ШАРКО ОЛЕГ ВІТАЛІЙОВИЧ. ЯВИЩЕ СЕМАНТИЧНОЇ НЕЯСНОСТІ: ЛОГІКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

Краткое описание

ШАРКО ОЛЕГ ВІТАЛІЙОВИЧ. Назва дисертаційної роботи: "ЯВИЩЕ СЕМАНТИЧНОЇ НЕЯСНОСТІ: ЛОГІКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ"

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
Шарко Олег Віталійович
УДК 161.114:164.2:165.412
ЯВИЩЕ СЕМАНТИЧНОЇ НЕЯСНОСТІ:
ЛОГІКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ
09.00.06 – логіка
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Науковий керівник:
Конверський Анатолій Євгенович,
доктор філософських наук, професор
Київ – 2015
ЗМІСТ
ВСТУП....................................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічна та джерельна база
дослідження явища неясності ....................................................................... 10
1.1. Неясність як предмет логічних досліджень: термінологічні зауваги........ 10
1.2. Неясність як вид невизначеності: теоретичні рамки
дослідження неясності.............................................................................................. 22
1.3. Проблема неясності в логіко-філософській літературі ............................... 28
Висновки до розділу 1 ........................................................................................... 38
РОЗДІЛ 2. Неясність: концептуальний аналіз...................................... 40
2.1. Парадигматична концепція неясності........................................................... 40
2.2. Проблема неясності вищого порядку............................................................ 58
Висновки до розділу 2 ........................................................................................... 78
РОЗДІЛ 3. Огляд тлумачень явища неясності
в історії логіки...................................................................................................... 80
3.1. Інтерпретація парадоксу “Купа” як передісторія досліджень неясності .. 80
3.2. Формування сучасної концепції неясності
(Ґ. Фреґе, Б. Рассел, Ч. Пірс).................................................................................. 118
3.3. Сучасний стан досліджень явища неясності.............................................. 141
Висновки до розділу 3 ......................................................................................... 149
РОЗДІЛ 4. Семантичні теорії неясності.................................................. 151
4.1. Проект побудови теорії неясності............................................................... 151
4.2. Неясність та некласичні значення істинності: багатозначні теорії ........ 158
4.3. Неясність та істиннісні провали: теорія над-оцінювання......................... 168
4.4. Неясність та пересичені оцінки: паранесуперечливі теорії...................... 179
Висновки до розділу 4 ......................................................................................... 192
ВИСНОВКИ........................................................................................................ 196
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ І ДЖЕРЕЛ............... 203
3
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Більшість виразів природної мови є
неясними (vague). Загальноприйнятою є думка, що явище неясності (vagueness)
створює серйозні складнощі для класичної логіки та семантики, для перспективи побудови теорії значення природних мов. Вирази, що мають спірні випадки
застосування (так загалом характеризують неясність), видаються ні істинними,
ні хибними, дієвість щодо них закону виключеного третього та інших класичних законів ставиться під сумнів, а парадокс сориту (клас парадоксів на кшталт
парадоксу “Купа” або “Лисий”) ставить під питання правильність багатьох фундаментальних правил виводу (наприклад, математичної індукції або modus
ponens).
Проблема неясності є не лише широкою (оскільки неясних виразів неможливо уникнути та вони використовуються всюди), але й глибокою (оскільки
не існує жодного неконтроверсійного, повністю задовільного її вирішення). У
зв’язку з явищем неясності виникає багато дискусійних питань, наприклад: як
треба семантично тлумачити такі вирази, як “купа”, “лисий”, “червоний” або
“високий”, та яка логіка діє (або які правила виводу застосовуються) у міркуваннях, що містять подібні неясні вирази? Чи з існування неясності слідує неможливість побудувати логіку природних мов (оскільки неясні мови керуються
семантичними правилами, які є суперечливими)? Або чи неясність потребує
якоїсь особливої некласичної логіки? Чи є неясність особливим видом незнання? Чи може світ як такий, незалежно від того, як його репрезентуємо в мові
або що про нього знаємо, бути неясним? Взагалі, що таке неясність?..
Ці питання в останній час привертають усе більшу увагу філософів та логіків, а відсутність однозначних та загальноприйнятих відповідей лише підсилює необхідність дослідження явища неясності, яке нині стало предметом дискусій у царинах філософії логіки та філософії мови, метафізики та онтології,
епістемології, досліджень штучного інтелекту та теоретичного мовознавства.
Більше того, актуальність дисертаційної роботи також зумовлена відсут-
4
ністю ґрунтовних досліджень явища неясності в Україні. Тоді як для аналітичної філософії XX століття парадокс “Купа” (та пов’язане з ним явище неясності), стає тим, чим парадокс “Брехуна” був для середньовічних філософів, а саме:
пробним каменем для теорій (логічних, семантичних, мовних) − в Україні сучасна проблематизація парадоксу “Купа” в контексті досліджень явища неясності є майже невідомою.
Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертація виконана в межах комплексної програми наукових досліджень Київського
національного університету імені Тараса Шевченка «Модернізація суспільного
розвитку України в умовах світових процесів глобалізації» і науково-дослідної
роботи філософського факультету НДР № 11БФ041-01 «Філософськосвітоглядні та політологічні аспекти гуманітарного розвитку сучасного суспільства».
Об’єктом дослідження є явище невизначеності.
Предметом дослідження є явище неясності як вид семантичної невизначеності, що сутнісно пов'язаний з парадоксом “Купа”.
Мета та завдання дисертаційного дослідження.
Метою роботи є виявлення особливостей концепції неясності та
з’ясування її зв’язку з логічними та семантичними теоріями.
Для досягнення цієї мети вирішувались такі завдання:
- встановити термінологічний інструментарій для дослідження явища неясності та визначити теоретичні рамки для систематичного опису неясності;
-з’ясувати сутність явища семантичної неясності та його специфіку стосовно суміжних явищ;
- виявити етапи становлення поняття неясності в історії розвитку логікофілософської думки;
- провести порівняльний аналіз тлумачення та вирішення проблеми неясності теоріями, що ґрунтуються на застосуванні систем некласичних логік.
Теоретико-методологічна основа дослідження. Хоча усвідомлення проблем, що виникають внаслідок неясності (зокрема, парадоксу “Купа”),
5
з’явилось ще в античності, однак, неясність як така стає предметом логікофілософських досліджень лише наприкінці XIX − на початку XX століть, коли
виникає сучасна логіка (витоки дослідження явища неясності можна знайти в
працях Ґ. Фреґе, Ч.С. Пірса, Б. Рассела, М. Блека, К. Гемпеля та, частково, Л.
Вітґенштайна та Дж. Остина). Відтоді спостерігається поступове зростання інтересу до цієї теми, особливо, починаючи з 1970-х років, коли виникає сучасна
дослідницька програма, що зосереджена на аналізі неясності та вирішенні парадоксу сориту. Теоретико-методологічну основу дослідження становлять праці
дослідників, чиї розвідки становлять ядро цієї дослідницької програми, що стоїть на перетині не лише різних філософських дисциплін (логіка, філософія логіки, філософія мови, метафізика, теорія пізнання тощо), але й таких дисциплін,
як мовознавство, психологія, комп’ютерні науки та дослідження штучного інтелекту. Під час аналізу сучасного етапу досліджень явища неясності дисертаційне дослідження ґрунтується на розробках Л. Бернс (L. Burns), Т. Вільямсона
(T. Williamson), М. Дамміта (M. Dummett), Д. Гайда (D. Hyde), П. Ґріноу (P.
Greenough), Р. Кіф (R. Keefe), К. Райта (С. Wright), Р.М. Сейнсбері (R.М. Sainsbury), Р. Соренсена (R. Sorensen), Н. Сміта (N. Smith), К. Файна (K. Fine), С.
Шапіро (S. Shapiro) та інших.
Для дослідження теоретико-методологічного підґрунтя становлення концепції неясності також було проаналізовано праці відомих філософів та логіків
від Античності до сьогодення. Зокрема, важливе теоретичне значення в контексті історико-філософського аналізу парадоксу “Купа” та становлення концепції неясності (від доби Античності до ХХ століття) мають праці таких філософів (у хронологічній послідовності): Аристотель, Цицерон, Ґален, Секст Емпірик, Діоген Лаерцій, Л. Валла, Дж. Лок, Ґ. Ляйбніц, Ґ.В.Ф. Геґель, Ч.С. Пірс, Ґ.
Фреґе, Б. Рассел, М. Блек, Дж. Остин та інші.
Серед методів, які дозволили реалізувати поставлену в дисертаційному
дослідженні мету, застосовувались як загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння), так і спеціальні методи. Різноманітність використання методів зумовлена тим, що дисертаційна робота спрямована на розгляд усіх етапів дослідження
6
явища неясності. З метою виявлення теоретико-методологічної та джерельної
бази дослідження застосовувався історичний метод. Цей метод також застосовувався при дослідженні історії терміна “vagueness” та проблеми його перекладу. Для дослідження поняття “неясність” використовувалися герменевтичний
метод та метод концептуального аналізу. При досліджені семантичних теорій
неясності використовувалися метод формалізації та компаративний метод. Для
демонстрації можливостей формальних засобів та методів при тлумаченні неясності мовних виразів застосовувався метод моделювання. Для досягнення цілісності та послідовності дослідження використовувався системний підхід. Обрана методологія дозволила вирішити поставлені завдання для досягнення мети
дисертаційного дослідження.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі здійснено комплексне дослідження історії та сучасного стану проблеми неясності як
предмета логіко-філософських досліджень, а також проаналізовано можливості
вирішення парадоксу “Купа” та інших логічних проблем, що пов’язані з явищем неясності, за допомогою формальних засобів систем некласичних логік.
Наукова новизна дисертаційного дослідження розкривається у таких теоретичний положеннях, що виносяться на захист:
- На підставі історико-термінологічного аналізу встановлено, що в сучасних логічних та філософських дослідженнях термін “vagueness” має характер
неперекладності, та обґрунтовано перекладання українською мовою терміна
“vagueness” як неясність, і, таким чином, із двох можливостей при перекладі
неперекладності обрано надання нового значення вже існуючому слові (інша
можливість – запровадження неологізму – була відкинута).
- Уперше в Україні визначено основні риси концептуалізації явища неясності (vagueness) у сучасній логіці та філософії мови: явище неясності є видом
семантичної невизначеності, що характеризується такими взаємопов’язаними
властивостями, як відсутність чітко визначених екстенсій, існування спірних
випадків застосування, здатністю призводити до появи парадоксу “Купа” та невизначеністю вищого порядку, тобто невизначеністю щодо того, чи є щось не-
7
визначеним (неясність вищого порядку); у зв’язку з цим також уточнено положення явища неясності по відношенню до більш загального явища невизначеності, що може існувати в трьох іпостасях (невизначеності метафізичної, семантичної та епістемічної), та відмежовано явище неясності від інших видів семантичної невизначеності (неточності, загальності, двозначності, неспецифічності, відсутності значення, залежності від контексту, неповноти).
- На підставі дослідження еволюції поняття неясності виявлено такі етапи
становлення поняття неясності в історії розвитку логіко-філософської думки:
(1) передісторія – перші логічні та філософські дослідження явища неясності
пов’язані з обговоренням та спробою вирішення парадоксу “Купа” (від античності до кінця XIX ст.), проте саме сучасне поняття неясності ще не було сформовано; (2) період формування сучасної концепції неясності (кінець XIX – початок XX ст.), що був пов'язаний з розвитком сучасної математичної логіки,
причому в дисертаційному досліджені було виявлено два напрямки в історії
формування сучасної концепції неясності: негативний, згідно з яким неясність є
лише дефектом мови, а дослідження неясності постає внаслідок того, що вона
стоїть на перешкоді ідеалу логічно досконалої мови (представниками цього напряму були Ґ. Фреґе та Б. Рассел), та позитивний, згідно з яким неясність є корисною рисою мови та що намагається віднайти таку дедуктивну систему, яка б
узагальнювала також міркування, що містять неясні вирази (представником
цього напряму був Ч.С. Пірс); (3) період формування сучасної дослідницької
програми, що зосереджена на аналізі неясності та вирішенні парадоксу “Купа”
(1975-1990 рр.), який пов’язується з формування філософії мови як окремої дисципліни та появою перших логічних підходів до семантики природних мов; (4)
період усталення сучасної дослідницької програми (1990-2000 рр.), коли
з’являються перші узагальнюючі опрацювання попередніх досліджень явища
неясності; (5) новітні досліджень явища неясності (2000 - наш час), що характеризуються поглибленням міждисциплінарності в дослідженнях явища неясності
та зміщенням акценту на альтернативні теорії неясності та на питання, на які не
дається прямої відповіді в стандартних теоріях неясності (таких як багатозначні
8
теорії неясності, теорія над-оцінювання та епістемічна теорія неясності).
- На підставі проведеного компаративного аналізу семантичних підходів до
побудови теорії неясності (багатозначні теорії неясності, теорія над-оцінювання
та паранесуперечливі теорії неясності) обґрунтовано, що (1) спільним для цих
теорій є те, що вони тлумачать неясність як суто семантичне явище; (2) відмінність між ними полягає в тому, як вони визначають, якою є логіка та семантика
неясних мов: при тлумаченні неясності як семантичного явища, класична логіка
та семантика стають неадекватними при застосуванні до неясних мов, тому семантичні теорії неясності пропонують низку некласичних логік та семантик, за
допомогою яких вони прагнуть моделювати явище неясності та вирішувати парадокс “Купа”, зокрема, багатозначні теорії ґрунтуються на застосуванні багатозначних логік (тризначної та нечіткої логік), паранесуперечливі теорії – паранесуперечливих логік, а теорія над-оцінювання ґрунтується на застосуванні семантики над-оцінювання для вільних логік; (3) що жодна з семантичних теорій
остаточно не вирішує проблеми неясності, оскільки зіштовхується зі складнощами та контр-аргументами.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів визначається, насамперед, новизною і сукупністю положень, що виносяться на захист. Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в узагальнені та систематизації досліджень явища неясності в сучасній логіці та філософії мови. Теоретичні положення, фактичний матеріал і результати історико-термінологічної
та історико-філософської частини дослідження мають значення як внесок у вивчення історії філософських понять.
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що воно
несе в собі систематизований матеріал, який сприятиме логічному аналізу та
моделюванню природних мов. Результати дисертаційного дослідження можуть
слугувати стимулом впровадження проблематики неясності в розробку програмного забезпечення для обробки природної мови та інших напрямків досліджень штучного інтелекту та обчислювальної лінгвістики. На базі дисертаційної роботи можливі подальші розробки в галузі некласичних логік. Крім того,
9
матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані у практиці викладання логіки та дисциплін логічного циклу, зокрема, класичної та некласичної логік, історії логіки, логічної семантики та прагматики, а також інших філософських дисциплін, зокрема, метафізики та теорії пізнання.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною
науковою роботою дисертанта. Висновки та положення наукової новизни сформульовані на основі власних результатів, отриманих у процесі дослідження.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати
дисертаційної роботи обговорювались на засіданнях кафедри логіки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Проміжні результати оприлюднені на міжнародних наукових конференціях
«Дні науки філософського факультету» (м. Київ, 2013, 2014, 2015), «Придніпровські соціально-гуманітарні читання» (м. Дніпропетровськ, 2013), «Сучасні
соціально-гуманітарні дискурси» (м. Дніпропетровськ, 2015).
Результати дослідження. За темою дисертації вийшли друком 11 публікацій: 6 статей у фахових наукових виданнях та 5 тез доповідей у збірниках матеріалів наукових конференцій.
Структура та обсяг дисертації обумовлені специфікою предмета дослідження, логікою розкриття проблеми, а також метою і завданнями дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які містять 12
підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації
складає 221 сторінку, список використаних джерел налічує 239 найменувань на
19 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертаційному досліджені було визначено основні характеристики
явища неясності (vagueness) як предмета логіко-філософських студій. У результаті історико-термінологічного аналізу було виявлено, що слово “vagueness” у
сучасних філософських та логічних студіях є неперекладністю. Його термінологічний слововжиток, який датується XX століттям, пов'язаний з новим зверненням до класичного парадоксу “Купа”. Слово “vagueness” набуває нового,
технічного значення в слововжитку англо-американської аналітичної філософії
головно завдяки Ч.С. Пірсу, Б. Расселу та М. Блеку. На нашу думку, з двох варіантів “перекладу” неперекладності – запровадження неологізму або надання
старому слову нового значення – при передачі терміна “vagueness” українською
мовою перевагу має другий, а саме: терміни “vagueness” та “vague” пропонується позначати словами “неясність” та “неясний”.
У результаті дослідження було встановлено основні риси концептуалізації неясності в сучасній філософії загалом і логіці та філософії мови зокрема.
Явище неясності розглядається як вид невизначеності. У сучасній аналітичній
філософії виокремлюють три теоретичні описи природи невизначеності: семантична невизначеність (джерело невизначеності асоціюється з прогалинами в
значеннях слів), епістемічна невизначеність (невизначеність ототожнюється із
незнанням) та метафізична невизначеність (невизначеність приписується світові як такому: мається на увазі, наприклад, невизначеність квантових часток або
невизначеність майбутніх випадкових подій). Явище неясності традиційно
(“парадигматично”) розглядається як вид семантичної невизначеності, що характеризується такими взаємопов’язаними властивостями: (1) відсутністю чітко
визначених екстенсій, (2) існуванням спірних випадків застосування, (3) “толерантністю” застосування, що призводить до появи парадоксу “Купа”. З цієї характеристики неясності стає очевидною відмінність неясності у вузькому значенні від інших видів семантичної невизначеності, які в буденній мові також
можуть позначатися словом “неясність”: властивість (1) відмежовує неясність
197
від неточності, загальності та неспецифічності, а властивість (2) відмежовує неясність від відсутності значення (meaninglesness), неоднозначності (ambiguity)
та чутливості до контексту (context-sensitivity), або залежності від контексту
(context-dependence).
Явище неясності вищого порядку уточнює сучасну концепцію неясності,
вказуючи на не лише відсутність чіткої межі між позитивною та негативною
екстенсіями, але й на відсутність будь-якої чіткої межі взагалі (при застосуванні
неясних виразів). Відповідно, неясність характеризується не лише існуванням
спірних випадків, а, радше, існуванням спірних випадків вищого порядку (спірних випадків спірних випадків і так далі). За допомогою концепції неясності
вищого порядку здійснюється розмежування між неясністю та семантичною
неповнотою. Проте складнощі, які явище неясності вищого порядку ставить
перед будь-якою спробою побудувати теорію неясності, спровокували деяких
дослідників (зокрема, М. Сейнсбері, К. Райта, Д. Раффман) поставити під сумнів можливість існування неясності вищих порядків. Однак, на нашу думку, із
аргументу на користь неясності предикату “є неясний” можна виснувати, що
деякі неясні предикати є неясними у вищому порядку. А якщо потрібно вирішувати ускладнення, які випливають із прийняття неясності вищого порядку
деяких предикатів, то, здається, відсутні переконливі причини для відмови від
ортодоксального погляду, згідно з яким кожен неясний предикат є неясним у
вищому порядку. Вважаємо, таким чином, що будь-який кандидат на роль адекватної теорії неясності повинен узгоджуватися із очевидною відсутністю чітких меж у спірних випадків та вирішувати проблему неясності вищого порядку.
Перші логічні та філософські дослідження явища неясності (які становлять власне передісторію досліджень неясності), пов’язані з парадоксом “Купа”, що був винайдений ще в античності. Історія парадоксу “Купа” (від античності до кінця XIX століття) свідчить про його тяглість у контексті філософських, логічних та мовознавчих дискусій. Парадокс “Купа” був винайдений Евбулідом, проте найбільшої глибини та теоретичної ваги обговорення парадоксу
“Купа” набуває у філософії стоїків (Хрисип), зокрема, в їх дискусії зі скептика-
198
ми (Карнеад). У пізній античності парадокс “Купа” був так само загальновідомий, як і парадокс “Брехуна” (причому й поза межами суто філософських кіл).
Проте в середньовіччі він оговорювався лише на маргінесах філософських та
логічних студій. Інтерес до парадоксу “Купа” був поновлений у період Відродження, зокрема, завдяки Лоренцо Валлі, який за його допомогою критикував
схоластичну логіку. У філософії Нового часу парадокс “Купа” та проблема неясності обговорювались У контексті теорії пізнання та метафізики, і пов’язані з
більш загальними питаннями, такими як проблема сприйняття, ясних та виразних ідей, реальних та номінальних сутностей (Дж. Лок, Ґ.В. Ляйбніц, Д. Юм,
Ґ.В.Ф. Геґель). Парадокс “Купа” знов стає предметом суто логічних дискусій
лише наприкінці XIX століття.
У сучасній аналітичній філософії, на відміну від попередніх тлумачень,
парадокс “Купа” розглядається під рубрикою “неясність”. Філософське поняття
неясності виникає в кінці XIX – на початку XX століть. Вирішальну роль у формуванні сучасної концепції неясності відіграли три філософи, праці яких слугують відправним пунктом для сучасної дослідницької програми, що зосереджена на вирішені проблеми неясності, а саме: Ґ. Фреґе, Б. Рассел та Ч.С. Пірс.
У результаті дослідження історії виникнення сучасної концепції неясності виявлено два напрямки: (1) негативний, згідно з яким неясність є лише дефектом
мови, а дослідження неясності постає внаслідок того, що вона стоїть на перешкоді ідеалу логічно досконалої мови (представниками цього напряму є Ґ. Фреґе
та Б. Рассел); (2) позитивний, згідно з яким неясність є корисною рисою мови та
що намагається віднайти таку дедуктивну систему, яка б узагальнювала також
міркування, що містять неясні вирази (представником цього напряму є Ч.С.
Пірс).
Формування сучасної дослідницької програми, що зосереджена на аналізі
неясності та вирішенні парадоксу “Купа”, припадає на 1970-ті роки та
пов’язується з формування філософії мови як окремої дисципліни та появою
перших логічних підходів до семантики природних мов. Остаточне усталення
сучасної дослідницької програми припадає на 1990-ті роки, коли з’являються
199
перші узагальнюючі опрацювання попередніх досліджень явища неясності. Нині явище неясності є однією з найбільш досліджуваних проблем у сучасній логіці та філософії мови. Характерною рисою сучасних досліджень є поява цілого
спектру різних теорій, що намагаються подолати складнощі, які виникають
внаслідок неясності. Теорії неясності мають на меті: виявити, що є причиною,
або джерелом, неясності природних мов; визначити, якою є логіка та семантика
неясних мов; вирішити парадокс “Купа” та інші логічні проблеми, які виникають внаслідок неясності мови, наприклад, складнощі при застосуванні до неясних виразів Т-схеми Тарського; а також вирішити проблему неясності вищого
порядку.
У дисертаційному досліджені були проаналізовані три підходи до побудови теорії неясності: багатозначні теорії (тризначна та нечітка теорії неясності), теорія над-оцінювання та паранесуперечлива теорія неясності. Спільним
для цих теорій є те, що вони тлумачать неясність як семантичне явище, а саме:
неясність розглядається як істотна семантична властивість певних виразів природної мови. Саме тому їх називають семантичними теоріями неясності. Згідно
з цими теоріями, ми не тому не знаємо, де проходять точні межи застосування у
неясних виразів, що знання цього є в принципі неможливим (на чому наполягають епістемічні теорії неясності), а тому, що точні межі застосування, насправді, у неясних виразів відсутні. Відмінність між семантичними теоріями
неясності полягає в тому, як вони визначають, якою є логіка та семантика неясних мов. Оскільки при тлумаченні неясності як семантичного явища, класична
логіка та семантика стають неадекватними при застосуванні до неясних мов,
семантичні теорії неясності пропонують низку некласичних логік та семантик,
за допомогою яких вони прагнуть моделювати явище неясності та вирішувати
парадокс “Купа”: багатозначні теорії ґрунтуються на застосуванні багатозначних логік, паранесуперечливі теорії – паранесуперечливих логік, а теорія надоцінювання ґрунтується на застосуванні семантики над-оцінювання для вільних
логік.
200
(1) Багатозначні теорії приписують реченням у спірних випадках некласичні значення істинності: або одне проміжне значення “невизначено”, або якесь із нескінченної множини значень, які можна представити множиною дійсних чисел у проміжку [0,1], де 1 відповідає повній істині, а 0 – повній хибі. Тому для пояснення міркувань, що містять неясні вирази, багатозначні теорії застосовують відповідні некласичні системи логіки (тризначну або нечітку логіку).
На нашу думку, явище неясності вищого порядку створює найбільші
складнощі при побудові багатозначної теорії неясності. Складнощі, які виникають у зв’язку з явищем неясності вищого порядку, зазвичай розглядають як
головну причину переходу від тризначних логік до логік з нескінченою кількістю значень. Зокрема, традиційна тризначна логіка неспроможна моделювати
ієрархію спірних випадків поза першим рівнем. Однак, хоча ступеневі теорії
передбачають неперервний, поступовий перехід від абсолютної істини до абсолютної хиби, вони врешті-решт не уникають визнання існування чітких меж.
(2) Згідно з теорією над-оцінювання, речення в спірних випадках взагалі
не мають значення істинності. Неясні вирази розглядаються як такі, що мають
неповну специфікацію екстенсій. Це веде до невизначеності між різними способами обирання точних екстенсій, тобто неясним виразам притаманна здатність бути уточненими більше ніж в один спосіб (при цьому всі уточнення є рівноцінними). Тому оцінювання висловлювань, що містять неясні вирази, повинно враховувати всі можливі шляхи, якими ці вирази можуть бути зробленими точними. І тому істинними, або “над-істинними” (хибними, або “надхибними”), визнаються лише ті висловлювання, що є істинними (хибними) незалежно від того, як ми їх уточнюємо. Якщо висловлювання є істинним за деяких допустимих уточнень термінів, що входять до його складу, і хибним – за
інших, тоді воно не є ані істинним, ані хибним.
Теорія над-оцінювання зберігає закони класичної логіки і в той же час
враховує логічні відношення між неясними пропозиціями. Вона враховує спірні
випадки та відсутність чітких меж, що характерні для явища неясності, уникає
201
парадоксу сориту. Недоліком цієї теорії є те, що вона вимушена відмовитися
від Т-схеми Тарського для над-істини. Вона також не здатна остаточно подолати складнощі, що виникають внаслідок явища неясності вищого порядку. Неясність вищого порядку можна пояснити в рамках теорії над-оцінювання за допомогою неясності метамова, а саме: предикат “є допустимим уточненням” є неясним. Таким чином, неясність виникає, оскільки не робиться жодного вибору зпоміж альтернативних способів уточнення. Однак, множина цих альтернатив не
є певно визначеною. Натомість “парадокс неясності вищого порядку” (аргумент
проти теорій неясності, які постулюють істиннісні провали (зокрема, теорії надоцінювання), що пов’язаний із неясністю вищого порядку) вказує на те, що
теорія над-оцінювання зіштовхується зі складнощами: якщо теорією надоцінювання приймається правило введення оператора D, то ця теорія не може
прийняти повну ієрархію принципів істиннісного провалу, яка є необхідною
для того, щоб пояснити очевидну відсутність стрибкоподібних переходів у соритичній серії.
(3) Паранесуперечливі підходи тлумачать неясність як вид перевизначеності істини, що призводить до появи пересичених оцінок. Найбільш розробленим
паранесуперечливим підходом є теорія суб-оцінювання, яка ґрунтується на семантиці суб-оцінювання. Семантика суб-оцінювання визначає істину (“субістину”) як таку, що застосовується до висловлювання лише у випадку, коли
висловлювання є істинним за деяких можливих уточнень. Таким чином, визначено істинними залишаються ті висловлювання, які є істинними за всіх можливих уточнень, визначено хибними залишаються ті висловлювання, які є хибними за всіх можливих уточнень, і невизначеними (неясними) залишаються ті висловлювання, які є істинними за деяких, але не за всіх, уточнень. Однак до третьої категорії належать тепер висловлювання, які є одночасно і “суб-істинними”, і “суб-хибними”. Тобто, неясним висловлюванням приписуються обидва
значення істинності.
Паранесуперечливі теорії неясності є найменш розробленими в сучасній
літературі з проблеми неясності. Однак, на нашу думку, нехтування паранесу-
202
перечливими підходами є необґрунтованим, оскільки проста дуалізація семантики над-оцінюванння породжує паранесуперечливу логіку, що заснована на
логіці суб-оцінювання, і жодна з цих теорій не має формальних переваг над іншою. Тому невиправдано ігнорувати другу теорію, враховуючи статус першої
як привілейованої теорії. Більше того, “парадокс неясності вищого порядку”
може бути спрямований не лише проти теорії над-оцінювання, але також проти
інших теорій неясності, що ґрунтуються на понятті спірного випадку (зокрема,
теорії суб-оцінювання). Однак, слабкість відношення логічного слідування, яке
приймається теорією суб-оцінювання, дозволяє їй залучити неясність вищого
порядку таким чином, який є недоступним для інших теорій. Урешті-решт, при
виборі між теорією над-оцінювання та теорією суб-оцінювання потрібно апелювати до неформальних (філософських) рис даних описів явища неясності.