КУЛЬТУРОМОВНЕ БУТТЯ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ ЯК ПЕРЕКЛАДОЗНАВЧА ПРОБЛЕМА

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«НАРОДНА УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ»

На правах рукопису

ПЕРМІНОВА АНТОНІНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 81’255.4043.5

КУЛЬТУРОМОВНЕ БУТТЯ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ
ЯК ПЕРЕКЛАДОЗНАВЧА ПРОБЛЕМА

спеціальність 10.02.16 перекладознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник

Карабан Вячеслав Іванович
доктор філологічних наук, . професор

Харків 2007

ЗМІСТ
ВСТУП.3
РОЗДІЛ І. Методологічні засади поетичного перекладу.14
1.1. Культуромовне буття художнього твору.14
1.1.1. Науковці про завдання перекладознавства.15
1.1.2. Поняття художнього/поетичного перекладу; зв’язок тексту
з культурою, в якій його було створено...17
1.1.3. Культуромовне буття художнього твору як явище та поняття...23
1.2. Віршування з погляду теорії та практики перекладу..25
1.2.1. Форма та зміст ..25
1.2.2. Ритм і метр ..30
1.3. Множинність перекладів художнього/поетичного твору ..34
1.3.1. Множинність перекладів як наслідок багатогранності
оригінала .36
1.3.2. Множинність перекладів як наслідок різних
інтерпретацій оригінала..39
1.3.3. Множинність перекладів як наслідок різних норм, висунутих цільовою соціокультурною полісистемою...40 40
1.4. Підходи науковців до типізації цільових текстів ...43
1.4.1. Погляди дослідників на перекладацькі засади та їхню
типізацію..43
1.4.2. Типізація з точки зору «якісності» цільового тексту.54
1.4.2.1. Буквальний і вільний переклад...55
1.4.2.2. Реалістичний переклад59
1.4.2.3. Адекватний та еквівалентний типи перекладу.61
1.4.3. Типізація з точки зору вжитої перекладацької стратегії...64
1.4.3.1. Типізація за літературним напрямком в перекладі ..64
1.4.3.2. Типізація за формальними характеристиками
творів..66
1.4.3.3. Типізація за формально-змістовими
характеристиками.67
1.4.3.4. Типізація за функцією перекладу ..69
1.5. Висновки за розділом 73
РОЗДІЛ ІІ Перекодування як форма культуромовного буття
поетичного твору 76
2.1. Перекодування та перестворення: до визначення понять .76
2.2. Метод перекодування у підході до перекладу творів Шекспіра...77
2.3. Форми перекодування при перекладі творів поетів-романтиків.113
2.4. Висновки за розділом...133
РОЗДІЛ ІІІ Перестворення як форма культуромовного буття
поетичного твору ..137
3.1. Суттєві ознаки перестворення 137
3.2. Метод перестворення у підході до перекладу сонетів Шекспіра140
3.3. Форми перестворення при перекладі творів поетів-романтиків
та їхніх попередників..147
3.4. Висновки за розділом...184
ВИСНОВКИ .. 190
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . 196

ВСТУП
Актуальність теми. У наш час наукова дисципліна, яка розглядає питання художнього перекладу, має велику кількість дослідницьких матеріалів, що стосуються як загальних проблем її предмету, так і окремих результатів перекладацької праці. За останні півстоліття з’явилося чимало перекладознавчих шкіл і концепцій, прихильники яких порушували найрізноманітніші питання теорії та практики перекладу (зокрема, художнього), а саме: завдань перекладознавства (С. Басснетт, М. Драскау, А. Кочетков т. ін.); множинності перекладів (Ю. Еткінд, Д. Конноллі, Г. Кочур т. ін.); типізації перекладацьких підходів (Ґ. Ґачечіладзе, Л. Коломієць, А. Лефевр т. ін.); шляхів створення найкращого перекладу (Л. Венуті, І. Кашкін, М. Рильський т. ін.) та багато інших. Але науковці до зовсім недавніх часів займалися здебільшого пошуками ідеальної моделі перекладу, внаслідок чого трактували його автора лише як знаряддя для досягнення цієї мети. Не дивно, що їхні зусилля зазвичай спрямовувалися на встановлення з такої аналітичної позиції відповідності перекладу оригінальному твору та визначення якості цільового тексту порівняно з вихідним. Як переконують новітні публікації (напр., [84], [99], [140] та ін.), останнім часом українська наукова думка відходить від прескриптивного підходу до художнього перекладу, який з найбільшою послідовністю виявлявся у відношенні до проблем відтворення поетичних творів через властиву їм складність форми, концентруючись натомість на інших підходах. Водночас, дослідники не відкидають повністю питання якості того чи іншого перекладу, переводячи його в іншу царину (напр., скопос-теорія Ганса Вермеєра розглядає еквівалентність цільового твору залежно від мети його автора, тобто перекладача). Але й дотепер єдина картина уявлень про оптимальні підходи до самої перекладацької праці та її результатів відсутня. Складається враження, що, незважаючи на численні спроби винайти алгоритм перекладацької діяльності та нормативи її оцінки, між вченими немає чіткої скоординованості зусиль, замість якої спостерігаються здебільшого прояви індивідуальних поглядів з цього приводу, що призводить до виникнення значної кількості перекладознавчих шкіл (постструктуралізм, дескриптивізм, полісистемна теорія тощо). Існування численних дослідницьких концепцій щодо перекладацької діяльності та її результатів свідчить про відсутність не тільки єдиних підходів науковців до визначення якості вторинного тексту, але й загальноприйнятої термінології, за допомогою якої відбувається його оцінка. Те саме стосується і принципів класифікації типів перекладу, які співіснують у сучасній науці, інколи доповнюючи один одного, а інколи обертаючись частковою або цілковитою взаємною несумісністю.
Ситуація, що склалася у сучасному перекладознавстві, пов’язана із двома принциповими за значенням чинниками: по-перше, необхідністю накопичення дослідницьких матеріалів щодо узагальнення безпосередньо перекладацької практики; по-друге, відсутністю ґрунтовної теоретико-методологічної бази, спираючись на яку, наукова думка змогла би піднятися над оцінкою цільових текстів, розширивши пізнавальний обрій перекладознавства та притаманне йому коло питань, чітко сформулювавши його предмет та склавши відповідний термінологічний апарат. Таким чином, проблеми перекладу художнього твору як наукової дисципліни, на наш погляд, вимагають переакцентуації досліджень з оцінно-критичного аспекту на теоретико-методологічний. Одним зі шляхів у цьому напрямку є перенесення дослідницького акценту з розглядання перекладу як результату дії певної перекладацької стратегії на його розуміння як одного зі способів розкриття закладеного у художньому творі смислового потенціалу, що потребує розгортання, добудови реципієнтом у комунікативному просторі. Під таким кутом зору різноманітність перекладів, на яку посилаються науковці і яка становить найважливішу складову проблемної аури перекладознавства, опиняється закономірним фактом множинності реального існування художнього оригінала. На цьому підґрунті виникають принципово інші цільові завдання щодо порівняльної характеристики первинного та вторинного текстів. Вони постають у встановленні об’єктивних, діючих незалежно від власної волі автора перекладу механізмів трансформації оригінала в іншомовну форму, тобто таких механізмів, які знаходяться не поза вихідним та цільовим текстами (культурно-історичний контекст, літературні та перекладацькі традиції, суб’єктивне тлумачення перекладачем поетичного або прозаїчного джерела, його розуміння сутності своєї справи тощо), а безпосередньо у точці їх перетину. При такому аналітичному підході замість звичайного питання «як перекладено» з боку відповідності результату перекладу першоджерелу виникає інше: що саме відбувається з первинним текстом у процесі його трансформації у вторинний. Такий погляд на переклад як предмет перекладознавства збігається з головною настановою будь-якої наукової дисципліни, що вимагає пошуку фундаментальних, цілком об’єктивних законів, за якими існують відповідні явища та здійснюються певні процеси.
Зазначимо, що оскільки у разі художнього перекладу ми маємо справу з різновидом творчої діяльності, з одного боку, та його залежністю від історико-культурного контексту з іншого, цілком виключити з аналізу суб’єктивний фактор неможливо. Але він не підкоряє собі об’єктивний, а «надбудовується» над ним, конкретизує його дію на рівні власне тексту та зумовлює вибір способу його реалізації. Таким чином, навіть у суто творчому за своєю природою феномені, яким є переклад, існують певні універсальні закономірності, що потребують спеціального розгляду.
Отже, актуальність даної дисертації полягає в наступних чинниках:
1) у поступовій відмові вітчизняного перекладознавства від прескриптивної позиції щодо художнього перекладу;
2) у різновекторності дослідницьких підходів до перекладацької діяльності, що на сучасному етапі розвитку перекладознавства ускладнює розв’язання проблем, які виникають з цього приводу;
3) у недостатній диференціації методичних та методологічних завдань, тобто власне практичної діяльності та теоретичних узагальнень;
4) у відсутності універсальних критеріїв порівняльного аналізу поетичного тексту та його перекладу;
5) у неузгодженості, відсутності уніфікації наукової термінології, за допомогою якої здійснюється оцінка перекладу;
6) у необхідності подальшого заглиблення наукової думки у ґрунтовні процеси перекладу, які становлять його об’єктивні засади зокрема, у механізми трансформації вихідного художнього тексту в цільовий.
Об’єктом дисертаційного дослідження обрано множинність реального існування художнього оригінала в різноманітних перекладах; предметом механізми, за допомогою яких здійснюється метаморфоза художнього тексту в процесі перекладу.
Мета дослідження запропонувати та обґрунтувати новий підхід до класифікації процесу та результату перекладу, який би допоміг не тільки відповісти на питання про його якісність, але й зрозуміти, що діється із самим вихідним текстом під час його трансформації у вторинний.
Завдання дослідження:
1) запропонувати та обґрунтувати необхідність введення нового поняття та відповідного терміна, які б свідчили про природність, необхідність та рівноправність складових множинного існування художнього оригінала в його перекладах культуромовне буття художнього твору;
2) проаналізувати та систематизувати існуючі дослідницькі погляди на сутність перекладу та підходи до класифікації його результатів;
3) обґрунтувати правомірність розподілу в поетичному творі змісту на різні пласти та можливість ототожнення поетичного змісту з поетичною формою, що дозволить виокремити різні рівні діалогу перекладача з оригінальним художнім твором та, внаслідок цього, рівні змін коду під час переходу вихідного тексту в цільовий;
4) на цьому підґрунті виявити змістові аспекти поетичної форми;
5) запропонувати новий погляд на порівняльний аналіз вихідного та цільового текстів з точки зору шляхів переходу одного в інший, у зв’язку з чим звести все розмаїття можливих перекладацьких підходів до двох основних типів: перекодування та перестворення;
6) проаналізувати з точки зору встановлених перекладацьких підходів та запропонованих термінів, що мають теоретико-методологічне значення, конкретні зразки поезії в оригіналах та перекладах з метою перевірки дійовості об’єктивованого підходу до порівняльного аналізу.
Матеріалом дослідження стали віршові твори В. Шекспіра, Е. Дікінсон, Е. А. По, Р. Бернса, Дж. Кітса, Дж. Г. Байрона в українських перекладах Д. Паламарчука, В. Мисика, М. Стріхи, С. Голованівсього, Є. Крижевича, О. Зуєвського, П. Куліша та Г. Кочура. Загальна кількість вивчених матеріалів дорівнює понад дві тисячі сторінок оригіналів та перекладів. Автори та твори обирались за двома принципами: загальної відомості, з одного боку, та складності для перекладу через особливості авторського висловлювання, очевидну багатозначність тексту чи витончену форму твору, з іншого. Звернення до художніх зразків, що на перший погляд здається дещо хаотичним, насправді є цілком свідомим: воно викликано метою апробації висунутих у дисертації теоретико-методологічних положень на будь-якому конкретному матеріалі задля підтвердження їхніх об’єктивних, тобто метаісторичних, метажанрових і метастильових властивостей. Зазначимо, що єдиним критерієм обмеження кола художніх зразків була їхня належність до силабо-тонічного способу віршування.
Методологічну базу дослідження склали класичні праці українських та російських теоретиків і практиків перекладу, зокрема: Л. Бархударова, Ґ. Ґачечіладзе, С. Гончаренка, Ю. Еткінда, М. Зерова, І. Кашкіна, С. Ковганюка, В. Комісарова, В. Коптілова, О. Кундзіча, В. Лєвіка, М. Новикової, М. Рильського, В. Россельса, П. Топера, А. Фьодорова, О. Фінкеля, К. Чуковського, О. Швейцера, В. та Ю. Шора та ін.; іноземних: С. Басснетт, В. Беньяміна, С. Флоріна, Г. Вермеєра, А. Лефевра, Ф. Маулера, В. Набокова, Х. Ортеґа-і-Ґасета, Е. Паунда, А. Поповича, А. Сандауера, М. Снелл-Горнбі, Р. Якобсона та ін.; публікації в мережі Інтернет, в українських та іноземних наукових збірках, зокрема праці П. Беха, Л. Венуті, Р. Зорівчак, І. Івен-Зогара, В. Карабана, Л. Коломієць, Д. Конноллі, В. Радчука, О. Чередниченка та ін.
Методи дослідження. У дисертації використано теоретико-методологічний підхід до проблем перекладознавства та аналізу конкретних поетичних текстів, спрямований на викриття механізмів трансформації вихідного тексту в цільовий. Порівняння оригіналів та перекладів здійснюється за двома напрямками: 1) формальними та 2) змістовними характеристиками, беручи до уваги стилістику творів, а також літературні та культурні традиції країн, до яких належать автори віршів, обраних для аналізу (Велика Британія, США), та їхні перекладачі.
Новизна дисертаційного дослідження полягає в наступному:
1) вперше здійснено класифікацію існуючих типізацій перекладацьких стратегій за певною ознакою (літературними напрямками, функціональними та змістовними відповідностями, функцією цільового тексту тощо);
2) доведено правомірність вживання нового терміна культуромовне буття художнього твору як категорії перекладознавчої науки та ефективність отриманих у дослідженні результатів, що досягаються завдяки пов’язаному з ним підходу;
3) вперше виявлено різні типи діалогу, що виникають завдяки перекладу: міжособистісний, міжкультурний та міжлітературний;
4) на базі порівняльного аналізу різних варіантів перекладу єдиного поетичного твору розкрито закладені в ньому формально-змістовні можливості, які роблять його практично невичерпним для сприйняття різними культурами та особистостями, що, в свою чергу, забезпечує йому довге актуальне життя;
5) специфікація значення категорій змісту та форми поетичного твору дозволила розширити уявлення про поняття адекватного перекладу, який може здійснюватися на основі збігу будь-яких формально-змістовних параметрів оригінала та його перекладацької версії;
6) здійснення у дисертації розподілу типів перекладу на перекодування та перестворення та розкриття способів (форм) їхньої взаємодії дозволило простежити реальний шлях метаморфози оригінала в іншомовний текст, що забезпечило вихід на теоретико-методологічний рівень дослідження та виявило загальні закономірності процесу поетичного перекладу та його результату;
7) використання зазначеної вище класифікації дозволило наблизитися до розуміння глибинних процесів, які відбуваються під час переходу художнього/поетичного твору в іншу культуру. Таким чином, було знайдено один із шляхів наукового дослідження, який відповідає актуальним питанням сучасного перекладознавства.
Теоретична цінність роботи полягає у розробці нового підходу до проблеми перекладу художнього твору, який відкриває можливість підвести методологічну базу під її вирішення. Перспективною є запропонована нова термінологія з її центральним поняттям культуромовне буття, та визначення двох типів перекладів перекодування та перестворення. Якщо перше з названих трьох понять надає наукового позначення феномену, наявність якого в художній культурі як такої зафіксована більшістю дослідників, то за іншими знаходяться явища, що й досьогодні залишаються поза їхньою увагою. Втім, саме вони дозволяють розкрити сутність процесу трансформації первинного тексту у вторинний та його результат, тобто виявляють об’єктивний бік перекладу.
Практична цінність дослідження визначається тим, що її спостереження і результати можуть використовуватися безпосередньо в перекладацькій діяльності, а також у навчальному процесі: курсах з теорії, історії та практики художнього перекладу, американського та британського країнознавства, історії літератури Великої Британії та США.
Твердження, що виносяться на захист:
1) особливість перекладацької діяльності розкривається у різних типах діалогу з першоджерелом, а саме: міжособистісному (особисте сприйняття першотвору), міжлітературному (встановлення паралелей між вихідною та цільовою літературами) та міжкультурному (зіставлення архетипів культур оригінала та перекладу);
2) множинність варіантів перекладу потребує термінологічного зазначення, в якості якого пропонується поняття культуромовного буття художнього твору;
3) в контексті осмислення перекладацької праці та її результатів названий термін виступає водночас однією з центральних категорій перекладознавства та аналітичним ключем, використання якого забезпечує максимальну об’єктивованість наукових висновків;
4) завдяки обраним дослідницьким позиціям різні перекладацькі підходи виявляються рівноцінними та життєздатними;
5) поняття адекватного перекладу пов’язується зі своєрідною тотожністю змісту та форми поетичного твору, що дає змогу тлумачити його відповідно до будь-яких художніх параметрів твору;
6) висунуті у дисертації наукові положення дозволяють виявити механізм переходу (трансформації) художнього тексту в «своє інше» переклад, що є об’єктивним фактом, тобто не залежить від власної волі перекладача; цей механізм пов’язується з явищами, які означені в дослідженні поняттями перекодування та перестворення;
7) запропонована дослідницька концепція має сприяти подальшому заглибленню наукової думки у теоретико-методологічні проблеми перекладознавства.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри англійської філології та перекладу Харківського гуманітарного університету «Народна українська академія» (до 2006 р.) та кафедри теорії та практики перекладу того ж ВНЗ (у 2006-2007 р.). Її основні положення доповідалися на конференціях у Запорізькому національному університеті (2007), Київському національному лінгвістичному університеті (2006, 2007), Університеті Наталії Несторової (Москва, 2006), Московському відкритому соціальному університеті (2006), Сумському державному університеті (2005, 2007), Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна (2003, 2004, 2005), Житомирському державному університеті ім. І. Франка (2005, 2006, 2007), Харківському національному аерокосмічному університеті ім. В.Є. Жуковського «ХАІ» (2004), Дніпропетровському державному університеті (2004), Санкт-Петербурзькому державному університеті (2004), Волинському інституті економіки та менеджменту (Луцьк, 2004).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 12 статей, з них 11 у наукових виданнях, затверджених ВАК України.
Зв'язок із загальною темою. Дисертація виконана в межах наукової теми факультету «Референт-перекладач» Харківського гуманітарного університету «Народна українська академія» «Мова як семіотична система і соціокультурне явище (теоретичні та прикладні аспекти): проблеми вивчення, викладання та перекладу», номер державної реєстрації 0101U006996.
Структура дисертації визначається розв’язуваними в ній дослідницькими завданнями. Робота містить Вступ, три Розділи з висновками до кожного, загальні Висновки, Список використаних джерел та Список довідкового та ілюстративного матеріалу.
У Вступі обумовлюється актуальність обраної теми дослідження, визначаються його об’єкт та предмет, розкривається сутність новизни запропонованої наукової концепції, наводяться наукові результати роботи, характеризується методологія підходу до обраної проблеми та теоретична база дисертації, виявляється її теоретична та практична цінність, а також описується структура роботи, її обсяг, повідомляється про використані наукові та поетичні матеріали і форми апробації результатів дослідження.
У першому розділі розглядаються:
1) питання віршування з точки зору теорії та практики перекладу. Особлива увага приділяється проблемі ритму та рими як основним чинникам формоутворення, тобто поетики віршування;
2) проблема множинності перекладів поетичного твору, яка тлумачиться як спосіб, по-перше, пізнання оригінала, а по-друге, як одна з форм його культуромовного буття у діалозі культур;
3) поняття адекватного та еквівалентного перекладів поетичного твору, де уточнюються їхній зміст та критерії їхнього вживання. Надається уточнююче значення названих понять згідно з останніми дослідженнями перекладознавства;
4) поняття вільного й точного перекладів поетичного твору в їх співвідношенні до запропонованих у даному дослідженні термінів перекодування та перестворення, а також із позицій розуміння перекладу як форми культуромовного буття поетичного твору;
5) різні методи перекладу поетичного твору; пропонується класифікація існуючих типізацій перекладацьких стратегій;
6) здійснюється обґрунтування поняття культуромовного буття художнього твору та його евристичності як категорії перекладознавчої науки;
7) встановлюється обумовленість діяльнісної установки перекладача наступними факторами: розмаїттям форм буття художнього твору, соціально-культурною ситуацією, в якій перебуває вторинний текст, та функцією результату перекладу, що передбачається.
У другому розділі дисертації формулюється поняття перекодування, визначаються його властивості та пропонується аналіз поетичних перекладів, належних до даного типу. На цьому ґрунті утворюється модель перекладу перекодування.
У третьому розділі дослідження висувається поняття перестворення, надається його характеристика та пропонується аналіз поетичних перекладів, належних до даного типу. На цій підставі складається модель перестворення. Таким чином, виникає реальна можливість конкретизувати теоретичні положення, з одного боку, та сприяти кращому розумінню практичних задач перекладача, з іншого.
У Висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження та передбача

Список литературы

ВИСНОВКИ

Відповідно до мети дослідження в дисертації було проведено порівняльний аналіз творів англійських та американських авторів та їхніх перекладів українською мовою. В результаті вдалося підтвердити правомірність і пізнавальну необхідність множинного буття поетичного твору, якого той набуває внаслідок його перенесення до іншого культуромовного контексту. Як було встановлено, завдяки цій операції смислове поле оригінала підлягає розширенню, набирає нових відтінків. Тим самим, поетичний твір доцільно бачити у двох вимірах: актуальному, тобто у тому вигляді, який він прийняв у авторському тексті, та потенційному, тобто у тих варіантах, що виникають у його перекладацьких версіях. З цих позицій, множинне буття перекладів поетичного тексту є об’єктивною умовою його існування, гарантом постійного інтересу до нього у читачів різних літературних традицій та історичних епох.
Висунуті наукові ідеї розглянуто у порівняльному аналізі вихідних та цільових текстів таких видатних авторів англомовної літератури: Емілі Дікінсон, Едгар Аллан По, Вільям Шекспір, Роберт Бернс, Вільям Блейк, Джон Кітс, у баченні відомих українських практиків та теоретиків перекладу: В. Мисика, Д. Паламарчука, Г. Кочура, П. Куліша, О. Зуєвського, М. Стріхи. Порівняльний аналіз, таким чином, торкався як творів невеликого обсягу (Е. Дікінсон), так і повномасштабних полотен (В. Шекспір); як новаторських форм поезії (Е. Дікінсон), так і сталих (В. Шекспір); а також літератури різних напрямків та жанрів: лірики та драми, віршів, сонетів та трагедій. На наш погляд, саме таке розмаїття типів оригіналів у часовому та жанровому відношенні дозволяє говорити про універсальність запропонованих підходів до перекладу як процесу та результату. Внаслідок проведеного дослідження було отримано такі основні результати:
1) виявлено та обґрунтовано правомірність і пізнавальну необхідність множинного буття перекладів одного й того ж поетичного твору. Так, з одного боку, ця множинність допомагає розкрити багатосторонність та багатоплановість оригінального твору, а з іншого виявляє велику кількість граней перетинання двох різних культур, що в свою чергу сприяє більшому міжкультурному та міжнаціональному розумінню. Ця множинність носить об’єктивний характер, тому що, по-перше, оригінал несе в собі невичерпну кількість трактувань, а по-друге, через суб’єктивність сприйняття тексту кожною окремою людиною, оскільки акт перекладу це, насамперед, акт читання та трактування [289];
2) висунута теза про «життя» поетичного твору як чинник його динамічного буття одержала підтвердження в практичній частині дисертації. Було доведено, що поетичний твір набуває максимального розвитку, починає «грати» в повну силу тільки після створення його варіантів/відображень в умовах іншої мови та іншої культури. З одного боку, входячи в інший культуромовний шар, він виявляє свою здатність до асиміляції, і в ньому виникають ті поетичні мотиви, які існують в іншій літературній традиції, внаслідок чого відбувається зближення різних змістів за принципом єдиного знаменника. Таким чином, стає очевидним, що різні народи та національні культури оперують спорідненими уявленнями, бажаннями, відносинами, пристрастями тобто віддзеркалюють, кожен по-своєму, єдину природу самої людини. Щодо різниць між ними, то вони перш за все виявляються у різних системах знаків, однією з яких є вербальна мова, а іншою мова художня. З іншого боку, поетичний твір, опиняючись у не притаманному йому контексті, набуває нових властивостей від деталей змісту до особливостей світосприйняття, внаслідок чого він не тільки стає близьким до приймаючої культури, але й збагачує її;
3) сформульоване наукове положення про наявність діалогу (міжособистісного, міжлітературного та міжкультурного) між автором твору та його перекладачем дозволило пояснити причину постійного звертання до одного й того ж поетичного тексту перекладачів різних шкіл, національних культур та історичних періодів. Справді, множинне буття є, з одного боку, наслідком такого звернення до першотвору, а з іншого, обумовлює його, ніби кидаючи виклик представникам іншого світосприйняття, тобто іншої культуромовної єдності чи зрозуміють вони різні його контексти, як саме вони їх зрозуміють, і які нові грані привнесуть до нього, створивши на його тлі якийсь симбіоз між площинами двох різних культур;
4) виходячи зі здатності поетичного твору до розкриття потенційного змісту в межах його різного культуромовного буття, полісемантичність віршованого тексту була осмислена як його поетична сутність, з одного боку, та можливість його актуалізації в різних культурних та мовних середовищах, з іншого. Оскільки кожний вірш це не тільки проста сукупність слів, але й слово (за Ю. Лотманом), яке має безліч варіантів читання, розуміння, інтерпретації, то кожне окреме мовне і, тим самим, культурне оточення виділятиме в творі риси, теми та форми, що викликають зацікавленість саме в неї;
5) порівняльний аналіз першотворів та перекладів підтвердив правомірність та наукову евристичність розподілу змісту поетичного твору на різні пласти (поетичний, художній та змістовий, або семантичний) і можливість ототожнення поетичного змісту з поетичною формою. Це не відмінює розповсюджений розподіл тексту на зміст та форму, а лише акцентує той факт, що форма має естетичний зміст. Під естетичним змістом тут треба розуміти організацію вислову за певними правилами, які склалися внаслідок літературної та культурної традиції, а також художнього досвіду письменника та його власник стильових засад. На конкретних прикладах було продемонстровано, що вірність перекладача поетичній формі оригінала має наслідком збіг поетичного змісту оригінала та перекладу; навпаки, відхилення від ключових особливостей художньої ідеї твору спричиняє велику розбіжність у смисловому шарі. Саме так сталося з перекладом поезії Р. Бернса В. Мисиком та одного із сонетів В. Шекспіра Д. Паламарчуком. Утім, поряд із цим виявилася самостійна художня цінність кожного із зазначених перекладів, що підкреслює однобічність оцінки результату перекладу тільки за принципом наближеності до оригінала чи віддаленості від нього;
6) запропоноване розмежування змісту художнього твору виявило такі змістові аспекти форми, що повідомляють не тільки про емоційний та інтелектуальний шар оригінала, але й такі чинники, як його мовна організація та літературна традиція, до якої належав його автор. Це, перш за все, принцип припадання наголосів наприкінці рядка: для української традиції характернішим є чергування наголосу на останній та передостанній склад кожного рядка, в той час як для англомовної поезії більш прийнятним є наголос на останньому складі рядка. З обраних позицій до змістовного боку твору відносяться також: написання значущих слів із великої літери (особливість творчості Емілі Дікінсон); довжина речень (досить довгі періоди в сонетах В. Шекспіра, що сприяє плинності думки); пунктуація (несподіваність розділових знаків в творі Р. Бернса чи їх велика кількість у Е. А. По);
7) використаний у дослідженні аналітичний підхід до порівняння вихідного та цільового текстів виявився нерозривно пов’язаним із висунутим та обґрунтованим положенням про об’єктивний характер множинного існування літературного твору в умовах різних культур, що, в свою чергу, підтвердило правомірність уведення в науковий ужиток нового терміна культуромовне буття художнього твору і надання йому наступного визначення: це той текст (або тексти), у вигляді якого (яких) оригінал перебуває в умовах чужого культуромовного простору. Під текстом ми розуміли ідейну, структурну, лексичну єдність, її естетичну дію на читача та контексти, у які вона є вписаною. Таке бачення тексту дозволило поглянути на його множинне буття під іншим кутом зору, а саме з більш об’єктивних позицій. Таким чином, висунутий термін не є довільним, метафоричним, він точно відповідає тому явищу, яке узагальнює;
8) оперування терміном та поняттям культуромовного буття твору дозволило уточнити та диференціювати за смисловою ознакою такі ключові поняття перекладу, як еквівалентність та адекватність, формальні відповідності тексту перекладу; розглянути низку класифікацій перекладацьких стратегій;
9) динамічний підхід до художнього твору з боку його культуромовних вимірів дозволив теоретично обґрунтувати та аналітично випробувати новий погляд на порівняльний аналіз вихідного та цільового текстів з точки зору вірогідних шляхів переходу одного в інший. У зв’язку з цим виникла можливість звести все розмаїття можливих перекладацьких підходів до двох основних типів: перекодування та перестворення, які дозволяють розглядати переклад водночас і як процес, і як результат, внаслідок чого вдається глибше проникнути у суть перекладацької діяльності;
10) виходячи з цього, запропоновані терміни культуромовне буття, перекодування та перестворення виявляють своє теоретико-методологічне значення, оскільки вони сприяють створенню єдиної системи параметрів, за якими здійснюється характеристика перекладу та його оцінка. Використання цієї системи у нашому дослідженні уможливило аналіз конкретних перекладів українською мовою зразків англомовної поезії за двома типами: перекодування та перестворення, яким були присвячені відповідні розділи даної роботи.
Підбиваючи підсумки запропонованого дисертаційного дослідження, слід зазначити, що висунуті наукові положення співвідносяться у вигляді єдиної замкнутої системи понять. Центральне поняття, позначене терміном культуромовне буття художнього твору, пояснює таке явище, як множинність перекладу. Це явище є наслідком полісемантичності поетичного тексту, обумовленої, в свою чергу, тотожністю в ньому змісту та форми. У процесі виявлення семантичних потенцій оригінала здійснюється такий підхід до тотожності змісту і форми, який має наслідком або його перестворення, або перекодування. При цьому процес перекладу відбувається фактично в рамках обох підходів, але в одному випадку автор вторинного тексту додержується перекодування тільки на рівні вербальної мови, а в іншому на рівні мови культури, внаслідок чого здійснюється перестворення. Як бачимо, кожна з перелічених складових обґрунтованої системи понять віддзеркалює інші складові, конкретизує або пояснює їх. Реальний зв’язок між ними можна продемонструвати за допомогою наступної схеми:

культуромовне буття художнього твору

зміст і форма множинність полісемантичність

перекладацькі підходи
(перекодування та перестворення)

Отже, центральним компонентом всієї системи є полісемантичність поетичного твору, що перебуває на перетині двох осей: вертикальної та горизонтальної. Вертикальна створюється культуромовним буттям художнього твору та двома типами перекладу перекодуванням і перестворенням; горизонтальна тотожністю змісту та форми та множинністю перекладу. Збіг змісту і форми є відправним моментом динамічного існування вірша внаслідок нескінченних можливостей його інтерпретацій, тобто обумовлює його культуромовне буття. З іншого боку, цей збіг призводить до подвійного підходу до перекладу перекодування та перестворення. Множинність перекладу з цих позицій може бути зведена до двох типів, що охоплюють всю реальну багатогранність перекладацької діяльності, взятої з середини, з боку її внутрішніх процесів, якими керують приховані від безпосереднього споглядання механізми переходу вихідного художнього/поетичного твору в цільовий. Можливість виникнення системи понять, всі одиниці якої обумовлюють одна іншу, доводить пізнавальну дієвість запропонованої у дисертації наукової концепції перекладу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аврахова Л.Н. Епітет як проблема художнього перекладу (До питання адекватних відтворень композиційної заданості епітета в англомовних перекладах поезії Лесі Українки) // Теорія і практика перекладу: Укр. наук. зб. / Київ. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. К.: Вища шк., 1982. Вип. 8. С. 90-97.
2. Ажнюк М.Т. Відтворення ритмо-інтонаційного ладу «Гамлета» В. Шекспіра // Теорія і практика перекладу: Укр. наук. зб. / Київ. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. К.: Вища шк., 1983. Вип. 9. С. 10-19.
3. Алексеев В.В. Интерпретация стихотворения в свете теории поэтического перевода // Теория и практика перевода: Респ. междувед. науч. сб. / Киевский гос. университет. К.: Вища шк., 1985. Вып. 12. С. 42-48.
4. Алексеев В.В. Сонет Ш. Бодлера «Соответствие» и его русские переводы // Теория и практика перевода: Респ. междувед. науч. сб. / Киевский гос. университет. К.: Вища шк., 1986. Вып. 13. С. 130-137.
5. Алякринский О.А. Поэтический текст и поэтический смысл (о двух переводах одного стихотворения Дилана Томаса) // Тетради переводчика: Науч.-теор. сб. / Ред. Л.С. Бархударов. М.: М-дунар. отн., 1982. Вып. 19. С. 20-32.
6. Бархударов Л.С. Язык и перевод. Вопросы общей и частной теории переводов . М.: М-дунар. отн., 1975. 239 с.
7. Бєкрєшева Л.О. Концептуальний аналіз україномовних перекладів конвективного твору на прикладі 66 сонету Шекспіра // Вісник Луганського пед. ун-ту. Луганськ: Вид-во ЛПУ, 2005. Сер. Філологічні науки. № 5 (ч.2). С. 9-14.
8. Бєлєхова Л.І. Інтегративна модель інтерпретації поетичного тексту (на матеріалі американської поезії) // Наук. вісник кафедри ЮНЕСКО Київського держ. лінгвістичного ун-ту: Мова, освіта, культура: наукові парадигми і сучасний світ. К.: Вид-во КДЛУ, 2001. Вип. 4. С. 193-198.
9. Бєлєхова Л.І. Словесний поетичний образ в історико-типологічній перспективі: лінгвокогнітивний аспект (на матеріалі американської поезії). Херсон: Айлант, 2002. 368 с.
10. Бельгер Г.К. С пользой осмыслить опыт переводчиков // Теория и практика перевода: Респ. межвед. науч. сб. / Киев. гос. ун-т. К.: Вища шк., 1988. Вып. 15. С. 35-41.
11. Берестовая Ю.Е. Лакуны как национально-специфические элементы культуры в художественном тексте // Вісник Міжнародного слов’янського ун-ту. Х.: Вид-во М-нар. слов. ун-ту, 2003. т. VI. № 3. С. 51-54.
12. Бех П.А. Объект отражения в переводе // Теорія і практика перекладу: Укр. наук. зб. / Київ. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. К.: Вища шк., 1982. Вип. 7. С. 15-24.
13. Бех П.О. Поетичний переклад і принцип еквілінеарності // Теорія і практика перекладу: Укр. наук. зб. / Київ. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. К.: Вища шк., 1979. Вип. 1. С. 83-93.
14. Бибихин В.В. Опыт сравнения разных переводов одного текста // Тетради переводчика: Науч-теор. сб. / Ред. Л. С. Бархударов. М.: М-дунар. отн., 1980. Вып. 17. С. 37-46.
15. Білодід І.К. Про критерії якості перекладу // Теорія і практика перекладу: Укр. наук. зб. / Київ. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. К.: Вища шк., 1979. Вип. 1. С. 3-4.
16. Большакова Н.И. Национальная картина мира и проблемы лакунарности игры слов в художественном переводе // Вісник Житомирського держ. ун-ту. Житомир: Вид-во ЖДУ, 2004. № 17. С. 87-88.
17. Боцманов Н.Н., Сиволапова В.И. Взаимодействие смысла и грамматических структур в поэтическом переводе // Теорія і практика перекладу: Укр. наук. зб. / Київ. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. К.: Вища шк., 1980. Вип. 3. С. 105-113.
18. Букреева Л.Л. Сравнительный анализ нескольких переводов стихотворений Райнера Марии Рильке // Теорія і практика перекладу: Укр. наук. зб. / Київ. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. К.: Вища шк., 1982. Вип. 8. С. 115-127.
19. Булаховська Ю.Л. Декілька думок про переклад (на матеріалі «французьких зацікавлень» Максима Рильського і Леоніда Вишеславського) // Новітня філологія: Журнал. Миколаїв: Вид-во МДГУ, 2005. № 1. С. 190-195.
20. Бунтман Н.В. Адаптировать, то есть переводить? // Перевод: язык и культура: Мат. междунар. науч. конференции / Ред. Н.А. Фененко. Воронеж: Воронеж. гос. ун-т, 2000. С. 30-31.
21. Буракова О.В. Відтворення ритміки «Лісової пісні» Лесі Українки в англійських перекладах // Теорія і практика перекладу: Укр. наук. зб. / Київ. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. К.: Вища шк., 1983. Вип. 9. С. 19-28.
22. Бурбело В.Б. Воссоздание в переводе глубинного плана художественного произведения // Теорія і практика перекладу: Укр. наук. зб. / Київ. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. К.: Вища шк., 1982. Вип. 7. С. 33-43.
23. Бычков В.В. Выражение как главный принцип эстетики А.Ф. Лосева // А.Ф. Лосев и культура ХХ века: Лосевские чтения. М.: Наука, 1991. С. 27-37.
24. Валгина Н.С. Знаки препинания как средство ывражения смысла в тексте // Филологические науки. М.: М-во образования РФ, 2004. № 1. С. 16-26.
25. Венгренівська М.А., Конева Я.П. Мовно-фольклорні елементи у віршах Лесі Українки та їх передача в болгарських та французьких перекладах (На прикладі поезії «Калина») // Теорія і практика перекладу: Укр. наук. зб. / Київ. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. К.: Вища шк., 1981. Вип. 5. С. 55-59.
26. Венгренівська М.А., Остаплюк І.Є. Передача ритму поезій Павла Тичини французькою мовою // Теория и практика перевода: Респ. межвед. науч. сб. / Киев. гос. ун-т. К.: Вища шк., 1986. Вып. 13. С. 79-87.
27. Венгреновская М.А. О воссоздании метра и ритма при переводе поэзии // Теорія і практика перекладу: Укр. наук. зб. / Київ. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. К.: Вища шк., 1980. Вип. 3. С. 66-70.
28. Венгреновская М.А. Переводить сказку сказкой // Теорія і практика перекладу: Укр. наук. зб. / Київ. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. К.: Вища шк., 1982. Вип. 7. С. 72-77.
29. Ветрова Е.И. Верлибр в современной поэзии США в святи с проблемой его перевода на русский язык // Теорія і практика перекладу: Укр. наук. зб. / Київ. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. К.: Вища шк., 1980. Вип. 3. С. 118-122.
30. Вовк Я.Г. «Романс про іспанську жандармерію» Ф.Г. Лорки українською мовою // Теорія і практика перекладу: Укр. наук. зб. / Київ. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. К.: Вища шк., 1982. Вип. 8. С. 97-105.
31. Галеева Н. Л. Параметры художественного текста и перевод // М-во общ. и проф. образования Рос. Федерации. Твер. гос. ун-т. Тверь: Твер. гос. ун-т, 1999. 154 с.
32. Галь Нора. Слово живое и мертвое. М.: Сов. писатель, 1987. 272 с.
33. Ганиев В. Образность как элемент точности // Мастерство перевода: Сб. М.: Сов. писатель, 1964. С. 63-89.
34. Гаспаров М.Л. Брюсов и буквализм // Поэтика перевода: Сб. статей / Сост. С.Ф. Гончаренко. М.: Радуга, 1988. С. 29-62.
35. Гаспаров М.Л. Вместо предисловия: Верлибр и конспект // Экспериментальные переводы: Пиндор, Ронсар, Мильтон и др. С.-Пб: Гиперион, 2003. С. 9-16.
36. Гаспаров М.Л. Вопреки размеру подлинника (Мильтон, Донн, Томпсон) // Альманах переводчика / Сост. Н.М. Демурова, Л.И. Володарская. М.: Рос. гос. гум. ун-т, 2001. С. 201-221.
37. Гаспаров М.Л. Метр и смысл: Об одном из механизмов культурной памяти / Рос. гос. гум. ун-т; Ин-т высш. гум. исслед. М., 2000. 297 с.
38. Гатов А. Художественный образ и воплощение его в переводе (некоторые соображения к изданию русского перевода Лу Синя) // Мастерство перевода: Сб. М.: Сов. писатель, 1959. С. 173-192.
39. Гачев Г.Д. Космо-Психо-Логос: [Национальный склад мышления и бытия]. М.: Прогресс; Культура, 1995. 479 с.
40. Гачечиладзе Г.Р. Вопросы теории художественного перевода / Авторизованный перевод с грузинского. Тбилиси: Литература да хеловнеба, 1964. 267 с.
41. Гачечиладзе Г.Р. Художественный перевод и литературные взаимосвязи. М.: Сов. писатель, 1980. 254 с.
42. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. М.: Мисль, 1974. т. 1. 452 с.
43. Гинзбург Л. Вначале было слово // Мастерство перевода: Сб. М.: Сов. писатель, 1959. С. 287-294.
44. Гитович А. Мысли и заметки об искусстве поэтического перевода // Мастерство перевода: Сб. М.: Сов. писатель, 1970. Вып. 6. С. 364-385.
45. Говердовский В.И. Перевод как кривое зеркало духа и культуры народа // Вісник Харківського нац. ун-ту. Х.: Константа, 2000. № 500. Сер. Романо-германська філологія. С. 316-320.
46. Гончаренко С.Ф. Информационный аспект межъязыковой поэтической коммуникации // Тетради переводчика: Науч.-теор. сб. / Ред. С.Ф, Гончаренко. М.: Высш. шк., 1987. Вып. 22. С. 38-49.
47. Гончаренко С.Ф. К вопросу о поэтическом переводе // Тетради переводчика / Ред. Л.С. Бархударов. М.: М-дунар. отнош., 1972. № 9. С. 81-91.
48. Гончаренко С.Ф. О моделировании процесса перевода поэтических образов // Тетради переводчика: Науч-теор. сб. / Ред. Л.С. Бархударов. М.: М-дунар. отн., 1975. С. 39-50.
49. Гончаренко С.Ф.Собрание сочинений: В 3 т.т. Москва: Рема, 1995. Т. 3: Монографии. 297 с.
50. Гончаренко С.Ф. Стиховые структуры лирического текста и поэтический перевод // Поэтика перевода: Сб. статей / Сост. С.Ф. Гончаренко. М.: Радуга, 1988. С. 100-111.
51. Горбачевский А.А. Оригинал и его отражение в тексте перевода Челябинский гос. пед. ун-т. Челябинск, 2001. 202 с.
52. Гохлернер М.М., Ейгер Г.В., Ковалева А.П. О психолингвистическом изучении перевода поэтического текста // Теорія і практика перекладу: Укр. наук. зб. / Київ. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. К.: Вища шк., 1983. Вип. 10. С. 53-62.
53. Грек Л.В. Синтаксичні особливості роману Дж. Джойса «Уліс» як проблема перекладу // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. К.: Вид-во КНУ. Ін-тут філології, 2002. № 7. С. 124-131.
54. Гришкова О.Н., Кураш С.Б. Перевод поэтических текстов в поле интертекстуальности // Вісник Луганського пед. ун-ту. Луганськ: Вид-во ЛПУ, 2005. Сер. Філологічні науки. № 15 (ч.2). С. 18-24.
55. Гумилев Н.С. Переводы стихотворные // Альманах переводчика / Сост. Н.М. Демурова, Л.И. Володарская. М.: Рос. гос. гум. ун-т, 2001. С. 103-108.
56. Денисова Г.В. Границы перевода. М.: МГУ, 1998. 80 с.
57. Державін В.М. Проблема віршованого перекладу // Плужанін: Зб. Х., 1927. № 9-10. С. 44-50.
58. Джимбинов С.Б. Предисловие // Американская поэзия в русских переводах; ХІХ-ХХ вв.: Сб. / Сост. С.Б. Джимбинов. М.:Радуга, 1983. С. 3-41.
59. Дмитренко В.А. Максимальность в переводе // Тетради переводчика: Науч-теор. сб. / Ред. Л. С. Бархударов. М.: М-дунар. отн., 1974. С. 22-30.
60. Дмитриев В. Издержки перевода // Тетради переводчика: Науч.-теор. сб. / Ред. Л.С. Бархударов. М.: М-дунар. отн., 1982. Вып. 19. С. 43-53.
61. Донской М. Как переводить стихотворную классическую поэзию? // Мастерство перевода: Сб. М.: Сов. писатель, 1970. Вып. 7. С. 186-216.
62. Дудченко М.М., Чернюк Н.І. До питання про відтворення образних порівнянь у художньому перекладі // Теорія і практика перекладу: Укр. наук. зб. / Київ. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. К.: Вища шк., 1981. Вип. 5. С. 51-55.
63. Дудченко М.М. Метафорика першотвору і індивідуальність перекладача // Теорія і практика перекладу: Укр. наук. зб. / Київ. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. К.: Вища шк., 1979. Вип. 1. С. 93-97.
64. Дядищева Л.Г. Лирика Леси Украинки в разных переводах (О некоторых условиях соответствия перевода оригиналу) // Теорія і практика перекладу: Укр. наук. зб. / Київ. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. К.: Вища шк., 1980. Вип. 4. С. 121-132.
65. Жирмунский В. Рифма в сопоставительно-историческом плане // Мастерство перевода: Сб. М.: Сов. писатель, 1973. № 9. С. 445-451.
66. Жовтис А. Пульс стихотворного перевода // Мастерство перевода: Сб. М.: Сов. писатель, 1964. С. 107-123.
67. Журавлева Т.А. Концепт «небо» в оригинальной и переовдной поэзии Иосифа Бродского // Вісник Луганського пед. ун-ту. Луганськ: Вид-во ЛПУ, 2004. Сер. Філологічні науки. № 8. С. 155-160.
68. Заболоцький Н. Заметки переводчика // Мастерство перевода: Сб. М.: Сов. писатель, 1959. С. 251-253.
69. Зайцева И.П. Лики переводчика сквозь призму сонета (о перевода одного шекспировского сонета на руський язик) // Вісник Луганського пед. ун-ту. Луганськ: Вид-во ЛПУ, 2005. Сер. Філологічні науки. № 15 (ч.2). С. 24-35.
70. Зайцева И.П. Перевод как лингвокультурный феномен (к постановке проблемы) // Вісник Луганського пед. ун-ту. Луганськ: Вид-во ЛПУ, 2005. Сер. Філологічні науки. № 2. С. 33-46.
71. Зверев А. Вдохновенная математика Эдгара По // Эдгар По. Избранное. М.: Радуга, 1983. С. 6-13.
72. Зеров М. У справі віршованого перекладу: Нотатки // Життя і революція: літ.-наук. журнал. 1928. № 9. С. 133-146.
73. Зорівчак Р.П. Авторські фразеологічні новаторства як перекладознавча проблема (на матеріалі англомовних перекладів творів Тараса Шевченка) // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. К.: Вид-во КНУ. Ін-тут філології, 2001. № 5. С. 68-72.
74. Зорівчак Р.П. Відтворення семантико-стилістичних функцій фразеологічних порівнянь у поетичному перекладі (На матеріалі англомовних перекладів поетичних творів Т.Г. Шевченка) // Теорія і практика перекладу: Укр. наук. зб. / Київ. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. К.: Вища шк., 1980. Вип. 3. С. 45-55.
75. Зорівчак Р.П. Українські народні казки в перекладі Роберта-Нізбета Бейна // Теорія і практика перекладу: Укр. наук. зб. / Київ. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. К.: Вища шк., 1983. Вип. 10. С. 40-47.
76. Иванов В.В. О цветаевских переводах песни из «Пира во время чумы» и «Бесов» Пушкина // Мастерство перевода: Сб. М.: Сов. писатель, 1968. С. 389-412.
77. Иванов В.В. О языковых причинах трудностей перевода художественного текста // Поэтика перевода: Сб. статей / Сост. С.Ф. Гончаренко. М.: Радуга, 1988. С. 69-87.
78. Иванова И.В. Роль межкультурных факторов при переводе текстов // Переводческие решения: проблемы и поиски: Сб. материалов семинара, 24 июня 1998 г. / Ред.. А.П. Тимохина. Пенза, 1998. С. 44-45.
79. Каалеп А. Опит эквиритмического пер