Хайдер Єлена Мирославівна Відтворення авторського стилю Г. Гессе у перекладах українською та російською мова­ми

Краткое описание

Хайдер Єлена Мирославівна, старший лаборант з в/о ка­федри слов’янської філології Київського національного уні­верситету імені Тараса Шевченка: «Відтворення авторського стилю Г. Гессе у перекладах українською та російською мова­ми» (10.02.16 - перекладознавство). Спецрада Д 26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевчен­ка

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
iмені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ХАЙДЕР Єлена Мирославівна
УДК 81’255.4+821.111/112/2
ВІДТВОРЕННЯ АВТОРСЬКОГО СТИЛЮ Г. ГЕССЕ У ПЕРЕКЛАДАХ
УКРАЇНСЬКОЮ ТА РОСІЙСЬКОЮ МОВАМИ
Спеціальність 10.02.16 – перекладознавство
ДИСЕРТАЦІЯ
На здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник
Кияк Тарас Романович
доктор філологічних наук, професор
Київ - 2017
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ……………………………………… 4
ВСТУП………………………………………………………………………….. 5
РОЗДІЛ 1. Авторський стиль як об’єкт художнього перекладу: теорія
та методологія ……………….……………………………………………… 13
1.1. Теоретико-методологічні аспекти дослідження перекладу художньої
літератури………..……………………………………………………………..
1.2. Домінанти авторського стилю Германа Гессе……………………….
1.2.1. Інтерпретація ідіостилю у сучасних наукових
студіях……………………………………………………………………………
1.2.2. Домінанти ідіостилю. Поняття художньо-типологічної домінанти в
текстах……………………………………………………………………………
1.2.3. Жанрово-комунікативні особливості творів Г. Гессе у практиці
перекладу………………………………………………………………………
1.3. Методика дослідження шляхів та способів відтворення авторського стилю
Г. Гессе…………………………………………….….………………………..
14
33
33
39
48
58
Висновки до І розділу…………………………………………………….… 63
Розділ 2. Відтворення ідейно-художніх домінант Г. Гессе у перекладах
його творів……………………………………………….................................
2.1. Специфіка ідіостилю Г. Гессе у перекладацькому аспекті………....
68
68
2.2. Ідейно-художні домінанти в творах «східного циклу» ……..……… 74
2.3. Текстотвірна функція емотивного коду в творах
Г. Гессе……………………………………………………………….………. 83
2.4. Емотивна компетенція Г. Гессе й шляхи її відтворення в
перекладах………………………………………………………………….... 87
Висновки до 2 розділу……………………………………………….…..… 116
Розділ 3. Лінґвостильові складові художньо-типологічних домінант та їх
відтворення у цільових мовах……………………………………………… 122
3
3.1. Лексико-семантичний простір художньо-типологічних домінант та
його відтворення у перекладах……………………………………………… 122
3.2. Відтворення у перекладах лексичних засобів емотивної компетенції
Г. Гессе ………………………………………………………………………... 127
3.3. Способи відтворення синтаксичних засобів у перекладних творах
Г. Гессе ……………………………………………………………………… 139
3.4. Повтор як лінґвостильова складова художньо-типологічної
домінанти та його переклад ………………………………………….…….. 158
Висновки до 3 розділу…………………………………………………….. 175
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ……………………………………………........... 180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. …….…………………………
ДОДАТОК А…………………………………………………………............
ДОДАТОК Б…………………………………………………….…………...
ДОДАТОК В………………………………………………………………....
ДОДАТОК Г ………………………………………………………………...
ДОДАТОК Д………………………………………………………………...
ГЛОСАРІЙ…………………………………………………………………..
189
214
215
216
218
221
225
4
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
НПМ – невласне-пряма мовa
МХТД – модель художньо-типологічної домінанти
ОТ – оригінал перекладного твору
ПТ – перекладний твір
ХТД – художньо-типологічні домінанти
5
ВСТУП
Багатоаспектність художнього перекладу як явища, що одночасно лежить
у площинах мови, літератури та культури, призвела до того, що проблеми
художнього перекладу поступово перетворилися з об’єкту нерегулярних,
лінґвістичних досліджень на одну з найважливіших проблем сучасних
гуманітарних студій. Отже, такі «дихотомні» проблеми як автор-перекладач,
первинність-похідність оригіналу та перекладу перетворюються на предмет
дослідження перекладознавців. Досить довгий час співіснували дві протилежні
концепції аналізу й критики перекладу. Традиційно науковою базою для них
виступали або суто «лінґвістичні», або ж суто «літературознавчі» підходи та
критерії. У сфері художнього перекладу й сьогодні найбільш поширеною та
прийнятною є літературно-критична система оцінювання, в основі якої лежать
художньо-естетичні параметри (в тому числі й зі сфери психології творчості).
Розвиток перекладознавства як міждисциплінарної науки визначено природою
об’єкту наукових досліджень. Так один із сучасних дослідників
Н.А. Гарбовський зазначає, що «переклад є точкою перетину практично всіх
областей гуманітарного знання й різноманітних методів дослідження» [42, с.
205]. Отже, у сучасних працях із проблем перекладознавства, в тому числі й
лінґвістичного спрямування, чітко виявлено усвідомлення необхідності
переходу до всебічного аналізу теоретико-практичних проблем перекладу. Як
наслідок, мовознавці, а також і перекладознавці все частіше використовують
мультидисциплінарний підхід, який включає в себе методологію аналізу
лінґвістичних дисциплін та літературознавства. У західному науковому житті
ставлення до перекладознавства кардинально змінилося після конференції 1976
року в місті Лювен (Голландія), на якій відомий ізраїльський учений І.ЕвенЗогар виніс на дискусію питання полісистемного підходу в теорії літератури, а
А. Лефевр отримав доручення сформулювати завдання перекладацьких студій.
На жаль, у вітчизняному науковому доробку все ще недостатньо теоретичних та
практичних опрацювань, де було б достатньо уваги приділено комплексній
6
проблематиці художнього перекладу в контексті сучасних методологічних
стратегій, зокрема, компаративістики. Адже саме в межах цієї науки постало
питання про художній переклад як специфічну проблему інтерпретації та
рецепції художнього тексту. Сама ж ця проблема розуміється як результат
тричленного полілогу: автор – перекладач – читач. Отже, у середині минулого
століття в західних школах остаточно сформувався синтетична,
мультидисциплінарна в своїй суті, методологія вивчення художнього перекладу
[109, с. 60-62]. Ідеться передусім про необхідність органічної взаємодії двох
наук – літературознавства й перекладознавства – при роботі над перекладом
художнього тексту. Прикрий момент неврахування літературознавчих підходів
із боку вітчизняних перекладознавців, що стало останнім часом серед деяких
лінґвістів навіть своєрідною тенденцією, не був непомічений дослідниками.
Літературознавець Р. Гром’як, наприклад, небезпідставно пише: «На жаль, рідко
хто з перекладознавців посутньо враховує літературознавство в повному обсязі,
а компаративістику зокрема» [цит. за: 109, с. 61]. У результаті, іноді, маємо
ситуацію, коли перекладач, нехтуючи елементарними законами й знаннями з
теорії літератури, компаративістики береться за переклад художнього тексту, не
враховуючи при цьому його приналежності до певного літературного напряму,
не акцентуючи увагу на індивідуальному стилі письменника, на особливостях
його світогляду й взагалі творчої манери у зображенні та «поданні» матеріалу.
Щоправда, ця проблема стосується не лише перекладознавців-лінґвістів, а й
самих літературознавців. Знаменною видається тенденція уміщення
перекладознавства на межі зазначених двох філологічних дисциплін: докторські
дисертації Л. Коломієць і М. Лановик, які були присвячені аналізові проблем
художнього перекладу, захищалися з теорії літератури та власне
перекладознавства. Учені усе частіше акцентують увагу на необхідності
визнання проблеми художнього перекладу як комплексної, що вимагає синтезу
методологій різних галузей гуманітарних наук. Як варіант такого
методологічного взаємозбагачення трансляторики й літературознавства
канадською дослідницею М. Роуз запропоновано принцип «стереоскопічного
7
читання». Це «паралельне освоєння двох або декількох текстових просторів:
оригіналу (вихідного тексту), який належить перу автора, та одного або кількох
цільових текстів, створених перекладачами» [163, с. 3-19]. Окрім цього, для
філологічних, зокрема, лінґвістичних, студій зламу ХХ та ХХІ століть
пріоритетними залишаються антропоцентричний та текстоцентричний підходи.
У зв’язку з цим в межах комунікативної стилістики тексту вивчення авторського
стилю письменника надзвичайно важливе для розуміння текстотвірної
діяльності, а отже, й транслятологічної.
Таке розуміння проблем художнього перекладу, а також невпинний зріст
зацікавлення українських перекладознавців шляхами та історією проникнення
перекладних творів зарубіжних письменників до літературної полісистеми
України зумовлюють актуальність роботи.
Теоретико-методологічну базу дослідження становлять дослідження
вітчизняних та зарубіжних учених із теорії та практики перекладу
(Л. Бархударова, С. Басснетт, Л. Венуті, В. Виноградова, Ґ. Ґачечиладзе,
Ю. Еткінда, В. Демецької, Р. Зорівчак, І. Евен-Зогара, В. Коллера,
В. Комісарова, В. Коптілова, О. Кундзіча, Л. Латишева, А. Лєфевера, К. Норд,
А. Поповіча, К. Райс, Ю. Солодуба, П. Торопа, Г. Турі, А. Федорова,
О. Чередниченка, М.Алєксєєвої, М. Фрідберга та ін.), лінґвістики тексту
(І. Гальперіна, В. Кухаренко), стилістики та поетики (А. Мороховського,
Л. Коломієць, М. Лановик), а також дослідження вчених, які займаються
німецькою мовою та літературою (М. Іваницька, В. Коллер, Т. Кияк, І. Мегела,
К. Кусько). Широко використані були праці, де висвітлюються труднощі
перекладу індивідуально-стильових особливостей в текстах (М. Венгренівська.
Л. Коломієць, Т. Кияк, О. Чередниченко), а також питання методології аналізу
перекладацької практики (Е. Бальцежан, М. Брандес, В. Комісаров,
А. Леґєжинська, К. Лукас, М. Кшиштофяк, О. Ребрій, Б. Шульце), взаємозв’язків
транслятології та семіотики й культурології (Ю. Лотман, Ю. Караулов,
Р. Якобсон). З метою виявлення особливостей художньо-стильового плану в
творчості Г. Гессе використано ідейно потужну базу літературознавчих праць
8
(С. Аверинцев, М. Бахтін, Ю. Лотман та ін.). Згідно з основними вимогами теорії
полісистеми, випрацьованої перекладознавцями з Ізраїлю – Г. Турі та І. ЕвеномЗогаром, історикові літератури, літературознавцю та перекладознавцю доречно
досліджувати творчість видатних літературних особистостей з погляду дискурсу
– водночас як авторів перекладних та оригінальних творів. Тоді стануть
очевидними чимало суттєвих фактів, виявів перекладацької естетики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема
дослідження пов’язана з комплексною міжкафедральною науковою темою
Інституту філології Київського національного університету імені Тараса
Шевченка «Мови та літератури народів світу: взаємодія та самобутність», (№ 11
БФ О44-01), затвердженої Міністерством освіти і науки України. Тему
дисертації затверджено Вченою радою Інституту філології Київського
національного університету імені Тараса Шевченка (Протокол № 5 від 18 грудня
2012 року).
Мета дослідження полягає у комплексному системному аналізі перекладів
романів Г. Гессе з точки зору способів відтворення авторського ідіостилю й
вимагає вирішення таких завдань:
- виявити особливості ідіостилю Г. Гессе, художньо-типологічні домінанти
(далі ХТД) ідіостилю письменника та їхню реалізацію в авторських
текстотворчих стратегіях;
- виокремити текстотворчі слова-символи, які лежать в основі ХТД та
способи їх проявлення в авторському тексті й текстах цільових;
- шляхом зіставного аналізу оригіналів та перекладів виявити особливості
відтворення основних складових ХТД;
- визначити ступінь імпресивної еквівалентності перекладів обраних творів
з точки зору художньо-типологічних домінант ідіостилю письменника.
Об’єктом дослідження виступає авторський стиль (ідіостиль) Г. Гессе як
системне явище і його структурні складові: художньо-типологічні домінанти як
єдність ідейно-художніх та лінґвостильових домінант оригінальних і
перекладних текстів.
9
Предмет дослідження – способи відтворення ідіостильових ХТД на рівні
лексикології, лінгвостилістики та синтаксису у перекладах українською та
російською мовами.
Матеріалом дослідження слугували оригінальні твори Г. Гессе т.зв.
«східного» циклу «Siddhartha», «Die Morgenlandfahrt» і «Das Glasperlenspiel» та
їх переклади українською й російською мовами.
Поставлена мета та завдання, які потребують вирішення задля її
досягнення, зумовили вибір методів дослідження. Основним є дескриптивний
метод (для опису відмінностей досліджуваних рівнів, а також за допомогою
якого визначаємо перекладацькі стратегії, спрямовані на збереження й
відтворення ідіостилю письменника). Методи порівняльно-перекладознавчого
інтратекстового аналізу паралельних текстів (який поєднує інтерпретативний та
прагматичний підходи) й метод порівняльно-зіставного лінгвостилістичного
аналізу мовних (лексико-семантичних і синтаксичних структур) текстів
оригіналів та їх перекладів використовувалися нами з метою виявлення ролі
структурно-художніх компонентів тексту в побудові цілісної структури
художньо-типологічних домінант. Також було використано метод «слово-образ»
й елементи естетико-стилістичного аналізу для визначення естетичної та
філософської складових ХТД авторського стилю. Фрагментарно ми залучили
елементи контент-методу та метод кількісних підрахунків для інтерпретації
змістової та семантичної відповідності описуваних прикладів. У роботі
застосовано елементи загальнонаукових методів – спостереження, узагальнення,
а також методику літературознавчого аналізу. Це дозволило дослідити способи
відтворення ідіостилю німецького автора в перекладах. За допомогою елементів
семантико-прагматичного аналізу виокремлювалися ХТД ідіостилю
письменника.
Наукова новизна роботи полягає у комплексному дослідженні
ідіостильових особливостей Г. Гессе у творах «східного циклу» та способів їх
відтворення у перекладах. Вперше встановлено домінантні ознаки ідіостилю
10
письменника в обраних творах та відхилення в перекладах, що, подекуди,
призводить до послаблення виражених домінант у перекладі.
Теоретичне значення роботи полягає у внескові до вирішення проблем
художнього перекладу, зокрема, у визначенні жанрово-типологічних та
естетичних критеріїв творів Г. Гессе, так званого «східного циклу», що
розширює дослідження ідіостилю письменника. Запропоновано алгоритм
аналізу індивідуального стилю автора на підставі виявлення ХТД тексту й
авторського стилю.
Практичне значення дослідження полягає у можливості використання
результатів дослідження в практичних курсах зі стилістики, теорії художнього
перекладу, а також вони відкривають шлях до вивчення серійних (множинних)
перекладів, а в українському культурному контексті – підготування
теоретичного підґрунтя до виникнення таких серій.
На захист винесені такі положення:
1. Авторський стиль Г. Гессе являє собою структурно-семантичну єдність й
характеризується такими рисами, як:
- мотиви-символи, мотиви-образи (мотив подорожі, мотив учителя-учня,
мотив еволюції душі, почуття/емоції, міфологеми), емотиви;
- складні синтаксичні конструкції, особливо надмірно великі періоди;
2. Порівняльно-перекладознавчий аналіз паралельних текстів та
комплексний філологічний аналіз способів відтворення цільовими мовами
ідіостильових особливостей письменника дає можливість чіткіше сформулювати
ознаки авторського стилю, що дозволяє вдосконалити працю перекладача в
процесі транслювання ідіостилю автора шляхом вичленування ідіостильових
маркерів й пошуку системних та структурно-семантичних відповідностей.
3. Наявність відхилень у відтворенні цільовими мовами ідейно-художніх і
лінґвостильових параметрів ідіостилю письменника залежить від ступеня
опанування перекладачем ідіостильових ХТД творів. Система таких домінант та
способи їх відтворення визначають оцінний модус перекладацького процесу, що
11
дозволяє виявити ступінь та міру імпресивної адекватності/еквівалентності
перекладу.
4. Адекватне відтворення у цільовій мові ідейно-художніх та
лінґвостильових компонентів, що визначальні для ХТД ідіостилю, має
відбуватися з урахуванням інтертекстуальних (у тому числі й внутрішніх)
зв’язків між багатьма текстами, а особливо, т.зв. «східного циклу», що зробить
можливим максимально відтворювати й не порушувати загальну семантику
тексту та не змінювати емоційну конотацію оригіналу.
5. При відтворенні синтаксичних особливостей, емотивного модусу,
важливих для розкриття ідеї чи проявлення ХТД, трансформації допустимі лише
за умови адекватної альтернативи в способі відтворення в перекладі зазначених
особливостей ідіостилю.
6. На сучасному етапі опрацювання художнього спадку Г. Гессе в
українському контексті доречно звернутися до практики серійних/множинних
перекладів, у якій би творчо було опрацьовано існуючі версії перекладів
письменника одних і тих самих оригіналів з метою створення оптимального
перекладацького вирішення у відтворенні ідіостильових особливостей.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного
дослідження було представлено у формі доповідей на міжнародних та
всеукраїнських конференціях, зокрема на Всеукраїнській науковій конференції
за участю молодих учених «Мова, свідомість, художня творчість, Інтернет у
дзеркалі сучасних філологічних студій» (Київ, 11 квітня 2013 року), на VIII
Міжнародній науково-практичній конференції «Мови і світ: Дослідження і та
викладання» (Кіровоград 27-28 березня 2014). На ХIV Міжнародних
славістичних читаннях пам’яті академіка Леоніда Булаховського (Київ, 24 квітня
2015 р.), а також на II Загальнопольській науковій конференції «Między słowami
– między światami. Komunikacja międzykulturowa w świetle współczesnej
translatologii» (Uniwersytet Warmińsko-Mazurski w Olsztynie, 2015).
Публікації. Основні результати роботи відображено у 8 публікаціях у
фахових виданнях, затверджених ВАК України та у зарубіжних виданнях.
12
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі Вступу, трьох
розділів, Висновків, Списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації
становить 229 сторінок, з них 190 сторінок – основного тексту. Список
використаної літератури налічує 264 позицій, із них 239 – різномовні науковокритичні праці, 16 – довідкова література і – 9 літературні джерела. У Додатках
містяться ілюстративний матеріал, таблиці та діаграми, що репрезентують
результати дослідження.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Вивчення особливостей авторського стилю Г. Гессе крізь призму
транслятології виявило потребу більш чітко дефініювати як саме розуміння
авторського стилю, так і його параметри. Індивідуальний стиль автора – або
ідіостиль – це різновид мови художньої літератури. Перекладознавчий підхід до
виявлення особливостей трансляції авторського стилю вимагає приділити увагу
специфіці художнього перекладу. Виокремлення художнього перекладу й
визначення його ознак як особливої форми комунікації (автор-художній текстперекладач-читач) вимагає збереження індивідуальної своєрідності оригіналу,
того естетичного впливу, який оригінал справляє на читача (як мовою оригіналу,
так і цільовою).
У фундаментальних теоретичних працях з вітчизняного перекладознавства
основний фокус досліджень уміщено в мовній площині. В історії зарубіжного
перекладознавства, натомість, проблематика художнього перекладу здавна
вивчалася в діахронічній площині літературного процесу й еволюції
національних літератур. У науковій парадигматиці досліджень усе більше місця
й уваги займає проблематика універсальності, семіотичності процесів
транслювання іншомовних текстів, зокрема – творів художньої літератури.
Таким чином, художній переклад – специфічна діяльність творчого
спрямування, наслідком якої стає перетворення оригіналу й його подальше
просування в іншомовну культуру. Одним з ключових питань художнього
перекладу є відтворення семантичної цілісності оригіналу в перекладному
тексті. У сучасному розумінні в процесі художнього перекладу перекладач не
може втручатися у картину світу художнього твору або призводити до змін у
його ідейно-художній системі, натомість він може виступати «співавтором»
через процес творчої реконструкції стилю та змісту (смислу) оригіналу.
Визначаючи ознаки художнього перекладу, як особливої форми комунікації, ми
особливо підкреслюємо вагу таких чинників, як збереження індивідуальної
своєрідності оригіналу, того естетичного впливу, який оригінал справляє на
«свого» читача. Ідентичний вплив має бути й на «чужого» читача – в перекладі.
181
Для повноцінного відтворення художнього тексту перекладачеві на етапі
доперекладацького аналізу необхідно достеменно вивчити особливості
ідіостилю письменника. Під ідіостилем розуміється сукупність глибинних
текстопороджувальних домінант і констант певного автора, які визначили
появу цих текстів саме в такій послідовності. Ідіостиль письменника
розглядається нами в категоріях текстотвірних стратегій письменника й як
спосіб здійснення літературної комунікації за допомогою реалізованої в його
творчості системи мовних засобів, що зумовлені ідейно-художнім задумом
твору. Отже, перекладач, який визначається як певного роду «співавтор», в
процесі транслювання тексту він відтворює ті ж ідіостильові особливості мовою
приймаючої культури.
Таким чином,
1. З’ясовано, що однією з найсуттєвіших проблем при транслювання
(перекладі) іноземною мовою художнього тексту є відтворення
індивідувального стилю автора.
2. З’ясовано, що наявність індивідуального авторського стилю
передбачає й наукову методологію, що вивчає індивідуальний стиль. На жаль,
подосі у науковому світі не існує виокремленої науки, яка б займалася
вивченням ідіостилю письменника як системи. При цьому, в межах такої науки,
виявляються «недієвими» традиційні методи, прийняті у традиційній стилістиці.
Також ми дійшли висновку, що в межах вивчення ідіостилевої специфіки
Германа Гессе й способів її трансляції іншими мовами, необхідно виокремити
певний. авторський «гіпертекст», під яким ми розуміємо масив текстів,
поєднаних, принаймні, «східним циклом». Сама ж подальша практика перекладу
цих творів вимагає методологічних пошуків в межах ідіостилістики перекладу,
яка має «трансферний» характер, оскільки зосереджуватиме увагу на способах
допустимо можливого переносу та відтворення стильових рис оригінального
тексту до цільової культури.
3. Авторський стиль письменника завжди характеризується
особливими стильовими домінантами, які ми визначили як художньо-
182
типологічні домінанти (ХТД). На когнітивному етапі перекладу опанування
ХТД становить реконструкцію «розумової моделі» оригіналу. Ми її назвали
моделлю художньо-типологічної домінанти оригіналу (МХТД). МХТД
оригіналу є системою уявлень і понять, що сформувалися у свідомості
перекладача при розумінні тексту. Відтворення цієї моделі у перекладі залежить
від ступеня опанованості художньо-типологічних параметрів оригіналу.
4. Для глибшого вивчення особливостей ідіостилю письменника
випрацювано певний алгоритм дослідження, який включає науковотеоретичний досвід і методологічні положення західної й вітчизняної наукової
думки, зокрема: історико-дескриптивну точку зору Ґеттінгенської школи «Die
literarische Übersetzung» й близької до неї Познанської школи, які вимагають
вивчення усіх наявних перекладів художнього твору автора, що відкриває
практику вивчення (і, відповідно) створення серійних (множинних) перекладів із
застосуванням запропонованого М. Роуз принципом «стереоскопічного
читання». Для визначення компонентів ХТД ідіостилю Г. Гессе ми використали
традиційну методику літературознавчого аналізу (за схемою Н. Болотнової та
А. Єсіна), а також метод слово-образ, за допомогою якого стало можливим
інтерпретувати проблеми семантико-стилістичної організації художніх текстів
для подальшого виявлення специфіки їх трансляції. Для виявлення ступеня
відтворення семантичної еквівалентності тексту ми, спираючись на концепцію
динамічної еквівалентності Ю. Найди, аналізовано оригінальні твори та їх
перекладні варіанти з точки зору наявності певних типів (консонансного,
дисонансного й консонансно-дисонансного) заломлень ХТД. Як додатковий,
використовувася метод семантичного аналізу, елементи контент-аналізу і
процедура кількісних підрахунків, що уможливило структурувати, типологізувати
та узагальнити лексико-синтаксичні елементи ХТД ідіостилю Г.Гессе.
5. Нами з’ясовано, що індивідуальний стиль Германа Гессе
представлений наступним чином: на рівні текстотвірних моделей –
використання повторів лейтмотивів та слів-символів; на лексико-семантичному
рівні – значна частота вживання т.зв.емотивів; певна кількість власних назв –
183
імена персонажів з європейського та східного ареалів культури, в тому числі й
міфології й античної літератури, що створюють інтертекстуальні та
інтеркультурні зв’язки; найбільш частотні мотиви, образи, що формують
образно-смислові групи: опис людських почуттів і станів душі, мотив початку,
юності, мотив подорожі, мотив гри, мотиви учня-вчителя. Ідіостиль Г. Гессе на
синтаксичному рівні вирізняють складні синтаксичні конструкції, повтори слова
чи словосполучення, що має характер лейтмотиву.
6. Серед основних художньо-типологічних та жанрових властивостей
художнього тексту ми визначили художньо-типологічні (ідейно-художні та
лінґвостильові) домінанти в тексті. Ідейно-художні домінанти, визначені нами
як складові художньо-типологічної домінанти (ХТД) твору, є невід’ємною,
поетикальною змістовою частиною авторського стилю. Лінґвостильові – є
«проекцією» (мовна конкретизація) ідейно-художніх домінант у тексті.
Лінґвостильовими домінантами на лексико-семантичному рівні виступають
лексеми, що втілюють задум автора (на мікрорівні мотивів, образів-символів, що
формують цілі образно-змістові картини; позначення почуттів та емоцій
людини; власні назви тощо). На синтаксичному рівні – це характерні
синтаксичні конструкції, підпорядковані загальному естетико-філософському
модусу художньій творів; виділення автором окремих слів або частин речення
для створення смислової або інтонаційної організації тексту (повтори,
ритмізація тощо). Вивчення перекладного тексту й подальша перекладацька
реконструкція (відтворення) художнього тексту як естетико-смислової єдності,
має здійснюватися згідно з параметрами єдності вертикалі тексту й його
горизонталі: лінійне прочитання твору обумовлене його цілісними сприйняттям.
Тому, при створенні МХТД ми розташували на вісях параметрів образності й
духовності (вертикаль тексту) основні приклади мовної конкретизації ідейнохудожніх домінант.
7. Встановлено, що емотивна компетенція є ідіостильовою
характеристикою творчості Г. Гессе. Вона проявлена на структурносемантичному рівні в мікро- або макроситуаціїї: реченням, художнім текстом. У
184
макротекстовому вимірі емотивність, як спосіб кодування в авторських
текстотвірних стратегіях, займає чільне місце. Таким чином, адекватність
перекладів ми можемо трактувати в межах еквівалентності мети художньої
комунікації: переказати читачеві усі нюанси душевних переживань героя на
шляху духовної еволюції. Виходячи з цього, ми можемо стверджувати, що
прагматична (або функціонально-комунікативна) еквівалентність була досягнена
в аналізованих перекладах, про що свідчить наступне: переклад Є. Поповича –
86% опанування тексту по вісі духовності та образності, 71% емотивної
еквівалентності, що становить консонансний тип перекладу. О. Логвиненко –
52% опанування тексту по вісі духовності та образності, 48% емотивної
еквівалентності. Консонансно-дисонансний тип перекладу із дисонансною
зоною в стильовій зоні тексту, що спричинило певні семантичні зсуви. С. Апт –
95 % опанування тексту по вісі духовності та образності, 78% емотивної
еквівалентності, консонансний тип перекладу. Вс.Розанов-Д.Каравкіна – 75%
опанування тексту по вісі духовності та образності, 55% емотивної
еквівалентності. Консонансно-дисонансний тип перекладу з дисонансною зоною
в межах синтаксичних модифікацій, що призвело до послаблення емотивного
модусу й зсувів загальної семантики оригіналу. Б. Прозоровська – 47%
емотивної еквівалентності через значні втручання в синтаксичну організацію
оригінального тексту, наслідком чого наступило послаблення емотивного
модусу й консонансно-дисонансні зсуви. С. Аверинцев – 74% опанування тексту
по вісі духовності та образності, 76% емотивної еквівалентності, консонансний
тип перекладу з незначними семантичними трансформаціями.
8. Оскільки магістральною є перекладацька стратегія збереження
комунікативної функції тексту, перекладач повинен завжди пам’ятати про
реціпієнта й добирати техніки, що забезпечують адекватність перекладу текстуоригінала. До прагматичної мети перекладу обов’язково входить осягнення
комунікативного ефекту на реципієнта цільового тексту. Цей комунікативний
ефект визначається домінантною функцією оригіналу: для художньої літератури
це відтворення специфічних особливостей оригінального тексту, особливостей
185
авторського стилю тощо для справлення еквівалентного художньо-естетичного
впливу на реципієнта. Доведено, таким чином, що в аналізованих перекладних
творах з’являються семантичні «заломлення», які з одного боку – наближають
цільовий текст до читача цільової літератури, а з іншого – все-таки віддаляють
оригінал та автора. На прикладі О. Логвиненка ми виявили факти одомашнення,
зниження стилю й пафосу; в інших перекладах – вкраплення латини, що
апріорно віддаляє текст від рідної культури) від реципієнта: збереження функції
імпресивної для підготованого, елітарного, читача й ускладнення входу творів в
полісистему рідної літератури.
9. Серед основних типів відхилень при транслюванні переважають
незначні консонансно-дисонансні заломлення в загальній семантиці творів. Це
сталося внаслідок застосованих перекладачами технік та прийомів
перекладацької діяльності. В кожного перекладача існують свої улюблені
прийоми, які в кінцевому результаті не впливають занадто суттєво на якість
перекладу. Отже, в українських й російських перекладачів ми зустрічаємо такі
прийоми лексичних та граматичних трансформацій, як лексико-семантичні
заміни, поширення й вилучення (які є найбільш продуктивними), парцеляція,
граматичні заміни. При цьому в О. Логвиненка прирощення спричиняють зміну
загального емоційного модусу (підвищення експресивності) по відношенню до
оригіналу, так само в перекладі В. Прозоровської – експресивність перекладу
збільшується. Натомість парцеляція, яку вона часто застосовує, навпаки,
послаблює загальний емотивний фон.
- Інтертекстуальні поля, прозорі для перекладачів, такі як біблійнохристиянський світ, східна міфологія, антична чи середньовічна традиція не
являли особливих проблем, відтак стратегії декодування інтертекстуальних
включень у перекладачів підпорядковувалися стратегії адекватного перекладу,
шляхом відтворення символічного компоненту інтертекстуальної інформації
(наприклад, символіка власних та загальних назв: Gotamna/Гаутама/Гаутама;
Buddha/Будда/Будда; Siddhartha/Сіддхартха/ Сиддхартха;
Brahmane/Брахман/Брахман; Tao/Дао; Kundalini/Кундалини; Propheten
186
Mohammed /Пророк Мухаммед тощо) методом перекладацької транскрипції чи
транслітерації, рідше – калькування. При відтворенні інтертекстових та
інтеркультурних включень перекладачі застосовували прийоми додавання
шляхом коментаря (переклади С. Апта, Є. Поповича), де у виносках вони
вдаються до пояснень, коментарів чи перекладів-коментарів з латини.
- При транслюванні емотем український перекладач (О. Логвиненко)
часто вдається до стилістичної трансформації шляхом вживання лексем зі
зниженого (просторічного) регістру, на відміну від російських перекладів.
Зважаючи на велику кількість лексико-семантичних замін, поширень/доповнень
та вилучень, до яких вдавалися перекладачі в українському та російському
перекладах в повісті Сіддхартха, ми робимо висновок, що перекладні варіанти
набули підвищений емотивний модус у порівнянні з оригіналом, тобто – твір
німецького письменника, сповнений глибокими філософськими
спостереженнями, вираженими через опис стану еволюціонуючої душі героя, в
перекладах набуває «слов’янської» експресивності, невідомої ані західній
культурі, ані східній. Це своєрідна адаптація авторів перекладів оригінального
твору до особливостей світовідчуття й світосприйняття потенційного
реципієнта.
У ідіостилі Г. Гессе ми визначили певні пріоритети – це тяжіння до довгих
речень, які часто покриваються в текстовій архітектоніці з абзацами, чергування
речень різного типу зв’язку, інверсії, вигуки, риторичні запитання, повтори. При
відтворенні цих особливостей авторського синтаксису перекладачі часто
вдаються до парцеляції, особливо в російських перекладах (Б.Прозоровська –
39%, Вс.Розанов-Д.Каравкіна – 17%, О.Логвиненко – 15%, Є.Попович – 7%,
С.Аверинцев – 6%).
- Проаналізувавши твори, ми дійшли висновку, що повтор, як вагомий
елемент стилістичної домінанти на мікрорівні тексту, є значущим
комунікативним засобом, що проявляється в певних мовних характеристиках
особи. У творах Г. Гессе домінуючі позиції займають анафоричний, градаційний
та асиндетичний повтори і використання лейтмотивних слів або речень, що
187
виконують вагому текстотвірну, архітектонічну та емоційно-експресивну
функції. Повтори в тексті Гессе відіграють ще й функцію стилізації сакральних
текстів. При транслюванні ми бачимо у перекладачів активне використання
поширень, через що синтаксеми збільшуються, наприклад, часті синонімічні
повтори, які поширюють висловлення. Парцеляція та парафразування, як
прийоми, також змінюють синтаксичний малюнок оригінальних творів, проте ці
трансформації теж підпорядковані основній перекладацькій стратегії –
максимального відтворення комунікативної та естетико-креативної функції
тексту. Семантична еквівалентність оригіналів та перекладних варіантів творів
загалом збережена, хоча й присутні деякі консонансно-дисонансні заломлення.
Частим є також вилучення повторів в російських перекладах, що суттєво
порушує канву філософського наративу й змінює стилізаційні інтенції автора,
чим також програмуються семантичні зсуви. Зазначені типи модифікацій
перекладу визначаються нами на основі типу зміни ХТД оригіналу на
когнітивному і трансляційному етапах залежно від опанованості і транслювання
художньо-типологічних параметрів оригіналу. Консонансний тип перекладу
характеризується високим ступенем опанованості і транслювання типологічної
домінанти тексту перекладу. Рефлексія перекладача спрямована на опанування і
трансляцію поетикальності оригіналу в її повноті.
За узагальненими результатами порівняльно-перекладацького аналізу ми
робимо висновок, що ідіостиль Г. Гессе, у процесі його транслювання
українською та російською мовами, переважно адекватно відтворювався
перекладачами, що засвідчує високий ступінь опанування перекладачами
ідіостильових ХТД творів письменника.
Як ми вже зазначали, український перекладач (О. Логвиненко) часто
вдавався до певних трансформацій (лексико-семантичні заміни, вилучення
тощо), що несе в собі елементи декомпресії, оскільки використовуючи лексеми
зі зниженого стильового регістру, а також опускаючи повтори, які несли
структурно-смислове навантаження, транслемам й цілому тексту додалося
додаткового змісту й підсиленого емоційного модусу. Це не вповні відповідало
188
авторській інтенції стилізувати східний, медитативно-споглядальний фокус та
поєднати його з західним – християнським – пафосно-піднесеним модусом.
Отже, в перекладі О. Логвиненка ми констатуємо високий ступінь (57%)
втручань в текст оригіналу при перекладі шляхом різноманітних трансформацій,
в російському перекладному варіанті Б. Прозоровської – 53%. Це не означає, що
якість перекладу невисока, а лише ілюструє ступінь «співавторства»
перекладача. Загалом відтворення лексем-символів, синтаксем та ін., що є
визначальними для ХТД ідіостилю, відбувалося шляхом добору еквівалентних
відповідників у цільовій мові, які максимально відтворювали компоненти їх
значень й не порушували загальної семантики тексту або не змінювали емоційну
конотацію: Є. Попович – лише 21%, С. Апт – 13%.
Перспективи подальших наукових розвідок й глибших досліджень ми
вбачаємо у поглибленні вивчення структури ідіостилю Г. Гессе, зокрема, на
ширшому аналізі мотивів-образів, слів-ключів, які становлять певні асоціативні
поля інтертекстуального характеру, а також автоінтертексту, оскільки межі
даного дослідження цього не дозволяють.
На окрему увагу заслуговує факт відсутності практики «серійних»
перекладів, особливо в українському літературному й культурному просторі
стосовно творів Г. Гессе. А брак перекладу одного з ключових творів «східного»
циклу – Подорожі до Країни Сходу взагалі унеможливлює правильне
прочитання й розуміння глибини авторського задуму. Тож результати
дослідження дозволять поширити практику глибшого вивчення творів на етапі
доперекладацького аналізу, що становитиме основу майбутніх бездоганних
українських перекладів творчого доробку Г. Гессе.