ПОЕТИКА ОНІМА У ФРАНЦУЗЬКИХ СОНЕТАХ ХІХ СТОЛІТТЯ ЯК ПЕРЕКЛАДОЗНАВЧА ПРОБЛЕМА (на матеріалі сонетів Ж. де Нерваля, Ш. Бодлера, С. Малларме та Ж.-М. де Ередіа)

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

КАЧАНОВСЬКА Тетяна Олександрівна

УДК 81'255.4: 81'373.2: 801.675.2: 821.133.1

ПОЕТИКА ОНІМА У ФРАНЦУЗЬКИХ СОНЕТАХ ХІХ СТОЛІТТЯ
ЯК ПЕРЕКЛАДОЗНАВЧА ПРОБЛЕМА
(на матеріалі сонетів Ж. де Нерваля, Ш. Бодлера, С. Малларме та
Ж.-М. де Ередіа)

Спеціальність 10.02.16 перекладознавство

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор ЧЕРЕДНИЧЕНКО Олександр Іванович

Київ2006

ЗМІСТ
ВСТУП..................................................................................................... 5
РОЗДІЛ 1. ОНІМІЯ ФРАНЦУЗЬКИХ СОНЕТІВ 19 СТ. ТА ЇЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ В УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДАХ................. 15
1.1. Французькі сонети та проблеми їхнього перекладу................ 15
1.2. Лінгвостилістичні та жанрові особливості вживання власних назв у французьких сонетах 19 ст. та їхніх українських перекладах.......................................................................................... 30
1.2.1. Загальні характеристики онімії французьких сонетів і їхніх українських перекладів.................................................................... 30
1.2.2. Просторово-часова співвіднесеність власних назв в оригіналах і перекладах................................................................... 32
1.2.3. Функціонально-семантичні розряди власних назв в оригіналах і перекладах................................................................... 37
1.2.4. Частотність і повторюваність власних назв в оригіналах і перекладах........................................................................................ 43
1.2.5. Розташування власних назв в оригіналах і перекладах........ 49
1.2.6. Особливості вживання у перекладах власних назв, що не мають конвергентних та категоріально еквівалентних відповідників у першотворах.................................................................................. 51
1.3. Індивідуально-авторські особливості вживання власних назв і переклад.............................................................................................. 54
1.3.1. Власні назви у сонетах Малларме та Бодлера та їхніх українських перекладах................................................................... 54
1.3.2. Власні назви у сонетах Ередіа та їхніх українських перекладах........................................................................................ 56
1.3.3. Власні назви у сонетах Нерваля та їхніх українських перекладах........................................................................................ 59
Висновки до першого розділу............................................ 62
РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ФОРМИ ТА СПОСОБИ ВІДТВОРЕННЯ ВЛАСНИХ НАЗВ В УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДАХ ФРАНЦУЗЬКИХ СОНЕТІВ................................................................ 71
2.1. Основні типи перекладацьких відповідників власних назв, вжитих у французьких сонетах........................................................ 71
2.2. Варіантні відповідники власних назв....................................... 88
2.2.1. Основні чинники варіативності при відтворенні власних назв................................................................................................... 88
2.2.2. Фонетична, акцентуаційна, морфологічна, дериваційна та багаторівнева варіативність............................................................. 89
2.2.3. Структурна варіативність....................................................... 95
2.3. Відтворення ідентифікаційної (диференційної) та стилістичної функцій власних назв...................................................................... 108
2.4. Похибки при відтворенні власних назв................................... 120
Висновки до другого розділу............................................ 123
РОЗДІЛ 3. ВЛАСНА НАЗВА І КОНТЕКСТ В ОРИГІНАЛАХ І ПЕРЕКЛАДАХ.................................................................................... 130
3.1. Основні типи базових онімних конструкцій в оригіналах і перекладах........................................................................................ 130
3.2. Індивідуально-авторські особливості вживання базових онімних конструкцій і переклад..................................................... 138
3.2.1. Мікроконтексти власних назв у сонетах Нерваля та їхніх українських перекладах................................................................. 138
3.2.2. Мікроконтексти власних назв у сонетах Ередіа та їхніх українських перекладах................................................................. 140
3.2.3. Мікроконтексти власних назв у сонетах Бодлера та їхніх українських перекладах................................................................. 141
3.2.4. Мікроконтексти власних назв у сонетах Малларме та їхніх українських перекладах................................................................. 143
3.3. Вживаність окремих груп базових онімних конструкцій в оригіналах і перекладах.................................................................. 145
3.4. Особливості відтворення базових онімних конструкцій у перекладах........................................................................................ 148
3.5. Ономастичні ряди у французьких сонетах і їхнє відтворення в українських перекладах.................................................................. 152
3.6. Паронімічні ефекти і етимологічні фігури з використанням власних назв в оригіналах і перекладах....................................... 159
3.7. Взаємодія ономастичного і характерологічного контекстів у першотворі та перекладі.................................................................. 163
Висновки до третього розділу.......................................... 177
ВИСНОВКИ........................................................................................ 183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................... 193
ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ............................ 213
ДОДАТКИ............................................................................................ 215
Додаток А. Сонет Бодлера Le Couvercle” і його переклад у виконанні Д. Павличка................................................................... 215
Додаток Б. Показники вживаності онімів в оригіналах і перекладах........................................................................................ 216
Додаток В. Епіграма Катулла Gallus habet fratres” у порівнянні з сонетом Ередіа Villula” та їхні переклади у виконанні Ж. Лафе та Д. Паламарчука......................................... 218
Додаток Г. Сонети Ередіа Un Nom” і Médaille” і їхні переклади.......................................................................................... 220
Додаток Г.1 Сонет Ередіа Un Nom” і його переклад.................. 220
Додаток Г.2 Сонет Ередіа Médaille” і його переклад у виконанні І. Качуровського................................................................................ 221
Додаток Д. Традиція вживання варіантних реалізацій назви історичної області у південній частині Палестини Edom/Idumée 222
Додаток Е. Сонет Малларме Don du Poëme” і його переклади у виконанні О. Зуєвського та М. Москаленка................................ 224
Додаток Ж. Найбільш частотні базові онімні конструкції в оригіналах і перекладах.................................................................. 226
Додаток З. Сонет Бодлера Sonnet d'automne” і його переклад у виконанні Д.Павличка................................................................... 228
Додаток И. Сонет Бодлера Le Possédé” і його переклади у виконанні Д. Павличка та І. Петровція......................................... 229

ВСТУП

Власні назви є окремою системною, дуже автономною і потужною групою лексики [104, c. 63]. Вивчення їхнього функціонування у художньому тексті, маючи порівняно невелику традицію, привертає все більшу увагу дослідників [71, c. 69]. Різні аспекти поетики власної назви розглядали Л.О. Белей [9-11], Е.В. Боєва [16-18], О.А.Вартанова [25], В.М. Галич [30], М.-Н. Гарі-Прійор [197-198], Л.І. Дука [46-51], Л.В. Зіневич [59-60], В.М. Калінкін [64-69], О.Ю. Карпенко [70-71], Ю.О. Карпенко [72-74], Ж. Клебер [204], Т.Ю. Ковалевська [80-81], Е.А.Кравченко [94], Т.І. Крупеньова [95-96], Г.П. Лукаш [100], Л.Т. Масенко [102], М.Р. Мельник [104-106], О.П. Моисеева [110], Е. Ніколь [216], М. Ноайі [217], Є.С. Отін [123-124], Н.В. Павлюк [126], Ж.-Н. Пелен [221], О.О. Порпуліт [132-133], Є.В. Пуйто [134], С.А. Реммер [135], І. Ретере [224], Ф. Ріголо [227], Л.А. Семененко [81], Н. Фло [195

Список литературы

ВИСНОВКИ

Оніми є важливим чинником художнього враження у французьких сонетах, однак, їхнє відтворення у перекладі викликає певні труднощі, які великою мірою зумовлені структурними розбіжностями між французькою і українською мовами та версифікаціями, а також додатковими обмеженнями на вибір словесного матеріалу, що накладаються законами жанру. Їхні семантико-стилістичні властивості докладно вивчалися в одномовному контексті, ономастичним одиницям присвячено й багато перекладознавчих досліджень, але специфіка трансформацій, яких зазнає онімія французьких сонетів у перекладі, ще не ставала предметом окремого розгляду, зокрема, тому, що в СРСР через цензурні та ідеологічні міркування твори багатьох західних сонетярів в українських перекладах публікувалися лише вибірково або ж взагалі не видавалися. Детальне дослідження поетики перекладу французьких сонетів стало можливим лише нещодавно, після виходу друком нових збірок їхніх українських інтерпретацій. Комплекс цих чинників зумовив вибір предмета дослідження даної дисертації, де розглянуто лінгвопоетичні та жанрово-стилістичні проблеми відтворення онімії французьких сонетів у перекладі. Матеріалом дослідження слугувало понад 500 онімів, вжитих в оригіналах, варіанти їхнього відтворення, запропоновані 26 перекладачами, а також 62 оніми, що не мають конвергентних відповідників в оригіналах. Усього проаналізовано 212 французьких сонетів і 363 їхні українські переклади. При вирішенні поставлених у дисертації завдань застосовувались методи сучасного перекладознавства, стилістики, лінгвістики тексту, літературознавства, ономастики тощо. Систематизація і узагальнення здобутих результатів дозволили дійти таких висновків:
1. В оригіналах (і перекладах) домінують оніми, які асоціюються з відомими референтами. Домінантною структурною моделлю онімів в оригіналах і перекладах є однокомпонентна модель, домінантним функціонально-семантичним розрядом - антропоніми. В оригіналах і перекладах домінантною групою онімів за показником хронологічної співвіднесеності є оніми античного світу, а за показником територіального розподілу - греко-латинські оніми. Завдяки накопиченій ними фоновій інформації та відносно невеликому текстовому обсягу такі оніми є дієвим художнім засобом у французьких сонетах, але через асиметрію етномовних картин світу їхній комунікативно-прагматичний потенціал часто має інтралінгвальний характер. Це утруднює завдання перекладача при відтворенні цих лексичних одиниць, і є одним із чинників, що зумовлює кількісні і якісні трансформації онімії оригіналів при перекладі.
2. Аналіз показників вживаності і особливостей відтворення окремих груп і розрядів онімів показує, що у перекладах відбувається перебудова в основних функціональних групах власних назв, зокрема, питома вага антропонімів зростає в середньому на 2,6%, а питома вага топонімів зменшується на 2,7%. Неабиякий вплив на показники відтворюваності і вживаності антропонімів у перекладах справляє антропоцентризм художнього світу оригіналів. Найточніше відтворюються оніми, що містяться у елементах паратексту (зокрема, це стосується хрононімів: понад 95,0% онімів цього розряду мають узуальні відповідники у перекладах). Безпосередньо за цим розрядом за показником відтворюваності йдуть домінуючі за кількістю вживань у першотворах розряди онімів, якими є антропоніми, теоніми та імена неантропоморфних міфологічних істот (77,5% з них мають узуальні, а 12,2% - оказіональні онімні відповідники), тоді як топоніми і астроніми мають нижчі показники відтворюваності: у порівнянні з попередньою групою онімів узуальних відповідників у них значно менше (62,1%), а оказіональних онімних відповідників - трохи більше (17,7%). В цілому у тексті досліджуваних сонетів найвищий рівень відтворюваності спостерігається у онімів, що використовуються для іменування чи характеризування головних персонажів (переважно це - антропоніми) чи є ключовими або тематичними словами в контексті першотвору, а найнижчий - у онімів, що позначають епізодичних персонажів або є носіями часово-просторової та етнокультурної інформації, яка дублюється іншими мовними одиницями оригіналу. З другого боку, високі показники відтворюваності антропонімів, а також теонімів та імен неантропоморфних міфологічних істот зумовлюються тим, що переважна більшість онімів цієї групи є широковідомими та мають великий комунікативно-прагматичний потенціал, тоді як вжиті авторами першотворів топоніми є зазвичай менш відомими цільовій аудиторії, а їхнє семантико-стилістичне навантаження нерідко обмежується створенням національного колориту чи зазначенням місця дії. Це відкриває перед перекладачами ширші можливості для варіювання способів і форм відтворення топонімів у перекладі, а також призводить до менших втрат у разі вилучення таких онімів, оскільки місце розгортання дії нерідко з’ясоване ширшим контекстом твору, а національний колорит можна створити за допомогою інших текстових одиниць. Зокрема, ті топоніми, що виконують лише функцію створення хронотопу чи національного колориту, відносно безболісно можна замінити оказіональними відповідниками, отриманими унаслідок використання відносин просторової суміжності чи включення, на відміну від більшості інших розрядів власних назв. Порівняно низька відтворюваність топонімів пояснюється й тим, що вони рідко містяться у назвах сонетів, підзаголовках, епіграфах або присвятах.
3. Аналіз показників частотності вживання онімів у досліджуваному корпусі (див. табл. Б.1) свідчить, що у розглянутих перекладах частотність вживання онімів зменшується у порівнянні з оригіналами (з 2,5 до 2,0 онімів на один сонет). Це зумовлено насамперед складнощами відтворення оригіналів у єдності змісту та форми в умовах асиметрії етномовних картин світу. У досліджуваних оригіналах кількість онімів і їхніх вживань відрізняється відносно мало у порівнянні з творами інших жанрів. При цьому повтори онімів вкрай рідко відбуваються в самому тексті того чи іншого сонета. Це значною мірою зумовлено прагненням авторів першотворів дотриматись обмежень, що накладаються на кількість повторів повнозначних слів у тексті канонічного сонета, і тим самим акцентувати жанрові ознаки у своїх текстах. У перекладах спостерігається та ж тенденція, що пояснюється намаганням більшості перекладачів дотриматись жанрово-стилістичної домінанти твору. Разом із цим, у досліджуваних оригіналах спостерігаються непоодинокі випадки повторів онімів на т.зв. паратекстуальному рівні (тобто онім, наявний у тексті сонета, може повторюватись у його назві, епіграфі чи відповідній присвяті), а також на вищих рівнях - у рамках певного розділу чи всієї збірки. Такі повтори найчастіше зустрічаються у Ередіа, а найрідше у Малларме, і використовуються як засіб забезпечення когезії тексту, акцентування тематичних зв’язків, підкреслення значущості персонажа чи об’єкта у розвитку сюжетної дії тощо, тому перекладачі, як правило, відтворюють ці паратекстуальні та міжтекстові повтори у своїх перекладах. Повтори того чи іншого оніма у самому тексті перекладеного сонета зафіксовані переважно у разі наявності такого повтору в оригіналі. Введення перекладачами відсутніх у тексті оригіналу повторів онімів спостерігається дуже рідко. Здебільшого цей прийом застосовується ними до онімів, що виконують в оригіналі важливу стилістичну функцію - належать одному з головних персонажів сонета, є ключовим чи тематичним словом у контексті оригіналу тощо.
4. Аналіз індивідуально-авторських особливостей вживання онімів дозволив встановити, що між підходами різних авторів до їхнього використання є як спільні, так і відмінні риси. Зокрема, у сонетах Малларме та Бодлера оніми зустрічаються відносно рідко, здебільшого вони співвідносяться з широковідомими референтами, мають великий образний потенціал і виконують цілий ряд стилістичних функцій. Обидва згадані автори віддають перевагу узуальним варіантам написання цих онімів у французькій мові. Переважна більшість цих онімів відтворюється у перекладах. У сонетах Ередіа, що використовує оказіональні варіанти написання онімів значно активніше за Бодлера чи Малларме, багато імен епізодичних персонажів і назв топографічних об’єктів, що відіграють допоміжну роль у створенні національного колориту чи хронотопу. Вони мають низькі показники відтворюваності у перекладах. При цьому перекладачі сонетів Ередіа вживають велику кількість варіантних відповідників онімів, вжитих в оригіналах. Як і Бодлер і Малларме, Нерваль віддає перевагу узуальним варіантам написання онімів. Обрана Є.Кононенко стратегія наведення після тексту перекладу коментарів до відповідників окремих онімів, вжитих Нервалем, видається правильною, зважаючи на те, що ці оніми відіграють надзвичайно важливу текстотвірну роль і що в оригіналах актуалізується цілий комплекс пов’язаних із ними імпліцитних значень, не завжди прозорих для цільового читача.
5. Переважання у досліджуваних перекладах узуальних відповідників вжитих в оригіналах онімів свідчить як про особливу увагу, що її перекладачі приділяють відтворенню цих лексичних одиниць, так і про складнощі, з якими вони стикаються при їхній заміні іншими типами відповідників в умовах такої малої літературної форми, як сонет, що пропонує обмежені можливості для описового (пояснювального) чи перифрастичного способів перекладу. Річ у тім, що автори першотворів широко використовують у своїх сонетах асоціативно-конотативний потенціал, накопичений онімами, які співвідносяться з відомими референтами, а саме такі оніми домінують у досліджуваних французьких сонетах. Обрання інших засобів вираження цієї семантико-стилістичної інформації зазвичай призводить до суттєвого лінійного розширення фрагменту тексту, що його займають відповідники згаданих онімів у тексті перекладу, а це є небажаним у рамках такої малої літературної форми як сонет. Перекладачі широко вживають варіантні онімні відповідники наявних у французьких сонетах онімів. Переважна більшість виявлених у досліджуваному корпусі оказіональних одно- і багаторівневих варіантів онімів спостерігається у перекладах сонетів Ередіа, тоді як у перекладах сонетів решти французьких сонетярів зафіксовано головним чином діахронічно та територіально зумовлені варіанти онімів. Це великою мірою пояснюється тим, що перекладачі найчастіше замінюють варіантними відповідниками маловідомі чи рідковживані оніми, особливо такі, що не є складовими стилістичної домінанти першотвору і що використовуються його автором, наприклад, лише як засіб створення сюжетного фону чи метро-ритмічного упорядкування тексту. Такого типу оніми є частотним елементом у Ередіа, але відносно рідко зустрічаються у сонетах Нерваля, Бодлера та Малларме, що здебільшого вживають добре відомі вихідній і цільовій читацьким аудиторіям оніми, які, до того ж, відіграють важливу роль на сюжетно-композиційному та інших рівнях. Заміни онімів контекстуальними ономастичними синонімами часто спричиняють до зміни розрядів власних назв. Це може призвести до десакралізації (чи, навпаки, до сакралізації) образу, а також до актуалізації небажаної з огляду на художньо-естетичну стратегію автора оригіналу фонової інформації, що традиційно пов’язується в українській культурі з цими контекстуальними синонімами, тому при доборі відповідників згаданого типу перекладачеві слід бути особливо обережним. Апелятивними відповідниками онімів з французьких сонетів у перекладах часто є їхні контекстуальні гіпероніми. Такого роду генералізація образу у перекладі є виправданою, якщо у ширшому контексті даного перекладу скомпенсовано втрати інформації, яку передають ці оніми в оригіналі. Вжиті авторами першотворів оніми також часто замінюються при перекладі емоційно-експресивно маркованими оказіональними відповідниками, однак, ці заміни не завжди узгоджуються із контекстом оригіналу. Однією з можливих причин, що зумовлює згадану тенденцію у досліджуваних перекладах, є притаманний українській ментальності кордоцентризм [97, с. 451], а іншою орієнтація перекладачів на масового читача. При вилученні онімів може відбуватися втрата етнокультурної, асоціативної чи іншої релевантної інформації. Вилучення онімів чи їхні заміни оказіональними відповідниками здатні суттєво змінити коло можливих інтерпретацій твору, адже саме оніми нерідко дають ключ для його розуміння завдяки своєму образному потенціалу й асоціативному фонові, підґрунтям якого часто є твори інших авторів, алюзії на які містяться в тексті цього сонета. До того ж, форма сонета пропонує обмежені можливості для описового (пояснювального) та перифрастичного способів перекладу. Все це, а також часте вживання у досліджуваних першотворах маловідомих українському читачеві онімів, комунікативно-прагматичний потенціал яких активно використовується авторами оригіналів, обумовлює доцільність наведення коментарів після тексту в окремих випадках, навіть якщо ці власні назви не мають онімних відповідників у перекладі.
6. Аналіз особливостей взаємодії оніма і контексту у досліджуваному корпусі свідчить, що вибір способу входження власної назви у текст великою мірою залежить від ідіолекту автора, його комунікативних інтенцій, розряду власної назви, ступеня її відомості, її асоціативно-конотативного потенціалу. Зокрема, у сонетах Бодлера, що приділяє велику увагу проблематиці добра і зла, а отже характеризуванню персонажів, та у їхніх перекладах домінують непредикативні іменникові конструкції, що складаються з головного компонента-оніма і його поширювача, вираженого словом, словосполученням чи підрядним реченням, тоді як у сонетах Ередіа (та Нерваля), де багато наративних епізодів, у яких задіяні іменовані персонажі та місця, і що часто мають номінативні заголовки з залученням ономастичної лексики, та їхніх перекладах переважають непоширені члени речення, виражені онімами. У сонетах Малларме, що активно використовує синтаксичні засоби для створення багатозначних образів і віддає перевагу сугестивному письму, та у їхніх перекладах домінують іменникові та займенникові конструкції з непоширеним залежним компонентом, вираженим онімом.
7. Результати аналізу кількісних показників вживаності базових онімних конструкцій (див. визначення 3.1) наведено у табл. Ж.1. Через різного роду перекладацькі дописки, вилучення та заміни кількісний розподіл базових онімних конструкцій у перекладах змінюється у порівнянні з оригіналами. Деякі перекладачі віддають перевагу тому чи іншому типові мікро- чи макроструктурного введення онімів у текст перекладу, що призводить до посилення відповідних складових синтаксичного ритму у порівнянні з оригіналом.
8. Аналіз особливостей відтворення базових онімних конструкцій, вжитих у французьких сонетах, дозволив виявити такі основні типи їхніх перекладацьких відповідників: (І) прямі та синонімічні відповідники (в середньому у 40,8% випадків. Такі відповідники мають переважно конструкції, що мають найпростішу структуру і відносно невеликий обсяг (найчастіше це оніми, що не мають прислівних поширювачів, дещо рідше - іменниково-прикметникові та генітивні словосполучення з власними назвами); (ІІ) несинонімічні оказіональні відповідники (у 53,3% випадків). Ці відповідники часто отримані унаслідок сполучення декількох лексико-семантичних трансформацій, серед яких найширше представлені компресія та генералізація значень. Такі трансформації зазвичай призводять до втрати окремих компонентів повідомлення. У разі, якщо ці компоненти мають важливе семантико-стилістичне навантаження, доцільно компенсувати ці втрати у ширшому контексті. Решта (5,9%) вжитих в оригіналах базових онімних конструкцій вилучається при перекладі. Серед них переважають такі, що в оригіналах є допоміжним засобом структурування хронотопу, створення національного колориту чи характеризування другорядних персонажів.
9. При перекладі ономастичних рядів перед перекладачем нерідко стоїть альтернатива: повністю відтворити цей ряд із дотриманням правил української мови чи дотриматись традицій відтворення того чи іншого розміру. При перекладі часто здійснюються перестановки окремих компонентів ономастичних рядів, оскільки зазвичай це не призводить до суттєвих змін в образній будові твору. Поширеним явищем при відтворенні ономастичних рядів, сформованих за ознакою приналежності до певного класу об’єктів, є й вилучення окремих їхніх компонентів, а також заміни одних компонентів цих рядів іншими онімами, що також належать до цього класу, оскільки це дозволяє уникнути зайвих втрат на семантичному та синсемантичному рівнях.
10. У досліджуваних французьких сонетах під впливом ренесансної традиції подеколи використовуються стилістичні фігури, побудовані на паронімічному зіставленні онімів і апелятивів, що є повними або частковими омофонами цих онімів. Через структурні розбіжності між та цільовою мовами та версифікаціями перекладачі часто змушені підшукувати альтернативні засоби створення подібного ефекту. Зокрема, у якості таких засобів використовуються прийом семантичного контрапункту та відповідні пояснення після тексту перекладу.
11. Аналіз специфіки використання онімів як складової характерологічного контексту свідчить, що оніми, які асоціюються з відомими референтами, можуть бути дієвим засобом лаконічного характеризування персонажів у тексті сонета. Вони також допомагають авторові увиразнити бажані асоціативні та інтертекстуальні зв’язки, однак через розбіжності між мовами, версифікаціями та концептуальними картинами світу в перекладачів виникають складнощі з добором адекватних відповідників цих онімів. Зокрема, їхнє введення у текст перекладу не повинно призводити до появи імплікацій, що суперечать змістові першотвору.
12. Найвищі кількісні показники відтворюваності онімів спостерігаються у перекладах М. Москаленка (81%), а найнижчі — у П. Грабовського (0%). Для перекладів В. Щурата характерне наближення фонетико-акцентуаційної моделі онімів до їх вимови у мовах-посередницях (таких, як давньогрецька та латинська), тоді як О. Зуєвський не завжди вдало українізує оніми і, як і більшість інших представників західної гілки української діаспори, користується при відтворенні онімів правилами правопису, що базуються на західноукраїнській орфографічній традиції. У перекладах, виданих на теренах України за часів СРСР та у перші роки після його розпаду і зорієнтованих переважно на масового читача, спостерігається доволі високий відсоток випадків експлікації та пояснювального перекладу при відтворенні маловідомих такому читачеві онімів. Експлікація та пояснювальний переклад при відтворенні онімів є значно більш рідким явищем в окремих перекладачів української діаспори, таких як С. Гординський, і деяких сучасних вітчизняних перекладачів, таких як М.Стріха. Попри велику кількість оказіональних неонімних відповідників наявних в оригіналах онімів при відтворенні ономастичного контексту першотворів М. Зеров залишив зразки перекладацької майстерності, що подеколи так і залишились неперевершеними. Відмітною рисою його перекладів є те, що він широко і дуже вдало використовує метонімічний розвиток образів при відтворенні базових онімних конструкцій. При нагоді при відтворенні онімів він не менш вдало користується езоповою мовою. У текстах представників наступної генерації українських перекладачів Д. Павличка та М. Москаленка спостерігаються високі показники відтворюваності онімів та онімних конструкцій, однак їм можна закинути брак уваги до інтертекстуальних зв’язків та іншої фонової інформації, актуалізованої за допомогою онімів в оригіналах. У перекладах, виданих у СРСР або у перші роки після його розпаду, на відміну від перекладів, виданих останнім часом в Україні, і перекладів західної гілки української діаспори, при відтворенні онімів відносно часто застосовуються прийоми десакралізації та деонімізації (що великою мірою пояснюється ідеологічними міркуваннями). Тенденція до зростання в текстах перекладів питомої ваги іудео-християнських онімів у порівнянні з першотворами через введення у ці тексти ономастичних одиниць цієї групи може пояснюватись традиційно високим рівнем вживання біблійних і новозавітних власних назв, образів і символів в українських художніх творах. Деякі перекладачі, що творили на теренах незалежної України (такі як Д.Паламарчук), особливо активно вживають біблійні та новозавітні оніми у своїх текстах, що можна пояснити їхньою емоційною реакцією на тривалі і жорсткі цензурні обмеження попереднього режиму. Переклади Д.Паламарчука прикметні використанням варіантних відповідників онімів, утворених з великими відхиленнями від правописної норми, що подеколи призводить до гротескних ефектів. Є.Кононенко в цілому вдало відтворює ономастичний контекст першотворів, але у її перекладах зафіксовано зміни у мінімальних контекстах онімів, що призводять до небажаних синсемантичних ефектів.
Здобуті у дисертації результати дозволяють перекладачеві обрати чіткішу і осмисленішу власну позицію щодо перекладу онімів і використання їхніх семантико-стилістичних можливостей для компенсації втрат від трансформування інших елементів оригіналу, а дослідникові здійснити більш тонкі розрізнення між стилями окремих перекладачів і виробити низку практичних рекомендацій стосовно методики перекладу французьких сонетів, що сприятиме зменшенню кількості небажаних трансформацій і підвищенню ступеня відповідності перекладу оригіналові. Основні положення та висновки дисертації можна використовувати в лекційних курсах з теорії і практики перекладу, при складанні спецкурсів з перекладознавчих дисциплін, у науково-дослідній роботі студентів. Серед напрямків подальших наукових пошуків доцільно виділити, зокрема, аналіз впливу, який справляють на онімію оригіналів та особливості її трансформування у перекладі приналежність авторів першотворів до тих чи інших літературних течій, а також особистісні психотипічні риси автора та його перекладача.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Автеньева Л.А. О типологических соответствиях стилистических приемов английского и русского языков (на материале метафоры, эпитета, антономасии) // Контрастивное исследование оригинала и перевода художественного текста: Сб. научн. тр. / Отв. ред. В.А. Кухаренко. Одесса: ОГУ, 1986. С. 44-51.
2. Алексеев В.В. Интерпретация стихотворения в свете теории поэтического перевода // Теория и практика перевода. - К.: ВШ, 1985. - Вып. 12. - С. 42-48.
3. Алексеев В.В. Сонет Ш. Бодлера «Соответствия» и его русские переводы // Теория и практика перевода. - К.: ВШ, 1986. - Вып. 13. - С. 130-137.
4. Алексеев В.В. Французское стихотворение как объект перевода (на материале поэзии Ш. Бодлера, П. Верлена и С. Малларме): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.20 / Киевск. гос. ун-т им. Т.Г. Шевченка. К., 1988. 17 с.
5. Антофійчук В.І. Своєрідність трансформації євангельського сюжетно-образного матеріалу в українській літературі ХХ століття: Автореф. дис. д-ра філол. наук: 10.01.01. Інст. л-ри ім. Т.Г. Шевченка НАН України. К., 2002. 35 с.
6. Бархударов Л.С. Некоторые проблемы перевода английской поэзии на русский язык // Тетради переводчика: Научн. записки. М.: Международные отношения, 1982. Вып. 19. - С. 38-48.
7. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Худ. лит., 1975. 502 с.
8. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества (Сб. избр. тр.). М.: Искусство, 1979. 423 с.
9. Белей Л.О. Українська лiтературно-художня антропонiмiя кiнця XVIII - XX ст.: Автореф. дис. д-ра філол. наук: 10.02.01 / Ужгород. держ. ун-т. Ужгород, 1997. 48 с.
10.Белей Л.О. Функціонально-стилістичні можливості української літературно-художньої антропонімії ХІХ-ХХ ст. Ужгород: Вид-во Ужгород. держ. ун-ту, 1995. 120 с.
11.Белей Л.О. Як промовляють” імена літературних персонажів: про мовні засоби української літературно-художньої антропонімії // Мовознавство. К.: Академперiодика, 2002. - №2. С. 23-31.
12.Бендзар Б.П., Бобинець С.С. Українська фонографічна передача антропонімів античної, англо-, німецько- і франкомовної літератур. Ужгород: Закарпаття, 2000. 172 с.
13.Берцович Е.Л. Русская ономастика на современном этапе: критические заметки // Известия РАН. Серия литературы и языка. М., 2001. Т. 60. - №6. С. 34-46.
14.Бех П.О. У невпинному пошуку (про творчу манеру майстра українського перекладу Д. Паламарчука) // Теория и практика перевода. - К.: ВШ, 1988. - Вып. 15. - С. 92-105.
15.Бехер И.-Р. Философия сонета, или малое наставление по сонету (опыт) // О литературе и искусстве. М.: Худ. лит., 1981. - С. 407-432.
16.Бияк Н.Я. Особливості найменувань осіб в українській художній прозі та збереження їх функцій у німецькомовних перекладах: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Прикарпатськ. ун-т ім. В. Стефаника. - Івано-Франківськ, 2004. 29 с.
17.Боєва Е.В. Номінаційне поле у контексті художнього простору оповідань Б.Грінченка // Восточноукраинский лингвистический сборник. - Донецк: Донеччина, 2000. - Вып. 6. С. 157-165.
18.Боєва Е.В. Онімний простір фольклорної драматургії Олександра Олеся // Записки з ономастики: Зб. наук. пр. Одеса: Астропринт, 2002. - Вип. 6. С. 114-122.
19.Бойчук И.В. Личные имена французского языкового коллектива и некоторые вопросы их адаптации в русской и украинской языковых средах // Восточноукраинский лингвистический сборник. - Донецк: Донеччина, 2000. - Вып. 6. С. 70-91.
20.Бойчук И.В. К вопросу о возникновении ложной омонимии при фонографической адаптации заимствованных собственных имен // Восточноукраинский лингвистический сборник. Донецк: Донеччина, 1999. Вып. 5. - С.135-141.
21.Бойчук И.В. О проблеме адекватности передачи французских собственных имен средствами современных украинского и русского языков // Восточноукраинский лингвистический сборник. Донецк: Донеччина, 1998. Вып. 4. - С.212-216.
22.Бойчук И.В. О традиционных передачах французской онимной лексики в русском и украинском языках // Типологія мовних значень у діахронічному та зіставному аспектах: зб. наук. пр. Донецьк: ДонДУ, 2000. Вип. 3. - С.154-159.
23.Бойчук І.В. Адаптація французьких онімів в українській та російській мовах: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.15 / Донецьк. нац. ун-т. Донецьк, 2002. - 21 с.
24.Брюсов В.Я. Фиалки в тигеле // Собрание сочинений в 7-и т. — М.: Худ. лит., 1975. Т. 6. С. 103-110.
25.Вартанова О.А. Топоним в структурировании художественного хронотопа (на материале английской поэзии) // Літературна ономастика. Тези доповідей і повідомлення VI республіканської ономастичної конференції (4-6 грудня 1990 р.). Одеса: Од. держ. ун-т, 1990. - Т. ІІ. - С. 130-134.
26.Венгреновская М.А. Лингво-стилистические вопросы перевода на французский язык русской и украинской сказки: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.05 / Киевск. гос. ун-т им. Т.Г. Шевченко. К., 1981 г. 23 с.
27.Венгреновская М.А. О воссоздании метра и ритма при переводе поэзии // Теория и практика перевода. - К.: ВШ, 1980. - Вип. 3. - С. 67-81.
28.Виноградов В.С. Лексические вопросы перевода художественной прозы. М.: Изд-во МГУ, 1978. 174 с.
29.Влахов С., Флорин С. Непереводимое в переводе. М.: Международные отношения, 1980. 352 с.
30.Галич В.М. Естетична значущість фонетичної оболонки антропоніма (на матеріалі творчості Олеся Гончара) // Мовознавство. К.: Академперiодика, 2001. - №4. С. 52-64.
31.Гаспаров М.Л. О стихах // Избранные труды. — М.: Языки русской культуры, 1997. - Т. II. — 504 с.
32.Гаспаров М.Л., Автономова Н.С. Сонеты Шекспира — переводы Маршака. // Гаспаров М.Л. Избранные труды. — М.: Языки русской культуры, 1997. - Т. II. — С.105-121.
33.Головач У.В. Етномовний компонент поетичного тексту давньогрецької трагедії як перекладознавча проблема (на матеріалі давньогрецьких трагедій та їхніх українських перекладів): Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.16 / Київськ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2003. - 20 с.
34.Головач У.В. Характерологічні власні імена в поетичних образах грецької трагедії: проблема перекладу // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: Зб. наук. пр. Ужгород: Вид-во Ужг. нац. ун-ту, 2001. Вип. 3. С. 89-99.
35.Горбачевский А.А. Адекватность поэтического перевода в ее внутритекстовых и внетекстовых связях: Автореф. дис. д-ра філол. наук: 10.02.20 / Ур. гос. пед. ун-т. - Екатеринбург, 2001. 42 с.
36.Горбачевский А.А. Оригинал и его отражение в тексте перевода: Монография. Челябинск: Челябинск. гос. пед. ун-т, 2001. 202 с.
37.Гординський С. Шекспірові сонети в українських перекладах // Київ: Журнал літератури, науки, мистецтва, критики і суспільного життя. 1959. - №1(51). С. 17-20.
38.Грек Л.В. Інтертекстуальність як проблема перекладу (на матеріалі англомовних перекладів української постмодерністської прози): Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.16 / Київськ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2006. - 18 с.
39.Ґудманян А.Ґ. Відтворення власних назв у перекладі: Автореф. дис. д-ра філол. наук: 10.02.16 / Київськ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2000. 40 с.
40.Гутарук О.В. 66-ий сонет У. Шекспіра у перекладі Д. Паламарчука // Ренесансні студії. — Запоріжжя, 1997. — Вип.1. — С.105111.
41.Дармодехина А.Н. Лексико-семантические параметры поэтики стихотворных текстов: Практика перевода: Дис. ... д-ра филол. наук: 10.02.20. - Краснодар, 1999. 235 с.
42.Дацко Т.Ф. Семантика сопоставительных основ теории перевода : на матер. сонетов У. Шекспира на англ. и рус. языках : Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.20 / Кубан. гос. ун-т. - Краснодар, 1998. - 22 с.
43.Дикарева Л.Ю. Міфопоетика метаморфози і способи її об’єктивації в художньому мовленні: лінгвосеміотичний аспе