Бриська Орислава Ярославівна Микола Зеров як критик та теоретик перекладу

Краткое описание

Бриська Орислава Ярославівна, асистент кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Гри­горія Кочура Львівського національного університету імені Івана Франка: «Микола Зеров як критик та теоретик перекладу» (10.02.16 - перекладознавство). Спецрада
у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Львівський національний університет імені Івана Франка
Міністерство освіти і науки україни
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки україни
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
БРИСЬКА ОРИСЛАВА ЯРОСЛАВІВНА
УДК [82.02:811.161.2'255.4]–051Зеров
ДИСЕРТАЦІЯ
МИКОЛА ЗЕРОВ ЯК КРИТИК ТА ТЕОРЕТИК ПЕРЕКЛАДУ
10.02.16 – перекладознавство
03 – гуманітарні науки
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
(доктора фіолософії)
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
____________ О.Я. Бриська
Науковий керівник: Дзера Оксана Василівна, кандидат філологічних наук,
доцент
Львів – 2017

ЗМІСТ
ВСТУП ……………………………………………………………………….. 19
РОЗДІЛ 1. ПЕРЕКЛАД ЯК КУЛЬТУРОТВОРЕННЯ В КОНЦЕПЦІЇ
МИКОЛИ ЗЕРОВА ……………………………………………………………. 24
1.1. Методологічна основа дослідження ………………………………. 24
1.2. Культуротворення як основа перекладознавчої концепції
М. Зерова ………………………………………………………………... 42
1.3. Особливості формування перекладознавчої концепції М. Зерова в
межах неокласичного дискурсу ………………………………………... 52
Висновки до розділу 1 …………………………………………………………... 72
РОЗДІЛ 2. ОСНОВИ ПЕРЕКЛАДОЗНАВЧОЇ КОНЦЕПЦІЇ МИКОЛИ
ЗЕРОВА …………………………………………………………………………. 76
2.1. Критика перекладу в науковому доробку М. Зерова …………….. 76
2.1.1. Функції критики перекладу М. Зерова …………….............. 81
2.2. Перекладна література в історико-літературних працях М. Зерова 89
2.3. Напрацювання М. Зерова в жанрології перекладу………………... 100
2.3.1. Жанр власне перекладу у перекладознавчій концепції
М. Зерова ………………………………………………………….. 116
Висновки до розділу 2 ……………………………………………………........... 122
РОЗДІЛ 3. ПЕРЕКЛАДОЗНАВЧА КОНЦЕПЦІЯ МИКОЛИ ЗЕРОВА … 126
3.1. Напрацювання з методології та методики перекладу М. Зерова .... 126
3.2. Теорія перекладу Миколи Зерова…………………………………... 136
3.2.1. Декодування: цілісне прочитання оригіналу………………. 136
3.2.2. Кодування: суб’єктивне прочитання оригіналу……………. 145
3.1.2.1. Загальні інваріантні та варіантні особливості
тексту ………………………………………………………... 148
3.1.2.2. Оказіональні інваріантні та варіантні особливості
тексту……………….................................................................. 153
Висновки до розділу 3…………………………………………............................. 168
18
РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ МЕТОДУ ПЕРЕКЛАДУ М. ЗЕРОВА …….. 172
4.1. Переклади творів римської літератури ……………………………. 172
4.2. Переклади творів періоду романтизму ……………………………. 185
4.3. Переклади творів періоду неокласицизму та символізму ………... 209
Висновки до розділу 4 ……………………………………………….................... 219
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………….. 220
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………….................. 225
ДОДАТКИ ………………………………………………………………………. 250
Додаток А ………………………………………………………………………... 250
Додаток Б……………………………………………………………...................... 253
Додаток В………………………………………………………………………… 263
Додаток Д………………………………………………………………………… 270
19
ВСТУП
Дисертацію присвячено дослідженню перекладознавчої концепції М. Зерова на
основі його науково-критичного доробку та перекладів.
Діяльність М. Зерова розгорнулась у знаковий для історії української культури
період, коли переклад виконував визначальну функцію у розширенні національної
лінгвопоетики. За відомих сумних обставин неокласик спромігся змінити панораму
української літератури ХХ ст., оновити мову і стилістичні ресурси української поезії –
і оригінальної, і перекладної. Доробок М. Зерова став одним із виявів
культуротворення, а його позиція щодо перекладу виявилась далекоглядною.
Доробок М. Зерова довгий час залишався відомим лише обмеженому колу
інтелектуалів, а тривала заборона згадувати ім’я унеможливлювала ознайомлення з
його різнобічною творчістю. Після її зняття спостерігаємо помітне зацікавлення
науковим та творчим доробком вченого. З’явилися праці про літературознавчу
діяльність М. Зерова (В. Брюховецький, С. Білокінь), його роль в історії української
традиції перекладу (Г. Кочур, Р. Зорівчак, В. Івашко, Л. Коломієць, М. Москаленко,
М. Новикова, А. Содомора, М. Стріха, М. Сулима, О. Чередниченко, Д. Павличко,
Т. Шмігер та ін.), епістолярну спадщину (Г. Кочур, С. Зерова, М. Зубрицька,
В. Мельник та ін.).
Актуальність теми дослідження зумовлено потребою комплексного
дослідження усього доступного на сьогодні друкованого й недрукованого науковокритичного та перекладацького доробку М. Зерова, щоб виявити головні складові
його перекладознавчої концепції, історично знакової для творення української
традиції перекладу зокрема та з погляду культуротворення загалом. Адже, після
арешту, соловецького ув’язнення та розстрілу, в умовах теорору, гонінь та заборон, не
могло бути й мови про досілдження доробку М. Зерова, у тому числі як перекладача і
перекладознавця.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
дослідження виконано в межах наукової теми кафедри перекладознавства і
контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура Львівського національного
20
університету імені Івана Франка “Актуальні питання англо-українського перекладу на
початку ХХІ сторіччя” (Номер державної реєстрації 0114U000868) та держбюджетної
теми “Дослідження перекладацьких поглядів Григорія Кочура та використання їх у
практиці сучасного українського художнього перекладу” (номер державної реєстрації
0103U001874), які затвердило Міністерство освіти і науки України.
Мета дисертації – провести системний аналіз праць М. Зерова з історії
української літератури, критики та теорії перекладу, щоб з’ясувати головні принципи
його перекладознавчої концепції та її втілення у перекладацькій практиці.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
– зробити огляд діяльності М. Зерова як неокласика у царині української
культури загалом та перекладу зокрема;
– випрацювати основні принципи методології дослідження перекладознавчої
концепції М. Зерова;
– охарактеризувати жанри та функції критики перекладу М. Зерова на основі
його критико-теоретичних праць;
– окреслити провідні положення теорії перекладу М. Зерова і визначити головні
ознаки його перекладознавчої концепції;
– довести збалансованість перекладу М. Зерова, орієнтованого на відтворення
провідних текстових й позатекстових особливостей оригіналу, з одного боку, та
формування естетики читача та його культури – з іншого, і взаємозумовленість цих
процесів;
– визначити чинники представлення перекладної літератури в істориколітературних та літературознавчих працях М. Зерова;
– з’ясувати внесок М. Зерова в жанрологію перекладу;
– проаналізувати перекладацький метод М. Зерова на основі його перекладів із
різних літератур.
Об’єкт дослідження – критика, теорія та історія перекладу в концепції
М. Зерова.
Предметом дослідження є особливості перекладознавчої концепції М. Зерова
та її функціонування у контексті розвитку української культури.
21
Матеріалом для дослідження стали розвідки з критики і теорії перекладу,
рукописні методологічні розробки, історико-літературознавчі дослідження та
переклади М. Зерова з різних мов.
Методи дослідження. Методологію дослідження зумовили основні завдання
розвідки. Для їх розв’язання застосовано історико-літературний,
лінгвокультурологічний, перекладознавчий, зіставний, лінгвостилістичний,
концептуальний і контекстуальний методи дослідження з елементами
герменевтичного, рецептивно-естетичного та структуралістського підходів.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що
– вперше обґрунтовано перекладознавчу концепцію М. Зерова на основі його
історико-літературознавчої, критико-теоретичної, педагогічної та практичної
діяльності;
– досліджено чинники формування поглядів М. Зерова як неокласика на
переклад й літературу загалом;
– комплексно досліджено неопубліковані розробки та нотатки М. Зеровалектора з предметів методологія і методика перекладу як частину перекладознавчої
концепції М. Зерова;
– обгрунтовано жанрову диференціацію перекладів у працях М. Зерова;
– виокремлено вектори впливу перекладознавчих поглядів М. Зерова на
сучасників та наступні покоління перекладознавців;
– простежено актуалізацію перекладознавчої концепції М. Зерова в його
перекладах.
Теоретичне значення дисертації полягає у поглибленні концепції критики та
теорії перекладу М. Зерова. Дисертація є певним внеском в історію українського
перекладознавства та перекладу завдяки багатовекторному підходу, визначає нове
бачення вимог до перекладу, історично зумовлені особливості жанрології та функцій
перекладу, зокрема його культуротворчу роль.
Практичне значення роботи. Спостереження й результати дослідження
можна використовувати в навчальному процесі: теоретичних і спеціальних курсах з
історії та теорії перекладу (зокрема, віршового перекладу, стилістики, інтерпретації
22
тексту); в науково-дослідній роботі студентів та при викладанні світової літератури;
при написанні історії українського художнього перекладу.
На захист винесено такі твердження:
1. Микола Зеров розглядає перекладацтво як невід’ємну частину формування
української культури та наголошує на його культуротворчій ролі.
2. Концепція перекладу М. Зерова – важливий компонент української
перекладацької традиції. В її основі закладено модель домінантного перекладу, яка
передбачає визначення ієрархічної будови тексту та естетичного стрижня першотвору
– домінанти, їхнє відповідне відтворення з метою естетично досконалої адаптації до
цільової культури, що сприяє засвоєнню серед читачів.
3. Праці М. Зерова вказують на стратегію узгодження загальних та
оказіональних інваріантних рис тексту для визначення методу перекладу, що сприяє
відтворенню художньо-естетичної домінанти та стилю першотвору й допомагає
створити цілісний твір.
4. Перекладацька настанова М. Зерова ґрунтується на традиції естетизації
національної своєрідності й авторської індивідуальності з урахуванням особливостей
рецепції перекладу в українській культурі та вихованням читача.
5. Огляд доробку М. Зерова-перекладача вказує на збалансованість підходу до
перекладу, де спостерігаємо дотримання принципів, поданих у критико-теоретичних
працях вченого, з одного боку, та орієнтування на доступність для цільового читача –
з іншого.
Апробація дослідження. Основні теоретичні положення й висновки
дисертації було апробовано на звітних конференціях викладачів Львівського
національного університету імені Івана Франка (Львів, 2005–2017 рр.); щорічних
наукових конференціях Наукового товариства імені Шевченка (Львів, 2005–2016 рр.);
наукових читаннях “Від Зерова до сьогодення” (Київ, 20–21 жовтня 2004 р.);
Всеукраїнській науковій конференціі “Українська перекладознавча традиція: історія,
методика, сучасні концепції”(Луцьк, 21–22 квітня 2005 р.); Всеукраїнській науковій
конференції “Григорій Кочур в контексті української культури другої половини ХХ
віку” (Львів, 14–15 жовтня 2005р.); XIV Міжвузівській науковій конференції молодих
23
учених “Наука і вища освіта” (Запоріжжя, 11–18 травня 2006р.); ХV Міжнародній
науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго “Мова і культура” (Київ, 19–23 червня
2006 р.); ІV Всеукраїнській науковій конференції “Актуальні проблеми
перекладознавства та методики навчання перекладу” (Харків, 19–20 квітня 2007 р.);
XVІ Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго “Мова і культура”
(Київ, 25–29 червня 2007 р.); Міжнародній науковій конференції “Класична філологія
на сучасному етапі” (до 70-річчя проф. Содомори А. О.) (Львів, 7–8 лютого 2008 р.);
Міжнародній науково-практичній конференції “Мови і світ: дослідження та
викладання” (Кіровоград, 27–28 березня 2008 р.); Всеукраїнській науковій
конференції “Літературно-мистецька генерація кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Родина
Рильських” (Київ, 6–7 жовтня 2011 р.); Вечорі вшанування пам’яті жертв
Сандормоху: до 75-річчя від дня Національної трагедії (Львів, 7 листопада 2012 р.);
Всеукраїнській науковій конференції “Григорій Кочур і українське перекладне
письменство” (Львів, 22–23 листопада 2013 р.); VIII Міжнародній науково-практичній
конференції “Міжкультурна комунікація: мова – культура – особистість” (Острог, 3–4
квітня 2014 р.).
Публікації. Результати роботи висвітлено у 19 наукових публікаціях. Із них
одинадцять наукових статей опубліковано у фахових наукових виданнях України,
чотири – у тезах доповідей, виголошених на наукових конференціях, три – в
іноземних виданнях (два з них належать до науковометричних баз).

Список литературы

ВИСНОВКИ
Праця М. Зерова в контексті неокласицизму була явищем не випадковим, а
продиктованим низкою чинників, серед яких – нові тенденції у світовій літературі,
суспільно-політична ситуація на українських теренах, зміна уподобань українського
читача, вироблення норм сучасної української мови, створення нових літературних
центрів. Новий підхід зумовлювали потреби утвердити національну ідентичність
української літератури, щоб вийти на рівень з іншими європейськими літературами та
якісно розширити полісистему української культури, зокрема, через перекладну
літературу.
Плідна праця передбачала звернення до джерел збагачення літератури через
переоцінку досягнень національної літератури та вивчення досвіду інших літератур.
Саме тому період з’яви перекладів античних авторів М.Зеров уважав початком
роботи групи, закликаючи до перекладання, чим показував його вагому роль у
цілеспрямованій праці над творенням нової полісистеми культури, поруч із
історикознавчою та критичною діяльністю. М. Зеров чітко окреслює актуальність
культурозорієнтованої тенденції в методології перекладу, яка виявляється у засвоєнні
іншомовних зразків як у формі перекладу, так і запозичень для вдосконалення
оригінальної творчості, що і є характерною ознакою періоду, коли перекладна
література в різних її виявах займає центральну позицію в літературній системі і
спонукає до її розширення.
Праці М. Зерова з історії нової української літератури були втіленням іншої
вимоги – критично та якісно переосмислити здобутки українських літературних
майстрів. Історичний нарис М. Зерова “Нове українське письменство” характеризує
українську літературу кінця ХVIII – поч. XIX ст. по-новому і становить, по суті,
спробу написати історію становлення нового українського перекладу. Новизною
дослідження та основою періодизації нової української літератури став стиль та його
зумовленість у історико-культурному контексті. Поштовхом до такого ракурсу
розгляду літератури ймовірно послужили семінари при Київському університеті під
керівництвом В. Перетца 1904–1914 рр., які відвідував М. Зеров разом із майбутніми
однодумцями-неокласиками.
221
Історія нової української літератури є водночас спробою написати історію
становлення нового українського перекладу. М. Зеров опирається на періодизацію, за
якою оригінальній літературі передує травестія і переклад. У межах періоду травестії
М. Зеров характеризує низку перекладних жанрів, розрізнення яких є однією з
актуальних перекладознавчих проблем сьогодення. Історичні розвідки М. Зерова
вміщують надзвичайно важливий матеріал з погляду методології аналізу перекладу,
адже головним поняттям, від якого відштовхується науковець, є передумови
виникнення й розвиток жанру тексту, а мову та читача вказано серед провідних
чинників.
У науковій діяльності М. Зеров активно звертається до критики. Методологія
критики перекладу вченого узгоджується з полісистемним підходом до розгляду
літератури. У критичних працях розрізняємо полісистему культури оригіналу,
цільової культури, систему літератури оригіналу, систему літератури перекладу й сам
твір як систему параметрів тексту у зіставленні оригіналу та перекладу. Розгляд
кожної із систем вважаємо окремим критерієм критики перекладу.
Жанрова різноманітність критичних робіт про переклад показує підвищений
інтерес у цій царині та окреслює його позицію як критика перекладу. Серед
критичних розвідок М. Зерова розрізняємо праці для власне читача та для фахового
читача, переважно за їхнім спрямуванням та інструментарієм дослідження.
Особливістю критичних праць для фахового читача є їхня спонукальна функція, яка
полягає у визначенні головних вимог та напрямів роботи перекладачів на основі
проаналізованих зразків перекладу. Характерною для критичних праць, спрямованих
на власне читача, з погляду полісистеми культури оригіналу та перекладу, системи
літератури оригіналу та перекладу, є низка їхніх функцій: історико-культурна,
пізнавальна, рецептивна та світоглядна.
Інтерпретативна функція критики перекладу М. Зерова є базовою, бо
призначена скеровувати тлумачення твору цільовим читачем. Обидві групи вміщують
інформацію, яка виконує оцінну функцію. Праці для власне читача оцінюють
переклад загалом, переважно за відповідністю до норм мови, стилю та ступенем
читабельності, тоді як праці для фахового читача оцінюють підхід до вибору методу
222
перекладу, його дотримання за головними текстологічними характеристиками, а
також виокремлюють критерії вибору тексту для перекладу.
Рецептивну функцію у працях для власне читача виконує фонова інформація,
яка формує сприйняття перекладного твору та його відповідну інтерпретацію. Таку ж
функцію виконує у працях для фахового читача дослідження рецепції перекладу в
діахронії та огляд різноманітних чинників, які впливали на нього.
Жанр власне перекладу М. Зеров тлумачить у працях різного спрямування, що
дає змогу простежити його еволюцію в українській літературі та перекладознавчій
концепції. Зважаючи на те, що жанр власне перекладу та українська літературна мова
на час діяльності перекладознавця активно розвиваються, виникає потреба підвищити
вимоги до перекладачів. Мета роботи над перекладом та її першопричини, на думку
М. Зерова, – надзвичайно вагомий аргумент у належному визначенні методу
перекладу. М. Зеров визнає різні можливі підходи: переклад для себе і переклад для
культури, про що свідчать його критико-теоретичні праці та перекладацький доробок.
М. Зеров визначає адекватність перекладу як відповідність змістових та
жанрово-стилістичних особливостей оригіналу та перекладу. Окрім цього, у працях
М. Зерова чітко простежуємо методологічне розрізнення процесу й результату
перекладу. Виявлено певну систему теоретичних міркувань щодо окремих етапів
процесу перекладу, які диференціюємо як декодування та кодування. Перший
науковець розглядає як процес цілісного прочитання, тобто визначення інваріантних
та варіантних особливостей першотвору, другий – як процес суб’єктивного
прочитання, тобто власної інтерпретації означеної ієрархії особливостей оригіналу із
врахуванням поетики перекладу та перекладача. В основі цілісного прочитання є
визначення естетичного стрижня першотвору як унікальної художньої деталі певного
твору, цілої творчості автора чи навіть літературного напряму; та периферійних
деталей, що можуть зазнавати різних трансформацій чи повного редукування. Як
результат, відбувається вибір методу перекладу, визначення способів відтворення
ієрархії текстових і позатекстових особливостей першотвору. На етапі кодування
визначальними вчений називає високу майстерність, ерудованість і поетичний хист
перекладача у відтворенні особливостей оригіналу за попередньо визначеною
223
ієрархією й обраним методом перекладу, які в результаті наділяють переклад мірою
естетизму, достатньою для його культуротворчої функції.
Виявлено сукупність критеріїв, характерних для неокласичного підходу у
виборі творів для перекладу: канонічність в національній і світовій літературних
системах, визначальна роль у творчості певного автора, його непересічне естетичне
наповнення, представлене виражальними чи змістовими особливостями твору.
У перекладацькому доробку М. Зерова розрізняємо три великі групи:
1) зразки римської літератури (зокрема автори Золотого віку); 2) зразки літератури
періоду романтизму; 3) поезія французького й російського символізму.
Римській літературі в перекладацькому доробку М. Зерова належить перше
місце за обсягом і за значенням. Переклад античної літератури передусім був
роботою над оновленням сучасної літератури з метою напрацювання мовностилістичного підґрунтя. У результаті загального огляду перекладацького доробку
М. Зерова з римської літератури висновуємо, що перекладач відтворює оригінал,
зважаючи на тогочасну поетику перекладу, дбає про евфонію та природність звучання
української мови в перекладі. Стилістична сконденсованість образів сприяє
компенсації втрачених особливостей оригіналу, зокрема його формальностилістичних ознак. Цей прийом допомагає перекладачеві зберегти деякі домінантні
жанрово-стилістичні особливості твору. Так, у перекладі ліричних форм М. Зеров
вдається до функціонального відтворення оригіналу з метою влучніше та доступніше
апелювати до читача.
У процесі перекладу творів епічного характеру, де велику роль відіграє
відтворення фонової інформації, особливостей культурно-історичної доби, М. Зеров
ставить за мету зберегти відповідну розгорнуту форму оригіналу та інші
характеристики для відтворення загальнокультурного контексту.
Твори романтизму, які обрав М. Зеров для перекладу, були видатними зразками
європейської літератури відповідного напряму, який не набув повноцінного творчого
розмаху в українській культурі через певні суспільно-історичні обставини. Література
романтизму виявляє головні ознаки його індивідуального стилю. До них передусім
належать застосування великого потенціалу української народної та літературної
224
мови, за допомогою чого перекладач досягає максимальної естетики перекладного
твору. У відтворенні головних інваріантних особливостей М. Зеров відданий
головному принципу його перекладацького методу – цілісності створених автором
образів, інтерпретує їх за допомогою відомих і доступних українському читачеві,
залишаючи стилістичне оформлення максимально наближеним до оригіналу.
Бажання дати українській літературі зразки новітньої поезії (модерну), сприяло
роботі М. Зерова над перекладами творів авторів, що належали до сучасного йому
напряму в французькій та російській літературах. Перекладач відтворює головні
ознаки літератури символізму й неокласичного літературного методу: простежуємо
виокремлення звертання до античних та біблійних символів, що актуалізують
естетику духовного, внутрішнього світу, відтворення форми вірша у його естетичній
та апелятивній функції. Філігранна стрункість вірша, закладена у його ритмікосинтаксичних структурах часто зазнає певних трансформацій в процесі перекладу,
проте смисловий пласт тексту – максимально адекватний. Отже, образність та
асоціативність на смисловому рівні, вважаємо, були для М. Зерова інваріантною
ознакою першотворів літератури символізму.
Вагому частину перекладів М. Зерова становлять сонети авторів різних
літератур. Вони були здійснені з метою видати антологію світового сонета.
Індивідуальний стиль М. Зерова-перекладача характеризується особливим
ставленням до цього жанру. Про це свідчать його численні оригінальні сонети й
перекладацькі плани, про які дізнаємося з епістолярної спадщини.
Отже, проведене дослідження доводить, що доробок М. Зерова, його критикотеоретичні праці щодо перекладу, мають надзвичайно вагоме значення для
української традиції перекладу, бо формують цілісну концепцію, яка мала
культуротворче значення і, безперечно, лягла в основу сучасного українського
перекладознавства.
Окремого всеохопного перекладознавчого дослідження заслуговують
переклади М. Зерова авторів римської літератури. Надзвичайно багатою є епістолярна
спадщина літератора з огляду на період діяльності М. Зерова та тогочасні суспільнополітичні процеси.