ФІЛОСОФСЬКО-ЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ

Краткое описание

Академія педагогічних наук України
Інститут вищої освіти

На правах рукопису

ЧОРНОШТАН ТАМАРА МИКОЛАЇВНА

УДК: 17: 37: 504

ФІЛОСОФСЬКО-ЕТИЧНІ ЗАСАДИ
ЕКОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ

09.00.10 філософія освіти

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Науковий керівник:
Бойченко Михайло Іванович,
кандидат філософських наук,
доцент

Київ-2008

ЗМІСТ

Вступ.3

Розділ 1. Етичні та екологічні знання як базис екологічної етики..10
1.1. Екологічне знання і його етична складова...10
1.2. Етична складова освіти у сучасних теоріях філософії освіти.23
1.3. Значення екологічної освіти для відтворення та нарощування еколого-етичних знань41

Розділ 2. Екологічна етика як складова екологічної культури..59
2.1. Екологічний вимір сучасної культури.59
2.2. Екологічні цінності як базис екологічного виховання.....76
2.3. Екологічна мораль в структурі цінностей сучасної освіти..96

Розділ 3. Екологічна етика в структурі вищої освіти.117
3.1. Екологічний вимір сучасної освіти117
3.2. Екологічна етика як предмет викладання у вітчизняних ВНЗ138
3.3. Значення екологічної етики для формування екологічного світогляду студентів.147
Висновки161

Список використаних джерел..164

Вступ

Актуальність дослідження. Сучасна соціально-екологічна ситуація викликає необхідність не просто удосконалення екологічної освіти і здійснення корінної перебудови мислення, розробки і впровадження нових підходів, організаційних форм і методів формування екологічної культури в національному і глобальному вимірах, а покликана формувати у сучасної людини адекватне світосприйняття, сприяти переосмисленню її місця в природі, виховувати почуття відповідальності за свої дії перед теперішніми і майбутніми поколіннями.
Проблеми, на які виходить сучасна екологія, не вкладаються в звичні дисциплінарні уявлення про традиційну спеціалізацію й кваліфікацію наук. Це зумовило появу нової науки екологічної етики, на базі якої відбувається формування відповідної освітньої дисципліни.
Екологічні проблеми сьогодні трансформувалися в проблему виживання людства, оскільки розвиток цивілізації в наш час відбувається в умовах швидкоплинності і невпорядкованості, ризикуючи перетворитися на все більш і більш прискорений біг в нікуди. За образним висловом А.Гора, колишнього віце-президента США, «Людство вступило у вирішальну фазу своєї історії сучасна цивілізація почала вичерпувати існуючу ресурсну і екологічну нішу та стрімко входити в епоху планетарної кризи, що охоплює різноманітні аспекти людського життя. Антропогенне, тобто породжене людиною, веде до навантаження природи, до її деградації та поступового виснаження глобальної екосистеми, що загрожує існуванню людини на Землі».
Подолання екологічної кризи все ще прямо залежить від дій, які чинить і людство. Вирішальний вплив на ці дії має загроза знищення людства, відвернення якої залежить від радикального переосмислення людством своїх екологічних стратегій. За цих умов актуальності набуває виявлення сутності і потенціалу екологічної освіти, і передусім її етичної складової. Гуманістичний зміст екологічної освіти полягає саме в тому, що вона покликана формувати адекватне світосприйняття сучасної людини, сприяти переосмисленню місця людини в природі, виховати почуття відповідальності за свої дії. Загальновизнано, що одним з найістотніших виявів мудрості сучасної людини є її екологічна компетентність і екологічна свідомість. Дієвим засобом формування екологічної свідомості нашого сучасника має бути система екологічної освіти та екологічного виховання. Тому в наш час такою нагальною постала проблема органічного залучення до загального процесу екологізації суспільного життя освіти як такої, що зазнає суттєвих змін під впливом екологічної етики.
Ступінь наукового опрацювання проблеми. Теоретичні засади екологічної освіти та екологічного виховання в умовах сучасної школи всебічно розглядаються у дослідженнях Г.Білявського, В.Борейка, М.Дробнохода, В.Вернадського, Ф.Вольвача, Т.Гардащука, С.Гошовського, Ф.Канака, М.Кисельова, К.Корсака, В.Крисаченка, В.Лук’янця, Г.Рудька, Л.Сидоренко, Р.Фурдуя та інших видатних вчених, у працях яких розкрито теоретичні і методологічні основи екологічної освіти та виконання, загально педагогічні і дидактичні умови їх реалізації.
Аналіз літературних джерел показав, що в педагогічній теорії та освітянській практиці до цього часу ще не склалося єдиної установленої думки щодо того, які саме умови сприятимуть ефективному формуванню екологічної культури особистості, якою має бути екологічна освіта та екологічне виховання в Україні в контексті Болонського процесу. Однією з головних причин такого становища є зміна парадигми екологічної освіти: від пануючої в минулому орієнтації цієї освіти виключно на раціональне природокористування, охорону природи взагалі до сучасних вимог формування екологічної свідомості, культури, моралі, етики. Тобто, якщо раніше в системі екологічної освіти наголос робився в основному на прагматичні речі, то нині на перший план виступають світоглядні цінності. А кожна зміна парадигми в освіті вимагає відповідної зміни методології та змісту для досягнення поставленої мети.
Відповідно потребує суттєвого уточнення сутність таких понять і категорій як "екологічна освіта", "екологічна культура", екологічна етика” та ін., а також можливість їх реалізації в сучасних умовах освітніх закладів України. Певні кроки у цьому напрямі було здійснено завдяки працям вітчизняних дослідників, таких як О.Варго, М.Гончаренко, В.Деркач, І.Книш, Л.Курняк, Ю.Тагліна. Водночас, етична проблематика у контексті екологічної освіти заторкується у цих розвідках лише побіжно. З іншого боку розгляд етичних аспектів екологічної проблематики у дослідженнях Т.Андреєвої та В.Надурак не стосується проблем екологічної освіти. Таким чином, сформувалася актуальна потреба у спеціальному науковому вивченні проблеми етичних аспектів екологічної освіти.
У цьому дослідженні робиться спроба наступного кроку від стихійного формування світогляду перейти до його виховання на базі еколого-етичних знань та еколого-етичних цінностей. Якість людського світогляду, зокрема екологічного, впливає на спрямованість та наслідки антропогенної дії, яка стає першопричиною всіх екологічних негараздів. Сьогодні дуже важливо сформувати гуманістичний екосвітогляд за допомогою аксіологічних чинників та культурних і духовно-етичних напрацювань, які накопичило людство за час своєї еволюційної ходи. Такі чинники зібрала у собі нова наука екологічна етика. І хоча М.Кисельов, Н.Коваленко, М.Костецький, В.Кулініченко, Т.Павлова та інші присвятили свої праці вивченню цієї проблематики, їх розробки лише частково торкаються аналізу екологічних явищ із позицій філософсько-етичного осмислення засад екологічної освіти.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась у контексті державної наукової теми «Філософські засади трансформації вищої освіти в Україні на початку ХХІ століття», номер держаної реєстрації 0103 U 000960, яка розроблялася в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України (наказ Міністерства освіти і науки України № 44 від 06.03.2003 року).
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є виявлення специфіки, основних складових та завдань екологічної етики як філософсько-етичного ядра екологічної освіти.
Відповідно до мети в роботі реалізуються такі завдання:
· з’ясувати роль екологічної етики щодо екологічної освіти;
· обґрунтувати зв’язок екологічної етики як науки з екологічною етикою як освітньою дисципліною;
· з’ясувати співвідношення екологічної культури та екологічної етики;
· з’ясувати специфіку світоглядних засад екологічної освіти;
· виявити аксіологічне ядро екологічної етики.
Об’єктом дослідження є екологічна освіта.
Предметом дослідження є філософсько-етичний вимір екологічної освіти.
Теоретико-методологічна основа дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження слугують присвячені розгляду філософських засад екології праці В.Борейка, В.Вернадського, В.Гьосле, Ф.Канака, М.Кисельова, К.Корсака, В.Крисаченка, О.Салтовського, М.Хилька. Крім того, загальне методологічне значення мали дослідження В.Андрущенка, І.Добронравової, В.Кременя, В.Лутая, М.Михальченка, а для розробки антропологічних та аксіологічних засад освіти ідеї А.Єрмоленка, Г.Йонаса, В. Малахова, Н.Сухової, Е.Фрома, Ю.Хабермаса.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації стали наступні методи: метод порівняльного аналізу, герменевтичний метод, метод інституційного аналізу та аксіологічний підхід. Порівняльний метод застосовується для аналізу різних філософських методологій та парадигм дослідження, зокрема у галузі екологічної етики , інституційного аналізу для вивчення структурних змін у системі освіти та її ролі у суспільстві під впливом екологічної етики, герменевтичний для інтерпретації існуючих філософських концепцій освіти з метою їх адаптації до потреб екологічної етики, аксіологічний підхід для виявлення ціннісних засад освітніх процесів.
Наукова новизна одержаних результатів. Вперше у якості філософсько-етичного підґрунтя екологічної освіти розглядається екологічна етика як філософська дисципліна, яка має свій науковий та освітній виміри.
Наукова новизна розкривається у наступних положеннях, які виносяться на захист:
· З’ясовано, що завдання філософсько-світоглядного обґрунтування сучасної екологічної освіти виконує передусім екологічна етика. У такій якості екологічна етика має три основні складові, кожна з яких зумовлює і визначає дві інших еколого-етичне знання, еколого-етичну культуру та еколого-етичну освіту: перше корелюється з зі сферою науки та навчання, друга зі сферою виховання та структурою суспільних цінностей, третя з інститутами освіти та екологічним світоглядом. У своїй єдності еколого-етичні знання, еколого-етична культура та еколого-етична освіта являють філософсько-етичні засади екологічної освіти. Інші філософські аспекти обґрунтування екологічної освіти набувають значущості лише з урахуванням філософської позиції екологічної етики;
· Обґрунтовано, що екологічна етика здобуває статус науки завдяки своїй особливій ціннісно-світоглядній визначеності, яку вона отримує як галузь філософського знання. Водночас, екологічна етика як селективно інтегрує екологічні та етичні знання, здійснюючи їх переосмислення згідно власних критеріїв і принципів, так і розвиває власну знаннєву базу гуманітарного типу. Набуття основ знаннєвого корпусу екологічної етики є необхідною змістовою умовою успішності екологічної освіти;
· З’ясовано, що у якості моральної основи екологічної етики екологічна культура є не стільки сегментом, скільки наскрізним виміром сучасної культури, а з іншого боку можна виявити її специфіку, яка простежується у трьох ракурсах, коли екологічна культура постає: як специфічна діяльність, яка має екологічно-моральний характер, як самодостатня символічна система, яка цілісно охоплює традиційні екологічно дружні звичаї та уявлення, а також як специфічна ціннісна структура, яка базується на екологічній відповідальності особистості та людських спільнот. Формування екологічно відповідального ставлення до світу як цілого та до всіх його релевантних щодо людини складових є необхідною ціннісною умовою успішності екологічної освіти;
· Виявлено, що виникаючи на стику екології та етики, екологічна етика має власні світоглядні засади, які сформувалися значно раніше, ніж етика та екологія здобули статус самостійних дисциплін. Так, екологічно надзвичайно важливі традиційні вірування навряд чи можна однозначно верифікувати з позицій екології як науки. З іншого боку, екологічні цінності не можуть бути формально перенесені та пояснені за допомогою категоріального апарату та принципів класичної етики. Еколого-етичне ставлення до природи не можна розглядати і формувати за аналогією ставлення до іншої людини, а ставлення до прийдешніх поколінь за аналогією ставлення до сучасників та попередників. Формування розвиненого екологічного світогляду є основним завданням екологічної освіти;
· Виявлено, що конвергенція і чітке взаємне упорядкування природних і людських цінностей на засадах філософії комунікації утворює аксіологічне ядро екологічної етики. Екологічна етика формулює ціннісні передумови такого способу людської життєдіяльності, який не веде до екологічної катастрофи, забезпечує коеволюцію людини і природи. Екологічна етика є етикою стійкого розвитку тією мірою, якою вона спирається на синтез антропоцентричної і біоцентричної систем моралі і визначає еколого-етичні принципи поведінки людини, формування яких у студентів є достатньою умовою успішності екологічної освіти.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що вона дає змогу по-новому осмислити екологічну освіту з позицій її етичного потенціалу, її роль як чинника екологізації всієї системи освіти. Дана робота розкриває світоглядно-методологічні основи екологічної освіти, що дає можливість залучити їх до сучасних філософських та педагогічних досліджень.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані в навчально-виховному процесі у вищій школі, при підготовці нормативних та спецкурсів з екології, екологічної етики, філософії освіти.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною роботою. Висновки й положення наукової новизни одержані автором самостійно.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та одержані результати дисертаційної роботи були оприлюднені на наукових конференціях, семінарах та круглих столах, зокрема на Міжнародних наукових конференціях Дні науки Філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка 2005, 2008 рр.), круглому столі «Мультикультуралізм в освіті: проблеми, ризики, перспективи» в Інституті вищої освіти АПН України (2008 р.).
Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображений у десяти публікаціях: трьох статтях, що були опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та 7 тезах доповідей, опублікованих у збірках матеріалів конференцій та наукових часописах.
Структура та обсяг дисертації зумовлені означеною метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг основного змісту дисертації становить 163 сторінки. Список використаної літератури викладений на 17 сторінках і включає 219 найменувань.

Список литературы

Висновки

Визначальним у розв’язанні екологічних проблем сучасності є формування екологічної свідомості суспільства. Це педагогічне надзавдання може бути реалізоване лише через освітньо-виховну систему на основі принципово нової, ніж це теперішня, еколого-освітньої моделі, яка має бути позбавлена найбільш характерних для існуючих екологічних концепцій, програм і схем ціннісних крайнощів антропоцентризму та натуроцентризму і базуватися на засадах комунікації і ціннісно диференційованого світогляду.
Екологічна освіта та виховання членів суспільства, і перш за все молоді, потребують реорганізації, суттєвого вдосконалення і оптимізації на основі глибокого філософського і етичного осмислення проблеми з урахуванням структури екологічних знань, сучасного рівня розвитку екологічної науки, визначення соціальних функцій екології у суспільстві, традицій, звичаїв та історичного досвіду українського народу у цій сфері.
Аналіз існуючих навчальних програм, підручників, посібників та різних нормативних документів з цієї проблеми незаперечно свідчить про нагальну необхідність розроблення і якнайшвидшого впровадження у вітчизняну систему освіти екологічної етики як невід’ємної складової екологічної освіти, яка має:
а) розглядатись як невід’ємна складова гуманітарної освіти;
б) охоплювати всі групи населення та всі рівні освіти;
в) максимально враховувати функції екології у суспільному житті;
г) бути цілісною не лише в загальному, а й в методологічному відношенні;
д) значною мірою базуватися на національних традиціях, звичаях та історичному досвіді українського народу;
є) бути добре опрацьованою з філософських та етичних позицій.
Завдання філософсько-світоглядного обґрунтування сучасної екологічної освіти виконує передусім екологічна етика. У такій якості екологічна етика має три основні складові, кожна з яких зумовлює і визначає дві інших еколого-етичне знання, еколого-етичну культуру та еколого-етичну освіту: перше корелюється з зі сферою науки та навчання, друга зі сферою виховання та структурою суспільних цінностей, третя з інститутами освіти та екологічним світоглядом. У своїй єдності еколого-етичні знання, еколого-етична культура та еколого-етична освіта являють філософсько-етичні засади екологічної освіти. Інші філософські аспекти обґрунтування екологічної освіти набувають значущості лише з урахуванням філософської позиції екологічної етики;
Екологічна етика здобуває статус науки завдяки своїй особливій ціннісно-світоглядній визначеності, яку вона отримує як галузь філософського знання. Водночас, екологічна етика як селективно інтегрує екологічні та етичні знання, здійснюючи їх переосмислення згідно власних критеріїв і принципів, так і розвиває власну знаннєву базу. Набуття основ знаннєвого корпусу екологічної етики є необхідною змістовою умовою екологічної освіти;
У якості моральної основи екологічної етики екологічна культура є не стільки сегментом, скільки наскрізним виміром сучасної культури, а з іншого боку можна виявити її специфіку, яка простежується у трьох ракурсах, коли екологічна культура постає: як специфічна діяльність, яка має екологічно-моральний характер, як самодостатня символічна система, яка цілісно охоплює традиційні екологічно дружні звичаї та уявлення, а також як специфічна ціннісна структура, яка базується на екологічній відповідальності особистості та людських спільнот. Формування екологічно відповідального ставлення до світу як цілого та до всіх його релевантних щодо людини складових є ціннісною умовою успішності екологічної освіти;
Виникаючи на стику екології та етики, екологічна етика має власні світоглядні засади, які сформувалися значно раніше, ніж етика та екологія здобули статус самостійних дисциплін. Так, екологічно надзвичайно важливі традиційні вірування навряд чи можна однозначно верифікувати з позицій екології як науки. З іншого боку, екологічні цінності не можуть бути формально перенесені та пояснені за допомогою категоріального апарату та принципів класичної етики. Еколого-етичне ставлення до природи не можна розглядати і формувати за аналогією ставлення до іншої людини, а ставлення до прийдешніх поколінь за аналогією ставлення до сучасників та попередників. Формування розвиненого, внутрішньо етично диференційованого екологічного світогляду є основним завданням екологічної освіти;
Конвергенція і чітке взаємне упорядкування природних і людських цінностей на засадах філософії комунікації утворює аксіологічне ядро екологічної етики. Екологічна етика формулює ціннісні передумови такого способу людської життєдіяльності, який не веде до екологічної катастрофи, забезпечує коеволюцію людини і природи. Екологічна етика є етикою стійкого розвитку тією мірою, якою вона спирається на синтез антропоцентричної і біоцентричної систем моралі.
Відповідно до цього на концептуальному, програмному і методичному рівнях має бути з’ясоване співвідношення природничого та гуманітарного в екологічній освіті та вихованні. На шкільному рівні екологічна освіта та виховання мають бути підпорядковані основній меті формуванню світоглядних цінностей молоді, а предмет екології віднесений до загальноосвітніх базових дисциплін гуманітарного циклу. Зовсім іншою і за змістом, і за структурою має бути еколого-освітня модель для вищої школи, яка, з одного боку, на вищому рівні покликана продовжувати гуманітарну лінію, намічену у середній школі, а з іншого, поглиблено з’ясовувати соціальні функції екології відповідно до профілю майбутнього спеціаліста, передусім за рахунок посилення етичної складової екологічної освіти.

Список використаних джерел

1. Адаменко О.М. Соціальна екологія. К.: Знання, 1999. 188 с.
2. Андреєва Т.Т. Становлення етичних аспектів відношення "людина природа": Автореф. дис. канд. філос. наук: 09.00.07; Ін-т філос. ім. Г.С.Сковороди НАН України. К., 2002. 16 с.
3. Андрущенко В. Філософія освіти ХХІ століття: пошук пріоритетів // Філософія освіти. К.: Майстер-клас №1, 2005. С.5-17.
4. Андрущенко В.П., Лутай В.С. Філософія освіти в Україні: стан, проблеми та перспективи розвитку // Наукові записки АН ВШ України. 2004. Вип. 6. С. 59-72.
5. Апель К.-О. Дискурсивна етика: політика і право. К.: Український філософський фонд, 1999. 74с.
6. Апель К.-О. Екологічна криза як виклик дискурсивній етиці // Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. Підручник К.:Лібра, 1999. с. 413-449.
7. Апель К.-О. Обґрунтування етики відповідальності // Ситниченко Л. Першоджерела комунікативної філософії. К.:Либідь, 1996. с. 46-60.
8. Апель К.-О. Трансформация философии. Пер. с нем. / Перевод В. Куренной, Б. Скуратов. М.: Логос”, 2001. 344 с.
9. Апресян Р.Г. Профессиональная этика // www.ethicscenter.ru/ed/kaunas/apr.html
10. Апресян Р.Г. Этика в высшем образовании // www.ethicscenter.ru/ed/kaunas/apr1.html
11. Арістотель. Нікомахова етика / Переклав з давньогрецької Віктор Ставнюк. К.: Аквілон-Плюс”, 2002. 480с.
12. Атфилд Р. Этика экологической ответственности // www.ecoethics.mrsu.ru/ru/biblio/filtex_new/n_tex_086.rar
13. Баньковская С.П. Чикагская школа // Современная западная социология (словарь). М.: Политиздат, 1990. С.395-396.
14. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования / В.Л.Иноземцев (пер. с англ.). М.: Academia, 1999. 787с.
15. Бєлова Л.О. Проблеми та завдання розвитку виховної системи ВНЗ // Мультиверсум. Філософський альманах. К.: Центр духовної культури, 2005. № 46. С. 27-35.
16. Бэкон Ф. О достоинстве и приумножении наук // Бэкон Ф. Сочинения: В 2-х тт. Т.1. М.: Мысль, 1971. С. 85-546.
17. Білявський Г.О., Ракша Л.В., Нагорнюк О.М., Боголюбов В.М. Нові тенденції вдосконалення екологічної освіти як важливого фактора гармонійного розвитку // Освіта і управління. 2003. №8. С. 80-91.
18. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Основи екологічних знань. Підручник. К.: Либідь, 1995. 328 с.
19. Болонський процес. Матер. 1-ї Всеукр. н-пр. конф., Київ, 20-21 лютого 2004 р. К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. 54 с.
20. Бонгард-Левин Г.М. Древнеиндийская цивилизация. Философия, наука, религия. М.: Наука, 1980. 334 с.
21. Борейко В. Е. Введение в природоохранную етику. Изд. 2-е. К.: Вища школа, 1999 125 с.
22. Борейко В. Е. Постижение экологической теологии. К.: Вища школа, 2000. 82 с.
23. Борейко В.Е. Краткий курс экологической этики // www.ecoethics.mrsu.ru/ru/biblio/filtex_new/n_tex_09.rar
24. Борейко В. Е. Прорыв в екологическую этику. К.: Вища школа,1999 126 с.
25. Борейко В. Е. Современная идея живой природы. К.: Знання, 2001. 143 с.
26. Борейко В.Е. Экологические традиции, поверия, религиозные воззрения славянских и других народов. К.: Вікар, 1996 223 с.
27. Будико М.И. Эволюция биосферы. Л.: Наука, 1984. 488 с.
28. Валитова А.И. Экологическое сознание: сравнительный анализ // www.ecoethics.mrsu.ru/ru/biblio/filtex_new/n_tex_019.rar
29. Варго О.М. Екологічна свідомість як умова становлення екологічного суспільства: Автореф. дис. канд. філософ. наук: 09.00.03; Харк. ун-т повітр. сил ім. І.Кожедуба. Х., 2006. 17 с.
30. Василькова В.В. Порядок и хаос в развитии социальных систем. Синергетика и теория социальной самоорганизации. — СПб. : Лань, 1999. — 480с.
31. Васюта О.А. Проблеми екологічної стратегії України в контексті глобального розвитку. Тернопіль, 2001. 368 с.
32. Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста М.: Наука, 1988. 88 с.
33. Галеева Г.А. Экологическое воспитание: проблемы, решения // Город, природа, человек. М.: Наука, 1982. С.41-74.
34. Гершунский Б.С. Философия образования для ХХI века: (В поисках практико-ориентиров. образоват. концепций). М.: ИнтерДиалект+, 1997. 697с.
35. Гессен С.И. Основы педагогики (введение в прикладную философию). М.: Школа-пресс, 1995. 448 с.
36. Гиренок Ф.И. Экология, цивилизация, ноосфера. М.: Наука, 1987. 182 с.
37. Гирусов Э.В. Экологическое сознание как условие оптимизации взаимодействия общества и природы // Философские проблемы глобальной экологии. М., 1983. С.105-120.
38. Гирусов Э.В., Бобылев С.Н. и др. Экология и экономика природопользования. М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. 455 с.
39. Гірц К. Культура та ідеологія. К.: Дух і Літера, 2001. 542 с.
40. Глазычев В. Социально-экологическая интерпретация городской среды. М.: Наука, 1984. 180 с.
41. Головко Н.А. Свобода и моральная ответственность. М.: Знание, 1973. 64 с.
42. Головко О.Н. Генезис, Современные технологии и тенденции развития системы непрерывного экологического образования: Автореф. дисс. доктора пед. наук: 13.00.04. Севастополь, 2003. 36 с.
43. Гомеостатика живых, технических, социальных и экологических систем. Новосибирск: Наука. Сибирское отделение, 1990. 280 с.
44. Гончаренко М.М. Екологічна криза як чинник трансформації соціоприродної системи (соціально-філософський аналіз): Автореф. дис. канд. філософ. наук: 09.00.03; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. К., 2005. 20 с.
45. Гошовський С., Рудько Г., Преснер Б. Екологічна безпека техноприродних систем у зв'язку з катастрофічним розвитком геологічних процесів. Львів Київ: Нічлава, 2002. 624 с.
46. Грани глобализации: Трудные вопросы современного развития. М.: Альпина Паблишер, 2003. 592 с.
47. Гусейнов А.А. Ценности и цели // http://ethics.iph.ras.ru/em/em3/1.html
48. Деркач В.Л. Теорія прийняття рішень при розв'язанні екологічних проблем (філософсько-методологічні аспекти): Автореф. дис. канд. філос. наук: 09.00.09; Ін-т філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України. К., 2001. 18 с.
49. Дерябо С.Д., Ясвин В.А. Экологическая педагогика и психология. Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. 480 с.
50. Дідух Я.П. Вернадський і сучасна екологія // www.lib.ua-ru.net/inod/16997.html
51. Добронравова И.С. Синергетика: становление нелинейного мышления. К.: Лыбидь, 1990. 149 с.
52. Докторов Б., Сафронов В. Экологическое сознание, социальная коммуникация и ситуация в обществе: закономерности связи и развития // Разработка научных основ изучения и формирования экологического сознания населения страны, ч. 1 / Отв. ред. Б. Фирсов. М.,1990. С.48-59.
53. Дольник В.Р. Непослушное дитя биосферы. Беседы о человеке в компании птиц и зверей. М.: Педагогика-Пресс, 1994. 207 с.
54. Дробноход М. І. Екологічний імператив та його виміри //Освіта і управління. 2000. №2. С. 15 47.
55. Дробноход М. І. Стійкий екологічно безпечний розвиток України. К.: Знання, 2001. 248 с.
56. Дробноход М.І. Методологія та зміст екологічного виховання // Екологія та освіта. 1999. №3. С. 50 48.
57. Дробноход М.І. Пріоритети стійкого екологічного розвитку //Екологія та освіта. 1997. №3 С. 22 29.
58. Дробноход М., Вольвач Ф. Екологія в освітньому полі України: методологія та зміст // Освіта і управління. Т.3. 1999. №3. С. 137-155.
59. Дробноход М.І., Вольвач Ф.В. Екологія як навчальна дисципліна: проблеми методології та змісту. К.: Вища школа, 1997 р. Т 1. 123 с.
60. Дьюи Дж. Введение в философию воспитания. М., 1921. 128 с.
61. Екологічна освіта школярів (збірник програм) 5-11 класи. К.: Міністерство освіти України, 1998. 112 с.
62. Екологічна освіта: стан і завдання // Рідна школа 1995 №6 С. 23 25.
63. Етика. Курс лекцій: Навч. пос. для студ. вищих закладів освіти / В.А. Малахов. К.: Либідь, 2000. 384с.
64. Ердаков Л. Экологическая этика и воспитание // www.ecoethics.mrsu.ru/ru/biblio/filtex_new/n_tex_042.rar
65. Ермолаева В.Е. Харгроув Ю. Основы этики отношений с природной средой // Глобальные проблемы и перспективы цивилизации. Философия отношений с природной средой, М.: ИНИОН РАН, 1994. С. 75-81.
66. Ермоленко А.Н. Этика ответственности и социальное бытие человека (современная немецкая практическая философия). К.: Наукова думка, 1994. 200с.
67. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. Підручник К.:Лібра, 1999. 488с.
68. Жадько В.А. Світоглядні основи морально-етичної свідомості. Запоріжжя, 1997. 105 с.
69. Журавський В.С. Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні. К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. 416 с.
70. Золотухина-Аболина Е.В. Современная этика: истоки и проблемы: Учебник. Ростов н/Д: МарТ, 2000. 442с.
71. Злобін Ю.А. Основи екології. К.: Видавництво «Лібра», ТОВ, 1998. 284 с.
72. Иоанн Павел ІІ Экологический кризис: общая ответственность // www.ecoethics.mrsu.ru/ru/biblio/filtex_new/n_tex_024.7zip
73. Исторические аспекты отношений человека и природы: Материалы междунар. научно-метод. конф. Проблемы формирования творческого и нтеллектуального потенциала обучаемых. Севастополь: СевГТУ. 1998. 464 с.
74. История этических учений: Учебник / Под ред. А.А.Гусейнова. М.: Гардарики, 2003. 911с.
75. Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації. Пер. з нім. К.: Лібра, 2001. 400с.
76. Каландаров К.Х. Экологическое сознание: Сущность и способы формирования. М.: Гуманитарный центр "Монолит", 1999. 48 с.
77. Кaлликотт Б. Природоохранные ценности и этика // Гуманитарный экологический журнал. Т. 1. Вып. 2. 1999. С. 40-68.
78. Канке В.А. Этика ответственности. Теория морали будущего. М.: Логос, 2003. 352 с.
79. Кант И. Основы метафизики нравственности М.: Мысль, 1999. 1472с.
80. Катерный И.В. Экологическое мировоззрение // http://ecovestnik.ru/next02.html
81. Кейсевич Л.В., Алексеенко И.Р., Радзиховский А.П. Биосфера и цивилизация К.: Наукова думка, 1992. 240 с.
82. Кисельов Н.Н. Мировоззрение и экология. К.: Наукова думка, 1990. 216 с.
83. Кисельов М.М. Феномен екології: Світоглядно-філософський аспект // Освіта і управління. 1997. №2. С. 6 11.
84. Кисельов М.М., Деркач В.Л., Толстоухов А.В. та ін. Концептуальні засади екологічної свідомості. К.: Знання, 2003. 328 с.
85. Кисельов М.М., Канак Ф.М. Національне буття серед екологічних реалій. К.: Тандем, 2000. 320 с.
86. Кисельов С.М., Костецький М.В. Екологічна етика К.: Либідь 1992. 97 с.
87. Киселев Н.Н., Крысаченко В.С. Социально-философские проблемы экологии. К.: Знання, 1989. 168 с.
88. Книш І.В. Екологічне знання в сучасному освітньому дискурсі: автореф. дис. канд. філософ. наук: 09.00.10; АПН України. Ін-т вищ. освіти. К., 2008. 20 с.
89. Князева Е.Н., Курдюмов С.П. Основания синергетики. Режимы с обострением, саморганизация, темпомиры. СПб.: Алетейя, 2002. 342 с.
90. Князева Е.Н., Курдюмов С.П. Синергетика как новое мировоззрение: диалог с И. Пригожиным // Вопросы философии. 1992. №12. С. 3-20.
91. Коваленко Н.В. Біоетика як світоглядна та теоретична основа сучасної екологічної етики // Мультиверсум. Філософський альманах. К.: Центр духовної культури, 2005. № 47. С. 64-73.
92. Корсак К.В. Homo Sapiens: сущность и мотивы поведения // Персонал. 1998. №6, С. 82-86.
93. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології: Навч. посіб. К.: МАУП-МКА, 1998. 228 с.
94. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Сучасна освіта і нова екологічна свідомість громадян інформаційного сумісництва. К.: МАУП, 2004. 84 с.
95. Кошелева В. Экология и нравственность // www.ecoethics.mrsu.ru/ru/biblio/filtex_new/n_tex_053.rar
96. Кочергин А.Н., Макаров Ю.Г., Васильев Н.Г. Экологическое знание и сознание. Новосибирск, 1987. 263 с.
97. Кремень В. Філософія освіти ХХІ століття // Шлях освіти. 2003. №2. С. 2-5
98. Кремень В.Г. Вимога часу модернізація освіти // Освіта України. 2003. №39. С. 2-6.
99. Кремень В.Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації (Факти, роздуми, перспективи). К.: Грамота, 2003. 216 с.
100. Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика. К.: Заповіт, 1996. 352 с.
101. Крисаченко В.С. Еколого-етнічна цілісність України: генетична сутність, руйнування // Ойкумена. 1992. №1. С. 4-14.
102. Крисаченко В.С. Природа і етнос. К.: Либідь, 1994. 286 с.
103. Крисаченко В.С. Сучасна екологічна освіта: світовий досвід та українські реалії // Філософія освіти ХХІ століття: Проблеми і перспективи: Методол.семінар. К.: Знання, 2000. С.501-503.
104. Крисаченко В.С., Хилько М.І. Екологія. Культура. Політика. Концептуальні засади сучасного розвитку. К.: Знання України, 2001. 598 с.
105. Крисаченко В.С., Храмова В.Л. Екологія і культура. - К, 1991. - 258с.
106. Курняк Л.М. Формування екологічної культури студентської молоді в умовах системних трансформацій в сучасній Україні: Автореф. дис. канд. філософ. наук: 09.00.10; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. К., 2007. 19 с.
107. Кэлликотт Природоохранные ценности и этика // www.ecoethics.mrsu.ru/ru/biblio/filtex/filtex14.html
108. Лебідь С. Г. Формування екологічної культури учнів. Автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.07; Ін-т пробл. виховання АПН України. — К., 2001. 20 с.
109. Леви-Стросс Клод. Структурализм и экология // www.ecoethics.mrsu.ru/ru/biblio/filtex/filtex46.rar
110. Ленк Г. Проблемы ответственности в этике экономики и технологии // Вопросы философии. М., 1998. №11. с.30-42.
111. Ленк Х. Ответственность в технике, за технику, с помощью техники // Философия техники в ФРГ: Пер. с нем. и англ. М.: Прогресс, 1989. с. 372-392.
112. Леопольд О. Календарь песчаного графства. М.: Мир, 1980. 248 с.
113. Льовочкіна А.М. Екологічна психологія. К.: Міленіум, 2003. 120 с.
114. Лутай В.С. Філософія сучасної освіти. К.: Наукова думка, 1996. 235 с.
115. Людина і довкілля: Антологія: У 2 кн. К.: Наукова думка, 1995. 417 с.
116. Маєр-Абіх К.М. Повстання на захист природи. Від довкілля до спільносвіту. Переклад з нім., післямова, примітки Анатолія Єрмоленка. Київ: Лібра, 2004. 196 с.
117. Малахов В. Етика. К.: Либідь, 1996. 304 с.
118. Мантатов В.В. Стратегия разума: экологическая этика и устойчивое развитие. В двух томах. Улан-Удэ. Бурятское книжное изд-во. Т. 1., 1998 (345 с.); т. 2, 2000 (421 с.).
119. Маркович Данила Ж. Экологическое образование как составляющая часть общей культуры и профессионального образования // Экологическая культура и образование; опыт России и Югославии. М., 1998. С. 340-359.
120. Мацик К.В. Крос-культурна комунікація в освітньому сегменті інформаційного суспільства: автореф. дис. канд. філософ. наук: 09.00.10; Нац. техн. ун-т України "Київ. політехн. ін-т". К., 2007. 20 с.
121.