Колесник Руслана Сергіївна Відтворення комічного у художньому перекладі (на матеріалі перекладів творів німецькомовних авторів ХХ століття)

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

На правах рукопису

Колесник Руслана Сергіївна

УДК 81.255.4

Відтворення комічного у художньому перекладі (на матеріалі перекладів творів німецькомовних авторів ХХ століття)

10.02.16. перекладознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник: Іваницька Марія Лонгинівна, кандидат філологічних наук, доцент

Київ 2011

Зміст

РОЗДІЛ 1. КОМІЧНЕ: ЙОГО ПРИРОДА, ВІДТВОРЕННЯ У ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ ТА ПЕРЕКЛАДІ..................................................................... 13
1.1. Що таке комічне? Наукові пошуки та невирішені питання............. 13
1.2. Комічне як невідповідність: перекладацький аспект........................ 22
1.3. Визначальні чинники при відтворенні комічного у художньому перекладі 27
1.3.1. Авторська інтенція як джерело комічного у художньому творі....... 27
1.3.2. Картина світу автора................................................................... 28
1.3.3. Індивідуальний авторський стиль............................................... 34
1.3.4. Мовні засоби та прийоми для створення комічного.................. 37
1.4. Складові роботи перекладача у процесі художнього перекладу.... 50
1.4.1. Перекладач як інтерпретатор авторського задуму у художньому творі 50
1.4.2. Міжкультурна компетенція перекладача.................................... 55
1.4.3. Засоби та прийоми перекладу при відтворенні комічного........ 56
Висновки до розділу 1............................................................................... 62
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВІДТВОРЕННЯ КОМІЧНОГО У ПРОЗІ 64
2.1. Комічне як імпліцитне: проблеми процесу перекладу....................... 64
2.2. Переклад Ґреґора фон Реццорі: між універсальним та національним 66
2.2.1. Відтворення промовистих імен як складової ефекту комічного.. 68
2.2.2. Перекладацькі проблеми при відтворенні гри слів...................... 73
2.2.3. Відтворення стилістичних фігур, що базуються на суперечності....... 76
2.2.4. Незафіксовані засоби комічного: стратегії у мові перекладу...... 79
2.2.5. Підходи до відтворення стилістичних зсувів та стилізації.......... 88
2.2.6. Стиль перекладача у процесі відтворення комічного.................. 90
2.3. Курт Тухольський: переклад полемічної сатири I половини ХХ ст.. 93
2.3.1. Доперекладознавчий аналіз: визначення домінант авторського стилю 93
2.3.2. Комічне як текстотворчий елемент: переклад тексту як цілісності 95
2.3.3. Комічне і часовий/соціальний колорит: вплив цільової аудиторії на перекладацькі втрати............................................................................ 109
Висновки до розділу 2............................................................................. 119
РОЗДІЛ 3. КОМІЧНЕ ЯК ІНВАРІАНТ ПЕРЕКЛАДУ ПОЕТИЧНОГО ТВОРУ...................................................................................................................... 124
3.1. Особливості відтворення комічного у поетичному творі................ 124
3.2. Відтворення комічного у поезії Крістіана Морґенштерна: на межі перекладу та переспіву............................................................................................... 130
3.2.1. Відтворення гри слів: проблеми та способи перекладу............ 137
3.2.2. Омографічне членування компонентів слова та гра з граматичними категоріями............................................................................................ 143
3.2.3. Гра з римою як домінанта відтворення комічного.................... 152
3.2.4. Перекладацькі проблеми при відтворенні графічної гри.......... 159
3.3. Перекладацькі завдання при відтворенні комічного у фонетичній поезії Ґерхарда Рюма......................................................................................... 168
3.3.1. Позамовні чинники створення ефекту комічного....................... 169
3.3.2. Візуальна поезія та способи її перекладу................................... 181
Висновки до розділу 3............................................................................. 183
ВИСНОВКИ................................................................................................ 188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................... 192
ДОДАТКИ................................................................................................... 224

ВСТУП

Дисертаційне дослідження присвячено вивченню проблем та особливостей відтворення комічного у художньому перекладі, в першу чергу
у перекладі українською мовою. Поряд із тим, що український читач досить часто користується перекладами іншомовних творів російською мовою, зростає кількість перекладів українською. Українські перекладачі беруться зараз за твори, котрі раніше вважалися важкими для перекладу і тому залишилися неперекладеними, а також за сучасні твори, котрі нерідко є певним викликом для перекладача і спонукають його до пошуків шляхів вирішення все складніших перекладацьких завдань. Крім того, загальний рівень володіння іноземними мовами підвищується, і читачі не задовольняються недосконалими перекладами. Молодий читач хоче знайти різноманітні твори, і його не цікавить рівень складності перекладу. А відтворення комічного традиційно вважалося одним із найважчих перекладацьких завдань.
Вже саме питання, що є комічним, викликало зацікавленість не одне століття, проте дослідження проводились спорадично, інколи з використанням різних термінів для позначення одного й того самого явища. За останні десятиліття проблема комічного та мовних засобів його вираження у художніх творах була об’єктом багатьох досліджень. Вітчизняні та зарубіжні дослідники розглядали різні аспекти цього явища: природу та психологію гумору, механізми його породження (В.Т. Бондаренко, Ю.Б. Борєв, Б. Дземідок, А.В.Карасик, А.Н.Лук, та ін.), мовні засоби реалізації гумору та сатири (Н.Н.Бочегова, Т.О. Буйницька, Д.М. Вавринюк, В.Н. Вакуров, О.О.Володина, О.А.Земська, В.В.Овсянников, М.О.Паніна, В.А.Самохіна, О.Ю.Титаренко, О.Б. Шонь, А.А.Щербина та ін.), комічне у процесі перекладу (Д.М.Вавринюк, М.В.Якименко).

Актуальність дисертації зумовлена потребою заповнити лакуну у частковій теорії перекладознавства щодо відтворення комічного, суперечливістю теоретичного осмислення явища комічного, необхідністю подальшого висвітлення засобів та прийомів передачі комічного у художньому перекладі, недостатністю вивчення ролі перекладача у процесі декодування комічного та повною відсутністю перекладознавчих студій щодо відтворення комічного у контексті німецько-українського перекладу, а отже, потребою цілісного вивчення відтворення комічного у художньому перекладі.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках комплексної наукової теми Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка № 06 БФ 044-01 «Розвиток і взаємодія мов та літератур в умовах глобалізації», затвердженої Міністерством освіти і науки України.
Мета дослідження полягає у комплексному висвітленні засобів та прийомів відтворення комічного у художньому перекладі.
Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:
1. дослідити сутність комічного шляхом встановлення його диференційних ознак та дати визначення комічному, релевантне для перекладознавства;
2. здійснити перекладознавчий аналіз творів німецькомовних авторів із чіткою прагматичною функцією комізму і виявити засоби та прийоми створення комічного у художньому тексті;
3. провести порівняльний аналіз перекладів комічних текстів з метою встановлення стратегій перекладу при відтворенні комічного;
4. визначити чинники, котрі ставлять відтворення комічного на межу неперекладності, особливо у площині німецько-українського перекладу;

5. запропонувати можливі шляхи відтворення комічного у досі не перекладених творах німецької літератури із функцією комізму;
6. уточнити критерії оцінювання художнього перекладу.
Об’єктом дисертаційного дослідження є комічне в німецькомовних художніх творах та їхніх перекладах.
Предметом дослідження є засоби відтворення комічного у німецько- українському перекладі.
Матеріалом дослідження є роман Ґрегора фон Реццорі «Маґребінські історії» та переклад виконаний Петром Рихлом; оповідання Курта Тухольського та їхні переклади (в тому числі власні); поезія абсурду Крістіана Морґенштерна та власні переклади; фонетична поезія Ґерхарда Рюма та переклади Олександра Ірванця; роман Томаса Бруссіґа «Сонячна алея», його повість «Як хлопці стають чоловіками або чому футбол» та переклади Софії Онуфрів. Такий вибір матеріалу зумовлений чіткою авторською інтенцією на комічність.
Методи дослідження. Дослідження здійснювалося з урахуванням філософських положень про зв’язок мови і мислення, взаємодію суб’єктивного та об’єктивного в мові, співвідношення форми і змісту мовних одиниць. Завдання і характер дослідження зумовили використання комплексної методики, яка дозволяє дослідити художній текст не тільки як кінцевий продукт когнітивно-мовленнєвої діяльності автора, а й різноманітні мовні явища тексту на різних мовних рівнях, передусім: лексико- семантичному, синтаксичному та текстовому. Відповідно до поставлених завдань у роботі використовувались такі методи: текстово- інтерпретаційний метод, що уможливив витлумачення пропозиціонального змісту комічного у певній мовленнєвій ситуації та аналіз текстових фрагментів у ракурсі цілого тексту, з’ясування їхнього функціонального навантаження у вираженні авторської ідеї та сприйнятті його цільовим реципієнтом; метод лінгвопоетичного аналізу, який слугував для розгляду

тексту як складно організованої системи, мовні структури котрої корелюють із позамовними категоріями (комунікативними умовами і цілями, когнітивними процесами) і виконують певні взаємоузгоджені функції, смисл яких визначається лише щодо системи в цілому; зіставний аналіз, порівняльно-типологічний метод та метод узагальнення, пов'язані з визначенням спільних властивостей та розбіжностей створення ефекту комічного в українській та німецькій літературах; метод функціонального та прагматичного аналізу дозволив встановити й проаналізувати функції виявлених композиційно-стилістичних особливостей та їх роль у створенні комічного ефекту і, тим самим, у реалізації авторської інтенції; перекладацький аналіз для визначення перекладацьких засобів та способів перекладу при відтворенні комічного. Робота має синхронічний характер, хоча під час дослідження застосовувались елементи діахронічного підходу.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що: здійснено комплексне дослідження особливостей відтворення комічного, визначено набір засобів та прийомів його передачі у художньому перекладі; завдяки виокремленню диференційних ознак комічного представлено дефініцію цього поняття під кутом зору перекладознавства; охарактеризовано основні перекладацькі завдання в процесі відтворення комічного українською мовою; студії німецько-українського перекладу в царині відтворення комічного ще не проводилися і що джерела фактологічного матеріалу ще не були об’єктом перекладознавчого аналізу: оповідання К. Тухольського та поезія абсурду К. Морґенштерна не були перекладені українською мовою, запропоновано власні переклади (подані у практичній частині та у додатках дисертації).
Теоретичне значення полягає у комплексному перекладознавчому підході до поняття

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дослідженні здійснено аналіз творів німецькомовних авторів ХХ століття задля визначення особливостей відтворення комічного у художньому перекладі. Для досягнення загальної мети дослідження було:
1. Досліджено сутність комічного шляхом встановлення його диференційних ознак і на цій основі подано визначення комічного під кутом зору перекладознавства. Виокремлено такі диференційні ознаки поняття:
· обов’язкова умова реалізації комічного наявність реципієнта, оскільки комічне не існує поза соціумом;
· основа комічного наявність невідповідності або двозначності, яку усвідомлює реципієнт;
· результатом усвідомлення комічного є суб’єктивна позитивна реакція реципієнта;
· джерелом комічного у художній літературі виступає авторська інтенція. Таким чином, під час перекладу повинні враховуватись національна та мовна картина світу: автора; індивідуальний авторський стиль. Виходячи з цього, виведено поняття комічного у художній літературі. Це свідомо створювана автором тексту невідповідність усвідомлюваного актуальним соціальним шаблонам, яка викликає суб’єктивну позитивну реакцію реципієнта.
2. Проаналізовано засоби та прийоми створення комічного у художньому тексті. Серед них: зевгма, оксюморон, порівняння, гра слів, мовна гра, метафоризація лексики, «промовисті» імена, порушення стилю, алюзія, антитеза, ампліфікація, дисфемізм, паралелізм. Отримані результати доводять, що у художній літературі ефект комічного може створити будь- який засіб, який ґрунтується на категорії невідповідності. Хоча засоби

передачі комічного в мові перекладу є різними, залишається незмінним прийом невідповідності.
3. Встановлено, що комічне стає інваріантом перекладу, якщо належить до домінант авторського стилю. Розглядаючи окремий випадок створення комічного, перекладач встановлює, які засоби дозволили викликати комічний ефект в мові оригіналу, адже вживання певних засобів може бути домінантою авторського стилю, а потім визначається, чи може він досягнути такими ж засобами ефекту комічного при перекладі. При неможливості збереження змісту та форми одночасно з прагматичним ефектом перекладач змушений рахуватися з втратами. Порівняння свідчать, що втрата комічного у перекладах текстів із чіткою авторською інтенцією на комічне робить переклад швидше неадекватним, аніж втрата певного елементу змісту чи форми. Для мінімізації перекладацьких жертв та адекватного відтворення комічного перекладач повинен володіти високим ступенем перекладацької компетенції та вміти визначати пріоритети, вибираючи між складовими художнього твору.
4. При відтворенні комічного у площині німецько-українського перекладу найбільше перекладацьких втрат виявляється при перекладі тих макро- і мікроодиниць,
- які ґрунтуються на одночасній актуалізації різних значень омонімів (гра слів; промовисті імена);
- які базуються на розщепленні функціональних зв’язків мови:
o виділення слова в іншому слові (наприклад, фоносемантична ігрема).
o омофонічне перерозкладення та омофонічне перечленування;
o переосмислення морфолого-дериваційних асоціативних зв’язків слова при словотворі;

- які базуються на синтаксичних особливостях мови оригіналу (стилізація мовлення);
- що несуть в собі імпліцитно додаткову інформацію, без знання якої зміст не актуалізується (лексичні одиниці часового та соціального колориту)
5. На основі перекладознавчого аналізу творів німецькомовних авторів виявлено найчастотніші засоби створення комічного: «промовисті» імена, гра слів, зевгма, оксюморон, порушення стилю; а також типові прийоми його відтворення у перекладі. Серед них: пошук ситуативного відповідника; пошук відповідника з підвищеним рівнем емоційності; транскрипція/транслітерація; асиміляція транскрипції та транслітерації з додаванням словотворчих морфем; калькування; комбінована реномінація; антонімічний переклад; лексико-семантичні трансформації; фонетично- імітаційні трансформації.
6. Виокремлено засоби комічного та способи їхнього перекладу, які не зафіксовані у наукових джерелах. До них належать: утворення комічного на фразеологічному рівні; вживання індивідуальних авторських метафор; введення у текст незвичних порівнянь; при відтворенні як зафіксованих, так і незафіксованих засобів створення ефекту комічного перекладач у кожному окремому випадку індивідуально знаходить способи вирішення перекладацької проблеми для досягнення ефекту комічного. Сприйняття перекладачем якості свого перекладу на рівні відтворення певних одиниць контексту характеризується високим рівнем суб'єктивності. Важливо, щоб ця суб'єктивність нижчого рівня компенсувалася об'єктивністю на рівні цілого тексту, тобто, щоб перекладач зміг об'єктивно оцінити гармонію усіх складових тексту перекладу порівняно з текстом оригіналу як адекватність відтворення макроконтексту.
7. Встановлено ключові етапи процесу перекладу: а) передперекладацький аналіз, коли перекладач ознайомлюється з творчістю

автора, з метою визначення головних ознак індивідуального авторського стилю; б) перекладацький аналіз, коли визначаються інваріанти перекладу, які підпорядковані ключовій функції твору (на змістовому рівні образи, передачу яких можливо кількісно виміряти набором сем; на формотворчому рівні ритм, рима, синтаксис, стилістичні засоби; на прагматичному рівні ефект комічного); в) оцінювання варіантів перекладу самим перекладачем спочатку на рівні певних одиниць (наприклад, речень, строф). Це оцінювання характеризується суб’єктивністю; г) оцінювання якості перекладу як композиційно завершеної частини цілого (наприклад, абзацу, вірша). У такому випадку оцінювання має відійти від суб’єктивності та орієнтуватися на об’єктивний результат зіставлення оригіналу й перекладу. При збереженні гармонії між усіма трьома рівнями та відтворенні більшості інваріант можна вважати переклад адекватним, навіть якщо на перших двох рівнях втрачається еквівалентність нижчого рівня.
8. Зіставний та перекладацький аналіз оригіналів та перекладів дав змогу виявити тенденцію україномовних перекладачів до орієнтації на мову перекладу. Серед особливостей перекладу слід зазначити:
· одомашнення;
· відтворення нейтральної лексики оригіналу через стилістичні трансформації з підвищенням ступеню емоційності;
· додавання, які посилюють ефект комічного у мові перекладу.

Вважаємо, що подальша перспектива досліджень полягає у розробці точніших критеріїв оцінювання якості художнього перекладу. Для цього необхідно залучити аналіз перекладів творів широкого кола авторів.