Гриців Наталія Миколаївна. ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ ВАСИЛЯ МИСИКА ЯК ПЕРЕКЛАДАЧА В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ХХ СТОРІЧЧЯ

Краткое описание

Гриців Наталія Миколаївна. Назва дисертаційної роботи: "ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ ВАСИЛЯ МИСИКА ЯК ПЕРЕКЛАДАЧА В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ХХ СТОРІЧЧЯ"

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
На правах рукопису
ГРИЦІВ НАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА
УДК 81’25-051Мисик:008(447)“19”
ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ ВАСИЛЯ МИСИКА ЯК ПЕРЕКЛАДАЧА
В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ХХ СТОРІЧЧЯ
Спеціальність 10.02.16 – Перекладознавство
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Науковий керівник:
Зорівчак Роксолана Петрівна,
доктор філологічних наук,
професор
Львів – 2015
2
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………..4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ПЕРЕКЛАДАЦЬКОЇ ПЕРСОНОЛОГІЇ…………………………………….......17
1.1. Методологічні засади вивчення особистості перекладача: до проблеми
дослідження об’єкта та суб’єкта аналізу……………………………………….17
1.2. Культурно-естетичне середовище і світогляд як детермінанти творчої
особистості перекладача…………………………………………………….......28
1.3. Категорія естетичності як поняття українського перекладознавства:
історико-теоретичний огляд…………………………………………………….34
1.3.1. Міждисциплінарність категорії естетичності: на перехресті перекладу,
культури й естетики……………………………………………………………..34
1.3.2. Явище мовної естетики в межах українського перекладознавства:
від кінця ХІХ ст. до початку ХХІ ст. ……………………………………39
1.4. Соціологія перекладацької творчості Василя Мисика: ціннісні
орієнтири………………………………………………………………………....51
Висновки до Розділу 1…………………………………………………………..61
РОЗДІЛ 2. ГРАНІ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ВАСИЛЯ МИСИКА В
ЧАСОВИХ ТА ІДЕЙНО-ТЕМАТИЧНИХ ЗРІЗАХ……………………............64
2.1. Зачатки становлення світоглядної концепції Василя Мисика й поетика
ранньої творчості…………………………………………………………….......64
2.2. Шлях Василя Мисика до творчого вдосконалення власних поетичних
перекладів…………………………………………………………………….......77
2.2.1. Поезія Роберта Бернса в інтерпретації Василя Мисика: різночасові
версії……………………………………………………………………….……..77
2.2.2. Байка «The Hare and Many Friends» Джона Ґея в перекладі Василя
Мисика: часткове одомашнення…………………………..…………….….......94
2.3. Професійна компетенція художнього перекладу в зрілому періоді
творчості Василя Мисика……………………………………………………...104
3
2.4. Постать Василя Мисика як перекладача в спектрі різномовності
першотворів і художньо-естетичних орієнтирів перекладача………………111
2.5. Василь Мисик як популяризатор румейської поезії Леонтія Кир’якова: до
питання перекладу літератури, яка перебуває під загрозою
зникнення…………………………………………………………………….....115
Висновки до Розділу 2…………………………………………………...…….122
РОЗДІЛ 3. ПЕРЕКЛАДАЦЬКИЙ ДОРОБОК ВАСИЛЯ МИСИКА ЗРІЛОГО
ПЕРІОДУ ТВОРЧОСТІ: КУЛЬТУРНО-ЕСТЕТИЧНИЙ ВИМІР…………...125
3.1. Відтворення поетичного світобачення Джона Кітса в перекладах
Василя Мисика: у світлі макроструктури поетичного тексту як
функціонально-естетичної системи…………………………………………...125
3.2. Роман О’Генрі «Cabbages and Kings» в українському перекладі
Василя Мисика: стратегічна компетенція перекладача……………………..150
3.3. Василь Мисик як перекладач драми Вільяма Шекспіра «Timon of
Athens»: збереження «вербальної декорації» першотвору…………………..167
3.4. Орієнтальна літературна традиція в перекладацькій діяльності
Василя Мисика………..………………………………………………………...189
Висновки до Розділу 3……………………………………………………........198
ВИСНОВКИ……………………………………………………………….........201
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ….…………………………………..205
ДОДАТОК А: В. Мисик як інтерпретатор французького сонета Жоашена дю
Беллє «Heureux qui, comme Ulysse, a fait un beau voyage».
ДОДАТОК Б: Приклади до Розділу 2.2.1.
ДОДАТОК В: Історіографія румейської мови
ДОДАТОК Г: Приклади до Розділу 3.1.
ДОДАТОК Д: Приклади до Розділу 3.2.
ДОДАТОК Е: Приклади до Розділу 3.3.
ДОДАТОК Є: Приклади до Розділу 3.4.
ДОДАТОК Ж: Бібліографія доробку В. Мисика
4
ВСТУП
Дисертацію присвячено творчій особистості Василя Олександровича
Мисика (24.07.1907 – 03.03.1983), вагомій постаті, сформованій у суспільноісторичному, літературному й культурному контекстах України ХХ ст.
Творчу особистість перекладача досліджують, враховуючи його
мовленнєву індивідуальність та національно-культурне (історично
зумовлене) буття. Це передбачає пошук відповідей на основоположні
питання щодо взаємин культури, мови й мислення, особистості та її
оточення, позамовних контекстів. Адже для цілісного представлення творчої
постаті перекладача, крім аналізу його перекладацького доробку, важливо
розглянути обставини формування його творчої особистості на тлі суспільнокультурної та літературної ситуації.
В історії українського художнього перекладу винятковим є доробок
В. Мисика – лауреата Премії імені Максима Рильського, поета, перекладача з
шістнадцяти мов, орієнталіста, літературознавця, критика, редактора,
рецензента.
Окрім багатої оригінальної творчості, його спадщина включає
різночасові та різножанрові переклади творів вісімдесяти письменників, яких
митець уводив у національну естетосферу, дотримуючись авторської
стилістики. В. Мисик уперше переклав українською мовою ряд творів: драму
В. Шекспіра «Тимон Афінський», романи Дж. Дос Пассоса «1919» та О’Генрі
«Королі і капуста», байку Дж. Ґея «Заяча дружба», збірки поезій Р. Бернса,
Дж. Кітса, Рудакі, Хайяма та ін.
Творчості В. Мисика В. Хитрук присвятив свою істориколітературознавчу монографію «Василь Мисик: нарис життя і творчості»
(1987 р.).
Вагомий внесок у дослідження творчої особистості В. Мисика як
перекладача зробили В. Брюгген, Г. Дика, Р. Зорівчак, Л. Коломієць,
В. Коптілов, Г. Кочур, О. Никанорова, М. Новикова, О. Радчук, М. Стріха,
М. Шаповалова.
5
Ці дослідження – поряд із літературознавчими студіями
(Є. Адельгейма, Д. Білоуса, А. Гантенка, М. Ільницького, О. Кандиби,
В. Коломійця, О. Лупія, Е. Соловей, М. Шалати, О. Шугая) – висвітлюють
різні грані творчої особистості В. Мисика: виокремлюють його перекладацькі
принципи, акцентують на творчому вдосконаленні, аналізують
перекладацьку множинність, увиразнюють значення доробку В. Мисика в
утвердженні українського художнього перекладу та збагаченні національної
естетосфери.
Попри значущість результатів численних та різноаспектних досліджень
діяльності В. Мисика, вони засвідчують неповну увагу до деяких творчих – і
особливо естетичних – вимірів його буття. Саме тому назріла потреба
всебічного аналізу його перекладної творчості з наміром представити цілісну
картину діяльності митця в міжкультурному посередництві, а його
особистість перекладача як інтердисциплінарну категорію.
Актуальність дослідження перекладацької спадщини В. Мисика крізь
призму епохи та потребу комплексного дослідження перекладацької
концепції В. Мисика зумовлює кілька чинників, зокрема вирішальними є
соціальні, культурні та літературні. Вони створюють підґрунтя, в якому
творчість В. Мисика віддзеркалює такі явища:
хронологічні, пов’язані з описом естетичних ідей, думок і понять в
історичній послідовності, що сприяли еволюції поетологічної концепції
В. Мисика;
персонологічні, що спираються на аналіз поглядів та позицій В. Мисика
у колі літераторів (М. Зерова, П. Тичини, Г. Кочура, а також учителя
А. Казки);
проблемно-тематичні, що дозволяють:
1) окреслити локальні та світові культурні феномени;
2) виокремити ключові проблеми поетологічної особистості В. Мисика,
важливі для історико-філологічного дослідження та перекладознавчого
аналізу;
6
3) комплексно представити творчість В. Мисика-перекладача раннього
та пізнього періодів, що відрізняються своїми ідейно-естетичними
настановами, поетичним світобаченням, силою таланту та усвідомленням
ролі перекладача.
Зв’язок дисертації з науковими програмами, темами, планами.
Дослідження виконано в межах комплексної наукової теми кафедри
перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура
Львівського національного університету імені Івана Франка «Актуальні
питання англо-українського перекладу на початку ХХІ сторіччя» (номер
державної реєстрації 0114U000868).
Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої Ради Львівського
національного університету імені Івана Франка (протокол № 12/5 від 29
травня 2013 р.)
Мета дослідження – розкрити сутність творчої особистості В. Мисика
як перекладача шляхом систематизування та комплексного осмислення його
перекладів.
Щоб концептуально цілісно, системно представити В. Мисика як
творчу особистість, необхідно досліджувати його естетику та поетику, що
розвивалися в контексті художньо-естетичних засад українського
модернізму, з теоретичними напрацюваннями українського
перекладознавства щодо категорії естетичності, та екстраполювати їх на
аналіз художніх перекладів.
Вивчення творчої особистості В. Мисика на загальному літературнокультурному тлі дає змогу обґрунтувати його світоглядно-естетичну
концепцію.
Комплексне дослідження передбачає як аналіз окремих перекладів
В. Мисика, що дозволить виявити домінантні ознаки його стратегії
перекладу, так і вивчення його перекладацьких проектів, що сприятиме
осмисленню сукупного внеску перекладача до української полісистеми.
7
Реалізація поставленої мети передбачає виконання таких завдань:
– поглибити методику вивчення творчої особистості перекладача та
екстраполювати її на дослідження перекладацької діяльності В. Мисика;
– окреслити культурні, світоглядні та естетичні детермінанти творчої
особистості перекладача;
– з’ясувати передумови становлення світогляду В. Мисика та
визначити чинники, що формували його творчу особистість;
– здійснити всебічний аналіз перекладів В. Мисика у зіставленні з
оригіналами, щоб виявити особливості його перекладацької концепції;
– проаналізувати саморедагування В. Мисика, що виявляється в
нормотворчій функції його перекладів;
– всебічно осмислити та систематизувати внесок В. Мисика до української
полісистеми ХХ ст., оцінити переклади щодо їхньої вагомості для поступу
українського літературного процесу, для посилення вагомості нашої
літератури на світовій арені.
Об’єкт дослідження – переклади В. Мисика та відповідні тексти
оригіналів, супровідні матеріали (епістолярій, машинописи, рукописи) і
критичні джерела (рецензії, науково-критичні статті) В. Мисика.
Предмет дослідження – перекладацька концепція В. Мисика на рівні
метастратегії та мікростратегії, де метастратегія – це вибір перекладачем тієї
чи іншої макростратегії (напр. очуження, одомашнення) і його тяжіння до
однієї з них залежно від типу перекладу, функції тексту, завдань
видавництва, вимог замовника; мікростратегія ототожнюється з конкретним
рішенням перекладача на різних рівнях (просодичному, синтаксичному,
семантичному).
Матеріалом дослідження слугують перекладацькі, поетичні та
літературознавчі здобутки В. Мисика, що дозволяють визначити його місце в
літературному процесі. Вивчено переклади поезій Р. Бернса, Дж. Кітса,
Г. В. Лонґфелло, П. Б. Шеллі, Ж. Дю Белле, П. Ж. Беранже, Й. В. Ґете, драм
В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта», «Тимон Афінський», «Юлій Цезар»,
8
роману О’Генрі «Королі і капуста», байки Дж. Ґея «Заяча дружба» та інші у
зіставленні з першоджерелами.
Розглянено оригінальну лірику поета, поеми-притчі, поеми-казки,
прозові твори, для яких характерні емоційність, багатомотивність та ідейнофілософське скерування. Опрацьовано доробок В. Мисика зі східних мов,
зокрема переклади моралізаторських віршів Гафіза та Рудакі.
Для глибшого пізнання особливостей перекладацької майстерності
В. Мисика залучено матеріали з архіву Харківського літературного музею,
Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України та
Літературного музею Григорія Кочура в Ірпені (епістолярій, рецензії,
машинописи й рукописи перекладів).
Встановленню творчої особистості В. Мисика сприяли інтерв’ю,
спогади, мемуари та його літературознавчі дослідження.
Основою відбору зразків для аналізу став намір:
по-перше, показати особистість В. Мисика у спектрі різномовних та
різножанрових за формою поетичних творів;
по-друге, представити цілісний образ перекладача через виокремлення
цінних – із погляду рецепції перекладеного твору та їхнього комунікативного
та естетичного наміру – перекладацьких проектів В. Мисика для
популяризації англомовної літератури, які суттєво розширили можливості
ознайомлення українського читача з найкращими зразками світової
літератури.
Теоретико-методологічною базою для дослідження особистості
перекладача слугують праці Г. Кочура, О. Чередниченка, К. Бартошинського,
А. Бермана, Р. Зорівчак, М. Зубрицької, Л. Коломієць, Г. Косів,
М. Москаленка, М. Новикової та ін.
Підґрунтям з’ясування основних понять мовної естетики в межах
світоглядно-естетичної концепції перекладача як вияву його творчої
особистості стали здобутки перекладознавців із мовної естетики: О. Потебні,
І. Франка, О. Фінкеля, Р. Зорівчак, Т. Кияка, С. Ковганюка, В. Коптілова,
9
Л. Коломієць, Б. Криси, В. Матвіїшина, А. Науменка, О. Огуя, В. Радчука,
О. Ребрія, О. Чередниченка; філософії мови та соціології: М. Бахтіна,
В. Бурбело, М. Гайдеґґера, Г-Ґ. Ґадамера, І. Канта, Е. Кассірера, Б. Кроче,
О. Оніщенко, Н. Черниш, Г. Яуса та ін.
Для теоретичного осмислення основних положень дисертації
використано теоретико-засадничі постулати пере-кладознавства,
порівняльного літературознавства та мовознавства, що їх випрацювали
П. Бурдьє, М. Вульф, Б. Гатим, Т. Германс, Е. Ґенцлер, Ж.-М. Ґуанвік,
М. Зеров, М. Іваницька, І. Івен-Зогар, М. Ільницький, Р. Інґарден, Ю. Каразін,
О. Мазур, І. Мейсон, А. Нойберт, К. Норд, Е. Пим, М. Ріффатер,
С. Скварчинська, А. Честерман та ін.
Методологія дослідження відповідає загальним сучасним твердженням
антропоцентризму, діалогічності та функціоналізму в перекладознавстві.
Антропоцентризм як методологічний принцип, згідно з яким людина
розглядається як центр світобудови, дозволяє простежити зв’язки між мовою
і культурою, виявити способи категоризації та концептуалізації світу
окремими індивідуумами, що у дослідженні найповніше виявляється у
світоглядно-естетичній концепції творчої особистості.
Діалогічність як дослідницький принцип лінгвістики тексту, об’єктом
якого є приховане діалогічне відношення пропущеного крізь свідомість
людини буття як персоніфікованого явища літератури, мистецтва, культури, з
одного боку, й особистості комуніканта, з іншого, дозволяє виявити якою
мірою В. Мисик як перекладач володів словесно-зображальними засобами
мови.
Методи дослідження. Застосування численних методів дослідження
зумовлено особливостями багатоаспектності проблематики, яка полягає у
зосередженості на функціонально-спрямованих дослідженнях мовних явищ
(у конкретному випадку – перекладів) у широкому суспільно-культурному
контексті.
10
Застосовано функціональний та лінгвокультурологічний підходи, що
дозволили виявити роль перекладів В. Мисика у збагаченні полісистеми на
рівні представлення епохи, автора, твору, окремого образу та їхньої вагомості
для розвитку національної культури, зокрема теоретичних аспектів
віршового перекладу. Залучено елементи соціологічного аналізу, що
підводить загальний підсумок перекладацьких здобутків творчої особистості
при оцінюванні їхньої соціально-культурної вартості.
Просопографічний метод (передбачає пошук, атрибуцію й зведення
біографічних та всіх інших даних: зовнішність, риси вдачі й особисті якості,
родинні зв’язки, сфера діяльності, кар’єра, різні життєві обставини тощо про
осіб, згадуваних в історичних джерелах) дозволив максимально повно
відтворити минуле В. Мисика, з’ясувати передумови становлення його
світогляду та вияснити засади формування його творчої особистості.
Структурно-функціональний та лінгвоестетичний аналізи дали змогу
розглянути перекладацькі здобутки В. Мисика як певну цінність, систему, зі
складною структурою, кожний елемент (переклад) якої має певне
призначення і здійснював та здійснює специфічні функції, спрямовані на
задоволення відповідних потреб національної естетосфери.
Для системного підходу у дослідженні творчої особистості В. Мисика:
1) запозичено дослідницькі параметри А. Нойберта, зокрема такі аспекти:
а) сфера застосування (практика і критика перекладу); б) питання текстоцентричності (джерелоцентричність, перекладання-центричність, перекладоцентричність); в) фокус системності (лінгвістична система, система
цінностей, система знань, текстова система, когнітивна система, політична
система); г) об’єкт-фокус (оригінальний текст, перекладений текст,
паралельний текст); д) фокус діяльності (сприйняття / інтерпретація тексту,
текст-продукт, перекладацька стратегія, коґніція); е) метод дослідження
(явище рецепції, експеримент, текстовий аналіз); 2) залучено перемінні
перекладача, які розробив Е. Честерман, зокрема аспекти а) видимості
перекладача (наявність покликань, виносок, коментарів, передмов),
11
б) кількості перекладачів, ідеться про роботу окремого перекладача чи в
команді, співпраці, в) питання чи перекладач є носієм мови оригіналу чи
перекладу, г) професіонал чи аматор; 3) використано методику Р. Белла щодо
стратегічної компетенції перекладача, яка дала змогу окреслити одну з
особливостей перекладу В. Мисика – не безпосереднє відтворення лексикосемантичного рівня оригіналу, а висвітлення смислотворчих компонентів, що
в перекладі визначаються та регулюються його стратегічною компетенцією,
щобільше, сáме завдяки стратегічній компетенції В. Мисика його переклади
залишаються в межах допустимих для адекватності перекладу змін, не
зазнаючи при цьому текстуальної деструкції; 4) методика Д. Перкінса у
вивченні історичного контекстуалізму дозволила представити
перекладацький доробок В. Мисика поезії Р. Бернса в широкому суспільному
контексті.
Наукова новизна роботи полягає:
1) у комплексному підході до вивчення перекладацької творчості
В. Мисика: вперше обґрунтовано домінантні риси, новаторство та характерні
ознаки жанрово-тематичної палітри творчої особистості В. Мисикаперекладача;
2) у сучасній перекладознавчій оцінці художньої концепції В. Мисика з
позиції естетичного сприйняття його перекладу;
3) у систематизації внеску В. Мисика до української перекладної
літератури із проекцією на періодизацію його діяльності;
4) у висвітленні еволюції В. Мисика-перекладача, яка позначилася на
якості перекладів із погляду їхньої комунікативної мети та функціональної
дії.
Уперше введено в науковий обіг чимало нових відомостей про
В. Мисика та його художні переклади. Зокрема, віднайдено й проаналізовано
неопубліковані рукописи й машинописи перекладів поезії Р. Бернса (понад
100 сторінок), П. Б. Шеллі, Г. В. Лонґфелло тощо, деякі машинописи
неопублікованих рецензій на переклади («Шекспір українською мовою»);
12
мемуари, епістолярій, нотатки, аналіз яких дав змогу відкрити нові аспекти
світоглядно-естетичної концепції В. Мисика як перекладача.
Поглиблено методику дослідження творчої особистості перекладача з
урахуванням особливостей естетичної традиції цільової культури.
Дослідження є однією з перших спроб систематизувати й поєднати наукові
напрацювання естетики й перекладознавства, які можна використовувати для
розширення меж вивчення перекладеного твору поряд з аналізом функцій,
процесів, контекстів перекладу, рецепції перекладених творів тощо.
На захист виносяться твердження:
1. У сучасному перекладознавстві вихідними позиціями дослідження
творчої особистості перекладача є розуміння нероздільності митця та
літературної доби, звідси – культурного запиту та єдності концепцій homo
lingualis / людина мовна – homo socius / людина суспільна – homo
affectus / людина чуттєва.
З одного боку, стратегію перекладача визначає його позиція у
суспільній та літературній системі цільової культури, а вибір на лексичному,
граматичному і просодичному рівнях – це наслідок його особливого
діяльнісного поля, яке визначається багатьма щільно вкоріненими,
особистісними, суспільними та когнітивними чинниками, сформованими у
цільовій культурі.
З іншого боку, суб’єктивне перекладацьке рішення впливає на
формування літературних і культурних норм / пріоритетів певного соціуму, а
сукупний внесок конкретного перекладача виявляє потенціал змінити стан
художнього перекладу загалом.
2. Персонологічний, історичний та соціологічний підходи до вивчення
світоглядно-естетичної концепції перекладача дають змогу представити
широке соціокультурне тло його діяльності як творчої особистості та
простежити рух авторської думки від сприйняття перекладачем
оригінального тексту як окремої речі в собі до складника глобальної творчої
системи мистецької особистості, від уваги до особливої індивідуальної
13
психології письменника, якого перекладає, до проникнення у світ
національної психології культури-джерела та адекватного представлення
творчості автора у цільовій полісистемі.
3. Світоглядно-естетична концепція перекладача – це єдність мовних,
світоглядних і естетичних засад, вкорінених в історичний світогляд,
сформований під впливом чинників, властивих суспільству певного періоду.
Перекладач як творча особистість осмислює цей досвід, модифікує його в
уяві та в особливий спосіб втілює в художніх перекладах, що дає змогу
визначити його ідіостиль і (не)приналежність до певного літературного
напряму.
4. Світоглядно-естетична концепція перекладача невіддільна від
активного інтелектуального пошуку і стає ознакою діяльності, яка своєю
винахідливістю та плідністю уможливлює виокремлення конкретної стратегії
перекладача в кожному окремому випадку.
Концепція цілісно охоплює творчу лабораторію митця, висвітлює
інтерпретаційну позицію, настанову, зумовлену його естетичним
уподобанням та досвідом, що формував його особистість.
5. Світогляд В. Мисика співвідноситься з мистецтвом рівноваги
(концепція М. Ільницького), якому властиве усвідомлення перекладу як
національної, культурної, естетичної місії.
6. Визначальними рисами творчої особистості В. Мисика є художньо
вмотивована цілісність його перекладацької концепції, яка забезпечує
властивість уміщувати в перекладі структурну організованість першотвору,
вміння представити завершеність у фрагменті; здатність привнести в
літературу суспільно-значуще й естетично вартісне для збагачення
національної естетосфери.
7. Естетичними складовими поетичного мислення В. Мисика раннього
періоду є символізм та експресіонізм, що найяскравіше виявилися у
відтворенні пейзажної лірики.
14
У компаративному плані відчувається спорідненість В. Мисика із
Р. Бернсом у зв’язку з глибоко національною основою їхньої творчості.
8. Перекладацька творчість В. Мисика зрілого періоду
характеризується неокласичною поетикою, якій властиве збереження
яскравості образу та структурної чіткості першотвору.
У пошуку адекватних перекладацьких рішень, для особистості
В. Мисика характерна стратегічна орієнтація на ідейно-образну відповідність
першотворові та застосування т. зв. семіотичного обходу (semiotic detour,
термін М. Ріффатера) як перекладацького прийому, який передбачає пошук
відповідників для відтворення стилю, теми, функції.
9. Аналіз різночасових перекладів В. Мисика переконує, що при
найбільшому опорі оригіналу він не замінює образності та пластики
першотворів логічними поняттями на рівні передання інформації в
перекладах, а віднаходить адекватні відповідники для збереження естетичної
моделі оригінального твору.
У поодиноких випадках унаслідок надмірної естетизації та оптимізації
мовних засобів перекладу В. Мисик, однак, порушує естетичну модель
першотвору.
Теоретична значущість дисертації полягає:
– у випрацюванні методики дослідження творчої особистості перекладача (і
світоглядно-естетичної концепції як її вияву);
– у поглибленні перекладознавчого аналізу різножанрових творів і методики
вивчення лінгвопоетики та культурології.
Практична цінність роботи полягає в можливостях використати її
напрацювання в університетських курсах із теорії, історії, практики
перекладу, інтерпретації тексту при вивченні рецепції творчості зарубіжних
письменників в Україні (передусім Р. Бернса, Дж. Кітса, В. Шекспіра,
О’Генрі, Гафіза, Рудакі) та в науково-дослідній роботі.
Апробація результатів роботи. Основні твердження дисертації
висвітлено на засіданнях Методологічного семінару з проблем
15
перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені проф. Ю. О. Жлуктенка
(Львів, 2008–2015), Звітних наукових конференціях професорськовикладацького складу Львівського національного університету імені
І. Франка (Львів, 2008–2015), Наукових сесіях Наукового товариства імені
Шевченка (Львів, 2008–2015), Міжнародній конференції «Translingua»
(Бидґощ, Польща, вересень 2015), Міжнародній науково-практичній
конференції «Мови і світ: дослідження та викладання» (Кіровоград, березень
2010 р.), Всеукраїнській науковій конференції за участю молодих учених
«Етнічні мовно-культурні моделі світу в контексті українського
перекладознавства: до 90-річчя Миколи Лукаша» (Київ, жовтень 2009 р.),
Міжнародній науковій конференції «Пріоритети германського та
романського мовознавства» (Луцьк, червень 2010 р.), Міжнародній
конференції ім. С. Бураго «Мова і культура» (Київ, червень 2010–2012),
Міжнародній конференції «Teaching Translation and Interpreting –2011»
(Лодзь, Польща, жовтень 2011 р.), Всеукраїнській науковій конференції
«Григорій Кочур і українське перекладне письменство» (Львів, листопад
2013 р.).
Окремі ідеї висвітлено на Урочистій Академії пам’яті В. Мисика
(Львів, квітень 2013 р.), та телепередачі «У колі муз. Пам’яті Василя
Мисика» (Львів, липень 2013 р.; на державне замовлення ЛОДТРК).
Публікації. Результати дослідження відображено в одинадцяти
одноосібних публікаціях, із яких дев’ять – у фахових виданнях України (з
них одна стаття – у виданні, яке належить до наукометричних баз даних) і
одна – в іноземному науковому виданні, а також у чотирьох тезах доповідей
та матеріалах наукових конференцій.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів із
висновками, загального висновку, списку використаних джерел (270 позицій,
у тому числі 54 іноземними мовами – списку науково-критичної літератури;
18 позицій – епістолярних джерел; 80 позицій – ілюстрованого матеріалу;
37 позицій – довідкової та лексикографічної літератури) і додатків.
16
У дисертації подано один рисунок. Загальний обсяг основного тексту
дисертації – 204 сторінки. Загальний обсяг роботи зі списком використаної
літератури і додатками складає 342 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Із погляду ХХІ ст. стає очевидним, що своїми перекладами В. Мисик
зробив вагомий внесок у сприйняття зразків світової літератури серед
українських читачів, кожен його переклад відкриває перед читачем нові
естетичні обрії. Естетичне чуття й компетенція В. Мисика значно сприяли
збагаченню української естетосфери, що підтверджує огляд конкретних
поетичних форм, удосконалених чи введених до української літератури та
літературних жанрів.
Вирішенням поставленої задачі дослідження творчої особистості
В. Мисика як перекладача є обґрунтування того факту, що він – цілісна
особистість, яка прагне якнайповніше виразити характер своєї епохи. Звідси
особлива увага до позамовних чинників, бо без осягнення світоглядних,
літературних, філософських і естетичних поглядів В. Мисика не вдалося б
усвідомити творчого підґрунтя його діяльності, індивідуального стилю й
естетичних засад, реалізованих у перекладах.
Вихідними пунктами дослідження стало розуміння нероздільності
творчої особистості та літературної доби, звідси культурного запиту та
єдності концепцій: homo lingualis – homo socius – homo affectus. Ця триєдність
має безпосередній вплив на макростратегію перекладача. Тяжіння до однієї з
них (одомашнення, очуження) залежить від типу перекладу, функції тексту,
завдань видавництва в різні періоди.
Важливим чинником, що сприяє виборові творів, авторів, жанрів для
перекладу, а також розмаїттю мов оригінальних творів, обраних для
перекладу для подальшого введення в полісистему, є інтуїтивний (чуттєвий)
чинник homo affectus, який лежить в основі формування й становлення
світоглядно-естетичної концепції перекладача.
Своєрідну підтримку інтуїтивного начала засвідчує ідея краси як
ідеалу, що є найвищим орієнтиром для художника. Для перекладача
досягнення цього ідеалу є невіддільним від активного інтелектуального
пошуку, тобто світоглядно-естетична концепція перекладача стає ознакою
202
діяльності intelleto, яка своєю винахідливістю та плідністю дозволяє
визначити конкретну стратегію перекладача в кожному окремому випадку.
При такому розумінні творчої особистості перекладача доведено, що із
соціологічного погляду доречно виокремити основні перекладацькі напрямки
В. Мисика, скеровані на забезпечення цілісності полісистеми, – це переклади
зі східних і західних літератур. Саме за цю унікальну особливість рівноцінно
репрезентувати здобутки перськомовних та англомовних культур, відмінних
з погляду світогляду, традицій та естетики, В. Мисик посів чільне місце серед
українських перекладачів ХХ ст. У перекладацькому доробку В. Мисика
східні та західні мотиви постають в органічному переплетінні на різних
рівнях художньої структури – від образів і мотивів до намагання їх
осмислити в ширшій історичній перспективі.
В. Мисик часто спрямовував діяльність на популяризацію літератур, які
перебувають під загрозою зникнення. Окремі переклади філософських і
літературних творів румейської літератури свідчать, що В. Мисик
насамперед втілював власні перекладацькі проекти як взірці в позачасовому
та позаісторичному вимірі – у панхронії та екстериторіальності мистецтва,
що симетрично естетичній концепції модернізму «мистецтво заради
мистецтва».
Значною цінністю концепції В. Мисика є його уміння творчо розкрити
належний літературний профіль письменника, зокрема його ідіостиль, з
увагою до своєрідностей традицій культури-джерела й цільової культури. Це,
найперше, доробок із перськомовних та англомовних літератур.
Так перекладач синтезував історичний та естетичний підходи до
вибору об’єктів перекладу, бо завдання вбачав у популяризації та повносилій
інтеграції світових шедеврів для їхнього утвердження в українській
літературі.
Для В. Мисика характерна чутлива увага до поетичної форми
першотвору, стильових пошуків поетів та прозаїків, уміння працювати на
рівні мікроаналізу.
203
На ранньому етапі творчості В. Мисика простежуємо неоромантичний
орієнтир з естетичною концепцією символізму та експресіонізму, що
найяскравіше виявилася при відтворенні пейзажної лірики. У перекладацькій
творчості В. Мисика зрілого періоду помітні ознаки неокласичної поетики з
характерною чіткістю образу та текстового контуру (віршового,
драматичного, прозового).
Творча особистість В. Мисика як перекладача вписується в загальний
контекст неокласичних ідей українського художнього перекладу, які
передусім полягали в утвердженні традицій української школи перекладу.
З огляду на орієнтири неокласичної школи перекладу, В. Мисик мав
певні пріоритети: 1) вибір авторів, близьких за світобаченням (Р. Бернс,
Дж. Кітс); 2) ознайомлення з передісторією написання вірша та епохою
автора; 3) уміння вільно й нероздільно входити в інший життєвий,
психологічний, художньо-чуттєвий світ; В. Мисик-поет прагне не
нав’язувати рис власної поетики іншомовним і дуже відмінним авторам;
4) виявлення й відтворення філософських та естетичних домінант вірша;
5) уникання спокуси адаптації, чітке розрізнення перекладу й переспіву;
6) робота безпосередньо з мовою оригіналу без підрядників; 7) критичне
ставлення до власних перекладів (перекладач постійно удосконалював усі без
винятку переклади); 8) переважаюче додержання першоджерела: чіткості
головної думки, цілісності стилю та стилістичної поліфонії оригіналу; 9) для
В. Мисика характерна точність дрібниць та деталей; відтворення ритму та
інтонації; мінімум пропусків і дописувань; 10) для відтворення ідейнообразної канви оригіналу В. Мисик іноді відходить від композиції оригіналу і
вдається до сміливих експериментів (твори Дж. Ґея, О. Хайяма).
У розумінні В. Мисика, для взірцевого мистецького перекладеного
твору характерна довершеність форми, яка має поєднуватися з ідеєю
оригінального тексту і водночас підпорядковуватися нормам цільової
культури. Зіставний аналіз оригіналів і перекладів дав змогу визначити
основні прикмети В. Мисика як перекладача. Зокрема, він володів
204
прийомами стратегічної компетенції, що стала для нього засобом
наближення до максимальної адекватності оригіналу на всіх рівнях: від
ритмомелодики до комунікативного та естетичного намірів першотвору.
Завдяки естетичній концепції та професіоналізму В. Мисика його
переклади залишаються адекватними, попри незначні зміни, зумовлені
розбіжністю мов та культур. Визначальними рисами творчої особистості
В. Мисика є художньо і психологічно вмотивована цілісність його
перекладацької концепції, яка забезпечує: а) властивість передавати в
перекладі структурну організованість першотвору, уміння показати
завершеність у фрагменті; б) незводимість образного до поняттєвого в
аспекті образної природи художньої дійсності; в) здатність привнести в
літературу соціально значуще і естетично вартісне.
Дослідження охопило основні аспекти діяльності В. Мисика. Отримані
результати є певним внеском у теорію та історію перекладу, зокрема
українського перекладу. Матеріал дисертації можна застосувати в
опрацюванні теоретичних проблем перекладознавства, культурознавства,
лінгво-культурології, лінгвоестетики, літературної критики.
У перспективі цю тему варто продовжити в напрямі поглибленого
порівняльного аналізу світоглядно-естетичної концепції В. Мисика як
перекладача з перекладацькими концепціями інших представників ХХ ст.,
що допоможе осмислити історію естетики українського художнього
перекладу та її вияв у сучасному перекладі й перекладознавстві.