ШАДЮК ТАМАРА АДАМІВНА ЕСЕНЦІЙНИЙ ТА ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ МОДУСИ СТРАЖДЕННОСТІ В ПРАВОСЛАВ’Ї: ФІЛОСОФСЬКО-РЕЛІГІЄЗНАВЧИЙ АНАЛІЗ : Эссенциальных и экзистенциальных модус стражденности В православии: философско-религиоведческого анализа

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
На правах рукопису
ШАДЮК ТАМАРА АДАМІВНА
УДК 291.1 :281.9
ЕСЕНЦІЙНИЙ ТА ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ МОДУСИ СТРАЖДЕННОСТІ В ПРАВОСЛАВ’Ї: ФІЛОСОФСЬКО-РЕЛІГІЄЗНАВЧИЙ АНАЛІЗ
09.00.11 – релігієзнавство
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Науковий керівник:
Саух Петро Юрійович
доктор філософських наук, професор
Житомир – 2015

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………..……...…………………...
3
Розділ 1. СТРАЖДЕННІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ ФІЛОСОФСЬКО-РЕЛІГІЄЗНАВЧОГО АНАЛІЗУ ТА МЕТОДОЛОГІЧНОЇ РЕФЛЕКСІЇ ………………………………………………………………
10
1.1. Проблема стражденності в релігійно-філософській традиції ……………………………………………………………
10
1.2. Стражденність: поняття, структура та основні модальні форми ……………………………………………………………...
35
Висновки до розділу 1……………………………………...……..
62
Розділ 2. СТРАЖДЕННІСТЬ У СМИСЛОВОМУ ПОЛІ ПРАВОСЛАВНОЇ КУЛЬТУРИ…………………………………………
65
2.1. Онтологічні засади формування есенціалу стражденності……………………………………………………...
65
2.2. Конституювання стражденності як екзистенціалу буття людини ………………….................................................................
86
2.3. Стражденність як світоглядна константа православного віровчення та християнсько-антропологічної рефлексії ……….
110
Висновки до розділу 2…………………………………...………..
133
Розділ 3. СТРАЖДЕННІСТЬ В УКРАЇНСЬКІЙ ПРАВОСЛАВНІЙ ДУХОВНО-КУЛЬТУРНІЙ ТРАДИЦІЇ………………………………..
137
3.1. Проблема стражденності в контексті світоглядних релігійних засад давньоукраїнської святості …………………...
137
3.2. Есенційний та екзистенційний модуси стражденності в українській православній антропології …………………............
157
Висновки до розділу 3…………………………………….………
175
ВИСНОВКИ……………………………….……………………………..
179
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ…..………....
185

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Стражденність, як засвідчує людська культура, становить невід’ємну складову буття людини у світі, сутнісну основу її ставлення до світу. Зокрема, попри вагомі здобутки сучасної культури і цивілізації, страждання застерігає людину від надмірних зазіхань на залученість до буття, нагадує їй про обмеженість її можливостей щодо світу й самої себе. Страждання попереджує про наявність негативно-людського в самій людині, робить її пильнішою й вимогливішою до себе та інших.
Водночас воно спроможне (йдеться про надмірне страждання) руйнувати людську структуру, призводити до «розлюднення» людини. І тут важливо відзначити, що основною проблемою і причиною феномена стражденності є неспіввимірність людини і світу, людини і Бога або, інакше кажучи, розбіжність їх масштабу.
Знаменно, що зі стражденністю тривалий час співвідносилося лише поняття «страждання», експліковане в логіко-раціональному дискурсі. Його етимологія відсилає нас до старослов’янського «страсть», яке свідчить про те, що страждання корелює з багатьма іншими феноменами (біль, мука, страх, туга, скорбота, відчай, нудьга та ін.). Це дозволяє об’єднати їх на ширшій світоглядній основі. Тобто проблема стражденності виражає варіативний досвід широкого спектру станів, актів свідомості, які уособлюють глибинний духовний світ людини, індивідуальні способи смислопошуку, духовного вдосконалення й реалізації релігійних переконань.
З огляду на стражденність буття, людина змушена повсякчас формувати особистісне ставлення до неї як наявного факту дійсності : шукати її смисл і виправдання або ж проектувати способи її подолання. Проте, якщо у філософській парадигмі ці питання формують проблему, яку намагалися вирішити мислителі різних часів, то для релігійної і, зокрема, православної,
4
вони складають радше теологему, аніж раціональний запит, яку неможливо висвітлити поза ідеєю Бога. Саме тому для релігієзнавства актуальним є звернення до християнського Одкровення, святоотцівської та ісихастської традицій, до праць сучасних релігійних філософів та богословів, у яких виявляється інтерес до феномена стражденності як смислового та морально-ціннісного універсалу православної культури.
Відтворення стражденності як цілісного й самостійного концепту має значний евристичний потенціал у релігієзнавстві. Розкриття окресленої теми сприяє оновленню морально-ціннісних орієнтирів, осмисленню засадничих питань людського існування : його смислу, характеру міжлюдських взаємин, морально-виправданих способів самореалізації та боротьби зі злом, хворобою, болем, стражданням тощо, також сприяє піднесенню культури особистості та утвердженню високих моральних цінностей (співстраждання, любові, віри, терпіння, смирення). Відтак, надзвичайно актуальною потребою є світоглядне та категоріальне тлумачення стражденності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах наукової програми кафедри філософії Житомирського державного університету імені Івана Франка «Випробування людського буття: класичний і посткласичний дискурс» (НДР №0111U000154).
Мета дослідження: здійснення комплексного філософсько-релігієзнавчого аналізу стражденності в її есенційному й екзистенційному модусах як світоглядної константи православного віровчення і духовної практики.
Реалізація поставленої мети передбачає виконання таких завдань:
- окреслити історико-філософські підходи щодо осмислення поняття стражденності, виявити його етимологічні й семантичні основи та шляхи концептуалізації в релігійно-духовній традиції православ’я, визначити структуру та основні модальні форми стражденності;
- з’ясувати онтологічне підґрунтя проблеми стражденності та віднайти підстави експлікації її есенційного модусу в смисловому полі православної культури;
5
- визначити особливості конституювання стражденності як екзистенціалу й охарактеризувати його специфічні (екзистенційні) форми в православному дискурсі;
- обґрунтувати константність стражденності та з’ясувати способи її подолання, трансформації (преображення) у теорії й духовній практиці православ’я в контексті віровчення та антропологічної рефлексії;
- встановити ідейні джерела стражденності в контексті давньоукраїнської релігійної морально-практичної філософії;
- віднайти світоглядні принципи інтерпретації стражденності в її есенційному та екзистенційному модусах в українській православній антропології.
Об’єкт дисертаційного дослідження – проблема стражденності в релігійно-духовній православній традиції.
Предметом дослідження є есенційний та екзистенційний модуси стражденності у теорії й духовній практиці православ’я.
Методологія дослідження. Для забезпечення аналізу запропонованої проблематики дисертаційного дослідження, досягнення мети й реалізації завдань були використані наступні методи: історико-філософський – дозволив відстежити тлумачення поняття стражденності у філософсько-релігієзнавчій думці; компаративний аналіз забезпечив порівняння поглядів представників західного та східного філософського і богословського типів філософування в межах європейської традиції; етимологічний та семантичний аналіз – використано для визначення змістовно-смислового обсягу поняття стражденності; метод узагальнення дозволив об’єднати розуміння проблем гріхопадіння, першородного гріха та пристрасності православними мислителями різних часів, базованих на догматичних положеннях православ’я; системний метод сприяв осмисленню онтологічного підґрунтя стражденності та її модифікацій на засадах цілісності православного світогляду; герменевтичний метод було використано в процесі аналізу творів філософів і богословів, аналітичний метод використано для вивчення історико-філософських та богословських першоджерел щодо осмислення есенційного й
6
екзистенційного модусів стражденності. Експлікація досліджуваної теми потребувала застосування принципів історизму, об’єктивності, екзистенційної діалектики, світоглядного плюралізму, людяності та позаконфесійності.
Наукова новизна дослідження. У дисертації здійснено одну із перших у вітчизняному релігієзнавстві спроб дефініції концепту «стражденність» у світоглядній системі православного віровчення; проаналізовано становлення релігійно-філософських уявлень та понять, що формують концепцію стражденності в працях релігійних мислителів та богословів у межах православної духовно-культурної традиції.
У дисертаційному дослідженні сформульовано низку положень, що містять елементи наукової новизни і виносяться на захист :
вперше
- на основі етимологічного та семантичного аналізу встановлено близькість і тотожність смислових лексичних значень понять «пристрасть» і «страждання», які сукупно формують змістовно-смисловий обсяг поняття стражденності; визначено принципи діалектики та антиномізму як найбільш креативні щодо розуміння проблеми стражденності; виявлено компонентну контамінаційну структуру та основні модальні форми стражденності (біль, скорбота, страждання, хвороба, горе, печаль, скруха, втрата, туга, зневіра, самотність, нещастя, мука);
- з’ясовано, що онтологічним підґрунтям концептуалізації есенційного модусу стражденності у православному дискурсі є положення про діалектичний зв’язок «тварного» й «нетварного» та похідна від нього неспіввимірність між Богом і людиною; визначено аспект конституювання стражденності як есенційної (сутнісної) риси буття людини та всього створеного світу, який конкретизується у гріхопадінні як осутненні стражденності в людському бутті шляхом укорінення пристрасності, процесуальності гріха та його наслідків;
- конституювання стражденності як екзистенціалу в православному дискурсі визначено в статусі динамічного процесу подолання висхідного
7
онтологічного протиставлення між людиною і Богом, що втілюється в реалізації провідних віросповідних положень: богопізнання, богоуподібнення, обоження, спасіння, святості; з’ясовано, що екзистенційними формами стражденності є граничні прояви пристрасті, гріха, втрати, туги, страждання, скорботи, покаянного плачу, відчаю, богопокинутості, боротьби, сумування за Богом, поклику Божого, смислошукання, смерті, муки як такі, що володіють духовно-креативним потенціалом;
набули подальшого розвитку:
- положення про константність проблеми стражденності у контексті космологічного, гносеологічного, сотеріологічного, есхатологічного аспектів православного віровчення та антропологічної рефлексії, крізь призму яких встановлено загальносвітоглядні тенденції щодо преображення проявів стражденності у християнські духовні цінності й чесноти (терпіння, смирення, страх Божий, віру, надію, любов);
- розуміння ідейного (містико-аскетичного) взаємозв’язку між святоотцівською, ісихастською традиціями та давньоукраїнською релігійною морально-практичною думкою, в яких стражденність визначається шляхом розкриття змісту основних видів православного подвижництва (чернецтва, затворництва, стовпництва, страстотерпства, мучеництва, юродства, старецтва, паломництва, відлюдництва, мовчальництва), що є одночасно чинами святості й модифікаціями стражденності;
конкретизовано та доповнено:
- світоглядні принципи українського православно-антропологічного дискурсу, що сконцентровані в ідеях наслідування Христа, тісного шляху спасіння, практики «умної молитви», преображення людського єства, спорідненої праці, кордоцентричного богопізнання, плекання внутрішньої людини, несення щоденного хреста, загальнообов’язковості духовного діяння (як боротьби з пристрастями, спокутування гріхів, терпіння всіляких проявів стражденності та їх сприйняття як способу духовного життя, морального самовдосконалення та шляху
8
національної ідентичності), які в цілому засвідчують діалектичну єдність есенційного та екзистенційного модусів стражденності.
Теоретична цінність роботи полягає у поглибленні й розширенні філософсько-релігієзнавчого розуміння проблеми стражденності у розмаїтті її форм та проявів у вітчизняному та світовому православ’ї. Основні положення дисертації та напрацьовані методологічні підходи можуть бути використані для подальшої науково-теоретичної розробки окресленої проблематики.
Практична значущість дослідження визначається тим, що його основні положення та результати можуть бути використані у процесі розробки навчальних програм з курсів історії філософії, релігієзнавства, психології та соціології релігії, етики, культурології тощо.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним науковим дослідженням. Висновки та положення новизни одержані дисертанотом самостійно. Усі публікації автора є одноосібні.
Апробацію результатів дослідження здійснено шляхом оприлюднення матеріалів дисертації у доповідях на засіданнях кафедри філософії Національного університету водного господарства та природокористування та кафедри філософії Житомирського державного університету імені Івана Франка, а також на низці наукових конференцій, зокрема: міжнародній науковій конференції «Творчість у контексті розвитку людини» (Київ, 2003), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Людина у світі духовної культури», присвяченій пам’яті В. Г. Нестеренка (Рівне, 2007), міжнародній науковій конференції «Екологія простору культури: проблеми та рішення» (Київ, 2009), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Філософія культури: Мова. Раціональність. Освіта» (Донецьк, 2011), Всеукраїнській науковій конференції «Соціально-гуманітарні аспекти розвитку сучасного суспільства» (Суми, 2012), ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасні проблеми гуманітаристики: світоглядні пошуки, комунікативні та педагогічні стратегії» (Рівне, 2012); інтернет-конференції «Перспективные инновации в науке, образовании, производстве и транспорте» (

Список литературы

ВИСНОВКИ
Керуючись результатами практичного дослідження, здійсненого на матеріалі святоотцівської IV – VIII ст., візантійської ісихастської традиції VIII –XIV ст., а також теоретичної спадщини зарубіжних, вітчизняних богословів та релігійних мислителів XIV – XX ст., можна з впевненістю стверджувати наявність потужної традиції осмислення та інтерпретації стражденності.
1. У процесі дослідження встановлено, що формування проблеми стражденності у західноєвропейському релігійно-філософському дискурсі відбувалося відповідно до визначальних для кожної доби позицій та принципів: діалектичності й антиномічності щодо розуміння людського буття (античність); пантеїзму, теоцентризму, креаціонізму та Одкровення (східне середньовіччя); з позиції божественного передвизначення і свободної волі людини, згідно з принципом гріхопадіння та його екзистенційного переживання, з позиції містичного способу богопізнання (західне середньовіччя). Основними джерелами конституювання проблеми стражденності як для західної (католицької) релігійно-філософської думки, так і для східної (православної), стала пізньоантична та східна святоотцівська традиції.
На основі етимологічного та семантичного аналізу встановлено змістовно-смисловий обсяг поняття стражденності, ґрунтований на лексичній та ідейній (релігійно-філософській) близькості понять «пристрасть» і «страждання», що є автентичними значеннями грецького «πάθος». Його багатокомпонентну контамінаційну структуру складає сукупність сучасних семантичних значень грецьких (πάσχω, πάθος, πάθη, πάθημα тощо) та старослов’янських (страсть, страданїе, страдальчество, страдательство тощо) відповідників лексем «пристрасть» і «страждання», а саме: біль, пристрасть, гнів, страждання, печаль, труд, подвиг, подвижництво, мука, мучеництво, хвороба, горе, лихо, біда, знемога, скорбота, тіснява, стогін, зневіра, туга, скруха, пригніченість, нещастя, бідування, співчуття, милосердя, терпіння.
180
2. Онтологічні засади стражденності в православній релігійно-філософській думці ґрунтуються на метафізичному вченні про первинний поділ всього сущого на «тварне» (створене) і «нетварне» (нестворене), яке успадкувала вже першолюдина Адам. Щодо цього вчення (відображеного у Святому Письмі, спадщині святих Отців та творах православно орієнтованих релігійних філософів різних часів) помічено три аспекти: розмежування між Богом й усім «тварним» світом, між Богом і людиною зокрема, а також між людиною й рештою всього створеного, що супроводжуються антиномічним характером тлумачення сутності створеного світу, з одного боку, детермінованого фактичною неспівмірністю «тварного» і божественного буття, а з другого, – передвизначеного їх єдністю.
Онтологічність (буттєвість), як світоглядна риса православ’я, справила найбільший вплив на осмислення стражденності як есенціалу в категоріях розірваності, розділення, розщеплення, нерівноправності, неспіввимірності, відмінності тощо (В. Зеньковський, М. Лосський, В. Лосський, С. Хоружий, П. Сержантов, С. Аверинцев, Т. Буткевич, Софроній (Сахаров)), а також відобразилася у зустрічній проекції людської екзистенції, супроводжуваній свободою людини, спрямованої на відновлення цілісності, дорозділення «тварного» і «нетварного», возз’єднання (всеєдності), подолання наслідків першородного гріха, що реалізується у основних віросповідних принципах та ідеалах: богопізнання, богоуподібнення, спасіння, обоження.
Будучи експлікованим як причина сутнісних трансформацій у природі людини, що призвели до виникнення пристрасності й гріховності, концепт першородного гріха є засадничим у ствердженні есенційності стражденності. У святоотцівській ісихастській традиції відбувається своєрідна онтологізація пристрасті й гріха, ствердження можливості їх подальшого осутнення, укорінення в природі людини, що актуалізує в ній зворотню рефлексію з приводу необхідності звільнення від чуттєвості, боротьби і подолання пристрасності, викорінення гріховності, досягнення ідеалу безпристрасності.
3. Конституювання стражденності як екзистенціалу в православному дискурсі відбувається в контексті проблем людського існування, які
181
засвідчують спрямованість людини на подолання висхідного онтологічного протиставлення між собою та іншими створеними істотами, між собою і Богом. Відтак, у екзистенційному модусі стражденність визначається як сукупність проявів дії пристрасті й гріха в природі людини та їх наслідків, що стають специфічними способами людського існування, у якому згідно зі свободою волі наявні дві основні проекції людської екзистенції – спасіння або загибелі.
Екзистенційний модус стражденності розкривається у внутрішньому духовному житті християнина, виявами якого є граничне усвідомлення гріховності й необхідності покаяння, молитовна практика, участь у церковних таїнствах, що є складовою частиною: внутрішнього праксису й аскези як духовного подвигу (Ісаак Сирін, Григорій Палама, Силуан Афонський, С. Сахаров, О. Осипов, І. Алфеєв), екзистенційної діалектики (Х. Яннарас, С. К’єркегор, І. Зізіулас, Кипріан (Керн), Софроній (Сахаров), А. Сурожський, С. Хоружий, Б. Вишеславцев, В. Розанов), моральної та смислотворчої діяльності (О. Поздеєвський, В. Екземплярський, І. Ільїн, С. Франк, В. Марцинковський), діалектики свободи (В. Зеньковський, М. Бердяєв).
В аскетичній традиції стражденність набуває і прямого духовного змісту, виявляючи екзистенційний спосіб досягнення високих духовних ідеалів, хоча завжди залишається онтологічно опосередкованою пристрасністю як сутнісною характеристикою людини. Екзистенціалами стражденного способу буття людини є пристрасть, гріх, втрата, туга, страждання, скорбота, плач, відчай, богопокинутість, боротьба, смуток, сум за Богом, смисл життя, смерть, мука тощо, які здатні бути духовним дороговказом людині на шляху до реалізації релігійно-моральної мети: надбання віри, надії, любові, смирення та ін. християнських чеснот, а також досягнення далеких трансцендентних цілей: обоження, богоуподібнення, богопізнання, спасіння тощо.
4. Константність проблеми стражденності в православному дискурсі засвідчує наявний розмисел православних авторів різних часів у творах апологетичного, полемічного і філософського змісту щодо необхідності подолання сутнісного протиріччя між буттям людини і Бога, що демонструється екзистенційно, в існуванні людини.
182
Встановлено, що проблема стражденності у православній філософії сформульована як антиномія: з одного боку, вона виражає недосконалість «тварного» світу і людини, уособлює її, а з другого, – є дороговказом до досконалості, вічного буття і засобом спасіння. Незмінно виражаючи одну із сторін людського існування (наслідки першородного гріха у вигляді схильності до гріхів, хвороб і смерті), стражденність уособлює собою протиприродний стан, поступовий вихід з якого має значення наближення до надприродного божественного буття.
У контексті космологічного, гносеологічного, сотеріологічного, есхатологічного аспектів православного віровчення та антропологічної рефлексії усталюється думка про необхідність та можливість подолання, трансформації (преображення) пристрасності та проявів стражденності у духовні чесноти й пропонуються певні способи духовного становлення й реалізації буттєвого призначення людини: щоденне несення хреста, боротьба з пристрасністю, гріховністю та наслідками гріха, молитовна практика, участь у церковних таїнствах. Крізь призму високих духовних цілей, сформульованих у православному дискурсі, обоження, богоуподібнення, богопізнання, спасіння є не лише заданими онтологічними прототипами стражденності, а й власне способом людського існування, його процесуальністю, вираженою різноманітними проявами стражденності.
5. Стражденність в українській морально-релігійній філософії є антиномічним концептом. Передусім, це свідчення об’єктивності світоустрою як справедливої відплати за людське гріхопадіння, тому на противагу до цього розуміння формується моральний ідеал доброчесності, що включає в себе осуд гріховності й терпіння страждання і всілякої скорботи, опанування пристрастей, виховання терпіння, смирення, любові до ближнього (співчуття, милосердя, співстраждання) й любові до Бога аж до бажання повного з’єднання з Ним. Водночас в українському православ’ї стражденність набуває високого духовного сенсу, трансцендентальних якостей, стаючи засобом реалізації найвищої мети християнського життя – уподібнення Христу-Богу. Саме таке розуміння домінує в києворуській книжній культурі (Володимир Мономах,
183
Іларіон, Феодосій Печерський, Нестор Літописець, Климент Смолятич, Кирило Туровський), яка ставить наголос на взірцевій аскетичній практиці (подвигу) християнського життя. Таким чином, проблема стражденності у творчості українських мислителів суголосна з ортодоксальною православною духовністю й відображає корінний зв’язок києворуського православ’я з аскетичною візантійською традицією.
У розумінні українських мислителів досягнення стану духовного наближення до Бога відбувається у повсякденному існуванні людини. Саме тому екзистенційний модус стражденності розкривається як реалізація філософсько-релігійних ідей, що обґрунтовують духовні ідеали, у дійсному способі життя. Рисами екзистенційності стражденності є сповідництво, наслідування Христа, прийняття факту першородного гріха, визнання необхідності боротьби з пристрастями, що продукуються подвижництвом як святістю у багатьох його різновидах (апостольство, святительство, преподобництво, праведництво, мучеництво, страстотерпство, юродство, старецтво, паломництво, відлюдництво, затворництво, стовпництво).
6. Виявлено діалектичну єдність між есенційною та екзистенційною тенденціями щодо експлікації проблеми стражденності в українському православно-антропологічному дискурсі XVII – XX століть. Есенційний (сутнісний) модус стражденності у міркуваннях українських книжників виявляється сумісним з їх уявленнями про досягнення високих духовних цілей засобами містико-аскетичної діяльності, що передбачає боротьбу з пристрастями й преображення проявів стражденності у християнські чесноти. Відповідно екзистенційний модус виявляється шляхом вибору способу духовного життя подвижника як актуального обоження, наслідування Христа тощо у його безперервності (поєднанні прижиттєвих духовних зусиль із посмертним існуванням).
Концептуальні підходи до розуміння проблеми стражденності в українській православній антропології (Іван Вишенський, Іов Почаївський, старець Артемій, Клірик Острозький, Ісайя Копинський, Паїсій (Величковський) проявляються в ідеях тісного шляху спасіння, наслідування
184
Бога, богоуподібнення й обоження (змістом яких є боротьба з пристрастями й терпіння різних проявів стражденності).
Рівновага есенційного та екзистенційного способів вираження проблеми стражденності відображається в світогляді українського бароко XVII –XVIII століть (І. Галятовський, Л. Баранович, Димитрій (Туптало), Г. Сковорода). Поширення ренесансних антропоцентричних і гуманістичних ідей сприяло переорієнтації релігійно-філософської думки, в надрах якої міцнів світський погляд на стражденність людського буття як фактичність у багатоманітності своїх проявів-наслідків гріхопадіння, а також можливість їх подолання без аскетичного зречення світу й цінностей земного життя.
Стражденність розкривається через світовідчуття й світорозуміння шляхом екзистенціального (психо-емоційного) переживання дійсності: у відчутті недостеменності зовнішнього світу, несправжнього буття, загрозливої реальності, суперечностей внутрішнього світу людини тощо. Крізь призму філософських ідей М. Максимовича, Є. Онацького, О. Кульчицького, Б. Цимбалістого, М. Шлемкевича, Д. Чижевського, І. Мірчука, І. Нечуя-Левицького, М. Грушевського, М. Костомарова прояви стражденності співвідносяться з рисами національного психологічного характеру: глибокою емоційністю, почуттєвістю, релігійністю, духовністю, моральнісністю. Основними екзистенціалами національного характеру в цих авторів є боротьба, гнів, туга, неспокій, біль, страждання, самотність, журба. Стражденність набуває екзистенційної ваги завдяки свідомій настанові на їх подолання і трансформацію, що реалізується у трансцендентальних формах: терпінні, вірі, надії, любові, свободі, співчутті, жертовності, волі, через які конструює себе як глибинна внутрішня спонука духовного розвитку української людини.

Список використаних джерел і літератури
1. Августин Аврелий. О бессмертии души / Блаженный Августин. – Москва : АСТ, 2004. – 511, [1] с. – (Philosophy).
2. Августин Аврелій. Сповідь / Святий Августин. – 3-тє вид. – Київ : Основи, 1999. – 319 с.
3. Аверинцев С. София – Логос : словарь / Сергей Аверинцев. – Киев : Дух и литера, 2006. – 912 с.
4. Аксенов-Меерсон М. Созерцанием Троицы Святой… Парадигма любви в русской философии троичности / прот. Михаил Аксенов-Меерсон. – Адапт. и доп. для рус. изд. – Киев : Дух и литера, 2007. – 323 с.
5. Александр. Акты св. мучеников и религиозно-нравственное значение их / сост. свящ. Андрей Светлаков. – Изд. 2-е, испр. – Москва : тип. О-ва распространения полезных книг, 1889. – 47 с.
6. Алфавит духовный / [святителя Димитрия Ростовского]. – Москва : Аксиос, 2002. – 318 с. – (Развитие духовности, культуры и науки).
7. Аляєв Г. Є. Філософський універсум С. Л. Франка : персоналістична метафізика всеєдності в горизонтах нової онтології XX століття / Г. Є. Аляєв. – Київ : Парапан, 2002. – 368 с.
8. Амфилохий. Человек – носитель вечной жизни / митроп. Амфилохий (Радович). – Москва : Изд. Сретенского монастыря, 2005. – 304 с. – (Православное богословие).
9. Андрос Є. І. Бівалентність людського єства та проблема метафізичного зла / Є. І. Андрос // Грані людського буття : позитивні та негативні виміри антропокультурного / Є. І. Андрос [та ін.]. – Київ, 2010. – С. 6 – 86.
10.Антоний. Нравственная идея догмата Пресвятой Троицы / митр. Антоний (Храповицкий) // По образу Святой Троицы : сборник богослов. статей. – Сергиев Посад, 2009. – С. 5 – 36.
186
11.Антоний. Путь умного делания. О молитве Иисусовой и Божественной благодати / архиеп. Антоний (Голынский-Михайловский). – [Б. м.] : Укр. православная церковь, Полтав. епархия, Спасо-Преображенский Мгарский монастырь, 2004. – 368 с.
12.Аристотель. Нікомахова етика / Аристотель. – Київ : Аквілон-Плюс, 2002. – 480 с.
13.Афанасий Александрийский. Творения иже во святых отца нашего Афанасия, архиепископа Александрийского. – Москва : в тип. В. Готье, 1854. – Ч. 4. – 530 с.
14.Балух В. Богословсько-етичні погляди Августина Блаженного / Василь Балух // Актуальні питання релігієзнавчої та богословської думки / за ред. В. О. Балуха. – Чернівці, 2010. – С. 39 – 59.
15.Бальтазар Х. У. фон. Вселенская литургия. Преподобный Максим Исповедник : (продолжение) / Х. Урс фон Бальтазар // Альфа и омега. – 1998. – № 16. – С. 108 – 140.
16.Бердяев Н. А. Диалектика божественного и человеческого / Н. А. Бердяев. – Москва : АСТ ; Харьков : Фолио, 2003. – 620, [4] с. – (Philosophy).
17.Бердяев Н. А. Самопознание / Николай Бердяев. – Москва : Эксмо ; Харьков : Фолио, 2005. – 638, [1] с. – (Антология мысли).
18.Бердяев Н. А. Философия свободы. Смысл творчества / Н. А. Бердяев. – Москва : Правда, 1989 – 607 с.
19.Бердяев Н. А. Царство духа и царство кесаря / Н. А. Бердяев. – Москва : Республика, 1995. – 383 с.
20.Бистрицький Є. Метафізика пізнього радянського марксизму : Вадим Іванов / Євген Бистрицький // Філософсько-антропологічні студії. – 2003. – 2003 : Пізній радянський марксизм та сьогодення. – С. 4 – 19.
21.Бичко Б. І. Екзистенційно-персоналістські тенденції релігійного антропологізму М. Бердяєва / Б. І. Бичко // Вестник Общества русской философии при Украинском философском фонде. – 2003. – Вып. 1 :
187
Метаморфози свободи : спадщина Бердяєва в сучасному дискурсі : (до 125-річчя з дня народження М. О. Бердяєва). – С. 200 – 205.
22.Бичко І. В. Людина як екзистенція / І. Бичко // Людина та її дійсність : філос.-антропол. дослідження / Ін-т філософії, логіки і соціології. – Львів ; Одеса, 1997. – С. 12 – 18.
23.Біблія, або Книги Святого Письма Старого і Нового заповіту із мови давньоєврейської й грецької на українську наново перекладена. – Біблійна ліга України : World wide printing, 2001. – 1523 c.
24.Бобринский Б. Сердечная молитва перед лицем страдания / протопресвитер Борис Бобринский // Личность и традиция : аверинцевские чтения / сост. К. Б. Сигов. – Київ : Дух і літера, 2005. – С. 89 – 102.
25.Борозенец Т. А. Теологическая диалектика сущего. Философские главы / Т. А. Борозенец. – Киев : Парапан, 2010. – 252 с.
26.Булгаков С. Догмат и догматика / прот. Сергий Булгаков // Живое предание : православие в современности / Свято-Филарет. моск. высш. православ.-христ. шк. – Москва, 1997. – С. 8 – 25.
27.Булгаков С. Н. Православие. Очерки учения православной церкви / С. Н. Булгаков. – Киев : Лыбидь, 1991. – 235 с.
28.Буткевич Т. И. Зло, его сущность и происхождение / Т. И. Буткевич. – Киев : Пролог, 2007. – Т. 1. – 314 с. – (Богословская библиотека).
29.Буткевич Т. И. Зло, его сущность и происхождение / Т. И. Буткевич. – Киев : Пролог, 2007. – Т. 2. – 264 с. – (Богословская библиотека).
30.Быстрицкий Е. К. Феномен личности: мировоззрение, культура, бытие / Е. К. Быстрицкий. – Київ : Наук. думка, 1991. – 200 с.
31.Василий. Собрание трудов / архим. Василий (Пронин). – Ужгород : Патент, 2010. – Т. 1 : Жизнеописание ; Научные и богословские исследования. – 432 с.
32.Василий Великий. Творения иже во святых отца нашего Василия Великого. Избранное. – [Минск] : Харвест, 2003. – 701, [1] с.
188
33.Вениамин. Божественная любовь по учению Библии и православной церкви : (опыт раскрытия нравственной стороны православ.-христиан. догматов веры из начала любви) / еп. Вениамин (Милов). – Саратов : Изд-во Саратов. митрополии, 2011. – 439 с.
34.Верховской С. С. Бог и человек : учение о Боге и богопознании в свете православия / С. С. Верховской. – Москва : Православ. Свято-Тихонов. гуманит. ун-т, 2004. – 464 с.
35.Византийские исихастские тексты / сост., общ. и науч. ред. А. Г. Дунаева. – Москва : Изд-во Москов. патриархии Русской православ. церкви, 2012. – 560 с. – (Творения святых отцов и учителей церкви).
36.Виталий. Божественная литургия с применением к ее священнодействіям и молитвословиям всех Евангельских воспоминаний / Виталий, еп. Острожский. – Житомир : [б. и.], 1882. – 276 с.
37.Вишенский И. Сочинения / Иван Вишенский. – Москва ; Ленинград : Изд-во Акад. наук СССР, 1955. – 372 с. – (Литературные памятники / Акад. наук СССР).
38.Вышеславцев Б. Образ Божий в грехопадении / Борис Вышеславцев // Русская религиозная антропология / сост., общ. ред., предисл. и прим. Н. К. Гаврюшин. – Москва, 1997. – Т. 2 : Антология. – С. 401 – 416.
39.Вышеславцев Б. Образ Божий в существе человека / Борис Вышеславцев // Русская религиозная антропология / сост., общ. ред., предисл. и прим. Н. К. Гаврюшин. – Москва, 1997. – Т. 2 : Антология. – С. 380 – 400.
40.Гадамер Г.-Г. Істина і метод / Ганс-Георг Гадамер ; [пер. з нім. О. Макровольського]. – Київ : Юніверс, 2000. – 464 с. – (Філософська думка).
41.Гайденко П. П. Парадоксы свободы в учении Фихте / П. П. Гайденко. – Москва : Наука, 1990. – 127, [2] с. – (НКФ. Немецкая классическая философия : новые исследования).
42.Галятовский И. Ключ разумения / Иоанникий Галятовский – Киев : Наук. думка, 1985. – 443 с. – (Памятники украинского языка. Серия публицистической и полемической литературы).
189
43.Галятовський І. Гріхи розмаїті : (трактат з етики) / І. Галятовський // Хроніка –2000. – Вип. 37/38 : Україна: філософський спадок століть. Ч. 1. – С. 263 – 286.
44.Гегель Г. В.-Ф. Энциклопедия философских наук. Т. 3: Философия духа / Георг Вильгельм Фридрих Гегель ; [пер. с нем. Б. А. Фохта; отв. ред. Е. П. Ситковский]. – Москва : Мысль, 1977. – 471 с. – (Филос. наследие).
45.Геракліт. Фрагменти / Геракліт // Філософська і соціологічна думка. – 1991. – № 4. – С. 153 – 159.
46.Горський В. С. Історія української філософії : навч. посібник / В. С. Горський. – Київ : Наук. думка, 2001. – 376 с.
47.Горський В. С. XVII сторіччя в історії української філософії / Вілен Горський // Україна XVII століття: суспільство, філософія, культура : зб. наук. пр. на пошану пам’яті проф. Валерії Михайлівни Нічик / ред.-упоряд. : Л. Довга, Н. Яковенко. – Київ, 2005. – С. 55 – 67.
48.Горський В. С. Філософія в українській культурі : (методологія та історія) : філос. нариси / В. С. Горський. – Київ : Центр практич. філософії, 2001. – 236 с.
49.Господь всегда с тобою : по творениям святителя Димитрия Ростовского. – Москва : Благовест, 2010. – 157, [2] с. – (Святые отцы об утешении в минуту скорби).
50.Григорий Богослов. Творения иже во святых отца нашего Григория Богослова, архиепископа Константинопольского. – Москва : в тип. Августа Семена, 1843. – Ч. 1. – 321 с.
51.Григорий Нисский. Творения Святого Григория Нисского. – Москва : тип. В. Готье, 1861. – Ч. 1. – 469 с.
52.Григорий Нисский. Творения Святого Григория Нисского – Москва : тип. В. Готье, 1868. – Ч. 7. – 536 с.
53.Грушевський М. Історія української літератури / М. Грушевський. – Київ : Обереги, 1995. – Т. 6. – 708 с. – (Київська бібліотека давнього українського письменства. Студії ; т. 1).
190
54.Грушевський М. Історія української літератури : у 6 т., 9 кн. / М. Грушевський. – Київ : Либідь, 1993. – Т. 3. – 283 с.
55.Грушевський М. Історія української літератури : у 6 т., 9 кн. / М. Грушевський. – Київ : Либідь, 1995. – Т. 5, кн. 1. – 255 с.
56.Гуменюк С. М. Острозький православний традиціоналізм : світоглядні засади та орієнтири / С. М. Гуменюк. – Рівне : НУВГП, 2013 – 192 с.
57.Давньоруські любомудри / В. Горський [та ін.]. – Київ : Академія, 2004. –304 с.
58.Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка / В. Даль. – Москва : ГИС 1955. – Т. 4. – 684 с.
59.Даренський В. Гносеологічна парадигма християнської філософії / Віталій Даренський // Дух і літера. – 2007. – № 17 /18. – С. 451 – 469.
60.Димитрий. Алфавит духовный : творение св. Димитрия Ростовского. – Изд. 9-е. – Москва : Синод. тип., 1889. – 160 с.
61.Димитрий. Апология в утоление печали человека сущего в беде, гонении и озлоблении, вкратце сложенная, по совету Св. Ап. Павла глаголющего : «утешайте друг друга и созидайте койждо ближнего» / Св. Димитрий (Туптало) митрополит Ростовский. – Чернигов, 1716. – [40] л.
62.Димитрий. Внутренний человек, в клети сердца своего уединен, поучающся и молящся втайне / Димитрий, митр. Ростовский и Ярославский // Келейный летописец святителя Димитрия Ростовского с прибавлением его жития, чудес, избранных творений и Киевского Синопсиса архимандрита Иннокентия Гизеля / [подгот. текста: О. В. Кириченко, Е. А. Лукьянов]. Москва, 2000. – С. 614 – 620.
63.Димитрий. Руно орошенное : беседы и поучения, сост. свт. Димитрием Ростовским. – Санкт-Петербург. : Миръ : Шпиль, 2003. – 231 с.
64.Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский. – Москва : Мысль, 1979. – 620 с. – (Философское наследие).
191
65.Дионисий Ареопагит. Божественные имена / святой Дионисий Ареопагит // Мистическое богословие. – Киев, 1991. – С. 15 – 93.
66.Дионисий Ареопагит. Мистическое богословие / святой Дионисий Ареопагит // Мистическое богословие. – Киев, 1991. – С. 5 – 10.
67.Дионисий Ареопагит. Святого Дионисия Ареопагита о небесной иерархии. – 3-е изд. – Москва : Синод. тип., 1848. – [2], 70 с.
68.Добротолюбие. – Минск : Харвест, 2003. – Т. 4. – 351 с.
69.Добротолюбіє /[пер. укр. мовою Філарета (Денисенка)]. – Київ : Вид. від. Укр. православ. церкви Київ. патріархату, 2008. – Т. 1. – 687 с.
70.Добротолюбіє / [пер. укр. мовою Філарета (Денисенка)]. – Київ : Вид. від. Укр. православ. церкви Київ. патріархату, 2009. – Т. 5. – 599 с.
71. Достопамятные сказания о подвижничестве святых и блаженных отцов. – Изд. 4-е. – Санкт-Петербург : Синод. тип., 1871. – 417 с.
72. Дронов М. Православная аскетика и психоанализ / М. Дронов // Альфа и омега. – 1998. – № 16. – С. 248 – 275.
73.Дротянко Л. Г. Традиція російського космізму і постнекласична наука / Л. Г. Дротянко // Вестник Общества русской философии при Украинском философском фонде. – 2003. – Вып. 1 : Метаморфози свободи: спадщина Бердяєва в сучасному дискурсі : (до 125-річчя з дня народження М. О. Бердяєва). – С. 216 – 222.
74.Духовное совершенствование христианина по трудам святителя Игнатия (Брянчанинова) / сост. прот. Георгий Соменок. – Киев : Издат. отд. УПЦ, 2007. – 222 с.
75.Дьяченко Г. М. Полный церковно-словянский словарь / прот. Г. Дьяченко. – Можайск : Отчий дом, 2000. – 1120 с.
76.Дьяченко Г. М. Помощник и покровитель / Григорий Дьяченко. – Москва : Православ. Свято-Тихонов. богослов. ин-т ; [Печоры] : Свято-Успенского Псково-Печерского монастырь, 1993. – Т. 1. – XV, 412 с.
192
77.Ельчанинов А. Записи / Александр Ельчанинов. – Москва : Совет. Россия, 1992. – 208 с. – (Жизнь во Христе).
78.Епифанович С. Л. Преподобный Максим Исповедник и византийское богословие / С. Л. Епифанович. – Москва : Мартис, 2003. – 222, [1] с.
79.Європейський словник філософій : лексикон неперекладностей / під кер. Барбари Кассен, [Костянтина Сігова]. – Київ : Дух і літера, 2010. – Т. 1. – 576 с.
80.Жизнь и подвиги преподобного и богоносного отца нашого Иова, в схимонасех Иоанна Железа, игумена и чудотворца святой лавры Почаевской, его прославление и чудеса : с прил. некоторых молитв и песнопений, употребляемых в честь его на горе Почаевской / [соч.] прот. А. Ф. Хойнацкого. – Почаев : Почаев. лавра, 1882. – 80 с.
81.Житие и писания Молдавского старца Паисия Величковского : с присовокуплением предисл. на кн. св. Григория Синаита, Филофея Синайского, Исихия Пресвитера и Нила Сорского, соч. другом его и спостником старцем Василием Поляномерульским о умном трезвении и молитве / изд. Козел. введен. оптиной пустыни. – 2-е изд., с приб. – Москва : [б. и.], 1847. – 325 с. разд. паг.
82.Жития и подвиги святых Киево-Печерской Лавры с приложением избранных акафистов. – Минск : Свято-Елисавет. монастырь, 2005. – 495 с.
83.Забужко О. С. Філософія української ідеї та європейський контекст / О. С. Забужко. – Київ : Основи, 1993. – 124 с.
84.Завершинский Г. Богословский экзистенциализм архимандрита Софрония (Сахарова) / Г. Завершинский // Альфа и омега. – 1999. – № 21. – С. 167 – 180.
85.Завершинский Г. Экзистенциальные аспекты богословия / Г. Завершинский // Церковь и время. – 2001. – № 3. – С. 210 – 228.
86.Зайцев М. О. Особистісне буття в смисловому полі європейської культури / М. О. Зайцев. – Київ : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2007. – 200 с.
193
87.Зайцев М. О. Стражденність як характерна риса світу буття української людини / М. О. Зайцев // Українознавчий альманах. – 2009. – Вип. 1 : Український образ світу: особливість у світовому контексті. – С. 114 – 117.
88.Залужна А. Є. Морально-естетичні засади життєвого світу людини / А. Є. Залужна. – Рівне : НУВГП, 2012. – 238 с.
89.Зарин С. М. Аскетизм по православно-христианскому учению / С. М. Зарин. – Москва : Православ. паломник, 1996. – 694 с.
90.Зеньковский В. В. Основы христианской философии / В. В. Зеньковский. – Москва : Канон+, 1997. – 560 с. – (История христианской мысли в памятниках).
91.Зеньковский В. В. Проблема космоса в христианстве / Зеньковский В. В. // Живое предание : православие в современности / Свято-Филарет. моск. высш. православ.-христ. шк. – Москва, 1997. – С. 71 – 91.
92.Зизиулас И. Общение и инаковость : новые очерки о личности и церкви / Иоанн Зизиулас. – Москва : ББИ, 2012. – 407 с. – (Серия «Современное богословие»).
93.Здіорук С. І. Суспільно-релігійні відносини: виклики України ХХІ століття / С. І. Здіорук ; Нац. ін-т стратегічних досліджень – Київ : Знання, 2005 – 551 с.
94.Златоструй : Древняя Русь X – XIII вв. / сост., авт. текст, коммент. А. Г. Кузьмина, А. Ю. Карпова. – Москва : Молодая гвардия, 1990. – 302 [2] с. – (Дороги человеческой мысли).
95.Ианнуарий. Основные антропологические понятия в посланиях святого апостола Павла / архим. Ианнуарий (Ивлиев) // Православное учение о человеке : избр. статьи. – Москва, 2004. – С. 18 – 23.
96.Игнатий. Аскетическая проповедь / Игнатий (в миру Дмитрий Александрович Брянчанинов). – Минск : Лучи Софии, 2002. – 479 с.
97.Иерофей. Православная психотерапия : святоотеческий курс врачевания души / митр. Иерофей (Влахос). – Сергиев Посад : Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 2006. – 368 с.
194
98.Иларион. Духовный мир преподобного Исаака Сирина / игумен Иларион (Алфеев). – Санкт-Петербург : Алетейя, 2002. – 288 с. – (Византийская библиотека. Исследования).
99.Иларион. Православие : в 2 т. / митр. Иларион. – 4-е изд. – Москва : Изд-во Сретенского монастыря, 2012. – Т. 2. – 976 с.
100. Иларион. Православное богословие на рубеже эпох / еп. Керченский Иларион (Алфеев). – Изд. 2-е, доп. – Київ : Дух і літера, 2002. – 536 с.
101. Иларион. Таинство веры : введ. в православ. догмат. богословие / иеромонах Иларион (Алфеев). – Москва ; Клин : Изд-во Братства Святителя Тихона, 1996. – 285,[1] с.
102. Иларион. Триединство Божества и единство человечества / Священномученик Иларион (Троицкий) // По образу Святой Троицы : сб. богослов. статей. – Сергиев Посад, 2009. – С. 68 – 96.
103. Иларион. Человеческий лик Бога : проповеди / игумен Иларион (Алфеев). – Клин : Фонд «Христианская жизнь», 2001. – 240 с.
104. Илия. Смысл испытаний человека по трудам русских богословов и мыслителей / архим. Илия (Рейзмир). – Сергиев Посад : Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 2012. – 136 с.
105. Илия. Учение святителя Василия Великого о духовном совершенствовании / архим. Илия (Рейзмир). – Сергиев Посад : Свято-Троицкая Сергиева лавра, 2004. – 184 с.
106. Ильин И. А. Аксиомы религиозного опыта / И. А. Ильин. – Москва : АСТ, 2004. – 586, [6] с. – (Philosophy).
107. Ильин И. А. Поющее сердце : книга тихих созерцаний / И. А. Ильин // Религиозный смысл философии / Ильин И. А. – Москва, 2003. – С. 529 – 689.
108. Иннокентий. Сочинения Иннокентия, архиепископа Херсонского и Таврического. – Санкт-Петербург ; Москва : М. О. Вольф, 1870. – Т. 1. – 536 с.
195
109. Иоанн. Бытие как общение : очерки о личности и церкви / митр. Иоанн (Зизиулас). – Москва : Свято-Филаретовский православ.-христиан. ин-т, 2006. – 275, [3] с.
110. Иоанн. Очерки по истории русской святости / сост. иеромонах Иоанн (Кологривов). – Siracusa : Istina, 1991. – 415 с.
111. Иоанн Дамаскин. Точное изложение православной веры / Иоанн Дамаскин. – Киев : Изд-во имени святителя Льва, папы Римского, 2007. – 465 с.
112. Иоанн Кронштадтский. Христианская философия / св. праведный Иоанн Кронштадтский. – Москва : Отчий дом, 2011. – 238, [1] с. – (Серия «Духовный собеседник»).
113. Иов. Пчела Почаевская : изборник назидат. поучений и статей, сост. и спис. преподобным Иовом, игуменом Лавры Почаевской (1581 – 1651 г.) : в 2 ч. – Почаев : тип. Почаев. Усп. лавры, 1884. – 563 с. разд. паг.
114. Исаак Сирин. Творения иже во святых отца нашего аввы Исаака Сирианина, подвижника и отшельника, бывшего епископа христолюбивого града Ниневии, слова подвижнические. – Москва : в тип. В. Готье, 1854. – 526 с.
115. Ігор. Східна аскеза і бароковий текст : досвід могилян. Києва / архієп. Ігор (Ісіченко) // Україна XVII століття: суспільство, філософія, культура : зб. наук. пр. на пошану пам’яті проф. Валерії Михайлівни Нічик / ред.-упоряд.: Л. Довга, Н. Яковенко. – Київ, 2005. – С. 196 – 206.
116. Іларіон. Старець Паїсій Величковський. Його життя, праця та наука : іст. літ.-богослов. монографія / митр. Іларіон. – Вінніпег : накладом Т-ва «Волинь», 1975. – 151 с.
117. Йосипенко С. Димитрій Туптало та етико-гуманістичний напрямок раннього Просвітництва в Україні / Сергій Йосипенко // Україна XVII століття: суспільство, філософія, культура : зб. наук. пр. на пошану пам’яті проф. Валерії Михайлівни Нічик / ред.-упоряд : Л. Довга, Н. Яковенко. – Київ, 2005. – С. 118 – 127.
196
118. Калиновский П. П. Переход : последняя болезнь, смерть и после / П. П. Калиновский. – Запорожье : Берегиня, 1993. – 184 с.
119. Калліст. Православний шлях / єп. Калліст (Уер). – Київ : Дух і літера, 2003. – 176 с.
120. Кант И. Трактаты и письма / Иммануил Кант. – Москва : Наука, 1980. – 709 с.
121. Карпінська Л. Подвиг аскета : «втеча від світу» чи рух назустріч людству? / Лілія Карпінська // Давньоруське любомудріє: тексти і контексти / Нац. ун-т «Києво-Могилян. акад.». – Київ : Києво-Могилян. акад., 2006. –С. 182 – 192.
122. Кашуба М. Г. Сковорода і неоплатонівські традиції в Україні / Марія Кашуба // Спадщина Григорія Сковороди і сучасність : матеріали читань до 200-річчя з дня смерті Г. Сковороди 21 – 22 груд. 1994 р. / Львів. держ. ун-т ім. І. Франка. – Львів, 1996. – С. 56 – 65.
123. Киприан. Антропология св. Григория Паламы / архим. Киприан (Керн). – Москва : Паломникъ, 1996. – LXXVIII, 449, [1] с. – (Святые отцы и учителя церкви в исследованиях православных ученых).
124. Киприан. Патрология / архим. Киприан (Керн). – Киев : О-во любителей православ. лит. : Изд-во имени святителя Льва, папы Римского, 2007. – 304 с.
125. Киприан. Тема о человеке и современность / архим. Киприан (Керн) // Русская религиозная антропология. / сост., общ. ред., предисл. и прим. Н. К. Гаврюшин. – Москва, 1997. – Т. 2 : Антология. – С. 417 – 430.
126. Кирик Д. Сутність та існування / Д. Кирик // Філософський енциклопедичний словник / [редкол.: Шинкарук В. І. (голова) та ін.]. – Київ, 2002. – С. 623.
127. Кирилл. Замысел Божий о человеке и свобода воли. Эсхатологическая перспектива / митр. Смоленский и Калининградский Кирилл // Церковь и время. – 2005. – № 4. – С. 5 – 18.
197
128. Клеман О. Истоки : богословие отцов древней церкви : тексты и коммент. / Оливье Клеман. – Москва : Центр по изуч. Религий : Путь, 1994. – 383 с.
129. Козачинский М. Философия Аристотелева / Михайло Козачинский // Памятники этической мысли на Украине XVII – первой половины XVIII ст. / сост., пер. с латин., вступ. статья и примеч. М. В. Кашубы. – Киев, 1987. – С. 328 – 396.
130. Кримський С. Б. Запити філософських смислів / С. Б. Кримський. – Київ : Парапан, 2003. – 240 с.
131. Кузьминська М. Розуміння філософії у творах києворуських мислителів / М. Кузьминська // Давньоруське любомудріє: тексти і контексти / Нац. ун-т «Києво-Могилян. акад.». – Київ, 2006. – С. 226 – 260.
132. Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук / Олександр Кульчицький. – Мюнхен ; Львів : Укр. вільний ун-т, 1995. – 164 с.
133. Кураев А. Христианская философия и пантеизм / А. Кураев. – Москва : Изд-во Москов. подворья Свято-Троицкой Сергиевой Лавры, 1997. – 232 с.
134. Кьеркегор С. Евангелие страданий / Серен Кьеркегор. – Москва : Свято-Владимир. изд-во, 2011. – 304 с.
135. Кьеркегор С. Христос есть путь [Электронный ресурс] / Серен Кьеркегор. – Режим доступа : http://www.mbchurch.ru/publications/ articles/15/7587/. – Загл. с экрана.
136. Левінас Е. Між нами. Дослідження. Думки про іншого / Еманюель Левінас. – Київ : Дух і літера : Задруга, 1999. – 291 с. – (Бібліотека XXI століття).
137. Леонов В. Основы православной антропологии : учеб. пособие / прот. Вадим Леонов. – Москва : Изд-во Москов. патриархии Рус. православ. церкви, 2013. – 456 с.
138. Лепп І. Християнська філософія екзистенції / Іняс Лепп. – Київ : Пульсари, 2004. – 148 с.
198
139. Літопис руський за іпатським списком / пер. Леонід Махновець. – Київ : Дніпро, 1989. – ХІV, 591 с. + 3 арк. дод. – (Давньоруські та давні українські літописи).
140. Лоргус А. Душа и дух: природа и бытие /священник Андрей Лоргус // Православное учение о человеке : избр. статьи. – Москва ; Клин, 2004. – С. 168 – 188.
141. Лосев А. Ф. История античной эстетики. Ранняя классика / А. Ф. Лосев. – Москва : АСТ ; Харьков : Фолио, 2000. – 624 с. – (Вершины человеческой мысли).
142. Лосский В. Н. Боговидение / В. Н. Лосский. – Москва : АСТ, 2003. – 759, [9] с. – (Philosophy).
143. Лосский В. Н. Очерк мистического богословия восточной церкви ; Догматическое богословие / В. Н. Лосский. – М. : Центр «СЭИ», 1991. – 287, [1] с. – (Религиозно-философская серия ; вып. 1).
144. Лосский Н. О. Ценность и бытие : Бог и Царство Божие как основа ценностей / Николай Лосский. – Харьков : Фолио ; Москва : АСТ, 2000. – 864 с. – (Библиотека «Р. Х. 2000». Серия «Религиозная философия»).
145. Лука. Дух, душа, тело / архиеп. Лука (Войно-Ясенецкий). – Брюссель : Жизнь с Богом, 1988. – 183 с.
146. Люїс К. С. Проблема страждання / Клайв Стейпл Люїс. – Львів : Свічадо, 1998. – 140 с.
147. Макарий. Душеполезные поучения преподобного Макария Оптинского : [отрывки из писем / сост. архим. Иоанн (Захарченко)]. – Козельск : Введен. Оптина пустынь, 1997. – 830, [1] с.
148. Макарий Египетский. Духовные беседы / преп. Макарий Египетский. – Клин : Христиан. жизнь, 2005. – 440, [5] c.
149. Макаров Д. И. Антропология и космология св. Григория Паламы : (на примере гомилий) / Д. И. Макаров. – Санкт-Петербург : Изд-во Олега Абышко, 2003. – 544 с. – (Серия «Библиотека христианской мысли». Исследования).
199
150. Максим. Святого отца нашого Максима о любви. – Изд. 3-е. – Москва : в Синод. тип., 1839. – 149 с.
151. Малахов В. А. Уязвимость любви / Виктор Малахов. – Киев : Дух і літера, 2005. – 560 с.
152. Малахов В. А. Феномен стражденності на межі онтології та етики / В. А. Малахов // Вісник Національного університету водного господарства та природокористування. – 2008. – Вип. 2, ч 2. – С. 11 – 17.
153. Малиновский Н. П. Очерк православного догматического богословия / прот. Н. П. Малиновский. – Москва : Православ. Свято-Тихонов. богослов. ин-т, 2003. – 386 с.
154. Малков П. Антропологические предпосылки учения об апокатастасисе у восточных отцов церкви / Петр Малков // Православное учение о человеке : избр. статьи. – Москва, 2004. – С. 100 – 120.
155. Маркс К. Экономическо-философские рукописи 1844 года / К. Маркс // Сочинения / К. Маркс и Ф. Энгельс. – Изд. 2-е. – Москва, 1974. – Т. 42. – С. 41 – 174.
156. Марцинковський В. Смысл жизни / Владимир Марцинковский. – Новосибирск : Посох, 1996. – 272 с.
157. Мацейна А. Агнец божий / Антанас Мацейна. – Санкт-Петербург : Алетейя, 2002. – 310, [2] с. – (Миф, религия, культур