КАТЕГОРІЯ СПОНУКАЛЬНОСТІ У ПРАГМАСТИЛІСТИЧНОМУ АСПЕКТІ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені І. І. МЕЧНИКОВА

На правах рукопису

НАРУШЕВИЧ-ВАСИЛЬЄВА ОКСАНА ВІКТОРІВНА

УДК 811.161.2’38

КАТЕГОРІЯ СПОНУКАЛЬНОСТІ
У ПРАГМАСТИЛІСТИЧНОМУ АСПЕКТІ

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Бондар Олександр Іванович,
доктор філологічних наук,
доцент

Одеса 2002

ЗМІСТ

ВСТУП..

4

РОЗДІЛ 1. КАТЕГОРІЯ СПОНУКАЛЬНОСТІ В СЕМАНТИКО-ФУНКЦІОНАЛЬНОМУ І КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНОМУ
АСПЕКТАХ..

13

1.1. Категорія спонукальності: сучасні проблеми теорії.

13

1.1.1. Обсяг поняття категорія спонукальності”.

13

1.1.2. Семантико-функціональний підхід до вивчення
категорії спонукальності..

16

1.1.3. Прагмастилістичний аспект аналізу категорії
спонукальності...

19

1.2. Спонукальність як призначення мовленнєвого акту.

23

1.2.1. Мовленнєвий акт як основна структурна одиниця
мовної комунікації.

23

1.2.2. Типологія мовленнєвих актів і критерії класифікації
спонукальних актів

27

1.2.3. Типи спонукальних мовленнєвих актів...

33

1.2.3.1. Спонукальний мовленнєвий акт ‛наказ’.

36

1.2.3.2. Спонукальний мовленнєвий акт ‛вимога’..

40

1.2.3.3. Спонукальний мовленнєвий акт ‛заборона’..

42

1.2.3.4. Спонукальний мовленнєвий акт ‛дозвіл’...

43

1.2.3.5. Спонукальний мовленнєвий акт ‛настанова’.

45

1.2.3.6. Спонукальний мовленнєвий акт ‛пропозиція’...

47

1.2.3.7. Спонукальний мовленнєвий акт ‛попередження’...

49

1.2.3.8. Спонукальний мовленнєвий акт ‛переконання’...

53

1.2.3.9. Спонукальний мовленнєвий акт ‛заклик’..

55

1.2.3.10. Спонукальний мовленнєвий акт ‛прохання’

56

Висновки до першого розділу....

58

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЛІЦИТНІ ТА ІМПЛІЦИТНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ СПОНУКАЛЬНИХ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ.

60

2.1. Реалізація первинних і вторинних функцій мовних одиниць
у вираженні спонукання до дії

60

2.2. Засоби вираження непрямих спонукальних актів.

75

2.2.1. Експліцитні засоби вираження непрямих актів
спонукання.

76

2.2.2. Імпліцитні засоби вираження непрямих актів
спонукання.

81

2.3. Роль контексту у вираженні та розмежуванні ілокутивних
функцій спонукальних висловлень.

87

Висновки до другого розділу..

104

РОЗДІЛ 3. СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ І КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНА СПРЯМОВАНІСТЬ СПО­НУКАЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ У СТИЛЬОВИХ РІЗНОВИДАХ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО МОВЛЕННЯ

107

3.1. Структурні типи та прагматичні особливості спонукальних
конструкцій у науковому стилі мовлення.

108

3.2. Прагматичний аспект функціонування спонукальних
конструкцій у публіцистичному стилі мовлення..

120

3.3. Структурно-семантичні і прагматичні ознаки спонукальних
конструкцій, уживаних в офіційно-діловому стилі мовлення.

132

3.4. Структурно-семантична організація і прагматичний потенціал
спонукальних конструкцій у розмовному стилі мовлення.

141

Висновки до третього розділу

152

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.

156

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

159

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ...

171

ВСТУП

Актуальність теми. В останні десятиріччя у світовій лінгвістиці спосте­рігається явний перехід від формально-граматичного вивчення мовних явищ до функціонально-комунікативного. Це пов’язано із зростанням зацікавленості до мовленнєвого акту як сфери здійснення комунікативної взаємодії. Такий розвиток лінгвістики є цілком закономірним, бо визначення сутності мови не може бути обмежене лише вивченням її системно-структурної організації, а й вимагає також врахування функціонування цієї системи.
Інтерес до живого функціонування мови, характерний для сучасної лінгвістики, проявляється в дослідженні мовних засобів вираження певних комунікативних намірів людини у процесі мовленнєвого спілкування. Це дало поштовх до розвитку в сучасній мовознавчій науці такого напрямку як прагмалінгвістика, для якої характерний антропоцентризм, тобто перенесення в центр уваги дослідження мовленнєвої діяльності людини. Мовознавці цього напрямку розглядають висловлення як спосіб досягнення суб’єктом мовлення певної мети, вербального управління людською поведінкою. При цьому у фокусі досліджень опиняються не тільки будова тієї чи іншої одиниці та її мовне значення, а й умови її вживання комунікантом, інтралінгвістичний та екстралінгвістичний контексти, що визначають її функціонування в мовленнєвому акті як засобу мовленнєвої дії і впливу.
Мовознавчі дослідження саме в такому напрямку зумовлені й тими прогресивними процесами, які відбуваються в нашому суспільстві з 80-х років XX ст. і які позначаються на певній зміні поглядів, розширенні підходів до вивчення тих чи інших наукових проблем. Зокрема, у сфері граматики помітне посилення уваги до суб’єктивно-оцінного начала в мові.
Дисертаційна робота присвячена дослідженню категорії спонукальності у прагмастилістичному аспекті. Спонукальна функція мови має велику значущість для процесу спілкування, для регулювання стосунків між людьми. Категорія спонукальності належить до такої понятійної категорії, у якій прагматична функція мови виявляється якнайповніше, адже в основі спонукальних речень лежить відображення волюнтативних стосунків між мовцем та співрозмовником. У спонукальних висловленнях виражається адресоване слухачеві волевиявлення мовця стосовно виконання дії, спрямованої на перетворення ірреальної ситуації в ситуацію, яка за наміром мовця в результаті спонукуваної дії повинна стати реальною [88, с. 80].
Аналізу спонукальної модальності присвячено значну кількість досліджень на матеріалі різних мов. У роботах українських і зарубіжних учених описувалися граматичні та лексико-граматичні засоби, що реалізують спонукальну функцію мови. Свого часу ще О. О. Потебня, О. О. Шахматов, О. М. Пєшковський, Л. А. Булаховський, В. В. Виноградов звертали увагу на засоби вираження спонукання [96; 132; 133; 93; 22; 23]. Більш системні та детальні дослідження з цього питання з’являються дещо пізніше. В українському мовознавстві такий підхід бачимо, зокрема, у працях В. М. Русанівського, І. Р. Вихованця, А. П. Грищенка, П. С. Дудика, О. К. Безпояско, К. Г. Городенської, А. П. Загнітка, І. І. Слинька, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянської, М. Я. Плющ, М. У. Каранської [106; 105; 30; 28; 41; 123; 44; 45; 9; 50; 113; 124; 60].
Спонукальні конструкції з урахуванням їх структурно-семантичних і комунікативно-функціональних відповідностей досліджувалися науковцями І. С. Андреєвою, Н. В. Швидкою [2; 3; 135]. О. С. Кондзеля здійснила опис засобів спонукальності в соціолінгвістичному аспекті [71]. Окремі праці, зокрема мовознавців В.С. Рябенка, О. І. Бєляєвої, В. С. Храковського, О. П. Володіна, Л. В. Бережан, присвячені системному, комплексному аналізу функціонування категорії спонукальності [110; 12; 129; 13]. Чимало лінгвістів, зокрема А.В. Бєльський, М.Ф.Косилова, В.С.Храковський, тор­­ка­лися проблеми семантичної інтерпретації спонукальних висловлень, кла­си­фікації конкретних значень (різновидів) спонукання [10; 72; 129]. В останні роки вченими Г. Г. Почепцовим, Л. А. Бірюліним, О. Г. Почепцо­вим, С.В.Мя­соєдовою, В. Г. Куликовою проведено низку цікавих дослі­джень категорії спонукальності в аспекті прагмалінгвістичної теорії [97; 14; 98; 86; 74]. Проте багато питань, пов’язаних із категорією спонукальності та мовними засобами її вираження, ще й досі остаточно не розв’язані. Зокрема, в українському мовознавстві залишилися недостатньо висвітленими особли­вості мовленнєвої тактики комунікантів у різних спонукальних ситуаціях, прагматичні чинники, які зумовлюють відбір і комбінацію мовних засобів у процесі комунікації.
Оскільки кожний акт мовлення має екстралінгвістичні обґрунтування, мовленнєва діяльність людей не може розглядатись у відриві від явищ стилістики, опис яких полягає у зіставленні внутрішніх і зовнішніх щодо мови факторів мовностилістичного відбору. Цей аспект мовленнєвої діяльності лише недавно став предметом уваги вітчизняних лінгвістів і отримав назву прагмастилістичного. Саме в цьому аспекті виконано дисертаційну роботу.
Прагмалінгвістика у вітчизняному мовознавстві переживає нині період становлення, і тому перед ученими, які працюють у цій галузі, стоять завдання розробки понятійного апарату, методів аналізу, перспективних шляхів дослідження, інші актуальні проблеми.
Прагмалінгвістика як частина теорії мовленнєвої комунікації має функціональну основу, і природно, що прагмалінгвістичні одиниці також ґрунтуються на функціональній основі і знаходяться у прямій кореляції з мовними одиницями складниками функціонально-семантичних полів [61, с.106]. Мовні засоби, які виражають спонукання, з погляду системно-структурної організації становлять функціонально-семантичне поле (ФСП) спонукальності. У роботі проаналізовано спонукальні висловлення з сучасних наукових позицій функціонально-семантичного підходу до мовних явищ і теорії мовленнєвого впливу прагмалінгвістики.
Отже, вибір теми дослідження зумовлений актуальністю прагмасти­ліс­­тичного підходу до вивчення мовних одиниць, який враховує їх функ­ціо­­нування у процесі спілкування як одному з видів людської діяль­ності, зверне­ний до проблем їх ефективного використання в різних ситуаціях, орієнтований на опис явних і виявлення прихованих механізмів мовленнєвого впливу. Вибір об’єкта, тактика його опису зумовлені також тим, що в українському мовознавстві немає спеціальних праць, у яких би спонукальні конструкції були подані одночасно в аспектах синтаксису, семантики та прагматики, недостатньою вивченістю цих конструкцій у функціонально-комунікативному аспекті з урахуванням прагматичних цілей мовців.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертаційного дослідження пов’язаний із загальною науковою темою кафедри української мови Одеського національного університету ім. І. І. Мечни­кова Актуальні питання лексичної і граматичної систем української мови” (номер державної реєстрації 0101001415). Тему дисертації затверджено на засіданні бюро наукової ради Українська мова” (протокол № 2 від 12.12.2000 року).
Мета і завдання дослідження. Основна мета роботи дослідити категорію спонукальності сучасної української мови у прагмастилістичному аспекті.
Реалізація цієї мети зумовила розв’язання таких завдань:
1) увиразнити суть поняття категорія спонукальності”;
2) визначити поняття і терміни, пов’язані з прагмастилістичним аспек­­­том опису категорії спонукальності;
3) провести системний опис умов успішності спонукальних мовлен­нєвих актів і на цій підставі розробити класифікацію цих актів;
4) проаналізувати структурні типи спонукальних конструкцій;
5) дослідити реалізацію первинних і вторинних функцій мовних одиниць у вираженні спонукальних відношень;
6) з’ясувати роль контексту у вираженні та розмежуванні ілокутивних функцій спонукальних висловлень;
7) здійснити семантико-прагматичний аналіз спонукальних висловлень;
8) виділити прагмалінгвістичні параметри, які зумовлюють особливості функціонування спонукальних конструкцій у стильових різновидах сучасного українського мовлення;
9) визначити правила відбору мовних засобів і побудови спонукальних висловлень у різних типових ситуаціях спілкування з різною комунікативною інтенцією та розкрити механізм породження непрямих спонукальних актів.
Об’єктом дослідження є спонукальна функція мови та засоби її реалізації в процесі мовленнєвої діяльності.
Предмет дослідження становлять спонукальні конструкції сучасної української літературної мови, особливості їхньої структурно-семантичної організації і комунікативно-прагматичної спрямованості в різних стилях мовлення. У власне лінгвістичному аспекті прагматики увагу зосереджено на виявленні потенційної здатності різнорівневих мовних одиниць виражати категорію спонукальності, ролі комунікативного контексту у формуванні ілокутивних спонукальних функцій висловлень.
Оскільки дослідження ґрунтується на прагматичних координатах безпосереднього спілкування мовця й адресата, у дисертаційній роботі не розглядаються висловлення, що виражають опосередковану спонукальність.
Матеріалом дослідження стали писемні тексти сучасної української літературної мови: художні (як правило, не давніші 20-х років ХХ ст.), публіцистичні, наукові, науково-популярні, навчальні, офіційно-ділові, а також магнітофонні та графічні записи усного наукового, ділового й розмовного мовлення. На підставі вибірок фактичного матеріалу було створено картотеку з різними ситуаціями спонукання, яка нараховує близько 6 тисяч карток.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених у дисертаційній ро­бо­ті завдань використано сукупність кількох методів лінгвістичного ана­лізу. Як основний композиційний метод у дисертації прийнятий дедуктивно-індуктивний спосіб опису: виклад теоретичних положень щодо об’єкта дослідження конкретизується на широкому мовному матеріалі. У роботі використано загальногносеологічний метод спостереження, суть якого полягає у вивченні на основі зібраного матеріалу функціонування різних структурно-семантичних типів спонукальних конструкцій у стильових різновидах українського мовлення. У процесі дослідження застосовувалися прийоми контекстологічного, опозиційного, трансформаційного, компонент­­­ного аналізу. З метою виявлення критеріїв розрізнення типів спонукальних мовленнєвих актів було використано лінгвістичний експеримент. Крім того, автор послуговується квантитативно-статистичним методом аналізу, кот­рий дає змогу підтверджувати висновки про частоту, переважання чи відсутність функціонування тих чи інших досліджуваних явищ у різних стилях мовлення.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві на основі дослідження широкого фактичного матеріалу здійснено системний аналіз змістових і структурних особливостей спонукальних висловлень з погляду їхнього функціонування в конкретних ситуаціях мовленнєвого спілкування, зроблено системний опис умов успішності спонукальних мовленнєвих актів, проведено прагмастилістичну диференціацію засобів вираження категорії спонукальності.
Теоретичне значення роботи. Питання мовленнєвого впливу належать до числа недостатньо опрацьованих у сучасній українській лінгвістиці. Однак їхнє дослідження необхідне для вирішення низки проблем теоретичного й ужиткового характеру. У дисертації зроблено спробу сформувати понятійно-термінологічний апарат для аналізу категорії спонукальності в праг­­­­ма­стилістичному аспекті. Отримані результати становлять інтерес для з’ясу­вання функціональних властивостей спонукальних конструкцій у різних стилях українського мовлення, збагачують сучасну функціональну стиліс­тику, стилістичний синтаксис.
Таке дослідження категорії спонукальності відповідає тенденції у сучасній лінгвістиці розглядати мову в синтезі лінгвістичних, соціолінгвістичних і психолінгвістичних параметрів. У своїй роботі ми намагалися розширити уявлення про арсенал засобів вираження спонукальності в мовленнєвій комунікації і поглибити розуміння взаємодії різних рівнів мови. Результати роботи можуть сприяти подальшому вивченню впливу прагматично орієнтованих висловлень, розробці питань комунікативної компетенції, а також розв’язанню проблем аналізу функціональних стилів мовлення та їхніх різновидів.
Практичне значення дослідження полягає в можливості застосування його результатів при читанні спецкурсів із стилістики української мови, функціональної граматики, прагмалінгвістики, викладанні вузівських курсів синтаксису, стилістики та культури мовлення.
Вивчення прагматичного аспекту мовної комунікації має велике значення і для методики навчання мови. Прагматика мови може дати методиці новий матеріал для роботи над розвитком в учнів умінь і навичок правильного, граматично досконалого мовлення. Відомо, що дослідження мови в єдності її структури і комунікативної функції передбачає виявлення й аналіз тих мовних засобів, котрі реалізують ефект словесної комунікації. У зв’язку з цим вивчення прагматичного аспекту мови має особливу цінність для методики викладання аспектів усного мовлення у вищих навчальних закладах.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження доповідалися на міжнародних та міжвузівських наукових конференціях, що проводилися в Одеському національному університеті ім. І. І. Мечникова (квітень 2001 року, листопад 2001 року), Південноукраїнському державному педагогічному університеті ім. К. Д. Ушинського (листопад 1999 року), а також на засіданнях кафедри української мови ОНУ ім. І. І. Мечникова (жовтень 2001 року, червень 2002 року).
З теми дисертації опубліковано шість статей у фахових наукових виданнях.
Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного, загальних висновків, списку використаної літератури (137 найменувань) та списку джерел ілюстративного матеріалу. Загальний обсяг дисертації 177 сторінок (текстова частина становить 158 сторінок).
У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, визначено об’єкт і джерела дослідження, його мету, завдання, методологічні та методичні підвалини, вказано на наукову новизну роботи, її теоретичне й практичне значення, апробацію результатів дослідження.
У першому розділі Категорія спонукальності в семантико-функціональному і комунікативно-прагматичному аспектах” стисло розглядаються сучасні погляди українських і зарубіжних лінгвістів на категорію спонукальності та пропонується власне розуміння сутності змісту цієї категорії, визначаються поняття і терміни, пов’язані з прагмастилістич­ним аспектом її опису.
У другому розділі Експліцитні та імпліцитні засоби вираження спонукальних мовленнєвих актів” проводиться семантико-прагматичний аналіз спонукальних висловлень, досліджується реалізація первинних і вторинних функцій мовних одиниць у вираженні спонукальних відношень, з’ясовується роль контексту у вираженні та розмежуванні ілокутивних функцій спонукальних висловлень.
Третій розділ Структурно-семантична організація і комунікативно-прагматична спрямованість спонукальних конструкцій у стильових різновидах сучасного українського мовлення” присвячений дослідженню структурно-семантичних і прагматичних кореляцій, властивих висловленням, які реалізують спонукальні інтенції у ході здійснення відповідних спонукальних мовленнєвих актів у різних сферах людської діяльності, у певних соціаль­них ситуаціях.
У висновках узагальнено висловлені в роботі міркування та спостереження, підбито підсумки проведеного аналізу.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Зіставлення тлумачень спонукальності, виявлення й осмислення основних параметрів їхньої граматичної та семантичної інтерпретації дозволяє кваліфікувати цю категорію як семантичну, оскільки вона може бути виражена різнорівневими мовними засобами. Ядром категорії спонукальності є наказовий спосіб, що визначає аналіз її в плані змісту насамперед у зв’язку з семантикою форм наказового способу в зіставленні з іншими засобами, які набувають спонукального характеру лише за певних умов комунікації.
Найбільш адекватним способом систематизації засобів вираження спонукальності є функціонально-семантичне поле.
Процес породження того чи іншого спонукального мовленнєвого акту найдоцільніше досліджувати з позицій сучасної антропоорієнтованої, функціонально і прагматично скерованої лінгвістики, тобто з урахуванням прагматичних факторів, пов’язаних з основними компонентами структури мовленнєвого акту: особами мовця й адресата, пресупозицією, метою мовленнєвого акту, контекстом спілкування взагалі. Всі ці прагматичні фактори відбиваються у структурі висловлення, яке реалізує даний акт.
З урахуванням наявних типологій мовленнєвих актів у дисертації розроблено критерії класифікації спонукальних актів, зроблено спробу перевести спонукальне висловлення на мову семаничної репрезентації з використанням теорії мовленнєвих актів. На основі обраного нами прагма­­стилістичного підходу до категорії спонукальності (досі в українському мовознавстві такий підхід до цієї категорії не застосовувався) в роботі проведено системний опис умов успішності спонукальних мовленнєвих актів і на цій підставі розроблено класифікацію цих актів, увиразнено ряд спонукальних значень, зокрема таких, як дозвіл, попередження, настанова, переконання тощо.
Виділено десять основних типів спонукальних мовленнєвих актів: наказ, вимога, заборона, дозвіл, настанова, пропозиція, попередження, переконання, заклик. прохання, описано можливе їхнє накладання і взаємне доповнення в ситуаціях реального спілкування.
Спонукальні акти мають різну частотність уживання в мовленні. Одні з них прохання, пропозиція, настанова вживаються значно часті­ше від інших (до 60 % серед усіх досліджених актів), набули більшої різно­манітності форм вираження, що пояснюється передусім сферами їхнього використання, ширшим охопленням учасників спілкування. Розмаїття цих форм також зумовлене ментальністю українського етносу, яка особливо яскраво виявляється саме в названих спонуканнях. Такі ж акти спонукання, як наказ, вимога, заклик, попередження, вживаються порівняно рідше (до 30 %), дозвіл, заборона і переконання мають найменшу частотність вживання (до 10 %), що пов’язано з меншою частотністю життєвих ситуацій, у яких вони реалізуються.
Спонукальні мовленнєві акти з кута зору інтенсивності волевиявлення належать до одного з трьох типів: акти категоричного спонукання, пом’якшеного спонукання і спонукання на волю (розсуд) адресата, в основі виділення яких лежать дві класифікаційні ознаки, тісно пов’язані з прагматичною структурою висловлення: 1) стосунки субординації між учасниками комунікативного акту, 2) обов’язковість / необов’язковість спонукуваної дії.
У роботі обґрунтовано доцільність заміни терміна нейтральне спонукання”, яким користується ряд мовознавців, на термін спонукання на розсуд адресата”.
Велику увагу в дисертації приділено дослідженню експліцитних та імпліцитних засобів вираження непрямих актів спонукання, розкрито механізм їх породження. Показано ефективність мовленнєвого впливу непрямих засобів вираження спонукальності і доцільність використання їх у тих чи інших ситуаціях усного й писемного спілкування.
Оскільки в певних контекстуальних умовах функція спонукальності, крім спеціалізованого засобу її вираження наказового способу дієслова, може також виявлятися в інших граматичних формах, для яких ця функція є вторинною, виникає потреба уточнення поняття контексту. Під контекстом у нашій роботі розуміються лінгвістичні засоби (лексичні, граматичні, інто­наційні) та екстралінгвістичні чинники (ситуація, кінесика тощо), які створюють умови для актуалізації в мовленні того чи іншого елементу семантичного потенціалу певної мовної одиниці.
Зважаючи на велику розбіжність поглядів щодо взаємодії граматичної форми і контексту, в роботі проведено ґрунтовний аналіз контекстуальних засобів вираження спонукальності, що дозволило виявити ті семантичні і прагматичні характеристики мовних засобів спонукальності, які зумовлюють їх вибір як оптимальних для досягнення комунікативної мети, а також дослідити вплив різних екстралінгвістичних чинників на варіативність структурно-семантичних типів висловлень у ситуаціях спонукання.
У процесі мовленнєвої діяльності людей у різних сферах спілкування складаються комунікативно-прагматичні закономірності, що зумовлюють добір мовних засобів для побудови висловлень у спонукальних ситуаціях. На основі зібраного фактичного матеріалу здійснено семантико-прагматичний аналіз спонукальних висловлень, виділено параметри, які зумовлюють функ­ціонування різних типів спонукальних конструкцій у стильових різнови­дах української мови.
Різноманітна структура і семантика моделей спонукальних конструкцій обумовлює їх різну участь в організації текстів певного стилю. Отже, використання окремих структурно-семантичних типів спонукальних речень має стилетворчий характер.
Прагмалінгвістичний підхід до аналізу мовних засобів дав можли­вість виявити не тільки специфіку тих чи інших мовних одиниць, а й їхню функціональну спільність, чіткіше визначити ефективність їх використання у мовленнєвій діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Амосова Н. Н. Слово и контекст // Ученые зап. Ленингр. ун-та. Вып. 42 (серия филол. наук). № 243. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1958. С. 3 23.
2. Андреева И. С. К вопросу о функционировании форм повелительного наклонения в современном русском языке // Функциональный анализ грамматических категорий: Межвуз. сб. научн. трудов. Л.: ЛГПИ, 1973. С. 123 137.
3. Андреева И. С. Повелительное наклонение и контекст при выражении побуждения в современном русском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. Л., 1971. 18 с.
4. Арполенко Г. П., Забєліна В. П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові. К.: Наук. думка, 1982. 131 с.
5. Арутюнова Н. Д. Понятие пресуппозиции в лингвистике // Известия АН СССР. 1973. Т. 32 (серия лит. и яз). Вып. 1. С. 84 89.
6. Арутюнова Н. Д. Фактор адресата // Известия АН СССР. 1981. Т. 40 (сер. лит. и яз). С. 356 367.
7. Бацевич Ф. С. Основи комунікатівної девіатології. Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2000. 236 с.
8. Безменова Н. А., Герасимов В. И. Некоторые проблемы теории речевых актов // Языковая деятельность в аспекте лингвистической прагматики: Сб. обзоров. М., 1984. С. 146 196.
9. Безпояско О. К., Городенська К. Г., Русанівський В. М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. К.: Либідь, 1993. 336 с.
10. Бельский А. В. Побудительная речь // Ученые зап. 1 МГПИИЯ. 1953. Т 6. С. 81 147.
11. Беляева Е. И. Прагматика модальности // Функциональные, типологические и лингводидактические аспекты исследования модальности: Тезисы докладов конференции. Иркутск, 1990. С. 10 11.
12. Беляева Е. И. Функционально-семантические поля модальности в английском и русском языках. Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1985. 180 с.
13. Бережан Л. В. Категорія спонукальності в сучасній українській мові: Автореф. дис. канд. філол. наук. Івано-Франківськ, 1997. 16 с.
14. Бирюлин Л. А. Семантика и прагматика русского императива. Helsinki, 1994. 229 с.
15. Богданов В. В. Речевое общение. Прагматические и семантические аспекты: Уч. пособие. Л., 1990.
16. Бондар О. І. Система і структура функціонально-семантичних полів темпоральності в сучасній українській літературній мові: Дис. докт. філол. наук. Одеса, 1998.
17. Бондарко А. В. Грамматическое значение и смысл. Л.: Наука, 1978. 175 с.
18. Бондарко А. В. О некоторых аспектах функционального анализа грамматических явлений // Функциональный анализ грамматических категорий: Сб. научн. трудов. Л.: ЛГПИ, 1973. С. 5 31.
19. Бондарко А. В. Основы функциональной грамматики: Языковая интерпретация идеи времени. СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2001. 260 с.
20. Бондарко А. В. Теория морфологических категорий. Л.: Наука, 1976. 255 с.
21. Бондарко А. В. Функциональная грамматика. Л.: Наука, 1984. 136 с.
22. Булаховський Л. А. Вибрані праці в 5 томах. Т. 2. Українська мова. К.: Наук. думка, 1977. 631 с.
23. Булаховський Л. А. Вибрані праці в 5 томах. Т. 3. Славістика. Російська мова. К.: Наук. думка, 1978. С. 182 188.
24. Булыгина Т. В. О границах и содержании прагматики // Известия АН СССР. 1981. Т. 40 (серия литературы и языка). Вып. 4. С. 333 342.
25. Буралова Р. А. Оптативные высказывания с независимым инфинитивом в современном русском языке // Функцион. анализ граммат. форм и конструкций. Л., 1988. С. 104 114.
26. Вежбицка Анна. Речевые акты // Новое в зарубежной лингвистике: Вып. XYI. Лингвистическая прагматика. Сборник. М.: Прогресс, 1985. С. 251 275.
27. Виноградов В. В. Избранные труды: Исследования по русской грамматике. М.: Просвещение, 1977. Т. 4. Вып. 2. 406 с.
28. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. К.: Либідь, 1993. 368 с.
29. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 222 с.
30. Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 255 с.
31. Войцеховский П. Н. Сопоставительное исследование интонации разновидностей приказа (на материале английского, немецкого, русского и украинского языков): Дисс. канд. филол. наук. Одесса, 1988. 158 с.
32. Волох О.Т. та ін. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис / О. Т. Волох, М. Т. Чемерисов, Є. І. Чернов. К.: Вища шк., 1989. 334 с.
33. Гак В. Г. Прагматика, узус и грамматика речи // Иностранные языки в школе. 1982. № 5. С. 11 17.
34. Гак В. Г. Теоретическая грамматика французского языка: Морфология. М.: Высш. школа, 1986. 312 с.
35. Гак В. Г. Теоретическая грамматика французского языка: Синтаксис. М.: Высш. школа, 1986. 220 с.
36. Гак В.Г.Прагматика // Русский язык: Энциклопедия / Гл. ред. Ю.Н.Караулов. М.: Большая Российская энциклопедия; Дрофа, 1997. С. 360 361.
37. Гладкова С. Ю. Прагматический потенциал побудительных высказываний в современном немецком языке // Грамматические единицы в акте коммуникации (на материале современного немецкого и английского языков): Сб. научн. трудов. М.: МГПИИЯ, 1986. Вып. 268. С. 17 27.
38. Глущик С. В. та ін. Сучасні ділові папери: Навч. посібник для вищ. та серед. спец. навч. закладів. К.: А. С. К., 1998. 174 с.
39. Горпинич В. О. Українська морфологія: Навч. посібник. Дніпропетровськ: ДДУ, 2000. 364 с.
40. Грищенко А. П. Номінативні речення // Українська мова. Ен­цикло­педія К. : Укр. енцикл., 2000. С. 384 385.
41. Грищенко А. П. Спонукальне речення // Українська мова. Енцикло­педія К. : Укр. енцикл., 2000. С. 587 588.
42. Дейк ван Т. А. Язык. Познание. Коммуникация. М.: Прогресс, 1989. 312 с.
43. Демьянков В. З. Прагматические основы интерпретации высказывания // Известия АН СССР. 1981. Т.40 (серия литературы и языка). Вып. 4. С. 368 377.
44. Дудик П. С. Неповні речення в сучасній українській літературній мові // Дослідження з синтаксису української мови. К.: Вид-во АН УРСР, 1958. С. 129 260.
45. Дудик П. С. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення (просте речення, еквіваленти речення). К.: Наук. дум­ка, 1973. 288 с.
46. Єрмоленко С. Я. Синтаксис і стилістична семантика. К.: Наук. думка, 1982. 210 с.
47. Єрмоленко С.Я. Загальна і власне синтаксична семантика речення // Синтаксис словосполучення і простого речення. К.: Наук. думка, 1975. С. 11 14.
48. Жанри і стилі в історії української літературної мови / В.В.Німчук, В. М. Русанівський, І. П. Чепіга та ін. К.: Наук. думка, 1989. 288 с.
49. Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. Ч. 1. К.: Вища школа, 1972. 401 с.
50. Загнітко А. П. Дієслівні категорії в синтагматиці і парадигматиці: Навч. посібник. К.: НМК ВО. 1990. 132 с.
51. Загнітко А.П.Основи функціональної морфології української мови: Навч. посібник. К.: Вища школа, 1991. 77 с.
52. Зверева Е. А. Научная речь и модальность (Система английского глагола). Л.: Наука, 1983. 160 с.
53. Зверева Е. А. О выражении значения побудительности в английских научных текстах // Научная литература. Язык. Стиль. Жанры. М.: Наука, 1985. С. 208 222.
54. Золотова Г. А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. М.: Наука, 1973. 351 с.
55. Золотова Г. А., Онипенко Н. К., Сидорова М. Ю. Коммуникативная грамматика русского языка. М.: МГУ, 1998. 528 с.
56. Іваницька Н. Л. Двоскладне речення в українській мові. К.: Вища школа, 1986. 167 с.
57. Івченко М. П. Сучасна українська літературна мова. К.: Вид-во КДУ, 1962. 692 с.
58. Їжакевич Г. П. Взаємодія стилістики мови і стилістики мовлення // Теоретичні проблеми лінгвістичної стилістики. К.: Наукова думка, 1972. С. 33 47.
59. Кадомцева Л. О. Українська мова: Синтаксис простого речення. К.: Вища школа, 1985. 128 с.
60. Каранська М.У. Синтаксис сучасної української літературної мови. К.: НМК ВО, 1992. 399 с.
61. Киселёва Л.А.Вопросы теории речевого воздействия. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1978. 251 с.
62. Кобозева И. М. Теория речевых актов” как один из вариантов теории речевой деятельности // Новое в зарубежной лингвистике: Вып. XYII. Теория речевых актов. Сборник. Пер. с англ. М.: Прогресс, 1986. С. 7 21.
63. Коваль А. П. Науковий стиль сучасної української літературної мови. Структура наукового тексту. К.: Вид-во Київського ун-ту, 1970. 306 с.
64. Кожина М. Н. О речевой системности научного стиля сравнительно с некоторыми другими: Уч. пособие. Пермь: Изд-во Пермского госуни­­верситета., 1972. 395 с.
65. Козак Р. В. Инфинитивные предложения в структурно-семантическом и функциональном аспектах (на материале русского и украинского языков): Дисс. канд. филол. наук. Черкассы, 1993. 287 с.
66. Козлова А. Т. Просодия английского призыва в стилистически дифференцированных условиях его реализации (экспериментально-фонети­ческое исследование): Дис. канд. филол. наук. Симферополь, 1988. 236 с.
67. Козырев В. И. Модальная характеристика безглагольных побудительных высказываний в современном русском языке // Функциональный анализ грамматических аспектов высказывания. Л., 1985. С. 35 42.
68. Колегаева И.М.Текст как единица научной и художественной ком­му­никации. Одесса, 1991. 121 с.
69. Колшанский Г. В. Контекстная семантика. М.: Наука, 1980. 149 с.
70. Комина Н.А. Систематика коммуникативно-прагматических типов высказывания // Прагматические аспекты функционирования языка: Межвузовский сб. Барнаул: Изд-во АГУ, 1983. С. 93 101.
71. Кондзеля Е. С. Функционально-семантическое поле побудительности и реализация его конституентов в русской речи: Автореф. дисс. канд. филол. наук. К., 1991. 17 с.
72. Косилова М. Ф. К вопросу о побудительных предложениях // Вестник МГУ. Сер.VІІ. Филология. Журналистика. М., 1962. № 4. С. 48 56.
73. Кочерган М. П. Контекст // Українська мова. Енциклопедія К. : Укр. енцикл., 2000. С. 251 252.
74. Куликова В. Г. Структура спонукальних мовленнєвих актів сучасної французької мови (комунікативно-прагматичний аспект): Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 2001. 19 с.
75. Лекант П. А. Синтаксис простого предложения в современном русском языке. Учеб пособие для студентов филол. специальностей ун-тов и пед. ин-тов. М.: Высш. школа, 1974. 160 с.
76. Леонова М. В. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. К.: Вища школа, 1983. 264 с.
77. Личук М. І. Функціональні типи фразеологізованих речень у мові творів Ольги Кобилянської // Проблемні питання синтаксису: Зб. наук. праць. Чернівці: ЧДУ, 1997. С. 138 145.
78. Мацько Л. І., Сидоренко О. М. Українська мова: Посібник. К.: Либідь, 1996. 432 с.
79. Мацько О. М. Мовні формули у дипломатичних текстах сучасної української мови (функціонально-стилістичний аналіз): Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 2001. 21 с.
80. Мельничук А.С. Взаимодействие грамматических единиц различных уровней в рамках предложения // Единицы разных уровней граммати­ческого строя языка и их взаимодействие. М.: Наука, 1969. С. 161 176.
81. Милых М. К. Побудительные предложения в русском языке // Ученые записки Ростовского госуд. ун-та. Труды историко-филологического факультета. 1953. Т. 22. Вып. 4. С. 5 ­ 47.
82. Митрофанова О. Д. Язык научно-технической литературы. М.: Изд-во Московского университета, 1973. 147 с.
83. Мова і час. Розвиток функціональних стилів сучасної української літе­ра­­турної мови. К.: Наук. думка, 1977 237 с.
84. Мова сучасної масово-політичної інформації. К.: Наук. думка, 1979. 251 с.
85. Мыркин В. Я. Типы контекстов. Коммуникативный контекст // Филологические науки. 1978. № 1. С. 95 100.
86. Мясоєдова С. В. Категорія спонукання і її вираження в непрямих висловленнях сучасної української мови: Автореф. дис. канд. філол. наук. Харків, 2001. 19 с.
87. Наер В. Л. К описанию функционально-стилевой системы современного английского языка. Вопросы дифференциации и интеграции // Лингвостилистические особенности научного текста. М.: Наука, 1981. С. 3 13.
88. Немешайлова А. В. Использование категории вида глагола в качестве средства выражения характера побуждения и его эмоциональных оттенков // Вопросы синтаксиса и стилистики русского литературного языка: Труды III-IV конференций кафедр русского языка педагогических институтов Поволжья. Куйбышев, 1963. С. 258 281.
89. Непийвода Н. Ф. Мова української науково-технічної літератури (функціонально-стилістичний аспект). К., 1997.
90. Никитин М.В. Курс лингвистической семантики. СПб: Научный центр проблем диалога, 1996. 760 с.
91. Остин Дж. Л. Слово как действие. // Новое в зарубежной лингвистике: Вып. XYII. Теория речевых актов. Сборник. Пер. с англ. М.: Прогресс, 1986. С. 22 129.
92. Падучева Е. В. Высказывание и его соотнесенность с действитель­ностью (референциальные аспекты семантики местоимений). М.: Наука, 1985. 271 c.
93. Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном освещении. М.: Учпедгиз, 1956. 511 с.
94. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. К.: Либідь, 1993. 248 с.
95. Поройкова Н. И. К характеристике семантической структуры ситуации побуждения // Функциональный анализ грамматических аспектов высказывания. Л., 1985. С. 25 35.
96. Потебня А. А. Из записок по русской грамматике. М.: Просвещение, 1977. Т. 4. Вып. 2. Глагол. 406 с.
97. Почепцов Г. Г. Коммуникативные аспекты семантики. К.: Вища школа, 1987. 132 с.
98. Почепцов О. Г. Основы прагматического описания предложения. К.: Вища школа, 1986. 115 с.
99. Прибыток И. И. Структурные и коммуникативные типы безымперативных побудительных предложений в современном английском языке: Автореф. дисс. канд. филол. наук. Калинин, 1972. 25 с.
100. Радзієвська Т. В. Текст як засіб комунікації. К., 1993. 194 с.
101. Романов А.А. Перформативный глагол и иллокутивная функция высказывания // Прагматические условия функционирования языка: Сб. научн. тр. Кемерово: КемГУ, 1987. 132 с. С. 3.
102. Ромашко С. А. Язык как деятельность и лингвистическая прагматика // Языковая деятельность в аспекте лингвистической прагматики: Сб. обзоров. М., 1984. С. 137 145.
103. Ромашко С. А. Язык как деятельность и лингвыстическая прагматика // Языковая деятельность в аспекте лингвистической прагматики: Сб. обзоров. М., 1984. С. 137 145.
104. Русанівський В. М. Спосіб // Українська мова. Енциклопедія К. : Укр. енцикл., 2000. С. 588 589.
105. Русанівський В. М. Структура лексичної і граматичної семантики. К.: Наук. думка, 1988 с. 240 с.
106. Русанівський В. М. Структура українського дієслова. 316 с.
107. Русская грамматика: Синтаксис. М.: Наука, 1980. Т. 2. 709 с.
108. Русская грамматика: Фонетика. Фонология. Ударение. Интонация. сло­во­­обра­­зование. Морфология. М.: Наука, 1980. Т. 1. 783 с.
109. Русская разговорная речь. М.: Наука, 1973. 485 с.
110. Рябенко В. С. Функционально-семантическое поле побудительности в современном немецком языке: Автореф. дисс. канд. филол. наук. Минск, 1975. 18 с.
111. СерльДж.Р. Классификация иллокутивных актов // Новое в зарубежной лингвистике: Вып. XYII. Теория речевых актов. Сборник. Пер. с англ. М.: Прогресс, 1986. С. 170 194.
112. Славгородская Л. В. О функции адресата в научной прозе // Лингво­стилистические особенности научного текста. М.: Наука, 1981. С. 93 103.
113. Слинько І. І. та ін. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання: Навч. посібник / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. К.: Вища шк., 1994. 670 с.
114. Словник іншомовних слів / Уклад. Л. О. Пустовіт та ін. К.: Довіра, 2000. 1018 с.
115. Словник української мови: В 11 т. К., 1970 1980.
116. Слюсарева Н. А. Проблемы функционального синтаксиса современного английского языка. М.: Наука, 1981. 1986. 206 с.
117. Слюсарева Н. А. Проблемы функциональной морфологии современного английского языка. М.: Наука, 1986. 1986. 215 с.
118. Соколова С. О., Шумарова Н. П. Семантика и стилистика русского глагола . К.: Наук. думка, 1988. 144 с.
119. Степанов Ю. С. В поисках прагматики // Изв. АН СССР. 1981. Т. 40 (сер. лит. и яз.), Вып. 4. С. 5 11.
120. Стилистика русского языка. Жанрово-коммуникативный аспект стилистики текста. М.: Наука, 1987. 238 с.
121. Сусов И. П. К предмету прагмалингвистики // Содержательные аспекты предложения и текста: Межвузовский тематический сб. Калинин: Калининский госуд. ун-т, 1983. С. 3 15.
122. Сучасна українська літературна мова: Морфологія / За заг. ред. І. К. Білодіда. К.: Наук. думка, 1969. 583 с.
123. Сучасна українська літературна мова: Підручник / А. П. Грищенко, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ та ін.; За ред. А. П. Грищенка. К.: Вища школа, 1997. 493 с.
124. Сучасна українська літературна мова: Підручник / М. Я. Плющ, С. П. Бев­­­­­­зенко, Н. Я. Грипас та ін.; За ред. М. Я. Плющ. К.: Вища школа, 1994. 414 с.
125. Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / За заг. ред. І. К. Білодіда. К.: Наук. думка, 1972. 515 с.
126. Теория функциональной грамматики: Введение. Аспектуальность. Временная локализованность. Таксис. Л.: Наука, 1987. 348 с.
127. Теория функциональной грамматики: Темпоральность. Модальность. Л.: Наука, 1990. 263 с.
128. Хельбиг Г. Проблемы теории речевого акта // Иностранные языки в школе. М.: Просвещение, 1978. № 5. С.11 21.
129. Храковский В. С., Володин А. П. Семантика и типология императива. Русский императив. Л.: Наука, 1986 272 с.
130. Человеческий фактор в языке: Коммуникация, модальность, дейксис. М.: Наука, 1992. 281 с.
131. Чередниченко І. Г. Нариси з загальної стилістики сучасної української мови. К.: Рад. школа, 1962. 495 с.
132. Шахматов А. А. Очерк современного русского литературного языка. М.: Госучпедгиз, 1941. 288 с.
133. Шахматов А. А. Синтаксис русского языка. Л.: Учпедгиз, 1941. 620 с.
134. Шведова Н. Ю. Очерки по ситаксису русской разговорной речи М.: Изд-во Акад. наук СССР, 1960. 377 с.
135. Швидка Н. В. Імперативні речення в сучасній українській мові: семантика, засоби вираження спонукальності, функції: Автореф. дис. канд. філол. наук. Харків, 1998. 19 с.
136. Шендельс Е. И. Многозначность и с