ІВАНИЦЬКА МАРІЯ ЛОНГИНІВНА. ОСОБИСТІСНИЙ ВИМІР В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКОГО ХУДОЖНЬОГО ПЕРЕКЛАДУ (ВІД СЕРЕДИНИ ХІХ ДО ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ)

Краткое описание

ІВАНИЦЬКА МАРІЯ ЛОНГИНІВНА. Назва дисертаційної роботи: "ОСОБИСТІСНИЙ ВИМІР В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКОГО ХУДОЖНЬОГО ПЕРЕКЛАДУ (ВІД СЕРЕДИНИ ХІХ ДО ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ)"

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
на правах рукопису
ІВАНИЦЬКА МАРІЯ ЛОНГИНІВНА
УДК 81'255.4-05=161.2=112.2:82'03
ОСОБИСТІСНИЙ ВИМІР В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКОГО
ХУДОЖНЬОГО ПЕРЕКЛАДУ
(ВІД СЕРЕДИНИ ХІХ ДО ПОЧАТКУ ХХI СТОЛІТТЯ)
Спеціальність 10.02.16. − перекладознавство
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук
Науковий консультант:
Кияк Тарас Романович,
доктор філологічних наук,
професор
Київ − 2015
2
ЗМІСТ
ВСТУП ………………………………………………………………………………......5
РОЗДІЛ 1. ХУДОЖНІЙ ПЕРЕКЛАД КРІЗЬ ПРИЗМУ ОСОБИСТОСТІ
ПЕРЕКЛАДАЧА ........................................................................................................... 22
1.1. Художній переклад − основна форма міжлітературних взаємодій........... 22
1.1.1 Українсько-німецький художній переклад як об’єкт
дослідження..........…………………………………………………………. 22
1.1.2. Асиметрія німецько-українських літературних контактів............. 27
1.1.3. Переклад − зв’язна ланка між літературними полісистемами....... 35
1.2. Методологічні засади дослідження особистісних аспектів художнього
перекладу.........................................……..……………………………………….. 39
1.2.1. Шлях філології до вивчення особистості перекладача................... 39
1.2.2. Особистість перекладача як інтердисциплінарна категорія........... 47
1.2.3.Складники й детермінанти особистості перекладача...................... 58
1.2.4. Методика дослідження .................................................................... 64
1.3. Соціокультурні контексти діяльності літературного перекладача…………70
1.3.1. Перекладач і соціум..……................................................................. 70
1.3.2. Діяльність перекладача крізь призму імагології ……………........ 78
1.3.3. Перекладач і культурна асиметрія: між "своїм" та "чужим"......... 83
Висновки до розділу 1………………..…………………………………………….94
РОЗДІЛ 2. УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКИЙ ХУДОЖНІЙ ПЕРЕКЛАД У ХІХ-ХХ СТ.:
КОРЕЛЯЦІЯ ОСОБИСТІСНИХ ТА СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ЧИННИКІВ .…........... 99
2.1. Періодизація міжлітературних взаємин і початки художнього перекладу.. 99
2.2. На зламі століть: художній переклад як стимул взаємного зацікавлення між
українським та німецькомовним світом …………..…………………….............105
2.2.1. Вплив соціокультурного простору на розвиток українськонімецьких перекладацьких відносин...…………….……………….........105
2.2.2. Полікультурність перекладача як основа першого періоду
українсько-німецьких культурних взаємодій......................................... 109
3
2.2.3. Чинник преси в літературних контактах: перекладач серед
видавців і критиків .......................................................................……… 126
2.3. Міжвоєння: переформатування перекладацького поля. ……………….136
2.3.1. Оригінальна творчість перекладача як вияв засвоєння чужої
національної картини світу (Ґ. Шпехт та А. Ш. Вутцкі)……………… 138
2.3.2. Українська діаспора як культурний посередник………………....146
2.3.3. Формування радянсько-німецького перекладацького поля і
втрачена полікультурність перекладача....................................................156
2.4. Перекладач у політичному протистоянні після Другої світової війни ...... 168
2.4.1. Переклад як ідеологічна маніпуляція …..…..………………………..171
2.4.2. Переклад "з других рук" як підпорядкування іншомовної літератури
до культуромовного простору мови-посередника ……………..………….178
2.4.3. Формування українського сегмента радянсько-німецького
перекладацького поля........……………………………………..…................ 183
2.4.4. Місце німецькомовних антологій української літератури в історії
перекладу......................................................................................................... 191
2.4.5. Еволюція перекладацьких стратегій у Східній Німеччині................ 198
2.4.6. Діалектика частини і цілого у перекладах української літератури...210
2.4.7. Вплив політичних чинників на рецепцію перекладу: українська
література у ФРН .....…………...................................................................... 218
Висновки до розділу 2 …………………………………………………………... 238
РОЗДІЛ 3. ПЕРЕКЛАДАЧ НА МЕЖІ КУЛЬТУР ТА ЕПОХ: АННА-ГАЛЯ ГОРБАЧ
− УНІКАЛЬНА ПОСТАТЬ УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКОГО ПЕРЕКЛАДАЦТВА... 243
3.1. Біографія як визначальний чинник формування особистості перекладача243
3.2. Реалізація особистості перекладача у перекладацьких проектах:............. 249
3.2.1. "Синій листопад" − перший перекладацький проект А.-Г. Горбач.. 250
3.2.2. Діалектика об’єктивного і суб’єктивного у перекладі: А.-Г. Горбач vs
Й. Ґрубер........................................................................................................... 258
3.2.3. Національна картина світу та адаптація чужості у перекладі ……..272
4
3.2.4. Роль мотивів і настанови перекладача в міжлітературних взаєминах:
до історії антології "Криниця для спраглих" ………................................... 284
3.3. Реалізація особистості перекладача у його літературознавчій
діяльності....................................................................……………………………. 292
3.3.1. Концепти української культури в інтерпретації А.-Г. Горбач……292
3.3.2. Перекладач та імідж української літератури: внесок А.-Г. Горбач у
німецькі літературні енциклопедії …………………................................ 304
3.4. Реалізація особистості перекладача у видавничій та громадській діяльності
................................................................................................................................... 311
3.5. Діалектика перекладу з рідної мови іноземною та з іноземної рідною..... 318
Висновки до розділу 3 ……………………………………………………………333
РОЗДІЛ 4. ПЕРЕКЛАДАЧ ЯК ЧИННИК ЗМІН В УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКОМУ
ПЕРЕКЛАДІ ПОЧАТКУ ХХІ СТ. ...........................……......…………...........…….. 336
4.1. Вихід з периферії цільової літературної полісистеми......………………… 336
4.2. Джерелоцентричність чи орієнтація на цільового реципієнта?.................. 344
4.3. Роль особистості літературного редактора в успіху перекладного твору.. 353
4.4. Образ України у дзеркалі літературних рецензій і "непомітність"
перекладача……………………………………………………………………….. 362
4.5. Сучасний перекладач перед викликами постмодернізму (З. Штьор) ….... 367
4.6. Перекладач і політичний контекст (К. Дате) .............................................. 382
4.6.1. Переклад як репрезентація "чужого": пошуки "золотої середини"
………..………............................................................................................ 385
4.7. Місце перекладацьких спілок і проектів у розвитку міжкультурних
взаємин.......................................................................................…....................... 395
Висновки до розділу 4 …………………………………………………….…….. 407
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ………………………………………………………………410
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………………417
Науково-критичні праці та матеріали періодики ……………………………... 417
Джерела ілюстративного матеріалу ……………………………………………. 483
Словники, довідники, енциклопедії ……………………………………………. 489
5

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення проблеми особистісного
аспекту художнього перекладу, що базується на дослідженні українсько-німецьких
літературних взаємин від середини ХІХ до початку ХХІ століття. Вирішення
наукової задачі виявляється у розробці теорії соціокультурної кореляції між
особистістю перекладача та еволюцією українсько-німецького художнього
перекладу, у створенні персоналізованої історії репрезентації української літератури
німецькою мовою з урахуванням соціокультурних та суспільно-політичних
контекстів.
Художній переклад є виразником міжлітературних контактів та міжнародного
визнання певної літератури. Він узалежнений від особистісних, соціокультурних,
суспільних чинників, але й сам виявляє здатність впливати на відносини між
культурами / літературами й соціумами. У дисертації художній переклад
розглядається у широкому сенсі − як комплексне явище, покликане репрезентувати
феномени однієї культури в іншому соціокультурному просторі.
Оскільки будь-який переклад є продуктом діяльності певної особистості, то
історія художнього перекладу визначається особистостями перекладачів. Під
особистістю перекладача в дисертації розуміється індивід, розглянутий у сукупності
його перекладацької діяльності, компетенцій, поведінки, мотивів, а також
соціальних ролей. Релевантний для філології центральний компонент особистості
перекладача − його мовна особистість − постає значущою, але недостатньою
категорією для характеристики перекладача в контексті українсько-німецького
перекладу, оскільки для виведення української літератури на німецькомовну
літературну сцену переважна більшість перекладачів з української виконували
низку суміжних з перекладом функцій, в яких риси їхньої особистості виявлялася з
більшою силою.
Становлення та діяльність особистості перекладача визначаються
соціокультурним простором, який має вагомий вплив на реалізацію всіх рівнів його
мовної особистості. Умови зростання, оточення і набутий досвід впливають на
411
картину світу перекладача, його настанови та прийняття рішень стосовно перекладу
загалом і на конкретні перекладацькі стратегії й тактики зокрема.
Особистість перекладача маніфестується в його індивідуальному стилі, що
проявляється в перекладених творах, у мовленнєвих пріоритетах, перекладацьких
стратегіях і трансформаціях. Але оцінювати перекладацьку діяльність та особистість
перекладача лише на основі опублікованих текстів перекладів виявляється
недостатнім, адже у сьогоднішній ситуації продукт перекладу стає компромісом між
версією перекладача, вимогами видавництва, уявленнями літературного редактора
та побажаннями автора. Окрім того, переклади у певні періоди підлягали цензурі, а
в останній час зазнають все більшого впливу комерційних чинників. Тому важливим
ідентифікатором особистості перекладача стає його додаткова мовленнєва
продукція: передмови й післямови, коментарі й глосарії (паратексти), а також
літературознавчі, науково-популярні, щоденникові тексти (мататексти).
Комплексний підхід до вивчення особистісного аспекту художнього перекладу
з таких позицій дає можливість осмислити мотиви тих чи інших перекладацьких
рішень від вибору тексту для перекладу до вибору додаткових суспільних ролей.
Перекладачі постають важливими, але не єдиними суб’єктами міжлітературних
взаємин: задля забезпечення адекватного перекладу та розміщення перекладеного
твору в іншомовній літературній полісистемі вони взаємодіють з іншими агенсами
міжкультурних відносин – особами (авторами, видавцями, редакторами,
журналістами, критиками) та організаціями (видавництвами, спілками, партіями,
книжковими виставками тощо). Така співпраця дозволяє перекладачеві реалізувати
себе як особистість та виконати взяті на себе функції.
Різнорівневі зв’язки між учасниками міжлітературного посередництва
формують на перетині літературних полісистем перекладацьке поле, − відносно
замкнену систему, характеристики якої залежать від позиціонування учасників один
щодо одного та контекстів перекладацької діяльності. Вплив окремого перекладача
на міжлітературні взаємини коливається залежно від соціального й політичного
контексту, від його позиції у структурі взаємозв’язків між носіями міжкультурної
комунікації, від рис його особистості як суспільного феномену.
412
Динаміка українсько-німецьких літературних контактів чітко доводить
вагомість ролі перекладача й культурного посередника у взаєминах між країнами:
особистість перекладача часто творила контекст і канон культурних зв'язків і
визначала певну епоху рецепції чужомовної літератури.
Німецько-українські літературні взаємини характеризуються асиметрією. Це
зумовлено низкою політичних причин, які призвели до стереотипу рецепції України
та її літератури крізь призму російської культури. Тому більшість перекладачів з
української ставили як основну мету знайомство іншомовних читачів з українським
народом та його самобутньою культурою. Відповідно, настанови перекладачів
української літератури визначалися необхідністю популяризації українства,
потребою формувати імідж України й канон сприйняття її літератури як окремої
частини світової. У зв’язку з цим переклад в українсько-німецькому напрямку
здебільшого виявляв домінування суспільно-політичної та популяризаторської
функцій, а за відсутності повноцінного перекладацького поля перекладач брав на
себе низку додаткових соціальних ролей. З цих же причин у контексті українськонімецьких літературних взаємин мотиваційний рівень мовної особистості
перекладача набирає особливої ваги, а вербальний відіграє підпорядковану роль,
адже поки не було вирішене макропитання українсько-німецького перекладу, тобто
готовність іншомовного реципієнта сприймати українську літературу та її авторів, −
питання перекладацьких тактик на мікрорівнях перекладу було менш релевантним.
Виділено чотири періоди в історії перекладу української літератури німецькою
мовою. Перший період − від останньої третини ХІХ до початку ХХ ст. −
характеризується взаємним зацікавленням між українською та німецькомовною
літературами, значною кількістю перекладачів з полікультурною особистістю,
більша частина з яких перекладала з рідної української на другу мову − німецьку
(І. Франко, О. Грицай, І. та О. Поповичі, О. Роздольський та інші), відрізняючись
мовними компетенціями, якістю та кількістю виконаних перекладів. Риси гібридної
мовної особистості мала О. Кобилянська, у перекладацькій діяльності якої
простежується непослідовність перекладацьких стратегій. Німецькомовні
перекладачі, передусім Ю. Вірґінія, користувалися підрядниками, лише
413
В. Горошовський засвідчив початки професійного українсько-німецького перекладу.
Цей період характеризується відсутністю перекладацького канону, в кожного з
перекладачів можна виокремити різні, іноді взаємовиключні стратегії, що свідчить
про ситуативність перекладацьких рішень.
У другий період − між двома Світовими війнами − кількість українськонімецьких перекладів зменшилася. Німецькомовні перекладачі А. Ш. Вутцькі та
Ґ. Шпехт, що мали тісні контакти з українською діаспорою, виявили глибокі знання
української культури й літератури та досягли високого рівня адекватності у своїх
перекладах, тоді як українськомовні перекладачі, що здійснювали українськонімецькі переклади в Радянському Союзі, не змогли забезпечити повноцінного
відтворення оригіналів, а представники української діаспори не реалізували своїх
перекладацьких проектів.
Особливо неоднозначним періодом українсько-німецького художнього
перекладу був час після Другої світової війни, коли література й переклад стали
засобом політичної боротьби. При позірно великій кількості німецьких перекладів
українських творів в НДР про ідентифікацію української літератури як окремого
феномену можна говорити із певними застереженнями: більшість перекладів
здійснювалися за посередництва російської мови, що позиціонувало українську
літературу як частину російськомовного культурного простору та становило
додатковий різновид цензури. Маніпуляції на рівні образів, вилучення та
нейтралізації певних одиниць із культурною специфікою, інструменталізація текстів
у антологіях, супровід перекладів ідеологічно загостреними коментарями
спотворювали образ української літератури. Тільки одиниці з-понад 50 перекладачів
НДР працювали з мовою оригіналу, уважно ставилися до мовної матерії і володіли
необхідними міжкультурними компетенціями (Л. Робіне, подружжя Штайнів і
подружжя Коліньків), але й у цих перекладачів траплялися випадки неврахування
цілісністю тексту як художнього феномену. У той же час у ФРН художній переклад
з української забезпечувала від 60-х до 90-х рр. фактично єдина перекладачка − А.-
Г. Горбач, яка зробила найбільший внесок у формування позитивного іміджу
української літератури в несприятливих політичних умовах.
414
На прикладі особистості А.-Г. Горбач простежується типовий образ українськонімецького перекладача з українським корінням, який домінував на трьох перших
етапах українсько-німецьких літературних взаємин: інтеграція у чужий
культуромовний простір дає можливість такому перекладачеві виконувати
переклади іншою мовою на високому рівні, але зануреність у рідну культуру та
картину світу спонукають його бути ближчим до оригіналу, аніж це виявляється у
перекладачів з рідною німецькою. Водночас перекладач, що творить у нерідному
мовному середовищі, змушений орієнтуватися на лінгвокультуру реципієнта
більшою мірою, ніж той, хто перекладає для свої культурної спільноти і може
дозволити собі відхід від узуальних норм і очікувань читача.
Сучасний період українсько-німецького перекладу, який розпочався у перші
роки ХХІ ст., виявляє стрімке збільшення кількості перекладів, зацікавлення
німецькомовної аудиторії українською літературою, вихід на перекладацьку сцену
носіїв німецької мови з вільним володінням українською мовою та знаннями
української історії, культури, ментальності. Це передусім перекладачки З. Штьор та
К. Дате, навколо яких гуртуються інші перекладачі та діячі культури. Велику роль у
просуванні творів української літератури до центру німецької літературної
полісистеми відіграє літературна редакторка К. Раабе, яка значно впливає на
політику перекладу й видання української літератури та на самі тексти перекладів.
Порівняння названих чотирьох періодів засвідчує певний рух по спіралі: на
зламі ХІХ-ХХ століть центральною ланкою українсько-німецьких міжкультурних
відносин були дво- чи кількамовні полікультурні особистості, які реалізували себе
як письменники / літературознавці / перекладачі / критики / видавці в одній особі та
забезпечили активну взаємодію культур, на зламі ХХ-ХХІ століть, після періодів
відчуження, під час яких перекладачі не засвідчили достатнього рівня двомовності й
полікультурності, на українсько-німецьке перекладацьке поле знову виходять
мультикультурні поліфункціональні перекладачі, які проявляють суспільну
активність, що результується в новому періоді взаємного зацікавлення. Але якщо в
перший період більша частина українсько-німецьких посередників перекладала з
рідної української німецькою, то на сучасному етапі домінують професійні
415
перекладачі – носії німецької культури, які вільно орієнтуються в світі українства,
що свідчить про якісні зміни особистісного аспекту українсько-німецького
перекладу.
Аналіз формування німецькомовного перекладацького канону засвідчує
ситуативність перекладацьких стратегій щодо відтворення чи подолання чужості
оригіналу стосовно цільової культурної спільноти. Відсутність перекладацького
канону у перший період українсько-німецького перекладу, що проявилося у
протилежних перекладацьких рішеннях стосовно тих самих чи ідентичних одиниць,
а також у невизначеності рецепції українства як етносу, змінилася поступовими
кроками в напрямку формуванням такого канону, який оприявнюється лише в
останній період українсько-німецького перекладу. Сучасний перекладач
здебільшого послуговується стратегією "золотої середини", яка передбачає
транскрипцію деяких яскравих чужих елементів, переважно одиниць лексичного
рівня (онімів, реалій побуту, номенклатури), нейтралізацію реалій, що не належать
до домінантних концептів першотвору, комбіновану реномінацію домінантних
текстотворчих лінгвокультурем або їх експлікацію у текстах перекладу чи глосаріях.
Водночас сучасні перекладачі здебільшого відмовляються від естетичної та
формальної чужості, зокрема в перекладах поезії, а редактори наполягають на
легкості та звичності стилю. Супровід перекладів ґрунтовними перед- чи
післямовами розкриває читачеві соціокультурні контексти першотвору і полегшує
його рецепцію, свідчить про те, що сам перекладач розмежовує дві культури і
створює у такий спосіб прецедент для сприйняття читачем культурного фону
перекладеного твору.
Зростання в останні роки кількості українсько-німецьких перекладів, їхня
позитивна рецепція та залучення до суспільного діалогу свідчить про формування в
Німеччині нового образу української літератури та України загалом, що не в
останню чергу базується і на перекладній літературі. Це демонструє вплив
художнього перекладу на міжнародний імідж Української держави і дає надію, що
завдяки спільним зусиллям усіх суб’єктів перекладацького поля українська
література зможе посісти сильнішу позицію у світовій літературі.
416
Попри таку сприятливу динаміку українсько-німецького перекладу низка
українських авторів невідома німецькомовним читацьким колам, а українськонімецький переклад залишається справою ентузіастів. Вирішальну роль могла б
зіграти підтримка української держави й українських літературних інституцій, які,
на жаль, роблять замало для популяризації української культури. Тому особистість
перекладача − культурного посередника − і надалі залишається рушійною силою
міжлітературних контактів
Перспективи подальших досліджень зумовлені актуальністю теми для
українського суспільства та відкритими питаннями, які потенціює
інтердисциплінарний підхід: недослідженими залишилися психологічні та
когнітивні аспекти діяльності перекладачів українсько-німецького напрямку; до
аналізу варто залучити переклади, які з різних причин не стали предметом
дослідження, а також особистості перекладачів, що представлені у роботі лише
фрагментарно. Студії, спрямовані на детальніше вивчення різножанрової продукції
представників українсько-німецького перекладацького поля, зможуть доповнити та
поглибити картину українсько-німецького художнього перекладу