Політика радянської держави щодо об’єднань та церков релігійних меншин в УРСР в 1944 — середині 1960-х рр. (на прикладі римо-католицьких та юдейських громад) : Политика советского государства относительно объединений и церквей религиозных меньшинств в УССР в 1944 - середине 1960-х гг (на примере римо-католических и иудейских общин)

Краткое описание

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

На правах рукопису

Гура Олексій Анатолійович

УДК 322 (47+57): [272+26-27] (477) “1944 / 1960”

Політика радянської держави щодо об’єднань та церков релігійних меншин в УРСР в 1944 — середині 1960-х рр. (на прикладі римо-католицьких та юдейських громад)

Спеціальність 09.00.11 — релігієзнавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Науковий керівник:
доктор історичних наук, доцент Сітарчук Роман Анатолійович

Полтава — 2012

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ .......................…………………………….. 3
ВСТУП ……………………………………………………………………………….. 5
РОЗДІЛ 1. Стан наукової розробки теми, джерельна база та
методологія дослідження
1.1. Історіографічний огляд проблеми ……………………………………. 16
1.2. Аналіз джерельної бази дослідження ………………............................ 43
1.3. Методологічні основи дисертаційної роботи ………………………... 51
РОЗДІЛ 2. Становище юдейських об’єднань в Україні в контексті державної політики повоєнного часу
2.1. Становлення релігійної мережі юдейських громад (1944 — 1948 р.)..56
2.2. Розвиток юдейських об’єднань в Україні у 1948 — 1958 рр………... 76
2.3. Становище юдейських громад в період масової антирелігійної кампанії (1958 — середина 1960-х рр.) ..….………….…..................... 97
Висновки до 2 розділу………………………………………………….117
РОЗДІЛ 3. Римо-католицька церква в Україні в умовах державного антирелігійного курсу після Другої світової війни
3.1. Трансформація релігійної мережі римо-католицької церкви у 1944 — наприкінці 1940- рр. ……...….………………………………………. 121
3.2. Заходи владних структур щодо обмеження діяльності РКЦ наприкінці 1940-х — 1950-х рр. …………………………………… 140
3.3. Доля римо-католицьких громад в період форсованого антирелігійного наступу радянської держави (1950-ті — перша половина 1960-х рр.)...............…………………………………………………………. 159
Висновки до 3 розділу…………………………………………………175
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………... 178
ДОДАТКИ…………………………………………………………………….......... 186
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ..……………………………………... 207

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

HU OSA — Hungary University Open Society Archive
АСН — Академія суспільних наук
ВР ЄХБ — Всесоюзна рада євангельських християн-баптистів
ВР УРСР — Верховна Рада УРСР
ВУЦВК — Всеукраїнський центральний виконавчий комітет
ДАЛО — Державний архів Львівської області
ДАПО — Державний архів Полтавської області
ДАРФ — Державний архів Російської Федерації
ДАХО — Державний архів Харківської області
див. — дивись
ДПУ — Державне політичне управління
ЄХБ — Євангельські християни-баптисти
КДБ — Комітет державної безпеки
крб — карбованець
м. — місто
МДБ — Міністерство державної безпеки
МЗС — Міністерство закордонних справ
НКВС — Народний Комісаріат Внутрішніх Справ
НКДБ — Народний комітет державної безпеки
обл. — область
р. — рік
РКЦ — Римо-католицька церква
РПЦ — Російська православна церква
РМ УРСР — Рада Міністрів УРСР
РНК — Рада Народних Комісарів
рр. — роки
РСР — Рада у справах релігій
РСРК — Рада у справах релігійних культів
с. — село
ст. — століття
тис. — тисяча
т. д. — так далі
т. п. — тому подібне
т. ч. — тому числі
ЦДАВОВ України — Центральний державний архів вищих органів влади і управління України
ЦДАГО України — Центральний державний архів громадських об’єднань України
ЦК КП(б)У — Центральний Комітет Комуністичної Партії (більшовиків)
України
ЦК КПРС — Центральний Комітет Комуністичної Партії Радянського
Союзу
ЦКНМ — Центральна комісія у справах національних меншин
ч. — частина

ВСТУП

Актуальність дослідження. Сучасне українське суспільство й досі відчуває на собі впливи тоталітарного минулого і переживає болісний процес своєї трансформації. Саме за цих умов нині відбувається формування державно-церковної політики України, яка базується на принципах свободи сумління й віросповідання, відокремлення церкви від держави, рівноправності конфесій і церков. Хронологічна близькість розглянутої в дисертації релігійної ситуації, посилює вплив об’єктивних і суб’єктивних чинників на формування законодавчих засад та на практику державно-церковних взаємин. Трагізм і катастрофічність наслідків реалізації політики державного атеїзму для церкви і духовного життя народу зумовлює необхідність її вивчення та критичного осмислення, з метою недопущення такого в наступному.
Відсутність протягом тривалого часу доступу до більшості джерел, стереотипи та кліше атеїстичної пропаганди значною мірою не давали можливості всебічно висвітлювати стан спільнот релігійних меншин впродовж 1944-го — середини 1960-х рр., коли панувала радянська влада. Одним із найпомітніших наслідків політики тоталітарного режиму щодо релігії був наступ на етноконфесійні осередки, які вважалися чи не єдино можливим засобом етнічної ідентифікації за умов критичного становища національних культур. Стурбованість та занепокоєння широкої громадськості викликає стан сучасних міжконфесійних та внутрішньоконфесійних відносин в Україні. Вияви нетерпимості на релігійному ґрунті, сформована в роки соціалізму, упереджене ставлення до релігійних меншин негативно впливають ще й понині на загальний суспільно-політичний клімат країни. Внаслідок цього великий духовно-моральний потенціал церков, який можна було б реалізувати на користь суспільства, залишається незадіяним. Сучасна влада намагається подолати негативну спадщину тоталітаризму у сфері державно-церковних взаємин, але це не завжди вдається. Причини цього потребують спеціального наукового дослідження, зокрема з огляду на вияви нетолерантності в ставленні до вірян релігійних меншин та наявні в країні міжконфесійні протистояння.
Політику радянської держави щодо спільнот релігійних меншин в Україні можна найкраще простежити на прикладі громад римо-католиків та юдеїв, оскільки саме вони у повній мірі репрезентують компактні етнічні субстрати, що вплетені в національну палітру України. Вона протягом досліджуваного періоду не була однозначною, змінювалася з року в рік під впливом низки об’єктивних і суб’єктивних чинників, дослідження якої є актуальним.
Саме об’єктивне висвітлення становища громад римо-католиків та юдеїв за часів державного атеїзму, з’ясування тих чинників, які детермінували саме таку партійну і владну політику щодо релігії, можливо дечим допоможе становленню саме демократичної державно-церковної політики сучасної України, подоланню негативів в громадській думці, які існують як щодо означених об’єднань, так і в їхньому середовищі. У цьому контексті вивчення взаємин між державою і римо-католицькими та юдейськими громадами в 1944-му — середині 1960-х рр. є доволі значимим.
У сучасній науковій думці проблема державної політики СРСР щодо римо-католиків та юдеїв у повоєнний період належить до малодосліджених. Відзначимо і те, що політика Компартії та Радянської держави щодо католицьких та юдейських спільнот позначилася також на змісті історичних наукових праць, присвячених історії взаємин СРСР (в тому числі й України) з Ватиканом та Ізраїлем. Відтак актуальним є зняття наявної в досліджуваний період упередженості у ставленні влади до католицизму та юдаїзму для об’єктивності дослідницької роботи представників історичної науки. Таким чином, актуальність нашої роботи можна обґрунтувати кількома чинниками:
- аналіз історії римо-католицької церкви та юдейських організацій досліджуваного періоду допоможе формуванню виваженої державної політики щодо них;
- вивчення попереднього досвіду взаємин радянської держави з римо-католицькою конфесією та юдейськими об’єднаннями дасть можливість глибшого осмислення сучасної релігійної ситуації, орієнтацій цих конфесій на владні структури, визначення шляхів розв’язання міжконфесійних суперечностей, встановлення механізмів і методів владної політики у сфері релігії;
- дослідження структури та основних напрямків діяльності римо-католицьких та юдейських громад упродовж означеного історичного періоду сприятиме виявленню моделей можливого їх розвитку в майбутньому.
Відтак, актуальність означених проблем, які мають важливе наукове теоретичне та практичне значення, а також їхнє недостатнє відображення у працях вітчизняних і закордонних авторів, обумовлюють вибір теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проведено в руслі держбюджетної науково-дослідної теми “Християнські конфесії в культурно-історичному просторі України”, державний реєстраційний № 0103U001240, яка виконується в Полтавському національному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка. Дисертаційна робота також проходить у контексті наукових розробок з історії католицизму та юдаїзму в Україні, які проводяться Відділенням релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (м. Київ).
Мета дослідження — розкрити зміст та механізм політики партійно-радянського керівництва щодо римо-католицької церкви та юдейських об’єднань в УРСР упродовж середини 1940 — середини 1960-х рр.
Для досягнення мети в дисертаційній роботі було поставлено такі завдання:
- проаналізувати стан наукової розробки теми та ввести в науковий обіг нові джерельні матеріали;
- розглянути історичні передумови розвитку римо-католицької конфесії та юдейських об’єднань на території України в досліджуваний період;
- здійснити комплексний релігієзнавчий і політико-правовий аналіз ґенези римо-католицької церкви та юдейських організацій в Україні впродовж зазначених хронологічних меж, зумовленої змінами політики влади щодо них;
- проаналізувати стан і становлення релігійної мережі римо-католицьких та юдейських громад у перші повоєнні роки;
- з’ясувати механізм здійснення партійно-державної політики щодо названих конфесійних меншин упродовж зазначеного історичного часового проміжку;
- визначити роль окремих інституцій у процесі реалізації партійно-державної політики щодо релігійних організацій.
Об’єктом дослідження є розвиток римо-католицизму та юдаїзму в УРСР у контексті державної політики в галузі релігії впродовж досліджуваного періоду.
Предмет дослідження — діяльність об’єднань та церков релігійних меншин (римо-католиків та юдеїв) в УРСР в 1944 — середині 1960-х рр та політика радянської держави щодо них.
Хронологічні межі дисертаційного дослідження охоплюють повоєнний період 1944-го — середини 1960-х рр. Визначення нижньої межі обумовлене звільненням України від німецько-фашистських загарбників, поверненням радянської влади в УРСР, утворенням Ради у справах релігійних культів, формуванням нової релігійної мережі, зокрема відновлення конфесійних структур римо-католиків та юдеїв, при дозволі на їх офіційне легальне існування. Верхня хронологічна межа зумовлена дією низки зовнішніх і внутрішніх чинників: посиленою увагою до України з боку міжнародних правозахисних організацій; розвитком масових емігрантських настроїв серед віруючих; змінами в політиці влади щодо релігії, які відбулися після прийняття у січні 1964 р. Постанови ЦК КПРС (пізніше — ЦК КП України) “Про заходи щодо посилення атеїстичного виховання населення”, яка схвалила ряд спеціальних заходів Ідеологічної комісії партії, зорієнтованих на толерантність і виваженість у ставленні до релігійних спільнот, а також прийняттям у березні 1966 р. Постанови Президії Верховної Ради УРСР “Про застосування статті 138 Кримінального кодексу Української РСР” і виданням Указу Президії Верховної Ради УРСР “Про адміністративну відповідальність за порушення законодавства про релігійні культи”, де репресивні повноваження владних структур щодо релігійних організацій дещо звужувалися; утворенням Ради у справах релігії при РМ СРСР. Проте з метою більш глибокого розуміння окремих аспектів діяльності означених конфесій у досліджуваний період дисертант звертається до історії їх виникнення в українських землях у 20 - 30-і рр. ХХ ст.
У роботі ми аналізуємо державну політику СРСР лише щодо об’єднань римо-католиків та юдеїв, оскільки ці конфесії упродовж вказаного історичного періоду були найчисельнішими і легально існуючими об’єднаннями релігійних меншин. Тому саме на їх прикладі політика партійно-державного керівництва СРСР й УРСР простежується найбільш ґрунтовно.
Географічні межі дослідження охоплюють територію Української радянської соціалістичної республіки зазначеного періоду.
Методи роботи. Методологічною основою роботи, насамперед, служив для дослідника діалектичний спосіб пізнання. Використано традиційні дослідницькі принципи академічного релігієзнавства: історизму, об’єктивності, політичної та конфесійної нейтральності, світоглядного плюралізму, системності, багатофакторності, всебічності, толерантності та поліметодичності. Дотримання цих принципів стало можливим завдяки застосуванню низки методів: історичного, синкретичного, компаративістського, історичної реконструкції, комплексного аналізу, емпіричного, діалектичного пізнання, порівняльного, історико-генетичного, періодизації, проблемно-хронологічного, системно-структурного, аналітико-синтетичного, логічного, аналогії, конкретних досліджень, статистичного. Так, зокрема, аналіз політики держави щодо римо-католицької конфесії та юдейських об’єднань, ставлення релігійних організацій, підпільних формувань до світської влади став можливим завдяки методу історизму. За допомогою методу історичної реконструкції проведено відтворення історичного контексту досліджуваного періоду. У рамках емпіричного аналізу здійснено обробку первинної інформації. Для вироблення висновків і узагальнень у роботі залучено методи аналізу та синтезу. Застосування діалектичного методу пізнання дозволило проаналізувати динаміку розвитку об’єднань римо-католиків та юдеїв в означений період. Завдяки статистичним і кількісним методам співставлено кількість віруючих, молитовних будинків, прибутки релігійних об’єднань тощо. Хронологічний метод дав можливість структурувати в часі предмет дослідження. Використання цих принципів і методів дозволило авторові глибоко осмислити аналізовані процеси і явища, уникнути тенденційності, заангажованості, упередженості тощо.
Наукова новизна дисертаційної роботи. У результаті комплексного, цілісного і всебічного, із залученням широкого кола архівних джерел, дослідження з’ясовано, що функціонування римо-католицької конфесії та юдейських організацій після Другої світової війни в Україні, переважно, визначалося політикою партійно-державного керівництва СРСР, їх розвиток у 1944 — середині 1960-х рр. був досить складний і нерівномірний, а внутрішньо-церковні структури і порядок богослужіння не були стабільними внаслідок тиску владних органів. Римо-католицькі та юдейські громади розвивалися в особливому законодавчому, адміністративному, пропагандистсько-ідеологічному полі держави, оскільки їхня діяльність екстраполювалася владою на наявні реально зовнішні фактори (існування держав Ватикан та Ізраїль), а національний чинник досить ускладнював стосунки зазначених релігійних меншин з державою, надаючи їм виразного політичного забарвлення.
Зазначений висновок обґрунтовується рядом теоретичних положень, які мають наукову новизну й виносяться на захист:
- у роботі отримало продовження положення про те, що певне “потепління” у державно-церковних взаєминах після Другої світової війни не стосувалося римо-католицької церкви та юдейських об’єднань, які не входили у панправославні задуми Кремля і зумовлювалося негативним ставленням Радянської держави до Ватикану і держави Ізраїль;
- встановлено, що працівники Ради у справах релігійних культів для підриву організаційної структури юдаїзму і послаблення його впливу на віруючих, створювали штучні штампи і кліше, надаючи міньянам не властиві їм характеристики (останні називалися в інструкціях Ради незареєстрованими релігійними групами, хоча насправді міньяни були формою молитовних зібрань віруючих);
- у дисертації отримало продовження положення про те, що після створення держави Ізраїль в політиці владних структур щодо громад юдеїв стали виразно проявлятися елементи етнічного шовінізму. Будь-який конфлікт з Ізраїлем негативно позначався на становищі віруючих юдеїв в УРСР;
- доведено, що громади РКЦ стали своєрідним прихистком, прикриттям від влади для вірян УГКЦ, що в свою чергу зумовило своєрідну трансформацію переважно моноетнічних (польських) громад РКЦ в полінаціональні релігійні спільноти, оскільки їх поповнили українці із заборонених громад греко-католиків. У такий спосіб останні знайшли можливість продовжити своє існування (подекуди навіть легально).
- у досліджуваний час у функціонуванні юдейських об’єднань можна виділити такі періоди: перший — 1944-1948 рр. (сформувалася нова релігійна мережа юдейських громад, відбувалася державна реєстрація священнослужителів. Особливістю цього періоду є збереження напружених взаємин державно-партійного керівництва та юдейських об’єднань); другий — 1948-1953 рр. (хронологічно збігся з утворенням держави Ізраїль, влада переходить до фабрикації кримінальних справ, інспірації внутрішніх конфліктів, що стало причиною розпуску ряду громад, зняття їх з реєстрації, закриття діючих синагог, відвертих репресивних заходів щодо рабинів та релігійного активу); третій — 1953-1958 рр. (помирає Й. Сталін і дещо лібералізується державне керівництво; встановлюються дипломатичні стосунки з Ізраїлем і відкриваються кордони для іноземних делегацій; влада проводить політику реабілітації значної кількості віруючих і священнослужителів, відмовляється від масштабних репресій; юдеї демонструють готовність відстоювати свої громадянські права і релігійні свободи. З іншого боку — на цей період припадає розгорнута владою широка антисемітська кампанія); четвертий — 1958 — середина 1960-х рр. (співпадає з новим наступом на юдаїзм, з розгортанням масової антирелігійної кампанії в СРСР);
- римо-католицької конфесії: перший — 1944 — кінець 1940-х рр. (характеризується тимчасовим послабленням тиску на католицькі громади; фаворитизацією РПЦ. Період позначений репатріацією польського населення, репресіями священиків, намаганням держави у будь-який спосіб перетворити церкву у ефективне знаряддя власної внутрішньої і зовнішньої політики); другий — кінець 1940-х — кінець 1950-х рр. (період визначається посиленням репресій держави щодо РКЦ; інтенсифікацією діяльності римо-католицьких об’єднань в Україні: ружанців, терцаріїв, реабілітованих священників; РКЦ намагається налагодити міжнародні зв’язки. Особливістю цього періоду є невизначеність державно-партійної політики щодо релігії, що розпочалася після смерті Й. Сталіна; третій — кінець 1950-х — середина 1960-х рр.(хронологічно збігається із розгортанням масової антирелігійної кампанії в СРСР, коли було посилено атеїстичну пропаганду, адміністративний тиск та терор, обмежено повноваження ксьондзів. Цей період характеризується найбільшим скороченням мережі зареєстрованих громад римо-католиків, ліквідацією релігійних об’єднань у центральних та східних регіонах країни).доведено, що для послаблення впливу РКЦ владні структури прагнули спиратися на громади старокатоликів і православних;
- автором виділено окремі приховані механізми Люблінської угоди (вересень 1944 р.) і доведено, що на характер репатріації населення Західної України впливала належність до католицького віровчення;
- в дисертації отримало подальший розвиток положення про те, що багатонаціональність римо-католицької церкви надавала їй більші можливості в здійсненні місіонерської діяльності та прозелітизму серед населення України.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що її результати та висновки можуть бути емпіричним підгрунтям, яке дозволить сформувати в українському академічному релігієзнавстві нові концептуальні підходи до зазначеної проблематики, а також у залученні дослідників до необхідності всебічного вивчення історії римо-католицизму та юдаїзму в Україні. Одержані результати можуть бути використані при аналізі сучасного стану державно-церковних взаємин та вироблення моделі подальшої державної стратегії щодо релігійних меншин із урахуванням досвіду минулого.
Практичне значення одержаних результатів полягає в акцентуації уваги дослідників на проблемах історії українського римо-католицизму та юдаїзму. Сформульовані положення сприятимуть розумінню основних засад сучасних державно-церковних взаємин, осмисленню складності поліконфесійного суспільства в Україні. У практичному сенсі результати й висновки дослідження можна використати для підготовки узагальнених праць з історії України новітнього періоду, зокрема, історії означених релігійних організацій, етнології, релігії, історичного релігієзнавства та краєзнавства, для написання публіцистичних і науково-популярних статей, оглядів у засобах масової інформації за загальною та спеціальною тематиками; а також у навчально-виховному процесі вищої школи шляхом включення до програмного матеріалу, під час підготовки спецкурсів, лекційних і семінарських занять з історії релігій, конфесіології, порівняльного релігієзнавства тощо. Методологію дослідження можна застосувати для вивчення сучасних конфесій в Україні.
Особистий внесок автора. Усі 8 публікацій з теми дисертаційного дослідження написані без співавторства. Гура О. А. Репатріація поляків Західної України та її вплив на етноконфесійну ситуацію регіону (середина 40-х років ХХ століття) / Олексій Анатолійович Гура // Історична пам’ять: Науковий збірник. — 2008. — №1. — С. 113-119; Гура О. А. Становище римо-католицької церкви в Україні в умовах антирелігійної політики радянської держави (кінець 50-х — перша половина 60-х років ХХ століття) / Олексій Анатолійович Гура // Наука. Релігія Суспільство. — 2008 — № 4. — 77-83; Гура О. А. Політика радянської влади щодо римо-католицької церкви у другій половині 40-х — першій половині 50-х років ХХ століття / Олексій Анатолійович Гура // Історична пам’ять: Науковий збірник. — 2009. — №1. — С. 60-68; Гура О. А. Юдейські громади в Україні після Другої світової війни (друга половина 1940-х — початок 1950-х років) / Олексій Анатолійович Гура // Історична пам’ять: Науковий збірник. — 2010. — №2. — С. 79-87; Гура О. А. Зміни в релігійній мережі юдейських громад України (1944 — 1948 рр.) / Олексій Анатолійович Гура // Українське релігієзнавство. — 2010. — № 55. — С. 163-171; Гура О. А. Діяльність юдейських громад в Україні у другій половині 40-х — на початку 50-х років ХХ століття в умовах антирелігійної політики радянської держави / Олексій Анатолійович Гура // Збірник наукових статей за матеріалами ІІ Всеукраїнської наукової конференції “Держава і церква в Україні за радянської доби” (18-19 жовтня 2007 року) . — Полтава: АСМІ, 2008. — С. 192-201; Гура О. А. Діяльність релігійної громади караїмів Євпаторії та її взаємини з радянськими владними структурами / Олексій Анатолійович Гура // Історія релігій в Україні: Науковий щорічник. 2009 рік. — Книга І. — Львів: Логос, 2009. — С. 787-791; Гура О. А. Радянська історіографія про розвиток юдейського культу в Україні упродовж 1944 — першої половини 1960-х рр.. в контексті державної політики радянської влади / Олексій Анатолійович Гура // Збірник наукових статей за матеріалами ІІ Всеукраїнської наукової конференції “Держава і церква в Україні за радянської доби” (15-16 жовтня 2009 року) . — Полтава: АСМІ, 2010. — С. 198-207.
Апробація результатів дослідження. Результати наукового пошуку були представлені на методичному семінарі для аспірантів, який діє на кафедрі історії України Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, а також знайшли використання в публікаціях, виступах і доповідях автора на ХVІІ Міжнародній науковій конференції “Історія релігій в Україні” (Львів, 2007), ХІХ Міжнародній науковій конференції “Історія релігії в Україні” (Львів, 2009), ІІ Всеукраїнській науковій конференції “Держава і церква в Україні за радянської доби” (Полтава, 2008), ІІІ Міжнародній науковій конференції “Держава і церква в Україні за радянської доби” (Полтава, 2009), Всеукраїнській науковій конференції пам’яті академіка В.О. Пащенка “Актуальні проблеми релігієзнавства” (Полтава 2010).
Публікації. За матеріалами дисертації у збірниках наукових праць, наукових журналах та матеріалах конференцій опубліковано дев’ять статей загальним обсягом 5 авт. арк., з них 5 статей — у фахових виданнях загальним обсягом 3,1 авт. арк.
Структура роботи обумовлена метою й завданнями дисертації та відображає логічну послідовність питань, що досліджувалися. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які поділяються на параграфи, висновків, додатків (20 одиниць), списку використаних джерел (462 найменування). У першому розділі дослідник аналізує історіографію та наявну джерельну базу проблеми. Другий розділ розкриває специфіку умов розвитку юдейських об’єднань впродовж 1944-го — першої половини 1960-х рр.: (коротка передісторія становища юдейських громад, формування нової релігійної мережі після Другої світової війни, духовне зростання об’єднань, збільшення кількості віруючих, їх діяльність у міньянах, антиюдейські заходи владних органів). У третьому розділі автор показує особливості антирелігійної кампанії урядів СРСР та УРСР щодо римо-католиків, визначає механізм репресій владних структур проти священнослужителів, а також аналізує зміни окремих елементів державної політики Радянського Союзу стосовно зазначеної конфесії. У висновках узагальнюються основні результати дослідження. Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 260 сторінок. Обсяг основної частини складає 185 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Розвиток юдейських об’єднань та римо-католицької церкви в Україні є малодослідженим. Особливо це стосується політики радянської влади щодо релігії протягом 1944— середини 1960-х рр. в Україні. В дослідженні цієї проблематики можемо виділити чотири етапи.
Радянський період:
1) друга половина 1940 — кінець 1950-х рр. — період, коли дослідницькі роботи пропагували думку про перемогу атеїстичного світогляду. Свою увагу науковці зосереджували на негативній сутності релігії та сумних наслідках її сповідування. Їхні праці були тенденційними і описували римо-католицизм та юдаїзм фрагментарно;
2) кінець 1950-х — перша половина 1980-х рр. — в цілому, притаманні ознаки характерні для попереднього періоду, для робіт цього етапу властива посилена увага до вивчення окремих конфесій, системність та певний об’єктивізм;
3) друга половина 1980-х — початок 1990-х рр. — період деталізації й конкретизації церковної проблематики. З одного боку, у працях окремих дослідників спостерігаємо незаангажованість, плюралізм під час висвітлення історії окремих конфесій, з іншого — збереження консервативних підходів до історіографії.
Сучасний період:
4) починаючи з 1990-х рр. — період глибокого наукового аналізу окремих конфесій (на основі сучасної методології), залучення науковцями значної кількості архівних матеріалів та поява конфесійних видань. Проте комплексного наукового дослідження з зазначеної проблематики на цьому етапі не здійснено.
Окремо слід вказати на роботи зарубіжних авторів. Їхні дослідження, починаючи з 1950-х рр., аргументовано довели існування у УРСР репресивного антирелігійного механізму та його згубний вплив на розвиток релігійних об’єднань.
Державно-партійна політика щодо римо-католицької церкви та юдейських об’єднань в Україні впродовж середини 1940-х — середини 1960-х рр. мала як загальні закономірності, так і певні особливості, обумовлені низкою зовнішньополітичних і внутрішніх чинників.
Після визволення українських земель від фашистських загарбників спостерігався процес поступового відновлення, розширення та зміцнення потенціалу юдейських та католицьких громад. Щоб подолати подібні тенденції, держава вдавалася до штучного регулювання внутрішньоконфесійних процесів. Це повною мірою відобразилося на формуванні юдейських об’єднань та римо-католицької церковної мережі в перші повоєнні роки.
Одним із завдань державно-партійного апарату було створення таких законодавчих і адміністративних умов, за яких зазначені релігійні формування були б під цілковитим контролем та поступово згасали. З цією метою було створено РСРК, яка не лише фактично, а й навіть юридично, керувала діяльністю релігійних об’єднань. Функціонери РСРК визначали, коригували і спрямовували післявоєнні репресії щодо церков, культів, в т.ч., щодо окремих громад та священнослужителів.
Практичні розпорядження РСРК на місцях реалізовували обласні уповноважені. Частина з них намагалася не ображати гідності духовенства та почуття віруючих. За таких обставин вони вступали у відкриту конфронтацію з місцевою владою та органами державної безпеки. Інші — чітко виконували розпорядження номенклатурних осіб. Ситуацію ускладнювала відсутність спеціальної підготовки уповноважених, які часто приймали помилкові рішення під тиском специфічних завдань.
Упродовж 1944 — 1947 рр. відбулося організаційне становлення інституту уповноважених РСРК, визначено компетенцію та основні принципи їхньої діяльності. Новоствореним відомствам вдалося утвердитися у своїй ролі і посісти чільне місце в системі органів державного контролю за діяльністю церкви.
Радянське законодавство про релігійні культи підпорядковували завданням державно-партійної політики у релігійній сфері. Впродовж 1944 — середини 1960-х рр. не було прийнято жодного нового базового закону, який би відображав зміни політичної лінії в цій площині. Головні стратегічні плани визначав лише Й. Сталін, а пізніше — незначне коло осіб із вищого керівництва держави. Свої розпорядження радянські куратори озвучували через партійні постанови, більшість із яких навіть не виходили друком. Конкретизація генеральної стратегії у релігійному питанні відбувалася через підзаконні документи, які у своїй сукупності складали “радянське законодавство про релігійні культи”. Формально основним законодавчим документом у релігійній сфері вважався декрет “Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви”. Проте на практиці визначальною була більш жорстка постанова ВЦВК та РНК РСФРР (квітень 1929 р.) “Про релігійні об’єднання”.
Наступні підзаконні акти ще більше обмежували права віруючих. Наприклад, березнева “Інструкція про застосування законодавства про культи” 1961 р. містила багато нових заборон для релігійних об’єднань.
Обвинувачення державно-партійних органів на адресу релігійних громад та священнослужителів досить часто суперечили їхнім же постановам та інструкціям. Владне свавілля, переслідування віруючих, духовенства, релігійних об’єднань (як то заборона дітям брати участь у богослужінні, забивання дошками входу в костел і т.д.) відбувалося систематично, ставши ознаками політики радянської влади. Тобто, практична реалізація радянського законодавства про релігійні культи мала ще більш обмежувальний характер.
Отже, радянське законодавство про релігійні культи, декларуючи свободу совісті та відокремлення церкви від держави та маючи зовнішньо ліберальний зміст насправді руйнувало церковні організації. Розроблені впродовж всіх етапів радянської релігійної політики механізми юридичного впливу надавали можливість державно-партійному керівництву обмежувати, а іноді й припиняти діяльність римо-католицької та юдейської церкви, залежно від обраного політичного курсу.
Активізація юдейських об’єднань та римо-католицької конфесії у другій половині 1940 -х — на початку 1950-х рр. змусила радянське керівництво вдатися до репресивних заходів (арештів, примусових репатріацій, судів, адміністративного тиску на релігійне підпілля).
Спираючись на псевдонаукові уявлення щодо природи і соціальних функцій релігії, її ролі у процесі побудови безкласового суспільства, радянська держава тримала курс на упослідження релігійного життя і в період десталінізації. На думку партійних кураторів, релігія існувала лише завдяки діяльності її агентів та релігійно-інституційної інфраструктури. Саме тому ізоляція, блокування впливу цих агентів та ліквідація інфраструктури мала призвести до цілковитого викорінення релігії. Ці засади стали відправними для здійснення жорсткої кампанії і знищення будь-яких проявів релігійності у другій половині 1950-х рр. (масового закриття костелів, синагог, більшості монастирів, вилучення культових приміщень, зняття з реєстрації священнослужителів та релігійних громад, заборони мати навчальні заклади та ін.).
Упродовж всієї радянської історії державно-партійний курс щодо римо-католицької та юдейських об’єднань керувався ідеологічними принципами безкомпромісної, послідовної, систематичної та безперервної боротьби з релігією. У зв’язку з різним ступенем релігійності населення (в т.ч. ступеня опору викоріненню інституційної релігійності) в регіонах України, проводити уніфіковану політику щодо релігії радянське керівництво не вважало за потрібне. Не випадково в західних областях країни після широкомасштабних антикатолицьких акцій позиції римо-католицької церкви залишилися досить сильними. І навпаки, у центрально-східних районах України ця кампанія призвела до появи атеїстичних районів.
Водночас, протилежним полюсом цієї політики було практичне використання релігії та релігійних інституцій задля досягнення власних цілей. Так, римо-католицизм, в сталінському варіанті, розглядався як потужний провідник ідейного впливу на населення країни, каталізатор просування радянської влади в країни Західної Європи. Радянська модель римо-католицизму була покликана протистояти політиці Ватикану та мінімізувати вплив інших конфесій. Під час війни релігію розглядали як значний чинник соціальної мобілізації, що пробуджував почуття патріотизму, а також вважали ефективним каналом комунікації.
Прикладом практичного використання юдаїзму державно-партійним керівництвом є ідея вербування священиків. Саме через них та актив синагог намагалися сформувати імідж СРСР на міжнародній арені. Радянська держава повинна була постати в очах світової громадськості як країна, де не існує переслідування релігії та церкви. Священнослужителі мали відігравати суттєву роль в боротьбі з сіонізмом та націоналізмом.
Тобто, римо-католицьку церкву та юдейські об’єднання не знищували, вони повинні були існувати в спеціальній площині під тотальним контролем державно-партійних органів.
Таким чином, державно-партійна політика щодо римо-католицької церкви в Україні впродовж 1944 — середини 1960-х рр. мала три головні етапи свого розвитку.
Перший етап (1944 — кінець 1940-х рр.) характеризується тимчасовим послабленням тиску на католицькі спільноти країни, фаворитизацією Руської православної церкви. Водночас, РКЦ, не вписуючись у неоімперську радянську конструкцію, зазнає дискримінації. Цей етап позначений репатріацією польського населення, репресіями священнослужителів, намаганням держави у будь-який спосіб перетворити церкву у ефективне знаряддя власної внутрішньої і зовнішньої політики.
Геополітичною стратегією другого етапу (кінець 1940-х — кінець 1950-х рр.). мав стати пан-православний проект Кремля. Саме тому він знаменував собою посилення репресій держави на римо-католицьку церкву. У ці роки відбувається найактивніша діяльність римо-католицьких об’єднань в Україні (ружанців, терцаріїв, реабілітованих священників, намагання налагодити міжнародні зв’язки). Особливістю цього періоду є невизначеність державно-партійної політики щодо релігії, що розпочалася після смерті Й. Сталіна (як приклад, постанова ЦК КПРС “Про значні недоліки в науково-атеїстичній пропаганді і заходах з її поліпшення” від 7 липня 1954 р., “врівноважується” постановою “Про помилки у здійсненні науково-атеїстичної пропаганди серед населення” від 10 листопада 1954 р.).
Третій етап (кінець 1950-х — середина 1960-х рр.) розпочався із розгортання масової антирелігійної кампанії в СРСР. Було посилено атеїстичну пропаганду, обмежено повноваження ксьондзів, посилено адміністративний тиск та терор. Цей період характеризувався найбільшим скороченням мережі зареєстрованих громад римо-католиків, ліквідацією релігійних об’єднань у центральних та східних регіонах країни.
В історії розвитку юдейських об’єднань в Україні ми виділяємо чотири періоди.
Під час першого періоду (1944 — 1948 рр.) сформувалася нова релігійна мережа юдейських громад, відбувалася державна реєстрація священнослужителів. Особливістю цього періоду є збереження напружених взаємин державно-партійного керівництва та юдейських об’єднань (жорстка регламентація внутрішньоконфесійного життя, виявлення “політичного обличчя” громад, ступеня лояльності до радянської влади, обмеження можливості державної реєстрації громад та священників, боротьба з “націоналістичними проявами” в релігійних об’єднаннях).
Другий період (1948 — 1953 рр.) державно-партійного курсу на упослідження юдейських об’єднань в зазначений період набуває нових рис та особливих обертів. Влада переходить до фабрикації кримінальних справ, інспірації внутрішніх конфліктів. Результатом таких дій став розпуск низки громад, зняття їх з реєстрації, закриття діючих синагог, відверті репресивні заходи щодо рабинів та релігійного активу.
Третій період (1953 — 1958 рр.) у розвитку юдейських об’єднань в Україні складний і неоднозначний. З одного боку, він позначений політикою реабілітації значної кількості віруючих і священнослужителів, відмовою від масштабних репресій, готовністю віруючих відстоювати свої громадянські права й релігійні свободи, налагодженням стосунків із Ізраїлем, відкриттям кордонів для іноземних делегацій. З іншого боку — на початок цього періоду припадає розгорнута владою широка антисемітська кампанія (боротьба з “безрідними космополітами”), перешкоди вільної еміграції євреїв, натиск на нелегально діючі юдейські групи (міньяни).
Для четвертого періоду (1958 — середина 1960-х рр.) характерним є новий наступ на юдаїзм (“підсікання юдаїзму”), що в часі збігся із розгортанням масової антирелігійної кампанії в СРСР. Незважаючи на низку стримуючих зовнішніх і внутрішньополітичних факторів, держава наприкінці цього періоду не відмовилася від масових силових форм впливу на юдеїв. Державний контроль за діяльністю релігійних інституцій залишався тотальним і досить жорстким.
Таким чином, результати дисертаційної роботи дозволяють нам сформулювати такі теоретичні висновки:
1. Стан історіографічних досліджень зазначеної проблеми дає підстави кваліфікувати її як маловивчену;
2. Розкрити сутність політики радянської влади щодо римо-католицької церкви та юдейських об’єднань можна лише після фундаментального опрацювання названої джерельної бази;
3. Становище римо-католицької конфесії та юдейських об’єднань у післявоєнний період залежало від політичної лінії радянського керівництва;
4. Реалізація державно-партійного релігійного курсу здійснювалася через РСРК, її республіканських і обласних уповноважених, а пізніше через РСР;
5. Високий рівень релігійності серед віруючих названих релігійних об’єднань підтримувався завдяки високій організованості культури та побуту в громадах, згуртованості, налагодженій благодійній діяльності, існуванню гуртків та кас взаємодопомоги;
6. Масова антирелігійна кампанія кінця 1950-х — першої половини 1960-х рр. призвела до різкого зменшення кількості релігійних громад, молитовних будинків, священнослужителів, вплинула на рівень їхньої релігійної освіти (в Україні не існувало жодного навчального закладу для підготовки духовних кадрів зазначених об’єднань). Проте суттєвого зниження релігійності населення, рівня підтримки ним релігійних інституцій не відбулося;
7. Після ліквідації УГКЦ частина уніатських священників та прихожан приєдналися до РКЦ трансформувавши її громади у полінаціональні спільноти;
8. Осуд зарубіжними державами та міжнародними організаціями кампанії переслідування юдейських та римо-католицьких громад відчутно не вплинув на антирелігійну стратегію радянського керівництва;
9. У державно-партійній політиці щодо зазначених релігійних об’єднань в Україні чітко простежуються дві тенденції. З одного боку, ідеологічна боротьба з релігією у всіх її виявах, з іншого — прагматичне використання її впливу на населення;
10. Проблеми, закладені державно-партійною політикою в 1944 — середині 1960-х рр., значною мірою сформували сучасну модель релігійно-суспільних відносин в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Академічне релігієзнавство: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / За наук. ред. проф. Анатолія Миколайовича Колодного. — К.: Світ знань, 2000. — 862с.
2. Ковалев С. Происхождение христианства / Сергей Иванович Ковалев. — Л.: Знание, 1948. — 24с.
3. Виппер Р. Возникновение христианской литературы / Роберт Юрьевич Виппер. — М.: Изд-во АН СССР, 1946. — 288с.
4. Каждан А. Рукописи рассказывают / Александр Петрович Каждан. // Наука и жизнь. — 1957. — № 3. — С. 41-43.
5. Ярославский Е. О религии / Емельян Михайлович Ярославский / Вступительная статья и примечания М.М. Штеймана. — М.: Госполитиздат, 1957. — 640с.
6. Клибанов А. Нужное и интересное издание: (О книге И. Крывелева “Книга о Библии”) / Александр Ильич Клибанов // Коммунист. — 1958. — № 18. — С.120-122.
7. Крутик М.И. Библейские пророчества и наука / М. Крутик. — М.: Знание, 1958. — 46с.
8. Крывелев И.А. Современное богословие и наука / Иосиф Аронович Крывелев. — М.: Госполитиздат, 1959. — 208с.
9. Крывелев И.А. Религиии и церкви в современном / Иосиф Аронович Крывелев. — М.:“Советская Россия”, 1961. — 192с.
10. Скворцов-Степанов И.И. Избранные атеистические произведения / Иван Иванович Скворцов-Степанов / Вступительная статья В.Ф. Зыбкова. — М.: Изд-во АН СССР, 1959. — 568с.
11. Скворцов-Степанов И.И. Происхождение нашего бога / Иван Иванович Скворцов-Степанов. — М.: Госполитиздат, 1958. — 134с.
12. Беленький М.С. Материалы к лекции на тему: Происхождение и классовая сущность иудейской религии / Моисей Соломонович Беленький. — М.: Всесоюз. о-во по распространению полит. и науч. знаний, 1956. — 30с.
13. Кубланов М.М. Христос до Христа / Михаил Моисеевич Кубланов // Наука и религия. — 1960. — № 1. — С. 38-46.
14. Маяцкий Ф. Иудаизм, его сущность и происхождение / Феодосий Семенович Маяцкий. — Киш.: Госиздат Молдавии, 1958. — 59с.
15. Шахнович М.И. Закат иудейской религии / Михаил Иосифович Шахнович. — Л.: Лениздат, 1965. — 243с.
16. Шахнович М. И. Современная мистика в свете науки / Михаил Иосифович Шахнович. — М. – Ленинград: Наука, 1965. — 208 с. — (Акад. наук СССР. Науч.-попул. серия).
17. Шахнович М.И. Реакционная сущность иудаизма: Краткий очерк происхождения и классовой сущности иудейской религии / Михаил Иосифович Шахнович. — М., Л.: Изд-во АН СССР, 1960. — 236с.
18. Лившиц Г.М. Что такое “Священные книги”? / Григорий Маркович Лившиц. — Мн.: Изд-во М-ва высш. и сред. спец.и профес. образования БССР, 1962. — 80с.
19. Лившиц Г.М. Происхождение и реакционная сущность иудаизма / Григорий Маркович Лившиц. — Мн.: Изд-во М-ва высш. и сред. спец.и профес. образования БССР, 1962. — 39с.
20. Кацнельсон И. Загадки Медного свитка / Исидор Савич Кацнельсон // Азия и Африка сегодня. — 1963. — № 7. — С. 46-52.
21. Альтшулер М. Что есть иудаизм? / Моисей Соломонович Альтушелер. — М.: Моск. рабочий, 1968. — 112с.
22. Москаленко А.Т. Происхождение и сущность иудейской религии / Алексей Трофимович Москаленко // Заочные консультации по естественно-научным и научно-атеистическим вопросам. — 1958. — № 2. — С. 25-28.
23. Москаленко А. Т. Политика ЦК КПСС по отношению к религии и церкви / Алексей Трофимович Москаленко. — М.: Наука, 1978. — 360 с.
24. Михневич Д.Е. Очерки из истории католической реакции (Иезуиты) / Д.Е. Михневич. — М.: Изд-во АН СССР, 1953. — 312с.
25. Заборов М.А. Крестовые походы / Михаил Абрамович Заборов. — М.: Изд-во АН СССР, 1956. — 281с.
26. Заборов М.А. Папство и крестовые походы / Михаил Абрамович Заборов. — М.: Изд-во АН СССР, 1960. — 264с.
27. Великович Л.Н. Послесоборный Ватикан / Лазарь Наумович Великович. — М.: Знание, 1976. — 64с.
28. Великович Л.Н. Религия в современной идеологической борьбе / Лазарь Наумович Великович. — М.: Моск. рабочий, 1981. — 128с.
29. Великович Л.Н. Религия и политика в современном капиталистическом обществе / Лазарь Наумович Великович. — М.: Мысль, 1970. — 287с.
30. Великович Л.Н. Католики в современном мире / Лазарь Наумович Великович. — М.: Знания, 1967. — 160с.
31. Андреев М.В. Католицизм и основные проблемы современности / Михаил Васильевич Андреев. — М.: Знания, 1973. — 64с.
32. Андреев М.В. Католицизм и проблемы современного рабочего и национально-освободительного движения / Михаил Васильевич Андреев. — М.: “Мысль”, 1968. — 343с.
33. Андреев М.В. Политика клерикального антикоммунизма: (Ватикан. 1917 — 1987) / Михаил Васильевич Андреев. — М.: “Знания”, 1987. — 61с.
34. История и теория атеизма: учеб. пособие [для студентов гуманитарных фак.] / Под ред. И. Д. Панцхава. — М.: Высшая школа, 1962. — 486 с.
35. История свободомыслия и атеизма в Европе: сборник ст. / Под ред. Н. П. Соколова. — М.: Мысль, 1966. — 412 с., илл.
36. О некоторых особенностях современной религиозной идеологии / Под ред. И. Панцхава. — М.: Изд-во Москов. ун-та, 1964. — 259с.
37. Основы научного атеизма: учеб. пособие / Редколл.: И. П. Цамерян, Ю. А. Левада, М. П. Гапочка и др. — 3-е переработ. изд. — М.: Политиздат, 1964. — 398 с. — (Акад. наук СССР. Ин-т философии).
38. Основы научного атеизма: учеб. пособие [для сред. спец. учеб. заведений] / Н. С. Гордиенко, В. Н. Никитин, Л. Р. Харахоркин, Ю. И. Москалев; Под ред. Н. С. Гордиенко. — 2-е изд., перераб. — М.: Высшая школа, 1978. — 144 с.
39. Религиозное приспособленчество и атеистическое воспитание: сборник ст. — К.: Политиздат Украины, 1965. — 262 с.
40. Критика иудейской религии / АН СССР. Ин-т истории. — М.: Изд-во АН СССР, 1962. — 434с.
41. Коммунистическая партия и советское правительство о религии и церкви / Ред. И. Пантин — М.: Госполитиздат, 1959. — 98 с.
42. Почему мы порвали с религией: сборник рассказов бывших верующих. — М.: Госполитиздат, 1958. — 211 с.
43. Правда о религии: сборник / Аббат Жан Мелье. Епископ В. М. Браун. Д-р богословия Ф. Шахерль. Д-р теологии А. Тонди. Митрополит Н. Ф. Платонов. — М.: Госполитиздат, 1959. — 424 с.
44. Заборов М.А. Новоявленные крестоносцы / Михаил Абрамович Заборов // Наука и жизнь. — 1959. — № 6. — С. 47. — 51.
45. Атеистические чтения. — М.: Политиздат, 1966. — 111с.
46. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі — ЦДАВОВ України), м. Київ
Ф. 4648. Уповноважений Ради у справах релігійних культів при РМ СРСР в Українській РСР. 1943 — 1993 рр.
оп. 4
Спр. 366. Інформації, вказівки Ради у справах релігійних культів при РМ СРСР з питань діяльності релігійних об’єднань, 1965 р., 37 арк
47. Никитов С.И. Несовместимость научного мировоззрения с религией: (К 70-и летию выхода в свет книги В.И. Ленина “Материализм и эмпириокритицизм”) / Серафим Иванович Никитов. — М.Знания, 1978. — 63с.
48. Подоляк В.О. Криза релігії та її пристосовництво / Володимир Оникович Подоляк. — К.: Знання УРСР. — 1977. —32с.
49. Угринович Д.М. Общий кризис капитализма и религия. / Дмитрий Модестович Угринович. — М.: Знания, 1979. — 64с.
50. Бевза О.І. Розкриття реакційної суті релігії в процесі вивчення історії. (Посібник для вчителів) / Олександр Іванович Бевза. — К.: “Рад. школа”, 1977. — 128с.
51. Лисавцев Э.И. Критика буржуазной фальсификации положення религии в СССР / Эмитий Иванович Лисавцев. — М.Мысль, 1975. — 316с.
52. Белов А. В. Идеологические диверсии империализма и религия / Анатолий Васильевич Белов, Андрей Дмитриевич Шилкин. — М.: Знание, 1970. — 48 с. — (Новое в жизни, науке, технике. Серия “Естествознание и релігія”. №8).
53. Белов А. В. Миф о “религиозном возрождении” в СССР / А. В. Белов, С. И. Павлов, А. Д. Шилкин. — М.: Знание, 1983. — 64 с. — (Новое в жизни, науке, технике. Научный атеизм. №3).
54. Белов А. В. Диверсия без динамита / Анатолий Васильевич Белов, Андрей Дмитриевич Шилкин. — Изд. 2-е, переработ. и доп. — М.: Политиздат, 1972. — 175 с., илл.
55. Белов А. В. Религия в современной идеологической борьбе / Анатолий Васильевич Белов, Андрей Дмитриевич Шилкин. — М.: Знание, 1971. — 63 с. — (Новое в жизни, науке, технике. Серия «Естествознание и религия». №7).
56. Белов А. В. Религия в СССР и буржуазные фальсификаторы. / Анатолий Васильевич Белов, Андрей Дмитриевич Шилкин. — М.: Знание, 1970. — 32 с. — (Новое в жизни, науке, технике. Серия «Естествознание и религия». №9).
57. Про релігію і атеїстичне виховання: збірн. документів і матеріалів / Упоряд., вступ. ст. і примітки Б. О. Лобовика, Р. С. Приходька. — К.: Політвидав України, 1979. — 260 с.
58. Иванов А. И. Политика Советского государства по вопросам религии и церкви / Алексей Иванович Иванов, Петр Кузьмич Лобазов. — М.: Знание, 1973. — 64 с. — (Новое в жизни, науке, технике. Серия “Наук. атеизм”, 12).
59. Законодательство о религиозных культах / Под общ. ред. В.А. Куроедова и А.С. Панкратова — М.: “Юридическая литература”, 1969 — 264с.
60. Законодательство о религиозных культах: сборник материалов и документов / Под общ. ред. В.А. Куроедова и А.С. Панкратова — М.: “Юридическая литература”, 1971 — 336с.
61. Куроедов В. А. Религия и закон / Владимир Алексеевич Куроедов. — М.: Знание, 1970. — 61 с. — (Б-чка “В помощь лектору”. 4).
62. Куроедов В. А. Религия и церковь в советском обществе / Владимир Алексеевич Куроедов. — 2-е изд., доп. — М.: Политиздат, 1984. — 256 с.
63. Куроедов В. А. Советское государство и церковь / Владимир Алексеевич Куроедов. — М.: Знание, 1976. — 79 с. — (Всесоюз. о-во “Знание”. В помощь лектору).
64. Клочков В. В. Религия, государство, право / Валентин Вениаминович Клочков. — М.: Мысль, 1978. — 287 с.
65. Клочков В. В. Советское право и церковь / Валентин Вениаминович Клочков. — М.: ВЛКСМ ЦК, 1983. — 42 с. — (Атеизм / ВЛКСМ, ЦК. Б-чка “Актуал. пробл. атеист. воспитания молодежи”).
66. Клочков В. В. Социалистическое государство, право и религиозные организации / Валентин Вениаминович Клочков. — М.: Знание, 1984. — 64 с. — (Новое в жизни, науке, технике. Серия “Наук. атеїзм”, 2).
67. Клочков В. В. Советское право и религиозные организации / Валентин Вениаминович Клочков // Молодежь, религия, атеизм. — М.: Молодая гвардия, 1983. — С. 33 – 62.
68. Клочков В.В. Закон и религия: От государственной религии в России к свободе совести в СССР / Валентин Вениаминович Клочков. — М.: Политиздат, 1982. — 160с.
69. Корчева З. Г. Советское законодательство о религиозных культах / Зоя Григорьевна Корчева, Петр Петрович Яшин; [Редкол.: Л. П. Зарва, В. А. Зоц, Б. А. Лобовник, И. В. Полук, В. К. Танчер, А. В. Яртысь] . — Х.: Изд-во при Харьк. ун-те; Вища школа, 1985. — 119 с. — (Атеист. б-чка студента).
70. Голодний М. О. Радянське законодавство про релігійні культи / Михайло Олександрович Голодний. — К.: Видавництво політичної літератури України, 1968. — 111 с.
71. Розенбаум Ю. А. Советское государство и церковь / Юрий Александрович Розенбаум; [Отв. ред. Б. М. Лазарев]. — М.: Наука, 1985. — 174 с. — (Серия “Конституция СССР”. Личность и право (АН СССР ).
72. Розенбаум Ю. А. Некоторые социально-правовые черты религиозных объединений в СССР / Юрий Александрович Розенбаум // Советское государство и право. — 1984. — №12. — С. 113 – 118.
73. Кантеров И.Я. Ватикан под натиском атеизма / Игорь Яковлевич Кантеров. — М.: “Наука”, 1972. — 150с.
74. Нюнка В.Ю. Современный Ватикан / Владис Юозович Нюнка. — М.: Знания, 1980. — 64с.
75. Овсиенко Ф.Г. Критический анализ католической “теологии труда” / Фридрих Григорьевич Овсиенко. — М.: Знания, 1984. — 63с.
76. Охріменко Ю.М., Шевченко В.М. Чому католицизм модернізує обрядовість / Юрій Мойсейович Охріменко, Валентина Миколаївна Шевченко. — К.: Політвидав України, 1973. — 119с.
77. Поташинська Н.Н. Католический клерикализм и народные массы. Система организаций Католического Действия / Наталья Николаевна Поташинська. — М.: “Наука”, 1971. — 164с.
78. Фомиченко В.В. Критика ідеології і практики сучасного католицизму / Віктор Васильович Фомиченко. — К.: “Знания” УРСР, 1982. — 48с.
79. Шевцова Л.Ф. Социализм и католицизм: (Взаимоотношения государства и католической церкви в социалистических странах) / Лилия Федоровна Шевцова. — М.: Наука, 1982. — 215с.
80. Католицизм ’ 1977 — Katolicyzm’77: Сборник статей / Ред. коллегия: Костиков П.К. (СССР), Мчедлов М.П. (СССР), Ярошевски Т. (ПНР) / Петр Кузьмич Костиков. — М.: Политиздат; Варшава: “Ксенжка и ведза”, 1977. — 256с.
81. Мчедлов М.П. Католицизм / Миран Петрович Мчедлов. — М.: Изд-во политической литературы, 1974. — 294с.
82. Добрича В. У тіні святого Юра (Про реакційну діяльність греко-католицької церкви) / Володимир Павлович Добрич. — Львів: Каменяр, 1968. — 162с.
83. Даниленко С.Т. Уніати / Авториз. пер. с укр. А. Андреева. / Сергей Тарасович Даниленко. — М.: Политиздат, 1972. — 223с.
84. Эдельман А.И. Иудаизм: прошлое без будущего. / Адольф Иссидорович Эдельман. — Ужгород: “Карпаты”, 1974. — 103с.
85. Эдельман А.И. Кому служит “богоизбранность”: (Критика союза иудейской религии и сионизма) / Адольф Иссидорович Эдельман. — Ужгород: “Карпаты”, 1985. — 160с.
86. Сионизм: теория и практика / Ред. Коллегия: Виктор Васильевич Богословский. — М.: Политиздат, 1973. — 240с.
87. Беренштейн Л.Е. Антикоммунистическая сущность идеологических концепций сионизма / Леонид Ефимович Беренштейн. — К.: Политиздат Украины, 1984. — 81с.
88. Беренштейн Л.Е. Идеология и практика международного сионизма: Сборник научных трудов / Леонид Ефимович Беренштейн / АН УССР, Ин-т социологических и практических проблем зарубежных стран; (Редколлегия: Л.Е. Беренштейн и др.). — К.: Наукова думка, 1981. — 172с.
89. Беренштейн Л.Е. Обреченность политики и практики сионизма / Леонид Ефимович Беренштейн. — К.: Вища школа, Изд-о при Киевском ун-те, 1980. — 191с.
90. Беренштейн Л.Е. Сионизм — враг мира и социального прогресса: / Антинародная сущность политики сионистического израильского руководства и ее последствия / Леонид Ефимович Беренштейн. (Отв. ред. Л.Е. Беренштейн). — К.: Наукова думка, 1984. — 133с.
91. Проблема единства еврейского народа в советских антисионистских изданиях [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://kref.ru/infoippu/55652/2.html.
92. Пащенко В. О. Православ’я в новітній історії України: у 2-х ч. Ч. І. Історія Української церкви (1941 – 1961 рр.) / Володимир Олександрович Пащенко. — Полтава, 1997. — 354 с.
93. Єленський В. Сувора “відлига” / Віктор Євгенович Єленський // Людина і світ. — 1990. — №6-7. — С.21-25.
94. Єленський В. Держава і церква в СРСР: з історії передквітневого двадцятиліття / Віктор Євгенович Єленський // Людина і світ. — 1991. — № 1. —С.5-11; — № 2. — С.8-11.
95. Єленський В. Є. Державно-церковні взаємини на Україні (1917 – 1990) / Віктор Євгенович Єленський; [Т-во “Знання” УРСР. Респ. центр духовної культури; наук. ред. М. Р. Новиченко]. — К.: Т-во “Знання” УРСР, 1991. — 72 с.
96. Меркатун І.П. Антирелігійна кампанія 50-60-х років на Україні / Ігор Петрович Меркатун // Український історичний журнал. — 1991. — №10 — С. 70-76.
97. Митрохин Л. Н. Религия и политика / Лев Николаевич Митрохин. — М.: О-во “Знание” РСФСР, 1991. — 77, [1] с. — (В помощь лектору / О-во “Знание” РСФСР, Секция религиоведения и свободомыслия).
98. Одинцов М.И. Путь длиною в семь десятилетий: от конфронтации к сотрудничеству (государственно-церковные отношения в истории советского общества) / Михаил Иванович Одинцов / На пути к свободе совести. — М.: Прогресс, 1989. — С. 29, 36.
99. Одинцов М. Хождение по мукам. 1954 — 1960 годы / Михаил Иванович Одинцов // Наука и религия. — 1991. — №7. —С.2-3.
100. Одинцов М.И. Религиозная политика Советского государства / Михаил Иванович Одинцов [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.otechestvo.org.ua/main/20085/1236.htm.
101. Огнєва О. В. Свобода совісті реальна та ілюзорна. / Олена Вікторівна Огнєва, Олександр Іванович Уткін. — К.: Наукова думка, 1982. — 183 с. — (Науково-популярна література).
102. Харчев К. Гарантии свободы / Константин Михайлович Харчев, Игорь Узиельевич Ачильдиев // Наука и религия. — 1987. — №11. — С. 21 – 23.
103. Харчев К. Совесть свободна. / Константин Михайлович Харчев, Александр Иосифович Нежный // Огонек. — 1988. — №21. — С. 26 – 28.
104. Фурман Д.Е. Религия, атеизм и перестройка / На пути к свободе совести. / Дмитрий Ефимович Фурман. — М., 1989. — С.8.
105. Барменков А. И. Свобода совести в СССР / Алексей Иванович Барменков. — 2-е изд., испр. — М.: Мысль, 1986. — 224 с.
106. Современная религиозность: состояние, тенденции, пути преодоления / А. С. Онищенко, Н. Т. Литвиненко, П. И. Косуха и др.; [Под общ. ред. А. С. Онищенко, Н. Т. Литвиненко; Межресп. фил. Ин-та науч. атеизма Акад. Обществ. Наук при ЦК КПСС в г. Киеве]. / Алексей Семенович Онищенко. — К.: Политиздат Украины, 1987. — 265 с.
107. Скебецкий М.М. “Научный” креационизм: претензии и действительность / Марк Михайлович Скебецкий. — М.: “Знания”, 1987. — 62с.
108. Кондратов А.М., Шилик К.К. Как рождаются мифы ХХ века / Александр Михайлович Кондратов, Константин Константинович Шилик. — Л.: Лениниздат, 1988. — 174с.
109. Пугач А.Ф., Чурюмов К.И. Небо без чудес / Александр Федорович Пугач, Клим Иванович Чурюмов. — К.: Политиздат Украины, 1987. — 228с.
110. Верующий в условиях перестройки (Динамика духовно-нравственных ориентаций): коллект. монография — М.: Главная редакция научной и учебной литературы АОН при ЦК КПСС, 1989. — 139 с.
111. Зємба А.А. Католицька церква в Польщі та Україні після Другої світової війни /Анджей Зємба // Сучасність. — 1989. — Ч. 2 (334). — С 70 — 77.
112. Яроцький П. Соціальна доктрина католицької церкви / Петро Лаврентійович Яроцький // Людина і світ. — 1989. — № 3. — С. 55 — 58; № 4. — С. 50 — 55.
113. На пути к свободе совести. Перестройка: гласность, демократия, социализм / Сост. и общ. ред. Фурмана Д. Е. и о. Марка (Смирнова). — М.: Прогресс, 1989. — 494 c. — (Перестройка: гласность, демократия, социализм).
114. Козлов В. Дипломатія католицької церкви, Святого Престолу чи Ватикану? / Віктор Анатолійович Козлов // Зовнішні справи. — 2008. — № 9. — С. 38 — 41.
115. Отрош М.І. Система органів зовнішніх зносин Святого Престолу: (Дипломатична служба Католицької Церкви) / М.І.Отрош // Часопис Київського університету права. — 2009. — № 2. — С. 278 — 284.
116. Коханчук Р. Становлення концепції “справедливої війни” в католицизмі /Руслан Коханчук // Людина і світ. — 2004. — № 1. — С. 39 — 45.
117. Максимова Н., Филиппов Б. Ватикан и Вторая мировая война / Н. Максимова, Б. Филиппов // Наука и религия. — 2000. — № 5. — С. 12 — 17.
118. Горбач С. Католицька церква в країнах Східної Європи (1945 — 1953 рр.) / Сергій Горбач // Київська старовина. — 2000. — №2. — С. 57-70.
119. Зубкова Ю. Міжнародні зв’язки і співробітництво Ватикану і США у 60 — 80-і рр.. ХХ сторіччя / Юлія Зубкова // Схід. — 1999. — № 7. — С. 59 — 61.
120. Ковальський Н.А. Справился ли католицизм с вызывами ХХ века? / Николай Александрович Ковальський // Новая и новейшая история. — 1999. — № 6. — С.27 - 31.
121. Мурашко Г.П. Государственная власть и католическая церковь в странах Центральной Европы. 1948 — 52 годы / Г.П. Мурашко // Новая и новейшая история. — 2007. — № 2. — С. 33 — 49.
122. Головащенко С.І. Історія християнства: Курс лекцій: Навч. Посібник / Сергій Іванович Головащенко. — К.: Либідь,1999. — 352с.
123. Алов А.А., Н.Г. Владимиров, Овсиенко Ф.Г. Мировые религии / Александр Александрович Алов, Фридрих Григорьевич Овсиенко. — М.: “Издательство ПРИОР”, 1998. — 480с.
124. Поїздник І.І. Історіографія розвитку відносин греко-католицької та римо-католицької церков у роки Другої світової війни / Інна Іванівна Поїздник // Український історичний журнал. — 2009. — № 4. — С. 184 — 198.
125. Панченко П. П. Релігійні конфесії в Україні (40-і — початок 90-х рр.) / Петро Пантелеймонович Панченко; [АН України, Ін-т історії України]. — К.: Б. в., 1993. — 49 с. — (Історичні зошити).
126. Панченко П. П. Релігійні конфесії в Україні в контексті історизму / Петро Пантелеймонович Панченко. — К.: Український Центр духовної культури, 2003. — 100 с.
127. Україна: друга половина ХХ століття: Нариси історії / П.П. Панченко, М.Р. Плющ, Л.А. Шевченко — К.: Либідь, 1997. — 352с.
128. Панченко П. П. Релігійні конфесії в Україні (40-і — початок 90-х рр.) / Петро Пантелеймонович Панченко; [АН України, Ін-т історії України]. — К.: Б. в., 1993. — 49 с. — (Історичні зошити).
129. Панченко П. П. Релігійні конфесії в Україні в контексті історизму / Петро Пантелеймонович Панченко. — К.: Український Центр духовної культури, 2003. — 100 с.
130. Корюшко М. Терціарії в Україні (Об’єднання мирян, котрі прагнуть служити Богові не виходячи з свого світського стану називають терціаріями) / М. Корюшко // Людина і світ. — 2004. — № 2. — С. 36 — 40.
131. Гудзик К. У коридорах теократії: Ватикан — духовна столиця мільярда християн-католиків світу / Клара Гудзик // День. — 2001. — 20 червня. — С. 5.
132. Недавня О. Римо-католицизм у контексті релігійних шукань українців / Ольга Володимирівна Недавня // Вісник НАН України. — 2001. — № 4. — С. 46 — 55.
133. Фомиченко В. Римсько-католицька церква в Україні. / В. Фомиченко // Людина і світ. — 1993. — № 6-7. — С. 36 — 38.
134. Грибанов А. Католицизм / А. Грибанов // Наука и жизнь. — 1993. — № 7. — С. 70. — 76.
135. Стоцький Я. Римо-католицька церква в Західних областях України під тиском влади в хрущовський період / Ярослав Васильович Стоцький // Схід. — 2008. — № 5. — С. 73 — 78.
136. Стоцький Я. Держава і релігії в Західних областях України: конфесійні трансформації в контексті державної політики 1944-1964 років / Ярослав Васильович Стоцький. — К.: ФАПА, 2008. — 510с.
137. Сторонський Г. Приречена на мовчання. Римо-католицька церква в Україні в 20 — 30-ті рр. / Генрік Йосипович Сторонський // Людина і світ. — 1996. — № 3 — 4. — С. 17-20.
138. Сторонський Г. Римо-католицький костьол в Україні у 20-30-ті рр.. ХХ ст. / Генрік Йосипович Сторонський // Вісник ТДТУ. — 1996. — № 1. — С. 77-86.
139. Ганзуленко В.П. Римо-католицька церква на Півдні України: час соціальних перетворень (1917-1930 рр.) / В.П. Ганзуленко. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://nauka.zinet.info/3/ganzulenko.php.
140. Данилюк Ю. З. Опозиція в Україні (друга половина 50-х — 80-ті рр. ХХ ст.) / Юрій Зіновійович Данилюк, Олег Григорович Бажан; [НАН України; Інститут історії України; Головна редакційна колегія науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією”]. — К.: Рідний край, 2000. — 616 с., іл.
141. Данилюк Ю. Сліди “злочину” вели у Ватикан / Юрій Зіновійович Данилюк [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.sbu.gov.ua/sbu/doccatalog%5Cdocument?id=42147.
142. Бистрицька Е.В. Еволюція політики радянської влади щодо римо-католицької та греко-католицької церков у 1939 — 1948 рр. / Елла Володимирівна Бистрицька [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nznuoa/religiezn/2011_4/4.pdf.
143. Бистрицька Е.В. Дослідження східної політики Ватикану кінця ХІХ — другої половини ХХ ст. в контексті відносин Святого Престолу з Росією та СРСР: історіографічний аспект / Елла Володимирівна Бистрицька [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/NZTNPU_ist/2010_1/materialy/2010_1/35_Bystrytska.pdf.
144. Бистрицька Е.В. Питання ліквідації греко-католицької церкви у кон