Козачук Андрій Михайлович Ідіолект пере­кладів Роми Франко: семантичний та стилеметричний аспек­ти

Краткое описание

Козачук Андрій Михайлович, старший викладач кафедри англійської філології та перекладу Інституту філології Київ­ського університету імені Бориса Грінченка: «Ідіолект пере­кладів Роми Франко: семантичний та стилеметричний аспек­ти» (10.02.16 - перекладознавство). Спецрада Д 64.051.27 у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразі- на

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені БОРИСА ГРІНЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені В.Н. КАРАЗІНА
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
КОЗАЧУК АНДРІЙ МИХАИЛОВИЧ
УДК: 81’255.4:159.937(043.3)
ДИСЕРТАЦІЯ
ІДІОЛЕКТ ПЕРЕКЛАДІВ РОМИ ФРАНКО:
СЕМАНТИЧНИЙ ТА СТИЛЕМЕТРИЧНИЙ АСПЕКТИ
Спеціальність 10.02.16 - перекладознавство
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело А.М. Козачук
Науковий керівник:
СТРІХА Максим Віталійович, професор, доктор фізико-математичних наук
Харків - 2018

ЗМІСТ
ВСТУП 18
РОЗДІЛ 1. ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ У ТЕКСТАХ РОМИ ФРАНКО: ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ 30
1.1. Поняття ідіолекту автора та перекладача 30
1.2. Відтворення компонентів мовостилю текстів у перекладах крізь призму
ідіолектів автора та перекладача 46
1.2.1. Труднощі у перекладі як причина розбіжностей між ідіолектами
автора і перекладача 46
1.2.2. Стилеметрична оцінка якості перекладу у дослідженнях ідіолекту
перекладача 54
1.3. Трансформація мовностилістичних засобів української та англо-канадської прози межі ХІХ-ХХ століть у контексті модернізації світової літератури.. 68
1.3.1. Мовностилістичні засоби в українській прозі межі ХІХ-ХХ століть
крізь призму світового літературного процесу 68
1.3.2. Вплив тенденцій світового літературного процесу на мовностилістичні засоби творів англо-канадської літератури
межі ХІХ-ХХ століть 88
1.4. Перекладацька діяльність Роми Франко, пов’язана з популяризацією
української прози в англомовному світі 96
Висновки до розділу 1 107
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОГО ПЕРЕКЛАДУ: МЕТОДОЛОГІЯ СТИЛЕМЕТРИЧНОГО ВИВЧЕННЯ ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ 110
2.1. Система методів дослідження художнього перекладу 110
2.2. Визначення величин, застосовуваних до вимірювання ступеню лексико-
семантичних трансформацій авторського ідіолекту у перекладі 117
Висновки до розділу 2 125
РОЗДІЛ 3. СТИЛЕТВОРЧІ КОМПОНЕНТИ СЕМАНТИЧНОГО АСПЕКТУ
ІДІОЛЕКТУ РОМИ ФРАНКО 128
3.1. Лексичний компонент мовостилю текстів перекладів 128
3.1.1. Відтворення власних назв та форм звертання 128
3.1.2. Підходи до відтворення культурно- та історично-маркованої
лексики 144
3.1.3. Інтертекстуальність та інтерглосальність у текстах
Роми Франко 155
3.1.4. Способи передачі фразеологізмів та усталених виразів 172
3.1.5. Переклад діалектизмів, вигуків та емоційної лексики 181
3.2. Лексикографічний компонент мовостилю текстів
Роми Франко 192
Висновки до розділу 3 199
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 204
СПИСОК НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 211
СПИСОК ДОВІДКОВИХ ТА ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ 244
СПИСОК ІЛЮСТРАТИВНИХ ДЖЕРЕЛ 245
ДОДАТКИ

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Художній переклад сприяє популяризації національної літератури за кордоном з одного боку, а також розвитку національної перекладацької традиції - з іншого. У контексті дослідження українсько-англійського перекладу слід зазначити, що актуальнішим видається перший бік проблеми, який пов’язаний з поширенням текстів української національної літератури за кордоном, що є частиною складнішого процесу поширення та популяризації української культури та створення позитивного іміджу України на міжнародній арені.
Поширення національної культури у світі через художній переклад полягає не лише у тому, що англомовний читач має змогу прочитати твір, дізнатися про його існування, довідатися про ім’я автора та особливості жанру тощо. Важливим є також той факт, що у самому тексті часто зображаються різні сторони життя України. Незважаючи на різний ступінь художності при їх зображенні, читач все одно отримує уявлення про певні українські звичаї і традиції, імена, місця, національні поняття, політичний устрій, особливості функціонування економіки і т.д.
Період межі ХІХ-ХХ століть з цієї точки зору є цікавим для читачів та дослідників також тим, що в Україні, поділеній на той час між двома імперіями, активізувалися процеси, спрямовані на самоствердження та об’єднання нації. Крім того, в літературному процесі відбувалася боротьба та єдність різних літературно-мистецьких напрямів, а сам літературний процес розвивався не за традиційним для європейських літератур шаблоном, оскільки у ньому довго знаходили поєднання комплексні за своєю структурою напрями народництва та модернізму, де відбувався поступовий процес переходу від першого до другого. Тому серед авторів цієї доби можемо назвати як таких, що тяжіли до народництва (Б. Грінченко), так і суто модернових письменників (М. Коцюбинський, І. Франко, О. Кобилянська).
Література народництва являла собою синтез романтизму та реалізму із залученням дидактизму. Основні характеристики цього стилю в літературі полягають у такому доборі виражальних засобів, який створює у читача враження про автора, як про представника простого народу, який для написання своїх творів використовує "просту" (проте досить багату на виражальні засоби) мову і адресує свої твори також широкому колу таких самих читачів. Такими рисами можна охарактеризувати більшість текстів типового представника українського народництва Б. Грінченка.
Основна відмінність стилю модернізму характеризується зростанням кількості різноманітних експериментів з одиницями мови. І. Франко свідомо уникав "спрощення" мови своїх творів, орієнтуючись переважно на освіченого читача. Схожі риси стилю можна побачити і в текстах Олени Пчілки та О. Кобилянської, які також цілеспрямовано працювали над розширенням лексикону української мови, вводячи у тексти нові слова. У них, а також у М. Коцюбинського можна спостерігати за новими принципами побудови сюжетної лінії та новими способами використання виражальних засобів - з’являється більша кількість метафор, іншомовних елементів тощо.
Якщо окреслити загальні тенденції літературного процесу тієї доби з точки зору узагальненого стилю текстів, то можемо відзначити однозначний розвиток української мови, усталення мовної норми, розширення словникового складу, ширше використання художніх засобів - рух від "простої" мови до "складної", що означало зміну вектора щодо цільової аудиторії.
З цієї точки зору науковий інтерес становить переклад сукупності текстів, що характеризуються такою стилістичною строкатістю, одним перекладачем, оскільки можна простежити основні тенденції його ідіолекту, який ми визначили, як мотивований вибір перекладачем певних художніх засобів, зумовлених низкою причин, пов’язаних з процесами сприйняття та відображення світу за допомогою мовних засобів, з метою збереження прагматичного впливу на читача тексту перекладу. Як відомо, від стилю тексту залежить не лише подача інформації, але також і особливості впливу автора на адресата за допомогою тексту. Оскільки перекладач є повноцінним автором тексту перекладу, він здійснює такий вплив на читача тексту перекладу. Сукупність різноманітних характеристик стилів усіх текстів перекладача становить його ідіолект. З іншого боку - ідіолект перекладача відображається у його текстах. Результатом цього є можливість ототожнення термінів "ідіолект перекладача" та "ідіолект перекладу", оскільки для дослідження будь-якого з двох явищ необхідно здійснити аналіз одиниць тексту перекладу. Детальний розгляд ідіолекту дає можливість зробити висновки про ідіостиль автора.
Ідіолект перекладача теоретично не може збігатися з ідіолектом автора оригінального тексту в межах теми цієї роботи, оскільки перекладач працює з текстами різних авторів, ідіолекти яких різняться. Рома Франко переклала велику кількість текстів різних авторів, ідіолекти яких не збігаються. Звідси випливає, що її ідіолект не збігається з ідіолектами українських письменників межі ХІХ-ХХ століть і являє собою унікальне явище, яке можливо дослідити на матеріалі текстів перекладів.
Рома Франко, як перекладачка, у цьому контексті має багато сприятливих передумов для здійснення успішної перекладацької діяльності. Маючи українське коріння, проте народившись у Канаді у сім’ї українських емігрантів, вона пройшла становлення особистості у білінгвальному середовищі, що зумовило високий рівень знань обох мов - української та англійської. Фахова філологічна освіта сприяла інтуїтивному відчуттю мови та її норми. Після завершення педагогічної кар’єри у галузі української філології в канадському вищому навчальному закладі Рома Франко відчула потребу у поповненні корпусу англомовних перекладів творів української національної літератури. Про обізнаність щодо англомовних перекладів українських художніх текстів свідчить те, що для перекладу вона намагалася обирати переважно такі твори, які до цього іще не були перекладені англійською мовою, хоча в Україні вважаються загальновизнаними зразками класики національної літератури.
Для поширення своїх перекладів Рома Франко заснувала власне видавництво Language Lanterns Publications, яке публікує та реалізує перекладні видання і існує за рахунок прибутків від реалізації цих видань та благодійних внесків. Перекладацький доробок Роми Франко значний, оскільки кількість видань перекладної літератури налічує 24 назви (не враховуючи навчально- методичного комплексу для вивчення української мови, адресованого англомовній аудиторії). Спектр перекладених текстів досить різноманітний, проте охоплює далеко не всі епохи української літератури - це переважно мала та середня проза межі ХІХ-ХХ століть, а також невелика кількість текстів радянської доби і один твір дитячої літератури кінця ХХ століття.
Вибір текстів саме цієї доби є типовим для перекладачки, тому він дає більше можливостей для вивчення її ідіолекту.
Для проведення такого дослідження була розроблена комплексна методика, яка базується на здобутках світового перекладознавства. Крім загальнонаукових методів (аналіз, синтез, дедукція, індукція і т.д.) було використано спеціальні методи - спеціальний аналіз (загальний, зіставний, контекстуальний, лінгвокультурний, трансформаційний), спостереження, основний випадковий відбір, синхронне зіставлення, а також релевантні елементи квантитативних методів.
Використані квантитативні методи включають методи статистики, якими послуговується стилеметрія, проводячи переважно лінгвостатистичне та імовірнісне вивчення різних лінгвістичних явищ. Проведене дослідження стилеметричного аспекту ідіолекту перекладів Роми Франко передбачало кількісне вимірювання ступеня трансформацій у перекладі за параметрами, а не лише їх наявність чи відсутність. Таким чином вдалося поєднати кількісний і якісний бік дослідження ідіолекту.
Згідно з розробленою методикою нами було досліджено відхилення від авторського ідіолекту у межах його стилеметричного та семантичного аспектів в комплексі за його двома окремими компонентами - лексичним та лексикографічним. Для системного представлення результатів дослідження лексичний компонент розглядався за окремими параметрами: особливостями перекладу власних назв, форм звертання, культурно маркованої лексики, історично маркованої лексики, інтертекстуальних елементів, інтерглосем,
фразеологічних виразів, діалектизмів та емоційно навантаженої лексики.
Власні назви у текстах Роми Франко відтворюються досить точно. Слід відзначити врахування перекладачкою їхніх національних особливостей, а також нормативних документів при транслітеруванні. Для низки випадків перекладачці вдається зберегти додаткову конотацію. Як результат, можемо відзначити високий ступінь близькості мовностилістичних особливостей власних назв у текстах оригіналу та перекладу.
Іще більший ступінь близькості спостерігається при перекладі звертань. Для відтворення українських форм звертання так само використовується транслітерація, а також дослівний та еквівалентний переклад, прийоми компенсації засобами контексту тощо.
Переклад культурно-маркованої лексики показав досить високий ступінь розбіжностей між стилем оригінального та перекладного тексту. Транслітерація використовувалася у меншості випадків. Частіше перекладачка вдавалася до добору відповідника у звичній для англомовного читача культурі, за потреби використовуючи перекладацький коментар.
Найбільший ступінь розбіжностей між мовостилями оригінальних та перекладних текстів простежується у перекладі історично-маркованої лексики. Найчастіше Рома Франко для цього використовує також стилістично нейтральний еквівалент з культури-реципієнта, у частині випадків аналогічний історизм з культури-реципієнта, у деяких випадках - транслітерацію.
При відтворенні інтертекстуальних елементів ступінь близькості ідіолектів можемо визначити як середній. Інтертекстуальний ефект у перекладі досягається переважно за рахунок засобів форматування тексту та додаткової пунктуації.
При відтворенні інтерглосем також має місце середній ступінь близькості стилів текстів. Для його досягнення перекладачка враховує не лише семантику кожної з них, але також і певні позалінгвістичні чинники, як от - ступінь спорідненості мови інтерглосеми з українською та англійською мовами. Для дослідження цього параметру ідіолекту нами було обґрунтовано і запропоновано до використання у лінгвістичній терміносистемі такі терміни, як інтерглосальність (використання іншомовних елементів у тексті) та інтерглосема (іншомовний елемент у тексті).
Переклад фразеологічних виразів становить труднощі для перекладача, і досліджені нами тексти - не виняток. З огляду на ряд об’єктивних причин Рома Франко використовує різні способи перекладу - добір еквівалентної одиниці в англійській мові, добір стилістично маркованої одиниці іншого типу, добір стилістично нейтральної фрази або слова. Тут відзначаємо досить високий ступінь розбіжностей між стилями текстів в оригіналі та перекладі.
Вжиті в оригінальних текстах діалектизми перекладені переважно за допомогою стилістично нейтральної лексики, що, з одного боку, дає підстави відзначити різницю між стилями пар текстів, з іншого - такої різниці не відзначати, оскільки ці критерії залежать від особливостей рецепції оригінальних текстів - адже не всі реципієнти сприймають діалектизми як стилістично марковані одиниці.
Відтворення емоційно навантаженої лексики (вигуків, лексем з відповідною семантикою та емотивними афіксами) характеризується середнім ступенем близькості мовостилів оригіналу та перекладу. Для досягнення такого ефекту Рома Франко використовує різні лексичні та контекстуальні засоби компенсації.
При перекладі переважної більшості описаних нами видів лексичних одиниць перекладачка використовує власні коментарі, вміщуючи їх безпосередньо у текст або у глосарій. Система таких коментарів становить інший компонент досліджуваних аспектів ідіолекту - лексикографічний. Статті глосаріїв покликані надати читачеві додаткові фонові знання і цим полегшити рецепцію текстів.
Таким чином, отримуємо комплексний мовостиль текстів Роми Франко, на основі якого випливають характеристики ідіолекту її перекладів, який можна охарактеризувати як в міру простий, проте із залученням значного словникового складу мови, з широким використанням різноманітних виражальних засобів, а також такий, що містить певну кількість іншомовних та інтертекстуальних елементів і характеризується різноманітністю хронотопів, незважаючи на їхні спільні риси з точки зору країни та доби, що зображається у творах.
Якщо зіставити такий стиль текстів з провідними мовностилістичними рисами текстів англо-канадської літератури межі ХІХ-ХХ століття, то можемо відзначити ряд спільностей: елементи дидактизму, наявність метафор та інших виражальних засобів, деякі спільні морально-етичні проблеми.
Отже, з огляду на основні риси стилю текстів перекладів Роми Франко, можемо відзначити подібність їх рецепції до способу сприймання оригінальних текстів сучасною україномовною аудиторією. Водночас, перекладачці не всюди вдається уникнути демонстрації власного ідіолекту на користь відтворення ідіолекту автора оригінального тексту, що, однак, не вважається ознакою низької якості перекладу з точки зору сучасного перекладознавства, що утвердилася після "культурного повороту".
Практичні результати проведеного нами дослідження дозволили перевірити і підтвердити його гіпотезу.
Перспективу подальших досліджень вбачаємо у дослідженнях стилістичних трансформацій при перекладі інших прозових текстів, а також в межах інших напрямків перекладу. Бачиться можливим застосування прийомів формалізації для дослідження інших стилеметричних величин. Вважаємо за доцільне також подальше дослідження перекладацького доробку Роми Франко в різних аспектах та у комплексі.