ФЕНОМЕН РЕЛІГІЇ В СИСТЕМІ АКСІОЛОГІЧНИХ ІДЕЙ КАНТА: ЛОГІКА СТАНОВЛЕННЯ ТА ШЛЯХИ ІСТОРИЧНИХ РЕЦЕПЦІЙ

Краткое описание

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича

УДК 1(430)(092)Кант:2-1
На правах рукопису

Горохолінська Ірина Володимирівна

ФЕНОМЕН РЕЛІГІЇ В СИСТЕМІ АКСІОЛОГІЧНИХ ІДЕЙ КАНТА: ЛОГІКА СТАНОВЛЕННЯ ТА ШЛЯХИ ІСТОРИЧНИХ РЕЦЕПЦІЙ

Спеціальність 09.00.11 – релігієзнавство

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Науковий керівник:
доктор історичних наук,
професор Балух В.О.

Чернівці – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………….. ……4

РОЗДІЛ І. МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРИНЦИПИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЦІННІСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕЛІГІЇ В КОНТЕКСТІ АКСІОЛОГІЧНИХ ІДЕЙ КАНТА …………………………………………17
1.1. Генезис і теоретико-методологічна еволюція аналізу проблеми у філософсько-релігієзнавчому дискурсі………………………………………..17
1.2. Концептуально-методологічний інструментарій дослідження……… 31
Висновки до І розділу……………………………………………………42

РОЗДІЛ ІІ. ПЕРЕДУМОВИ ТА ҐЕНЕЗА КАНТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ РЕЛІГІЇ…………………………………………………………………………45
2.1. Засади інтерпретації релігії як світогляду у новочасній і просвітницькій філософії…………………………………………………………………………45
2.2. Загальнофілософський контекст настанов Канта щодо релігії………..64
Висновки до ІІ розділу…………………………………………………..82

РОЗДІЛ ІІІ. ІДЕЙНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КОНЦЕПЦІЇ РЕЛІГІЇ КАНТА………………………………………………………………..84
3.1. Антропологічні основи та сотеріологічні мотивації етикотеології……………………………………………………………………..84
3.2. Кореляція морально-ціннісних і конфесійних елементів змісту віри………………………………………………………………………………100
Висновки до ІІІ розділу…………………………………………………114

РОЗДІЛ ІV. ПІСЛЯПРОСВІТНИЦЬКА ТА НОВІТНЯ ТРАНСФОРМАЦІЯ КАНТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ РЕЛІГІЇ…….…………118
4.1. Рецепція ідей і принципів етикотеології у післяпросвітницькій філософсько-релігійній думці…………………………………………………118
4.2. Роль філософсько-релігійних засад кантіанства у становленні аксіологічно-методологічного ресурсу сучасної філософії релігії…………145
Висновки до ІV розділу…………………………………………………165

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………167

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ……………………………..178

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Зосередженість дослідницької уваги сучасних філософських наук на теоретичних, а певною мірою й конкретно-прикладних проблемах релігії є явищем логічно об’єктивним. Релігія, як свідчить історична ретроспектива, існуючи в різних суспільствах, виявляючись у різноманітних культах, віросповідних традиціях, рельєфно відображала й відображає той соціум, який сповідував чи сповідує конкретну систему релігійних переконань. А тому в сучасному світі актуальним є пошук таких філософсько-релігієзнавчих систем, які б сприяли удосконаленню та вивищенню конструктивної функціональності релігійного феномена, щоб він у свою чергу ставав дієвим чинником у духовному розвитку людства і покращенні життя кожної особистості у світі. Дослідження релігії як аксіотворчого феномена, що лежить в основі як культурного, так і буденного життя людства, є важливим, адже дає змогу осмислити й накреслити шляхи розв’язання низки як світоглядних, так і суто практичних проблем життя особистості сьогодення. Це об’єктивно визначає теоретичну і прикладну перспективність досліджень у галузі філософії релігії, дисциплінарна специфіка і потенціал якої є одним з першорядних предметів уваги методології сучасного релігієзнавства.
Передумови сучасної філософії релігії багато в чому закладені в розвідках І. Канта (1724-1804) і представлені його етикотеологією та вченням про модальності віри. В силу власного ціннісного зоорієнтування, гуманістичного потенціалу та зосередженості на антропологічній проблематиці його концепція виступила певним світоглядним орієнтиром для подальших філософсько-релігієзнавчих розвідок, а тому звернення до її основ є актуальним у контексті творення цілісного теоретичного й методологічного поля сучасної філософії релігії зокрема, як і релігієзнавчої науки взагалі.
Окрім науково-теоретичного та методологічного потенціалу, дослідження аксіологічної доктрини Канта є актуальним з огляду на те, що теперішню епоху, ознакою якої є динамічний науково-технічний прогрес та пов’язані з ним кардинальні соціально-ціннісні трансформації і суперечності, все частіше характеризують як добу глобальної кризи культури й духовності. Чимало науковців наголошують на тому, що ця криза безпосередньо детермінована кризою релігійності та моральності. Надзвичайно важливою за таких умов стає здатність людини не втрачати власної особистісної ідентичності та відповідальності за вибір цінностей. А тому варто зосередити увагу на переосмисленні світоглядно-ціннісного, морально-смисложиттєвого досвіду в духовній культурі минулого, рефлексії над тими релігійно-філософських концепціями, які саме й наголошували на ціннісному приматі внутрішньої релігійності особи. Саме такими концепціями й постають вчення Канта про релігію та його рецепції у подальших філософсько-релігієзнавчих дослідженнях.
Ще однією важливою причиною, яка актуалізує дослідження феномена релігії та церкви у Канта, є аналіз основних тенденцій еволюції буття релігії і релігій у сучасному суспільстві. Новітні трансформації у цій сфері – вражаючі: масова поява нових релігійних течій, численні приклади поширення нетрадиційної для певного регіону релігійної культури, а часто й відхід від релігійних цінностей – це все вже звичні реалії сьогодення. Звичайно, що причин такого георелігійного «поступу» є багато, проте однією з найвагоміших, на думку багатьох дослідників, є неможливість традиційних релігій забезпечити потреби сучасного віруючого, «неактуальність» методів регулювання смисложиттєво-ціннісних, а часто й нагальних життєвих проблем, що постають перед людиною. Нові життєві реалії спонукають певну частину «пастви» історичних церков відколюватися з лона своєї громади, утворюючи нові, модернізовані варіанти релігійних організацій. Людина нашого часу перебуває на такому світоглядному роздоріжжі, де легко звернути на хибний шлях і, шукаючи душевного та морального прихистку в релігії, знайти себе в таких духовних і релігійних практиках, що є далекими від гуманістичних моральних цінностей. Адже, часто створюючи ілюзію благочестя, такі організації мають на меті далеко не виховну, просвітницьку чи дидактичну функцію, а переслідують свої прагматичні, а інколи досить деструктивні, руйнівні цілі. А тому звернення до ідей Канта щодо бачення ним ціннісного реформування обрядово-культової діяльності традиційних церков, перенесення пріоритетних векторів на внутрішню релігійність, плекання у власних прибічників моральності та доброчесності, а не зовнішніх форм релігійного ритуалізму, дали б змогу змінити певні тенденції в розвитку сучасних інститутів історично-традиційної церковності, яка в свідомості багатьох постає як інституція, що зобов’язує до додержання канонів і дріб’язкової ритуалістичності, покликаної знівелювати самостійність мислення та життєвого вибору.
Актуальність дослідження філософії релігії Канта зумовлена також і тим фактом, що, попри належність цієї персоналії до корифеїв світової філософської думки, в українському дослідницькому дискурсі якщо й актуалізований його доробок, то здебільшого лише той, що стосується теорії пізнання, етики, частково соціальної філософії. Натомість Кантова інтерпретація питань релігії і релігійності потрапляла в поле дослідницького розгляду лише поодиноких науковців. Це зумовлює побутування низки стереотипних уявлень про Кантове розуміння суті і ролі релігії та віри в Бога. Часто стверджується, що Кант був загалом байдужим до проблем віри й релігії і приділяв їм лише формальну, маргінальну увагу. Це, звичайно, неадекватне уявлення, яке спростовується ретельним аналізом першоджерел Кантової філософії релігії. Крім того, ідеї Канта щодо ціннісної трансформації духу віри могли б стати у пригоді і самим богословам та ідеологам релігійних організацій, які неминуче покликані шукати дієвих механізмів подолання морального занепаду у власне релігійному середовищі. Для того ж, щоб викликати живий інтерес віруючих до філософських основ Кантового вчення про віру необхідно обґрунтувати його особисту небайдужість до релігійно-сотеріологічної проблематики. Таке обґрунтування не може бути довільним, а повинне спиратися на ретельне, незаангажоване вивчення спадщини філософа.
Адже справді, проблеми, які підіймалися Кантом, зокрема, питання буття Бога, співвідношення моральної і релігійної свідомості, мета та істинне призначення діяльності церкви як релігійної організації віруючих – це такі проблеми, що є доволі актуальними в умовах сьогодення, адже людство перебуває в пошуку шляхів оновлення гуманізму та подолання диспропорції між темпами технологічного розвитку цивілізації і певною кризою у сфері духовного самовдосконалення людини, її культурного та ціннісного розвитку. Релігійність, ґрунтована на пріоритеті культу й обрядовості над моральністю, нерідко стає чинником привнесення в життя і стосунки нетолерантності, фанатизму, нетерпимості в умовах комунікації та співжиття носіїв неоднакових доктринальних настанов. На противагу цьому, актуалізація спільності загальнолюдського етичного ядра релігій сприяє зближенню та інтегративним тенденціям у міжрелігійній комунікації. А тому досить важливо нині використовувати все те цінне у спадщині світоглядної думки, що сприяє гуманізації релігійності через актуалізацію її дієвого морального начала, зокрема – теоретичний досвід Кантового аналізу богошукань через етичну рефлексію.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича і є частиною комплексної науково-дослідної теми кафедри релігієзнавства та теології «Феномен релігійного життя: ретроспектива та реалії» (номер державної реєстрації 0110U000191).
Мета дослідження: на основі комплексного аналізу становлення й історичної трансформації вчення І.Канта про Бога, релігію й церкву виявити іманентну єдність етичної та релігійно-сотеріологічної інтенцій цього вчення, а також толерантизуючий характер і соціально значущий потенціал його ідей щодо механізмів ціннісного реформування релігійного співжиття та комунікації.
Реалізація поставленої мети передбачає такі завдання:
1) з’ясувати провідні напрями аналізу проблеми ціннісного потенціалу релігії у філософсько-релігієзнавчому дискурсі Канта;
2) розробити концептуально-методологічний інструментарій дослідження в руслі синтезу конструктивних постулатів Кантової системи і актуальних принципів методології релігієзнавства;
3) проаналізувати засади інтерпретації релігії як світогляду в новочасній філософії як ідейно-історичного підґрунтя для становлення Кантового дискурсу;
4) виявити загальнофілософський контекст Кантових настанов щодо релігії (аналіз його критики як раціональної теології, так і вузько конфесійних форм церковної ідеології);
5) обґрунтувати єдність антропологічних і сотеріологічних мотивацій етикотеології Канта, виявити її методологічний та виховний потенціал;
6) проаналізувати евристично дієві аспекти вчення Канта про церкву та релігію, які б сприяли оптимізації морально-соціального служіння церков;
7) експлікувати рецептивність ідей та принципів етикотеології у післяпросвітницькій філософсько-релігійній думці.
8) визначити тенденції її явного чи неявного впливу на течії та аксіо-методологічний ресурс сучасної філософії релігії.
Об’єктом дослідження є система теоретико-аксіологічних уявлень Канта про феномен релігії.
Предметом дослідження є логіка становлення та шляхи історичних рецепцій вчення Канта про релігію та віру в Бога.
Стан опрацювання проблеми. Філософська концепція Канта за життя філософа викликала значний резонанс і спричинила дискусії впродовж останнього десятиріччя його життя. Але його опоненти і прибічники менше приділяли безпосередньої, предметної уваги тій частині кантівської філософії, яка стосується вчення про релігію і церкву, обмежуючись здебільшого аналізом висновків з гносеології і логіки Канта. Дослідницька увага зосереджувалася і на етичній проблематиці, актуалізуючи вчення про категоричний імператив, поняття обов’язку, щастя, при цьому досить побічно згадуючи питання буття Бога і релігії, а то й взагалі оминаючи їх. З одного боку, це призвело до впливу аксіологічної доктрини Канта на подальшу ходу філософського процесу, а з іншого – дослідники рідко розуміли логіку філософсько-релігієзнавчого вчення і підстави звернення Канта до проблеми віри у критичній філософії, цілісніть його аксіологічної доктрини, взаємодоповнюваність всіх її елементів, що, власне, і стало мотивом підготовки цього дисертаційного дослідження.
Очевидно, що вітчизняна і зарубіжна історико-філософська думка зробила значний внесок у дослідження філософії Канта. Проте залишається ряд нез\'ясованих питань, що дає можливість продовжити дослідження вчення філософа щодо феномена релігії та церкви, намагаючись дати по можливості комплексне висвітлення явища етикотеології, співвідношення логічного та смисложиттєво-ціннісного в кантівських настановах стосовно релігії, а також на нових дослідницьких засадах звернутися до проблеми тлумачення природи віри в історії релігізнавчо-філософської думки.
Джерельною базою пропонованого дослідження є філософські твори І. Канта, як докритичного, так і критичного та пізнього періоду [74-75; 78- 81]. Окремо необхідно відзначити використання тексту фундаментального твору з філософії релігії Канта «Релігія в межах самого лише розуму» [82], де розкривається суть релігійно-філософських поглядів Канта на специфіку класифікації модальностей віри. Безперечно, дослідницька опора здійснювалася також на «Критику чистого розуму» [77], в межах якої філософ розкриває специфіку співвідношення віри та розуму і здійснює аналіз основних способів раціонального обґрунтування буття Бога, і «Критику практичного розуму» [76] – основний твір філософа з питань етики, в якому Кант і формулює категоричний імператив – універсальну формулу доброчесної поведінки.
Окрім творів-джерел власне Канта, у дослідженні використовувалися й інші першоджерельні твори, а саме: праці середньовічних та новочасних філософів, у дискусію з якими вступав Кант – Григорія Богослова [148], Томаса Аквінського [2], Ансельма Кентерберійського [5], Р. Декарта [54], Б. Паскаля [128], Б. Спінози [157], Д. Юма [190] та багатьох інших, а також філософів, у працях яких можна знайти рецепції ідей Канта щодо питань релігії та Бога, зокрема – Ф. Шлейєрмахера [185], С. К\'єркегора [195], Ф. Ніцше [118; 119], Б. Рассела [143-145], Ж.-П. Сартра [147], Е. Фромма [172; 173], М. Хайдеггера [176], К. Ясперса [192], Р. Отто [126] та ін.
До критики філософсько-релігієзнавчої доктрини Канта вдавалися представники російської релігійної філософії та української «філософії серця» – М. Бердяєв [15; 16], С. Булгаков [29], О. Введенський [31; 32], О. Лубкін [99], В. Соловйов [152-154], С. Франк [168-170], Л. Шестов [180; 181] та П. Юркевич [191].
Серед інших дослідників кантівської філософії слід назвати сучасних західних філософів релігії, які займаються релігієзнавчою спадщиною Канта, а саме: А. Вуда [36; 205; 206], Ю. Габермаса [175], С. Палмквіста [198-202], В. Гьосле [53], Н. Джейкобса [194] і багатьох інших, що виступають альтернативними дослідженнями щодо традиційно-богословського тлумачення Канта як «руйнівника» підвалин релігійного феномена.
Конструктивним з методологічної точки зору є дослідження філософії релігії Канта німецьким богословом Д. Келлером [196], що у власній дисертаційній роботі намагається дати витлумачення поняття вищого Блага у Канта, висвітливши богословський аспект розгляду цієї проблеми.
Детальному аналізу аксіологічної доктрини Канта присвячена праця Е. Кассірера [83], в якій аналізується як онтологія, гносеологія Канта, так і його вчення про Бога у зв’язку із загальнофілософськими поглядами філософа.
Значної уваги заслуговує дослідження основ аксіологічної доктрини Канта, у першу чергу її етичного спрямування в працях радянських і сучасних російських авторів, серед яких слід загадати А. Гулигу [48], А. Гусейнова [49-51], Л. Каліннікова [67-70], О. Круглова [90; 91; 197], Т. Ойзермана [123-125], А. Пекуровську [129], О. Судакова [160; 161] та багатьох інших.
Серед українських дослідників провідним «кантознавцем» саме в питаннях вчення про релігію вважаємо М. Мінакова: його статті [109; 110; 112; 113] та монографічна розвідка [111] послугували нашому дослідженню значним теоретичним орієнтиром. Окрім М. Мінакова, кантівська філософія зачепила дослідницький інтерес й інших українських дослідників – О. Бродецького [18-26], М. Булатова [28], Т. Добка [57], В. Ларіонову [95], Д. Сепетія [149], М. Тура [166], Б. Шалагінова [178], В. Шинкарука [183], які зосередили свою увагу на загальнофілософській основі аксіологічної доктрини мислителя.
Методологічною основою дослідження є передусім історико-філософський та історико-науковий підходи, які дозволили виявити логіку становлення і подальшого розвитку дослідження самого змісту феномена релігії в її ціннісному та практичному значенні. У цьому плані важливу роль відіграла методологія академічного релігієзнавства, дозволивши адекватно витлумачити смисл і значення конкретних досліджень релігійних явищ у творах різноманітних мислителів і дослідників, а саме: генетичний, структурно-функціональний, типологічний, каузальний та філософсько-логічний (чи історико-логічний) методи. Генетичний метод дозволив експлікувати конкретні ідейно-історичні передумови концепції релігії Канта; типологічний – виявити методологічну «нішу» його вчення про релігію в системі альтернативних концепцій; каузальний – спрямував на з’ясування системи причиново-наслідкових зв’язків зародження, формування й трансформації Кантової філософії релігії; філософсько-логічний – зорієнтував на єдність філософсько-методологічних і релігієзнавчо-прикладних результатів дослідження; герменевтичний – сприяв адекватнішому витлумаченню актуального особистісного та соціокультурного значення смисложиттєвих ідей Канта, виявленню їх надісторичної цінності.
Дослідження базується на принципах об’єктивності, толерантності та антропологічному й культурологічному принципах. Важливо було врахувати можливості ідейної синергії методологічних підходів різних течій і напрямів на засадах гуманістичної та персоналістичної зорієнтованості вчення про релігію.
Наукова новизна полягає в комплексності аналізу не тільки філософського та релігієзнавчого аспектів власне філософії релігії Канта, а й системи логіко-історичних трансформацій його релігієзнавчо-філософської спадщини, внутрішньої логіки цього процесу, а також у відході від традиційного тлумачення Кантової етики як цілком раціоналістичної: доведення наявності в етикотеології потужних ірраціоналістичних тенденцій, що вплинули на ірраціоналістичну філософсько-антропологічну методологію післяпросвітницької доби; обґрунтуванні потенціалу філософсько-релігієзнавчих висновків Канта щодо толерантизації, міжцерковного та міжсвітоглядного діалогу, ціннісного реформування діяльності конфесій.
У процесі дослідження було отримано результати, які містять елементи наукової новизни і виносяться на захист:
1. Систематизовано та класифіковано провідні тенденції наукового аналізу питання щодо місця уявлень про релігію в системі аксіологічних ідей Канта; розмежовано більш досліджені аспекти Кантової аксіології (такі, як етика), і ті, увага яким приділялася мало (релігієзнавчі ідеї). Встановлено, що теоретично адекватні висновки щодо бачення Кантом питань релігії, Бога та церкви можливі саме при комплексному теоретико-методологічному аналізі його вчення.
2. Синтезовано методологічний інструментарій дослідження на ґрунті поєднання загальнонаукових, філософських та академічно-релігієзнавчих методів і принципів й обґрунтовано внутрішню єдність трьох концептуальних ліній аналізу Кантового вчення про релігію – 1) співвідношення віри і знання; 2) зв’язок релігії та етики; 3) потенціал толерантизації й солідаризації міжцерковних і міжособистісних взаємин.
3. Обґрунтовано, всупереч поширеним оцінкам, безпідставність характеристики вчення Канта про Бога як деїстичного (на відміну від класично раціоналістичних дискурсів Нового часу), а його етики – як автономної й сотеріологічно нейтральної. Виявлено Кантову переконаність в органічному внутрішньому, нерозривному зв\'язку між етичними і сотеріологічними настановами людини.
4. Розкрито механізм кантівської критики раціональної теології та спроб науковими засобами довести істинність існування Бога. Виявлено, що, вдавшись до спростування «доказів» буття Бога, Кант не мав на меті підірвати авторитет віри, а тільки вказав на надраціональний характер релігійних істин, укорінивши їх у глибинах особистісно-екзистенційного досвіду морального вибору.
5. Доведено, що кантівська аксіологічна концепція є чітко антропологічно спрямованою, дає потужні орієнтири для практичної гуманізації особистісного й соціального життя, а також у своїх основах містить синергетично пов’язаний з людиномірним підґрунтям сотеріологічний смисл.
6. Узагальнено кореляцію морально-ціннісних і доктринальних (конфесійних) елементів змісту й функціональності віри; обґрунтовано, що Кант вдається до критики традиційної історичної релігійності, не заперечуючи важливість віри та релігії, а наголошуючи на нагальній потребі очищення її від надмірної обрядовості й ритуалізму та наданні першорядної цінності її внутрішньому змісту, який криється в моральних настановах та утвердженні через їх втілення людської гідності. Встановлено, що Кант, всупереч поширеним стереотипним уявленням, не заявляє про «непотрібність» інституту церкви, а тільки вказує на очевидну потребу ціннісно реформувати його відповідно до вимог моральної релігійності. Обґрунтовано, що такі настанови, сприяючи оптимізації служіння традиційних церков, є ще й потужним толерантизуючим фактором, який здатен активізувати дієвий діалог представників різних світоглядних традицій і містить потенціал солідаризації як віруючих, так і носіїв безрелігійних переконань.
7. На ґрунті виявлення істотного впливу Кантового вчення про релігію на післяпросвітницький дискурс щодо віри та Бога вказано на його приналежність до провісників тенденцій післяпроствіницького ірраціоналізму, а отже, заперечено стереотип про суцільний раціоналізм Кантових ідей.
8. Встановлено, що концепція релігії Канта і на сучасному етапі є дієвим джерелом методологічних імпульсів розвитку релігієзнавчої науки, зокрема філософії релігії, даючи орієнтири збалансування доктринальних, етико-ціннісних і практично-комунікативних аспектів релігійності.
Теоретичне та практичне значення отриманих результатів.
Досліджені в дисертації антропологічно-ціннісні параметри і методологічний потенціал феномена релігії в контексті філософії релігії Канта дозволяють ефективно розв’язувати проблеми, які стосуються толерантизації суспільних відносин, актуалізації притаманних людині здатностей самовдосконалення та духовно-практичної солідаризації з іншими людьми, ціннісної інтеграції віруючих. Ця концепція націлена на витворення толерантного і морального релігійного середовища, що зуміло б ціннісно об’єднати всіх віруючих людей. І байдуже, в межах якої релігійної організації вони себе ідентифікують, основне, щоб головною метою діяльності їх громади було моральне виховання своїх прибічників. Саме настанова на доброчесне життя як єдиний істинний спосіб служіння Богові та утвердження його благої волі може об’єднати конфліктуючі релігійні організації чи протилежні типи світоглядного самовизначення. Звичайно, що таке об’єднання не обов’язково існуватиме юридично, по формі, але основне, щоб людство змогло витворити таке об’єднання по змісту, глибинно.
Результати дисертаційного дослідження можуть успішно використовуватись у навчальному процесі, в тому числі й у підготовці та викладанні цілої низки нормативних курсів і спецкурсів, загальних і спеціальних соціально-гуманітарних дисциплін, у тому числі й таких, як історія філософії, філософія релігії, етика, богословське релігієзнавство, психологія релігії, наука і релігія, а також у процесі підготовки аспірантів і здобувачів філософських спеціальностей.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, методологічні висновки і рекомендації, викладені в дисертації, обговорювалися на теоретичних семінарах і засіданнях кафедри релігієзнавства та теології Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Їх апробовано на наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції «Філософія гуманітарного знання: соціокультурні виміри» (Чернівці, 2007), Наукової конференції «Шевченківська весна» (Київ, 2008), Міжнародній науковій конференції «Філософія гуманітарного знання: раціональність і духовність» (Чернівці, 2008), Міжнародній науково-практичній конференції молодих науковців «Світоглядно-ціннісне самовизначення людини: науково-пізнавальні та життєво-практичні виміри» (Чернівці, 2008), Міжнародній науковій конференції «Простір гуманітарної комунікації» (Київ, 2009), ІІІ Міжнародній конференції молодих науковців «Світоглядно-ціннісне самовизначення людини і професійні орієнтири гуманітарія» (Чернівці, 2010), Міжнародній науковій конференції «Гуманітарно-наукове знання: становлення парадигми» (Чернівці, 2011), ХХХІ Міжнарод¬ній науково-практичній конференції «Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості» (Донецьк, 2012).
Результати дисертаційного дослідження висвітлено у п’яти одноосібних та одній у співавторстві (доробок автора 50%) наукових публікаціях у фахових виданнях.
Структура та обсяг роботи. Мета дослідження, головні завдання та методологічні засади визначили структуру дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів (восьми підрозділів) і висновків; загальний обсяг – 174 сторінки основного тексту. Список використаної літератури включає 206 пунктів.

Список литературы

ВИСНОВКИ
На основі комплексного дослідження феномена релігії в системі аксіологічних ідей І. Канта можна підсумувати основні результати роботи у низці висновків.
Як свідчить проведене дослідження, кантівське тлумачення феномена релігії є теоретично ґрунтовним та функціонально конструктивним у розв’язанні багатьох світоглядних питань, оскільки воно апелює до глибинної внутрішньої закоріненості релігійних почуттів у людській свободі, гідності, плеканні людиною сотеріологічних сподівань. Аксіологічна концепція Канта іманентно мотивує рефлексію над екзистенцією людини, граничними вимірами людського життя з огляду на поняття моральності, Бога та власної особистісної самоіндентифікації як гідної особистості; з’ясування їх зумовленості і синергії; накреслення шляхів досягнення конкретних практично-ціннісних результатів у справі ціннісної оптимізації релігійної і міжрелігійної комунікації. В межах дисертаційного дослідження виявлено, що ця концепція містить потужний ціннісний потенціал, етичне ядро, яке може сприяти ціннісній трансформації сучасного релігійного життя, його церковно-інституційних аспектів і розвитку духовності сучасного людства з огляду на низку недооцінених попередніми дослідниками, але надзвичайно важливих, евристично продуктивних та дієвих аспектів:
1. З огляду на проведений аналіз можемо констатувати надісторичність аксіологічної концепції Канта, що сягає корінням у філософсько-релігієзнавчі вчення попередніх епох та, у свою чергу, мотивує подальші дослідження. Простежується чітка ґенеза і теоретико-методологічна еволюція розгляду проблеми сутності та ролі феномена релігії впродовж усього післякантівського філософського дискурсу. Те, що людська гідність, моральне вдосконалення розглядається незаперечною цінністю, яка вивершується в релігійній практиці, очищеній від забобонності й ритуалізму, – на цьому сходяться більшість філософсько-релігійних вчень, що розгорнулися в післяпросвітницькій та сучасній філософській думці. Все це, на нашу думку, заслуга того методологічного багажу, який запропоновано Кантом в його концепції релігії. Осмислення ціннісного потенціалу релігії на основі Кантової аксіологічної доктрини посідає важливе місце в науковому дискурсі. Ця проблема була і є актуальною, а тому осмислювалася та аналізувалася великою кількістю дослідників, часто приналежних до полярних світоглядних позицій, науково-філософських шкіл. Надісторичність Кантової етикотеології, як свідчить зміст дисертаційної роботи, підтверджується фактом звернення до неї в різні, часто у світоглядно-ціннісному, ідеолого-політичному вимірі протилежні епохи. Значний резонанс у динаміці розвитку етичної науки справила безпосередньо етична концепція Канта, що пояснюється її теоретичною повнотою та антропологічною спрямованістю, зверненням до проблеми людини серед людей та людини перед лицем власного сумління. Популяризації етики Канта як «автономної» в радянському та, нерідко, пострадянському науковому дискурсі сприяла антирелігійна ідеологія, зорієнтована на марксизм. А втім, показовим є сам факт, що і така ідеолого-методологічна система віддавала належне Кантовому доробку та його теоретичному потенціалові. Зважаючи на надісторичність морально-релігійної системи Канта і певні прогалини у вивченні безпосередньо феномена релігії в наукових дослідженнях, важливим є те, що першочергова зосередженість на ньому, його філософському та життєво-практичному тлумаченні дає можливість побудови стратегії перспектив впровадження ціннісно-конструктивних результатів аналізу концепції кенігсберзького філософа в практику життя людини сьогодення, в «політику» реформування обрядових норм традиційних церков. Нерозривний зв\'язок кантівських етичних ідей і концепції трансценденталізму з вченням про Бога та релігію, їх синергія сприяють конкретним теоретичним висновкам, які можуть бути дороговказом для практичних дій на шляху власного вдосконалення людства та реформування історично-церковного апарату.
2. У межах проведеного дослідження простежується прорелігійне спрямування аксіологічної концепції Канта, яка аж ніяк не була покликана заперечити життєву значущість віри в Бога та сотеріологічні перспективи, а мала на меті вивищення їх гуманістичного потенціалу через визнання й обґрунтування першорядного значення їх етичного та персоналістичного ядра. Вчення про релігію є важливою складовою усієї аксіологічної концепції. Незважаючи на те, що Кант виводить поняття Бога із поняття моралі, такий підхід не принижує й не применшує значущість релігійних почуттів, а, навпаки, підносить їх на інший – духовно-ціннісний, а не тільки обрядово-прикладний рівень. Комплексне поєднання результатів загальнофілософського аналізу Кантової філософії релігії з виявленням можливостей їх практичного застосування вказує на конкретні орієнтири оптимізації релігійної комунікації, міжрелігійних взаємин, подолання доволі істотно відчутної дихотомії між декларованими високими церковними принципами і практикою життя окремих віруючих та навіть священнослужителів, яка і нині ще далека від справжньої моральності.
Прорелігійний характер аксіологічної доктрини Канта підтверджує її раціонально-ірраціональну сутність на противагу поширеному тлумаченню її як всуціль раціоналістичної. Останнє мало місце в радянській та пострадянській філософській традиції, але, в чому ми переконалися в ході дослідження, не підтверджується конкретними особливостями філософського спадку Канта. Віддаючи належне важливості пізнавальних можливостей розуму, філософ пов’язує справи релігії та релігійності з ірраціональними поняттями моралі, віри та сподівання щастя. Примат практичного розуму, на ґрунті якого й здійснюється Кантів аналіз релігії та обґрунтування буття Бога, свідчить про визнання Кантом ірраціональної сфери життєвого самовизначення людини, де панує не неминучість природи, а настанови індивідуального вибору й відповідальності, де ціннісний образ космосу сумірний з екзистенційним проектом особистості (її вчинками).
Релігієзнавча наука, використовуючи основні методи та принципи дослідження, викристалізовує з аксіологічної системи Канта ті аспекти, що стануть дієвими для вдосконалення її практичного русла. А тому, як ми можемо зробити висновок, врахування евристичного значення міждисциплінарних зв’язків релігієзнавства із загальнофілософською теорією, етикою, соціологією, культурологією уможливлює реалізацію методологічних стратегій та надає її результатам експертного потенціалу, що в перспективі може виявитися у динамічній взаємодії релігієзнавчо-філософської теорії і практики оновлення та ціннісного вдосконалення форм релігійного життя сучасного соціуму.
3. Здійснений аналіз свідчить, що філософсько-релігієзнавча концепція Канта певною мірою є рецептивним, проте оригінальним і методологічно самобутнім вченням. Праці, в яких вказується на незакінченість, суперечливість філософської системи кенігсберзького мислителя, на наше переконання, не враховують того факту, що в межах своїх етико-філософських рефлексій, у власній аксіологічній доктрині Кант дав відповіді на питання, поставлені його попередниками, залишивши певні перспективні завдання прийдешнім поколінням, що свідчить про приналежність його методології до відкритої, динамічної раціональності. Очевидно, що накреслена в концепціях провідних філософів новочасної доби раціоналістична тенденція аналізу релігійних явищ ставала передумовою Кантових рефлексій над релігією. Та чітко прослідковується не лише успадкування Кантом певних принципів його попередників, а і його критична реакція на деякі з них. Так, кантівська аксіологічна доктрина постає у формі гострої критики раціональної теології та містичної метафізики, критики багатьох попередніх філософських систем та існуючих релігійних конфесій. І все ж без їх концептуального ядра неможливою була б реалізація кантівського перевороту у філософській думці та уявленнях про віру й релігію. Кант розбудовував власну аксіологічну систему та її релігієзнавчий контекст, відштовхуючись від того, що він вважав недосконалим у концепціях попередників. У дискусіях з їхніми твердженнями витворюється каркас етикотеології. Надзвичайна актуальність його міркувань для утвердження в сучасному світі істин моральності, відповідальності за вчинки перед власним сумлінням, людством і природним світом, в якому живемо і який теж потерпає від падіння моральності та духовності людини сьогодення, накреслила шляхи і завдання як для сучасних наукових розробок, так і для практики життя окремої особистості. За результатами дослідження можна твердити, що в дискурсивному плані щодо новочасних філософських ідей, відповідаючи на світоглядні питання, кантівська аксіологічна доктрина ставить нові питання та завдання, що якраз є свідченням її цілісності, адже вона не замикається сама на собі, а створює можливість осягнення нових перспектив, нових світоглядно-ціннісних горизонтів. Хоч джерелами Кантової етикотеології і є гуманістичні, людиностверджувальні морально-етичні доктрини минулого, і передусім епохи Нового Часу та Просвітництва, сам він вніс у скарбницю філософських уявлень про мораль і моральність низку принципово нових ідей, які дають підстави вважати, що в особі Канта людство зробило великий крок вперед на шляху морального самоусвідомлення, а сама його концепція через таку резонансність стає не тільки самобутнім і оригінальним філософським напрямом, але й до певної міри революційним поворотом у розвитку філософського мислення.
4. Кантова аксіологічна доктрина є своєрідним виявом Богошукання. Адже критика існуючих «доказів» буття Бога була покликана не заперечити існування Бога, як видається деяким дослідникам його філософії, а тільки вивести таку рефлексію на інший вимір, де б уможливилась прийнятність такого аргументування для людства, яке, починаючи з епохи Нового Часу, постійно стикається все з новими і новими духовними викликами та випробуваннями власного розуму, так і сили власного духу. Загальнофілософський контекст кантівської етикотеології, сягаючи своїми коренями в етику, все ж спрямований до теології. Кантів критичний аналіз недосконалостей суто логічного обґрунтування буття Бога відкривав перспективи пошуку іншої системи координат філософського утвердження буття Абсолюту у площині не теоретичного і не культовового, а морально-практичного (етикотеологічного) контексту. Такі настанови якнайповніше втілилися в його аксіологічній системі, яка покликана була допомогти людині віднайти відповіді на основні світоглядні питання та сотеріологічні сподівання. Кантівська критика «доказів» тому не нівелює сам акт богошукання, а тим паче існування Бога, а тільки вказує на те, що недосконалий розум суто теоретичними засобами не здатний осягнути його сутність. Сутність Трансцендентного осягається тільки у сфері людського духу, утвердженої, стійкої людської гідності, що реалізується через екзистенційно-практичну вірність обов’язку доброчесності.
5. Висвітливши основні положення етикотеології, можна твердити, що аксіологічна система Канта має чіткий антропологічний контекст та сотеріологічне підґрунтя. Кант проголошує примат практичного розуму в царині життєво-ціннісного самовизначення людини у світі. Основою практичного розуму в концепції етикотеології визнається моральна свідомість. Постулюючи автономність справжньої моральності, її первинність щодо інших – позаморальних – ціннісних мотивацій, Кант водночас вбачає абсолютне вивершення суми індивідуальних моральних зусиль окремих особистостей в ідеалі загального блага та блаженства, яке не є емпірично даним, але очікується в прийдешній перспективі потойбічного життя тією мірою, якою істинно моральні люди вірять в осмисленість власної моральної поведінки. А тому очевидно, що ідея Бога в системі Канта постає як моральна саморефлексія людини, а не як результат Одкровення чи раціональна категорія.
Кантове тлумачення феномена релігії, утверджуючи життєву автономність моральної свідомості, вказуючи на відносну самодостатність моральних цінностей, все ж, на нашу думку, не нівелює тісного зв’язку моральності із сотеріологією.
Кантова етикотеологія в силу апеляції до ідей свободи та формулювання категоричного імперативу, як ми переконалися з проведеного аналізу, має тісний глибинний смисловий зв’язок з християнським вченням, в основі якого лежить уявлення про любов до ближнього як засадничий орієнтир життєвого самовизначення людини. Заклик Канта зважати на те, чи може той чи інший наш вчинок або намір бути взірцем для загального законодавства, свідчить про утвердження ідеї загальної рівності людей, заперечує практику подвійних стандартів у стосунках між ними. Попри певну (позірну) формальність, цей критерій залишається безальтернативним «компасом» для нашого сумління. А саме сумління в цьому контексті підноситься до рангу «проекції» Божої волі всередині нас. Це цілком узгоджується з християнською тезою про людину як «образ і подобу» Бога.
Основним пріоритетом Кантової аксіологічної доктрини є поведінка людини, її вчинки. Вона вказує на те, що моральна свідомість має вивищуватися за своїм антропологічним значенням над розумом теоретичним. У межах Кантових ідей та настанов першорядне місце посідають проблеми свободи, гідності й смислу життя особистості, що є свідченням їх антропомірності. В аксіологічній концепції, що є надзвичайно важливим, як ми вважаємо, її аспектом, саме особистість є альфою і омегою культури, в основі якої лежить свобода як здатність людини свідомо підпорядковувати власне життя інтересам і потребам інших, високим ідеалам загальнолюдських уявлень про обов’язок, совість, честь, благо. Тож антропологізм Кантового підґрунтя вчення про релігію вивершується персоналізмом.
6. Важливим висновком з дисертаційного дослідження є те, що у тлумаченні феномена релігії в межах аксіологічної системи Канта закладено потужний толерантизуючий фактор. Попри те, що вона постає до певної міри модифікативною, тобто розділяє, протиставляючи по своїй суті різні форми релігійності, вона все ж має на меті не протистояння різних релігійних систем, а їх об’єднання на спільній ціннісній основі служіння Богові через доброчесність.
Філософія релігії Канта, представлена його етикотеологією та вченням про модальності віри, утвердивши примат морально-аксіологічних, ідейно-смислових аспектів релігійності над її конкретно конфесійними, ритуально-обрядовими вимірами, задала методологічно значущу «систему координат» філософського осмислення релігії, виявлення її людинотворчого осердя та гуманістичного потенціалу. Концепція Всезагальної церкви Канта, висуваючи провідною ідею, що може й повинна об’єднувати всіх людей, які співвідносять своє життя з додержанням ідеалів Божої волі, – ідею морального способу життя як служіння Богу, вказуючи, що є одна тільки істинна релігія, хоча можуть бути різні види віри, має потенціал толерантизації релігійних відноси. Кантом пропонується сповідання при різноманітності форм єдиної по суті релігії – віри в існування Божественної сутності, яка в першу чергу є моральною істотою та служіння їй шляхом доброчесної поведінки.
7. Цінним для сучасної гуманітарної науки є те, що аксіологічна система Канта є парадигмально визначальною для всіх подальших філософсько-релігієзнавчих розробок, які витворювалися чи на основі, чи в дискусії з її теоретико-концептуальним ядром. Концептуальна глибина, методологічне новаторство, гуманістичний потенціал, який простежується в Кантовій концепції релігії та релігійності, визначили її потужний вплив на подальший історичний розвиток філософсько-релігієзнавчої думки. Кантівське тлумачення феномена релігії, як ми вважаємо, зазнало значної рецептивності як у філософських системах, так і практиці конкретних релігійних громад. Зазнаючи рецепцій в межах післяпросвітницького ірраціоналізму, доктрина релігійної віри Канта надихала його речників своїм антропологізмом і приматом практичного розуму над теоретичним. Водночас, якщо в Канта релігійна людина – це передусім суворий прихильник загальнозначущості морального обов’язку, то в ірраціоналістів актуалізується позарозумова стихія духу як головне осердя віри. У парадоксальний спосіб кантівські ідеї знаходили і знаходять відгуки у концепціях світоглядно і методологічно альтернативних філософських системах: атеїстичному екзистенціалізмі, позитивізмі, ірраціоналістичній філософії, релігійній філософії та й навіть богослов’ї. А тому, на нашу думку, запропонована Кантом концепція, хоч і не є «панацеєю», але містить у собі таку евристично потужну методологічну базу, яку при адекватному впровадженні в реалії сучасного життя можна використати як орієнтир для реформування і способу життя окремої особистості, і певних пріоритетів у діяльності державних інститутів і, що першочергово важливо і назріло давно, певного «розмороження» закристалізованих канонів сучасних традиційних церков, які повинні реформуватися відповідно до запитів сучасної особистості. Кантова ідея про залученість у контекст істинної релігійності загальнолюдських імпульсів моральності спонукала багатьох послідовників з пильною увагою кристалізувати гуманістичне осердя цінностей у тих чи інших релігійних конфесіях, тим самим долаючи їх вузько обрядовий вимір.
8. Сучасна філософія релігії, як ми побачили в результаті дослідницької роботи, надзвичайно наснажується як теоретичним ресурсом філософії релігії Канта, що надає їй певної методологічної зорієнтованості, так і чисто прикладним, виховним її потенціалом, який закликає людство до солідаризації та спільного усвідомлення цінності моралі і зміни власного життя так, щоб воно могло стати свідченням того, що таке суспільство варте і сотеріологічної відплати. Аксіологічна доктрина Канта та тлумачення в її межах феномена релігії постали одним з важливих методологічних орієнтирів сучасної філософії релігії, який формує її каркас. Можемо констатувати і той факт, що якщо західна філософська думка досить комплексно опрацьовує філософсько-релігієзнавчий доробок Канта, нехай часто в досить оглядову ключі, але все ж актуалізуючи його настанови, то російська й українська філософія релігії вдається до такого аналізу досить фрагментарно. Але створення та діяльність кантівських товариств, кантознавчих студій, періодичних фахових видань з проблематики кантівської філософської системи до певної міри спрямовують розвиток філософських наук у «довколокантівській» методологічній, теоретичній та ціннісній орбіті. Ми переконані, що розробки в цьому контексті сприяють впровадженню в широкий науковий обіг основ кантівської теорії цінностей, бачення проблеми людини, віри в Бога, буття релігії в суспільстві і можливості вдосконалення всіх цих феноменів. У сучасній філософії релігії на основі рецептивності кантівських ідей щодо проблем віри в Бога та релігійності витворюється дві своєрідні течії аналізу цієї проблематики. Представники однієї із них сходяться на думці, що аксіологічна концепція Канта є етично опосередкована, а ідея Бога є «попущенням», певним кроком назад у витворенні цілісної концепції. Інші ж вважають, її релігійно опосередкованою, а надзвичайну увагу Канта в межах розгляду феномена релігії до питань та понять етики й моральності пов’язують з назрілою в час творення мислителем власної філософської системи і не розв’язаною повною мірою і в наш час проблемою реформи інституту церкви, ціннісної оптимізації служіння. Засобами етики Кант намагався очистити релігію від тих зайвих нашарувань, що часто відвертають від неї людину, яка перебуває в світоглядному пошуку, сприяють розділенню, розколу релігійних систем тощо.
Вплив кантівської аксіологічної доктрини на подальший розвиток філософії релігії відчутний у наш час, але для його справді дієвого і продуктивного впливу не тільки на науково-теоретичні розробки, а й практику життя належить залучати до ознайомлення з такими міркуваннями більш широкий загал, що б зробило можливим певний поступ на шляху до солідаризації людства, незважаючи на географічні, релігійні, політичні, соціальні й інші характеристики, які ніби розділяють соціум, – солідаризації через усвідомлення єдності всіх у власній моральності та людяності й гідності. Адже тільки такий шлях є єдино можливим, якщо людська цивілізація хоче продовжити своє існування як у матеріальному, так і духовному вимірах, намагається зберегти себе не тільки в тілесній, а й духовно-смислотворчій формі, примножуючи добро і доброчесність.
Безперечно, методологічний потенціал Кантового вчення про релігію є евристично цінним не лише в теоретичному й життєво-виховному аспектах, а здатен сприяти напрацюванню досконаліших, справді людинотворчих методик впровадження релігієзнавчо-етичного елемента у сферу освіти, визначення критеріїв і меж викладання таких предметів, як релігієзнавство, релігійна етика, етика віри, основи релігійної культури тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамов А.И. О русском кантианстве и неокантианстве в журнале «Логос» / А.И. Абрамов // Кант: pro et contra / [Сост. А.И. Абрамов, В.А. Жучков, предис. и коммент. В.А. Жучкова]. – Спб.: РХГИ, 2005. – С. 759-784.
2. Аквинский Томас. Сумма теологии [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://old.thirdmill.org/files/russian/23202~2_19_00_10-41-59_PM~SummaTheologia.doc.pdf
3. Аляєв Г. Категоричні максими Канта в дзеркалі російської релігійної філософії / Г. Аляєв // Практична філософія. – К.: Центр практичної філософії, 2001. – № 1(2). – С. 69-78.
4. Андреева И.С. Современные теологи и религиоведы о философии Канта / И.С. Андреева // Кантовский сборник: Сб. науч. тр. – Калининград: Калининградский у-тет, 1985. – Вып. 10. – С. 67-83.
5. Ансельм Кентерберийский. Прослогион [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nibiryukov.narod.ru/nb_russian/nbr_teaching/ nbr_teach_ library/nbr_library_classics/nbr_classics_anselm_proslogium.htm
6. Аристотель. Метафизика. Переводы. Комментарии. Толкования / Аристотель. / [Сост. и подготов. текста С.И. Еремеев]. – Спб.: Алетейя, К.: Эльга, 2002. – 832 с.
7. Асмус В.Ф. Иммануил Кант / В.Ф. Асмус. – М.: Наука, 1973. – 536 с.
8. Ахутин А.В. София и черт (Кант перед лицом русской религиозной метафизики) / А.В. Ахутин // Вопросы философии. – М.: Наука, 1990. – №1. – С. 51-69.
9. Балух В. Релігійні процеси як чинник формування духовності народу / В. Балух // Науковий вісник ЧНУ. Збірник наукових праць. Філософія. – Чернівці: Рута, 2003. – Вип. 163-164.– С. 11-12.
10. Балух В. Проблема філософії освіти / В. Балух // Науковий вісник ЧНУ. Збірник наукових праць. Філософія – Чернівці: Рута, 2003. – Вип. 148-149. – С. 64-66.
11. Беленький М.С. Спиноза о религии, боге и Библии / М.С. Беленький – М.: Мысль, 1977. – 120 с. (Акад. обществ, наук при ЦК КПСС. Ин-т науч. атеизма. – Серия: Из истории свободомыслия и атеизма).
12. Белов В.Н. За чистоту кантовского наследия / В.Н. Белов // Кантовский сборник. – Калининград: Балтийский федеральний ун-тет им. И. Канта, 2011. – Вып. 36. – С. 7-10.
13. Белый А.А. Кантовская цитата в пушкинском тексте / А.А. Белый // Вопросы литературы. – М.: Наука, 2004. – №3. – С. 59-80.
14. Бельский И.С. Вера как порождающее основание абсолютных ценностей в философии И. Канта и В. Виндельбанда / И.С. Бельский // Вестник Челябинского государственного университета. – Челябинск: Челябинский гос.ун-тет, 2007. – № 17. – С. 177-184.
15. Бердяев Н. Философия свободы. Смысл творчества / Н. Бердяев – М.: Правда, 1989. – 607 с. – (Из истории отечественной философской мысли).
16. Бердяев Н. Самопознание (Опыт философской автобиографии) / Н. Бердяев – М.: Юнис, 1991. – 336 с.
17. Біловол Г.В. Кант і проблема онтологічного аргументу / Г.В. Біловол // Магістеріум. Випуск 23. Історико-філософські студії. – К.: Національний університет «Києво-Могилянська академія», 2006. – С. 13-18.
18. Бродецький О. Два образи віри: Кант і Кіркегор / О. Бродецький // Людинознавчі студії. Збірник наукових праць ДДПУ. – Дрогобич: НВЦ «Каменяр», 2003. – С. 113-123.
19. Бродецький О. Проблема актуальності осмислення після просвітницького ірраціоналізму / О. Бродецький // Науковий вісник ЧНУ. Збірник наукових праць. Філософія. – Чернівці: Рута, 2004. – Вип. 198. – С. 26-31.
20. Бродецький О.Є. Виховний потенціал етикотеології Канта / О.Є. Бродецький // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Філософія. – Чернівці: Рута, 2003. – Вип. 148-149. – С. 120-125.
21. Бродецький О.Є. Смисложитєво-компенсаторні потенції релігійного світогляду та чинники його гуманізації //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 414-415. Філософія. – Чернівці: Рута, 2008. – С.155-159.
22. Бродецький О.Є. Етико-антропологічні та когнітивні виміри філософського осягнення релігії / О.Є. Бродецький // Релігія та Соціум. Міжнародний часопис. – Чернівці: Черн. нац. ун-тет, 2011. – № 1 (5). – С. 28-36.
23. Бродецький О.Є. Морально-ціннісний вимір раціональності у філософському обґрунтуванні буття Бога / О.Є. Бродецький // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Філософія. – Чернівці: Рута, 2007. – Вип. 350-351. – С. 191-194.
24. Бродецький О.Є. Проблема ірраціоналістичного просвітницького світогляду Нового часу / О.Є. Бродецький // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Філософія. – Чернівці: Золоті литаври, 2002. – Вип.130. – С. 32-35
25. Бродецький О.Є. Сотеріологічний смисл та антропологічна спрямованість етикотеології І. Канта / О.Є. Бродецький // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Філософія. – Чернівці: Рута, 2004. – Вип. 203-204. – С. 293-297.
26. Бродецький О.Є., Чорний І.П. Новочасний раціоналізм і післяпросвітницький ірраціоналізм / О.Є. Бродецький, І.П. Чорний / [Відпов. за вип. В.В. Огородник]. – Чернівці: Рута, 2003. – 88 с.
27. Бубер М. Затмение Бога / М. Бубер // Два образа веры / [Под ред.: П.С. Гуревича, С.Я. Левит, С.В. Лезова]. – М.: Республика, 1995. – С. 341-420.
28. Булатов М.А. Социальные и теоретические предпосылки формирования философии Канта / М.А. Булатов // Немецкая классическая философия. Часть І. Кант. Фихте. Шеллинг. – К.: Стилос, 2003. – 322 с.
29. Булгаков С. Свет невечерний. Созерцания и умозрения / С. Булгаков. – СПб.: Изд-во Олега Абышко, 2008. – 640 с. – (Библиотека христианской мысли. Исследования).
30. Вайнгартен П. Сходство и различия между научной и религиозной верой / П. Вайнгартен // Вопросы философии. – М.: Наука, 1996. – № 6. – С. 90-109.
31. Введенский А.И. Судьба веры в Бога в борьбе с атеизмом / А.И. Введенский // На переломе. Философские дискуссии 20-х годов: Философия и мировоззрение / [Сост. и автор вступ. статьи П.В. Алексеев]. – М.: Политиздат, 1990. – С. 335-352.
32. Введенский А.И. Философские очерки. Выпуск I. / А.И. Введенский – Спб.: Тип. «В.С. Балашев и Ко», 1901. – 223 с.
33. Виндельбанд В. Избранное: Дух и история / В. Виндельбанд; пер. с нем. – М.: Юрист, 1995. – 687 с. – (Лики культуры).
34. Вовк С. Мораль у контексті цілісності предметно-логічного смислу / С. Вовк // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Філософія. – Чернівці: Рута, 2007. – Вип. 346-347. – С. 97-103.
35. Вопросы теоретического наследия Иммануила Канта. (Сборник статей) / [Под ред. Д.М. Гринишина (отв.ред.) и Л.А. Калинников]. – Калининград: Кн.изд-во, 1975. – 192 с.
36. Вуд А. Кант о совести / А. Вуд // Кантовский сборник: Межвуз. темат. сб. науч. тр.; пер.с анг. В.А. Чалого. – Калининград: Изд-во РГУ им.И.Канта, 2006. – Вып.26. – С.110-132.
37. Гаєр М. Світ Канта: Біографія / М. Гаєр; пер. з нім. Л. Харченко. – К.: Юніверс, 2007. – 336 с. – (Життєписи).
38. Гайденко П.П. Прорыв к трансцендентному: Новая онтология XX века / П.П. Гайденко. – М.: Республика, 1997. – 495 с. – (Философия на пороге нового тысячелетия).
39. Гайденко П.П. Человек и история в экзистенциальной философии Карла Ясперса / П.П. Гайденко // Ясперс К. Смысл и назначение истории / [Ред.: Т.И. Ойзерман]. – М.: Политиздат, 1991. – С. 5-28.
40. Гайзман Г.И. Кант: дискуссия продолжается (о практической философии И. Канта в трёх томах) / Г.И. Гайзман // Ценности и смыслы. – М.: Изд. центр ин-та эффек. технол., 2011. –№ 2 (11). – С. 107-120.
41. Гасяк О.С. Наукова проблема та концептуальні уявлення про неї / О.С. Гасяк // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Філософія. – Чернівці: Рута, 2001. – Вип.101. – С. 16-19.
42. Гасяк О.С. Ціннісні потенції апорій, антиномій і парадоксів у науці / О.С. Гасяк // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Філософія. – Чернівці: Рута, 2005. – Вип. 264-265. – С. 54-58.
43. Гасяк О., Шкрібляк М. Релігія як невід’ємна компонента гуманізації освіти і виховання інтелектуальної та духовно зрілої особистості / О. Гасяк, М. Шкрібляк // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Філософія. – Чернівці: Рута, 2008. – Вип. 389-390. – С. 83-87.
44. Горфункель А.Х. Философия эпохи Возрождения / А. Х. Горфункель. – М.: Высш. школа, 1980. – 368 с.
45. Григорьева Г.Н. Проблема онтологического доказательства бытия Бога: Ансельм Кентерберийский и И. Кант / Г.Н. Григорьева // Вестник Южно-Уральского государственного университета. Серия: Социально-гуманитарные науки. – Челябинск: ЮУГУ, 2010. – Вып. 28. – С. 137-140.
46. Григорьян Б.Т. Карл Ясперс / Б.Т. Григорьян // Философы двадцатого века. Книга первая / [Общ. ред.: А.М. Руткевич, И.С. Вдовина]. – М.: Искусство XXI век, 2004. – 367 с.
47. Гумницкий Г.Н., Зеленцова М.Г. Мораль и религия с позиций разума / Г.Н. Гумницкий, М.Г. Зеленцова // Известия вузов. Серия «Гуманитарные науки», 2011. – №2 (4). – С. 299-306.
48. Гулига А.В. Кант / А.В. Гулига – Второе издание. – М.: Мол. гвардия, 1981. – 303 с. – (Жизнь замечательных людей).
49. Гусейнов А.А. Этика доброй воли / А.А. Гусейнов // Кант И. Лекции по этике. – М.: Республика, 2005. – С. 5-36.
50. Гусейнов А.А. К соотношению морали и религии / А.А. Гусейнов // Свобода совести и культура духовности (философско-этические, религиозные и культурные аспекты): Часть 2 / [Отв. ред.: М.Г. Писманик]. – Пермь: Пермский гос. ун-тет исскуств, 2011. – С. 103–112.
51. Гусейнов А.А. Негативный контекст категорического императива Канта / А.А. Гусейнов // Иммануил Кант: наследие и проект / [Под ред. Н.В. Мотрошиловой, В.С. Степина]. – М.: Канон+ Реабилитация, 2007. – С. 250–258.
52. Гусєв В.І. Р.Декарт про специфіку «метафізичного умогляду» / В.І. Гусєв // Вісник Київського національного університету. Серія: філософія, політологія, соціологія, психологія. – К.: Київський національний університет, 1993. – С. 40-45.
53. Гьосле В. Велич і межі практичної філософії Канта / В. Гьосле // Практична філософія в сучасному світі; пер. з нім., примітки та післямова А. Єрмоленка. – К.: Лібра, 2003. – С. 19-51.
54. Декарт Р. Метафізичні розмисли / Р. Декарт / Пер. з фр. З. Борисюк та О. Жупанського / [За ред. П. Соколовського]. – К.: Юніверс, 2000. – 304 с. – (Філософська думка).
55. Дерфлингер Б. Иисус в трактовке Канта / Б. Дерфлингер // Кантовский сборник: Межвуз. темат. сб. науч. тр.; пер.с нем. А.Н. Саликова. – Калининград: Балтийский федеральный университет имени И.Канта, 2010. – Вып. 31. – С. 15-23.
56. Длугач Т.Б. И. Кант: от ранних произведений к «Критике чистого разума» / Т. Б. Длугач ; отв. ред. акад. Т.И. Ойзерман ; [редкол.: Т.Б. Длугач и др.; рец. д-ра филос. наук: В.А. Карпушин др.]; Акад. наук СССР, Ин-т философии. – М.: Наука, 1990. – 133, [2] с.
57. Добко Т. Кант про щастя та його значення в практичному житті людини / Т. Добко // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Філософія. – Чернівці: Черн. нац. ун-тет, 2010. – Вип. 534-535. – С. 166-177.
58. Докаш В.І. Кінець світу: еволюція протестантської інтерпретації. / В.І. Докаш. – Київ-Чернівці: Книги – ХХІ, 2007. – 543 с.
59. Доморослий Валентин. Реформація та засади новоєвропейської ментальності / В. Доморослий // Релігія і суспільство: нові преференції. Матеріали міжнародної наукової конференції (м.Чернівці, 27-28 квітня 2006 р.). – Чернівці: Рута, 2006. – С. 117-120.
60. Екентайте Л. Категорический императив И. Канта в эпоху джаза / Л. Екентайте // Топос. – М.: Из.дом «Парад», 2004. – № 2 (9) – С. 32-40.
61. Залужна А.Є. Моральний імператив І. Канта та моральний потенціал кордоцентричної філософії П. Юркевича / А.Є. Залужна // Гуманітарний часопис. – Харків: Нац. аерокосмічний ун-тет ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут», 2009. – № 3. – С. 56-62.
62. Залужна А. Релігія як предмет філософського дослідження / А. Залужна // Українське релігієзнавство. – К.: ІФ НАН України, 2003. – Вип. 26. – С. 4-10.
63. Звенигородський В. Наука, віра та моральність у філософії Канта / В. Звенигородський // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Філософія. – Чернівці: Рута, 2005. – Вип. 264-265. – С. 107-112.
64. Зеньковский В. Апологетика. / В. Зеньковский – М.: Издательский Дом «Грааль», 2001. – 248 с. – (Христианская литература).
65. Иммануил Кант: наследие и проэкт / Рос. акад. наук, Ин-т философии ; [редкол.: В.С. Степин, Н.В. Мотрошилова (отв. ред.) и др.]. – М.: Канон+, 2007. – 623 с.
66. Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації. / Г. Йонас; пер. з нім. А.М. Єрмоленка – К.: Лібра, 2001. – 400 с.
67. Калинников Л.А. «Звездное небо» и моральный закон» – поэтическая тема с вариациями / Л.А. Калинников // Кантовский сборник: Межвуз. темат. сб. науч. тр. – Калининград: Изд-во РГУ им. И. Канта, 2006. – Вып. 26. – С. 23-49.
68. Калинников Л.А. И. Кант о специфике морали и ее роли в системе нравов / Л.А. Калинников // Кантовский сборник: Межвуз. темат. сб. науч. тр. – Калининград: Балтийский федеральный университет имени И.Канта, 2009. – Вып. 30. – С. 61-74.
69. Калинников Л.А. О нравственности трансцендентальной антропологи Канта, или о роли морали в природе человека / Л.А. Калинников // Кантовский сборник: Межвуз. темат. сб. науч. тр. – Калининград: Балтийский федеральный университет имени И.Канта, 2010. – Вып. 34. – С. 21-33.
70. Калинников Л.А. Понятия «вещь вообще» и «вещь в себе» и их роль в системе кантовского критицизма / Л.А. Калинников // Лучшие публикации «Кантовского сборника». 1975-2001. – 2-е изд., доп. / [Отв.ред. В.Ю. Курпаков, Л.А. Калинников]. – Калининград: Изд-во КГУ, 2003. – С. 54-65.
71. Каменский З.А. Философия Канта: современные исследования и дискуссии. / З.А. Каменский – М.: Ин-т философии АН СССР, 1983. – 123 с.
72. Камю А. Миф о Сизифе. Эссе об абсурде / А. Камю // Сумерки богов / [Сост. и общ. ред. А.А. Яковлева]; пер. А.М. Руткевича. – М.: Политиздат, 1990. – С. 222-319. – (Б-ка атеист. лит.)
73. Кант и кантианцы / [Отв. ред. А.С. Богомолов] – М.: Наука, 1978. – 358 с.
74. Кант И. Избранные письма / И. Кант // Трактаты и письма / [Ред.кол.: Б.М. Кедров, В.М. Богуславский, А.В. Гулыга и др.]; пер.с нем.: Н. Вальденберг, Т. Васильева, А. Гулыга и др. – М.: Наука, 1980. – С. 606-607. – (Памятники философской мысли).
75. Кант И. Исследование отчетливости принципов естественной теологии и морали / И. Кант // Собр. соч.: в 8 т. – М.: Чоро, 1994. – Т.2. – С. 160-190.
76. Кант И. Критика практического разума / И. Кант // Лекции по этике. – М.: Республика, 2005. – С.295-407.
77. Кант И. Критика чистого разума / И. Кант. – Симферополь: Реноме, 1998. – 464 с. – (Интеллектуальная библиотека).
78. Кант И. Лекции по этике / И. Кант // Лекции по этике. – М.: Республика, 2005. – С. 38-224.
79. Кант И. Основание метафизики нравов / И. Кант // Лекции по этике. – М.: Изд-во «Республика», 2005. – С. 224-282.
80. Кант И. Основы метафизики нравственности / И. Кант // Соч.: в 6 т. – М.: Мысль, 1965. – Т. 4 (1). – С. 219-310.
81. Кант И. Спор факультетов / И. Кант // Собр. соч.: в 8 т. – М.: Чоро, 1994. – Т.7. – С. 58-136.
82. Кант И. Религия в пределах только разума / И. Кант // Трактаты и письма / [Ред.кол.: Б.М. Кедров, В.М. Богуславский, А.В. Гулыга и др.]; пер.с нем.: Н. Вальденберг, Т. Васильева, А. Гулыга и др. – М.: Наука, 1980. – С. 78-278.
83. Кассирер Э. Жизнь и учение Канта / Э. Кассирер.; [С.Я. Левит (сост.)] – Спб.: Университетская книга, 1997. – 447 с. – (Книга света).
84. Кашин В.В. Иммануил Кант о Высшей Сущности / В.В. Кашин // Вестник ОГУ. – Оренбург: Изд-во ОГУ, 2004. – № 10. – С. 4-7.
85. Кимелев Ю.А. Философия религии. Систематический очерк / Ю.А. Кимелев / [Ред. совет: В.И. Бахмин, Я.М. Бергер, Е.Ю. Гениев и др.]. – М.: Nota Bene, 1998. – 424 с.
86. Кирильчук О.Ю. Проблема віри та розуму в київській духовно-академічній філософії (20-30-ті роки ХІХ століття) / О.Ю. Кирильчук // Наукові записки НаУКМА. Філософія та релігієзнавство. – К.: НаУКМА, 2001. – Том 19. – С. 65-69.
87. Климишин І.А. Вчені знаходять Бога / І.А. Климишин – Івано-Франківськ: Нова зоря, 2010. – 136 с.
88. Козьмук Я.Р. Антиномія істини і моралі в християнському вимірі / Я.Р. Козьмук // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Філософія. – Чернівці: Рута, 2001. – Вип. 101. – С. 72-75.
89. Крыштоп Л.Э. Понятие постулата в философии И. Канта / Л.Э. Крыштоп // Кантовский сборник. – Калининград: Балтийский федеральный университет им. Иммануила Канта, 2011. – Вып. 1 (35). – С. 24-36.
90. Круглов А.Н. Понятие трансцендентального