Герменевтичний досвід як предмет філософії : Герменевтический опыт как предмет философии

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Богачов Андрій Леонідович
УДК 165.62
Герменевтичний досвід як предмет філософії

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філософських наук
за спеціальністю 09.00.01 – онтологія, гносеологія, феноменологія

Науковий консультант –
доктор філософських наук,
професор Лой А.М.

КИЇВ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………...…6
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ……………….......15
1.1. Поняття герменевтики ………………………………………………....15
1.1.1. «Об’єктивна» і «суб’єктивна» герменевтика ……………………….16
1.1.2. Об’єктивізм і релятивізм …………………………………………….18
1.1.3 Напрям дослідження ………………………………...…………….….20
1.1.4. Неминучість упередження ………………………………………...…21
1.2. Філософська герменевтика …………………………………………….23
1.2.1. Досвід чи «епістеме» …………………………………………………25
1.2.2 Підходи до інтерпретації …………………………………………......27
1.2.3. Типологія раціональності …………………………………………....30
Висновки до 1 розділу ……………………………………………………....36
РОЗДІЛ 2. ГЕРМЕНЕВТИКА СЛОВА ………………………..…………..39
2.1. Антична герменевтика логосу ………………………………….……...39
2.1.1. Платон ………………………………………………………….……...39
2.1.2. Аристотель …………………………………………………………....41
2.1.3. Герменевтична істина з погляду Платона …………….…………….43
2.1.4. Філософське навернення і герменевтичне коло ……………………44
2.1.5. Герменевтична структура істини й логос греків………………..…..46
2.2. Антична герменевтика тексту …………………………………………50
2.2.1. Інтерпретатори Божого Слова ……………………………..………...53
2.2.2. Філон з Александрії …………………………………………….…….54
2.2.3. Ориген ………………………………………………………....……...54
2.2.4. Йоан Касіан ……………………………………………………….…..55
2.3. Авґустин. Греко-християнська герменевтика Логосу ………….……55
2.3.1. Релігійне навернення і герменевтичне коло ……………...………...57
2.3.2. Внутрішнє і зовнішнє слово …………………………………….…...59
2.4. Герменевтичне питання істини до Модерну ……………………….…61
2.4.1. Давньогрецька і церковна «об’єктивна» герменевтика ………...….63
2.5. Ранньомодерна герменевтика тексту ………………………………....64
2.5.1. Протестанська герменевтика ………………………………………..65
2.5.1.1. Меланхтон ………………………….……………………………….67
2.5.1.2 Флацій ………………………………………….…………………….69
2.5.2. Дангавер ………………………………………….…………………...71
2.5.3.1. Семіотична тенденція в герменевтиці ………………………….…73
2.5.3.2. Критична тенденція в герменевтиці ……………………………....76
2.5.4. Хладний ………………………………………………………….……78
2.5.5. Маєр ……………………………………………………………….…..81
2.5.6. Ернесті ………………………………………………………………...83
Висновки до 2 розділу ……………………………………………………....88

РОЗДІЛ 3. ГЕРМЕНЕВТИКА ДУХУ ………………………………….…. 94
3.1. Аст. Ідеалістична герменевтика …………………………………….....94
3.2. Шляєрмахер. Романтична герменевтика …………………………...…99
3.2.1. Основна герменевтична формула ……………………………..…...101
3.2.2. Життя, уява і метод ……………………………………………..…..104
3.2.3. Герменевтична спіраль ………………………………………..……107
3.2.4. Апорія романтичної герменевтики …………………………...……108
3.3. Дильтай. Епістемічна герменевтика …………………………...…….111
3.3.1. Принцип універсальності герменевтики ……………………...…...112
3.3.2. Умови об’єктивності історичного розуміння ………………...…...117
3.3.3. Поняття дієвого зв’язку ………………………………………….....118
3.3.4. Життя тут пізнає життя …………………………………………......122
3.3.5. Суперечність Дильтаєвої герменевтики …………………………...126
3.3.5.1. Дильтай і Гусерль ………………………………………...……….133
3.3.5.2. Дильтай і Гайдеґер ………………………………………..………140
3.3.5.3. Дильтай і Ґадамер ………………………………………………....144
Висновки до 3 розділу ………………………………………………...…...146
РОЗДІЛ 4. ГЕРМЕНЕВТИКА ДОСВІДУ …………………….……….…150
4.1. Досвід і феноменологія …………………………………………...…..150
4.1.1. Гусерлів проект феноменології ………………………………...…..150
4.1.2. Інтенційність та ідеація ………………………………………...…...154
4.1.3. Рефлексія і трансцендентальна свідомість …………………...…...156
4.1.4. Первинний досвід, фундаментальна структура досвіду ……...…..163
4.1.5. Істина у феноменології ………………………………………..……169
4.1.6. Дуалізм трансцендентального суб’єктивізму ………………...…...171
4.1.7. Стосунок світів …………………………………………………..….174
4.1.8. Поняття горизонту ………………………………………………......176
4.1.9. Життєсвіт ………………………………………………………..…...178
4.1.10. Природна й епістемічна настанови …………………………...…..181
4.1.11. Поняття допредикативного досвіду …………………………...….185
4.1.12. Антигусерлівський арґумент прагматизму …………………...….190
4.1.13. Суперечність Гусерлевої феноменології ……………………...….193
4.2. Проект феноменологічної герменевтики ………………………..…..197
4.2.1. Принцип фактичності …………………………………………..…..203
4.2.2. Обґрунтування у феноменології ………………………………..….206
4.2.3. Поняття герменевтики …………………………………………..….209
4.3. Феноменологічна онтологія розуміння …………………………...…215
4.3.1. Ось-буття і сенс буття …………………………………………..…..215
4.3.2. Феномен ось-буття ……………………………………………….....219
4.3.3. Фундаментальна онтологічна структура ……………………...…...222
4.3.4. Первинне екзистенційне самотлумачення і пізнання ………….....225
4.3.5. Ділосвіт (Werkwelt) ………………………………………………....227
4.3.6. Спів-світ (Mitwelt) ………………………………..…………………230
4.3.7. Спосіб буття у світі. Буттєві умови досвіду ……………………....232
4.3.7.1. Перебування ……………………………………….………………233
4.3.7.2. Первинне розуміння ……………………………….……………...234
4.3.7.3. Тлумачення ………………………………………….…………….236
4.3.7.4. Сенс і герменевтичне коло …………………………….…………238
4.3.7.5. Деструкція і поняття традиції. Гайдеґер vs. Ґадамер …..……….242
4.3.7.6. Судження і мовлення ……………………………………….…….245
4.3.8. Суперечність феноменологічної онтології розуміння ……..……..248
4.3.9. Герменевтичний трансценденталізм ……………………….……...249
Висновки до 4 розділу …………………………………………….……….252
РОЗДІЛ 5. ГЕРМЕНЕВТИКА МИСТЕЦЬКОГО ДОСВІДУ …….…..….256
5.1. Буттєві умови досвіду – за дороговказом мистецтва ………..……...256
5.1.1 Ґадамер і Колінґвуд ………………………………………….………257
5.1.2. Колінґвудів підхід ………………………………………….……….258
5.1.2.1. Уява й насолода ………………………………………….………..260
5.1.2.2. Реклама і катарсис ……………………………………….………..261
5.1.2.3. Мистецтво і магія …………………………………………….…...263
5.1.2.4. Допредикативний досвід і мистецтво …………………..………..265
5.1.2.5. Колінґвудова концепція досвіду ………………………….……...267
5.1.2.5.1. Акт відчуття ……………………………………………….…….267
5.1.2.5.2. Акт уяви …………………………………………………….…. ..268
5.1.2.6. Допредикативний досвід у прагматичному аспекті ………..…...269
5.1.2.7. Уява і метафора …………………………………………………...271
5.1.2.8. Гра і мистецтво ……………………………………………….…...272
5.1.2.9. Акт думки і час …………………………………………………....273
5.1.2.10. Досвід уяви цілісної діяльності. Образ і наратив ………….......273
5.1.2.11. Досвід думки й інтерпретація …………………………………..275
5.1.2.12. Висновок із Колінґвудової концепції досвіду ………………....276
5.1.2.13. Колінґвудова концепція мовлення ………………………….…..277
5.1.2.14. Жест ………………………………………………………………278
5.1.2.15. Мистецтво як мова. Техніка і творчість …………………….….278
5.2. Онтологія твору ……………………………………………………….280
5.2.1. Метафізика й онтологія твору ………………………………….…..282
5.2.2. Герменевтична антропологія ………………………………….……285
5.2.3. Поняття онтології твору ……………………………………………286
5.2.4. Буттєва інтенційність твору ………………………………………..287
5.2.5. Алегорія і символ …………………………………………………...288
5.2.6. Знак і буттєва валентність ………………………………………….291
5.2.7. Текст і образ …………………………………………………………292
5.2.8. Гра. Ґадамер vs. Колінґвуд ……………………………………........294
5.2.9. Катарсис. Ґадамер vs. Колінґвуд …………………………………...297
5.2.10. Світ твору і досвід буття …………………………………………..299
Висновки до 5 розділу ……………………………………………………..303
РОЗДІЛ 6. ПЕРЕКЛАД І ЛОГОС ………………………………………...306
6.1. Досвід як переклад ……………………………………………………306
6.2. Адекватність перекладу …………………………………………..…..308
6.3. Ґрадація значливості й перекладності …………………………..…...312
6.4. Універсальність перекладу. Скінченність і мовність розуміння …..314
6.5. Діалог і герменевтична відстань як умови досвіду ……………..…..317
6.6. Перевага письма. Логос тексту ………………………………….…...320
Висновки до 6 розділу ……………………………………………….…….327
ВИСНОВКИ ……………………………………………………….……….330
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...............................................334

ВСТУП

Актуальність теми дисертації. Автор роботи досліджує, як філософія з’ясовує істотні риси герменевтичного досвіду, що представлений історично в «об’єктивному» і «суб’єктивному», онтологічному і епістемологічному аспектах аналізу.
Розглядаючи герменевтичний досвід у першому аспекті, зазначимо, що йдеться про первинний стосунок до світу – коли ми «розчинені» в ньому – і зв’язок цього стосунку з нашим розумінням. Як виявило дослідження, цей зв’язок має низку буттєвих умов, що вможливлюють, так би мовити, «об’єктивну» герменевтику.
Герменевтичний досвід також постає в аспекті історичної практики рефлексивного тлумачення. Ідеться про «суб’єктивну» (методичну) герменевтику, що вивчала правила, засоби й умови тлумачення як дії «суб’єкта» щодо «об’єкта», переважно тексту.
Систематичний розгляд герменевтичного досвіду вимагає зіставлення його дорефлексивної та рефлексивної модальності. Тому нам потрібна феноменологія герменевтики як систематика в історичному контексті. За принцип її розгортання в дисертації правитиме самоявлення (феноменальність) істотних рис герменевтичного досвіду, тобто герменевтичний феномен. Пропонується дослідити історичну послідовність різновидів досвіду, що осмислені низкою філософів як найпоказовіший досвід тлумачення істини.
Спочатку (Античність, Середньовіччя, ранньомодерна доба) цей досвід пов’язували зі словом (розділ 2), потім, у ХІХ ст., – з духом (розділ 3), а в ХХ ст. – з первинним, мистецьким, діалогічним досвідом (розділ 4–6). У кожному із зазначених предметів філософії структура герменевтичного досвіду (герменевтичне коло) своєрідно виступала як зв’язок феноменів, що ставали предметами «суб’єктивної» і «об’єктивної» герменевтики. Так, у давній філософії слова феноменологія герменевтики має прояснити «об’єктивне» розуміння герменевтики логосу і «суб’єктивне» розуміння герменевтики тексту. Тут герменевтичний досвід виявлявсь як через поняття логосу в досвіді філософії та релігії, так і через поняття тексту в досвіді риторики, семіотики та критики. У загальній герменевтиці ХІХ ст. герменевтичний досвід виявлявсь як через поняття причетності досвіду інтерпретації до «об’єктивного духу», так і через поняття методу гуманітарного пізнання, яким мусить озброїтися «суб’єкт» життєвого досвіду. У ХХ ст. герменевтичний досвід виявлявсь як через поняття герменевтичної феноменології досвіду (первинний досвід, твір, переклад, діалог), так і через поняття феноменології досвіду свідомості (інтеційність, горизонт, суб’єктивність). Отже, вивчаючи умови герменевтичного досвіду, висвітлені в згаданих трансформаціях філософського предмета, феноменологія герменевтики має врешті сягнути концептуальної повноти розуміння герменевтичного досвіду.
У філософії здавна і звично бачать досвід у світлі поняття науки, об’єктивного пізнання і рефлексії – тобто поняття досвіду виступає як похідне від ідеї наукового ставлення до світу, – отож починати дослідження герменевтичного досвіду доводиться з аналізу герменевтики як науки інтерпретації. Відповідно, історична феноменологія герменевтики, пропонована в дисертації, має щоразу підкреслювати концептуальні моменти, які підтверджують, що істотні умови осягнення сенсу не зводяться до «техніки», чи методу, тлумачення. У дисертації докладно розібрані погляди Авґустина, Ф. Аста, Ф. Шляєрмахера, В. Дильтая, М. Гайдеґера, Р.Дж. Колінґвуда, Г.-Ґ. Ґадамера та інших філософів, бо вони, окреслюючи умови герменевтичного досвіду, так чи так беруть до уваги конкретний спосіб існування того, хто осягає сенс. Отже, вони сприяють урозумінню герменевтичного досвіду як способу нашого буття у світі. Так ясніше постають засади феноменології герменевтики як онтології розуміння, що диференціює науковий і донауковий, життєвий і «наднауковий», вихідний і похідний досвіди.
Словом, нині достатньо підстав для концептуального узагальнення міркувань про герменевтичну природу досвіду. Актуальний початок цих міркувань знаходимо в теоріях Гайдеґера і Ґадамера про тлумачення як спосіб буття у світі. Зауважимо, Гайдеґер і Ґадамер не протиставляють терміни тлумачення і розуміння. У «Бутті і часі» Гайдеґер визначає «тлумачне розуміння» як екзистенціал, спосіб буття у світі, й наголошує, що тлумачення – це розроблення первинного (дорефлексивного) розуміння. Гайдеґерів онтологічний аналіз розуміння був продовжений Ґадамером, який до основних умов розуміння додав діалог та історичну традицію, пов’язавши Гайдеґерів екзистенціал розуміння з поняттям герменевтичного досвіду. Проте Ґадамер – так само, як і Гайдеґер – не звернув достатньої уваги на тілесність як умову розуміння. Тому дисертант уважає за потрібне докладно проаналізувати концепцію досвіду Колінґвуда, котра – доводить дисертаційна робота – у багатьох пунктах корелює з феноменологічною герменевтикою, але відрізняється вагомим аналізом тілесності й мовного вираження як умов індивідуального досвіду, базового стосунку до світу. Дослідження умов герменевтичного досвіду Колінґвуд – як і Ґадамер – плідно розвиває на ґрунті мистецького досвіду, адже, як показує наше дослідження, саме цей різновид досвіду найкраще розкриває царину первинної єдності зі світом.
Колінґвудова теорія мистецького досвіду підкреслює такі умови, як єдність самовираження і саморозуміння, що водночас є досвідом самоздійснення особистості у світі. Натомість Ґадамер у герменевтичному досвіді насамперед роз’яснює ставлення до Іншого, діалог, як неодмінну умову саморозуміння. Тут найпоказовішим є досвід перекладу мистецького твору. Опріч того, як доводить дисертаційне дослідження, переклад узагалі є феноменом, що найкраще виявляє структуру будь-якого розуміння. Отож дослідження намагається розвивати здобутки онтології мистецького твору, що належать обом згаданим філософам. Урешті воно показує, що таким чином можна конкретизувати й цілісно описати онтологічну структуру герменевтичного досвіду.
Для здійснення цієї мети дисертант, звісно, використав ідеї найвагоміших праць із герменевтичної теорії – «Буття і часу» Гайдеґера, «Істини і методу» Ґадамера, «Принципів мистецтва» Колінґвуда, – а також ідеї низки праць з історії герменевтики й філософії. Ураховано новітні публікації, що стосуються теми дисертації та належать вітчизняним фахівцям Є.К. Бистрицькому, І.С. Добронравовій, В.І. Кебуладзе, С.О. Кошарному, А.М. Лою, В.І. Менжуліну, М.А. Мінакову, Є.М. Причепію, С.В. Пролеєву, В.А. Рижку та іншим, а також російським і німецьким колеґам.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної наукової програми філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та виконане у межах науково-дослідної теми філософського факультету 11БФ041-01 «Філософсько-світоглядні та політичні аспекти гуманітарного розвитку сучасного суспільства».
Метою дослідження є філософське визначення природи герменевтичного досвіду через побудову історичної феноменології герменевтики. Здійснення цієї мети вимагає розв’язання таких завдань:
• Прояснити філософське розуміння онтологічної («об’єктивної») герменевтики в домодерній культурі (герменевтика логосу); на цій підставі виявити основну структуру герменевтичного досвіду.
• Проаналізувати, як стосуються природи герменевтичного досвіду герменевтичні вчення, що мають на меті відтворення інтенції автора (герменевтика тексту).
• Проаналізувати, як стосуються природи герменевтичного досвіду герменевтичні теорії, що мають на меті відтворення об’єктивного й суб’єктивного контексту висловлення (герменевтика духу).
• Довести, що через розуміння природи герменевтичного досвіду феноменологічна герменевтика усуває онтологічний парадокс суб’єктивності.
• Окреслити у світлі феноменологічної герменевтики неодмінні умови герменевтичного досвіду, конкретизувати структуру цього досвіду.
Об’єкт дослідження – різновиди досвіду, які історично виявляють істотні риси герменевтичного досвіду, уможливлюють його цілісний аналіз в аспектах онтології розуміння («об’єктивна» герменевтика) і методології розуміння («суб’єктивна» герменевтика).
Предмет дослідження – герменевтичний досвід.
Методи дослідження. Головним методом дослідження є феноменологічний метод. Його застосовано в модифікації, якої він зазнав у феноменологічній герменевтиці Гайдеґера й Ґадамера. Під час історико-філософського розгляду герменевтичних, риторичних і філософських теорій у дисертації також використані методи компаративного аналізу й літературної критики. Вивчення різноманітних герменевтичних методик і канонів, здійснене в дослідженні, спиралося на підхід до методу, який запропонував Ґадамер у праці «Істина і метод». Під час розгляду мистецького і перекладацького досвіду здійснено критику методичних підходів естетики й теорії інформації. За методологічну основу цієї критики правила філософська герменевтика.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація вперше пропонує історичну феноменологію герменевтики, що концептуально визначає природу герменевтичного досвіду. Наукова новизна наявна в таких тезах, винесених на захист:
• Уперше представлено історичну послідовність осмислення предмета філософії – логосу, духу, вихідного досвіду, твору, мови, буття – у зв’язку з конкретизацією герменевтичного феномена. Запропонована феноменологія герменевтики показує, що в домодерній європейській культурі існувала герменевтика логосу, тобто філософське розуміння екзистенційної («об’єктивної») герменевтики й онтологічне трактування герменевтичного кола. На цьому тлі уточнено концептуальні підстави, що дають змогу висунути тезу про універсальність герменевтичного досвіду. Таким чином задано напрям конкретизації герменевтичного феномена: спростування поширених учень про ієрархію типів раціональності та обстоювання висновку, що наше ставлення до світу й самих себе має структуру герменевтичного досвіду.
• Набули подальшого розвитку філософські арґументи, що заперечують здавна популярні герменевтичні погляди, що можна створити канон інтерпретації, який би містив вичерпні правила слушного способу інтерпретації, тобто упредметнював би весь її порядок. Уперше в українській філософії докладно розібрано, як найвагоміші герменевтичні вчення, що формулювали канон інтерпретації, спираються на принцип об’єктивної істини розуміння. Обґрунтовано тезу, чому цей принцип не відповідає природі герменевтичного досвіду, а отже, природі розуміння тексту. Уточнено підстави висновку, що тлумачення тексту не передбачає адекватного відтворення авторової думки. Набули дальшого розвитку міркування, що твір не дорівнює інтенції свого творця, зміст твору не вичерпується його формою, мовляв, цілком задуманою автором; бо автор – аж ніяк не досконалий творець, що втілює в слові лише те, що воліє та контролює. Отже, проблема інтерпретації твору розв’язана в дисертації через уточнений доказ, що 1) інтерпретація – не реконструкція авторової інтенції як істини твору, не відшукання в об’єкті (тексті) суб’єкта (творця), натомість 2) інтерпретація неодмінно упереджена тим, що більше за суб’єкта тлумачення і суб’єкта творення, – ідеться про буття як горизонт розуміння.
• Запропоновано нову оцінку епістемологічних проектів герменевтичної теорії Аста, Шляєрмахера й Дильтая. Вказано на те, що вони припускали можливість однозначного розуміння сенсу висловлень, бо, мовляв, сенсу властиво мати певне місце в контексті духу, наявного як вихідна єдність дійсності й думки. Отже, уточнено, що для згаданих методологів інтерпретації за головну умову довершеного розуміння править уже не досконалий автор (як у спеціальній герменевтиці тексту), а органічна цілісність духу, осмислена на кшталт німецького ідеалізму, хоча й не як трансцендентальна система понять. На основі детальної критики згаданого ідеалістичного упередження вперше з’ясовано, що герменевтика духу хибно об’єктивує те ціле, що має характер мовного горизонту й перед-розуміння, позаяк надто абстрактно трактує історичність і мовність способу буття інтерпретатора. У світлі цієї критики дисертант виявляє суперечність згаданої герменевтики: вона визначила, що належність інтерпретатора до цілості життя входить до умов розуміння, проте трактує розуміння як реконструкцію походження сенсу – як дістання повторюваного, «об’єктивного сенсу», котрий, ніби, можливий, бо ми здатні здолати герменевтичну відстань між автором і тлумачем.
• Уперше в українській філософії докладно проаналізовано, як феноменологічна герменевтика через розуміння природи герменевтичного досвіду усуває онтологічний парадокс суб’єктивності (суб’єкт конституює світ і водночас є частиною конституйованого світу). Уникнення цього парадоксу можливе, якщо визначення неодмінних умов герменевтичного досвіду конкретизують фундаментальну герменевтичну структуру: коло взаємозв’язку первинного і похідного способу буття у світі. Первинне розуміння – це спосіб буття вихідної єдності екзистенції та світу, позначеної як буття-у-світі. Отож принципом онтології є не суб’єкт узагалі, що відчужується у світ або як ідея (Геґель), або як індивід (Гусерль) і водночас конституює світ, а принципом онтології є оця єдність світу і екзистенції («самість»). Показано, що ця структурна єдність виявлена феноменологічно як «ось», розімкненість (Erschlossenheit) цілості буття-у-світі, сенс буття як первинна артикуляція розуміння чи інших способів буття, тобто екзистенціалів, неодмінних умов зазначеної єдності.
• Уперше встановлено структурний зв’язок, тобто зв’язок на основі експлікації фундаментальної структури досвіду, таких неодмінних умов герменевтичного досвіду, як мовність первинного розуміння, історичність і скінченність тлумачення (традиція і подія), тілесність і діалогічність герменевтичного досвіду. Уточнено, як Гайдеґер розкрив мовність первинного розуміння та основну онтологічну структуру тлумачення, Ґадамер – історичність і діалогічність герменевтичного досвіду, Колінґвуд – тілесність цього досвіду, проте філософії бракувало концептуального зіставлення всіх зазначених умов герменевтичного досвіду. Отож дисертант уперше визначає можливість такого зіставлення в історичній феноменології герменевтики, а також розвиває ідею структурного зв’язку цих умов у дескрипції герменевтичного феномена як перекладу.
Практичне значення одержаних результатів. Дисертація пропонує філософське бачення природи герменевтичного досвіду. Це дає змогу будувати феноменологію герменевтики й викладати її як сучасну філософську теорію. Отож прямим наслідком дослідження може стати вдосконалення навчальних курсів «Філософська герменевтика», «Філософія гуманітарного пізнання» для студентів філософських та інших факультетів українських вищих навчальних закладів. Автор дослідження упроваджує його результати в зміст зазначених навчальних курсів, які викладає на філософському факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка та в Національному університеті «Києво-Могилянська академія».
Особистий внесок здобувача. Основні результати дисертації здобувач одержав самостійно. Дослідження здійснене переважно на основі західноєвропейської фахової літератури мовою ориґіналу, більшість цитат переклав сам здобувач.
Апробація результатів дослідження відбулася в доповідях і дискусіях на таких міжнародних наукових семінарах, конференціях і колоквіумах: «Феноменологія і гуманітарне знання» (Київ, 1998), «Феноменологія і філософський метод» (Київ, 1999), «Феноменологія: рецепція у Східній Європі» (Київ, 2000), «Феноменологія і практична філософія» (Київ, 2001), «Person, Community and Identity (Особа, спільнота та ідентичність)» (Клуж-Напока, Румунія, 2002), «Феноменологія і мистецтво» (Київ, 2002), «Феноменологія і марксизм» (Київ, 2003), «Phänomenologie in Osteuropa (Феноменологія у Східній Європі)» (Прага, Чехія, 2003), «Феноменологія і культура» (Київ, 2004), «Світогляд і трансформація сучасного суспільства» (Сімферополь, 2004), «Феноменологія і політика» (Київ, 2005), «Цінності громадянського суспільства і моральний вибір: український досвід» (Київ, 2005), «Какая философия науки нам нужна?» (Санкт-Петербург, Росія, 2007), «Громадянське суспільство в Україні за доби глобалізації: ціннісно-нормативне та інституційне забезпечення його розбудови» (Київ, 2007), Дні науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2009), «Eschatos: філософія історії в контексті ідеї “границі”» (Одеса, 2011). Основний зміст результатів, викладених у дисертації, обговорювався на засіданнях кафедри філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2006–2011) і використаний у викладанні курсу «Філософська герменевтика» для студентів філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка й студентів філософської маґістерської програми Національного університету «Києво-Могилянська академія», а також у викладанні курсу «Філософія гуманітарного знання» для студентів філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Основні тези й результати дослідження містяться в монографії «Досвід і сенс» обсягом 15,8 ум. друк. арк., навчальному посібнику «Філософська герменевтика» обсягом 25,5 ум. друк. арк., колективній монографії «Людина в сфері гуманітарного знання» обсягом 17 ум. друк. арк., у 33 наукових публікаціях, з яких 21 надруковано у фахових виданнях, 12 – у збірках наукових праць, наукових щорічниках, матеріалах конференцій та інших наукових виданнях.
Кандидатська дисертація на тему «Релятивізм і філософська герменевтика» була захищена 1997 року, її зміст у тексті докторської дисертації не використовується.
Структура роботи слугує досягненню мети дослідження й виконанню окреслених завдань. Дисертація складається зі вступу, 6-х розділів і 21-го підрозділу, висновків і списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації становить 353 сторінки, з яких список використаних джерел – 19,4 сторінок (201 позиція).

Список литературы

ВИСНОВКИ

Завдяки дослідженню унаочнюється, що предмет філософії – логос, дух, вихідний досвід, мистецький твір, мова, буття – має неодмінний зв’язок з герменевтичним досвідом. Опис цього зв’язку, пропонований автором дисертації як історична феноменологія герменевтики, є описом поступового самовияву (феноменальність) істотних рис герменевтичного досвіду, тобто є дослідженням герменевтичного феномена. Способи зазначеного зв’язку представлено в історичній послідовності різновидів досвіду, що так чи так розглядались філософами як найпоказовіший досвід осягнення істини.
• Дисертаційна праця дає бачення, що в домодерній культурі існувала герменевтика логосу як філософське розуміння екзистенційної («об’єктивної») герменевтики, воно відзначалось онтологічним трактуванням герменевтичного кола. Прояснення цієї герменевтики найпростіше виявляє основну структуру й універсальність герменевтичного досвіду. Однак в історії думки герменевтичний досвід передусім поставав як практика рефлексивного тлумачення. Ідеться про методичну («суб’єктивну») герменевтику, що вивчала правила, засоби й умови тлумачення як ставлення «суб’єкта» до «об’єкта». Спочатку, від Античності до ранньомодерної доби, цю герменевтику пов’язували зі словом і риторикою, потім, у ХІХ ст., – з духом, а в ХХ ст. – зі свідомістю, вихідним досвідом. Пропонований у дисертації аналіз засновків «суб’єктивної» герменевтики, а потім і засновків філософії суб’єктивності спростовує досі поширені моделі досвіду як 1) «внутрішньо-суб’єктивного» віддзеркалення стану речей (емпіризм, матеріалізм) або як 2) відображення світу, конституйованого суб’єктом (ідеалізм, суб’єктивний трансценденталізм).
• Методична герменевтика тексту, будучи своєрідною технікою тлумачення, не обґрунтовує способу ідентифікації тексту, який справді цілком прозорий для розуму, тобто задовольняє умовам однозначності свого змісту. Вона посилається на ознаки «досконалих авторів», а не умови істинності тексту, врешті, посилається на авторитет. За такого герменевтичного підходу очевидно «розумними» виявляються не емінентні тексти, зокрема мистецькі, а лише ті, що підлягають науковій – не філологічній – критиці, яка здатна «розуміти краще за самого автора». Отже, таке розуміння можливе, якщо предметна істина тексту є неісторичною, об’єктивною, підпорядковується інтерпретативній техніці визначення зв’язку інтенції, засобів і мети. Критика висловів, мовляв, потрібна, адже один і той самий вислів можна використати з різною метою. Проте він виглядає ряснозначним доти, доки ми через реконструкцію засобів, свідомо обраних автором, а також контексту, не прояснимо намір його вжитку. Коли ж розкрито єдину мету, якої домагався автор, вислів постає як однозначний. Тож на ділі за критерій «розумності» тексту править його інструментальний (інформаційний) характер. Зрештою встановлено, що вся методична герменевтика має тенденцію редукувати слово до позначення об’єкта, а інтерпретатора – до пізнавчого суб’єкта. Їй бракує розуміння, що мета емінентного тексту не вповні усвідомлена автором, що нескінченний контекст не дає об’єктивно виявитися інтенції автора.
• Традиційна герменевтика не обґрунтовує свого погляду на спосіб буття автора і тлумача. Вона розвивалась як техніка, що допомагає тлумачити тексти, причому тільки стосовно двох проблем, а саме: 1) багатозначність тексту чи його окремих місць, 2) предметна істинність тексту, себто зв’язок тексту і дійсності, репрезентованої в ньому. Лише згодом герменевтика – обертаючись у ХІХ ст. на загальну – навчається враховувати також питання, як текст пов’язаний із світом автора і тлумача, з їхнім самотлумаченням. Перші варіанти загальної герменевтики передбачали методичне збагнення будь-якого тексту через відтворення його зв’язку з авторовим задумом і цілістю духу, не усвідомленою автором. Текст мали за медіума читацького осягнення як авторової індивідуальності, так і духу взагалі. Однак, попри весь свій методологізм, ці варіанти герменевтики шукали об’єктивний зміст тексту через реконструкцію переживань автора-суб’єкта, – як цілком ним усвідомлених переживань (раціоналізм: задум твору, intentio auctoris), так і не цілком усвідомлених (романтизм: вплив історії, культурного середовища, духу). Як показує дисертаційне дослідження, згадані герменевтичні вчення головною умовою довершеного розуміння вважали органічну цілісність духу, осягнуту на кшталт німецького ідеалізму, хоча й не як систему понять. З цього випливає висновок, що вони хибно об’єктивують те ціле, що має характер мовного горизонту й перед-розуміння, позаяк надто абстрактно трактують історичність і мовність способу буття автора і тлумача.
• В основі зазначеного розуміння способу буття автора і тлумача дисертаційне дослідження відкриває суб’єктивізм, який новочасна ідеалістична філософія намагається обґрунтувати онтологічним чином. Це має наслідком парадокс суб’єктивності. Щоб його розв’язати, доводить автор дисертації, слід визнати, що онтологічним принципом є не суб’єкт узагалі, котрий, мовляв, відчужується у світ або як ідея (Геґель), або як індивід (Гусерль) і водночас конституює світ, цей принцип – єдність світу і екзистенції (фундаментальна онтологічна структура), яку Гайдеґер феноменологічно виявив як «ось» (Da) ось-буття (Dasein), як розімкненість (Erschlossenheit) цілості буття-у-світі, тобто як первинне розуміння, що присутнє в герменевтичному колі зв’язку первинного і похідного способу буття у світі. Дальший аналіз фундаментальної онтології Гайдеґера дає змогу зробити висновок, що згадана онтологічна структура не передбачає пізнання як остаточної очевидності й указує на герменевтику, тобто указує на неодмінний екзистенційний зв’язок перед-розуміння (атематичне ціле) та інтерпретації (артикуляція перед-розуміння).
• Зазначена онтологічна структура розуміння найкраще конкретизується в мистецькому й перекладацькому досвіді, аналіз його виявляє зв’язок умов генези (творчість) і значливості (твір). Для експлікації генези розуміння найбільше важить тілесність як неодмінна умова єдності мовного самовираження і самоздійснення екзистенції, а для значливості – подія виконання (гра, діалог, «читання») твору як неодмінна умова злитті горизонтів твору і тлумача, саморозуміння тлумача. Отже, обидві умови – це умови самоявлення (Sichdarstellen) буття через наш тлумачний стосунок до первинної єдності світу і екзистенції. Таким чином з’ясовується, що світ твору, зокрема емінентного тексту, є нескінченний горизонт мовлення. Стосунок мови і буття далі конкретизується в описі усного і письмового перекладу як діалогу. Інтерпретація – це не відтворення сенсу, матеріально зафіксованого автором, не інверсія (від сприйняття повідомлення – до інтенції його автора), а самоявлення сенсу в події зустрічі у світі з тим, що інтерпретуємо. Це також стосується саморозуміння, бо своє «внутрішнє буття» ми зустрічаємо у світі. Поняття діалогу відмежовує герменевтичну феноменологію від суб’єктивізму, проголошуваного, наприклад, Ніцше: істину не відкривають, а винаходять. Те, що намагаємось осягнути, завжди – навіть коли його «тільки» читаємо – має власну активність (буттєва інтенційність), до якої мусимо заанґажуватись, перебуваючи в спільному з ним світі (традиція, злиття горизонтів). Отже, розуміння як спосіб буття у світі – це герменевтичний досвід, що має характер діалогічного тлумачення первинного розуміння, історичної традиції. Це діалогічне тлумачення відбувається циклічно: історична традиція зустрічно уточнює наш досвід і наше самотлумачення. Ідеться не про коло рефлексії, а про дорефлексивне коло самоявлення сенсу. Таким чином урешті можна підсилити критику ідеї неупередженого (автономного) розуму – принципу Просвітництва й Модерну. Тепер ясно, що ця критика має імплікувати поняття герменевтичного досвіду, у котрому сходяться суще і належне, позаяк належне вкорінене в неминуче перед-розуміння. Це дає, зокрема, потрібні підстави для спростування філософського ідеалізму, який претендує на знання «чистої» належності – істини як значливості, що «очищена» від нашої фактичності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Августин. О Троице / Августин; [пер. с лат. А.А. Тащиана]. – Краснодар: Глагол. 2004. – 416 с. – (Серия «Патристика. Тексты и исследования»).
2. Августин. Христианская наука, или Основания св. герменевтики и церковного красноречия / Августин; [пер. с лат.]. – К.: Тип. Киево-Печерской Лавры, 1835. – 355 с.
3. Адо П. Духовные упражнения и античная философия / Пьер Адо; [пер. с фр. при участии В.А. Воробьева]. – М.: Степной ветер; СПб.: Коло, 2005. – 444 с. – (Катарсис).
4. Апель К.-О. Коммуникативное сообщество как трансцендентная предпосылка социальных наук / Карл-Отто Апель; [пер. с нем. Б. Скуратова] // К.-О. Апель. Трансформация философии. – М.: Логос, 2001. – C. 193 236. – (Университетская библиотека).
5. Аристотель. Никомахова этика; [пер. с древнегреч. Н.В. Брагинской] // Аристотель. Сочинения в 4 т. – Т. 4. – М.: Мысль, 1983. – C. 53–294. – (Философское наследие).
6. Аристотель. Об истолковании; [пер. с древнегреч. Э.Л. Радлова] // Аристотель Сочинения в 4 т. – Т. 2. – М.: Мысль, 1978. – C. 91–116. – (Философское наследие).
7. Аристотель. Поэтика; [пер. с древнегреч. М.Л. Гаспарова] // Аристотель. Сочинения в 4 т. – Т. 4. – М.: Мысль, 1983. – C. 645–680. – (Философское наследие).
8. Бетти Э. Герменевтика как общая методология наук о духе / Эмилио Бетти; [пер. с нем. Е.В. Борисова]. – М.: Канон+, 2011. – 144 с.
9. Богачов А. Відкритий політичний світ – прихований демократичний етос / Андрій Богачов // Філософська думка. – 2009. – № 1. – С. 80–95.
10. Богачов А. Ґадамерова герменевтика й українська культура / Андрій Богачов // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. – 2009. – Том 22 (61), № 1. – С. 54–62.
11. Богачов А. До історії герменевтичного розуміння досвіду / Андрій Богачов // Філософські проблеми гуманітарних наук. – 2010. – № 19. – С. 141–144.
12. Богачов А. Досвід глобалізації та його інтерпретації / Андрій Богачов // Практична філософія. – К., 2009. – № 2. – С. 126–134.
13. Богачёв А. Другое бытие / Андрей Богачёв // Δόξα/Докса: Зб. наук. пр. з філософії та філології; вип. 5: Логос і праксис сміху. – 2004. – С. 134-151.
14. Богачов А. Леґітимація і людська ситуація / Андрій Богачов // Філософська думка. – 2009. – № 5. – C. 34–48.
15. Богачов А. Мова та істина: метафізика vs. герменевтика / Андрій Богачов // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Філософія. Політологія; вип. 103. – 2011. – С. 13–18.
16. Богачов А. Можливість перекладу / Андрій Богачов // Філософська думка. – 2010. – № 3. – С. 5–21.
17. Богачёв А. «Нос» и язык / Андрей Богачёв // Δόξα/Докса: Зб. наук. пр. з філософії та філології; вип. 10: Стратегії інтерпретації тексту: методи і межі їх застосування. – 2006. – С. 98–113.
18. Богачёв А. Опыт и воображение / Андрей Богачёв // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. – 2011. – Том 24 (63), № 1. – С. 13–20.
19. Богачов А. Передісторія філософської герменевтики / Андрій Богачов // Національний університет «Києво-Могилянська Академія». Наукові записки. – Т. 18. – 2000. – С. 17–21.
20. Богачов А. Раціональна герменевтика Нового часу / Андрій Богачов // Sententiae. – 2011. – Том XXV ( № 2). – С. 27–41.
21. Богачов А. Сократ і наше царство свободи / Андрій Богачов // Громадянське суспільство в Україні за доби глобалізації: ціннісно-нормативне та інституційне забезпечення його розбудови; [від. ред. А.М. Єрмоленко]. – К., 2007. – С. 230–246.
22. Богачов А. Філософська герменевтика: [навч. посібник] / Андрій Богачов. – К.: Курс, 2006. – 405 с. – (Майстерклас).
23. Богачов А. Філософський початок герменевтики / Андрій Богачов // Філософська думка. – 2011. – № 5. – С. 60–75.
24. Борисов Е. Феноменологический метод М. Хайдеггера / Евгений Борисов // Хайдеггер М. Пролегомены к истории понятия времени. – Томск: Водолей, 1999. – С. 345–375.
25. Брентано Ф. Избранные работы / Брентано Франц; [пер. с нем. В. Анашвили]. – М.: Дом интеллектуал. книги, 1996. – 176 с.
26. Быстрицкий Е.К. Научное познание и проблема понимания: [монографія] / Е.К. Быстрицкий. – К.: Наукова думка, 1986. – 136 с.
27. Быстрицкий Е.К. Феномен личности: мировоззрение, культура, бытие: [монографія; отв. ред. В.П. Иванов] / Е.К. Быстрицкий. – К.: Наукова думка, 1991. – 200 с.
28. Быстрицкий Е.К. Философская герменевтика: гносеологические и онтологические аспекты критического анализа / Е.К. Быстрицкий, С.А. Кошарный // Философские науки. – 1987. – №1. – С. 71–79.
29. Вальденфельс Б. Вступ до феноменології / Бернгард Вальденфельс; [пер. з нім. Марії Култаєвої]. – К.: Альтерпрес, 2002. – 176 с. – (Сучасна гуманітарна бібліотека).
30. Вальденфельс Б. Феноменология опыта Эдмунда Гуссерля / Бернхард Вальденфельс; [пер. с нем. Ольги Шпараги] // Мотив Чужого: Сборник; [под ред. А.А. Михайлова, Т.В. Щитцовой]. – Минск: Пропилеи, 1999. – С. 141–162.
31. Вітгенштайн Л. Філософські дослідження / Людвіг Вітгенштайн; [пер. з нім. Є. Поповича] // Вітгенштайн Л. Tractatus logico-philosophicus. Філософські дослідження. – К.: Основи, 1995. – С. 87–310.
32. Ґадамер Г.-Ґ. Актуальність прекрасного; [пер. з нім. М. Кушніра] // Герменевтика і поетика: Вибр. твори; [упоряд. Д. Наливайко] / Ганс-Ґеорґ Ґадамер. – К.: Юніверс, 2001. – С. 51–99. – (Філософська думка).
33. Ґадамер Г.-Ґ. Ганс-Ґеорґ Ґадамер про себе; [пер. з нім. М. Кушніра] // Істина і метод. Герменевтика ІІ / Ганс-Ґеорґ Ґадамер. – Т. 2. – К.: Юніверс, 2000. – С. 426–452. – (Філософська думка).
34. Ґадамер Г-Ґ. Істина і метод. Основи філософської герменевтики / Ганс-Ґеорґ Ґадамер; [пер. з нім. О. Мокровольського]. – Т. 1. – К.: Юніверс, 2000. – 464 с. – (Філософська думка).
35. Ґадамер Г.-Ґ. Мистецтво і наслідування; [пер. з нім. М. Кушніра] // Герменевтика і поетика; [упоряд. Д. Наливайко] / Ганс-Ґеорґ Ґадамер. – К.: Юніверс, 2001. – (Філософська думка).
36. Гадамер Г-Г. Понятийная живопись; [пер. с нем. М.К. Рыклина] // Актуальность прекрасного: Cборник; [науч. ред. В.С. Малахов] / Ганс-Георг Гадамер. – М.: Искусство, 1991. – С.165–177. – (История эстетики в памятниках и документах).
37. Гайденко П.П. Прорыв к трансцендентному: Новая онтология ХХ века / Пиама Павловна Гайденко. – М.: Республика, 1997. – 495 с. (Философия на пороге нового тысячелетия).
38. Геґель Ґ.В.Ф. Феноменологія духу / Ґеорґ Вільгельм Фридрих Геґель; [пер. з нім. П. Таращука]. – К.: Основи, 2004. – 548 с.
39. Голубович И. В. Биография: силуэт на фоне Humanities: (Методология анализа в социогуманитарном знании): [монография] / И.В. Голубович. – Одесса: Фридман А.С., 2008. – 372 с.
40. Грабович Г. «Літературно-художній твір» // Тексти і маски / Григорій Грабович. – К.: Критика, 2005. – С. 25–52.
41. Грабович Г. Цінність і цінування у феноменологічній теорії // Тексти і маски / Григорій Грабович. – К.: Критика, 2005. – С. 53–68.
42. Гронден Ж. Герменевтика фактичности как онтологическая деструкция и критика идеологии. К актуальности герменевтики Хайдеггера / Жан Гронден; [пер. с нем. И.Н. Инишева] // Исследования по феноменологии и философской герменевтике. – Минск, 2001. – С. 45–54.
43. Гусерль Е. Досвід і судження. Дослідження з генеалогії логіки / Едмунд Гусерль; [ред. і вид. Л. Ландґребе; пер. з нім. і післямова В. Кебуладзе]. – К.: ППС-2002, 2009. – 334 с. – (ZETEΣІΣ).
44. Гуссерль Э. Феноменология внутреннего сознания времени; [пер. с нем. В.И. Молчанова] // Собрание сочинений / Эдмунд Гуссерль. – М.: Гнозис, 1994. – Т. 1. – 192 с.
45. Гуссерль Э. Философия как строгая наука // Философия как строгая наука: Сборник; [сост., подготовка текста и прим. О.А. Сердюкова] / Эдмунд Гуссерль. – Новочеркасск: Сагуна, 1994. – С. 129–174.
46. Гьосле В. Діалектика стратегічної і комунікативної раціональностей // Практична філософія в сучасному світі / Вітторіо Гьосле; [пер. з нім., примітки та післямова А.М. Єрмоленка]. – К.: Лібра, 2003. – С. 68–97.
47. Г’юм Д. Трактат про людську природу / Девід Г’юм; [пер. з англ. П. Насади]. – К.: Всесвіт, 2003. – 552 с.
48. Дахній А. Фактично-історичний вимір досвіду у філософії раннього Гайдеґера / Андрій Дахній // Філософська думка. – 2011. – № 5. – С. 76–88.
49. Дильтей В. Введение в науки о духе: Опыт полагания основ для изучения общества и истории; [пер. с нем. В.В. Бибихина и др.; коммент. Э.В. Семирадского] // Собрание сочинений в 6 т. / Вильгельм Дильтей. – Т. 1. – М.: Дом интеллектуал. книги, 2000. – 762 с.
50. Дильтей В. Возникновение герменевтики. Дополнение из рукописей ; [пер. с нем. под ред. В.В. Бибихина и Н.С. Плотникова] // Собрание сочинений в 6 т. / Вильгельм Дильтей. – Т. 4: Герменевтика и теория литературы. – М.: Дом интеллектуал. книги. 2001. – С. 235–262.
51. Дильтей В. Герменевтическая система Шлейермахера в ее отличии от предшествующей протестантской герменевтики; [пер. с нем. под ред. В.В. Бибихина и Н.С. Плотникова.] // Собрание сочинений в 6 т. / Вильгельм Дильтей. – Т. 4: Герменевтика и теория литературы. – М.: Дом интеллектуал. книги. 2001. – С. 13–234.
52. Дильтей В. Построение исторического мира в науках о духе; [пер. с нем. под ред. В. А. Куренного] // Собрание сочинений в 6 т. / Вильгельм Дильтей. – Т. 3. – М.: Три квадрата, 2004. – 419 с.
53. Дільтей В. Історія молодого Геґеля / Вільгельм Дільтей // Дільтей В. Історія молодого Геґеля; Віндельбанд В. Відновлення геґельянства; [пер. з нім. О. Литвиненка; наук. ред., звірка та уточнення пер., вступ. ст., прим. Ю.В. Кушакова]. – К.: Три крапки, 2008. – С. 59–278.
54. Добронравова И.С. Идеалы и типы научной рациональности / Ирина Серафимовна Добронравова // Философия, наука, цивилизация. – М.: Эдиториал УРСС, 1999. – С. 89–95.
55. Добронравова І.С. Новітня філософія науки: [підручник] / І.С. Добронравова, Т.М. Білоус, О.В. Комар. – К: Логос, 2009. – 243с.
56. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія: [підручник] / Анатолій Миколайович Єрмоленко. – К.: Лібра, 1999. – 488 с.
57. Єрмоленко В. Оповідач і філософ. Вальтер Беньямін та його час: [ монографія] / Володимир Єрмоленко. – К.: Критика, 2011. – 279 с.
58. Загальні відомості про Біблію // Святе Письмо Старого та Нового Завіту. – United Bible Societies, 1991. – VII–XVII.
59. Иванова-Георгиевская Н. Феноменологические идеи Э. Гуссерля как предпосылка онтологической экспликации игры О. Финком и Г.-Г. Гадамером / Нелли Иванова-Георгиевская // Феноменологія і мистецтво: Щорічник Українського феноменологічного товариства, 2002–2003. – К., 2005. – С. 33–49.
60. Инишев И. Понятие мира в трансцендентальной и герменевтической феноменологии / Илья Инишев // Вестник Томского государственного педагогического университета; вып. 11 (74). – 2007. – С. 5–10. – (Серия: Гуманитарные науки, Философия).
61. Кант І. Критика практичного розуму / Імануель Кант; [пер. з нім., примітки та післямова І. Бурковського]. – К. : Юніверс, 2004. – 240 с. – (Філософська думка).
62. Кант І. Критика чистого розуму / Імануель Кант; [пер. з нім., прим. та післямова І. Бурковського]. – К. : Юніверс, 2000. – 502 с. – (Філософська думка).
63. Кант И. Основоположения метафизики нравов; [пер. с нем. Л. Д. Б. под ред. В. М. Хвостова, сверка И.С. Андреевой] // Сочинения в 8 т. / Иммануил Кант; [общ. ред. А.В. Гулыги]. – Т. 4. – М.: Чоро, 1994. – С. 154–246.
64. Квіт С.М. Герменевтика стилю / Сергій Миронович Квіт. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2011. – 143 с.
65. Кебуладзе В. Феноменологія допредикативного досвіду / Вахтанґ Кебуладзе // Філософська думка. – К., 2011. – № 5.
66. Кебуладзе В. Феноменологія досвіду: [монографія] / Вахтенґ Кебуладзе. – К.: Дух і літера, 2011. – 278 с.
67. Коллингвуд Р.Дж. Автобиография / Робин Джордж Коллингвуд; [пер. с англ. и коммент. Ю.А. Асеева] // Коллингвуд Р.Дж. Идея истории. Автобиография. – М.: Наука, 1980. – С. 321–417. – (Памятники исторической мысли).
68. Колінгвуд Р.Дж. Ідея історії / Робін Джордж Колінгвуд; [перекл. з анг. О. Мокровольського]. – К.: Основи, 1996. – 615 с.
69. Коллингвуд Р.Дж. Принципы искусства / Робин Джордж Коллингвуд; [пер. с англ. А.Г. Ракина под ред. Е.И. Стафьевой]. – М.: «Языки русской культуры», 1999. – 325 с.
70. Кошарний С.О. Біля джерел філософської герменевтики (В. Дільтей і Е. Гуссерль): Монографія / Степан Кошарний. – К.: Наукова думка, 1992. – 123 с.
71. Ландгребе Л. Интенциональность у Гуссерля и Брентано /Людвиг Ландгребе // Логос. – 2002. – №2 (33). – С. 33–39.
72. Лейбниц Г.В. История идеи универсальной характеристики; [пер. с лат. Г.Г. Майорова] // Сочинения в 4 т. / Готфрид Вильгельм Лейбниц. – Т. 3. – М.: Наука, 1984. – C. 412–418.
73. Лейбниц Г.В. Элементы разума; [пер. с лат. Н.А. Федорова] // Сочинения в 4 т. / Готфрид Вильгельм Лейбниц. – Т. 3. – М.: Наука, 1984. – C. 446 – 460.
74. Лой А.Н. Сознание как предмет теории познания: [монография] / А.Н. Лой. – К.: Наукова думка, 1988. – 247 с.
75. Локк Дж. Опыт о человеческом розумении; [пер. с англ. И.С. Нарского] // Сочинения в 3 т. / Джон Локк. – Т. 2. – М.: Наука, 1985. – С. 3–201.
76. Лосев А.Ф. Коментарий к «Иону» / Алексей Федорович Лосев // Платон. Собрание сочинений в 4 т. – М.: Мысль, 1990. – Т. 1. – С. 768–773.
77. Малахов В. Герменевтика и традиция / Владимир Малахов // Логос. – М., 1999. – № 1(11) – С. 3–10.
78. Менжулін В.І. Біографічний підхід в історико-філософському пізнанні: [монографія] / Вадим Менжулін. – К.: НаУКМА [Аграр Медіа Груп], 2010. – 455 с.
79. Менжулин В.И. К вопросу о возможности использования феноменологического метода в аналитической психологии К.-Г. Юнга / Вадим Менжулин // Феноменология и гуманитарное знание: Материалы международной научной конференции [отв. ред. А. Богачёв]. – К.: Тандем, 1998. – С. 170–180.
80. Мінаков М.А. Історія поняття досвіду: [монографія] / Михайло Мінаков. – К.: Парапан, 2007. – 380 с.
81. Молчанов В.И. Аналитическая феноменология в «Логических исследованиях» Эдмунда Гуссерля / Виктор Игоревич Молчанов // Гуссерль Э. Собрание сочинений. Т. 3 (1). Логические исследования. Т. ІІ (1). – М.: Дом интеллектуал. книги, 2001. – С. XIII–CVII.
82. Молчанов В.И. Проблема культуры с точки зрения феноменологии сознания / Виктор Игоревич Молчанов // Философия культуры – 2001: Сб. науч. статей. – Самара: Самарский университет, 2001. – С. 3–16.
83. Мотрошилова Н.В. «Идеи I» Эдмунда Гуссерля как введение в феноменологию / Неля Васильевна Мотрошилова. – М.: Феноменология – Герменевтика, 2003. – 720 с.
84. Ориген. О началах / Ориген [пер. Н. Петрова]. – Новосибирск, 1993. – 383 с.
85. Причепій Є.M. Феноменологічна теорія свідомості Е. Гуссерля (Критичний нарис): [монографія] / Євген Причепій. – К.: Наук. думка, 1971. – 104 с.
86. Пролеєв С.В. Метафізика влади: [монографія] / С.В. Пролеєв. – К.: Наукова думка, 2005. – 324 с.
87. Пролеев С.В. Власть метода и феноменология / С.В. Пролеев // Феноменологія і філософський метод. – К.: Тандем, 2000. – С. 151–159.
88. Пролеев С.В. Метафизическое поражение феноменологии / С.В. Пролеев // Феноменология и гуманитарное знание: Материалы международной научной конференции [отв. ред. А. Богачёв]. – К.: Тандем, 1998. – С. 84–93.
89. Платон. Держава; [пер. з давньогр. та комен. Д. Коваль; ред. С. Коваль]. – К.: Основи, 2000. – 355 с.
90. Платон. Ион; [пер. с древнегреч. Я.М. Боровского] // Платон. Собрание cочинений в 4 т. – Т. 1. – М.: Мысль, 1990. – C. 372–385.
91. Платон. Письма; [пер. с древнегреч. С. П. Кондратьев] // Платон. Собрание cочинений в 4 т. – Т. 4. – М.: Мысль, 1994. – C. 460–516.
92. Платон. Федр; [пер. c древнегреч. А.Н. Егунова] // Платон. Собрание сочинений в 4 т. – Т. 2. – М. : Мысль, 1993. – C. 135–191.
93. Рикёр П. Конфликт интерпретаций. Очерки о герменевтике / Поль Рикёр; [пер. с фр., вступ. статья и коммент. И.С. Вдовиной]. – М.: Академический проект, 2008. – 695 с. – ( Философские технологии).
94. Роди Ф. Жизненные корни гуманитарных наук: (по поводу «психологии» и герменевтики» в позднем творчестве Дильтея) / Фритьеф Роди; [пер. с нем. Н.С. Плотникова] // Герменевтика. Психология. История. [Вильгельм Дильтей и современная философия]: Материалы научной конференции РГГУ. – М.: Три квадрата, 2002. – С. 11–30.
95. Рокмор Т. Гегелевская циркулярная эпистемология как антифундаментализм / Том Рокмор // Историко-философский ежегодник 1991. – М.: Наука, 1991. – С. 190–204.
96. Рорти Р. Витештейн, Хайдеггер и гипостазирование языка / Рорти Ричард; [пер. с англ. И.В. Борисовой] // Философия Мартина Хайдеггера и современность. – Москва: Наука, 1991. – С. 133–138.
97. Рорти Р. Случайность, ирония и солидарность / Ричард Рорти; [пер. с англ. И. Хестановой, Р. Хестанова]. – М. : Русс. феноменологич. общество, 1996. – 284 с.
98. Савваитов П. Православное учение о способе толкования Священного Писания / Павел Савваитов. – СПб., 1857. – 162 c.
99. Савин А.Э. Жизненный мир и измерения его историчности в трансцендентальной феноменологии / Алексей Эдуардович Савин // Вестник Самарского государственного университета. – 2006. – №10/1 (50). – С. 15–22.
100. Святе Письмо Старого та Нового Завіту. – United Bible Societies, 1991.
101. Свято Р. Вступне слово перекладачів / Роксоляна Свято, Петро Таращук // Яус Г.Р. Досвід естетичного сприйняття і літературна герменевтика / Ганс Роберт Яус; [пер. з нім. Роксоляна Свято, Петро Таращук]. – К.: Основи, 2011. – С. 9–10.
102. Словарь древнерусского языка (ХІ – ХІV вв.) в 10 т.; [гл. ред. Р.И. Аванесов] – Т. 2. – М.: Русс. язык, 1989. – 494 с.
103. Соловьев Э.Ю. Время и дело Мартина Лютера // Прошлое толкует нас. Очерки по истории философии и культуры / Эрик Юрьевич Соловьев. – М.: Изд-во. полит. литературы, 1991. – C. 54–126.
104. Торо Г.-Д. Уолден, или Жизнь в лесу / Генри Д. Торо; [пер. с англ. З. Александрова]. – М.: Наука, 1979. – 456 с.
105. Хабермас Ю., Ратцингер Й. Диалектика секуляризации. О разуме и религии / Юрген Хабермас, Йозеф Ратцингер (Бенедикт XVI); [пер. с нем. В. Витковского]. – М.: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, 2006. – 111 с.
106. Хайдеггер М. Бытие и время / Мартин Хайдеггер; [пер. с нем. В.В. Бибихина]. – М.: Ad Marginem, 1997. – 452 с.
107. Хайдеггер М. Европейский нигилизм / Мартин Хайдеггер; [пер. с нем. В.В. Бибихина]. // Проблема человека в западной философии: сб. – М. : Прогресс, 1988. – С. 261–313.
108. Хайдеггер М. Исследовательская работа Вильгельма Дильтея и борьба за историческое мировоззрение в наши дни / Мартин Хайдеггер; [пер. с нем. А.В. Михайлова] // Шпет Г.Г., Хайдеггер М. Два текста о Дильтее. – М.: Гнозис, 1995. – С. 138-185.
109. Хайдеггер М. Основные проблемы феноменологии / Мартин Хайдеггер; [пер. с нем. А.Г. Чернякова]. – СПб.: Высш. религ.-филос. шк., 2001. – 448 с.
110. Хайдеггер Пролегомены к истории понятия времени / Мартин Хайдеггер; [пер. с нем. и послесл. Е.В. Борисова]. – Томск: Водолей, 1998. – 384 с.
111. Хайдеггер М. Семинар в Церингене 1973 г. / Мартин Хайдеггер // Исследования по феноменологии и философской герменевтике. – Минск: ЕГУ, 2001. – С. 108–123.
112. Херрман Ф.-В. фон. Гуссерль – Хайдеггер и «сами вещи»; [пер. с нем. И.Н. Инишева] // Понятие феноменологии у Хайдеггера и Гусерля / Фридрих-Вильгельм фон Херрманн. – Минск: Пропилеи, 2000. – С. 11–27.
113. Херpманн Ф.-В. фон. Понятие феноменологии у Хайдеггера и Гуссерля; [пер. с нем. И.Н. Инишева] // Понятие феноменологии у Хайдеггера и Гусерля / Фридрих-Вильгельм фон Херрманн. – Минск: Пропилеи, 2000. – С. 28–73.
114. Херрманн Фридрих-Вильгельм фон. Фундаментальная онтология языка / Фридрих-Вильгельм фон Херрманн; [пер. с нем. И.Н. Инишева]. – Минск: Пропилеи, 2001. – 167 c.
115. Херрманн фон Ф.В. Хайдеггеровское основоположение герменевтики; [пер. с нем. И.Н. Инишева] // Херрманн фон Ф.В. Понятие феноменологии у Хайдеггера и Гусерля / Фридрих-Вильгельм фон Херрманн. – Минск: Пропилеи, 2001. – С. 167–190.
116. Хёсле Витторио. Гении философии Нового времени / Витторио Хёсле; [пер. с нем. А.К. Судакова]. – М.: Наука, 1992. – 224 с.
117. Шлейермахер Ф. О понятии герменевтики, ссылаясь на догадки Ф.А. Вольфа и учебник Аста / Фридрих Шлейермахер; [пер. с нем. А. Лаврухина] // Δόξα/Докса: збірка наук. пр. з філософії та філологогії; вип. 12: Німецька традиція у філософії, гуманітаристиці та культури. – 2008. – С. 440–454.
118. Шпет Г.Г. Герменевтика и ее проблемы / Густав Густавович Шпет // Контекст’89. – М.: Наука, 1990. – С. 231–259.
119. Шпет Г.Г. Явление и смысл. Феноменология как основная наука и ее проблемы / Густав Густавович Шпет. – Томск, 1996. – 192 с.
120. Эко У. Сказать почти то же самое / Умберто Эко; [пер. с итал. А.Н. Коволя]. – СПб.: Symposium, 2006. – 574 с.
121. Adorno Th.W. Ästhetische Theorie / Theodor W. Adorno. – Frankfurt/Main: Suhrkamp Verlag, 2010. – 571 S.
122. Arndt A. Fortschritt im Begriff. Hegels Aufhebung der Hermeneutik in der Geschichte der Philosophie / Andreas Arndt; [hrsg. von A. Arndt, K. Bal, H. Ottmann] // Hegel-Jahrbuch 1997. Hegel und die Geschichte der Philosophie. – Berlin: Akademie Verl., 1998. – 1. Teil. – S. 108-115.
123. Ast F. Grundlinien der Grammatik, Hermeneutik und Kritik / Georg Anton Friedrich Ast. – Landshut, 1808. – 228 S.
124. Baumgarten S.J. Biblische Hermeneutik / Siegmund Jacob Baumgarten. – Halle, 1769.
125. Bogachov A. Die Technik und die zivilisatorische Identität / Andriy Bogachov // Studia Phaenomenologica. – Vol. II. – Bucharest, 2003. – S. 293-301.
126. Chladenius J.M. Einleitung zur Auslegung vernünftiger Reden und Schriften; [Photomechan. Nachdr. mit einer Einl. von L. Geldsetzer] / Johann Martin Chladenius. – Düsseldorf: Stern-Verl. Janssen, 1969. – 600 S.
127. Christiansen I. Die Technik der allegorischen Auslegungswissenschaft bei Philon von Alexandrien / Irmgard Christiansen // Beiträge zur Geschichte der Biblischen Hermeneutik; [hrsg. von O. Kullmann, E. Käsemann u.a.]. – Bd. 7. – Tübingen: Mohr, 1969. – 191 S.
128. Collingwood R. G. An Essay on Metaphysics / Robin George Collingwood. – Oxford: Clarendon press, 2002. – 439 p.
129. Collingwood R. G. Principles of Art / Robin George Collingwood. – Oxford University Press, 1968. – 364 р.
130. Collingwood R. G. Speculum Mentis or Map of the Knowledge / Robin George Collingwood. – Oxford: University Press, 1948. – 328 p.
131. Collingwood R. G. The Philosophy of Enchantment. Studies in Folktale, cultural Criticism and philosophical Anthropology / Robin George Collingwood. – Oxford: Clarendon press, 2005. – 380 p.
132. Dememerling Ch. Hermeneutik der Alltäglichkeit und In-der-Welt-sein / Christoph Dememerling // Sein und Zeit; [hrsg. von Th. Rentsch]. – Berlin, 2001. – 318 S.
133. Dilthey W. Der Aufbau der geschichtlichen Welt in den Geisteswissenschaften; [hrsg. von B. Groethuysen] // Gesammelte Schriften / Wilhelm Dilthey. – Bd. VII. – Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht, 2006. – 380 S.
134. Dilthey W. Das natürliche System der Geisteswissenschaften im 17. Jahrhundert; [hrsg. von G. Misch] // Gesammelte Schriften / Wilhelm Dilthey. – Bd. II: Weltanschauung und Analyse des Menschen seit Renaissance und Reformation. – Leipzig/Berlin, 1914. – 528 S.
135. Dilthey W. Die Entstehung der Hermeneutik. Zusätze aus den Handschriften; [hrsg. von G. Misch] // Gesammelte Schriften / Wilhelm Dilthey. – Bd. V. – Stuttgart, 1990. – 442 S.
136. Dilthey W. Einleitung in die Geisteswissenschaften. Breslauer Ausarbeitung; [hrsg. von H. Johach, F. Rodi] // Gesammelte Schriften / Wilhelm Dilthey. – Bd. XIX. – Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht. – 457 S.
137. Dilthey W. Leben Schleiermachers / Wilhelm Dilthey. – Bd. 1, Halbbd. 1. – Berlin: G. Reimer, 1870. – 542 S.
138. Ernesti J.A.. Institutio interpretis nove testament / Johann August Ernesti. – 1761.
139. Flacius M. De ratione cognoscendi sacras literas. Über den Erkenntnisgrund der Heiligen Schrift / Matthias Flacius Illyricus; [übersetzt von L. Geldsetzer]. – Düsseldorf: Stern-Verl. Janssen, 1968. – 112 S.
140. Gadamer H.-G. Aristoteles und die imperativische Ethik // Gesammelte Werke / Hans-Georg Gadamer. – Bd. 7. – Tübingen: Mohr Siebeck, 1991. – S. 381–395.
141. Gadamer H.-G. Artikel „Hermeneutik“ / Hans-Georg Gadamer // Historisches Wörterbuch der Philosophie; [hrsg. von Joachim Ritter]. – Basel/Stuttgart, 1974. – Bd. 3. – Sp. 1061–1076.
142. Gadamer H.-G. Ästhetische und religiöse Erfahrung // Gesammelte Werke / Hans-Georg Gadamer. – Bd. 8. – Tübingen: Mohr Siebeck, 1993. – S. 143–155.
143. Gadamer H.-G. Der ›eminente‹ Text und seine Wahrheit // Gesammelte Werke / Hans-Georg Gadamer. – Bd. 8. – Tübingen: Mohr Siebeck, 1993. – S. 286-295.
144. Gadamer H.-G. Die Kunst des Wortes [der Titel des Buchteils] // Gesammelte Werke / Hans-Georg Gadamer. – Bd. 8. – Tübingen: Mohr Siebeck, 1993. – S. 240-295.
145. Gadamer H.-G. Die religiöse Dimension // Gesammelte Werke / Hans-Georg Gadamer. – Bd. 3. – Tübingen: Mohr Siebeck, 1987. – S. 308–319.
146. Gadamer H.-G. Europa und die Oikoumene // Gesammelte Werke / Hans-Georg Gadamer. – Bd. 10. – Tübingen: Mohr Siebeck, 1995. – S. 267–286.
147. Gadamer H.-G. Lesen ist wie Übersetzen // Gesammelte Werke / Hans-Georg Gadamer. – Bd. 8. – Tübingen: Mohr Siebeck, 1993. – S. 279–285.
148. Gadamer H.-G. Logik oder Rhetorik? Nochmals zur Frühgeschichte der Hermeneutik // Gesammelte Werke / Hans-Georg Gadamer. – Bd. 2. – Tübingen: Mohr Siebeck, 1993. – S. 292–300.
149. Gadamer H.-G. Mythos und Vernunft // Gesammelte Werke / Hans-Georg Gadamer. – Bd. 8. – Tübingen: Mohr Siebeck, 1993. – S. 163–169.
150. Gadamer H.-G. Mythologie und Offenbarungsreligion // Gesammelte Werke / Hans-Georg Gadamer. – Bd. 8. – Tübingen: Mohr Siebeck, 1993. – S. 174–179.
151. Gadamer H.-G. Philosophie und Literatur // Gesammelte Werke / Hans-Georg Gadamer. – Bd. 8. – Tübingen: Mohr Siebeck, 1993. – S. 240–257.
152. Gadamer H.-G. Philosophie und Poesie // Gesammelte Werke / Hans-Georg Gadamer. – Bd. 8. – Tübingen: Mohr Siebeck, 1993. – S. 232–239.
153. Gadamer H.-G. Reflexionen über das Verhältnis von Religion und Wissenschaft // Gesammelte Werke / Hans-Georg Gadamer. – Bd. 8. – Tübingen: Mohr Siebeck, 1993. – S. 156–162.
154. Gadamer H.-G. Replik zu Hermeneutik und Ideologiekritik // Gesammelte Werke / Hans-Georg Gadamer. – Bd. 2. – Tübingen, 1990. – S. 251–275.
155. Gadamer H.-G. Wahrheit und Methode. Grundzüge einer philosophischen Hermeneutik // Gesammelte Werke / Hans-Georg Gadamer. – Bd. 1. – Tübingen, 1990. – 495 S.
156. Gerhauser J.B. Biblische Hermeneutik nach seinen Vorlesungen herausgegeben von einem seiner ehemaligen Zuhörer / Johann Balthasar Gerhauser, Alois Lerchenmüller. – Kempten: Kösefschen Buchhandlung, 1829. – 385 S.
157. Greisch, J. Hermeneutik und Metaphysik. Eine Problemgeschichte / Jean Greisch. – München, 1993. – 228 S.
158. Grondin J. Einführung zu Gadamer / Jean Grondin. – Tübingen: Mohr Siebeck, 2000. – 262 S.
159. Heidegger M. Brief über den »Humanismus« [hrsg. von F.-W. von Herrmann] // Gesamtausgabe / Martin Heidegger;. – Bd. 9. – Frankfurt/Main: Vittorio Klostermann, 1976. – S. 313–564.
160. Heidegger M. Das europäische Nihilismus // Nitzsche / Martin Heidegger. –Bd. 2. –Frankfurt/Main: Vittorio Klostermann, 1997. – S. 31–256.
161. Heidegger M. Einführung in die phänomenologische Forschung (Marburger Vorlesung Wintersemester 1923/24); [hrsg. von F.-W. v. Herrmann] // Gesamtausgabe / Martin Heidegger. – Bd. 17. – Frankfurt/Main: Vittorio Klostermann, 1994. – 332 S.
162. Heidegger M. Ontologie (Hermeneutik der Faktizität); [hrsg. von K. Bröcker-Oltmanns] // Gesamtausgabe / Martin Heidegger. – Bd. 63. – Frankfurt/Main: Vittorio Klostermann, 1988. – 116 S.
163. Heidegger М. Phänomenologische Interpretationen zu Aristoteles / Martin Heidegger // Dilthey-Jahrbuch für Philosophie und Geisteswissenschaften; [hrsg. von F. Rodi]. – Bd. 6. – Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht, 1989. – S. 237–269.
164. Heidegger M. Prolegomena zur Geschichte des Zeitbegriffs; [hrsg. von P. Jaeger] // Gesamtausgabe / Martin Heidegger. – Bd. 20. – Frankfurt/Main: Vittorio Klostermann, 1979. – 447 S.
165. Heidegger M. Sein und Zeit / Martin Heidegger. – Tübingen: Max Niemeyer Verlag, 1993. – 445 S.
166. Heidegger M. Wilhelm Diltheys Forschungsarbeit und der gegenwärtige Kampf um eine historische Weltanschauung. 10 Vorträge (Gehalten in Kassel vom 16.IV. – 21.IV.1925) / Martin Heidegger // Dilthey-Jahrbuch: für Philosophie und Geschichte der Geisteswissenschaften; [hrsg. von F. Rodi]. – Bd. 8/1992-93. – Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht, 1993. – S. 143-180.
167. Held K. Phänomenologie der politischen Welt / Klaus Held. – 2002. – Abdruck (на правах рукопису).
168. Hirsch E.D. Validity in Interpretation / Eric Donald Hirsch. – Yale University Press, 1967. – 287 p.
169. Husserl E. Briefwechsel. Die Freiburger Schule; [herausgegeben von K. Schumann u. E. Schuman]// Husserliana-Dokumente / Edmund Husserl. – Bd. III/4. Dordrecht/Boston/London: Kluwer Academic Publisher, 1994. – XVII, 580 S.
170. Husserl E. Cartesianische Meditationen // Gesammelte Schriften; [hrsg. von E. Ströker] / Edmund Husserl. – Bd. 8. – Hamburg: Meiner, 1992. – S. 3–161.
171. Husserl E. Der Encyclopedia-Britannica-Artikel. Phänomenologische Psychologie; [hrsg. von W. Biemel] // Husserliana / Edmund Husserl. – Bd. XI. – Den Haag: Martinus Nijhoff, 1968. – S. 237-301.
172. Husserl E. Die Krisis der europäischen Wissenschaften und die transzendentale Phänomenologie // Gesammelte Schriften; [hrsg. von E. Ströker] / Edmund Husserl. – Bd. 8. – Hamburg: Meiner, 1992. – S. 1–276.
173. Husserl E. Formale und transzendentale Logik. Versuch einer Kritik der logischen Vernunft // Gesammelte Schriften; [hrsg. von E. Ströker] / Edmund Husserl. – 7. Bd. – Hamburg: Meiner, 1992. – 335 S.
174. Husserl E. Ideen zu einer reinen Phänomenologie und phänomenologischen Philosophie. Erstes Buch. Allgemeine Einführung in die reine Phänomenologie // Gesammelte Schriften; [hrsg. von E. Ströker] / Edmund Husserl. – 5. Bd. – Hamburg: Meiner, 1992. – 371 S.
175. Husserl E. Logische Untersuchungen. Erster Bd. Prolegomena zur reinen Logik // Gesammelte Schriften; [hrsg. von E. Ströker] / Edmund Husserl. – 2. Bd. – Hamburg: Meiner, 1992. – 262 S.
176. Husserl E. Logische Untersuchungen. Zweiter Bd. I. Teil. Untersuchung zur Phänomenologie und Theorie der Erkenntnis / Gesammelte Schriften; [hrsg. von E. Ströker] / Husserl Edmund. – 3. Bd. – Hamburg: Meiner, 1992. – 529 S.
177. Husserl E. Logische Untersuchungen. Zweiter Bd. II. Teil. Untersuchung zur Phänomenologie und Theorie der Erkenntnis // Gesammelte Schriften; [hrsg. von E. Ströker] / Edmund Husserl. – 4. Bd. – Hamburg: Meiner, 1992. – S. 530–783.
178. Husserl E. Realitätswissenschaft und Idealisierung. – Die Mathematisierung der Welt // Husserliana. Ergänzende Texte / Edmund Husserl. – Bd. VI. – Den Haag: Martinus Nijhoff, 1976. – S. 279–293.
179. Hübener W. Schleiermacher und die hermeneutische Tradition / Wolfgang Hübener // Schleiermacher-Archiv; [hrsg. von H. Fischer u. a.]. – Bd. 1, Teilbd. 1. – Berlin/New York, 1985. – S. 56–574.
180. Jaeger H.-E. H. Studien zur Frühgeschichte der Hermeneutik / H.-E. Hasso Jaeger // Archiv für Begriffsgeschichte. – Bd. XVIII/1. – 1974. – S. 35–84.
181. Joisten K. Philosophische Hermeneutik / Karen Joisten. – Berlin: Akademie Verlag, 2009. – 239 S.
182. Kant I. Kritik der Urteilskraft // Kritik der Urteilskraft. Beilage: Erste Einleitung in die Kritik der Urteilskraft; [hrsg. von H. Klemme] / Immanuel Kant. – Hamburg: Meiner, 2009. – S. 1–429.
183. Kommerell M. Briefe und Aufzeichnungen 1919-1944 / Max Kommerell; [aus d. Nachlass hrsg. von I. Jens]. – Olten/Freiburg i.Br., 1967. – 491 S.
184. Landgrebe L. Der phänomenologische Begriff der Erfahrung // Faktizität und Individuation. Studien zu den Grundfragen der Phänomenologie / Ludwig Landgrebe. – Hamburg, 1982. – S. 58–70.
185. Landgrebe L. Faktizität und Individuation. Studien zu den Grundfragen der Phänomenologie / Ludwig Landgrebe. – Hamburg, 1982. – 163 S.
186. Lonergan B. Insight: A Study of Human Understanding // Collected Works / Bernard Lonergan. – Vol. 3. – Toronto: University of Toronto Press, 1992. – 875 p.
187. Luckner A. Martin Heidegger. „Sein und Zeit“: ein einführender Kommentar / Andreas Luckner. – 2. korr. Aufl. – Paderborn/München/Wien/Zürich/ Schöningh, 2001. – 191 S.
188. Meier G.F. Metaphysik / Georg Friedrich Meier. –Bd. 1. – Halle, 1755. – 509 S.
189. Meier G.F. Versuch einer allgemeinen Auslegungskunst / Georg Friedrich Meier [mit e. Einl. von L. Geldsetzer, photomech. Nachdruck der Ausgabe Halle 1757]. – Düsseldorf, 1965. – 267 S.
190. Melanchthon Ph. Die Loci communes Philipp Melanchthons in ihrer Urgestalt (nach G. L. Plitt) / Philipp Melanchthon; [von neuem hrsg. und erl. von Th. Kolde]. – Leipzig: Deichert, 1925. – 267 S.
191. Melanchthon Ph. Elementa rhetorices. Grundbegriffe der Rhetorik 1531 / Philipp Melanchthon; [hrsg., übers. und kommentiert von V. Wels]. – Berlin, 2001. – 525 S.
192. Ricœur P. Die Interpretation. Ein Versuch über Freud / Paul Ricoeur; [aus dem Französischen von E. Moldenhauer]. – Frankfurt/M.: Suhrkamp, 1993. – 564 S.
193. Ricoeur P. The Task of Hermeneutics / Paul Ricoeur // Philosophy Today. – Vol. 17. – 1973. – p. 112–143.
194. Sick H. Melanchthon als Ausleger des Alten Testaments / Hansjörg Sick. – Tübingen: Mohr, 1959. – 156 S. – (Beiträge zur Geschichte der biblischen Hermeneutik, 2)
195. Schleiermacher F.D.E. Hermeneutik und Kritik // Hermeneutik und Kritik; [hrsg. und eingeleitet von M. Frank] / Friedrich Daniel Ernst Schleiermacher. – Frankfurt/Main: Suhrkamp 1977. – 467 S.
196. Schleiermacher F.D.E. Über den Begriff der Hermeneutik mit Bezug auf F.A. Wolfs Andeutungen und Asts Lehrbuch // Hermeneutik und Kritik; [hrsg. und eingeleitet von M. Frank] / Friedrich Daniel Ernst Schleiermacher. – Frankfurt/Main: Suhrkamp 1977. – S. 309–348.
197. Schmitter A. Grundlinien der biblischen Hermeneutik / Anton Schmitter. – Regensburg: Pustet, 1844. – 108 S.
198. Szandi P. Einführung in die literarische Hermeneutik / Peter Szandi; [hrsg. von J. Bollack und H. Stierlin]. – Frankfurt/Maim, 1975. – 455 S.
199. Waldenfels B. Antwortregister / Bernhard Waldenfels. – Frankfurt/Main: Suhrkamp, 1994. – 651 S.
200. Wittgenstein L. Philosophische Untersuchungen / Ludwig Wittgenstein; [hrsg. von J. Schulte]. – Frankfurt/Main: Suhrkamp, 2003. – 300 S.
201. Yorck v. Wartenburg P. Graf. Bewusstseinsstellung und Geschichte. Ein Fragment aus dem Philosophischen Nachlass / Graf Paul Yorck von Wartenburg; [eingeleitet und hrsg. v. I. Fetscher]. – Tübingen: Max Niemeyer, 1956. – 220 S.