КУЛЬТУРОТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ: ОСОБИСТІСТЬ – НАУКА – МИСТЕЦТВО : Культуротворческий ПОТЕНЦИАЛ ФИЛОСОФИИ ОБРАЗОВАНИЯ: ЛИЧНОСТЬ - НАУКА - ИСКУССТВО

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

На правах рукопису
УДК 140.8:37.001:7.01

ЧЕРЕПАНОВА Світлана Олександрівна

КУЛЬТУРОТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ:
ОСОБИСТІСТЬ – НАУКА – МИСТЕЦТВО

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук
спеціальність 09.00.10 – філософія освіти

Наукові консультанти:

доктор філософських наук, професор
Скотний Валерій Григорович
Дрогобицький державний педагогічний
університет імені Івана Франка, ректор;

доктор філософських наук
Самчук Зореслав Федорович,
Інститут вищої освіти НАПН України,
головний науковий співробітник

КИЇВ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП 3 – 16

РОЗДІЛ 1. ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ ЯК ГАЛУЗЬ ГУМАНІТАРНОГО ЗНАННЯ:
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ 17
1.1 Філософія освіти і феномен культуротворчості:
парадигмальні пошуки 17– 44
1.2. Світоглядно-культуротворчі основи
дослідження філософії освіти 45– 68
1.3. Цілепокладання філософії освіти:
становлення особистості як суб’єкта культури 69– 95
Висновки до розділу 1 95– 96
РОЗДІЛ 2. КОРЕЛЯЦІЇ ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ І КУЛЬТУРОТВОРЧОСТІ:
ІНТЕНЦІЇ ІНТЕРСУБ’ЄКТИВНОСТІ 97
2.1. Форми культуротворчості
в історичному та індивідуальному людському бутті 97–114
2.2. Екзистенція комунікативної інтерсуб’єктивності
в онтології культури 115–130
2.3. Національне світовідчування
у спектрі екзистенційної культурології 131–144
2.4. Родове самопізнання як спосіб культуротворчості 145–165
Висновки до розділу 2 165–166
РОЗДІЛ 3. ЛЮДСЬКА ОСОБИСТІСТЬ
І КУЛЬТУРОТВОРЧИЙ МОДУС ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ 167
3.1. Буттєвість освіти: філософсько-антропологічний підхід 167–180
3.2. Буття культури: онтологічне конституювання
філософії освіти як філософії людини 181–195
3.3. Онтологічно-ціннісний смисл відносин
“людина-освіта-влада” 196–212
3.4. Ідея цілісності людини і модальність можливого 213–231
Висновки до розділу 3 232–233
РОЗДІЛ 4. ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ: БУТТЯ МИСТЕЦТВА
І ДИНАМІКА КУЛЬТУРОТВОРЧОСТІ 234
4.1. Культурно-знакова специфіка мистецтва 234–250
4.2 “Мережове мистецтво” і тотальність симулякрів 251–259
4.3. Доповняльність філософського-наукового-художнього пізнання 259–281
Висновки до розділу 4 281–282
РОЗДІЛ 5. ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ І КУЛЬТУРОТВОРЧІ РЕФЛЕКСІЇ:
ЗАХІД – СХІД 283
5.1. Західне та східне світовідношення і нова раціональність 283–303
5.2 Суперечності філософії освіти
у координатах наукового мислення 304–315
5.3. Трансформація педагогічної діяльності в Україні:
праксеологічний вектор 316–331
Висновки до розділу 5 331–333

ВИСНОВКИ 334–340

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 341–375

ВСТУП
Актуальність теми. Сучасні світоглядні, освітні, культурні виклики зумовлюють динамічні глобалізаційні процеси, інформатизація, ринкові відносини, переструктурування економіки (сфера послуг домінує над виробничою), глобальність суперечностей людського буття. Вектором глобалізації визначено формування “спільного майбутнього” людського роду (Декларація тисячоліття ООН). Стають звичними поняття “віртуальна реальність”, “фреймові моделі”, “фрактальність” сприйняття предметів і явищ. Значні світоглядні, методологічні, техніко-технологічні зміни пов’язані з нано-технологіями. Знання, свідомість, мислення людини мають не лише адаптуватися до нових умов, а й випереджати буття. ЮНЕСКО вбачає певні напрями подолання освітньої кризи у наукових дискусіях, інтелектуальному співробітництві учених, представників різних культур і цивілізацій, реалізації міжнародного проекта “Філософія освіти в перспективі XXI ст.” (1990).
Товариства філософії освіти виникли у США і Великій Британії (40–60-ті роки XX ст.), Канаді (1972). Склалася Міжнародна мережа філософії освіти (Лондон, 1990). Нині Товариства філософії освіти діють на всіх континентах. Проблематика філософії освіти поширилася в країнах посттоталітарного (пострадянського) розвитку. В Україні дослідження з філософії освіти започатковано наприкінці XX ст.
Необхідність системних трансформацій освітньої галузі в Україні є своєрідною точкою біфуркації: в ситуації глобалізаційно-інформаційних викликів потрібно знайти адекватну відповідь або залишатися на периферії цивілізаційного розвитку.
Інтеграція України у європейську (пост-Болонські реалії) й світову освітню систему, актуалізує значення філософії освіти як засобу комунікативного діалогу між цивілізаціями й культурами. Враховуючи плюралізм економічних, соціокультурних, ідеологічних систем, релігійні відмінності, культурну специфіку Заходу та Сходу, варто говорити про філософію освіти як важливий напрям оптимізації людського буття. Світоглядно-філософського смислу набувають взаємовідносини “свого” та Іншого, толерантне сприйняття інших людей, спільнот, культур. І саме філософія освіти покликана формувати нові світоглядні орієнтири, гуманітарні цінності, спрямовувати виховання й навчання на розвиток критичного мислення, творче застосування знання як методології дії.
Постає проблема осмислення сучасної філософії освіти у широкому спектрі культуротворчості. Спробою її вирішення є запропоноване дисертаційне дослідження “Культуротворчий потенціал філософії освіти: особистість – наука – мистецтво”.
Ступінь розробленості проблеми. Аналіз відповідних вітчизняних наукових джерел засвідчує ґрунтовні розробки філософсько-методологічних засад реформування освіти в Україні (В.Андрущенко, В.Бех, Л.Горбунова, В.Горський, І.Зязюн, В.Кремень, С.Клепко. М.Култаєва, В.Кушерець, В.Лутай, І.Надольний, Б.Новіков, І.Предборська, С.Пролеєв, І.Радіонова, Н.Радіонова, В.Баранівський, В.Рижко, З.Самчук, В.Скотний, М.Лукашевич, І.Степаненко).
Простежуються спроби широкої імплементації терміна “культуротворчість” у простір наукових пошуків. Питання культуротворчості містять вітчизняні джерела з педагогіки (В.Сухомлинський, К.Ушинський) і психології (В.Роменець, О.Старовойтенко, В.Татенко).
Культуротворчість розглянуто з позицій філософського аналізу (Л.Губерський, В.Леонтьєва, С.Пролеєв). У виданнях з філософії освіти зазначено “культуро-творчу” освіту (І.Зязюн), “культуротворчий характер” вітчизняної освіти XXI ст. (М.Романенко). До окремих напрямів дослідження належить соціально-культурний потенціал художньої діяльності (Ю.Афанасьєв), “культуротворче буття” (В.Федь).
У російських наукових джерелах йдеться про належність категорії “культуротворчості” до категорій культурології (М.Каган, А.Флієр), “модель культуротворчої школи” (А.Валицька).
Західний філософсько-освітній простір вирізняють рефлексивна”, “дослідницька”, “активістська” парадигми, які активізували розвиток критичного й саморефлексивного мислення (Н.Юліна).
Екстраполяція поліпарадигмальності як атрибутивної ознаки сучасного знання і наукового пізнання на галузь філософії освіти уможливлює не лише теоретико-методологічні побудови, а й філософсько-антропологічні, онтологічні, аксіологічні, діалогічні, гуманітарні, культуротворчі, праксеологічні перспективи наукового, художнього пізнання, виховання, навчання, життєдіяльності людини.
Натомість простежується необхідність осмислення культуротворчого потенціалу філософії освіти.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження пов’язаний з планами наукової роботи Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, зокрема з науково-дослідницькою програмою “Філософія освіти: світоглядно-гуманістичні аспекти” (затверджена вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, протокол №5 від 25 січня 2001 р.), та науково-методичним Центром “Гуманітарно-культуротворча стратегія педагогічної освіти в Україні”, орієнтованим на науково-методичне забезпечення ступеневої підготовки педагогів (Західний регіон). Центр є структурним підрозділом Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. У науково-дослідному й навчально-методичному відношенні Центр підпорядкований Інституту вищої освіти НАПН України.
Враховано положення “Національної доктрини розвитку освіти” (від 17 квітня 2002 р.), інші програмні документи щодо модернізації освітньої галузі України. А також “Всесвітня декларація про вищу освіту для XXI ст.” в основу якої покладено принципи Статуту ООН, Всезагальної декларації прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні, культурні права, Міжнародний пакт про громадянські й політичні права.
У цих документах окреслено освітні пріоритети: навчання впродовж життя, збереження, розвиток, сприяння розумінню національних та історичних культур на засадах культурного плюралізму, адаптація інформаційно-комунікативних технологій до національних проблем та ін.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка розгорнутого світоглядно-культуротворчого підходу до філософії освіти в інтенційній єдності положень, ідей, теорій, які містять парадигми гуманітарна, діалогічна, полікультурна, синергетична, постнекласична. Відповідно до мети дослідження визначено основні пошукові завдання:
• з’ясувати методологічні можливості поліпарадигмального синтезу для обґрунтування світоглядно-культуротворчого підходу до філософії освіти, базисних буттєво-ціннісних концептів, загальних принципів;
• розглянути феномен культуротворчості з позицій сучасного філософсько-освітнього дискурсу;
• показати методологічну доцільність суб’єктного підходу до людини для цілепокладання філософії освіти;
• окреслити принципи творчого самовиявлення суб’єкта культури;
• проаналізувати культуротворчий потенціал філософії освіти у спектрі екзистенційно-комунікативної інтерсуб’єктивності;
• розглянути родове самопізнання як проблему філософії освіти і культуротворчості з метою адаптації до системи національного виховання в Україні;
• показати взаємообумовленість онтології культури й функціонування філософії освіти як філософії людини;
• розкрити значення феномена художнього для філософії освіти на підставі онтології мистецтва, синергетики, доповняльності філософського – наукового – художнього пізнання;
• висвітлити відмінності західного та східного світобачення, освіти у координатах культури й нової раціональності;
• вирізнити праксеологічний аспект культуротворчості у філософії освіти й педагогічній діяльності в Україні.
Об’єктом дослідження є філософія освіти як галузь гуманітарного знання.
Предмет дослідження – культуротворчий потенціал філософії освіти.
Теоретико-методологічні засади дослідження. Методологію дослідження зумовлює співмірність підходів, ідей, теорій, які містять гуманістична, діалогічна, полікультурна, синергетична, постнекласична парадигми, філософська антропологія та онтологія. Базовою визначена гуманітарна парадигма з іманентною для неї орієнтованістю на людину, її специфіку, творчу самоцінність.
Використано системний підхід до філософії освіти (суспільство, людина, культура – відкриті системи, здатні до самоорганізації), суб’єктий підхід до людини (його онтологічно-пізнавальний та комунікативно-діяльнісний смисли), підходи філософсько-антропологічний (акцент на освіту як “категорію буття”, індивідуальність людини, її ціннісні пріоритети, духовність людського буття загалом), онтологічний (онтологічна відкритість філософії освіти як системного явища), семіотично-комунікативний (культурно-знакова специфіка мистецтва, художній образ – знак, засіб культурної комунікації), праксеологічно-гуманітарний (у сенсі оптимізації професійної педагогічної діяльності, творчої самореалізації педагога як суб’єкта культури). Теоретичні методи: аналіз (наукових напрямів, підходів за тематикою дисертації), компаративний (порівняння вітчизняних та зарубіжних джерел з філософії освіти та культуротворчості), синтез, узагальнення (наукові підходи з проблематики дослідження, освітньо-культурні традиції Захід – Схід), історичний метод (характеристика історичних типів раціональності – класична, некласична, постнекласична), екстраполяція.
Джерельну базу дослідження становлять науковий доробок з філософії освіти і культуротворчості, філософські, соціологічні, педагогічні, психологічні, культурологічні, мистецтвознавчі праці вітчизняних та зарубіжних авторів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше у вітчизняній суспільній науці обґрунтовано доцільність “на вході” освітньої системи – світоглядно-культуротворчого підходу до філософії освіти, “на виході” – становлення особистості як суб’єкта культури.
Запропонований підхід конкретизовано у таких положеннях новизни:
• Обґрунтовано значення поліпарадигмальності, методології гуманітарних наук, гуманітарної парадигми для дослідження культуротворчого потенціалу філософії освіти.
• З’ясовано, що співмірність парадигмальних пошуків, ідей, теорій щодо філософії освіти та культуротворчості зумовлює проблема людини.
• Показано продуктивність осмислення феномена культуротворчості на підставі світоглядно-філософського аналізу вихідних понять “культура” і “творчість” й концептуалізації культури як творчої діяльності.
• Вперше розглянуто проекцію на людину об’єднуючою ідеєю обґрунтування базисних буттєво-ціннісних концептів: людина – наука – культура – мистецтво – стиль мислення, які визначають проблемне поле світоглядно-культуротворчого підходу до філософії освіти.
• Доведено, що для розгортання світоглядно-культуротворчого підходу до філософії освіти методологічно вагомі загальні принципи освоєння знань в їхньому розвитку. Виокремлено принцип людиномірності, принцип культуровідповідності, принцип коеволюції, принцип міждисциплінарності наукового пізнання, принцип інтеграції науки та освіти, принцип фундаменталізації освіти.
• Вперше обґрунтовано випереджальним цілепокладанням філософії освіти становлення особистості як суб’єкта культури.
• Розкрито евристичний потенціал суб’єкта культури на основі таких принципів як антропний принцип, принцип пасіонарності, принцип узаємодії раціонального та ірраціонального, принцип трансцендування, принцип афірмації свободи, принцип культуротворчості.
• Показано, що культуротворчий потенціал філософії освіти розгортається як комунікативна інтерсуб’єктивність, екзистенційна смисложиттєвість індивідуалізованої людської духовності, космо-психо-логос національного світовідчування.
• Доведено, що розкриття людинотворчого потенціалу філософії освіти значно зумовлює онтологічна відкритість людського буття до світу культури – логіка розгортання універсальності людини (її свободи) в поліфонію незавершеної полісутнісно-уможливленої цілісності.
• Здійснено уточнення предметного поля філософії освіти на основі онтологічного підходу. Доведено, що у онтологічному відношенні філософія освіти конституюється як філософія людини й спосіб буття людини в універсумі культури.
• Уперше вирізнено родове самопізнання як проблему філософії освіти, що дає змогу розглянути історію й духовні вартості роду цілісним духовним утворенням у площині діалогіки міжпоколінного буття-у-культурі.
• Доведено, що родове самопізнання, родознавчі дослідження виявляють оптимізуючий культуротворчий потенціал міжкультурних відносин у багатонаціональному середовищі України.
• Вперше обґрунтовано суспільно-об’єднуючою національною ідеєю – започаткування в Україні Дня Повноліття як сучасну форму і нову якість соціалізації поколінь, а головне – системно-структурне упорядкування молодіжної, соціальної, гуманітарної політики на державному, суспільному, родинному рівні.
• Показано, що для розкриття художньо-креативного потенціалу філософії освіти світоглядно і методологічно значущі онтологія мистецтва, культурно-естетичні смисли знаково-символічного, духовно-практичне освоєння світу, синергетичне осмислення феномена художнього, доповняльність філософського – наукового – художнього пізнання. Відповідно створюються об’єктивні підстави збагачення художньо-естетичного досвіду педагога, удосконалення методики розкриття у суб’єктів навчання (учнів, студентів) потенціалу культуротворчості.
• З’ясовано відмінності західного та східного світобачення, методологічне значення нової раціональності.
• Виокремлено актуальну суперечність філософії освіти – між гуманітарним та сцієнтично-технократичним мисленням. Зазначено обмеженість сцієнтизму – світоглядної позиції, яка надає перевагу технічним знанням перед гуманітарними.
• Показано, що праксеологічний вектор філософії освіти суттєво визначає культуротворчі перспективи ефективної підготовки та професійної діяльності педагогів як суб’єктів культури – нової ґенерації фахівців незалежної України.
• Поглиблено розуміння цілеспрямованого розвитку у суб’єктів освітнього процесу наукового мислення, посибілістського мислення й гуманітарного мислення (системність, нелінійність, самоорганізація, діалогізм, евристичність, контекстуальність, полікультурність, креативність, інноваційність, рефлективність). Це зумовлює світоглядні, інтерсуб’єктивні, духовно-ціннісні, культуротворчі орієнтири особистості й зміни педагогічної рефлексії.
Теоретичне і практичне значення дослідження. Теоретичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні світоглядно-культуротворчого підходу до філософії освіти в єдності базисних буттєво-ціннісних концептів та цілепокладання. Це виявляє пріоритети філософії освіти як філософії людини, сфери пізнання і наукового пошуку. Створюються об’єктивні передумови подолання відчуження науки, культури, мистецтва від освіти.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що висновки та положення, сформульовані в дисертації, є спробою теоретико-методологічної розробки вітчизняною суспільною думкою світоглядно-культуротворчого підходу до філософії освіти як відповідь на глобалізаційні виклики сучасності. Полемічність пропонованого підходу, відкритість до наукових дискусій, діалогу надасть новий імпульс осмислення культуротворчого потенціалу філософії освіти.
Практичне спрямування дисертаційної роботи вбачається у перспективах використання авторських здобутків у національному вихованні, філософському, науковому, художньому пізнанні.
Результати дослідження можуть прилучитися для студентів педагогічної, художньої, гуманітарної, технічної й іншої вищої школи різних рівнів акредитації і форм власності, розробки культуротворчої тематики семінарів і завдань для самостійної роботи студентів, культуротворчої підготовки магістрантів і аспірантів, науково-методичного забезпечення культуротворчого змісту освітнього процесу, фахової педагогічної діяльності, нормативних і спеціальних курсів, посібників, факультативів, інтегрованих програм з філософії освіти, педагогіки, культурології, філософії родознавства, художньої культури, етики, естетики, філософії мистецтва.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення, висновки дисертації обговорювалися на постійно діючому філософському семінарі кафедри філософії Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, на засіданнях відділу соціальних проблем вищої освіти та виховання студентської молоді й відділу змісту, філософії та прогнозування вищої освіти, Інституту вищої освіти НАПН України. А також на наукових конференціях, з-поміж них регіональні, всеукраїнські, міжнародні, конгреси і симпозіуми. Зокрема:
• Міжнародні філософсько-культурологічні читання (за проектом С.О.Черепанової) “Діалог культур: Україна у світовому контексті”. Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України (Львівський науково-практичний центр), Львівська академія мистецтв, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка: 25–26 квітня 1996 р.; 11–12 вересня 1998 р. – Львів.
• Методологічний семінар “Філософія освіти XXI століття” (ініційований автором дослідження) – Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України (Львівський науково-практичний центр), Львівська академія мистецтв, Українська академія друкарства. 26–27 лютого 1999 р. – Дрогобич;
• Четвертий міжнародний конгрес україністів. 26–29 серпня 1999 р. – Одеса.
• Міжнародна науково-практична конференція “Діалог культур: Україна – Баварія (Освіта. Культура. Економіка)”. АПН України, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України (Львівський науково-практичний центр), Український Вільний Університет у Мюнхені (Німеччина). 16 – 17 вересня 1999 р. – Львів.
• Міжнародна науково-практична конференція “Освітні реформи в Україні і Польщі: порівняльний аналіз”. Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України (Львівський науково-практичний центр), Міністерство народної освіти Польщі, Келецька вища педагогічна школа. 7–8 червня 2000 р. (Львів), 10 – 11 czerwca (Kielce).
• XI Ogólnopolski Zjazd Socjologiczny. Los i wybór. Dziedzictwo i perspektywy społeczeństwa polskiego. 19.IX–24.IX. 2000. Rzeszów-Tyczyn.
• Науково-практична конференція “Вища освіта України і постнекласична наука: можливості синергетичного наближення”. Академія педагогічних наук України, Інститут вищої освіти. 29 листопада 2002 р. – Київ.
• IV Международная научная конференция “Перспективные задачи инженерной науки”. 2 – 8 июля 2003 г. – Игало. Республика Черногория.
• Międzynarodowa konferencja naukowa. Psuchologiczne i pedagogiczne podstawy kształcenia specjalistów różnych profesji w świetle wyzwań XXI wieky. 21 – 22 października 2003. – Kielce.
• Міжнародні синергетичні читання пам’яті Іллі Пригожина. МОН України. АПН України, Киівський національний університет імені Тараса Шевченка, Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, Українське синергетичне товариство, Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України. 12 – 13 грудня 2003 р. – Київ.
• Спільний проект: Школа Освіти і Комунікації Йончопінгського університету (Швеція) – вищі педагогічні заклади Данії, Росії, України. Міжнародні конференції: “Цінності. Демократія. Освіта”. Російський державний педагогічний університет імені О.І.Герцена. 12–14 жовтня 2006 р. – Санкт-Петербург; “Цінності гуманістичної освіти: виклик майбутньому суспільству”. МОН України, Львівський національний університет імені Івана Франка. 22 – 24 травня 2008 р. – Львів.
• Людинознавчі філософські читання (постійнодіючий філософський семінар). МОН України, Інститут філософії АН України, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка: 8–10 жовтня 2004 р.; 13–15 жовтня 2006 р.; 12–13 жовтня 2007 р.; 10–11 жовтня 2008 р.; 9–10 жовтня 2009 р. – Дрогобич.
• Третий Российский культурологический конгресс с международным участием “Креативность в пространстве традиции и инновации”. Российский институт культурологии. 27–29 октября 2010 г. – Санкт-Петербург. Россия.
• Таврійські філософські читання “АНАХАРСІС”. Таврійський національний університет імені В.І.Вернадського. Філософський факультет: П’яті (11–15 вересня 2009 р.), Шості (16–20 вересня 2010 р.), Сьомі (7–11 вересня 2011 р.). – Сімферополь. Автономна Республіка Крим.
• Третий Российский культурологический конгресс с международным участием “Креативность в пространстве традиции и инновации”. Российский институт культурологии. 27–29 октября 2010 г. – Санкт-Петербург. Россия.
• Всеукраїнська науково-методична конференція (з міжнародною участю) “Сучасні педагогічні стратегії та технології у викладанні дисциплін гуманітарного циклу у технічному ВНЗ”. Севастопольський національний технічний університет. 19 – 21 верес. 2012 р. – Севастополь. Автономна Республіка Крим.
Авторські ідеї втілено під час впровадження родознавчого проекту “Родовід – духовний діалог поколінь” у закладах освіти різних рівнів акредитації: Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, Львівський університет імені Івана Франка, Львівські коледжі – Банківський, Медичний, Педагогічний, Відділення військової підготовки університету “Львівська політехніка”, Севастопольський національний технічний університет – Автономна Республіка Крим.
Висновки дослідження використано для розробки навчальних курсів з “Української та світової культури”, “Культурології”, “Українського мистецтва”, “Філософії освіти” (факультатив) (Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, Львівський національний університет імені Івана Франка).
Ідеї та положення дисертації втілено у наукових проектах, навчальних видання, розділах колективних монографій:
• Авторський науково-видавничий проект: Діалог культур: Україна у світовому контексті: зб. наук. праць; [упор. і відп. ред. С.О.Черепанова]. – Вип. 1 – 8 (1996 – 2002), у тому числі: Мистецтво і освіта. – Вип. 3 (Львів: Каменяр, 1998), Вип. 6 (Львів: Українські технології, 2001); Художня освіта. – Вип. 5 (Львів: Світ, 2000); Філософія освіти. – Вип. 4 (Львів: Світ, 1999), Вип. 7 (Львів: Українські технології, 2002), Вип. 8. (Львів: Сполом, 2002).
• Черепанова С.О. Родовід – духовний діалог поколінь: метод. реком. для студ. вищих закладів освіти. Ін-т педагогіки і психології професійної освіти АПН України; Львівський науково-практичний центр. – Львів: Каменяр, 1998. – 150 с.
• Черепанова С. Діалог з Вічністю мовою Серця (з досвіду особистісно-педагогічного становлення у культурі /С.Черепанова // Культура і спільнота у становленні педагога: колективна монографія ; [за ред. К.М.Кларка (США) і Т.С.Кошманової (Україна)]. – Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2000. – С. 103–137.
• Черепанова С.О. Проблема людини в українському мистецтві /С.О.Черепанова. – Львів: Світ, 2001. – 296 с.: Іл.
• Діалог культур: Україна в звичаях і традиціях: Родознавство: наук.-метод. збірник; [автор наук. проекта С.О.Черепанова; передмова проф. В.Г.Скотного]. – Дрогобич: Коло, 2003. – Вип. 1. – 192 с.
У авторському виконанні: частина 1 (С. 7–49).
• Черепанова С. Гуманітарно-культуротворча стратегія модернізації професійної освіти /С.Черепанова // Теоретичні та методичні засади вивчення природничо-математичних дисциплін у професійних закладах освіти: перспективи XXI століття: колективна монографія; [упор. і відп. ред. С.О.Черепанова]. – Львів: Сполом, 2004. – С. 5–36.
• Черепанова С.О. Культура Західноєвропейського Середньовіччя /С.О.Черепанова //Лекції з історії світової та вітчизняної культури: навч. посіб. ; [за ред. проф. А.Яртися; та проф. В.Мельника]. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – Львів: Світ, 2005. – С. 176–197.
• Черепанова С.О. Культура доби Відродження /С.О.Черепанова //Лекції з історії світової та вітчизняної культури: навч. посіб. ; [за ред. проф. А.Яртися; та проф. В.Мельника]. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – Львів: Світ, 2005. – С. 198–236.
• Черепанова С. Філософія освіти: програма для студентів педагогічних навчальних закладів різних рівнів акредитації, слухачів факультетів післядипломної освіти (укр., англ., рос. мовами /С.Черепанова. – Львів; Дрогобич: Дрогобицький державний педагогічний університет імені І.Франка, 2006. – 36 с.
• Українське мистецтво /Крвавич Д.П., Овсійчук В.А., Черепанова С.О.: навч. посіб.: в 3 ч.; [передмова проф. В.Г.Скотного; заг. ред., художнє оформлення С.О.Черепанової]. – Ч. 1 (Львів: Світ, 2003. – 256 с. + 16 вкл.: Іл.), Ч. 2 (Львів: Світ, 2004. – 268 с. + 80 вкл.: Іл.), Ч. 3 (Львів: Світ, 2005. – 268 с. + 80 вкл.: Іл.).
У авторському виконанні: частина 1 (розділ 1.1. – С. 7–41, список використаної літератури, покажчик імен, список ілюстрацій, С. 240–252), частина 2 (розділи 2.1, 2.2 – С. 46–84, розділ 2.6 –С. 165–183, післямова, список використаної літератури, покажчик імен, список ілюстрацій,С. 229–261), частина 3 (Вступ, С. 3–23, список використаної літератури, покажчик імен – С. 243–261).
• Філософія освіти і педагогіка: цінності культури. Комунікативний етикет: Україна. Великобританія. Німеччина. Франція. Іспанія: навч. посіб. ; [за ред. С.О. Черепанової]. – Львів: ТзОВ “Простір М”, 2007. – 392 с.
У авторському виконанні: розділ 1.1. (С. 7–40), розділ 7.1 (С. 293–309).
• Черепанова С.О. Філософія родознавства: навч. посіб.; [передмова проф. В.Скотного]. – Київ: Товариство “Знання”; КОО, 2008. – 460 с.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Відповідні висновки й положення стосовно наукової новизни отримані авторкою самостійно на основі результатів, набутих в процесі наукового дослідження. Усі опубліковані наукові праці за окресленою темою докторської дисертації написано без співавторства.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено у 23 наукових публікаціях за темою, у тому числі 21 у спеціалізованих фахових виданнях України та 2 у зарубіжних. Окрім цього ідеї дослідження містять 3 одноосібні навчальні видання, 2 навчальні програми, розділи у 6 колективних посібниках, розділи у 2 колективних монографіях (української та українсько-американської), 1 одноосібна монографія.
Мета і завдання дослідження визначили структуру роботи.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів (17 підрозділів), висновків та списку використаних джерел, який містить 420 найменувань і займає 35 сторінок. Повний обсяг роботи 375 сторінок, із них 340 – основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ
На підставі здійсненого дослідження пропонуються деякі узагальнення й можливі напрями дослідження культуротворчого потенціалу філософії освіти у теоретичному й практичному сенсі.
1. Філософія освіти, як галузь гуманітарного знання, актуалізує осмислення культуротворчості як універсального та індивідуального, що передбачає поворот до буття у сенсі екзистенційно-духовного самовизначення особистості. Для культуротворчості як виявлення універсального та одиничного (окремого, індивідуального) пріоритетним є філософський спосіб буттєвого відношення “людина – культура – Всесвіт”.
2. Залежно від того, які теорії, ідеї, парадигмальні підходи філософія освіти реалізує на вході” освітньої системи (в педагогічних технологіях), – “на виході” суспільство отримає особистість з певним світобаченням, культурними цінностями, морально-етичними орієнтирами, засадами професійної діяльності, ставленням до інших звичаїв, традицій, духовного досвіду (дихотомія “свій – інший).
3. Філософія освіти у кінцевому підсумку орієнтована на людину і функціонує як системне соціокультурне явище. Відношення людини до світу містить теоретичні (знання, ідеї) й практичні аспекти. Створювані у процесі суспільного розвитку нові об’єкти, речі, технології мають людський зміст, втілюють людську суб’єктивність – знання, інтелект, почуття, мислення, волю, переконання, цілепокладання тощо.
4. У сучасному динамічному й нестабільному соціумі доцільним щодо філософії освіти видається світоглядно-культуротворчий підхід й цілепокладання – становлення суб’єкта культури, креативної особистості, здатної не лише сприймати, а й випереджати глобалізаційні виклики.
5. Філософія освіти через проекцію на людину виявляє нові діалогічні зв’язки, системну взаємодію із світоглядом, наукою, культурою, мистецтвом, цінностями, мисленням, їхніми трансформаціями у різних суспільствах.
6. Наука, як і мистецтво, належать до головних сфер культури. Будучи орієнтованою на нескінченність пізнання, наука пов’язує духовний досвід людства, соціум як культуротворчість, культуру як саморозвиток людини. Проте історичний досвід виявляє достатньо суперечливий вплив науки на культуру, цивілізацію (наприклад, зброя масового зищення). Осмислення науки у контексті культури, потребує враховувати ціннісне осмислення знання як творчої діяльності, проблеми наукової раціональності, подолання відчуження освіти від науки, культури, мистецтва.
Наука – мистецтво – філософія розвивають й поглиблюють самопізнання. Мистецтво у певний спосіб активізує осмислення теорії, через взаємодію логіки наукового доведення та художньо-поетичної образності.
Функціонування філософії освіти передбачає оновлення методологічної культури науки. Нано-технології засвідчують кардинальні зміни розвитку науки, економічного укладу світу, технологічні можливості збереження інформації. Постає необхідність соціального, екологічного, аксіологічного, етико-морального, правового, людино- і культуроспівмірного, власне гуманітарного експертного оцінювання науково-технічних, технологічних здобутків, прогнозів, проектів.
7. На творчих інтенціях суб’єкта культури позначається розвиток навичок філософствування в освітньому процесі (по вертикалі: найранніше, у доступних формах – вища школа – навчання упродовж життя) як вагомий чинник інтелектуалізації пізнавальної діяльності на шляху опанування знання, гармонізації власного буття, життєвих смислів та цілей.
8. Самоорганізація суб’єкта культури зумовлена синергетично. Йдеться про відкритий гуманітарний простір, міждисциплінарні досягнення науки, освіти, культури, мистецтва, засоби морального і правового впливу, принаймні, нейтралізацію безвідповідального втручання людини в екосистему, нові тенденції взаємодії природи – людини – культури – суспільства – Всесвіту: діалогічні, комунікативні, інтерсуб’єктивні, екзистенційні, культуротворчі.
9. Суб’єкт культури є духовно самодостатньою особистістю, укоріненою в національній культурі, здатною збагатити духовні надбання людства здобутками власного народу. Таку особистість вирізняє духовно-моральне удосконалення й самореалізація через усвідомлену культуротворчість. Це надзвичайно важливо для педагогічної діяльності, враховуючи суперечливі глобалізаційні тенденцій, спрямовані на уніфікацію людини.
10. На засадах світоглядно-культуротворчого підходу поєднуються вимога стандартів і можливість виходу за їхні межі через інноваційні моделі становлення особистості як суб’єкта культури. Це уможливлює філософію культуротворчості, здатність суб’єкта культури здійснювати прорив у нові сфери пізнання. У бутті й діяльності людини ідея краси постає культуротворчим втіленням знань, установок, ідеалів, цілей, ідеалів, цінностей та оцінок, загалом уявлень людини про Всесвіт.
11. Культуротворчість передбачає професіоналізм діяльності (педагогічна, інженерна, економічна, технічна, дизайнерська, художня тощо), відповідні форми та методи її здійснення. Розширення й удосконалення художньо-естетичного досвіду самих педагогів суттєво інтенсифікує культуротворчий потенціал освітнього процесу.
12. Кожна людина як універсальна відкрита система поєднує загальне (загальнолюдські цінності) – особливе (національні цінності) – окреме (особистісні цінності). І якщо фізичне життя людини скінчене, то духовне нескінчене. Проходячи різні стадії буття, людина в той чи інший спосіб реалізує свою суб’єктивність. Урівноваження тілесного і духовного, інтелектуального і морального, раціонального й ірраціонального, власне людського в людині зумовлює принцип автаркії (грец. autárkeia – внутрішня самодостатність).
13. Онтологічний підхід до філософії освіти активізує здатність людини відкрити себе, свою свідомість, світ, простір природи – соціуму – духовності. Осмислюючи істину формою буття, людина осягає самоцінність “свого” й “Іншого” як імператив інтерсуб’єктивної комунікації, толерантність стосовно Іншого (людей, спільнот, традицій, культур), новий духовний досвід міжкультурної взаємодії. Онтологічна відкритість філософії освіти як системного явища персоніфікує буття людини в його ментальних ознаках, й одночасно як суб’єкта культури, суб’єкта історії, суб’єкта нації, суб’єкта світу.
14. Згідно з термінологією модальності певні перспективи виявляють онтологічність людського буття – потенціювання культуротворчості – логіка розгортання свободи універсального в полісутність людини як відкритої цілісності.
15. Культура значно оптимізує життєдіяльність людини в реаліях нестабільного мегасоціуму, екологічних та екзистенційних ризиків. Культури світу доповнюють одна одну, виконуючи своє головне покликання – упорядкування буття людини. В органічній єдності буття людини й буття культури простежується людиномірність та культуровідповідність філософії освіти, інтенція до полікультурної комунікації за збереження національної ідентичності.
16. Онтологічна взаємообумовленість буття людини й буття культури простежується через діалогіку родового самопізнання. Діалогічність (полілог) людського буття-у-культурі належить до глибинно духовної структури людської індивідуальності, свідомості людини, її “Я”. Духовний діалог поколінь постає ціннісним орієнтиром національного буття. Осмислення історії роду, суспільно-історичної діяльності попередніх поколінь активізує творчу самореалізацію особистості, духовно-ціннісну й морально-етичну мотивацію діяльності, життєвого шляху. Родове самопізнання дає змогу розглянути історію й духовні вартості роду цілісним духовним утворенням. У такий спосіб свідомість здатна охопити індивідуальне буття в динаміці минулого – сучасного – майбутнього, прогнозувати майбутнє як певну ціль.
17. Світоглядно-ціннісний, антропо-екзистентний вимір духовності, простору і часу, нелінійність культурного процесу методологічно вагомі для родового самопізнання як духовного діалогу, коли для нових поколінь предки онтологічно є суб’єктами споріднення. Рефлексія над буттям роду виявляє духовно-ціннісний смисл системи “родина – нація – світ”. Відповідно життєвий світ культури постає як свій, людяний, освоєний і духовно збагачений людиною задля самої себе, предків та нащадків, де міра людського засвідчує духовність міжпоколінних зв’язків. Родове самопізнання значно розкриває духовність людського буття, а відтак людино- і культуротворчий потенціал філософії освіти.
18. Художньо-креативний потенціал філософії освіти значно реалізується на засадах онтології мистецтва, семіотично-комунікативного, постнекласичного підходів, методології синергетики. Створюються об’єктивні підстави опанування новими смислами знакових систем, універсальної художньої картини світу.
19. Мистецтву властиве художньо-творче пізнання істини як внутрішньо суперечливого процесу, парадигмальний вибір добра та зла, синтез чуттєвого й раціонального. Художність як пізнання й світобачення, передбачає полікультурну комунікацію, духовне й естетичне піднесення людини. Це органічно поєднує мистецтво, світоглядно-філософські ідеї, буття людини і буття культури, наукові й художні знання.
20. Пов’язаний з мистецтвом чуттєво-емоційний рівень самопізнання характеризує індивіда зі сторони його особистісного художнього досвіду. Засобами мистецтва можливо не лише оптимізувати різні види інформації – вербальну (лат. verbalis – словесний), сенсорну (лат. sensus – почуття), структурну, а й досягти гармонійної взаємодії правої (художньо-творчої) та лівої (аналітичної) півкуль головного мозку.
21. Завдяки мистецтву виявляється латентність буття, влади, політичної пропаганди. Проблема влади є радше міждисциплінарною, поєднує філософські, аксіологічні, соціокультурні, культуротворчі аспекти, структурні особливості (влада державна, економічна, політична тощо) й специфічні засоби, використовувані певними суспільними групами, політичними діячами з метою проведення своїх ідей у політиці, правових нормах, мистецтві, культурі загалом. Сьогодні тиражування образу політичного діяча здійснюється переважно за допомогою цифрових технологій, медіа-проектного художнього моделювання, комп’ютерно-мережового мистецтва та ін. Із поширенням художньо-політичної реклами, мистецтво нерідко постає технологічним засобом зміцнення влади й політичного маніпулювання масами.
22. Натомість повсюдне скорочення дисциплін художньо-естетичного циклу, мистецтва у системі освіти, у тому числі вищій школі, надзвичайно негативно позначається на якості освіти, а відтак – на духовності суб’єктів навчання. Потрібно цілеспрямовано розвивати культурну свідомість сучасної молоді (учнів, студентів). В Україні за тоталітаризму історично перерваною виявилась християнська традиція. Звідси поява поколінь, рівень освіченості котрих у галузі сакрального мистецтва, як і мистецької класики, мав би бути значно вищий.
23. У системі філософії освіти мистецтво покликано врівноважувати чуттєву і раціональну сфери свідомості суб’єктів учіння, духовно й естетично наповнювати буття людини й буття світу. Духовно-практичне освоєння світу як поліфонічний процес уможливлює розширення культуротворчих практик освітньої та виховної діяльності. Справа за їхньою реалізацією – органічним поєднанням навчання й художнього пізнання. В освітньому процесі мають узаємодіяти інформаційні потоки, які розвивають чуттєву і раціональну сфери свідомості суб’єктів учіння. Це потрібно реально втілювати в освітніх технологіях, опануванні будь-якої професії, щонайперше – педагогічної.
24. Глобалізаційно-інформаційні виклики зумовлюють нові підходи до опанування знаннями, професійно-орієнтованими видами і технологіями діяльності, що теоретично, змістовно, пов’язано з науковим мисленням суб’єктів учіння, утворенням цілісної наукової картини світу.
25. У постнекласичній картині світу своєрідно функціонує ідея мережі. Поява цифрових технологій набула суперечливого соціального ефекту. Виникають нові механізми спілкування людей, знання стає доступнішим через мережу (сканування, розцифровка). Цифрова ера зменшує контакти між поколіннями, породжує “функціональну неграмотність”, коли людина (переважно похилого віку) не використовує мобільний зв’язок, Internet.
26. За глобалізаційно-інформаційних реалій світ стає “іншим” у філософсько-світоглядному відношенні. Поширення електронних засобів масової інформації потребує досконалого вивчення їхнього впливу на людину, враховуючи когнітивні проблеми комунікативних технологій, інформаційно-комп’ютерних, техніко-машинних систем.
27. Культуротворчість, як світоглядно-ціннісний поворот до людини, одухотворення людського буття, передбачає сприйняття міжцивілізаційного простору не в опозиції “свій – чужий”, а як культурну самодостатність “свого” й “Іншого”. Якщо розуміння власного культурного буття досягається за допомогою інтроспекції (самоспостереження), то розуміння іншої культури потребує “співпереживання”, методу інтерпретації (герменевтики).
28. Особистість формується в певному соціумі, середовищі моральних приписів, традицій, техногенної (західної) чи традиціоналістських (східних) культур. Духовно-ціннісні основи буття європейської людини визначає культурний простір іудейсько-християнської традиції, а людини східного ареалу (Японія, Китай) конфуціанство, даосизм, буддизм. За відмінностей Заходу та Сходу (філософських, політичних, економічних, соціокультурних) саме культура сприяє збереженню й розвитку національних освітніх систем.
29. Впровадження філософії освіти для педагогічних спеціальностей, враховуючи принцип наступності (коледж – університет – післядипломна освіта), потребує вирішення на рівні Закону “Про вищу освіту”. Це активізує випереджальний розвиток вітчизняної педагогічної галузі, світоглядно-культуротворчі педагогічні рефлексії, а головне – входження України у світовий інтелектуально-комунікативний простір.

-
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев С. Софія-Логос. Словник /С.Аверинцев. – К.: Дух і Літера, 2007. – 3-є вид. – 650 с.
2. Абрамова Н.А., Юйшина Е.А. Конфуцианский рационализм как духовный ресурс цивилизационного развития /Н.А.Абрамова, Е.А.Юйшина. – Чита; Читин. гос. ун-т, 2005. – 212 с.
3. Автономова Н.С. Заметки о философском языке: традиции, проблемы, перспективы /Н.С.Автономова //Вопросы философии. – 1999. – №11. – С.13– 28.
4. Автономова Н.С. Познание и перевод. Опыты философии языка /Н.С.Автономова. – М.: РОССПЭН, 2008. – 704 с.
5. Алтухов В.Л. Логика человеко- и мироустроения /В.Л.Алтухов. – М., 2003. – 96 с.
6. Американська філософія освіти очима українських дослідників. – Полтава, 2005. – 281 с.
7. Андрущенко В.П. Роздуми про освіту: статі, нариси, інтерв’ю / В.П.Андрущенко. – К.: Знання України, 2008. – 2-ге вид., допов. – 819 с.
8. Андрущенко В. Вища освіта у пост-Болонському просторі: спроба прогностичного аналізу /В.Андрущенко // Філософія освіти. – 2005. – № 2. – С. 6–19.
9. Андрущенко В. Філософія освіти XXI століття: у пошуках перспективи /В.Андрущенко //Філософія освіти. – 2006. – № 1. – С .6–12.
10. Андрущенко В.П. Основні характеристики європейської університетської освіти та можливості їх реалізації в системі освіти України /В.П.Андрущенко //Філософія і методологія розвитку вищої освіти України в контексті євроінтеграційних процесів. – К. : Педагогічна думка, 2011. – С. 6–20.
11. Андрущенко В., Лутай В. Філософія освіти в Україні: стан, проблеми та перспективи розвитку /В.Андрущенко, В.Лутай // Наукові записки АН ВШ України. – 2004. – Вип. 6. – С. 59–72.
12. Аникеева Е.Н., Семушкина А.В. Диалог цивилизаций: Восток – Запад /Е.Н.Аникеева, А.В.Семушкина //Вопросы философии. – 1998. – № 2. – С. 173–177.
13. Анохин П.Г. Опережающее отражение действительности /П.Г.Анохин //Вопросы философии. – 1962. – № 7. – С. 103–109.
14. Апель К.-О. Ситуація людини як етична проблема /К.-О.Апель // А.М.Єрмоленко. Комунікативна практична філософія. – К.: Лібра, 1999. – С. 232–254.
15. Апинян Т.А. Сущностно-универсальное определение игры: феноменология фантома /Т.А.Апинян //Вопросы философии. – 2008. – № 2. – С. 58–73.
16. Арендт Х. Становище людини /Х.Аренд. – К, 1999. – 240 с.
17. Аренд Х. Джерела тоталітаризму /Х.Аренд: пер.з англ.– К., 2002.–539 с.
18. Аренд Х. Між минулим і майбутнім /Х.Аренд : пер. з англ. – К.: Дух і Літера, 2002. – 321 с.
19. Аристотель. Соч: в 4 т. – М.: Мысль, 1978. – Т. 2. – 687 с.
20. Арнхейм Р. Новые очерки по психологии искусства / Р.Арнхейм : пер. с англ. – М., 1994.
21. Астафьев Ю.Л. Социально-культурный потенциал художественной деятельности / О.Н. Астафьев. – Львов: Свит, 1990. – 160 с.
22. Астафьева О.Н. Культурная политика: теоретическое понятие и управленческая деятельность /О.Н.Астафьева. –М.: Изд-во РАГС, 2010.– 70 с.
23. Баллестрем К.Г. Homo oeconomicus? Образы человека в классическом либерализме /К.Г.Баллестрем //Вопросы философии. – 1999.– № 4. – С. 42–53.
24. Баранівський В.Ф. Філософія особистості: актуальні питання історії та сучасного розвитку: навч. посіб. / В.Ф. Баранівський. – К.: Нац. акад. оборони України, 2004. – 151 с.
25. Батищев Г.С. Введение в диалектику творчества / Г.С.Батищев. – М., 1996. – 210 с.
26. Бахтин М.М. Проблемы поэтики Достоевского / М.М.Бахтин. – М.: Советская Россия, 1979. – 4-е изд. – 212 с.
27. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества /М.М.Бахтин. – М.: Искусство, 1979. – 424 с.
28. Бельтинг Х. Антропология образа / Х.Бельтинг // Искусствознание’ 1/05 (XXV) : науч. изд. – М., 1997. – С. 68–105.
29. Бельтинг Х. Образ и культ. История образа до эпохи искусства /Х.Бельтинг. – М., 2002. – С. 42–44.
30. Бердяев Н.А. Проблема человека / Н.А.Бердяев // Путь. – 1936. – С. 3–26.
31. Бердяев Н.А. Философия свободы. Смысл творчества / Н.А.Бердяев. – М. : Правда, 1989. – 608 с.
32. Бердяев Н. Судьба Россіи. Опыт по психологии народов и национальностей. Репринтное воспроизведение издания 1918 года / Н.Бердяев. – М.: Философское общество СССР, 1990. – 240 с.
33. Бернерс-Лі Т. Заснування Павутини: з чого починається і до чого прийде Всесвітня мережа / Т.Бернерс Лі. – К., 2007. – 207 с.
34. Бек У. Власть и ее оппоненты в эпоху глобализма. Новая всемирно-политическая экономия : пер. с нем. / У.Бек. – М.: “Территория будущего”, 2007. – 464 с.
35. Бичко І. Пізнання як навчання: спроба історико-філософської розвідки /І.Бичко // Філософія освіти. – 2005. – № 1. – С. 201–209.
36. Библер В. Мышление как творчество / В.Библер. – М., 1975. – 400 с.
37. Библер В. От наукоучения – к логике культуры: Два философских введения в XXI век / В.Библер. – М.: Политиздат, 1990. – 413 с.
38. Бычков В.В. Феномен неклассического эстетического сознания /В.В.Бычков // Вопросы философии. – 2003. – № 10. – С. 61–71; № 12. – С. 80–92.
39. Богоявленская Д.Б. Интеллектуальная активность как проблема творчества / Д.Б.Богоявленская. – Изд-во Ростов. ун-та, 1983. – 176 с.
40. Богуцький Ю.П. Самоорганізація культури: онтологія, динаміка перспективи: монографія / Ю.П.Богуцький. – К.: Веселка, 2008. – 198 с.
41. Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція / Ж.Бодріяр: пер. з франц. В.Ховкун. – К. : Основи, 2004. – 230 с.
42. Больнов О.Ф. Новая укрытость. Проблема преодоления экзистенциализма: пер. с нем. А.Р.Абдуллина /О.Ф.Больнов // Философская мысль. – 2001. – № 2. – C. 137–145.
43. Боэций. “Утешение Философией” и другие трактаты / Боэций. – М.: Наука, 1990. – 416 с.
44. Буданов В.Г. Эволюция дисциплинарного знания как процесс междисциплинарного согласования / В.Г.Буданов // Синергетическая парадигма. Человек и общество в условиях нестабильности. – М., 2003. – С. 331–340.
45. Буданов В.Г. Синергетичні стратегії в освіті /В.Г.Буданов // Вища освіта України. – 2003. – № 2. – С. 46–52.
6. Буданов В.Г. О методологии синергетики / В.Г.Буданов // Вопросы философии. – 2006. – № 5. – С.79–94.
47. Буданов В.Г. Методология синергетики в постнеклассической науке и в образовании / В.Г.Буданов. – М., 2007. – 232 с.
48. Булатов М.О., Малеєв К.С., Загороднюк В.П., Солонько Л.А. Філософія ноосфери (Філософський зміст і сучасний смисл феномена ноосфери). – К. : Наук. думка, 1995. – 152 с.
49. Буров В.Г., Федотова В.Г. Китайский опыт модернизации: теория и практика / В.Г.Буров, В.Г.Федотова // Вопросы философии. – 2007. – № 5.– С. 15–24.
50. Буряк В.В. Методологические указания к изучению дисциплины “Философия образования” /В.В.Буряк. – Симферополь: Изд-во Таврического нац. ун-та, 2002. – 19 с.
51. Валлерстайн И. Миросистемный анализ: Введение /И.Валлерстайн : пер. с англ. Н.Тюкиной. – М.: Изд. дом “Территория будущего”, 2006. –248 с.
52. Валицкая А.П. Культуротворческая миссия школы в процессах демократизации общества /А.П.Валицкая //Диалоги об образовании. Российский и шведский опыт (на англ. и рус. языках). – С.-Пб. : “Лань”, 1999. – С. 14–46.
53. Валицкая А.П. Новая школа России: культуротворческая модель /А.П.Валицкая. – С.-Пб., 2006. – 320 с.
54. Вейль Г. Математическое мышление : пер. с англ. и нем. /Г.Вейль. – М.: Наука, 1989. – 400 с.
55. Вернадский В.И. Научная мысль как планетное явление / В.И.Вернадский. – М.: Наука, 1991. – 270 с.
56. Вернадский В.И. Pro et contra. Антология литературы о В.И.Вернадском за сто лет (1898–1998) ; [состав. А.В.Лапо] /В.И.Вернадский. – С.-Пб.: Изд-во Русского христианского гуманит. ин-та, 2000. – 870 с.
57. Вернадский В.И. О науке. Научная деятельность. Научное образование /В.И.Вернадский. – С.-Пб., 2002. – Т.2. – 600 с.
58. Верніков М. Людський інтелект – найвищий скарб і умова розвитку сучасного суспільства /М.Верніков //Філософські пошуки. Людський інтелект: Філософсько-методологічні дослідження. – Л.: Cogito-Ахіл - Центр Європи, 1998. – Вип. I (V – VI). – С.8–18.
59. Верніков М. Суспільство очима конкретної людини: Екзистенціальна соціальна онтологія /М.Верніков //Філософські пошуки.– Л.: Одесса - Cogito-Центр Європи, 2004. – Вип. XVII – XVIII. – С.26–46.
60. Верніков М. Передмова // Степан Балей. Зібр. праць: у 5 т., 2 кн. – Л.; О.: ІФЛІС ЛФС “Cogito”, 2002. – Т. 1. – С. 11–18.
61. Витгенштайн Л. Философские работы /Л.Витгенштайн : пер. с нем. М.С.Козловой и Ю.А.Асеева. – М. : Гносис, 1994. – Ч. I. – 612 с.
62. Выготский Л.С. Психология искусства /Л.С.Выготский. – М.,1986.
63. Выготский Л.С. Педагогическая психология /Л.С.Выготский. – М.: Педагогика, 1991. – 480 с.
64. Вышеславцев Б.П. Этика преображенного Эроса /Б.П.Вышеславцев ; [вступ. ст. и коммент. В.В.Сапова]. – М.: Республика, 1994. – 368 с.
65. Волошинов А.В. О фрактальности искусства /А.В.Волошинов – Прометей-2000. – Казань, 2000. – С.220 – 223.
66. Габермас Ю. Дії, мовленнєві акти, мовленнєві інтеракції та життєвий світ /Ю.Габермас // А.М.Єрмоленко. Комунікативна практична філософія. – К.: Лібра, 1999. – С. 287–324.
67. Габермас Ю. Єдність розуму в розмаїтті його голосів /Ю.Габермас // А.М.Єрмоленко. Комунікативна практична філософія. – К.: Лібра, 1999. – С.255–286.
68. Габричевский А.Г. Морфология искусства /А.Г.Габричевский. – М.: Аграф, 2002. – 864 с.
69. Гаєк Ф.А. Конституція свободи / Ф.А.Гаєк : пер. з англ. Мирослави Олійник та Андрія Королишина. – Л., 2002. – 556 с.
70. Гайнуллина Л.Ф., Агапов О.Д. Синергийная антропология как новая гуманитарная парадигма /Л.Ф.Гайнуллина, О.Д.Агапов // Вопросы философии. – 2010. – № 5. – С. 173–178.
71. Гадамер Х.-Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики / Х.-Г.Гадамер : пер. с нем. – М.: Прогресс, 1988. – 704 с.
72. Гадамер Г.Г. Актуальность прекрасного /Г.Г.Гадамер : пер. с нем. – М.: Искусство, 1991. – 366 с.
73. Гантінґтон С. Протистояння цивілізацій та зміна світового порядку /С.Гантінґтон. – Л.: Кальварія, 2006.
74. Гачев Г.Д. Национальные образы мира /Г.Д.Гачев. – М., 1988. – 448 с.
75. Гачев Г.Д. Содержательность художественных форм. (Эпос. Лирика. Театр) / Г.Д.Гачев. – М.: Просвещение, 1968. – 302 с.
76. Гегель Г. Философия истории //Соч. : в 3 т. /Г.Гегель.– М.: Мысль, 1974. – Т. 3. – 362 с.
77. Гегель Г.В.Ф. Философия права : пер. с нем.; [ред. и сост. Д.А.Керимов и В.С.Нерсесянц] / Г.В.Ф.Гегель. – М. : Мысль, 1990. – 524 с.
78. Гегель. Философская пропедевтика. Работы разных лет : в 2 т. / Гегель. – М.: Мысль, 1973. – Т. 2.
79. Гегель. Энциклопедия философских наук. Наука логики / Гегель. – М.: Мысль, 1974. – Т. 1. – 452 с.
80. Гегель. Энциклопедия философских наук. Философия духа / Гегель. – М. : Мысль, 1977. – Т. 3. – 471 с.
81. Гейзенберг В. Физика и философия /В.Гейзенберг : пер. с нем. И.А.Акчурина и Э.П.Андреева. – М.: Наука, 1989. – 132 с.
82. Гелен А. О систематике антропологии /А.Гелен // Проблема человека в западной философии : пер. с нем. А.Филиппова. – М., 1988.
83. Гердер И. Идеи к философии истории человечества /И.Гердер : пер. с нем. и примеч. А.В.Михайлова. – М.: Наука, 1977. – 703 с.
84. Гершунский Б.С. Философия образования для XXI века. (В поисках практико-образовательных концепций) /Б.С.Гершунский. – М.: Современник, 1998. – 608 с.
85. Гершунский Б.С. Образовательно-педагогическая прогностика. Теория, методология, практика: учеб. пособ. /Б.С. Гершунский. – М.: Флинта; Наука, 2003.– 768 с.
86. Гидлевский А.В. Синергетика интеллектуальных систем /А.В.Гидлевский. – Омск, 2004. – 156 с.
87. Гітун Н.І. Філософія освіти: аналіз культуротворчої парадигми в освіті /Н.І.Гітун //Проблеми педагогічних технологій. – 2010. – № 2. – С. 70–77.
88. Гомілко О. Метафізика тілесності: концепт тіла у філософському дискурсі / О.Гомілко. – К., 2001. – 340 с.
89. Горбунова Л. Предметне поле філософії освіти: крок до визначення /Л.Горбунова // Вища освіта України. – 2001. – № 1. – С. 108–112.
90. Горбунова Л. Складнісне мислення як відповідь на виклик епохи /Л.Горбунова //Філософія і методологія розвитку вищої освіти України в контексті євроінтеграційних процесів. – К. : Пед. думка, 2011. – С. 35–49.
91. Горбунова Л. Мультикультуралізм як теоретична та практична проблема: орієнтири для освіти. Круглий стіл в редакції журналу “Філософія освіти” /Л.Горбунова // Філософія освіти. – 2009. – № 1–2. – С. 184–224.
92. Горський В. Як можлива історія української філософії в контексті світової культури /В.Горський //Діалог культур: Україна у світовому контексті: Матеріали перших міжнарод. філософ.-культуролог. читань ; [ред. кол.: І.А.Зязюн (голов. ред.), С.О.Черепанова (відп. ред.), В.Г.Скотний, Д.П.Крвавич]. – Л.: Каменяр, 1996. – С. 44–51.
93. Горський В.С. Україна на порозі планетарної цивілізації /В.С.Горський // Практична філософія. – 2001. – № 2. – С. 214–220.
94. Горський В.С. Філософія в українській культурі: методологія та історія. Філософські нариси. – К.: Центр практ. філософії, 2001. – 236 с.
95. Горський В.С. Ідея наслідування Христа в давньоруській агіографії /В.С.Горський //Образ Христа в українській культурі /В.С.Горський, Ю.І.Сватко, О.Б.Киричок та ін.– К.: Вид. дім “КМ Академія”, 2003. – 2-ге вид. – С. 8–22.
96. Гофрон Б. Консервативна і ліберальна філософія освіти та проблема нерівності /Б.Гофрон // Вища освіта України. – 2004. – № 4. – С. 30–36.
97. Грабар А. Перші кроки християнської іконографії : пер. з англ. О.Кошового /А.Грабар //Мистецтвознавство’ 02. – Львів: Ін-т народознавства НАН України, 2003. – С. 201–204.
98. Григорьева Т. Японская художественная традиция /Т.Григорьева. – М., 1979. – 232 с.
99. Гринченко С.Н. Системная память живого (как основа его метаэволюции и периодической структуры) /С.Н.Гринченко. – М., 2004. – 512 с.
100. Губерський Л. Культуротворча сутність людини і людинотворча сутність культури /Л.В.Губерський //Культура. Ідеологія. Особистість. – К.: Знання України, 2009. – С. 53–101.
101. Гуманитарная наука как предмет философско-методологического анализа (материалы “круглого стола”) //Вопросы философии. – 2007. – № 6. – С. 57–85.
102. Гумилев Л.Н. Конец и вновь начало /Л.Н.Гумилев; [сост. и общ. ред. А.И.Куркчи]. – М. : “Институт ДИ – ДИК”, 1997. – 554 с.
103. Гуревич А.Я. Послесловие. Жак Ле Гофф и “новая историческая наука” во Франции //Ле Гофф Ж. Цивилизации средневекового Запада : пер. с франц. / А.Я.Гуревич. – М., 1992. – С. 352–373.
104. Гуревич П.С. Феномен деантропологизации человека /П.С.Гуревич // Вопросы философии. – 2009. – № 3. – С. 19–31.
105. Гуссерль Э. Кризис европейского человечества и философия [Электронный ресурс] / Э.Гуссерль. – Электрон. дан. (1 файл). – Режим доступа : (http: // philosophy.ru /libraru/Husserl/gus_cris.html). – Название с экрана.
106. Давыдов Д.Г. Пассионарность – от идеи к эмпирическим исследованиям [Электронный ресурс] / Д.Г.Давыдов. – Электрон. дан. (1 файл). – Режим доступа : (http: // prophylaxis.muh.ru/akticle_26.html). – Название с экрана.
107. Деррида Ж., Рудинеско Э. Искать свое наследие // Симпозиум. Studia humanitatis. Ежегодный междисциплинарный журнал. Материалы международного междисциплинарного симпозиума памяти Жака Деррида “Ситуация Post: Что после?” – Ростов-на-Дону, 5– 7 июня 2005. – 2005. – Вип. 2 – С. 17–28.
108. Дао-Дэ цзин : пер. вступ. ст., коммент. В.В.Малявина. – М. : ООО “Изд-во Астрель”, 2003. – 559 с.
109. Даренський В.Ю. Діалогічна природа культуротворчості /В.Ю.Даренський // Вісник Державної академії керівних кадрів культури та мистецтв. – 2005. – № 2. – С. 30–37.
110. Декарт. Соч.: в 2 т. /Декарт. – М., 1989. – Т. 1. – 459 с.
111. Делез Ж., Гваттари Ф. Что такое философия? /Ж.Делез,Ф.Гваттари : пер. с франц. и послеслов. С.Н. Зенкина. – М.: Алетейя; С.-Пб., 1998. –284 с.
112. Дышлевый П.С., Яценко Л.В. Регуляция творческой деятельности (философско-методологические проблемы) / П.С. Дышлевый, Л.В. Яценко. – Изд-во Воронеж. ун-та, 1986. – 212 с.
113.Добронравова І. Філософія науки і синергетика освіти /І.Добронравова // Вища освіта України. – 2003. – № 2. – С. 7–12.
114. Добронравова І. Філософія освіти за доби постнекласичної освіти /І.Добронравова // Філософія освіти. – 2005. – № 1. – С. 116–125.
115. Добронравова І. Фундаментальна наука – фундаментальна освіта /І.Добронравова // Філософія освіти. – 2006. – № 3. – С. 134–143.
116. Дронишинец Н.П. Государственная политика Японии в сфере образования: автореф. дис. … д-ра филос. наук / Ин-т по перепод. и повыш. квалифик. препод. гуманит. и социал. наук /Н.П.Дронишинец. – Екатеринбург, 1997. – 43 с.
117. Дротянко Л.Г. Социокультурная детерминация фундаментальных и прикладних наук /Л.Г.Дротянко //Вопросы философии. – 2000. – № 1. – С. 91–101.
118. Д’юї Дж. Демократія і освіта / Дж.Д’юї : пер. з англ. Мирослава Олійник, Ірина Босак, Галина Пехник. – Л.: Літопис, 2003. – 294 с.
119. Еко У. Роль читача. Дослідження з семіотики текстів /У.Еко : пер. з англ. Мар’яни Гірняк. – Л. : Літопис, 2004. – 384 с.
120. Евин И.А. Синергетика мозга. – М., 2005. – 102 с.
121. Європейський словник філософій. Лексикон неперекладностей : пер. з франц. ; [наук. кер. проекта Барбара Кассен (Сорбонна), Костянтин Сігов (НаУКМА); відп. ред. д-р філос. наук, провідний наук. співроб. Ін-ту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України С.В.Пролеєв] : у 5-ти т. – К.: Дух і Літера, 2011. – Т. 1. – 2-е вид., виправ. – 576 с.
122. Євтух М., Волощук І. Гносеологічний фокус трансформаційних змін філософії освіти /М.Євтух, І.Волощук // Філософія освіти.– 2006.– № 2. – С.7–14.
123. Егоров Д.Г. Если парадигмы несоизмеримы, то почему они все-таки меняются? /Д.Г.Егоров // Вопросы философии. – 2006. – № 3. – С. 102–110.
124. Еремеев В.Е. “Книга перемен” и семантическое кодирование /В.Е.Еремеев // Вопросы философии. – 2007. – № 5. – С. 112–121.
125. Єрмоленко А.М. Освіта як формування практичного розуму. Відповіді на запитання Ганни Крицької / А.М. Єрмоленко //Філософія освіти.– 2009.– № 1 – 2 (8).– С. 39–57.
126. Заблоцький В.П. Сучасний лібералізм: соціально-філософський аналіз: автореф. дис. ... д-ра філос. наук: спец.: 09.00.03 / В.П.Заблоцький ; Ін-т філос. ім. Г.С.Сковороди НАН України. – К., 2002. – 35 с.
127. Завадская Е.В. Культура Востока в современном западном мире /Е.В.Завадская. – М.: Наука, 1977. – 168 с.
128. Завьялова О. И. Токио и токийцы : будни, выходные, праздники / О. И. Завьялова. – М. : Наука, 1990. –154 с.
129. Загороднюк В.П. Противоречия и закономерности обновления мышления / В.П.Загороднюк //Противоречия в современном мире: в поисках новой формы диалектики /М.А.Булатов, В.Д.Белодед, В.П.Загороднюк, К.С.Малєєв. – К. : Наук. думка, 1992. – С. 181–191.
130. Заключение д-ра юрид. наук, проф. М.Н.Кузнецова и канд. юрид. наук И.В.Понкина от 10 мая 2005 г. по содержанию религиозно-политической идеологии ноосферизма [Электронный ресурс] /М.Н.Кузнецов, И.В.Понкин. – Электрон. дан. (1 файл). – Режим доступа : (http://bаnk.orenik.ru/Техt/t16_19.htm). – Название с экрана.
131. Зязюн І.А. Філософські засади освіти в Україні /І.А.Зязюн //Філософія освіти в сучасній Україні: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф.“Філософія сучасної освіти та стан її розробки в Україні”. – К.: Інститут змісту і методів навчання, 1997. – С. 61–65.
132. Зязюн І. Сучасна освіта у контексті гуманістичної філософії /І.Зязюн //Діалог культур: Україна у світовому контексті: Філософія освіти: зб. наук. праць. – Л., 1999. – Вип. 4. – С. 5–12.
133. Иванов Вяч.Вс. Эйзенштейн и культуры Японии и Китая /Вяч.Вс.Иванов //Восток – Запад. Исследования. Переводы. Публикации. – М., 1988. – С. 279–290.
134. Иванов Вяч. Вс. Наука о человеке, введение в современную антропологию /Вяч. Вс.Иванов. – М.: РГТУ, 2004. – 195 с.
135. Ильенков Э. Идеальное // Философская энциклопедия /Э.Ильенков. – М., 1962. – Т. 2. – С. 219–221.
136. Ільїн В.В. Український філософський гуманізм: контамінація раціонального та ірраціонального: автореф. дис. … д-ра філос. наук: спец. 09.00.05 /В.В.Ільїн ; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 2000. – 35 с.
137. Ільїн В.В. Персоналістський вимір “філософії освіти” Памфіла Юркевича (Контамінаційна діалогіка монологу) /В.В.Ільїн //Вища освіта України. – 2001. – № 1. – С. 24 – 30.
138. Ильин И. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм. – М.: Интрада, 1996. – 255 с.
139. Ильинский И.М. Образовательная революция / И.М.Ильинский. – М.: Изд-во Москов. гуманит. - социальной академии, 2002. – 592 с.
140. Интервью Семенкова В.Е. с Михаилом Наумовичем Эпштейном //Gredo New.– 2006.– № 1.– [Электронный ресурс]. – Электрон. дан. (1 файл). – Режим доступа: (http://orenburg.ru/culture/credo/now/intervien.html). – Название с экрана.
141. Ірванець О., Рудницький Л. “Ось я і повернувся…” /О.Ірванець, Л.Рудницький // Толкін Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Дж. Р.Р. Толкін : пер. з англ. Олена Фешовець. – Л.: Астролябія, 2006. – 1088 с.
142. Історія європейської ментальності : пер. з нім. Володимир Кам‘янець ; [за ред. Петера Дінцельбахера]. – Л. : Літопис, 2004. – 720 с.
143. Йоргенс М.В., Филлипс Л.Дж. Дискурс-анализ: Теория и метод / М.В.Йоргенс, Л.Дж.Филлипс : пер. з англ. – К., 2004. – 334 с.
144. Каган М.С. Эстетика эпохи Возрождения /М.С.Каган //Л.И.Новожилова, В.В.Прозерский, М.С.Каган и др. Лекции по истории эстетики : в 3 кн. – Изд-во Ленинград. ун-та, 1973. – Кн. 1. – С. 76–90.
145. Каган М.С. Философия культуры /М.С.Каган. – С.-Пб.: ТОО ТК “Петрополис”, 1996. – 416 с.
146. Каган М.С. Перспективы развития гуманитарных наук в XXI веке /М.С.Каган //Методология гуманитарного знания в перспективе XXI века. – С.-Пб., 2001. – Вып. 12. – С. 9–14.
147. Кант И. Соч.: в 6 т. /И.Кант. – М., 1966. – Т. 5.
148. Капица С.П., Курдюмов С.П., Малинецкий Г.Г. Синергетика и прогнозы будущего / С.П.Капица, С.П.Курдюмов, Г.Г.Малинецкий. – М., 2001. – 288 с.
149. Кассирер Э. Опыт о человеке. Введение в философию человеческой культуры // Э.Кассирер. Избранное. Опыт о человеке : пер. с англ. и коммент. Ю.А.Муравьева. – М., 1998. – С. 440–505.
150. Квіт С. Герменевтика стилю. – К. : Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2011. – 143 с.
151. Кізіма В. Ідеї та принципи постнекласичної освіти /В.Кізіма // Вища освіта України. – 2003. – № 2. – С. 20–29.
152. Кизима В. Новое образование для нового человека /В.Кизима // Філософія освіти. – 2005. – № 2. – С. 36–61.
153. Кизима В.В. Тоталлогия (философия обновления) / В.В.Кизима. – К.: ПАРАПАН, 2005. – 272 с.
154. Киященко Н.И. Философия образования как практическая философия /Н.И.Киященко // Практична філософія. – 2004. – № 1. – С. 137–149.
155. Клепко С. Інтеграція освіти і поліморфізм знання / С.Клепко. – /С.Клепко. – Київ-Полтава-Харків; Полтавський обл. ін-т післядип. пед. освіти, 1998. – 360 с.
156. Клепко С. Переднє слово /С.Клепко // Американська філософія освіти очима українських дослідників. – Полтавський обл. ін-т післядип. пед. освіти, 2005. – С. 7– 8.
157. Клепко С.Ф. Конспекти з філософії освіти /С.Ф.Клепко. – Полтав. обл. ін-т післядип. пед. освіти, 2007. – 424 с.
158. Князева Е.Н. От открытия к инновации: синергетический взгляд на судьбы научных открытий /Е.Н.Князева //Эволюция. Культура. Познание. – М. : ИФРАН, 1996. – С. 76–93.
159. Князева Е.Н. Синергетический вызов культуре /Е.Н.Князева //Синергетическая парадигма. Многообразие поисков и подходов. – М., 2000. – С. 87–95.
160. Князева Е.Н., Курдюмов С.П. Антропный принцип в синергетике /Е.Н.Князева, С.П.Курдюмов //Вопросы философии. – 1997. – №3. – С. 62–79.
161. Князева Е.Н., Курдюмов С.П. Основания синергетики. Режимы с обострением, самоорганизиция, темпомиры /Е.Н.Князева, С.П.Курдюмов. – С.-Пб., 2002. – С. 363–366.
162. Князева Е.Н., Курдюмов С.П. Трансдисциплинарность синергетики: следствия для образования / Е.Н.Князева, С.П.Курдюмов //Синергетическая парадигма. Человек и общество в условиях нестабильности. – М., 2003. – С. 347–348.
163. Князева Е.Н., Куркина Е.С. Мыслитель эпохи междисциплинарности /Е.Н.Князева, Е.С.Куркина // Вопросы философии. – 2009. – № 9. – С. 116–132.
164. Козловски П. Культура постмодерна /П.Козловски. – М.: Республика, 1997. – 240 с.
165. Колесникова И.А. Педагогическая праксеология: учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений /И.А.Колесникова, Е.В.Титова. – М.: Изд. центр “Академия”, 2005. – 256 с.
166. Колізії антропологічного розмислу /В.Г.Табачковський, Г.І.Шалашенко, А.М.Дондюк та ін. – К. : ПАРАПАН, 2002. – 156 с.
167. Конструктивизм в эпистемологии и науках о человеке (материалы “круглого стола”) // Вопросы философии. – 2008. – № 3. – С. 3–37.
168. Конт О. Дух позитивной фи