СИНҐУЛЯРНІСТЬ СВІДОМОСТІ У СТРУКТУРІ ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНОГО САМООБҐРУНТУВАННЯ : Сингулярность СОЗНАНИЯ В СТРУКТУРЕ трансцендентального самообоснования

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ІВАЩЕНКО Іван Георгійович

УДК 165.242.1.

СИНҐУЛЯРНІСТЬ СВІДОМОСТІ У СТРУКТУРІ ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНОГО САМООБҐРУНТУВАННЯ

09.00.01 – онтологія, гносеологія, феноменологія

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Науковий керівник:
Приходько Володимир Володимирович
кандидат філософських наук, доцент

Київ-2012

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 4

ВСТУП 5

РОЗДІЛ 1. ГЕНЕТИЧНА ДЕДУКЦІЯ САМОСВІДОМОСТІ ТА ЇЇ САМООБҐРУНТУВАЛЬНА ДІЯ 12
1.1. Методологічні засади дослідження самосвідомості у трансцендентальній філософії 12
1.2. Апорії трансцендентальної теорії самосвідомості 20
1.3. Самосвідомість у структурі доказу трансцендентального самообґрунтування 39
1.4. Самосвідомість як нерефлексійна синґулярність 60
1.4.1. Засновки Фіхтевої теорії самосвідомості 60
1.4.2. Де-категоризація самосвідомості 72
1.4.3. Нерефлексійна синґулярність як ядро предметного знання 88
Висновки до розділу 92

РОЗДІЛ 2. ДІАЛЕКТИКА САМОСВІДОМОСТІ ЯК ШЛЯХ ДО БЕЗПРЕДМЕТНОГО ЗНАННЯ 95
2.1. Свідомість предмета і самосвідомість 95
2.2. Самосвідомість як стосування 109
2.3. Самосвідомість як самодосвід 132
2.4. Самосвідомість як жива синґулярність 138
Висновки до розділу 140

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВА НЕРЕФЛЕКСІЙНОЇ ТЕОРІЇ САМОСВІДОМОСТІ 143
3.1. Парадокси самообґрунтування 143
3.2. Спроба розв’язку парадоксів самообґрунтування у рамках Гайдельберзької школи 153
3.2.1. Початкове вбачення Генриха 158
3.2.2. Потаст: без свідомості 165
3.2.3. Туґендгатова критика Генрихового та Потастового підходів 170
3.2.4. Франк: різновиди суб’єктивності 171
3.3. Самосвідомість як нерефлексійна єдність 174
Висновки до розділу 177

ВИСНОВКИ 179

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ І ДЖЕРЕЛ 182

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

КЧР – Кант І. Критика чистого розуму. Цит. за: Kant I. Kritik der reinen Vernunft. – Hamburg: Meiner, 1998. – 998 S.
ЗУН – Фіхте Й. Ґ. Засада усього вчення про науку. Цит. за: Fichte J.G. Grundlage der gesamten Wissenschaftslehre: als Handschrift für seine Zuhörer (1794). – Hamburg: Meiner, 1997. – 260 S.
УН-1804 – Фіхте Й. Ґ. Учення про науку: друга доповідь 1804 р. Цит. за: Fichte J.G. Die Wissenschaftslehre: 2. Vortrag im Jahre 1804 vom 16. April bis 8. Juni. – Hamburg: Meiner, 1986. – 314 S. та Фіхте Й.Ґ. Учення про науку. Друга доповідь 1804 р. / [пер. з нім. І. Іващенка] // Sententiae. – Вінниця, 2011. – № ХХІV, 1/2011. – С. 181–207.
ФД – Геґель Ґ.В.Ф. Феноменологія духу. Цит. за: Hegel G.W.F. Phänomenologie des Geistes. – Hamburg: Meiner, 1988. – 634 S. та Геґель Ґ.В.Ф. Феноменологія духу. Вступ / Ґ.В.Ф. Геґель; [пер. з нім. І. Іващенка] // Філософська думка. – 2010. – № 3. – С. 96–110.
НЛ – Геґель Ґ.В.Ф. Наука логіки. Цит. за: Hegel G.W.F. Wissenschaft der Logik I / G.W.F. Hegel // Werke 5. – Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1986. – 458 S. та Hegel G.W.F. Wissenschaft der Logik II / G.W.F. Hegel // Werke 6. – Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1986. – 576 S.

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. З часів публікації «Критики чистого розуму» минуло майже півтретя століття, а порушені Кантом питання досі становлять предмет жвавого обговорення. Таку увагу до Кантового оpus magnum можна пояснити низкою парадоксів, з якими філософ стикнувся під час спроби обґрунтування принципів предметного знання – категорій. Кант, зокрема, виявив, що наше знання про предмети нерозривно пов’язане зі знанням про себе, а тому питання про обґрунтування предметного знання неминуче призводить до питання про самообґрунтування, тобто прояснення того, про що знають, коли знають про себе, і чи взагалі передбачає таке знання знання чогось? Кант не зміг досягнути задовільної відповіді на це питання, обмеживши самопізнання конституюванням предметності, проте водночас визнав, що сутність знання про себе упредметненню не підлягає.
Кантова постановка питання справила вирішальний вплив на подальший розвиток трансцендентальних теорій самосвідомості. Усі Кантові наступники намагалися дати раду парадоксові узгодження предметного знання зі знанням про себе. Нерефлексійність знання про себе стала головним відкриттям пізньої теорії самосвідомості Й.Ґ. Фіхте, перевідкриття якої відбулося лише у другій половині ХХ ст., і яка постфактум вплинула на сучасні дослідження. Фіхте зрозумів, що завдяки предметному описові досягнути несуперечливого самоопису неможливо, а тому відмовився від рефлексійної теорії самосвідомості, у рамцях якої самосвідомість одночасно розглядають як знання та як предмет знання, що призводить до кола в обґрунтуванні.
Намагання узгодити безпредметність знання про себе із рефлексією як способом опису самосвідомості становить провідну нитку «Феноменології духу» Ґ.В.Ф. Геґеля, в якій філософ спробував розробити несуперечливу теорію самосвідомості. Обґрунтування нетематичної присутності знання про себе у будь-якому акті предметного знання можна уважати головним внеском Геґеля до прояснення того, що таке самосвідомість.
Проте на початку ХХ ст. класичні теорії самосвідомості зазнали нищівної критики, наслідком якої стала часткова, а то й повна відмова від цього поняття. Найповніше така тенденція втілена у творчості М. Гайдеґера, який розглядав поняття самосвідомості як одне з головних в європейській метафізиці, яка, на його думку, підлягала деструкції. Гайдеґерова позиція не в останню чергу зумовлена парадоксальними описами самосвідомості, які зробили у своїх теоріях неокантіанці (Г. Коген, П. Наторп, Г. Рикерт). Вони визнавали непредметність самосвідомості, проте водночас їхні описи спиралися на рефлексійні моделі, що призводило до разючих суперечностей, які, зокрема, й критикував Гайдеґер.
А втім, у другій половині ХХ ст. поняття самосвідомості (знання про себе) знову опиняється у центрі трансцендентально-філософської дискусії. Такий стан справ зумовлений кількома чинниками. По-перше, згаданим вище перевідкриттям пізньої теорії Фіхте, в якій філософ обґрунтовує нерефлексійність самосвідомості. По-друге, дискусією зі структури доказу у Кантовій трансцендентальній дедукції, спровоковану статтею Д. Генриха, в якій він доводить, що у рамцях Кантової дедукції досягнення несуперечливого поняття самосвідомості, попри наявність такого прагнення у Канта, неможливе. По-третє, діяльністю Гайдельберзької школи теорії самосвідомості (Д. Генрих, К. Крамер, У. Потаст, М. Франк), яка постала як реакція на нищівну критику класичних теорій самосвідомості та на теоретичну девальвацію поняття самосвідомості. У рамцях цього філософського руху було здійснено критичний перегляд класичних теорій самосвідомості, виявлено парадокси та апорії, що постають внаслідок ототожнення самосвідомості із саморефлексією, та закладено теоретичні підвалини нерефлексійної теорії самосвідомості.
З того всього випливає потреба в новому проясненні класичного для європейської філософії поняття самосвідомості, що годі здійснити без удокладнення структури трансцендентального самообґрунтування у класичних теоріях самосвідомості (Кант, Геґель), висвітлення спроби розробки нерефлексійної теорії самосвідомості (Фіхте) та огляду новітніх розробок у царині трансцендентальних теорій самосвідомості (Гайдельберзька школа).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась у системі досліджень, які здійснює кафедра філософії філософського факультету в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку в Україні» НДР № 06БФ041-01 та науково-дослідної теми «Філософія і політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання».
Мета дослідження – здійснити аналіз структури трансцендентального самообґрунтування, на підставі якого прояснити умови можливості несуперечливого опису знання про себе (самосвідомості).
Поставлена мета передбачає реалізацію таких завдань:
– на підставі розляду апорій трансцендентальної теорії самосвідомості виявити її вихідні положення;
– здійснити критичний розгляд структури доказу у Кантовій трансцендентальній дедукції з огляду на його спробу описати самосвідомість;
– виявити засновки Фіхтевої теорії самосвідомості та проаналізувати його пізню теорію в контексті спроби обґрунтувати нерефлексійність самосвідомості;
– увиразнити Геґелеву трансформацію рефлексійної теорії самосвідомості на підставі реконструкції арґументації «Вступу» до «Феноменології духу»;
– проаналізувати виявлені представниками Гайдельберзької школи самосвідомості парадокси самообґрунтування та вплив пізньої теорії Фіхте на цей філософський рух;
– окреслити перспективу нерефлексійних теорій самосвідомості з огляду на досягнення Гайдельберзької школи.
Об’єктом дослідження є структура трансцендентального самообґрунтування.
Предмет дослідження: синґулярність свідомості.
Теоретико-методологічна основа дослідження. Під час дослідження інструментарієм наукового пошуку слугували такі методи: герменевтичний і компаративний аналіз текстів, трансцендентальна дедукція у дослідженні предмета дисертації, яка дозволила виявити вихідні положення теорії самосвідомості.
Дисертант також спирається на класичні теорії самосвідомості, викладені у «Критиці чистого розуму» І. Канта, «Засаді усього вчення про науку» (1794 р.) та «Ученні про науку» (1804² р.) Й.Ґ. Фіхте, «Феноменології духу» Ґ.В.Ф. Геґеля. Задля увиразнення шляхів розв’язку парадоксів, з якими стикнулися представники класичних теорій самосвідомості, залучено систематичні розробки нерефлексійних теорій самосвідомості Д. Генриха, що викладені ним у дослідженні «Мислення і самобуття. Лекції з суб’єктивності» (2006), У. Потаста, який виклав свою теорію у книзі «Жива розумовість» (1998), та М. Франка, котрий здійснив останню на цей момент систематичну спробу розробити нерефлексійну теорію самосвідомості у книзі «Аспекти суб’єктивності» (2012).
Наукова новизна полягає в проясненні умов несуперечливого опису знання про себе та місця такого знання у структурі трансцендентального самообґрунтування. У результаті здійсненого дослідження здобуто й обґрунтовано низку узагальнень та положень, які мають наукову новизну та виносяться на захист:
вперше:
– розглянуто пізню теорію самосвідомості Й.Ґ. Фіхте, завдяки аналізу якої прояснено умови несуперечливої теорії самосвідомості до яких, зокрема, слід зарахувати вимогу мислити самосвідомість як нерефлексійну єдність та як синґулярний стан справ;
– проаналізовано критику представниками Гайдельберзької школи класичних теорій самосвідомості та виявлені ними у цих теоріях парадокси, а також висвітлено запропоновану ними перспективу їхнього розв’язку, яка полягає в увиразненні самосвідомості як комплексного стану справ, що не вичерпується конституювальною діяльністю «Я»;
уточнено:
– апорії трансцендентальної теорії самосвідомості, які виникають внаслідок застосування моделі верифікації предметного знання до опису знання про себе, а також прояснені вихідні положення цієї теорії;
– Геґелеву трансформацію рефлексійної теорії самосвідомості, яка полягає в обґрунтуванні нетематичної присутності знання про себе у предметному знанні;
поглиблено:
– критичний аналіз Кантової трансцендентальної дедукції, на підставі якого виявлено недолік структури доказу в дедукції, що полягає у моделі верифікації, завдяки якій неможливо описати знання про себе, не потрапляючи заразом до нерозв’язних у рамцях цієї моделі парадоксів;
– перспективу подальшого розвитку трансцендентальної теорії самосвідомості з огляду на парадокси, виявлені у класичних теоріях, та з уваги на спробу обґрунтувати самосвідомість як нерефлексійну єдність. Виявлено, що перспектива такої теорії тісно пов’язана з обґрунтуванням відмови від рефлексії як основного способу опису знання про себе та відмови від «Я» як основного принципу організації такої теорії.
Теоретико-практичне значення одержаних результатів. Дисертаційна робота є філософським дослідженням, у якому з’ясовано низку питань, що стосуються особливостей трансцендентальної теорії самосвідомості. Здійснений аналіз має важливе теоретичне та практичне значення для осмислення головних закономірностей сучасної філософської дискусії з поняття самосвідомості, усвідомлення її спадкоємності щодо класичних взірців, а також для розширення української філософської термінології та збагачення її теоретичної бази.
Фактологічний та методологічний матеріал дисертації може бути використаний у науково-дослідній роботі та в педагогічній практиці. Йдеться, насамперед, про підготовку лекційних курсів та семінарських занять з дисциплін «теорія пізнання», «філософія свідомості» та «теорія суб’єктивності», а також при написанні відповідних розділів підручників, навчальних посібників, курсових та дипломних робіт, енциклопедичних і довідкових видань.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою, здійсненою в галузі трансцендентальної теорії самосвідомості. Висновки й положення наукової новизни здобуті автором самостійно.
Апробацію результатів дослідження здійснено на методологічних семінарах кафедри філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на міжнародних конференціях «Дні науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка» (21–22 квітня 2009 року; 21–22 квітня 2010 року; 20–21 квітня 2011 року), «Критика як філософська настанова» (Київ, 25–27 лютого 2010 року), «Філософії та науки» (Київ, 10–11 березня 2011), «VІІІ Харківські філософські студентські читання» (Харків,14 – 15 квітня 2011), під час проведення семінарських занять на філософському факультеті.
Результати дослідження висвітлені у п’яти наукових статтях автора у фахових виданнях, зазначених у переліку ВАК України, та у шести тезах, опублікованих у матеріалах конференцій.
Структура дисертації зумовлена логікою висвітлюваних проблем, яка випливає з мети та завдань дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, кожен з яких завершується висновками, одинадцяти підрозділів, та загальних висновків, а також списку літератури і використаних джерел (160 найменувань на 17 сторінках). Загальний обсяг дисертації становить 197 сторінок, з них – 180 сторінок основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Спробуймо узагальнити результати нашого дослідження у таких положеннях:
1. На підставі розгляду апорій трансцендентальної теорії самосвідомості ми виявили, що знання про себе годі несуперечливо описати у межах моделі верифікації предметного знання. Неуспіх такої спроби унаочнює Кантова трансцендентальна дедукція самосвідомості, яка хоча й спирається на слушні вихідні положення, а саме: невисновуваності самосвідомості з емпіричної предметності та одночасності диференціювання та інтеґрування, проте, через спробу обґрунтування універсальності моделі верифікації предметного знання, він не зміг описати самосвідомість як синґулярний стан справ, тобто як безпосереднє існування знання, а не лише знання про існування.
Самосвідомість для Канта перетворюється на суто логічний оператор предикативних суджень, що уможливлює їхню об’єктивну значущість. Поняття сили виображувати, в якому він фактично схопив самосвідомість як безпредметну синґулярність, підлягає обмеженню з боку його моделі верифікації. Отже, недолік структури доказу в дедукції полягає у моделі верифікації, завдяки якій неможливо описати знання про себе, не збочуючи заразом до нерозв’язних у рамцях цієї моделі парадоксів.
2. В УН-1804 Фіхте спробував викласти нерефлексійну теорію самосвідомості. Він намагався довести, що самосвідомість є нерефлексійною синґулярністю, тобто таким станом справ, в якому знання про себе невідрізнюване від існування такого знання, а будь-яка спроба такого відрізняння (рефлексії) як основного способу самотематизації знання неминуче призводитиме до парадоксів.
Фіхте розвиває засновки своєї ранньої теорії та доходить до розгляду самосвідомості як комплексного стану справ. По-перше, самосвідомість становить замкнений у собі синґулум, тобто нерефлексійне самознання щоразу присутнє в акті предметної ідентифікації. По-друге, самосвідомість являє собою безпосереднє живе буття, яке годі описати завдяки саморефлексії, інакше кажучи, анонімний вимір самосвідомості перешкоджає її остаточній індивідуалізації. Утім, така анонімність завжди потребує синґулярного самознання. Отже, самосвідомість – це взаємодія двох незалежних вимірів, а саме анонімного буття та синґулярного самознання. А втім, слід наголосити, що пізня теорія Фіхте, попри спробу розглядати самосвідомість як комплексний стан справ, містить виразні доцентрові, тобто еґоцентрові тенденції.
3. Головне відкриття Геґелевої теорії самосвідомості полягає у виявленні нерефлексійності знання про себе, тобто того, що самосвідомість не є знанням про знання. Геґель обґрунтовує це завдяки тезі про обертання (Umkehrung) самої свідомості. Під час випробування свого предмета свідомість знає про нього, але не знає про себе у ньому, тому зміна її предмета призводить і до її власної зміни. Якби предмет посутньо не належав свідомості, тоді годі було б казати про її власну зміну. Рівнобіжна зміна знання і предмета перешкоджає самотематизації свідомості у предметі, а отже, саморух знання – істотно безпредметний. З цього випливає те, що самодосвід є досвідом зміни предмета, що належить свідомості, а тому обертається разом із нею.
4. Намагаючись узгодити рефлексійність предметного знання з нерефлексійністю знання про себе, Геґель доходить висновку, що таке узгодження можливе лише у рамках живої синґулярності (Einzelnheit), тобто такого стану справ, якому властиве нетематичне, а отже, безпосереднє знайомство з собою. Для Геґеля самосвідомість становить нерефлексійну єдність двох засадових моментів: завжди нетематичного, анонімного самодиференціювання та тематичного, синґулярного самоінтеґрування. Це – сутність самосвідомості як абсолютного, тобто безпредметного та нерефлексійного знання.
5. Розгляд самосвідомості як зв’язку між самостосунком та самоідентифікацією та домагання остаточного збігу їхніх горизонтів не здатен взагалі прояснити того, що таке самосвідомість (знання про себе), позаяк відпочатково приписує самосвідомості властивість бути саморефлексією, тобто властивість, якої, як спробували довести представники Гайдельберзької школи, самосвідомість не має.
Головне досягнення Гайдельберзької школи полягає в увиразненні парадоксів, до яких може призвести опис самосвідомості як саморефлексії. З одного боку, вони прояснили парадокси, які містять класичні теорії самосвідомості, проте, з другого боку, удокладнили шляхи подолання цих парадоксів, відштовхуючися від основних вимог до опису самосвідомості, що були сформульовані у класичних теоріях, зокрема, у пізній теорії Фіхте. А основним позитивним внеском представників цього теоретичного руху до теорії самосвідомості можна уважати спроби розробити нееґологічні теорії самосвідомості.
6. Несуперечлива теорія самосвідомості можлива лише у разі опису самосвідомості як нерефлексійної єдності, тобто така теорія і собі має бути нерефлексійною. На цьому тлі головним викликом для теорії самосвідомості постає потреба в обґрунтуванні відмови від рефлексії як основного способу опису знання про себе та відмови від «Я» як основного принципу організації такої теорії. Діяльність Гайдельберзької школи унаочнює, що класичні теорії самосвідомості радше проблематизували те, що ще вимагає осмислення та розгортання, і аж ніяк не заслуговує на забуття. Зрештою, людина влаштована так, що вона не у змозі забути про себе.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ І ДЖЕРЕЛ:

1. Баумейстер А. Онтологія та аналітика чистого розсудку / Андрій Баумейстер // Маґістеріум. – Вип. 3. Історико-філософські студії. – К. : НаУКМА, 2000. – С. 27–37.
2. Богачов А. Філософська герменевтика: навч. посіб. / Богачов Андрій.– К.: Курс, 2006. – 405 с. – (Серія наукової літератури «Майстерклас»).
3. Богачов А. Щодо трансценденталізму раннього Гайдеґера / Андрій Богачов // Δόξα / Докса. – 2009. – Вип. 14. – С. 157–164.
4. Віндельбанд В. Відновлення геґельянства / Вільгельм Віндельбанд; [пер. з нім. І. Іващенка] // Дільтей В. Історія молодого Геґеля; [пер. з нім. О. Литвиненка]. – Київ: ВПЦ «Три крапки», 2008. – С. 281–293.
5. Геґель Ґ.В.Ф. Феноменологія духу. Вступ / Геґель Ґеорґ Вільгельм Фридрих; [пер. з нім. І. Іващенка] // Філософська думка. – 2010. – № 3. – С. 96–110.
6. Геґель Ґ.В.Ф. Феноменологія духу / Геґель Ґеорґ Вільгельм Фридрих; [пер. з нім. П. Таращука]. – Київ: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2004. – 552 с.
7. Генрих Д. Свідоме життя. Дослідження співвідношення суб’єктивності та метафізики / Генрих Дитер; [пер. з нім. та післямова Віталія Терлецького]. – К.: Курс, 2006. – 188 с. – (Серія наукових перекладів «ZETEƩIƩ»).
8. Гільдебранд Д. Що таке філософія? / Гільдебранд Дитер; [пер. з англ. Ю. Підлісного]. – Львів: Колесо, 2008. – 244 с. – (Серія: Антологія персоналістичної думки).
9. Гьосле В. Трансцендентальна прагматика як фіхтеанство інтерсуб’єктивності / Вітторіо Гьосле; [пер. з нім. А. Єрмоленка] // Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. Підручник. – К.: Лібра, 1999. – С. 455–478.
10. Гьосле В. Буття та суб’єктивність. До метафізики екологічної кризи / Вітторіо Гьосле // Гьосле В. Практична філософія в сучасному світі / Вітторіо Гьосле; [пер. з нім., примітки та післямова А. Єрмоленка]. – Київ: Лібра, 2003. – С. 180–210.
11. Дахній А. Два джерела екзистенціального мислення Мартина Гайдеґера / Андрій Дахній // Sententiae ХХІІ. – 2010. – № 1. – С. 63–74.
12. Дільтей В. Історія молодого Геґеля / Вільгельм Дільтей; [пер. з нім. О. Литвиненка]. – Київ: ВПЦ «Три крапки», 2008. – 308 с.
13. Європейський словник філософій: Лексикон неперекладностей. Том перший. – Київ: Дух і літера, 2009. – 576 с.
14. Європейський словник філософій: Лексикон неперекладностей. Том другий. – Київ: Дух і літера, 2011. – 488 с.
15. Іващенко І. До питання про умови можливості перекладу філософського тексту (на прикладі перекладів «Вступу» до «Феноменології духу» Ґ.В.Ф.Геґеля) / Іван Іващенко // Філософська думка. – 2010. – № 3. – С. 111–123.
16. Іващенко І. Агонія суб’єктивності? Кілька міркувань щодо новелети Артура Шніцлера «Я» / Іван Іващенко // Філософська думка. – 2011. – № 1. – С. 113–121.
17. Іващенко І. Синґулярність і досвід. Міркування щодо Геґелевої теорії суб’єктивності / Іван Іващенко // Філософська думка. – 2011. – № 5. – С. 6–20.
18. Іващенко І. Значення другого циклу доповідей «Учення про науку» 1804 року для теоретичної філософії Й.Ґ.Фіхте / Іван Іващенко // Sententiae. – Вінниця, 2011. – № ХХІV, 1/2011. – С. 208–214.
19. Кант І. Критика чистого розуму / Кант Іммануїл; [пер. з нім. та приміт. І. Бурковського]. – Київ: «Юніверс», 2000. – 504 с. – (Філософська думка).
20. Кант І. Рефлексії до Критики чистого розуму / Кант Імануель; [пер. з нім. й латини та прим. І. Бурковського]. – 464 с. – (Філософська думка).
21. Кант І. Пролегомени до кожної майбутньої метафізики, яка може постати як наука / Кант Імануель; [пер. з нім., вступна стаття, коментарі і примітки В. Терлецького]. – К.: ППС–2002, 2005. – І–LIV, 180 с. – (Серія наукових перекладів «ZETEƩIƩ»).
22. Кант И. Критика чистого разума / Кант Иммануил; [пер. с нем. Н.О. Лосского]. – Ростов-на-Дону: «Феникс», 1999. – 672 с. – (Серия «Выдающиеся мыслители»).
23. Кебуладзе В. Феноменологія: Навчальний посібник / Вахтанґ Кебуладзе. – К.: ППС–2002, 2005. – 120 с. – (Серія наукової літератури «МАЙСТЕРКЛАС»).
24. Кебуладзе В. Вислів Канта «думки без споглядань порожні, споглядання без понять сліпі» у феноменологічній перспективі / Вахтанґ Кебуладзе // Філософська думка. – 2008. – № 6. – С. 155–164.
25. Кебуладзе В. Феноменологія досвіду / Вахтанґ Кебуладзе; [відп. ред. Анатолій Лой]. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2011. – 280 с.
26. Кебуладзе В. Феноменологія допредикативного досвіду / Вахтанґ Кебуладзе // Філософська думка. – № 5. – С. 24–39.
27. Кошарний С. Феноменологічна концепція філософії Е. Гусерля: критичний аналіз / Степан Кошарний. – Київ: Центр духовної культури, 2005. – 372 с.
28. Кушаков Ю. Нариси з історії німецької філософії Нового часу: Навчальний посібник / Юрій Кушаков. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 572 с.
29. Лой А. Сознание как предмет теории познания / Анатолий Лой. – К.: Наукова думка, 1988. – 248 с.
30. Мід Д. Г. Дух, самість і суспільство. З точки зору соціального біхевіориста / Джордж Г. Мід; [пер. з англ. та передмова Т. Корпало]. – К.: Укр. Центр духов. культури, 2000. – 416 с.
31. Мінаков М. Історія поняття досвіду: Монографія / Михайло Мінаков. – Київ: ПАРАПАН, 2007. – 380 с.
32. Німецько-український словник гуманітарних наук. – К.: Дух і літера, 2009. – 158 с.
33. Покотило К. Метафізика самосвідомості Дітера Генріха / Костянтин Покотило // Філософська думка. – 2000. – № 5. – С. 95–108.
34. Покотило К.М. Самосвідомість як предмет філософського аналізу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : спец. 09.00.01 «Онтологія, гносеологія, феноменологія» / К.М. Покотило. – Київ, 2001. – 19 с.
35. Приходько В.В. Філософія самосвідомості Й.Г.Фіхте в інтерпретації Д.Генріха / Володимир Приходько // Philosophia prima: метафізичні питання: Щорічник. - К.: Кайрос, 1998. – Вип.1. – С.109-126.
36. Приходько В.В. Абсолют і абсолютне знання в трансцендентальній філософії Фіхте та філософії тотожності / Володимир Приходько // Мультиверсум. Філософський альманах: зб. наук. праць. – Вип.19 – К.: Український Центр духовної культури, 2001. – С.151-160.
37. Приходько В.В. Новий погляд на філософію історії Й.Г.Фіхте: спроба її захисту від панлогістського тлумачення / Володимир Приходько // Вісник Київського національного ун-ту ім.Т.Шевченка. Філософія.Політологія. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2002. – Вип.42. – С.27-31.
38. Приходько В.В. Філософія історії Й.Г.Фіхте: дис. … кандидата філос. Наук : 09.00.05 / Приходько Володимир Володимирович. – К., 2002. – 171 с.
39. Ренч Т. Конституція моральності. Трансцендентальна антропологія і практична філософія / Томас Ренч; [пер. з нім. В. Приходька]. – Дух і літера, 2010. – 348 с. – (Серія наукових перекладів «ZETEƩIƩ»).
40. Рьод В. Шлях філософії: з ХVII по ХІХ століття / Вольфґанґ Рьод; [пер. з нім. В. Терлецького та О. Вєдрова]. – Київ: Дух і Літера, 2009. – 388 с. – («Сучасна гуманітарна бібліотека»).
41. Сартр Ж.-П. Буття і ніщо. / Жан-Поль Сартр; [пер. з фр. В. Ляха, П. Таращука]. – Київ: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. – 854 с.
42. Терлецький В. Трансцендентальна філософія і онтологія / Віталій Терлецький // Кантівські студії 1999: Щорічник Кантівського товариства в Україні. – Київ: Тандем, 2000. – С. 200–211.
43. Терлецький В. «Пролегомени» І. Канта: трансцендентальна філософія in statu nascendi / Віталій Терлецький // І. Кант. Пролегомени до кожної майбутньої метафізики, яка може постати як наука / Пер. з нім., вступна стаття, коментарі і примітки В. Терлецького. – К.: ППС–2002, 2005. – C. І–LIV. – (Серія наукових перекладів «ZETEƩIƩ»).
44. Фіхте Й.Ґ. Учення про науку. Друга доповідь 1804 р. / Йоган Ґотліб Фіхте; [пер. з нім. І. Іващенка] // Sententiae. – Вінниця, 2011. – № ХХІV, 1/2011. – С. 181–207.
45. Федорченко Ю.В. Поняття предмета в контексті єдності дедукції категорій та ідей розуму : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук : спец. 09.00.01 «Онтологія, гносеологія, феноменологія» / Ю.В. Федорченко. – Київ, 2005. – 15 с.
46. Федорченко Ю. В. Проблема субстантивації конституентів та ідеї розуму / Юрій Федорченко // Філософська думка. – 2006. – № 1. – С. 25–39.
47. Федорченко Ю. До проблеми «Я» трансцендентальної апперцепції [Електронний ресурс] / Юрій Федорченко. – Режим доступу: http://fedorchenko.ho.ua/publ/11.html. – Назва з екрану.
48. Федорченко Ю. Аналітичні і синтетичні судження [Електронний ресурс] / Юрій Федорченко. – Режим доступу: http://fedorchenko.ho.ua/publ/3.html. – Назва з екрану.
49. Шинкарук В. Логика, диалектика и теория познания Гегеля / Владимир Шинкарук . – К., 1964. – 295 с.
50. Asmuth, C. Das Begreifen des Unbegreiflichen. Philosophie und Religion bei Johann Gottlieb Fichte 1800–1806 / Christoph Asmuth. – Stuttgart-Bad Cannstatt: frommann-holzboog, 1999. – 411 S. – (Spekulation und Erfahrung: Abt. 2, Untersuchungen; Bd. 41).
51. Baum M. Deduktion und Beweis in Kants Transzendentalphilosophie: Untersuchungen zur Kritik der reinen Vernunft / Manfred Baum. – Königstein/Ts.: Hain Verlag bei Athenäum, 1986. – 230 S.
52. Baumanns P. J. G. Fichte. Kritische Gesamtdarstellung seiner Philosophie / Peter Baumanns. – Freiburg (Breisgau); München: Alber, 1990. – 464 S. – (Alber-Reihe Philosophie).
53. Beeler-Port J. Zum Stellenwert der Grundlage aus der Sicht von 1804. Eine Interpretation des Wechsels von analytisch-syntetischer und genetischer Methode in § 5 der Grundlage / Joseph Beeler-Port // Fichte-Studien. – 1997. – Bd. 10. – S. 335–350.
54. Beeler-Port J. Verklärung des Auges: Konstruktionsanalyse der ersten Wissenschaftslehre J. G. Fichtes von 1804 / Joseph Beeler-Port. – Bern ; Berlin ; Frankfurt a.M. ; New York ; Paris ; Wien : Lang, 1997. – 332 S. – (Europäische Hochschulschriften : Reihe 20, Philosophie ; Bd. 458).
55. Brentano F. Psychologie vom empirischen Standpunkte / Franz Brentano. – Erster Band. – Leipzig: Verlag von Duncker & Humblot, 1874. – 350 S.
56. Bristow W. F. Hegel and the Transformation of Philosophical Critique / William F. Bristow. – Oxford : Clarendon Press, 2007. – XIV, 258 p.
57. Brüggen M. Fichtes Wissenschaftslehre: das System in den seit 1801/02 entstandenen Fassungen / Michael Brüggen. – Hamburg: Meiner, 1979. – 145 S.
58. Carl W. Die transzendentale Deduktion in der zweiten Auflage (B 129–169) / Wolfgang Carl // Immanuel Kant. Kritik der reinen Vernunft. / hrsg. von Georg Mohr und Markus Willaschek. – Berlin: Akad. Verl., 1998. – S. 189–217. – (KLASSIKER AUSLEGEN; Bd. 17/18).
59. Carr D. The Paradox of Subjectivity. The Self in Transcendental Tradition / David Carr. – New York, Oxford: Oxford University Press, 1999. – XII, 150 p.
60. Castan͂eda H.-N. „He“: A Study in the Logic of Self-consciousness / Hector-Neri Castan͂eda // Self-reference and Self-awareness / Edited by Andrew Brook and Richard C. DeVidi. – Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 2001. – P. 51–79.
61. Claesges U. Darstellung des erscheinenden Wissens: systemat. Einl. in Hegels Phänomenologie d. Geistes / Ulrich Claesges. – Bonn: Bouvier, 1981. – 192 S. – (Hegel-Studien, Beih.; 21).
62. Cohen H. Kants Theorie der Erfahrung / Hermann Cohen. – Berlin: Ferd. Dümmler’s Verlagsbuchhandlung, 1871. – 271 S.
63. Cramer K. Bemerkungen zu Hegels Begriff vom Bewußtsein in der Einleitung zur Phänomenologie des Geistes / Konrad Cramer // Seminar: Dialektik in der Philosophie Hegels. Hrg. und. eingl. von Rolf-Peter Horstmann. – Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1978. – S. 360–393.
64. Cramer K. „Erlebnis“. Thesen zu Hegels Theorie des Selbstbewusstseins mit Rücksicht auf Aporien eines Grundbegriffes nachhegelscher Philosophie / Konrad Cramer // Hegel-Studien. – 1983. – Beiheft 11, 2. Auflage. – S. 537–603.
65. D’Alfonso M. V. Vom Wissen zur Weisheit : Fichtes Wissenschaftslehre 1811 / Matteo Vincenzo D’Alfonso. – Fichte-Studien, Supplementa; Bd. 20. – Amsterdam ; New York, NY : Rodopi, 2005. – 311 S.
66. Danz C. Die Duplizität des Absoluten in der Wissenschaftslehre von 1804 (zweiter Vortrag) – Fichtes Auseinandersetzung mit Schellings identitätsphilosophischer Schrift „Darstellung meines Systems“ (1801) / Christian Danz // Fichte-Studien. – 1997. – Bd. 12. – S. 335–350.
67. Danz C. Das Bild als Bild. Aspekte der Phänomenologie Fichtes und ihre religionstheoretischen Konsequenzen / Christian Danz // Fichte-Studien. – 2000. – Bd. 18. – S. 1–17.
68. Descartes R. Meditationes de prima philosophia/Meditationen über die erste Philosophie / René Descartes. – Lateinisch/Deutsch. – Übersetzt und herausgegeben von Gerhart Schmidt. – Stuttgart: Reclam, 2005. – 232 S. – (Reclams Universal-Bibliothek, Nr. 2888).
69. Dilthey W. Die Jugendgeschichte Hegels / Wilhelm Dilthey. – Berlin: Verlag der königl. Akademie der Wissenschaften, 1905. – 211 S.
70. Fichte J.G. Die Wissenschaftslehre: 2. Vortrag im Jahre 1804 vom 16. April bis 8. Juni / Johann Gottlieb Fichte // Gereinigte Fassung hrsg. von Reinhard Lauth u. Joachim Widmann unter Mitarb. von Peter Schneider. – 2., durchges. Aufl. – Hamburg: Meiner, 1986. – 314 S. – (Philosophische Bibliothek; Bd. 284).
71. Fichte J.G. Grundlage der gesamten Wissenschaftslehre: als Handschrift für seine Zuhörer (1794) / Johann Gottlieb Fichte // Einl. und Reg. von Wilhelm G. Jacobs. – 4.Aufl. – Hamburg: Meiner, 1997. – 260 S. – (Philosophische Bibliothek; Bd. 246).
72. Fichte J. G. The Science of Knowing: J.G. Fichte’s 1804 lectures on the Wissenschaftslehre / Johann Gottlieb Fichte; [translated by Walter E. Wright]. – Albany: State University of New York Press, 2005. – X, 260 p. – (SUNY series in contemporary continental philosophy).
73. Fink E. Hegel. Phänomenologische Interpretationen der „Phänomenologie des Geistes“ / Eugen Fink. – Frankfurt am Main: Vittorio Klostermann,1977. – 362 S.
74. Frank M. Ansichten der Subjektivität / Manfred Frank. – Berlin: Suhrkamp, 2012. – 420 S. – (Suhrkapm-Taschenbuch Wissenschaft; 2021).
75. Frank M. Selbstbewusstsein und Selbsterkenntnis [Електронний ресурс] / Manfred Frank. – Режим доступу до статті: http://www.jp.philo.at/texte/FrankM1.pdf. – Назва з екрана.
76. Frank M. Gibt es eine „innere Wahrnehmung“? [Електронний ресурс] / Manfred Frank. – Режим доступу до статті: http://www.jp.philo.at/texte/FrankM2.pdf. – Назва з екрана.
77. Freundlieb D. Why Subjectivity Matters: Critical Theory and the Philosophy of the Subject / Dieter Freundlieb // Critical Theory after Habermas. Encounters and Departures. / Ed. by D. Freundlieb, W. Hudson, J. Rundell. – Leiden–Boston: Brill, 2004. – P. 212 –233. – (Social and Critical Theory, Vol. 1).
78. Gadamer H.-G. Wahrheit und Methode. Grundzüge einer philosophischen Hermeneutik / Hans-Georg Gadamer // Gesammelte Werke. – Bd. 1. – Tübingen: Mohr Siebeck, 1990. – XII, 495 S. – (UTB für Wissenschaft: Uni-Taschenbücher; 2115).
79. Gadamer H.-G. Hegels Dialektik. Fünf hermeneutische Studien / Hans-Georg Gadamer. – Tübingen: J.C.B. Mohr (Paul Siebeck), 1971. – 96 S.
80. Gadamer H.-G. Die Dialektik des Selbstbewußtseins / Hans-Georg Gadamer // Gesammelte Werke. – Bd. 3. – Tübingen: Mohr, 1987. – S. 47–64.
81. Gentile G. Teoria generale dello spirito come atto puro / Giovanni Gentile // Opere III. – Firenze: Le lettere, 2003. – 268 p.
82. Girndt H. Das „Ich“ des ersten Grundsatzes der GWL in der Sicht der Wissenschaftslehre von 18042 / Helmut Girndt // Fichte-Studien. – 1997. – Bd. 10. – S. 319–333.
83. Gloy K. Der Streit um den Zugang zum Absoluten. Fichtes indirekte Hegel-Kritik / Karen Gloy // Zeitschrift für philosophische Forschung. – 1982. – Bd. 36. – S. 25–48.
84. Hegel G.W.F. Phänomenologie des Geistes / Georg Wilhelm Friedrich Hegel. – Hamburg: Meiner, 1988. – 634 S. – (Philosophische Bibliothek; Bd. 414).
85. Hegel G.W.F. Fenomenologia dello spirito / / Georg Wilhelm Friedrich Hegel; [intr., tr. it., note e apparati di V. Cicero]. – 1148 p. – Milano: Bompiani, 2008. – (Bompiani, Testi a fronte).
86. Hegel G.W.F. Wissenschaft der Logik I / / Georg Wilhelm Friedrich Hegel // Werke 5. – Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1986. – 458 S. – (Suhrkamp Taschenbuch Wissenschaft, 605).
87. Hegel G.W.F. Wissenschaft der Logik II / / Georg Wilhelm Friedrich Hegel // Werke 6. – Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1986. – 576 S. – (Suhrkamp Taschenbuch Wissenschaft, 606).
88. Hegel G.W.F. Einleitung zur Phänomenologie des Geistes. Kommentar von Andreas Graeser. – Stuttgart: Reclam, 1988. – 184 S. – (Universal-Bibliothek, Nr. 8461).
89. Heidegger M. Hegels Begriff der Erfahrung / Martin Heidegger // Holzwege. – Frankfurt am Main: Vittorio Klostermann, 1994. – S. 115–208.
90. Heidegger M. Kant und das Problem der Metaphysik / Martin Heidegger. – Frankfurt am Main: Vittorio Klostermann, 1998. – 318 S.
91. Heidegger M. Sein und Zeit / Martin Heidegger. – Tübingen: Max Niemeyer Verlag, 2001. – 450 S.
92. Henrich D. Fichtes ursprüngliche Einsicht / Dieter Henrich // Subjektivität und Metaphysik. Festschrift für Wolfgang Cramer. – Frankfurt am Main: Vittorio Klostermann, 1966. – S. 188–232.
93. Henrich D. The Proof-Structure of Kant’s Transcendental Deduction / Dieter Henrich // The Review of Metaphysics. – 1969. – Vol. 22, № 4. – P. 640–659.
94. Henrich D. Selbstbewusstsein. Kritische Einleitung in eine Theorie / Dieter Henrich // Hermeneutik und Dialektik. Hans Georg Gadamer zum 70. Geburtstag. Band 1. – Tübingen : Mohr, 1970. – S. 257–284.
95. Henrich D. Identität und Objektivität. Eine Untersuchung über Kants transzendentale Deduktion / Dieter Henrich. – Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag, 1976. – 112 S. – (Sitzungsberichte der Heidelberger Akademie der Wissenschaften, Philosophisch-historische Klasse; Jg. 1976, Abh. 1)
96. Henrich D. Fichtes “Ich” / Dieter Henrich //
Selbstverhältnisse: Gedanken und Auslegungen zu den Grundlagen der klassischen deutschen Philosophie. – Stuttgart: Reclam, 1982. – S. 57–82. – (Universal-Bibliothek, Nr. 7852).
97. Henrich D. Andersheit und Absolutheit des Geistes / Dieter Henrich //
Selbstverhältnisse: Gedanken und Auslegungen zu den Grundlagen der klassischen deutschen Philosophie. – Stuttgart: Reclam, 1982. – S. 142–172. – (Universal-Bibliothek, Nr. 7852).
98. Henrich D. Kant und Hegel / Dieter Henrich //
Selbstverhältnisse: Gedanken und Auslegungen zu den Grundlagen der klassischen deutschen Philosophie. – Stuttgart: Reclam, 1982. – S. 173–208. – (Universal-Bibliothek, Nr. 7852).
99. Henrich D. Hegel im Kontext / Dieter Henrich. – Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1988. – 211 S.
100. Henrich D. Grund und Gang spekulativen Denkens / Dieter Henrich // Bewußtes Leben: Untersuchungen zum Verhältnis von Subjektivität und Metaphysik. – Stuttgart: Reclam, 1999. – S. 85–138. – (Universal-Bibliothek, Nr. 18010).
101. Henrich D. Denken und Selbstsein. Vorlesungen über Subjektivität / Dieter Henrich. – Frankfurt am Main: Suhrkamp, 2007. – 380 S.
102. Henrich D. Between Kant and Hegel. Lectures on German Idealism / Dieter Henrich; [ed. by David S. Pacini]. – Cambridge, Massachusetts/London, England: Harvard University Press, 2008. – 342 p.
103. Henrich D. Selbstsein und Bewusstsein. [Електронний ресурс] / Dieter Henrich. – Режим доступу до статті: http://www.jp.philo.at/texte/HenrichD1.pdf. – Назва з екрана.
104. Ivaldo M. Fichte. L’assoluto e l’immagine / Marco Ivaldo. – Roma: Edizioni studium, 1983. – 160 p. – (INTERPRETAZIONI. Collana di filosofia diretta da Armando Rigobello).
105. James W. Does “consciousness” exist? / William James // Esseays in Radical Empiricism. – New York, London, Bombay, and Calcutta: Longmans, Green, and Co, 1912. – P. 1–38.
106. Janke W. Fichte. Sein und Reflexion – Grundlagen der kritischen Vernunft / Wolfgang Janke. – Berlin: Walter de Gruyter & Co., 1970. – 431 S.
107. Janke W. Die dreifache Vollendung des deutschen Idealismus: Schelling, Hegel und Fichtes ungeschriebene Lehre / Wolfgang Janke. – Amsterdam: Rodopi, 2009. – X, 374 S. – (Fichte-Studien-Supplementa; 22).
108. Kant I. Kritik der reinen Vernunft / Immanuel Kant. – Hamburg: Meiner, 1998. – 998 S. – (Philosophische Bibliothek; Bd. 505).
109. Kant I. Prolegomena zu einer jeden künftigen Metaphysik, die als Wissenschaft wird auftreten können / Immanuel Kant. – Stuttgart: Reclam, 1989. – 272 S. – (Universal-Bibliothek, Nr. 2468).
110. Keller P. Kant and the Demands of Self-consciousness / Pierre Keller. – Cambridge: Cambridge University Press, 1999. – VII, 286 p.
111. Koch A. F. Die Prüfung des Wissens als Prüfung ihres Maßstabs. Zur Methode der Phänomenologie des Geistes / Anton Friedrich Koch // Hegels Einleitung in die Phänomenologie des Geistes. – Würzburg: Verlag Königshausen & Neumann GmbH, 2006. – S. 21–33.
112. Kroner R. Von Kant bis Hegel. Erster Band / Richard Kroner. – Tübingen: J.C.B.Mohr (Paul Siebeck), 1961. – 612 S.
113. Kues, N. De docta ignorantia – Die belehrte Unwissenheit / Nikolaus von Kues // Nikolaus von Kues. Philosophisch-theologische Werke. – Bd. 1. – Hamburg: Meiner, 2002. – LVIII, 621 S.
114. Lütterfelds W. Fichtes Konzept absoluter Einheit (1804) – ein performativer Selbstwiderspruch? / Wilhelm Lütterfelds // Fichte-Studien. – 1994. – Bd. 6. – S. 401–422.
115. Marcuse H. Hegels Ontologie und die Theorie der Geschichtlichkeit / Herbert Marcuse. – Frankfurt am Main: Vittorio Klostermann, 1975. – 368 S.
116. Marx W. Hegels Phänomenologie des Geistes. Die Bestimmung ihrer Idee in „Vorrede“ und „Einleitung“ / Werner Marx. – Frankfurt am Main: Vittorio Klostermann, 2006. – 136 S.
117. Marx W. Das Selbstbewußtsein in Hegels Phänomenologie des Geistes / Werner Marx. – Frankfurt am Main: Vittorio Klostermann, 1986. – 183 S.
118. Mead G. H. Mind, Self, and Society. From the Standpoint of a Social Behaviorist / George H. Mead. – Chicago and London: The University of Chicago Press, 1972. – XXXVIII, 401 p.
119. Metz W. Kategoriendeduktion und produktive Einbildungskraft in der theoretischen Philosophie Kants und Fichtes / Wilhelm Metz. – Stuttgart-Bad Cannstatt: frommann-holzboog, 1991. – 408 S. – (Spekulation und Erfahrung: Abt. 2, Untersuchungen; Bd. 21).
120. Nagel T. The View from Nowhere / Thomas Nagel. – New York, Oxford: Oxford University Press, 1986. – 245 p.
121. Natorp P. Ueber objective und subjective Begründung der Erkenntnis / Paul Natorp // Philosophische Monatshefte. – 1887. – Bd. XXIII. – S. 257–286.
122. Natorp P. Einleitung in die Psychologie nach kritischer Methode / Paul Natorp. – Freiburg: Akademische Verlagsbuchhandlung von J.C.B.Mohr, 1888. – 129 S.
123. Neuhouser F. Fichte’s theory of subjectivity / Frederick Neuhouser. – Cambridge ; New York ; Port Chester ; Melbourne ; Sydney : Cambridge Univ. Press, 1990. – X, 180 p. – (Modern European philosophy).
124. Nowotny V. Die Struktur der Deduktion bei Kant / Victor Nowotny // Kant-Studien. – 1981. – № 72. – S. 270–279.
125. Paimann R. Die Logik und das Absolute. Fichtes Wissenschaftslehre zwischen Wort, Begriff und Unbegreiflichkeit / Rebecca Paimann. – Würzburg: Königshausen und Neumann, 2006. – 556 S.
126. Pareyson L. Fichte. Il sistema della libertà / Luigi Pareyson. – Milano: Mursia, 1976. – 424 p. – (Biblioteca di filosofia, diretta di Luigi Pareyson. Saggi, 10).
127. Pirandello L. Il fu Mattia Pascal / Luigi Pirandello. – Milano: BUR, 2007. – 400 p. – (Classici moderni).
128. Pothast U. Über einige Fragen der Selbstbeziehung / Ulrich Pothast. – Frankfurt am Main: Vittorio Klostermann, 1971. – 121 S. – (Philosophische Abhandlungen, Bd. XXXVI).
129. Pothast U. Lebendige Vernünftigkeit / Ulrich Pothast. – Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1998. – 284 S.
130. Pöggeler O. Hegels Idee einer Phänomenologie des Geistes / Otto Pöggeler. – Freiburg (Briesgau); München: Alber, 1993. – 449 S. – (Alber-Reihe Philosophie).
131. Rickert H. Der Gegenstand der Erkenntnis / Heinrich Rickert. – Freiburg: Akademische Verlagsbuchhandlung von J.C.B.Mohr, 1892. – 94 S.
132. Rickert H. Zwei Wege der Erkenntnistheorie / Heinrich Rickert // Kant-Studien. – 1909. – № 14. – S. 169–228.
133. Richli U. „Ich aber fordere Sie auf, absolute Genesis ins Auge zu fassen!“ Realität und absolute Negativität in Fichtes Wissenschaftslehre von 1804 und Hegels Wissenschaft der Logik / Urs Richli // Fichte-Studien. – 1994. – Bd. 6. – S. 423–433.
134. Riedel C.A. Zur Personalisation des Vollzuges der Wissenschaftslehre J. G. Fichtes: die systematische Funktion des Begriffes "Hiatus irrationalis" in den Vorlesungen zur Wissenschaftslehre in den Jahren 1804/05 / Christoph A. Riedel. – Stuttgart: Steiner, 1999. – 201 S.
135. Ritzel W. Die transzendentale Deduktion der Kategorien 1781 und 1787 / Wolfgang Ritzel // Beiträge zur Kritik der reinen Vernunft: 1781–1981 / hrsg. von Ingeborg Heidemann u. Wolfgang Ritzel. – Berlin; New York: de Gruyter. – 1981. – S. 126–160.
136. Russell B. Knowledge by Acquaintance and Knowledge by Description / Bertrand Russell // Proceedings of the Aristotelian Society. – 1911. – Vol. XI. – P. 108–128.
137. Schelling F. W. J. System des transzendentalen Idealismus / Friedrich Wilhelm Joseph Schelling. – Hamburg: Meiner, 2000. – 314 S. – (Philosophische Bibliothek; Bd. 448).
138. Schlösser U. Das Erfassen des Einleuchtens / Ulrich Schlösser. – Berlin: Philo Verlagsgesellschaft mbH, 2001. – 188 S. – (Monographien zur philosophischen Forschung, Bd. 280).
139. Schlösser U. Bewußtseinsbegriff und Beweisstruktur in Hegels „Einleitung“ zur Phänomenologie des Geistes / Ulrich Schlösser // Hegels Einleitung in die Phänomenologie des Geistes. – Würzburg: Verlag Königshausen & Neumann GmbH, 2006. – S. 181–191.
140. Schönrich G. Kategorien und transzendentale Argumentation. Kant und die Idee einer transzendentalen Semiotik / Gerhard Schönrich. – Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1981. – 385 S.
141. Schüßler I. Die Auseinandersetzung von Idealismus und Realismus in Fichtes Wissenschaftslehre: Grundlage der gesamten Wissenschaftslehre 1794/5; Zweite Darstellung der Wissenschaftslehre 1804 / Ingeborg Schüßler. – Köln, 1969. – 211 S.
142. Sell A. Aspekte des Lebens. Fichtes Wissenschaftslehre von 1804 und Hegels Phänomenologie des Geistes von 1807 / Annette Sell // Sein – Reflexion – Freiheit : Aspekte der Philosophie Johann Gottlieb Fichtes / hrgs. von Christoph Asmuth. – Amsterdam; Philadelphia: Grüner, 1997. – S. 79–94. – (Bochumer Studien zur Philosophie; Bd. 25).
143. Sell A. Martin Heideggers Gang durch Hegels „Phänomenologie des Geistes“ / Annette Sell. – Bonn: Bouvier, 1998. – 175 S. – (Hegel-Studien, Beih.; 39).
144. Sellars W. Kant and Pre-Kantian Themes. Lectures by Wilfrid Sellars. / Wilfrid Sellars; [ed. by Pedro Amaral]. – Atascadero, California: Ridgeview Publishing Company, 2002. – 294 p.
145. Siep L. Hegels Fichtekritik und die Wissenschaftslehre von 1804 / Ludwig Siep. – Freiburg/München: Verlag Karl Alber GmbH, 1970. – 115 S. – (SYMPOSION 33, Philosophische Schriftreihe, herausgegeben von Max Müller, Bernhard Welte, Erik Wolf).
146. Siep L. Der Weg der „Phänomenologie des Geistes“. Ein einführender Kommentar zu Hegels „Differenzschrift“ und zur „Phänomenologie des Geistes“ / Ludwig Siep. – Frankfurt am Main: Suhrkamp, 2000. – 384 S. – (Suhrkapm-Taschenbuch Wissenschaft; 1475).
147. Stolzenberg J. Fichtes Begriff der intellektuellen Anschauung: d. Entwicklung in d. Wissenschaftslehren von 1793/4–1801/2 / Jürgen Stolzenberg. – Stuttgart: Klett-Cotta, 1986. – 410 S.
148. Stolzenberg J. Absolutes Wissen und Sein. Zu Fichtes Wissenschaftslehre von 1801/2 / Jürgen Stolzenberg. // Fichte-Studien. – 1997. – Bd. 12. – S. 307–322.
149. Taylor C. Hegel / Charles Taylor. – Cambridge: Cambridge University Press, 1975. – XII, 580 p.
150. Tietjen H. Fichte und Husserl: Letzbegründung, Subjektivität und praktische Vernunft im transzendentalen Idealismus / Hartmut Tietjen. – Frankfurt am Main: Vittorio Klostermann, 1980. – 309 S.
151. Traub H. Wege zur Wahrheit. Zur Bedeutung von Fichtes wissenschaftlich- und populär-philosophischer Methode / Hartmut Traub // Fichte-Studien. – 1997. – Bd. 10. – S. 81–98.
152. Traub H. Realität und System. Das Realitätsproblem in Fichtes Theorie der Fünffachheit / Hartmut Traub // Fichte-Studien. – 1994. – Bd. 6. – S. 435–448.
153. Traub H. Schellings Einfluß auf die Wissenschaftslehre 1804, Oder: „Manche Bücher sind nur zu lang geratene Briefe“ / Hartmut Traub // Fichte-Studien. – 2000. – Bd. 18. – S. 121–136.
154. Tugendhat E. Vorlesungen zur Einführung in die sprachanalytische Philosophie / Ernst Tugendhat. – Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1976. – 535 S. – (Suhrkapm-Taschenbuch Wissenschaft; 45).
155. Tugendhat E. Selbstbewußtsein und Selbstbestimmung. Sprachanalytische Interpretationen / Ernst Tugendhat. – Frankfurt am Main: Suhrkamp, 1989. – 366 S. – (Suhrkapm-Taschenbuch Wissenschaft; 221).
156. Vieweg K. Die “Umkehrung des Bewußtseins selbst“ / Klaus Vieweg // Hegels Einleitung in die Phänomenologie des Geistes. – Würzburg: Verlag Königshausen & Neumann GmbH, 2006. – S.193–208.
157. Wagner H. Der Argumentationsgang in Kants Deduktion der Kategorien / Hans Wagner // Kant-Studien. – 1981. – № 71. – S. 352–366.
158. Widmann J. Die Grundstruktur des transzendentalen Wissens nach Joh. Gottl. Fichtes Wissenschaftslehre 18042 / Joachim Widmann. – Hamburg : Meiner, 1977. –334 S.
159. Zahavi D. The Heidelberg School and the Limits of Reflection / Dan Zahavi // Consciousness. From Perception to Reflection in the History of Philosophy / ed. by Sara Heinämaa, Vili Lähteenmäki and Pauliina Remes. – Dordrecht: Sprenger, 2007. – P. 267–287. – (Studies in the History of Philosophy of Mind, Vol. 4).
160. Zöller G. Fichte’s Transcendental Philosophy : the Original Duplicity of Intelligence and Will / Günter Zöller. – Cambridge ; New York, NY ; Oakleigh, Melbourne : Cambridge Univ. Press, 1998. – XVII, 169 p. – (Modern European philosophy).