СТРУКТУРНА ОРГАНІЗАЦІЯ Й ДИНАМІКА ПОБУТОВОЇ ЛЕКСИКИ ПІВДЕННОСЛОБОЖАНСЬКИХ ГОВІРОК

Краткое описание

Національна академія наук України
Інститут української мови
На правах рукопису

Тищенко Лариса Миколаївна
УДК 811.161.2’ 282.2

СТРУКТУРНА ОРГАНІЗАЦІЯ Й ДИНАМІКА ПОБУТОВОЇ ЛЕКСИКИ ПІВДЕННОСЛОБОЖАНСЬКИХ ГОВІРОК

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних
наук, професор
Гриценко
Павло Юхимович

Київ - 2002

З М І С Т
ВСТУП 4
Розділ І. Структурна організація і семантика побутової лексики південнослобожанських говірок 17
1.1. Тематична група лексики на позначення житлових приміщень 17
1.1.1. Логіко-предметне членування назв житлових приміщень та їх
частин 17
1.1.2. ЛСГ назв житлових приміщень 18
1.1.3. ЛСГ назв основних частин, деталей житла 28
1.1.4. ЛСГ назв хатніх забудов 47
1.1.5. ЛСГ назв внутрішнього упорядкування житлових приміщень 60
1.2. ТГЛ на позначення господарських приміщень 68
1.2.1. Логіко-предметне членування ТГЛ назв господарських
приміщень 68
1.2.2. Лексична реалізація семи ‘місце, на якому розташована хата з
господарськими будівлями’ 68
1.2.3. Назви приміщень для свійських тварин 71
1.2.4. Лексична реалізація семи ‘приміщення для зимівлі вуликів’ 81
1.2.5. ЛСГ назв приміщень для птиці 83
1.2.6. Назви приміщень для зберігання зерна, снопів, полови, соломи 85
1.2.7. Лексична реалізація сем, пов’язаних із назвами приміщень для дров та їх частин 91
1.2.8. ЛСГ назв погреба та його частин 94
1.2.9. Назви колодязів та їх частин 100
1.2.10. ЛСГ назв огорож 108

1.3. ТГЛ назв меблів та предметів хатнього вжитку 116
1.3.1. Логіко-предметне членування ТГЛ назв меблів та речей хатнього вжитку 116
1.3.2. ЛСГ назв меблів для сидіння 117
1.3.3. ЛСГ назв стола та його частин 121
1.3.4. ЛСГ назв меблів для одягу 124
1.3.5. ЛСГ назв меблів для спання та їх частин 129
1.3.6. ЛСГ назв меблів для посуду та продуктів 136
1.3.7. ЛСГ назв речей для спання 138
1.3.8. Лексична реалізація семи ‘посуд (загальна назва)’ 145
1.3.9. Лексична реалізація семи ‘тканина, покрита з одного або двох боків особливою речовиною, що робить її водонепроникною’ 146
Розділ ІІ Ареалогія побутової лексики південнослобожанських говірок 148
2.1. Загальна характеристика просторової диференціації
побутової лексики південнослобожанських говірок 148
2.2. Основні зони південнослобожанських говірок 154
Висновки 172
Список використаних джерел 180
Список використаної літератури 183
Додаток А. Атлас побутової лексики південнослобожанських говірок 207
Додаток Б. Питальник для збирання побутової лексики південнослобожанських говірок 349
Додаток В. Словник побутової лексики південнослобожанських говірок 355

ВСТУП
Одним із першочергових завдань сучасної української діалектології є системне вивчення окремих тематичних груп лексики (ТГЛ), з’ясування семантики та географії лексики на всій етномовній території або на частині цієї території. Практика свідчить, що наблизитись до об’єктивного й всебічного опису лексичної диференціації певного континуума можна насамперед шляхом максимально повного охоплення лексики, здійснюваного поетапно за окремими сегментами системи” [61, с. 14]. Велику роль при описі структури діалектів, визначенні діалектного членування мови в цілому відіграє вивчення діалектної лексики за окремими ТГЛ та лексико-семантичними групами (ЛСГ).
Наявність у лексиці різних видів взаємозв’язку, взаємодії між окремими складовими одиницями, наявність певної системи спричинили необхідність вивчення лексики за окремими об’єднаннями. Загальновизнаною є теза, що дослідження діалектної лексики і семантики у контексті системи дає змогу пізнати аналізовані мовні факти глибше, зсередини, виявити такі їх характерні ознаки, які залишаються непомітними, прихованими при атомарному підході до об’єкта вивчення” [63, с. 91]. Такий спосіб парадигматичного дослідження лексики у лінгвістиці вже традиційний, хоча й не до кінця реалізовано його потенціал. Системний підхід до лексики як об’єкта вивчення обстоював ще наприкінці XІX століття О.О.Потебня [215, с. 6З-76], пізніше цю думку підтримував і розвивав М.М.Покровський [212, с. 75]. На думку Г.А.Уфімцевої, історико-семасіологічні дослідження академіка М.М.Покровського ціла епоха не тільки у вітчизняній, але й у світовій семасіологічній науці” [262, с. 60]. Подальший розвиток ідея системного вивчення лексики отримала в працях О.М.Трубачова [258-260], М.І.Толстого [255-257], Д.М.Шмельова [287], Г.П.Клепікової [105108], П.Ю.Гриценка [61-68], Б.Фалінської [290], О.Є.Кармакової [103], Г.Л.Аркушина [5-7], М.В.Бігусяка [22], Н.В.Бухтія [24], Н.Ф.Венжинович [31] та ін. Крім того, лексико-семантична система діалектної мови як складний і багатогранний об’єкт дослідження відображена у працях Й.Ю.Пуя [219], Н.П.Дейниченко [72], З.Т.Ганудель [38-39], O.О.Черепанової [277-278], Я.Басари [288], Г.Ф.Вешторт [289], Л.Т.Вигонної [35], О.А.Могили [169], I.І.Лучиця-Федорця [137], М.В.Никончука та О.М.Никончука [183-190], О.М.Євтушка [86-91], Ф.Й.Бабія [9-10], М.Ф.Кривчанської [122-123], Н.К.Соколової [247], Т.П.Терновської [253], Є.Д.Турчин [261], А.М.Шамоти [279], Г.Ф.Шила [286], Л.Д.Фроляк [263-271], Л.І.Дорошенко [75-76], які здійснили опис і системну експлікацію окремих шарів лексики (ткацької, зоологічної, землеробської, скотарської, будівельної та ін. номінації окремих діалектних зон) української, білоруської та польської мов. Тематичні групи діалектної лексики дедалі активніше розглядаються в українській діалектології (див. 4, 21, 37, 125, 211, 250, 272, 284). Праці згаданих мовознавців не тільки дають уявлення про стан дослідження окремих ТГЛ, а й відкривають білі плями” щодо реалізації тематичного та ареалогічного підходів у вивченні діалектної лексики.
Зібрані сьогодні матеріали є цінним джерелом для найрізноманітніших лінгвогеографічних атласів: Лексичного атласу української мови, Атласу східнослов’янських ізоглос, Загальнокарпатського діалектного атласу, Загальнослов’янського лінгвістичного атласу, Лінгвістичного атласу Європи; вони становлять базу для створення Словника українських говорів.
Щоб охарактеризувати окрему тематичну групу лексики на всій території поширення мови, необхідно забезпечити вивчення ТГЛ у всіх зонах її побутуваня в повному обсязі щодо її структури. Тому слушним видається зауваження К.Д.Глуховцевої, що вивчення лексичних шарів ... є невідкладним завданням, без вирішення якого не можна говорити про системне дослідження лексики” [45, c. 2].
Вирішення основних завдань української діалектології, зокрема реалізація ідеї системного вивчення діалектної лексики, забезпечує цінним матеріалом не тільки лінгвістичні, а й нелінгвістичні галузі досліджень, що особливо актуально сьогодні, коли зріс інтерес до всебічного вивчення української мови, її історії, духовної та матеріальної культури українців. А наука про українську мову, про її живу народну основу не може розвиватися і збагачуватися фактами без докладної характеристики говорів” [30, с. 3].
Лексика народного побуту назви житлових і господарських приміщень, назви меблів, речей хатнього вжитку є стійким утворенням у складі загальнонаціональної мови (як літературного, так і діалектного її різновидів). Лексеми цієї ТГЛ позначають реалії, які споконвіку є складовою частиною матеріальної культури нашого народу. А, як відомо, об’єктом вивчення не лише етнографів, але й діалектологів є виробнича діяльність селянина, його побут, його духовна культура. Не можна збирати матеріал, що характеризує діалектні відмінності, не знаючи добре самого побуту селянина” [18, с. 5]. Отже, побутова лексика є предметом вивчення не лише лінгвіста (зокрема діалектолога), а й історика, етнографа, археолога, фахівців, які цікавляться матеріальною й духовною культурою народу.
Ураховуючи те, що вивчення лексико-семантичних груп діалектної лексики відіграє важливу роль в описі діалектів в цілому, при уточненні фактів історії, етнології, значення свідчень діалектної лексики виходить за межі суто мовознавчої проблематики. Тому вважаємо прогалиною у розвитку українського мовознавства той факт, що багато тематичних груп лексики українських говорів сьогодні або взагалі не вивчено, або вивчено фрагментарно. До ареалів, які недостатньо вивчені, належать і південнослобожанські говірки. Ф.Т.Жилко справедливо зазначав, що об’єктами лінгвогеографічного дослідження, як правило, були давні українські говори, новостворені говори традиційно вважалися малоінформативними, тому їм мало пощастило щодо вивчення, зокрема й методами лінгвістичної географії [95, с. 3]. Значна частина новожитніх говорів розташована на території Слобожанщини, яка займає терени Луганської, Харківської, Донецької областей України та Воронезької, Бєлгородської, Курської, Ростовської областей Росії. Однак, незважаючи на значну територію, історичних, етнографічних і діалектних свідчень про Слобожанщину мало. Як зазначав на початку XX ст. М.Ф.Сумцов, якось пощастило двом повітам, Куп’янському та Старобільському, позаяк тут здавна працює добродій Петро Іванов і його численні співробітники з учительства; а про останні повіти відомостей занадто мало” [251, с. 5]. Недостатньо вивченими є діалектні особливості краю, його культура, побут, історія. Згадаємо, що ще К.Михальчук назвав Слобожанщину terra incognita землею невідомою” [117, c. 478].
Вперше в українській діалектології на характерні риси слобожанських говірок звернули увагу М.О.Максимович [146], О.О.Потебня. Зокрема, останній у праці Общий литературый язык и местные наречия” виділив Слобожанщину як окреме мовне утворення [215]. Наприкінці XІX століття одній із говірок Слобожанщини (слобода Олексіївка Старобільського пов. Харківської губ.) присвятив своє дослідження О.В.Вєтухов [32]. Дослідження слобожанських говірок у XX столітті ведеться у двох напрямах: 1) вивчення фонетичних, морфологічних та лексичних особливостей говірок, що знаходяться на території Росії і мають ознаки південно-східного і поліського наріч; 2) порівняльно-історичне дослідження говірок Харківської і Луганської областей, які кваліфікуються як західнослобожанські та східнослобожанські” [45, с. 3 ]. Праці сучасних дослідників говірок Слобожанщини подають інформацію про слобожанську діалектну систему в цілому або окремі її сегменти. Зокрема, сьогодні відомо, що новостворені говори на сході й півдні України і в Росії формувались на основі південно-східного діалектного типу. У частині новостворених говорів дуже виразно проступають елементи південно-західного, а зрідка й північного (поліського) діалектних типів. Як свідчать різні монографічні дослідження та розвідки, південно-західні діалектні елементи найбільше виявляються в говірках на захід від басейну р. Інгульця, а також у східнополтавських і частково у південнослобожанських говірках” [95, с. 5-6].
Оскільки міждіалектні контакти виявляються на всій території новостворених говорів, то можна говорити про явища інтерференції й на території Слобожанщини, про зміни у фонетичній (фонологічній), граматичній та лексичній системах, які є наслідком контактування різних мовних систем чи різних діалектних систем однієї мови. У.Вайнрайх [25], Ю.О.Жлуктенко [96], Т.Г.Шевченко [285] трактують інтерференцію як мовне явище, породжене білінгвізмом; з цього питання див. також праці В.С.Ващенка [29], Г.О.Козачук [117], З.Л.Омельченко [202], Є.С.Отіна [209]. Однією з причин появи на території Слобожанщини інтерферентних явищ є тривалість і постійність контактів між носіями різномовних / різнодіалектних систем. Саме ці явища привернули насамперед увагу дослідників слобожанських говірок Воронезької області (О.М.Бескровний [19-20], Н.П.Гринкова [58-60], М.Т.Авдєєва [1-3], Г.П.Солонська [248], М.С.Ковальов [114]). Питання синтаксису цих говірок розглядала В.І.Собіннікова [244-246]. Т.Є.Воронiна [34], В.І.Дьякова та В.Н.Хитрова [85] реалізували тематичний підхід до збирання й аналізу діалектної лексики. Так, Т.Є.Вороніна [34] дослідила сільськогосподарську лексику українських говорів Воронезької області, В.І.Дьякова та В.Н.Хитрова [85] лексику на позначення надвірних будівель у воронезьких говірках. А.А.Сагаровський [222-228] присвятив свої дослідження найрізноманітнішим аспектам структури й функціонування північнослобожанських говірок: питанням контактів різнодіалектних систем, багатоплановим щодо контактів говіркам Бєлгородщини, їх морфологічній і фонетичній системам. Отже, в українській діалектології XX століття вчені активно розробляли перший напрямок у дослідженні слобожанських говірок: вивчення фонетичних, морфологічних та лексичних особливостей говірок, що поширені на території Росії і мають ознаки південно-східного і поліського наріч; ці дослідження мали виразний синхронний описовий характер.
Особливості східнослобожанських говірок вивчав Б.А.Шарпило [280-283], сьогодні їх продовжують досліджувати К.Д.Глуховцева [41-54], В.В.Лєснова [126-133], І.В.Магрицька [139-145], І.О.Ніколаєнко [191-200], Т.І.Сердюкова [229-234], Г.Барилова [14-15], О.Попова [213]. У працях К.Д.Глуховцевої, В.В.Лєснової, І.О.Ніколаєнко, І.В.Магрицької матеріали подано картографічно, здійснена спроба діахронічного аналізу лексики. Діалектному словотворенню східнослобожанських говірок присвячені праці З.С.Сікорської [235-236]. Західнослобожанським і південнослобожанським говіркам присвячена лише праця Л.А.Лисиченко Особливості говорів східних районів (Куп’янського і Дворічанського) Харківської області” [136]. Деякі спостереження над лексикою західнослобожанських говірок, здійснені Л.А.Лисиченко, вимагають, на думку К.Д.Глуховцевої, уточнення й перевірки на широкому тлі різних тематичних груп, оскільки лексична система слобожанських говірок у межах України як цілості ще не була предметом системного й докладного аналізу [45, с. 4], за винятком побутової лексики. Системним ґрунтовним дослідженням тематичної групи побутової лексики східнослобожанських говірок є праці К.Д.Глуховцевої [41-54]. Вагомим внеском у вивчення новожитніх діалектів стали праці В.А.Чабаненка [274-275], зокрема, його Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини”.
Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю вивчення складу, семантики й географії лексики південнослобожанських говірок, яка досі не була предметом спеціального аналізу, з’ясування тенденцій формування й динаміки лексичних підсистем новожитніх говірок.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з плановою науковою темою Інституту української мови НАН України Українська діалектна мова сьогодні: онтологічний та гносеологічний аспекти”, підготовкою Словника українських говорів та Лексичного атласу української мови.
Основну увагу зосереджуємо на лексиці, яка позначає житлові і господарські споруди, їх складові частини, а також на номінації меблів та предметів хатнього вжитку. Системний аналіз лексики досліджуваного ареалу, як на сучасному зрізі, так і в діахронії, тісно пов’язаний з історією; на формування фонетичної, морфологічної, лексичної, словотвірної структури слобожанських говірок, безумовно, вплив мала історія заселення цього краю. Загальновідомо, що слобожанські говірки це говірки пізнішого утворення, які виникли внаслідок заселення й дозаселення. Найдавніше заселена північно-західна територія побутування слобожанських говірок, про це, зокрема, свідчить і топоніміка та гідроніміка півдня Сумської та крайнього заходу Харківської області. Заселення й дозаселення Слобідської України відбувалося в ХVІ-ХVІІ ст. і пізніше. На цій території схрещувалися колонізаційні рухи з півдня Середньої Наддніпрянщини, з північної її частини та Чернігівщини. Крім того, сюди переселялися взагалі з Правобережжя. Було переселення і з території південноросійських говорів. У поступовому русі на схід колонізаційні хвилі українського народу йшли на території слобожанських говорів” [94, с.160]. Внаслідок поєднання різноспрямованих колонізаційних рухів на території Слобідської України виникли слобожанські говірки південно-східного діалектного типу з рядом регіональних відмінностей.
За іншими джерелами, на території Слобожанщини під час панування татарських орд з середини XІІІ ст. давні слов’янські поселення були знищені. Процес заселення цього краю українцями і росіянами розпочався в першій половині XVІ ст. У XVІ ст. на Слобожанщині, що була у володінні Російської держави, жила велика кількість українських козаків, які разом з російським військом воювали проти татар” [162, с. 110].
Найдавнішими поселеннями Слобожанщини, зокрема південної її частини, є Святогірський монастир та місто Цареборисів. Про Святі гори ми маємо звістки в дуже давніх пам’ятках нашого письменства; на них тепер красується Святогорський монастир,” писав Д.І.Багалій у своїй Історії Слобідської України” [11, с. 16]. Про час заснування Святогірського монастиря точних відомостей немає. Першу документальну звістку про Святогорський монастир ми маємо у 1624 р. Святогорський монастир був самим далеким південним місцем на Україні” [11, с. 36]. У XVІІ ст. на території Слобідської України поставали нові міста. Між тим ширилося заселення і Південної Слобожанщини і тамечки склався Балаклійський полк. У 1663 р. приїхав у Бєлгород козачий отаман Яків Степанович Черніговець і прохав дозволу поселитися з своїми українськими задніпрянськими переселенцями на татарських перелазах по р. Донцеві при гирлі річки Балаклії. Се місто лежало у 80 верстах од Харкова і у 50 верстах од Змієва і за ним не було ще ніякої оселі (виключаючи Святі гори)А що найважніше балаклійський осадчий збудував і кріпость Ізюм” [11, с. 34]. У цей час населення Слобожанщини інтенсивно зростає, оскільки сюди продовжують прибувати українські козаки, селяни та міщани, які тікали з Наддніпрянщини від польсько-шляхетського гніту. Багато міст і сіл було засновано вихідцями з Чернігівщини, Переяславщини, Київщини, західного Поділля і Волині. У XVІІІ ст. спостерігаємо значне збільшення загальної кількості населення на Слобожанщині. За 40 років (з 1732 по 1773) в Охтирському полку число мешканців збільшилося на 31%, у Харківському на 76%, в Ізюмському на 90%, у Сумському на 100%” [11, с. 46]. Крім українських поселенців на території Слобожанщини були росіяни. Так, у 60-х роках XІX ст. етнографічний склад населення Харківської губернії був такий: на 87,78% українців в губернії приходилося 11,45% великоросів, себто перших було у вісім разів більше, ніж других. Але великоросійське заселення Слобожанщини було дуже невелике, як його зрівняти з українським; теперішня Харківська губернія по свойому історико-етнографічному складу являється українською і являє з себе органічну частину території України, а її населення таку ж частину українського народу” [11, с. 22-23]. Так зване чужоземне заселення Слобідської України було незначним. Сюди приходили серби, калмики, цигани, євреї, а також невелика кількість поляків та греків.
Отже, переважна частина слобожан була українцями; вони прийшли на нові землі з-за Дніпра, звідки принесли з собою українську культуру, віру, мову й національну свідомість. Як бачимо, населення Слобожанщини склалося з ріжних етнографічних поділів українського народу і через те, як воно звичайно буває, й українська мова тут витворилася не задніпрянська, не галицька, не чернігівська, а власна, місцева, немов середня між ними; більш усього вона наближається до полтавської і київської мови, мабуть, через те, що переселення з Лівобережжя було досить велике у Слобожанщину; Лівобережжя і Слобожанщина були сусідами” [11, с. 28].
Однорідність південно-східних діалектів спричинила до того, що поділ їх на три групи говірок (середньонаддніпрянські, степові та слобожанські) є до певної міри умовним, а окремі розмежувальні лінії не зовсім виразними, приблизними, оскільки в питанні їх визначення діалектологи не завжди приходять до однакових висновків. С.П.Бевзенко зокрема зазначає, що слобожанські говірки на півдні межують зі степовими, розмежування з якими приблизно проходить по лінії Красноград Ізюм і далі на схід по Сіверському Дінцю” [16, с. 237]. На думку І.Г.Матвіяса межа між слобожанським і степовим говорами проходить приблизно по лінії: Новомосковськ Лозова Слов’янськ і далі на схід по ріці Сіверський Донець”[162, с. 119]; отже, І.Г.Матвіяс до південнослобожанських говірок відносить і північні райони Донецької області, а не лише південні Харківської, як вважає С.П.Бевзенко.
Під час визначення ареалу поширення південнослобожанських говірок, що стали об’єктом дослідження, зокрема їх південної межі, за основу взято думку І.Г.Матвіяса, що ареал слобожанського говору загалом збігається з історичними межами Слобідської України” [162, с. 112].
Заселення Слобожанщини, в тому числі й південної її частини, великою мірою залежало від розташування річок на цій території. Як колись давньоруські слов’яне селилися понад річками, так саме і слобожане перш усього починали селитися там, де було більше води Усі найважніші й найстаріші міста й слободи осажувалися на річках: Суми на Пслі, Лебедин на Ольшані, Охтирка на Охтирці, Вільний на Ворсклі, Краснокутськ і Богодухів на Мерлі, Золочів на Удах, Валки на Мжі, Харків на Харкові і Лопані, Цареборисів на Осколі, Вовчанськ на Вовчій, Тор (Слов’янськ) на Торці, Чугуїв, Зміїв, Ізюм, Святогорський монастир на Донцеві” [11, с. 17].
Отже, серед найважливіших і найстарших міст Слобожанщини Д.І.Багалій називав не лише Ізюм, а й Цареборисів (нині сел. Червоний Оскіл Ізюмського р-ну Харківської обл.), Святогорський монастир (сучасне місто-курорт Слов’яногірськ Слов’янського р-ну Донецької обл.), а також Тор (нині місто Слов’янськ Донецької області), з якими науковець ототожнює територію Південної Слобожанщини. Зокрема, характеризуючи природні багатства Слобідської України, Д.І.Багалій зазначає, що тут мінералів було обмаль тільки солі було дуже багато, і її здобували на торських (по ріці Тору), нині слов’янських і маяцьких озерах. Ізюмська околиця Слобожанщини оселена була найголовніше тими переселенцями, котрих приваблювала отся сіль, яку потім чумаки розвозили по всіх усюдах” [11, с. 18]. Тож, на думку Д.І.Багалія, поселення по річці Тор (Сухий торець) ізюмська околиця Слобожанщини”, тобто її південна межа.
До території Слобожанщини належить і місто Артемівськ Донецької області та населені пункти, розташовані в Артемівському районі, зокрема в північній його частині, оскільки згадку про це місто також знаходимо у праці Д.І.Багалія: Щоб ясно зрозуміти, що таке виявляли з себе сотенні міста, скажемо кілька слів про нове місто Бахмут (Артемівськ), котре збудовано було козаками Ізюмського полка на р.Бахмуті. Його збудовано було для захисту од татар і для згону туди худоби од татарських нападів” [11, с. 45]. У 1704 р. козаки Ізюмського полку дістали грамоту, де розв’язаний був їх позов з донцями за р.Бахмут, Красну та Жеребець; сі річки з землями лишилися слобожанам і були ними заселені (се теперішні Ізюмський і Куп’янський повіти Харківської та Бахмутський Катеринославської губерній)” [11, с. 41]. Хоча не можна заперечувати й той факт, що Бахмутські поселення поступово стали відокремлювати від Слобожанщини .
Отже, з огляду на історичний опис території Слобожанщини, зокрема її південної частини, більш умотивованою є думка І.Г.Матвіяса про те, що межа між слобожанськими та степовими говірками проходить, не виключаючи північні райони Донецької та окремі південні райони Харківської областей, а, навпаки, охоплюючи їх.
На думку Ф.Т.Жилка південнослобожанські говірки своїми рисами ближче до східнополтавських, мають домішки південно-західних говірок (переважно подільських)” [93, с. 259]. Місцевих відмінностей у фонетиці, морфології та лексиці слобожанських говірок порівняно з середньонаддніпрянськими зустрічається небагато. Частину цих відмінностей певною мірою пояснює історія їх формування: вони мають більш або менш збережені (а здебільшого змінені) ті діалектні елементи, що стали для них основою. Інші місцеві слобожанські говіркові особливості виникли внаслідок змішування й контактів різнодіалектних елементів.
Незважаючи на помітну активізацію вивчення південно-східних говорів у ХХ ст. (див. 70-71, 73, 77-83, 97-99, 102, 109-113, 120, 148-149, 157, 160, 163-164, 166-167, 201, 203-204, 214, 237-243, 252), в українській діалектології відсутнє системне дослідження південнослобожанських говірок, зокрема, на матеріалі побутових назв. Лексика на позначення житлових і господарських приміщень, яку людина здавна використовувала для позначення найнеобхідніших реалій щоденного життя, побуту, реалій свого матеріального середовища, належить до загальновживаної. Про це свідчать давні лексикографічні праці, тексти писемних пам’яток (див. 23, 32, 55, 57, 84, 92, 205-206, 208, 210, 216, 220, 251, 254, 276). Активне функціонування лексики на позначення житлових та господарських приміщень у давніх пам’ятках засвідчує той факт, що майже всі мовознавці, які вивчали мову писемних пам’яток, обов’язково фіксували лексеми цієї тематичної групи (див. 40, 104, 182, 273); зокрема, будівельній лексиці у Повести временных лет” присвятив окремий розділ своєї праці А.С.Львов [138].
У XX столітті зріс науковий інтерес не лише до будівельної лексики, зафіксованої в писемних пам'ятках, а й до вивчення специфіки її функціонування в говорах. Одним з перших і найважливіших кроків на цьому шляху було дослідження діалектних особливостей говірки села Михиринець Старокостянтинівького пов. Волинської губ. С.Гаєвського [36], який подав назви сільських будівель, їх частин та деталей у цій говірці. Вивчення назв житлових та господарських приміщень було продовжено лише в другій половині XX ст.: на матеріалі російських рязанських говірок це здійснив В.Г.Рудельов [221], на матеріалі новожитніх південноросійських В.Є.Гольдін [56], на матеріалі переважн

Список литературы

В И С Н О В К И
Вивчення складу, структурної організації та ареалогії назв житлових і господарських приміщень, меблів та речей хатнього вжитку на території поширення південнослобожанських говірок дозволяє зробити такі висновки:
1. Побутова лексика південнослобожанських говірок становить сукупність цілісних ТГЛ, що мало пов’язані між собою, є відносно автономними утвореннями. Аналіз трьох тематичних груп лексики народного побуту південнослобожанських говірок назв житлових приміщень, назв господарських приміщень та меблів і предметів хатнього вжитку виявив, що кожна з них є складною багатоплановою системою, яка, в свою чергу, представлена рядом лексико-семантичних та окремих мікрогруп лексики. Всі лексико-семантичні об’єднання утворюють структурну цілісність, що виражено в наявності єдиного структурного центру, взаємозв’язків між одиницями різних ЛСГ, зокрема, дериваційних зв’язків між елементами суміжних мікрогруп.
Формування окремих ЛСГ відбулося на ?рунті спільних ДО, серед яких головними є: 1) час побудови житла; 2) якість споруди; 3) призначення реалії. Характерною ознакою аналізованого сегмента лексичної системи є наявність великої кількості багатозначної лексики, окреслення функціонально базового та маргінального шарів лексики.
Зафіксовані лексеми чітко утворюють дві окремі групи: назви мотивовані (напр., сви|нарник, сви|н’ушник, сви|нарн’а, сви|нарничок, сви|нух, сви|н:ик, сви|нинец’, поро|с’атник ‘приміщення або загородка для утримання свиней’) й немотивовані (саж, са|жик, са|жок, саж|ник, хл’іў, хл’і|вец’, са|раĭ, баз, |загорода, заго|родка, |куча, ста|нок ‘приміщення або загородка для утримання свиней’).
2. Основний шар побутової лексики південнослобожанських говірок складає загальнонародна лексика давнього походження, що засвідчує і її висока функціональна активність. Цей шар лексики представлений:
а) назвами праслов’янського походження: |лава ‘ослін, лава у вигляді довгої дошки без спинки і бокових билець на чотирьох ніжках’, п’іч ‘викладена з каменю чи цегли споруда для випікання хліба, приготування страв тощо’ , дом ‘селянський житловий будинок’, дв’ір ‘місце, на якому розташована хата з господарськими будівлями’;
б) назвами давньоруського походження: бу|динок ‘селянський житловий будинок’, ого|рожа ‘тин, паркан (загальна назва)’, воро|ток, ва|лок ‘пристрій над колодязем у вигляді вала з ручкою, на який намотується канат або ланцюг для витягання відра з водою’, |горниц’а ‘гарно прибрана, парадна кімната в будинку’, р’ад|но ‘домоткане грубе полотнище із різнокольорових поперечних смуг, яким покривали ліжко’, |короб ‘верхній брус рами дверей’;
в) лексемами, утвореними на власне українському ґрунті: пок|р’іўл’а ‘переважно тимчасове приміщення (часом з двома, трьома стінами) для утримання домашніх тварин або зберігання воза, сільськогосподарського реманенту та різного майна’, ха|тинка ‘стара селянська хата’, при|ч’ілок ‘бічна стіна хати’, п’і|д:ашки ‘прибудова із східцями біля входу в будинок’, ‘невисокий, переважно земляний насип, обшитий дошками, який споруджують вздовж стін хати знадвору’, са|диба ‘місце, на якому розташована хата з господарськими будівлями’; од|в’ірок ‘один з двох вертикальних брусів рами дверей’; по|в’ітка ‘переважно тимчасове приміщення (часом з двома, трьома стінами) для утримання домашніх тварин або зберігання воза, сільськогосподарського реманенту та різного майна’, при|с’інки ‘прибудова із східцями біля входу в будинок’, ск|рин’а ‘великий ящик з кришкою і замком для зберігання одягу (переважно святкового), коштовних предметів та ін.’, ко|морка ‘неопалюване невелике приміщення в житловому будинку або окрема прибудова біля хати для зберігання їстівних припасів, різних речей’, саж ‘приміщення або загородка для утримання свиней’, до|л’іўка ‘долівка, утрамбована, вирівняна та помазана глиною земля в хаті’;
г) лексемами, запозиченими з російської мови цілісними мовними знаками, хоч однокорінні утворення можуть бути відомі в українських діалектах; на російське джерело їх постання часто вказує формальна структура цих лексем: |коĭка, кро|ват’, |в’ешалка, стул, шкаф, пос|т’ел’, по|суда, пост|роĭка, |комната, ам|бар;
ґ) словами, запозиченими з інших мов: кар|кас (з франц.), ка(о)|мод, (через посередництво рос. і польськ. мови з французької), гард’е(і)|роп (з франц.), гарн’і|тур (з нім.), |куфер (з нім.), бу|ф(’)ет (з франц.), ди|ван, д’і|ван (з турец.), ка|напа (через посередництво польськ. м. з франц.), ку|шетка (з франц.), |л’ада (з нім.);
д) ендемічною лексикою чи семантикою південнослобожанських говірок: ве|личка ‘гарно прибрана, парадна кімната в будинку’, |ватн’ік ‘тепла ковдра на ваті’, ган|делик, га|д’ушник ‘стара селянська хата’, запо|личка ‘нижня частина віконної рами (плита, дошка)’, |мазанка ‘долівка, утрамбована, вирівняна та помазана глиною земля в хаті’, |около ‘бічна стіна хати’, при|д’ел’чик, при|боĭчик ‘прибудова із східцями біля входу в будинок’, об|кат (аб|кат, об|катка) ‘невисокий, переважно земляний насип, обшитий дошками, який споруджують вздовж стін хати знадвору’, по|ноўка, шпа|роўка ‘мазана стеля в хаті’.
3. Незважаючи на міжмовну та міждіалектну взаємодію, відчутний вплив нівеляційних процесів, зміни в господарському житті діалектоносіїв компонентний склад аналізованих ЛСГ здебільшого залишається сталим.
4. Спостереження за динамікою розвитку побутової лексики виявило такі основні зміни в говірках :
а) поширення словника діалектоносіїв лексикою, запозиченою з інших говіркових систем, як правило, із збереженням у мовленні й загальновживаних варіантів, напр., стоўп, слуп, ву|шак, |вер’і(|)йа, к|лун’а, |шопа, дв’ір (двор), у|бора, граж|да, зал (|зала), касо|мари, ком|форка, фа|йерка;
б) збагачення словникового запасу за рахунок ендемічної лексики, напр., попие|рина, по|пона, прит|ворок, зак|расиц’а, ло|за, ло|зоўн’а; низька функціональна активність власне діалектних назв, напр., шпа|роўка ‘мазана стеля в хаті’, ста|нок ‘приміщення або загорода для утримання свиней’, сви|н’а ‘склепіння печі, внутрішнє опукле верхнє покриття над черінню’, прит|ворок ‘ящичок на всю ширину верхньої частини скрині для дрібних речей’;
в) зміна семантики окремих лексем унаслідок змін у побуті мовців, напр., по|пона ‘домоткане грубе полотнище із різнокольорових поперечних смуг, яким покривали ліжко’, ‘ковдра бавовняна’, ‘велика наволока на ковдру’; р’ад|но ‘домоткане грубе полотнище із різнокольорових поперечних смуг, яким покривали ліжко’, ‘ковдра бавовняна’, ‘велика наволока на ковдру’,‘простирадло’; де|р’уга ‘домоткане грубе полотнище із різнокольорових поперечних смуг, яким покривали ліжко’,‘велика наволока на ковдру’; |дом’ік ‘невеликий за розмірами житловий будинок’,‘селянський житловий будинок’; за|бор ‘тин, паркан, огорожа (загальна назва)’,‘паркан з дощок’,‘огорожа з вертикальних дощечок, розріджено прибитих до двох (трьох) паралельних горизонтальних лат (рейок)’,‘огорожа з жердин, горизонтально закріплених між стовпами’,‘огорожа, сплетена з лози на забитих у землю кілках’; зал(а) ‘гарно прибрана, парадна кімната в будинку’, ‘кімната, у якій споживають їжу (святкове споживання)’; по|рог ‘поріг’, ‘прибудова із східцями біля входу в будинок’;
г) перехід до пасивного словникового запасу ряду лексем, спричинений змінами в побуті населення: ам|бар, вим|бар’, вим|бар ‘приміщення для зберігання зерна’, ве|лика |хата ‘гарно прибрана, парадна кімната в будинку’, гум|но ‘будівля для зберігання снопів, сіна, полови тощо, а також для молотьби, віяння’, дол, до|л’іўка, з’ем, зем|л’а ‘долівка, утрамбована, вирівняна та помазана глиною земля в хаті’; |жердка ‘горизонтально укріплена перекладина під стелею над піччю або ліжком, на яку вішають одяг’, |йушка ‘одне з кілець для затуляння отвору в кухонній плиті’, |л’іжник, |ложник ‘домоткане грубе полотнище із різнокольорових поперечних смуг, яким покривали ліжко’, ло|ханка ‘велике дерев’яне відро для витягання води з колодязя журавлем’, ма|ла |хата ‘передня кімната в сучасному будинку’, |мис(|)ник ‘шафа з полицями для посуду і продуктів’, |перва |хата ‘передня кімната в сучасному будинку’, п’ід 1) ‘долівка, утрамбована, вирівняна та помазана глиною земля в хаті’, 2) ‘стеля в хаті’, 3) ‘дощана стеля в хаті’; 4) ‘черінь печі’;
ґ) тенденція до збільшення кількості міжговіркових відповідників, напр., |хата, ха|тина, ха|тинка, ста|ра |хата, шеў|ченк’іўс’ка |хата, |ветха ха|тина, розва|л’уха, зава|л’уха, х’і|бара, х’і|барка, |мазанка, ха|лупа, ган|делик, |хижина, зеим|л’анка, га|д’ушник, коў|чег, ла|чуга (18 назв) ‘стара селянська хата’, сви|нарник, сви|н’ушник, сви|нарн’а, сви|нарничок, сви|нух, сви|н:ик, сви|нинец’, саж, |сажик, са|жок, саж|ник, хл’іў, хл’і|вец’, са|раi, баз, |загорода, заго|родка, |куча, поро|с’атник, ста|нок (20 назв) ‘приміщення або загородка для утримання свиней’;
д) нерозрізнення сем в окремих говірках, напр., |хата ‘селянський житловий будинок’, ‘стара селянська хата’, ‘кімната окреме приміщення в будинку для проживання в ньому’; ха|тина ‘стара селянська хата’, ‘кімната окреме приміщення в будинку для проживання в ньому’, ‘кухня в квартирі, будинку’, ‘кімната, у якій споживають їжу’; ве|лика |хата ‘гарно прибрана, парадна кімната в будинку’, ‘кімната, у якій споживають їжу’, ‘передня кімната в сучасному будинку’; |перва |хата ‘кухня в квартирі, будинку’, ‘передня кімната в сучасному будинку’.
5. Зіставлення побутової лексики південнослобожанських говірок на двох хронологічних зрізах (ХІХ ст. кінець ХХ ст.) за лексикографічними та етногафічними даними і сучасними записами виявило, що 269 із 1069 зафіксованих номінативних одиниць упродовж досліджуваного періоду функціонують без змін (|хата, при|ч’ілок, к’ім|ната та ін.), 376 номінативних одиниць зазнали семантичної трансформації (ган|делик, коў|чег, зем|л’анка та ін.), 207 словотвірної (п’ідна|в’іс, сто|лоўка та ін.), 65 фонетичної (кол’і|дор, кал’|дорчик та ін.); 9 лексем субституювалися, у досліджуваних південнослобожанських говірках вони не виявлені (напр., кухнянка, виходечки та ін.). Крім того, було зафіксовано 139 номінацій, що поповнили ТГЛ побутової лексики у південнослобожанських говірках, імовірно, в останнє століття, оскільки вони не виявлені у джерелах ХІХ ст. з досліджуваної території (напр., об|катка та ін.).
6. Зазначені ТГЛ дають інформацію про культуру та побут населення, засвідчують історію формування слобожанського говору взагалі та південнослобожанського континуума зокрема, факти заселення, переселень та дозаселень. Дослідження лексики, зокрема, її прочитання у загальноукраїнському контексті, показало, що переважна більшість діалектоносіїв південнослобожанських говірок вихідці з території поширення південно-східного наріччя, значна частина з північного, менша з південно-західного, причому функціональні обмеження, на які вказують інформатори, доводять, що лексика південно-західного наріччя не стала загальновживаною і є ознакою мовлення лише окремих груп переселенців. Функціонально активними є широкознані українські назви: |хата, ста|ра |хата, боко|ва ст’і|на, зал(а), |кухн’а, |с’іни, п|риз’ба, од|в’ірок, |лутка, п’ідв’і|кон:ик, до|л’іўка, с|волок, п’іч, пли|та, п|рип’ічок, ду|хоўка, |зап’ічок, леи|жанка, че|р’ін’, дв’ір, са|раi, на|в’іс, ко|н’ушн’а, сви|нарник, |с’ідало, ко|мора, жура|вел’, ко|лиска, р’ад|но, |наволочка, по|душка та ін.
Характерною рисою побутової лексики південнослобожанських говірок є також значна кількість лексем, спільних для південнослобожанських та інших слобожанських говірок, зокрема східнослобожанських, напр., |хата, дом, д’ім, |дом’ік, бу|динок, до|л’іўка, зем|л’а, пото|лок, с|тел’а, при|с’інки, рун|дук, гале|рейа, п’і|т:ашки, сту|пен’ки, с|ходи, с|х’ідц’і, прис|тупки та ін.
Аналіз просторової поведінки побутової лексики південнослобожанських говірок показав, що чітких ізоглос на обстеженій території лексика досліджуваної ТГЛ не має. Проте на підставі протиставлення відмінностей репрезентантів окремих сем у різних мікроареалах обстеженого регіону, а також з огляду на різну функціональну активність репрезентантів семи, наявність чи відсутність лексичних відповідників виокремлюємо три зони досліджуваного ареалу: північна, південно-західна і південно-східна.
Північний ареал, що охоплює говірки Нововодолазького, Чугуївського, Великобурлуцького, Балакліївського р-нів Харківської обл., характеризують такі лексеми, відсутні в південній частині ре?іону: пе|рина ‘подушка для спання’; вор’іт|н’а, |вушочко ‘стовп, до якого прикріплюють ворота’; |диба ‘пристрій біля колодязя у вигляді довгого важеля на високій грубій опорі для витягування відра з водою’; под|пол’йе ‘спеціально обладнана яма для зберігання продуктів (переважно овочів), з лядою, але без східців’; |житн’іца ‘приміщення для зберігання зерна’; |жордочки ‘сідало для курей’; кар|низ ‘невеличка ніша між комином і бічною стіною, де зберігають сірники, сіль і т.ін.’; сви|н’а ‘склепіння печі, внутрішнє опукле верхнє покриття над черінню’; при|м’істка ‘лежанка низька піч у вигляді тапчана для лежання’; п’ід|пора ‘поздовжня міцна балка, яка підтримує стелю в хаті’; па|лат’і ‘дощана стеля в хаті’; запо|личка ‘нижня частина віконної рами (плита, дошка)’; |луток ‘один з двох вертикальних брусів рами дверей’; при|боiчик ‘прибудова із східцями біля входу в будинок’; ха|тина ‘кімната, у якій споживають їжу’.
Південно-західний ареал, що охоплює говірки Лозівського, Близнюківського, Барвінківського, Ізюмського р-нів Харківської обл. та північної частини Олександрівського р-ну Донецької обл., представлений такими діалектизмами: коў|чег, зава|л’уха, |ветха ха|тина ‘стара селянська хата’, п|риб’ік, поп’е|р’ечнайа ст’е|на ‘бічна стіна хати’, рун|дук, с|х’ідц’і, с|ходи, п’і'т:ашки, при|д’ел’чик, прис|т’інок, прист|роĭка ‘прибудова із східцями біля входу в будинок’, об|гони ‘верхній брус рами дверей’; п’іл ‘стеля в хаті (загальна назва)’; п’ідшиў|ниĭ пото|лок, п’іт|шиўка ‘дощана стеля в хаті’; п’ід|с’ішок, |регел’ ‘поздовжня міцна балка, яка підтримує стелю в хаті’; ук|райінс’ка п’іч, |рускайа п’еч’, пйец ‘викладена з каменю чи цегли споруда для випікання хліба, приготування страв тощо’; |рула ‘духовка’; зап|йецок, ле|жак ‘місце на печі, відгороджене комином, або за піччю, на якому лежать; бур|жуĭка ‘літня пічка надворі’; |вуст’а, |зап’ічок, зака|пелок, п’і|чурка, |чел’уст’і ‘бічна ніша біля отвору печі, куди вигрібають попіл, жар’; ко|мин, ку|баха ‘невеличка ніша між комином і бічною стіною, де зберігають сірники, сіль і т. ін.’; граж|да ‘місце, на якому знаходиться хата з господарськими будівлями’; ви|нинец’, ста|нок, |куча ‘приміщення або загородка для утримання свиней’; гн’із|до,дра'бинки, |банта ‘сідало для курей’; за|гата ‘приміщення для зберігання сіна’; д|роўн’а, |сажик, прихала|бок, склад ‘приміщення для дров’; склеп, л’ох ‘сховище для городини й різних харчів з похилим крутим спуском і сходами’; |л’адка, |в’іко ‘закривка отвору погреба’; дах ‘надбудова над погребом у вигляді куреня’; хо|лодник, пиў|ниц’а ‘спеціально обладнана яма для зберігання продуктів (переважно овочів), з лядою, але без східців’; пере|лаз, пле|т’ін’, пл’іт|н’а ‘огорожа, сплетена з лози на забитих у землю кілках’ ; слуп, с|тоўбик, |верія ‘стовп, до якого прикріпляють ворота’; ло|за, б|рама ‘ворота, щоб зачиняти в’їзд на подвір’я’; табу|реточка, кри|селок, |лаўка, |лава ‘стілець (переважно домашнього виготовлення) у вигляді невеликої міцної дошки, у яку задовбано чотири ніжки’; в’і|шак, |в’ішалко, |в’ішалок ‘пристосування для вішання одягу в передній кімнаті’; |куфер, ск|рин’ка ‘великий ящик з кришкою і замком для зберігання одягу (переважно святкового), коштовних предметів та ін.’; жер|д’ак ‘горизонтально укріплена перекладина під стелею над піччю або ліжком, на яку вішають одяг’; |л’іжок, |полик ‘ліжко’; поб’іч|н’а, пок|раĭниц’а, |коники ‘верхня поперечна частина ліжка’; череп| ки, горш |ки ‘посуд (загальна назва)’, це|рета, |дечка ‘тканина, покрита з одного боку або з двох боків особливою речовиною, що робить її водонепроникною’; поду|шина, |бубочка ‘подушка для спання’; по|шиўка ‘чохол з тканини на подушку’; п’ір|нак ‘мішок, у який насипають пір’я на подушку’; |капа ‘домоткане грубе полотнище з різнокольорових поперечних смуг, яким покривали ліжко; р’а|д’уга , коц ‘ковдра бавовняна’; с|т’огане од’і'йало, |ложник ‘тепла ковдра на ваті’; |навол’ічка, попи|рина ‘велика наволока на ковдру’; |верето ‘простирадло’.
Південно-східний ареал, що охоплює говірки Борівського р-ну Харківської обл., Краснолиманського, Слов’янського та північної частини Артемівського р-ну Донецької обл., репрезентують такі лексеми: ха|тина, ха |тинка, ла|чуга, га|д’ушник ‘стара селянська хата’, б’ік, при|ч’ілкова ст’і|на, |около, |гав’іра ст’і|на ‘бічна стіна хати’, пе|редн’а к’ім|ната, ве|лика к’ім|ната, пе|редн’а |хата, |перша |хата, гос|т’ін:а, касо|мари, ве|личка ‘гарно прибрана, парадна кімната в будинку’, ган|делик, чор|ниц’а, ком’ір|ч’іна, кори|дор ‘неопалюване невелике приміщення в житловому будинку або окрема прибудова біля хати для зберігання їстівних припасів, різних речей’; |рама, на|гонка, об|гони, |короб, ко|робка ‘верхній брус рами дверей’; |лавочка, п’ід|локот ‘нижня частина віконної рами (плита, дошка)’; ст’іл’, п’ід ‘стеля в хаті (загальна назва)’; паштука|турениĭ пото|лок, по|ноўка, по|б’елка, шпа|роўка ‘мазана стеля в хаті’; гру|бар, п’іч, |ком’ін ‘піч, звичайно висока вертикальна, служить для опалювання приміщення’; п|рип’ічка, п|рип’ічен’, лежа|чок, заг|н’ета, при|л’іпок, |ком’ін ‘припічок, горизонтальна площадка перед челюстями печі під комином’; духови|н’а ‘духовка’; фа|йерка ‘одне з кілець для затуляння отвору в кухонній плиті’; |потка ‘черінь печі’; з|в’іток ‘склепіння печі, внутрішнє опукле верхнє покриття над черінню’; |зап’ічка, |закуток, зак|ромка ‘невеличка ніша між комином і бічною стіною, де зберігають сірники, сіль і т. ін.’; пост|роĭка, у|бора ‘місце, на якому знаходиться хата з господарськими будівлями’; д|роўн’а, |сутички ‘приміщення для дров’; погре|бишче, погреб|ниц’а, прика|лабок ‘надбудова над погребом у вигляді куреня’; л’ох, бурт ‘спеціально обладнана яма для зберігання продуктів (переважно овочів), з лядою, але без східців’; ск|важина ‘криниця’; |шула, с|тоўбур, о|пора ‘соха, на якій утримується журавель біля колодязя’; з|водн’а, стр’і|ла ‘пристрій біля колодязя у вигляді довгого важеля на високій грубій опорі для витягування відра з водою’; ко|лода, ка|тушка ‘пристрій над колодязем у вигляді вала з ручкою, на який намотується канат або ланцюг для витягання відра з водою’; руко|йатка, |корба ‘ручка коловорота біля колодязя’, ло|зоўн’а ‘огорожа, сплетена з лози на забитих у землю кілках’; сто|лешн’а, сто|лешниц’а, сто|лешн’ік, ст’іл’|ник, |в’іко, по|кришка |л’ада ‘кришка стола, його верхня дошка’; |рама, |рамка, |царга ‘каркас стола’; п’ідс|толина ‘висувна скринька в столі’; |лада ‘великий ящик з кришкою і замком для зберігання одягу (переважно святкового), коштовних предметів та ін.’; п|рискрин’ка, |йашч’ічок, зак|расиц’а, шух|л’ада ‘ящик на всю ширину верхньої частини скрині для дрібних речей’; |коiка ‘ліжко’; бил’, круг ‘верхня поперечна частина ліжка’; на|мисник, сер|вант, по|личка ‘шафа з полицями для посуду і продуктів’; |думка, |думочка, ма|л’атко ‘подушка для спання’; |п’ірник, на|п’ірниц’а, |м’ішок, |т’ікова |наволочка ‘мішок, у який насипають пір’я на подушку’; по|пона ‘ковдра бавовняна’; |тепле од’і|йало, |ватник, р’ад|но, |ватна |коўдра, ‘тепла ковдра на ваті’; надод’і|йал’ник, по|пона, че|хол, на|п’ерн’ік, де|р’уга ‘велика наволока на ковдру’; п’іл, тап|чан, ку|шетка, ка|напа ‘диван’.

Список використаних джерел

Арк.

АУМ

Аркушин Г.Л. Словник західноволинських говірок. У 2 т. Луцьк: Вежа, 2000. Т. І. 353 с., Т. ІІ. 458 с.
Атлас української мови: В 3 т. К.: Наук. думка. Т. І. 1984. 498 с.; Т. ІІ. 1988. 520 с.; Т. ІІІ. 2001. 274 с.

Ващ.

Ващенко В.С. Словник полтавських говорів. Харків: Вид-во Харк. ун-ту, 1960. Вип. І. 107 с.

Вєтухов

Ветухов А.В. Говоръ слободы Алексеевка Старобельского уезда Харьк. губерніи // РФВ. Т. 34, 1894, с. 305-315.

ВТС

Г

Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ Перун”, 2001. 1440 с.
Говори української мови. Збірник текстів / Відп. ред. Т.В.Назарова К.: Наук. думка, 1977. 590 с.

Грінч.

Грінченко Б.Д. Словарь української мови. К., 1907-1909. Т.І-ІV.

ГГ

Даль

Гуцульські говірки. Короткий словник / Відп. ред. Я.Закревська. Л., 1997. 232 с.
Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка. М.: Прогресс, 1986-1987. Т. І-ІV.

ДЛАЗ

Дзендзелівський Й.О. Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області УРСР: Лексика. Ужгород: Вид-во Ужгородського ун-ту, 1958-1993. Ч. І-ІІІ.

Дзендз.

Дзендзелівський Й.О. Словник специфічної лексики говірок нижнього Подністров’я // Лексикографічний бюлетень. Вип. 6. К.: Вид-во АН УРСР, 1958. С. 36-55.

ЕСУМ

Етимологічний словник української мови / За ред. О.С.Мельничука: В 7 т. К.: Наук. думка, 1983-1988. Т. І-ІІІ.

Євт.

Євтушок М.О. Атлас будівельної лексики Західного Полісся. Рівне: Державне редакційно-видавниче підприємство, 1993. 232 с.

Кв.-Основ.

Словник мови творів Г.Квітки-Основ’яненка: У 3 т. Х., 1978-1979. Т. І-ІІІ.

КДА

Бернштейн С.Б., Иллич-Свитыч В.М., Клепикова Г.П., Попова Т.В., Усачева В.В. Карпатский диалектологический атлас. М.: Наука, 1967. Т. І. 271 с.

Корз.

Корзонюк М.М. Матеріали до словника західноволинських говірок // Українська діалектна лексика. К.: Наук. думка, 1987. С. 62-267.

Лєснова

Лєснова В.В. Матеріали до словника говірок Східної Слобожанщини: Людина та її риси. Луганськ: Шлях, 1999. 76 с.

Лис.

Лисенко П.С. Словник поліських говорів. К.: Наукова думка, 1972. 260 с.

Лис.П.С.

Лисенко П.С. Словник специфічної лексики правобережної Черкащини // Лексикографічний бюлетень. Вип. 6. К.: Вид-во АН УРСР, 1958. С. 5-22.

Ник.

Никончук М.В., Никончук О.М. Будівельна лексика правобережного Полісся в лексико-семантичній системі східнослов’янських мов. Житомир, 1990. 369 с.

Онишк.

Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок. К.: Наук. думка, 1984. Т. І-ІІ.

Пал.

Паламарчук Л.С. Словник специфічної лексики говірки с. Мусіївки Вчорайшенcького р-ну Житомирської обл. // Лексикографічний бюлетень. Вип. 6. К.: Вид- во АН УРСР, 1958. С. 22-36.

ЭСРЯ

Преображенский А.Г. ?тимологический словарь русского яз?ка. М., 1959. Т. І-ІІ.

ЭССЯ

Этимологический словарь славянских языков. Вып. І-ХХVІІІ. М.: Наука, 1974-2001.

Сизько

Сизько А.Г. Словник діалектної лексики говірок сіл південно-східної Полтавщини. Д., 1990. 99 с.

Сизько А.Г.

Сизько А.Г. Словник діалектної лексики говірки села Кишеньок Кобеляцького р-ну Полтавської обл.: Методичні вказівки до вивчення курсу Українська діалектологія”. Д.: Вид-во ДДУ, 1981. 44 с.

СІС

Словник іншомовних слів / За ред. О.О.Мельничука. К.: Головна редакція УРЕ, 1977. 774 с.

СРДГ

Словарь русских донских говоров: В 3 т. Ростов н/Д: Изд-во Ростовского ун-та, 1975-1977. Т. І-ІІІ.

Срезн.

Срезневский И.И. Материалы для словаря древнерусского языка. СПб, 1893. Т. І. 1420 с.

СРНГ

Словарь русских народных говоров. М.; Л.: Наука, 1965-1989. Т. І-ХХІV.

СРЯ
ССГ

Словарь русского языка: В 4 т. М.: Наука, 1985-1998. Т. І-ІV.
Словник українських східнослобожанських говірок / К.Глуховцева, В.Лєснова, І.Ніколаєнко, Т.Терновська, В.Ужченко. Луганськ, 2002. 234с.

ССУМ