Плющ Богдана Олесівна Прямий та непрямий переклад української художньої прози англійською, німець­кою, іспанською та російською мовами

Краткое описание

Плющ Богдана Олесівна, асистент кафедри теорії та прак­тики перекладу з англійської мови Київського національного університету імені Тараса Шевченка: «Прямий та непрямий переклад української художньої прози англійською, німець­кою, іспанською та російською мовами» (10.02.16 - пере- кладознавство). Спецрада Д 26.001.11 у Київському націо­нальному університеті імені Тараса Шевченка

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
УДК 81’255.4:82-3=161.2=111=112.2=134.2
Плющ Богдана Олесівна
ПРЯМИЙ ТА НЕПРЯМИЙ ПЕРЕКЛАД УКРАЇНСЬКОЇ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ
АНГЛІЙСЬКОЮ, НІМЕЦЬКОЮ, ІСПАНСЬКОЮ ТА РОСІЙСЬКОЮ МОВАМИ
10.02.16 – “перекладознавство”
Дисертація на здобуття вченого ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник:
Коломієць Лада Володимирівна,
доктор філологічних наук, професор
Київ - 2016
ЗМІСТ
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………..4
РОЗДІЛ І. БІНАРНІСТЬ ПЕРЕКЛАДУ УКРАЇНСЬКОЇ ХУДОЖНЬОЇ
ПРОЗИ: ПРЯМИЙ ТА НЕПРЯМИЙ ПЕРЕКЛАД………………………………....15
1.1. Непрямий переклад: стратегія посередництва поза межами минулого й
майбутнього……………………………………………………………………................15
1.2. Каузальність непрямого перекладу та перекладацького диспаритету…...32
1.3. Прямий переклад: можливості подолання дуалізму видів перекладу…...48
1.4. Методологічні основи дослідження………………………………………..66
Висновки до Розділу І…………………………………………………………....68
РОЗДІЛ ІІ. УРІВНЮВАННЯ ПРЯМОГО ТА НЕПРЯМОГО ПЕРЕКЛАДУ
УКРАЇНСЬКОЇ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ…………………………….72
2.1. Російськомовне посередництво: непрямі переклади творів Івана Франка
російською, англійською, німецькою та іспанською мовами…………………………72
2.2. Англомовне посередництво у непрямому перекладі української прози (на
матеріалі англомовного та німецькомовного перекладів повісті І. Багряного
“Тигролови”)……………………………………………………………………………...88
2.3. Перекладацький диспаритет: першопричина бінарності (на матеріалі малої
прози В. Симоненка, братів Капранових і роману “Собор” О. Гончара та їх
англомовних і німецькомовних перекладів)…………………………………………..110
Висновки до Розділу ІІ…………………………………………………………122
Розділ ІІІ. ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ БІНАРНОСТІ В ПЕРЕКЛАДІ
УКРАЇНСЬКОЇ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ ……………………………………………125
3.1. Прямі англомовні переклади української малої прози ХІХ-ХХ ст.: константи
західноєвропейської перекладацької традиції (на матеріалі творів Лесі Українки, М.
Коцюбинського, В. Стефаника та їхніх перекладів)………………....125
3.2. Переклад сучасної української прози: запити та виклики (на матеріалі творів
Ю. Андруховича й С. Жадана та їхніх англомовних і німецькомовних
перекладів)……………………………………………………………………................164
Висновки до Розділу ІІІ………………………………………………………...173
Загальні висновки…………………………………………………………......176
Список Використаних джерел…………………………………………….....180
Додатки………………………………………………………………………....207
Додаток А. Термінологічний глосарій………………………………………...208
Додаток Б. Рекомендація ЮНЕСКО стосовно юридичного захисту перекладачів
та перекладів та практичних засобів покращення статусу
перекладачів……………………………………………………………………………..211
Додаток В. Деонтологічний кодекс Іспанської Асоціації Письменників…...218
Додаток Д. Пояснювальні малюнки до тексту з австрійського
німецькомовного видання роману І. Багряного “Тигролови” ………………………219
Додаток Е. Index Translationum ЮНЕСКО. “Top 10” авторів. Мова оригіналу:
українська………………………………………………………………………………..220
Додаток І. Приклади до підрозділу 2.3. Переклад роману О. Гончара “Собор”
німецькою мовою (перекл. Е. Коттмайер та І. Костецький)…………………………221
ВСТУП
Переклад української художньої прози такими європейськими мовами як
англійська, німецька та іспанська посідає чільне місце у творенні потенціалу
можливостей інтеграції української культури до глобального західно-європейськодомінантного макро-контексту. Порівняно з дослідженнями україномовних перекладів
перлин світової літератури, перекладові українського художнього слова присвячено
мало уваги в студіях українських перекладознавців. Зокрема не висвітленою
залишається бінарність перекладу української літератури, а саме наявність непрямих
(поряд з прямими) її перекладів.
Актуальність теми. Актуальність цієї роботи зумовлено відсутністю в Україні
систематичної критики художнього перекладу, практичним та теоретичним інтересом
до труднощів перекладу художнього тексту, до яких належить не лише збереження
форми і змісту, а й здатність перекладача до розуміння та відтворення стилю
письменника, а також кореляції непрямого перекладу з прямим перекладом та їхньої
спільної співвіднесеності з проблемою відтворення ідіостилю автора.
У представленому дисертаційному дослідженні вперше в українському
перекладознавстві розглянуто та комплексно проаналізовано питання бінарності
перекладу української літератури та розкрито суть, значення й імплікації непрямого
перекладу, себто перекладу через посередництво третьої мови/ тексту-перекладу.
Непрямий переклад як явище, попри свою давню історію та чисельні приклади
як з минулого, так і сьогодення, майже відсутній в академічних розвідках світових
перекладознавців. Відтак і метамова за цією темою не встановлена остаточно і є
суперечливою (хоча наразі більшість перекладознавців узгодила використання терміну
“непрямий” переклад на позначення цього явища). Головною причиною цієї прогалини
у світовій теорії перекладу є енігматична природа непрямого перекладу, що ускладнює
або унеможливлює встановлення повноцінної текстової основи (встановлення всіх
ланок процесу створення перекладу через посередництво) для його достеменного
дослідження. Воліємо зазначити, що в ілюстративному матеріалі цього дисертаційного
дослідження не бракує жодної ланки непрямого перекладу, адже над встановленням
кожної з них було здійснено тривалу пошукову, аналітичну, комплексну роботу.
Художній текст розглядається як багатоярусне утворення, до складу якого входять як
етнокультурні елементи, так і елементи авторського (зумовленого колективним)
світобачення, яке моделюється засобами художнього твору.
Актуальність цього дослідження підсилюється потребою напрацювання
необхідної теоретико-методологічної та практичної бази знань, які б сприяли
вирішенню проблеми неповноцінного представлення українського художнього слова
на іноземному літературному ринку.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації
відповідає профілю досліджень, які здійснюються на кафедрі теорії та практики
перекладу з англійської мови Інституту філології Київського національного
університету імені Тараса Шевченка, науковим пріоритетом якої є вивчення
методології перекладу з огляду на жанрово-стилістичну диференціацію перекладного
матеріалу, розробка та практичне впровадження сучасного теоретичного
інструментарію. Дисертаційна робота виконана в рамках планової теми вищезазначеної
кафедри (спеціальність 10.02.16) та наукової теми, що розробляється в Інституті
філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Мови та
літератури народів світу: взаємодія та самобутність” (номер державної реєстрації 11
БФ 044-01). Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Інститут філології
Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 23 грудня 2013 року
(протокол №5).
Мета дисертації: дослідити феномен бінарності перекладу української
художньої прози такими європейськими мовами, як англійська, німецька та іспанська з
позицій соціологічного, комплексно-наративного та пост-перекладознавчого підходів
до перекладу, визначити можливості редукції цієї бінарності та дослідити такий її
аспект як особливості опосередкованих цільових текстів та їхня відмінність від
безпосередніх перекладів.
Для реалізації даної мети необхідно вирішити наступні завдання:
– дослідити кореляцію прямих та непрямих перекладів української художньої
прози з відтворенням ідіостильових та національно-специфічних рис, притаманних їх
оригіналам;
– встановити чинники, причини та імплікації непрямого перекладу, зокрема
його вплив на формування іміджу української літератури закордоном;
– розмежувати та розглянути функціонування прямих перекладів творів
українських письменників у діахронії, порівняти status quo української перекладної
літератури ХІХ-ХХ ст. та сучасної української літератури;
– зіставний аналіз оригінальних та перекладних текстів, функціонування
лексико-стилістичних домінант у кожному з них і розгляд закономірностей,
особливостей та можливостей їхнього відтворення (використаних і не використаних
перекладачами);
– визначити адекватність прямих та непрямих перекладів з погляду відтворення
лексико-стилістичних домінант як найважливіших складників ідіостилів письменників;
– визначити можливості редукції бінарності перекладу українського
художнього слова, зважаючи на особливості західноєвропейської традиції перекладу;
– узагальнити результати аналізу теоретико-методологічних джерел та
ілюстративних матеріалів з позицій соціологічного підходу (виокремлення ролі
перекладача, встановлення його відповідальності), комплексно-наративного (аспекти
ренарації, впливи фреймування, паратекстів тощо) та пост-перекладознавства (чинник
периферійності або меншої поширеності української мови/ літератури та перспективи
його подолання);
– запропонувати своє бачення можливих варіантів розвитку перекладацької
справи у напрямі українсько-європейських культурних обмінів (література за
посередництва перекладів) з урахуванням ситуації на міжнародному літературному
ринку.
Мета і завдання дослідження сформульовані у відповідності з ключовими
позиціями теоретико-методологічної бази дисертації, заснованої на працях таких
відомих українських перекладознавців, як В. Коптілов, М. Рильський, Р. Зорівчак, В.
Карабан, Л. Коломієць, О. Чередниченко, Т. Кияк, О. Ребрій, М. Іваницька, іноземних
теоретиків перекладу – Я. Рецкер, С. Влахов і С. Флорін, Ю. Найда, Р. Якобсон, М.
Бейкер, Е. Честерман, Е. Пім, Л. Венуті, К. Доллеруп, І. Гамб’є, Т. Германс, Г.
Кіттель, К. Райс, Г. Співак, М. Роуз та ін. Питання української літератури в перекладі
розглядалося такими дослідниками, як Р. Зорівчак (реалії, фразеологічні одиниці в
англійському перекладі), Л. Коломієць (проблематика перекладу української
літератури англійською мовою), В. Радчук (проблема вірності художнього
перекладу), В. Мірошниченко (відтворення авторської концепції),
А. Шелудько (труднощі словотвірного характеру), М. Іваницька (проблематика
українсько-німецького перекладу), Н. Романюга [57], Є. Ангерчік [2] та ін. Питання
непрямого перекладу у світовій академічній літературі розробляють такі дослідники, як
М. Рінгмар (причини та проблеми сучасного непрямого перекладу, непрямий переклад
літератури скандинавськими мовами), К. Доллеруп (витоки непрямого перекладу), Д.
Беллос (непрямий переклад та ставлення до нього письменників),
М. Ортхофер (непрямий переклад як поширена тенденція англомовного та
німецькомовного літературних ринків), І. Гамб’є (здобутки непрямого перекладу), Я.
Спірк (непрямі переклади та цензура у чесько-португальському літературному обміні)
та ін. Отже, вважаємо, що питання дуалізму видів перекладу української літератури,
зокрема непрямого перекладу української прози та взаємозв’язку перекладацького
диспаритету з проблемою відтворення ідіостилю автора не є дослідженими.
Об’єктомдослідження є бінарність перекладу української художньої прози як
наслідок перекладацького диспаритету.
Предметом дослідження виступає специфіка відтворення особливостей
оригіналу, зокрема й авторського ідіостилю, у прямих і непрямих перекладах та її
кореляція з роллю перекладача, зокрема з впливом чинників відповідальності, етики та
мотивації на процес та результат перекладу.
Матеріалом дослідження є такі твори української літератури та їхні переклади:
повість “Boa Constrictor” І. Франка та її прямий російськомовний (перекл. А. Дейча) і
непрямий англомовний (перекл. Ф. Соласко) переклади, повість “Захар Беркут” І.
Франка та її прямий російськомовний (перекл. П. Карабан) і непрямий німецькомовний
(перекл. М. Борк) переклади, драма “Украдене щастя” І. Франка та її прямі
російськомовні (перекл. В. Радиеця, А. Дейча) і непрямий іспаномовний (перекл. Х.
Лопез Ганівет) переклади, роман “Собор” О. Гончара та його прямий німецькомовний
(перекл. Е. Коттмейер та І. Костецький) переклад, роман “Тигролови” І. Багряного та
його прямий англомовний (перекл. Ю. Луцький) і непрямий німецькомовний (перекл.
М. фон Кес) переклади, новели “Побожна”, “Новина”, “Камінний хрест” В. Стефаника
та їхні англомовні переклади (Д. Струка та Ю. Тарнавського), оповідання “Розмова”
Лесі Українки та його англомовний переклад (П. Канді), акварель “На камені” й
оповідання “Сміх” М. Коцюбинського та їхні англомовні переклади (відповідно
П. Килини та Ю. Тарнавського,
А. Микитяка), оповідання “Чорна підкова”, “Весілля Опанаса Крокви”, “Думка про
Діда” В. Симоненко та їх англомовні переклади (А. М. Фр.-Чировський), оповідання
“Русалка” братів Капранових та його німецькомовний переклад (А.-Г. Горбач), роман
“Депеш Мод” С. Жадана та його англомовний переклад (М. Шкандрія), роман
“Дванадцять обручів” Ю. Андруховича та його німецькомовний переклад (С. Штьор).
Загалом опрацьовано приблизно 10000 сторінок матеріалу. Зокрема, до джерел
ілюстративного матеріалу були включені й проміжні переклади, себто перекладипосередники, виявлення яких є безумовно цінним, зважаючи на твердження тих
перекладознавців, які розглядали тему непрямого перекладу (наприклад, Я. Спірк), про
неможливість, а відтак і надлишковість встановлення всієї текстової основи під час
дослідження перекладу через третю мову. Не погоджуємося з другою частиною цього
твердження (про надлишковість) і пропонуємо при розгляді прикладів непрямого
перекладу винятково повні текстові основи: оригінал, переклад-посередник, (не-)
остаточний непрямий переклад. Вважаємо, що це є передумовою виконання
поставлених нами завдань.
Методи дослідження. У дисертації було використано, крім власного
перекладацького досвіду, такі вузькопрофільні методи: контекстуальний аналіз
оригіналів (творів майстрів української прози) з метою визначення головних
особливостей ідіостилів письменників та їхнього функціонального значення у творах,
комплексний компаративний перекладознавчий аналіз, який синтезує методи
зіставного, контекстуального, компонентного, аналітико-оцінкового та
лінгвостилістичного аналізу текстів оригіналів і їх прямих та непрямих перекладів. У
дослідженні також використано філософський метод – герменевтичний (тлумачення
текстів). З-поміж загальнонаукових методів використано: аналітичний (досліджено
різні підходи до перекладознавства), узагальнення (на окремих прикладах), описовий
(для виявлення перекладацьких труднощів і способів їх подолання цільовою мовою)
та гіпотетичний метод для обґрунтування можливих об’єктивних факторів впливу на
процес здійснення прямого, а потім непрямого перекладу, пошуку перекладачами
способів (вдалих/ невдалих) подолання труднощів інтерпретації тих чи інших лексикостилістичних елементів тексту оригіналу чи тексту перекладу (при непрямому
перекладі).
Наукова новизна одержаних результатів. У рамках здійсненого дослідження
було вперше:
– у контексті перекладознавчого аналізу комплексно проаналізовано та
систематизовано непрямий переклад української художньої прози та його кореляцію зі
звичайним, себто прямим перекладом;
– встановлено причину бінарності перекладу української літератури та
розроблено концепт перекладацького диспаритету як еманації непрямого перекладу та
решти негативних корелятів перекладу українського художнього слова іншими
європейськими (глобальними) мовами;
– розглянуто status quo перекладів української літератури ХІХ-ХХ ст. та
сучасної української літератури з позицій соціологічного (інтеркультурний простір
перекладача, його етика, відповідальність тощо), комплексно-наративного
(фреймування та ренарація) та пост-перекладознавчого (проблема периферійності,
пост-колоніальний контекст, гібридність) підходів до перекладознавства;
– запропоновано інструмент подолання перекладацького диспаритету, а відтак і
альтернативу непрямому перекладу.
Наукова новизна отриманих результатів відбита у таких положеннях, що
виносяться на захист:
1. Дослідження українсько-англійських, -німецьких чи –іспанських перекладів
минулого століття та сьогодення має враховувати існування як прямих, так і непрямих
перекладів. Врахування цього факту вимагає здійснення порівняльного аналізу
оригіналів та їхніх прямих і непрямих версій на всіх рівнях текстової основи з метою
чіткого встановлення тексту-посередника.
2. Головним чинником непрямого перекладу є перекладацький диспаритет, який
полягає у нерівності обмежень перекладачів з менш поширених мов, себто вимог до
іхнього телосу, відповідальності у ситуації перекладу ВГОРУ, за термінологією Д.
Беллоса, або перекладу з так званих периферійних мов. В умовах сучасної глобалізації
побутує думка, що порівняно з англійською мовою кожна інша є периферійною. Таке
твердження вважаємо хибним з погляду потенційних шляхів подолання
перекладацького диспаритету у відтворенні української прози.
3. Наслідком перекладацького диспаритету є урівнювання (егалітаризм)
прямого та непрямого перекладу, оскільки апріорна нерівність, покладена в його
основу, зумовлює цілу низку відхилень у будь-якому тексті перекладу, незалежно від
того, чи йдеться про проміжний, чи про остаточний текст перекладу.
4. Головними чинниками непрямого перекладу є відсутність перекладачів зі
знанням мови оригіналу, їхні особисті настанови, політика літературних ринків інших
держав, несприйняття міжнародною спільнотою перекладу на нерідну мову, тощо.
5. Непрямий переклад не завжди призводить до спотворення ідіостилю автора
та функцій оригіналу в перекладі. Це переважно спостерігається у випадках
англомовного посередництва у передаванні українського художнього тексту
зарубіжній аудиторії завдяки відсутності чинника цензури. При російськомовному
посередництві наслідки перекладу переважно є негативними.
6. Канонічні твори української літератури (І. Франка, В. Стефаника, Лесі
Українки та ін.), незалежно від виду їхнього перекладу (прояв егалітаризму як наслідку
перекладацького диспаритету), з огляду на численні лексико-семантичні та
ідіостильові втрати, потребують нових перекладів.
7. Поява нових прямих перекладів канонічних творів української літератури
сприятиме успішному входженню українського пострадянського художнього дискурсу
(Ю. Андрухович, С. Жадан, Т. Прохасько та ін.) з притаманними йому гібридністю та
комплексом приниженого до глобального європейського літературного контексту.
8. Для перекладів українського художнього слова Україна має залучати
природних білінгвів, себто людей, які володіють обома мовами (оригіналу та цільового
тексту) – українською та другою мовою (англійською, французькою, німецькою і т. д.)
– на рівні рідної. Для цього варто запозичити досвід таких країн, як Японія, і створити
умови для заохочення перекладачів з української (гранти, обмінні програми,
перекладацькі школи, нагороди тощо). Мова не тільки про фінансовий капітал, за
термінологією П. Бурдьє, а й про символічний (визнання) та соціальний. Збільшення
кількості перекладів з української мови сприятиме популяризації українських
письменників та їхніх творів, а відтак інтерес до української культури та мови
зростатиме. Вона перестане бути "периферійною". У цьому вбачаємо можливий
інструмент подолання перекладацького диспаритету, усунення бінарності видів
перекладу, а відтак і могутню інвестицію у майбутнє, в якому переклад з української
мови рідною мовою (М 1 переклад) стане престижним та прецедентним у всьому світі.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що
розроблені у ньому теорії бінарності та концепти перекладацького диспаритету
перекладу української художньої прози є внеском до загальної теорії перекладу.
Використання висновків цієї дисертаційної роботи сприяє уточненню та вирішенню
дискусійних моментів перекладацьких теорій, присвячених дослідженню понять
“непрямий переклад” та “перекладач.” Крім того, завдяки розгляду особливостей
перекладу української художньої прози ця робота вносить нові аналітичні знання у
сферу перекладу українських художніх текстів. Результати здійсненого дослідження
поглиблюють розуміння “непрямого перекладу” та розкривають специфіку його
малодослідженості.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що
напрацьований у цій дисертації теоретично-методологічний та практичноперекладацький матеріал може використовуватися безпосередньо в перекладацькій
діяльності, а також у навчальному процесі: у таких нормативних курсах, як “Теорія та
практика перекладу”, “Порівняльна стилістика”, а також у спецкурсах “Жанрові теорії
перекладу”, “Інтерпретація тексту”, “Семантико-стилістичні проблеми перекладу
текстів різних жанрів”.
Особистий внесок здобувача. Головні результати дисертаційної роботи
отримані автором самостійно. Здійснено розслідувально-пошукову роботу з метою
встановлення повноцінної текстової основи дослідження (віднайдення текстівпосередників). Розроблено концепт перекладацького диспаритету при перекладах
української художньої прози.
Апробація дослідження. Основні теоретичні положення й висновки дисертації
було апробовано на ХХІ Міжнародній науковій конференції “Мова і Культура” імені
проф. Сергія Бураго (Київ, 2013), Міжнародній науковій конференції “Мови та
літератури в глобалізованому світі: взаємодія та самобутність” (Київ, 2013),
Всеукраїнській науковій конференції за участю молодих учених “Мова, свідомість,
художня творчість, інтернет у дзеркалі сучасних філологічних студій” (Київ, 2013),
Міжнародній науковій конференції “Етнознакові функції культури: мова, література,
фольклор” (Київ, 2013), Всеукраїнській науковій конференції за участю молодих
учених “Філологічна наука в інформаційному суспільстві” (Київ, 2014), ХXІІ
Міжнародній науковій конференції “Мова і культура” імені проф. Сергія Бураго (Київ,
2014), Міжнародній науковій конференції “Сучасна філологія: парадигми, напрямки,
проблеми” (Київ, 2014), конференції за участі молодих учених “Дух нового часу у
дзеркалі слова і тексту” (Київ, 2015), Міжнародній науковій конференції “Сучасна
філологічна наука в міждисциплінарному контексті” (Київ, 2015), Всеукраїнських
наукових читаннях за участі молодих учених “Мова і література в глобальному і
локальному медіапросторі” (Київ, 2016). Результати досліджень явища непрямого
перекладу також було включено у зміст наукової роботи до серії праць “Українська
проза в англомовних перекладах: особливості відтворення ідіостилю письменника”
(Розділ 7. “Роман Івана Багряного “Тигролови” у перекладах іншими мовами”), які
було удостоєно Премією Національної Академії Наук України для Студентів Вищих
Навчальних Закладів від 15.03.2013.
Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено у 12
одноосібних статтях, 11 з яких опубліковані у фахових виданнях України,
акредитованих ДАК МОН України, а одна стаття опублікована у закордонному
виданні, внесеному до міжнародних науковометричних баз.
Структура роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, одного
теоретичного та двох практичних розділів, висновків, списку використаних джерел та
списку ілюстративних матеріалів (245 позицій загалом), а також шести додатків (А-І).
Обсяг дисертації становить 223 сторінки, із них 179 – сторінки основного тексту.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
1. У результаті комплексного перекладознавчого дослідження, здійсненого у
рамках представленої дисертаційної роботи, було підтверджено актуальність
аналітичних напрацювань у сфері дослідження видів перекладу української художньої
прози, зокрема її непрямого перекладу.
2. За допомогою компаративного та індуктивного аналізів, а також аналітичного
й герменевтичного методів було виконано усі поставлені на початку дисертаційного
дослідження завдання, в результаті чого було встановлено причину бінарності
перекладу української художньої прози, себто перекладацький диспаритет, який
становить нерівність умов перекладу, вимог до перекладача, його телосу,
відповідальності й має місце в умовах перекладу з міноритарних чи периферійних мов,
якою є українська. Воліємо зазначити, що такий статус української мови жодним
чином не повинен вважатися незмінною константою та демотиваційним фактором для
потенційних перекладацьких проектів, адже в умовах глобалізації будь-яка мова світу,
крім англійської, вважається периферійною чи малою.
3. Відповідно до поставлених завдань було висвітлено основні положення та
концепти соціологічного, наративно-комплексного та пост-перекладознавчого
підходів, що існують у перекладознавстві та наразі активно розробляються
теоретиками та практиками перекладу. Спільною основою їхніх теорій є підхід до
процесу перекладу з позицій ролі агента / продуцента перекладу, себто перекладача.
Дедалі більше перекладачів та перекладознавців наголошують на домінантній ролі
перекладача, його телосу та етики. Стратегії перекладу української прози та явище
непрямого перекладу були досліджені переважно з позицій трансляторознавства, себто
аналізуючи всі ланки текстової бази перекладу. Ми брали до уваги усі гіпотетичні та
фактичні чинники роботи перекладачів та відповідно до них аналізували каузальність
негативної та позитивної динаміки відтворення семантико-стильових особливостей