НАДУРАК ВІТАЛІЙ ВІКТОРОВИЧ. СИСТЕМА СУСПІЛЬНОЇ МОРАЛІ В КОНТЕКСТІ ОСНОВНИХ ПРИНЦИПІВ СИНЕРГЕТИКИ (ЕТИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)

Краткое описание

НАДУРАК ВІТАЛІЙ ВІКТОРОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "СИСТЕМА СУСПІЛЬНОЇ МОРАЛІ В КОНТЕКСТІ ОСНОВНИХ ПРИНЦИПІВ СИНЕРГЕТИКИ (ЕТИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА
На правах рукопису
НАДУРАК ВІТАЛІЙ ВІКТОРОВИЧ
УДК 17.02:316.454.3
СИСТЕМА СУСПІЛЬНОЇ МОРАЛІ В КОНТЕКСТІ ОСНОВНИХ
ПРИНЦИПІВ СИНЕРГЕТИКИ (ЕТИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)
09.00.07 – етика
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора філософських наук
Науковий консультант:
доктор філософських наук, професор
Ларіонова Вікторія Костянтинівна
ІВАНО-ФРАНКІВСЬК – 2015
2
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………..4
РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ДОСЛІДЖЕННЯ ………………………………………………………………….20
1.1. Теоретичні та методологічні засади дослідження………………………....20
1.2. Історико-філософський аналіз наукового опрацювання проблеми………39
Висновки до першого розділу…………………………………………………....94
РОЗДІЛ 2. СТРУКТУРА ТА ОСНОВНІ ОЗНАКИ СУСПІЛЬНОЇ МОРАЛІ ЯК
ВІДКРИТОЇ СКЛАДНОЇ СИСТЕМИ……………………………………………96
2.1. Основні елементи структури системи суспільної моралі та особливості їх
взаємодії……………………………………………………………………………96
2.2. Відкритість, нелінійність, самоорганізація в системі суспільної моралі та
специфіка її еволюції………………………………………………….…………143
Висновки до другого розділу……………………………………………………171
РОЗДІЛ 3. КЕРУЮЧІ ФАКТОРИ СИСТЕМИ СУСПІЛЬНОЇ МОРАЛІ……..174
3.1. Загальна характеристика керуючих факторів системи суспільної
моралі......................................................................................................................174
3.2. Потреба співжиття як керуючий фактор системи суспільної моралі……181
3.3. Біологічна природа людини………………………………………………...198
3.4. Особливості впливу культури на систему суспільної моралі …………...228
3.5. Релігія як керуючий фактор системи суспільної моралі ….……………....240
3.6. Економічна сфера суспільного буття…………………………………....….254
Висновки до третього розділу…………………………………………………...266
РОЗДІЛ 4. ХАОС У СИСТЕМІ СУСПІЛЬНОЇ МОРАЛІ………………………271
4.1. Основні етапи розвитку системи суспільної моралі……………………….271
4.2. Особливості морального хаосу……………………………………………...275
4.3. Біфуркації в системі суспільної моралі……………………………………..300
Висновки до четвертого розділу…………………………………………………311
3
РОЗДІЛ 5. МОЖЛИВОСТІ ВПЛИВУ НА РОЗВИТОК СИСТЕМИ
СУСПІЛЬНОЇ МОРАЛІ…………………………………………………………..313
Висновки до п’ятого розділу…………………………………………………….339
РОЗДІЛ 6. СУЧАСНІ СИСТЕМИ СУСПІЛЬНОЇ МОРАЛІ В КОНТЕКСТІ
СИНЕРГЕТИЧНОГО ПІДХОДУ………………….…………………………….340
6.1. Перспективи формування універсальної етики в контексті глобалізаційних
процесів……………………………………………………………………….…...340
6.2. Основні зміни в системах суспільної моралі сучасних західних країн….349
6.3. Мораль сучасного українського суспільства: основні зміни та їх
причини……………………………………………………………………………391
Висновки до шостого розділу……………………………………………………426
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….429
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………...439
4
ВСТУП
Актуальність дослідження. Реалії ХХІ століття засвідчують, що
складність та динамізм цивілізації продовжують зростати. Яскраво вираженими
ці зміни є в соціокультурній сфері людського буття. Поширення та розвиток
ринкової економіки, науково-технічна революція, культурні та соціальні
трансформації назавжди змінили світ. Прагнення описати та зрозуміти ці зміни
дали новий імпульс розвитку соціальних та гуманітарних наук, які пропонують
численні концепції та теорії, що пояснюють дані процеси.
Очевидним є той факт, що центральним елементом згаданих змін є
людина, яка постає ініціатором, головним виконавцем описаних трансформацій
та реципієнтом їх результатів. Тому, як і у всі часи, вона залишається об’єктом
значної дослідницької уваги. Попри автоматизацію багатьох процесів, що стала
можливою завдяки науково-технічній революції, саме людські якості
залишаються головною складовою частиною усіх змін, які відбуваються у
суспільстві. Зі зростанням складності та динамізму цивілізаційних процесів
вага «людського чинника» також демонструє тенденцію до зростання.
Очевидно, що суспільство досягло значних результатів в управлінні
поведінкою своїх членів. Розвинені країни, з допомогою правових механізмів,
зорганізували суспільне життя на небаченому раніше рівні ефективності
людських взаємин. Водночас стає все більш очевидним той факт, що існує
глибший рівень таких взаємин, який слабо піддається керівним впливам
організованих соціальних інститутів. Більше того, він сам є головним
фактором, що визначає їх розвиток. Йдеться про моральну сферу суспільного
буття, яка, стійко опираючись стороннім впливам, розвивається у вибраному
нею самою напрямку і вимагає від правової та соціальної сфер відповідати
заданим нею орієнтирам.
Зростання ваги людського чинника у всіх трансформаціях, які спіткали
сучасний світ, та бажання зрозуміти глибинні детермінанти діяльності людини,
5
до яких належить мораль, зумовили ту нову хвилю наукових досліджень, яка
прагне осягнути моральний вимір людського буття. Не буде перебільшенням
стверджувати, що ніколи раніше представники різних наукових дисциплін
(психології, соціології, економіки, біології) в такому обсязі не досліджували
мораль. Традиційно активно в цьому напрямку працює етика, яка сьогодні
прагне синтезувати досягнення інших наук та розробити на цій основі нові
теоретичні конструкції. Проте досягнення цієї мети часто вимагає зміни
методологічних засад дослідницької роботи. Саме тому в сучасній етиці
помітна зацікавленість у пошуку нових методологічних підходів до
дослідження морального феномену. В контексті такого пошуку увагу привертає
синергетика, яка, зародившись у природничих науках, останнім часом успішно
використовується для вивчення різноманітних явищ соціокультурного буття.
Доцільність її застосування для дослідження суспільної моралі, на нашу думку,
обумовлена тим, що певні важливі для сучасної етики проблеми демонструють
схожість із тими проблемами, які знаходять у синергетиці адекватний
розв’язок. Йдеться, передусім, про високий рівень складності суспільної
моралі; спонтанний характер її розвитку; специфічний характер взаємодії з
іншими соціокультурними та природними феноменами; проблему існування
перехідних періодів у розвитку суспільної моралі, які характеризуються
дезорганізацією її складових; питання імплементації опрацьованих прикладною
етикою нормативів у моральну практику та, загалом, впливу на суспільні
моральні уявлення.
Філософсько-методологічна база нашого дослідження закладалась
науковими працями таких вітчизняних дослідників, як Є. Бистрицький,
С. Возняк, Л. Губерський, В. Загороднюк, С. Кримський, Л. Левчук,
В. Панченко, М. Попович, М. Савєльєва, Л. Сидоренко, Н. Хамітов.
Основні засади бачення морального феномену загалом та суспільної
моралі зокрема, на яких ґрунтується наша дисертаційна робота, містяться в
загальнотеоретичних працях українських (Т. Аболіної, М. Братерської-Дронь,
В. Єфіменка, О. Кундеревич, В. Ларіонової, О. Левицької, В. Малахова,
6
В. Мовчан, О. Проценко, М. Рогожі, В. Сіверса, О. Фортової, О. Шинкаренко)
та російських (Р.Апресяна, А. Гусейнова, О. Дробницького, Л. Максимова,
А. Прокоф’єва, О. Разіна, А. Скрипника) філософів-етиків.
Соціально-філософські аспекти морального виміру суспільного буття
висвітлювались в працях В. Андрущенка, В. Беха, М. Бойченка, А. Єрмоленка,
Б. Капустіна. При написанні дисертації був також використаний матеріал,
напрацьований у межах соціології моралі такими авторами, як Є. Головаха,
В. Хмелько.
Аналіз різноманітних аспектів прикладних етичних проблем, що був
задіяний у роботі, ґрунтується на працях вітчизняних філософів
Т. Василевської, І. Маслікової, А. Миролюбенко, О. Рихліцької, А. Чумак, а
також відомих російських науковців В. Бакштановського, Ю. Согомонова та
литовської дослідниці Н. Васільєвене.
Головні принципи синергетики, які лягли в основу нашої дисертації,
опрацьовані в роботах засновників синергетики І. Пригожина та Г. Хакена,
української дослідниці І. Добронравової, російських науковців В. Аршинова,
В. Буданова, С. Курдюмова, Є. Князєвої, Г. Малінецького, Д. Чернавського.
Починаючи з 90-х років ХХ століття, синергетику активно
використовують для дослідження різноманітних соціокультурних феноменів.
Праці дослідників, які здійснювали роботу в цьому напрямку, стали підґрунтям
для формування синергетичного підходу до вивчення суспільної моралі, який
представлений у дисертації, оскільки в них закладались основи методології
дослідження соціокультурних систем з допомогою принципів синергетики, а
також були виявлені особливості таких систем, які подібні до тих особливостей,
що автор описав у процесі дослідження системи суспільної моралі. Йдеться,
передусім, про дослідження таких українських науковців, як Л. Бевзенко,
Л. Горбунової, І. Єршова-Бабенко, а також російських дослідників
О. Астаф’євої, В. Бранського, В. Василькової, К. Делокарова, М. Єльчанінова,
М. Кагана, В. Капустіна, Л. Киященко, С. Малкова, А. Назаретяна,
С. Пожарського, Є. Режабека, І. Суріної.
7
Аналіз джерельної бази засвідчив, що деякі дослідники, без свідомого
використання принципів синергетики для вивчення феномену моралі, описали у
ньому специфічні закономірності, які корелюють із виявленими у
дисертаційному дослідженні за допомого синергетичного підходу. Йдеться про
вітчизняну дослідницю Т. Аболіну, зарубіжних філософів Дж. Батлера,
У. Джеймса, Дж. Дьюї, Р. Рорті та представників марксизму. У цих роботах
висвітлено деякі аспекти зв’язку між мораллю та чинниками зовнішнього
середовища, описані окремі особливості хаотичних процесів у розвитку
суспільної моралі, виявлено еволюційний характер її розвитку.
Останнім часом з’явились поодинокі дослідження, у яких автори, будучи
знайомими з головними принципами синергетики, тією чи іншою мірою
використовують їх для тлумачення феномену моралі. Йдеться про роботи
Є. Бєляєвої (ідея відкритості моралі, її самоорганізація, нелінійність, хаос),
Ф. Гайєка (зосередився на явищі самоорганізації та еволюції моралі),
Р. Бішлера та А. Скрипника (самоорганізація моралі). Окремі аспекти
синергетичного бачення моралі також зауважили В. Бакштановський,
Ю. Согомонов, Ф. Фукуяма (самоорганізація, нелінійність, хаос, роль зовнішніх
факторів у її розвитку). Синергетичну методологію для дослідження етикету
використовувала О. Проценко.
Примітною тенденцією в сучасній етиці є зростання уваги до моралі як
суспільного феномену. У вітчизняній науці вираженням цього пошуку стали
збірники «Соціальна етика» (2010 р., 2011 р., 2012 р.), які об’єднали
напрацювання вітчизняних та зарубіжних фахівців із цієї тематики;
спеціалізовані конференції та семінари в Київському національному
університеті імені Т. Шевченка, Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН
України, Прикарпатському національному університеті імені В. Стефаника;
численні публікації в різноманітних наукових виданнях.
Отже, написане дає підстави стверджувати, що вивчення феномену
суспільної моралі та підхід, який прагне досліджувати її з позиції синергетики,
стають все більш актуальними та затребуваними. Водночас жоден із згаданих
8
науковців не ставив за мету провести окреме систематичне й глибоке
дослідження суспільної моралі як відкритої складної системи, що
самоорганізовується. У їхніх працях таке дослідження було або побічним
завданням, поставленим для досягнення основної мети, або ж обмежувалось
окремими несистематичними зауваженнями і спостереженнями.
Тому можна стверджувати, що проблема формування та функціонування
системи суспільної моралі в контексті основних принципів синергетики ще не
була предметом окремого, глибокого, систематичного етико-філософського
аналізу. Зокрема, не виявлена структура суспільної моралі як синергетичної
системи та не описані основні її характеристики і механізми взаємодії
елементів; детально не досліджене явище відкритості системи суспільної
моралі до впливу середовища; не існує розвідок, присвячених основним
ознакам хаосу в системі суспільної моралі та особливостям проходження нею
точок біфуркації; не проаналізовані можливості впливу на розвиток системи
суспільної моралі з використанням основних принципів синергетики. Отже,
актуальність поставленої проблеми та її недостатня опрацьованість
зумовлюють необхідність нашого дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами і темами. Дисертація
виконана в межах науково-дослідної теми кафедри філософії та соціології
Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
«Історичний розвиток філософії як чинник світового цивілізаційного процесу:
історія і сучасність» (державний реєстраційний номер 0112 U 001828), а також
теми науково-дослідної роботи «Синергетичний підхід до аналізу системи
моралі» (державний реєстраційний номер 0111 U 008149), виконаної в межах
гранту Президента України для підтримки наукових досліджень молодих
учених (проект № GP/F32/112).
Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є етикофілософський аналіз закономірностей функціонування та розвитку суспільної
моралі як відкритої складної системи, що самоорганізовується. Досягнення
поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
9
- визначити теоретико-методологічні засади дослідження;
- здійснити історико-філософський аналіз наукового опрацювання
поставленої в роботі проблеми;
- виявити структуру та основні ознаки суспільної моралі як відкритої
складної системи, що самоорганізовується;
- дослідити ідею неоднорідності моральної свідомості в контексті
синергетичного підходу;
- розкрити особливості процесу самоорганізації в системі суспільної моралі;
- проаналізувати ідею відкритості системи суспільної моралі до впливів
інших соціокультурних та природних феноменів та визначити ті з них, які
мають основний вплив на її розвиток і функціонування;
- виявити основні етапи розвитку системи суспільної моралі;
- дослідити специфіку хаосу в системі суспільної моралі;
- встановити основні особливості біфуркацій у системі суспільної моралі;
- визначити можливості впливу на розвиток суспільної моралі, які зумовлені
її властивостями як відкритої складної системи;
- проаналізувати перспективи формування універсальної етики в контексті
синергетичного підходу;
- розкрити особливості розвитку систем моралі сучасних західних країн,
ґрунтуючись на основних принципах синергетики;
- дослідити специфіку розвитку системи моралі сучасного українського
суспільства в контексті синергетичного підходу.
Об’єкт дослідження – суспільна мораль як динамічний соціокультурний
феномен.
Предмет дослідження – система суспільної моралі в контексті основних
принципів синергетики.
Теоретико-методологічна основа дослідження. Для досягнення
поставленої мети і розв’язання дослідницьких завдань було задіяне широке
10
коло методологічних підходів, принципів та методів, що сформувались у
сучасній науці.
В основі дослідження знаходиться системно-синергетичний підхід, який
дав змогу дослідити структуру системи суспільної моралі, особливості
взаємодії між її елементами на різних етапах розвитку. Суттєве значення для
дисертації має міждисциплінарний підхід, що дозволив дослідити поставлену
проблему, залучивши праці з соціології, політології, психології, економіки,
біології, культурології.
Ґрунтуючись на сформованих у синергетиці методологічних принципах,
вдалося всебічно і детально описати формування та функціонування системи
суспільної моралі. Принцип гомеостатичності допоміг дослідити специфіку
функціонування системи суспільної моралі у сталі періоди розвитку, виявити
основні механізми підтримки морального нормативного порядку. Принцип
ієрархічності дав змогу дослідити мікро- та макрорівні системи суспільної
моралі і описати взаємодію між ними. Принцип нелінійності допоміг
встановити поліваріативність шляхів формування нормативного порядку в
конкретній системі суспільної моралі, неоднозначність її реакції на вплив
чинників зовнішнього середовища, специфіку появи відмінностей між різними
системи. Принцип нестабільності дав змогу дослідити роль хаосу та біфуркацій
у розвитку системи суспільної моралі, описати основні властивості морального
хаосу та причини його появи. Принцип відкритості дозволив виявити
особливості взаємодії системи суспільної моралі із чинниками зовнішнього
щодо неї середовища і передусім з тими, які мають найбільший вплив на її
розвиток. Принцип динамічної ієрархічності забезпечив опис механізмів
формування нових моральних орієнтирів у системі суспільної моралі.
У процесі проведення дослідження використано цілісний комплекс
взаємопов’язаних загальнонаукових методів, які сприяли вирішенню
поставлених завдань. Методи аналізу і синтезу, в першу чергу, допомогли
виявити структуру системи суспільної моралі і тих складних феноменів, які
досліджувались в роботі. Індукція та дедукція послідовно використовувались
11
на всіх етапах дисертаційного дослідження. Зокрема, дедукція дала змогу
застосовувати відомі в науці узагальнення, особливо ті, що стосуються
відкритих складних систем, до вивчення механізмів самоорганізації системи
моралі. Індукція дозволила узагальнити конкретні знання про предмет
дослідження, а також здійснити пошук причин тих явищ, які потрапляли в
предметне поле дослідження (для чого використовувались п’ять відомих
методів пошуку причинних зв’язків). Метод аналогії мав велике евристичне
значення на початковому етапі роботи, коли на основі синергетичних моделей,
побудованих у інших галузях науки, були отримані перші схеми синергетичних
механізмів формування морального нормативного порядку. Метод
теоретичного моделювання допоміг побудувати загальні схеми розвитку та
функціонування системи суспільної моралі на різних етапах її еволюції. Згодом
отримані схеми з допомогою інших методів порівнювались із реальними
історичними системами моралі і коректувались у разі необхідності. Метод
порівняння дав змогу зіставляти існуючі системи суспільної моралі і виявляти
спільне, особливе та відмінне у закономірностях їх розвитку та функціонування
і таким чином підтвердити чи спростувати існування в даних системах
відповідних синергетичних механізмів. Метод ідеалізації допоміг виявити
основні ознаки морального нормативного хаосу і порядку. Історичний метод
сприяв дослідженню етапів розвитку конкретних систем суспільної моралі з
метою виявлення в них синергетичних закономірностей, а також зіставленню
отриманих висновків із системами суспільної моралі сучасних західних країн та
мораллю українського суспільства. Метод абстрагування дав змогу відійти від
різноманітних аспектів феномену моралі та зосередитись на тих, які формують
зміст поняття «система суспільної моралі». Метод формалізації допоміг чітко
визначити зміст основних понять дисертаційного дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в
дисертації вперше в контексті основних принципів синергетики здійснено
комплексне етико-філософське дослідження розвитку та функціонування
системи суспільної моралі, зокрема її структури, особливостей зв’язку із
12
зовнішнім середовищем, перебігу основних етапів розвитку. Наукова новизна
дисертації розкривається в наступних положеннях, які виносяться на захист:
- набуло подальшого розвитку осмислення методологічних засад
дослідження суспільної моралі в контексті основних принципів
синергетики та встановлено, що синергетика у такому дослідженні виконує
роль вихідної методологічної установки, яка дає змогу по-новому
інтерпретувати суспільну мораль і виявити її особливості як відкритої
складної системи, що самоорганізовується;
- вперше з’ясовано, що наукові розробки, дотичні до поставленої в роботі
проблеми, можуть бути поділені на дві групи: ті, у яких без свідомого
використання синергетичної методології були описані закономірності
моралі, що корелюють із виявленими у дисертаційному дослідженні з
допомого синергетичного підходу, і ті, автори яких, будучи знайомими з
головними принципами синергетики, тією чи іншою мірою
використовують їх для тлумачення феномену моралі;
- вперше виявлено, що в контексті основних принципів синергетики у
структурі системи суспільної моралі можна виділити два основних рівні:
макрорівень моральної свідомості (сукупність колективних моральних
уявлень певної спільноти) та мікрорівень моральної практики (включає
членів певної спільноти, які, переймаючи прийняті в ній моральні
орієнтири у власну індивідуальну моральну свідомість, втілюють їх у
життєвій практиці). Складові макрорівня (параметри порядку)
підпорядковують собі суб’єктів мікрорівня і визначають їх поведінку
(принцип підпорядкування). Суб’єкти не тільки підпорядковуються
моральним орієнтирам, а й створюють їх у своїй взаємодії (циклічна
причинність). Інколи при аналізі конкретних систем суспільної моралі
може бути доцільним виділення мезорівня, який формується нормами і
принципами, властивими окремим соціальним групам, з яких складається
мікрорівень. Значна кількість складових системи моралі та комплексний
характер їх взаємодії дає підстави відносити її до категорії складних;
13
- уточнено ідею неоднорідності макрорівня моральної свідомості, який
диференційований на мораль як ідеал (формується перфекціоністськими
моральними орієнтирами) та практично орієнтовану мораль, яка постає
спрощеною схемою морально правильної дії, що допомагає орієнтуватися в
щоденній практиці без залучення поглибленої моральної рефлексії.
Виділення та чітка артикуляція моралі як ідеалу відбувається завдяки
діяльності окремих морально видатних особистостей, які, осмислюючи
сформовану в суспільстві практично орієнтовану мораль, витворюють
уявлення про мораль як ідеал, що зворотно впливають на практично
орієнтовану мораль, тим самим задаючи її форми і впливаючи на реальну
моральну практику суб’єктів мікрорівня;
- уточнено положення про самоорганізацію системи суспільної моралі, якою
є процес появи узгодженості між її елементами, унаслідок чого
формуються певні структури та властивості, причому все це відбувається
без специфічного зовнішнього впливу, тобто такого, що нав’язує певне
формоутворення. Ефекти самоорганізації в системі суспільної моралі
спостерігаються принаймні у двох випадках: коли у відповідь на появу
нового елемента моральної свідомості суб’єкти синхронно починають
підпорядковувати йому свою діяльність та коли формуються самі елементи
моральної свідомості (суб’єкти моральної практики реагують на дію
зовнішніх щодо моралі чинників і в їх взаємодії народжуються відповідні
етичні норми, принципи, ідеали);
- набула подальшого розвитку ідея відкритості систем суспільної моралі,
свідченням чого є їх взаємовплив та зв’язок з іншими природними і
соціокультурними феноменами. Ті з них, які мають найбільший вплив на
розвиток і функціонування системи моралі, вперше визначені як її керуючі
фактори. До них належать біологічна природа людини, потреба співжиття
(які є фундаментальними для моралі, оскільки формують її основу),
культура, релігія, економічна сфера суспільного буття. Взаємодія між
системою суспільної моралі та її керуючими факторами характеризується
14
циклічною причинністю: вони впливають на мораль і, у свою чергу,
зазнають її впливу. Керуючі фактори хоча й мають на мораль
безпосередній вплив, проте не визначають її змісту у всіх аспектах. Вони не
нав’язують їй певних норм, а лише сприяють їх формуванню. Конкретні
формоутворення цих норм не продиктовані ними, а залежать від
внутрішніх процесів самоорганізації. Принцип нелінійності передбачає, що
вплив на систему суспільної моралі зовнішніх чинників не має в ній
однозначного відгуку;
- уточнено положення про те, що суспільна мораль, як і кожна відкрита
складна система, у своєму розвитку проходить кілька етапів: порядок –
перехід до хаосу (поступова повна чи часткова руйнація порядку) – хаос –
вихід з хаосу (самоорганізація) – новий порядок;
- вперше доведено, що моральним хаосом є такий стан системи суспільної
моралі, за якого порушується взаємодія, взаємозв’язки, узгодженість між
елементами її мікро-, макрорівнів та керуючими факторами. Моральним
порядком є такий стан, коли існує достатня міра узгодженості між
згаданими елементами системи, що забезпечує відносну незмінність її
структури. Система суспільної моралі є відносно стабільною, адже певна
міра хаосу завжди присутня в ній, навіть у періоди сталого розвитку, коли
вона стимулює її до незначних змін і сприяє загальній стабільності
системи. В окремі моменти історії хаотичні тенденції настільки зростають,
що система опиняється у фазі значної нестабільності і це, врешті,
приводить до руйнації її структури та вагомих змін у моралі. Хаос у
системі суспільної моралі є явищем неминучим та необхідним, адже
допомагає їй оновитись, пристосуватись до змін;
- уточнено положення про те, що у випадку потрапляння системи суспільної
моралі в період значного хаосу, нестабільності, вона підходить до тієї фази
розвитку, у якій визначається з майбутнім сценарієм еволюції (атрактором),
після чого починає розвиватись у вибраному напрямі, збільшуючи свою
впорядкованість. Цей рубіж прийнято називати точкою біфуркації. Роль
15
атрактора у системі суспільної моралі виконує модель морально бажаних
стосунків. Поблизу біфуркацій йде конкуренція таких моделей, згодом одна
з них отримує остаточну перевагу, після чого поширюється на все
суспільство й виконує роль нормативного зразка. У точці біфуркації
зростає чутливість моралі до різноманітних впливів: суб’єкти мікрорівня
переосмислюють й особливо гостро відчувають дію керуючих факторів та
інших чинників. Тому точки біфуркації позначені активізацією етичної
рефлексії. У цей час зростає можливість впливу на систему суспільної
моралі окремої особистості;
- вперше встановлено можливості та способи впливу на розвиток системи
суспільної моралі, які зумовлені її властивостями як відкритої складної
системи. Їх ефективність передбачає такі передумови: бажаний варіант
розвитку має бути потенційно в ній закладений, а організовані впливи
повинні відповідати властивостям системи і керуючим факторам. Найбільш
ефективним способом корекції еволюції моралі є вплив на її керуючі
фактори. Серед них є такі, на які можливий вплив шляхом їх
безпосередньої зміни (релігія, економічна сфера суспільного буття,
культура) і ті, які майже не доступні для таких змін (фундаментальні
керуючі фактори). Також високий рівень ефективності може бути
досягнутий через т.зв. м’які точкові впливи, як-от: цілеспрямована
діяльність і приклад морально авторитетних осіб чи законодавче
закріплення бажаних норм моралі. Актуальність описаних методів впливу
зросла у зв’язку з проблемою імплементації напрацювань прикладної
етики;
- вперше з’ясовано, що, виходячи з властивостей суспільної моралі як
відкритої складної системи, можна стверджувати про закладений у ній
значний потенціал до універсалізації, запорукою чого є вплив
фундаментальних керуючих факторів, які є спільними для всього
людського роду, а також зміни в економічній сфері. Наявність таких
керуючих чинників, як культура (передовсім у її національному вимірі) і
16
релігія, спричинятиме збереження різноманітності систем суспільної
моралі. Відмінності між ними зумовлюватимуться також тим, що відгук
макрорівня моральної свідомості на вплив керуючих факторів завжди є
специфічним; унікальними процесами самоорганізації, які відбуваються в
кожній із систем; впливом незначних, випадкових чинників, які в періоди
посиленої нестабільності можуть мати вагомий ефект на подальший
розвиток системи;
- набуло подальшого розвитку знання про можливості застосування
синергетичного підходу для дослідження стану систем моралі країн
західного світу, в результаті чого встановлено, що певний їх сегмент
опинився у хаотичному стані, проте інші структури зберегли свою
стабільність, тому немає підстав вести мову про «моральний занепад».
Загальним наслідком цих змін є зменшення значення норм, які покликані
забезпечувати цілісність спільноти, та тих, які контролюють людські
бажання. Зростає значення норм, які захищають автономію індивіда, його
свободу вибору. Головні причини цих змін полягають у тому, що внаслідок
відкритості система моралі зазнала впливу тих комплексних змін, які
відбулись в західних країнах (передусім змін з її керуючими факторами).
Зростання варіативності поведінки елементів мікрорівня системи
суспільної моралі в цих країнах може привести до її руйнації. Підвищений
ступінь хаотичності систем моралі західних країн є адекватним до сучасних
реалій, адже дає змогу швидко пристосовуватись до їх змін;
- набув подальшого розвитку висновок про існування значних хаотичних
процесів у системі моралі українського суспільства 1991-2013 років та
з’ясовано, що їх основною причиною є зміни в зовнішньому для моралі
середовищі (насамперед її керуючих факторів). До таких змін належать
трансформації в економічній сфері на зламі 80-90-х рр. ХХ століття, які
призвели до різкого зубожіння населення, що разом із розпадом звичних
відносин, зростанням злочинності послабило дію базових керуючих
факторів і, відповідно, розбалансувало зв'язок між макро- та мікрорівнями
17
моралі. Хаотизації також сприяло поширення культурних зразків, які несли
нові моделі поведінки; ідеологічна криза; дії влади, яка створила систему,
що стимулювала громадян до порушення певних моральних норм;
поширення в суспільстві стандартів життя, які важко досягти в етично
прийнятний спосіб; поява сфер, для яких раніше не існувало нормативного
контролю, зростання відкритості системи моралі. Встановлено, що з
початком ХХІ ст. в системі моралі українського суспільства намітились
тенденції зниження хаотичних процесів (хоча й їх рівень залишається
значним).
Практичне та теоретичне значення дослідження. Отримані в
дисертації наукові результати сприятимуть уточненню поглядів на феномен
суспільної моралі. Теоретичні та методологічні напрацювання роботи можуть
бути для подальших досліджень в етиці та інших суміжних сферах наукового
знання. Їх також можна використати для підготовки експертних висновків щодо
ситуації в гуманітарній сфері суспільного життя.
Матеріали дисертації можна задіяти для вдосконалення навчальних
курсів та написання навчально-методичної літератури з етики, релігієзнавства,
філософії релігії, соціальної філософії, психології, соціології, політології,
культурології.
Результати дисертаційного дослідження також можуть бути використані
для корекцій соціокультурної політики в державі.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою
роботою. Всі опубліковані праці автора за темою докторської дисертації
(монографія, статті, тези) написано без співавторів. Кандидатська дисертація на
тему «Етичний вимір концепції ноосфери» була захищена 2005 року, її
матеріали у тексті докторської дисертації не використовувались.
Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення й
висновки дослідження обговорювалися на теоретико-методологічних семінарах
і засіданнях кафедри філософії та соціології Прикарпатського національного
університету імені Василя Стефаника. Основні ідеї дисертації оприлюднені на
18
двадцяти міжнародних та всеукраїнських науково-теоретичних і науковопрактичних конференціях та круглих столах: «Дні науки філософського
факультету-2007» (Київ, 2007); «Аксіологічні аспекти трансформації сучасного
українського суспільства» (Івано-Франківськ, 2007); «Дні науки філософського
факультету-2008» (Київ, 2008); «ХХІ Читання, присвячені пам'яті засновника
Львівсько-Варшавської філософської школи К.Твардовського» (Львів, 2009);
«Дні науки філософського факультету-2009» (Київ, 2009); «Дні науки
філософського факультету-2010» (Київ, 2010); «Актуальні проблеми
трансформації моральних цінностей сучасного українського суспільства»
(Івано-Франківськ, 2010); «Людина та її ідентичність у добу глобалізації»
(Львів, 2010); «Гуманітарно-наукове знання: становлення парадигми»
(Чернівці, 2011); «Дні науки філософського факультету-2011» (Київ, 2011);
«Дні науки філософського факультету-2012» (Київ, 2012); «Императивы
творчества и гармонии в проектировании человекомерных систем» (Минск,
2012); «Дні науки філософського факультету-2013» (Київ, 2013); «Проблеми
моралі: теорія та практика» (Івано-Франківськ, 2013); «Довгирдовские чтения
IV: тенденции духовно-нравственного развития современного общества»
(Минск, 2013); «Гуманітарно-наукове знання. Розмаїття парадигм» (Чернівці,
2013)», «Дні науки філософського факультету-2014» (Київ, 2014);
«Методологічні проблеми дослідження граничних засад моралі» (Київ, 2014);
«Научные исследования и их практическое применение. Современное
состояние и пути развития» (Одесса, 2014); «Проблеми формування
громадської думки в сучасній Україні» (Київ, 2014).
Окремі результати дисертаційного дослідження були використані автором
під час проведення лекційних та семінарських занять у Прикарпатському
національному університеті імені Василя Стефаника з навчальних дисциплін
«Етика», «Філософія», «Цінності європейської цивілізації», «Релігійна
філософія».
Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено у 39
наукових публікаціях: монографії «Система суспільної моралі: синергетичний
19
підхід» (13,4 др.арк.), 23 статтях, з яких 20 – у переліку фахових видань
України (з них 1 включена до міжнародних наукометричних баз), 2 – у
наукових періодичних виданнях інших держав та 1 в українському виданні, яке
не міститься в переліку фахових видань України, проте включено до
міжнародних наукометричних баз. За темою дисертації опубліковано 15 тез,
виданих за результатами участі у наукових і науково-практичних конференціях.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, шести
розділів, шістнадцяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел, що
налічує 365 найменувань, з яких 82 – англійською мовою. Повний обсяг
дисертації становить 472 сторінки, основна частина – 438 сторінок

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації вперше проведено цілісне етико-філософське дослідження
системи суспільної моралі в контексті основних принципів синергетики.
Висновки, зроблені в процесі дисертаційного дослідження, зводяться до
наступного.
1. Синергетика у даному дисертаційному дослідженні виконує роль вихідної
методологічної установки, яка спрямовує дослідницьку увагу не на всебічне
дослідження суспільної моралі, а на пошук в ній конкретних механізмів і
закономірностей, які властиві всім відкритим складним системам, що
самоорганізуються. Вона дає змогу по-новому інтерпретувати суспільну
мораль і виявити ті її особливості, які раніше не потрапляли в поле зору
дослідників. В якості методологічних засад дослідження були обрані базові
для синергетики принципи гомеостатичності, ієрархічності, нелінійності,
нестабільності, відкритості, динамічної ієрархічності.
2. Історико-філософський аналіз наукового опрацювання проблеми засвідчив,
що останнім часом почали з’являтись поодинокі дослідження, в яких автори,
будучи знайомими з головними принципами синергетики, в тій чи іншій мірі
використовують їх для тлумачення феномену моралі (Є. Бєляєва Ф. Гайєк,
Р. Бішлер, А. Скрипник). Окремі аспекти синергетичного бачення моралі
також зауважили В. Бакштановський, Ю. Согомонов, Ф. Фукуяма. Деякі
сторони суспільної моралі, які ми виявили у процесі її дослідження в
контексті основних принципів синергетики, були описані іншими
дослідниками без спеціального використання таких принципів. Йдеться про
праці Т. Аболіної, Дж. Батлера, У. Джеймса, Дж. Дьюї, Р. Рорті,
представників марксизму. В етичних вченнях окремих представників
екзистенціалізму та постмодернізму можна виявити деякі характеристики
морального хаосу. Разом з тим, жоден із згаданих науковців не ставив за
мету провести окреме, систематичне, глибоке дослідження суспільної моралі
як відкритої складної системи, що самоорганізовується.
433
3. Використовуючи термін «суспільна мораль» в дескриптивному сенсі для
позначення моральних уявлень, які поділяються суспільством, поняттям
«система суспільної моралі» ми позначаємо сукупність колективних
моральних уявлень певної спільноти, а також суб’єктів, які керуються ними,
і взаємодії, що виникає між усіма названими елементами. Використавши
синергетичний підхід в структурі системи суспільної моралі було виділено
два основних рівні: макрорівень моральної свідомості (сукупність
колективних моральних уявлень певної спільноти) та мікрорівень моральної
практики (включає членів певної спільноти, які, переймаючи прийняті в ній
моральні орієнтири у власну індивідуальну моральну свідомість, втілюють
їх в життєвій практиці). Складові макрорівня (параметри порядку)
підпорядковують собі суб’єктів мікрорівня і визначають їх поведінку. В
синергетиці такий зв'язок отримав назву «принципу підпорядкування»
(форми його дії в моралі можуть бути різними – від внутрішнього прагнення
особи, бажання слідувати певним орієнтирам, до жорсткої суспільної
директиви). Дія принципу підпорядкування нерозривно пов’язана з
імперативністю моралі. Між даними рівнями існує циклічна причинність:
суб’єкти не тільки підпорядковуються моральним орієнтирам, а й
створюють їх у своїй взаємодії. Макрорівень моральної свідомості
диференційований на мораль як ідеал та практично орієнтовану мораль.
Остання постає спрощеною схемою морально правильної дії, що допомагає
орієнтуватись в щоденній практиці без залучення поглибленої моральної
рефлексії. Їй властиві мінімалізм, функціональність, укоріненість в звичаях
життєвого світу, практична ефективність. Рівень моралі як ідеалу
формується перфекціоністськими моральними орієнтирами, ступінь
досконалості яких є потенційно безмежною. Виділення та чітка артикуляція
моралі як ідеалу відбувається завдяки діяльності окремих видатних
особистостей (моралістів). Осмислюючи сформовану в суспільстві
практично орієнтовану мораль, вони витворюють уявлення про мораль як
ідеал, які зворотно впливають на практично орієнтовану мораль, тим самим
434
задаючи її форми і впливаючи на реальну моральну практику суб’єктів
мікрорівня. Інколи, при аналізі конкретних систем суспільної моралі, може
бути доцільним виділення мезорівня, який формується нормами і
принципами, що властиві окремим соціальним групам, з яких складається
мікрорівень. Складність системи моралі зумовлена як кількісними
показниками, так і складністю зв’язків між її елементами, адже в процесі
моральної практики люди вступають між собою в безліч стосунків із
великою кількістю ступенів свободи.
4. Відкритість системи суспільної моралі засвідчується існуванням певного
впливу однієї системи на іншу, а також їх тісним зв’язком з іншими
явищами природного та соціокультурного буття. Процес еволюції системи
суспільної моралі відбувався шляхом сепарування її норм і принципів від
факторів соціокультурного і природного (йдеться про людську природу)
середовища. Свідченням нелінійності системи моралі є те, що вплив
зовнішніх чинників не має в ній однозначного відгуку. Самоорганізація
системи суспільної моралі може бути визначена як процес появи
узгодженості між її елементами, унаслідок чого формуються певні структури
та властивості, причому все це відбувається без специфічного зовнішнього
впливу, тобто такого, що нав’язує певне формоутворення. Виділено два
основних випадки такої самоорганізації: формування складових макрорівня
моральної свідомості та синхронне підпорядкування їм поведінки суб’єктів
мікрорівня моральної практики. Перший випадок трапляється тоді, коли
індивіди, прагнучи знайти нові орієнтири поведінки, реагують на дію
зовнішніх щодо моралі чинників і в їх взаємодії народжуються відповідні
етичні норми, принципи, ідеали.
5. Дослідження важливої для етики проблеми взаємодії моралі із іншими
сферами буття дало змогу встановити, що мораль постала в результаті
впливу чинників різної природи – як біологічних, так і соціокультурних. Ті
чинники зовнішнього щодо моралі середовища, які мають найбільший вплив
на її розвиток і функціонування, отримали статус керуючих факторів. До них
435
належать природна схильність до певних форм моральної поведінки та
наявність у людській природі механізмів, які роблять її можливою, а також
ті фактори людської природи, опанування яких значною мірою вплинуло на
формування моралі (насамперед агресія й статевий потяг); керуючими
факторами соціокультурного походження є потреба співжиття (тобто
необхідність людей у співіснуванні з метою виживання, яка стимулює
виникнення норм, що уможливлюють співжиття); культура та релігія (хоча
остання є частиною культури, проте, завдяки вагомості свого впливу,
стосовно моралі виступає як окремий керуючий фактор); економічна сфера
суспільного буття. Взаємодія між системою суспільної моралі та її
керуючими факторами характеризується циклічною причинністю: керуючі
фактори впливають на мораль і, у свою чергу, зазнають її впливу. Керуючі
фактори не нав’язують системі моралі певних норм, а лише сприяють їх
формуванню, оскільки конкретні формоутворення макрорівня моральної
свідомості не продиктовані ними, а залежать від внутрішніх процесів
самоорганізації. У світлі синергетичного підходу помітною стає хибність
спроб пояснити мораль лінійно, механістично, тобто звести її походження до
одного з чинників (наприклад, економіки чи релігії): на мораль впливають
різні керуючі фактори, і тільки в їх взаємодії виникає неповторна структура
тієї чи іншої моральної системи. Крім того, системи суспільної моралі
зазнають впливу інших чинників, інколи навіть випадкових та незначних; у
людському середовищі моральні норми піддаються раціональній рефлексії,
що теж певною мірою модифікує їх. Керуючі фактори відрізняються за
інтенсивністю свого впливу. Серед них є такі, що можуть вважатись
фундаментальними (потреба співжиття та біологічна природа людини)
оскільки структури, сформовані за їх впливу, знаходяться в основі моралі.
Вплив інших є, як правило, меншим, хоча й на певних періодах розвитку
системи вага того чи іншого фактора може змінюватись.
6. Суспільна мораль, як і кожна відкрита складна система, у своєму розвитку
проходить кілька етапів: порядок – перехід до хаосу (поступова повна чи
436
часткова руйнація порядку) – хаос – вихід із хаосу (самоорганізація) – новий
порядок.
7. Синергетична парадигма дала змогу по-новому проаналізувати актуальну
для етики проблему кризових явищ у суспільній моралі. Встановлено, що
моральним хаосом є такий стан системи суспільної моралі, за якого
порушується взаємодія, взаємозв’язки, узгодженість між елементами її
мікро-, макрорівнів і керуючими факторами. Моральним порядком є такий
стан, коли існує достатня міра узгодженості між згаданими елементами
системи, що забезпечує відносну незмінність її структури. Основними
ознаками хаосу в системі суспільної моралі є відсутність її реакції на зміну
керуючих факторів; існування застарілих норм, приписів, принципів, які не
відповідають зміні керуючих факторів; часткове чи повне ігнорування
суб’єктами існуючих моральних орієнтирів або ж формалізм у їх виконанні
(порушення принципу підпорядкування); збільшення кількості вчинків, які
не відповідають жодним моральним уявленням, а продиктовані
пристрастями, хіттю, неконтрольованими бажаннями; надмірне зростання
індивідуалістичних тенденцій у моралі; конкуренція різноманітних
моральних норм відносно ситуацій, щодо яких до хаосу існувала
однозначність (або ж конкуренція цілих проектів моралі). Хаос є явищем
неминучим і необхідним, адже допомагає системі моралі оновитись,
пристосуватись до змін, що відбуваються в оточуючому середовищі і, таким
чином, подолати ті кризові явища, які його спричинили. Певна міра хаосу
завжди присутня в моралі, навіть у періоди її сталого розвитку, коли вона
стимулює її до деяких, однак не радикальних змін і сприяє загальній
стабільності системи. В окремі моменти історії хаотичні тенденції настільки
зростають, що система опиняється у фазі значної нестабільності, і це,
врешті, призводить до руйнації її структури. Тому правильно буде
стверджувати, що стабільність системи є завжди відносною до певних меж.
Хаос системи в цілому починається тільки тоді, коли хаотичні коливання
перевершують ці межі. З іншого боку, не може існувати суспільства, система
437
моралі якого була б у стані повного хаосу, абсолютної руйнації своєї
структури, адже базові керуючі фактори завжди зумовлюватимуть існування
основних моральних орієнтирів. Тому кожна система суспільної моралі
характеризується певним балансом порядку і хаосу. Рівень хаотичності у
системі суспільної моралі, як і у всіх соціальних системах, вищий у
порівнянні із природними системами, причиною чому є людська свідомість
та свобода, які дозволяють суб’єктам мікрорівня бути більш варіативними у
свої поведінці. Ця хаотичність забезпечує пластичність моралі, дає їй
здатність більш чутливо реагувати на зміни, що відбуваються в оточуючому
середовищі.
8. Аналіз критичних періодів розвитку суспільної моралі, після проходження
яких відбувається формування її нової структури, засвідчив можливість їх
кваліфікації, як точок біфуркації. Коли система суспільної моралі потрапляє
в період значного хаосу, нестабільності, вона підходить до тієї фази
розвитку, у якій визначається з майбутнім сценарієм еволюції, після чого
починає розвиватись у вибраному напрямі, збільшуючи свою
впорядкованість. Цей рубіж і є точкою біфуркації. Сценарій розвитку, який
обирає система в точці біфуркації, в синергетиці називається атрактором. У
системі моралі його роль виконує модель морально бажаних стосунків. У
ситуації морального хаосу йде конкуренція таких моделей, а в точці
біфуркації одна із них отримує остаточну перевагу в очах більшої частини
населення, після чого поширюється на все суспільство й виконує роль
зразка, на який прагнуть орієнтуватись індивіди у своєму моральному житті.
Після того, як система суспільної моралі визначається з таким зразком,
відповідно до нього відбувається корекція дій елементів мікрорівня
(суб’єктів) за рахунок негативного зворотного зв’язку: якщо вони
допускають у своїх вчинках значні відхилення, то система моралі через
властиві їй механізми намагається зробити їх більш відповідними обраній
моделі. Таким чином відбувається стабілізація системи та спрямування її
розвитку до визначеного атрактору. У точці біфуркації зростає чутливість
438
системи моралі до різноманітних впливів: суб’єкти мікрорівня
переосмислюють й особливо гостро відчувають дію керуючих факторів та
інших чинників, що на неї впливають. Тому точки біфуркації в системі
суспільної моралі позначені активізацією етичної рефлексії, і, в першу чергу,
серед морально активних верств населення, від яких нерідко походять ті
рішення, які суспільство приймає в якості нових моральних орієнтирів. В
цей період зростає можливість впливу на систему суспільної моралі окремої
особистості, що значною мірою пояснює роль великих моралістів в історії
людства.
9. Аналіз проблеми можливості корекції розвитку системи суспільної моралі
дав змогу встановити, що попри визначальну роль механізму самоорганізації
й значну непередбачуваність її еволюції, усе ж можливими є організовані
впливи на неї з метою такої корекції. Для того, щоб ці впливи були
ефективними, необхідно дотримуватися певних передумов: бажаний варіант
розвитку системи суспільної моралі має бути потенційно в ній закладений, а
організовані впливи повинні відповідати властивостям системи і керуючим
факторам. Найбільш ефективним способом корекції еволюції моралі є вплив
на її керуючі фактори. Серед них є такі, на які можливий вплив шляхом їх
безпосередньої зміни (релігія, економічна сфера суспільного буття,
культура), і ті, які майже не доступні для таких змін (біологічна природа
людини й потреба співжиття). Також високий рівень ефективності може
бути досягнутий через т. зв. м’які точкові впливи, як, наприклад,
цілеспрямована діяльність і приклад морально авторитетних осіб чи
законодавче закріплення бажаних норм моралі. Найбільш результативними
зазначені впливи можуть бути в час, коли мораль перебуває в хаотичному
стані й прагне знайти нову впорядкованість (для всієї структури чи окремих
її ділянок). Водночас, з огляду на нелінійність розвитку системи суспільної
моралі, завжди існує ймовірність того, що результат впливу
відрізнятиметься від планованого. Особливо актуальними методи впливу
стають в сучасних умовах, коли виникає потреба швидкого формування
439
певних норм або корегування моральної оцінки певних ситуацій відповідно
до думки експертів (прикладні етичні проблеми).
10.Синергетичний підхід дає змогу досить ефективно досліджувати ті процеси,
які відбуваються в сучасних системах суспільної моралі. Застосування
такого підходу до аналізу перспектив універсалізації моралі в контексті
глобалізаційних процесів дало змогу встановити, що, з одного боку, мораль
володіє достатньо потужним потенціалом до універсалізації, запорукою чого
є вплив на неї тих керуючих факторів, які є спільними для всього людського
роду (потреба співжиття, біологічна природа). Крім того, зростанню
універсальних складових у моралі різних народів сприятимуть зміни в
економічній сфері (поширення ринкової економіки). З іншого боку,
наявність таких керуючих чинників, як культура (передовсім у її
національному вимірі) і релігія зумовлюватиме збереження різноманітності
систем суспільної моралі. Відмінності між різними системами моралі
зумовлюватимуться також тим, що відгук макрорівня моральної свідомості
на вплив керуючих факторів завжди є специфічним; унікальними процесами
самоорганізації, які відбуваються в кожній із систем; впливом різноманітних
незначних, випадкових чинників, які в періоди посиленої нестабільності
можуть мати значний ефект на подальший розвиток моралі. Тому, у процесі
тіснішої інтеграції спільнот земної кулі, відбудеться актуалізація певних
норм універсальної етики і, водночас, збережуться відмінності в
партикулярних етичних системах.
11.Дослідження стану систем моралі країн західного світу, дало змогу
встановити, що певний їх сегмент опинився у хаотичному стані. Проте інші
структури зберегли свою стабільність, тому немає підстав вести мову про
«моральний занепад західного світу». Йдеться про те, що зменшилось
значення норм, які покликані забезпечувати цілісність спільноти, а також
тих, які контролюють людські бажання. Зростає значення норм, які
захищають автономію індивіда, його свободу вибору. Головні причини цих
змін полягають в тому, що внаслідок відкритості системи моралі, вона
440
зазнала впливу тих комплексних змін, які відбулись в даних країнах.
Зокрема, зміни в економці зумовили трансформацію структури мікрорівня,
оскільки відбулась руйнація традиційного укладу життя, за якого людина
проживала в малих спільнотах, внаслідок чого зросла свобода, автономія
індивіда та відбулось послаблення впливу на суспільну мораль такого її
керуючого фактора, як потреба співжиття, знизилась дієвість репутації,
зросли можливості анонімної діяльності, збільшилась кількість інституційно
опосередкованих комунікацій. Падіння актуальності «етики чистоти»
зумовлене секуляризацією, впливом ринкової економіки, яка працює на
заохочення бажань та поширенням «культури звільнених бажань».
Зростання багатоманітності поведінки елементів мікрорівня, яке
спостерігається в системах моралі західних країн, може призвести до руйнації
макрорівня моралі, який спрямований на обмеження різноманітності дій
суб’єктів мікрорівня. Хоча й на даний момент свобода в моральних питаннях
має свої межі, які окреслені ідеєю прав людини. Підвищений ступінь
хаотичності систем моралі західних країн є адекватним до сучасних реалій
життя, оскільки коли суб’єкти володіють значною мірою свободи в
моральних питаннях і здійснюють постійний моральний пошук, то це
створює умови для швидкого віднаходження адекватних етичних відповідей
на нові актуальні ситуації, кількість яких постійно зростає. Цьому ж
сприятимуть зростання раціональної складової в суспільній моралі та
інтенсифікація спілкування.
12.Аналіз системи моралі українського суспільства 1991-2013 років дав змогу
дійти висновку про існування в ній значних хаотичних процесів. Почалися ці
негативні зміни на зламі 80-90-х рр. ХХ ст., коли Україна увійшла в період
глибоких системних трансформацій. Основні їх причини полягають у зміні
керуючих факторів системи моралі нашого суспільства. Насамперед
трапилися важливі трансформації в економічній сфері, які призвели до
різкого зубожіння населення. Разом із розпадом звичних відносин,
зростанням злочинності, невпевненістю в майбутньому це спричинило
441
послаблення дії навіть базових керуючих факторів, що, у свою чергу,
зумовило розбалансування між макро- та мікрорівнями моралі, тобто
індивіди у своїх вчинках менше орієнтувалися на етичні вимоги, а їхня
поведінка все більше визначалась іншими факторами, які сприяють
особистому виживанню в найближчій перспективі. Важливі трансформації
трапилися також у культурній сфері, яка позбулась ідеологічного тиску, а
західна культура, поширюючись в українському суспільстві, несла зразки
поведінки, які значно відрізнялися від звичних для нього, що теж сприяло
зростанню хаосу. Цьому сприяли й ряд додаткових чинників. Зокрема, дії
влади, яка створила систему, що активно стимулювала громадян до
порушення певних моральних норм; поширення в суспільстві стандартів
життя, які важко досягти в етично прийнятний спосіб; поява сфер, для яких
раніше не існувало нормативного контролю (вільного ринку та конкурентної
політики), зростання відкритості системи моралі. З початком ХХІ ст. в
системі моралі українського суспільства намітились тенденції зниження
хаотичних процесів (хоча й їх рівень залишається значним). Причинами
цього є відчутніший вплив фундаментальних керуючих факторів, що стало
наслідком відносної стабілізації суспільного життя, зростання рівня достатку
населення; участь громадян у ринкових відносинах, яка приводила до
формування у них певних морально позитивних стратегій поведінки;
збільшення ролі релігії, яка в певний період для великої частини населення
взяла на себе функцію основного фактора легітимації моральних норм та
упорядкування людських стосунків; адаптація моралі до змін у культурній
сфері