ТРАНСФОРМАЦІЯ ГРАМАТИЧНОЇ КАТЕГОРІЇ СТАНУ ПРИ ПЕРЕКЛАДІ (на матеріалі іспанської та української мов)

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Фокін Сергій Борисович

УДК 81’322=134.2

ТРАНСФОРМАЦІЯ ГРАМАТИЧНОЇ КАТЕГОРІЇ СТАНУ ПРИ ПЕРЕКЛАДІ
(на матеріалі іспанської та української мов)

Спеціальність 10.02.16 перекладознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
кандидат філологічних наук,
доцент Калустова О. М.

Київ - 2003

ЗМІСТ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ СКОРОЧЕНЬ....4
ВСТУП......5
РОЗДІЛ І. ТРАНСФОРМАЦІЯ СТАНУ ЯК ГРАМАТИЧНА
ПРОБЛЕМА ПЕРЕКЛАДУ......12
1.1. Перекладацька трансформація як процес і як результат......................... 12
1.2. Моделі перекладу і перекладацькі трансформації................................... 15
1.3. Зміна станової форми як лексико-граматична трансформація................ 17
1.4. Кількість станів та їхнє співвідношення в іспанській та українській мовах 21
1.5. Синонімічне перефразування як передумова трансформації стану........ 29
1.6. Чинники трансформації стану................................................................... 31
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І............................................................................ 37
РОЗДІЛ ІІ. ТРАНСФОРМАЦІЯ АКТИВНОГО СТАНУ В ПАСИВНИЙ...39
2.1. Трансформація підрядних означальних речень....................................... 39
2.2. Трансформація речень з персоніфікацією................................................ 46
2.3. Трансформація дієслівно-іменних конструкцій V+N............................... 54
2.4. Трансформація речень з предикатом, вираженим неперехідним
дієсловом .......................................................................................................... 60
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІ........................................................................... 65
РОЗДІЛ ІІІ. ТРАНСФОРМАЦІЯ ПАСИВНОГО СТАНУ.68
3.1. Трансформація тричленних пасивних конструкцій................................. 68
3.2. Трансформація двочленних пасивних конструкцій у дієслівно-іменні конструкції 75
3.3. Трансформації двочленних пасивних конструкцій з неозначено-особовим
та узагальнено-особовим значенням................................................................ 82
3.4. Відтворення пасивних дієслівних форм неперехідними дієсловами....... 93
3.5. Трансформація дієприкметникової форми пасиву в займенникову........ 99
3.6. Трансформація займенникової форми пасиву в дієприкметникову...... 108
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІІ........................................................................ 114
РОЗДІЛ IV. ТРАНСФОРМАЦІЯ ВЗАЄМНОГО ТА ЗВОРОТНОГО
СТАНІВ118
4.1. Трансформації зворотного стану............................................................ 119
4.2. Трансформація взаємного стану............................................................. 130
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ IV....................................................................... 137
РОЗДІЛ V. ТРАНСФОРМАЦІЯ СТАНУ ЯК ЗАСІБ
ПОДОЛАННЯ МІЖМОВНОЇ АСИМЕТРІЇ.139
5.1. Трансформації абсолютних дієприкметникових зворотів..................... 139
5.2. Трансформація речень з предикатами наказового способу у зворотно-пасивній формі......................................................................................................................... 148
5.3. Трансформація активних конструкцій у займенникові з давальним відмінком суб’єкта......................................................................................................................... 150
5.4. Трансформація підрядних умови з предикатом у
займенниково-пасивній формі........................................................................ 155
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ V......................................................................... 161
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ173
Додаток А. Співвідношення граматичних форм вираження стану
в іспанській та українській мовах..201
Додаток Б. Збіг форм знахідного та називного відмінків
у відносних займенників який” та котрий” як чинник трансформації...202
Додаток В. Частотність вживання форм пасивного стану в іспанській
та українській мовах203

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ СКОРОЧЕНЬ

1. МО мова оригіналу
2. МП мова перекладу
3. ТО текст оригіналу
4. ТП текст перекладу
5. ФСП функціонально-семантичне поле
6. N nomen (ім’я)
7. Prep (praepositio) прийменник
8. V verbum (дієслово)

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку перекладознавства часткові теорії перекладу розроблені не для всіх мовних пар, а на матеріалі іспанської та української мов перекладознавчі здобутки представлені лише підручниками з перекладу, окремими статтями та двома дисертаціями. Втім, за умов міжнародної інтеграції, зокрема, активізації відношень України з Іспанією та країнами Латинської Америки в останнє десятиліття існує об’єктивна передумова для системної розробки зазначеної часткової теорії перекладу, одному з аспектів якої присвячено це дослідження.
Імплікована темою роботи проблема вираження суб’єктно-об’єктних відношень у мовленні та функціонування таких семантичних універсалій як суб’єкт та об’єкт є одним з актуальних питань теорії перекладу та порівняльної типології. У мовах номінативного ладу, до яких належить більшість мов світу, у тому числі іспанська та українська, одним з засобів оформлення суб’єктно-об’єктних відношень є дієслівний стан. Деякі проблеми відтворення дієслівного стану в перекладі, щоправда, здебільшого пасивного, розглядаються насамперед у підручниках та статтях у різних часткових теоріях перекладу, зокрема, в іспансько-російській (Н. Д. Арутюновою, О. Б. Передерій, З. Д. Львовською, О. В. Іовенком), у фракцузько-українській (О. І. Чередниченком, І. Я. Ковалем, Л. Р. Коккіною); в англо-українській (В. І. Карабаном, І. В. Корунцем, Н. Г. Гнатюк, Д. А. Гнатюком); англо-іспанській (В. Г. Йеброю, А. Гріхельмом, П. Ньюмарком, Х. Васкесом Айорою, Е. В. Ковадонгою Лопесом), англо-російській (В. Н. Коміссаровим, Є. В. Бреус, М. І. Пушиною).
В іспансько-українській частковій теорії перекладу, в русло якої скероване це дисертаційне дослідження, деякі питання відтворення граматичної категорії стану розглядаються в підручнику з теорії та практики перекладу (Н. М. Алесіною, В. С. Виноградовим), посібнику з письмового перекладу (О. М. Калустовою, І. М. Шияновою, К. А. Танич, Н. Ю. Квасюк, М. О. Коломієць) та у статті Гамяніної І. М. Особливості функціонування та перекладу пасивних конструкцій”. Велика увага до окремих перекладознавчих аспектів відтворення стану свідчить про необхідність спеціальної розробки цього питання в зазначеній частковій теорії, а універсальний характер семантики суб’єктно-об’єктних відношень актуалізує проблематику їх вираження саме при перекладі.
Окрім зазначених вище факторів, актуальність дослідження зумовлена також тим, що об’єктом інтенсивних перекладознавчих досліджень виступає функціонування в перекладі різних граматичних категорій. Оскільки останні характеризуються формальною регулярністю в різних мовах, виникає питання про співвідношення граматичних форм МО та МП та про закономірність їх використання як перекладацьких еквівалентів. Але відтворення граматичної категорії стану при перекладі з іспанської може показати принципово різні можливості: 1) формально-еквівалентне відтворення (калькування); 2) трансформації. Аналіз описових даних щодо використання зазначених можливостей має пролити світло не лише на техніку, використовувану перекладачами для досягнення перекладацької еквівалентності, а й на чинники, що зумовлюють перекладацькі трансформації. Системний аналіз умов граматичних трансформацій можна розглядати як непрямий метод дослідження процесу перекладу, який нині виступає об’єктом інтенсивних досліджень перекладознавства та психолінгвістики.
Мета роботи - виявити закономірні трансформації граматичної категорії стану при перекладі з іспанської на українську та можливою мірою встановити їхні чинники. Для реалізації цієї мети було поставлено такі основні завдання:
1) виявити в іспанській та українській мовах граматичні стани та станові форми, що можуть вступати в трансформаційні відношення при перекладі;
2) описати можливі типи трансформації стану та супутні лексико-граматичні трансформації;
3) виявити симетричні та асиметричні риси категорії стану, що зумовлюють його трансформацію при перекладі;
4) оцінити роль частотності вживання граматичних форм стану в різних стилях МО та МП як стилістичного чинника трансформації стану;
5) проаналізувати пояснювальну силу трансформаційної та інших моделей перекладу для опису трансформації стану.
В результаті проведеного дослідження на захист виносяться такі положення:
1. При перекладі з іспанської мови на українську трансформацій зазнають, окрім пасивного та активного станів, також зворотний та взаємний.
2. Значна міжмовна симетрія станових форм та їхніх категоріальних значень не імплікує регулярного встановлення формальної еквівалентності паралельних станових форм при перекладі.
3. Широта функціонально-семантичного поля категорії стану зумовлює можливість трансформації одного стану в інший при збереженні інваріантності змісту як на внутрішньомовному, так і на міжмовному рівнях.
4. Функціонально-семантичне поле стану пов’язане з модальністю, аспектуальністю, атрибутивністю, стану суб’єкта, істоти-неістоти, персональністю та умовністю, окремі засоби вираження яких є асиметричними в МО та МП. Це дозволяє прогнозувати трансформацію граматичної категорії стану.
5. Об’єктивним чинником трансформації стану є асиметрія МО та МП, яка виявляється в розбіжності а) системних можливостей, б) норми вживання, в) узусу лексичних та граматичних одиниць у мовленні, г) частотності вживання мовних одиниць, у залежності від функціонального стилю МО та МП.
6. Трансформація граматичної категорії стану відбувається за трансформаційною та ситуативною моделями перекладу, застосування яких має функціонально-стилістичну зумовленість. У перекладах текстів офіційно-ділового стилю трансформація стану описується насамперед трансформаційною моделлю, а в перекладах публіцистики та художніх текстів трансформаційною та ситуативною моделями.
Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Досліджуване питання є логічною ланкою в комплексній темі Європейські мови та культури в контексті глобалізації світових процесів” (код 01БФ0147-01, керівник професор О. І. Чередниченко), що розробляється колективом кафедри теорії та практики перекладу романських мов КНУ імені Тараса Шевченка. Тема дисертаційного дослідження відображає сучасний інтерес перекладознавства до вивчення лексико-граматичних трансформацій при перекладі.
Об’єктом дослідження є співвідношення граматичних станів у ТО та ТП
Предметом дослідження є трансформації граматичної категорії стану як засіб досягнення еквівалентності й адекватності при перекладі та чинники, що їх зумовлюють.
Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань роботи використано основний метод перекладознавства зіставлення тексту перекладу з текстом оригіналу. Оскільки дисертаційне дослідження проведено в рамках лінгвістичної теорії перекладу, широко застосовувалися методи мовознавства: метод суцільної вибірки (для створення корпусу фактичного матеріалу); статистичний метод (для встановлення частотності певних структур у ТО та ТП), контрастивний метод (для встановлення відмінних та спільних рис в узусі іспанської та української мов), метод субституції та функціонально-семантичного поля.
Матеріалом дослідження є 18 оригінальних іспаномовних текстів семи різних авторів та їхні опубліковані українські переклади (для деяких текстів по два опублікованих переклади). Загальний обсяг проаналізованого корпусу становить близько 12 000 речень. Для підвищення достовірності висновків дослідження до матеріалу було включено тексти трьох функціональних стилів (офіційно-ділового, публіцистичного та художнього).
З метою дослідження частотності вживання форм стану в різних функціональних стилях мови оригіналу та мови перекладу матеріалом для контрастивного дослідження стали співвідносні оригінальні тексти есе Х. Ортеги-і-Гасета та фейлетони Я. О. Галана в публіцистичному стилі та конституція Іспанії й конституція України в офіційно-діловому стилі.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше на матеріалі іспанської та української мов системно досліджено можливі типи трансформації граматичної категорії стану, визначено формальні та семантичні фактори, що їх зумовлюють; проаналізовано трансформацію стану як засіб уникнення граматичних буквалізмів, подолання міжмовної асиметрії та відтворення безеквівалентних структур, що становлять складність для перекладу. Уперше дається оцінка можливості застосування перекладацьких моделей у залежності від функціонального стилю тексту.
Теоретичне значення роботи. Висновки дисертаційного дослідження про закономірні трансформації граматичної категорії стану та деякі супутні лексико-граматичні трансформації сприятимуть формуванню створюваної нині часткової теорії перекладу з іспанської мови на українську. Накопичення даних стосовно перекладацьких трансформацій у різних часткових теоріях перекладу слугуватиме матеріалом для узагальнень у рамках загальної теорії перекладу. У роботі пропонується аналіз симетричних та асиметричних рис граматичної категорії в парі мов за допомогою контрастивного методу та методу функціонально-семантичного поля задля встановлення можливих чинників трансформації, який може бути застосований при розгляді особливостей функціонування інших граматичних або поняттєвих категорій при перекладі не лише в зазначеній парі мов.
Практична цінність виконаного дослідження полягає в тому, що його висновки можуть бути використані з дидактичною та прескриптивною метою для написання навчальних підручників і методичних посібників з перекладу з іспанської мови на українську, у курсах з практики перекладу та порівняльної граматики іспанської та української мов, а також у науково-пошуковій роботі. Матеріалами дослідження можна скористатися в лексикографічній практиці, зокрема для укладання перекладацьких двомовних словників. У перспективі, з розвитком комп’ютерної лінгвістики, описові та кількісні дані трансформації та її кількісні параметри можуть бути застосовані у програмах машинного перекладу.
Апробація роботи. Основні положення дисертаційного дослідження апробовані на аспірантських конференціях Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2001, 2003), на Міжнародній науковій конференції молодих вчених: Мовно-культурна комунікація: напрямки і перспективи дослідження”, на науковій конференції, присвяченої пам’яті Є. В. Литвиненко (Київ, 2002) та науково-методологічному семінарі кафедри теорії та практики перекладу романських мов зазначеного університету. Основний зміст дисертації викладено в чотирьох статтях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та трьох додатків у вигляді таблиць, загальним обсягом чотири сторінки. Повний обсяг дисертації (без бібліографії та додатків) становить 174 с. Список використаних джерел налічує 337 позицій.
У розділі І розглядаються загальнотеоретичні питання, пов’язані з трансформацією стану при перекладі. Зокрема, визначаються характеристики поняття трансформації стану, розглядаються форми стану

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
І. Перекладацька трансформація розглядається як відмова від використання в ТП елементів, паралельних (симетричних) одиницям ТО і полягає у встановленні еквівалентності різнотипних структур в оригіналі й перекладі. Виходячи з цього, трансформацією стану необхідно вважати таке відношення одиниць ТО і ТП, яке характеризується вживанням різних форм стану і значною близькістю логіко-синтаксичних зв’язків в оригіналі і в перекладі. Оскільки трансформація стану призводить не лише до зміни форми предиката, а й його аргументів, вона має аналізуватися на рівні речення.
Наявність широкого ФСП стану та, відтак, можливість перифразової синонімії в рамках поняттєвого змісту є теоретичною передумовою трансформації граматичної категорії стану, оскільки один і той самий зміст цієї категорії можна виражати за допомогою різних граматичних, лексичних, так і лексико-граматичних мовних засобів.
Форми вираження стану в іспанській та українській мовах є високо симетричними. Але, попри цю симетрію, між іспанськими та українськими формами активного, пасивного, зворотного та взаємного станів, регулярна перекладацька еквівалентність не встановлюється. Чинники трансформації знаходять пояснення в розбіжності системних можливостей МО та МП, норми, узусу та частотності вживання певних структур, а також у тісному зв’язку граматичної категорії стану з іншими граматичними та поняттєвими категоріями, які, у свою чергу, функціонують по-різному в МО та МП.
ІІ. При перекладі з іспанської мови на українську зазнають трансформацій і становлять інтерес для теорії і практики перекладу пасивний, активний, взаємний та зворотний стани.
1. Активний стан при перекладі трансформується порівняно рідко (приблизно у 5% випадків). Однак у залежності від структурних та семантичних характеристик вихідних речень та трансформів виділяються п’ять типів трансформацій активного стану в пасивний.
- Вихідні активні підрядні означальні речення трансформуються в пасивні дієприкметникові звороти та іменникові синтагми з дієприкметниками, напр.: la fórmula que describo” формула, описана мною - описана (мною) формула”.
- Вихідне активне речення з персоніфікованим підметом, вираженим іменником-неістотою, трансформується в речення з пасивним предикатом або безособовою предикативною формою на -но або -то, напр.: el cuadro presenta un paisaje” на картині зображено (зображений) пейзаж”; el cuadro que presenta un paisaje” картина, на якій зображено (зображений) пейзаж”.
- Предикат вихідного речення, представлений неперехідним дієсловом, у перекладі відтворюється пасивною формою, напр.: esta oración carece de sentido” це речення позбавлене смислу”.
- Дієслівно-іменні конструкції, найчастіше, Vtr+N, насамперед, при перекладі текстів офіційно-ділового та публіцистичного стилів трансформуються в пасивні форми дієслова. Особливо часто таку трансформацію зазнають вихідні структури з дієсловами tener” та ser”, напр.: todos los cuerpos tienen color” усі тіла забарвлені”; los pagos serán libremente transferibles” платежі мають вільно переказуватись”. Зрідка трансформацію зазнають дієслівно-іменні конструкції типу V+prep+N, напр.: la crisis va en aumento криза поглиблюється”. Якщо в ТО підкреслюється властивість об’єкта, то в ТП дія, яка впливає на об’єкт і зумовлює цю властивість.
- У перекладах художніх творів та публіцистики активні конструкції трансформуються в займенниково-пасивні з давальним відмінком суб’єкта, якщо у вихідному реченні предикат виражений дієсловом на позначення бажання, стану та сприйняття, напр.: el niño no tiene sueño дитині не спиться”.
2. Пасивний стан принаймні вдвічі частіше зазнає трансформацій, ніж відтворюється своїми паралельними відповідниками в мові перекладу. Виділяється десять основних трансформаційних типів.
- Тричленні пасивні конструкції перетворюються на активні, напр.: Estos hechos son mal conocidos por los historiadores ці факти погано знають історики”. Порядок слів у трансформі найчастіше є інвертованим (з додатком у препозиції) й рідше прямим (з підметом у препозиції). Також цю трансформацію зазнають вихідні дієприкметникові звороти з агентивними додатками. Їхніми трансформами найчастіше виступають підрядні означальні речення, напр.: compañía de ladrones, mandada por el tío Lucas” зграя розбійників, яку очолював дядько Лукас”.
- Іспанські двочленні конструкції з неозначено-особовою семантикою трансформуються в неозначено-особові речення без підмета з предикатом у третій особі множини, рідше в особові речення з підметом, вираженим займенником хтось”, напр.: se dice” кажуть”, se dirá que” хтось скаже, що”, коли предикат виражено дієсловом у синтетичній пасивній формі на позначення розумової та мовленнєвої діяльності людини. Трансформація виявляється необхідною, коли вихідна структура має предикат у формі складеного дієслівного присудка, напр.: el nuevo estilo solicita ser aproximado al triunfo” новий стиль потребує, щоб його пов’язали з перемогою”.
- Двочленні пасивні конструкції з узагальнюючо-особовим значенням часто трансформуються в активні узагальнено-особові речення з предикатом у формі першої особи множини або другої особи однини, напр.: lo mismo debe decirse del aritócrata” те ж саме мусимо сказати про аристократа”.
- Якщо вихідна двочленна пасивна конструкція має якісно-пасивне значення, у перекладі воно може експлікуватися за допомогою безособового предикативного модального слова можна”, що вимагає вживання активної форми, напр.: este fenómeno se explica de otra forma” це явище можна пояснити по-іншому”.
- Трансформами двочленних пасивних конструкцій у формі аналітичного, синтетичного та перифрастичного пасиву виступають активні дієслівно-іменні конструкції V+N, найчастіше, Vtr+Nacc та бути+N, напр.: el convenio será ratificado” угода підлягає ратифікації”.
- Перекладацькими відповідниками, часто оказіональними, вихідних пасивних предикатів виступають неперехідні дієслова, напр.: la bola es depedida con la velocidad proporcionada al choque” куля відлітає зі швидкістю, пропорційною удару”. У таких випадках лексичне оформлення предиката може бути зумовлене ситуативним контекстом.
- Оскільки в МО та МП є дві морфологічні форми пасивного стану займенникова та дієприкметникова, а їхня дистрибуція в зазначених мовах різна, при перекладі вони теж вступають у трансформаційні відношення: дієприкметникова форма пасиву трансформується в займенникову та навпаки, напр.: dicha compensación será pagada sin demora” ця компенсація має сплачуватися без затримки”; la política internacional que se había instalado durante la guerra” зовнішня політика, (що була) встановлена під час війни”.
- Абсолютні пасивні дієприкметникові звороти найчастіше трансформуються в українські дієприслівникові звороти, якщо суб’єкт дії абсолютного звороту співпадає з підметом вихідного речення: tomada esta decisión, me fui” прийнявши таке рішення, я пішов”. При цьому, якщо дієприкметник абсолютного звороту виражає дію, попередню до дії, вираженої предикатом, у трансформі вживається дієприслівник минулого часу; якщо дієприкметник абсолютного звороту виражає дію, одночасну з дією предиката або має недетерміноване часове значення, в трансформі може вживатися дієприслівник теперішнього часу недоконаного виду, напр.: emparejada la vida con la piedra más perfecta, notamos” порівнюючи життя з найдосконалішим каменем, ми помічаємо”. Якщо в вихідному реченні є формальний підмет, абсолютні дієприкметникові звороти можуть трансформуватися в підрядні часові речення, напр.: mirada así la existencia” якщо підходити до існування таким чином”. Рідше ці звороти трансформуються в підрядні умовні речення, як правило, інфінітивні, у самостійні речення та в непредикативні обставини умови та часу.
- Вихідні структури з наказовим способом у пасивній формі трансформуються в активні дієслівні форми наказового способу другої особи однини, першої особи множини або в безособові речення з модальними словами на позначення повинності слід”, вільно” (в заперечній формі), напр. No se diga que” не кажіть, що” не варто казати, що”.
- Іспанські умовні речення з предикатом у займенниково-пасивній формі трансформуються в українські активні інфінітивні умовні речення. Ця трансформація також охоплює вихідні підрядні часові речення, якщо виражені в них події мають регулярний характер і набувають умовного відтінку. Регулярність дії в таких випадках виражається у недетермінованому значенні часу Presente de Indicativo. Якщо в підрядному реченні виражається умова попередня до дії головного речення (при цьому в головному реченні оригіналу предикат оформлюється майбутнім часом Futuro Simple), в перекладі предикати головного та підрядного речень оформлюються дієсловами доконаного виду, напр.: si se comparan las dos obras se verá que” якщо порівняти обидва твори, можна буде переконатися в тому, що”. Коли в перекладі головне речення є безособовим або особовим, підмет якого співпадає з суб’єктом дії умовного речення, вихідне умовне речення може трансформуватися в дієприслівниковий зворот, напр.: si se hubiera analizado bien lo anterior se descubriría que” добре проаналізувавши попередні факти, можна встановити, що”.
3. Зворотний та взаємний стан при перекладі з іспанської мови частіше трансформуються, ніж відтворюються українськими зворотним та взаємним морфологічними формами. Виділяються такі трансформаційні типи:
- Іспанські предикати в зворотному стані трансформуються в незайменникові дієслова зі зворотним займенником себе”, напр.: Juan se cree inteligente” Хуан вважає себе розумним”, рідше в дієслівно-іменні конструкції, неперехідні дієслова або розгортаються в підрядні додаткові речення. Ці трансформації притаманні для художнього та публіцистичного стилів.
- Морфологічна форма взаємного стану при перекладі трансформується в спеціальний прислівниковий вираз між собою” або займенниковий вираз один одного”. При цьому в ТП рід займенників узгоджується з родом підмета в реченні. Якщо в реченні є два підмети, один з яких представлений іменником чоловічого роду, а інший жіночого роду, займенниковий вираз вживається в середньому роді одне одного”, напр.: el tío Lucas y la seña Frasquita se querían mucho” дядько Лукас та сенья Фраскіта сильно кохали одне одного”. Якщо дієслово-предикат у перекладі є неперехідним, залежно від керування другий займенник у виразі має форми непрямих відмінків: ellos se miraron” вони подивились один на одного”.
ІІІ. Можливість трансформацій пов’язана з близькістю комунікативної структури вихідних структур та трансформів, а також їхньою семантичною та структурною спорідненістю, зокрема:
- валентнісні характеристики двочленних пасивних конструкцій та їхніх трансформів неперехідних дієслів та дієслівно-іменних конструкцій V+N є схожими: їхня сильна валентність належить підмету, і вони позбавлені прямоперехідної валентності;
- двочленні пасивні конструкції та дієслівно-іменні, неозначено-особові, узагальнено-особові та безособові конструкції відносяться до ФСП пасивності;
- двочленні пасивні конструкції та неперехідні дієслова можуть мати відношення до ФСП стану суб’єкта;
- підрядні означальні речення та пасивні дієприкметникові звороти відносяться до ФСП атрибутивності.
Чинники, що зумовлюють необхідність трансформації стану, знаходять пояснення в асиметрії у співвідношенні систем, норм та узусу іспанської та української мов. Трансформацію зумовлюють такі розбіжності:
1) системні розбіжності іспанської та української мов:
- відсутність прямого лексичного відповідника в МП для вихідного займенникового дієслова зі взаємним або зворотним значенням;
- відсутність прямих лексичних відповідників для окремих іспанських дієслівно-іменних конструкцій та неперехідних дієслів;
- наявність в українській мові модальних предикативних слів, які не мають прямих відповідників в іспанській мові;
- наявність в українській мові, на відміну від іспанської, неперехідних дієслів на позначення місцезнаходження, залежно від просторової характеристики об’єкта (стояти”, лежати” та ін.);
2) нормативні розбіжності іспанської та української мов:
- неможливість утворення форм пасивного, взаємного та зворотного станів від більшості дієслів на позначення розумової діяльності та володіння в українській мові, на відміну від іспанської;
- неможливість утворення форм пасивного, взаємного та зворотного стану з непрямоперехідними дієсловами в ТП;
- відсутність в українській мові прямого формального відповідника для іспанського складеного дієслівного присудка не з модальними дієсловами;
- обмеженням на вживання займенникової форми пасиву в доконаному виді;
- розбіжністю аспектуально-часових характеристик іспанського та українського дієприкметникового пасиву; зокрема, іспанській дієприкметниковий пасив може виражати тривалу та повторювану дію, що не властиве українській формі дієприкметникового пасиву;
- розбіжністю часового значення дієприкметникових зворотів в іспанській та українській мовах: в іспанській мові дієприкметникові звороти можуть позначати дію, одночасну до дії предиката, коли дієслово, від якого вони утворені, має неграничну семантику; в українській мові пасивні дієприкметники з такою часовою семантикою утворюються лише від деяких дієслів;
- багатозначність афікса -ся(-сь) на тлі однозначності займенникових виразів себе” та один одного”;
- нормативність в українській мові речень з прямим додатком у препозиції;
- ненормативний характер речень без формального підмета в українській мові, на відміну від іспанської мови;
3) узуально-стилістичні розбіжності іспанської та української мов, зокрема:
- узуальність активних конструкцій з прямим додатком у препозиції в українській мові, на відміну від іспанської;
- значно більша поширеність неозначено-особових речень з предикатом у третій особі однини в українській мові, ніж в іспанській;
- більша частотність уживання в українській мові дієслівно-іменних конструкцій, у порівнянні з іспанською;
- більша поширеність займенникової форми пасиву в іспанській мові, ніж в українській;
- частіше вживання дієслівно-іменних конструкцій в українській мові, ніж в іспанській;
- необхідність повноцінного використання ресурсів мови перекладу;
- різна стилістична ознака паралельних дієслівно-іменних конструкцій в іспанській та українській мовах;
- диспропорція вживання персоніфікації в публіцистичних та художніх стилях МО та МП;
- більша поширеність пасивних дієприкметникових зворотів в іспанській мові, ніж в українській;
4) відмінність у лексико-синтаксичній сполучуваності МО і МП:
- наявність у МП усталених активних конструкцій;
- більша обмеженість лексико-синтаксичної сполучуваності іменників на позначення неістоти з дієсловами, які зазвичай вживаються з іменниками-істотами в українській мові, ніж в іспанській.
IV. Більшість трансформацій активного стану в пасивний відбуваються за трансформаційною моделлю перекладу. Окремі випадки трансформації стану в перекладах художніх та публіцистичних текстів пояснюються ситуативною моделлю перекладу, коли трансформація супроводжується значною зміною лексичного значення предиката в перекладі, в порівнянні з оригіналом, особливо часто, якщо вихідне речення є реченням буття, що зовсім не властиве перекладам офіційно-ділових текстів. Це підтверджує стилістичну зумовленість застосування різних моделей перекладу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авдєєва С. Основні критерії визначення морфологічних парадигм сучасної української літературної мови // Наукові записки Кіровоградського педагогічного інституту. Серія: Філологічні науки (мовознавство). 2000. Вип. 22. С. 3-14.
2. Алексієнко Л. А. Пасив з огляду комунікативної і семантичної структури висловлення // Українське мовознавство. К., 1987. № 14. С. 44-49.
3. Алесіна Н. М., Виноградов В. С. Теорія і практика перекладу. Іспанська мова. К.: Вища школа, 1993. 206 с.
4. Алисова Т. Б. Страдательная конструкция предложения в русском, французском и итальянском языках // Русский язык за рубежом. М., 1973. № 4 С. 57-62.
5. Андерш Й. Типологія простих дієслівних речень у чеській мові в зіставленні з українською. К.: Наук. думка, 1987. 191 с.
6. Аднерш Й. Граматика чеської мови. К.: Наук. думка, 1992. 374 с.
7. Андриевская А. А. О грамматике зависимостей и теории перевода // Теорія і практика перекладу: Міжвідомчий республіканський науковий збірник. К., 1979. Вип. 2 С. 40-43.
8. Апресян Ю. Д. Лексическая семантика. М.: Наука, 1974. 367 c.
9. Арутюнова Н. Д. Трудности перевода с испанского языка на русский. М.: Наука, 1965 124 с.
10. Арутюнова Н. Д., Ширяев Е. Н. Русское предложение. Бытийный тип: структура и значение. М.: Русский язык, 1983. 198 с.
11. Баган М. П. Семантико-синтаксичні параметри безособового вживання особових дієслів у сучасній українській мові. Автореф. дис. канд. філол. наук. К.: Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні, 2000. 19 с.
12. Багмут Й. А. Проблеми перекладу суспільно-політичної літератури українською мовою. К.: Наук. думка, 1968. 299 с.
13. Багулов Е. Н., Багулов И. Н., Кирнен Ф. Статистические оценки качества перевода. К.: Ин-т теоретической физики, 1990. 29 с.
14. Байков В. Г. Точка зору” і переклад // Проблеми зіставної семантики. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. К., 1995. С. 222-223.
15. Бархударов Л. С. Уровни языковой иерархии и перевод // Тетр. переводчика. М., 1969 Вып. 6. С. 3-12.
16. Бархударов Л. С. Язык и перевод. Вопросы общей и частной теории перевода. М.: Междунар. отношения, 1985. 238 с.
17. Бидэм Кр. Видовое значение конструкции быть + страдательное причастие” // Вопросы языкознания. М., 1988 № 6. С. 63-68.
18. Бокова П. М. Структурні та функціонально-семантичні аспекти складнопідрядних речень з підрядними часу в сучасній іспанській мові. Автореф. дис. канд. філол. наук. К.: КНУ імені Тараса Шевченка, 2001 18 с.
19. Бондарко А. В. Грамматические категории и контекст. Л.: Наука, 1971. 116 с.
20. Бондарко А. В. Теория значения и трактовка категории залога // Проблемы теории грамматического залога. Л.: Наука, 1978. 288 с.
21. Бондарко А. В. Теория функциональной грамматики. Модальность. Темпоральность. Л.: Наука, 1990. 263 с.
22. Бондарко А. В. Теория функциональной грамматики. Залоговость. Персональность. Санкт-Петербург: Наука, 1991. 370 с.
23. Бреус Е. В. Основы теории и практики перевода с русского языка на английский. М.: УРАО, 2000. 207 с.
24. Васильева-Шведе О. К., Степанов Г. В. Теоретическая грамматика испанского языка. Морфология и синтаксис частей речи. М.: Высш. школа, 1990. 336 с.
25. Васева И., Иванова М., Алексиева Б. Прояви на междуязикова асиметрия при перевод от чужд език на български. София: Изд-во на Българската Академия Науките., 1986. 269 с.
26. Ващенко В. С. Стилістичні явища в українській мові. К., 1958. 334 с.
27. Венгренівська М. А., Гнатюк А. Д. Основи порівняльної граматики французької та української мов. К.: Вид-во КНУ імені Тараса Шевченка, 2001. 101 с.
28. Весна М. Стилістична роль граматичних форм як проблема перекладу // Нові підходи до філології у вищій школі. Матеріали третьої всеукраїнської наукової конференції. Мелітополь, 1996. С. 136-142.
29. Виноградов В. В. Русский язык. М.: Высш. школа, 1972. 614 с.
30. Виноградов В. С. Грамматика испанского языка. Практический курс. М.: Language courses & Materials, 2001. 430 с.
31. Вихованець І. Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 256 с.
32. Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 240 с.
33. Власенко М. С. Виділення головних компонентів прагматичного аспекту в іспаномовних законодавчих текстах // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. К., 2001. Вип. 5 С. 27-32.
34. Воєводська В. С., Новікова А. В. До питання про профілактику буквалізмів // Методологічні проблеми перекладу на сучасному етапі. Суми: СумДУ, 1999. С. 7-10.
35. Вопросы теории перевода в зарубежной лингвистике. М.: Междунар. отношения, 1978. 229 с.
36. Гак В. Г. О разных типах двуязычных словарей // Тетр. переводчика: Научно-теоретический сборник. М., 1964. Вып. 2 С. 71-78.
37. Гак. В. Г. Сопоставительные исследования и переводческий анализ // Тетр. переводчика: Научно-теоретический сборник. М., 1979. Вып. 16 С. 11-21
38. Гак В. Г. Об использовании идеи симметрии в языкознании // Лексическая и грамматическая семантика романских языков. Калинин: Калининский государственный ун-т, 1980. С. 41-51
39. Гак В. Г., Львин Ю. С. Курс перевода. Французский язык. Общественно-политическая лексика. М.: Междунар. отношения, 1970. 400 с.
40. Гамяніна І. М. Особливості функціонування та перекладу пасивних конструкцій (на матеріалі іспанської та української мов) // Вісник Київського Університету. Серія: Іноземна філологія. К., 2000. Вып. 22-23 С. 53-56.
41. Гашибязова Л. А. Семантическое развитие и грамматический статус конструкции ser” + причастие в испанском языке X-XVII веков. Автореф. дис. канд. филол. наук. Л., 1981. 19 с.
42. Гетьман З. А. Изменение объёма предложения при переводе // Теорія і практика перекладу: Республіканський міжвідомчий науковий збірник. К., 1979 Вип. 2 С. 43-53.
43. Гетьман З. О. Бездієслівні структури діалогічного тексту та їх переклад. (На матеріалі іспанського художнього діалогу) // Теорія і практика перекладу: Республіканський міжвідомчий науковий збірник. К., 1994. Вип. 20 С. 88-95.
44. Гитлиц А. М. Некоторые особенности перевода газетно-информационного текста (на материале испанского и русского языков) // Лексико-грамматические вопросы перевода в ВУЗе: Межвузовский сборник научных трудов. Л., 1984. С. 56-65.
45. Гнатюк Н. Г., Гнатюк Д. А. Типи граматичних трансформацій при послідовному перекладі текстів доповідей з науково-технічної тематики // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. К., 2001. Вип. 5 С. 47-50.
46. Городенська К. Польский перфект // Мовознавство. К., 1995 № 4-5 С. 76-78.
47. Городецька В. А. Односкладні речення з граматичним центром, вираженим формами на -но, -то, та особливості їх перекладу // Проблеми семантики і лексикології української мови: Зб. наук. пр. К., 2001. С. 174-180.
48. Дежё Л. Диатезы в системе грамматической типологии // Залоговые конструкции в разноструктурных языках. Л.: Наука, 1981. С. 22-27.
49. Дложевський С. Дещо про природу речень типу Козаченька вбито” // Сборник статей в честь академика Алексея Ивановича Соболевского. Л., 1928. С. 285-288.
50. Есперсен О. Философия грамматики. М.: Изд-во иностр. лит., 1958. 404 с.
51. Зайцев Л. З. О синонимии активных и пассивных конструкций в русском языке // Учёные записки Ивановского ГПИ. 1970 т. 59. С. 14-21.
52. Загнітко А. П. Дієслівні категорії в синтагматиці і парадигматиці. К.: НМК ВО при Мінвузі УРСР, 1990. 129 с.
53. Залєснова О. В. (а) Контекстна реалізація конструкцій з пасивним значенням в сучасній українській мові // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Зб. наук. пр. К., 1999. Вип. 2 С. 64-70.
54. Залєснова О. В. (б) Структурно-семантичні та комунікативно-прагматичні особливості конструкцій з пасивним значенням у сучасній іспанській мові. Автореф. дис. канд. філол. наук. К.: Київський ун-т імені Тараса Шевченка, 1999. 18 с.
55. Иванова Т. А. Типологически характерные возможности перевода безличных предложений. Автореф. дис. канд. филол. наук. Львов, 1969. 22 с.
56. Имамбаева Г. Е. Сопоставительный анализ страдательного залога в казахском и русском языках (на материале художественных произведений и их переводов). Автореф. дис. канд. филол. наук. Алматы, 2001. 24 с.
57. Иовенко В. А. Лексико-грамматические трансформации при переводе высказывания каузативного смысла (на материале испанского и русского языков) // Тетр. переводчика: Научно-теоретический сборник. М., 1979. С. 57-65.
58. Иовенко В. А. Практический курс перевода. Испанский язык. М.: ЧеРо, 2001. 419 с.
59. Исаченко А. В. Грамматический строй русского языка в сопоставлении со словацким. Ч. 2. Морфология. Братислава: Изд-во Словацкой А. Н., 1958 579 с.
60. Калустова О. М., Шиянова