ДІДКІВСЬКИЙ АНАТОЛІЙ АНДРІЙОВИЧ ПРАВОСЛАВНА ЕТИКА : ГУМАНІСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТА ІСТОРИЧНІ ФОРМИ ЛЕГІТИМІЗАЦІЇ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
На правах рукопису
ДІДКІВСЬКИЙ АНАТОЛІЙ АНДРІЙОВИЧ
УДК : 271.2-426
ПРАВОСЛАВНА ЕТИКА : ГУМАНІСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ
ТА ІСТОРИЧНІ ФОРМИ ЛЕГІТИМІЗАЦІЇ
Спеціальність 09.00.11 – релігієзнавство
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Науковий керівник :
доктор філософських наук, професор
Шугаєва Людмила Михайлівна
Рівне – 2015

ЗМІСТ ВСТУП…………………………………………………………………....... 3
РОЗДІЛ 1. ПРАВОСЛАВНА ЕТИКА ЯК ПРЕДМЕТ РЕЛІГІЄЗНАВЧОГО АНАЛІЗУ ……………………………………….… 10
Висновки до розділу 1....…………………………………………..…….... 32
РОЗДІЛ 2. ЕВАНГЕЛЬСЬКА МОРАЛЬ ЯК ФУНДАМЕНТ ПРАВОСЛАВНОЇ ЕТИКИ………………………………………….......... 34
Висновки до розділу 2....…………………………………………..…….... 50
РОЗДІЛ 3. СЕРЕДНЬОВІЧНА ПРАВОСЛАВНА ЕТИКА ЧЕСНОТ….. 52
Висновки до розділу 3.……………………………………………………. 80
РОЗДІЛ 4. ПРАВОСЛАВНА МОРАЛЬНА ТЕОЛОГІЯ ЧАСІВ МОДЕРНУ ЯК РІЗНОВИД ДЕОНТОЛОГІЧНОЇ РЕЛІГІЙНОЇ ЕТИКИ... 83
Висновки до розділу 4…………………………………………………….. 125
РОЗДІЛ 5. БОРОТЬБА ГУМАНІСТИЧНИХ І ТОТАЛІТАРНИХ ТЕНДЕНЦІЙ У ПРАВОСЛАВНІЙ ЕТИЦІ ДОБИ ПОСТМОДЕРНУ…. 127
Висновки до розділу 5…………………………………………………….. 170
ВИСНОВКИ……………………………………………………………….. 173
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ………………. 184

ВСТУП
Актуальність дослідження. Україна має давні православні традиції духовності, які суттєво вплинули на формування та розвиток моральності українського народу. Сьогодні, в умовах численних світоглядних, економічних і політичних криз, в українському суспільстві відчувається нагальна потреба звернутися до потенціалу православної етики як одного з засобів подолання духовної кризи. Але при цьому гостро постає питання про межі можливого позитивного потенціалу православного етосу і православної етичної думки.
Чи здатна православна етика бути моральним підґрунтям формування соціально-економічних відносин між людьми у третьому тисячолітті? Чи правильними є розрахунки освітян на позитивний вплив предметів духовного морального спрямування взагалі і "Християнської етики в українській культурі", зокрема у справі морального виховання молодого покоління громадян України? Ці й багато інших запитань потребують відповіді та ґрунтовного теоретичного філософсько-релігієзнавчого аналізу системи православної етики, необхідність якого посилюється зважаючи на те, що православна етика багато в чому залишається "терра інкогніта" і для християнських богословів. За величезної кількості критичної літератури з католицької і протестантської етичних систем православна етика залишається малодослідженою.
Об’єктивний філософсько-релігієзнавчий аналіз православної етики – потреба часу також із практичної точки зору. Втрата ціннісних і моральних орієнтирів, притаманна транзитним посткомуністичним суспільствам, робить особливо важливими пошуки практичних альтернатив як "моральному кодексу" радянського суспільства, так і поведінковим принципам "дикого капіталізму",
4
що почали активно утверджуватися на пострадянських теренах з початку 90-х років минулого століття.
З’ясування гуманістичного та проєвропейського потенціалу православної етики актуалізується в умовах протистояння російському шовіністичному православному фундаменталізму під час сучасної суспільної та геополітичної кризи. Це надає проблематиці дисертаційного дослідження особливого значення в контексті пошуку етичних маркерів національної самосвідомості.
Актуальність та своєчасність вивчення потенціалу православної етики тісно співвідноситься з гострим дефіцитом філософських, релігієзнавчих та богословських досліджень у вітчизняному інтелектуальному дискурсі.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною комплексної науково-дослідної роботи кафедри філософії Рівненського державного гуманітарного університету за науковою темою "Співвідношення релігійного і національного : контекст історії і культури українського народу" (реєстраційний номер 014U000085).
Ступінь розробленості проблеми. У дослідженнях з історії християнської етики історичні форми православної етики не виокремлюються. Аналізуються окремі етичні системи православних мислителів. Існують спроби дослідити вплив православної етики на менталітет людини.
Деякі проблеми православної етики розроблялися такими провідними вітчизняними дослідниками як А. Баумейстер, В. Бондаренко, П. Гаврилюк А. Колодний, П. Кралюк, В. Малахов, О. Саган, П. Саух, О. Седаков, Л. Филипович, Є. Харьковщенко, Ю. Чорноморець, В. Шевченко, Л. Шугаєва, П. Яроцький та ін. Їх дослідження присвячені висвітленню специфіки етичних систем православної етики.
Парадигмальні філософські засади дослідження визначені у працях переважно сучасних зарубіжних мислителів, що аналізували різні типи релігійних етик, зокрема, Г. фон Бальтазара, М. Бубера, П. Гіча, Г. Енскома, Л. Загжебскі, Е. Макінтаєра, К. Свенсона, Р. Херстхауса та ін.
5
Дослідження філософського і культурологічного характеру, провідне місце серед яких займає науковий доробок С. Кримського, М. Поповича, Т. Чайки, дають можливість висвітлити вплив православної етики на менталітет православних народів.
Метою дисертаційної роботи є системний філософсько-релігієзнавчий аналіз основних історичних форм та гуманістичного потенціалу православної етики, що відкриває можливості формування цілісного концептуального бачення її специфіки в контексті історичної перспективи.
Мета дисертації конкретизується в таких дослідницьких завданнях:
– висвітлити наявні в сучасному вітчизняному, зарубіжному філософсько-релігієзнавчому дискурсі етичні програми й окреслити специфіку їх світоглядних інтенцій;
– сформулювати теоретичні основи періодизації та класифікації історичних типів православно-етичного вчення;
– з’ясувати світоглядні засади, змістовну специфіку євангельської етики як джерела православно-етичних концепцій;
– дослідити філософські засади й особливості розвитку етичної проблематики в добу Середньовіччя, експлікувати духовний потенціал православної етики Нового часу;
– розкрити загальний характер сучасної православної етики та показати світоглядно-етичну відмінність українського й російського православ’я;
– простежити загальні тенденції розвитку православної етики та виявити основні чинники її розвитку.

Об’єкт дослідження – православна етика в її парадигмальних формах.
Предметом дослідження є іманентна типологія теоретичних і практичних концепцій православної етики, її гуманістичний потенціал.
Методологічна основа дослідження містить у собі загальні принципи академічного релігієзнавства, напрацьовані вітчизняною та світовою філософсько-релігієзнавчою думкою, зокрема, принципи об’єктивності, плюралізму, історизму, конкретності.
6
Важливе значення для розкриття проблематики дисертаційної роботи мав принцип позаконфесійності, який дав можливість сформувати конфесійно незаангажоване бачення потенціалу православної етики, об’єктивно висвітлити гуманістичний потенціал українського та російського православ’я.
У дисертації застосований принцип системності, який забезпечив цілісне бачення історичних трансформацій основних форм православної етики та відкрив можливість розкрити її сучасні світоглядні інтенції.
Використано також низку загальнонаукових методів, зокрема, аналіз (для експлікації парадигмальної специфіки православної етики) та синтез (у розгляді православної етики як системного явища), системний аналіз (у процесі здійснення історичного огляду етапів виникнення та розвитку православної етичної системи), метод порівняння (з метою компаративного аналізу конфесійних етичних систем християнства), систематизацію (в ході виявлення спільних рис конфесійних проявів християнської етичної системи) тощо.
Аналіз значної кількості філософських, релігієзнавчих та богословських текстів, зумовив широке використання методології філософської герменевтики, зокрема, принципу невичерпності автентичного тексту, який, поєднувався з методом змістовно-історичної інтерпретації.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у здійсненні комплексного філософсько-релігієзнавчого дослідження православної етики як системи релігійно-етичних парадигмальних форм, що мають потужний гуманістичний потенціал у реаліях початку XXI століття, значення якого є винятково важливим у контексті протистояння сучасному імперському і шовіністичному православному фундаменталізму. Історично напрацьовані форми – етика чеснот, етика закону, етика екземпляризму, етика діалогу й толерантності – на початку нового тисячоліття мають тенденцію до взаємодоповнення і синтезу, відкривають нові можливості для діалогу між конфесіями, між релігійною та світською етикою.
У процесі дослідження обґрунтовано положення та висновки, що вирізняються науковою новизною і виносяться на захист:
7
Вперше:
– обґрунтовано, що православна релігійна етика динамічно розвивається, включаючи в себе елементи закону (деонтологія), етики чеснот, етики цінностей, консенсусної етики, екземпляризму, етики діалогу й толерантності; аргументовано, що абсолютизація будь-якого елементу релігійного-етичної системи зазвичай веде до розвитку релігійного фундаменталізму, який руйнує релігійну етику зсередини;
– доведено, що християнська етика розвивається відповідно до загальної зміни світоглядних і теологічних парадигм мислення, а тому доцільно виділяти домодерну, модерну і постмодерну православну етику; зазначено, що в межах домодерної християнської етики існує значна відмінність між євангельською та середньовічною етикою, тому вони потребують окремого аналізу при вивченні історичних форм легітимізації православної етики;
– обґрунтовано, що новозавітна етика – це різновид екземпляристської етики, оскільки етичним ідеалом у ній виступає або ж сама особистість засновника християнства, або інші моральні взірці історичного та наративного характеру, визначальне місце серед яких займають апостоли та герої євангельських притч;
– розкрито особливості розвитку етичної проблематики доби Середньовіччя як періоду розгляду платонівської етики чеснот крізь призму євангельських ідеалів, синтез із античною світоглядною традицією через етичні навички-чесноти, поєднання яких в цілісний "портрет" моральної особистості розглядається як персональний прояв святості; виявлено специфіку православної етики Нового часу, яка, у відповідності до світоглядних норм епохи, концентрувала головну увагу на проблемі деонтологічної легітимізації моральних норм, а всі варіації етичних та навіть аскетичних систем ґрунтувалися на конструюванні відповідних систем духовних законів.

Уточнено:
– положення про те, що специфіка сучасної православної етики визначається тенденцією до відродження етики чеснот, яка у сукупності із

8
засадничими принципами діалогічної етики (відкритістю, персоналізмом) визначає її загальний гуманістичний потенціал; доведено, що етичні витоки світоглядного протистояння українського та російського православ’я засновані на виборі різних комплексів базових чеснот як основи національної інтерпретації православної етики в конкретно-історичних умовах. Це дозволило з’ясувати світоглядний характер сучасної боротьби в православному середовищі України проєвропейських екуменічних та фундаменталістичних імперіалістичних тенденцій, а також пояснити традиційну схильність російського православ’я до фундаменталізму.

Набула подальшого розвитку :
– експлікація загальних тенденцій розвитку православної етики та доведено їх відповідність розвитку конфесійної етики католицизму і протестантизму; обґрунтовано тезу про те, що розвиток православної етики, у тому числі на теренах України, історично є частиною загальноєвропейського культурно-цивілізаційного процесу. Констатовано, що повернення до етики чеснот у православній теології останніх десятиліть є прогресивною тенденцією, яка полегшує перехід до етики діалогу і толерантності, а відхід від етики закону, характерної для доби модерну, є виявом гуманізації православної думки загалом.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Концептуальні положення та висновки дослідження є вагомим внеском у розвиток теоретичного релігієзнавства. Результати дисертаційної роботи можуть слугувати основою для системного філософсько-релігієзнавчого аналізу конфесійних різновидів християнської етики, а у філософському осмисленні – релігійної етики загалом.
Матеріали та основні ідеї дисертації можуть бути використані у навчальному процесі в лекційних курсах, на семінарських заняттях з релігієзнавства, етики, філософії, культурології, в окремих спецкурсах, у світських та богословських вищих навчальних закладах, а також для підготовки відповідних підручників та посібників, експертних матеріалів тощо.
9
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки та положення наукової новизни автор одержав особисто.
Апробація результатів. Основні ідеї, положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на науково-теоретичних семінарах і засіданнях кафедри філософії Рівненського державного гуманітарного університету, а також оприлюднювалися автором у доповідях і повідомленнях на низці міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях, зокрема : Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною участю "Філософія і релігія в просторі сучасної культури" (Київ, 2014); ІІ Міжнародній науковій конференції "Авраамічні релігії в Україні : інкультураційні взаємовпливи та міжконфесійні взаємини" (Галич, 2014); V Всеукраїнській науково-практичній конференції "Релігійні фактори у контексті суспільних і світоглядних трансформацій" (Острог, 2014); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Українське православ’я у контексті вітчизняної історії та суспільних трансформацій (пам’яті митрополита Василя (Липківського) та Іоанна (Бондарчука)) (Тернопіль, 2014); Міжнародній науково-практичній конференції "Освіта і життєвий світ особистості : європейський досвід і українські реалії" (Чернівці, 2015); IV Міжнародній науково-практичній конференції "Історія та сучасні виклики непокараних злочинів радянського тоталітаризму проти Церкви" (Київ, 2015).
Публікації. Основний зміст дисертації висвітлено у 6 наукових статтях, 5 з яких надруковано у фахових виданнях України, 1 – у іноземному науковому виданні.
Структура та обсяг роботи відповідає меті та логіці дослідження і відображає послідовність вирішення поставлених завдань. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури. Обсяг основного тексту дисертації – 183 сторінки. Список використаних джерел і літератури містить 428 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі здійснено філософсько-релігієзнавчий аналіз історичного розвитку православної етики, виявлено загальні закономірності еволюції православної етичної думки, а також вплив модерного і постмодерного контекстів на трансформації православної етики. Для досягнення мети дисертаційної роботи було поглиблено вивчено історичні типи православної етики. Аналіз предмету дослідження проведено на основі поєднання релігієзнавчих та історико-етичних дослідницьких засад, що дозволило по-новому осмислити етичні ідеї теоретичного і практичного спрямування православних мислителів, втілені в їх творах.
Загальним методологічним підґрунтям роботи стали дослідження А. Колодного, П. Яроцького, Є. Харьковченко та дослідників релігійної культури України С. Кримського, Т. Чайки, М. Поповича. Конкретною методологічною основою стало залучення до релігієзнавчої науки основних підходів сучасної історії етичної думки, етапи її розвику за кордоном і в українській науці, стосовно аналізу релігійної етики. У сучасних етичних дослідженнях виділяються три основні парадигмальні підходи : етика обов’язку, етика домовленостей, етика чеснот. До середини XX століття тривали суперечки лише між двома першими видами етичних програм – деонтологічною і конвенційною. Релігійні етичні системи тлумачилися як різновиди етики закону (обов’язку).
У другій половині XX століття відновлюється третя етична парадигма – етика чеснот, як відновлення забутої античної етичної традиції. Актуалізація гуманістичного потенціалу православної етики можлива завдяки застосуванню методологічного інструментарію етики чеснот, як він сформований у роботах Г. Е. М. Енском, П. Гіча, Е. Макінтаєра, Р. Херстхауса, К. Свенсона та
174
екземпляристської етики Л. Загжебскі та Г. фон Бальтазара. Релігієзнавча методологія аналізу православної етики на основі синтезу деонтологічного підходу та етики чеснот у нашому дослідженні спирається на праці таких аналітиків релігійної етики, як Ч. Тейлор, В. Шохін, Л. Меліна, П. Люб’є, М. Суіні, А. Баумейстер, Ю. Чорноморець, В. Малахов, О. Седакова. Етика чеснот має антропологічну основу, але пов’язана також із етикою релігійно-орієнтованих благ та цінностей, яка найбільше була розвинута в філософії М. Шелера і Н. Гартмана та етикою відкритості та діалогу М. Бубера, Ф. Розенцвайга, Е. Левінаса, Я. Клочковського, І. Зізіуласа. На підставі аналізу предмету дослідження з урахуванням вказаних методологій можна зробити такі висновки.
Усвідомлення обмеженості деонотологічної та утилітаритської етичних програм в кінці XX ст. сприяло формуванню, з одного боку, етики цінностей, представники якої розглядали цінності як самодостатні регулятиви, які не претендують на опору в авторитеті Бога, традиції, суспільства чи розуму, але спираються самі на себе, а з іншого – етики чеснот, засновниця якої Г. Енском, критикуючи наявні етичні програми за світоглядний фундаменталізм (зокрема, віру в Законодавця), доводила, що етика може бути успішною лише тоді, коли існує ідеальний образ моральної досконалості конкретної особи, який слугує рушієм зростання морально досконалості.
Зважаючи на популярність, яку отримала етика чеснот завдяки роботам А. Макінтаєра, Л. Загжебські у зарубіжному філософсько-релігієзнавчому дискурсі та вітчизняному, що яскраво засвідчують праці таких відомих українських вчених, як А. Баумейстер, С. Кримський, В. Малахов, Л. Филипович, Т. Чайка, Ю. Чорноморець, О. Шеремета та ін., у дисертації обґрунтовується думка про перевідродження етики чеснот та висвітлюються причини її забуття у релігійному світогляді. Провідне місце в цьому контексті відіграла творчість В. Окама, яка, як доводять С. Пінкерс та Ч. Тейлор, сформувала підстави становлення автономного суб’єкта, який, починаючи
175
культивувати себе, руйнує норми та цінності традиційного суспільства, сприяючи його секуляризації.
У межах концептуально оформленого проекту взаємодоповнювальності етики чеснот та етики обов’язку, запропонованого вітчизняним мислителем А. Баумейстером, постулюється думка про те, що потреба в реалізації конкретних чеснот народжується як результат загальної установки на моральний вчинок. Поряд з іншим, А. Баумейстер зазначає, що благо, істина, краса можуть бути не лише цінностями чи духовними ідеалами, але і конкретними властивостями самого морального акту. У таких теоріях український філософ наслідує думки К. Войтили та Е. Корета. Схожу аналітику людського морального стану існування дають українські філософи К. Рассудіна та І. Ставицька.
Аналізуючи теоретичний потенціал етики чеснот, значна увага приділяється такому специфічному її різновиду як екземпляризм. Останній найдетальніше розроблений у творчій спадщині Л. Загжебські, яка довела, що чесноти передують правилам, а носії чеснот передують самим чеснотам. Іншими словами, ідеальне втілення чеснот у певній особистості може надихати спільноти та інших особистостей. Показовим прикладом в даному контексті слугує значення постатей Мартіна Лютера Кінга, Матері Терези, Махатми Ганді, Нельсона Мандели, Папи Іоана Павла II, які для багатьох людей є прикладами моральної благості більше, ніж окремо виділені їх чесноти, принципи життя та моральні правила.
Концептуалізована Л. Загжебські персоналістичність екземпляризму в сучасному інтелектуальному дискурсі доповнюється запропонованим М. Бубером, Я. Клочковським, Е. Левінасом, В.Малаховим, Ф. Розенцвайгом, Ю. Тішнером діалогізмом, який стає теоретико-методологічною основою розвитку сучасної релігійної етики.
176
Акцентуючи увагу на недоліках парадигмально відмінних етичних програм, користуючись теоретичними узагальненнями запропонованими у працях П. Адо, М. Фуко, Дж. Сміта, обґрунтовано гуманістичний потенціал соціальної етики православ’я, який виявляється тільки в парадигмальному вимірі певної етичної програми, що яскраво засвідчує сучасна практика РПЦ.
Важливим підґрунтям православної етики є євангельська мораль та Перше послання апостола Іоанна. Загальне відродження цікавості до новозавітної етики, яке спостерігається останнім часом обумовлене появою нових герменевтичних стратегій представлених у творчості таких провідних зарубіжних та вітчизняних дослідників як А. Баумейстер, К. Ванхузер, П. Гіч, М. Енском, Е. Жильсон, Л. Загжебські, А. Макінтаєр, С. Макалір, Л. Меліна, К. Свенсон, Я. Пелікан, Н. Райт, Ч. Тайлор, Ф. Фут, Р. Херстхауз, Р.Хейз, В. Шохін, та ін. Їх роботи показали, що специфіка новозавітної етики обумовлена інтерпретацією, яка, в свою чергу, обумовлює конфесійні відмінності. Характерною рисою православних богослов’я та етики, що ґрунтується на розумінні новозавітньої етики, виступає бачення Бога крізь призму такої засадничої його чесноти та властивості як Любов. Виходячи з цього, людина має проявляти самопожертву любові і у відносинах з Богом, і з іншими людьми, щоб стати богоподібною істотою.
Порівняльний аналіз доводить, що дещо іншим є розуміння новозавітньої теології любові у католицизмі, який, визнаючи пріоритет Любові як божественної характеристики, все ж тлумачить її крізь призму послуху. Наприклад, Син у всьому послушний Отцю, Богородиця – Богові, і так до нескінченності. Послух і смирення головною рисою мають добровільну згоду, добровільне «так» на звістку від Бога чи на повеління від нього. У свою чергу, у протестантизмі головною чеснотою Бога є його вірність обіцянкам, завіту із своїм народом (Ізраїлем, Церквою). Відповідно, і людина має проявляти як
177
головну чесноту віру, тобто загальну особисту довіру до Бога, віру в догмати християнства, особисту вірність.
Користуючись теоретичною концепцією екземляристської етики Л. Загжебські, доведено, що основою православної етики виступає не тільки окрема моральна особистість, якою виступають або ж Христос або ж хтось із апостолів (досить часто апостол Павло), але й «взірцева спільнота», якою виступає церква часів апостолів (із книги Діянь апостолів), церква святих. На цьому тлі підкреслюється ригористичність православної етики, яка, визнаючи взірцем поведінки Христа чи спільноту апостолів, не враховує реальних можливостей їх втілення на практиці.
Для конституювання православної етики особливе значення має доба Середньовіччя – час зародження етики чеснот. Становлення останньої тісно пов’язане із феноменом християнського платонізму, як панівної світоглядної парадигми мислення представників грецької патристики, що яскраво проявляється у творчості Василія Великого, Григорія Богослова, Григорія Ниського та ін. Користуючись теоретичним тлом антропологічної та етичної концепції Платона, представники грецької патристики розвивають етику чеснот.
З платонізму святі отці запозичили доктрину про чесноти душі та зло, яке тлумачилось як відсутність або викривлення природної специфіки сил душі. Разом з тим, усі ці доктрини оригінально осмислювалися у персоналістичному патристичному світогляді з огляду на амбівалентність креаціонізму, який, з одного боку, постулював цілковиту прірву між людиною та Богом, а з іншого – богоподібність людської душі, яка, однак, виявлялася крізь призму темпоральності. На цій основі формувалася специфіка уточненої аристотелізмом патристичної етики, яка передбачає взаємну відкритість людини і Бога для зустрічі.
Незважаючи на те, що творчість кападокійців (Василій Великий, Григорій Богослов, Григорій Ниський) задала загальну спрямованість пошуків
178
антропологічних основ для православної етики в межах вчення про три сили душі (розумна, емоційна, чуттєва), про необхідність розкриття морально-духовного потенціалу в особистому розвитку, все ж найбільший внесок в розвиток православної етики доби Середньовіччя зробив Максим Сповідник.
Розглядаючи людину як істоту мудру, вірну та люблячу, він зосереджує свою увагу на витоках зла та доводить специфіку гріхопадіння людської душі, яка замість пізнання вічного життя і перебування у ньому (стан мудрості), відхиляється у пізнання чуттєвого добра (насолода) і чуттєвого зла (страждання). Ці добро і зло – відносні, тоді як відхилення від стану мудрості до насолод – це і є абсолютне зло, початок духовної смерті.
Чільна увага приділена висвітленню специфіки середньовічної етики любові, представленої іменами таких провідних тогочасних богословів як Псевдо-Діонісій Ареопагіт, Іоанн Дамаскін, Іоанн Златоуст, Максим Сповідник, та ін., які, користуючись світоглядними засновками Писання, доводили, з одного боку, що саме любов є головною рисою образу Божого в людині, а з іншого – що любов виявляється як максимумом добра (Блага), сумою чеснот, спрямованістю до виконанням належного, протилежністю злу, Блага. З огляду на це, підкреслюється, що для представників середньовічної патристики, любов є основою для самої себе і суть єдина самоосновна чеснота, початок і кінець для інших чеснот.
Розкриваючи сутність середньовічної етики любові, акцентується увага на специфіці її антитези любові, якою виступає не ненависть, а себелюбство (егоїзм), яке проявляється, як правило, або у любові до власного тіла як джерела насолод, або ж як бажання панувати над іншими заради множення можливостей для насолод і зменшення можливостей земних страждань і виявляється у відмові від Царства Божого.
Аналізуючи світоглядну специфіку середньовічної етики, підкреслюється, що головною інтенцією етичної поведінки є не стільки окремий доброчесний
179
вчинок, скільки чесноти як звички-навички і сформований ними доброчинний стан душі. Відповідно, і оцінюватися повинен не окремий вчинок, а те, яким є напрямок діяльності в цілому, оскільки через окремі вчинки можна засудити будь-яку людину, крім безгрішного Христа і Богородиці. На цьому тлі виявляється етичне значення героїв віри.
Розвиток середньовічного екземпляристської етики, представленої насамперед творчістю Максима Сповідника та Іоанна Златоуста доведено до логічного завершення ідею внутрішньої відмінності етики та юриспруденції та онтологічного ієрархізму, який дав можливість розглядати імператора, як «живий закон», що підносило його до рівня святих.
Трансформація етичних інтенцій, яка відбувається під впливом світоглядних та соціокультурних змін періоду модерну, виявляється у маргіналізації етики чеснот під впливом рефлексій щодо онтологічних питань відносин Бога і людини, промислу і свободи, благодаті та моральної дії. Специфіка цієї онтології не передбачала місця для розвитку етики чеснот, але надавала загальний нарис етики Божественного закону, тобто етики обов’язків. Чесноти переставали бути характеристиками довершеної людини і християнина, але ставали засобами виконання морального обов’язку людини перед Богом.
Зсув парадигми в теології від етики чеснот до етики закону був поступовим, він прослідковується у таких творах раннього модерну як «Православне сповідання віри» Петра Могили і «Камінь віри» Стефана Яворського. Твір Петра Могили як такий, що отримав благословення Патріарха Константинопольського та всього загалу керівництва православних церков, може вважатися виразом загальних поглядів православних теологів при їх зіткненні з католицьким богослов’ям та етикою. Український богослов дистанціюється від платонівського тлумачення чеснот, пропонуючи їх власну ієрархію : віра, надія та любов породжують молитву, піст, милостиню, які
180
символізують християнське життя, яке породжує мудрість, справедливість, стриманість і мужність, які виявляються через відношення до Бога та людей, а не є знанням світу ідей.
Важливе значення для розвитку ранньомодерної православної етики є творча спадщина С. Яворського, яка, незважаючи на неоднозначне сприйняття в православному середовищі, все ж не вийшла за світоглядні межі православ’я. Український мислитель та богослов, зважаючи на власну прокатолицьку орієнтацію, боровся не виключно з лютеранством, а відстоював думку про те, що не тільки віра, але й добрі справи є запорукою спасіння. С. Яворський пропонує власну етичну концепцію, в основі якої лежить класичне православне вчення про розрізнення трьох етапів духовного становлення : життя, доброго життя, вічного життя. Іншими словами, С. Яворський обґрунтовує думку, що зберегти життя можна досягнувши вічного життя шляхом доброго життя, яке реалізується за допомогою дотримання заповідей.
Поворот до етики обов’язку від етики чеснот знаменує тлумачення самих чеснот як таких, яких людина повинна дотримуватися, бо таким є повеління Бога і вимога церковного статуту. Підкреслюється, що в той час, як у Середньовіччі треба дотримуватися обов’язків, щоб надбати чесноти і стати «новою людиною», то у С. Яворського, навпаки, потрібно мати певні загальнолюдські, християнські та громадянські чесноти, щоб виконати обов’язкові приписи загальної, християнської та громадянської етики. Така тенденція була властивою для більшості модерних творів, присвячених висвітленню специфіки православної етики. Наголошується на принциповій відмінності між середньовічною та модерною православною моральною думкою, яка виявляється в тому, що в середньовічному богослов’ї етика чеснот поглинає етику закону, а в модерному – навпаки.
Відокремлення догматичної теології від моральної проглядається у творчості Ф. Прокоповича, який вважав, що предметом цієї науки є добрі
181
справи християнина, які є любов’ю у найширшому значенні цього слова. При цьому мислитель підкреслює амбівалентний характер любові, яка, з одного боку, виявляється як любов до Бога, а з іншого – постає любов’ю до ближнього, яка реалізується через послух владі. Такий підхід відкрив широке поле для маніпуляцій, за допомогою яких можна було легітимізувати різноманітні конкретні етичні та соціальні правила.
Православна етика модерну, як всебічно розвинута система, була створена І. Пензенським, і складалася з трьох частин : вчення про нову людину; вчення про Божественний закон і обов’язки людей; вчення про розсудливе узгодження своєї реальної поведінки із нормами Божественного закону і етичними обов’язками. Всеохопна система моральних приписів ґрунтується у І. Пензенського за лютеранським взірцем цілком на Писанні, а вчення про природний етичний закон практично повністю ігнорується.
Зміна акцентів розвитку етичної проблематики спостерігається у роботах І. Янишева, який намагається вписати православну етику у контекст загальнолюдської природньої етики, вбачаючи їх витоки в моральному інстинкті, включеному у контекст інших елементів моралі. Запропонований ним поворот до етичного суб’єктивізму отримав свій подальший розвиток у творах Ф. Затворника, М. Олесницького, С. Старогородського і А. Храповицького. Для цих мислителів не існує якоїсь однієї основи православної етики, але уся вона виводиться із православно-християнської психології, із практики часткового втілення Царства Божого у житті індивіда та церкви. Останнім досягненням православної етики модерну стала етика любові О. Семенова-Тянь-Шанського.
Православна етика доби постмодерну має власні джерела в етиці самопожертви, розвинутій у православних теологів пізнього модерну. Ця етика ґрунтувалася на особливій екзистенційній антропології. Людина є людиною лише як героїчна особистість, яка стає над грішною природою з її
182
пристрастями. Якщо для патристичної етики чеснота є реалізацією людської природи, то для екзистенційної етики – трансценденденцією людської особистості над природою.
Надприродність чеснот означає, що вони можуть бути реалізовані лише за допомогою Божої благодаті, і кожен доброчесний акт є подоланням егоїзму, до якого схильна людська природа. В межах такого екзистенційного героїзму любов до Бога і ближнього тлумачиться як альтруїстичний акт самопожертвування. Ця теорія має яскраво виражений містичний аспект. На цьому тлі спростовується традиційна для православного світогляду абсолютизація досвіду та містичного емпіризму.
Найбільш розвинутою етичною системою сучасної православної думки є запропонована Х. Янарасом теорія моральної поведінки віруючого і спільнот. Її витоки лежать у розвинутій теологічній теорії екзистенції, центром якої є екстатичне прагнення до любові та вічного життя. Х. Янарас гостро критикує західну цивілізації, як вона існує від доби Середньовіччя і до сьогодення – за суперечність із самим влаштуванням людської екзистенції.
Але власне етичних приписів Х. Янарас не виводить із основ своєї етики, оскільки це було б раціоналістичним законництвом і такі приписи мали б конвенційний характер. Етичній поведінці може навчити лише досвід, а саме – досвід життя в євхаристійних спільнотах. Такий досвід є передчуттям можливого існування людства у стані «царства Божого», подолання всіх суспільних суперечностей і навіть виклику смерті. Такого роду теорія є утопічною за своїм характером, і є підміною етики ідеологією за своєю суттю.
Православна етика І. Зізіуласа ґрунтується на екстатичному прагненні віруючих до свободи та причетності до Бога у спілкуванні, діалозі. Мислитель прагне запропонувати етику повного прийняття іншого у всіх його особливостях, але багато у чому ця етика залишається риторичною, як і взірцева для неї етика Е. Левінаса. Намагаючись обґрунтувати морально-етичну
183
обов’язковість персонального послуху священиків та вірних єпископові, І. Зізіулас від етики ідеальної комунікативної спільноти де-факто переходить до православної ідеології патерналізму.
Неоконсервативна етика, яку розвивають представники неопатристичного напрямку, є сучасною аскетичною психологією, положення якої онтологізуються і стають ідейною основою для обґрунтування колективізму. Спричинені такі ідейні трансформації абсолютизацією духовної свободи, що веде до знецінення реальної свободи вибору, до заперечення цінності прав людини. У соціальному вченні Патріарха Московського і всієї Русі Кирила ці консервативні тенденції спричиняють формування православного фундаменталізму, якому протистоїть персональна та соціальна етика Вселенського патріарха Варфоломія та православних богословів київської традиції, які розкривають та актуалізують гуманістичний потенціал традиційного та сучасного морального вчення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аверинцев С. С. Порядок космоса и порядок истории в мировоззрении раннего средневековья (Общие замечания) / С. С. Аверинцев // Античность и Византия. – М. : Наука, 1975. – С. 266 – 285.
2. Аверинцев С. С. Поэтика ранневизантийской литературы / С. С. Аверинцев. – М. : CODA, 1997. – 343 с.
3. Агуриди С. Бог и история / Савва Агуриди // Православие и культура. – 1993. – № 2. – С. 1 – 4.
4. Адо П. Духовные упражнения // Духовные упражнения и античная философия / Пьер Адо; [пер. с фр. при уч. В. А. Воробьева; общ. ред. изд. Логос (Москва)]; предисл. А. Дэвидсона. – М.; СПб. : Степной ветер; ИД Коло, 2005. – С. 213 – 226.
5. Адо П. Негативная теология // Духовные упражнения и античная философия / Пьер Адо; [пер. с фр. при уч. В. А. Воробьева; общ. ред. изд. Логос (Москва)]; предисл. А. Дэвидсона. – М.; СПб. : Степной ветер , 2005. – С. 19 – 86.
6. Адо П. Что такое античная философия? / Пьер Адо; [пер. с фр. В. П. Гайдамака]. – М. : Издательство гуманитарной литературы, 1999. – 320 с.
7. Академічне релігієзнавство : Підручник / [наук. ред. А. Колодного]. – К. : Світ знань, 2000. – 862 с.
8. Аксенов–Меерсон М. Созерцанием Троицы Святой [. …] Парадигма любви в русской философии троичности / Михаил Аксенов–Меерсон, прот.; [пер. с англ. М. Назыровой, Е. Ванеян и автора]. – К. : Дух і Літера, 2007. – 328 с.
9. Александр (Драбинко) Бог, человек, церковь / Архиепископ Александр (Драбинко). – К. : Издательский отдел УПЦ, 2012. – 188 с.
10. Александр, епископ (Тянь-Шанский) Православный Катехизис / Семенов-Тянь-Шанский Александр. – П. : Храм Знамения Божьей Матери, 1979. – 175 с.
185
11. Альбин Учебник платоновской философии / Пер. Ю. А. Шичалина // Платон. Диалоги. – М. : Мысль, 1986. – С. 437 – 475.
12. Амфилохий Радович. Человек – носитель вечной жизни / Амфилохий Радович, еп.; [пер. с сербск. С. Луганской]. – М. : Издание Сретенского монастыря, 2005. – 304 с.
13. Анри М. Феноменология жизни / М. Анри Логос. – 2011. – № 3 (82). – с. 172 – 185.
14. Антология восточно-христианской богословской мысли : Ортодоксия и гетеродоксия : В 2 т. – Т. 1.; под ред. Г. И. Беневича и Д. С. Бирюкова; сост. Г. И. Беневич. – СПб. : РХГА, 2009. – 542 с.
15. Антология восточно-христианской богословской мысли : Ортодоксия и гетеродоксия : В 2 т. – Т. 2.; под ред. Г. И. Беневича и Д. С. Бирюкова; сост. Г. И. Беневич. – СПб. : РХГА, 2009. – 752 с.
16. Антоний (Паканич). Богословские статьи, доклады и речи / Митрополит Антоний (Паканич). – К. : Издательский отдел УПЦ, 2013. – 448 с.
17. Антоний (Храповицкий), архим. Нравственное обоснование важнейшего христианского догмата (Приложение к разбору учения Канта об оправдании) / архимандрит Антоний (Храповицкий) // Богословский вестник. – 1894. – № 3. – С. 423 – 445.
18. Антоний (Храповицкий), иером. Психологические данные в пользу свободы воли и нравственной ответственности. Изд. 2-е / иеромонах Антоний (Храповицкий). – СПб. : Изд. Книгопродавца И. Л. Тузова, 1888. – 161 с.
19. Антоний Сурожский. Вера / Антоний (Блум), митр. Сурожский А. – Краматорск : Тираж-51, 2007. – 271 с.
20. Антоний Сурожский. Пути христианской жизни : Беседы / Антоний (Блум), митр. Сурожский. – М. : Заречье, 2011. – 224 с.
21. Антоний Сурожский. Человек перед Богом / Антоний, Митрополит Сурожский. – К. : Камо грядеши, 2010. – 348 с.
22. Аржаковський А. Очікуючи на Всеправославний собор. Духовний та екуменічний шлях. Книга 1 / Антуан Аржаковський. – Л. : Вид-во УКУ, 2013. – 452 с.
186
23. Аржаковський А. Очікуючи на Всеправославний собор. Духовний та екуменічний шлях. Книга 1 / Антуан Аржаковський. – Л. : Вид-во УКУ, 2014. – 560 с.
24. Аржаковський А. Розбрат України з Росією : стратегія виходу з піке. Погляд з Європи / Антуан Аржаковський. – Х. : Віват, 2015. – 256 с.
25. Армстронг А. Х. Истоки христианского богословия : Введение в античную философию / Артур Х. Армстронг; [пер. с англ. В. А. Самойлова]. – СПб. : Изд–во Олега Абышко, 2003. – 256 с. – (Сер. : "Библиотека христианской мысли". Исследования).
26. Афанасьев Н. Церковь Духа Святого / Николай Афанасьев, прот. – Р. : Балто-славянское общество культурного развития и сотрудничества, 1994. – 328 с.
27. Бальтазар Х. У. фон. Достойна веры лишь любовь / Ханс Урс фон Бальтазар; [пер. с нем. А. Ярина]. – М. : Истина и Жизнь, 1997. – 124 с.
28. Бальтазар Х. У. фон. Созерцательная молитва / Ханс У. фон Бальтазар; [пер. с нем. В. Карцовника]. – М. : Институт философии, теологии и истории св. Фомы, 2004. – 236 с.
29. Бальтазар Х. У. фон. Десять тезисов о христианской этике // Бальтазар Х. У. фон., Ратцингер Й., Шюрман Х. Принципы христианской этики / [пер. с нем.] – М. : ББИ, 2005. – С. 63 – 83.
30. Баумейстер А. Біля джерел мислення і буття / Андрій Баумейстер. – К. : Дух і літера, 2012. – 480 с.
31. Баумейстер А. Буття і благо. / А. Баумайстер. – К. : Дух і літера, 2014. – 418 с.
32. Баумейстер А. Тома Аквінський : вступ до мислення. Бог, буття і пізнання / Андрій Баумейстер. – К. : Дух і літера, 2012. – 408 с.
33. Баумейстер А. Філософія права. / А. Баумайстер. – В. : О. Власюк, 2007. – 224 с.
34. Беер Дж. Тринитарная сущность Церкви / Джон Беер, иер.; [пер. с англ. З. И. Носовой] // Церковь и время : Научно-богословский и церковно–общественный журнал. – 2004. – № 3 (28). – С. 164 – 185.
187
35. Бенедикт XVI. Энциклика Caritas in Veritate. / Бенедикт XVI. – М. : Изд-во францисканцев, 2009. – 112 с.
36. Бер И. Богословие как диалог / Иоанн Бер, иер. // Интервью иерея Иоанна Бера, профессора патрологии Свято-Владимирской академии, журнала Встреча // Встреча. – 2005. – № 1 (19). – С. 37 – 39.
37. Бер И. Формирование христианского богословия : Путь к Никее / Иоанн Бер, иер.; [пер. с англ. Ю. Н. Варзонин, К. Л. Боголюбов, С. С. Козин]. – Тверь : Герменевтика, 2006. – 240 с.
38. Біблія. Книги священного писання Старого та Нового Завіту. – К. : Вид. Київськ. Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2009. – 1415 с.
39. Богачевська І. Християнська наративна традиція : методологія філософсько–релігієзнавчого дослідження / Ірина Богачевська. – К. : Світ знань, 2005. – 235 с.
40. Бондаренко В. Д. Еволюція сучасного православного богослов’я / В. Д. Бондаренко. – К. : Знання, 1988. – 48 с.
41. Бондаренко В. Д. Современное православие : тенденции эволюции / В. Д. Бондаренко. – Симферополь : Таврия, 1989. – 176 с.
42. Борозенец Т. Теологическая диалектика сущего. Философские главы. / Т. Борозенец. – К. : Паранан, 2010. – 252 с.
43. Борунков Ю. Ф. Структура религиозного сознания / Ю. Ф. Борунков. – М. : Мысль, 1971. – 176 с.
44. Брек И. Православие и Библия сегодня / Иоанн Брек, прот. // Православие и Библия сегодня : сб. ст.; [пер. с англ. Н. Корнилова]. – Киев, 2006. – С. 250 – 290.
45. Бронзов А. А. Нравственное богословие в России на протяжении ХІХ столетия /А. А. Бронзов. – СПб : Типография А. П. Лопухина, 1901. – 349 с.
46. Брюггеман У. Пророческое воображение / [пер. с англ. С. Корниенко] – Черкассы : Коллоквиум, 2012. – 231 с.
188
47. Бучма О. Фундаменталізм і лібералізм в сучасному християнстві / О. Бучма // Християнство доби постмодерну : Колективна монографія / ред. А. Колодного. – К., 2005. – С. 69 – 86. – (Українське релігієзнавство. – 2005. – № 3 (35)).
48. Каліцький А. В полоні консервативної утопії : Структура і видозміни російського слов’янофільства / Анджей Валіцький; [пер. з пол. В. Моренець]. – К. : Основи, 1998. – 710 с.
49. Валльер П. Православие и право / Поль Валльер // Человек. История. Весть : Успенские чтения : [сб. ст.; сост. К. Б. Сигов]. – Киев, 2006. – С. 59 – 90.
50. Вальденберг В. Е. История византийской политической литературы в связи с историей философских течений и законодательства / В. Е. Вальденберг. – СПб. : Дмитрий Буланин, 2008. – 536 с.
51. Варфоломей (Архондонис). Приобщение к таинству : православие в современном мире / Ворфоломей (Архондонис), патр.; [пер. с англ. Н. Холмогоровой]. – М. : Ексмо, 2008. – 368 с. – (Сер. : Золотой фонд христианства).
52. Варфоломій, Вселенський Патріарх. Віч-на-віч із тайною. Православне християнство у сучасному світі. / Варфоломій, Вселенський Патріарх [пер. з англ]. – К. : Дух і літера, 2011. – 360 с.
53. Василиадис Н. Таинство смерти / Н. Василиадис / [пер. с новогреч. – Сергиев Посад]. : Свято-Троицкая Лавра, 1998. – 592 с.
54. Василий (Гондикакис), архимандрит. Входное / Архимандрит Василий. – Богородице-Сергиева Пустинь, 2007. – 208 с.
55. Василий Великий. Беседа первая о сотворении человека по образу // Василий Великий. Творения в 2–х томах. Том 1. М. : Сибирская благозвонница, 2008. – С. 430 – 446.
56. Васина М. В. Кант и восточная патристика / М. В. Васина // Начало : Журнал института богословия и философии. – 1997. – № 5. – С. 14 – 24.
57. Вейз Д. Э. Времена постмодерна : Христианский взгляд на современную мысль и культуру / Д. Э. Вейз; [пер. с англ]. – М. : Фонд Лютеранское наследие, 2002. – 240 с.
189
58. Вестель Ю. Вера и философия / Юрий Вестель // Человеческая целостность и встреча культур : Успенские чтения : [сб. ст., сост. К. Сигов]. – Киев, 2007. – С. 154 – 179.
59. Вестель Ю. Проблема онтологии личности в связи с происхождением термина ипостасис / Юрий Вестель // Синопсис : богослов’я, філософія, культурологія. – 2001. – № 4–5. – С. 165 – 226.
60. Вітер Д. В. Філософська парадигма християнського суспільного вчення другої половини XX ст. / Д. В. Вітер. К. : НААККіМ, 2010. – 478 с.
61. Вовк О. В. Пізнання Абсолютного Блага в філософії Платона / О. В. Вовк // Philosophia prima : метафізичні питання : Щорічник. – Вип. 2 : зб. наук. праць; [наук. ред. Я. М. Стратій]. – К., 1999. – С. 18 – 45.
62. Вовк О. В. Теорія софросіне як само – та Богопізнання в діалогах Платона / О. В Вовк // Philosophia prima : метафізичні питання : Щорічник. – Вип. 1 : зб. наук. праць; [наук. ред. Я. М. Стратій]. – К., 1998. – С. 5 – 13.
63. Волох В. О. Письмо и повествование. Принципы нарративного анализа посланий Павла. / Волохов В. О. – Черкассы : Коллоквиум, 2012. – 130 с.
64. Вольф М. По подобию нашему. Церковь как образ Троицы /Мирослав Вольф; [пер. с англ. О. Розенберг]. – Черкассы : Коллоквиум, 2012. – 424 с.
65. Воронов Л. Догматическое богословие / Ливерий Воронов, прот. – Клин : Фонд Христианская жизнь, 2000. – 95 с.
66. Всемирная энциклопедия : Философия; [гл. науч. ред. и сост. А. А. Грицанов]. – М.; Мн., 2001. – 976 с.
67. Гаврилюк П. Православне відродження : нова генерація теологів / Павло Гаврилюк // Філософська думка–Sententiae : Спецвипуск № 3 (2012) Християнська теологія і сучасна філософія. – Вінниця : ВДТУ, 2013. – С. 67 – 73.
68. Гаврюшин Н. К. Русское богословие : Очерки и портреты / Н. К. Гаврюшин. – Нижний Новгород : Глагол, 2005. – 382 с.
69. Гайслер Н. Л. Энциклопедия христианской апологетики / Норман Л. Гайслер; [пер. с англ. В. Гаврилова]. – СПб. : Библия для всех, 2004. – 1184 с.
190
70. Гартман Н. Этика / Николай Гартман; [пер. с нем. А. Б. Глаголева под редакцией Ю. С. Медведева и Д. В. Скляднева]. – СПб : Владимир Даль, 2002. – 708 с.
71. Георгий Ходр. Призыв Духа / Георгий Ходр, митр. – Киев : Дух і Литера, 2006. – 284 с.
72. Гільдебранд Дитріх фон. Етика / Дитріх фон Гільдебран. – Львів : В-во УКУ, 2002. – 445 с.
73. Глаголєв В. С. Религиозный модернизм и культура / В. С. Глаголев. – М. : Знание, 1988. – 64 с.
74. Глубоковский Николай. Русская богословская наука в ее историческом развитии и новейшем состоянии / Николай Глубоковский. – М. : Изд. Свято-Владимирского братства, 1992. – 181 с.
75. Глущенко А. Концепция образа и подобия Божия в человеке в богословской системе преп. Максима Исповедника / Андрей Глущенко, диак. // Христианская мысль : Киевское религиозно-философское общество. – 2004. – № 1. – С. 38 – 42.
76. Гнедич П. Догмат искупления в русской богословской науке : (1893–1944) / Петр Гнедич, прот. – М. : Изд-во Сретенского монастыря, 2007. – 496 с. – (Сер. : Православное богословие).
77. Говорун К. Засади політичної теології в українському контексті. – [Електрон. ресурс] / Архімандрит Кирил Говорун // Релігія в Україні. – Режим доступу в Інтерн. : http://www.religion.in.ua/main/bogoslovya/26782–zasadi–politichnoyi–teologiyi–v–ukrayinskomu–konteksti.html
78. Говорун К. Про Майдан. – [Електрон. ресурс] / Архімандрит Кирил Говорун // Релігія в Україні. – Режим доступу в Інтерн. : http://www.religion.in.ua/main/daycomment/24260–pro–majdan.html
79. Головащенко С. Біблієзнавство / С. Головащенко. – Вступний курс. Навчальн посіб. – К. : Либідь, 2002. – 496 с.
80. Горичева Т. Христианство и современный мир / Т. Горичева – С-Петербург : Алетейя, 1996. – 256 с.
191
81. Горкуша О. Тематичне поле конфесійного богослов’я України / О. Горкуша // Україна релігійна : Колективна монографія. – Кн. 2. : Стан релігійного життя України. – К., 2008. – С. 174 – 210. – (Українське релігієзнавство. – 2008. – № 46).
82. Григорий Богослов. Собрание творений / Григорий Назианзин, архиеп.; [пер. с греч.] – В 2 т. Т. 1. – М. : Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 1994. – 680 с.
83. Григорий Нисский. О жизни Моисея Законодателя или о совершенстве в добродетели / Григорий Нисский, свт.; [пер. с др.греч. А. С. Десницкий; подг. тек. Г. Б. Кремнев, Т. А. Фролова-Багреева, М. В. Свешникова, А. А. Бородина]. – М. : Храм св. Космы и Дамиана на Моросейке, 1999. – 109 с.
84. Григорий Нисский. Об устроении человека / Григорий Нисский, свт.; [пер. с др.греч., прим. и послесл. В. М. Лурье; под ред. А. Л. Верлинского]. – СПб. : Axioma; Мифрил, 1995. – 174 с.
85. Григорий Нисский. Творения : Пер. с древнегреч. П. Делицина. – М., 1862. – Т.4 – 395 с.
86. Григорий Палама. Сто пятьдесят глав, посвященных вопросам естественнонаучным, богословским, нравственным и относящимся к духовному деланию, а также предназначенных к очищению от варлаамитской пагубы. – Ч. 1 : Божественное домостроительство творения и спасения (Главы 1-63) / Григорий Палама, свт.; [пер. с др.греч. и предисл. А. И. Сидорова] // Богословские труды. – 2003. – № 38. – С. 8 – 73.
87. Григорий Палама. Триады в защиту священно-безмолствующих / Григорий Палама, свт.; [пер. с древнегреч, послесл. и ком. В. Вениаминова (В. В. Бибихина); под ред. Е. А. Карманова, В. Айрапетяна]. – М. : Канон, 1995. – 384 с.
88. Гуроян Виген. Воплощенная любовь. Очерки православной этики / Виген Гуроян. – М. : ББИ, 2002. – 269 с.
89. Гусейнова А. Краткая история этики / Абдусалам Гусейнов, Гер Иррлитц. – М. : Мысль, 1987. – 589 с.
192
90. Давыденков О. Догматическое богословие : Учеб. пособ. / Олег Давыденков, иер. – М. : Изд-во ПСТГУ, 2005. – 415 с.
91. Дамаскин (Папандреу). Православие на пороге третьего тысячелетия / Митрополит Швейцарский Дамаскин (Папандреу). – К. : Альтернативи, 1999. – 288 с.
92. Даниелю Ж. Платон в христианском среднем платонизме / Жан Даниелю; [пер. с фр. М. Матюшкиной] // Богословский сборник. – 2003. – № 11. – С. 158 – 182.
93. Данн Д. Единство и многообразие в Новом Завете : исследование природы первоначального христианства / Джеймс Данн; [пер. англ. Н. Балашова, Г. Ястребова]. – М. : ББИ, 1997. – 526 с. – (Сер. : Современная библеистика).
94. Диба (Чорноморець) Ю. П. Поняття людської волі в східній патристиці / Ю. П. Диба // Philosophia Prima : Метафізичні питання : Щорічник. – Вип. 2 : зб. наук. праць; [ред. рада : В. П. Загороднюк та ін.; наук. ред. Я. М. Стратій]. – К., 1999. – С. 46 – 58.
95. Дидковский А. Этика любви в православной теологии Максима Исповедника. / А. Дидковский // Modern Sciense – Moderni veda. – Praha. – Ceske Republika, Nemoros. – 2015. – № 1 С. 77 – 81.
96. Дідківський А. А. Модернізація православної етики у творчості Петра Могили та Стефана Яворського // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. [зб. наукових праць] / ред. рада : В. П. Андрущенко. – К. : Видавництво НПУ імені М. П. Драгоманова, 2014. – Вип. 33 (46). – С. 172 – 180. – Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія.
97. Дідківський А. Православна етика чеснот доби середньовіччя. / А. Дідківський // Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. – К. : Видавництво НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2014. – Вип. 32 (45). – С. 60 – 69.
193
98. Дідківський А. Православна етика доби постмодерну. / А. Дідківський // Релігія та Соціум. Міжнародний часопис. – Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2015. – № 1–2 (17–18). – С. 217 – 223.
99. Дідківський А. Православна етика Х. Янароса. / А. Дідківський // Вісник Житомирського державного університету ім. Івана Франка. Випуск 2 (80). – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка. Житомир, 2015 – С. 14 – 19.
100. Дідківський А. Євангельська мораль як фундамент традиційної та сучасної православної етики. / А. Дідківський // наукові записки нац. ун-ту Острозька академія. Серія Філософія. – Острог : Вид-во нац. ун-ту Острозька академія, 2015. – Вип. 17 – С. 154 – 159.
101. Дионисий Ареопагит. О божественных именах. О мистическом богословии / Ареопагин Дионисий [вступ. статья, подготовка греч. текста, русск. перевод Г. М. Прохорова] – СПб. : Глаголъ, 1994. – 370 с.
102. Ділог sub specie ethicae /Даренський В. Ю., Карачевцева Л. М., Малахов В. А., [та ін.] – К. : Парапан, 2011. – 280 с.
103. Донченко О. Архетипи соціального життя і політики / Олена Донченко, Юрій Романенко. – К. : Либідь, 2001. – 334 с.
104. Дронов М. Экзистенция и опыт в православном мышлении накануне ХХI века / Михаил Дронов, прот. // Альфа и Омега. – 1998. – N 4 (18). – С. 255 – 271.
105. Дьяченко Г., свящ. Самоиспытание христианина по плану обязанностей его к Богу, ближним и самому себе. / Г. Дьяченко. – М.: Московское Подворье Свято-Троицкой Серги