Шаблій Олена Анатоліївна. Теоретичні та методологічні засади німецько-українського юридичного перекладу

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ШАБЛІЙ ОЛЕНА АНАТОЛІЇВНА

УДК 81'25=112.2=161.2:340.113

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ І МЕТОДИКА
НІМЕЦЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ЮРИДИЧНОГО ПЕРЕКЛАДУ

Спеціальність 10.02.16. – перекладознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант:
Карабан В’ячеслав Іванович,
доктор філологічних наук, професор

Київ – 2012
ЗМІСТ
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ ................................................................................. 5
ВСТУП .............................................................................................................. 7
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЮРИДИЧНОГО ПЕРЕКЛАДУ.......................................................
24
1.1. Культурологічний підхід до юридичного перекладу .................... 27
1.2. Правнича мова оригіналу та перекладу ...................................... 35
1.2.1. Юридичний дискурс у юридичному перекладі .......................... 40
1.2.1.1. Юридичний переклад нормативних текстів ................................... 44
1.2.1.2. Юридичний переклад інтерпретативних юридичних текстів ...... 55
1.2.2. Юридична лексика у юридичному перекладі ............................ 59
1.2.2.1. Тип юридичної лексики – як чинник юридичного перекладу ...... 63
1.3. Еквівалентність та адекватність у юридичному перекладі .......... 73
1.4. Методологічні засади юридичного перекладу ............................... 78
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 ........................................................................... 81

РОЗДІЛ 2. ЮРИДИЧНО-ПРОЦЕДУРНІ ОСОБЛИВОСТІ
НІМЕЦЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ЮРИДИЧНОГО ПЕРЕКЛАДУ
84
2.1. Особливості правничої комунікації ................................................ 84
2.1.1. Тлумачення у юриспруденції та юридичному перекладі ......... 86
2.2. Право як референтна сфера юридичного перекладу ................... 98
2.3. Специфіка комбінації референтних сфер «правова система ФРН – правова система України» ..................................................
102
2.4. Юридичний переклад як вид професійної діяльності у ФРН та Україні ................................................................................................
112
2.4.1. Види офіційного юридичного перекладу .................................... 115
2.4.2. Стандарти якості юридичного перекладу у ФРН та Україні .... 126
2.4.3. Неофіційний переклад юридичних текстів .................................... 131
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 ...........................................................................
137
РОЗДІЛ 3. ЖАНРОВО-СТИЛІСТИЧНІ АСПЕКТИ НІМЕЦЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ЮРИДИЧНОГО ПЕРЕКЛАДУ .........................
141
3.1 Юридичний переклад нормативно-правових актів .......................... 144
3.1.1 Переклад актів законодавства ............................................................ 145
3.1.1.1 Функції юридичного перекладу конституцій ................................... 147
3.1.1.2 Переклад чинних законів .................................................................... 155
3.1.1.3 Переклад історичних джерел права ................................................... 163
3.2 Перекладознавче зіставлення текстів німецько-українських угод 168
3.2.1 Перекладознавчий аналіз текстів міждержавних документів ......... 170
3.2.2 Перекладознавчий аналіз текстів приватно-правових угод ........... 185
3.3. Переклад процесуально-правової документації ............................... 194
3.3.1 Переклад посвідчувальних документів ............................................. 200
3.3.2 Переклад рішень суду ......................................................................... 209
3.4. Переклад інтерпретативних юридичних текстів ФРН ..................... 222
3.4.1 Переклад історичних правознавчих текстів ...................................... 224
3.4.2 Переклад сучасних правознавчих текстів ......................................... 227
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3 ............................................................................ 236

РОЗДІЛ 4. ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ ПРОБЛЕМИ НІМЕЦЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ЮРИДИЧНОГО ПЕРЕКЛАДУ ..................
240
4.1. Культурна специфічність юридичної лексики ................................. 244
4.2. Юридичний переклад назв філософсько-правових понять ............. 247
4.3. Юридичний переклад невизначених правових понять ФРН ........... 260
4.4. Переклад термінів юридичної техніки ФРН ..................................... 272
4.5. Юридичний переклад назв адміністративних та процесуальних актів (акт, документ, оригінал, копія) ................................................
285
4.6. Переклад законодавчих термінів ФРН .............................................. 293
4.7. Морфолого-граматичні трансформації у юридичному перекладі... 316
4.7.1. Переклад юридичних термінів-композитів ...................................... 326
4.7.2 Переклад юридичних термінів з прикметниковими складовими 329
4.7.3 Переклад юридичних фразеологізмів ................................................ 338
4.8. Переклад нормативних юридичних скорочень ФРН ....................... 346
4.9. Антропоніми та топоніми у юридичному перекладі .................... 352
4.10. Відтворення назв-реалій правової системи ФРН ............................ 361
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 4 ........................................................................... 376

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ................................................................................... 381
БІБЛІОГРАФІЯ .................................................................................................. 398
ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ ............................................ 459
ДОДАТКИ:
А. Формули засвідчення перекладу (ФРН, Україна) ...............
Б. Апостиль (ФРН, Україна) ......................................................
В. Таблиця транслітерації українського алфавіту латиницею
Д. Рекомендації Державної служби інтелектуальної власності України щодо транслітерування літерами української абетки власних назв, поданих німецькою мовою ……………………………………………………….
Е. Офіційні назви судів ФРН (нім. - укр.) ................................
Ж. Офіційні назви федеральних земель ФРН (нім. - укр.) ......
З. Офіційні назви органів державної влади ФРН (нім. - укр.)
К.Зразок цивільно-правової угоди (нім. - укр.) ......................
Л. Німецько-український коментований правничий словник М. Глосарій основних термінів, вжитих у дисертації ……….

478
479
480

483
488
489490
493
503
537

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ

абз. - абзац (складова нормативно-правового акту)
австр. - явище чи термін, типове(-ий) для Республіки Австрія
адм. п. - адміністративне право; поняття адміністративного права
англ. - англійською мовою
ВРУ - Верховна Рада України
гл. - глава (складова нормативно-правового акту)
див.
крим. - дивись
- кримінально-правовий
досл. - дослівно
ККУ - Кримінальний кодекс України
КМУ - Кабінет міністрів України
кн. - книга (складова кодексу)
КПКУ - Кримінально-процесуальний кодекс України
КУ - Конституція України
лат. - латиною
МЗ - мова законодавства (також МП – мова права)
МІНЮСТ - Міністерство юстиції України
МЗС - Міністерство закордонних справ України
напр., - наприклад
нім - німецькою мовою
п. - пункт
порівн. - порівняйте
ПМ - правнича мова
розд. - розділ (цієї роботи або як складова нормативно-правового акту)
рос. - російською мовою
РФ - явище (термін), типове(-ий) для Російської Федерації
ст. - стаття нормативно-правового акту
укр. - українською мовою
франц. - французькою мовою
ФРН
цив. - Федеративна Республіка Німеччина
- цивільно-правовий
ЦКУ - Цивільний кодекс України
ЦПКУ - Цивільний процесуальний кодекс України
ч. - частина (складова нормативно-правового акту)
швейц. - явище чи термін, типове(-ий) для Швейцарської Конфедерації
ЮЛ - юридична лексика
ЮП - юридичний переклад
юр. - юридичний; юридичне значення
ЮТ - юридичний тест / юридичні тексти
BGB - Bürgerliches Gesetzbuch (Цивільний кодекс ФРН)
GG - Grundgesetz (Основний Закон – назва чинної конституції ФРН)
f - іменник жіночого роду
n - іменник середнього роду
m - іменник чоловічого роду
StGB - Strafgesetzbuch (Кримінальний кодекс ФРН)
StPO - Strafprozeßordnung (Кримінально-процесуальний кодекс ФРН)
ZPO - Zivilprozessordnung (Цивільно-процесуальний кодекс ФРН)

ВСТУП

Сьогодні спеціалізація юридичний переклад (англ. legal translation, нім. Urkundenübersetzung або Rechtsübersetzung) широко представлена на українському ринку перекладацьких послуг. Виокремлення та швидкий розвиток цієї спеціальної сфери професійної діяльності зумовлені практичними потребами суспільств, що взаємодіють у сучасних глобальних та трансрегіональних економіко-політичних процесах. Зокрема, прискорений розвиток міжнародних економічних зв’язків пожвавлює не лише міжкультурну фахову комунікацію, але й приводить до суттєвого зростання обсягів юридичного супроводу відповідних інтеграційних процесів та їхнього подальшого правового регулювання на державному рівні. На різних етапах усі ці складні право- та державотворчі процеси проходять через додаткову трансформацію – переклад.
Про велику вагомість юридичного перекладу засвідчує і його кількісне домінування на ринку перекладацьких послуг відносно інших видів фахового перекладу. З-поміж усіх замовлень українських та німецьких перекладацьких бюро тексти юридичного типу за обсягом посідають перше місце. У середньому на них припадає від 25,5 до 30 % від усіх інших видів замовлень [429, с. 48; 380, c. 98]. На другому місці – переклади текстів економічної тематики (від 21,2% до 26,6%), за ними йдуть тексти технічного спрямування (прибл. 18,7%), а потім, зі значним відривом – тексти інших спеціальних сфер діяльності (public relations, прибл. 7,1%), а ще з питань: культури (прибл. 6,6 %), медицини (прибл. 5,5%), туризму (прибл. 3,6 %) тощо.
Домінування юридичного перекладу пояснюється тим, що в усіх без винятку сферах міжнародної співпраці (на виробництві, у сфері послуг, державного управління чи громадського життя) постійно зростають обсяги юридичної документації, яку згідно із вимогами законодавства потрібно перекладати. Так, з-поміж усіх таких юридичних текстів найбільше перекладають тексти різноманітних правочинів (контрактів, угод, довіреностей тощо), на які припадає приблизно 8,9 % від усіх замовлень. У великих обсягах перекладають документацію для судових потреб (6,8%) та адміністративної сфери (5,9%), а також різноманітні правові норми та правничу літературу (1,5%) [429, с.48].
Окремої уваги заслуговують функції юридичного перекладу у сфері міждержавного співробітництва. Його здійснюють у рамках відповідних юридичних та/або дипломатичних процедур для того, щоб відповідні тексти перекладу самі ставали джерелами чинного права. У цьому зв’язку особливої суспільної значущості набуває переклад міжнародно-правових дискурсів, пов’язаних із наближенням і гармонізацією правої системи України до вимог країн-членів ЄС (див. чинні та задекларовані міжнародні зобов’язання України, зокрема УПС та парафовану 30.03.2012 р. Угоду про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом). З огляду на те, що юридичний переклад виконує функцію трансферу права та знань про нього, у контексті євроінтеграції взаємний переклад юридичних текстів розглядається як одна з передумов ефективного функціонування європейської демократії та справедливого судочинства [352, c. 139 – 153; 253, c. 9-21].
В Україні переклад великого обсягу правових актів та супровідної правничої літератури – це не лише державний обов’язок, але й суспільна потреба. Так, у період складного становлення демократичної правової системи нашої держави, української правничої мови та її термінології особливо інтенсивно відбувається переклад юридичних текстів з мов, які слугують засобом комунікації у суспільствах з розвиненою правовою культурою (ФРН, Франції, Великобританії та ін.). Як відомо, сучасна українська система права історично спирається не лише на засади візантійського, але й так званого романо-германського [4, с. 196, 201] або континентального європейського права [290, с. 130], класичним представником якого є сучасна система права ФРН [4, с. 203]. Про особливо тісний зв'язок права ФРН та України засвідчують й численні структурні та поняттєві запозичення в українське законодавство з Цивільного кодексу ФРН (нім. Bürgerliches Gesetzbuch) як класичної наукової системи цивільного права [71, с. 12; 307, с. 196; 33; 290]. На сучасному етапі, з огляду на інформаційні потреби у рамках української адміністративно-правової реформи, активно здійснюється переклад текстів з адміністративного та адміністративно-процесуального права ФРН [677 – 693].
Як засвідчує сучасна практика німецько-українського юридичного перекладу, фахівці, які працюють з юридичними текстами ФРН, стикаються зі значними труднощами у передаванні німецьких правничих понять та смислів, оскільки на сучасному етапі розбіжності між німецькою та українською правовими культурами ще не отримали докладного наукового та термінографічного зіставлення. Через брак довідкових джерел одиниці терміносистеми права ФРН часто перекладають за аналогією – за допомогою термінів, що мають усталені, але відмінні значення в національній правовій системі. А це призводить до суттєвих викривлень поняттєвого аппарату і негативно позначається на тлумаченні відповідних правових норм та принципів, нормотворчому процесі та правозастосуванні [51, с. 4 – 7].
Незважаючи на активну практичну діяльність у галузі юридичного перекладу, у її теоретичному опрацюванні не спостерігається системності. Так, у переважній більшості вітчизняних праць із загального перекладознавства юридичний переклад згадується побіжно – як один із жанрових видів перекладу у рамках перекладу текстів офіційно-ділового стилю. При цьому головна увага зосереджена на термінологічній специфіці перекладу документів (способах перекладу термінів, фахових зворотів, кліше тощо) [89; 102; 105; 137; 141; 142; 173 та ін.], а юридичні тексти здебільшого розглядаються ізольовано від позамовної дійсності або з мінімальним її урахуванням. Теоретичні напрацювання з юридичного перекладу стосуються незначної кількості мовних комбінацій. Зокрема, вітчизняні дослідники В.І.Карабан [83 – 85], Л.М.Черноватий [84], Г.П.Апалат [7], З.Г.Коцюба [108], О.П.Рихло [155], І.А.Семьонкіна [164], О.Ю.Вийнюк [40], Н.І.Козак [95], А.В.Куракін [95], І.Сапожник [162] та інші працюють над окремими теоретичними та дидактичними аспектами англо-українського юридичного перекладу. І.Сойко [171], A.Гриненко / А.Grynenko [284], T.Супрун / T.Suprun [402], Д.Коробейнікова/Д.Гавура [45], О.Діброва [68], Н.Євтушенко [68], O.Шаблій [188 - 214] / O.Shabliy [384; 385] та інші досліджують окремі термінологічні та жанрово-стилістичні проблеми німецько-українського перекладу у галузі права.
З огляду на складну природу та поліфункціональність міжкультурної юридичної комунікації вона перебуває у полі уваги багатьох наукових напрямів (лінгвістики фахових мов, порівняльного правознавства, дискурсології, лінгвокультурології, правничої лінгвістики тощо) і, як наслідок, її теоретичне опрацювання характеризується гетерогенністю підходів. У цьому зв’язку підтримуємо думку дослідників, які закликають до голістичного бачення юридичного перекладу як самостійного трансдисциплінарного напряму (P.Sandrini [358, c. 151, 152], R.Muhr [336], W.Weisflog [421, c. 130], E.Wiesmann [424], S.Pommer [348], В.Карабан [85], Д. Гавура [45] та ін.). Окрім цього, приєднуємося до тих перекладознавців, які виступають за активне створення та розвиток таких спеціальних та часткових теорій перекладу, вбачаючи в цьому конструктивне підґрунтя для розвитку науки про переклад як такої (Л.С.Бархударов [22], В.І.Карабан [85], Т.Р.Кияк [89], L.Zybatow [433] та ін.).
Актуальність дослідження німецько-українського юридичного перекладу зумовлена необхідністю аналізу ще не вивчених лінгвокультурних та інституційно-прагматичних чинників міжкультурної юридичної комунікації у перекладній комбінації «правнича мова ФРН – правнича мова України». У дисертації вперше досліджено процедури, методи та функції юридичного перекладу як невід'ємної складової юридичної діяльності у сучасних правових культурах ФРН та України і запропоновано часткову спеціальну теорію німецько-українського юридичного перекладу, яка базується на культурологічно-герменевтичному підході до нього. Зокрема, подано систему обов'язкових фонових знань про виконання та продукт юридичного перекладу з огляду на функції трансляту у правовій системі-реципієнті, а також запропоновано загальні методи досягнення функціональної адекватності у передаванні іншокультурних юридичних смислів та способи і прийоми досягнення функціональної еквівалентності у взаємному передаванні правових понять у комбінації «правова система та культура ФРН – правова система та культура України». Ця робота є першою спробою наукової розробки критеріїв адекватності перекладу не лише у рамках німецько-українського правового дискурсу, але й з огляду на потребу підвищення ефективності міжкультурної правової комунікації загалом.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами будується на прикладному, міждисциплінарному та міжкультурному характері нашої роботи, що безпосередньо випливає з міжкафедральних тем «Розвиток і взаємодія мов та літератур в умовах глобалізації» (06 БФ 044-01) та «Мови та літератури народів світу: взаємодія та самобутність» (11 БФ 044-01), і зокрема розділу 5 «Мовно-культурна комунікація в новій Європі та проблеми перекладу». Тема цієї роботи затверджена вченою радою Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, протокол № 10 від 18 травня 2009 pоку.
Мета роботи полягає у дослідженні лінгвокультурних та інституційно-прагматичних чинників юридичного перекладу у сучасних правових культурах ФРН та України задля визначення методів і передумов досягнення функціональної адекватності у цьому виді міжкультурної фахової діяльності. Для досягнення цієї мети було поставлено такі завдання:
1) встановити та зіставити основні соціокультурні передумови та інституційні вимоги у практиці перекладу юридичних текстів у сучасному українському та німецькому суспільствах;
2) змоделювати взаємозв’язок мовних та позамовних чинників, які визначають природу юридичного перекладу у сучасній юридичній діяльності та порівнюваних правових культурах;
3) з’ясувати та зіставити специфічні особливості перекладної комбінації «правнича мова ФРН – правнича мова України»;
4) визначити основні функціональні види юридичного перекладу та відповідні методи досягнення функціональної адекватності;
5) дослідити жанрово-стилістичні аспекти німецько-українського юридичного перекладу;
6) охарактеризувати основні прагматичні модифікації німецько-українського юридичного перекладу;
7) системно представити вирішення основних лексико-граматичних проблем німецько-українського юридичного перекладу;
8) сформулювати пропозиції щодо сучасних кваліфікаційних вимог у виконанні юридичного перекладу як експертного виду діяльності.
Об'єктом дослідження слугували: німецькомовні юридичні тексти оригіналу, що належать до правової системи та відповідного фахового дискурсу ФРН; відповідні українські юридичні тексти офіційного, неофіційного та авторського перекладу з урахуванням їхніх дискурсних характеристик у правовій системі-реципієнті; окремі правові поняття ФРН та їхні функціональні або концептуальні відповідники в українській правничій мові з урахуванням їхніх функцій у порівнюваних поняттєвих системах. Поза рамками дослідження залишається закономірна варіативність німецькомовної правничої термінології Республіки Австрія, Швейцарської Конфедерації та інших німецькомовних країн, яка потребує окремого дослідження з огляду на особливості відповідних правових систем. Окрім цього, поза рамки роботи виносимо усний юридичний переклад, оскільки усна комунікація юридичного характеру (напр., у досудовому та судовому провадженні) потребує окремого, методологічно відмінного, дослідження, у якому, окрім фахової та процедурної юридичної специфіки, необхідно аналізувати психоментальні процеси, характерні для усного перекладу, та специфічні характеристики мовної особистості перекладача.
Матеріалами дослідження слугували юридичні тексти загальним обсягом у прибл. 22665 сторінок, зокрема: 12325 стор. – оригіналів та перекладів чинних та історичних джерел права й правничої літератури ФРН та України, з них 342 стор. текстів законів, 840 стор. автентичних текстів німецько-українських міждержавних документів, 340 стор. текстів німецько-українських цивільно-правових угод, 356 стор. текстів рішень судів ФРН та України, 247 стор. посвідчувальних документів, прибл. 10200 стор. правничої літератури ФРН та України, а також прибл. 10340 стор. текстів одномовних джерела права ФРН та України.
Предметом дослідження є процедурно-функціональні та лінгвокультурні характеристики німецько-українського юридичного перекладу у сучасних динамічних правових культурах ФРН та України загалом, а також методи досягнення адекватності у передаванні юридичних смислів та способи досягнення еквівалентності у взаємному передаванні правових понять ФРН та України, зокрема.
За вихідну гіпотезу дослідження взято припущення щодо становлення нового інституційного виду перекладацької діяльності – юридичного перекладу, модифікації якого визначаються вимогами відповідних юридичних процедур та прагматикою правничих дискурсів. Теоретичні засади цього виду професійної діяльності полягають у використанні особливих методів відтворення правового змісту юридичних текстів вихідної культурно-специфічної правової системи засобами фахової мови правової системи-реципієнта, які передбачають збереження юридичних функцій та/або екстеріоризації інших прагматичних функцій текстів перекладу у правовій системі-реципієнті. Окрім цього, з огляду на виявлену специфіку взаємодії німецької та української правових систем і культур, виносимо на публічний розгляд окрему теорію німецько-українського юридичного перекладу, що базується на культурологічно-правознавчих засадах і є системою зіставних фонових знань, а також стратегій і способів перекладу текстів, що містять юридичну інформацію та /або виконують юридичні функції у комбінації «правова система та культура ФРН – правова система та культура України». Ця робота є першою спробою наукової розробки критеріїв якості юридичного перекладу і пропонує стратегії для досягнення адекватності перекладу не лише у рамках німецько-українського правового дискурсу, але й стосується передумов та процесів ефективної міжкультурної правової комунікації загалом.
Методика дисертаційного дослідження ґрунтується на засадах функціоналізму, зокрема на таких принципах: діяльнісність (мова оригіналу – як джерело, мова перекладу – як середовище та інструмент); телеологічність (цілеспрямованість опосередкованої мовленнєвої діяльності у досліджуваній референтній сфері); асиметрія системи і середовища (систем права та мови відносно культуроспецифічної правової дійсності). Цей підхід доповнюється культурологічним синхронічним методом аналізу та зіставлення німецької та української правових культур із урахуванням існуючих взаємозв’язків та суперечностей, які імпліцитно або експліцитно проявляються у німецько-українському юридичному перекладі. Базовим методом дослідження є порівняльно-перекладознавчий синхронний метод, базований на контекстуальному аналізі і орієнтований на виявлення інтра- та екстрамовних розбіжностей порівнюваних змістів оригіналу і перекладу. Задля з’ясування оптимальних способів перекладу культуроспецифічних правових смислів було застосовано трансформаційний метод та метод смислової експансії, а для передавання окремих культуроспецифічних правових понять – метод семантико-компонентного аналізу; узусні характеристики досліджуваної юридичної лексики виявлені за допомогою методу мікростатистичних підрахунків на основі лексикографічних джерел та правничих текстів різних функціональних типів.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що воно є першим перекладознавчо-міждисциплінарним дослідженням практики та теорії перекладу у галузі права на прикладі перекладної комбінації «правнича мова ФРН – правнича мова України». У роботі вперше комплексно висвітлено інституційно-процедурний характер перекладу у галузі права, який з огляду на його функції розглядається як невід’ємна складова юридичної діяльності; на прикладі досліджуваної перекладної комбінації доведено, що у юридичному перекладі культурна специфічність перекладуваних змістів домінує над їхньою інтернаціональною складовою, у зв’язку з чим запропоновано нові комбіновані способи відтворення культуроспецифічної інформації у галузі права, засновані на мовно-правовому підході до одиниць юридичного перекладу (кодифікованої та некодифікованої юридичної лексики, різних функціональних жанрів юридичних текстів тощо). З огляду на те, що у зіставленні з іншими видами науково-технічного перекладу юридичний переклад має окрему юридично-процедурну та лінгвокультурну специфіку, він розглядається як новий вид професійної перекладацької діяльності експертного типу й, відповідно, спеціаліст з юридичного перекладу – як медіатор із функціями коментатора міжкультурного правового дискурсу.
Теоретичне значення роботи полягає у комплексному міждисциплінарному визначенні понять юридичний переклад, правнича мова (як інструмент юридичного перекладу), юридичний текст і юридичне слово (як одиниці юридичного перекладу), а також у розробці основних методів та характеристиці передумов для досягнення адекватності юридичного перекладу з огляду на його мовні та екстрамовні особливості. Окрім цього, у даній дисертації вперше пропонуються засади часткової спеціальної теорії юридичного перекладу у перекладній комбінації «правнича мова ФРН – правнича мова України», де враховано аспекти контакту німецької та української правових культур, що опосередковано проявляються через переклад, а також описано труднощі, характерні для німецько-українського юридичного перекладу на юридично-процедурному, жанрово-стилістичному та лексико-граматичному рівнях.
На захист виносяться такі положення:
1. Правничі мови оригіналу і перекладу слід розглядати як культуроспецифічні системи, які одночасно виступають як середовищем національного права (є національними ієрархічними системами юридичних текстів), так і інструментом права, що слугує нормотворенню, правозастосуванню і розвитку відповідної національної правової системи. Мовно-правові та культуроспецифічні особливості юридичної діяльності дають змогу кваліфікувати юридичний переклад як мовно-юридичну процедуру відтворення правового змісту юридичного тексту вихідної культуроспецифічної правової системи засобами фахової мови правової системи-реципієнта задля збереження відповідних юридичних функцій та/або екстеріоризації інших прагматичних функцій тексту перекладу, що діють на час виконання перекладу. Юридичний переклад є елементом юридичної діяльності на всіх її рівнях – у нормотворенні, правозастосуванні та науковому юридичному дискурсі.
2. Адекватність юридичного перекладу – це відповідність юридичного смислу тексту перекладу текстові оригіналу із врахуванням юридично-процедурних умов та юридичних функцій тексту перекладу, що поширюються на текстоакт юридичного перекладу у правовій системі-реципієнті. Адекватність юридичного перекладу має функціонально-ситуативний характер і залежить від унікальної взаємодії позамовних чинників, які визначають специфічну мету відповідного акту перекладу: юридичного статусу тексту перекладу (офіційний, неофіційний); права, яке застосовують до тексту перекладу (процедура вступу в силу, завірення тощо); адресатів тексту перекладу (інституційних, індивідуальних), специфіки порівнюваних правових систем (порівнюваності відповідних правових галузей, інститутів та процедур).
3. На інституційно-процедурному рівні текст перекладу юридичних документів стає джерелом права або правовою підставою у правовій системі-реципієнті (набуває офіційного статусу), тому первинною метою офіційного юридичного перекладу є відтворення правової дії тексту перекладу у правовій системі-реципієнті, а для законодавчих та міждержавних актів – також їхнього ідеологічно-правового призначення. Розкриття цієї прагматики вимагає застосування спеціальних методів юридичного тлумачення, які розкривають волю інституційного автора (напр. конституцієдавця, законодавця, держави в особі уряду тощо). Звуження або розширення юридичного смислу відповідних текстів у перекладі недопустиме, оскільки спричиняє неадекватне тлумачення всього документа та призводить до небажаних правових наслідків.
4. Первинною функцією неофіційного юридичного перекладу є адекватна передача культуроспецифічної інформації про іноземне право. Для того, щоб адекватно передати інтенцію автора-індивіда (напр., автора наукової праці з юриспруденції), необхідно поєднувати методи кількох галузей перекладознавства: юридичного (з його орієнтацією на систему права та юридичних понять), філософського (з його спрямуванням на послідовність відтворення авторського філософського дискурсу) та художнього (з необхідністю відтворити образно-когнітивний вплив оригіналу на кінцевого адресата).
5. З огляду на загальну мету відповідного функціонального виду юридичного перекладу (юридично-процедурний чи культурно-фаховий трансфер) за домінантний обирається один із загальних методів перекладу (відповідно очужено-дослівний чи адаптовано-коментований юридичний переклад). При цьому, з огляду на культурну специфічність будови та змісту юридичних текстів, в очужено-дослідному юридичному перекладі обов’язково повинні використовуватися комбіновані способи її відтворення: 1) усі без винятку реквізити документа потрібно відтворювати чи описувати іноземною мовою або дублювати чи зберігати в оригінальному написанні; 2) у юридичному перекладі заголовків документів потрібно виходити із юридичного статусу відповідного документа і дослівний переклад супроводжувати приміткою перекладача, у якій роз’яснювати призначення відповідного процесуального акту; 3) усі правничі скорочення ФРН необхідно розшифровувати, а також надавати їхнє оригінальне скорочене написання. Неповне та некоректне відтворення нормативної складової у тексті перекладу може призвести до помилок у ході подальшого юридичного провадження, частиною якого стає текст перекладу.
6. Еквівалентність у юридичному перекладі є наближеною (відносною) рівносильністю одиниць юридичного перекладу (юридичної лексики та текстових єдностей), що передбачає наявність закономірних культуроспецифічних відмінностей між ними. З огляду на культурну специфічність юридичної лексики, усі німецько-українські еквіваленти у галузі права можна вважати лише наближеними функціональними еквівалентами.
7. Найменшою текстовою єдністю юридичного перекладу є окремий правовий припис (у формі статті, параграфу, пункту тощо). Адекватний переклад такого субтексту вимагає збереження його ієрархічної когезії – на рівні формальної будови відповідного документа та ієрархічної когерентності як на рівні юридичної семантики всього нормативного тексту (норми у формі закону, підзаконного акту тощо), так і на рівні всієї системи права.
8. Найменшими одиницями юридичного перекладу є юридичні слова – усі повнозначні та службові слова, вжиті у чинних правових актах: як нормативні терміни (ті, що мають законодавчу дефініцію) та загальноправові терміни (ті, що мають наукову або лексикографічну дефініцію), терміни інших галузей суспільного життя, науки й техніки, що не мають окремої дефініції у межах відповідних юридичних норм чи документів, так і слова загальнонародної мови. У юридичному перекладі потрібно використовувати нормативну дефініцію або юридичне значення відповідної лексичної одиниці у контексті відповідної правової норми та ситуації.
9. З огляду на значну варіативність юридичної лексики у межах окремих галузей права та на міжгалузевому рівні (напр., укр. відповідальність – нім. Verantwortlichkeit, Haftung, Last, Strafbarkeit, Vorwerfbarkeit, Federführung, Zuständigkeit тощо) у доборі функціональних еквівалентів передусім слід орієнтуватися на аналогічні інститути права (субтерміносистеми, напр., у рамках правового інституту адміністративної відповідальності обираємо термін Vorwerfbarkeit; а кримінальну відповідальність або караність діяння перекладаємо за допомогою терміна Strafbarkeit).
10. У юридичному перекладі оціночних (не визначених законодавцем) понять потрібно обов’язково дотримуватися принципу збереження можливостей для юридичного та адміністративного тлумачення, тобто, використовувати прийоми максимальної генералізації та описовий переклад.
Практична цінність дослідження полягає у тому, що його висновки та результати дозволяють започаткувати викладання окремого виду фахового перекладу під назвою юридичний переклад, який доповнить основний курс теорії та практики перекладу; дослідження є основою для розробки курсів німецької правничої мови як іноземної, спецкурсів та мігістерських програм з юридичного перекладу та правничої лінгвістики на юридичних та філологічних факультетах, а також у підготовці відповідних підручників та посібників з німецько-українського юридичного перекладу та німецької правничої мови як іноземної, що у сукупності закладе початок системної професійної підготовки нової спеціалізації «юридичний перекладач».
Термінографічні розробки можуть стати підґрунтям для німецько-української гармонізації проаналізованих нееквівалентних та частково нееквівалентних юридичних термінів та відповідних правничих терміносистем. Результати дослідження стануть методичною допомогою перекладачам, котрі практикують німецько-український переклад у галузі права.
Особистий внесок здобувача: усі результати дослідження є результатом самостійної праці автора; наукових робіт, виконаних у співавторстві, немає.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднено на всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях, симпозіумах та семінарах, зокрема – на Міжнародній науковій конференції MegaLing’2009 (Горизонти прикладної лінгвістики) [Київ, 2009]; Всеукраїнській науковій конференції «Етнічні мовно-культурні моделі світу в контексті українського перекладознавства: до 90-річчя Миколи Лукаша» [Київ, 2009]; Німецько-польсько-українському семінарі Школи німецького права та кафедри конституційного права Яґеллонського університету м. Кракова на тему «Розмежування гілок влади у конституційному праві» [Краків, Польща, 2009]; V Міжвузівській науково-практичній конференції з проблем розвитку та функціонування державної мови, присвячена Дню української мови та писемності [Київ, 2009]; Міжнародній науково-методичній конференції «Формула компетентності перекладача» [Київ, 2010]; Міжнародній науковій конференції „Актуальні проблеми германської філології” [Чернівці, 2010]; ІІ Всеукраїнській науковій конференції «Людина. Комп’ютер. Комунікація» [Львів, 2010]; XІX Міжнародній науковій конференції імені проф. Сергія Бураго «Мова і культура» [Київ, 2010]; XI Міжнародній науковій конференції «Проблеми української термінології СловоСвіт 2010» [Львів, 2010]; Міжнародній науковій конференція MegaLing'2010 [Крим, Партеніт, 2010]; Науково-практичній конференції «Українська наукова термінологія: суспільні та гуманітарні науки» [Київ, 2010]; VІ Міжвузівській науково-практичній конференції «Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми, перспективи» [Київ, 2010]; Міжнародній науковій конференції «Думка й слово: традиції О.Потебні й сучасна філологічна наука (до 175-річчя О.Потебні)» [Київ, 2010]; IV Міжнародній науково-практичній конференції «Фаховий та художній переклад: теорія, методологія, практика» [Київ, 2011]; ІІІ Міжнародній науковій конференції „Компаративістські читання” [Львів, 2011]; ХX Міжнародній науковій конференції «Мова і культура» імені Сергія Бураго [Київ, 2011]; Другій міжнародній науково-практичній Інтернет-конференції «Діалог мов – діалог культур. Україна і світ» [ФРН, Мюнхен, 2011]; VІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми, перспективи» [Київ, 2011]; Міжнародній конференції перекладознавців SummerTrans IV [Польща, Вроцлав 2011]; ІІІ міжнародній науково-методичній конференції «Формула компетентності перекладача» [Київ, 2012]; V Міжнародній науково-практичній конференції «Фаховий та художній переклад: теорія, методологія, практика» [Київ, 2012]; Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Філологія XXI століття: теорія, практика, перспективи» [Одеса, 2012]; на 47-му Лінгвістичному колоквіумі «Матеріальність і медіальність мови» [Польща, м. Ольштин 2012]; ХXI Міжнародній науковій конференції «Мова і культура» імені Сергія Бураго [Київ, 2012 р.]; Міжнародній науковій конференції на тему «Німецько- та україномовні дискурси: лінгвістичні та культурологічні перспективи» [Київ, 2012]; VІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми, перспективи» [Київ, 2012]; Міжнародній науково-практичній конференції «Мовно-термінологічні проблеми сучасного законодавства» [Київ, 2012].
Основні положення дисертаційного дослідження викл

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

На основі проведененого комплексного дослідження німецько-українського перекладу у галузі права підтверджується теза про те, що вирішальний вплив на цей вид фахової комунікації справляють такі лінгвокультурні особливості правничої міжмовної комунікації, як
а) залежність правової системи від системи національної (державної) мови (правові поняття та норми побудовані за законами конкретної мови);
б) залежність правової системи від національної культури (мораль, традиції, звичаї, політично-ідеологічні чинники, сучасні суспільні тенденції тощо відображаються як у чинному праві, так і у правовій культурі; правові поняття та норми сформульовані за правилами національної нормотворчої техніки тощо);
в) юридичний зміст більшості порівнюваних понять та норм відрізняється через те, що залежить винятково від волі національного законодавця, який керується міжнародно-правовим принципом законодавчої автономії держави. У цьому зв’язку правничу мову передусім розглядаємо як ієрархічну систему юридичних текстів, які є середовищем та інструментом національного права.
Задля з’ясування функціональної природи перекладу у галузі права і визначення методів досягнення функціональної адекватності у цьому виді міжкультурної фахової комунікації, на прикладі сучасних української та німецької правових спільнот було зіставлено основні соціокультурні передумови та інституційні вимоги у сучасній практиці перекладу юридичних текстів; змодельовано взаємозв’язок мовних та позамовних чинників, які визначають природу юридичного перекладу у сучасній юридичній діяльності та порівнюваних правових культурах; виявлено суттєві особливості цього виду професійної діяльності. Загалом, усе це дало змогу виокремити окремий галузевий вид фахового перекладу, іменований у роботі як юридичний переклад (ЮП), для якого характерна ціла низка юридично-процедурних та лінгвокультурних особливостей. Зокрема, слід зазначити такі методологічні засади юридичного перекладу:
1. Щодо первинної прагматики відповідних форм юридичного дискурсу у вихідній правовій культурі, то прагматика його юридичного перекладу є специфічною – вона залежить від призначення тексту перекладу у правовій системі-реципієнті. З огляду на це у теорії юридичного перекладу пропонуємо враховувати такі функціональні особливості його головних практикованих видів (офіційного юридичного перекладу та неофіційного юридичного перекладу), а саме:
а) первинною метою офіційного юридичного перекладу є відтворення правової дії тексту перекладу у правовій системі-реципієнті; завдяки відповідним юридичним процедурам він стає джерелом права або правовою підставою. Щоб в офіційному юридичному перекладі адекватно передати волю інституційного автора (законодавця, державного органу тощо), необхідно використовувати спеціальні методи юридичного тлумачення. Офіційний та завірений юридичний переклад – це невід’ємна складова юридичної діяльності. Окрім цього, він виконує ще й вторинні функції – слугує матеріалом для наукових досліджень та джерелом нормативних міжкультурних термінологічних еквівалентів;
б) неофіційний юридичний переклад виконується з метою інформування адресата перекладу про юридичну теорію і практику іноземної правової культури. На ситуативно-комунікативному рівні точне призначення тексту перекладу визначає замовник (інституція чи індивід) або сам виконавець перекладу (фахівець з юридичного перекладу). На цьому рівні прагматика юридичного перекладу проявляється імпліцитно (завдяки обраним стратегіям його виконання) та/або експліцитно (у примітках перекладача, передмовах та наукових коментарях до перекладу). Первинною функцією неофіційного юридичного перекладу є адекватна передача культуроспецифічної інформації про іноземне право. Щоб у неофіційному юридичному перекладі адекватно передати інтенцію автора-індивіда (напр., автора наукової праці з юриспруденції), окрім методів юридичного перекладу, необхідно застосовувати також методи, характерні для наукового та філософського перекладу.
2. В основу спеціальної теорії німецько-українського юридичного перекладу кладемо порівнюваність та перекладність відповідних правових понять і змістів та відповідних термінів і фраз. Для визначення такого tertium comparationis у роботі було зіставлено концептуальні та структурні параметри систем права ФРН та України. Системний правознавчий підхід було використано й у доборі матеріалів дослідження – порівнювані тексти оригіналу і перекладу є зрізом ієрархічної системи текстів, що утворюють системи права ФРН та України. При цьому було виявлено деякі специфічні особливості цієї перекладної комбінації. Так, найголовнішим об’єднуючим чинником між правовими системами ФРН та України, є те, що обидві системи орієнтовані на структуру і засади римського права з його розподілом на приватну (цивільну) та публічну гілки права і на сучасному етапі належать до сім'ї континентального європейського права, тобто, загалом ґрунтуються на писаному законі. Не менш важливим об’єднуючим чинником є і традиційна (понад сторічна) орієнтація української системи права (опосередковано через російську) на приватне право ФРН, зокрема, на центральні розділи Цивільного кодексу ФРН. На сучасному етапі, у рамках українських адміністративно-правової та судової реформ, особливо активізувалася робота з перекладу текстів і, відповідно, зросла кількість концептуальних запозичень з адміністративного та адміністративно-процесуального права ФРН. Тож на концептуальному рівні можна говорити про відносну еквівалентність порівнюваних у процесі перекладу головних галузей та інститутів права ФРН і України. Попри це, оскільки системи цивільної та публічної гілок права у ФРН та в Україні сформувалися на різному історичному та соціально-економічному підґрунті, розбіжності між порівнюваними системами права проявляються як на рівні окремих підгалузей та інститутів права, так і на загальнодоктринальному рівні.
На основі порівняння текстів засадничих джерел права ФРН та України (Конституцій, загальних частин кодексів та інших законів тощо) у порівнюваних правових культурах було виявлено різне розуміння двох засадничих понять – закон (як право у вузькому, позитивістському розумінні, що характерно для України) і право (як система, що керується також відповідними принципами і цінностями, що характерно для ФРН). У цьому зв’язку юридичний переклад суміжних загальноправових понять на кшталт право, закон, справедливість, правосуддя, правомірність, порядок потребує країнознавчих коментарів, оскільки вони ґрунтуються на системі цінностей відповідної мовно-культурної спільноти. У цьому зв’язку ще однією проблемою німецько-українського юридичного перекладу є наявність у правничій терміносистемі ФРН приблизно у 10 разів більшої частини так званих оціночних (невизначених законодавцем) понять, що, попри інші чинники, пояснюється ще й тим, що мова права ФРН не зазнала докорінних ідеологічних потрясінь, а тому у ній збереглися поняття, що беруть свій початок у звичаєвому праві (напр., нім. Billigkeit – укр. розумність, справедливість, що базується на здоровому глузді; Treu und Glauben – укр. добросовісність / добропорядність у комерційних правочинах, відповідність торговим звичаям тощо). З-поміж інших понять права невизначені поняття вважають найбільш залежними від юридичного тлумачення, адже їхня семантика спонукає до аксіологічного підходу. Українські перекладачі, не обізнані з правовою традицією ФРН, з-поміж усіх можливих тлумачень та перекладів терміна переважно обирають вузькоспеціальний, тоді як потрібно передати загальний термін, який передбачає можливості для тлумачення. Тому в українських перекладах окремих оціночних правових понять (зокрема, адміністративний розсуд, громадський правопорядок тощо) не враховано їхнього обсягу значень та історії розвитку в іноземній правовій системі, що призвело до численних непорозумінь. Оскільки доктринальним та оцінним правовим поняттям ФРН притаманна відкритість й еластичність значення, то при їхньому перекладі у нормах загального характеру потрібно дотримуватися принципу збереження можливостей для юридичного та адміністративного тлумачення, тобто використовувати прийоми (максимальної) генералізації та описовий переклад;
На відміну від широко вживаних українських юридичних термінів греко-латинського походження, переважна більшість греко-латинізмів правничої мови ФРН має німецькі синоніми-дублети (здебільшого структурні кальки), які в сучасній німецькій правничій термінології є більш уживаними або нормативними термінами (напр., укр. протокол – нім. Niederschrift; укр. оригінал – нім. Urschrift; укр. адміністрація – нім. Verwaltung тощо). Німецькі кальки та інші терміни з національних терміноелементів створювалися на хвилях національного пуризму різних періодів, а сучасніші німецькі дублети – також завдяки загальноєвропейській демократичній тенденції спрощення правничої мови, що передбачає надання переваги національним, більш «прозорим», з точки зору внутрішньої форми, термінам (напр., Referendum – Volksentscheid). У перекладі українських юридичних термінів греко-латинського походження правничою мовою ФРН слід орієнтуватися на аналогічну вузькоспеціальну сферу регулювання (напр., залежно від галузі та інституту права укр. компенсація перекладають як Entschädigung, або як Schadensersatz, або як Wiedergutmachung, або як Ausgleichung, Ausgleich чи Vergleich, або як Aufrechnung, або як Abfindung, або як Schmerzensgeld тощо);
Значні культуроспецифічні особливості, які слід окремо зазначати у перекладі, мають цілі підгалузі права ФРН (зокрема, з питань оренди; приватного та публічного будівництва, сучасного сімейного права тощо). Чималий обсяг термінологічних лакун існує й через значні розбіжності у процесуальному праві України та ФРН, а відтак – і у будові національних систем судочинства. Так, в Україні немає таких окремих гілок, як суди з трудових, фінансових та соціальних спорів (нім. Arbeits-, Finanz-, Sozialgerichte), які або розподілені між судами загальної юрисдикції та адміністративними судами, або вирішуються у позасудовому порядку. Через неоднаковий ступінь розвиненості та різну будову порівнюваних систем повні термінологічні еквіваленти трапляються вкрай рідко. У цьому зв’язку рекомендується адаптовувати, передусім, зміст тексту оригіналу, а не його ключову термінологію. А для тих правових принципів і понять, яких немає в сучасній українській правовій доктрині, потрібно створювати нові еквіваленти (напр., Rechtssicherheit – укр. правопевність), які, завдяки своїй новизні, привертатимуть особливу увагу читача і спонукатимуть до уважного ознайомлення з їхнім сучасним правовим змістом.
У юридичному перекладі нормативних текстів складністю є різний вік порівнюваних правових галузей та інститутів ФРН й України. Так, завдяки тривалій історії розвитку й усталеним правовим традиціям німецької правової культури сучасна система права ФРН має багато старих за віком правових приписів (і, відповідно, термінів). Деякі з них, як, приміром, основні положення Загальної частини Цивільного та Кримінального кодексів ФРН, чинні понад 100 років. У цьому зв’язку в офіційному ЮП не слід відтворювати архаїчний стиль із використанням українських правничих архаїзмів, а нейтрально передавати зміст юридичних норм, документів та понять (напр., нім. Vollmacht відтворювати не як повновласть, а як уповноваження; мандат; довіреність). Сучасний і зрозумілий стиль викладу підвищує ефективність правового регулювання та/або встановлення справедливості.
3. Жанрово-стилістичні аспекти та основні модифікації прагматики німецько-українського юридичного перекладу (розглянуті у Розділі 2) стосуються як системи юридичного перекладу у комбінації «правнича мова ФРН – правнича мова України», так і системи юридичного перекладу як такого. У цьому зв’язку найголовнішими є такі наші твердження:
а) оскільки офіційні документи укладають згідно з вимогами відповідних національних норм права (напр., ФРН та України), то перекладач повинен кваліфіковано і відповідально відтворювати не лише зміст, але й форму тексту оригіналу. Точне відтворення реквізитів документа сигналізує про їхнє юридичне призначення, а їхня відсутність позбавляє документів юридичної сили. Тому усі без винятку реквізити документа потрібно відтворювати чи описувати іноземною мовою або, за необхідності, також дублювати іноземною мовою чи зберігати в оригінальному написанні;
б) враховуючи, що заголовки нормативних документів є техніко-юридичним прийомом і засобом вираження змісту певної групи юридичних норм, їхній переклад вимагає не лише точності, але й відповідного коментування та надання оригінальної назви. Оскільки одним і тим самим заголовкам може бути притаманна багатозначність (напр., нім. Bescheid/-bescheid або укр. постанова), то, перекладаючи назви процесуальних актів, потрібно виходити із юридичного статусу відповідного документа і вдаватися до комбінованих способів, зокрема, дослівний переклад назви документа слід супроводжувати приміткою перекладача, у якій роз’яснювати призначення відповідного процесуального акту. Якщо в оригіналі певний документ не має назви, то її потрібно вивести зі змісту вступу чи інших частин документа і зазначити у примітці перекладача;
в) преамбула законодавчого або міжнародно-правового акту пояснює його прагматику (ідеологічно-правове призначення), тому розкриття її у перекладі допоможе адекватно передати головні концепти відповідного документа;
г) для відтворення посилань на норми права, які в офіційних документах ФРН здебільшого подані у скороченому варіанті, потрібні експлікативні способи перекладу, а саме – усі правничі скорочення ФРН необхідно не тільки розшифровувати, але й надавати їхнє оригінальне скорочене написання. Адже некоректне відтворення нормативної основи документа у перекладі може призвести до помилок у ході подальшого провадження, частиною якого стає текст перекладу, а тому воно категорично недопустиме;
д) на процедуру юридичного перекладу чинять вплив такі специфічно правові особливості юридичних текстів, як їхня (полі)функціональність, ієрархічна інтертекстуальність, ієрархічна когезія та когерентність, (інституційне) авторство і (полі)адресантність. У жанрі законодавчих текстів найменшою текстовою єдністю юридичного перекладу є норма права (у формі статті, параграфу, пункту тощо). Адекватний переклад окремої норми права вимагає збереження її когерентності – на рівні юридичної семантики та когезії – на рівні формальної будови, а також врахування її місця в ієрархічній системі всього нормативного тексту (норми у формі закону, підзаконного акту тощо) та в загальноправовому контексті (системі права).
е) у піджанрах правознавчий підручник та правознавча монографія перекладачеві потрібно враховувати не лише загальноприйняті правові поняттєві зв’язки та розуміння, але й розкрити авторську поняттєву систему. Найпершим кроком на цьому шляху є адекватне розуміння заголовку та передмови до відповідного правничого тексту, а неадекватний переклад назви нівелює авторське послання усього твору і позначається на передаванні думок впродовж усього тексту;
є) у перекладі історичних (уже не чинних) джерел права перекладач повинен донести до адресата перекладу дух відповідного часу та авторське послання. З цією метою необхідно поєднувати методи кількох галузей перекладознавства: юридичного (з його орієнтацією на систему відповідного історичного типу права та його понять), філософського (з його спрямуванням на послідовність відтворення сталих елементів авторського філософського дискурсу) та художнього (з прагненням відтворити образно-естетичний вплив оригіналу на кінцевого адресата).
1. На тлі правових та жанрових особливостей для німецько-українського юридичного перекладу характерна значна кількість лексико-граматичних проблем, з-поміж яких головними є:
а) вибір між способами перекладу, які у конкретному нормативному висловлюванні якнайточніше відтворюють вихідний юридичний смисл, а саме – між калькуванням синтаксичної структури вихідного висловлювання і застосуванням лексико-граматичних трансформацій.
Так, було з’ясовано, що у практиці перекладу німецько-українських міждержавних угод превалює калькування, а комерційні угоди здебільшого перекладають, застосовуючи усталені національні кліше. Це має як переваги, так і недоліки. Так, переклад за допомогою кліше сприяє порозумінню сторін лише тоді, коли він перевірений попередньою практикою, тобто якщо він не викликав суперечок та потреби у тлумаченні тих чи інших положень або ж не ставав предметом судового спору. Іншою є ситуація, коли кліше різномовних версій можна по-різному інтерпретувати (як, напр., формулювання умови цього договору та Verpflichtungen / Konditionen aus diesem Vertrag). Так, у німецькому варіанті йдеться про умови, які випливають з цього договору, тобто не лише ті, що чітко прописані у ньому, а й ті, що можна логічно вивести шляхом інтерпретації. У цьому зв’язку важливо, право якої зі сторін договору регулює умови тлумачення.
У німецько-українському ЮП порушення вихідної юридичної прагматики висловлювання може відбуватися і через хибне відтворення категорій визначеності та невизначеності, виражене у німецькомовних текстах за допомогою артиклів. Так, коли типове юридичне застереження „за винятком обмежень, які встановлюються законом” перекладають за допомогою „mit Ausnahme der im Gesetz bestimmten Einschränkungen”, то вислів im Gesetz у зворотньому перекладі матиме значення «у цьому законі». А це значно звужує можливості обмежувати права окремих осіб. Тоді, як перше кліше означає, що відповідні обмеження можуть бути закріплені лише на законодавчому рівні (у чинних або майбутніх законах), а не, приміром, на основі адміністративного розсуду. У контексті основних прав людини подібні юридичні застереження мають велике значення, адже права людини визнані найвищою цінністю і гарантуються сучасною правовою державою. Тому застереження та норми, що обмежують ці права, сформульовані з особливою ретельністю. Із такою ж ретельністю їх потрібно і перекладати, а саме „за винятком обмежень, які встановлюються законом” – як „mit Ausnahme der durch Gesetz bestimmten Beschränkungen”.
Заміна певних юридичних кліше висловлюваннями, що у загальнонародній мові вважаються синонімічними, може спотворити юридичну прагматику відповідної норми права. Так, якщо durch Gesetz означає визначення всіх обставин обмеження лише законом (у формальному розумінні), то формулювання auf Grund eines Gesetzes (укр. дослів. на основі закону) дає уповноваження на визначення деталей такого обмеження і підзаконним актом. Оскільки у ЮП лексико-граматичні хиби призводять до подальшої неправильної інтерпретації відповідних правових положень, то у випадку колізій рекомендуємо застосовувати дослівний калькований переклад, або ж відповідне смислове розгортання (напр., пояснення).
Загалом серед типових для німецько-українського юридичного перекладу лексико-граматичних трансформацій та способів такі:
- запозичення або кальки, характерні для передавання слів-реалій (напр., Referendar – референдар; Leitender Ministerialrat – керівний міністерський радник);
- змішане транскодування, необхідне для відтворення власних назв (зокрема задля забезпечення принципу зворотності перекладу власних назв рекомендуємо використовувати його у комбінації з оригінальним написанням, оскільки в офіційному юридичному перекладі відтворення власних назв – це засіб, який повинен уможливлювати юридичну ідентифікацію відповідної фізичної чи юридичної особи, а також інших власних назв, що фігурують у перекладуваних документах;
- конкретизація значення / гіпонімічний переклад (напр., поняття öffentliche Hand у різних контекстах може означати «державні органи», «суспільний інтерес», «суспільна доцільність» тощо);
- генералізація / гіперонімічний переклад (напр., Standesbeamter – уповноважена особа (органу реєстрації громадянського стану);
- додавання слова (напр., термін Ermessen, вжитий у текстах з адміністративного права, перекладаємо за допомогою словосполучення адміністративний розсуд, а у текстах з процесуального права – як розсуд суду);
- перестановки / пермутації, характерні для перекладу композит (напр., Straftatbestand – склад злочину; Arbeitsvergütung – оплата праці тощо);
- смисловий розвиток (напр., Zustimmungsgesetz – як «закон, що потребує схвалення Бундесрату (верхньої палати парламенту ФРН)»);
- термінологічна адаптація (напр., umweltverträglich – за допомогою усталеного звороту «екологічно безпечний»), а також культурна адаптація, що характерна для перекладу інтерпретативних (індивідуально-авторських) юридичних текстів, коли для позначення правової реалії у мові перекладу відшукується за допомогою методу апроксимації певний національно-культурний еквівалент, який, хоч і не зовсім збігається з вихідним поняттям, але має з ним значну семантичну подібність і певною мірою здатний розкрити для кінцевого читача суть явища, про яке йдеться (напр., термін Senat m, одним зі значень якого є «правляча міська рада в Берліні (Гамбурзі, Бремені)», можна перекласти як міська рада Берліна (Гамбурґа, Бремена);
- морфологічна транспозиція (напр., нім. Erbberechtigte(r) – укр. законний спадкоємець; офіційний вісник / бюлетень – нім. Amtsblatt);
- синтаксичні трансформації (напр., нім., … erlauben die Einrichtung – укр. …дозволяють створити тощо).
Загалом, мовні особливості юридичного перекладу зумовлюються специфічними (юридичними) функціями правничих мов (оригіналу і перекладу), які слугують нормотворенню, правозастосуванню та розвитку відповідної національної правової системи, виявляють тісний семантичний взаємообмін із загальнонародними мовами, поглинаючи та адаптуючи до юридичних потреб поняття інших галузей науки, техніки та соціального життя. Тому у перекладі нормативних юридичних текстів найменшими елементарними одиницями ми вважаємо юридичні слова – усі повнозначні слова, вжиті у чинних правових актах: як нормативні терміни (ті, що мають законодавчу дефініцію) та загальноправові терміни (ті, що мають наукову або лексикографічну дефініцію), так і слова загальнонародної мови та терміни інших галузей суспільного життя, науки та техніки, що не мають окремої дефініції у межах відповідних юридичних норм чи документів. Юридичність їхнього статусу зумовлюється їхнім специфічним юридичним значенням, яке з’ясовується у процесі їхнього юридичного тлумачення, спрямованого на визначення юридичного статусу відповідного поняття чи явища. У юридичному перекладі потрібно застосовувати не загальноприйняте чи наукове розуміння відповідної лексичної одиниці, а її нормативну дефініцію або юридичне значення у контексті відповідної правової норми та ситуації. Так, варіативність юридичної лексики у межах окремих галузей права та на міжгалузевому рівні (напр., укр. відповідальність – нім. Verantwortlichkeit, Haftung, Last, Strafbarkeit, Vorwerfbarkeit, Federführung, Zuständigkeit тощо), а також варіативність у вираженні правових понять та змістів, що проявляється на словотвірному та граматико-синтаксичному рівнях (напр., укр. грубе порушення принципу справедливості – grobe Unbilligkeit та grob unbillig sein; серйозна загроза – erhebliche Gefährdung та erheblich gefährdet sein/werden тощо) не буде проблемою німецько-українського перекладу, якщо у доборі функціонального еквівалента перекладач орієнтується на аналогічні субтерміносистеми (напр., у рамках правового інституту адміністративної відповідальності обираємо термін Vorwerfbarkeit; а кримінальну відповідальність або караність діяння перекладаємо за допомогою терміна Strafbarkeit).
5. У юридичному перекладі всі лексичні еквіваленти є відносними та аппроксимативними (наближеними) функціональними еквівалентами. Тому головним завданням юридичного перекладу є екстеріоризація культурної специфічності юридичних понять та змістів. Для компенсації «недостатності перекладу» культуроспецифічної юридичної лексики слід використовувати метод лексичної експансії, за яким певний термін передають відповідним еквівалентом, що значно об’ємніший за своєю зовнішньою формою (пояснення, описове заміщення, примітки перекладача, а також так звані трансляційні куплети і триплети – комбінування декількох способів перекладу). У найбільш розгорнутій формі лексична експансія перетворюється на мінітекст – пояснення або визначення – і подається поза загальним текстом перекладу як «примітка перекладача»; перевагою трансляційних куплетів та триплетів є те, що вони зберігають зручність у вживанні, властиву таким маркувальним способам, як транслітерація та калька, і, водночас, пояснюють значення перекладеного терміна. Одним із найбільш рекомендованих варіантів є комбінація кальки або описового заміщення з терміном мови оригіналу, викладена в оригінальному записі в дужках, наприклад, нім. Abwasserabgabengesetz – укр. Закон ФРН «Про збори за відведення стічних вод у природні водойми» (офіц. скор. AbwAG). Описовий коментований переклад є не лише джерелом додаткової інформації для читача, але й гарантією правильного юридичного розуміння і застосування тексту перекладу. Нехтування ним може мати суспільно небезпечні, у тому числі правові, наслідки. Розглянуті методи лексичної експансії ще не усталені у перекладі культуроспецифічної термінології, тому їх використання залежить виключно від рівня підготовки перекладача, його вміння оцінити юридичне призначення трансляту та потреби його потенційного адресата.
6. Врахувавши усе вищесказане, доходимо висновку, що юридичний переклад є мовно-юридичною процедурою відтворення правового змісту юридичного тексту вихідної культуроспецифічної правової системи засобами фахової мови правової системи-реципієнта за збереження смислу оригіналу, юридичних функцій та/або екстеріоризації інших прагматичних функцій тексту перекладу у правовій системі-реципієнті, що діють на час виконання перекладу.
У цьому галузевому виді перекладу адекватність має функціонально-ситуативний характер, тобто є результатом перекладацької діяльності, який досягається за умови врахування щоразу унікальної взаємодії таких екстралінгвістичних чинників, як специфічна мета відповідного перекладу (скопос), статус тексту перекладу (офіційний, неофіційний), специфіка порівнюваних правових систем (порівнюваність відповідних правових інститутів та процедур), адресати тексту перекладу (інституційні, індивідуальні), право, яке застосовують до тексту перекладу (процедура вступу в силу, завірення трансляту тощо). Щодо поняття скопосу, то, на відміну від інших фахових видів перекладу, у юридичному перекладі його замовник значно обмежений у впливі на його визначення. Так, якщо йдеться про переклад тексту з чітко вираженою перформативною функцією (напр., того, що слугує створенню, обґрунтуванню або застосуванню права), то його скопос заздалегідь визначений і не залежить від змінних обставин. Обмеження у скопосі існують і стосовно перекладу тих офіційних документів, які виконують лише інформативну функцію (довідок, витягів тощо). Замовник перекладу не має права визначати форму та висловлювати побажання щодо передачі змісту тексту оригіналу у тексті перекладу. З огляду на мету відповідного функціонального виду ЮП (юридично-процедурну чи культурно-фаховий трансфер) за домінантний обирається один із загальних методів перекладу (відповідно очужено-дослівний чи адаптовано-коментований ЮП). При цьому, як і більшість практиків ЮП, ми дотримуємося думки, що у конкретному перекладацькому акті, навіть, якщо йдеться про офіційний переклад, не можна зловживати очужено-дослівним методом і сліпо копіювати іноземний узус у тексті перекладу, оскільки це ускладнює його розуміння, а відтак і юридичне чи наукове використання. На практиці слід виважено доповнювати загальні стратегії зазначеними у пункті компенсуючими стратегіями або прийомами.
Загалом, з огляду на вищезазначену специфіку юридичного перекладу як виду діяльності (передусім його залежність від юридичних процедур набуття чинності та мовно-культурної специфіки) його природу можна визначити як міжкультурне фахове посередництво найвищого ступеню складності. Фахівець з юридичного перекладу (юридичний перекладач), попри свою роль експерта-медіатора у міжкультурному правовому дискурсі, може виступати й учасником юридичних процедур, тобто, нести юридичну відповідальність за свідоме нехтування та/або недотримання своїх професійних та процедурних обов’язків. Обидві ролі вимагають від нього специфічної компетенції, яка включає знання особливостей референтної сфери та інституційного середовища (правової теорії і практики), володіння правничими мовами оригіналу та перекладу, методами юридичного перекладу та дотримання етики юридичного перекладача, що, у свою чергу, вимагає від нього неупередженості та високого ступеню відповідальності за здійснюване міжкультурне правове посередництво.
Оскільки перекладні юридичні тексти виконують значну кількість суспільно та науково значущих функцій, сприяння підвищенню якості та культури юридичного перекладу – це справа, у якій повинні бути зацікавлені як держава, так і професійні перекладачі. Українські перекладачі зможуть підсилити свій вплив на цю сферу лише об’єднаними зусиллями – у рамках дієвих професійно-громадських об’єднань. При цьому одним із найважливіших кроків на шляху підвищення якості професійного перекладу повинна стати розробка відповідних стандартів та законодавчої бази для цього виду діяльності. Відтак, з метою забезпечення якості офіційного юридичного перекладу потрібно:
1) ухвалити спеціальний стандарт з виконання перекладів для юридичних потреб; при цьому врахувати німецький та загальноєвропейські напрацювання, зокрема загальні стандарти DIN 2345 та EN 15038, а також спеціальний стандарт, ухвалений Федеральною спілкою усних та письмових перекладачів, „Правила та інструкції з виконання перекладу документації“ (нім. Richtlinien und Hinweise für die Anfertigung von Urkundenübersetzungen);
2) розробити і запровадити в Україні систему підготовки та підвищення кваліфікації юридичних перекладачів, інтегровану у систему юридичної та філологічної освіти;
3) запровадити практику загальної присяги перекладача, завдяки чому виконавча та судова гілка влади зможе забезпечити себе штатом кваліфікованих і відповідальних фахівців. Окрім цього, пропонуємо прирівнювати присяжних перекладачів у їхньому статусі до експертів, як це прийнято у ФРН та інших країнах ЄС, у яких це робиться задля справедливого вирішення відповідних правових спорів.
4) щоб неофіційний юридичний переклад не призводив до міжкультурної інтерференції, його виконавець повинен одразу звертати увагу прогнозованого адресата перекладу на ступінь адаптації тексту перекладу до правової системи-реципієнта. Пропонуємо робити це за допомогою вступних коментарів, у яких вказувати на міжкультурні розбіжності та призначення тексту перекладу, а також відповідних підзаголовків або спеціальних виносок (неадаптований/ адаптований/коментований переклад тощо). Окрім цього, на титульній сторінці відповідної перекладеної праці слід зазначати авторство юридичного перекладу як особливого виду фахового посередництва (напр., юридичний переклад здійснив/-ила ... (ПІБ).
Перспективи дослідження. Серед перспектив подальшого дослідження перекладознавчих аспектів юридичного дискурсу можуть слугувати проблеми та особливості відтворення темпорального, модального і персонального поля юридичних документів мовою перекладу. Недостатньо опрацьованими залишаються й питання відтворення композиційно-жанрових особливостей окремих типів юридичних текстів (напр., довіреностей, договорів, актів експертиз, висновків та рішень суду, посвідчень, документів про освіту, дисертацій та інших правознавчих праць тощо) мовою перекладу, а також окремих юридико-граматичних проблем німецько-українського ЮП (відтворення визначеності/невизначеності, однини/множини, роду іменників; значення модальних конструкцій тощо). Окремого, методологічно відмінного, дослідження потребує усний юридичний переклад, у якому, окрім фахової та процедурної юридичної специфіки, необхідно аналізувати психоментальні процеси особистості перекладача.
Спеціального перекладознавчого зіставлення потребують окремі галузі та інститути права ФРН й України. Це стосується усіх підгалузей публічного права, а також окремих новітніх галузей права, зокрема авторського та Інтернет-права тощо. Такі окремі розвідки, окрім пізнавально-наукових функцій, закладуть підґрунтя для наукової німецько-української термінографії, яка досі перебуває на початковому етапі розвитку. Зокрема існує нагальна необхідність в укладенні галузевих німецько-українських юридичних словників, а також загального німецько-українського словника з права. У цьому зв’язку нагальною є і необхідність у юридичному перекладі та науковому коментуванні Конституції та основних кодексів ФРН українською мовою, адже саме на ці головні законодавчі акти доктринально і термінологічно-поняттєво орієнтуються усі інші закони та підзаконні акти ФРН. Для того, щоб досягти перекладної взаємовідповідності доктринальних та культуроспецифічних німецьких та українських правових понять потрібна тісніша співпраця представників порівняльного правознавства та юридичного перекладознавства. Йдеться про узгодження термінології, підходів та методів цих наук, що здатні ефективно допомагати одна одній у виконанні більш високої соціальної мети, а саме – поширенню правової та аналітичної інформації про зарубіжне та українське право у якісному, функціонально адекватному, юридичному перекладі.

БІБЛІОГРАФІЯ

НАУКОВО-КРИТИЧНІ ПРАЦІ ТА МАТЕРІАЛИ ПЕРІОДИКИ

1. Аверьянова Т.В. Язык в судебно-экспертной деятельности / Татьяна Витальевна Аверьянова // Воронежские криминалистические чтения. – Воронеж : Изд-во Воронежского государственного университета, 2003. – С. 53 – 57.
2. Ажнюк Б.М. Українські імена: проблеми транслітерації / Богдан Миколайович Ажнюк // Урядовий кур’єр. – 1993. – № 168 (278). – С. 5.
3. Александров А.С. Введение в судебную лингвистику / Александр Сергеевич. – Н. Новгород : Нижегородская правовая акад., 2003. – 420 с.
4. Алексеев С.С. Теория права / Сергей Сергеевич Алексеев – М. : БЕК, 1994. – 224 с.
5. Алиева З.С. Методика обучения переводу специальных юридических текстов на немецкий язык / З.С. Алиева // Вестн. СевКавГТИ : сб. науч. тр. - Ставрополь, 2004. – Вып. 4, т. 2. – С. 234 – 238.
6. Алимов В.В. Юридический перевод. Практический курс. Английский язык / Вячеслав Вячеславович Алимов. – М. : КомКнига, 2005. - 160 с.
7. Апалат Г.П. Англомовний юридичний дискурс і його відтворення українською мовою: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.16 / Ганна Павлівна Апалат. – Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2002. – 19 с.
8. Апалат Г.П. Структура, семантика і прагматика юридичних текстів (на матеріалі сучасної англомовної преси): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.04 / Ганна Павлівна Апалат. – Київський національний лінгвістичний ун-т. – К., 2003. – 19 с.
9. Араева Л.А., Осадчий М.А. Проблемы судебно-лингвистической экспертизы в рамках дел о защите чести и достоинства, о клевете и оскорблении / Л.А.Араева, М.А.Осадчий // Российский юридический журнал. – Екатеринбург : Изд-во УрГЮА, 2006, № 2. – С. 86 – 94.
10. Арендаренко І.В. Англійська та українська юридична література (порівняльна типологія): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.05 / Ірина Володимирівна Арендаренко / НАН України; Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка. – К., 2003. – 20 с.
11. Артикуца Н. Актуальні проблеми перекладу юридичних текстів / Наталія Володимирівна Артикуца // Розвиток державності та права в Україні: реалії та перспективи: Зб. наук. пр. – Ч. 1. Матер. Міжнар. наук.-практ. конф. (24 квітня 2009 г.). – Сімферополь, 2009. – С. 51 – 55.
12. Артикуца Н.В. Культура правотворчості і мова / Наталія Володимирівна Артикуца // Наук. зап. НаУКМА. – Т. 77: Юрид. науки. – К. : Києво-Могилянська академія, 2008. – С. 44 – 50.
13. Артикуца Н.В. Лінгвістичні засади нормотворчості // Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми, перспективи: Тези доповідей ІІІ Міжвузівської науково-практичної конференції з проблем розвитку та функціонування державної мови, присвяченої Дню української писемності та мови (Київ, 9 листопада 2007 року) / Наталія Володимирівна Артикуца. – К. : КНУВС, 2007. – С. 24 – 28.
14. Артикуца Н.В. Науково-методичні аспекти лінгвістичної