Ребрій Олександр Володимирович. Теорія перекладацької творчості у мовному, текстуальному та діяльнісному вимірах

Краткое описание

Ребрій Олександр Володимирович. Теорія перекладацької творчості у мовному, текстуальному та діяльнісному вимірах.- Дис. д-ра філол. наук: 10.02.16, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - Київ, 2014.- 629 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені В. Н. КАРАЗІНА

На правах рукопису

РЕБРІЙ ОЛЕКСАНДР ВОЛОДИМИРОВИЧ

УДК 811.111+811.161.2]’255

ТЕОРІЯ ПЕРЕКЛАДАЦЬКОЇ ТВОРЧОСТІ
У МОВНОМУ, ТЕКСТУАЛЬНОМУ ТА ДІЯЛЬНІСНОМУ ВИМІРАХ
Спеціальність 10.02.16 – перекладознавство

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант –
Карабан В’ячеслав Іванович
доктор філологічних наук,
професор

Харків – 2013

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ …………………………………………. 5
ВСТУП ………………………………………………………………………….. 6
РОЗДІЛ 1. МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ ПІДХІД ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРЕКЛАДАЦЬКОЇ ТВОРЧОСТІ ….……………………………………...….
22
1.1. Філософське обґрунтування творчої природи перекладу ...…………….. 22
1.1.1. Основи філософії творчості у перекладі ...……………….………..
1.1.2. Переклад як творчий інструмент (само)пізнання/(само)рефлексії.
1.1.3. Переклад як джерело вдосконалення перекладацької особистості
1.1.4. Переклад як складова формування культурного континууму ....... 22
25
29
33
1.2. Психологічне обґрунтування творчості у перекладі ...……….………….. 37
1.2.1. Дихотомія «творчість – креативність» у дослідженні перекладу ..
1.2.2. Перекладацька творчість у світлі психологічних теорій ………… 37
41
1.3. Креативна сутність перекладацького modus operandi ……………........... 55
1.3.1. Прийняття перекладацьких рішень ………………………………...
1.3.1.1. Евристичний підхід ...……………………………………....
1.3.1.2. Ігровий підхід ………………………………………….........
1.3.1.3. Синергетичний підхід ………………………………….......
1.3.2. Стратегія творчості у художньому перекладі ………………..........
1.3.3. Обмеження перекладацької творчості ...………………………....... 55
56
62
67
72
78
Висновки до Розділу 1 …………………………………………………………. 87
РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРЕКЛАДАЦЬКОЇ ТВОРЧОСТІ ……………………………………………………………………..
92
2.1. Творчість як визначальна риса онтології перекладу …………………….. 92
2.2. Методика дослідження творчості у перекладі …………............................
2.2.1. Поняття одиниці та засобів реалізації перекладацької творчості ..
2.2.2. Методи дослідження творчості у перекладі …..…...…………....... 104
107
112
2.3. Матеріал дослідження: творчі виміри перекладу дитячої літератури …. 116
Висновки до Розділу 2 …………………………………………………………. 123
РОЗДІЛ 3. МОВНИЙ ВИМІР ПЕРЕКЛАДАЦЬКОЇ ТВОРЧОСТІ ………….. 127
3.1. «Широке» та «вузьке» розуміння перекладацької творчості у лінгвістичному перекладознавстві …..……………..……………….........
127
3.2. Мовні перекладацькі труднощі як джерело реалізації творчого потенціалу перекладу ……………………………………………………...
138
3.3. Типи перекладацьких труднощів ..…………………………….…………. 146
3.3.1. Фонографічні стилізації мовленнєвих аномалій ..……………….... 146
3.3.1.1. Особливості мовлення, зумовлені фізичним або емоційним станом та віковою несформованістю мовлення ……...
3.3.1.2. Особливості мовлення, зумовлені соціально-регіональними характеристиками мови …………………………...
3.3.1.3. Особливості мовлення, зумовлені мовною інтерференцією ……………………………………………………...
150

155

159
3.3.2. Параграфемні засоби смислової актуалізації ……………………..
3.3.3. Ономатопеї …………………………………………………………..
3.3.4. Реалії та квазіреалії …………………………………………………
3.3.5. Оніми …………………………………………………………………
3.3.6. Індивідуально-авторські оказіоналізми …………………………....
3.3.7. Фразеологізми та квазіфразеологізми ……………………………..
3.4. Комплексний підхід до вирішення проблеми перекладацьких труднощів ………………………………………………………………….. 161
167
173
181
190
196

202
Висновки до Розділу 3 ………………………………………………………… 210
РОЗДІЛ 4. ТЕКСТУАЛЬНИЙ ВИМІР ПЕРЕКЛАДАЦЬКОЇ ТВОРЧОСТІ ... 216
4.1. Естетична функція як творчий чинник художнього перекладу ...……….
4.2. Підходи до текстоцентричних досліджень творчості у перекладознавстві ………………………………………………………….
4.3. Лінгвохудожня модель перекладознавчого аналізу тексту ...…………… 216

222
229
4.3.1. Образна складова ……………………………...…………………….
4.3.2. Текстуальна складова ...…..………………………………………....
4.3.3. Прагматична складова ..…………………………………………..... 233
245
256
4.4. Апробація моделі: аналіз тексту перекладу казки Дж. Р. Р. Толкіна “Smith of Wootton Major” ..……………………………………………......
4.5. Множинність перекладів у світлі текстоцентричної концепції творчості у перекладі …………………………………………………………………
261

283
4.5.1. Творчі аспекти феномену множинності перекладів ………………
4.5.2. Порівняльний аналіз текстів перекладу казки О. Вайлда “The Star-Child” …………………………………………………………… 284

290
Висновки до Розділу 4 ……...………………………………………………….. 312
РОЗДІЛ 5. ДІЯЛЬНІСНИЙ ВИМІР ПЕРЕКЛАДАЦЬКОЇ ТВОРЧОСТІ ...…. 319
5.1. Переклад як когнітивний семіозис ……..………………………………...
5.2. Номінативна перекладацька творчість: когнітивно-ономасіологічний підхід …..…………………………………………………………………...
5.3. Дослідження перекладацької творчості на основі експериментальних методик ……………..……………………………………………………...
5.4. Ретроспективне експериментальне дослідження перекладацької номінації .………………………………………………………………….. 320

333

354

359
5.4.1. Опис проведеного експерименту ……………………………….....
5.4.2. Аналіз отриманих даних та результати експерименту ...…………
5.5. Інтроспективне експериментальне дослідження когнітивних механізмів перекладацької творчості ……..……………………………..
5.5.1. Опис проведеного експерименту ...………………………………...
5.5.2. Аналіз отриманих даних та результати експерименту ................... 359
366

385
385
388
Висновки до Розділу 5 ..………………………………………………………... 409
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ……………………………………………………….. 417
СПИСОК НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………………………………… 424
СПИСОК ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ТА ДОВІДКОВИХ ДЖЕРЕЛ …………. 502
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ …………………… 505
ДОДАТКИ ………………………………………………………………………. 514

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВМ – вихідна мова
К-блок – комунікативний блок
КЗПВ – комплексний звіт про проблеми та їх вирішення
МКС-1 – мовна картина світу вихідної мови
МКС-2 – мовна картина світу мови перекладу
МП – мова перекладу
ПМУ – протокол «Міркуй уголос»
ТО – текст оригіналу
ТП – текст перекладу
ТДТВ – модель «тест – дія – тест – вихід»
ФО – фразеологічна одиниця
ЧВЗПВ – частковий відкладений звіт про проблеми та їх вирішення
IPDR – Integrated Problem and Decision Reporting
TAP – Think-Aloud Protocol
TOTE – Test – Operation – Test – Exit Model

ВСТУП

Дисертація присвячена встановленню теоретико-методологічних та концептуальних засад теорії перекладацької творчості. Започаткований у роботі підхід дозволяє не тільки здійснити наукову об’єктивацію творчості у перекладі, а й усвідомити принцип онтологічного релятивізму як основу її парадигмального дослідження.
Творча природа перекладацької діяльності відчутно усвідомлювалася фахівцями протягом багатьох сторіч, свідченням чому є численні уподібнення перекладу до різних мистецтв, зокрема, виконавчих, таких як театр, гра на музичних інструментах, декламація тощо (В. С. Виноградов [69], Р. Кайзер [645], В. В. Коптілов [209], В. В. Лєвік [249], І. Лєвий [255]) та образотворчих, таких як живопис, скульптура, кінематограф чи фотографія (М. К. Гарбовський [91], Г. Р. Гачечіладзе [95–96], О. Л. Кундзіч [237], М. М. Любимов [267], С. Я. Маршак [280], Е. Паттісон [689]). В основі цих метафоричних за формою та інтуїтивних по суті тверджень перебувають критерії імітаційності та імпровізаційності, що визначають (художній) переклад як мімесис.
Разом зі становленням теоретичного перекладознавства у ХХ сторіччі розпочалися спроби усвідомити перекладацьку творчість на рівні наукової рефлексії, значущість яких свого часу ємно виразив відомий мексиканський поет О. Пас, стверджуючи, що «переклад та творчість – процеси-близнюки», оскільки «існує безперервне взаємозбагачення обох процесів, їхній постійний взаємовплив» [341, c. 165] (тут і далі переклад іншомовних джерел наш – О. Р.).
Вивчення наукової літератури з перекладознавства засвідчує, що звернення до проблематики творчості та/або креативності у роботах вітчизняних та закордонних теоретиків є доволі численними, хоча й недостатньо систематизованими. Найчастіше перекладацька творчість привертає увагу дослідників не як самостійний об’єкт, а у зв’язку з вирішенням низки фундаментальних питань, які не втрачають своєї актуальності в різних теоріях, підходах чи парадигмах перекладознавчих студій, таких як: перекладність/неперекладність (В. Беньямін [31–32; 590], Н. Л. Галєєва [84], П. П. Дашинімаєва [118], В. Квайн [225], О. Л. Кундзіч [236], П. Рікер [418], В. Д. Радчук [364–365], О. М. Фінкель [507]); перекладацькі труднощі (Л. С. Бархударов [24], С. Влахов та С. Флорін [75], В. І. Карабан [170], П. Флоренський [509]); функції перекладу, в тому числі мовотворча (Л. В. Коломієць [198], М. Т. Рильський [419], О. І. Чередниченко [535]), літературотворча, культуротворча та націєтворча (Р. П. Зорівчак [154–155], А. Попович [355], В. Д. Радчук [366], М. В. Стріха [472]); стратегії перекладу (В. В. Демецька [119], В. П. Руднєв [427], О. І. Чередниченко [536–537]), мовна гра та гумор як об’єкт перекладу (О. М. Білоус [40], Н. І. Большакова [48], Н. М. Демурова [121], О. В. Журавльова [140], О Д. Огуй [325]), множинність перекладів (А. Берман [591], Ю. Г. Еткінд [561], С. Т. Гюрчаглар [629], П. Топер [489], О. І. Чередниченко [535]) тощо.
В аспекті мовної варіативності перекладацька творчість активно обговорювалася при розгляді безеквівалентної лексики (Є. М. Верещагін та В. Г. Костомаров [63], С. Влахов та С. Флорін [75], В. Н. Коміссаров [201; 205], В. М. Крупнов [221–222], Я. Й. Рєцкєр [416], А. В. Федоров [500], С. Флорін [510]). Словоцентричний характер більшості лінгвістичних досліджень з перекладу зумовив релевантність творчої проблематики до відтворення таких одиниць, як реалії (Р. П. Зорівчак [153], Т. Є. Некряч [306], Ю. П. Чала [530–531]); оніми (М. В. Бережна [33], В. С. Віноградов [69], А. Ґ. Ґудманян [112], Д. І. Єрмолович [137], Д. А. Кіббеє [650], К. Норд [679], Л. Фернандез [618]), неологізми та оказіоналізми (А. Г. Мартиросян [277], Х. Ніска [678], Є. А. Пуліна [362], М. Т. Рильський [419], О. І. Чередниченко [538]), фразеологізми (В. Н. Коміссаров [201], О. В. Кунін [238], К. І. Мізін [286], Л. Н. Шадрін [546]) тощо.
Культурологічний поворот у перекладознавстві (С. Басснетт та А. Лефевр [585]), пов’язаний із поширенням у гуманітарній царині ідей постмодернізму, надає можливість наблизити переклад до оригінальної літературної практики і побачити у цільовому тексті самостійний творчий продукт, відносно автономний від тексту оригіналу (Л. М. Алєксєєва [7], Н. В. Бевз [28], Дж. Боас-Байєр [595], Л. В. Коломієць [198], Ю. Лоффредо та М. Пертеґелла [668], Н. М. Нестерова [307], А. О. Пермінова [344], М. Тимошко [716]). Із запровадженням культурологічного підходу також зростає зацікавленість у виявленні творчої природи перекладу як форми та засобу здійснення міжкультурної комунікації (П. М. Донець [128], Є. К. Самітіна [440], С. Г. Тер-Мінасова [480]).
Хоча значна увага фахівців традиційно приділяється аналізу творчого аспекту перекладацької особистості (М. І. Зимомря [151], А. В. Карельський [173], Г. Косів [215], О. В. Мазур [271–272], А. М. Науменко [304], М. О. Новикова [314–315], А. Й. Паславська [342], П. В. Рихло [420], В. Р. Савчин [437–438], П. Топер [489], Б. І. Черняков [542]), тільки на сучасному етапі перекладач як об’єкт наукового інтересу врешті-решт позбувається пасивного статусу, перетворюючись на креативного агента творчої дії (Е. Безіл [584], Г. І. Богін [42–43], Н. Л. Галєєва [85], Е. В. Губернаторова [110], Л. В. Єнбаєва [136], Д. Жиль [625], І. О. Зимня [149–150], С. В. Засєкін [146], Т. О. Казакова [164], Д. Кніттлова [652], П. Куссмаул [661], Л. С. Макарова [273], О. Г. Мінченков [288], О. О. Селіванова [449]).
Утім, творчість у перекладі за великим рахунком залишається надмірно містифікованою, як правило ототожнюючись із такими поняттями, як інтуїція, інсайт, обдарованість, талант тощо, які, безперечно, мають до неї вагоме, хоча й аж ніяк не вичерпне відношення. Фактично залишаються нерозкритими як наукове (концептуальне) розуміння перекладацької творчості, так і механізми її реалізації у вербальній міжмовній комунікації, у зв’язку з чим пригадується відома фраза Н. Хомського про те, що «наше незнання розпадається на проблеми та таємниці» [691, с. ix]. Отже, сьогодні, з остаточним закріпленням у гуманітарних науках антропоорієнтованого діяльнісного підходу, набуває значущості потреба перевести творчість із розряду таємничих загадок до цілком вирішуваних наукових проблем.
Таким чином, актуальність дисертації визначається упровадженням уніфікованого підходу до вивчення творчості як провідної категоріальної властивості перекладу, що вирішується: по-перше, залученням до методологічного апарату дослідження принципу онтологічної відносності, завдяки якому уможливлюється зведення воєдино усіх різноманітних поглядів на перекладацьку творчість; по-друге, комплексним характером аналізу творчості у сукупності її теоретико-методологічних та концептуальних характеристик; по-третє, інтегративним принципом дослідження, в якому нове знання виводиться з досвіду попередніх генерацій та суміжних галузей, що означає конструктивну взаємодію літературознавчого, мовознавчого (структурно-системного та функціонально-комунікативного), культурологічного, діяльнісного (когнітивно-дискурсивного та психолінгвістичного) й будь-яких інших релевантних підходів.
Зв’язок роботи з науковими темами. Проблематика дисертації відповідає профілю досліджень, що проводяться на факультеті іноземних мов Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна у межах наукових тем «Проблеми іноземної філології, перекладознавства та методики в когнітивно-дискурсивній парадигмі» (номер державної реєстрації 0109U007962) та «Когнітивно-дискурсивні дослідження мови як регулятора соціальної поведінки» (номер державної реєстрації 0111U010009).
Об’єктом дослідження виступають засоби реалізації перекладацької творчості, задля об’єктивації яких сформовані мовоцентрична, текстоцентрична та діяльнісноцентрична концепції її вивчення, сумісні із системно-структурною, культурологічною/постмодерністською та діяльнісною онтологіями перекладу.
Предметом дослідження є мовні (структурно-семантичні), текстуально-функціональні (образні, категоріальні та прагматичні) та діяльнісні (когнітивно-семіотичні, когнітивно-ономасіологічні й психоментальні) параметри зазначених засобів у бінарному англо-українському співвідношенні.
Мета дослідження – виявлення природи, структури, характеристик, механізмів та умов здійснення перекладацької творчості шляхом вироблення та втілення її комплексного й систематизованого наукового аналізу.
Поставлена мета передбачає розв’язання низки завдань, зміст і послідовність яких детерміновані загальною логікою дослідження:
- продемонструвати зв’язок і спадковість перекладознавчого тлумачення творчості з філософським та психологічним;
- розкрити сутність формування стратегії та прийняття рішень з урахуванням позитивної та негативної ролі обмежень у здійсненні перекладацької творчості;
- визначити творчість як провідну онтологічну характеристику перекладу;
- схарактеризувати методику аналізу творчості у перекладі, в тому числі її одиниць, засобів реалізації та методів дослідження;
- запровадити «вузьке» та «широке» розуміння перекладацької творчості у мовному вимірі як подолання труднощів перекладу на основі міжмовної варіативності;
- розкрити творчу сутність тексту перекладу як вторинно-самостійного утворення та розробити лінгвохудожню модель його аналізу як засіб дослідження перекладацької творчості у текстуальному вимірі;
- представити перекладацьку творчість у діяльнісному вимірі як когнітивний семіозис;
- встановити внутрішньомовну та зовнішньомовну специфіку здійснення перекладацької номінації як форми творчості на основі ретроспективної експериментальної методики;
- унаочнити сукупну дію інтуїції й когнітивних (психоментальних) механізмів перекладацької творчості на основі інтроспективної експериментальної методики;
Матеріалом дослідження слугували оригінальні та перекладені тексти художньої літератури для дітей та юнацтва. Загальний обсяг досліджуваного матеріалу становить 113 текстів оригіналів і перекладів у друкованому й електронному форматах. Загальний обсяг друкованої частини вибірки складає приблизно 20000 сторінок, а електронної – 290 авторських аркушів. Для аналізу були відібрані як твори письменників Великобританії та США ХІХ–ХХ століть, що вже набули канонічного статусу (Д. М. Баррі, Л. Ф. Баум, О. Вайлд, У. ле Гуїн, Р. Дал, Ч. Діккенс, Л. Керролл, Р. Кіплінґ, Дж. Лондон, К. С. Льюїс, С. Мілліґан, А. Мілн, Дж. Свіфт, М. Твен, Дж. Р. Р. Толкін, Б. Шоу тощо), так і твори сучасних авторів, які отримали значну популярність серед англомовної та україномовної дитячої та підліткової аудиторії (Д. В. Джонс, Л. Гаррісон, Й. Колфер, К. Рідделл, Дж. Ролінґ, Ш. Сільверстейн, Л. Снікет, П. Стюарт тощо). У нашій вибірці зібрані переклади таких українських письменників і перекладачів, як, І. Андрусяк, Н. Безсонова, А. Біленко, Н. Брискіна, А. Грінченко, Б. Грінченко, Т. В’єнц, В. Державін, М. Іванов, І. Ільїн, Г. Ільницька, О. Кальниченко, В. Корнієнко, І. Корунець, З. Лісевич, М. Лукаш, А. Маслюх, В. Митрофанов, Г. Михайловська, О. Манько, В. Мисик, О. Мокровольський, В. Морозов, В. Наріжна, О. Негребецький, Т. Некряч, А. В. Немірова, Л. Овсянникова, О. О’Лір, К. Оніщук, А. Онишко, В. Панченко, А. Поритко, Г. Орлівна, Д. О. Радієнко, А. Саган, Л. Солонько, І. Стешенко, Н. Тисовська, С. Фесенко, В. Чернишенко та інших. В межах ретроспективного експерименту матеріалом виступили 78 перекладів вірша С. Мілліґана “Itchy Koo Land”, а в межах інтроспективного експерименту – 6 протоколів «Міркуй уголос» та 6 перекладів уривку з новели С. Браста “The Desecrator”.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що творчість є категоріальною властивістю перекладу, яка характеризує та детермінує як діяльнісний (психоментальний), так і продуктивний (мовотворчий та текстотворчий) його аспекти. Згідно з цим припущенням формуються три взаємосумісні концепції перекладацької творчості, утворюючи єдину теорію творчості у перекладі як форму синтезованого знання, в межах якого ці концепції втрачають автономність, утворюючи цілісну систему.
Теоретико-методологічну базу дослідження складають актуальні гуманітарні принципи антропоцентризму, міждисциплінарності, релятивізму та експланаторності.
Антропоцентризм уможливлює пріоритетність дослідження творчості у діяльнісному вимірі, тобто з позицій перекладача як агента дії. Зміщення дослідницького інтересу «з об’єкта на суб’єкт пізнання» [520, с. 145] у перекладі є закономірним кроком у зв’язку з антропокультурним статусом самого феномена творчості як телеологічного орієнтира життєдіяльності людини і соціуму. Специфіка дільнісного підходу у запропонованому дослідженні визначається орієнтацією на експериментальне встановлення психоментальних основ творчості як діяльності, що дозволяє побачити не тільки людину в перекладі, а й переклад в людині.
Міждисциплінарність є наскрізною ознакою перекладознавчої науки, що сформувалась як «живий синтез» взаємопов’язаних підходів (М. Я. Цвіллінґ [526], О. Д. Швейцер [549]). Для нашого дослідження принцип міждисциплінарності має особливе значення у зв’язку з тим, що творчість є універсальним загальнонауковим поняттям, транслятологічне засвоєння якого здійснюється з методологічних платформ тих наукових дисциплін, для яких концепт творчості має смислотвірне, парадигмальне значення, а це, передусім, філософія, психологія, лінгвістика, літературознавство, культурологія, естетика тощо.
Релятивізм дослідження полягає у застосуванні принципу онтологічної відносності В. Квайна [224–225] як вихідної теоретичної посилки перекладознавчого аналізу творчості. Скерований проти абсолютистського погляду на сутність речей, цей принцип підтверджується самою практикою перекладу, яка стверджує, що «спроба спиратися на якусь одну теоретичну модель неминуче веде до втрат через її однобокість» [526, с. 35]. Онтологічний релятивізм уможливлює одночасну й несуперечну наявність декількох різних концепцій творчості у перекладі.
Експланаторність як намагання усвідомити сутність понять у системі зв’язків між ними проявляється у «вертикальному» підході до творчості у перекладі, який пропонує її інтегративне осмислення в різних дослідницьких парадигмах перекладознавства – системно-структурній (дескриптивній або «мікролінгвістичній»), культурологічній (постмодерністській) та діяльнісній (когнітивно-дискурсивній або «макролінгвістичній»).
Комплексний та інтегративний характер дослідження зумовлює використання низки взаємодіючих методів та методик. Загальнонаукові методи аналізу та синтезу були використані для опрацювання наявних знань із творчої проблематики у перекладознавстві й суміжних галузях та генерування на їхній основі власних гіпотез, концепцій, моделей тощо. Індуктивний метод дозволяв робити необхідні узагальнення та висновки на основі наявного емпіричного матеріалу, натомість, дедуктивний метод ставав у нагоді за необхідності адаптувати положення загальної теорії перекладу відносно специфіки досліджуваного об’єкта, залученої пари мов, жанрово-стилістичних та функціональних різновидів текстів та/або їхніх складових тощо. Класифікаційний і типологічний аналіз використовувалися для впорядкування й цілісного представлення опрацьованого матеріалу у вигляді класифікацій та типологій. Порівняльно-перекладознавчий аналіз як провідний метод був задіяний протягом усього дослідження для зіставлення між собою як текстів оригіналів та текстів перекладів в цілому, так і на рівні окремих складових різних щаблів мовної ієрархії, а також для порівняння різних друготворів у випадках перекладної множинності. За допомогою структурно-семантичного аналізу вивчалися формально-змістові характеристики одиниць різних рівнів. Функціональний (в тому числі функціонально-комунікативний, функціонально-регулятивний, функціонально-естетичний та функціонально-прагматичний) аналіз використовувався для визначення того, як функціональні характеристики вихідних текстів та/або одиниць впливають на способи та засоби їхнього іншомовного відтворення. Текстуальний аналіз був необхідним для визначення релевантних текстових категорій та особливостей їхньої адекватної передачі у перекладі, а контекстуальний аналіз – для визначення ролі горизонтального (вербального) та вертикального (позавербального) контексту у здійсненні творчого акту перекладу. Метод моделювання дозволив розробити модель перекладознавчого аналізу художнього тексту як творчого продукту.
У дисертації використані авторські експериментальні методики ретроспективного та інтроспективного характеру як засоби екстеріоризації перекладацьких рішень, стратегій та когнітивних механізмів-тригерів креативності. В експериментальній методиці «Частковий відкладений звіт про проблеми та їх вирішення» (ЧВЗПВ) переклад поєднувався з відкладеним коментарем для виявлення когнітивно-ономасіологічної специфіки відтворення лексичного нонсенсу. Експериментальна методика Протокол «Міркуй уголос» (ПМУ), в якій паралельна перекладу вербалізація думок поєднувалася з комп’ютеризованим редагуванням, мала на меті висвітлення когнітивних механізмів перекладацької творчості як проявів креативності.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній здійснено перше у вітчизняному перекладознавстві науково-концептуальне обґрунтування феномену перекладацької творчості. Зокрема, у дисертації вперше:
- сформульовані основи філософії творчості у перекладі, що реалізуються у його тлумаченні як інструменту (само)пізнання/(само)рефлексії, джерела вдосконалення особистості та інгерентної складової формування культурного континууму;
- диференційовані поняття «творчість» та «креативність» у термінологічному аспекті перекладознавства;
- схарактеризований творчий аспект прийняття рішень перекладачем на основі запровадження евристичного, ігрового та синергетичного підходів;
- встановлений комплекс лінгвальних та позалінгвальних обмежень перекладацької творчості в їхньому позитивному й негативному сенсі;
- доведена онтологічно відносна природа перекладацької творчості, на основі чого сформульовані три її концепції – мовоцентрична, текстоцентрична та діяльнісноцентрична – як співвідносні з відповідними онтологіями перекладу і парадигмами його дослідження;
- сформульоване поняття одиниці перекладацької творчості та визначені засоби її реалізації;
- з’ясоване «широке» та «вузьке» розуміння перекладацької творчості у лінгвістичному перекладознавстві;
- запропонована лінгвохудожня модель перекладознавчого аналізу тексту як засіб верифікації текстоцентричної концепції творчості у перекладі;
- висвітлена творча природа перекладу як когнітивного семіозису;
- виявлений характер номінативної перекладацької творчості на засадах когнітивної ономасіології, в тому числі за допомогою власно розробленого ретроспективного експерименту;
- на основі власно розробленого інтроспективного експерименту встановлена та проаналізована мережа компліментарних когнітивних механізмів перекладацької творчості.
Наукова новизна отриманих результатів може бути сформульована в таких положеннях, що виносяться на захист:
1. Творчість у перекладі має дуальну природу, що відповідає дихотомічній сутності самого перекладу. З одного боку, творчістю є діяльність перекладача зі створення нового суспільно значущого продукту, зумовлена креативністю як її психоментальною мотиваційною основою. З іншого боку, творчістю є сам продукт цієї діяльності, реалізований як на рівні мови (в одиницях мовної ієрархії та у мові в цілому), так і на рівні мовлення (у текстах перекладу).
2. Дивергентний характер перекладацької творчості пояснюється такими ознаками, як множинність (втілюється в особистісному характері інтерпретації), різноманітність (втілюється в альтернативності вибору засобів вербального втілення вилученого змісту), новизна (втілюється у створенні різнорівневих відповідників вихідних одиниць і самого тексту перекладу як вторинно-самостійного доробку) та оригінальність (втілюється у здатності перекладача діяти самостійно та нестандартно у пошуках оптимальних рішень у проблемних ситуаціях). Сукупна дія встановлених ознак визначає суспільну цінність перекладу.
3. На основі принципу онтологічної відносності встановлена залежність між різними онтологіями перекладу та відповідними концепціями творчості, що маніфестують її мовний, текстуальний та діяльнісний виміри, зокрема:
3.1. Мовоцентрична концепція творчості характеризує системно-структурну онтологію перекладу, акцентуючи увагу на вдосконаленні системи засобів цільової мови задля забезпечення адекватності відтворення змісту, переданого засобами вихідної мови. Творча взаємодія розглядається на рівні «вихідна мова – цільова мова», а особистість перекладача переважно залишається поза дослідницькою увагою.
3.2. Текстоцентрична концепція творчості характеризує культурологічну та постмодерністську онтології перекладу, роблячи наголос на вторинно-самостійному (автономному) статусі цільового тексту. Творча взаємодія розглядається на рівні «вихідний текст – цільовий текст», а перекладач виступає в ролі культурного посередника.
3.3. Діяльнісноцентрична концепція творчості характеризує діяльнісну онтологію перекладу, у центрі уваги якої перебуває продуктивна (само)рефлективна діяльність перекладача, який реалізує свій креативний потенціал. Творча взаємодія розглядається водночас на двох рівнях: «вихідний текст → перекладацька свідомість» та «перекладацька свідомість → цільовий текст».
4. Перекладацька творчість як мовотворчість у вузькому сенсі здійснюється шляхом подолання різнорівневих мовно-мовленнєвих труднощів, що виникають внаслідок об’єктивних розбіжностей у структурах і функціонуванні контактуючих мов, так само як і суб’єктивного сприйняття цих розбіжностей перекладачем. У широкому сенсі перекладацька мовотворчість є реалізацією перекладацької варіативності як прояву загальномовної варіативності.
5. Перекладацька творчість здійснюється під впливом низки обмежень як об’єктивного (мовного), так і суб’єктивного (соціокультурного, особистісного, ситуативного) характеру. Негативна роль обмежень визначається стереотипізацією мислення, яка набуває форм консерватизму й догматизму. Якщо консерватизм призводить до недооцінювання перекладачем усього нового й нестандартного, то догматизм абсолютизує набутий ним досвід. Вплив негативних чинників мінімізується за рахунок складної когнітивної перебудови свідомості під тиском зовнішніх чинників. Позитивна роль обмежень полягає у тому, що вони виступають рушійною силою творчості, схиляючи перекладача до оптимального використання наявних та пошуку нових ресурсів.
6. Перекладацька творчість як текстотворчість визначається гармонійною взаємодією «образу перекладача» (перекладацькою стратегією) з «образом автора» (авторською стратегією) за трьома напрямками: між вихідною та цільовою культурами й на синхронічному та діахронічному зрізах цільової культури. Така взаємодія забезпечує створення тексту перекладу, в якому мовні зміни спрямовані на збереження цілісності системи образів, текстових категорій та прагматичного навантаження першотвору, а трансформації не виходять за межі окремих мікрообразів, запобігаючи спотворенню макрообразів або мегаобразу твору в межах продуктивної співтворчості автора, перекладача й реципієнта.
7. Когнітивним підґрунтям перекладацької творчості у діяльнісному вимірі є чотириетапний перекладацький семіозис, під час якого відбувається усвідомлення актуалізованих у першотворі знаків та побудова їх когерентних ментальних проекцій як основи майбутніх перекладацьких рішень стосовно відбору або створення відповідників, які, у свою чергу, мають бути інтерпретовані реципієнтом. Творча природа семіозису визначається його необмеженістю внаслідок особистісного характеру інтерпретанти, що й пояснює феномен множинності перекладів
8. Творча специфіка перекладу виявляється під час номінативної діяльності перекладача зі створення нових знаків засобами цільової мови. Вибір мотиваційної ознаки новотвору є складним творчим процесом через те, що перекладач має справу з уже омовленим авторським концептом, який він реконструює у своїй свідомості та суміщає з наявними в нього фоновими знаннями. Ретроспективний експеримент з перекладу лексичного нонсенсу показав, як неспроможність перекладача однозначно витлумачити вихідну одиницю змушує його відмовитися від номінативного способу вирішення проблеми, підтверджуючи тим самим еквіфінальну природу перекладу.
9. Інтроспективний експеримент дозволив встановити, що перекладацькою творчістю у психолінгвістичному сенсі є скерована на реалізацію загальної стратегії спільна дія інтуїції та логічних механізмів здійснення рішень: індукції, дедукції, абдукції, адаптації, візуалізації, асоціації та аналогії. Втілюючись в актах перекладу, зазначені механізми доповнюють один одного, утворюючи цілісну мережу, здатну забезпечити повноцінні прояви креативності перекладача – чи то на рівні тексту, чи то на рівні мовної одиниці або мови у цілому.
Теоретична значущість дослідження полягає у розробці нового напряму перекладознавчих студій – теорії перекладацької творчості, в межах якої запропоновані три взаємопов’язані концепції перекладацької творчості, що відповідають різним онтологіям перекладу та парадигмам його дослідження. Таким чином, творчість у перекладі постає складним інтегральним феноменом, дослідження якого здійснюється у системному гуманітарному контексті.
Положення цієї теорії є внеском до загальної теорії перекладу (розмежування онтологій перекладу, уточнення понять стратегії перекладу та перекладацького рішення, функцій перекладу, перекладності/неперекладності, адекватності та еквівалентності), лінгвістичну теорію перекладу (уточнення поняття перекладацьких труднощів, встановлення та аналіз перекладу різних типів безеквівалентної лексики), перекладознавчу теорію тексту (розробка та апробація чотирьохкомпонентної моделі комплексного аналізу художнього тексту), теорію художнього перекладу (специфіка перекладу дитячої літератури), когнітивну теорію перекладу (основи перекладацької номінації, виокремлення когнітивних механізмів творчості у перекладі), експериментальне перекладознавство (розробка та імплементація ретроспективних та інтроспективних перекладознавчих методик) й у часткову теорію перекладу з англійської мови українською. Теоретичне підґрунтя дисертації та методика аналізу можуть бути задіяні в подальших теоретичних розробках із вивчення перекладацької творчості.
Практична цінність роботи зумовлюється можливістю використання її матеріалів і теоретичних результатів у лекційних курсах «Вступ до перекладознавства», «Основи теорії редагування перекладів», «Порівняльна стилістика англійської та української мов», «Теорія перекладу як міжкультурної комунікації»; у спецкурсах із творчості у перекладі, проблем теорії та практики перекладу та з художнього перекладу; у перекладацькій діяльності та практичній підготовці майбутніх перекладачів.
Апробація роботи. Основні теоретичні положення й висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри теорії та практики перекладу англійської мови Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (2010–2013 рр.); міжнародних наукових конференціях: «Іноземна філологія на межі тисячоліть» (Харків, 2000), науково-методичній конференції «Треті Каразінські читання: методика і лінгвістика – на шляху до інтеграції» (Харків, 2003), VI науковій конференції «Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація» (Харків, 2007), І науково-практичній конференції «Новітні обрії розвитку германської та романської філології» (Запоріжжя, 2007), VIII науково-методичній конференції «Методологічні проблеми сучасного перекладу» (Суми, 2009), ІІ науковій конференції «Іноземна філологія у ХХІ столітті» (Запоріжжя, 2009), ІХ науковій конференції «Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація» (Харків, 2010), IV науково-практичній конференції «Мови і світ: дослідження та викладання» (Кіровоград, 2010), ІІІ науково-практичній конференції «Соціокультурні та етнолінгвістичні проблеми галузевого перекладу в парадигмі євроінтеграції» (Київ, 2010), ІІІ науковій конференції «Іноземна філологія у ХХІ столітті» (Запоріжжя, 2010), науковій конференції «Мова як світ світів. Поетика і граматика» (Київ, 2010), ІV науково-практичній конференції «Фаховий та художній переклад: теорія, методологія, практика» (Київ, 2011), VI науковій конференції «Актуальні проблеми перекладознавства та методики навчання перекладу» (Харків, 2011), ХІ науковій конференції «Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація» (Харків, 2012), Х Міжнародна науково-практична конференція «Методологічні проблеми сучасного перекладознавства» (Суми, 2012); всеукраїнських наукових і науково-методичних конференціях: «Другі Каразінські читання: Два століття Харківської лінгвістичної школи» (Харків, 2003), «Переклад як вторинна комунікація» (Харків, 2004), Третій науковій конференції «Актуальні проблеми перекладознавства та методики навчання перекладу» (Харків, 2005), Всеукраїнському науковому форумі «Сучасна англістика: стереотипність і творчість» (Харків, 2006), IV науковій конференції «Актуальні проблеми перекладознавства та методики навчання перекладу» (Харків, 2007), VII науковій конференції «Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація» (Харків, 2008), І науково-практичній конференції «Соціокультурні та етнолінгвістичні проблеми галузевого перекладу в парадигмі євроінтеграції» (Київ, 2008), І науковій конференції молодих учених «Іноземна філологія у ХХІ столітті» (Запоріжжя, 2008), ІІІ науково-практичній конференції «Актуальні проблеми перекладознавства та навчання перекладу в мовному вищому навчальному закладі» (Київ, 2008), VIIІ науковій конференції «Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація» (Харків, 2009), ІІ науково-практичній конференції «Соціокультурні та етнолінгв

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Проведене дослідження присвячене визначенню та аналізу перекладацької творчості у мовному, текстуальному та діяльнісному вимірах. Внаслідок запровадження принципу онтологічної відносності доведена можливість несуперечливого (спів)існування в межах теоретичного перекладознавства водночас декількох різних концепцій творчості, які за своїми парадигмальними параметрами співвідносяться з різними онтологіями перекладу, демонструючи водночас взаємозв’язок і взаємозалежність на науково-концептуальному й методологічному рівнях. У роботі виокремлено та науково обґрунтовано три сучасних концепції перекладацької творчості, які досі не набули належного рівня теоретичного усвідомлення, систематизації та методологічного опрацювання. Це дає підстави стверджувати, по-перше, про вироблення інтегрального підходу до дослідження перекладацької творчості і, по-друге, про формування нового напрямку досліджень, а саме – теорії перекладацької творчості.
Творчість визначається в роботі як дихотомічне процесуально-результативне поняття, в якому поєднуються діяльність зі створення тексту перекладу та сам текст перекладу як продукт цієї діяльності, що кореспондує з аналогічним визначенням перекладу. Креативність визначається як психоментальна складова особистості перекладача, що втілюється у його здатності до здійснення низки операцій, які сукупно відповідають сучасним критеріям творчості.
Виходячи з принципу міждисциплінарності, розглянуто творчість як перспективну методологічну основу філософії перекладу, значущість якої полягає у визнанні перекладу пансеміотичним інструментом (само)пізнання та (само)рефлексії, джерелом індивідуального вдосконалення і запорукою безперервного розвитку культурного континууму в синхронії та діахронії.
Залучення психологічного доробку до аналізу перекладацької творчості надало підстави визначити дивергентний характер перекладу, в якому втілюються творчі ознаки множинності та різноманітності. Встановлений зв’язок цих понять із поняттям інтерпретації як герменевтичної основи перекладу та варіативності як способу існування й функціонування усіх одиниць мови та як фундаментальної властивості перекладацької творчості.
Водночас роль таких дивергентних ознак перекладацької творчості, як новизна та оригінальність унаочнюється у механізмах мовотворення та текстотворення. Як наслідок – у сучасному перекладознавстві співіснують мовознавчий погляд на переклад як репродуктивну текстову діяльність і, відповідно, на текст перекладу як вторинно-несамостійний тип тексту та культурологічний погляд на переклад як продуктивну діяльність і, відповідно, на текст перекладу як вторинно-самостійний тип тексту.
Перекладацьку творчість типологізовано, виходячи зі способу її здійснення як вербальну/мовленнєву творчість, оскільки у роботі поділяється точка зору на переклад як окремий різновид вербальної/мовленнєвої діяльності, яка, у свою чергу, є різновидом діяльності комунікативної.
Значну увагу в роботі приділено особливостям прийняття перекладачем рішень та вироблення перекладацьких стратегій. У роботі прийняття перекладачем рішень описано з позицій евристичного, ігрового та синергетичного підходів. Евристичний підхід визначається поєднанням інтуїції з логікою. Показовими в цьому плані є евристики «проб та помилок», «проби на сполучуваність», «лабіринту», «репрезентативності» та «незвичності», актуальність яких для перекладу підтверджується даними, отриманими експериментальним шляхом. Ігровий підхід розглядає прийняття перекладачем рішень як намагання оптимізувати свою діяльність на основі стратегії «мінімакс», згідно якої він робить вибір на користь того з можливих рішень, яке пропонує максимальний ефект за мінімальні зусилля. Синергетичний підхід зображує процес прийняття рішень як дію атракторів (цілей) у точках біфуркації (нестабільного стану системи, який корелює з поняттям одиниці перекладу), причому в кожній новій ситуації вибору чергове рішення перекладача ймовірнісно буде подібним до попереднього під впливом параметру порядку (домінантного чинника, що визначає загальну стратегію).
У роботі розкрито як негативний (стримуючий), так і позитивний (стимулюючий) вплив обмежень перекладацької творчості. Негативна роль маніфестується феноменом стереотипізації мислення, який набуває форм консерватизму й догматизму. Позитивна роль обмежень у перекладі полягає в тому, що вони стимулюють перекладацьку творчість, виокремлюючи найоптимальніші альтернативи, відсікаючи заздалегідь неприйнятні варіанти та схиляючи перекладача до активнішого використання наявних ресурсів та інформації.
Принциповим моментом проведеного дослідження є те, що перекладацька творчість у його межах характеризується як універсальна, тобто така, що проявляється в кожному акті/факті перекладу, незалежно від умов його здійснення, задіяних мов, природи першотвору (художньої чи інформативної), а також особистісних характеристик перекладача. Ця позиція має за основу актуальну для сучасної світоглядної та наукової парадигм гіпотезу глобальної креативності, ідея якої полягає у визнанні онтологічно первинного статусу творчих процесів як основи людської самоорганізації та еволюції. Саме цей факт уможливлює визнання творчості однією з провідних онтологічних характеристик перекладу. Водночас таке визнання не заперечує, що саме у царині художньої літератури якнайнаочніше та якнайяскравіше висвітлюється творча природа перекладу та виникають сприятливі передумови для відчутних проявів перекладацької креативності. Отже, вибір дитячих художніх творів як матеріалу дослідження не є випадковим, враховуючи багатство їхнього мовного оформлення задля вербалізації «можливих світів», конструювання яких відбувається на сторінках книжок, розрахованих на юну читацьку аудиторію.
У дослідженні запропоновано визначення одиниці перекладацької творчості як різнорівневого мовно-мовленнєвого утворення, представленого у свідомості перекладача у формі концепту/концептуальної структури та актуалізованого як проблема, що вимагає вирішення на основі мовно-комунікативної та особистісної варіативності. На основі цього загального поняття нами виводяться окремі засоби реалізації перекладацької творчості, які варіюватимуться відповідно до обраної концепції її дослідження.
Так, для мовоцентричної концепції творчості це – лексеми-репрезентанти перекладацьких труднощів, для текстоцентричної концепції творчості – текст перекладу як цілісне вторинно-самостійне мовленнєве утворення, а для діяльнісноцентричної концепції творчості – актуалізовані в ході перекладацького семіозису ментальні репрезентації знаків різної ієрархічної природи та психоментальні механізми перекладацької творчості як тригери креативності.
Системно-структурній онтології перекладу, яка трактує переклад як мовний феномен, відповідає мовоцентрична концепція творчості. Перекладацька мовотворчість у вузькому сенсі здійснюється за рахунок вирішення перекладацьких труднощів як мовних/мовленнєвих утворень різної ієрархії, що утворюють перешкоди на шляху міжмовної взаємодії внаслідок об’єктивних розбіжностей в структурах і правилах функціонування контактуючих мов, так само як і суб’єктивного сприйняття цих розбіжностей перекладачем, від якого вимагаються значні творчі зусилля для їх переборення. Перекладацька мовотворчість у широкому сенсі є втіленням мовної варіативності, яку ми визначаємо як міжмовну перекладацьку варіативність.
У роботі проаналізовані (окремо та у комплексі) головні різновиди перекладацьких труднощів лексичного рівня: фонографічні та параграфемні стилізації, ономатопеї, (квазі)реалії, оказіоналізми та (квазі)фразеологізми.
Текстоцентрична концепція творчості співвідноситься з художньо-естетичною, культурологічною та постмодерністською онтологіями перекладу, пропонуючи погляд на текст перекладу як відносно самостійний творчий продукт. В основі такого розуміння текстотворчої потенції перекладу перебувають: по-перше, міметична природа перекладу на основі естетичних критеріїв імпровізаційності та імітаційності, які характеризують будь-який мистецький витвір як уподібнення; по-друге, наскрізна присутність у перекладеному тексті категорії образу перекладача, вплив якого починається на етапі інтерпретації, продовжується виробленням індивідуальних стратегій та закінчується прийняттям окремих рішень.
Засобом верифікації текстотворчої концепції творчості у перекладі виступає запропонована у роботі лінгвохудожня модель перекладознавчого аналізу, що має у своєму складі чотири компоненти – мовний, образний, текстуальний та прагматичний. Модель, побудована на широкій філологічній основі, пояснює перекладацьку творчість як прагнення перекладача до створення такого тексту перекладу, в якому зміни на мовному (мікрообразному) рівні запроваджуються заради збереження цілісності макро- та мегаобразів, текстових категорій та імплікатур вихідного тексту. Таким чином забезпечується взаємодія образу автора з образом перекладача як двох гомоморфних текстотворчих стратегій.
Діяльнісноцентрична концепція творчості співвідноситься з діяльнісною онтологією перекладу і зосереджується на когнітивній сфері самого перекладача, в якій відбуваються процеси лінгвокреативного мислення та активізуються психоментальні механізми творчості. Теоретико-методологічною основою діяльнісного розуміння творчості є поняття когнітивного семіозису як безперервного творчого процесу осмислення знакової репрезентації, що сприймається та передається, і формування/формулювання на основі її ментальної проекції нової знакової репрезентації. У роботі представлена когнітивна модель перекладацького семіозису, на основі якої доходимо висновку, що його творча природа визначається, по-перше, особистісним характером інтерпретанти, в якому органічно поєднуються два начала – раціональне та емоційне; а по-друге, безперервністю та просторово-часовою необмеженістю, внаслідок яких у процесі його розгортання немає ані кінцевої інтерпретанти, ані кінцевого об’єкта – тексту перекладу. В емпірико-пізнавальному сенсі ця обставина виступає обґрунтуванням феномену множинності перекладів.
Важливий аспект діяльнісноцентричного дослідження творчості, представлений в роботі, пов’язується з номінативною діяльністю перекладача, до якої його змушує вдаватися відсутність необхідних відповідників у цільовій мові та специфічні прагматичні обставини, як, наприклад, ті, що пов’язані з індивідуально-авторським характером відтворюваних одиниць.
На основі спеціально розробленого ретроспективного експерименту встановлені творчі особливості номінативного перекладацького акту, такі як залежність між можливістю дійти остаточного висновку щодо значення вихідної одиниці та здійсненням номінації. Експеримент показав, що труднощі на етапі інтерпретації вихідного знаку змушували перекладачів уникати номінативного акту, надаючи перевагу описовим трансформаціям на асоціативній основі.
Іншим аспектом дослідження перекладацької творчості у діяльнісному вимірі є виокремлення та аналіз її когнітивних механізмів, які мають психоментальну природу. Інтроспективний експеримент унаочнив прояви низки когнітивних механізмів – індукції, дедукції, абдукції, адаптації, візуалізації, асоціації та аналогії. У ході здійснення творчого акту перекладу відбувається взаємодія між різними механізмами, яка проявляється у каузальних та гіпонімо-гіперонімічних відносинах. Таким чином, з’являються підстави стверджувати, що різні механізми утворюють свого роду компліментарну мережу, а їхня адитивна дія є запорукою успішності перекладацької творчості.
Використання експериментальних методів дослідження перекладу уможливило аналіз різноманітних помилок, зроблених як внаслідок недостатнього рівня перекладацької, мовної та комунікативної компетентності респондентів (в термінах когнітивного семіозису – помилки по вісі «знак → об’єкт» та по вісі «знак → користувач»), так і внаслідок «збоїв» в роботі когнітивних механізмів перекладацької творчості.
Підсумовуючи, визначаємо наступні різновиди перекладацької творчості:
(1) У мовному вимірі перекладацька творчість втілюється у широкому сенсі у відповідниках, відбір або створення яких здійснюється на основі міжмовної перекладацької варіативності, та у вузькому сенсі – в одиницях різного рівня мовної ієрархії, які виступають у ролі засобів подолання перекладацьких труднощів.
(2) У текстуальному вимірі перекладацька творчість набуває форми тексту перекладу як стратегічно зумовленого, цілісного мовленнєвого утворення у сукупності системи образів (інформаційного змісту), текстуальних категорій та прагматики, несуперечливо сумісних з аналогічними показниками вихідного тексту.
(3) У діяльнісному вимірі перекладацькою творчістю є: (а) процес когнітивного перекладацького семіозису, в ході якого відбувається інтерпретація актуальних знаків різної формальної організації та побудова на її основі когерентних ментальних проекцій як основи майбутніх перекладацьких рішень стосовно відбору або створення відповідників, які, у свою чергу, мають бути інтерпретовані реципієнтом; (б) скерована на реалізацію загальної програми дій (стратегії) об’єднана дія інтуїції та логічних механізмів здійснення перекладацьких рішень (індукції, дедукції, абдукції, асоціації, аналогії, візуалізації тощо), тригером яких виступає креативність.
Загалом підтверджена головна гіпотеза дослідження про те, що творчість виступає провідною онтологічною властивістю перекладу, яка характеризує як діяльнісний (процесуальний), так і продуктивний (мовотворчий та текстотворчий) його аспекти.
Вивчення творчості у перекладі відкриває перспективи для подальших розробок, пов’язаних із:
- впливом на перебіг та результат перекладацької творчості етнокультурних соціокультурних та ідеологічних чинників;
- виокремленням та перекладом стилістичних прийомів різних рівнів як засобів маніфестації перекладацької творчості;
- вивченням творчої специфіки перекладу нехудожніх (інформативних) текстів і, зокрема, розробленням моделі їхнього перекладознавчого аналізу;
- продовженням експериментального аналізу перекладацької творчості і, зокрема, подальшим дослідженням перекладацької номінації на прикладі лексем різних типів та подальшим дослідженням когнітивних механізмів креативності у їхній взаємодії.

СПИСОК НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Автономова Н. С. Познание и перевод. Опыты философии языка / Н. С. Автономова. – М. : Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2008. – 704 с.
2. Айзенк Г. Ю. Интеллект: новый взгляд / Г. Ю. Айзенк // Вопросы психологии. – 1995. – № 1. – С. 111–131.
3. Александрова Л. А. К осмыслению понятия «жизнестойкость личности» в контексте проблематики психологии способностей / Л. А. Александрова // Психология способностей: Современное состояние и перспективы исследований : науч. конф., посвященная памяти В. Н. Дружинина,
19–20 сентября 2005 г. : тезисы докл. – М. : Институт психологии РАН, 2005. – С. 16–21.
4. Алексеев С. А. Передача структуры образов художественного текста при переводе (на материале англо-русских переводов): дис. … канд. филол. наук : 10.02.20 / Алексеев Сергей Анатольевич. – М., 2009. – 298 с.
5. Алексеева И. С. Введение в переводоведение : учеб. пособие [для студ. филол. и лингв. фак. высш. учеб. заведений] / И. С. Алексеева. – СПб. : Филологический факультет СПбГУ ; М. : Издательский центр «Академия», 2004. – 352 с.
6. Алексеева Л. М. Антропологизм как принцип научного перевода / Л. М. Алексеева // Стереотипность и творчество в тексте : сб. статей / [под. ред. Е. Ф. Тарасова (отв. ред.), Н. В. Уфимцевой, Е. А. Аршавской]. – Пермь, 2004. – Вып. 7. Образ России: извне и изнутри. – С. 204–219.
7. Алексеева Л. М. Перевод как рефлексия деятельности / Л. М. Алексеева // Вестник Пермского университета. Российская и зарубежная филология. – 2010. – Вып. 1(7). – С. 45–51.
8. Аленькина Т. Б. Комедия А. П. Чехова «Чайка» в англоязычных странах: феномен адаптации: дис. … канд. филол. наук : 10.01.01, 10.01.03 / Аленькина Татьяна Борисовна. – М., 2006. – 194 с.
9. Алефиренко Н. Ф. Протовербальное порождение культурных концептов и их фразеологическая репрезентация / Н. Ф. Алефиренко // Филологические науки. – 2002. – № 5. – С. 72–81.
10. Алефиренко Н. Ф. Спорные проблемы семантики : [монография] / Н. Ф. Алефиренко. – М. : Гнозис, 2005. – 326 с.