Кудрявцева Наталя Сергіївна Лінгвістична віднос­ність філософських термінів та їх перекладних еквіва­лентів

Краткое описание

Кудрявцева Наталя Сергіївна, доцент кафедри теорії та практики галузевого перекладу Херсонського націо­нального технічного університету: «Лінгвістична віднос­ність філософських термінів та їх перекладних еквіва­лентів» (10.02.15 - загальне мовознавство, 10.02.16 - перекладознавство). Спецрада Д 26.001.19 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Інститут мовознавства імені О. О. Потебні
Національної академії наук України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
КУДРЯВЦЕВА НАТАЛЯ СЕРГІЇВНА
УДК 81‘25=161.2
ДИСЕРТАЦІЯ
ЛІНГВІСТИЧНА ВІДНОСНІСТЬ
ФІЛОСОФСЬКИХ ТЕРМІНІВ
ТА ЇХ ПЕРЕКЛАДНИХ ЕКВІВАЛЕНТІВ
Спеціальність 10.02.15 – загальне мовознавство
10.02.16 – перекладознавство
Подається на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
____________ Кудрявцева Н. С.
Науковий консультант _____________ доктор філологічних наук, професор
Єрмоленко Сергій Семенович.
Київ – 2018

ЗМІСТ
Анотація…………………………………………………………………………………2
Перелік умовних позначень…………………………………………………………..20
Вступ…………………………………………………………………………………...22
РОЗДІЛ 1. ГІПОТЕЗА ЛІНГВІСТИЧНОЇ ВІДНОСНОСТІ В СУЧАСНІЙ
КОГНІТИВНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ ТА ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВІ…....................37
1.1. Теоретико-методологічні проблеми дослідження лінгвістичної відносності в
межах когнітивного підходу до мови…………………………………………..38
1.1.1. Лінгвістична відносність: варіанти інтерпретації………………………39
1.1.2. Прояви уорфіанського ефекту в основних когнітивних доменах:
структурна відносність………………………………………………………….49
1.1.2.1. Домен простору…………………………………………………..58
1.1.2.2. Домен часу………………………………………………………..62
1.1.2.3. Домен руху………………………………………………………..65
1.1.2.4. Домен причини…………………………………………………...67
1.2. Проблема перекладності в світлі лінгвістичного релятивізму…………………....72
1.3. Лінгвістична відносність на дискурсивному рівні: онтологічні категорії
філософії………………………………………………………………………….85
Висновки до розділу 1………………………………………………………………...98
РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФІЛОСОФСЬКОЇ
ТЕРМІНОЛОГІЇ В КОГНІТИВНО-РЕЛЯТИВІСТСЬКОМУ І
ТРАНСЛЯТОЛОГІЧНОМУ АСПЕКТАХ……………………………………104
2.1. Універсальне та варіативне в мисленні і мові………………………………...105
2.2. Лінгвокогнітивні засади міжмовного концептуального варіювання………..115
2.2.1. Конструювання значення і ментальні конструкти…………………….115
2.2.2. Методика лексичних концептів і когнітивних моделей у
діахронічному вимірі…………………………………………………………...121
2.3. Стосунок методики лексичних концептів і когнітивних
моделей до теорії концептуальної метафори і семантики фреймів………....131
Висновки до розділу 2……………………………………………………………….135
17
РОЗДІЛ 3. КОНСТРУЮВАННЯ ЗНАЧЕННЯ ФІЛОСОФСЬКИХ ТЕРМІНІВ У
ДАВНІХ І СУЧАСНИХ МОВАХ: МЕНТАЛЬНІ КОНСТРУКТИ У
ФРЕЙМАХ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ…………………………………………………139
3.1. Концептуальна організація категорії простору……………………………….140
3.1.1. Концептуальні структури номінативної бази
давньоіндійських позначень простору………………………………………..142
3.1.2. Концептуальні структури номінативної бази
грецьких позначень простору…………………………………………………153
3.1.3. Концептуальні структури номінативної бази
латинських позначень простору………………………………………………158
3.1.4. Концептуальна структура номінативної бази
німецького позначення простору……………………………………………..163
3.1.5. Концептуальні структури номінативної бази
слов‘янських позначень простору…………………………………………….165
3.2. Концептуальна організація категорії часу…………………………………….171
3.2.1. Концептуальні структури номінативної бази
давньоіндійських позначень часу……………………………………………..172
3.2.2. Концептуальні структури номінативної бази
грецьких позначень часу……………………………………………………….176
3.2.3. Концептуальна структура номінативної бази
латинського позначення часу………………………………………………….180
3.2.4. Концептуальні структури номінативної бази
германських позначень часу…………………………………………………...184
3.2.5. Концептуальні структури номінативної бази
слов‘янських позначень часу…………………………………………………..189
3.3. Концептуальна організація категорії руху…………………………………….199
3.3.1. Концептуальна структура номінативної бази
давньоіндійського позначення руху…………………………………………..200
3.3.2. Концептуальні структури номінативної бази
грецьких позначень руху………………………………………………………203
18
3.3.3. Концептуальна структура номінативної бази
латинського позначення руху…………………………………………………207
3.3.4. Концептуальна структура номінативної бази
німецького позначення руху…………………………………………………..212
3.3.5. Концептуальні структури номінативної бази
слов‘янських позначень руху……………………………………………….....216
3.4. Концептуальна організація категорії причини………………………………..224
3.4.1. Концептуальна структура номінативної бази
давньоіндійського позначення причини……………………………………...226
3.4.2. Концептуальна структура номінативної бази
грецького позначення причини…………………………………………….....232
3.4.3. Концептуальна структура номінативної бази
латинського позначення причини………………………………………….....237
3.4.4. Концептуальна структура номінативної бази
німецького позначення причини……………………………………………...241
3.4.5. Концептуальна структура номінативної бази
слов‘янських позначень причини…………………………………………......244
3.5. Концепція мовнофілософської картини світу як реалізація
уорфіанського ефекту на рівні дискурсу ……………………………………..249
3.5.1. Мовні ідеології та діалектика структурної і дискурсивної
відносностей ……………………………………………………………………251
3.5.2. Мовнофілософська картина світу на перетині
наївних та метафізичних уявлень про світ…………………………………....265
3.5.3. Роль метафоризації в створенні мовнофілософської картини світу….271
3.6. Філософські картини світу на тлі давніх і сучасних мов…………………......277
3.6.1. Давньоіндійська мовнофілософська картина світу…………………....281
3.6.2. Мовнофілософська картина світу періоду античності…………………..288
3.6.3. Латинська мовнофілософська картина світу…………………………..296
3.6.4. Мовнофілософські картини світу в термінах сучасних мов………….303
Висновки до розділу 3……………………………………………………………....317
19
РОЗДІЛ 4. ПЕРЕКЛАД ФІЛОСОФСЬКИХ ТЕРМІНІВ У КОГНІТИВНОРЕЛЯТИВІСТСЬКОМУ КОНТЕКСТІ……………………………………....326
4.1. Лінгвокогнітивний різновид інтерпретаційного підходу до проблем
перекладу і поняття еквівалентності………………………………………….327
4.2. Теоретико-методологічні засади перекладу філософських термінів
в аспекті лінгвістичної відносності…………………………………………...341
4.2.1. Мовно-культурна специфічність філософського твору……………....342
4.2.2. Когнітивно-ономасіологічний підхід до перекладу
філософських термінів………………………………………………………....347
4.2.2.1. Типологія проблем перекладу і тенденції їх розв‘язання……351
4.2.2.2. Когнітивно-ономасіологічні параметри відтворення
філософської термінології………………………………………………353
4.3. Герменевтична модель перекладу філософських термінів…………………..364
4.3.1. Герменевтика як загальний підхід до перекладу.……………………..365
4.3.2. Координати процесу трансфокації в герменевтичній моделі
перекладу філософських термінів…………………………………………….370
4.3.3. Способи відтворення філософських термінів у межах
герменевтичної моделі…………………………………………………………382
Висновки до розділу 4……………………………………………………………….395
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………….400
Список використаних словників……………………………………………………411
Список використаної літератури……………………………………………………414
Список філософських першоджерел та джерел ілюстративного матеріалу……..456
Додаток А…………………………………………………………………………….464

Список литературы

ВИСНОВКИ
Теоретико-методологічна перспектива вивчення мови, надана
лінгвістичною відносністю, належить до найсуттєвіших у дослідженні
взаємозв‘язків мови, мислення й досвіду, ролі мови в процесах пізнання, а також
її посередництва в когнітивному і культурному розвитку та формуванні образу
навколишнього світу. Припущення про вплив мови на поняттєву систему людини,
наслідком чого постає часткова або навіть повна відсутність збігу способів
осягнення дійсності носіями різних природних мов, має значення не тільки для
теорії мови, але й для прикладних галузей мовознавства і насамперед теорії та
практики перекладу.
Демонструючи дві невід‘ємні риси, що є властивими будь-якій
далекосяжній науковій гіпотезі – простоту і фундаментальність – теорія
лінгвістичної відносності сьогодні не має єдиного загальноприйнятного варіанта
визначення, адже вона існує не як питання, що потребує однозначної відповіді, а
радше як загальнонаукова, і навіть світоглядна настанова, що об‘єднує як
дослідників мови, так і психологів, антропологів, культурологів, філософів,
перекладознавців і перекладачів. В її кожному окремому трактуванні завжди
йдеться про те, що певні властивості мови обумовлюють способи репрезентації
дійсності в мисленні індивіда, що відбиває початкову ідею Б. Уорфа про різне
«членування» мовами світу і відповідний вплив на невербальне мислення і
поведінку їх носіїв.
Засвідчений низкою широкомасштабних антропологічних і
психолінгвістичних досліджень, цей вплив найвиразніше виявляється при
осмисленні таких досвідних сфер, які кодуються всіма мовами світу саме тому,
що стосуються базового, а отже, оцінюваного як універсального, рівня людського
досвіду. При цьому дослідниками вже було виявлено концептуальну
варіативність, що фіксує різноманіття наївних уявлень про простір, час, рух і
причину, і з необхідністю відображається на наступному, після структурного –
дискурсивному рівні. У свою чергу, вже на цьому останньому рівні відбувається
401
вивчення того, як саме ті чи інші способи дискурсивного вживання відповідних
позначень (дискурсивні практики) обумовлюють розуміння іменованих ними
абстрактних понять. Є підстави вважати, що саме про це свідчать наслідки
здійсненого в нашій роботі аналізу конкретного мовного матеріалу, аналізу,
метою якого було дослідження взаємозв‘язків між уживаними у філософському
дискурсі термінологічними позначеннями та асоційованими з ними
концептуалізаціями, з одного боку, і, з іншого, розумінням простору, часу, руху і
причини як онтологічних філософських категорій. Однак перш ніж безпосередньо
перейти до цих наслідків, слід нагадати, що релятивність деяких із зазначених
категорій вже була засвідчена в межах точних і природничих наук: приміром,
звичний для нашого уявлення тривимірний «порожній» простір є лише однією з
геометричних концепцій, а час виявляється залежним від нашої нейрофізіології і
плине з різною швидкістю для різних спостерігачів. Відкриття постійної
швидкості світла для будь-якого спостерігача незалежно від його руху привело до
створення теорії відносності і відмови від ідеї єдиного абсолютного часу. Таким
чином, один із висновків нашого дослідження стосується не лише впливу
конкретних природних мов на осмислення філософських категорій, а й
зумовлення цими мовами розуміння відповідних природничо-наукових понять,
що, як наслідок, виявляється у до певної міри скерованому мовою розвитку
західноєвропейської наукової думки.
Подібні висновки не суперечать аксіомам когнітивного підходу до мови,
згідно з якими мовні структури здатні впливати на зміст і організацію
співвідносних поняттєвих систем. Водночас, спільність людських механізмів
перцепції, а також принципів категоризації зовнішньої дійсності забезпечує
наявність універсальних поняттєвих утворень, притаманних носіям різних мов.
Парадигма сучасної когнітивної лінгвістики, у межах якої розгортається
здійснений нами аналіз внутрішньої форми обраних термінологічних позначень, у
своїй гумбольдтіанській (і потебнянській) спрямованості дозволяє нам не тільки
продемонструвати те, в який спосіб різні природні мови відрізняються способами
вираження абстрактних понять простору, часу, руху і причини, а й відтворити
402
поняттєвий рівень філософського онтологічного дискурсу, розвинутого на тлі і за
посередництва різних мов. Властиве лінгвокогнітології розуміння значення слова
як «значеннєвого потенціалу», тобто сукупності пов‘язаних асоціацій, що
складають «місце доступу» до поняттєвої системи людини, уможливлює вихід на
рівень ментальних репрезентацій, відтворених нами у вигляді когнітивних
моделей. Описане в такий спосіб енциклопедичне значення розглянутих термінів
конкретизується в межах дотичних філософських контекстів, що його (значення)
на поняттєвому рівні ми структуруємо у вигляді фреймів інтерпретації. Наслідком
цього є те, що навіть за умови співвідношення термінів-відповідників з набором
тотожних когнітивних моделей лише одна з цих моделей, відмінна у випадку
кожного терміна, пов‘язується з цим терміном у конкретно-мовному контексті
його вживання. Це «фреймове значення» терміна є підґрунтям, як було показано, і
того осмислення позначеної ним категорії, що вибудовується у цілу філософську
концепцію простору, часу, руху або причини, розвинуту в контексті розглянутих
нами природних мов.
Саме в окресленому розумінні значення полягає засаднича відмінність
сучасного лінгвокогнітивного підходу від попереднього, соссюріанського, згідно
з яким слова уявляються акуратними «пакунками» значень, відкривши які, можна
завжди з‘ясувати точно встановлене і наперед «зібране» значення слова. У
дотримуваному нами підході це «словникове» значення неможливо виділити з
енциклопедичного, адже знання про те, що слова означають, є невід‘ємним від
знання особливостей їх вживання. Отже, значення не виникає заздалегідь, а
конструюється на поняттєвому рівні, і мова не містить значення сама в собі, а
лише підказує напрямки його конструювання.
Ствердження енциклопедичності значення, яке не існує автономно, а є
невіддільним від інших форм знання, як і уявлення про слово як «точку доступу»
до великих сховищ інформації в людській свідомості – усе це актуалізує такі
поняття як «перспектива», «суб‘єктивність» і «точка зору», не характерні для
традиційних структуралістичних підходів. В аспекті перекладу це відбивається у
визнанні існування «ефекту спостерігача», що у погляді на переклад акцентує
403
саме процес, а не продукт відтворення. Так у центрі уваги опиняється когнітивна
організація особистості перекладача та його особлива роль як посередника в
міжкультурній комунікації. Усвідомлення засадничої невизначеності перекладу (а
також лише відносної можливості повного перекладу як такого), що витікає із
заперечення стабільності абстрагованого значення слова в соссюріанському сенсі,
передбачає можливість однакової прийнятності декількох перекладацьких
інтерпретацій, різних варіантів перекладу, які можуть вважатися правильними,
підґрунтям чого є розуміння перекладачем суб‘єктивності власного сприйняття.
У стосунку до перекладу філософських термінів, чия специфіка
визначається релевантністю врахування їх генетичних зв‘язків, їхньою
багатозначністю й абстрактністю позначених ними явищ, найбільш ефективною
стратегією подолання невизначеності є така, що починається з прояснення їх
внутрішньої форми. Діяльність перекладача як інтерпретатора, який працює на
засадах герменевтичного підходу, буде тією мірою продуктивною, наскільки він
буде спроможним поєднати лінгвокогнітивний підхід до аналізу внутрішньої
форми, з одного боку, і, з іншого, належний рівень дотичних до контексту
вживання терміна історико-філософських знань. Таким чином, визначальною у
перекладі філософських термінів виявляється здатність до послідовної зміни
фокусу – тобто перехід від мови (слово на тлі його генетичних зв‘язків) на рівень
поняття (когнітивна модель), а потім у дискурс філософії (фрейм інтерпретації),
щоб знову ввійти в площину конкретної природної мови.
Стверджена в такому підході наявність тісного зв‘язку між формою і
значенням виключає еквівалентність між перекладом і оригіналом у традиційному
сенсі. У випадку відтворення філософських термінів еквівалентність постає
ідеалом, до якого слід прагнути, усвідомлюючи герменевтичну відстань між
термінами, зумовлену мовно-культурною специфічністю асоційованих з ними
концептуальних структур. Зважаючи на особливу значущість для філософії
посередництва мови, а також неминучу суб‘єктивність перекладацької
інтерпретації, логічним висновком щодо перекладу філософських термінів є
твердження про те, що цілковитої еквівалентності на поняттєвому рівні лише
404
зрідка можна досягнути, натомість цілком можливими є випадки неперекладності.
Таким чином, лінгвістична відносність, що на її тлі розглядаються в нашій роботі
проблеми перекладу філософської термінології, експлікує специфічні особливості
їх відтворення іншими мовами і водночас отримує необхідне емпіричне
підтвердження як гіпотеза про закарбований у природній мові унікальний
філософський погляд на світ.
У цілому проведене нами дослідження надає змогу зробити низку важливих
висновків:
1. Сучасний статус лінгвістичної відносності як наукової проблеми
докорінним чином відрізняється від її статусу в лінгвістиці XX ст. Із піддаваного
значним сумнівам і навіть заперечуваного (в генеративній лінгвістиці)
припущення лінгвістична відносність сьогодні перетворилася на масштабний
лінгвістичний психо-антропологічний проект, що являє собою окрему течію
теоретико-експериментальних досліджень, відому як «неоуорфіанство». Її
найвагомішими наслідками є не тільки демонстрація того, що класичний принцип
Б. Уорфа є цілком достовірним. Це насамперед доведення впливу мови на
когнітивний апарат індивіда, який виявляється в специфічному структуруванні
паттернів мислення відповідно до структур конкретних природних мов. При
цьому в релятивістських дослідженнях з необхідністю визнається наявність
універсального рівня ментального кодування, який забезпечує взаємопорозуміння
між носіями структурно різних природних мов, можливість опанування цих мов, а
також можливість перекладу. Уорфіанський ефект спостерігається на вищому
поняттєвому рівні, котрий виступає підґрунтям нашого повсякденного мислення,
яке «прирощується» завдяки конкретній природній мові. Таким чином,
лінгвістична відносність евентуально становить феномен дискурсу і властивого
різним типам дискурсу слововживання.
2. Спираючись на лінгвокогнітивні засади вивчення ономасіологічного
варіювання, ми розглядаємо досліджувані нами різномовні позначення простору,
часу, руху і причини як репрезентанти відмінних способів розуміння зазначених
явищ носіями різних природних мов. З огляду на подальший розвиток у даних
405
позначень термінологічної функції у межах філософського дискурсу, де вони
іменують категорії онтології, слід також вважати, що фіксоване
загальнонародними мовами наївне осмислення зазначених явищ складає
фундамент філософських концепцій про сутності простору, часу, руху й причини.
Можливість такого висновку, як і необхідність застосування концептуального
аналізу до внутрішньої форми досліджуваних термінологічних позначень,
підтверджується фактом їх безпосередньої належності до семантичної системи
загальнонародної мови, що і становить семантичну основу їх (термінів) існування.
Через це, для лексики з філософсько-категоріальним значенням не є характерною
втрата своєї морфемно-семантичної внутрішньої форми, як це відбувається в
термінів, які утворені за допомогою переносу значень. Це робить цілком
можливим вихід на дискурсивний рівень відносності і розгляд даних позначень як
репрезентантів зумовлених мовою абстрактних понять, що є ключовими для
онтологічного філософського дискурсу.
3. Здійснений концептуальний аналіз внутрішньої форми досліджуваних
термінологічних позначень, який полягав у застосуванні методології лексичних
концептів і когнітивних моделей у діахронічному вимірі, виявляє вихідну
концептуалізацію, пов‘язану з осягненням простору, часу, руху і причини як
абстрактних явищ, і становить підґрунтя для розвитку наївних уявлень про них.
Цілком імовірно (зокрема, це доводять деякі попередні дослідження), на
синхронному зрізі розглянуті терміни виявляють асоціацію з ширшим спектром
когнітивних моделей. Водночас, у межах цієї роботи значущим є встановлення
тієї репрезентації, що безпосередньо відбилася на рівні філософського дискурсу.
Підтвердженням ефективності застосованого нами методу стала відповідність
відтворених репрезентацій філософським контекстам, в яких зазначені терміни
вжито в тих самих значеннях, що були сконструйовані нами в ході аналізу у
вигляді конкретно-мовних когнітивних моделей.
4. Відповідно до фреймової організації поняттєвої системи людини,
виявлені концептуалізації категорій простору, часу, руху й причини, утілені в
обраних природних мовах, слід розглядати як цілісні інформаційні структури, що
406
на рівні філософського дискурсу набувають характеру мовнофілософських картин
світу. Звернення до внутрішньої форми відповідних термінологічних позначень
дозволяє не тільки виявити ті категорії, що задають перспективу інтерпретації в
межах кожної конкретно-мовної філософської картини, а й визначити ті
концептуальні метафори, які генерують мовно-культурні метафізичні уявлення,
репрезентуючи їх основоположні світоглядні мотиви. Зіставлення відтворених
нами фреймів інтерпретації із співвідносними аспектами наукової картини світу
дозволяє говорити про філософський світогляд як про джерело наукових
концепцій, розвинутих на засадах мовно/культурно-специфічних уявлень про світ.
5. У запропонованому нами підході філософський термін постає як
єдність звучання і сенсу, тобто як те, що Г.-Ґ. Ґадамер свого часу назвав «ideales
Sprachgebilde» (ідеальний мовний образ), що має особливе значення для питання
про можливість його відтворення іншою мовою. Разом з тим, задіяні нами в
дослідженні цієї проблеми принципи лінгвокогнітивного перекладознавства
передбачають, що в процесі перекладу вихідної номінації відтворенню підлягає не
її мотиваційна ознака, але асоційована з цією номінацією когнітивна модель,
наявність лексичного вираження якої в цільовій мові цілком можна вважати
критерієм поняттєвої еквівалентності. Саме специфічність концептуальної
структури робить неперекладними деякі з термінів філософії. У таких випадках
йдеться про те, що жоден з наявних відповідників такого терміна в інших мовах
нездатний охопити всі його смислові аспекти, що свідчить про незбіжність
одиниць саме на поняттєвому рівні. При цьому слід також зважати на те, що
разом із заміною вихідної мотиваційної ознаки може відбутися і заміна
асоційованої з нею концептуальної структури, що означає введення до контексту
перекладу нової когнітивної моделі, а отже, підміну оригінального
мовно/культурно-специфічного поняття іншим поняттям, властивим мові
перекладу.
6. Розроблена нами у межах лінгвокогнітивного підходу герменевтична
модель виявляється найефективнішим шляхом перекладу термінів філософії, адже
вона бере до уваги як внутрішню форму оригінальної одиниці, систему
407
співвідносних із нею у внутрішньомовному і міжмовному ракурсах понять, так і
той «спосіб бачення» іменованого об‘єкта, процесу чи явища, репрезентантом
якого виступає конкретно-мовний філософський термін. Різноманітні способи
перекладу термінів, застосовані в герменевтичній моделі, отримують, з огляду на
необхідність досягнення еквівалентності на поняттєвому рівні, уточнення, а
найбільш доцільними зі способів перекладу, зважаючи на можливість практичної
реалізації, визнаються супровідний коментар і гіпертекст.
Узагальнюючи схарактеризовані вище наслідки здійсненого в нашій роботі
дослідження фактичного матеріалу, можна сказати, що в теоретичному плані ці
знахідки свідчать про наявність залежності між філософсько-онтологічним
світоглядом і семантичними системами конкретних природних мов, що
безпосереднім чином пов‘язується з принципом лінгвістичної відносності, адже
обрані для аналізу мови подекуди радикально відрізняються тим, як саме
розглянуті категорії структуруються на поняттєвому рівні. У методологічному
стосунку ці наслідки демонструють доцільність, при формулюванні
дослідницьких завдань у відповідній предметній сфері, розгляду внутрішньої
форми слова в контексті етимологічних гнізд. Ще один теоретико-методологічний
висновок, підстави для якого надає лінгвокогнітивне спрямування виконаного
дослідження, полягає в тому, що при перекладі тих чи інших філософських
термінів у тому чи іншому комунікативно-функціональному контексті доцільною
була б така дослідницька практика, яка брала б до уваги, з одного боку,
мотиваційну ознаку і пов‘язаний з нею ментальний конструкт (тут було б
бажаним урахування максимальної кількості генетичних еквівалентів), а з іншого,
всю систему співвідносних з цими термінами інших слів і понять, включно з тими
смисловими шарами, що залучають до себе факти їх уживання в конкретних
текстах тих чи інших філософів та відповідних філософських традицій.
Ще один загальніший висновок стосується того, що разом із
невизначеністю, переклад філософських термінів має характер інтерпретації, що,
як суб‘єктивне, індивідуально-особистісне сприйняття, передбачає як
множинність можливих рецепційних смислів, а отже, і варіантів перекладу, так і
408
реалізацію творчого підходу, за якого переклад уможливлюється як процес і для
перекладача, і для реципієнта. Якщо перекладач не приховує ті місця, що
сприяють невизначеності, намагаючись через них оприявнити сутність
схопленого словом специфічного погляду на світ, то це уможливлює розуміння
того, чому саме в оригіналі використовується це слово, а не будь-яке інше, і якою
саме мірою воно є відтворюваним на іншому мовному тлі.
Спираючись на проведене дослідження, можна також сказати, що факт
існування людини в постійному оточенні мови передбачає наявність певного
кумулятивного ефекту з боку мовного впливу. Якщо той чи інший спосіб мовного
кодування, актуалізований до сприйняття відповідного явища, впливає на його
невербальну репрезентацію і запам‘ятовування, то, зважаючи на кумулятивний
ефект від частотності його використання, певний конкретний спосіб вербалізації
стає вирішальним в аспекті пов‘язаних з іменованим явищем когнітивних
процесів і дій. Звичайно, для будь-якої мови характерна значна варіативність у
можливих способах кодування репрезентацій, і тому замість єдиної і стрункої
«картини світу» її носіям властиві багатогранні і різноманітні ментальні
«репертуари». У той самий час, ураховуючи пріоритетність одного способу
вербалізації перед іншими в межах конкретного дискурсу тією чи іншою мовою,
цілком можливо, як і доводить наше дослідження, очікувати, що саме пов‘язана з
цим способом репрезентація визначатиме сприйняття і осмислення відповідного
явища на конкретному дискурсивному рівні.
Доречно, на наш погляд, також відзначити, що в світлі отриманих
результатів дістає подальший розвиток і конкретизацію висловлена
Л. Вітґенштайном думка про зв‘язок семантики слова і дискурсивного контексту
висловлювання. Якщо знати значення слова означає бути обізнаним із
контекстами його вживання, сприйняття асоційованої зі словом у даних
контекстах репрезентації й означатиме володіння знанням про значення цього
слова. При цьому важливо зауважити, що ще одним обов‘язковим членом цього
співвідношення між словом і дискурсом виявляється внутрішня форма, яка постає
механізмом поєднання плану змісту і плану вираження. У випадку термінів
409
філософії внутрішня форма виявляється саме тим, що скеровує нас до тієї
репрезентації, яка безпосередньо реалізується на рівні дискурсу.
Цей висновок виявляє значущість і в стосунку до концепції О. О. Потебні
про співвідношення двох внутрішніх форм – слова і тексту, згідно з якою саме
слово опосередковує співвідношення словесної і текстуальної форм.
Філософський дискурс як «гра» за певними правилами, що реалізує конкретні
стратегії побудови взаємозв‘язків між словами і текстом через їх внутрішню
форму, являє собою особливу систему комунікації (пор. висновок з аналізу мови
філософських текстів, здійсненого С. С. Авєрінцевим, який зазначає, що
формування мови філософії являло собою ніщо інше, як гру слів, звичайних слів
загального вжитку, зрозуміти нові значення яких можливо або через знання їх
етимологічних зв‘язків з оточуючими словами, або ж аналізуючи їх внутрішню
форму [47]). Розглянутий під таким кутом в аспекті перекладу, філософський
дискурс при його відтворенні іншими мовами вимагає обов‘язкового врахування
цих правил, адже їх нехтування призводить до виходу за межі конкретної «гри», а
отже, неминучою є значна змістова втрата в перекладі. Переклад у такому
випадку і сам постає як унікальна семіотико-інтерпретаційна гра, метою якої є
перевираження оригіналу засобами мови перекладу як на рівні семантики, так і на
поняттєвому рівні. Філософ, автор оригіналу, при цьому часто є настільки
непересічним гравцем, що переклад його творів виявляється річчю доволі
умовною, а його філософську мову краще за все можна схарактеризувати в
термінах саме того, що не піддається перекладу.
Варто також додати, що викладене в нашій роботі дозволяє по-новому
оцінити ідею польських етнолінгвістів про повсякденний стиль мови як основу
стильової ієрархії, адже виявлене нами відображення міфологізму повсякденного
мовлення не тільки у філософських, а і в деяких природничо-наукових видах
дискурсу свідчить, що роль побутово-повсякденної мови з властивими їй
образами світу у виникненні та розвитку вторинних моделюючих систем не є суто
«формальною», тобто не зводиться до того, щоб слугувати лише планом
410
вираження для даних систем, детермінуючи натомість певні істотні риси цих
останніх.
У цілому, як видається, проведене нами дослідження дає підстави вважати,
що вивчення внутрішньої форми лексичних одиниць у когнітивнорелятивістському контексті дозволяє нам глибше розуміти значення мови як
посередника між людиною і світом, а також як засобу його розуміння і пізнання.