Ангерчік Євгенія Дмитрівна. Відтворення розмовно-побутового мовлення в українсько-англійському художньому перекладі

Краткое описание

Ангерчік Євгенія Дмитрівна. Відтворення розмовно-побутового мовлення в українсько-англійському художньому перекладі.- Дисертація канд. філол. наук: 10.02.16, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - Київ, 2014.- 239 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

УДК 81’255.4: 087.5

Ангерчік Євгенія Дмитрівна
ВІДТВОРЕННЯ РОЗМОВНО-ПОБУТОВОГО МОВЛЕННЯ В УКРАЇНСЬКО-АНГЛІЙСЬКОМУ ХУДОЖНЬОМУ ПЕРЕКЛАДІ

10.02.16 – “перекладознавство”

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Коломієць Лада Володимирівна,
доктор філологічних наук, професор

Київ – 2013

ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ЕЛЕМЕНТИ РОЗМОВНО-ПОБУТОВОГО МОВЛЕННЯ В АСПЕКТІ ХУДОЖНЬОГО ПЕРЕКЛАДУ 12
1.1. Особливості розмовно-побутового мовлення в українській та англійській мовах із погляду на перспективи відтворення його елементів у художньому перекладі 12
1.1.1. Розмовно-побутові елементи української мови 14
1.1.2. Особливості розмовного мовлення в англійській мові 39
Висновки до Розділу 1 45
РОЗДІЛ 2. РОЗМОВНО-ПОБУТОВЕ МОВЛЕННЯ ЯК ПРЕДМЕТ ПЕРЕКЛАДАЦЬКИХ ДОСЛІДЖЕНЬ 48
2.1 Прагматичні аспекти відтворення розмовних етнокультурних реалій як елементів розмовно-побутового мовлення 52
2.2. Проблема адекватного відтворення розмовного етнокультурного компонента художніх творів 57
2.3. Компенсація як засіб досягнення адекватного відтворення елементів розмовно-побутового мовлення 62
2.4. Методологічні та стратегічні підходи до відтворення елементів розмовно-побутового мовлення 69
Висновки до Розділу 2 74
РОЗДІЛ 3. СПОСОБИ ВІДТВОРЕННЯ ЕЛЕМЕНТІВ РОЗМОВНО-ПОБУТОВОГО МОВЛЕННЯ В УКРАЇНСЬКО-АНГЛІЙСЬКОМУ ХУДОЖНЬОМУ ПЕРЕКЛАДІ 78
3.1. Способи відтворення власне розмовної одиниці в англійському перекладі 78
3.2. Підходи до відтворення просторіччя в англійському перекладі 88
3.3. Пошуки відтворення суржику в англійському перекладі 95
3.4. Відтворювання українських діалектизмів в англійському перекладі 98
3.5. Основні труднощі перекладу елементів розмовно-побутового мовлення 129
Висновки до Розділу 3. 131
РОЗДІЛ 4. ЦІЛІСНЕ ВІДТВОРЕННЯ РОЗМОВНО-ПОБУТОВОГО МОВЛЕННЯ В ХУДОЖНЬОМУ ПЕРЕКЛАДІ 135
4.1. Відтворення розмовно-побутового мовлення в англійському перекладі роману «Рекреації» Юрія Андруховича 138
4.2. Відтворення розмовно-побутового мовлення в англійському перекладі оповідань Володимира Винниченка «Голод» та «Чудний епізод» 156
4.3. Відтворення розмовно-побутового мовлення оповідання «Маленький горбань» Спиридона Черкасенка 167
Висновки до розділу 4. 179
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 182
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 189
ДОДАТКИ 230

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
У дослідженні розглянуто проблему розмовно-побутового мовлення в аспекті проблем перекладу (на матеріалі художньої літератури), розібрано основні стратегічні підходи та способи відтворення елементів розмовно-побутового мовлення в українсько-англійському художньому перекладі та виявлено засоби адекватного передавання елементів розмовно-побутового мовлення в англомовних перекладах творів української художньої літератури.
Проведений нами комплексний стратифікаційний, порівняльний, кількісний та лінгвопрагматичний аналізи українських художніх творів із їхніми перекладами англійською мовою дає змогу дійти таких висновків:
1. За допомогою стратифікаційного аналізу розглянуто класифікацію елементів розмовно-побутового мовлення в українській мові та визначено його особливості як предмета перекладознавчих досліджень.
До розмовно-побутового мовлення в українській та англійській мові відносимо такі елементи: власне розмовну лексику, просторіччя, суржик та діалектизми (територіальні та соціальні). Кожен із цих елементів має своє стилістичне та емоційно-експресивне забарвлення. Дослідження питання про лексикографічні ремарки допомогло дійти висновку про те, що асиметричне лексикографічне ремаркування може бути однією з перших причин появи труднощів відтворення розмовно-побутових елементів англійському перекладі.
1.1. В аспекті проблем перекладу провідну роль відіграють елементи розмовно-побутового мовлення, такі як діалектизми, просторіччя, суржик, які не мають прямих відповідників у цільовому тексті. Такі елементи належать до соціо- та етнокультурного мовного колориту української нації, тобто це мовні елементи, що позначають національно-специфічні реалії суспільного життя й матеріального побуту. І, безперечно, кожен із них становить труднощі при їхньому відтворенні у перекладі.
2. Досліджено особливості розмовно-побутового мовлення в англійській мові в плані розв’язання завдань перекладу елементів розмовно-побутового мовлення в українських художніх творах.
2.1. Емотивна функція є причиною наявності великої кількості різного роду «підсилювачів» у розмовній мові, які можуть виступати в різних сполученнях і є різними для літературно-розмовного і фамільярно-розмовного стилів. У фамільярно-розмовному стилі з його емоційністю й емфатичністю зустрічається і багато лайливих слів або ж евфемізмів. Характерною особливістю є заміна особових займенників повнозначними словами. Також до фамільярно-розмовного мовлення належать такі субстандартні одиниці, як арготизми (жаргонізми), професіоналізми, вульгаризми, діалектизми.
2.2. У ході дослідження було встановлено, що сфера розмовного мовлення в англійській мові не є симетричним відображенням розмовно-побутового мовлення в українській мові.
3. Розробляючи методику дослідження розмовно-побутового мовлення в перекладі, зосереджено увагу на перекладознавчому аналізі елементів розмовно-побутового мовлення на різних рівнях мови: лексичному, семантичному, синтаксичному, морфологічному та фонетичному, що дає змогу класифікувати елементи цього стилю. Необхідною умовою досягнення повної перекладацької адекватності (на різних мовних рівнях) є врахування прагматичних факторів (національної специфіки і фонових знань реципієнта перекладу; функціональної ролі етнокультурної реалії в тому чи тому повідомленні; жанрово-стилістичні особливості матеріалу), саме національно-специфічні елементи розмовно-побутового мовлення, зокрема діалектизми, становлять найбільші труднощі для перекладу.
4. За допомогою порівняльного та перекладознавчого аналізів було виявлено такі основні способи відтворення елементів розмовно-побутового мовлення в українсько-англійському перекладі:
4.1. Прямий семантико-стилістичний відповідник. При відтворенні у перекладі розмовних, жаргонних та сленгових одиниць труднощів, пов’язаних із неперекладністю зазначених елементів, не виникає. Знання цих елементів розмовно-побутового мовлення у мовах оригіналу та перекладу, які можна знайти у відповідних лексикографічних джерелах, допоможуть віднайти потрібний відповідник та зробити переклад адекватним. Складність для перекладу сленгу та жаргону може бути спричиненою незафіксованістю у словниках, враховуючи таку їхню ознаку, як недовговічність, та можливу тенденцію до зникнення. Вибір засобів вираження в мові перекладу залежить безпосередньо від з’ясування значення слова та його стилістичної ролі у контексті. За відсутності аналогів перекладачі вдаються до компенсаторних засобів, таких, як використання просторіччя або інших розмовних елементів, які додадуть тексту, що перекладається, необхідні ознаки відхилення від літературної мови.
4.2. Нейтралізація. У наведених прикладах нестандартні відхилення від фонетичної норми, такі, як російська вимова у мовленні українців, ніяк не передаються в англійській мові, що веде до втрати національного колориту і експресивної гостроти оригіналу, соціально-культурної ідентифікації персонажів.
4.3. Компенсація. Труднощі перекладу просторіччя можуть бути пов’язані зі ступенем його поширеності й частотності вживання в мові оригіналу та мові перекладу. У випадках, коли просторічні елементи українськомовного тексту з тої чи тої причини не мають еквівалентів в англійській мові через відмінності в стилістичній нормі і не можуть бути передані її засобами, застосовується метод компенсації, тобто перекладач, щоб не втратити семантичної цінності тексту, передає ту ж інформацію способом транспозиції на конотативному рівні .
4.4. Семантичний еквівалент. Через розходження у стилістичній маркованості семантично еквівалентних лексем в українській та англійській мовах англійські слова, які відповідають за своїм основним значення українським, але не мають експресивно-просторічних лексико-семантичних варіантів, не можуть бути використані у перекладі. Основою для лексико-семантичного варіювання є прагматичні компоненти значення того чи того розмовного та просторічного слова або виразу, тобто асоціативно-конотативний зміст мовної одиниці, пов’язаний із культурними традиціями.
4.5. Дескриптивна перифраза. Найскладніше питання полягає у відтворенні діалектного мовлення, зокрема діалектизмів у творах В. Стефаника, І. Франка та В. Ґабора. Дослідження показали, що перекладачі послуговувалися літературною мовою, що є ознакою стилістичної детипізації. Переклади творів названих письменників неможливо назвати адекватними на рівні відтворення місцевого колориту, оскільки діалектна мова у перекладі втрачає свою територіальну значимість і англомовний читач отримує лише «нейтрально» забарвлений зміст. Тому в цілому можна говорити про адекватність відтворення на рівні етимології (перекладачі зазначених творів відтворюють лише семантику стилістично маркованих одиниць), а не на рівні відтворення територіальної належності тексту першотвору.
4.6. Фонетичні відхилення етнокультурного елементу. Було зафіксовано такі способи перекладу: нейтралізація стилістично забарвлених одиниць та компенсація розмовними засобами редукованості дієслів: ‘m, won’t, didn’t, can’t, ’d і т.д. для збереження розмовної тональності художнього твору.
4.7. На лексичному рівні діалектизми відтворювалися за допомогою розмовної, просторічної та сленгової лексики. Саме вони є основним функціональним еквівалентом територіальних та соціальних діалектів у мові перекладу.
5. Цілісність відтворення елементів розмовно-побутового мовлення пов’язана із прагматичністю їхніх значень, оскільки врахування прагматичного фактора є необхідною умовою досягнення повної перекладацької адекватності. Важливість прагматичних аспектів обумовлена значною мірою відмінностями в сприйнятті мовних одиниць і мовленнєвих породжень носіїв різних мов і культур, асиметрії їхніх фонових знань.
Врахування прагматичних факторів необхідне тому, що вони можуть розглядатися як найважливіші чинники, що визначають не тільки спосіб реалізації процесу перекладу, але і сам об’єм інформації, що передається.
Усебічне врахування прагматичних факторів при перекладі дає можливість не тільки встановити певні закономірності, які обумовлюють вибір того чи того способу перекладу, але й значно глибше визначити діапазон перекладацьких способів прагматичної адаптації, які використовуються для передачі значень розмовних лексичних одиниць.
6. Розбіжності у нормах вихідної мови та мови перекладу призводять до втрати найближчого відповідника, що, в свою, чергу, означає відсутність повної семантичної еквівалентності. Еквівалентність окремих слів у вихідному та перекладному текстах вимагає максимальної наближеності предметно-логічного та конотативного значень співвіднесених слів. Адекватне відтворення етнокультурного компонента відбувається із урахуванням багатьох особливостей мови оригіналу та перекладу. А цілісність відтворення елементів розмовно-побутового мовлення залежить від їхнього адекватного перекладу. При перекладі художньої літератури завжди постає завдання – відтворити індивідуальну своєрідність першоджерела. Завдяки саме горизонтальній (однорівневій) та вертикальній (міжрівневій) компенсаціям перекладач отримує можливість якомога повнішою мірою відтворити ідею першотвору, стильову своєрідність оригіналу, зберегти його красу, а також відтворити побут епохи та країни, до якої належить оригінал.
Завжди виникає питання, щó стає метою – вірність слову, змісту чи формі? Звісно, без втрат не обійтися. І не так уже й важливо, як добираються слова для оповіді. Визначальне інше: образність, напруженість сюжету, «глибінь душі», зачарованість навколишнього світу. З проаналізованих нами прикладів можна зробити висновок, що перекладачі зміст творів, напруженість сюжету відтворили, навіть не відтворюючи етнокультурних реалій першоджерела. Адже ті самі діалектизми, суржик чи просторіччя зрозумілі лише українському читачеві і є незрозумілими для англомовного, та навіть більше, якщо б перекладачі все ж таки знайшли відповідники до українських етнокультурних компонентів, це призвело б до «перевантаження» тексту перекладу. А що стосується розмовності та побутовості у досліджених творах, то можна з упевністю сказати, що за допомогою прийому компенсації та перекладацьких трансформацій їх було збережено і цілісно відтворено, що засвідчує професійність та майстерність перекладачів.
7. Компенсацією називаємо заміну непереданого елемента оригіналу аналогічним або яким-небудь іншим елементом, що компенсує втрату інформації і здатний справити подібний вплив на читача. Компенсації можуть бути вертикальними та горизонтальними, тобто втрати елементів змісту компенсуються на рівнях морфологічному (вертикальна компенсація) або лексичному (горизонтальна компенсація). Результати порівняльного аналізу показали, що в художньому перекладі завданнями є не тільки збереження змісту оригіналу, але і його стилістичних та експресивних особливостей. Завдяки прийому компенсації всі «нестандартні» елементи мови оригіналу можуть бути відтворені у мові перекладу, і в такий спосіб досягається комунікативна рівнозначність різномовних текстів. Отже, цілісному адекватному відтворенню розмовно-побутового мовлення в художньому перекладі сприяє застосування прийому компенсації.
8. Найуживанішим способом перекладу елементів розмовно-побутового мовлення є сигнальний переклад, за допомогою якого перекладач завдяки компенсаторним компонентам «сигналізує» наявність розмовної або етнокультурної одиниці у мові оригіналу. Якщо розмовна одиниця нейтралізується у цільовій мові через різні обставини, то нейтралізація відбувається завдяки гладкопису. Спосіб, який дає можливість описати етнокультурний компонент у мові перекладу, за Лореном Лейтоном та Л. В. Коломієць, називаємо протокольним перекладом.