НЕСТЕРОВА МАРІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА. СУЧАСНІ КОГНІТИВНІ ДОСЛІДЖЕННЯ: ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ КОНТЕКСТИ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ

Краткое описание

НЕСТЕРОВА МАРІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА. Назва дисертаційної роботи: "СУЧАСНІ КОГНІТИВНІ ДОСЛІДЖЕННЯ: ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ КОНТЕКСТИ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ"

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
НЕСТЕРОВА МАРІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 165.194
СУЧАСНІ КОГНІТИВНІ ДОСЛІДЖЕННЯ: ФІЛОСОФСЬКОМЕТОДОЛОГІЧНІ КОНТЕКСТИ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ
спеціальність 09.00.09 – філософія науки
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук
Науковий консультант
ДОБРОНРАВОВА І. С., доктор філософських наук, професор
Київ – 2015
2
ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ВИТОКИ ТА СТАНОВЛЕННЯ СУЧАСНИХ КОГНІТИВНИХ
ДОСЛІДЖЕНЬ 16
1.1. Прояснення термінологічної ситуації в сфері сучасних когнітивних
досліджень 19
1.2. Філософські витоки становлення когнітивістики 33
1.3. Історико-наукова реконструкція когнітивістики 55
1.4. Концептуалізація основних предметних сфер когнітивістики 68
Висновки до розділу 1 79
РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ МЕТОДОЛОГІЧНОЇ ЄДНОСТІ
КОГНІТИВІСТИКИ 83
2.1. Проблема полідисциплінарності, міждисциплінарності та
трансдисциплінарності когнітивних досліджень 84
2.2. Загальнонаукові методологічні підходи в сучасних когнітивних
дослідженнях 107
2.3. Методологічні здобутки когнітивістики 126
2.4. Прояснення методологічного статусу когнітивістики 160
2.5. Когнітивна методологія побудови картини світу 183
2.6. Складносистемний стиль наукового мислення і розширення методологічної
свідомості 206
Висновки до розділу 2 232
РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЇ КОГНІТИВІСТИКИ 239
3.1. Когнітивні принципи інновацій в управлінні 240
3.2. Концептуалізація оптимізації соціальної поведінки 261
3.3. Концепція когнітивної ефективності та її прагматичні виміри 273
3.4. Проблеми концептуалізації когнітивних технологій в освіті 278
3
3.5. Концептуальні виклики подальшого розвитку когнітивістики 310
3.6. Концептуалізація когнітивних практик постнекласичної науки 334
Висновки до розділу 3 346
ВИСНОВКИ 352
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 361
4
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Сучасні когнітивні дослідження
переживають надзвичайне піднесення. Починаючи з середини минулого
століття, коли, як вважають науковці, зародилася когнітивна наука, галузь
когнітивних досліджень значно розширилася й можна говорити про
становлення окремого напряму в сучасній постнекласичній науці. Як зазначає
В. Стьопін, сучасна наука має справу зі складними людиновимірними
системами, і саме ця людиновимірність актуалізує розвиток когнітивних наук,
що спираються на принцип активного суб'єкта, який не тільки пізнає, але й діє.
Однією з основних тенденцій сучасної епістемології є підхід до знання у
єдності з діяльністю активного суб'єкта й включення процесу пізнання у
соціокультурний контекст. Осмислення результатів, отриманих у когнітивістиці
та методології когнітивних наук (когнітивної психології, когнітивної
лінгвістики, досліджень у галузі штучного інтелекту тощо), відбувається у
межах філософії науки.
Складна соціально-економічна ситуація у сучасному українському
суспільстві актуалізує теоретичні й практичні наукові дослідження у
когнітивній галузі з виходом на методологічні засади пізнавальної та
практичної діяльності людей як активних суб'єктів соціальної реальності.
Нашій державі потрібні наукові розвідки щодо того, як людина мислить, як
вона приймає рішення, як утілює їх у дійсність, з опертям на вирішення
фундаментальних філософських питань, наприклад, як співвідносяться мозок і
психіка, тіло і свідомість, пізнання та розуміння, що хвилювали людство зі
стародавніх часів. Але тільки зараз з'являються можливості наукового
розв'язання цих проблем. Розвиток когнітивних досліджень викликаний появою
нових методів дослідження мозку, так би мовити, «зсередини» і в режимі
«реального часу»: магнітоенцефалографія, функціональна магніторезонансна
томографія, позитронно-емісійна томографія та ін. Вони дозволяють не тільки
зрозуміти, як працюють окремі нейрони (це був попередній науковий прорив з
5
імплантованими електродами), а й отримати цілісну динамічну картину
функціонування мозку.
Таким чином були закладені підвалини для нового прориву, коли
науковий інтерес та можливості його задовольнити збіглися. Так, світовою
наукою розпочато глобальні міжнародні проекти з дослідження мозку та
свідомості – Brain (2009) та the Human Connectome Project (2014), результати
яких потребують глибокого філософського осмислення. Цими дослідженнями
займається понад сто кращих лабораторій по всьому світу. Практичну цінність
таких досліджень важко переоцінити – наприклад, сучасні дані про феномен
нейропластичності мозку можуть подарувати надію на реабілітацію та
повернення якості життя для багатьох потерпілих від інсульту, навіть
масивного (Н. Дойдж, П. Бач-і-Ріта). Безумовно, актуальними є технології
підвищення когнітивної ефективності, а отже, і якості життя у здорових людей,
особливо в похилому віці (М. Марценіх). Сучасний стан когнітивних наук
дозволяє беззаперечно стверджувати, що когнітивні процеси тісно пов’язані з
основними формами життєдіяльності людини (Е. Тауб, В. Рамачандран). Але не
тільки розквіт нейронаук, наукових досліджень впливає на життєво важливі для
людського суспільства моменти. Поняття «конвергентні технології» (від англ.
converging – що «збігаються», «збираються разом», «об'єднані загальними
інтересами») пов'язане, передусім, з роботами М. Кастельса. Це поняття
з'явилося у середині 90-х років ХХ століття й потребує ґрунтовного
філософського аналізу. М. Кастельс виокремлює нову інформаційнотехнологічну парадигму, становлення якої можна спостерігати в галузі
інноваційної економіки, менеджменту, соціології і культури. До НБІКтехнологій (NBIC-конвергенції) відносяться нанотехнології, біотехнології,
інформативні технології та когнітивні технології. Роль когнітивних технологій
стає все більш важливою, оскільки саме вони надають інструментарій
візуалізації, уявлень і моделей цих наукових напрямів (Т. Чернігівська).
Завважимо, що конвергентні технології та їх економічні, освітні,
управлінські, правові, етико-екологічні тощо прояви визначають нові стратегії
6
розвитку цивілізації і в цій якості потребують усебічного філософського
осмислення. При цьому увагу слід зосередити саме на економічних, освітніх,
управлінських, правових і етико-екологічних аспектах проблеми, що виникають
у контексті NBIC.
Слід окреслити й методологічні аспекти проблем інтенсивного розвитку і
популяризації результатів сучасних когнітивних досліджень. У цьому напрямі
відкривається багато перспектив як для самих когнітивних досліджень, так і для
їх «соціального щеплення». Але водночас можна відстежити й негативні
наслідки зростаючої популярності когнітивної тематики, певного роду «моди»
на цю тему. Схожа проблема була свого часу й у синергетики:
міждисциплінарність, евристичніть для різного типу процесів, метафоричність
мови сприяють «розмиванню» наукового методологічного ядра. Все більш
популярне вживання термінів «когнітивний підхід», «когнітивна парадигма»,
«когнітивна революція» вимагає їх термінологічного прояснення і філософськометодологічного обґрунтування. Крім того, у галузі когнітивних досліджень
наявна теоретико-методологічна невизначеність як предмета, так і методу, що
актуалізує проблему демаркації науки і ненауки в дослідженнях сфери
когнітивного.
Ступінь розробки проблеми. Істотний внесок у когнітивну науку зробили
вчені: М. Арбіб, Д. Арієлі, Д. Гіббсон, Э. Голдберг, Д. Деннет, Дж. Бруннер, Н.
Вінер, Дж. Джейнс, М. Джонсон, Дж. Лакофф, Д. Лешлі, Дж. Міллер, О. Лурія,
Д. Норман, У. Нассер, Д. Прібрам, Р. Солсо, Р. Спіррі, Н. Хомський та ін. На
пострадянському просторі когнітивною наукою займаються Ю. Александров,
К. Анохін, І. Бескова, Б. Величковський, А. Кібрик, О. Князєва, О. Леонтьєв, С.
Масалова, В. Маслова, Л. Мікешина, Т. Чернігівська та ін. Над когнітивними
проектами сьогодні працює більшість університетів і наукових центрів Західної
Європи, Японії і США, а також лабораторії різних напрямів досліджень. На
пострадянському просторі інституціоналізація когнітивних досліджень
переважно здійснювалася у Росії. У 2008 р. був відкритий Інститут когнітивних
досліджень і відповідні лабораторії у Казанському і Санкт-Петербурзькому
7
державних університетах, працює багато інших дослідницьких центрів. Із 2004
р. відбуваються Міжнародні конференції з когнітивної науки, а також щорічна
конференція «Когнітивні дослідження на сучасному етапі» з участю
Міжрегіональної асоціації когнітивних досліджень (МАКД). Також за
ініціативи МАКД з 2009 р. щорічно проводиться міжнародний форум з
когнітивного моделювання «THE INTERNATIONAL FORUM ON COGNITIVE
MODELING» та міжнародна конференція CMSCE з когнітивного моделювання
в науці та освіті. Розгляд наукових шкіл, що стояли у витоків когнітивної
науки, важливий як для дослідження її становлення, так і для її подальшого
розвитку. Це викликано специфікою складної проблематики, якою займається
когнітивна наука, і специфікою її методів дослідження. У 2014 р. з метою
оптимізації наукового пошуку в галузі когнітивістики в межах Міжрегіональної
асоціації когнітивних досліджень (МАКД) відкрита серія міждисциплінарних
шкіл для молодих учених «Горизонти когнітивної науки».
Внутрішньонаукова рефлексія сучасних когнітивних досліджень
здійснюється К. Анохіним, Б. Величковським, Е. Голдбергом, О. Кузнецовим,
В. Масловою, Т. Чернігівською. Сучасна філософська рефлексія когнітивної
проблематики відображена в роботах: В. Аршинова, О. Баксанського, В.
Буданова, Д. Бєскової, І. Бєскової, Д. Деннета, М. Зав`ялової, А. Кібрика, О.
Князєвої, С. Масалової, Л. Мікешиної, С. Переслегіна, В. Стьопіна, Х. Патнема,
І. Чернікової.
В Україні процес інституалізації когнітивних досліджень дещо відстає.
Також є недостатнім філософське розроблення цієї теми. Мабуть, одними з
перших фундаментальних вітчизняних робіт у цьому напрямі можна назвати
монографії О. Рубанець «Інформаційне суспільство: когнітивний креатив
постнекласичних досліджень» (2006) та В. Чуйка «Когнітивізм як об'єкт
когітології» (2007). Філософському осмисленню когнітивної проблематики
сприяє й нинішній стан розробки філософських засад постнекласичної науки в
працях сучасних українських вчених та філософів: Л. Бевзенко, Л. Богатої, О.
Волик, Л. Горбунової, І. Добронравової, І. Єршової-Бабенко, В. Кізіми, Н.
8
Кочубей, М. Марчука, Ю. Мєлкова, І. Предборської, Л. Сидоренко, Л.
Шашкової.
Для здійснення філософсько-методологічної реконструкції когнітивних
досліджень і розгляду перспектив їх соціальних застосувань є корисними
напрацювання українських філософів: В. Андрущенка, В. Беха, Л. Губерського,
Л. Богатої, І. Єршової-Бабенко, В. Кізіми, М. Кисельова, М. Марчука, Л.
Сидоренко, І. Хоменко, Л. Шашкової, В. Чуйка.
Як теоретико-методологічну основу дослідження використано доробок
київської школи філософсько-методологічного дослідження наукового знання,
а саме праці В. Іванова, П. Копніна, С. Кримського та ін. При окресленні
філософсько-методологічних контекстів концептуалізації когнітивних
досліджень використаний класичний доробок філософії науки ХХ століття –
праці К. Попера, Т. Куна, І. Лакатоса, П. Феєрабенда, Х. Патнема та ін.
Найбільш істотно вплинули на формування теоретико-методологічної
концепції роботи праці В. Іванова, П. Копніна, С. Кримського
(антропонтологія, методологічна свідомість); В. Аршинова, В. Буданова, І.
Добронравової, В. Стьопіна (концепції історичних типів наукової
раціональності, синергетичний підхід); В. Аршинова, Я. Свірського
(метаспостерігач, рекурсія), О. Князєвої (еволюційна епістемологія,
енактивізм).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана в межах науково-дослідної програми Київського
національного університету імені Тараса Шевченка «Модернізація суспільного
розвитку України в умовах світових процесів глобалізації», науководослідницької теми філософського факультету 11БФ041−01 «Філософськосвітоглядні та політологічні аспекти гуманітарного розвитку сучасного
суспільства».
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи – визначити
походження та перспективи концептуалізації сучасних когнітивних досліджень,
зокрема, прояснити методологічний статус когнітивних наук у полі когнітивних
9
практик і когнітивних технологій. Постановка даної мети обумовила
необхідність розв’язання таких дослідницьких завдань:
– прояснити термінологічний статус сучасних когнітивних досліджень;
– виокремити філософські витоки становлення і розвитку сучасних
когнітивних досліджень;
– з’ясувати історичну динаміку розвитку когнітивних досліджень;
– здійснити концептуалізацію основних предметних галузей сучасних
когнітивних досліджень;
– прояснити методологічний статус когнітивістики;
– провести розмежування міждисциплінарності, полідисциплінарності й
трансдисциплінарності когнітивістики;
– дослідити власні методологічні моделі когнітивістики;
– виявити можливості та обмеження імплементації методологічних
здобутків когнітивістики в соціоекономічній сфері;
– з'ясувати принципи когнітивної ефективності діяльності в соціальній
сфері, можливості їх прояву в прагматичній площині;
– визначити перспективи застосування когнітивних технологій в освіті
та управлінні;
– розглянути точки росту та обмеження подальшого розвитку та
концептуалізації сучасних когнітивних досліджень, когнітивних технологій і
практик;
– продемонструвати філософсько-методологічні перспективи
концептуалізації практик постнекласичної науки;
– з’ясувати виклики для постнекласичної філософії науки в зв'язку з
подальшим розвитком сучасних когнітивних досліджень.
Об’єкт дослідження: конгломерат сучасних когнітивних досліджень.
Предмет дослідження: філософські засади та методологічні форми
розвитку і концептуалізації сучасних когнітивних досліджень.
Методи дослідження. Складність досліджуваного феномену й зумовлена
цим різноплановість поставлених у дисертації завдань вимагає адекватного
10
методологічного інструментарію дослідження. В роботі були використані
складні комплекси методів і методологічних підходів.
У дослідженнях загальної філософсько-методологічної спрямованості
були використані загальнонаукові методи аналізу і синтезу, абстрагування,
ідеалізації, узагальнення, конкретизації, порівняння. Це дозволило провести
комплексне дослідження складного феномену когнітивістики як конгломерату
когнітивних досліджень, когнітивної теорії і практики. Історично-генетичний
метод застосовано для аналізу філософських та теоретико-наукових засад
когнітивістики, а також під час дослідження витоків, підґрунтя та процесів
формування методології когнітивістики.
За допомогою компаративного, порівняльно-змістового методу вдалося
висвітлити спільні та відмінні характеристики окремих методологічних
підходів та моделей когнітивістики, різних філософських та теоретикопрактичних напрямів її розвитку. Також за допомогою компаративного методу
здійснено порівняльний аналіз когнітивістики і синергетики, когнітивістики і
гуманітаристики; здійснено порівняльний аналіз розуміння предмета
когнітивістики за класичного, некласичного та постнекласичного етапів
розвитку наукової раціональності; розглянуто спільне та відмінне у
фундаментальних і прикладних дослідженнях; встановлено специфічні риси
статусу суб’єкта пізнання постнекласичної науки порівняно з попередніми
формами його прояву.
Використання діалектичного методу мало на меті виявлення дихотомійї
та евристичного потенціалу когнітивістики. Це дозволило доповнити та
конкретизувати особливості постнекласичного типу наукової раціональності з
притаманними йому нормами наукового дослідження; проаналізовано
холістичні принципи побудови картини світу. На основі герменевтичного
методу проведено дослідження специфіки феномена людиновимірності та
людиносумірності як такого способу пізнання, який базується на гуманістичних
цінностях дослідника, а також є відповідним складності і людиновимірності
соціального оточення.
11
За допомогою структурно-функціонального методу здійснено аналіз
складної структури когнітивістики, проведено функціональний аналіз різних
аспектів феномену когнітивістики як характерної риси постнекласичної доби її
розвитку.
Синергетичні методи застосовувалися в розгляді нелінійної динаміки
розвитку складних систем, процесів соціальної самоорганізації (Л.Д. Бевзенко),
емерджентності когнітивних процесів, принципів роботи головного мозку (Г.
Хакен), інноваційного управління (О.М. Князєва, С.П. Курдюмов).
При написанні роботи також використовувалися матеріали досліджень з
біології, віртуалістики, географії, екології, історії, математики, менеджменту,
нейронаук, педагогіки, психології, синергетики, соціології, фізики.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна отриманих
результатів полягає у здійсненні філософської реконструкції тенденцій
концептуалізації сучасних когнітивних досліджень. Визначено сучасний стан
когнітивних досліджень як такий, що являє собою мережу, центровану навколо
пов’язаних між собою когнітивних наук і супутніх когнітивних практик та
технологій, частина яких є реалізацією когнітивних концепцій, а частина ще не
концептуалізовані. Цей конгломерат когнітивних наук, практик і технологій у
їх єдності є феноменом постнекласики і в роботі визначений терміном
«когнітивістика». Виявлено загальні тенденції концептуалізації когнітивістики
як постнекласичного феномену: як гіпермережевого нелінійного утворення та
втілення його трансдисциплінарних стратегій в її різних вузлах. Показано, що
когнітивістика має нелінійний динамічний характер розвитку з його
характерними рисами: відкритістю до середовища (у даному випадку соціуму),
зворотними зв’язками, емерджентістю нових утворень, коеволюційними
процесами взаємнодетермінованих змін. Орієнтація на реалізацію такої
настанови прослідковується в дисертаційній роботі не тільки на результатах
сучасних когнітивних досліджень, а й на прикладі ідей і практик менеджменту,
економіки, психології та певних напрямів комп’ютерної науки.
Продемонстровано практичне значення застосування когнітивних концепцій у
12
різних предметних галузях; окреслено перспективи подальшої концептуалізації
когнітивістики.
Отримані результати конкретизуються у таких положеннях:
– вперше запропоновано визначати когнітивістику як
постнекласичний феномен – складний конгломерат єдності когнітивних наук,
когнітивних технологій і когнітивних практик, що розгортає нелінійну
динаміку когнітивних досліджень та застосування їх результатів;
– вперше здійснено філософську реконструкцію сфери сучасних
когнітивних досліджень у постнекласичній перспективі їх розгляду: ця сфера
постає як складна нелінійна динамічна система когнітивістики, що має
гіпермережевий характер, у якому кореневі вузли структурують як власне
галузь когнітивних досліджень, так і процес їх становлення;
– вперше досліджено методологічний статус когнітивістики, її
методологічні підходи та моделі;
– вперше показано розмежування міждисциплінарності,
полідисциплінарності і трансдисциплінарності в когнітивістиці, її
трансдисциплінарний характер, передусім, у стратегіях дослідження;
– вперше виявлено структурну подібність когнітивістики, як форми
сучасного наукового пізнання, соціальній реальності та когнітивній системі
людини;
– вперше обґрунтовано конекціоністську модель когнітивістики в її
соціальному вимірі – соціальну конектоміку;
– обґрунтовано положення про енактивізм у когнітивістиці як
коеволюційну форму діяльності людини, пізнання та навколишньої соціальної
реальності;
– уточнено в оптиці когнітивістики розуміння суб’єкта
постнекласичної науки як активного метаспостерігача, «в-активованого»
когнітивного агента, що створює цілісний образ світу;
– уточнено поняття рекурсії як однієї з когнітивних технологій та
форми діяльнісного пізнання;
13
– уточнено поняття метафори як способу мислення, способу пізнання
світу та форми організації результатів пізнання, застосовано метафоричну
модель когнітивістики;
– дістало подальшого розвитку розуміння постнекласики як єдності
постнекласичної науки, філософії і культури, що продемонстровано на прикладі
когнітивістики, до сфери якої долучено когнітивні практики і когнітивні
технології;
– удосконалене розуміння тенденцій організації наукового знання,
що дозволяє визначити науку в динаміці її розвитку через універсалії культури
та колективні когнітивні прояви на засадах принципів подібності до теорії
когнітому в когнітивній науці;
– дістало подальшого розвитку розуміння історичної динаміки
поняття «енактивізм», застосування його як філософсько-методологічної
засади;
– дістало подальшого розвитку визначення когнітивних інтерпретацій
та запропоновано їх методологічну імплементацію в соціоекономічній сфері;
– дістало подальшого розвитку поняття Umwelt (Я. фон Ікскюль) та
когнітивної ніші в соціальній сфері буття людини;
– удосконалено розуміння холістичних принципів застосування
когнітивних технологій в освіті;
– дістали подальшого розвитку ідеї антропонтології та
онтогносеології, квантово-синергетичної антропології, що суттєво впливає не
тільки на пізнання соціогуманітарної, а й природничої сфер.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Проведене
дослідження значно розширює проблемне поле сучасної філософії та
методології науки. Розроблена концепція постнекласичного феномену
когнітивістики як складної нелінійної динамічної системи, що є відповідною як
складним об'єктам навколишньої реальності та мисленнєвої діяльності людини,
так і власному складному когнітивному апарату людини. Проявом
інституалізації когнітивних досліджень в Україні та практичною реалізацією
14
результатів дослідження є створення при Національному педагогічному
університеті ім. М.П. Драгоманова Науково-дослідного центру когнітивістики
під керівництвом академіка АН України, члена-кореспондента АПН України,
професора В.П. Андрущенка – ректора НПУ ім. М.П. Драгоманова. У центрі
працюють дві лабораторії: «Нейропедагогіка і віртуалістика» (керівник Н.В.
Кочубей) і «Соціальні виміри когнітивістики» (керівник М.О. Нестерова).
Теоретичні та практичні розробки дисертаційної роботи можуть бути
використані в навчальному процесі при підготовці програм, методичних
рекомендацій, посібників і підручників, у викладанні нормативних і
спеціальних курсів з філософії науки, філософії освіти, філософських проблем
сучасного природознавства, методології наукових досліджень.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є результатом самостійної
дослідницької роботи здобувача. Висновки і рекомендації, зокрема й ті, що
характеризують наукову новизну, одержані автором особисто. Розробки
співавторів, з якими були підготовлені окремі розділи монографії, у дисертації
не використовувались.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертації були
оприлюднені на всеукраїнських і міжнародних наукових конференціях і
симпозіумах: «Гармонізація науки і вищої освіти в інформаційному
суспільстві» (м. Київ, 2010), «Дні науки філософського факультету – 2012»
(м. Київ, 2012), «Философия в современном мире: диалог мировоззрений. VI
Российский философский конгресс» (м. Нижній Новгород, Росія, 2012),
«European meetings on cybernetics and system research – 2012» (м. Відень,
Австрія, 2012), «Дні науки філософського факультету – 2013» (м. Київ, 2013),
«Гуманітарні інновації, їх особливості та роль в сучасному житті суспільства»
(м. Київ, 2013), «Зміни в людському самоосмисленні за умов сучасних
інформаційних процесів: XXVI Читання, присвячені пам’яті засновника
Львівсько-Варшавської філософської школи К. Твардовського» (м. Львів, 2014),
міжнародний форум з когнітивного моделювання «THE INTERNATIONAL
FORUM ON COGNITIVE MODELING (IFCM-2014)» та міжнародна
15
конференція CMSCE-2014, The 2nd International Conference "Cognitive Modeling
in Science, Culture, Education" (CMSCE-2014) (м. Ізола, Словенія, 2014), «КИСЭ2015» (П’ята міжнародна конференція «Когнітивні дослідження на сучасному
етапі» (м. Ростов-на-Дону, Росія, 2015)», «Якість вищої освіти: українська
національна система та європейські практики» (м. Київ, 2015), «Дні науки
філософського факультету – 2015» (м. Київ, 2015).
Результати дисертації доповідалися на методологічних семінарах і
засіданнях кафедри філософії та методології науки філософського факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Окремі
положення дисертаційної роботи обговорювалися в рамках семінарів і «круглих
столів» Українського синергетичного товариства (2011–2015), Лабораторії
постнекласичних методологій Центру гуманітарної освіти НАН України (2011–
2015). Апробація досліджень також відбувалася під час роботи
міжкафедрального теоретичного семінару кафедри філософії та на кафедрі
філософії і методології науки Київського національного університету імені
Тараса Шевченка «Людський досвід як предмет сучасних філософських
розвідок» (2014–2015).
Публікації. Основні результати дисертації викладені авторкою у 64
публікаціях, із них монографій – 1; статей у наукових фахових виданнях
України – 23; статей у наукових періодичних виданнях іноземних держав та
міжнародного цитування – 6; інших статей, зокрема розділів у колективних
монографіях, – 11; матеріалів і тез доповідей на наукових конференціях – 23.
Структура та обсяг дисертації обумовлені логікою розв’язання
поставленої мети дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів
(16 підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Основний обсяг
дисертаційної роботи становить 360 сторінок, список використаних джерел
складається з 416 найменувань на 39 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. У дисертаційній роботі було досліджено термінологічну
невизначеність, яка характеризує сучасні когнітивні дослідження, що
пояснюється як складним предметним полем, так і різними підходами та
стратегіями їх здійснення. Проведене дослідження підтвердило правильність
вибору терміна – когнітивістика. В роботі наголошується, що до предметного
поля когнітивістики ввійшов цілий пласт технологій, проектів і практик, які,
точно кажучи, не відносилися до наукового знання. У дусі постнекласики певна
«розмитість меж» між дисциплінами, між науковим і позанауковим знанням є
цілком легітимною. Не лише за предметом дослідження, яким є складні
людиновимірні системи, що саморозвиваються, а й у зв’язку з важливістю ролі
спостерігача, його ціннісних установок, тож ядро когнітивістики – когнітивна
наука – це постнекласична наука. За допомогою досягнень когнітивістики
можна прояснити багато аспектів феномену постнекласики, а з іншого боку,
когнітивістика формується постнекласичним типом раціональності,
детермінується складним контекстом постнекласики.
2. Показано, що когнітивні дослідження є пізнавальними практиками
іншого роду – «пізнання пізнання», що виводить їх у площину філософської
рефлексії. Крім того, у генезі когнітивістики окреслені тенденції від
синкретизму різних філософських течій, когерентних складному полю
когнітивних досліджень, до синтезу філософії (її різних проблематизованих
сфер) та сучасної когнітивної науки в нове складне ціле. Це процес своєрідної
коеволюції філософії та когнітивних наук, у якому відбувається їх взаємна
циклічна детермінація, що є механізмом розвитку когнітивного знання. На
новому етапі розвитку когнітивістики усвідомлюється особлива роль філософії
в пізнанні пізнання. Вона полягає не лише в тому, щоб виконати інтегруючу
або комунікативну функцію, але й у переосмисленні понять, у постановці таких
питань, які виводять когнітивні дослідження на новий рівень концептуалізації.
Показано, що в когнітивістиці відбувається міждисциплінарний синтез не
353
тільки теоретичного знання з різних дисциплін, а й синтез технологій, знань і
вмінь, що є умовою міждисциплінарного синтезу.
3. Постнекласична наука передбачає здійснення особливої рефлексії
пізнавальної діяльності, яка виникає ще на стадії некласичної науки. Але
специфіка когнітивістики додає деякі свої аспекти. Рефлексивність у
когнітивістиці виступає як предмет її дослідження, як один з основних методів
дослідження, як спосіб її опису, який усвідомлено застосований у цій
дисертаційній роботі. На основі рефлективності використовується й
методологічна рекурсія. Рекурсія може бути розглянута не тільки в зв’язку з
переглядом методологічних принципів, які використовує постнекласичний
суб'єкт дослідження. Рекурсія як метод використовується в когнітивних
дослідженнях та когнітивних технологіях, зокрема управління, та в когнітивних
практиках – мислення, усвідомленої уваги та ін. Це відображає наявну
тенденцію когнітивістики – можливість практичного застосування її
методологічного інструментарію в діяльнісній сфері.
4. Метафора, так само як і рефлексія, виступає в когнітивістиці в
декількох аспектах. Це, по-перше, предмет дослідження когнітивної науки
(психолінгвістики, когнітивної психології, філософії пізнання та ін.). З іншого
боку, це ще й працюючий метод для самої когнітивістики – за допомогою
метафори, наприклад, можна здійснювати певні смислові перенесення в
трансдисциплінарному дискурсі. Водночас метафора є основою деяких
сучасних когнітивних технологій і практик у сфері підвищення персональної і
групової когнітивної ефективності (робота з метафорою використовується в
сучасному менеджменті, в ейдетиці та ін.). Крім того, продуктивним є
використання метафори в сфері філософії і методології науки: зокрема, при
аналізі методологічного та раціонального статусу когнітивістики. Так, феномен
когнітивістики як постнекласичний феномен можна описати метафорою
стрічки Мебіуса, однобічної поверхні. За допомогою цієї метафори, яка
ілюструє методологічну й евристичну силу когнітивістики, пояснюється зняття
дихотомії, яке характерне для постнекласики.
354
5. Розглядаючи когнітивну науку і її методологію, можна зробити
висновок, що вона знаходиться на стадії методологічного становлення. Спроби
створення єдиної теорії (наприклад, теорії конектома С. Сеунга та теорія
когнітома К.В. Анохіна) ще не завершені. Наразі методологічні дослідження в
цій сфері можна схарактеризувати метафорою теорії як мережі
(запропонованою А. Едінгтоном і часто використовуваною К. Поппером і В. С.
Стьопіним). У контексті цієї метафори зміни в картині світу залежать від того,
які об'єкти ми «виловимо» теорією-мережею. Очевидно, що інша конфігурація
мережі дасть інші об'єкти. Отже, дослідження властивостей складних
людиновимірних систем, що саморозвиваються, мусить мати відповідні вузли
теорії-мережі, які зможуть «виловити» потрібні об'єкти.
6. Методологічні інновації, які розробляються в когнітивній науці,
зокрема, перехід від конекціоністських (С. Сеунг), мережевих моделей до
гіпермережевих (Р. Аткінс), можуть бути плідними для філософії науки як
перспективні феноменологічні моделі. Також їх можна використати для
феноменологічного опису складного комплексу когнітивних досліджень,
когнітивних технологій і практик, які в даному досліджені запропоновано
визначати як когнітивістику. В цьому підході когнітивістика виступає як
складна гіпермережа, включена в коеволюційні процеси циклічного зворотного
зв’язку із складною гіпермережою людського мозку (К.В. Анохін) та складною
когнітивною реальністю людини, як внутрішньою, так і зовнішньою,
соціальною реальністю. Подібна модель дозволяє прояснити певні
характеристики когнітивістики – її складність, людиносумірність, адекватність
не тільки когнітивній системі суб’єктів пізнання, а й складним об’єктам
пізнання (мозок, психіка, свідомість, пізнання, мислення, соціальна поведінка
та соціальна реальність).
7. Для феномену постнекласики характерна відсутність явної
демаркації між наукою, філософією і культурою. У когнітивістиці це яскраво
проявляється на прикладі філософії і теорії пізнання (Л.О. Мікешина). Узагалі,
у когнітивістиці можна виділити філософські контексти переважно на стадії
355
з’ясування витоків, процесів її становлення. Як і психологія, як і деякі інші
види соціальних і біологічних наук, когнітивна наука «вийшла» з філософії:
філософії пізнання, філософії свідомості та ін. Філософські контексти
когнітивної науки, нейронауки тісно переплетені з нейрофілософією (П.С.
Черчланд). В цьому полягає філософсько-методологічна специфіка
когнітивістики.
8. Необхідність складного мислення, що відповідає складності
соціальної реальності, розуміється як його системність, багатовимірність (Л.М.
Богатая). Показано, що практична реалізація цієї складності і багатовимірності
– один з етапів когнітивного моделювання або ж філософської рефлексії –
уміння вийти на метарівень і побачити складне ціле в новому вимірі. Можливо,
саме цей процес і є процесом креативного, холістичного мислення, коли настає
момент «зборки», згортання хвильової функції, закриття гештальту. Цей
напрям досліджень веде до принципово нової картини світу, до нової
онтоантропології або антропонтології (В.П. Іванов, С.Б. Кримський), квантовосинергетичної антропології (В.Г. Буданов), фізики живого (С.П. Сітько).
9. Специфіка когнітивістики полягає в тому, що окрім її складності,
міждисциплінарності й трансдисциплінарності, у ній існує невизначеність
взаємовідношення теорії і практики. Це властиво сучасній науці в цілому,
оскільки пов'язано з розвитком проміжної діяльності між теорією і практикою:
межа, грань між автономними сферами теоретичного і практичного стала
відносною, а співвідношення між ними розглядається під кутом зору взаємодії
фундаментальних і прикладних досліджень (С.Б. Кримський). Так,
фундаментальні дослідження принципів роботи мозку, наприклад,
функціонування дзеркальних нейронів, мають суто практичні застосування як у
повсякденних комунікаціях, так і в терапії деяких захворювань. А прикладні
дослідження, приміром, практичні результати у сфері теорії ігор, привели до
фундаментальних відкриттів, відзначених Нобелівською премією, у галузі
когнітивної економіки. Показано, що в досліджуваному об'єкті, когнітивістиці,
складно відокремити як практику від теорії, так і фундаментальне від
356
прикладного. Прикладні дослідження ведуть до зміни наших фундаментальних
уявлень про світ, про свідомість, про майбутнє, а відповідні фундаментальні
розробки активно впроваджуються як на рівні технологій, так і прикладних
дисциплін, приміром, мерчендайзингу. Це тенденція «практизації» знання,
посилення діяльнісних аспектів теорій.
10. У соціальній площині в прагматичному застосуванні здобутків
когнітивних досліджень як методів підвищення когнітивної ефективності, а
відповідно, діяльності є перспективними філософські принципи когнітивістики.
Їх основою вважається цілісність, складне ціле когнітивної системи людини.
Одна із філософських складових когнітивістики – еволюційна епістемологія
основними своїми напрямами розвитку якраз і вважає дослідження у сфері
цілісного розгляду когнітивної системи людини. У соціальному вимірі
когнітивістики є перспективним концепт embodied mind, що проявляється
концепціям втіленої тілесності й енактивізму (О.М. Князєва, А. Томпсон).
Концепції енактивізму, розширення поняття Umwelt (Я. фон Ікскюль) як
когнітивної ніші в соціальній сфері не тільки прояснюють прояви соціальної
діяльності, а й можуть служити філософсько-методологічними засадами
холістичних принципів в освіті. Врахування цих філософських принципів має
бути при розробці та впровадженні когнітивних технологій в освіті, бути
доказом необхідності впровадження когнітивно-інформаційного підходу в
освіті.
11. Показано, як на прикладі освіти працює форсайт – одна з
ефективних когнітивних технологій у сфері дослідження майбутнього (Future
Studies), що слід віднести до когнітивістики (О.М. Князєва). Це окреслює
основну тенденцію когнітивістики – можливість як «внутрішнього», так і
«зовнішнього» застосування в її сфері когнітивних технологій. Так, когнітивні
технології прийняття рішень (фасилітація, медіація та ін.) можуть
застосовуватись як внутрішній інструментарій, предмет вивчення в управлінні
та освіті, а крім цього, виступати засобом методологічного аналізу феномену
управління або системи освіти як складного цілого. В період інтенсивного
357
росту конвергентних технологій не можна не враховувати, що вони
безпосередньо впливають на наше повсякденне життя і детермінують наше
майбутнє. Сучасне наукове знання є складним утворенням, із рисами
дуальності, «згорнуте» у процес, у проект (С.Б. Кримський), у якому необхідно
постійно утримувати «фокус зборки», баланс та циклічні зворотні зв'язки науки
і технологій. Особливо актуальним цей баланс є в освіті, де наразі майже
неконтрольовано поширюються інформаційно-когнітивні технології. Це
вимагає підтримання високого рівня розвитку та імплементації наукового
знання, зокрема, когнітивних наук в освітній сфері.
12. Багато важливих проблем, які є ключовими для філософії
свідомості і філософії пізнання, «збираються у складку» (Ж. Дельоз) за
допомогою «когнітивного фокусу». Так, зв'язка «свідомість-тіло» перестає бути
дихотомією, розділеністю й стає цілісною, збирається в єдину «поверхню» (І.В.
Бєскова, О.М. Князєва). Подібним чином знімаються суперечності між
внутрішнім і зовнішнім «Я», свідомим і несвідомим – вони зустрічаються на
поверхні, але це не межа розділення двох протилежних середовищ, а саме
одностороння поверхня, яка підтримує цю цілісність і дозволяє протікати
когнітивним процесам, водночас зберігаючи свою розділеність і специфіку.
13. У пошуку філософських контекстів сучасних когнітивних
досліджень вихідні ціннісні настанови дослідника гратимуть дуже істотну роль.
Передусім, ціннісний аспект як важливий аспект людиновимірності включений
у дискурс постнекласики. Також визнається важливість ціннісного аспекту,
його ключова роль у пізнавальній діяльності. З розвитком когнітивістики це
питання може отримати відповіді не лише у вигляді філософських сентенцій,
але й у вигляді практичних інструментів зі сфери коучингу, НЛП (О.Є.
Баксанський), інших когнітивних технологій і практик. Принципово, що ми не
лише можемо говорити про важливість персональних цінностей, але й з
достатньою точністю їх виміряти за допомогою сучасних когнітивних
технологій. До них, наприклад, можна віднести так звану «піраміду Ділтса» та
інші методики, зокрема і тілесно орієнтовані. Ціннісний підхід, що склався в
358
результаті міждисциплінарних когнітивних досліджень, показує
фундаментальні зрушення в теорії пізнання, що спричиняє зміну ідеалів і норм
наукової діяльності. А це, відповідно, тягне за собою зміну філософських засад
картини світу. Якщо раніше, у «класиці», пізнавальну діяльність, когнітивні
процеси можна було описати терміном «відображення», потім з'явився термін
«репрезентація», то зараз ми можемо говорити про «інтерпретацію» (Л.О.
Мікешина). І це якісна зміна, яка порушує важливі для філософії науки питання
об'єктивності істини, достовірності даних тощо. Окрім загроз когнітивних
технологій, що інтенсивно розвиваються, в цьому випадку ціла низка викликів
виникає у сфері науки і, відповідно, філософії науки. Тому актуальність
розвитку нейроетики (за аналогією з біоетикою) більш ніж очевидна. Розгляд
феномену когнітивістики з цієї позиції вимагає по-новому поставити питання
про ціннісні засади сучасної науки. І це не тільки визначення статусу суб’єкта
пізнання, значимості людських цінностей для повномірної реалізації ідеалів
наукового дослідження, а й проявленості їх у практичній площині, зокрема, у
стратегіях діяльності.
14. Конекціоністська, мережева модель когнітивістики є досить
плідною на сучасному етапі, дозволяючи пояснити та спрогнозувати багато
явищ соціальної реальності. Соціальний вимір когнітивістики – це соціальна
конектоміка, яка структурно подібна до конектоміки головного мозку,
структурної мережевої організації когнітивної системи людини. Але це, так би
мовити, структурний, статичний підхід. Нелінійна динаміка функціонування,
діяльності людини в соціумі обумовлює прояснення важливих темпоральних
моментів, зокрема, зв'язок із попереднім досвідом та майбутніми діями. У
когнітивній науці від теорії конектому вже здійснено науково-дослідницький
перехід до теорії когнітому, яка пояснює ці моменти в індивідуальній
когнітивній генезі. Якщо екстраполювати цю модель на суспільство, то ми
отримаємо своєрідний соціальний когнітом – саме ті універсалії культури (В.С.
Стьопін), колективне свідоме та підсвідоме (К.Г. Юнг), що виводить нас на
новому рівні на світоглядні концепції класичної філософії.
359
15. Розуміння когнітивістики як феномену постнекласичної науки
виступає проявом холістичності та складності сучасної науки. Орієнтація на
реалізацію такої настанови прослідковується в дисертаційній роботі на
прикладі ідей і практик менеджменту, економіки, психології та певних
напрямів комп’ютерної науки. Цей феномен пояснюється не просто
людиновимірністю сучасної науки, а її одним з аспектів, що його пропонується
позначати терміном «людиносумірність» (human-commensurability) – Ю.О.
Мєлков, Л.І. Сидоренко. Ця сумірність складного об’єкта, який є предметом
когнітивістики, – людини, її психіки, діяльності та складного навколишнього
середовища, яке пізнається людиною, методологічно та експериментально
підкріплена сучасними когнітивними дослідженнями (вже є результати
подібності мозку Всесвітній Мережі, подібності структури організації нейронів
кільцю Мебіуса). Новітні тенденції подібності, холістичності, енактивності
наукового знання ілюструє проект The Human Connectome Project, у якому для
розшифрування людського конектому використовуються у формі гри пересічні
бажаючі, а за рахунок правильної технології дослідження і статистичних
принципів «великих чисел» отримані результати є достовірними. Це одна з
тенденцій сучасної науки, де людиносумірність виступає в новій якості.
16. У дослідженні проаналізовано наукову діяльність, зокрема, у сфері
когнітивних досліджень. Показано, що тенденціям подібності, холістичності,
енактивності складної нелінійної системи наукового знання (передусім, що
отримують у ході сучасних когнітивних досліджень) необхідно відповідати не
тільки теоретичними моделями, а й діяльнісними практиками. Було
проаналізовано когнітивні практики постнекласичної науки і показано, що не
тільки теоретичні та класичні науково-дослідницькі практики можуть бути
ефективними у сфері когнітивістики. Це можуть бути практики гри не тільки
при навчанні-тренуванні майбутніх і сучасних науковців, а й при виконанні
реальних наукових завдань (зазначений проект дослідження конектому).
17. Також показано, що змінюються форми інституціоналізації
постнекласичної науки. По-перше, це змінюється внаслідок
360
трансдисциплінарності та міждисциплінарності когнітивістики – залучення в
проекти віртуальних наукових колективів, іноді зовсім короткотривалих
об’єднань. Також підсилюються тенденції краудсорсингу в науці, об’єднання
«громадянських вчених» та ін. Невизначеність та швидкоплинність наукових
проектів висуває особливі вимоги до когнітивної ефективності, уміння
працювати в умовах невизначеності, фактично ментального виснаження. Це
потребує зміни в практиках підготовки та здійснення наукової діяльності.
18. Окреслені завдання для постнекласичної філософії науки, яка має
бути не тільки практичною філософією, а й ціннісно-орієнтованою та
формуючою сферою метакогнітивних досліджень. Щонайменше, науковцям
потрібно використовувати досягнення когнітивістики як у власному розвитку,
так і в розвитку постнекласичної науки. Концепція самореференції як базової
когнітивної практики постнекласичної науки може бути запорукою успішної
самоорганізації як індивідуальних, так і колективних наукових практик.
Розгляд феномену когнітивістики з цієї позиції вимагає по-новому поставити
питання про ціннісні засади сучасної науки. І це не тільки визначення статусу
суб’єкта пізнання, значимості людських цінностей для повномірної реалізації
ідеалів наукового дослідження, а й проявленості їх в практичній площині, в
стратегіях діяльності, зокрема, наукової діяльності