Циркунова Ірина Володимирівна. Засоби відтворення іронії в українських перекладахіспанської літератури ХХ та ХХІ століть

Краткое описание

Циркунова Ірина Володимирівна. Назва дисертаційної роботи: "Засоби відтворення іронії в українських перекладахіспанської літератури ХХ та ХХІ століть"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ЦИРКУНОВА ІРИНА ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 81’255.4’38=134.2=161.2
ЗАСОБИ ВІДТВОРЕННЯ ІРОНІЇ В УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДАХ
СУЧАСНОЇ ІСПАНСЬКОЇ ПРОЗИ
Спеціальність 10.02.16 ‒ перекладознавство
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник:
доктор філологічних наук,
професор Смущинська І.В.
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП ..................................................................................................................... 4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ АНАЛІЗУ ІРОНІЇ ЯК ОБ’ЄКТУ
ПЕРЕКЛАДАЦЬКИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ............................................................... 12
1.1. Художній переклад як засіб міжкультурної комунікації ....................... 14
1.2. Еволюція поглядів на іронію .................................................................... 21
1.2.1. Іронія від античності до сьогодення .................................................. 21
1.2.2. Сучасні наукові погляди на іронію: визначення та підходи до
аналізу її відтворення в перекладі ............................................................ 28
1.3. Особливості перекладу художнього тексту та художньої іронії.
Інтерпретативна модель перекладу як один із підходів до відтворення
художньої іронії.................................................................................................. 39
1.4. Основні перекладацькі стратегії, прийоми ї трансформації
та можливість їх застосування при відтворенні іронії .................................. 52
1.5. Методи, релевантні для аналізу художньої іронії та її перекладу ........ 65
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 .............................................................................. 68
РОЗДІЛ 2. РЕАЛІЗАЦІЯ ІРОНІЇ В ІСПАНСЬКОМУ ХУДОЖНЬОМУ
ТЕКСТІ
ТА ЇЇ ВІДТВОРЕННЯ В УКРАЇНСЬКОМУ ПЕРЕКЛАДІ............................... 72
2.1. Іронія як засіб непрямої комунікації. Відповідність
контекстних систем оригіналу та українського перекладу .......................... 72
2.2. Відтворення іронічної тональності та функцій іронії
в романах К.Х. Сели та К.Р. Сафона ................................................................ 79
2.3. Засоби вираження іронії на різних мовних рівнях
та їх збереження в перекладі .......................................................................... 103
2.4. Основні іронічні моделі творення іронії, засоби її вираження
та їх відтворення в перекладі.......................................................................... 114
2.4.1. Антифразисна модель іронії та її відтворення в перекладі ........... 114
2.4.2. Антитезисна модель іронії та її відтворення в перекладі .............. 119
3
2.4.3. Модель каламбуру іронії та її відтворення в перекладі.................. 124
2.4.4. Тонально-стилістична модель іронії та її відтворення в перекладі126
2.4.5. Поліфонічна модель іронії та її відтворення в перекладі .............. 132
2.4.6. Перехресні моделі іронії та їх відтворення в перекладі................. 134
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 ............................................................................. 139
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВІДТВОРЕННЯ ІРОНІЇ В УКРАЇНСЬКИХ
ПЕРЕКЛАДАХ РОМАНІВ К.Х. СЕЛИ ТА К.Р. САФОНА .......................... 142
3.1. Відтворення в українському перекладі основних
маркерів вираження іронії в романах К.Х. Сели та К.Р. Сафона .............. 142
3.1.1. Іронічна метафора як маркер іронії в романах К.Р. Сафона
та її відтворення в перекладі з іспанської на українську мову .......... 142
3.1.2. Фразеологізми як маркер іронії в романах К.Х. Сели
та К.Р. Сафона та їх відтворення в українському перекладі ............. 150
3.1.3. Інтертекстуальні посилання як маркер іронії
та їх відтворення в українському перекладі в романах
К.Х. Сели та К.Р. Сафона ....................................................................... 156
3.2. Стратегії та засоби відтворення іронії в українських
перекладах романів К.Х. Сели та К.Р. Сафона ............................................. 161
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3 ............................................................................. 174
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ .................................................................................... 178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................................... 185
4
ВСТУП
Культура постмодернізму позначилася появою нового типу
іронічного колективного світовідчуття. Незважаючи на те, що іронія
привертала увагу дослідників, починаючи ще з античності, і в наш час
з’являються її нові інтерпретації. Зокрема, іронію розглядали Д. Літман,
Дж. Л. Мей, Р. Гіббс, Ч. Гліксберг, П. Грайс, Льофлер, Е. Лапп, Д. Спербер,
Д. Уілсон, О. Дюкро, К.Ф. Мюкке, В. Бут, К. Кербрат-Ореккіоні та інші.
Кожен із цих учених намагався пояснити природу іронії в межах нових
наукових теорій: прагматики, семантики, теорії кооперативного принципу,
теорії аргументації та інших.
У сучасних літературознавчих дослідженнях центральним стало
твердження про те, що іронія в постмодернізмі перевтілилися в певний
світогляд, оскільки все, від історії до самої себе, людина постмодернізму
сприймає через призму іронії. Це переосмислення дійсності і новий погляд на
неї знайшли своє відображення в художній літературі, яка набула нового
іронічного звучання, таким чином, іронія з тропу перетворилася на художній
принцип сучасного роману, зокрема іспанського. Текст теж зазнав нових
трактувань в уяві постмодерністів: його можна зрозуміти лише у зв’язку з
іншими, присутність яких є беззаперечною, а отже жоден із текстів не можна
вважати автономним. Таким чином, інтертекстуальність, тобто неминуча
присутність інших текстів, стає одним із ключових елементів епохи, а також
одним із засобів вираження іронії в художньому творі.
У сучасних іспанських романах текст обрамлений в «іронічні лапки», в
них серйозні теми подано в іронічному ключі. В романах К.Х. Сели та
К.Р. Сафона іронія служить формою викриття недоліків суспільного ладу
через дискредитацію його представників, втілених у персонажах на сторінках
романів. Іронічна манера викладення створює специфічну тональність
тексту. Іронія належить до елементів ідіостилю К.Х. Сели та К.Р. Сафона,
вона є засобом вираження особливої авторської оцінки. Отже, іронічне
5
світобачення, що проявляється в естетичній, прагматичній та художній
системах твору, має адекватно передаватися в перекладі. При відтворенні
іронії перекладач стикається з труднощами, пов’язаними з необхідністю
передачі іронічного ефекту та іронічного звучання, а також зі збереженням у
цільовій мові засобів вираження іронії, коло яких є достатньо широким у
постмодерністському іспанському романі. Задля цього перекладач повинен
виявити механізми реалізації іронії, принципи її творення та функціонування
в художньому тексті, чітко зрозуміти закладену в іронію інтенцію та
прагматичний ефект. Відтворення іронії вимагає глибокого аналізу
першотвору, з огляду на комунікативну ситуацію, адже поза контекстом
іронія позбавлена смислу, а також підбору в цільовій мові такого
відповідника, який би в заданій ситуації забезпечував той самий іронічний
ефект та адекватну реакцію на нього читача, передбачену в оригіналі.
Неправильне розуміння вихідного тексту та наміру його автора веде до
втрати іронії.
Сьогодні в українському перекладознавстві проблема відтворення
іронії в сучасній художній літературі залишається недостатньо висвітленою;
однак варто вказати на працю А. Кам’янець та Т. Некряч «Інтертекстуальна
іронія і переклад» (2010), що, безумовно, є вагомим внеском у дослідження
цієї проблематики. Актуальність теми дисертації зумовлено необхідністю
здійснення ґрунтовного аналізу відтворення художньої іронії як світоглядної
категорії, зокрема в руслі сучасних досліджень, стосовних літератури
постмодернізму.
Актуальність та необхідність цього дослідження зумовлені й тим, що в
сучасному іспанському романі іронія, як макрофігура, виражається за
допомогою інших макрофігур, стилістичних засобів та прийомів, таких як
метафора, каламбур, фразеологізм та інтертекстуальність, що теж належать
до елементів авторського стилю, характеризують його мовлення і мають бути
неодмінно збережені в перекладі. Проте, їх відтворення не гарантує
6
збереження іронічного ефекту, закладеного в оригіналі. Саме тому важливим
є дослідити шляхи відтворення іронії, вираженої цими засобами та виявити
чи можливе нехтування ними в перекладі.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дослідження відповідає науковій проблематиці кафедри теорії та практики
перекладу романських мов імені М. Зерова Інституту філології Київського
національного університету імені Тараса Шевченка та виконано в межах
комплексної науково-дослідної теми «Мови та літератури народів світу:
взаємодія та самобутність» (№11БФ044-01), що розробляється мовними
кафедрами Інституту філології Київського національного університету імені
Тараса Шевченка.
Мета дослідження полягає у виявленні засобів досягнення
адекватності при відтворенні іронії в іспансько-українському художньому
перекладі, на матеріалі романів К.Х. Сели та К.Р. Сафона.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні
завдання:
- визначити поняття іронії та з’ясувати особливості її функціонування
в романах К.Х. Села та К.Р. Сафона;
- дослідити засоби вираження художньої іронії в романах К.Х. Села
та К.Р. Сафона та проаналізувати їх відтворення в українському
перекладі;
- виявити основні моделі творення та принципи реалізації художньої
іронії в романах К.Х. Села та К.Р. Сафона та проаналізувати їх
відтворення в українських перекладах;
- визначити основні способи та прийоми відтворення художньої іронії
в українських перекладах.
Об’єкт нашого дослідження становить іронія в романах сучасних
іспанських письменників К.Х. Сели та К.Р. Сафона.
7
Предмет дослідження полягає у визначенні основних шляхів
відтворення іспанських іронічних висловлювань в українському перекладі.
Матеріалом дослідження послужили романи Карлоса Руїса Сафона
«Ігри янгола» (2008), «Тінь вітру» (2001), «Володар туману» (1993), роман
Каміло Хосе Села «Вулик» (1951) та їхні переклади українською мовою,
виконані Д. Шовкуном, І. Паненко та С. Борщевським відповідно. Обсяг
проаналізованого іспанського тексту складає 83,6 умов. друк. арк.
Методи дослідження. Обрані методи дослідження підпорядковуються
досягненню поставленої мети. Характер дослідження зумовив використання
комплексної методики, яка дозволила дослідити функціонування іронії в
тексті та виявити засоби вираження та способи реалізації іронії на різних
мовних рівнях, передусім морфологічному, лексичному та синтаксичному.
Метод зіставного аналізу застосовувався для аналізу змісту та форми
оригіналу у зіставленні зі змістом та формою перекладу, що дозволило
виявити яким чином перекладач зумів подолати наявні труднощі перекладу.
Текстово-інтерпретаційний метод уможливив витлумачення іронічного
наміру в певній мовленнєвій ситуації. Контрастивно-перекладознавчий
метод використовувався для аналізу іронічних висловлювань в оригінальних
та перекладних текстах. Трансформаційний аналіз застосовувався для
пояснення перекладацьких трансформацій. Метод моделювання дозволив
виявити принципи творення іронії та виокремити основні іронічні моделі.
Лінгвостилістичний метод застосовувався для оцінки адекватності
перекладу. Емпіричний корпус формувався за допомогою суцільної вибірки.
Найвагомішими результатами, які характеризують наукову новизну
роботи і особистий внесок автора, слід уважати визначення категорійних
моделей іронії (антифразисної, антитезисної, тонально-стилістичної,
каламбурної та поліфонічної), а також шляхів і способів їх відтворення в
українських перекладах. Шляхом застосування лінгвістичного, семіотичного
та компонентного методів визначено маркери іронії на різних мовних рівнях
8
та Здійснене дослідження сприятиме подальшому розвиткові інтепретативної
теорії перекладу, насамперед у частині, стосовній відтворення ідейнокомпозиційних елементів та тональності художнього твору в перекладі, це
зумовлює теоретичне значення роботи. Аналіз засобів досягнення
адекватності у відтворенні іронії в іспансько-українському художньому
перекладі може слугувати матеріалом для подальшого дослідження різних
аспектів відтворення конотативної інформації. Основні положення
дослідження, а також висновки та результати можна використовувати у
викладанні курсу теорії та практики перекладу, курсів зі стилістики та
порівняльної стилістики, жанрових теорій перекладу, а також спецкурсу з
художнього перекладу, що становить практичне значення дисертації.
На захист виносяться такі положення:
1) В сучасних іспанських романах ХХ ст. продовжується іронічна
традиція попередніх епох, де іронія стала художнім принципом
вираження авторської позиції та виконує різноманітні функції,
зокрема служить критиці сучасного суспільства, що вимагає
обов’язкового відтворення в перекладі.
2) Іронія – складний макротроп, що спирається на мікрофігури та
стилістичні прийоми різних рівнів, має широкий контекст, є
інтертекстуальною та етноспецифічною, що створює проблеми для
інтерпретації та перекладу.
3) Відтворення іронії в перекладі, як явища, що складно піддається
формалізації, потребує від перекладача глибокого аналізу та
застосування інтерпретативної моделі перекладу.
4) Кожному іспанському постмодерністському роману притаманний
свій характер іронії (для К.Х. Сели – комічний, нейтральний, для
К.Р. Сафона – піднесений, саркастичний) та принцип її творення, що
дозволило виділити п’ять іронічних моделей (антитезизну,
9
антифразисну, каламбурну, тонально-стилістичну, поліфонічну),
кожній з яких відповідають власні способи відтворення в перекладі.
5) Основною метою відтворення художньої іронії є досягнення
адекватності, оскільки якими б релевантними не були засоби
вираження іронії з точки зору ідейно-образної та композиційної
структури твору, перекладач стоїть перед завданням в першу чергу
відтворити саме іронічний ефект, навіть якщо для цього потрібно
використовувати контекстуальні еквіваленти.
6) Іронія часто зустрічається в конвергентній формі з іншими
стилістичними фігурами, що виконують функцію маркерів іронії у
висловлюванні: метафорою, фразеологізмом, алюзією, переклад
яких не завжди відбувається через прийняті перекладацькі прийоми.
На користь збереження іронічного ефекту, метафори та
фразеологізми, як показові стильові засоби К.Х. Сели та К.Р.
Сафона, часто відтворюються іншими засобами, що може
призводити до втрати образності або навпаки, її посилення.
7) У ситуації відтворення іронії наявними є прагнення перекладачів
пристосувати вторинний текст до української лінгвокультури:
йдеться про створення перекладачем альтернативного іронічного
висловлювання, з метою адаптувати вихідний текст до читача
перекладу, що зазвичай не впливає на загальний смисл та
тональність роману і відбувається за рахунок застосування вільного
перекладу, прийому смислового розвитку, контекстуального або
описового перекладу.
8) При відтворенні іронічної метафори перекладач може вдатися до
альтернативного іронічного висловлювання, навіть коли
допускається повне відтворення метафори, через реметафоризацію
зі зміною функціонально-стилістичного наповнення.
10
Апробація дисертації. Основні положення та результати
дисертаційного дослідження викладені у семи статтях і обговорювались на
засіданнях кафедри теорії та практики перекладу романських мов імені
Миколи Зерова, на наукових та науково-практичних конференціях:
Всеукраїнська наукова конференція за участі молодих вчених «Мова,
свідомість, художня творчість, інтернет у дзеркалі сучасних філологічних
студій» (КНУ ім.Т.Шевченка, 11 квітня 2013 рік); Міжнародна наукова
конференція «Етнознакові функції культури: мова, література, фольклор»,
(КНУ ім.Т.Шевченка, 17 жовтня 2013 рік); Всеукраїнська наукова
конференція за участі молодих вчених «Філологічна наука в інформаційному
суспільстві» (КНУ ім.Т.Шевченка, 10 квітня 2014 рік); Міжнародна наукова
конференція «Сучасна філологія: парадигми, напрямки,проблеми» (КНУ
ім.Т.Шевченка, 9 жовтня 2014рік); Международная научно-практическая
конференція «Филология и культурология. Актуальные научные
исследования. Теория, практика» (Познань, Польща, 30 – 31 березня 2015);
П'ята Всеукраїнська конференція романістів «Структурно-семантичні і
когнітивно-дискурсивні парадигми сучасного романського мовознавства»
(Одеса, 17 – 18 вересня 2015).
Публікації. Основні положення дисертації, результати й висновки
проведеного дослідження висвітлено у восьми одноосібних наукових статтях,
з яких 7 опубліковано у наукових виданнях, затверджених ДАК України як
фахові, та одна – у зарубіжному фаховому виданні Угорщини.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох
розділів із висновками до кожного х них, загальних висновків, списку
літератури (304) та джерел ілюстративного матеріалу. Загальний обсяг
дисертації становить 212 сторінок, із яких 185 – основного тексту.
У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, актуальність
проведеного дослідження, визначено основні засади, що зумовили вибір
об’єкта і предмета аналізу, сформульовано мету, завдання та основні
11
положення, що виносяться на захист, окреслено матеріал дослідження і
методи його аналізу, розкрито наукову новизну, а також визначено
теоретичне значення та можливість практичного застосування отриманих
результатів.
Перший розділ «Теоретичні засади аналізу іронії як об’єкту
перекладацьких досліджень» присвячений основним питанням
художнього перекладу як складової сучасного міжкультурного діалогу, його
проблемам, що стосуються переважно конотативної інформації, та способам
їх подолання. У розділі також дається опис еволюції поглядів на іронію від
античності до сьогодення.
У другому розділі «Реалізація іронії в художньому тексті та її
відтворення в перекладі» розглядаються засоби вираження іронії на різних
мовних рівнях. Аналізуються також типи і функції іронії та її реалізація в
межах певного контексту; подаються основні моделі творення / відтворення
іронії, а також основні шляхи відтворення іронічних моделей.
У третьому розділі «Шляхи відтворення іронії в українських
перекладах романів к.х. сели та к.р. сафона» проаналізовано відтворення в
перекладі найпоширеніших маркерів іронії, а також визначено основні шляхи
відтворення в українських перекладах іронії в романах К.Х. Сели та К.Р.
Сафона.
У загальних висновках викладено результати проведеного
дослідження, сформульовано основні висновки і окреслено перспективи
подальших досліджень із обраної проблематики.
Перспективи дослідження: Різноманітність проявів іронії в
художньому тексті складність поєднання її функцій змінюються від тексту до
тексту, що ставить перед перекладачем специфічні завдання. Саме тому
аналіз відтворення іронії в художньому перекладі не вичерпується цією
роботою та відкриває нові перспективи для подальшого дослідження

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Зміна світогляду, від модерністського до постмодерністського, знайшла
своє відображення і в художній літературі. Іронія, інтертекстуальність та
поліфонія стали ключовими елементами літератури загалом та іспанського
постмодерністського іспанського роману зокрема. Іронія визначила основну
тональність романів, яка має ознаки насмішки, комізму, сатири, сарказму,
цинізму, підкресленої нейтральності та простодушності. Отже, в епоху
постмодерну іронія є світоглядною категорією, а в романі стає художнім
принципом, ідейно-композиційним елементом, що вимагає від перекладача
правильної інтерпретації в процесі перекладу. З огляду на це, в роботі
запропоновано застосовувати інтерпретативну модель перекладу, що
передбачає глибокий аналіз вихідного тексту з урахуванням комунікативної
ситуації, що у випадку з іронією є необхідним, оскільки вона реалізується в
певному контексті, а також передбачає правильний вибір варіанта перекладу
в цільовій мові.
Оскільки іронія в іспанському постмодерністському іспанському
романі вплетена в структуру самого тексту, то перекладачі намагаються
насамперед відтворити саме іронічний ефект, таким чином, ідеться про
досягнення динамічної еквівалентності в перекладі. Для цього перекладач
застосовує дві стратегії: буквальний переклад та адаптацію. Як правило, за
допомогою буквального перекладу з незначними трансформаціями (лексичні
та контекстуальні заміни) відтворюють іронічні компліменти та помилкові
судження. Адаптація як одна зі стратегій перекладу реалізується шляхом
використання таких прийомів, як: цілісне перетворення, описовий переклад,
розширення іронічного звороту. Перекладач удається до адаптації для
відтворення стійких іронічних фраз, форм увічливості, вжитих іронічно,
цілих іронічних висловлювань. Окрім зазначених шляхів відтворення іронії
179
варто виокремити також: іронічне применшення, посилення експресивності в
перекладі, втрату іронії в перекладі та появу іронії в перекладі.
Аналіз українських перекладів іспанських романів у плані відтворення
іронії показав, що іронія в своєму вираженні спирається на простіші фігури,
які належать до різних мовних рівнів: граматичного, лексичного
(лексико-стилістичного), синтагматичного, фразового, текстового, кожен із
яких має свої засоби вираження іронії, що можуть виступати її маркерами.
На граматичному рівні засобом вираження іронії в іспанському романі
є використання означеного артикля перед іменем персонажа, що, з огляду на
відсутність категорії артикля в українській мові, неможливо відтворити в
перекладі, тому в перекладі відбувається перехід на інший рівень.
На лексичному рівні іронія реалізується за рахунок використання слова
або словосполучення, що містить позитивну оцінку чи конотацію, вжитого в
протилежному значенні. На лексико-стилістичному рівні передбачається
використання маркованих слів або словосполучень (архаїзмів, неологізмів,
літот, метафор). У деяких випадках мовний рівень в оригіналі та перекладі не
збігається, наприклад в оригіналі – лексико-стилістичний (виражений
неологізмом), а в перекладі – синтагматичний (через відтворення неологізму
спеціальним словосполученням, елементи якого не поєднуються).
На синтагматичному рівні іронія реалізується через поєднання в одній
синтагмі непоєднуваних між собою елементів.
Фразовий рівень полягає у протиставленні однієї частини
висловлювання іншій.
На синтаксичному рівні іронія реалізується через використання
вставних конструкцій та риторичних запитань.
На текстовому рівні іронія реалізується через використання
«пафосного» тону, зміни плану вираження та імітацію дискурсу.
Незважаючи на те, що іронія може спиратися на якесь слово чи
словосполучення, вона завжди реалізується в межах певного контексту, в
180
текстовій єдності. Іронічне висловлювання може реалізовуватися в межах
експліцитного та імпліцитного контексту.
Функціонування іронії в іспанському постмодерністському романі
залежить від плану її вираження: автор / оповідач та персонаж. Авторська
іронія (роман К.Х. Сели «Вулик») спирається на нейтральну, простодушну та
комічну тональність оповіді. Авторська іронія проявляється на рівні сюжету,
вона виступає формою впливу на читача. Об’єктом цієї іронії стають
персонажі роману, що є сукупним образом пересічних іспанців. Іронія автора
проявляється у вигляді комізму та скепсису, показує хиткість системи
цінностей представників суспільства. Авторська іронія спрямована на
дискредитацію та доведення до абсурду позиції персонажа, критику
суспільства через викриття недосконалості його представників.
У романах К.Р. Сафона оповідь веде головний герой, оповідь якого є
більш експресивною порівняно з автором. Часто іронія оповідача-персонажа
реалізується за рахунок піднесеного тону оповіді, що впливає на тональність
всього роману та має ознаки сарказму, цинізму та нігілізму. Так само можна
охарактеризувати й іронію персонажів, що реалізується у формі діалогів.
Іронія в романах К.Р. Сафона вирізняється своєю гостротою, що також
пояснюється вибором автора архетипу персонажів: непересічних яскравих
постатей.
В ході дослідження було також проаналізовано основні принципи
творення іронії, що дозволило виокремити п’ять іронічних моделей
(антифразисну, антитезисну, каламбурну, тонально-стилістичну та
поліфоніну) та проаналізувати їх відтворення в українському художньому
перекладі.
Іронія, що твориться за антифразисною моделлю, є найбільш явною в
художньому тексті, адже читач одразу розуміє невідповідність між ситуацією
/ словами персонажа чи автора та її / їх оцінкою. Антифразисна модель іронії
характерна для роману К.С. Сели «Вулик», саме на її постійному
181
використанні і створюється іронія впродовж усього тексту твору. Такий тип
іронії в художньому тексті виконує наступні функції: виразити насмішку;
дискредитувати об’єкт іронії; виказати докір; продемонструвати скептичне
ставлення, уникнути прямої оцінки, з тим, щоб викрити недосконалість
персонажа. В більшості випадків антифразисна іронія спирається на
лексичний рівень реалізації іронії, оскільки засоби її вираження представлені
лексикою, в якій закладені позитивна оцінка або конотація, що з’являється у
протилежному значенні. Оскільки більшість таких слів має свої словникові
еквіваленти в українській мові, що можна застосовувати в межах заданої
комунікативної ситуації, то перекладач удається до буквального перекладу.
Перекладацькі трансформації покликані забезпечити відтворення іронічного
ефекту в перекладі з огляду на норми узусу в українській мові та з поправкою
на українського читача. Контекстуальний відповідник у перекладі
застосовується для відтворення безеквівалентної лексики (gustoso – гурман)
та клішованих фраз (llamarle atención a uno (привертати увагу) – тішитися).
Синонімічний переклад застосовується для забезпечення кращого
сприйняття висловлювання в цільовій мові, коли прямий відповідник
переобтяжує фразу: poco significativo (малозначущий) – маловиразний.
Розширення іронічного звороту відбувається для розкриття смислу
оригіналу і забезпечення його розуміння: se vio en la obligación de
corresponder (вважав своїм обов’язком відповісти) – вважав своїм
обов’язком відповісти відвертістю на відвертість.
Антитезисна модель іронії спирається на синтагматичний та фразовий
мовні рівні реалізації іронії. Ця модель іронії ґрунтується на існуванні
невідповідності у висловлюванні, що досягається використанням синтагми,
елементи якої не поєднуються, та опозиції у висловлюванні, коли одна його
частина не відповідає іншій, що досягається використанням такої
стилістичної фігури як зевгма. Антитезисна модель іронії надає урочистої
тональності у зображенні простих речей, що викриває комізм та недолугість
ситуації та застосовується з метою вираження «легкої» насмішки.
182
Буквальний переклад дозволяє передати функціонально-стилістичну
закріпленість у цільовій мові. Описовий переклад для відтворення
опозиційної моделі іронії порушує принцип опозиційності в перекладі, що
послаблює іронічний ефект. Розширення іронічного звороту дозволяє
передати іронічний ефект та зберегти принцип синтагматичного порушення з
урахуванням норм узусу української мови. Прийом модуляції
застосовується для відтворення зевгми і забезпечує відтворення іронії та
збереження стилістичної фігури, однак у нашому випадку спостерігалася
зміна образності в перекладі.
Модель каламбуру розуміється на рівні експліцитного контексту і
твориться за допомогою каламбуру. Ця модель іронії використовується з
метою дискредитації певних соціальних сфер суспільства: (наприклад,
медичної) лікарні, та виявлення неприязні одного персонажа до іншого.
Буквальний переклад застосовується, коли обігрується декілька значень
багатозначного слова, за умови, що в цільовій мові наявний відповідник, що
кореспондує за всіма значеннями.
Тонально-стилістична модель іронії твориться за принципом
гіперболізації, тобто перебільшення у висловлюванні, а також використання
піднесеного, поетизованого тону оповіді. Висловлювання, створені за
тонально-стилістичною моделлю, характеризують мовлення головного
героя-оповідача. Іронія реалізується на рівні фрази. Тонально-стилістична
модель іронії використовується з метою дискредитації окремих
представників суспільства: банкірів, поліцейських, видавців, лікарів.
У відтворенні тонально-стилістичної моделі іронії в перекладі відбувається
ескпресивація, це досягається шляхом застосування лексичних замін, а саме
заміни нейтрально забарвлених лексем на стилістично забарвлені, що надає
перекладу більш пафосного звучання.
Поліфонічна модель іронії створюється за принципом багатоголосся у
висловлюванні, імітації автором мови персонажів. Ця модель характерна для
183
роману К.Х. Сели «Вулик». Буквальний переклад застосовується, якщо це
дозволяє лексико-граматична структура цільової мови. Вільний переклад та
прийом модуляції для відтворення поліфонічної моделі дозволяє зберегти
функціонально-стилістичну закріпленість, навіть за відсутності спільних
компонентів між оригіналу та перекладу. Поліфонічна модель
використовується для викриття негараздів суспільства через дискредитацію
його представників – персонажів роману.
Перехресні випадки іронії спираються на поєднання в межах
висловлювання двох моделей: антифразисної та антитезисної; поліфонічної
та антитезисної.
В роботі було проаналізовано відтворення найбільш релевантних із
точки зору авторського стилю іронічних маркерів: метафори, фразеологізмів,
інтертекстуальних посилань, у відтворенні яких перекладач завжди зберігає
іронічний ефект оргіналу. Іронічна метафора відтворюється наступним
чином: повне відтворення зі збуренням образності та іронічного ефекту;
реметафоризація; реметафоризація зі зміною функціонально-стилістичного
наповнення, через що переклад звучить більш пафосно; деметафоризація;
відтворення метафори фразеологізмом. Зазначимо, що втрата образу не
супроводжувалася втратою іронічного ефекту.
Іронічні фразеологізми відтворюються трьома способами: абсолютним
фразеологічним еквівалентом зі стилістичним повтором, що посилює
іронічний ефект у перекладі; суто лексичним перекладом – відтворенням
словосполученням, узятим у лапки, як одним із засобів вираження іронії;
описовим перекладом.
Відтворення інтертекстуальних посилань залежить від того, чи
знайомий український читач із посиланнями, вжитими в оригіналі, і чи
забезпечить їх збереження в перекладі передачу іронічного ефекту. Якщо
читач знає, про що йде мова, то в перекладі застосовуються український
відповідник, прийом цілісного перетворення зі збереженням посилання,
184
підміна одного посилання іншим. Якщо йдеться про невідомі для української
дійсності посилання, то їх відтворюють за допомогою прийому генералізації,
використання прислів’я (приказки) зі схожим сенсом. Збереження невідомого
посилання не зберігає іронічний ефект у перекладі.
Поширеним прийомом відтворення іронії є цілісне перетворення, що
спирається на синонімію чи подібність, та дозволяє досягти збереження
спільного смислу між оригіналом та перекладом. Цей прийом застосовується
у відтворенні форм увічливості, традиційних компліментів, прагматичних
значень, іронічних метафор, що дозволяє досягти динамічної еквівалентності
в перекладі, зберігши іронічний ефект.
Проаналізовані іронічні висловлювання та їх український переклад
свідчать про те, що застосування ряду перекладацьких трансформацій
зумовлено необхідністю якомога точніше передати смисл оригіналу та
закладені в ньому іронічні інтенції адресанта, з урахуванням комунікативної
ситуації. Дотримання в перекладі комунікативно-структурної організації
тексту оригіналу, з поправкою на цільову мову, забезпечувало адекватне
відтворення іронічних висловлювань в українській мові, тоді як намагання
прикрасити переклад, незважаючи на особливості даного художнього тексту,
призводили до втрати іронії.