Шум Ольга Володимирівна Від­творення лексико-стилістичних домінант української художньої прози другої половини XX століття перекладачами-емігрантами

Краткое описание

Шум Ольга Володимирівна, старший викладач відділу мов­ної підготовки Національної академії прокуратури України: «Від­творення лексико-стилістичних домінант української художньої прози другої половини XX століття перекладачами-емігрантами» (10.02.16 - перекладознавство). Спецрада Д 26.001.11 у Київ­ському національному університеті імені Тараса Шевченка

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ШУМ ОЛЬГА ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 81’255.4-05=112.2
ВІДТВОРЕННЯ ЛЕКСИКО-СТИЛІСТИЧНИХ ДОМІНАНТ УКРАЇНСЬКОЇ ХУДОЖНЬОЇ ПРОЗИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ ПЕРЕКЛАДАЧАМИ-ЕМІГРАНТАМИ
Спеціальність 10.02.16 - перекладознавство
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Науковий керівник: Кияк Тарас Романович,
доктор філологічних наук, професор
Київ - 2015
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1. ХУДОЖНІЙ ПЕРЕКЛАД ЯК ЗАСІБ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ
1.1. Художній переклад як предмет наукового дослідження 15
1.1.1. Адекватність та еквівалентність у художньому перекладі 24
1.1.2. Основи теорії скопосу крізь призму художнього перекладу 33
1.1.3. Когезія та когерентність як перекладознавчі категорії 39
1.2. Співвідошення стилю автора та стилю перекладача 44
1.2.1. Теоретичні засади понять ідіолект та ідіостиль 45
1.2.2. Стиль автора і стиль перекладача у контексті художнього перекладу 48
1.3. Історія українсько-німецьких перекладознавчих взаємин другої половини ХХ століття 55
1.4. Методологічні засади перекладацького аналізу досліджуваних
творів 66
Висновки до розділу 1 74
РОЗДІЛ 2. ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ ПЕРЕКЛАДАЧА: ОСОБЛИВОСТОСТІ ТВОРЧОЇ МАЙСТЕРНОСТІ І. КОСТЕЦЬКОГО
ТА Е. КОТМАЄР І М. ОСТҐАЙМ-ДЗЕРОВИЧ
2.1. Творчі постаті перекладачів у рамках українсько-німецьких перекладознавчих взаємин 77
2.2. Перекладацькі трансформації у художньому перекладі 84
2.3. Риси індивідуального стилю перекладача у відтворенні німецькомовного перекладу роману «Собор» О. Г ончара 87
2.3.1. Особливості відтворення колірної лексики 89
2.3.2. Перекладацькі способи передачі фраземіки 97
2.3.3. Риси перекладацького стилю при відтворенні ономастичної 107
2.3.4. Особливості відтворення розмовно-побутової лексики 115
2.4. Індивідуальна майстерність М. Остґайм-Дзерович як перекладачки роману «Жовтий князь» В. Барки 121
2.4.1. Переклад колірної лексики 123
2.4.2. Особливості відтворення фраземної лексики 127
2.4.3. Риси перекладацького стилю при відтворенні ономастичної лексики 132
2.4.4. Перекладацька індивідуальність під час перекладу авторських неологізмів 135
Висновки до розділу 2 139
РОЗДІЛ 3. РИСИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПЕРЕКЛАДАЦЬКОГО СТИЛЮ А.-Г. ГОРБАЧ
3.1. Творча особистість А.-Г. Горбач у контексті українсько-німецьких перекладознавчих взаємин: фактори формування особистості
перекладача 144
3.2. Індивідуальний стиль перекладача у німецькомовних перекладах української прози другої половини ХХ століття 153
3.2.1. Особливості відтворення колірної лексики 157
3.2.2. Способи передачі фразеологічних одиниць 162
3.2.3. Риси перекладацького стилю при відтворенні ономастичної лексики 170
3.2.4. Відтворення розмовно-побутової та експресивно забарвленої лексики 175
Висновки до розділу 3 182
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 186
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 191
ДОДАТКИ 231
Перелік умовних позначень
МО - мова оригіналу;
МП - мова перекладу;
ВМ - вихідна мова;
ЦМ - цільова мова;
ВТ - вихідний текст;
ТП - текст перекладу;
ЛО - лексична одиниця;
ТО - текст оригіналу;
ФО - фразеологічна одиниця.
ВСТУП
Наукові дослідження початку ХХІ століття позначені сталим інтересом до мовознавчих студій, питому вагу серед яких становлять розвідки у галузі перекладів текстів художньої літератури ХХ - поч. ХХІ століть. Не в останню чергу це пов’язано із напруженим історичним процесом попередньої доби, який став причиною численних заборон, жорсткої цензури та гонінь. Отримання Україною незалежності докорінно змінило стан літературного процесу. Читацькі кола одержали вільний доступ до творів, що спричинило появу низки питань та тем для наукових дискусій. Такі праці дозволяють переглянути здобутки попередніх парадигм та суттєво доповнити їх.
Якщо ще до середини ХХ століття серед досліджень особливого місця посідала проблематика особистості автора (С. Смірнов, В. Пушко, М. Жулинський), індивідуальних рис його стилю (В. Муратова, Є. Ангерчік,
Н. Адах, В. Галич), способів та засобів відтворення конкретних лексичних одиниць (Н. Любчук, Р. Довганчина) та ін., то кінець ХХ - початок ХХІ століть у галузі перекладознавства став віхою зацікавлення особистістю перекладача (Р. Зорівчак, М. Новикова, А. Науменко, Г. Косів, А. Дворніков,
А. Седлерова, О. Ребрій, М. Іваницька), українським перекладацьким процесом (Л. Коломієць, М. Стріха, Т. Шмігер), історією українсько- німецьких перекладознавчих взаємин (О. Матвіїшин, Т. Г аврилів, М. Зимомря, М. Іваницька).
І в результаті, протягом останніх двох десятиліть чимало науковців почали цікавитися не лише рисами індивідуальності авторського «я», але й приділяти значної уваги ролі особистості перекладача у процесі міжмовної комунікації, зіставленню особистісті автора і перекладача (М. Новикова,
А. Когут, О. Мазур). Відповідно до цього, дослідники доходять висновків, що складність художнього твору полягає в тому, що він завжди містить у собі протистояння: авторське художнє бачення та певні усталені естетичні норми, мови автора та етносу, в якому він проживає, розуміння глибинних механізмів взаємовідносин автора і читача та автора із його власним вимислом. Перекладач - перший реципієнт тексту оригіналу, його завдання надзвичайно складне - максимально наблизитися до «ідеального» реципієнта. Це читач, який належним чином і повністю розуміє певний текст. Перекладач повинен виходити із того, що художній твір - це осмислена, продумана автором, замкнута у собі реальність. Його завдання - створити у своїй культурі таку ж реальність у собі, але уже на вторинному рівні («пропустивши» через себе та осмисливши художній твір, який спочатку «пропустив» через себе автор) [117, с. 77-79].
Поряд із провідними функціями художнього перекладу (художньо - естетична або поетична) особливого значення набуває націєтворча місія (Р. Зорівчак, М. Стріха). Значну увагу дослідників-перекладознавців спрямовано на розгляд особливостей збереження національних рис окремих культур і мов [100, с. 463]. Під час перекладу художнього тексту відтворення індивідуального стилю автора є найскладнішим завданням. Розквіт авторської індивідуальності, по відношенню до художнього тексту, стався у XX столітті, коли її яскрава специфіка заступила собою приналежність до певного літературного угруповання. Однак, поряд із цим, досі актуальним залишається завдання передати художню індивідуальність автора у всій своєрідності його стилю. У низці наукових досліджень наголошуєся, що кожен автор художньої літератури має свій стиль, свою особливу манеру написання, і головне завдання перекладача - зберегти цей стиль, відтворити індивідуальність письменника [231, с. 38].
Вибір теми, матеріалу дослідження пов'язаний із спільністю жанру, форми та проблематики творів, об’єднаною літературною добою та наявністю однакових лексико-стилістичних домінант у авторів. Зацікавленість обраними перекладачами зумовлено, у першу чергу, їхньою приналежністю до емігрантських кіл, а також - їхнім бікультуралізмом (рівним відчуттям та розумінням рис обох культур - оригінальної української та німецької).
Актуальність роботи зумовлено необхідністю визначити роль перекладачів-емігрантів в історії українського перекладознавства та історії українсько-німецьких перекладознавчих взаємин, що викликає підвищений інтерес серед науковців; потребою заповнити прогалини серед кагорти видатних українських письменників та перекладачів, чиї імена через певні історичні обставини і досі залишаються маловідомими, як на теренах України, так і за її межами, а діяльність малодосліджена. Доцільність такого дослідження спричинено необхідністю вивчення питання творчої особистості перекладача-емігранта і пов'язана із наявністю незначної кількості наукових розвідок у галузі перекладів сучасних текстів художньої літератури (друга половина ХХ століття), зокрема, із української мови німецькою, та недостатнім рівнем вивчення ролі перекладача-емігранта у процесі декодування ідіостилю автора.
Відправними пунктами дисертаційного дослідження слугують теоретико-методологічні праці зарубіжних та вітчизняних дослідників із загальної теорії перекладознавства (Л. Бархударов, В. Виноградов, С. Влахов,
А. Федоров, О. Швейцер, Л. Латишев, В. Комісаров, В. Коптілов, Г. Гачечиладзе, Н. Грабовський, А. Франк, Й. Альбрехт, Я. Рецкер, Е. Різель, П. Ньюмарк, А. Ґудманян, В. Карабан, О. Чередниченко, Т. Кияк, В. Гак, Т. Некряч, Л. Коломієць), теорії скопосу (Г. Вермеєр К. Райс, К. Норд, Ю. Найда, А. Гелідей), історії перекладознавчих взаємин (Т. Гаврилів,
А. Вольдан, М. Зимомря), майстерності перекладача (П. Топер, Р. Зорівчак, М. Венгренівська, О. Мазур, А. Седлерова, А. Науменко, Г. Косів), способів перекладу (Ж.-П. Віне, Ж. Дарбельне), взаємодії стилів автора та перекладача (З. Муллоджанова, М. Новикова, А. Когут, О. Матвіїшин, П. Рихло,
А. Науменко, О. Ребрій, М. Іваницька).
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано у межах комплексної наукової теми Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Мови та літератури народів світу: взаємодія і самобутність» (тема №11БФ044-01), затвердженої Міністерством освіти і науки України.
Мета роботи полягає у комплексному дослідженні лексико- стилістичних домінант творчої майстерності перекладачів-емігрантів (А.-Г. Горбач, І. Костецького та М. Остґайм-Дзерович) при відтворенні рис авторського ідіостилю на прикладі німецькомовних перекладів українських текстів художньої літератури другої половини ХХ століття. Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:
1. Узагальнити визначення понять ідіостиль автора та стиль перекладача, адекватність та еквівалентність, когезія та когерентність у контексті художнього перекладу шляхом встановлення диференційних ознак.
2. Встановити значимість теорії скопосу для художнього перекладу.
3. Дослідити історію українсько-німецьких перекладознавчих взаємин другої половини ХХ століття.
4. Визначити особливості індивідуального стилю перекладача- емігранта за допомогою здійснення перекладознавчого аналізу німецькомовних варіантів україномовних прозових творів із урахуванням їхніх лінгвостилістичних особливостей.
5. Конкретизувати підходи перекладачів до перекладу: 1) фразеологічних одиниць, 2) ономастики, 3) розмовно-побутової та експресивно забарвленої лексики та 4) авторських неологізмів.
6. Укласти бібліографічний покажчик німецькомовних перекладів творів українських письменників другої половини ХХ століття та коротких біографічних довідок про досліджуваних авторів та перекладачів.
Об’єктом дослідження виступають україномовні прозові твори другої половини ХХ століття та їхні переклади німецькою мовою.
Предметом дослідження є лексико-стилістичні засоби відтворення лексичних одиниць (фразеологічні одиниці, авторські неологізми, власні назви, реалії, кольоризми, просторіччя та розмовно-побутова лексика) в німецькомовних перекладах художніх творів.
Матеріалом дослідження є романи «Жовтий князь» В. Барки та його німецькомовний переклад М. Остґайм-Дзерович, «Собор» О. Гончара й переклад І. Костецького та Е. Котмаєр, а також окремі оповідання та новели письменників Житомирської прозової школи (Ю. Винничук, В. Врублевський, В. Габор, Є. Гуцало, В. Даниленко, Л. Демська, В. Діброва, І. Жиленко, Б. Жолдак, М. Закусило, О. Ірванець, С. Касьянова, Є. Кононенко, Н. Конотопець, Н. Мориквас, К. Москалець, В. Мулик, В. Назаренко, Г. Пагутяк, Є. Пашковський, Л. Пономаренко, М. Рябчук, Л. Тарнашинська, О. Ульяненко) та Ю. Андруховича, В. та Д. Капранових, В. Шевчука, та їхні переклади німецькою мовою, здійснені, А.-Г. Горбач.
Наукова новизна роботи полягає у тому, що здійснено комплексне дослідження особливостей відтворення лексико-стилістичних рис ідіостилю автора перекладачами-емігрантами. Встановлено домінанти їхньої творчої майстерності у художньому перекладі завдяки виокремленню диференційних ознак ідіостилю автора та індивідуального стилю перекладача. Визначено та охарактеризовано компетенції перекладача у процесі відтворення лексичних одиниць німецькою мовою.
На захист виносяться такі положення:
1. Вагомий внесок у сприйняття української художньої літератури другої половини ХХ століття на німецькомовних теренах зробили перекладачі-емігранти А.-Г. Горбач, І. Костецький та М. Остґайм-Дзерович. Активізація їхньої діяльності була пов’язана з напруженим історичним та літературним процесами в Україні повоєнних років (перша половина ХХ століття).
2. Спільними домінантними ознаками перекладацької індивідуальності перекладачів-емігрантів визначається часткове одомашнення тексту перекладу, що пов’язано здебільшого з нейтралізацією експресивно забарвлених лесичних одиниць з метою наблизити читача до розуміння ТП, однак, значним чином нівелює риси авторського стилю.
3. Українська та німецька мови характеризуються значними відмінностіями в системі кольоропозначень, що спричинено, у першу чергу, розбіжностями природних умов, носіїв мов, а також психофізичних особливостей. Кольорова гама української мови надзвичайно розгалужена та неодноманітна, вона несе у собі національну специфіку світосприймання народу, його етноідентичність, що є елементном творення мовної картини світу, художнього образу. При перекладі кольороназв німецькою мовою розглянуті перекладачі одностайні в ототожненні ряду відтінків з основним кольором спектру.
4. М. Остґайм-Дзерович та І. Костецький у німецькомовних перекладах романів «Жовтий князь» та «Собор» переважно вдаються до пошуку еквівалентів, описового перекладу та додавань (фразеологія, кольороназви). Перекладачі намагаються відтворити особливості авторського ономастикону авторів шляхом калькування та транслітерування з метою збереження стилістики ТО, однак це подекуди сприяє значному очуженню ТП.
5. А.-Г. Горбач надає перевагу пошуку повних або контекстуальних відповідників (фразеологія, лайлива лексика). Індивідуальна майстерність перекладачки під час відтворення слів-реалій та ономастичних одиниць полягає у тяжінні до очуженя тексту шляхом транслітерації або генералізації. Однак, у непоодиноких прикладах А.-Г. Горбач прагне зберегти авторську стилістику оригіналу за рахунок використання описів та додавання.
6. На творчу особистість перекладача, а відтак і на вибір ним певного набору способів передачі певних лексичних одиниць, впливають як зовнішні (мовне та культурне середовище), так і внутрішні (світогляд, рівень освіченості та досвідченості, рівень володіння МО та МП та ін.) чинники, а набір засобів досягнення адекватності безпосередньо залежить від мети перекладу.
Теоретичне значення дисертації полягає у внескові до теорії художнього перекладу, історії українсько-німецьких перекладознавчих взаємин другої половини ХХ століття, в усуненні прогалини у перекладознавстві щодо питань вивчення особистості перекладача-емігранта, завдяки аналізу лінгвокультурних та лексико-стилістичних особливостей перекладу сучасної української літератури німецькою мовою. Результати здійсненого дослідження дозволяють визначити основні принципи та підходи до характеристики перекладацької особистості.
Практичне значення роботи полягає у тому, що результати дослідження можуть бути застосовані в нормативних курсах практики художнього перекладу, порівняльної лексикології, порівняльної стилістики, теорії та практики перекладу під час розгляду проблем особистості перекладача, індивідуальності його стилю при відтворенні ідіостилю автора, і розробці підручників та посібників.
Методи дослідження: використана під час дослідження методологія, має комплексний характер. Методологічну основу дослідження становить контрастивно-перекладознавчий метод аналізу україномовних оригіналів художніх текстів та їхніх перекладів німецькою мовою із залученням елементів лінгвокультурологічного та стилістичного аналізу. Також у роботі використано описовий метод з метою формування теоретичної бази дослідження, метод аналізу лексикографічних джерел та словникових дефініцій з метою порівняння лексикографічних експлікацій значень мовних одиниць, дефінітивний метод - для обґрунтування ключових понять дисертації, метод індукції та дедукції - для визначення напряму пошуку від накопичення мовного матеріалу до систематизації, метод кількісного аналізу - з метою надання кількісних показників частоти використання аналізованих мовних одиниць та відображення співвідношення використання стратегій відтворення культурної специфіки у перекладі, метод узагальнення - для формулювання висновків наукового дослідження, а також візуальний метод - для наочного відображення результатів дослідження.
Апробація дослідження. Результати даного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри теорії та практики перекладу з німецької мови Інституту філології Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка, їх було оприлюднено на: Всеукраїнській науковій конференції «Людина і соціум у контексті проблем сучасної філологічної науки» за участю молодих учених (Київ, 5 квітня 2012 р.), VI Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми германської філології» (Чернівці, 27-28 квітня 2012 р.), Всеукраїнській науковій конференції «Мова, свідомість, художня творчість, інтернет у дзеркалі сучасних філологічних студій» за участю молодих учених (Київ, 11 квітня 2013 р.), VI Міжнародній науково-практичній конференції «Фаховий та художній переклад: теорія, методологія, практика» (Київ, 5-6 квітня 2013 р.), VH Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми германської філології та прикладної лінгвістики» (Чернівці, 7-8 травня 2013 р.), Всеукраїнській науково- практичній конференції «Тенденції розвитку та функціонування слов’янських та германських мов» (Миколаїв, 17-18 травня 2013 р.), ІІІ Міжнародній науковій конференції «Українська мова серед інших слов’янських: етнологічні та граматичні параметри» (Кривий Ріг, 7-8 листопада 2013 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Україна і світ: діалог мов і культур» (Київ, 19-21 березня 2014 р.), VHI Міжнародній науково-практичній конференції «Мови і світ: дослідження та викладання» (Кіровоград, 27-28 березня 2014 р.), Всеукраїнській науковій конференції «Філологічна наука в інформаційному суспільстві» за участю молодих учених (Київ, 10 квітня 2014 р.), VIH Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми термінознавства, романо-германської філології та перекладу» (Чернівці, 25-26 квітня 2014 р.), І Всеукраїнській науково- практичній конференції «Мова як засіб міжкультурної комунікації» (Херсон, 16-17 травня 2014 р.), ІІІ Міжнародній науково-практичній заочній інтернет- конференції «Лінгвокогнітивні та соціокультурні аспекти комунікації» (Острог, 17 жовтня 2014 р.) та ІХ Міжнародній науково-практичній конференції «Міжкультурна комунікація: мова-культура - особистість» (Острог, 23-24 квітня 2015 р.).
Повний текст дисертації обговорено на розширеному засіданні кафедри теорії та практики перекладу з німецької мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Основні положення знайшли відображення у 22 публікаціях, 14 статтях у виданнях, акредитованих ДАК МОН України, 1 закордонній публікації, 2 публікаціях у фахових виданнях України, які входять до міжнародних наукометричних баз даних, 5 матеріалах і тезах всеукраїнських та міжнародних конференцій (усі публікації - одноосібні).
Обсяг та структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків А, Б, В та Г. Загальний обсяг дисертації становить 268 сторінок, із них, основного тексту - 190 сторінок, 3 - додатку А, 1 - додатку Б, 4 - додатку В, 9 - додатку Г, додатку Ґ - 3, 18 - додатку Д, список використаних джерел налічує 418 позицій, із них 28 джерел ілюстративного матеріалу.
У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено об’єкт та предмет дослідження, мету і завдання роботи, окреслено методику, обґрунтовано наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, сформульовано основні положення, які виносяться на захист, подано стислий зміст розділів та додатків.
У першому розділі «Художній переклад як засіб міжкультурної комунікації» подано характеристику художнього перекладу як предмету наукового дослідження; розглянуто особливості понять адекватність та еквівалентність, когезія та когерентність, теорії скопосу у контексті художнього перекладу; висвітлено співвідошення стилю автора та стилю перекладача, а також теоретичні аспекти понять ідіолект та ідіостиль; окреслено основні віхи історії українсько-німецьких перекладознавчих взаємин ХХ-ХХІ століть; розглянуто основні методи наукових досліджень, які застосовувалися під час перекладацького аналізу.
У другому розділі «Індивідуальний стиль перекладача: особливостості творчої майстерності І. Костецького та М. Остґайм-Дзерович» розглянуто творчі постаті перекладачів-емігрантів І. Костецького та М. Остґайм- Дзерович у рамках українсько-німецьких перекладознавчих взаємин; проаналізовано риси індивідуального стилю перекладачів та перекладацькі рішення у німецькомовних варіантах романів «Собор» О. Гончара та «Жовтий князь» В. Барки на прикладі перекладу колірної лексики, фраземіки, ономастичної, розмовно-побутової лексики, авторських неологізмів тощо.
У третьому розділі «Дослідження рис індивідуального перекладацького стилю А. -Г. Горбач» у контексті українсько-німецьких перекладознавчих взаємин розглянуто творчу особистість А.-Г. Горбач; проаналізовано фактори формування особистості перекладачки; подано аналіз рис індивідуального стилю перекладача при відтворенні колірної лексики, фразеологічних одиниць, ономастичної, розмовно-побутової та експресивно забарвленої лексики на прикладі творів української малої прози, об’єднаних в антологіях „Die Kurbisfurstin: Eine Anthologie zum Frauenthema in der Ukraine” та „Ein Rosenbrunnen: Junge Erzahler aus der Ukraine“.
Висновки підсумовують результати дослідження.
У додатку А наведено список опублікованих праць за темою дисертаційного дослідження. Добаток Б містить відомості про апробацію результатів дисертації. У додатку В подано глосарій перекладознавчих термінів до теми дисертаційного дослідження. Додаток Г містить бібліографічний перелік прозових творів українських письменників другої половини ХХ століття та їхніх німецькомовних перекладів. Додаток Ґ містить короткі біографічні відомості про досліджуваних перекладачів. У Додатку Д подано коротку біографічну довідку про авторів, твори яких залучено для дослідження.

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Кожен перекладач по-своєму підходить до інтерпретації чужомовного тексту, зі своєю індивідуальністю, неповторністю та своїм особливим умінням інтерпретувати текст оригіналу. Саме тому сучасний транслятор повинен однаково добре бути ознайомленим із особливостями культур мови оригіналу та перекладу, тобто бути «міжкультурно компетентним» фахівцем, що, не в останню чергу, сприяє чіткому визначенню авторського задуму, а відтак і досягненню максимально наближеного до дії оригіналу прагматичного впливу на читача тексту перекладу.
У науковому дослідженні здійснено аналіз творів україномовних письменників другої половини ХХ століття та їхніх німецькомовних перекладів із метою визначення рис індивідуальної майстерності перекладача при відтворенні авторського ідіостилю. Задля досягнення загальної мети дослідження було розглянуто:
1. Поняття ідіостиль (індивідуальний стиль) та ідіолект тісно пов’язані між собою, оскільки є відмінними характеристиками конкретної особистості. Ідіолект - це поняття вужче і визначається як індивідуальне мовлення конкретного носія мови (сукупність мовних форм індивіда, його мовна практика). Ідіостиль - це ширше поняття, яке об’єднує у собі поєднання мовно-виражальних засобів, які виконують естетичну функцію. Це стиль мови і стиль мовлення, система змістовних і формальних лінгвістичних характеристик ідіолекту індивіда, загалом, чи його мови в рамках певних мовних жанрів.
У дослідженні категорій адекватності та еквівалентності прийнято під еквівалентним художнім перекладом розглядати переклад художнього твору іноземною мовою, здійснюваний перекладачем із відтворенням, максимально наближеної до оригіналу, форми. Адекватним художнім перекладом дослідники називають переклад художнього твору засобами іноземної мови, здійснюваний перекладачем із метою відтворення єдності змісту оригіналу, враховуючи цілі тексту-джерела та зберігаючи ідіостиль автора.
2. У ході нашого дослідження ми доходимо висновку, що проблема теорії скопосу у художньому перекладі виникає ще на етапі доперекладацького аналізу. Для будь-якого перекладача важливим є попереднє визначення цілі, яку перед собою ставив автор, а відтак, окреслення кінцевого результату, який має спричинити переклад на читача. Саме від цього залежить вибір подальшої стратегії перекладу задля відповідності очікуванням читача.
3. Завдяки активній свідомій позиції перекладачів-емігрантів (А.-Г. Горбач, І. Костецького та М. Остґайм-Дзерович) та їхньому прагненню популяризувати українську літературу, їхньому посередництву у міжкультурних взаєминах, було зумовлено поширення перекладів творів другої половини ХХ століття серед широкого загалу німецькомовних читацьких кіл. Інтерес німецькомовного читача до української літератури сягає своїм корінням далеко в минуле. Найбільшого поширення цей процес отримав за часів Романтизму у Німеччині. Однак, якщо досі українсько- німецькі перекладознавчі взаємини найяскравіше ілюструвалися перекладами класичних творів української літератури (О. Кобилянської, Лесі Українки,
І. Франка, Т. Шевченка, та ін.), то друга половина ХХ століття відкриває німецьким читацьким колам сучасних письменників з їхньою яскравою палітрою наскрізних проблем та жанрів.
4. Порівняльний аналіз текстів оригіналів та перекладів дав змогу визначити домінанти перекладацького методу А. -Г. Горбач, І. Костецького та Е. Котмаєр і М. Остґайм-Дзерович. При цьому ми маємо на увазі відтворення німецькою мовою лексичних одиниць із компонентом кольору, ономастикону, фразеології, авторських неологізмів, розмовно-побутової та експресивно забарвленої лексики, оскільки зазначені мовні одиниці, з одного боку, є рисами індивідуальності письменників, а з іншого, створюють певні труднощі для перекладача під час відтворення іноземною мовою.
Зіставний та перекладацький аналіз оригіналів та перекладів дозволив виявити тенденцію німецькомовних перекладачів до орієнтації на мову перекладу, що проявляється в одомашненні або нейтралізації частки лексичних одиниць.
5. На основі порівняння оригінальних текстів та їхніх німецькомовних варіантів виявлено, що переклади назв кольорів та їхніх відтінків характеризуються пошуком відповідника (еквівалента); вилученням (через відсутність назви відтінку у мові перекладу). За відсутності у мові перекладу того чи іншого відтінку мови оригіналу значення кольору ототожнюється з основним кольором спектра:
Таблиця 4.
Порівняльна характеристика способів перекладу кольороназв
"'''"-....Перекладач
Спосіб"''''-..^^
перекладу І. Костецький / Е. Котмаєр М. Остґайм- Дзерович А.-Г. Горбач
Еквівалент 38% 46% 40%
Г енералізація 19% 33% 34%
Опущення 5% 5% 9%

Переклади фразеологічних одиниць позначені пошуком змістового еквівалента, аналога або калькуванням. Подекуди це призводить до одомашнення тексту, але водночас перекладачі прагнуть зберегти стилістичне навантаження оригіналу:
Таблиця 5.
Порівняльна характеристика способів перекладу фразеологізмів
Перекладач
Спосіо'''-'^^
перекладу І. Костецький / Е. Котмаєр М. Остґайм- Дзерович А.-Г. Горбач
Еквівалент 43% 41% 39%
Аналог 27% 36% 17%
Калькування 11% 15% 24%

Отже, 1) відтворення ономастичної лексики характеризується використанням транслітерації; 2) власні імена (пропріативи із прикладкою та андроніми) транслітеруються; топоніми, імена реальних (історичних) осіб та персонажів відомих літературних творів і фольклору та імена біблійних і міфічних героїв передають усталеними словниковими формами; 3) при відтворенні авторського ономастикону простежується застосування транслітерації, використання словникових відповідників із уточненням або калькування; 4) передаючи німецькою мовою розмовно-побутову лексику перекладачі прагнуть зберегти емоційно-експресивну стилізацію оригіналу;
5) просторіччя, сленгізми та розмовно-побутові фразеологізми відтворюються за допомогою повних або часткових змістових відповідників;
6) елементи діалектної лексики відтворюються загальнолітературними мовними одиницями, оскільки невідома лексика обтяжувала б іншомовного читача; 7) суржик у німецькій мові опускається або передається нейтральною лексикою із зазначенням, що в оригіналі текст звучить російською, що призводить до нейтралізації колориту та стилістики мови героїв, також можливою є заміна використанням орфографічних помилок у тексті перекладу.
Таблиця 6.
Порівняльна характеристика способів перекладу ономастикону
Перекладач
Спосіб'''"^^
перекладу І. Костецький / Е. Котмаєр М. Остґайм- Дзерович А.-Г. Горбач
Транслітерація 47% 63% 59%
Калькування 25% 14% 12%
Опис 8% 9% 13%

Таким чином, із проаналізованого доходимо висновку, що досліджені нами перекладачі з однаковою частотністю використовують способи перекладу лексичних одиниць. Максимальне наближення перекладачів до повної адекватності без відступу від основних рис оригіналу забезпечується усією палітрою відомих засобів відтворення лексичних, фразеологічних та стилістичних особливостей першотвору. Незважаючи на певні недоліки переважна більшість застосовуваних перекладачами засобів перекладу спрямовано на максимально точне відтворення змісту оригіналу та збереження стилістичних функцій ВТ.
Також у ході дослідження укладено бібліографічний покажчик німецькомовних перекладів творів українських письменників другої половини ХХ століття та коротких біографічних довідок про досліджуваних авторів та перекладачів.
Вважаємо, що перспектива досліджень полягає у подальшій розробці критеріїв оцінки перекладацької майстерності у художньому перекладі. З цією метою, на нашу думку, слід залучити до аналізу переклади ширшого кола перекладачів.
Таким чином дослідження охопило основні аспекти перекладацьких методів низки майстрів перекладу. Одержані результати можуть стати внеском у теорію та практику перекладу як напрям до практичних рекомендацій. Матеріал дослідження можна використовувати при укладанні курсів із дисциплін порівняльна стилістика, лексикологія, практика перекладу. При вирішенні низки проблем і перспектив популяризації українських культурних та літературних надбань.