ПЕРМІНОВА Алла Вікторівна. РЕЦЕПТИВНА МОДЕЛЬ ПОЕТИЧНОГО ПЕРЕКЛАДУ (на матеріалі перекладів американської поезії ХХ століття)

Краткое описание

ПЕРМІНОВА Алла Вікторівна. Назва дисертаційної роботи: "РЕЦЕПТИВНА МОДЕЛЬ ПОЕТИЧНОГО ПЕРЕКЛАДУ (на матеріалі перекладів американської поезії ХХ століття)"

Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка
На правах рукопису
ПЕРМІНОВА АЛЛА ВІКТОРІВНА
УДК 811.111’255.4=161.2=161.1:82 –1(73)
РЕЦЕПТИВНА МОДЕЛЬ ПОЕТИЧНОГО ПЕРЕКЛАДУ
(на матеріалі перекладів американської поезії ХХ століття)
10.02.16 – перекладознавство
Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант:
Коломієць Лада Володимирівна
доктор філологічних наук,
професор
Київ 2015
2
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………….…………………………4
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕЦЕПТИВНОЇ МОДЕЛІ
ПОЕТИЧНОГО ПЕРЕКЛАДУ……………………………...……..18
1.1 Рецептивна модель перекладу у світлі концептуальних віх сучасного
перекладознавства ……………………………………………..................18
1.1.1 Модель як засіб наукового пізнання ……………………………………18
1.1.2 Еволюція моделей перекладу у різних національних контекстах …….25
1.2 Рецептивна естетика – концептуальна призма формування рецептивної
моделі поетичного перекладу ……………………………………………35
1.2.1 Перекладацька рецепція у світлі рецептивної естетики ………………35
1.2.2 Екстраполяція принципів рецептивної естетики на перекладознавчий
ґрунт ……………………………………………………………………….44
1.3 Поезія як об’єкт перекладацької рецепції …………………………...….60
1.3.1 Теоретико-методологічне підґрунтя поетичного перекладу ………… 60
1.3.2 Діалектика поетичного перекладу ……………………………………....68
Висновки до розділу1…………………………………………………………....93
РОЗДІЛ 2 ДОСЛІДНИЦЬКИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ РЕЦЕПТИВНОЇ
МОДЕЛІ ПОЕТИЧНОГО ПЕРЕКЛАДУ…….…………………...98
2.1 Методологічне обґрунтування рецептивної моделі перекладу………....98
2.2 Прагмасинергетичний підхід ………………………………………….....111
2.2.1 Синергетична парадигма рецептивної моделі перекладу……………...111
2.2.2 Прагматична парадигма рецептивної моделі перекладу……………....123
2.3 Методологія дослідження варіативності перекладацької рецепції..….128
2.4 Механізм реалізації алгоритму дослідження ……………………..........132
2.4.1 Особливості застосування стереоскопічного аналізу ………………....135
2.4.2 Особливості застосування варіативного підходу в процесі поетичного
перекладу ……………………………………………………………..….153
Висновки до розділу 2 ………………………………………………………....162
3
РОЗДІЛ 3 СТЕРЕОСКОПІЧНИЙ АНАЛІЗ ПЕРЕКЛАДАЦЬКОЇ РЕЦЕПЦІЇ
ТВОРІВ АМЕРИКАНСЬКИХ ПОЕТІВ …………………….…..166
3.1 Особливості міжкультурного засвоєння американської поезії в
Україні……………………………………………………………..………..167
3.1.1 Конвергентість сучасної американської та української поезії ………..169
3.1.2 Динаміка української перекладацької рецепції американської поезії .185
3.2 Аксіологічна суголосність (АС) як принцип конструювання
метапоетичних проектів ………………………...…………………………194
3.2.1 АС соціокультурно конвергентних перекладацьких проектів………...195
3.2.2 АС соціокультурно дивергентних перекладацьких проектів………….201
3.2.3 АС лінгвосоціокультурно дивергентних перекладацьких проектів…..210
3.3 Стереоскопічний аналіз (СА) перекладацьких проектів………………...225
3.3.1 СА соціокультурно конвергентних перекладацьких проектів…..........226
3.3.2 СА соціокультурно дивергентних перекладацьких проектів………….237
3.3.3 СА лінгвосоціокультурно дивергентних перекладацьких проектів….266
Висновки до розділу 3………………………………………………………….282
РОЗДІЛ 4 ВАРІАТИВНІСТЬ ПЕРЕКЛАДАЦЬКИХ РІШЕНЬ ЩОДО
РЕСТРУКТУРУВАННЯ ДЖЕРЕЛЬНИХ ЗНАЧЕННЄВОСМИСЛОВИХ ЄДНОСТЕЙ ………………...…………………..285
4.1 Прагмасинергетична природа варіативності перекладацьких рішень.....285
4.2 Метапоетичний ізоморфізм …………………………................................299
4.2.1 Метонімічність перекладацьких рішень ……………………….............300
4.2.2 Синонімічність перекладацьких рішень ……........................................310
4.3 Метапоетичний аломорфізм ………………………………………………328
4.3.1 Стохастичний аломорфізм …………………….. ……………….............331
4.3.2 Інтенціональний аломорфізм …………………………………………...344
Висновки до розділу 4………………………………………………………….351
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ…………………………………………………….....354
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….......361
ДОДАТОК……….…………………………………………………..………….412
4
ВСТУП
Дисертаційну роботу присвячено комплексному вивченню
перекладацької рецепції як процесу та результату осмислення індивідуальноавторської творчості перекладачем з увагою до цільового соціокультурного
середовища.
Ми вважаємо, що іншомовний автор постає в уяві цільової аудиторії у
вигляді метаобразу, змодельованого перекладачем як антропоцентром
міжкультурної діяльності. Термін «метаобраз» уведений до наукового обігу
Ю. Степановим на позначення невербалізованих образів художнього твору,
образів-узагальнень, що сприймаються читачами підсвідомо [257, с. 291].
Указаний термін співзвучний із поняттям «метатекст», яке Дж. Голмс уживав
на позначення перекладу [347], а також узгоджується з нашим баченням
поетичного перекладу як процесу та результату метапоетичної творчості
перекладачів, завдяки якій розбудова рецептивної моделі поетичного
перекладу – справа можлива і потрібна.
Дослідження виконане у руслі сучасних перекладознавчих пошуків і є
поєднанням інтерпретативного (С. Баснет [299], У. Еко [229; 230],
М. Ледерер [406], А. Лефевр [365; 366; 367], Л. Коломієць [96; 97; 98; 99;
100], М. Новикова [172; 176], Д. Селескович [406], О. Чередниченко [277;
278] та ін.), семіотичного (Дж. Куллер [320], М. Ріффаттер [398], С. Фіш
[334; 335] та ін.), прагматичного (М. Бейкер [296], Г. Вермеєр [29; 395],
В. Карабан [84; 85; 86; 87], Дж. Мандей [374; 375], Ю. Найда [382; 383],
А. Нойберт [378], К. Райс [395], Б. Хатім [343] та ін.), культурологічного
(Л. Венуті [430; 431], Дж. Гаус [348], Р. Зорівчак [72; 73; 74; 75],
М. Іваницька [76], А. Попович [222], В. Радчук [226; 227], Г. Турі [423; 424;
425] та ін.) та соціологічного (С. Берман [304], Г. Бхабха [305; 306],
Т. Ніраньяна [383], Г.-Ч. Співак [410; 411; 412], М. Тимочко [426] та ін.)
підходів до вивчення як загальнотеоретичних перекладознавчих питань, так і
конкретних параметрів міжкультурної, міжмовної та міжособистісної
5
взаємодії. Теоретико-методологічне осмислення праць вищезазначених
авторів, а також аналіз значного масиву ілюстративного матеріалу створили
необхідне підґрунтя для випрацювання рецептивної моделі поетичного
перекладу, у центрі якої – метапоетична діяльність перекладача як читача
джерельних текстів, чий творчий відгук фіксується у вигляді цільових творів
(метапоетичному дискурсі).
Рецептивна модель поетичного перекладу всотує ідеї розбудовувачів
рецептивної естетики (В. Ізер [350; 8], Г.-Р. Яусс [353; 8]), зокрема її тезу про
перетворення тексту у літературний твір та набуття ним завершеності лише з
появою реципієнта. Така думка узгоджується із переконанням
постструктуралістів (Р. Барт [298], Ж. Дерріда [324; 325; 326; 327],
Ю. Кристева [359; 360], Ж. Лакан [125] та ін.) щодо мовного та
літературного дозрівання джерельного тексту, яке відбувається саме у
перекладі. У світлі рецептивної моделі перекладу перекладацьке сприйняття
поетичного твору є актом співтворчості з автором, що полягає у балансуванні
між визначеністю та невизначеністю, омовленим та неомовленим з огляду на
«горизонт сподіваного» (Г.-Р. Яусс [353; 8]), витворений приймаючим
соціокультурним часопростором.
Сучасні рецептивні студії (Т. Анікеєва [7], О. Боднар [23], М. Лановик
[128; 129], Я. Лопушанський [142], Н. Кошіль [114], А. Нестеров [168],
А. Кенесеі [355], С. Павличко [178], О. Первушина [186], О. Рихло [234] та
ін.) охоплюють широке коло питань, зокрема визначення місця
перекладацької рецепції серед інших форм міжкультурної взаємодії;
вивчення ролі соціально-політичних фільтрів у міжкультурній комунікації;
відстеження динаміки засвоєння творчості того чи іншого автора
приймаючою літературною полісистемою; встановлення метажанрового
потенціалу джерельних текстів; з’ясування причин виникнення нових форм
міжкультурного резонансу та переосмислення існуючих рецептивних
моделей; аналіз впливу іншомовних рецептивних моделей на рецепцію
перекладачів – представників різних соціокультурних часопросторів тощо.
6
Попри виразну інтердисциплінарність праць, у яких порушуються названі
питання, простежується асиметрія у галузевих пріоритетах науковців, серед
досліджень яких домінують літературознавчі. Таке спостереження
підкреслює необхідність увиразнити перекладознавчий аспект у дослідженні
процесу та результату міжкультурного засвоєння художніх (зосібна
поетичних) творів крізь призму «психосоціокультурної» (Дж. Мартін,
Л. Х’юсон [344]) особистості перекладача; зосередити увагу як на загальних
принципах конструювання перекладацьких проектів, так і на конкретних
рішеннях перекладачів щодо реструктурування джерельних значеннєвосмислових єдностей.
Актуальність роботи полягає у її суголосності із сучасними
перекладознавчими студіями та притаманними їм антропоцентризмом,
функціоналізмом, голізмом, інтердисциплінарністю у вивченні проблем,
пов’язаних із міжкультурною комунікацією. Свідченням антропоцентризму є
вбачання у мовній особистості перекладача домінанти, якій
підпорядковуються всі напрями дослідницького пошуку. Виявом
функціоналізму є вивчення об’єкта наукового зацікавлення в дії, визначення
впливу, який він чинить на реципієнта. Голізм полягає у прагненні не просто
описати факти, а пояснити їх з огляду на цілісність об’єкта дослідження.
Інтердисциплінарність є загальною тенденцією до розширення сфери
наукових пошуків за рахунок теоретико-методологічного взаємозбагачення
різних – гуманітарних і точних – дисциплін.
Своєчасність дисертаційного дослідження зумовлена потребою
розбудови рецептивної моделі поетичного перекладу, яка б посприяла
осмисленню ролі особистості перекладача у міжкультурному сприйнятті
творчості іншомовних поетів, а також усвідомленню функції
соціокультурних факторів у реалізації перекладацької рецепції.
Актуальність роботи також засвідчена її співзвучністю із сучасними
постколоніальними студіями, оскільки матеріалом дослідження слугували
українські, а також російські переклади творів національної літератури США,
7
де свобода слова є аксіомою творчого вираження особистості та соціальнополітичною традицією.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дослідження виконано в межах комплексної наукової теми Інституту
філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка
«Мови та літератури народів світу: взаємодія і самобутність» (тема ғ
11БФ044-01), затвердженої Міністерством освіти і науки України.
Метою роботи є концептуальне моделювання перекладацької рецепції
поетичних творів.
Досягнення поставленої мети передбачає реалізацію таких завдань:
– розробити та науково обґрунтувати теоретичні засади рецептивної
моделі поетичного перекладу;
– окреслити місце перекладача у рецептивній моделі поетичного
перекладу;
– описати особливості української перекладацької рецепції
американської поезії ХХ століття;
– визначити принципи конструювання перекладацьких проектів з
огляду на особистість перекладача як представника певного
соціокультурного часопростору;
– вивчити варіативність засобів моделювання метаобразу автора з
увагою до перекладацької рецепції;
– типологізувати способи реструктурування джерельних значеннєвосмислових єдностей у поетичному перекладі;
– систематизувати вияви метапоетичного ізоморфізму та аломорфізму
у результаті психосоціокультурної адаптації джерельних текстів.
Об’єктом дослідження є українська та російська перекладацькі
рецепції творів англомовних американських поетів ХХ століття.
Предмет – стратегії, тактики та прийоми реалізації перекладацької
рецепції поетичних творів.
8
Матеріалом дослідження слугували усі доступні на даний час
переклади творів таких англомовних американських поетів: Е. Дікінсон
(українські переклади М. Габлевич, О. Гриценка, О. Зуєвського, В. Кикотя,
Є. Кононенко, Г. Кочура, Д. Павличка, М. Стріхи, С. Ткаченка), Р. Фроста
(українські переклади В. Бойченка, В. Кикотя, В. Коротича, Д. Павличка,
М. Стріхи, М. Удовиченка), Т. С. Еліота (українські переклади М. Габлевич,
О. Гриценка, В. Діброви, І. Драча, В. Коротича, Г. Кочура, Ю. Лісняка,
О. Мокровольського, М. Москаленка, Ф. Неуважного, Д. Павличка,
М. Стріхи), С. Плат (українські переклади М. Габлевич, О. Забужко,
В. Кикотя, О. Мокровольського, О. Лишеги, російські переклади
Я. Пробштейна), Е. Паунда (українські переклади І. Костецького),
Е. Е. Каммінґса (українські переклади І. Андрусяка та К. Борисенко,
Б. Бойчука, О. Гриценка, В. Кикотя), А. Річ (українські переклади
М. Тарнавської); твори бітників: Л. Ферлінґетті, К. Кока, А. Ґінзберга,
Ф. О’Гари, Р. Крілі, Дж. Ешбері, Ґ. Снайдера, Ґ. Корсо та ін. (українські
переклади Ю. Андруховича, Г. Скалевської, російські переклади
Д. Борисова, М. Гуніна, О. Касьяненка, І. Кормільцева, В. Мінушина,
А. Сергеєва та ін.), що виходили окремими збірками, антологіями, з’являлися
на сторінках журналу «Всесвіт» та у мережі Інтернет.
Із метою виявлення інтертекстуальних паралелей у творчості
американських та українських поетів аналізувалися англомовні переклади
М. Найдана поезії П. Тичини. Для висвітлення сутності метапоетичної
варіативності здійснювався інтроспективний аналіз власних перекладів
дисертанта творів Е. С.-В. Міллей та У. К. Уільямса.
Ключовим методом розбудови рецептивної моделі поетичного
перекладу є запропонований автором дослідження алгоритм так званого
«стереоскопічного аналізу», що є модифікацією принципу «стереоскопічного
читання», обстоюваного у працях американської дослідниці в царині
перекладознавства М. Г. Роуз [404]. Такий метод передбачає здійснення
комплексного перекладознавчого аналізу (із залученням оперативних
9
прийомів сучасної семантики (компонентного, трансформаційного,
статистичного аналізу, контент-аналізу), прагматики та синергетики, а також
методу деконструкції та варіативного підходу) творів, відібраних з опорою
на метод соціокультурної вибірки, у зворотному (стосовно традиційного)
напрямку: від множинних перекладів до першотвору. Дослідження еволюції
української перекладацької рецепції американської поезії ХХ століття
здійснювалося із залученням методу історичної реконструкції, який дозволив
окреслити особливості долучення творів трансатлантичних авторів до царини
української літературної полісистеми.
Поряд із традиційними методами перекладознавчого аналізу під час
дослідження був задіяний метод інтердисциплінарної екстраполяції, що
відображає суть концептуального моделювання, дозволяє переносити на
ґрунт сучасного перекладознавства прийоми наукового пошуку, ініційовані у
надрах інших – гуманітарних і точних – дисциплін.
На окремих етапах дослідження застосовувався метод перлокутивного
прогнозування, за яким стоїть намагання передбачити читацьке сприйняття,
виходячи із сукупності фонових знань, що характеризують приймаючий
соціокультурний контекст; а також метод інтроспективного аналізу власних
метапоетичних проектів автора дослідження, що дозволило здійснити
апробацію основних положень роботи.
Новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що в ньому
вперше:
– вироблено та науково обґрунтовано теоретичні засади рецептивної
моделі поетичного перекладу, у світлі якої переклад тлумачиться як
процес та результат перекладацької рецепції;
–досліджено динаміку української перекладацької рецепції творів
американських поетів ХХ століття;
–описано особливості конструювання метапоетичних проектів з огляду
на психосоціокультурну особистість перекладача;
10
–здійснено параметризацію засобів моделювання метаобразу автора та
уособлюваної ним лінгвокультури крізь призму перекладацької
рецепції;
–розроблено алгоритм стереоскопічного аналізу множинних перекладів
та встановлено закономірності щодо оприявлення метаобразу автора
за кожним із визначених параметрів (ґештальт-аксіологічного
оформлення метапоетичного проекту, послідовності подання текстів у
метапоетичному проекті, способах реструктурування джерельних
значеннєво-смислових єдностей);
–вивчено природу, причини та наслідки варіативності перекладацьких
рішень з огляду на об’єктивні та суб’єктивні чинники реалізації
перекладацької рецепції.
У роботі також удосконалено методику перекладознавчого аналізу
особливостей соціокультурної адаптації вихідних текстів, систематизовано
вияви метадискурсного ізоморфізму та аломорфізму, уточнено визначення
ключових перекладознавчих понять у світлі рецептивної моделі поетичного
перекладу.
Новизна дослідження відображена у положеннях, що виносяться на
захист:
1. У світлі рецептивної моделі переклад тлумачиться як процес та
результат перекладацької рецепції, що зумовлює моделювання в уяві
цільового читача метаобразу автора джерельного твору та уособлюваної ним
лінгвокультури. Перекладач – антропоцентр міжкультурної діяльності,
результатом якої постає цільовий твір як органічна складова приймаючої
культури.
2. Перекладацька рецепція – одна з форм міжкультурного засвоєння
джерельних творів, що регулюється складною взаємодією процесів
притягання, відштовхування та взаємопроникнення культур під впливом
соціополітичних чинників. Реалізація української перекладацької рецепції
творів американських поетів завжди була засобом самовираження
11
інтерпретаторів, легітимізації власних поетичних експериментів. Однак
інтенсивність оприлюднення її результатів історично визначалася
суголосністю поглядів американського автора з домінуючими
соціокультурними цінностями та ідеологією приймаючого середовища.
Виразною прикметою метапоетичного виміру української літературної
полісистеми є те, що його активно розбудовують самобутні національні
поети, чия автентична творчість викликає неупереджене зацікавлення на
Заході.
3. Одним із основних принципів конструювання метапоетичних
проектів є аксіологічна суголосність авторів першотворів та друготворів, у
якій відлунюється настанова перекладати тексти, які «промовляють до душі»,
висловлена Б. Лепким. Наслідком реалізації принципу аксіологічної
суголосності є увиразнення у змодельованому метаобразі автора таких рис,
які віддзеркалюють психосоціокультурну особистість перекладача. Серед
інших чинників створення іншомовного резонансу – не лише власні
уподобання перекладачів, але і врахування ними значущості кожного
окремого твору в контексті авторської поетики, зчитування у першотворах
виявів інтертекстуальності, що увиразнюють паралелі між вихідною та
цільовою літературними полісистемами.
4. Особливості оприявлення метаобразу іншомовного автора у
перекладацькому проекті розкриваються у 1) ґештальт-аксіологічному
оформленні проекту перекладачем; 2) послідовності подання текстів у
перекладацькому проекті; 3) конкретних рішеннях щодо реструктурування
джерельних значеннєво-смислових єдностей. Із огляду на виокремлені
параметри вищий ступінь конвергентності спостерігається у метапоетичних
проектах, створених у спільному соціокультурному часопросторі.
5. Основними способами реструктурування джерельних значеннєвосмислових єдностей у поетичному перекладі є: 1) рекомбінація; 2) компресія;
3) декомпресія; 4) перестратифікація; 5) редукція; 6) смислоприрощення.
Чинники реструктурування джерельних значеннєво-смислових єдностей
12
можуть мати як об’єктивний, так і суб’єктивний характер. Серед перших –
амбівалентність поетичного мовлення, значеннєво-смислова поліморфність
його складових, стилістична та етнокультурна маркованість, необхідність
балансування між відтворенням формальних та змістових характеристик
першотвору. Серед других – свідоме відхилення перекладача від першотвору
або як засіб соціокультурної адаптації, або так званого «авторського
двобою».
6. Психосоціокультурна адаптація вихідних текстів простежується як у
наскрізності стратегій, тактик, так і в окремих перекладацьких рішеннях, що
перебувають у таких значеннєво-смислових відношеннях із першотвором:
ізоморфізм (метонімічність, синонімічність) та аломорфізм.
7. Метонімічність – домінуючий тип значеннєво-смислових
взаємовідношень першотвору та його множинних перекладів, що
актуалізується у комплементарних рішеннях різних перекладачів щодо
часткового оприявлення джерельних значеннєво-смислових єдностей.
Синонімічними є такі перекладацькі рішення, які демонструють значний
ступінь конвергентності у зіставленні як із першоджерелом, так і між собою.
Метонімічні та синонімічні перекладацькі рішення є виявами
метапоетичного ізоморфізму, що спостерігається у зонах часткового збігу з
першотвором.
Метапоетичний аломорфізм простежується у зонах нульового збігу з
першотвором і актуалізується у хибнотлумаченнях (стохастичному
аломорфізмі) та інтенціональній дивергентності.
8. Із позицій прагмасинергетичного підходу адекватність – суголосний
джерельному перлокутивний вплив цільового твору на читача, викликаний
сукупністю перекладацьких рішень щодо моделювання метаобразу автора та
уособлюваної ним лінгвокультури.
Теоретичне значення роботи перш за все полягає у випрацюванні
засад рецептивної моделі поетичного перекладу з опорою на
прагмасинергетичний підхід. У результаті стереоскопічного аналізу
13
перекладацької рецепції отримано висновки, що сприятимуть розбудові як
загальної теорії перекладу, зокрема його онтології, так і часткової, оскільки
поглиблюватимуть розуміння специфіки міжмовної та міжкультурної
взаємодії.
Вивчення динаміки міжлітературного засвоєння американської поезії в
Україні є внеском у теорію літературних полісистем, історію українського
перекладу, а також дає змогу збагатити здобутки постколоніальних студій.
Оскільки матеріалом для дослідження були обрані множинні переклади
поетичних творів, теоретичне осмислення результатів здійсненого аналізу
стане каталізатором поступу у галузях лінгвопоетики, дескриптивного
перекладознавства, а також жанрових теорій перекладу. Дані, отримані під
час опрацювання виявів, причин та наслідків метапоетичного ізоморфізму та
аломорфізму в якісному та кількісному аспектах, мають теоретичне значення
в контексті компаративістики та прагмалінгвістики.
Практична цінність дисертаційної роботи визначається тим, що її
спостереження і результати можуть слугувати теоретико-методологічним
підґрунтям та ілюстративним матеріалом при викладанні у вищій школі
курсів з теорії та практики перекладу, жанрових теорій перекладу, історії
перекладу, порівняльної лексикології / стилістики англійської та української
мов; спецкурсів із поетичного перекладу та рецептивної моделі перекладу.
Дослідницькі позиції, висвітлені у роботі, доцільно використовувати при
укладанні відповідних підручників та посібників, а також при здійсненні
дисертаційних досліджень у галузях перекладознавства, літературознавства,
порівняльного мовознавства тощо.
Особистий внесок здобувача. Усі винесені на захист результати
дослідження належать автору. Дисертаційне дослідження, монографія, 34
наукові публікації написані здобувачем одноосібно. Одна стаття –
«Міжрегістрові зсуви при перекладі англійської розмовної лексики
українською мовою» – написана у співавторстві. Особистим внеском
14
здобувача є теоретико-методологічне обґрунтування дослідження та
систематизація ілюстративного матеріалу.
Достовірність висновків забезпечується застосуванням комплексної
методики дослідження, широким теоретичним підґрунтям, достатнім обсягом
та репрезентативністю досліджуваного матеріалу.
Апробація дослідження. Основні положення та результати
дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри теорії та практики
перекладу з англійської мови Інституту філології Київського національного
університету імені Тараса Шевченка (2004 – 2015рр.), а також
оприлюднювалися на ХIII – ХХІІІ Міжнародних наукових конференціях
«Мова і культура» ім. проф. Сергія Бураго, Київ, 2004 – 2014рр.;
Міжнародній конференції «Стан та перспективи лінгвістики фахових мов та
термінознавства в Україні», Чернівецький національний університет імені
Юрія Федьковича, Чернівці, 7 – 8 жовтня 2011р.; Всеукраїнській науковій
конференції за участю молодих учених «Людина і соціум у контексті
проблем сучасної філологічної науки», Київський національний університет
імені Тараса Шевченка, Інститут філології, Київ, 5 квітня 2012р.; VI
Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми германської
філології», Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича,
Чернівці, 27 – 28 квітня 2012 р.; Всеукраїнській науковій конференції
«Етнознакові функції культури: мова, література, фольклор», Київський
національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут філології, Київ,
17 жовтня 2013 року; Міжнародній науковій конференції «Сучасна філологія:
парадигми, напрямки, проблеми», Київський національний університет імені
Тараса Шевченка, Київ, 9 жовтня 2014 р; VIII Міжнародній науковій
конференції «Актуальні проблеми термінознавства, романо-германської
філології та перекладу», Чернівецький національний університет імені Юрія
Федьковича, Чернівці, 25 – 26 квітня 2014 р.; ІХ Міжнародній науковопрактичній конференції «Мови і світ: дослідження та викладання»,
факультет іноземних мов Кіровоградського державного педагогічного
15
університету імені Володимира Винниченка (КДПУ), Кіровоград, 26 – 27
березня 2015 р.; а також на конференціях за кордоном: «American Association
of Slavic, Eurasian and East European Studies», м. Бостон, США, 3 – 6 січня
2013р.; «Association for the Studies of Nationalities», м. Нью-Йорк, США, 17 –
21 квітня 2013р.; «BASEES 2014 Conference», Fitzwilliam College, Cambridge,
м. Кембридж, Великобританія, 5 –7 квітня 2014р., «American Association of
Slavic, Eurasian and East European Studies», м. Філадельфія, США, 19 – 23
листопада 2015р.
Результати дослідження також висвітлювалися у публічних виступах
під час стажування у США за Програмою імені Фулбрайта (2012 – 2013рр.),
зокрема у доповідях «Труднощі поетичного перекладу», Пенсильванський
державний університет, м. Юніверсіті-Парк, 24 вересня 2012р.; «Українська
перекладацька рецепція сучасної американської поезії», Наукове товариство
імені Шевченка, м. Нью-Йорк, 16 березня 2013р.; «Переклад поезії»,
університет Вермонту, м. Берлінгтон, 1квітня 2013р., а також на засіданнях
членів Фулбрайтівського кола у м. Київ (2013 – 2015рр.) та перекладознавчих
семінарах у Чернівецькому національному університеті імені Юрія
Федьковича (2014 – 2015рр.).
Публікації. Основні результати дисертації викладено в 36 публікаціях:
монографії «Перекладацька рецепція сучасної американської поезії» (К.,
2015р.), 35 статтях, із яких 4 надруковано за кордоном, 31 – у фахових
виданнях, акредитованих ДАК МОН України.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів з
прикінцевими висновками, загальних висновків, списку використаної
літератури та додатку.
У вступі обґрунтовано актуальність роботи, визначено об’єкт і предмет
дослідження, мету та завдання роботи, окреслено джерельну базу та методи її
аналізу, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення,
зазначено форми апробації результатів дослідження.
16
У першому розділі «Теоретичні засади рецептивної моделі
поетичного перекладу» закладається теоретичне підґрунтя для реалізації
дослідження: дається визначення моделі як засобу наукового пізнання,
описується типологія моделей, розкривається суть рецептивної моделі
перекладу у світлі концептуальних віх сучасного перекладознавства,
аналізуються особливості теоретичного осмислення практики перекладу у
різних національних контекстах, узагальнюються принципи рецептивної
естетики – концептуальної призми формування рецептивної моделі
перекладу – в екстраполяції на перекладознавчий ґрунт, висвітлюється
діалектика перекладацької рецепції поетичних творів.
У другому розділі «Дослідницький інструментарій рецептивної
моделі поетичного перекладу» здійснюється методологічне обґрунтування
рецептивної моделі поетичного перекладу, унаочнюється механізм реалізації
алгоритму дослідження у напрямку стереоскопічного аналізу та
інтроспективного аналізу варіативності перекладацької рецепції.
У третьому розділі «Стереоскопічний аналіз перекладацької
рецепції творів американських поетів» досліджуються особливості
міжкультурного засвоєння американської поезії в Україні, уводиться поняття
аксіологічної суголосності як одного з домінуючих принципів
конструювання перекладацьких проектів, здійснюється стереоскопічний
аналіз соціокультурно конвергентних (створених у спільному
соціокультурному часопросторі), соціокультурно дивергентних та
різномовних перекладацьких проектів.
У четвертому розділі «Варіативність перекладацьких рішень щодо
реструктурування джерельних значеннєво-смислових єдностей»
вивчається прагмасинергетична природа варіативності перекладацьких
рішень, систематизуються вияви метапоетичного ізоморфізму
(метонімічність / синонімічність перекладацьких рішень) та аломорфізму
(стохастичного / інтенціонального), аналізуються їхні причини та наслідки. У
17
загальних висновках здійснюється підсумок проведеного дослідження та
окреслюється напрямок подальших наукових розвідок.
У списку використаної літератури наявні 542 найменування, з них 435
позицій науково-критичних праць та матеріалів періодики, 87 позицій джерел
ілюстративного матеріалу, 19 позицій довідкових джерел. У додатку
пропонується короткий словник перекладознавчих термінів, уживаних у
роботі.
У дисертації є 12 таблиць, 9 рисунків. Загальний обсяг праці становить
416 сторінок, із них обсяг основного тексту – 360 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення проблеми
перекладацької рецепції як чинника моделювання метаобразу автора та
уособлюваної ним лінгвокультури, що постає результатом осмислення
індивідуально-авторської творчості перекладачем з увагою до приймаючої
літературної полісистеми та цільового соціокультурного середовища.
Вирішення наукової проблеми виявляється у розбудові рецептивної моделі
поетичного перекладу на матеріалі українських та російських перекладів
творів англомовної американської поезії ХХ століття.
Сучасний стан розвитку рецептивних студій зумовлює необхідність
посилення перекладознавчого аспекту вивчення антропоцентричного
процесу та результату міжкультурного сприйняття художніх творів,
зосередження уваги як на загальних принципах конструювання
перекладацьких проектів, так і на конкретних рішеннях перекладачів щодо
репрезентації першотвору, коли об’єктом перекладацької рецепції є
поетичний твір. Проведене дослідження дозволяє виснувати про таке:
1. Концептуальною призмою формування рецептивної моделі, що
тлумачить поетичний переклад як процес та результат перекладацької
рецепції, слугують принципи рецептивної естетики, зокрема тези про:
необхідність врахування дослідниками не тільки тексту, але і форм відгуку
на цей текст; перетворення тексту на літературний твір та набуття ним
завершеності лише з появою реципієнта; позиціонування реципієнта як
генератора значущості літературного твору; важливість аналізу
інтерсуб’єктних парадигм рецепції (горизонту сподіваного); відкритість
твору до множинних інтерпретацій тощо.
Завдяки семантичній насиченості, вербальній компактності та
потужності впливу поезія має високий потенціал до множинної інтерпретації,
чим засвідчує свою репрезентативність у розбудові рецептивної моделі
перекладу.
355
Кристалізація рецептивної моделі поетичного перекладу відбувалася у
руслі прагмасинергетичного підходу, в основі якого – вчення про
поліморфність, дисипативність смислу та його рецептивну генезу.
Стрижневим методом рецептивної моделі поетичного перекладу є так званий
стереоскопічний аналіз, що передбачає здійснення комплексного
перекладознавчого аналізу (із залученням оперативних прийомів сучасної
семантики, прагматики та синергетики) у зворотному (стосовно
традиційного) напрямку: від множинних перекладів до першотвору. Такий
напрямок дозволяє здійснити методологічну перефокусацію сучасних
перекладознавчих студій, що полягає у переході від вивчення авторського
(апріорного модального) смислу до смислу, народженого у процесі
інтерпретації.
2. У рецептивній моделі поетичного перекладу перекладач постає
антропоцентром міжкультурної діяльності, результатом якої є цільовий твір
як органічна складова приймаючої культури. Тому вторинність друготвору
стосовно першотвору є лише хронологічною. Психосоціокультурна
особистість перекладача оприявлюється у комплексі прийнятих рішень щодо
вибору автора, твору, стратегії (тактики, прийому), відповідника.
Перекладацька рецепція є актом співтворчості з автором, націленої на
інтелектуальну та естетичну стимуляцію цільового читача, що, з одного боку,
приводить до популяризації творчості іншомовного автора, її світоглядної,
націоментальної та художньо-естетичної специфіки; з іншого – сприяє
розширенню репертуару виражальних засобів, стилістичних прийомів
приймаючої мови, а також розкриттю рецептивного потенціалу приймаючої
літератури тощо.
3. Передумовою для здійснення ефективної перекладацької рецепції є
глибоке розуміння онтології приймаючої літератури, знання історії
інтерпретативного засвоєння нею творчості іншомовних авторів та еволюції
сприйняття доробку співвітчизників, культури читання їх творів.
356
Серед чинників, що започатковують та урізноманітнюють
перекладацьку рецепцію:
 потужність впливу постаті іншомовного автора на світовий
літературний процес;
 бажання переосмислити творчість іншомовного автора у зв’язку з
розширенням горизонту сподіваного;
 вияви міжлітературних контактів, дотичність тем, мотивів;
 подібність поетичних прийомів у творчості іншомовного автора та
розбудовників приймаючої літературної полісистеми тощо.
Про дотичність сучасного поетичного простору України та США
свідчать певні паралелі, виявлені у творах представників різних напрямків та
літературних угрупувань. Чимало точок збігу простежується під час
зіставлення поетичного письма окремих персоналій (Е. Е. Каммінґс –
П. Тичина).
Якщо реалізація перекладацької рецепції творів американських поетів
завжди була засобом самовираження інтерпретаторів, легітимізації власних
поетичних експериментів, то інтенсивність оприлюднення її результатів
історично визначалася суголосністю поглядів американського автора із
домінуючими соціокультурними цінностями та ідеологією приймаючого
середовища. «Холодна війна» між СРСР та США не сприяла перенесенню на
цільовий ґрунт творів американських сучасників. Тому закономірним було
пришвидшення розвитку метапоетичного виміру української літературної
полісистеми на її діаспорній гілці (1956 р. – у канадському часописі «Нові
дні» виходять друком вірші Е. Дікінсон, перекладені О. Зуєвським, 1963 р. –
публікація у м. Мюнхен перекладеного З. Тарнавським твору Т. С. Еліота
«Вбивство у соборі» та ін.).
Пострадянському періоду притаманне інтенсивне заповнення лакун
(Е. Дікінсон у перекладах М. Габлевич, О. Гриценка, О. Зуєвського,
В. Кикотя, Є. Кононенко, Г. Кочура, Д. Павличка, М. Стріхи, С. Ткаченка;
357
Т.С. Еліот у перекладах М. Габлевич, О. Гриценка, В. Діброви, І. Драча,
В. Коротича, Г. Кочура, Ю. Лісняка, О. Мокровольського, М. Москаленка,
Ф. Неуважного, Д. Павличка, М. Стріхи; Е. Е. Каммінґс у перекладах
І. Андрусяка та К. Борисенко, Б. Бойчука, О. Гриценка, В. Кикотя; С. Плат у
перекладах М. Габлевич, О. Забужко, О. Мокровольського, О. Лишеги),
еклектичне (Р. Фрост у перекладах В. Бойченка, В. Коротича, Д. Павличка,
М. Стріхи, М. Удовиченка; бітники у перекладах Ю. Андруховича,
Г. Скалевської) хоча і досі фрагментарне (Е. Річ у перекладах
М. Тарнавської, Е. Паунд І. Костецького) відображення творчості
американських авторів.
Сучасними тенденціями долучення американської поезії до української
літературної полісистеми є невпинне розширення каналу метапоетичного
імпорту (зокрема поява віртуального інтерактивного виміру перекладацької
рецепції та «мережевого» читача); плюралізація цільових репрезентацій
джерельних творів; синхронізація літературних процесів тощо.
Виразною прикметою метапоетичного виміру літературної полісистеми
є те, що його активно розбудовують самобутні національні поети
(І. Андрусяк, Ю. Андрухович, І. Драч, О. Забужко, О. Лишега, Д. Павличко
та ін.), чия автентична творчість викликає неупереджене зацікавлення на
Заході.
4. Одним із основних принципів добору текстів для перекладу є
аксіологічна суголосність світоглядних позицій авторів першотворів та
друготворів. Наслідком реалізації принципу аксіологічної суголосності є
увиразнення у метаобразі автора таких рис, що віддзеркалюють
психосоціокультурні пріоритети перекладача. Так, у Б. Бойчука це ідея
плинності буття, скороминущості усього прекрасного, у О. Гриценка –
соціальні мотиви, в І. Андрусяка / К. Борисенко – оспівування природи, у
Г. Скалевської – філософські мотиви та ліризм, у Ю. Андруховича –
возвеличування свободи особистості як основної людської цінності, в авторів
російських перекладів творів американських бітників (Д. Борисова,
358
А. Голова, М. Гуніна, О. Касьяненка, І. Кормільцева, А. Сергеєва) –
ревалоризація образу Росії.
5. Принцип аксіологічної суголосності простежується у ґештальтаксіологічному оформленні перекладацького проекту, що є одним із засобів
моделювання метаобразу автора в уяві цільового читача крізь призму
перекладацької рецепції.
Іншими засобами є специфічна послідовність подання текстів у
метапоетичному проекті та варіативність перекладацьких рішень щодо
реструктурування джерельних значеннєво-смислових єдностей, що було
окреслено під час стереоскопічного аналізу соціокультурно конвергентних /
дивергентних та різномовних метапоетичних проектів.
Отримані у результаті дослідження дані свідчать про вищий ступінь
суголосності метапоетичних проектів, створених у спільному
соціокультурному часопросторі.
6. Репрезентативність у виявленні психосоціокультурної особистості
перекладача довели фрагменти друготворів, що потрапили до зон часткового
та нульового значеннєво-смислового збігу з першотворами. Компонентний
аналіз зон часткового збігу вихідних та цільових текстів дозволив виявити
основні типи реструктурування джерельних значеннєво-смислових єдностей
у перекладі, серед яких найвищу питому вагу мають такі:
 перестратифікація (зміщення прагматичних акцентів);
 рекомбінація (розімкнення меж значеннєво-смислових єдностей та
їхнє реструктурування як у безпосередньому контексті, так і транслінеарно);
 компресія (виведення деяких актуалізованих компонентів смислу у
режим неактуалізованих, що приводить до підвищення імпліцитності
метапоетичного фрагменту);
 декомпресія (перехід неактуалізованих компонентів смислу до
режиму актуалізованих, що приводить до збільшення експліцитності у
перекладі).
359
Зонам нульового збігу переважно властиві такі випадки значеннєвосмислового реструктурування:
 редукція (вилучення окремих компонентів смислу з огляду на їхню
надлишковість у цільовому контексті з метою створення формальної
відповідності (зокрема збереження ритмомелодики) або у наслідок
неспроможності розпізнати авторський модальний смисл);
 смислоприрощення (уведення додаткових компонентів смислу у
результаті проектування на формально-змістову єдність першотвору
психосоціокультурної особистості перекладача).
7. Психосоціокультурна адаптація вихідних текстів простежуються як у
наскрізності стратегій, тактик, прийомів, так і в окремих перекладацьких
рішеннях, що перебувають у таких значеннєво-смислових відношеннях з
першотвором:
 метапоетичний ізоморфізм (метонімічність, синонімічність);
 метапоетичний аломорфізм.
Метонімічність актуалізується у взаємодоповнюючих способах
часткового оприявлення джерельних значеннєво-смислових єдностей у
множинних перекладах одного першотвору. Головними чинниками
метонімічності і, як її наслідок, варіативності у перекладі є семантична
поліморфність, соціокультурна забарвленість та алюзивність джерельних
значеннєво-смислових єдностей.
Типовими виявами синонімічності є такі:
 реструктурування джерельних значеннєво-смислових єдностей, коли
зберігається спектр вихідних семантичних компонентів, однак певною мірою
трансформується прагматичний аспект першотвору;
 декомпресія поліморфних значеннєво-смислових одиниць
першотвору;
360
 створення міжрегістрових паралелей шляхом добору стилістично
забарвлених відповідників до нейтральних одиниць або, навпаки, через
нейтралізацію стилістично забарвлених джерельних фрагментів;
 метадискурсна гетеромовність як спосіб створення формального
збігу з першотвором та увиразнення його соціокультурної іншості;
 смислоприрощення як наслідок психосоціокультурної адаптації у
межах допустимої дивергентності;
 реструктурування джерельних значеннєво-смислових єдностей
шляхом редукування окремих семантичних компонентів та рекомбінації
актуалізованих компонентів у відмінні сполуки тощо.
Метапоетичний аломорфізм актуалізується у хибнотлумаченнях,
спричинених неспроможністю перекладачів розпізнати ілокутивну силу
першотвору. Наразі крайніми точками діапазону перекладацьких рішень є
повна редукція нерозпізнаних значеннєво-смислових єдностей та вихоплення
поодиноких компонентів зі значеннєво-смислового плину першотвору,
редукування смислових зв’язків між ними та рекомбінації їх у аломорфні
стосовно першоджерела єдності.
Іншим виявом метапоетичного аломорфізму є інтенціональна
дивергентність, до якої перекладачі вдаються свідомо з різних причин,
насамперед – з метою самовираження, легітимізації власних поетичних
експериментів, або ж гармонізації тексту перекладу з контекстом цільового
читача, вписуванню метаобразу автора у метаобраз репрезентованої ним
лінгвокультури.
У подальших дослідженнях перспективним видається розбудова
рецептивної моделі перекладу у руслі когнітивного підходу шляхом
експериментального занурення у проблему сприйняття метапоетичного
дискурсу читачами.