-; під--н-; поза--н-(-ичн-); пост--ськ-, -ницьк-, -ов-.
Нових слів, утворених семантичним способом словотвору, майже 19%. Нові значення розвиваються на основі метафоризації, метонімізації, детермінізації або, навпаки, термінізації загально­вживаної лексики. Утворення семантичних неологізмів, тобто формування нових значень у семантичному полі однозначного чи багатозначного слова відбувається на базі метафоричного та метонімічного переносів найменувань. Внаслідок семантичної деривації нові значення формуються найчастіше в семантичному полі іменників (70%), рідше прикметників (16 %) та дієслів (14 %). У новосформованих значеннях конкретних іменників мотивація найчастіше базується на схожості за функціонуванням (*вірус, *донор, *парасолька, *саркофаг, *човник та ін.) або за внутрішніми (напр., *коридор) чи зовнішніми озна­ками (*альбом, *тарілка тощо). Набуваючи нових значень, такі слова розширюють свої сполучувальні можливості.
Спостерігається тенденція активізувати у вживанні окремі слова, що довгий час перебували на периферії лексичної системи, а тепер, зазнавши семантичних змін, знову повернулися до її активного фонду (віче, гривня, державник, копун, симпатик).
Ефективним способом збагачення лексичного складу української мови є запозичення з інших мов (22%). В останнє десятиліття могутнім каталізатором цього процесу стало функціонування міжнародної комп’ютерної мережі (Інтернету). У зв’язку з цим особливої ваги набуває проблема співвідношення національного та інтернаціонального у межах лексичної системи української мови.
Потрапляючи в понятійне поле української лексики, неологiзм (новотвір, семантичний неологізм чи неологiзм-входження) упродовж якогось часу розхитує усталену систему, наслідки чого можуть бути різні: або нова лексема витісняє на периферію те слово, що вже вживалося, і перебирає на себе всі його функції (напр., функціонування слів спонсор та меценат); або неологiзм замінює описовий зворот, зреалiзувавши тенденцiю до економiї виражальних засобiв (довкiлля” замiсть навколишнє середовище”); або новий елемент зумовлює стилiстичне й семантичне розмежування мiж словами чи значеннями одного слова, унаслідок чого i старий, i новий компоненти посідають своє чiтко окреслене мiсце в лексико-семантичній системі мови (iмiдж як свiдомо створюване уявлення про певну особу, рiч, поняття та образ [з усiма ранiше засвiдченими значеннями]; зелений (субстант.) як природо­охоронець i зелений як колiр). Якщо нове найменування є реакцiєю мови на соцiальне замовлення, то можна прогнозувати майбутнє функцiонування такого слова, правда, за умови, що замовлення не одноразове, а дiятиме упродовж якогось часу. Якщо ж соціальна практика усунула певну реалiю, то вже не потрібна й номінація, хоч би якою новою та модною у свій час вона не була (наприклад, слова й значення слів гласнiсть, держприймання, перебудова та iн.). Такі слова переходять у розряд історизмів або цілою лексемою, або в одному iз значень багатозначного слова.
Інноваційні процеси в лексичній системі української літературної мови потребують постійного аналізу та оцінки фахівців із погляду норми. Інтенсивне словотворення та зростання кiлькостi лексичних запозичень приводить до зрушень у системi української мови. Hавала нового лексичного матерiалу (не залежно вiд походження) може загрожувати рiвновазі в системi мови, коли вона [мова] втратить можливiсть бути унiверсальним засобом спiлкування. Особливо важливо для лінгвістів дотримуватися двох основних принципiв в оцiнюванні нової лексики: принципу правильностi (вiн повинен дiяти стосовно новотворiв та стосовно словотвiрного засвоєння нових запозичень) та доцiльностi (має бути вирiшальним щодо зовнішніх входжень). Новостворені слова повинні відповідати тим словотвірним моделям, які усталені в літературній мові. Нові слова, які порушують усталені словотвірні норми слід зараховувати до оказіоналізмів або розглядати як мовні помилки.
Запозичення з інших мов є свідченням об’єктивного і закономірного процесу поповнення лексичного складу української мови. Пріоритет у створенні нової реалії зумовлює пріоритет у її номінації, а це призводить до експортування” назви. Однак некерована експансія нових запозичень, особливо в тих випадках, коли вони є дублетними до питомих українських назв, небезпечна для мовної системи, бо при цьому вона втрачає свою національну самобутність.
Для дотримання критерію доцільності уважаємо необхідною роботу спеціальної Неологічної комісії, яка, крім суто лінгвістичної оцінки нових запозичень чи калькувань, давала б практичні рекомендації щодо їх тиражування. Висновки Комісії повинні мати статус нормативного акту.
Результати роботи доповнюють уявлення про ті процеси, які відбуваються в сучасній українській літературній мові на рівні лексики.

перелік використаних джерел

Америка” (газета, США);
Березіль (журнал, Харків);
Вечірній Київ” (газета, Київ);
Відомості Верховної Ради України (інформаційний бюлетень, Київ);
Вітчизна (журнал, Київ);
Високий замок” (газета, Львів);
Голос України” (газета, Київ);
День” (газета, Київ);
Діло” (газета, Львів);
Експрес” (газета, Львів);
За вільну Україну” (газета, Львів);
Літературна Україна” (газета, Київ);
Львів і львів’яни” (газета, Львів);
Молода Галичина” (газета, Львів);
Hаука і культура (щорічник, Київ);
Освіта” (газета, Київ);
Пост-Поступ” (газета, Львів);
Поступ” (газета, Львів);
Ратуша” (газета, Львів);
Свобода” (газета, США);
Слобідський край” (газета, Харків);
Сучасність (журнал, Київ);
Тиждень” (газета, Львів);
Телебачення України;
Урядовий кур’єр” (газета, Київ);
Україна і світ” (газета, Київ)
Україна молода” (газета, Київ);
Український театр (журнал, Київ);
Український шлях” (газета, Львів);
Час/Тіме” (газета, Львів-Київ);
Флот України” (газета, Севастополь)

список використаної Літератури

1. Ажнюк Б.М. Мовні зміни на тлі деколонізації та глобалізації // Мовознавство. 2001. № 3. С.48-54.
2. Актуальные проблемы русского словообразования. Сборник научных статей. Ташкент: УКИТУВЧИ, 1982. 470 с.
3. Акуленко В. В. Вопросы интернационализации словарного состава языка. Х.: Изд-во Харьк. ун-та, 1972. 214 с.
4. Акуленко В. В. Лексические интернационализмы и методы их изучения // Вопросы языкознания. 1976. № 6. С. 50-63.
5. Баранник Д.Х. Українська мова на межі століть // Мовознавство. 2001. № 3. С.40-47.
6. Бартошевич А. К постановке вопроса об общих тенденциях развития современного русского языка // Z polskich studiów slawistycznych. Seria 6. Językoznawstwo. Warszawa, 1983.
7. Бацевич Ф. С. Процес неологізації та динаміка структури семантичного поля // Мовознавство. 1980. №3. С.54-59.
8. Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Граматика української мови: Морфологія. К.: Лебідь, 1993. 334 с.
9. Безушко В. Як писати англійські слова по-українському // Рідна мова. 1936. Т 4. № 1. С.11-14.
10.Березовенко А. Мовні зміни в незалежній Україні // Доповіді та повідомлення ІІІ Міжнародного конгресу україністів. Х.: Око, 1996. С. 99-103.
11.Болдырева С. И. Субъективизация повествования в стилис­тическом контексте и значение // Смысл и значение на лексическом и синтаксическом уровнях: Межвуз. теорет. сб. науч. трудов. Калининград: КГУ, 1986. С.62-68.
12.Брагина А. А. Hеологизмы в русском языке. М.: Просвещение, 1973. 223 с.
13.Будагов Р. А. Проблемы развития языка. Л.: Наука, 1965. 269с.
14.Булаховський Л. А. Використання засобів словотвору // Вибрані праці в 5-ти томах. Т.1. К.: Наукова думка, 1975. C.353-358.
15.Булаховський Л.А. Мовознавство в АН УРСР за час Радянської влади // Розвиток науки в УРСР за 40 років. К.: Наук. думка, 1957. С. 50-84.
16.Булаховський Л. А. Питання підвищення стилістичних вартостей мови (гнучкості, ясності, точності) // Вибрані праці в 5-ти томах. Т.1. К.: Наукова думка, 1975. С.398-446.
17.Васильев Л. М. Современная лингвистическая семантика. М.: Высш. шк., 1990. 175 с.
18.Ващенко В. С. Про розвиток української літературної мови радянського періоду // Укр. мова в шк. 1962. № 3. С.79-82.
19.Ващенко В. С. Про систему ілюстративних цитат у І томі Українсько-російського словника // УМШ. 1954. №1. С.81-83.
20.Верхратський І. Кілька слів о словарі Партицького. Львів: Друк. НТШ, 1875. 23с.
21.Верхратський І. Початки до уложення номенклятури і терминологиї природописноі народнеї: У 6 част. Львів,18641979. Ч.5. Накл. Димеша, 1872. 40 с.
22.Винник В.О. В авангарді українського радянського мовознавства // Мовознавство. 1982. № 2. С.11-21.
23.Виноградов В.В. Задачи советского языкознания // Вопросы языкознания. 1962. № 1. С.20-29.
24.Винокур Г. О. Культура языка. М.: Работник просвещения, 1925. 215 с.
25.Віняр Г.М. Словотворчі тенденції в сучасній українській мові (на матеріалі усного і писемного мовлення 80-х початку 90-х років ХХ століття). Дисертація ... канд.філол. наук. Дніпропетровськ, 1992.
26.Возний Т. М. Словотвір дієслів в українській мові у порівнянні з російською та білоруською. Львів: Вища шк., 1981. 185 с.
27.Востокова Г. В. Семантическая мотивация сложного слова // Вопросы языко­знания. 1984. № 1. С. 90-100.
28.Гак В. Г. [Рецензия]: Hовые слова и значения. Словарь-справочник по материалам прессы и литературы 60-х годов. Москва, 1971 // Вопросы языкознания. 1971. № 6. С.122-129.
29.Гак. В. Г. Новые слова и новые словари // Новые слова и словари новых слов: [Сб. ст.] / АН СССР, Ин-т рус. яз.; Отв. ред. Н. З. Котелова. — Л.: Наука, 1983. С. 15- 29.
30.Гак В. Г. Языковые преобразования / М.: Шк. "Языки рус. культуры" : Кошелев, 1998. 763 с.
31.Гальперин И. Р. К проблеме дифференциации стилей речи // Проблемы современной филологии: Сборник статей к 70-летию акад. В.В.Виноградова. М.: Наука, 1965. С. 68-73.
32.Ганцов В. Комісія для складання словника української живої мови // Звідомлення ВУАН у Києві за 1923 рік. К., 1924. С.4955.
33.Герман В. В. Індивідуально- авторські неологізми (оказіоналізми) в сучасній поезії (60- 90-і роки): Дис... канд. філол. наук. Суми, 1998.
34.Гладкий М. Наша газетна мова. Х.: ДВУ, 1928. 174 с.
35.Головин Б.Н. Общее языкознание. М.: Висш. шк., 1966. 236 с.
36.Горбачевський І. Уваги до хемічної термінольогії // Український медичний вістник. Ч.І. 1923. С.7-9.
37.Горецький П. Й. До початків української лексикографії // Лексико­графічний бюлетень. Вип. 2. К., 1952. С.3039.
38.Городенська К. Г. Префікси і префіксоїди в українській мові // Мовознавство. 1986. № 1. С. 36 - 41.
39.Городенська К. Г., Кравченко М. В. Словотвірна структура слова. Відіменні деривати К.: Наук. думка, 1981. 200 с.
40.Гринчишин Д.Г. Розвиток української літературної мови на західноукраїнських землях за роки Радянської влади // Мовознавство. 1979. №9. С.3-9.
41.Грицак Є. Неологізми Йосипа Лозинського з половини ХІХ ст. // Рідна мова. 1937. Т.5. С. 401-410.
42.Грицак Є. Новотвори в сучасній українській літературній мові. Жовква: Друкарня оо. Василіан, 1935. 65 с.
43.Грищенко А.П. Суфіксальний словотвір прикметників в українській мові // Словотвір сучасної української літературної мови / АН УРСР. Ін-т мовозн. ім. О.О.Потебні. К.: Наук. думка, 1979. С.119-170.
44.Грінченко Б. (Чайченко). Галицькі вірші [Рецензія]. // Правда”. № 8 (перша частина). С.103-111; № 9. С.150-158; № 10. С.200-206. Львів, 1891.
45.Грінченко Б. Огляд української лексикографії // ЗHТШ. Львів, 1905. Т. 66. С.130.
46.Грінченко Б. Письмо ...” // Зоря. 1892. Ч. XVXVI. С.311.
47.Ґрещук В.В. Нове про слово // Обрії”. 1996. №1 (3). С.21.
48.Ґрещук В. В. Семантико-словотвірна структура українських спільнокореневих деад’єктивів на -інь, -ість, -ота, -ина, -изна // Дослідження з словотвору та лексикології. К.: Наук. думка, 1985. С.30-34.
49.Ґрещук В. В. Український відприкметниковий словотвір. Івано-Франківськ: Вид-во Прикарпат. ун-ту ім. В.Стефаника Плай”, 1995. 208 с.
50.Даниленко Л. І. Лексико-семантичні інновації в сучасній чеській мові // Мовознав­ство. 2001. № 3. С.104-112.
51.Жовтобрюх М. А. Мова української преси (до середини 90-х років ХІХ ст.) К.: Вид-во Академії Наук Української РСР, 1963. 415 с.
52.Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. Вступ. Лексика і фразеологія. Фонетика. Морфологія. Ч. І. К.: Вища школа, 1972. 403с.
53.Загальний курс української мови / За ред. Л.А. Булаховського. Харків: Рад. школа, 1928-1929. 304 с.
54.Зализняк Анна. Семантическая деривация в синхронии и диахронии: Проект Каталога семантических переходов” // Вопросы языкознания. 2001. № 2. С.
55.Земская Е. А. Словообразование как деятельность / Е. А. Земская; Рос. акад. наук, Ин-т рус. яз. М.: Наука, 1992. 220 с.
56.Истрина Е.С. Нормы русского литературного языка и культуры речи. Москва, 1948. 130 с.
57.Їжакевич Г.П. Основні тенденції розвитку та взаємодії лексичних систем сучасних мов // Мовознавство. 1982. № 6. С. 20-27.
58.Їжакевич Г.П. Українсько-російські мовні зв’язки радянського часу. К.: Наук. думка, 1969. 302 с.
59.Калинин А.В. Лексика русского языка. М.: Изд-во МГУ, 1978. 232 с.
60.Караванський С. Секрети української мови: Hауково-популярна розвідка з додат­ком словничків репресованої та занедбаної лексики. К.: УКСП Кобза”, 1994. 152с.
61.Карпович А. Є., Малаховский Л. В. О принципах построения "Словаря английских неологизмов" К. Л. Барнхарта // Hовые слова и словари новых слов. Л.: Наука, 1978. С. 64-71.
62.Керницький І. М. Рецензія на Лексикографічний бюлетень // Укр. мова в шк. 1955. № 5. С.82-83.
63.Кирилюк Є., Жовтобрюх М. Видатна праця українських лексикографів // Радянська Україна. 1969. 19 квітня.
64.Клименко Н.Ф. Словоскладання. Абревіація // Словотвір сучасної української літературної мови / АН УРСР. Ін-т мовозн. ім. О.О.Потебні. К.: Наук. думка, 1979. С.314-403.
65.Клименко Н.Ф. Карпіловська Є.А. Словотвірна морфеміка сучасної української літературної мови. К.: УкрНДІПСК, 1998. 161 с.
66.Ковалик І. І. Вчення про словотвір. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1961. Вип. 2. 83 с.
67.Ковалик І. І. Питання слов'янського іменникового словотвору. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1958. 153 с.
68.Ковалів П. Чистота і правильність української· літературної мови. Мюнхен: Рідне слово, 1946. 34 с.
69.Коваль А., Коптілов В., Русанівський В., Франко З. Дбати про кульутру мови // Радянська Україна”. 1963. 13 червня.
70.Коломієць В. Т. Збагачення мови новими словами // Рідне слово. Вип. 9. К.: Наук. думка, 1974. С.14-20.
71.Коломієць В.Т. Розвиток лексики слов’янських мов у післявоєнний період. К.: Наук. думка, 1973. 304 с.
72.Комлев Н.Г. Десять тысяч русских неологизмов: от оттепели” до пересторойки” // Вестник Моск. ун-та. Сер. 9. Филология. 1996. № 4. С.168-171.
73.Коптілов В.В. Барви слова // Мовознавство. 1967. №1. С.62-69.
74.Костомаров В. Г. Слова-сигналы // Русская речь. 1967. № 3. С.56-60.
75.Котелова Н. З. Проект Словаря новых слов русского языка. Л.: Наука, 1982. 86с.
76.Крымский А. Словарь російсько-український. Том перший. А